автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.11
диссертация на тему: Проблема авторства в культуре

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема авторства в культуре"

п о ин

1 9 ДПР 1393

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЩГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ . ІМ.Г.С^СКОВОРОДИ

На правах рукопису

ЛЕВЧЕНКО КАТЕРИНА БОРИСІВНА .

ПРОБЛЕМА АВТОРСТВА В КУЛЬТУРІ •

Спеціальність С9.00ДІ - соціальна філософія ’

. - АВТОРБФВРАТ

. дяоергацІГ н%. здобуття, вченого ступеня кендадага філооофоьких наук

Харків - 1993

Дисертація виконана на кафедрі філософії і соціології Харківського інститута іняенерів валі эпичного транспорту

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Мамалуй 0.0.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бичко А.К. '

доктор філософських наук, професор Култаєва М«Д.

Провідна установа: Інститут філософії,Академії Наук України

. Захист відбудеться 20 квітня 1993 року о ___

годині т засіданні спеціалізованої ради К 113.24.03 Харківського педагогічного інститута імені Г.С.Сковороди /ЗІ0ІЄ8, Харків-168, вул.Елюхера, 2, ауд. А-22І /

8 дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського педагогічного інститута імені Г.С.Сковороди

Автореферат розіслано ______1993 року

Віекий секретар . '

спеціалізованої ради

кандидат філософських . ' ’

наук, доцент В.В.Кораенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИЦІ' РОБОТИ

. Актуальність теми дослідження. Осмислення минулого, сучасного та майбутнього суспільства - одна з складних та важливих задач соціального та філософського пізнання. Для адекватного відображення процесів, що відбуваються у соціумі, необхідною е відмова від догматичних схем його розвитку, включення в науково-дослідницьке коло явищ та ¡феноменів, які колись знаходились на периферії гуманітарного знання. Важливим .стає аналіз не тільки економічних, політичних, але й соціо-' культурних факторів- суспільного розвитку, звернення до культури, людини, її духовного- світу. Гр викликано можливістю переходу в сучасному розвинутому соціумі від уніфікованого ' виробництва людського життя до індивідуальної творчості. Цэ означає, що життя окремої людини предстае як авторизований твір /В.С.Біблер/, подібно культурному твору.

Інтерес до культури виростає і в зв’язку з ускладненням та трансформацією суті культурного твору, який, завдяки новім технічним засобам /аудіо, відео, комп'ютеру* втілення, стає невід’ємною частиною оточуючого людину середовища, що веде І до змін у традиційному розумінні творчості та авторства. ■- ■

ТЦі та інші модифікації дають змогу деякім дослідникам культури зробити висновки про "зникнення мистецтва", "смерть" суб’єкта, "анігіляцію" автора /М.Фуко, Р.Барт, Н.Батаї/, творця ісультурних цінностей.

В той же час спостерігається культивування інтересу до фігури автора іноді навіть в ущерб уваги до його продукції.

У всьому с-чті зростає Еага інститутів по захисту авторських прав та авторської власності, що робить вельми неоднозначними висновки про "смерть" автора.-

У сучасному інформаційному суспільстві разом з ростом обсягу та ціни інформації зростає {: відповідальність за неї. Неминуча постає проблема: чи анонімна людина в просторі інформації або можливо розчути "голос коішого", тобто авторський голос?

Шлях до осмислення висунутих питань та протиріч вбачається у дослідженні місця та ролі людини у культурі - люди-

ни, яка творить культурні витвори, транслює їх, зберігає, сприймає їх і завдяки' цьому трансформує, змінює до невпізнанності , тобто людини в ролі автора з культурі. '

Разом з цим в колі дослідницької уваги знаходяться і інші аспекти культурної та наукової творчості, такі як -проблеми взаємовідношень вчителя та учнів-в науці, засновника та його школи, проблеми відповідальності творця за Його витвори, ідеї, теорії та їх трансформації в ішіх со-ціокультурних епохах, проблема смислопородаекня та ряд інших.' . '

В умовах демократизації суспільства, індивідуалізації різних форм його життєдіяльності стає актуальною проблема відповідальності за прийняття та втілення рішень, яка в соціальній, зокрема в політичній,сфері тісно пов*язується з авторством. Ми вважаємо, що вивчення проблеми авторства в Його взаємовідношенні з феноменами співавторства, авторитету дає змогу виявити механізми зберігання тоталітарності у мисленні та повединці людини, прагнення до "удаваної" колективності, бігства від свободи прийняття рішень, вчинків,творчості. Свідома відмова від авторства є можливістю уникнення відповідальності.

