автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.01
диссертация на тему: Проблема оснований и принципов оптимальной организации государственной власти в теоретико-политическом наследии Ивана Франко

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема оснований и принципов оптимальной организации государственной власти в теоретико-политическом наследии Ивана Франко"

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

"ГБ ОД

2 З ОТ 19%

' '' На правах рукопису

СЛАВИЧ Дмитро Дмитрович

ПРОБЛЕМА ПІДСТАВ І ПРИНЦИПІВ ОПТИМАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В ТЕОРЕТИКО-ПОЛІТИЧНІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА ФРАНКА

Спеціальність — 23.00.01 — теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Київ — 1996

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченк

Науковий керівник — професор, доктор філософських наук

Кирилюк Федір Михайлович

Офіційні опоненти — професор, доктор філософських наук

Огородник Іван Васильович

— доцент, кандидат філософських наук Русин Мирослав Юрійович

Провідна установа — Українська Академія державного

управління при Президентові України

Захист відбудеться “1996 р. о ^ *7 год. н; засіданні Спеціалізованої вченої ради К 01.01.12 із захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук у Київ ському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м.Київ, вул.Воло димирська, 60, ауд.330).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розіслано “-2; 1995 р

Вчений секретар ¿h&n)

Спеціалізованої вченої ради /У/vfУг' Салтовський О.І.

Актуальність теми дослідження. Становлення незалежної україн-ької держави наприкінці XX сторіччя є лишень однією із спроб ашого народу відновити свій державно-політичний статус з часів озгрому Київської Русі татаро-монголами та включення територій, аселених українцями, до складу іншонаціональних держав і водночас ретьою такою спробою за останні десятиріччя. Причин невдалості опередніх спроб можна знайти багато: і підступність сусідів, чи то упротивників, чи то союзників, і розірваність українських земель, і :орстокість окупаційних режимів. Та головною, слідом за багатьма еоретиками політичної думки України вважаємо ми, була відсутність нутрішньої консолідації нації, національної для всіх ідеї, знання вого минулого та дійсних причин попередніх поразок.

Після закінчення першої світової війни для народів Центральної 'вропи, що отримали державну самостійність, серед найперших аходів її зміцнення було національне відродження, збирання на-іональної спадщини, пошуки власної ідентичності. Відчуття тяглості аціональних традицій, можливість спертися на ідеї своїх попе-едників були серед тих чинників, що наповнювали патріотизм реальним змістом.

Для сучасної України, що прагне стабілізувати та зміцнити свою ержавно-політичну самостійність, цей досвід є дуже важливим. Держава не виникає на порожньому місці, а будується на фундаменті, що творювався впродовж багатьох сторіч або й тисячоліть. Не знаючи осконало, з чого він складається, неможливо гарантувати стійкість удівлі. До таких фундаментальних для побудови української незалеж-

ноі демократичної держави явищ належить і соціально-політичі спадщина Івана Яковича Франка. Висловлені ним майже сто рок тому ідеї не лише мають історико-пізнавальний інтерес, а залишают ся й на сьогодні багато в чому свіжими, цікавими та актуальними.

Важливим чинником актуалізації теми цього дисертаційного д< слідження є також та обставина, що впродовж тривалого часу ім Івана Франка використовувалося з метою пропаганди тих чи ті ідеологічних міфів, і багато що з його теоретико-політичної спадщин залишилось і залишається невідомим не лише для пересічного читач; а й для багатьох дослідників. А відтворення по можливості авте? тичного прочитання його ідей багато в чому могло б допомогти розумінні проблеми формування принципів організації державні влади в нашій країні.

Вивчення питання розв’язання Іваном Франком проблеми підста та принципів організації влади дає змогу, не повторюючи помило минулого, віднайти найоптимальніший шлях та засоби побудови такс української держави, яка б поєднала власну потужність та стабільніст із забезпеченням найкращих умов для реалізації кожним її грома дянином його внутрішніх потенцій і забезпечення людських умо життя для кожного.

Наукова розробленість теми. Важливість цього дисертаційноп дослідження зумовлена також тим фактом, що, незважаючи на те, щ< творчість Івана Франка вивчається в середній школі та в процес вивчення нормативних курсів з багатьох дисциплін у вищих на вчальних закладах, його теоретико-політична спадщина залишаєтьа недостатньо дослідженою, за наявності величезного, з першого по гляду, масиву коментаторської літератури. Крім того, в її оцінка) велику роль відіграє ідеологічна позиція дослідника чи умови, в якю

іроводилося дослідження.

Серед величезної кількості досліджень суспільно-політичних по-лядів Івана Франка можна виокремити кілька головних груп.

До першої можна віднести'статті, брошури та монографії, що .’явились одразу по його смерті й мали за головну мету дати якомога ивидше йому оцінку як теоретику й практику політики і використати аму постать мислителя за умов гострої класової та ідеологічної іоротьби, за умов революції1.

Другу групу складають праці, видані на хвилі так званої українізації, х вирізняє досить грунтовний підхід до дослідження і прагнення до іб’єктивності в оцінках та інтерпретації тих чи тих положень су-

пільно-політичних поглядів І.Франка, попри чітко задекларовану

■ • • 2

вторами класову та ідеологічну позицію .

Третя група — це праці, опубліковані у повоєнний час. їх вирізняє

Див.: Возняк М. Пам’яті Івана Франка. — Відень, 1916; Возняк М.С. До

о ці ал істинного світогляду Івана Франка. — Київ, 1926; Грушевськіш М.С. починів українського соціалістичного руху. Михайло Драгоманов і женев-ький соціалістичний гурток. — Відень, 1922; Дорошенко В. Іван Франко.

- Львів, 1924; Лозинський М. Іван Франко. — Відень, 1917.

Див.: Заклинський Р. Громадсько-політичний розвиток Галичини і Іван >ранко // Іван Франко: Збірник / За ред. П.Филиповича, П.Кияниці. — Київ, /р; Листування І.Франка і М.Драгоманова // Матеріали для культурної й зомадської історії Західної України. — Київ, 1928. — Т.1; Річицький А. Іван >ранко: Каменяр соціалізму. — Харків, 1929; Студинський К. Галичина й країна в листуванні 1862— 1884 рр. Матеріали до історії української культури Галичині та її зв’язків з Україною. — Харків; Київ, 1931; Суспільно-олітичні погляди Івана Франка в світлі його творів та листування. — Харків, 932; Ткаченко І. Іван Франко. — Харків, 1926.

