автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.04
диссертация на тему: Проблема санкций в деятельности ООН

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема санкций в деятельности ООН"

СИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РГб 0ДНСТИТУТ^№Н^ОДШІХВІДНОСШ ь о ьл-і ¿й:}

ПАХІЛЬ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

' УДК: 327,79(6)

ПРОБЛЕМА САНКЦІЙ В ДІЯЛЬНОСТІ ООН

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку

Автореферат

на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

КИЇВ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних організацій та дипломатичної слу Інституту міжнародних відносин Київського Національний університету і Тараса Шевченка

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Бруз Володимир Семенович,

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, кафедра міжнародних організацій та дипломатичної служби, професор

Зленко Валентина Андріївна

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

НАН України, провідний науковий співробітник

кандидат історичних наук, доцент Круишнський Вадим Юрійович,

Київський Національний університет імені ■

Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики, доцент

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Провідна установа - Національний інститут стратегічних досліджень

Захист відбудеться

на засі;

Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносі адресою: Київ, вул.Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського Націоналі університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул.Володимирська,

Автореферат розісланий 2000р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради.

М.С.Каменецькиі

з

Актуальність дослідження. Вивчення взаємозв’язків і закономірностей між проблемами підтримання міжнародного миру і безпеки та ефективним застосуванням санкцій ООН має особливу наукову і практичну цінність в сучасних умовах зростання кількості різноманітних небезпечних конфліктів і пошуків адекватних засобів їх врегулювання.

Особливого значення у цьому контексті набувають проблеми вдосконалення механізму санкційного примушення як важливого інструменту миротворчої діяльності ООН. Актуальність повної реалізації ненасильницьких примусових заходів підвищується у зв'язку з труднощями, які виникають перед ООН внаслідок відставання теорії і практики миротворчості від реалій сьогодення. Усвідомлення назрілих завдань призвела до ініціації Генеральним секретарем ООН К.Аннаном за підтримки більшості держав-членів програми реформ, спрямованої на оптимізацію діяльності універсальної світової організації. Необхідність стуктурних перетворень, уточнення орієнтирів і концепцій їх досягнення, вирішення бюджетної кризи створюють комплекс питань високого ступіню складності і політичної ваги, невід’ємною складовою якого виступає проблема вдосконалення миротворчого інструментарію ООН. Виявлення практичних проблем запровадження санкцій ООН, встановлення чинників, які здійснюють стримуючий вплив на розвиток примусового напрямку миротворчої діяльності Організації, дослідження шляхів вдосконалення санкцій є, у цьому зв’язку, однією із важливих умов оновлення Організації Об’єднаних Націй, її адаптації до сучасних політичних реалій.

Ступінь наукової розробки теми. Діяльність ООН, що пов’язана із застосуванням примусових заходів для розблокування конфліктних ситуацій, до цього часу не висвітлювалася в грунтовних наукових дослідженнях в багатоаспектному відношенні. Праця відомого українського вченого, юриста-міжнародника В.А.Василенка "Международно-правовые санкции" є глибоким аналітичним аналізом юридичної природи санкцій ООН і правових меж їх застосування. Проте вказане дослідження має лише юридичний характер і не

поширюється на соціально-економічні і міжнародно-політичні аспекти вироблення і впровадження санкційних режимів ООН.

Те ж можна сказати про наукову працю російської вченої Т.Н.Нешатаєвої "Санкции системи ООН", дослідження якої обмежується лише міжнародно-правовим аспектом санкцій.

Важливість санкцій ООН як інструменту здійснення впливу на правопорушника миру і безпеки зумовила інтерес сучасних вітчизняних науковців до проблем, пов’язаних із застосуванням санкцій. Проте наукові пошуки у цьому напрямку, як правило, не призвели до появи об’ємних та грунтовних досліджень, а приймали форму невеликих наукових публікацій, які здебільшого вивчали тільки окремі питання санкційної політики ООН.