Таким чином, феномен автора, авторства потребує широкого соціально-філософського та культурологічного дослідження, що й обумовлює актуальність вибраної теми дослідження.

Ступень розробки проблеми. Авторство в культурі - це проблема, яка до теперешнього часу слабо розроблена не тілші у вітчизняній філософській та культурологиий літературі, але й в сучасній західній філософії. Її багатогранність та складність проявляється вже в тому факті, ідо вона встигла породити навколо себе багато спорів представників різних філософських напрямків сучасності - екзістенціалізму те герменевтики, феноменології та постструктуралізму. Йдеться чи про "авторство як маску" у Ж.Батаї, автора як "розширюв&те-ля" у Х.Ортвгі-і-Гасету, авторство як відповідального вчинку або ангажировано от і митця у Ж. -П. Сартра, особливій процедурі -’."читання - письма", яка виступає замість творчого акту у представників постструктуралізму, злиття глядача та

митця у М.Дюфрена, "смерті автора*' у Р.Еарта, "авторі-фун-кції" у M.Syico, "особистої авторської іпостасі" у B.C.Бібле -ра і.т.п.," так чи інакша кориі цих мінпросторових’та мінкасових дисісусій слід шукати кэ тільки- у багатогрешсс проявленнях людської культури, але й в самому людському існуванні.'

'Сучасна філософія не відкриває поняття "автор", "авторство". Вони відомі давно, як приналежні до головних категорій літературознавства, мистецтвознавства, юриспруденції.

Для кожної з названих дисциплін характерна своя інтерпретація авторства. До того ж, при переході від одної до другої можливі неточності, смислові подміни та спрощення. '

"Довгий час літературознавці були зацікавлені пошуком невідомих авторів творів минулих часів, особлішо епічного жанру, а також творів більш пізніших епох, авторство яких було встановлено неточно, або зовсім не встановлено. Всебічно літературознавцями розроблялись різні проблеми щодо автора художнього твору: авторський стиль, образ, інтонація, взго-мовідноиення з персоналами, авторська мова та інші. Перш за все треба назвати праці В.В.Виноградова, Б.О.Кормана, 0.0. Потебні, А.А.Взселовськрго, Н.ІЇ.Бонецької та' інших. Велике значення для гуманітарних досліджень в цілому мають погляди М.І.Стебліна-К&ченського щодо становлення авторства,а також . концепція автора М.М.Еахтіна.

Окремо слід сказати про юриспруденцію. У дисертації використовувалися ідеї по проблемам авторського права та інтелектуальної власності, які містяться у праця«, юристів Є.П.Гаврилова, О.А.Флейшиц, І.В.Савел’евої, Р.Х.'СерзЙровсь-кого, С.А. Чернишової та інших правознавців.

З’ясування специфіки авторства в різних культурних сферах було б неможливим без звернення до першоджерел та теоретичних до сліпень лзлігійної творчості - працям Августіна, . П.ілоренського, О.Меня, А.Кураєва, В.В.Бичкова, а також без виязлення особливостей художньої творчості і місця авгора в ній.

Таким чином, деякі аспекти дослідження проблеми, азтор-отг;а знайшли відображення, нерідко суперечне, в лі' ои.ііістяі , наукознавстві, хриспрудзщії. Однак вогл :: •

ц

кається колом цих дисциплін і може стати актуальною темою філософські« досліджень. До цього тваркення приводять висновки з праць С.С.Аверинцева, М.М.Бахтіна, Л.М.Баткіна,

A.К.Бичко, Є.К.Бистрицького, А.Я.Гурввича, Д.С.Лихачова,

B.Л.Махліта, Т.В.Григор’евої, А.Ф.Лосева, В.П.Іванова, В.М.

Рикліна та інших мислителів. . . •

У сучасній філософії, - особливо екзістенціалізмі, феноменології, філософії діалога - вимальовується просування у розумінні авторства, в ході якого здійснюється акт переміщення його аналізу до сфери людського існування, у світ людини. ’ ■ ' ■ ■ ■

Разом з тим, саме у широкому філософському плані' дослідження проблеми авторсіза, зокрема в вітчизняній науковій думці, представлено недостатньо і знаходиться у зачатковому стані. Таке становище зумовило вибір теми дослідження, цілі та задачі. . . '

Головна мета полягає в обгрунтуванні і доведенні суті . авторства як феномена соціального буття, людської буттєзої універсальності, розкритт-і закономірностей його функціюван-ня у духовній культурі та житті. • • 1

Досягнення висунутої мети здійснюється шляхом послідовного вирішення слідуючих завдань: .