спроба обмежити дослідження аналізом соціалістичних елемент політичного світогляду І.Франка, підігнати його під визначення “р волюціонер-демократ”, довести, що він “недозрозумів марксизм практично замовчуючи будь-які його критичні зауваження що; марксизму1.

1 Див.: Балака І.Т. До питання про роль марксизму у формуванні політичні

і філософських поглядів І.Франка // Вісник Харківського університету. 1996. — Вип.З. — С.77 — 82; Басс 1-І. Іван Франко: Біографія. — Київ, 196 Білецький О.І., Басс 1.1., Кисельов О.І. Іван Франко. — Київ, 1956; Білі ус О.Г. Світогляд Івана Франка. — Київ, 1956; Білоус О. Філософські суспільно-політичні погляди Ів.Франка. — Київ, 1949; Бонч-Бруєвич В.^ Моє листування з Іваном Франком // Радянське літературознавство. — 195

— № 17. — С.37 — 58; Брагінець А. Філософські і політичні погляди Іваї Франка. — Львів, 1956; Возняк М.С. Велетень думки і праці. — Київ, 195 Возняк М.С. З життя і творчості Івана Франка. — Київ, 1955; Возняк М.< Нарису про світогляд Івана Франка. — Львів, 1955; Дмитриченко В.<

B.І Ленін і соціалістична думка на Україні в 70 — 80-х рр. XIX ст. // Пробле\ філософії. — 1967. — Вип.5. — С.21 — 29; 3 історії суспільно-політичної філософської думки на Україні. — Київ, 1956; Калиниченко В. Социалист! ческие взгляды И.Франко: Автореф. дис. ...канд. филос. наук. — Киев, 195 Киршіюк Є. Вічний революціонер. — Київ, 1966; Козлов Н.С. Револк ционно-демократическая и философская мысль на Украине в конце XIX ■ начале XX в. — М., 1966; Лисенко О.Я. На лезах думки // Вітчизна. — 196

— № 10. — С.169 — 175; Лисенко О.Я. Соціологічні погляди Івана Франк

— Київ, 1958; Микитись В.Л. Ідеологічна боротьба навколо спадщини І ваг Франка. — Київ, 1978; Острянін Д.Х. Філософські погляди І.Я.Франка. -Київ, 1956; Савчук В.М. До питання про ідейний розвиток Івана Франка кінці XIX — на початку XX ст. // Проблеми філософії. — 1967. — Вип.5. -

C.75 — 83; Савчук В.М. Революційний демократизм І.Франка. — Київ, 195;

Особливу групу складають праці, присвячені аналізові суспільно-толітичних поглядів І.Франка, видані за кордоном українською діаспорою. Ці праці здебільшого позначені полемічністю (щодо дослід-кень у Радянській Україні) викладу і прагненням наголосити анти-сомуністичну, антисоціалістичну і антимарксистську спрямованість >агатьох праць мислителя, особливо в останній період його життя1.

В цих дослідженнях, проте, головна увага приділяється або загаль-шм положенням політичного світогляду 1. Франка, або з’ясуванню, ш був він антикомуністом чи соціалістом, а якщо був, то “наскільки ілизько підійшов” до К.Маркса. Проблема ж принципів організації (ержавної влади, розуміння І.Франком її дійсних підстав, що, на наш югляд, дає можливість інакше оцінити його політичні погляди, фактично не розглядалась або ж була відсунута на другий план. Лише

і останні роки, роки так званої перебудови та перших кроків неза-іежності України, шерег дослідників підійшов до її аналізу2. Проте

Див.: Іван Франко: про соціалізм і марксизм. — Нью-Йорк, 1964; Лисяк-

*уд ниць кий І. Іван Франко у своїх німецьких писаннях // Лисяк-Руд-гицький І. Між історією і політикою. — Мюнхен, 1973. — С.121 — 131; Іуців Л. Іван Франко — борець за національну і соціальну справедливість.

- Нью-Йорк, 1968; Маланюк Є. Франко незнаний // Маланюк Є. Книга постережеш». — Торонто, 1962. — С.81 — 90; Маланюк Є. Франко як явище ггелекту // Маланюк Є. Книга спостережень. — Торонто, 1966. — С.117 — 23; Феденко П. Соціалізм давній і новочасний. — Лондон; Париж; Мюнхен, 968; Феденко П. Український рух у XX столітті. — Лондон, 1959.

Див.: Скакун О.Ф. Иван Франко. — М., 1987; Скакун О.Ф. Прогресивна олітико-правова думка на Україні (IX ст. — 1917 р.). — Київ, 1990: Копилен-

о О.Л. Політично-правові ідеї Т.Шевченка і І.Франка в сучасній ідеологічній оротьбі. — Київ, 1990.

вони розглядають політико-теоретичну спадщину І.Франка передус з точки зору теорії держави і права, а потім вже теорії політики. Кр того, їхні праці також не позбавлені певних ідеологічних міфолог« попередніх часів.

В останні роки з’явилася низка публікацій, де здійснюються спро( дати об’єктивну характеристику теоретичної спадщини І.Франка, хо в них міститься переважно загальний аналіз його соціально-по/ точних поглядів1.

Все це свідчить на користь необхідності подальшого поглиблено дослідження теоретико-політичної спадщини І.Франка з особливи зосередженням уваги на тих проблемах, розв’язанім яких матиме і

1 Див.: Гошовський М. Проблема прогресу в українській соціальній філ софії (XIX — перша чверть XX ст.) // Філософська і соціологічна думка. 1993. — № 3. — С.88 — 102; Грицак Я. Іван Франко про політичну сам стійність України // Ukrainska Mysl Polityczna w XX wieku: Mat. z miedzyn rodowej konf. nauk. / Pod red. M.Pulaskiego. — Krakow, 1993. — S.45 — 5 Грицак Я. Іван Франко в еволюції української політичної думки // Суча ність. — 1994. — № 2. — С.114 — 126; Забужко О. Філософія української ід та європейський контекст: франківський період. — Київ, 1992; Злупко C.fi Іван Франко — економіст. — Львів, 1992; Копиленко М.Л., Копиленко O.J Слідами затривалої полеміки: Що Іван Франко не прийняв у марксизмі і ц марксизм не зрозумів у Франка // Філософська і соціологічна думка. — 199

— № 12. — С.96 — 107; Нечитайлнж М. Іван Фраюсо та Михайло Грушеї ський про “національний ідеал” // Михайло Грушевський і Західна У країн Доповіді і повідомлення наукової конференції. — Львів, 1995. — С.273 — 27 Скринник М.А. Іван Франко. Соціально-політичні погляди // Розвите філософської думки в Україні. — Київ, 1994. — С.169 — 182; Франко-Клю* ко А. І.Франко і його родина // Дзвін. — 1994. — № 2. — С.109 — 145.