У цьому контексті слід звернути особливу увагу на статтю професора Київського університету імені Тараса Шевченка В.С.Бруза "Проблема санкцій ООН: їх доцільність і ефективність". Оцінюючи в цілому позитивно важливу роль санкцій ООН у врегулюванні міжнародних конфліктів, В.С.Бруз відмічає цілий ряд проблем, які виникають у зв’язку із побічною дією санкцій. Він, зокрема, пише, що «в сучасних умовах ... порушення існуючих міжнародних економічних відносин неодмінно дає негативні наслідки на тільки для країни, проти якої застосовуються санкції, але й для країн, які беруть участь у санкціях за рішенням Ради Безпеки». Критичні зауваження в статті робляться також на адресу механізму контролю за здійсненням санкцій. Автор поділяє основні тези цієї роботи авторитетного українського вченого.

У ряді інших публікацій автори лише поверхово торкалися санкційних аспектів, вказували на існування певних протиріч між реальним впливом санкцій і миротворчими цілями організації. Зокрема, український політичний діяч і дипломат Г.И.Удовенко у статті "Головний гарант миру і безпеки" піддав критиці результати застосування санкцій ООН проти СРЮ і висловився за "всебічну розробку детального і всеохоплюючого механізму застосування санкцій, який би враховував всі потенційні наслідки їх дотримання".

Діяльність 00Н, що пов’язана із застосуванням санкцій, стала об’єктом дослідження ряду іноземних науковців. Дослідження санкційної діяльності ООН загального характеру проводили, зокрема, Маргарет Доксі, Джон Стрімлоу, Кімберлі Еліот. Праці вказаних авторів, на думку дисертанта, мають незаперечне значення для науки в якості спроб виявити основні фактори, що впливають на ефективність примусового засобу врегулювання міжнародних конфліктів під егідою ООН. Серед здобутків цих наукових пошуків доцільно виділити стратегії можливої протидії, до якої вдаються країни-об’єкти санкцій для мінімізації впливу на власну економіку. До позитиву вказаних праць цих авторів слід віднести також визнання невідповідності існуючих підходів до санкцій у рамках ООН сучасним реаліям. Названі праці подають, як правило, формалізовану і переважно ідеалізовану оцінку розвитку концепцій санкцій ООН, не розкриваючи внутрішньої динаміки процесів в Організації Об’єднаних Націй. Автори з .основному користувалися даними, які висвітлювалися в пресі та в друкованих публікаціях інших дослідників, промовах політичних діячів, тощо. Вивчення випадків практичного застосування санкцій ООН під час врегулювання міжнародних конфліктів носило здебільшого оглядовий характер.

Наукові роботи зказаних дослідників об’єднує загальний висновок про те, що, не дивлячись на практику порушень санкційних режимів, превентивні дії країн-об’єктів примусових заходів і неоперативність дій ООН, санкції ООН нанесли руйнівного удару по економіці країн, які були виключені із міжнародного економічного співробітництва. Погоджуючись із цією тезою, автор відмічає, що у зазначених наукових працях головний акцент робиться на детальному визначені результатів санкцій в окремих галузях економік, вивчаються структурні зміни на макрорівні, що їх • було спричинено застосуванням примусових заходів. Проте невиправдано опускаються питання антисоціальної дії санкцій, подекуди недостатньо висвітлюються проблеми економічних збитків, що їх зазнають треті країни.

Цікавими для порівняльного аналізу є наукові публікації вчених-представників краш-об’єктів санкцій, зокрема, СРЮ. Участь югославських науковців (М.Шревкович, М.Опачич ) у міжнародній полеміці має важливе значення, оскільки не тільки дає змогу ознайомитися з альтернативними точками зору, але збагачує загальну базу фактологічного матеріалу. Втім, на думку дисертанта, намагання істориків Союзної Республіки бути об’єктивними, на жаль, часто несли на собі вплив емоційності і політичної заангажованості, що проявляється у повному неприйнятті миротворчих заходів ООН, які спрямовані на моделювання політичного курсу Белграда.