- тематизувати проблему авторства, виявити коло тих питань, рішення якіх сприяло б її розкриттю; .

' - дослідити авторство в його взаємозв’язку з феноменом

співавторства; .

- прослідити історичний розвиток авторства у взаємозв’язку зі становленням особистості; ■

- виявити різноманітні типи авторства і співавторства у культурі, закономірності ї± існування та зміни;

- показати залежність формопроявлення авторства у соціальній сфері- від типу соціума;

- проаналізувати деякі аспекти авторського права, тобто регулюйованого державою інституту авторства;

- розглянути перспективи існування авторства у сучасному світі і сучасній культурі та деякі інші.

Вивчення проблеми авторства у тій постановці, яка запро-

'б

понована в дисертації, раніш у вітчизняній філософській та культурологічній літературі не проводилось. Тому деякі проблемі! тільки намічуються в роботі.

. Методологічна основа дослідження. В плані методолгії дисертаційне дослідження визначається комплексним підходом до розробки проблеми авторства. Важливу роль у визначенні інструментарію дослідження-зіграли концептуальні ідеї феноменології, екзістенціалізму, марксистської філософії та соціології /зокрема ідеї про соціальну детермінацію породження та проявлення авторства/, які використовуються за принципом дсповненності. . . '

Чимало цікавих спостережень можна знайти в творах X. Ор-тегі-і-Гасета, М.Вебера, А.іїамю, Н.-Л.Сартра, Е.Гуссерля, Т.С.Еліота, М.Унамуно, К.Г.Юнга, 3,Фрейда, М.Хайдеггера, Я.Батаї та інших філософів, хоч вони безпооередньо не залишили спеціальних праць по проблемі авторства.

‘ Треба осббливо відокремити герм,невтичні ідеї Х.Г.Гада-мера, /пост/струнтуралістський напрямок у сучасній французькій філософії, який представляють Н.Лакац, Р.Барт, М.йуко, Ф.Гваттарі, Ю.Кристєва;. ідеї філософів-діалогістів М.Бубера, Ф.Роренцвейга, Ф.Ебнера, що мали вплив на формування концепції роботи. • .

На основі проведеного дослідження обгрунтовуються положення, які мають принципову наукову новину, а сама: •

- розкриття многоміриості реалізації та існування авторства у соціокультурному універсалі на основі комплексного використання філософських та культурологічних ідей;

- пропонування та ретельне обгрунтування плідності та еврістично: перспективності дослідження авторства в його тісному співвідношенні з співавторством; .

- визначення різноманітних культурно-історичних типів авторства, які знаходяться у відношенні співіснування; ■

- виділення на основі аналізу широкого емпіричного культурного матеріала таких типів авторства, як "співавторство до авторства", "співавторство замість авторства", "авторство поза співавторством", "співавторство після авторства", . "співавторство поза авторства" та їх дослідження;

- розробка філософського аспекту авторського права, яке

являє собою зразок відчуження авторства та співавторства;

- виявлення протиріч існування авторства у сучасному соціумі на зразку функціювання його у політичній сфері,

як одночасове прагнення до анонімності та,навпаки, до обоаг-язкового визначення авторства; ■ ■ ■

- моделювання перспектив авторства у сучасній культурі;

■ - обгрунтування однобічності концепції "смерті автора"

в культурі. ■ ' ' • ■

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в можливості використання ії результатів у подальших філософських ' та культурологічних дослідженнях. Зібраний- та систематизований матеріал, концептуальний підхід доцільно включити в розробку та викладання курсів по історії та теорії-культури, спецкурсів по філософії, філософії культури, сучасній західній філософії. ■

Окрім того, при конкретизації та деякій модифікації висновків дослідження, вони можуть бути корисними у теорії та практиці авторського права для захисту інтелектуальної власності. • . . • •

Апробація результатів роботи була здійснена на міжвузівських, республіканських та міжнародних конференціях: школі молодих філософів "Філософія історії: діалог культур" /Москва, 1989/, "Питання активізації пізнавальної діяльності ■ студентів у зкичопні суспільних кауіс" /Харків, 1990/, "Проблеми гуманітарізації освіти в технічному вузі" /Брянск,

1992/, "Зміни ’наприкінці XX сторіччя та проблеми молоді" /Софія, 1992/, 'Українська іде.йка -спадщина V викладанні гу- ' манітарних наук" /Дніпропетровськ, 1992/, на- традиційних наукозо-техниіїнїсс конференціях у Харківському інституті інженерів транспорту у 1338-1992 роках та аспірантському семінарі кафедри філософії Харківського держуніверситету /листопад, 1932/. ' 1

і11 1938-1990 роках у Харківському інституті залізничного транспорту дисертантом читалися окреми теми курсу "Історія та теорія світової та вітчизняної культури", у 1992-1993 - курси лекцій для студентів того ж самого інститута з широкім . використанням матеріалів дисертаційного дослідження.