ише пізнавальне, а й певне прикладне значення за умов побудови езалежної демократичної української держави.

Виходячи з цього, об’єктом дослідження є теоретико-політична падщина Івана Франка.

Предмет дослідження — погляди Івана Франка на підстави та ринципи оптимальної організації державної влади.

Всі ці міркування й визначили вибір автором теми пропонованого исертаційного дослідження, а також його головну мету — на підставі орівняльного методу та методу контент-аналізу здійснити розгляд тановлення політичного світогляду І.Франка та його поглядів на ідвалини, джерела політичної влади та головні принципи оптималь-ої організації державного організму.

Для досягнення поставленої мети потрібно було розв’язати такі авдання:

— простежити процес становлення та розвитку політичного світо-пяду І.Франка, вплив на нього різноманітних соціально-політичних октрин, звертаючи особливу увагу на роль, яку відіграли “грома-івський соціалізм” М.Драгоманова та політичне вчення К.Маркса і ^.Енгельса, а також на оцінку самим І.Франком головних соціально-олітичних концепцій того часу, що стосувалися насамперед питань утності й призначення держави та принципів її найкращої орга-ізації;

— на підставі аналізу теоретико-політичної спадщини І.Франка, що доступною для автора, з’ясувати його розуміння сутності держави,

походження та причини виникнення, роль в організації життя успільства та історичних перспектив, а також еволюцію цього розу-іння на різних етапах становлення та розвитку його політичного вітогляду;

— показати розуміння 1.Франком ролі політичних традицій нації т необхідності добору адекватних рецептів реорганізації державно-пол тичного життя, джерел і підстав влади політичних лідерів і моральное політики в рамках національного менталітету;

— проаналізувати головні принципи можливої майбутньої рєорп нізації державно-політичного життя, дотримання яких, на думку Іван Франка, дасть змогу поєднати максимальні соціальні гарантії держав та максимально можливу свободу індивіда.

Наукова новизна пропонованого дисертаційного дослідження пс лягає в тому, що в ньому:

— автору вдалося довести, що процес становлення й розвитк політичного світогляду І.Франка можна поділити не на два (до і післ смерті 1895 року М.Драгоманова), як традиційно вважалось у діа спорній, а слідом за нею і в радянській франкознавчій літературі, на три головних етапи, і головною підставою для цього є тлумаченн Франком проблеми держави;

— показано, що розвиток політичних поглядів І.Франка йшов н “до” К.Маркса, а “від” його соціально-політичного вчення до іде лібералізму з сильними соціал-демократичними наголосами;

— проаналізовано розуміння І.Франком проблеми впливу особ ливостей національної політичної традиції на процес реформуванн суспільства;

— показано, що для І.Франка тлумачення шляхів розв’язанн національної проблеми є таким самим критерієм оцінки гумані стичності й проіресивності тих чи тих соціально-політичних теорій як і ставлення до проблеми держави та прав і свобод індивіда;

— сформулювані головні принципи організації державної влади ігнорування хоч одного з яких І.Франко вважав неприпустимим пі,

іас майбутніх трансформацій державно-політичного устрою і лобу-оси українцями власної, незалежної, демократичної держави, покли-:аної гармонійно поєднати соціальні гарантії й свободу індивіда.

Методологічними засадами пропонованого дисертаційного до-лідження є головні методи історико-політичної науки: порівняльний, :онкретно-історичний та контент-аналізу документів. У ході розв’я-ання поставлених завдань автор спирався насамперед на аналіз іершоджерел, а з них, по змозі, на незіпсовані цензурою та ідеоло-ічними перекрученнями прижиттєві видання, а також дослідження их авторів, які викликають найбільшу довіру грунтовністю та об’єк-ивністю аналізу.

Практична значущість дисертаційного дослідження визначається им, що положення та висновки, сформульовані в роботі, можуть бути ¡икористані не лише у процесі читання академічних курсів з історії голітичної думки України, політології, держави і права, подальшої еоретичної розробки проблем оптимальної організації державної ¡лади та інших теоретико-політичних і правничих питань, а й під час юзробки конкретних законів організації та розподілу владних функ-(ій, основного закону нашої держави — Конституції України.

Головна мета та завдання дисертаційного дослідження визначили ггруктуру роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків а списку основної літератури з досліджуваної тематики.

ГОЛОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми дослідження, іналізується міра її наукової розробки у вітчизняній та зарубіжній

літературі, окреслюються головні підходи та дослідні традиції розв’язання порушених проблем, що існують у франкознавстві, ф< мулюються головна мета та завдання дисертаційного досліджені визначаються наукова новизна та теоретична і практична ціннії роботи, окреслюються загальнофілософські та загальнометодологі' засади роботи.

Перший розділ “Становлення політичного світогляду Іва Франка” присвячений дослідженню процесу формування світогл* них засад життєвої позиції Івана Франка, впливу на нього різн манітних чинників, дається короткий політологічний аналіз осо ливостей перебування українських земель у складі Австро-Угорсь* імперії, розвитку на них українського руху, розглянуто проблеї боротьби та взаємодії різноманітних політичних сил, партій та гр мадсько-політичних рухів на цих теренах у другій половині X сторіччя.