Мета дослідження: на основі аналізу і узагальнення документів основних органів ООН і опублікованих матеріалів вивчити сукупність концептуальних підходів до вироблення і застосування санкцій ООН, дослідити динаміку практичної реалізації концепцій Організації щодо примусових заходів і виявити ефективність такої діяльності. Ця загальна мета конкретизується в таких основних завданнях:

• Визначити правові основи застосування санкцій, обсяг і розмежування повноважень головних органів ООН щодо запровадження примусових заходів;

• Дослідити сутність санкцій ООН, виявити особливості сучасних концепцій санкцій, встановити основні види і форми примусових заходів, що їх застосовує Організація;

• Вивчити практичний досвід ООН із застосування санкцій для здійснення впливу на уряди Південної Родезії, ПАР, СРЮ і Іраку, виявити значення санкцій у врегулюванні конфліктів і результати непередбачуваної негативної дії санкцій;

• Визначити фактори, які впливають на застосування санкцій ООН на сучасному етапі;

• Провести порівняльний аналіз санкцій та інших миротворчих інструментів ООН;

• Дослідити принципи і форми діяльності контрольних комітетів Ради Безпеки ООН по спостереженню за дотриманням санкцій;

• Виробити практичні рекомендації по вдосконаленню системи підходів ООН до санкційного методу врегулювання міжнародних конфліктів.

Теоретико-методологічною основою дисертації є загальні принципи об’єктивності, історизму, пріоритету фактів, конкретної істини і загальнолюдських цінностей, які передбачають об’єктивне висвітлення і аналіз подій, явищ на основі науково-критичного використання різноманітних джерел.

При аналізі джерел для виявлення загальних і особливих рис у процесах і явищах автор використовував загальнонаукові методи - історичний, логічний, проблемно-порівняльний та спеціально-історичні, серед яких: синхронний і метод паралелей із застосуванням структурно-функціонального, діалектичного і конкретно-історичного підходів.

Об’єктом дослідження є діяльність Організації Об’єднаних Націй,' спрямована на поновлення і підтримання міжнародного миру і безпеки за допомогою санкцій,-

Предметом дослідження є сукупність ненасильницьких примусових заходів, які застосовуються ООН для тиску на порушників миру і безпеки.

Наукова проблема дисертаційної роботи полягає у з’ясуванні ролі і місця санкцій у миротворчому арсеналі ООН та визначенні шляхів посилення їх дієвості.

Хронологічні рамки дисертації визначаються необхідністю динамічного дослідження розвитку підходів Організації до вироблення і застосування санкцій ООН. Процес теоретичної розробки, конкретизації правових меж запровадження санкцій відбувався з моменту створення Об’єднаних Націй. Зважаючи на це, автор вважає доцільним вивчення санкційної діяльності ООН протягом всього періоду існування Організації. Таким чином, хронологічні рамки дослідження - 1945-1998 рр.. .

Наукова новизна визначається тим, що робота є першим у вітчизняній

історіографії спеціальним дослідженням, у якому всебічно аналізується санкційна політика Організації Об’єднаних Націй. У дослідженні, яке грунтується на документах головних органів Організації, зроблена спроба проаналізувати підвалини, на яких базуються підходи ООН до застосування примусових заходів проти порушників міжнародного правопорядку, визначити ефективність санкцій та фактори, які здійснюють негативний вплив на дієвість санкційних заходів Організації, запропонувати шляхи вдосконалення цього інструменту відновлення і підтримання миру у сучасних умовах.

Наукова новизна роботи визначається також введенням у науковий обіг значної кількості документів ООН та інших матеріалів використання яких дає змогу відтворити історію розвитку санкційного аспекту митротворчої діяльності ООН, поглибити наші знання про особливості врегулювання міжнародних конфіліктів за допомогою інституційного механізму універсальної міжнародної організації.

У науковий обіг введено також матеріали праць іноземних авторів із вказаної проблематики. Вперше дається характеристика їх концепцій, які не піддавалися критичному аналізу вітчизняними істориками.

Джерельну базу дисертації становлять установчі документи Організації Об’єднаних Націй, документальні матеріали ООН, резолюції Ради Безпеки, Генеральної Асамблеї та інших органів ООН.