Структура дисертації. Дисертація сісладасться з вступу, трьох глав, заключения та списка ■використаної літератури.

ЗАГАЛЬНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, формулюється мета,задачі дослідження, окреслюються основні джерела 1 творотяко-методологічні- основи розкриття проблеми, аналізується ступінь її розробки у філософській та культуро- ■ логічній літературі, висвітлюються принципи наукової новини, теоретичне та практична значення роботи. .

У першій главі "Авторство та співавторство: коло разу-міння" розглядаються можливі підходи до осмислення авторства, засоби його визначення, які дозволяють виявити сутність цього феномена і тим самим подолати суперечки різноманітних, форм його проявлення. В роботі показано, що традиційно проблема авторства, автора в дослідженнях пов’язувалась з духовною сферою, перш за всо, з художньою творчостю. Далі дається короткий обрис цього становища.

В параграфі "Автор, авторство тг співавторство як фєломени культури" дсзз едено, що аналіз авторства на рівні '-митець" -"твір" необхідно доповнити, визначаючи авторство не тільки як тип відношення автора до твору, але й- як тип взаємовідношення між різнили суб’єктами з привод/ культурного твору. . Суб’єктів, які вступають з означені відносини, ми пропонуємо визначати як співавторів та досліджувати авторство у взаємозв’язку з співавторством, тобто не само по собі, а шляхом такого розширення його аналізу, який дає змогу обгрунтувати й саме азторство. ■

В параграфі виявлено, що взаємозв’язок та взаємозалежність авторства та співавторства настільки глибокі, що їх фіксування спостерігається вже в латинських еквівалентах сучасного поняття "автор" - та "сш£&ґ', які по-різному ін-

терпретуються, зокрема С.С.Аверинцевим та Х.Ортегою-і Гасетом, Те, що співавторство не може існувати поза авторством, навряд підлягає сумніву. Але в роботі висувається та обгрунтовується ідея про те, що й авторство не може існувати та аналізуватися поза співавторством. При визначенні учасників процесу творіння виявляється, що у ньому приймає учгсть і-- тільки автор, чиїм ім’ям маркировано твір, але й враховується той факт, що кожний автор в культурі почуває на собі вплив близь-

кшс та далеких попередників, що він перш за все - співавтор в культурі. З цього робиться висновок про те, що авторство виявляється смачно складнішим, ніж відношення персоніфікованого творця до продукту його особистої творчості.

Відправкою посилкою в наших дослідженнях була ідея про те, що у творчості немає абсолютної першості, "нульового ступеня" /Р.Барт/ співавторства, кожен автор бере у співавтори тих» кому він насліджує. Такий тип запропоновано вважати "імманентним" співавторством, яке неможливо відділити від авторства межами часу та простору. Входження в культуру, буття в ній, її функцгаювання та розвиток - це постійний процес співавторства у самому авторстві, на що недостатньо ува- ' ги звертають ті дослідники, які абсолютизують особисте авторство. , : . :

Таким чином, авторство визначається нами як трапсценду--вання в процесі відкритого полілога з співавторами, кількість яких не визначена. В роботі на конкретному емпіричному матеріалі показано, що чим повніше здійснюється процес співавторства,, тим аутентичніше вдається реалізувати себе у власному, ні на яких співавторів не перекладеному авторстві.

Введення кола "співавторство - авторство" плідно на тільки лн уточнення характеристики процесу створення, вживання,актуалізації твору. Теза про те, що виділення авторства із співавторства пов’язано також з процесом становлення індивідуальності, виділення її з колективу, відстоюється в параграфі "Становлення авторства в історії культури".