На час формування засад політичного світогляду Івана Фран: найвпливовішими серед українців Галичини були москвофільська народовська течії, які змагалися за уми та душі, в першу чер гімназійної та студентської молоді. Після закінчення Дрогобицьк гімназії Іван Франко починає вивчення класичної філології та україї ської мови та літератури у Львівському університеті. Від самої початку навчальний процес не міг задовольнити всіх запитів нової студента і Франко одразу поринув у громадську роботу. На той час Львові були дві організації студентів українського походження: “Ак; демический кружок”, до якого належали студенти русофільської (москвофільського) напрямку і який видавав двотижневик “Друг”, і об’єднані навколо часопису “Дружній лихвар” студенти народовещ кого, українського напрямку.

Хоча на той час москвофільська інтелігенція захопила у Львові такі станови і товариства, створені на хвилі 1848 року, як Ставропігій-ький інститут, Народний дім, Галицько-Руська Матиця, у 60-ті роки очали з’являтися перші паростки українського національного від-одження. Налагоджувалися зв’язки з українськими діячами Наддніп-янщини, 1868 року у Львові народовцями А.Вахнянином, О.Пат-ицьким та іншими було засновано “Просвіту” — культурницьку рганізацію, що ставила на меті поширення освіти серед народу.

Проте І. Франко від самого початку включився в роботу москво-іільських організацій. Цей вибір навряд чи можна назвати свідомим за переконанням. Просто москвофільський друкований орган був ільш йому знайомий: перша поезія Франка була опублікована 1874 оку, коли він ще був учнем 8-го класу Дрогобицької гімназії, у здшалі “Друг”. Молодий студент, що подавав великі надії, швидко вернув на себе увагу видавців журналу — 1875 року він стає членом едакційної колегії. Сам Іван Франко підкреслював у своїй авто-іографії, що він ніколи не був свідомим прихильником москво-іільства, а робота у виданнях цієї течії пояснювалася практично овною відсутністю досвіду аналізу явищ політичного життя.

Подією, яка стала практично першопоштовхом у формуванні свідо-ої політичної життєвої позиції для Івана Франка, була поява славно-вісних “Листів” до редакції журналу “Друг” класика української оціально-ліберальної політичної думки Михайла Драгоманова. >ранко практично одразу приймає його позицію у дискусії з редак-ією москвофільського часопису.

Під впливом Драгоманова, його закликів виховуватися на кращих разках світової культури та науки, піднести свій рівень від рутен-ького, провінційного до європейського галицька молодь починає

активно вивчати праці як російських революціонерів-демократів Чернишевського, Бєлінського, Добролюбова, Писарева, так і євр< пейських мислителів — Флобера, Мілля, Геккеля, Ланге та інших. Р формування політичного світогляду Івана Франка, як підкреслюю-багато з дослідників його творчості, вплинула праця Ланге “D Arbeiter Frage” (“Робітниче питання”), що відчувається не лише в йоі пізніших публіцистичних статтях, а і в його поезіях, оповіданнях ч повістях з життя робітників. Та все ж найбільший вплив на Фраш як мислителя у цей період мав Михайло Драгоманов.

Взагалі питання впливу Михайла Драгоманова на Івана Франка одним з найдискусійніших серед франкознавців. Визнаючи са\ наявність такого впливу, дослідники розходяться в оцінках його ріви та сили. Характерним для однієї групи поглядів є висловлювань М.Міщенка про роль і місце Драгоманова в українському жит Галичини: “М. Драгоманов був енергійним популяризатором росіі ської літератури на Україні, і особливо в Галичині. Саме Драгомане почав звертати увагу української громадськості (в Галичині) на пре гресивні російські віщання — “Отечественные записки”, “Совре менник”, “Колокол”, бо в них, за його словами, можна було знайт більше виховавчо-політичних начал, ніж в українській “Основі”1.

Але треба пам’ятати, що Драгоманов зовсім не був ні русофілом, і тим паче москвофілом, для розповсюдження російської літератури Галичині виконавців вистачало. Драгоманов же, закликаючи молод ознайомлюватися з російською літературою, вважав її лишень однієї із складових світової й рекомендував орієнтуватися на кращі єврс пейські зразки, вивчаючи мови європейських народів.

* Міщенхо М. Леся Українка в літературному житті. — Ки'ів, 1964. — С.ЗС

У діаспорній літературі немає єдиної точки зору на цю проблему, [К і на проблему періодизації творчого шляху І.Франка. Дослідники іівого напрямку схиляються до думки, що вплив Драгоманова був начним і позитивним, а правого — значним і негативним. Саме про іе писав Євген Маланюк, зазначаючи, що Михайло Драгоманов довго :тав при Франкові "не ангелом, а скорше демоном-сторожем”.

Для нас важливим є той факт, що саме під впливом драгома-ювських ідей “громадівського соціалізму” та свідомого “політичного тсраїнства” Іван Франко починає брати активну участь у житті одішньої Галичини, написавши низку статей політичного характеру. Дя його діяльність не залишилася поза увагою поліції й невдовзі він >ув заарештований. Іванові Франкові інкримінувалося вчинення двох їлочинів: належність до таємних соціалістичних організацій, з якими іін начебто підтримував постійні зв’язки, вербував нових членів, та юзповсюдження без спеціального дозволу органів безпеки нелегаль-гої літератури, зокрема брошури М.Драгоманова “Турки внешние и урки внутренние”.

Сам Іван Франко пізніше відзначав, що його “соціалізм” зовсім не >ув у той час свідомим, це був радше стихійний порух душі селянсь-сого сина, якому імпонували ідеї соціальної справедливості, рівності а братерства. Тим паче, що пропаганда таких ідей не заборонялася сонституцією Австро-Угорщини. І все ж суд виніс йому вирок — 6 •ижнів тюрми. Проте цей арешт не злякав його, не зломив духу, а, навпаки, привів до радикалізації поглядів. “Обставини штовхали його ю того, щоб поглибити своє обізнання з соціалістичною теорією і ірактикою”. У респектабельних колах української галицької громадськості група молодих радикалів (Іван Франко, Остап Терлецький, Михайло Павлик із сестрою) зазнала остракізму. Арешт та судовий

процес поставили їх поза межами “суспільства”. Проте ізоляція матеріальні нестатки не лише не зупинили їх, а, навпаки, тіль мобілізували їхні сили.

Франко поринає в активну громадсько-політичну роботу, в прої дення пропаганди серед львівських робітників. У цей час відбуваєть його ознайомлення з філософськими, економічними працями лідеї німецької соціал-демократії Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Ів Франко не лише сам інтенсивно вивчає їхні праці, а й намагаєть пропагувати під час роботи в робітничих гуртках.