Для об’єктивізації власної суб’єктивної оцінки автор використовував матеріали зарубіжних і вітчизняних історичних та політологічних часописів. Важлива роль в аналітичному дослідженні належить науковим збірникам, матеріалам теоретичних конференцій з питань міжнародних організацій, широкому колу досліджень у формі монографій. Значну допомогу в аналізі правових основ санкцій надали праці провідних юристів-міжнародників В.А.Василенка, Ю.М.Колосова, І.І.Лукашука, Г.І.Тункіна, Н.А.Ушакова та інших. •

Значний фактологічний матеріал був почерпнутий із американських і

західноєвропейських періодичних видань, преси та довідкової літератури.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що узагальнений та проаналізований автором матеріал може бути використаний у розв’язанні проблем підвищення ефективності діяльності Організації Об’єднаних Націй шляхом впровадження конкретних пропозицій автора щодо реформування механізму імплементації та моніторингу санкцій, модифікації концептуальних підходів до вироблення і застосування санкційних режимів Організації.

Висновки і фактичний матеріал дослідження можуть бути використані при здійсненні зовнішньо-політичного курсу України щодо посилення впливу ООН на розвиток міждержавних відносин. Автор вважає доцільним використання окремих положень дисертації органами виконавчої влади, в першу чергу МЗС України, для модифікації стратегії і тактики нашої держави в ООН у питаннях створення збалансованої системи міжнародної безпеки, попередження і врегулювання збройних конфліктів та створення умов для постконфліктного миробудівництва.

На захист виносяться наступні положення:

• Статут ООН, який виступає головною юридичною основою проведення санкційної політики, дозволяє динамічно підходити до визначення об’єму і характеру втручання Організації для досягнення миротворчих цілей і одночасно містить чітке розмежування санкційної компетенції головних органів ООН. Положення Статуту ООН конкретизуються у ряді резолюцій, декларацій, програмних документів- Організації, які пов’язані із питаннями підтримання миру за допомогою примусових заходів;

• Концепція санкцій ООН відрізняється від міжнародно-правових санкційних доктрин і обмежується примусовими заходами ненасильницького характеру. Сучасні підходи Організації до застосування санкцій передбачають можливість впровадження санкцій на всіх етапах врегулювання міжнародних конфліктів;

• Концепція санкцій ООН потребує розширення гуманітарного виміру і

врахування негативних наслідків примусових дій як на населення країни-об’єкту, так і на країни, що беруть участь в колективних санкціях.

« Хоч результати застосування санкцій в різних випадках неоднозначні, є підстави зробити висновок про їх істотну роль в досягненні миротворчих цілей. Санкції були і залишаються важливим інструментом підтримання миру, найбільш дієвим після силових засобів.

• Досвід ООН із розблокування конфліктних ситуацій за допомогою санкцій виявив значний потенціал цього миротворчого інструменту Організації, проте висвітлив ряд проблем, пов’язаних із санкціями, серед яких: негативний вплив санкційних режимів на уразливі і незахищені групи населення країн-об’єктів санкцій, економічні втрати «третіх» країн, складність практичної реалізації і контролю санкцій;

• Процес підвищення ефективності санкцій ООН може проходити у двох

взаємопов’язаних напрямках: структурно-функціональні зміни і розробка поновлених теоретичних засад санкцій. .

Структура дисертації обумовлена особливостями досліджуваної проблематики та характером питань, що в ній розглядаються. Дисертація-складається із вступу; трьох розділів, висновків (185с.) та списку літер ату; и (327 найменувань).

У вступі обумовлюється наукова і практична актуальність теми, визначаються хронологічні рамки дослідження, ціль та завдання, наукова новизна дисертаційної роботи, розкривається ступінь наукової розробки проблеми. ■ ■

У першому розділі - «Правові основи застосування санкцій ООН та еволюція їх бачення» -аналізуються правові засади застосування примусових заходів, характеризуються сучасні концепції санкцій ООН.

Аналіз практичної діяльності Організації Об’єднаних Націй свідчить про те, що в системі ООН поняття «санкції» трактується у більш вузькому сенсі: в актах органів ООН санкціями називаються виключно примусові заходи, які.

застосовуються проти держави-порушника у разі його відмови зупинити міжнародне правопорушення та виконати зобов’язання, що витікають із його відповідальності та передбачені главою VII Статуту ООН. Санкції ООН не включають заходи, що спрямовані на встановлення status quo ante (реституції та репарації) та відшкодування збитків. При такому трактуванні санкції ООН слід розглядати в якості не форм відповідальності, але в якості примусових заходів, які винесені за межі відповідальності, і кінцева мета яких полягає в створенні умов для поновлення міжнародного правопорядку і реалізації відповідальності державн-правопорушігака. .

