автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.08
диссертация на тему: Проблема метажанра в лирике

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема метажанра в лирике"

КИКВСШШ. НАЦШИАЛЫШЙ У1ПР,ЕШГГЕТ 1нон1 ТЛРМ7А ШЕВЧШКА

На правах руиопксу ВОЛКОВА TFraíA CEPTIÎffîîA

П Р О В Я EU A МЕТДИЛНРУ В Л I Р И Я I

10.01.08 - теор!я altepatypii

АВТОРЕФЕРАТ дисергглцП иа адобуття паукового ступени доктора $1лолог1чннх наук

KMÏI» -

ГБ ОД

«

!1»;;ертацы е рукоимсом

i-хт'и викоиааа на ка(«др1 рооНюько? ыови та poci исьло\ jutepaty.jH 1ерноп1Льського пеичгогНного iнституту

0^iui»iHt опонанти: доктор ^нлолокччних наук, професор ГРСШК Р.Т.

ададе.-лк АН Bill /краУни, доктор фиолэг» чнлх наук, професор ЧИРКОВ О.С.

доктор (.¡лолопчнях наук, професор ¡JOOItiriftO Н.З.

Прониш с;рган1эад1я - Полинеытч яаржавшг ун!варойтег i^efU Jteoi УкраКнки /кафедра reopil литература та jCTOpi? зарубi жних л1тератур/

'¿'¡мет в1д<5удаТ1.оя "¿2." w р. на зас!данн1

сд841ад1аовано1 вчзьиТ ради Д.068.21 по захасту цасертац1й на а дошути; нанкового ступени доктора фиолопчних наук, при КиЛ'вському уа1В8роитет|. ¡мен) Тарйеа Вввчаька /252017.« м.Кя1в, оульмр иевчешш, 14/.

& aacepTauiea можна оаняьодитасл у (Иблштец! университету4

А вторе рзрат розiелапай "¿1." ^ ¡994 р<

j4«Hali еакретар :ивц13Л1аоваьо1 вчено! ради

Дунчввоька

ВАГШЛА ХАРДКТШОТ/йА РОБОТИ

Одне з центральних Ысць в сучасному л!тературоэнаяств1 займае проблема- жанру, едино! точки*зору на розвлток жанров ■ у Л1рищ ИХ- лл столхть сьогодн! не 1онуе. Одн! лхтературо-знавц! шдхоцять до щеГ проблема з поздцН зм!сту, по клали' в основу жанрового под1лу предмет л!рячного переживания /А.Макаров, Ол.Михайлов, А.Дмитровський, Е.Ботеэату/, 1нап прагнуть пов'язати'повяття жанру з! структурними ознакями л1ричних тво-р!в /1.Кузьмичов, Р.Отарова/, а ще говорягь про "атро-Мю канру в Л1риц1" /В.Сквозниов/. Рос1йськ1 вчен1 Г.Поспелов ( Л.Тимофеев в1цмовилиоь в1д спроби "определения более дробных и точных тематических видов лирики..."

Г.Поспелов, наприклад, висунув положения про жанролнй нм!ст 1 жанров* |)орми. До жанровях £орй л ¡пики -п! в1дн!с тиьки два р1зновиди - В1рш ¡ 'поему, канровий зм(ст визначив як м!-1олог1ч-няй, героГчний, "етолопчний", -роман1чний ^. У залежност! в1д спрямування соц!альноГ св!домоет! поета Поспелов ьяд1лиэ так 1 види-д1рики: медитативну, медитативно-образотворчу, власне-обра-зотворчу.

Спроби створення загальнсприлнятноГ систем жанров в л!ря-ц1 з розвятком реализму виявились поки що Оезусптшиш.

Разом з тим, в л Iриц1 в групи твор1в, як1 хаоактврлзувться под!бн1стю в постанови! проблем 1 освоенн1 яиттевого мчтер1алу.' Це змушуе- цосл1дник1в користуватись термIнами, теоретично в!яки-нутими цеякимя л^ературознавцгш», але такими, що допо.лагаюгл дослхдига едн1сть ! багатограшисть сучасног поезИ - ^(лосоНюь-ка, громадянськп, пэйзауна,' ¡нгимна лирика I т.1н.

Очевидно, що, вхдмовляючись гид ,кпнровпго понЬау, ствоаю-сться зб!днено уявлоння про Л1ричну поез!ю. Суперечки, шоцо жанр!в мало'/ форма, римягамть неоимхнного Еирппе.чня пообл?мл манру в лхриць

1/ Тимофеев Л. Поповы теории литзратуры,- М., 1986.- С.368.

2/ Поспелов Г. Проблемы истоонческого развития литературы. -гл., 1972. - С". 156.

хшшы чином, актуальность досл!д«енвя зуиомена к(лькома факторами:' I/ неоОхЦщстс поглибленоро наукового анал!ау ироблеш жанру в сучаснИ! поезИ, в розв'язанн1 яко{ л4терату-рознавц1 не маить оциостаино! души; 2/ потребою цосл1дита вдн1сть 1 р(яноман(тн;сть сучасно1 лIраки; 3/ ваявити пров1дн! «аиров» т^нденцП сучасного поетичного розвитку.

Окрам! »(анрово-стильов! особлквост! творчост* укра!нсышх та росЫських поет!в 60- 80-х рок1в розглядал^сь нашими досл1п ликами, дроте узагальн^чях, шчершшх наукових прадь про «аарово-стильоваи розватон ян укра?ноьно!, так 1 рос«йсьиоТ лирики цих рогив дос! нема е. ^ Саме тому актуально питашш »аьрового розвитку сучасшн' поез! Г не кожна ввахати вивчоним.

Отжв. у.ета роооти - влявитя-аанротворче начало у сучаон1й лIриц!, знайта принцип И жанрово'1 класиф1кац1Т, якии Он не. звугував уявления про не1, а допсмага» вяявити I! худоишо бага-тогранн(сть. ¿ля досягнзнья поставлено!;' мети гол о дну у вагу " В диоертацИ прддиено розв'язанню таких завд^нь:

I/ виявланню оеобливостей мирового розвитку л1рики;

2/ розройц] б^льщ широких -нянровлх категорий; 5/ доод1длейню метааанрових р|эаовид1В, характераих для сучасноГ л»рикЕ $ 1хц1х одцак; ■ ■

4/ виясненню позажанрового мислеяня та позажанрового юнування в!рш1в у,сучасн1й л{рий1 ?а д!риц1 апохи реализму рзагал1;

б/ а таиож тенденц!й у л)тератур! во зйережояня старях ашнрових (|орм, чя до створенкя ворах.

и Дав. Зайцев В. Современная советская поэзия, - М», 1988.

В1н ав! Русская советская поэзия.- 1960- 1970. - М.,1984;

Кридан!всьмл С. Луцожн! дкриття I лптерэтурний пр'оцес:

огляди,статт1,розцуми.- К., 1979. .

Михайлов А. йзоранаые произведения: в2тх т.- М., ¡.9Ь6. В^азначимо тако* еадну в своему род! ; бе^умовно щкаву дисерта1Шну роботу В-Чумачойка ланрово-стильов! тенценцН в сучасн^й рос1'/ськ1й рааднськ!« Л1рац1 /До теорП малих д|риЧних форы/".45., 1уВ7. Зкачако Т1лькк, що вчеьому не ч^рто Оула аосолйтизув'гги св!й шлях анализу як елмо птвяльни(1»-п;дходи мокуть Сути й ¡шн /не т1ль.<;: э точки зооу чанрово-стильовоГ доы1а;;нти/,головне - аргумектован^сть гицходу.

Уев!домлення цйх питянь пов'язане в свою чьргу з проблемою методу 1 стилю в Л1ряц1, з проолэмою 1х взаемозв'язку з катего-р1яш жанру i метажанру ja специ^кою Гхнього виявлення ь л1риц1.

Все цг вязначав Iсто p;i ко -тя поло г i чний характер робота« у як!й в npoueci досл1дкеяал гаикорлстано три метода; тяполог!чний /дозволяв Еияченнл поставлено! проблема та !сну»чях концепц!я про не! з об'ективко-лог!чних позицШ/} (сторико-тмолопчниЯ /передбачае два аспекта: icroplo теор1Г ! !стор!ю жанрового розвитку л1рики/;

л!тературво-критячниЙ /яри оц!яц! npoueciв сучасного розвитку/.

• Таким чином, методолог!чною основою роботя е принцип ¡сторнзму як один 1з основополокнях у вявченн! л!тературрого процесу.

Наукова новизна пдсертащf полягае в тому, що вона в перлон, яка систематизуе розма5';гя су часа d Т л1ри.чи з точки зору метажапрово! теорН. Виходячи 1з специф1чноТ рол! автора в л!рячному твор!, cBoepiflHocTt його суб'ектноГ сфери, в робот! / на основ! аяал!зу мэлих форм/ пропонувться концепц!я мвтажая-ровях р!зновяд!в сучасноГ Л1рики.

Вперше матер!алом поол!дяення, з метааднровоТ точки зору, стае творч!сгь украГиських га рос!йських поет1в 60- 80-х рр. в тмполог!чному сп!вст*авленн!. Для вйвчення жанрового стяну сучасноГ л!рихи обрано Bepxalfl р1вень жанровоГ lepapxiF. "оняття метажанру дало змогу осягяути жанрово розмаТття л!ряки через б!лш ctíi'kí форма моделовання uííichoctí, як! зустр!ч?ються в лгриц! в pisHi л!тературн! епохи та в р!зяях л!тературних напрямках. Такими' формам е ф!лософська, наукова, медитативна, сугестивна, публ!цлстична ! сатирична л!ряка. У робот1 яизначено характерн! осоЗливост! кожного з метаяанрових р!зяотад1в.

. Встановлено, що сучасний поетичний розвиток потребуе пенно! сястематизацП поегичних яанр!в, проте сьогодн! кеможлкяою е «осетка диференц!ац!я жа.чрових ¡¡»рм, потр!бн! яайииргп! кате-.горП,"1 до якях взноситься категор!я метажанру. Кятегор!я гетя-жанру в1добрагше найузагальнея1ш1 жанров! рисп твор!в. Тону в понятт! метажанр - наголос пядае на друге слово - метаканр.

Разом з тим виявлено, що в сучасн1й л!риц! ¡снуе значна к!ль';!сть позажанрових твор!в, hkí в!дображшть позаяанобвэ мислення.

Ьагагство сучасноТ лирики створюеться i за рахуион мосНлышст; форм, що походить Biß. старах jtaHpiB й внасл!док полай новях, i за рахунок лозажанрових твор!в.

Матер!алом цосл!дхення е творчеств- майстр1в слова tiü- 60-х ро.: Б.Ахмачул^но!, А.Вознесеяського, В.Висоцького, 1.Драча, е.евтушэняа, 0.isaaosa, В.Нордуна, Л.Кудрявсько!, Ф.Крив ¡на, Л.Маргинова, П.Новчана, I.Муратова, Б.0л!йника, . С.ОлШшка, Д.Иавличка, Д.Иервомаиського, М.Рильоького, А.Тар-ковського, О.Твардовського, В.Соснори, В.Сидорова, В.Стуса, а також ряду ¡нших noeTiB. KpiM того, в робот! були розглянут! sölpiw "Веселого ярмарку" 80-х рр.

Цредиетом' доыпцке^ня е метажанров!- рхзношвд украГисько! та pocUcbKcl поезй' 60- 80 -х рр., ям роэгляцаються як най-шрш! жанров! клтегорП.

Творетичне та практичяе значения дослхдкення долягае в тому, що воно може розглядатися як девний внесок у розвиток таорП л!ричних жанр1в, а також визначае пров!дн! тенденцЦ подальшого ланровогэ розвитку сучасно! noesif. Вивченйй мета-¡»анрових piSHOBiiAiB сучасноТ л!ршш поглиблюе i конкретизуе знания про ханрову своер^днхоть лирики як литературного роду. Досл1дження творчост1 сучасних украГнських та роснйських поет ¡в дав иоллив) сть д^ити виснавку про типолаМчн! явяща сучасного аканроугворення в л\рицГ.

датершл досуг!дження може влкорастовуватися при вивченн! литературного цроцесу, при читаши курсу лекшй 3i "Вступу цо л!твратурознавства", "Teopii Л1таратури", опецкурс1в1з сучасно! поезй'.на сем!нарах з поглибленого вивчення худо,«.ньо! майстер-aooTi поет!в тощо.