Проте назвати Івана Франка в цей період його творчості вірні адептом марксизму в його пізнішій ленінській інтерпретації не можі У найпоказовіших працях цього періоду чітко простежується збіг розумінні головної мети та розходження у пропонованих засобах досягнення. Так, у листі до О.Рошкевич від 20 вересня 1878 року ві даючи виклад своїх поглядів на необхідні зміни в існуючому с спільстві, підкреслює, що “соціальна революція” почалася від час Великої Французької революції, й завдання полягає в тому, щ< наповнити реальним економічним змістом її політичні гасла.

У низці праць науково-пропагандистського характеру, написані для польського львівського журналу для робітників “Ргаса”, таких, * “Що нас єднає і що розділяє?”, “Чого ми хочемо?”, Іван Франк пропагуючи марксистські ідеї, виступає з позицій, які значною міро збігаються з політичною доктриною сучасної соціал-демократії, статті “Чого ми вимагаємо?”, апелюючи до ідеї “добра загалу”, ві висуває ідею про націоналізацію державою, в якій політична влад буде демократичним шляхом завойована трудящими, великих піг приємств загальнонаціонального значення через викуп, застосувань сили допускалося у найграничніших випадках. Держава (а не клас аЄ

артія) могла це здійснити тому, що вона “є виявом загалу громадян, ю входять до її складу, а власність держави є, отже, власністю агалу”1.

Саме це розуміння “добра загалу”, вселюдських інтересів як вищої (ети, за яку варто боротися, тлумачення ролі держави у суспільному ситті не лишень як апарату насильства економічно пануючих класів ¡ад простим народом і відрізняє, иа нашу думку, політичні погляди вана Франка в період формування його політичного світогляду від іей прихильників “істинно правильного революційного вчення” на-іть у часи його найбільшого зближення з марксизмом. У цей самий іеріод він обстоював тезу про необхідність збереження дрібної влас-юсті як матеріальної передумови індивідуальної свободи та дрібних дасників (особливо в сільськогосподарському виробництві) як під-рунтя соціальної та політичної стабільності суспільства через по-лідовне впровадження добровільних виробничих асоціацій. Одним з гайважливіших завдань держави він вважав забезпечення якнай-гращих умов для їх функціювання, без безпосереднього втручання у іиробничі процеси.

Розглянувши перший період становлення політичного світогляду вана Франка, в першому розділі дисертаційного дослідження зроб-іено такі висновки:

— у початковий період на формування політичного світогляду Івана ї>ранка значний вплив справляли чинники зовнішні, такі, як характер шховання, оточення, а почасти й випадок;

^ Франко І. Чого ми вимагаємо? // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. — £иїв, 1980. - Т.44. - Кн.1. - С.42.

— величезний вплив на вибір політичної позиції Франком справи; Михайло Драгоманов та його концепція “громадівського соціалізм]

і свідомого “політичного українства”;

— заявляючи про свою прихильність соціалістичним ідеям, Іва Франко від самого початку вважав неприйнятним шлях збройної повстання й узагалі будь-якого брутального фізичного насильств; пропонуючи натомість політичну легальну боротьбу та реформи;

— особливе значення Франко приділяє ролі держави в проце< проведення майбутніх реформ, спрямованих на покращення суспіль ного життя, вважаючи її суттю вираження інтересів загалу;

— період між 1874 та 1882 роками є часом змужніння Івана Франк не тільки як практика, а й як теоретика політики, коли він, ознайом люючися із здобутками людської думки, намагався знайти для себе і для свого народу шлях до гідного майбутнього.

Другий розділ “Питання походження та джерел державно влади” розглядає переважно політологічну проблематику в теоре тичній спадщині Івана Франка в період між 1882 та 1895 роками. Відхід від соціалізму в ортодоксально-марксистській інтерпретації, що відбувався у цей період, не означав для нього корінної зміни життєво позиції, згідно з якою він вважав сучасне йому суспільство негідний називатися цілком людським та цивілізованим. І хоча забезпечення матеріальних умов існування він і далі вважає надзвичайно важливим для кожної окремої людини, проблема особистої свободи, самореалі-зації особистості стає дедалі помітнішою.

У результаті вивчення досягнень тодішньої європейської науки в галузі філософії, соціології, політичної економії, теорії політики, власних теоретичних та практичних вправ Іван Франко особливу увагу починає звертати на роль та місце держави в житті людського су-

спільства. Відійшовши від марксистського тлумачення держави як виключно апарату насильства економічно пануючого класу над експлуатованими, він розуміє її у найзагальнішому значенні як “вияв загалу громадян, що входять до її складу”, і проведення необхідних реформ саме через механізми держави дасть змогу уникнути кривавої різанини й досягти бажаного результату при максимальному забезпеченні прав і свобод усіх членів спільноти.

Для більш повного розуміння сутності держави, її ролі в життєдіяльності суспільства Іван Франко задається проблемою причин виникнення держави та з’ясування дійсних джерел державної влади. Для цього у праці “Мислі о еволюції в історії людськості” він, реконструюючи процес виникнення державної організації, особливу увагу звертає на принципову проблему визначення сутності людини, їазначаючи, що, говорячи про суспільне життя людини, треба аналі-іувати не особливості будови тіла, а особливості способу існування. Ця особливість, на його думку, полягає в тому, що людина приетосо-іується до обставин не тілом, а “тисячними приладами, котрі й :тановлять головну ціху її способу життя”.

Тут необхідно звернути увагу на той факт, що праця “Мислі о волю ції в історії людськості” була опублікована 1881 року, тобто адовго до появи праць Ф.Енгельса “Походження сім’ї, приватної ласності і держави” та “Діалектика природи”, а “Економічно-філо-офськї рукописи 1844 року” К.Маркса та їхня спільна праця “Ні-іецька ідеологія” так і не були опубліковані за життя авторів. Тому равомірно говорити у випадку деякого збігу фундаментальних посту-атів не про “вплив марксизму”, а про наслідки самостійного творчого ошуку Івана Франка. Тим паче, щой джерелознавча база у них була ещо різна. Якщо Ф.Енгельс у праці “Походження сім’ї, приватної

власності і держави” спирався на праці Льюїса Моргана, то І.Франкс у цій праці — на праці про первинне родинне життя Мак-Леманш “Primitiv Manage” та Леббока “Origine of Civilisation” та студії Мєне та Лявлея. .