Така концепція санкцій багато в чому схожа із розумінням санкцій в рамках Ліги Націй. Примусові заходи, що передбачалися Пактом Ліги Націй, були не формами міжнародно-правової відповідальності, а лише засобами, необхідними для припинення порушень статутних забов’язань і поновлення міжнародного правопорядку. Таке порівняння має важливе значення, адже створення Ліги Націй відзначило появу першої міжнародної організації з примусовими прерогативами. Регламентація, тлумачення та застосування примусових заходів згідно ст. 16 Пакту' Ліга Націй, які в доповідях та резолюціях її органів називалися санкціями, започаткували формування сучасного інституту міжнародно-правових санкцій.

У випадку найбільш небезпечних зазіхань на міжнародний мир та безпеку відповідні органи міжнародних організацій можуть прийняти рішення про застосування колективних збройних заходів. Можливість запровадження заходів такого гатунку передбачена Статутом ООН. Збройні заходи, які застосовуються на основі Статуту ООН, можуть проявлятися у двох формах: окремими державами від імені і за спеціальними повноваженнями ООН; особливими збройними силами ООН. .

Безсумнівно, з точки зору міжнародно-правової науки, колективні збройні заходи, що їх застосовують міжнародні міжурядові організації, є за своїм змістом міжнародно-правовими санкціями. Це положення є, значною

мірою, хрестоматійним. Втім особливістю системи підходів до розуміння категорії санкцій у рамках ООН є те, що колективні збройні заходи стоять окремо від власне санкцій ООН. Вірність цієї тези підтверджується структурною будовою «Доповнення до порядку денного» Бутроса Бутроса-Галі, який є одним із найважливіших програмних документів Організації Об’єднаних Націй, що покликаний визначити пріоритетні напрями діяльності організації. В розділі «Інструменти забезпечення миру та безпеки» глава Е носить назву «Санкції», і глава Б - «Примусові дії».

У главі «Санкції» колишній Генеральній секретар ООН Бутрос Бутрос-Галі зазначає, що «у відповідності із статею 41 Статуту Рада Безпеки для підтримання або встановлення міжнародного миру та безпеки може вимагати від держав-членів вжиття заходів, які не пов’язані з використанням збройних сил. Такі заходи називаюіь санкціями».

У главі «Примусові дії» висвітлюються проблеми, що пов’язані із застосуванням сили проти тих, хто винен у створенні загрози миру, в порушеннях миру та актах агресії. Зокрема, у пункті 78 цього розділу зазначається: «В 1950 році Рада Безпеки уповноважила групу держав-членів, які проявили до цього готовність, вжити примусових заходів на Корейському півострові. У відповідь на агресію проти Кувейту Рада Безпеки у 1990 році знову прийняла таке рішення. Останнім часом Рада уповноважувала групи держав-членів застосовувати у випадку необхідності примусові заходи для створення умов, що дозволяють здійснювати операції по наданню гуманітарної допомоги в Сомалі і Руанді та для сприяння справі поновлення демократії у Гаїті».

Таким чином, уявляється можливим визначити санкції ООН як колективні примусові заходи незбройного (політичного, дипломатичного та економічного) характеру, що їх застосовують члени цієї організації і спеціалізовані установи ООН проти держави, яка порушує або загрожує міжнародному миру та безпеці, порушує приписи Статуту ООН і

відмовляється виконувати рішення Ради Безпеки ООН з метою змусити цю державу припинити міжнародне правопорушення, понести міжнародно-правову відповідальність за неправомірну поведінку та виконувати свої забое ’язання згідно Статуту ООН.

У другому розділі - «Історичний досвід 00Н із застосування санкцій« -досліджуються результати практичної реалізації санкцій ООН проти Південної Родезії (1965 - 1979рр..), ПАР (1962 - 1993рр..), СРІО (1991 - 1996рр..) та Іраку (із 1990р). • .