Апробац1Я роботи. OciiQBHi положеная дисертацП викладено в монографиях: "Проблема жанру в Л1риц1 /На матер!ал1 сучасно! рос!йсько1 i укра!нсы:о! поезх!/".-JibHia, 1991,- . 1В?а. ' "Проблема жанру в реал1стичн!а Д1риц1",- Терноп[ль, i.987.->- ' 108с. /деп.рукоплс/ та в рлд1 статтей. иривмний розд!л роботи оогово-рй83.яся на засЦана! aiад!лу reopii литература 1нотитуту дутара-тура ¡кгKl Т.Г.Шеаченна HAH УкраГкя /£У88/. ÜKpeMi рззультати ¡гял|а««ння апробовувадись на щор1чних науковях ков'|вр<5Нц1ях

професорсько-викладацышго складу Тзрногпльського державного педагог1чного ¡нституту, а також на республЬшюькях конференция: у мм. Кам'яяец£-По«1льському /1985/, Луцьку /"Мияуле I сучасне Волин!",1988; "Леся УкраГнка. OcoöncTicrb. Творч1сть. Доля", 199!^ на''м1»:пуэ1Еських читаннях у К1ровзград1 /1989/» на всесоозному cewinapi в Дн1псопетровську /1989/. Копцепц1я роботи обговорывалась на saci дешп в i дд i лу тзэрИ л¡тепатури Iнституту л!тератури. 1мен1 Т.Г.Шевченкд HAH УкрэГни /1991/.

Структура- роботи i обсяг. Дисертац1я склздаеться з! вступу, чотирьох роздШв t EKCHOBKiB /300 отор. машинописного тексту/.

На захист виноситься нояиЯ яауковий nisxi«. до вявчення жанрових явищ у л!риц! з точки зору метажяяровэГ кояцепц!F.

. основний а,u ст роботи.

У в ступi • розгляцаеться стан розробкя проблема, формулюються мета i завдання доетпцкення, обГ(эунтовуються адтуалыисть i новйзна роботи.

Значне м^сде у вступ.1 прид1лено розгляду вивчення проблеми л1ричних жанр!в у л!тэ_ратурознавств1 60- 80-х рр» Обгрунговуеться тут i нео0х1дн1сть досл1дження проблеми метакэнру п л!риц! та анал1зу метажанрових р1зновид1в на основ! сучзсноГ noesil /pocift-ськоГ в.типолог!чяому cniBCTaaneHHi з украГнськвю/, щоб побачити "к1нцевий" результат розвитку метажанрових р!зновид1в у л1ряц1.

У пергаому рсгздШ - "Проблема автора в л!риц1 та принципа жанрового под1лу л!ричнях „fflopiß" - розглядаиться загальнотеоре-тичн! полояення про тйполог1чн! особливост£ л!рики як л!тературного роду.

У визначенн! сутяост! л!ричногэ роду л!тературя велику роль вШграло вазначення предмета л!ричного осягяйння. Для Гегеля предметом л!рияи Сув перш за все Р.чутр1шн1й сэ!т автора 1 в!дс-брахений, в!дбитий у ньому св!т д1йсний.ВБел1нськйй- пЦкреслюва» роль авторського начала в л1риц1. Г.Поспелов визйачав предает л!рики яксоц!альну ся!дом1сть. Це чизначення предмету л!рики видаеться справедливим, хоча I звуженим» Для лирика саде сфера no4jTTiB е осноя.чим предметом' творчост!.

Про cyiHiûTb лиричного образу як образу-пзрекивання писав Ьранко. Специфику формувашш i зобракевня Л)рачного почуття сучасний теоретик В,Сквози!ков справедливо вбачав в ролJ лиричного "я" в Л1ричн(й творчост!. Проте, в л|ричному "я" aiн помечав Т1льк# мя" автора.

Однак, як бя глибоко не входило авторське начало у TBip, ян Ои но пронизувало вой иого канву, в будь-якому випадку маеио все ж справу з ,"об'ективованим автором".1''

Что проводив межу noni» поетом i суб'ектом л}р^чноро TBOpyL'ïpatmo. Р1шуче за такв роэмеаування висловився I Б.Поляке

Все те л| в я к ому випадку не пршвншуе рол) автора у CTBopooiii ним поезП, а особливо в твор| л1ричному. У л(риц1, як правило, маемо справу з творами, в'яких автор виступав j як суб'ект, | як об'ект худо»нього niзнания. Щляв того, з гцосеолопчно! точки зору специфичность л$рично1 об'ективацИ аоллгае у тому.шо в л}ричн$й творчост! цериочергову / аде не саиодостатню/ рбль вШграе особист¡сть автора. Саме р сфер} суб'ектно-об' ектнях стосушив, у сфер} реал1зац11 художньоК OBiflOMOcri роль су Секта в л!ричя!й творчост! в виз^ачальнрю. Модна сказати, що для розум4ния i <ятерпретац!Г Л1ричного твору проблема автора е пров!дною, Такий висновок вишшвае з проблема тапологИГ л1рикр як л(тературного роду. Усе цв мае пряме эЦнопи да проблей форм вт!лення автораько! CBiдомоетt в Л1рац1,

цк вЦомо, ц1леспрямовано наполягав на ч}ткаму роамеяуваш TepuiHiB для Еизначення форм вт|лення л}рично| св1цомост! Ц. Карман. Ел1Д!шм е Прагнендя вчеиого вияайтя основу такого ,яод1лу,ьиан.айиов Я в орган ¿эац1 Г худождього мовлення л1рлччкх ÏBopiB у сфер! суб'ектно-об'ектнях siднасин. Переконливим "досяг-цеяяям досл(цш1ка було розмекуг.ання в структур! л!ричного твору оуб'бкта иовдекня i об'екта аобраазння, нос¡я св1домост1, який I аородив худошии текст. Серед визначень Ь.Кормана закршилося i активно використовуеться досалдниками визвачення лиричного хароя. Воно siTKO в1дме*овуе цю суО'ектяу форму вт!леняя авторсь но'( св1до«ост1 ' в лхриц! а1д 1шш1х форм - "Л1рич«ий герой - це i Hooia иовлеяня, i предает зображення..^

¿ахтаа ¡Д. . Автор и герои в астатической деятельности // Лягераг/рьо-крятдческяе статьи. - У., 19ов, - С.7. jj/ Корман ь. Лирика Некрасова. - Паевой, 1978. - С.48.

s о о: л;

S со Ç

s 1

<п H et Л

« p- « S t=r

s я ta 5 Si

ч о. « о

<u о 5

ототожшиватись з автором. Цз така форма суб'ектного способу зображешя, ксла л!рачне "я" .не, сп i впадав з <Нограф1чним "я"1 самого автора,

JLip»4imtt персонах, як на нашу думку, в л1ричному TBüpi постае оtдш схематично, ашж 'об' ективоеднай Л1ричаий герой, тобто bíu не пае гллбиня i повноти розробки. останнього. Так, у цикл i 0.Блока "На полг Куликов¡к" 'е образ давньоруського Boina вхд iM8Hi якого ввцеться лирична опов!Дь у другому та третьому Bipmaa циклу. Тут объектом зображення i нос i ем мов-лення е давньоруськии boíh, чий образ перегукуеться, "передэво-¡Ц)е" з образом суб'ективованого Л1рячпого героя всього циклу. ЛИричний суб'.скт у цьому випадку, виступаючи ноо^ем "íhiiioi", не авторсько! cbíдомост1це л^ричнин персонаж. Bíh ц|кавить автора в ся!в:звучч1 з суб'ектрваданим Л1ричним героем циклу.

■Моана сказати: "Цикл - явите особлива, це не окремяй Bipm". Так, стосрвно *анру, це явищэ е специф!чним в план: структурному, - в план i к «.{дрвд вираження авторсько! свЦо-MocTj тут рАзкях в1дмшностей нз 1снуе. Мокна, щодравдз, взяти i власне в!pial гакj, наггриклад, як "Монолог бродвейс£ко! актриси" е.батушеяка ~ образ актряся в I суб'ектом новлення, í суб'ектом зображення, тут - л!ричний персона«. Аналопчним а образ i спанського г i да в лоез1 Т в.бвтушенка "Монолог'iспанського г!да".

Св1дом1Сть "¡нша" досить часто /хоч i не змлсди!/ бувае бллзькою и дорогою авторов 1, але в будь-яяому випадку поет й(би~то перевтйлоеться, роОять П своей.^ У цьому Я проявляемся та специф!ка л1рячного образу, на яку звертав увагу Х.Франко.

Таким чином, суСективований л^ричнии герой /hocíй, влчсг.е, авгорсько? cbuomocti/ i об'ективований л1ричний герой /hocíS 1ншо! cbíjiomoctí/ - ni дв| форма вт1лення образу в л!ричних творэх /один - безпоаередн1й, другий - опосередкованяй/. Це е форми виражеаня авторсько! свi домоет i, hkí зустр1чаемо найча-ст1ш8, прста, вони не единк

I/ правда, в сатиричная Л1риц1 - специф^чний прояв цього правила. Про це йде мова у четвдртому роадШ дисертацП.

•У структур! л!ричних Tf-opiB суб'ектно-об'екгн1 стосуяки Binirpa«jTb знэчну роль - через них реал!зуеться багатогр>"ш!ист*> хупо*и!х зв'язк!в в!ряга, Вчияиве зиаченяя тут мае я1зп1чал;.>ма настянова. Hk>hj думка автора звернена на лыдяну взаглл!, бачкко (Нби "просте" художяе входиеняя автора у тв!р. Под!бяо до тот, як в еп1чному твор! зустрНаемо апторськ1 коментар!, так у л1ричиому - в HocieBt суб'ектного "я" в!рша п!зир.смо образ автора без опосередковаяих форм суб'ективованого чи оО'ектизс-ваного л1ричкого героя /форма "власне автор"/, ^ри цьому, лог? мохе веста д!ал6г не лише з читаче.ч, а з суб'ективэваяим л1ряч-ням ге'роем. Таким за структурою в остянн!й Bipm циклу О.етска "На пол! Куликов!м".

У визначенн! форм лсрично! евiдомоет! значку роль вЩграли роботи Ю.Лотмана t Б.Успенського.^Вова допомоглп виробити методику анал!зу структури худояньога тексту i ptiyrpin-flix композицЫних отосунк!в у суб'ектяШ cpepi ,т!ричнлх твор!й,

Отже, по'луки аляхin визначення форм вт!ления авторсь.ксГ свЧдомост! в худоаяьому твор! в кЬц^ер.ому результат! пришли до необх1дност1 анал!зу суб'ектно! сфери л!ричних твор!в» Очевидно, е важливям не Т1льки визначиги ступ!нь взаемов!дяосия суб'вкта зображеяня з об'ектом зображення й врахуватл внутр!шн1 яомпо!:»-ц!йн1 стосуяки - просторовоГ, часовоГ, психолог!чноГ, оц!еччпйГ точек зору. В кiвделому результат! вое це обумовялэ нал п!лх!д до розв'язання проблеми жанру i иетажанру в л!риц!.

Аиал1э-твор!в з точки зору висловлення в них форм пвторсь— ко! св1домост! в аспект! взаемсЫдносин "суб'ект - об'вкт -адресат" дав клвч до »анровоТ.-й нетажанрово? теорН л!рикп. Згадаемо, що Гегель саме в план! суб'ектно-об'ектних р!кнзсря розглядав жанров! «орьш л!рики, що 0уло,законом1рким наел!яком його розум!йня та визначення ним специф1ки л!рикя, в лкIй першочерговов е роль автора, суб'екта твору, адке "зм!ст л i о и ного я!рша - це не предмет у иого реальному розгортанп!, по налетть с об!, а суб'ектяв/шй рух ду if поата..." Тому, роз-глядаючл видя, в!н п!дкреслював, що чупиняя у г чгу сама на tin

I/ Лотман Ю. Структура художественного текста,- М. ,1970;

/спааский Б. Поэтика композиции.- М., 1970. 2/ Г?голь Г.]3.'!>, Эстетика: в 4-х т. - Т.5.- !'.,t9?l.~ ii-ГЗГ»-

- го -

формах, "де ¡стинний принцип л1рики проявляеться в чистому Бйгляд!, ¿¡дмншост! шк цими формами знаходять св01и основу, в ц!п позицП, яку зайдае поетична свиомхсть у ставлеши до свэго предмета" .