Визнавши, що визначальним для людської сутності є спосіб ї існування, Іван Франко доходить висновку, що саме соціальниї розподіл людської діяльності і є засадовим стосовно розділення суспільства на групи, які протистоять одна одній як утілення керївнш та виконавських функцій у масштабах усього суспільства. Саме з цьогс моменту й виникає влада політична, яка освячується релігією, закріплюється економічно та захищається збройною силою. При цьом.' Франко зовсім не наполягає на тому, що сутність держави полягає і закріпленні класового панування. Для нього це є лише викривлення!» її головної функції — узгодження інтересів членів суспільства та їхні груп і тим самим забезпечення існування самого суспільства.

Ці роздуми І.Франка нагадують радше не перебіг думок класикії марксизму, а ідеї видатного українського історика, політичного діяч; та теоретика політики Михайла Грушевського. Щоправда, його пращ вийшла на сорок років пізніше, і в ній серед значної кількост посилань на відомих і не дуже відомих вчених Західної Європи місці для посилання на аналізовану нами працю І.Франка немає.

Визнаючи необхідність зміни існуючих типів державного прав ління, Іван Франко вважає, що в перспективі класове держави правління має бути замінене громадським самоврядуванням. При чому він вважає, що необхідно не писати абстрактні програми таки перетворень, а спробувати віднайти національні традиції громадян ської самоорганізації та, спираючися на них, проводити необхіда перетворення народів та з’ясування принципів і механізмів громад

ського самоврядування. Будучи прихильником драгоманівської концепції “громадівського соціалізму”, він звертає увагу саме на громаду як той об’єкт, вивчення якого дає змогу зрозуміти послідовність майбутніх дій.

Найпоказовішою, на нашу думку, для з’ясування позицій Івана Франка щодо цього питання є мало досліджена франкознавцями його наукова розвідка “Громада” і “задруга” серед українського народу в Галичині і на Буковині”. Ця праця була опублікована в № 19 журналу “Glos” за 1887 рік і знаходилася поза увагою дослідників теоретико-політичної спадщини Франка.

Треба зазначити, що проблема особливостей громадівського самоврядування в політичній традиції українського народу цікавила Івана Франка доволі тривалий час. Можемо згадати хоча б його відомий історичний роман-утопію “Захар Беркут. Образ громадського життя в XIII віці”, в якому він у художній формі намагався знайти ідеал майбутнього в минулому.

Питання організації громадського самоврядування в майбутньому були спільною проблемою не тільки для прихильників українського “громадівського соціалізму”, а й для російських революціонерів-цемократів з їхньою ідеєю общинності, а також для європейських соціалістів, що займалися проблемами асоціації. В українській полі-гичній думці тривалий час пануючою була думка про те, що в Україні ці ідеї не є актуальними через особливості національного характеру. Визнаючи, що повага до прав індивіда, певне переважання індивідуалістичних рис є притаманним для національного характеру українців, Іван Франко зазначає, що це зовсім не повинно заперечувати наявність у минулому певних, національно специфічних форм колективного співжиття. Проблема полягала в тому, що або не там, або не

те шукали дослідники.

Більшість українських вчених користувалася матеріалами, зібрг ними на території Наддніпрянської України, яка, на думку Франк зазнала надто великої кількості соціальних катаклізмів, нападів ворс жих орд та інших змін, що могли винищити всі залишки та спогад про більш давні форми організації людського співіснування. Нате мість залишки старого побуту та форм самоорганізації суспшыюг життя треба шукати в тих частинах української землі, які наймеш зачіпали історичні бурі. Таким місцем він вважає українську частин карпатських гір, де у найменш зміненому вигляді збереглися елемент давнього громадського самоврядування.

В Україні громада існувала як об’єднання родин, сімей, що склг далися, як правило, з двох, іноді трьох генерацій, які мали власн земельну ділянку та сільськогосподарський реманент. Така громад вирішувала свої справи у більшості випадків за допомоги методі морального впливу. Членство в ній було добровільним і вихід б> вільним. Громада була більш високою формою самоврядування, ш виростала з родинної общини або задруги.

Родинна община є по суті великою сім’єю, складеною з кількс генерацій. Власність є спільною для всіх членів общини, але прав розпорядження нею має лише глава роду. Глава задруги, батько, є п суті авторитарним керівником щодо інших членів общини. Йоі розпорядження для них є рішеннями, які не підлягають обговоренні й виконання яких є обов’язковим. Проте ця влада не є безумовної й обмежується певними умовами. Такими межами і є “спільне добре всіх членів групи. Батько, отримуючи владу в результаті традии успадкування, повинен повсякчасно підтверджувати це своє прав

цоденними справами, доводячи своє вміння якнайкраще органі-овувати життя задруги.

Але найкраще характеризує ті принципи, на яких базується влада ідера в задрузі, існування інституції “завідці”. Іван Франко відзначає, цо цей термін співзвучний з поняттям “провідник”, проте народна тимологія виводить це слово від слів “за вітця”, тобто замість батька, иконувач його обов’язків. Завідця призначається батьком, коли він аслабне й передчуває смерть. Ним буває, як правило, чи то брат, чи

о старший син. На завідцю переходять права та обов’язки батька. Але ого влада значно обмеженіша, бо за нею не стоїть авторитет традиції спадкування.

Влада завідці як лідера родинної общини базується в першу чергу а силі його морального авторитету і вірі в здатність захищати інтереси ленів задруги найкращим чином. Він повинен постійно доводити, Ю їхні інтереси є для нього вищими, ніж особисті. В іншому разі ого влада не буде забезпечена й це не є порушенням традиції. І загалі, здатність забезпечувати реалізацію ідеї спільного блага є, на умку Івана Франка, головною підставою для дійсного виконання ладних функцій у “громаді” або “задрузі” серед українського народу Галичині й на Буковині. Ця головна дійсна підстава має підтри-уватися певними особистими якостями претендента на місце глави □динної общини у українців і в першу чергу вмінням поставити юмадські інтереси вище особистих та постійно доводити, що влада

- це не привілей, а велика відповідальність і тяжкий обов’язок. Якщо він до цього не здатний, не може належним чином вести справи іликої родини, безгосподарний, то батько відділяє його й призначає івідцею молодшого. .