Питання про Південну Родезію перетворилося на об’єкт гострих суперечок меж державами-членами ООН у контексті реалізації Декларації про надання незалежності колоніальним країнам.

Автор вважає, що санкції у довгостроковому періоді виявилися досить ефективними і, у .поєднанні з іншими факторами, призвели до краху расистського уряду білої меншості. Не дивлячись на той факт, що діяльність ТНК до деякої міри ускладнила реалізацію ідеї повної економічної ізоляції, санкції стали обтяжливим тягарем для економіки Південної Родезії, сприяли її стагнації. Таким чином, санкції ООН у комбінації із політичним та дипломатичним тиском, із збройною боротьбою руху опору спричинили демократичні перетворення у Південній Родезії.

Санкції ООН змушували уряд ПАР проводити економічно збиткову політику. Це послаблювало економічні основи режиму апартеїду на ма’крорівні

і, як результат, вело .до утворення підвалин демократизації південноафриканського суспільства.

Приклад врегулювання кризи на терені колишньої СФРІО дозволяє зробити висновок, що санкції, які иокликані забезпечити встановлення міцного та довготривалого миру, відновити законність, що порушена в результаті протизаконних актів, це можуть не мати певних руйнівних наслідків для основоположних стандартів сучасної цивілізації, таких як ринкова економіка, демократизація політичного життя, соціальна та регіональна інтеграція.

Водночас такі заходи завжди не є справедливими повного мірою. Вони зачіпають життєві інтереси всього населення і можуть викликати патріотичні почуття. Часто-іусто, замість того, щоб стати в опозицію урядові, народ згуртовується навколо нього. До того ж санкції завдають великих втрат країнам-учасникам тиску. З огляду на вищесказане, викликає сумніви доцільність збереження цього миротворчого інструменту в його теперішньому вигляді в системі колективної безпеки Організації Об’єднаних Націй. Автор вважає, що досвід застосування санкцій ООН проти СРЮ свідчить про необхідність істотного реформування інституту примусових заходів Організації.

Третій розділ - «Шляхи підвищення ефективності санкцій« - присвячено аналізу ефективності санкцій па сучасному етапі. Автор визначає критерії дієвості примусових заходів та пропонує шляхи вдосконалення санкційного механізму миротворчої діяльності Організації.

Серед критеріїв ефективності санкцій ООН слід визначити імперативність санкцій, оперативність, термін дії, масштаб, характер, відповідність або надмірність характеру покарання правопорушення, комплексний характер та координаційність при застосуванні та інш. Невідповідність сучасної практики визначеним критеріям зумовлена дією ряду факторів, а саме: недосконалість сучасних концепцій санкцій ООН, відсутність чіткої статутної регламентації дій, спрямованих на вирішення проблем, пов’язаних із застосуванням санкцій, можливість блокування рішень про санкції тощо. . .

Реалізація завдання підвищення дієвості санкцій ООН ускладнюється через прояв негативного побічного впливу дії санкційних режимів, зокрема, на країни, що беруть участь в санкціях. Визначення шляхів вирішення цих проблем є надзвичайно важливим для посилення миротворчих можливостей ООН, оскільки збереження існуючого стану значною мірою обмежить

спроможність Організації ефективно протидіяти викликам міжнародному миру та безпеці. ’

Підходи до миротворчих можливостей Організації Об’єднаних Націй повинні розглядати санкції ООН як невід’ємну складову частину всієї системи заходів по відновленню миру. Не слід відокремлювати санкції від інших інструментів миротворчої діяльності і розглядати лише в окремій якості. Запровадження санкцій не повинно виключати можливості застосування інших важелів впливу на правопорушника. Автор приводить докази переваг, які мають ненасильницькі примусові заходи у порівнянні з іншими формами' втручання у ситуацію, яка загрожує міжнародному миру і безпеці. Такі роздуми є свідченням важливості і значимості цього інструменту врегулювання конфліктів, але не спробою протиставити санкції іншим засобам підтримання міжнародної стабільності.

Режим виключення правопорушника із міжнародного спілкування за допомогою всеохоплюючих санкцій повинен динамічно доповнюватись, у разі потреби, застосуванням збройної сили чи погрози силою. Вдале комбінування економічних та політичних заходів із військовими операціями під час примушення до миру на теремі колишньої Югославії, проти Іраку і Гаїті підтверджує вірність цієї тези.