'1'а<им чином, проблема адтора е-ипецифхчною, вузловои .проблемою для Л1раки литературного роду. Своврхдшсть суб'ектж об'ектнэ! сфери л:ричвлх творхв виэначазться своер^ди^стю форм втиення в них авторсьло! свхдомост!. Моьна сказати, що образ автора, порш втьюння лхричнО! свхдомост! - де своерхднхсть структура дхричного твору, а також - своерхднхсть його йсанрово! сутностх. Не нипадкаво Гегель пов'язував назначения канрхв лхрлкк ¡з спецификой суб'ектно-об'ектних-в(дносин у л1ричних ткэрах, характером В1 дноаешя автора /суб'екта/ до предмета зобракення. У свэер1ДНостх суб'ектяо? сфера лхричнях творхв воачають и канрову специфхку сучасн] дослхдники /И.Гхршман, Н.Дейдерман, ¡Л.Поляков, В.Сшлянська/.

Таким чином, для структура лхричяих творхв; ¡'х жанрово? сутностх велика значения мае оцшочна позиция автора - додам його ¡дзино-цихьова настанова.. Роль I характер оценочно! позицх автора, ного 1дейно-ц1Льова настанова е вшлнними в р!зних худошпх системах, по-рх гному проявляеться в них спхввхдноаення аанру та стило, Безумовним е: реалхзм збагачуе це в1дношення ново») якгстю, Вззпзречно й 1нше?- хнтерер до окремо? хндив1дуаль ноет!, хнтерес да оообистост1 пхдсилили в лхриц1 XX стсл4ття роль I значения авторськоФ начала в жанроутвореннх. Значний вдлив на це я виде шв семе реалхзм.

Лрослзьа рэалхзму лхряч.ч;;! поезй' в однхел з кайсклядшших ,у таорП Л1рани. Одван, яацо у рхдношеанх епосу 1 драми проблем! хуцолньаго методу досить широко розроблена I б1лыв або мена зрозумхла, то сама з л1рикою справа окладнша. 1 знов, якщо званити на специ£хку предмета «¡ричного вхдобракення,. характер лхрдчного переклванкя I особливост1 лхричного вирадання, то вимальов1еться картина Охльш зрозум!ла стосопно Л1рики класи-циа.'у, синтименталхзму 1 романтизму. Ьажче змявити в цьому шд^э^еши оообливоот1 раалХтично'Х лхрики. проблемою

I/ Гегель Г.В.Ф. ¿»статика: э 4-х т.-Т.З. - 1У?1.- С.ГНО

- и -

займчлися в наш чао Л. .Пнзбург, Г. .Фр!нцленцер, М. Степанор, В. .Сквозн1ков, А. .Гаркая!, Б. .Коричн, - осташий л!дв!п своериний ¡пдсуыок ррзцутс. пюних про резл1зм у л!риц! ! зяпрс-понував методику виявлення реал!стмчного методу в структур! л!ричного твору. Головну увагу глн приц1лив акЫолопчному аспекту, поклагли иого в основу визначення лхрики. реализму.

Визнання ваги "я" ¡ншоТ людини привело до зм1ни шнносяи/ критерНв, потягнуло зз собою 1 зм1ну структури Л1ричних твор!з. Вязнання права ча ¡ним точки зору, а, отже, можляв!сть пчрт5.?ннт 1ниоГ св!домост1 в структур! одного твору. истання стала бэгэтэ-суб'вктною. '

Основою естетичного в л!риц! реал1зму е загальнозначиме, виражене через 1ндив1дуальне, особисте. Все це призвело до зшня худокньоГ точки зору в структур! художнього твору. Вона переетч-п бути ф!ксораною, каоинно-канровою, як у систем! клчсицчэку, або одяничною, як у сентиментал1зм1 та романтизм!.

0соблиВ1стю реал!стичнях твор!в стала багтгооуб'ектв!с1ь, як вира«ення виносностГ окремях {стян пор!вняно з абсолитною, вязнаняя !снування !нтях свЦомостей в структур! одного тпору. Сп!вв!дношення резнях св!Домостей у тзкст1 одного тво^у ризнэчя-еться центральною роллю автора, авторською позиц!ею.в структур! в!рша, яка може проявлятися в Н1й або в!дкрито, або ойосередкопчпс. Проте, саме авторська ¡дейно-щльова настанова впзначае тепер жанрову спрямован!сть твору. Це стае одним ¡з наЯвачлив!шлх жанрових закон!в л1ряки.

Разом з тям, у л!ряц! / в онтолог!чному розум!нН1/ зкэходять вт!лення два начала: шзнаная людини як рэдовоТ !стоти / через самоп!знання ! самовизначення в евт/ ! глибокэ соц!чльно-!сто-ричне доел!дженая св!ту в його ставленн! до социально-конкретно! людяна. Перше знайало, наприклад, рирзження в трорчост! О.Пуии1т, б.Ьаратянського, М.Лермонтова, друге - в поезй' Т.!Ееячейка, ('.Некрасова.

У першому випадку эустр!чаемося перевалено а про?иною ¿пр.мог яираження л!рлчно'1 СР1домоет! в Л1риц1 реэлхзму - суЗ'ектнээванем л!рячням героем, в другому - з рольовои л!рикою. У цьому энччепн!-реал!стична л!ряка !1уиш!на перевачно / I пера за "сэ його $!ло~

с-Ч.сыш л!рика/ - де прояв загального - через одиничне, а рец.)пстдчиа Л1рика Шввченка i Некрасова - прояв одиничного _ через загал^не, де зобрааення в л(риц! / часто в л1роеп1чних структурах/ cnibbiдношеннл людини, яка розум1еться соц!ально, t j¡,ííic«octí яка трактуетьоя социально. Biд того - багатого-лоося Гхньо! Л1рики, тяк1ння до Л1ро-еаооу, р1зноман1тн1сть

пираяеяйя авторськоК cbíдомоет!. Jliричяа поез1я найчастше »оделгое виношення особистост1, яка гпзнае, i шзнаваного enÍTy через самоназвания.

Hostíb набить Д1алектика протир^ч социально-!сторичних, |»шраль!Ю-дсщхолог1чних /особливо остзншх/, як i проходять чарез fx ацасяу долю, в!дкриващться у власн1й cbíдомоет!. Оообистюне ставленая до CBÍTy, залежяе В1Д социально? точки аору на нього, стае основою структури лиричного твору. ílpn цьому, полней ¡ндив!дуальн.1й л!рячн!й систем! притаманн! (¡£MocTÍiiHio7b, неповторшеть еыоцШшго тону i канрзвих noaiyKÍB. . Кэании предмет вимагае теяер в!д поета "свое!"' 1ндив!дуально'Г фзпьш, ала разом- з гим, i кокняи аспект д!исаост! отримуе право в лиричному вираженн! на CBifi особливий жанр^ який в!д-поа!дае внутренний природ! ! специфичному характеру данного переливания. Тобто, авторський диктат 4бр">и п!дкоряеться тому виутр;шьсму закону творчост!, якии ыоана назв^ти логиою ¿¡ричного перэяявання i якому в'ёпос! в1дпов1дае закон покорения автора логщ! розвитку того чи ¡наого характеру, оОумов-лоного социально-! сторичними умовами.

В!дп0в1дн!сть форми "BHyTpimHÍíi природ!" переживания / aáo в1Щ10е!в,н!сть твору своему npsaasTOBi/ - це i е основная анион ^ормоу творения i i сну в )i¡ ля форм у л!рид! епоха реализму. J дьому П CBoepiHHa "всеГдшсть" у галуз« форми; прицатне все, що сприяе р.иявленнл конкретного лиричного перяжявзння, цо дав ноглив1сть поетичнМ думщ втштся в худо«ий образ.

а|о к у такому випадку зважиемо основою жанрового пядЬту еучаено)! д:ркки?

¿'¡рявадиквими вицчються ыркування ВЛ'усева: "...Поди .иракя на ашнри• ви.магае ч!ткого' розуишин того, що орган!чна 1нд1сн1сть шетецтва чинить онip безквнйчьему розме^увапй*). Уистедгьо динашчне, але ця еднашчн!еть цпиона, вона цопускае

розмежування лише в певаих кордонах. Л|рикч ¡снуе в «анророму бутт!, аде схоластичною е «орстка Г! диференц!ац1я на жанров! форми, основана на принципах класицизму. Сл1д розробляти ширни KaTeropif" ^.

. У л!риц! /як i в enoci, i в драм1/ склялися значн! типи зм1стово-(|юрмальних едностей, як! bííuipbUhí, в i рн i ше, сп!в-масштабш bcíH icTopií культури. Üi типи зм1стово-.формальпих едностей Р.Сп1вак сдушно позначила терм1ном ''метаканр", -доелi дниця Охарактеризувала три метаканри: ф!лософський, феноменолог!чний i типолопчний, .як рхзновиди иоделювання дхисност! за основними «анропими hocíhmh:

Дослиукення сучасно! поезН показуе, що в л!рицФ е групи TsopiB, як1 характеризуиться едн1стю iдейно-циьояоТ насталови автора, загальним предметом кричного переживания, под i Сними сюжето-твхрними опозяц1ями i хронотопом, специфичной суб'ектнои орган!зац!ею. Конче необхЦно звернути увагу на су б* ектну орган!зац!ю л!ричних твор!в, найпершого ноо!я жанру.

Поигадаймо, що у XIJÍ ст. реал!зм прин1с змшч саме в суб'ектну сферу л1ричного твору. Таким чяном, суб'ектна сфера Л1ричних творi в - це та в!дправна точка, де сходяться кардинально ".¡нтереси" методу i жанру. }.удочН1й метод розум!емо, як шлях до образного перетворення поетом д1Мсност!, який "не iCHye поза ко'нкретно-!ндив1дуальним своТм зц1йсненням" ^ Це i дае ключ до розум1ння жанрових закономерностей в сучасЯ1й л!риц!. .

Виходячи з розум1ння центрально? рол! автора в лгрячкому TBopi, значения в ньому авторськоГ ineiiHO-qUbOPOf нтстчнопй, констатуемо, що для яанровог сутност! л!рпчних TBopiB Лл- XX ст. значения мае певне ставлення автора до предмету Л1ричного переживания, яке розкриваеться / вЦпопгдно до римог сасого предмету/ в першу чергу, через суб'ектну органпафю л1ричного труру в floro na$oci, своериност! KOHiíHiiwy, сюжет! та компоуицгТ, просторово-часовому континуум!, спецжЫч^й худэмпй обртгшеот!, 1нтонац1йно-м6вленев1й орга1пзац11.

1/ Филологические науки. - 1273. - Jtó. - С. [1*3- П9. 2/ Спизак Р. . Русская философская лирика: Нооблемы типологии

жанров. - Кртсноярск, iSSíj. - С.ЬО. 3/ Литературный энцаклопецичейки>! словарь. I9B7.- C.2Í8.

Оскиьки детальна класиф1кащя ¡нанрових форм в л!риш ХЦ- XX ст. у принцип! немоалива /форм ст!льки, ск!льки ¡сну§ л!ричних перекивань/, то щоби подати цШсну картину »лнрового Оуття сучаоно? лирики, необх1дно вид1лити бЬтьш значн1, ст!й-кш! едност! - "сшвмасштабнЬ ¡сторГг "культури" /Н.Лелдерман/. Такими едностямя в Л1риш, на наш погляд, е фиософська, наукова, медитативна,' сугестивна, публицистична I сатирична лирика, як ршшвиди фмософського, феноменолог1чного та типолопчного мета-4анр1в. Для досл1дкення м.анрового стану сучасно'1 лгрики й виоираедю верхней р!веаь юнровоК 1ерархП, яку'представляемо такою таблицею:

Ыетажанри : ф1лософський : ¿еноменолог1чний : Типолошчний

(¿ета*.анров1 р1 знобиди Л|рики ¿1лософська цаукова Медитативна Публдастична Оугастивна .Сатирична' "

Еласне клнри /жанров! форми/ Сонети, ода, парод!I, 1 т лов'язая! а еп(грами, елвгП, балади, шсн1, Л н.-плюс в1рвп,' генетичщ» не традиц|йними мирами

Кон- ^лософ-! Крет-.ська ¡с-, Н1 "торичка ' как- :балада, ; РОВ1 .фыюсоф-р|'3- 'сько-воиа-:публ!ци-; ди .стичнии •сонет, :ф!лософ-.ська •елепя

Науково- :Медита- ; физсоф- .тивна ська ода, 'психоло-' .науково- :пчна : дидакти чне.еле г Iя, , послания Гмедита- ' :т. ¡\ . ;тивно- :

,ф1ЛОСОф-,

'ський ; :рзздуь» !