Такі підстави влади в громаді, вважає Іван Франко, мають бути

дійсними підставами політичної влади. Сила морального авторитету відповідальність можновладців за свої дії, ненасильницькі механізм реалізації — все це йому імпонує, все це він вважає тим позитивниі досвідом минулого, який неодмінно необхідно використати при побу дові суспільства майбутнього.

Загалом період 1883 — 1895 років був для Івана Франка часо; важких і болісних пошуків на теренах політики, як практики, так теорії. Найбільшим здобутком у галузі теорії політики, на нашу думку в цей період для нього була розробка концепції походження державі підстав та джерел політичної влади. Головні висновки, яких Іва: Франко доходить щодо цих питань і які вплинуть на його подальш політичну позицію і діяльність, це:

— держава виникає від самого початку як форма зв’язку мЬ індивідами та їхніми первинними колективами. І саме це, на йог думку, є першою (в історичному плані) і головною (за сутністю функцією держави. Держава від часу свого виникнення існує я сукупність певних інституцій, які власне й реалізують цю функції держави;

— визнаючи велику роль у виникненні держави війн, Франко н схиляється до теорії завоювання, вважаючи, що вони, сприяюч: становленню та зміцненню державного організму, є чинником зо внішнім, головним же внутрішнім чинником є соціальний поділ праї та наростання майнової нерівності;

— хоча насильство та економічна перевага мали велике значення процесі узурпації влади, все ж головним інструментом усталенн державної влади перших можновладців були релігійні уявлення давні людей, віра в богообраність, харизматичність їхніх лідерів;

— дійсними підставами влади над людьми, на думку Івана Франкг

можуть бути традиція (батьківська влада в громадах і задругах) та впевненість мас у наявності у їхніх керівників здатності керувати ними, при цьому для політичного лідера вищість громадських інтересів над особистими є умовою обов’язковою.

У третьому розділі “Проблема принципів оптимальності організації державної влади” розглядається останній період творчості. 1895 рік був переломним у розвитку’ політичного світогляду Івана Франка, його політичних орієнтацій, поглядів на місце і роль держави в житті суспільства, завдання провідників народу. Цього року помирає вчитель і незаперечний впродовж тривалого часу для нього авторитет, видатний український політичний мислитель, що уособлював собою цілу добу в українській політичній думці, — Михайло Драгоманов. Вплив його на формування політичного світогляду Івана Франка був настільки великий, що серед багатьох вчених період до 1895 року отримав назву “драгоманівського”.

Вплив цей дослідниками оцінюється по-різному — від беззаперечного схвалення до такого самого засудження. Визнаючи велику силу впливу ідей драгоманівського “громадівського соціалізму” на Івана Франка, вважаємо, що не варто його перебільшувати. Франко був самостійно думаючим, оригінальним мислителем, і не можна однозначно пов’язувати його остаточний розрив із соціалістичною ідеєю

іі смертю М.Драгоманова. Цей процес був досить тривалим, із зупинками і поверненням до попередніх позицій, говорити ж варто лише тро загальну тенденцію.

Цей період характерний для Івана Франка як теоретика політичної іумки в першу чергу остаточним розривом з драгоманівськими ідеями га різким засудженням політичної теорії марксизму. Головними при-іинами такого ставлення щодо першого були його космополітизм та

анархізм, щодо другого — інтернаціоналізм і тлумачення питання про роль та призначення держави у житті суспільства. Саме в протиставленні своєї позиції в першу чергу ідеям марксизму й вибудовує Франко свої погляди на головні принципи оптимальної організації державної влади. Дійшовши висновку, що без існування державної влади існування суспільства не може бути гарантоване, він вважає, що функції її треба максимально раціонально обмежити. Здійснивши у праці “Що таке поступ?” аналіз “народної держави” Енгельса-Лас-саля, Іван Франко зазначає, що гарантії добробуту з боку держави для кожного її члена з необхідністю призводять до обмеження реальних прав та свобод індивідів.

Держава мусить забезпечити індивідові права та свободи не тільки політичні, а й економічні — право на працю, гідний заробіток, приватну власність, можливість вибору форм економічної діяльності, за мінімального безпосереднього втручання держави, позаяк “основою економічного гаразду в краю є власна праця, заподатливість і ощадність кожного поодинокого чоловіка. Без того добра не буде; ніякий закон, ніяка державна постанова поля не зоре, не засіє і хліба не спече, чобіт не вшиє, хати не збудує. Мусить чоловік до всього сам приложити руки. А де одному затяжко, там треба лучитися в товариства, в спілки та компанії — чи то хліборобські, ремісничі, торговельні, банкові і т.д.”.

Говорячи про головні принципи оптимальної організації державної влади, що їх визначає Іван Франко, можна виокремити такі:

— найкращою є така держава, в якій щонайповніше забезпечено умови для реалізації індивідом його внутрішніх потенцій;

— вищим принципом такої держави є визнання головним її пріоритетом забезпечення своїм громадянам їхніх невід’ємних людських

ірав і виконання ними їхніх громадянських обов’язків, взаємної іідповідальності державного апарату та громадян держави;

— принцип організації національного життя на засадах державно-юлітичної самостійності є визначальним у розв’язанні національного гитання;

— вплив держави на повсякденне життя громадян має бути по южливості максимально обмеженим — за більш високий рівень декларованих державою соціальних гарантій індивід має розрахову-атися більшою несвободою, що, у свою чергу, зменшує реальні арантії;

— принцип федералізму як зв’язку між рівноправними учасниками юлітичної дії може бути дійовим за умови наповнення їх реальним містом і свободи всіх громадян конкретної держави.

Формулюючи в процесі становлення свого політичного світогляду

іі принципи, Іван Франко не здійснював спроб детальної розробки онкретних планів перебудови сучасного йому суспільства, вважаючи, № їх складання неможливе. “Так само всі ми знаємо, що й повного ромадського щастя, повного, так сказати, раю на землі люди не іб’ються ніколи. Але це ще не рація, щоб ми закладали руки і айдужно дивилися, як багач кривдить та висисає бідного, як одиниці риваять та руйнують сотки й тисячі людей. Чи буде, чи не буде з того ай на землі, а ми борімося з кожним поодиноким лихом, з кожною оодинокою кривдою, та дбаймо заразом не лише про те, аби побо-оти її в тім випадку, але також про те, аби по змозі заткати джерело одібного лиха й на будуче”1.