Мотив усвідомлення того, що бути людиною - це означає бути автором свого життя, лунав в філософії з самого початку. Взаємозв’язок авторства та людини виявляється вже в розумінні суті, авторства як особливого привілейованого моменту індивідуалізації в історії знання та ідей Лі.Фуко/. Однак з-за порушення зв’язків синкретичного світу, розділення культури та соціума, проблема авторства пов’язувалась в дослідженнях здебільшого з духовною сферою, протиставляючись анонімності життя самого по собі. У той же час, ми вважаємо, що перипетії відношень авторства та співавторства у духовній сфері можуть служити моделлю, відправною крапкою дослідження авторства в цілому. ■

У роботі висувається положення, що різні форми прояву

та існування авторства відображують яз тільки складність та багатогранність творчості, але й присутність у соціумі різних типів, рівнів сформування особистості. Зразок тому -даусвідомлене' авторство, яке є свідоцтвом відсутності усвідомлення межів особистості.Перехід від нього до усвідомленого авторства пов'язується з виділенням людини з колективу. Якщо говорити просучасний соціум, то в ньому можливо фіксувати різні рівні соціалізації людини та наявність різноманітних типів авторства. Розвиток авторства від неусвідомле-ного до усвідомленого,'від колективного до індивідуального йде паралельно з розвитком людської свідомості від первісної норасчленованості "Я" та "не-Я" до протиставлення продуктів творчості, їх відчуження від автора.

Однак, протиставлення людини та світу ще не припускає усвідомлення її особистості. Тлумачення людини-як індивідуальності розуміє її самоцінність, приведення у відповідність з нею обставин. Важливим стає кз тільки створена об’єктивна реальність, унікальність у вигляді матеріалізованого твору, але й "створення себе". Головним об’єктом творчості виступає в такому разі сам суб’єкт, дії якого спрямовані на формуван- , ня себе, тобто автор. ••

Продуктивною, на наш.погляд, є ідея про різноманітність типів авторства, яка була висунута, зокрема відносно літературної творчості, М.І.Стебліним-Каменським. Вивченню цієї проблеми присвячена друга глава дисертації "Різноманіття хультурно-історичних типів авторства".

В параграфі "До постановки проблеми різноманіття типів івторства" обгрунтовується важливість в дослідженні авторст-т виявлення його історичної типології. Разом з цим показано,

¡о конструювання його єдиної;, універсальної типології не 'являється можливим. Вихід знайдено в комплексній типології .вторства. Методологічною основою історичного дослідження' .вторства стають різні підходи до. вивчення багатоманіття ультурних типів, яке знайходиться у центрі уваги культуроло-ів. ' '

У роботі доводиться думка про те, що кожна соціокультур-а епоха та культурно-історичний тип характеризуються своєрід-т поєднанням авторства та співавторства. Так, важливі особ-

ливості простежені у проявлені авторства в культурах західного та східного зразків. Ця різниця обгрунтовано пов'язується з традиційно складеними в них розрізненнями що до співвідношення людини та світу. Відсутність Я-початку східної культури перешкоджує, якщо не робить взагалі нісенітним, висуванню питання про особисте авторство в ній. У той ке час показано та проілюстровано конкретними прикладами, зокрема з творчості видатного японського поета Мацуо Басьо, що хоч з точки зору теоретика, який належить до західної культурологічної традиції, східна культура може мати вигляд, як безавторська, таке ствердження було б поверховим. В роботі відстоюється висновок про те, що для східної культури характерні особисті ''форми авторства.

Коротко розглядаються і інші можливі типології авторства. Так, у цьому параграфі намічуються, а у слідуючих розкриваються більш докладно можливості знаходження усіляких типів авторства на різних ступенях становлення культури західноєвропейського зразка. Різні типи дискурсів також характеризуються неоднаковими типами авторства. Тому висовується припущення, що, не дивлячись на суттєві; зміни, які мали місце на протязі становлення цих дискурсів, кожна культурна сфера /наука, література, релігія та тому подібне/ чи у "чистім", чи у більш "згладженім" вигляді відрізняється своєрідним співвідношенням авторства та співавторства.

Інтегруючою у собі перераховані вишче підходи, на наш погляд, є така типологія авторства, яка відображує його співвідношення з співавторством ’ та виявляє суть цього феномена. Багатоманітні варіанти їх‘•співвідношень запропоновано об'єднати таким чином: "співавторство поза авторством", "співавторство до авторства", "співавторство в авторстві", "співавторство після авторства", "авторство поза співавторством", "співавторство замість авторства”. їх дослідженню присвячено параграф "Анонімне бурмотання": минуле чи майбутнє людства?".

Кожен з визначених типів аналізується на конкретному матеріалі. Коротко зупинимося на цьому питанні.