.I Г.1Н.

Сугес- :Публ!цис тивяо- .тична ода

психоло'ПубЛ1ЦИС-

пчний :тична 1с-етод.сутторико-гестив-'психоло-но-Цло:г(чна ба-соф1чна.лзда, елег!я, 'публщис-су гостив тичний ний в!рщ портрет 1 тЛн." й т.1.

:Сатирико-.публщис-тична ода, парод1я .'ерлетон-• но 1-о

:характеру 1 тЛ.

Обрании нами напрямок анал1зу - один з аспект1в досл1д-и.ання канрового Оуття сучасно! л!рики - не су перечить цоапдяен-(£ П на р!вн4 яанрових форм аоо жчнрово-стильових тенденции.

Ьнлчално ж, р досл!дженн! жанрового стану сучасно! поезП не обитись без розмови про стильов! шукяння й тенденцП в н!й.

Незаперечним нам видаеться .¡гакт ¡снування в лхриц! 60- 80-х рр. двох стильових теч!й: конкретво-реал!стичяо1" та асощативно-метаФоридноТ .• ¡снування Тх визначаеться багатьма доел!дниками. Характерно при цьому заувакення В.3а15цева: " В основ! зародженяя i формувэння стильових тенденций i зако-ном1рностей в не ст1льки загальн! катетер!!, ск!льки люпина, худомник, ¡ндив!дуальность..." Шдкреслимо /принципово вакливо!/, що в ochobí зяродкення i формування стильових тен-дешШ стоГть льдина, творча ¡.чдив1дуальН1сть, автор. Тобто, автор е саме вузловою ланкою худодньоТ системи. Таким чином, проблема автора, залиыяычись типолог1чно визначальною для Л1рикй, Як л!тературного роду, стае пров!дною в Л1риц! реалгзму, об'еднуычл проблема стйлй i жанру. Ззаемозв'язок стилл) i танру в л^ричних творах сучасно! поезН такяй Ticuna, шо проблема жанру стае немовбя. i проблемою стилю одночасно, а провЦнои яанровою Тендешцею виявляеться'пом!тне стреюпяяя до синтезу, яке супроводжуеться змiнами в суб'ектнИ сфер1.

У другому роздШ - " Ф1лосо,6ський метаканр" - досл!д-жуються i визначаються ockobhí риси ф1лософсько! лхрпки i .науковоГ поезГь У розц1л! розглядаеться полемхка про ф1лософ~ сьну л1рику, яка мала м1сце в 60- 70-1 рр., в1дм!чаеться зм!шування TepMiHiB "|1лософська" та "медитативна" л*рчка.

На В1дм1ну В1д власне меди тати вних, фьюсофськ! Bipai покликан! осягнути !дею, як таку, вони мають в!дкрптший у св!тоглядному вЦноженн! характер, пов'язан! з фиософським осмислэнням cbítу, людияи,'е гшявом у ф!лосо£ських поглядах. Фыюсофська лирика i ф1лософ1я мають сальник предмет п!янанкя -загалья! закономidhoctí киття, прлроци, розвптку сусшльстяа, ставлення людини до CBiTy, едность íx осягнення - в узагальняши. ^роте, в науц! маемо справу з узагальненнями лог1чнэго порядку, а в noe3ií - з асоц1ативними роздумами. Ф1лосо£ськ!# л^рпц!, отае, властивиЕ певний обов'язок формулювати в чуттево-обпззчгз форм! значиму ¡дею-узагальнення.

I/ Зайцев В. , Совоеменная советская поэзия: Материалы к спецкурсу. - М., 1988. - С.. 19.

В роадШ докладно аналп)уеться л1рика поета-ф1лософа А.Тарковського. Головне завдадня,' що його виршуе поет -осягнеьня сенсу людського ¡снувэння. Ochobhi проблема ф!ло-со^лькоi ;.1;ики Тарковського - "людина - cb.it", "поет i поез1яч /"худоьяик i млстецтво"/, "жят'гя i смерть", "минуле i вiчне", "мистецтво /культура/ - час" - проблема як натур;пюсорського, так i моральао-^лософського характеру. Сплети його BipuiiB -це розвиток дуики про таемцрщ ладського ¡снування, шття взагали CBUpwicrb поетова разширена до безмежкя св1тобудови, де ллцина стае равною 1й. При цьому поет ввакае людяну центром всасв(ту. Одна з поез1й (лае назву "¡1осередин1 CBiTy", Характерно, ар Тарковський почуваеться не тальки центром неоконченного Всесвхту,. bih розглядае людияу, як феномен на aOiry координат!в часу й простору /Я Нестор, летописец мезозоя.// Времен грядущ/х я Иеремия/. Цо ж-душу /щояравда, у дещо iншоиу аспект!/ виявлено y'Bipiai "Зумер".

А.Тарковський отвердевав невмирущ^сть людани в духовному розумпш!, в пэретвэрч10чп1, пророч!й сил! мистецтва, в культур^ ллидства, яка е иого духовной сутн^стю. 4jTKiiue цю кон«шпц1ю виявлено у зб{рнику "Зеш11 - зеыне" /1941- 1966/, зокрема, у поез1ях "Словник", "Рима", "Новор1чна Н1ч". людина духовно вища га свое, смертне т{ло, духовно вон^моке з'едяувати.стол!ття а епохи, а Т1ло П - плоть од плот! cpiTy, в якому ¡де постШадй процес перетворешш матер!i /перегукуеться а "Метаморфозами" лЬЗаболоцького/. ця вдн1сть aj cbitom виявлена у багатьох В)ршах, зокрема, в "3e;.uii","Цол^пашй"," Норе bti лежи "."Деревах", ¿яття, 'за Т'арковським, це - протистояння: воно в основг CBiTy, в природ!, в ли дин i, иистецтви Прагнекня переборота, здолатя йоро - це j е д!алектика, рух, розвиток. То в!чнии розвиток, йо й В1чне - протистояння,

¡1оетичне шслеаяя в Тарковоького лоЫэоране: основой його С81тосприиулння е ду..>ка. Л.1ричн1 образи поета тякЫть до уза-г&^ьнень; хоч .поет й не унакае зобра*«ння реал1й >4иття, пред-(.le'tHocTi cniTy, його образа загалом rinepOojusomHi /"Й£йу,- а жилы крепко сражены // с хрящами придорожной, бузины"/.

Вони близьк1 до поетичних образ!в В.Маяковського ! Е.МежелаЙ-Т1са. Нав1ть суб'ектне "я" поета, як правило, мае узагалышючий характер: "я" не в розум>,ши "!ндив1д", а "я" - "людинз". Загальна худоння спрямован!сть поезН А.Тарковського - це спрямован!сть ф1лософська.

За св1товЦчуттям близький доАТарковсыюго укра?нський поет П; Мовчан - в йогопоезН ч!тко виявлене стремя¡ння осягнути основи основ, витоки буття, розв'язати проблему смерт1 й'безсмертя. ироте, поетичний погляц на св1г у Уовчана, зрозум!ло, св!й. Поет турбуеться кол131ями: лыцина 1 природа, людинаЧ всесв1т, питаниями «пввщношення матер¡альаого та духовного, стихийного й св!домого. Св1т для 'нього - то едн!сть 1 боротьба протилежностей, Гх в!чна боротьба. Пяття - египсгь протилежностей. А людина ¡снуе Н1би у центр! щеТ боротьои, осягаючи Г? стихий. Ыль п^знакня - ось лк мо»на харчктерияуп?тп почуття поёта. Тому, здавалося б, у пайсумн!ших в1раах прпсутне св1тле начало, а у св^тлих, життерац!снях обов'язково - ггрксп знания, передбачення н1яця... Думки про гарыошйн/ цШспгсть ! едн1сть св!ту,- природа виявлен! у в!ршах "Б1л1 л1л11", "Про

СП0К1Й".

П.Мовчан, як 1 А.Тарйовський, в!дчуяае гармонШш злаття лидини з! св!том. Для поета св!т природя наст!льки ж складни;4 й суперечливяй, як I св!т ллщгнд. Основлим законом 1 случаям природи, матер«Г в1н вваше закон перетворення, який ¡скус в!чно ! е незм1нним з пост^Йною зм1ною форм /"О в1чно суцем..."/.

Головною категорией для поета е Час. Саме з ним, Часом, веде В1Н основний'диалог. Час з'еднуе, яле Я роз'едн.уе, я1 я зв'язуе все !снуюче, пле В1Н I перший ворог люцини: як р!ка глину, в!дносить В1Н життя лющши. I це некинуче, нел[дгтотно /"Швидкоплинн1сть", "Ыле"/. ЗЦтчк питания Часу для поета лишаеться вЦкритим, розв'язати з ним суперечку не мо*е, то ! надае присмаку г!ркоти та смутку багатьом Зого В1рЕам, -категория Часу так ! залишаеться найзагэдковпиою для нього.

У в!ршах Мовчана в план! суб'ектноГ орга!Пзаци часто зустр1чаеться форма "власне автор", хоч В1Н не уникае 1 ного "я", ¿код! це "я" л1ричаого героя, чэстше, як 1 в Тг>о-• иовського, "я" - узагальнання, "я" - в розук!нн1 "льдина",я но !ндлв!д.

- i8 -

При схидьност! до висновку, узагальнень, рашоязл!стячност1, Ц.Мэвчан - м'який лхрик, obit для нього детально предметник i ц1кавий оаме подрооицямл.

1'ашш инном, фхлософська лирика А.Тарковоького i фиософсь-ка д!рика Л.Мовчана - це дв1 отильов! теч1? у повоекнхй л!риц!: одна - яскраво виявлена у.етафорнзована поез}я, друга - поезхя конкретно-реал!стачного стилю. Однак загалом вони близыи через налеыИсть до ф!лосо.(ського метаканру.

Ааал1з сучаснох поеэП, зйкрема лхрико^.хлософських творив О.Твардовського, Л.ПервомаЙського, В.Кордуна переконуе в значн!й рол! контексту в сучаснхй фиософськи лtpnui. [нтенсивнхсть взаемодН матажанрових р1зновид4в л'хрика призводить до того, »чо лреваловшшл одного рхзновиду л ¡раки над ¡ншим ооягаеться тхльки в загальному поетичному контекст! / книги, роздхлу,циклу/. EipiUi В.Кордуна, наприклад, поза'таким контекстом розглядатя немо-кливо. Кокний з Bipmis моде бути зрозушлим лише в контекст! ц!лого. Загальна худояня аастанова книги робить власне сугестив-Hi Bipmi деглияналш единого лхрико-ф^лософського сприйяяття д!исност i. Тут яалишвими в яагальна художхш настанова, i злгаль-н! зв'язкя, i контекст.

Для Кордуна все в природ| величаве i значиме. Як i в Аудоащикхв-хмлрес!охистхв, у ньоиьфарби розмит$, щоб передати pyx TOHiB, переходи швтонхв. У бхльшостх вхршхв в!н паре.^усхм - споглядач,н!би в^цсторонений опостерхгач. Але "шбя", бо все, що сприимаеться ним - »иве, рухаеться, .народжуеться, цв1те й вмираа, сповнопо расиста Суттл, болем, його думками та почуттями. Ue - природа, яка рухаеться, алв природа - в аого сприйманнх, аох'о вхдооракенн!. 3 aiii арганхчно злит! сштло, тiн¡ й ыц~ т!нки - i все те мае свои ыелодха, свгй ритм, а аиття розумхеться нхаи баланс творения i руииування форми, коли «окна окрема форма, прагнучи нирватися за власнх мена, мон.е це зробити, т!льки эруйнувавши себе /"Ця нхч"Л

У тпзрчост! Кордуна,- без сумнхву, превалае худокяя настанова фиософського характеру - гизнпння оутнхсних. основ буття через ni3H3Hhn багатогранностч кого форм в 'fx русi, талек тичному рэзвитку, вэаемэлроникноннх, лостхинлй змхнх.