Франко І. Що таке поступ? // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. — иїв, 1980. - Т.45. - С.345.

У висновках на підставі проведеного аналізу теоретико-політичн спадщини Івана Франка формулюються головні розроблені ни принципи оптимальної організації державної влади.

Першим таким принципом, який, з нашого погляду, проходи; червоною ниткою через усю теоретико-політичну творчість Іваь Франка, від самих початків і до останніх днів, є вимога поваги л індивіда, до його прав та свобод. Держава щодо індивіда повиш постати як одна із зовнішніх умов, що повинні сприяти самореалізан її внутрішніх потенцій.

Другим принципом є вимога обмеження втручання держави повсякденне життя її громадян. Критикуючи енгельсівсько-лассалії ську концепцію “народної держави”, Іван Франко показав, що існу певний зв’язок між рівнем забезпеченого безпосереднім втручання держави в економічне життя громадян рівнем їхнього добробуту і втраченими ними свободами. Держава може керувати економіко] лише на макрорівні, головною сферою її втручання в життя окреми громадян є сфера соціальна, забезпечення соціальної справедливое' та рівності.

З цих перших двох принципів випливає тлумачення Іваном Фран ком третього організаційного принципу державного організму -принципу федералізму. Федералізм він тлумачить не лишень як форм територіально-адміністративного устрою, а, йдучи слідом за свої! учителем Михайлом Драгомановим, як тип зв’язків між рівноправ ними учасниками політичної дії, коли між ними існують взаємо порозуміння та взаємоповага. Він може бути дійовим лише за умов; наповнення реальним змістом і дійсної свободи всіх громадян кон кретної держави.

Надзвичайно важливим є також принцип взаємної відповідальност

громадянина та держави, що випливає з федералістичної ідеї. Втрата рівноправності у цьому питанні, вважає Іван Франко, може призвести або до анархії і розвалу державного організму, або до деспотії і втрати свободи індивідом. Держава, як і її громадянин, можуть вимагати від свого контрагента лише стільки, скільки вони можуть дати у відповідь.

І, нарешті, останній (не за вагомістю) — принцип національний. Франко вважає, що необхідно вивчати історію свого народу, особливості його культури, політичні традиції, особливості мислення та національної психології для того, щоб якнайкраще провести реорганізацію державного життя. Не можна механічно нав’язувати навіть ідеально теоретично обгрунтовані схеми державного устрою, не вражавши специфіки того чи того народу. Впровадження абстрактних :хем за різних умов може давати результати геть протилежні. Крім гого, принцип організації національного життя на засадах державно-політичної самостійності є, на думку Івана Франка, визначальним у юзв’язанні національного питання.

Головний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора:

1. Славич Д. Питання джерел та походження влади в теоретико-толітичній спадщині І.Франка // Вісник Київського університету, ^ерія “Філософія, політологія”. — Київ, 1995. — Вип.24. — С.26 — 36 0,6 др.арк.).

2. Славич Д. Питання підстав влади в роботі І.Франка “Громада” “задруга” серед українського народу в Галичині і на Буковині” //

Іолітологічний огляд. — Київ, 1965. — Вип.2. — С.110 — 116 (0,5 (р.арк.).

3. Славич Дм.Дм. Особенности влияния марксизма на формиро-іание социалистических взглядов И.Франко // Научный социализм

і немарксистские концепции общественного развития: Тезисы докла-

дов и выступлений на Всесоюзной научно-теоретической конф< ренции “Актуальные проблемы научного коммунизма в условш реальностей современного мира”. — Киев: КГУ, 1989. — Секция 4. -

С.66 - 67.

D.D.Slavitch

Problem of the reasons and principles of optimal organization of tate in the theoretic-political legacy of Ivan Franko.

A dissertation for a candidate’s degree of political science in speciality ¡3.00.01 — theory and history of political science. Kyiv University named ifter Taras Shevchenko, Kyiv, 1996.

The dissertation analyses the process of formation and development of rorld outlook of Ivan Franko, influence of various doctrines on this process, inderstanding of the nature of the State and its origin. The author proves or the first time that the process of formation and development of political /orld outlook is divided into two but not three main phases, and the main eason for that is Franko’s interpreting problems of the state. It has been hown that the development of political outlook appeared came “from Лат”, but from his social-political system to the ideas of liberalism with trong liberal-democratic influence.

There has been analyzed Franko’s understanding of problems of influence f peculiarities of national-political tradition on the process of society ^forming. It has been shown that for Franko interpreting ideas of nationality roblem solution are the same criteria for evaluating humanistic and rogressive-political theories, as well as in regard to the problem of state, ight and freedom of the individual.

Славич Д.Д.

Проблема оснований и принципов оптимальной организации осударственной власти в теоретико-политическом наследии [вана Франко.

Диссертация выполнена в виде рукописи. Представлена на соис-ание ученой степени кандидата политических наук по специаль-ости 23.00.01 — теория и история политической науки. Киевский

университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1996.

В диссертации анализируется процесс становления и развити политического мировоззрения Ивана Франко, влияние различны доктрин на этот процесс, понимание сущности государства, ег происхождения. Автор впервые доказывает, что процесс становлени и развития политического мировоззрения Ивана Франко делится н на два, а на три основных этапа, и главным основанием для этог является истолкование Франко проблем государства. Показано, чт развитие политических взглядов шло не “от Маркса”, а от ег социально-политического учения к идее либерализма с сильным) либерально-демократическими влияниями. Проанализировано пони мание Иваном Франко проблем влияния особенностей национально политической традиции на процесс реформирования общества.

Показано, что для Франко толкование путей решения националь ной проблемы является таким же критерием для оценки гумани стических и прогрессивных социально-политических теорий, как и і отношении к проблеме государства, права и свободы индивидуума.

Ключові слова: держава як форма зв ’язку між індивідами та їхнімі первинними колективами', роль війн у виникненні держави; соціальних поділ праці', наростання майнової нерівності; принцип прав і громадян ських обов’язків; принцип організації національного життя', принцш федералізму.