Дослідження давніх форм художньої творчості - міфів, епосу, фольклору і тому подібних - показує, що авторство як ціле може відбуватися і поза видимого трансцендування над спів-.

авторством. Епічний, казковий, міфічний автори були в більшій мірі розповідачами у суспільному творчому процесі. Кожен 'з них вносив.щось нове,- змінював зміст або форму твору, адаптуючи його до конкретних утлоо, в яких він нив. Внаслідок власних знахідок, прилучення матеріалів інших дослідників, зокрема М. І. Сте б л іна-Каменеького, можна зробити висновок, що перелічені вишча"автори" ще на були авторами в сучасному розумінні цього поняття. 2$з тип, який можна назвати "авторство, у співавторстві", або "співавторство як особ- ■ ливий тип авторства". " • ■ . .

Частіше за все знаходиться у центрі уваги вчених особисте авторство,, яке можна охарактеризувати як."співавторство в авторстві". Таке визначення випливає логічно з відстоюваної нами концепції авторства.- Особисте- авторство стає кульмінаційною крапкою, фігурою для наслідування у культурі новочасового зразку, співпадаючи в історичному плані з оформленням особистості у західноєвропейській культурі. Однак, це не означав факту його принципової '-відсутності у раніші часи.

Крім іманентного, яке лежить в основі особистого типу авторства, можливе й "майбутнє".спір^вторство, або "співавторство після авторства". У одного й того та автора у різних культурно-історіг-іних. контекстах з'являється велика • кількість співавторів, що зумовлюється самим засобом-існування культурних артефактів; Водночас тотолсніми та нетотож-німи самим собі робить ці артефакти саме автор, котрий обирає та окреслює майбутніх співавторів, формуючи їх тіш дискурсі ї. . ■ • ' .

В роботі аналізуються також спроби культурної творчості на основі заперечення попереднього культурного досвіду. Мова йде про різноманітні авангардистські' проекти, автори яких‘прагнули здійснити механізм "авторство поза співавтор- ’ ством". . •’ ■ ■

Великий інтерес не- тільки у культурологічному, але й в соціально-філософському плані являє вичленовування ще одного варіанта співвідношення, а саме ' "співавторство замість авторства"..Це конструкція, яка не очевидна для традиційного розуміння авторства, однак вона стає нз тільки однім з мотивів сучасної думки -/герменевтика, постструкту-

ралізм/ та механізмом сучасного творчого процесу Упостмо-дерний живопис, література, кінематографу, коли творча робота проводиться у наявному культурному просторі форм та образів, але, що особливо важливо, - актуальною формоп світоразуміння та конституювання людської суб'єктивності у сучасному суспільстві. ■

■ Різноманітні форми існування авторства в роботі досліджуються не тільки в духовній, але й в соціальній сф8рі. Вважаємо справедливим припущення про те, що у різних тилах со-ціума авторство виявляється по-різному.- Так, у сучасному розвинутому суспільстві поряд з глобалізацією процесів спостерігається подальша індивідуалізація життєдіяльності,, посилення особистого початку у житті.

Зв'язок авторства з людською відповідальністю яскраво вимальовується в політичній сфері. А разом з цим фіксуються цікаві проявлення в функціюванні авторства та співавтора, ства. Авторське ім’я в соціальній, як і в культурній, сфері може грати роль більшу, чим звичайне власне ім’я. В роботі аналізуються можливі ситуації появлення "удаваного" авторства, а також свідомого уникнення від авторства як форми уникнення від відповідальності.

Таким чином, не тільки на протязі довгого історичного розвитку,.але й в сучасному світі можливо спостерігати суперечні тенденції розвитку та існування авторства 1. співавторства у соціальній та культурній сферах, такі, як-прагнення до утвердження авторського початку творчості та наявність анонімних форм творчості. Тому пророчення М.Фуко цро "анонімне бурлотання", яке чекає людство у близькому майбутньому, е однобічний і не відповідав соціальним та культурним реаліям. • •

В параграфі"Авторське право як відчуження авторства та співавторства" осмислюються проблеми, які, на перший погляд, стоять осторонь від проведених»досліджень. В ньому мова йде про відбитті*, проблеми авторства в юриспруденції, або, іНшіми словами, про авторство та співавторство в контексті авторського права. Головна мета - показати, що авторське право являє собою практичне втілення теорій особистого авторства. У ньому наглядно фіксуєтьоя відчуження ав-

торства та співавторства у самому авторстві. Коло "авторство - співавторство1' розривається. Уся увага приділяється особистому моменту творчості у протидію зв'язку двох феноменів.