Харпктерною особляв1стю сучэсио'Г ф!лосой>сько1 л!рикя в ff взяемод!я з л!рякою медитчтйЕнои. iiK правило, наявн!сть у поета BipaiB медитативных нз запзрачуе, а передбачае ¡сьуван-ня у нього ''яор1в ф1лософськоГ л(рики. Медигативн! твори часто створюить це сйлове поле, в контекст! якого вони набувамть ново! якостi i переходить з розряду медитдтивкях у ф!лософсыли Ця вл-ютив 1сть медятацШ була характерно« для лгрикя ще äIX ст. аде в 60- 7С-! pp. н^шого стол!ття вона стала одною з пров!дних тендэший в IcnysaHHi ф!лософсъкоГ л!рикя ! з ycieio наочн1стю вяяяилась у творчост! О.Твардовського, Л.ПерЕсмаКського и багатьо'х !нших пвет!в. Твардозський - пос яскраво виявленого медитативного складу мяслення, Саме де спряяло пс-йв! в Дого л!риц! ф1лосо^ських noeaifl. 3i6p4Hi воедино, медитатявй1 Blprai створивть "магн1тне поле", яке виэначае Ix ^¡лософське звучшшя. Схллыпсть до роздум!в i лаОов i\j узагальяень пряродн!м шляхом приводила поета до створення мецятативно-флосоуськпх !,яласве, фыософсьяий поез!й. Ло TsopiB перех!днах, мецитативно-^Ллософ-• ського характеру моано bUhcctii так! Bipmi, як "Ни ночи нету мне,-ни дня", "Час рассветный польема", ">;.ить бы мне век соловьем-одиночкой", "Некогда мне над собой измываться" та I». iloe3if такого .плану сприяля винекненню влаенз фиосо'фських BipMiB - "йне памятно,"как умирал мой дел", "Ты дура; смерть: грозишься людям",'"Дробится ряаний цоколь монумента", "Посаженные дедом дэревца", "Все сроки кратки в этом мире".

В загальяому контекст! кяяг, цикл!в первх!д медямтлвних sipariB у ф!лософськ! знайдеыо i у М.Рильського, Б.Олкйникз, I.Драча, Д.Павлячка та 1нкдх укрятських макстр!в слсва.

ларактеряо, що в сучаснпт поззН найр!дш9 зустр!чаютьсл творя науково-ф!лософськ!. Зплив науки, на псоз!ю Biдбивчеться на' тип1 хуцолнього мислеяня /як, нэприклад, у Л.Мартином, А.Вознесенського, I. ^рача/, а не на Tf канропях р!зновицах. Хоч цей факт i не задеречуе момливост! ствоозння науковоГ поез1Г, яка у своему ¡сторяччому генуванш" найближча до ф!ло-софського метяжанру.

Р!зномян1ТИ!сть форм - властив!сть сучасно! поез!Т. Як ! !нвп мета&чнров! р1заоБйди, ф1лософеька Л1рика вяяеляеться ' в р!зних формах. Тут i сонети, i рубаГ, i газел!, ! йсз,.

1 сваер1дн! етвди, до яких нередко звертаються поети. Ц1кавою е', наприклад, форма ф!лософськях медитаций у творчосгЧ В.Сидорова, яка народилася В1Д зтнення двох культур: шд1йсь-ко{ та росхйсько!!. У цьому план! в!н продовжуе традицН , |/1.рер)ха, Шкли "Ступеш ", "Ключ", "Путь", "Настанови мандр1в-никбв1 "Зес.1ди з Учителем", "ЕезмежнГсть "■ - <р!лософськ! медатацп, задочаткован! у сх!днп"1 поезП, I як! несуть в соб! такок традицЦ рос^йсько! фиософсько? л!рики. £а к1льк!стю форм 1х не/.юыяво класаф!кувати - ляш конотатувати 1"хню р!зно-иан1тн1сть та налеыисть до певного ваду /метахянрово? груая/, пам'яталча при дьому про ¡снування твор!в перехЦного характеру.

Нааноширвн^шим жанровям р^зновицом фиософсько! лирики е в/рш елесИ,носо характеру. Його зустр!чаемо в Твардовського, Тарковсьиото, Ахмадул!но!|', Возносенського, Б.0л1йкика, Рубцова та шиих поет!в, Часто елег^я вт)лена а медитативнии тв]р, але в контеког! л!ричноУ системй набувае вона ф^лософського звучания, в поети,. у яких елег!я явно дэм!нуе як жанром1й Р'13йовид ф1лооофсько)' л!рики/ . Ахмадулшч/. Водночас, елепй-н1сть залишаеться одшею э основних властивостей суч^оноГ кедитативноГ лирики. У 50- 80-1 рр. у творчост! схшюевропейсь-ких яоет!в з'явилися ф!лософськ! оди / Мартинов, Вознесенсь-кш1/, фиосоц-сый В1рш1 баладного характеру / Драч/." У 50- 70-1 рр. поштною стала пристрасть 'до фхлооофоького сонета в укра'шсыий поезП / Рильський , калишко, Иавлич-но/, Прота, «одна з цях форм / кр!м елег!I/ виявила себе не осо^лино ст1йкою. Гадаемо, що туг е своя лог(кя. Законом1рн1сть, здавтьоя, вводиться до того, до пров!днои тендешиею залишаеться прагнення до синтезу форм: взаекод1ють як *анров! вяди /власне жаяри/ так ! мета^анров! рНнориди. 'Цлософська лирика взаемоцде з медитативною /Твардовськяй, Лервомайський, Муратов, Мовчан, Акмадулша/, сугестивнсл /Ахмадулиа, Корцун/, пубЛ1дистичной / Мртанов, Вознес жський/, сатяричною /Крив!н/ л!ракою,

Кр1м того, створиыться В1 ро11, генетично не зв' язнн! з традлдьжими жэнровлмя формат.

У третьему [юздиа - 'Ченоменолог^чна Л1рика"_ розглядаиться медитативна та сугестивна Л1рика, як ргзновиди . феноменолопчного металанру.

У феноменолопчному .мстажанр! предмет худогнього зобра-хсення - явите, як таке, описане в ejyiocTi р[знкх iioro стор!н. Розвитков1 {еноменолопчно! Л1рики сприяла зашкаьлен^сть ocoúuctíctw як худокн1м '(еномпном. Цз т-акож було обумовлено посиленои роллю авгорського начала в noeaiï XIX- Ал ст., з розвитком тако'1 форми авторсько! зв1домост1, як суб'ективова-няй Л1ричнии герой, коля суб'ект стае об'ектом худоанього досл1 джегля одночасно. 3 н'акНлвшол полнотою суб'ектлвояанин я!ричнии герой вперше утвзрдився в Л1рид1 М.Лермонтова, а ме-'штативнхсть стала провпшош рисоы лого лоезп'.

.Медятатигшсть i сугестивн(сть - дв! сторони оцн1е! кодел!, два слссоби осягнення и винвлення глибинних плчст1з людсько! дуый ментальний та 1иту!тиваий. Все, що пов'яаане з ■анал1зом, лог1чною рефлексией, взноситься до галуз! л1рич.них медитащй. Неё, що оевхтлене iHTyi'uicü, цаеться як пульсащя самого почуття, а зшетовве значения сл!® стае другоряаним, -все це обуковлие виникнення власне сугестивно! л1рики. 0ск1льки для noeaiï Ali."- XX ст. велика значения меыть обидна способа лиричного П1знання i виявлешы, циком йморiрпо icay-вания ¡розвяток у не! як медитативно!, так i сугестивно! лирики.

У noe3iï XX ст. глибшим стыло аналтчне начало. Ьо:ю й зму.:ило деяких критиков у 6û-i pp. запвити про роза итак т%к ззано!' 'Чнтедектуально!" поаз1Г. Ifactipaaii, мова,могла и повинна була йти про поглцблення та розаиреннл мндитатпя»юст1 i про розвиток пиасна медитативно! лирики.

5 I. ».едитативна л1оика. Чям науков1йшм ставало миолання, тим з/иче оуло створ^татл ф1лософоь»о-поетячя1 трори. Сунареч-г шить ад могла бути усунута ?1лши в результат! нового «л<iсного стрлока в розвятку лэдського мислення, эумовлеиаго новой ста-дi в» ni знания céity. Везаеречно, повтачм шелечии в hsui час CTiUio 01ль.а няуковим, алв те рано говаркти про fitticiie эбла*янни

- гг -

црох спосоогв мислення - наукового /ф1лософськсго/ 1 постичного. аоч у поез!!, поза сумяИом, поьПтною е тенденция до поглиб-лення анал(Тпчного начала.

Явите де сусшльного порядку, зуиовлене моральним осмисленяям дол! лищини в П „зв'язках з суспыьством, дЬ1сн1сгю. Зв1дси - пильна увага до окремоГ особястоет!, П внутршнього ов!ту I в мпввЦношешп з сусп1льяими тендешиями, з пров^ц-нями проблемами часу. Ш, гадаемо, 1 спричинилос.я,' з одного боку, до "косм1чноТ масштабности", з другого - до прагнення осмислита вдття в найр1зномай1тн!зих, здавалося б, проявах. Зв1дси к 1 поява велико! «¡лькосг! л^ричних твор:в, у яких яадаеться перевага цумд!.

В:рш1, що викликаюЕь у читач1в активяу роботу думки, знайцэмо в творчост1 поет!в р1зних сгильових напрямк!в, р!зяях творчих манер: М.Рмьського, Е.МехэлаЙт1са, Д.Паадичка, б.Нино-курова, I.Драча. I цэ заЯвлй раз свщчйть про тенденцию зростан-ня янал¡тачного начала в яоез!Т.

Поглиблення аналогичного начала в поезИ' спридло зб1льшенш) медитац1й у творчост} поет1в, що ,в свою чергу, •викликало прагнення л!тера.турознавц1в визначити спедиф^чн! рисй медитативно! л1рики. До ГГ специф!чних рис в!дносят1. концеп -туальн!сть, рефяексш,-моральяо-етичну проблематику.

Якщо п1двестй пЦсумок спостерекенням над В1ршаш медитативно! л1рак!1 1 вйсловлюванням про нз! досл1дник1в, можна зробнти такий висновоь: ыедитативн! в!рш! - це поетичн! твори,' яким властив! рефлекЫя, копцептуальн^сть, а, головне, принци-пова особлив!сть пафосла! настанови: осягти законом!рност1 юття в едност! з внутршн(м светом людини, П св!дом!стю. Основна проблематика медитатим-.о! лирики - моральна.

Медитативна Л1рика е по сут! р!зновидом феноменолог»чного жанру. Самб !Й Нвйб1льш властива-така форма виявлэння авторсь-ко! св1домоет¡, як суб'вктивований л1ричний герой.. Основн! поаиц!! медитативно! Л1рики - "людина I суспиьство", "людича -лядина", "людина - особист1стЬ", кол!з!Г морального характеру. У н!й яскраво виявлено ¡надв¡дуально начало, тому особливо

виразно проявляться характера рися !нцяв! дуального стил« автора. Бона часто вястунае як "контекст до;п поета". Тому для щлковитого розум1ння медитативно! л!оики /як, до реч!, i ф)лос"офсько'1/ важлявий контекст творчост! поета, його княги, зб1рника чи окремэго циклу.

ria В1дм1ну в!д фьтософськоГ лирики, ц!льояо») насганоиом в як1й е niзнания 1стини як такоГ, худэлньою настаново.о медитативно!? лирики е анчл1з души внутрпшьогэ св!ту л*щяня в сп1вв!дносност1 з навколиишм отитом, з шлими людьми 1/1. Зв1дси в мецятатирних Bip:aax власне медитэтилн! !нтонац!Г, тойто гнтонац11 роздумя, вголос'1 про себе! Ззчгал1 поети в медитативней Л1риц1 б1льш спрямован! вгляб, всзредкну, ашж назовн1. У фиософсыий л1риц! зворотне явище: св!дом1сть лшлини розшяр<оеться до масштя01в BcecniTy, час сг.ряиглеться, як В1чне. характерно, то поети медитативного складу сприимадть Час як категорш духовну, ¿старш liynii /"Измеряется врс-мя // Взросленьем дум"; "А время - в нас // Как мы, зекнне,- в нем..."/ 2/1

У сюжетному вв'язку медитативна л>рика - це 'лот!к почут?1в, пот1к свЦомост!, якай спрямовуеться прагненнлм роз!братись в co6i, в л^дях, у лкомусь «.иттевэму явной.