Головний висновок, що вітливеє з дослідження, яке проведене у другій главі - це реальна культурно-історично існування усіляких типів авторства та необхідність врахування цього -факту в теоретичних пошуках проблеми авторства. ‘

Розвиток та перспективи авторства ро-різному відображу--ються у сучасних філософських та культурологічних дослідженнях. Аналізу цієї проблеми присвячена третя глава "Криза авторства: чи є вихід?". ■ • ' . •

Вивчення феномена' авторства було б набагато біднішим поза його інтерпретаціями у філософії герменевтики та /пост/-структуралізма. Звернення саме до цих напрямків в параграфі "Герменевтика та /пост/структуралізм про доли авторства в сучасному світі", викликано ке тільки їх популярністю та впливовістю, але й своєрідними підходами до вивчення авторства.• Розгляд ролі автора у творчому процесі в його зв'язку з іншими суб'єктами, які мають відношення до витвору культури /інтерпретаторами/, визначення впливу останніх на твір, його буття, складає суть герменевтичного підходу до аналізу культурного твору. Герменевтика, і в тому її значення, при дослідженні авторства ставить проблему ‘розуміння твору не тільки як репродуктивну, але й продуктивну дій /Х.Г.Гадамер/. Просування на перший план проблеми"кращого розуміння" твору, яке відрізняє інтерпретатора від автора, приводить до можливості припущення того, що саме у цьому "кращому розумінні" криється джерело "зникнення", .навіть "смерті"- автора. Але якщо, "краще" розуміння полягає в здібності володіючого новим життєвим досвідом суб’єкта побачити з висоти свого становища те у предметі, що було приховано від автора, тоді таке розуміння є давнім. Зникнення автора, яке турбує багатьох філософів та діячів мистецтв, зокрема, Н.Еатах, П.Маларме, Т.С. Еліота, Г.Флобера, Х.Л.Борхеса, Р.Барта, М.Фуїсо, П.Валері та інших, - це процес, який характерний не тільки для сучасної культури, але для всього довгого періоду існування авторства. Інша справа, що як раз у сучасній культурі він стає найбільш наявним. Висновок про "смерть" автора закладено в його розу-

мінні, акцентуючим увагу на принциповій особистості авторства.

' Представники /пост/структуралістській філософії - Р.Барт, Ж.Дерріда,М.Фуко та інші. доцільно абстрагуються від особистого авторства при вивченні культурних текстів. Але цей, у деякій мірі виправданий крок, видається за принципове вилу- ' чення авторської іпостасі текста. Вони не задовольняються зміною авторства співавторством, тому що в різних комбінаціях авторства та співавторства чи на одному, чи на другому полюсі відчувається активність творця,-суб'єкта. Щоб позбавити-, ся його, проводиться розділення тексту та твору. Якщо твчір Є продукт зусиль та діяльності автора, то текст сам по собі є дією, і не мас потреби в авторі. • • . .

Останій акт драми "авторство - співавторство" пов’язанні! з тим, що як раз за "смертю" автора відбувається усування співавтора. Його робить зайвим деконструкція. Бона кінцево замикає’.текст на самому собі, взаємовідторгуючи його, автора ■ та співавтора. • ’ .

. Але серед представників цього напрямку відсутня однодумність в оцінках "смерті" автора. Аналізу внутрішніх супере-чень цієї течії приділяється увага в роботі.

Висновок про усунення авторства, на наш погляд, робиться тому,- що перехід від одного тішу авторства до іншого, їх • зміна ототожнюється з усуненням авторства взагалі. Насправді, за зміною типу авторства стоїть зміна форкопроявлення індивідуальності у самому житті. Те, що цей процес був стимулюючим фактором філософських роздумів, краще за ваз свідчить 'поворот до онтології тй герменевтики суб'єкта "пізнього" М.Шуко.- , . .

Констатувати факт "стерті" автора недостатньо для його вивчення. Тим більш, цей факт підозрілий на фоні швидкого збільшення інститутів по забезпеченню авторських прав, на. фоні бажання авторів бачити себе такими. Навіть введення ней« трального поняття *■’децентрація", яке характеризує дії що до тексту та автора при аналізі, не переборює притаманній ново-часній культурі монологізм та логоцентрізм. Тому необхідний пошук нових підходів до осмислення авторства, які ведуть не у текстову.-безвихідь, а дають змогу вивести дослі/укення авторства з духовної сфери у сферу буття.