Образ в медитативна! Л1риц1 не зор^ентований на той ступшь узагальнення, з яким зустр^чае.мось у лгриц! ['¡лософсь-К1й, Bin менш в1Д1рваний, нэбляжений до питтевих реали1 /нав!ть у поет1в з яскраво вийвленим асоцгятлряо-мзтафоричним мясленням/.

Bipmi медитативн! зустр!чаються-в творчост1 косного поета, але е поети ц!лком медитативного складу деления. Таким е, нч нашу думку, З.Стус. he тьтьки до "Палимпсест!в", май-чее до

1/ Тут доречно згадатл «¡ркучання ш.Шереха про ""ялшюйсти" В.Отуса: 'Ч:ого лхряка тпд образу бзченого' сыту. йде до центового почуття, до BllVTpiUHbOrO. .. Со для ньэго тми к мотиви - Т1льки вяходи' у внутрымй ceiT, у 'додоьняк душ, у невислан! днем до таил пьо власне внутр^нз" / [№рех Ю. -оетя сторокя: Лхтература. ^-«стецтро. 1 лэолпг! i-- К., i993. - С. 227. 2/ лудрявская Л. .. Забытое слово. - ¡л., 19S4. - С. Ь, 4.

вс1е'1 поозп В.Стуса мошна еп!графом взяти олова:

"... бо «ити - то не е долання меж, / а навикання 1 самособою- /

наполнения" ^. I чао як би«розчиняеться в дуиа поета, стае

нев!дчутним:

Нехай горять вагонь. Нехай горить.

Хай почекай час,' аби в безчасс1

я вдруге м!г постати...

Поет все вбирае в себе, все робить предметом поетйчного осягяешш. Особляве _м!сце в Лого вгршах займае природа. Вона е символом далеко! 1 прекрасно? Ьатыиминя, ■ вона надяхае його на роздуми. 1 пейзашп В1рш1 /"Вечхрне сонце дибаться при спад1...", "¿ришли на ображенях ярах...", "Збудився врано. сший-синЫ птах..."/ - де медитацп', в яких почуття рвуться "кр1зь грати", а душа поетова висв1тлюе собою рее: вщ ¡деГ до найменшого образу. Так св!т входить у поета, Ф поет стае р!вним йому.

Ц1ЛЬова настанова медитативно!" л!рики /анализ дупл/ сприяе тому, що.в шй пэршочергового значения набувае продес осягяення, який виявляеться р1зно. Часто /'хоч I не обов'язково.!/ в!н зка-ходить вяяв у власне медитац1ях, в!двертих розаумэх; нередко репрезентуе елегп1ш роздуми /харэктерний приклад - л^рака 0.Твардовського останн^х рок:в/. Однак, медитативна Л1рика моте-вйяялятися I у форм:, своер1Дних лсихолоНчних етыд^в з м!сткою кпщКкою, яка несе р сой! думку-висновок /як то у Л.Первомайсь-кого, В.Стуса, Л.КудрячськоГ/; моке виявлятися своерхдною пей-за»,иоа замальовкоо, шо утворюе паралель о йнутошн!м мттям ливдки / як у К.Ваншеыина, В.Стуса, Л.Куцрявсько'1'/; може рияплятися в!ршами, так би мовити, препаруючого характеру,в яких на яередньому план! думка, яка анатомуе, шукае /як у йЛЛшоку-рова, Д.Самойлова/. ¡¿цдлтативн! р!рш! за формою часто не пов'я-зан1 генетлчно з-трчдициними жанровами-формами I, нчголояуемо, зррсл; нэ обов'язково являуть собою в^дверт! медатацП. Го по пне в них.- активна робота цушш, яка дослЦжуе; з'взряена вона до в.чутршньоГ оф«ри людинн й захоплена проблемами П духовного

1/ Стус. В. Дорога болю. - К., 1990. - С. 97. 2/ Тзд: ке. - С. 95.

становления, ¡чоряльно-етичного самоусшдомлення,

Нкщо проелIдкувати розвиток медитатирно! л!рлки, то .с.ид визнати, що.Н роль в ноеэП лХ ст. злачно зросла, особливо. в 60- 70-1 рр. Не виляцкояо у критац! тодг часто згчду-валось ¡м'я М,Лермонтова, оо саме у лого творчост! меттагявна л!рика вияялялась як метаышр з особливое виразн4стю. У ла ст. II мен! розширллись, вона стала больше стилчтися э фьюсофськоы л!рикод, виникло Оагато перехиних твори), окре-слилось вяникнення фыосо^ських тзор1в в контекст! медитативних. це 1 спрдчялилося до зм!шування фыософськоГ 1 медитативноУ л!ряки. Проте, названа*™ на спортивность, фЬюсофська ! медитативна Л1рика налешть до р!знях метаманрхв -фялософсь-ксго та феноме нелогичного.

5 2. Сугесги.зна Л1рика / лат. БВДдезИа - нятяк, навЬи-вання/ - це ¡&анрова трупа твор1в, яка спиразться не ст1льки на лог1чно оформлен! зв'язки, скиьки на асошацП ! 1а?онац!йн! в!ДТ1нки, звернена до е№цгляо1 сфери члтача, I в цьому розу-м!нн1 протялеисна и.ецитативиП! Л1риц1, рац10нал!стичнп1 у своУт»

ОСНОВ!,.

. Як ми Еае в 1 !чали, сугестивну I медитативну л!рчку можяа винеста до одного ыетажанру - феноменолог!чного, I роз-Глядати Ух як два полоси, два р!ановиди цього метажанру.

Предметом зобранення в сугестивли! Л1ряц1, як ! в мэдмта-тивл1й, е сфера духовна, конс;«пкти янутршяФ, як1 мч^ть, ях правило, морально-психолопчнии характер. В1 дг.аг.лост! эосеред-жен! на щльови! настанов! твору I хнряктор1 ооразност!. Щльона настанова сугзстивноУ л ¡ряха - передавання найтонлих дуигяних устремл!нь, осягнення Г1ркях душезних станов; е;лоц1энальне виявлення незисловлбного простями лог1чнк!,".л зп'яяками. Тут головну роль вШгргають асощативл! зн'яэки, чсоцгатярн! образи, Со наявне праглеаня до синтезу через спектр емоц1А. У мелитативнп1 Л1риц1 спостерпаыьсч аш/)тичне схоцдалля в1й чзсткового, конкретного до загалыюго.

У сугестл8л!Я л!рящ поет прдг.чо спрямуэатл читачч у лот !к почутачв, пикляканих якямась яеиаям чк внутркангк станом, зму-скти Р.ого сп1вп9ре»ЛЕати з тям, зоб нIн неспльки ус-идокнэ,

ск!льхи в! дчув переживания автора, пройнявся йот емоц1йним настроем. Тому в сугестивн!й л1рищ значну роль Е1д1грають мелодия В1рша, ритм, ¡нтонацЬщии малюнок. Саые через них щонаиперше поет виконуе свое найважлийше завдання - зачарувати читача рухом почутт1в, мелодАе« перемяань. Само така поез1я найб!льш Олизька музиц!, бо засоби виразност1 виходять на перший план, семантика сд1в стае цругорпцною. У б!льяост1 сугестивних в1рапв пануе музикальшсть та мелодНш1сть.

Оугестивш в1рш1 зустр1чавться в творчост! р1зних поет1в -1 лалософського, I медитативного, 1 публ1цястичного та сатиричного складов мисленай /цосл1дкики, наприклад, в1дм1чають наявн1сть сугестивних творив у паез11 В.Висоцькото/, але в' незяачн1и к1Лькост1. Част1ше воли з'являються у творчост! поет1в з 1нтроспективник мисленням, романтичним настроек. У загчльному ж контекст! сучасно! поез!!, пор!вняно з 1ншимя метлжанрояими трупами тнор1в, сугаотивна л1рика складае незначний процент твор!в, що не означав, що з часом процент цей не зросте. 3 розвитком ¡нтуТтивного способу л¿знания 1 виявлелня духовно! с{.ерй людини буде зроотати ¿нтерес до сугестивно! Африки. Справа у тому, що сугестивна лирика чинить оп!р ч!т.кост1 образ-нкх окреслень, конкретное^ жяттевих реал1й/якщ'о вони е, то несуть 1нше худокне навантакення, ан1ж в 1нших вицах л1рикя: вони, но ст.гльки реалИ д1йсност1, околыш реал1! почуття/. Сугестивни Л1риц! власти в I п1втоня, прагнення вирчатдея за мея! понятийного значения сл1в /наприклад, у в1рам Л.Костенко "0сПш1й день, ос)нн!й день, 001ннШ.."/. Ш.Ч1сн1сть д!рша визначаеться при цьому цШся1стю л(ричного перомвання; прагнення виявите те, що лечшть за межою активно! свЬдошст: /шдоихйоме I■ надсв!доие/ робить сугестивну Л1рику яаиб!льш олпзлкои до модернIстсько! поез!! ¡, отже, найбличою - до сюрреализму. Невипадково лIрику 'З.Соонори деяк! дослЦшш: в!анооять до авангарвкз.лу, вона, дпюно, за методом створення худэиньо! реальнбет! наиблкжча до сюрреал1зму. Це не означав, що почти, як! е яскраво випвлеииии реалистами за св1тосприйман-яям 1 св1тов1Добра*еняям, не моауть удаватлея до створення сугестивних твор!в.

- '¿П. -

1з чанровил р1зновиц1в , за нашил спостереженними, в сугестивя!и Л1риц1, як ! в медитативна, часто яустрТаиться в!рш1 з елегишш нэстроем, як! биьш або менп зп'язэн! з традицинок елегчеи /|х оагато у Ь.Ахлшдул1но'1, В.Соснора/. 6 сугеотивно-мецитативя!•в!рш!, е етиди, побудовян1 на превчлю-ваши мелодП", е своер1ДН1 пеизажн! замальовки а сугест1ею /наприклад, "Осшь" С.Йовэнко/. Нер!дкп зусгр!чаемо лоезП', за формою не зв'язан! з традицИшиш аанрами. Оснопнии закон сугестивноГ л(риш - п1дпорядкован1сть лоНш почуття. Пере кидания тут ц1лкОы пануе як переживания саме Л1ричне, тобто, спрямоване до виразного начала, воно поглинае I пшюрядковуе начало зобрааувальне.

У четвертому оозд1Л1 - "Мета«инров1 р!зноЕиди ?иаолог!ч-ноТ Л1рики" - доел!дяуються I визначайться основн! риси пу0л!цистично! та сатирично'! лирики.

У типолог!чному метакзнр! в якост1 предмета зоОраяення виступае осоОливе. Воно характеризуе явище у иого причетност! ■до деякоГ сп1льно(;т1 /морально'!, сод!ально'1, иеолопчпо'! 1 т.т./ 1 у сшвставленн! з! сшльн1стю ¡ншой.-

Очевидно, що у так!й якост! предает П!знания виступае в Л1риц1 пу0л!цистичя1и I в Л1риц1 сатиричяп1, як! мають дв! худо«нI настанови, що суттево в!цр1зия»ться: утвердяення I заперечення. У публ1цистичн!й Л1риц1 зустр^чаемось з в!д?ертим ироявом пафосу утвердження аба заперечення того чи 1ншого морального, соц1ального, 1деолог!чного явища; у сатиричен л!р.ил чаотше всього - запереченням / або утверцкенням через эчпера-чення/, але ооов'язково з ¡дейно-емоцттльног) оцпдал, в рол! яко'1' висуупае сшх / у вс1х аого в!дтшках/. 'Характерно, що обадва р!зновили типолопчио':' Л1рики Сули широко подан! п Л1ть-ратур! 60- 80-х рр., але високих зразк!в Т1й! та ишо\' поеэИ Оуло небагато, Обумовлено це, як в!цомэ, часом, Однак,*.!оцитй в Л1тератур1 широкий фон обох мэтахлнрових р!энови,д!в, .доэвол.лй уважнте до них придивитись ! пиявити хэв'жтвря! тияолэгИа! особливост!.

§ 1. Публицистична л|рика. До публ!цисти.ч1Ы л!рики в!дносяться твори, в яких ставиться завдання простого переко-нання читача, ароявляеться бажання поета "перетягнути" його на св¡и 0:к. У них лагIкою розвитку думки рухаеться сюжет твору, визначаеться Форма поцання матер!алу. Л!ричь1 твори з соц!ально-эиачимою тематикою, ¡ценною настанопою на переконання читача, як! утверцяують ш заперочу^ть це або ¡кто с,усл!льне явище, завжди будуть публ!цистичними. Так! в!рш! активно беруть участь у форму ванн 1 сусл!льно! думки. У цьому 1х функц!я, "гх призначения.

Як I у ф!лософськШ поезП, в пубЛ1цистйчн1й л1риц1 в образуй структур! в!рш!в превалюе рац1ональне начало. Нроте, мета, ¡ценна настанова твор!в ё. !ншой, вояа диктуе !яш! засоби в!дбору ! опрацюьання материалу, специф!чну образн!сть. У публ!вдстичних поез!ях знаходять вт!лення так! специф!чн! властивост1 публ1Цистичного образу, як 'персони^ка^я понять, нароц*.ешя образу з ! це г, таке злиття емоц!ональнсго з рац!о-. нальким, коли метафоричн!сть гостр!ше оголюе думку.

Система образности в публ!цистичя1й л!рящ блкзька до систем образност! в публ!цистиц!. 1 словесний, ! картинний обра; ! образ-деталь, образ-теза, образ-символ, обряз-елегор!я знаходять у них безпосередне застосування. Звичайно, у в! рш! якийсь з цих оорэз!в пос!дае центральне м!сце. Так, Я.Сыеляков, наприк-лад, нер!дко будував свог публ!цистичн! в!рш1 на образах-картинах, Л.."4артияов полюбляв образи-алегорН, В.Луговськои часто використовував образи-символи. Надання переваги тому ча ¡ншому образу - справа суто !идиа¡дуальна.

иднак, поез!я ! п.убл1цистика - два р!зних види творчост!, ! иобз1я публ!цистична эалишаеться перш за все поез!ею. Публ!-цпстична л!рика зосередкуе увагу на характерному, вЦшт'ОПхую-чись В1 а члсткОвого, конкретного,- сдавалось би, яезвачного, дае уявлоння про вел^.ке, уагальне, переконуе силою емоцшнальноГ дп, а не лог!кою <^кт1р, лоэ ! факт сам по соб! мохе мам значения, иле, знову « гаки, в контекст! його емошйного усв1-додагення, в якому роль емоц!ияо1 оц!нкк ллшаеться пров!цною.

- 2М -

Тому, на в!даму В1ц лублщаота, зовсш не обов'лзкоао ышкрси .¡.ормулювати ооновну думку твору в лопчних /хае- 1 опоет!! зова них судменнях/. 1ноц1 д.эстатньо етворення емоцН-но шзреконливо1 клртини, з яко! и вншшвае в!дпов!дний висаовок /ьаираклад, у 1ирш1 I.Драча "Ьожев1льнии автомоб!ль"/.

однак до в1двертого * заклику в публщистичних В1рз.ах зверташться ду«е часто. Прииоь звернення до читача, дэ народу Бкзрснився и розвину.зся в укра'/нсыиа яоезН у творчост! Т.Шевченкн, И.Грабоваького, Лес! УкраУнки, 1.<Ьра!ыа.

У рос1иськ1И поозИГ На ст. значну роль у розр^тку nyo.ni-цистичноУ лУрики £1д.:грали О.Пудшн, г.!.Лермонтов, М.Лекрэсоз.

СучасЬа иубл1цистична л1рика тештично р1зно1лан1тиа, превалюе в шй те,\;а боротьОи за прогреснвпип розвдтс.н г^дс.ьиог цивI ¡зацН. Бона ввела в свои) с.^еру I так эвлну ¡нтпмяу лIрилу, виршуычи тему лохання в цшюм новому для не! раиурси ."¿о»;аа вести мову про нов! масштабп л{рично1_публи№Стикл, прок;, не ели змшувати грэмадянський обов'язок, як па.рос творив, з яуолхцистикои, як канровоы /йетаканровои/ супистм лхрики.

У публУцистичному твор! автор завнди зашае ак:ивну позищю, у якп1 би ч'юрм! образ автора нэ-еиотупав - ил.юна автора, суб'ективованого аоо оо> ективованого лхрнчного ге.;и», або л!рлчного опов!дача. Адресат у публ!цистичних тгорах, як правило, подв!йнии: автор звартае ов!и погляд до коякратноУ особи, конкретно'!' соц!альноУ групи, класу, а також - до б1льш шлрокэго кола чигачхв. Зрозум|ло^ налриклад, що и поез!У "У.уС1Уг." 6'.Евтушенко звертаеться 1 до Хураман-ханум, i до бс1х читач1и, як I д.Нознесэнський, повстаючи цротл Стал!нэ та ного поплН-нлк!в /"Архитеятурний проект памятника жертва*, репрессий"/, закликав народ бути пил'ьниы I нэ дог.устити подобно!" трегадГУ в каиоутньоку.

Цреду.етои полем! ч:;ого утьердження чл заперечення а нугш-шютичыи Л1риц1 е, як правило, цшносТ! ¡каолт-ччн!, сотьагИ Ьоети прагнуть ярказа.ти оо'ект утвердження або задервчвния дел тога, 406 через пого забранная п 1 цвести читача до справацпи-от! свой! цеклар^ц!У, лхрико-пуолщчстйчнос-о аискоаед/згэцзеко "ьаладу про вогонь I принципа", "Хорогу на Чсгйоопаь" Ь.О'ИК-нлч5, "Ьадалу про ьч.:теля", "Шабяю Ьоггпнч Ь.е.»й1;цкЖ0г0 (.Драча/.

Шсце Д11 I час у публ1цистичн1й Л1риц1, йк правило, конкретизован!. При вс1и косм1чност1, наприкл-'Д,, простору в А.Вознесенського у в1рш!. "Архитектурный проект постника чертвам репресемк", у ньому ч1тко проступав наш час, наша епоха, коли, нареакч, було сказане правдиве слово про стал1нське свавыля.

Розвиток смету в публ1цистичних творах виэначаеться характером ведения полемЬш 1 залеадть гид ¡ндав!дуальних особ-ливостеи поета.

Цубл1Цистична поез!я мае споГ нанровх ферми: в1цкритии лист репортаж, щоденник, послания, монолог. Особливо популлрний в наш час монолог / А.Ьознесенський "»'аполог Мершпн Монро'', ¡.Драч ",»1онолог сивого орнхтолога Зрнеста Натая1ела...", 6.Евтушенко "Монолог а-лериканського поета", "Цонолог бродвейсь-ко! актриси", "Яонолог доктора Спока'1/. 6 й ¡шп жанров! форми пу0л1ц;1стично1 Л1рики.

5'2. Сатирична л!рика. Л1рика не суперечигь сатир!. Ыльш того, ст1ик1|ийш в поез!! виявились саме смтиоичн! кан-ров1 Форш.

особлив!сто л1ричноГ сатирично! тии1зац1! е специфично пильне злиття 1де»:ко-емрц1йно! од1нки зобрзжуваного 13 зобра-яэннль;, коли ошнка дереважае над зображенням. Залетать це в!д то! рол!, яку в1Д1Грае суб'ект зоораження в структур! л1ричного твору. Правда, характер сп!вв1дносност1 "суб'ект -об'ект -адресат" у сптиричних Л1ричних жанрах неоднаковий. В еп¡гран!, нэь'риялад, на передиьому план! зяаходлться суо'ектявиа авгорська шинка; в аароцИ, абилетон!, памфлетI (Ильшого значения НЕбувае об'зкт зобрачення, тут Цеано-емоцн'.на ощнка Н1би дЬлкть з ним пальму перлост!, розчиняючись в образ! об.'ектз, чим биьш ч1ткому, тим б1лып виразному.

идаак, при вс1у. дах осо'бл'ивоэтрх'сп!вв!цносност1 "суб'ект -об'ект - адресат" у сатиричних творах значну роль вшгрэе рдрьсат, бо, за заузтоншм Л.Фейербаха,. "догегша манера писатя полнгае, иг*. 1н1»ям, у тому, що вона передбачас розум такок ! в чилачев!».." ^

;/ ч'.-ейзрбах Л. Избранные Зйлосогре.чно произведения: 3 2-х т. -Т.П.' - М., 19;». - С. 580.

Оск1лькн количне нацюнальне за формою л ¡сторичне 3-1 змютом, воно вщверто В1 доОражаеться в об'ект! сатир л, 11 структур), а отче - ( и ляяровях фор.>;ах.

Характерна осо(5лив!сть в ¡снуванн! сатирячних .»анргв -синтетизм, взаемоди! манрових (орм, Ь. л1рлзац1я. Це одна з провпшях I на.)01лыи яскрапо вяявлеяих тенденции Активно взаемолють *анри пароли', егиграмя, баик;;, сатирично'! ыпла-тд)ри. ^зсумн!внии вплив парадоксального афоризму на ц! жпнря /крп»1 парод! \/. дзагал! в сатярлчнгл л1рищ ч!тко прол тлеться прагнення лЬет!в до зтворення невеликих за оосягом, лекзн!чшп, метких ьаЛровах ^рл/сатирична м!нпт»)ра, Ыкробгика, еи1гр*ми/. Час вимагае емких узагальнень, зв!дси - л!ризэц1я сягиричнях жанр «а 1 тякишя до малях сатиричних ,{орм.

' У ДРУГ1Л половин1 70-х - ЛОЧ. 60-х рОК! Я ХА СТ. П0СЛ-'10йЛ-1СЬ Ц!кавють до сатирико-публ!дистичних «санр!в - цеилстону, паи- • флету. Пов'язано це з особливостями сод 1 ал ьно-поличного аиттл в-кра'!ш. Роль сатирично!' публщистикя в цеи лер!од часто вяконуьала иатирлчнЕ. авторська п1сня.

Таким чином, пров!вдш з1ставне дошпдхэння, в дисертацН зроблеш вясновкя;

Г/ Особлив!стю л!ряки епохя реал!зму /иоряц з ¡н.иямя характеристиками/ .е П03ИД1Я автора, як творчо! !ндив1дуалькост!; йога оцышче ставлення до ов!ту, до л^дей. Внасл1док дього, суччсна Л1рика - це еднють 1 р!аноь,ан1тя«сть л^рячнях шця-идуальних систем, як! в!др1зняються стяльовою ! жанровоп свогр! дн1ст!0. Авторсьл! худо«ш1 настановя влзначаыть »ииропу смертность ¡ндив!дуально! л1рячн'оГ система. Оскыькя продает л1ричиого перей1ЯваннЯ вямагае свого вяянлення у в1даов!дн!и' чюрт, я предметная св!т сучзсно! пэззп широкая, як I сама Д1 йсн!сть, аокешо / и повшш I/ лес-ги мову не лише про иредкетяу рюко.-л-н!тн!сть л!рякя, а I про р1эио;.'.ан!тн1Стъ срарм. аункшэнальиа р1энэ.'..ан1тик;ть форм ! е те нЪве, я о, на Наыу думку, привнесла до ьанроьо! системи л!рики реалистична поез1Я Х!^ ьт. Цей прз-цес стаз про»«дням у Л1риц! ст., зокрема у поезП 60-ВО-* рр.