В параграфі "Чи с діалог виходом з кризи авторства?'1 визначаються наявні альтернативи структуралізму та проводиться дослідження діалогічного напрямку в філософії /М.Бубер, Ф.Розенцвейг, Ф.Ебнер, М.М.ЕахтінЛ Проблематика філософії діалога ще не розкрита до кінця, значення діалогічної пара-дігми в філософії XX сторіччя ще далеко не зрозуміло чи то в гуманітарних науках, • чи то у суспільному усвідомленні.

' В параграфі аналізується динаміка концепції авторства в працях М.М.Бахтіна. Зміст категорії авторства зазнає значні ■ зміни від його початкових праць "Автор і герой в естетичній діяльності", "Проблема змісту, матеріала і форми у словісній художній творчості"^ до книги "Поетика Достоєвсьного" та останніх статтвй. Рух відбувається від визнання автора, який стоїть над твором, оформлює та завершує його, до розуміння 'незбіжної позаособистості творчості, залежності будь-якого автора від культури, в якій він живе, від співавторів. У пізніших творах М.М.Бахтіна з’являється третій - слухач, читач, без якйго неможливий твір як цільний естетичний об’єкт. ‘ Погляд на авторство ускладнюється. Розуміння суті, авторства як діалога між автором та співавторами, автором та персонажами веде до зняття питання про кризу авторства.

- Демонструючи своєрідні- трансформації в духовній сфері, авторство змінюється в нову якість свого формо про явле ння, виступає не тільки як фзнбмен культури, але й соціальної . сфери. В роботі зазначається, що усвідомлена творчість свого життя - це можливість сьогодення, вона нагадує процес виробництва та актуалізації твору. Саме тоиу, проблема авторства в культурі є такою важливою и близькою до людського існування взагалі. ‘

У заключенні дисертації підводяться підсумки дослідження, намічуються дальші перспективи розвитку проблеми, що заявлені в роботі, але не знайшли повного освітлення, робляться висновки. •

В друкованих.наукових працях'по темі дисертації викладена концепція роботи, дається аргументація її важливості, розглядаються головні висновки та положення. .

По темі дисертації надруковано 9 наукових праць: '

І. Левченко К.Б. Культура та технічна молодь./рос.мовою/.-

Харківська обласна конферанція "Молодь та перебудова".-Харків, і988. С.142-144. .

2. Лзвчанко К.Б. Гуманітарізація - це культура. - Питання активізації пізнавальної діяльності студентів у вивченні суспільних наук. Тези доповідей республіканської науково-методичної конференції. - Харьков, 1990, С.56-57.

' 3. Левченко К.Б. Культура і вільний час студентів /рос. мовою/. - Наука.Освіта.Гуманізм. /методологічні проблеми/. Тези доповідей учасників міжвузівської конференції. - Харків, 1990, С.97-93. -

4. Левченко К.Б. Соціалізм та діалог культур /рос. мовою/.

Концептуальні проблеми соціалістичного поновлення. - Харків, Ї990, С .13-15. ' .

5. Левченко К.Б.Про місце соціокультурного аспекта у формуванні. сучасної концепції соціалізму, /рос.мовою/.- Актуальні проблеми сучасного суспільного розвитку. Збірка наукових праць. Віш І.- Харків, ХІІТ, С.І7-2І,1991.

6. /у співавторстві/ Мамалуй 0.0. Левченко К.Б. Людина, її авторство та співавторство, /рос.мовою/.- Квінтесенція філософії і часу. Збірка наукових праць. - Харків, ХДУ, 1992,

С.67-77.

7. Левченко К.Б. "Зворотня перспектива" творчості Хорхе Луїса Борхеса та проблема авторства. Збірка наукових праць аспірантів ХД.У /гуманітарні науки/. - Харків, Основа, 1992,

С.108-112. ' ■

8. /у співавторстві/ Левченко Є.В., Левченко К.Б. Деякі питання гуманітарізації вищої освіти, /рос.мовою/. - Проблеми гуманітарізації освіти в технічному вузі. Тези доповідей меквузівської конференції. - Брянск, 1992, С.І5-І7.

9. /у співавторстві/ Левченко К.Б..Перетятькін Г.Ф.

0.0.Потебня в діалозі з мислителями XX сторіччя. - Українська ідейна спадщина у викладанні гуманітарних наук. Тези республіканської науково-практичної, конференції. Секція 2. Досвід дидактично-методичного використання української ідейної спадщини у викладанні гуманітарних наук. - Дніпропетровськ, 1992, С.74-75. ‘