Ь Оскиыа у сучасн!й Л1риц1 в!дбуяаеться про.дес дийеренша-цП малих члнрових форм, а точн!ше, Ухн1х функций, ставити за кету суворе, детальне диференШювання сучасно1 л'рики на жанров! Форш не сл1д. 1юц|льнше вид1лятл ст1йк!ш1 форми моделю-ваннп ц1йи:юст1, як! зу.стр!чаються в Л1риц1 в pi3i.il л!тературн! епохи, в р1зних л1гературних изпрямках. Такими формами е ффло-сок'.ька, наукова, медитативна, сугестивнд, публ!цистйчна I сатирична л!рикэ як р^зяовиди фллосо.рсышго, фзномеколог!чного та типолохччного метатанр1.в,

|.1отаканров1 групи, рЬновиди характер!:зудться едн^стю г1а;осно-ц1льоаэУ настанош, внпоя1дшш выбором життевогс материалу, спец;!ф!ч11имй осоОливостями-його хуцишьоУ оо'роОки ! с.'йця ¡Лчною обраэихстю, яка рипливае з художьоУ настанови евт(.ра у твори Реферована робота й показуе необх!дн1сть такох-о йодI-ту. Вонз, звичайн'о, нэ ьюже претендувати на вичернне вир1-иеинч проблема, бо це справа колективу автор!в, ацже кожна трупа моте стати оЗ'яктом окремого 1сТорико-т!Шолог1чного вив-чеаня.

3/ КонцепцЬ; метавлнрових р18Новид1в беэпосередньо пов'язана э концепт ею жанру. Ноняття "метажанру" в1.дображаб узагальнвн; ,»акров!. рлси л!ричнах твор1в 1 в зм1ст! /предмет!/.,! в ТхнIх формах. Найб1льш по.гирен! в сучасн1й поез11 фиосоАськэ, мецита-1ивна, иубл1иастачйп 1 сатирична л!рлка.

ларакгерп1 осоояивост1 фЦософськоГ л!рики: хуьовдп настану ¡и «-пэнання сут.ч!х проблем буття, узагальнен!сть часу ! простору привалияшшл лог1аовэнйл' узагальнюючих образ!.в, мадиташя, як спас!о лиричного осятшня ц!йс.ност1»

ирсдмегом мещдатадво!' л!рикя в ввутр1шн!г моралей проблема, "яиття душ!". Прбв!дна опозиц1я.-- "я 1 сп!*". Чза $ Прост !р ройчшшн1.д душ! поста., .Суб'ектне "я" -це-Ф'й" суб'ектиго-вэяого л!ряч1!Сго героя. Образи характеризуются авдл1тич.ч1ст!о. Ду!«Ш, ЯК СПОс1б саШ5Ц131№'ШЧ.

Худения ндстанов^ сугесгияно! л!рики - перздаряиня а^ттонаи. дуни-мвх -устрй?-1л1нь, ечоцЬне виямевня вевдсловленогО дог5чними накали» иуб'о*!«« "я" -'."л" суб'еятичованого л!рячного героя.

ООрази асоц1атИ1Ш1. Нрагноння до синтезу через спектр е.моцЫ. СпосЮ вираження - пот1к почутт1в, музикальшсть, мелод!йн1сть.

Предметом публ!цистично1 лирики е ц!нност1 !деолог!чн1, соц!альн1. Мета шрша - утвердкення або заперзчення. М1сце дй' I час конкретизован!. Розоиток лиричного сюжету - це.х!Д полемики, притаманнии тому чи ¡ншому поету. Адресат п!ринв подвШши: конкретна особа, група, клас, а також - ¡троке коло читач1в. иордзна система, спос1б поетичного вираиення - художня декларанта, Часто зустр1чаються форми послания, вхдкрдтого листа, монолога

ТО'ДО.

Предметом сатирично? л!рига, як, до реч!, й публидастично/, е Ц1ННост1 ¡деоло1фчн1, соц!альн1, але пафосом твору виступае см!х. 1дейно-емощина оцшка зобралуваного переваяае над зобра-.»с-нням, Значну роль вшграе адресат. Характерна особлив1сть в ¡снуванн! сучаснях сатиричних яанр1р - ¡'х взаемодЫ й Л1ризац!я.

Як взаемодшгь м!ж собою,метажанри, так I взаемодшть М1ж собой Гх р!зновиди. Фиософська лирика - з науковою, медитативною та сугзстивною /. I нав!ть публ1Цистичною/; медитатшна -з ф1лософською та сугестивною; публщистична - з "сатиричною / I ф1лософською/; сатирична -. з фиософською та /особливо/ з пу0л!цистичною. При цьому не ол1ц закршлювати як!сь форш за одн1ею групоы, за одшш р!зновидом. Хоч, без сумшву, е жанров! 'форми, наи0{льш властив! тому чи ¡ншому виду.

СЛ1Д також зазначити, що в поезй часто ванко визначити конкретн! жанров! обриси твору^ бо Оагатс в1рш!в /звичаино, кра-щих/ виникають на леретиш ¡снуючих жанр!в та метаканровц/ р!зновид1в. Процес вЦступу В1Д каноа!в - це процес в!чного руху вперед у мядтецтв! взагал1, I в поезП зокрема.

4/ У сучасми л1рищ е багато твор!в позажд.чрового характеру. як1 л!ДОбражасть яозаханрове мислення. Цз явище притамчннй-реал!-стичн!й л!риц1, воно мае М1сце 1 в сучасн!й поезй,.

5/ ьагатство сучасяо'!' Л1рики створшться- I за рахунок моб!льност! форм, ¡до походять в1д старих жанр1в ! внасиадок появй норих. На основ! родовоГ взаемодй в лйзратург постали так! фдрми л!рики, як монолог, репортах, нарис, опов!дання. Валив музмкя

спраяэ народаенню повтичних р1зновиц!в типу взр^'ац!I, маршу. Вплив кивопису викллкав у поезИ' етюц, портрет, автопортрет, . натюрморт. Наярову приналетн!сть подЮних форм з "яевичерпною вягадлив!стю" /С.Кри»шн!вський/ визначають cai.il поети, Ясна рIч, вживания цих терм (л! в поеташ ще не засвичуе наяв-н!сть справц! иових «анрових ознак у творах I не вс1 нов! форма, як1 влаикэлть в Л!риц1, можна назватя канровимя. Иоряд з жанровими утворенняш в л1риц! 1онуе позажанровий л1ричний в!рш. Але разом з тим фактом сл!д визнати ¡снурання в сучасн!й л!риц! модиф1кованих традициних каирових форм, р!зноман!тн!сть Их функций, а також теяденц1ю синтезу канрових особливостей твор1В на основ! видово!, родоао!, ханрово! взаемод!! в лтратур!.

Оли эвернути увагу й на ще одне положения. Сучасний поетич-ний розвиток такий багатогранний, що, анал!зуючя його, мокна

й треба/ використовувати не т1льки ханров! та у.етажанров1 деф!н!цИ, а й теыатичний поди л!рикя на рел!г1Дну, 1сторичну, ф1лософоьку, громадянрьку, 1нтимну, пейзажну та 1н. 8а способом зобра&ення л1рика коке бути медитативною, медита-л'ирно-зображувальною, споглядальною, молитовною, аооц1ативною, шшзивнов, описово-зображувальною, "персонажною",. розпов!дальноа. •Тут е с во!' точки перетяну. Л1рика мохе бути медитативною ! за предметом, 1 за способом зображання,. 1 за жанровое с,утн1от». Л1рика мояе бути фГлософоькою ! за темою, 1 за своею «анровою сутн!стю. Иеобх!дн1 коиний раз уточнения.

Безумовне одне: немокливо-та й не треба ваструнчувата жанров! форми сучасио! ¿прика в один ряд. Ироте, т1лька вивчаючи Форш, мохна осягиути багатство л!рики та виявитя головн! законом¡рноот! И розьитку.

äö -

.Skict цисертацН винлчцено в п.у(Шк,зц1ях:

1. Йроблема жанра в лирике /На материале современной русокоа.и украинской поэзии/. - Львов, 1991. - / ii п.л./.

2. Традицйш! д1ричн1 аанри в сучасн|и поезП //Радян-ське диературознавство. - ¿980. - №8. - /0,?5 u.a./.

3. <Мл0001{>ська л[рика: до проблема пошу«1в худоsiüx

i творетичакх // Радлнське л!тературознавство. - 1933.- AI . - /0,75 д.а./.

4. Сатирические песни В.С.Высоцкого /К вопросу о жанровой специфике /Проолемы навемодП укра/нськоГ та росШськоГ Филологи. 3öijfflHK наук, праць. - 4.1. - Шпвський дерам ваий пзда-гогхчний ¡нститут ¡м. М.Горького. Тзрноп1льський дзржавний дедагогхчаий ¡нститут im. л.Гялана. - 'Гернопиь, 1990.-/0,5 п.л./.

' ' а. Ира раалхзм лирики та Ü жанровяй розвиток /Волкова Т.» Мазепа Н. /Слово i час. - £992. - №4. /0,7 д.а./.

6. Проблема жанра в реалистической лирике / На материале современной русской и украинском поэзии/. - Тернополь, 1937.' /Рук. деп. в ЙНИОН АН СССР' L9. 05. 1987, » 29483 /4,"й п.л./.

7. Понятие «санра в советском литературоведении // Новая советская литература по общественным наукам. Литературоведение} Библиографическим указатель.1976.- /»12. -/ Рук. дел. в ШМОН АН СССР, ноябрь, 1976 /.- /0,75 п.л./.

8. Жанровые особенности сатирических стихотворений Леси Украинки /Минула i сучасне Волин»:.Тези допов1дец та ловиоилбы» ii-i Волиисько! ¡сторико-краезнавчб? конференцН 26- 20 травня 1988 р. - Частина П. - Луцьк, 1988. - /0,3 п.л./.

9. Некоторые проблемы современной суггестивной лирической поэзии / Читатель и современный литературний процесс : Тезиси докладов региональной научной конференции, декабре, 4989» -Грозный, i989. - /0,4 п.л./.

10. А.С.Пушкин и русская советская 4илчсофская лирика Ь0~ 80-х годов // России вечная лиловы Тезисы менвузовс^их чтений, посвященных 190-летию со дня рождения великого русского поэта А.С.Пушкина.-Кировоград, *989. -/0,3.п.д./.

а: Нанровые особенности медитативной лирики// Актуальн1 питания розвитку мовознавства 1 л!Терат;/рэзНавства: ¡»¡атер1али обласнрГ науково-практичноГ конферанцН, при свячено! Ь0-р1ччю утвррення Тернопиьського державного педагог!чного ¡нституту, Терноциь, 1990. -/0,7 д.а./.

12. Публицистическая лирика в поэзии М.Ц.Лермонтова // В художественном мире М.Ь.Лермонтова: Тезион. научно-методической конференции, посвященной 175-дэтию со дня рождения М.Ю.Лермонтова. - У«город, 1990. - /0,2 д.д./.

Волкова Т.С. Проблема мета-мира в лирике.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологи ча с ¡«¡.с наук по специальности 10.01.08 - теория литературы.

Киевский национальный университет ¡мени Тараса Шевченко.

Киев,' 1994.

В диссертации предлагаемся новый подход к определений нанровой система современно.! лирики, обосновывается концепция металанровой классификации поэзии с тем, чтобы охватить манронсе многообразие современной лирики более общими, широкими категориями. В работе лрецставлена таб.рца жаярозого деления современной лирик!'. На материале творчества Ь.Ахмадулиной, А.Вознесен -ского, В.Высоцкого, И.Драча, Е.Евтушенко, В.Кордуна, П.Мовчана, Д.ГГзлычко, В.Сосноры, В.Стуса и многих других позтов выявлены закономерности существования традиционных канровых форм, а так;« форм, генетически нэ связанных с традиционными жанрами.

Ключов! слова: метажанр, манр, л1рика.

Volkova Т. 3. ■ Рг-оЫетз of' metagenre in lyrics. Dissertation'for aoamring the scientii is deg-ree of doctor cf philological sciences according to speciality Ю.01.03 -theory literature. Kiev National University nared af'er •Tarasa Shevchenko. Kiev, i934.

The dissertation suggests a new approach to the definition of the genre system m modern lyr-ics and groUncB the 'concept of metagenre classification of poetry in order to eititrace genre diversity of modern lyrics witn more comnun arid wide catea-ones.

The work presents the taole of the gonre division ci modern iyri'-.я. On the basis of the" literary activity cf B. Achiiadulina, A. Voznesensky, V. Vysotsky, . I. Dracn, E. Yevtushehko, V. Kordun,. P. ifcvchan, D. Pavr/ohkc, v. Scsrcra, V.Stus and many other pcets is investigated tiw genre-typological oeoullarities of the lyrics oT dG-k.j,-defined laws of existir.? the traditional genre forms and forms genetically not connected with the traditional ones.

Ключов i слова:

netagenre, genre, lyrics.

( ji, —