Автор переконаний, що прогресивний розвиток міжнародних відносин, демократизація основ міждержавного спілкування створять необхідні передумови для впровадження та реалізації заходів, спрямованих на посилення дієвості санкцій ООН.

Завершують дослідження висновки, які містять рекомендації автора щодо шляхів підвищення ефективності санкцій:

На думку автора, процес підвищення ефективності санкцій ООН може проходити у двох взаємопов’язаних напрямках: впровадження структурних змін у контексті загального реформування ООН та розробка поновлених теоретичних засад санкцій.

Заслуговує на увагу теза про необхідність реформування Ради Безпеки ООН у контексті підвищення дієвості санкцій, оскільки цей орган займає центральне місце у забезпеченні глобальної безпеки. Недоліки положень, ще регламентують діяльність Ради Безпеки, можуть призвести до значногс зниження ефективності організації.

Доцільно було б доповнити зміну положень статуту з метою посиленні дієвості санкцій через підвищення загальної ефективності організації ревізієк окремих статей, які безпосередньо торкаються застосування санкцій.

Практика запровадження санкційних режимів доводить необхіднім! конкретизації статутних положень ООН щодо закінчення терміну дії санкції : метою унеможливити діяльність окремих держав, яка полягає у блокуванн рішень про відміну санкцій з метою отримання певних преференцій та переваг Перегляду та доповнення потребує стаття 50 Статуту ООН, яка «вирішує проблему третіх країн, що постраждали внаслідок застосування санкцій, чере надання таким країнам права лише на консультацію з Радою Безпеки..

На думку автора, слід більш повно залучати країни, які несуть збитки ві, дії санкційних режимів, до участі у роботі відповідних структурних підрозділі Секретаріату, які здійснюють контроль та інші функції, що пов’язані і управлінням та регулюванням санкційної політики. Більш того, авто переконаний, що рішення про введення санкцій, крім випадків, що потребуют миттєвої відповіді міжнародного співтовариства, слід приймати післ консультацій і обговорення з тими країнами, які зазнають суттєви економічних втрат внаслідок запровадження примусових заходів.

Така необхідність пояснюється можливістю досягнення мінімальної рівня саботування санкцій, оскільки реальний контроль за виконання фінансово-економічних обмежень залежить саме від тих країн, які є сусідам або торговими партнерами країни - об’єкта санкцій.

Зважаючи на бажаність таких змін, слід мати на увазі, що внесені доповнень до Статуту ООН - досить складне питання як у політичному, так і

правовому відношенні, яке- вимагає досягнення узгоджених рішень. Марно очікувати на швидкі результати та зрушення в цій площині. Мова може йти про важкий і довгоплинний процес.

• Торкаючись питання можливих структурних змін, автор вважає, що існує нагайна необхідність створення централізованого координаційного механізму, -Єдиного комітету Ради'Безпеки по санкціях, - який би діяв на постійній основі, і діяльність якого сприяла б пошукам найбільш оптимальних варіантів виконання рішень про санкції, а з другого боку, тримала б під контролем практику реалізації санкцій. .

Створення єдиного механізму для виконання всіх завдань, пов’язаних із застосуванням санкцій, не є безпрецедентним. Існують приклади створення централізованих структур міжнародними організаціями для забезпечення комплексного підходу до вирішення проблем, які постають у зв’язку із застосуванням примусових заходів. В системі органів ЛАД існує Бюро по бойкоту Ізраїлю, яке було створене у відповідності із рішенням ¡4-ї сесії Ради ЛАД у травні 1951 р. В рамках ОАЄ з 1981 року діє Постійний комітет по санкціях, який було створено на 31-ії сесії Ради Міністрів і 15-ій сесії Асамблеї глав держав урядів Організації Африканської Єдності. Ці органи досліджують статистичні та інші питання, які дозволяють оцінити результативність примусових заходів, виявляють конкретні випадки порушення санкцій і отримують інформацію про них. Вони інформують держави-члени про результати застосування санкцій і надають рекомендації відповідним органам організацій про можливі додаткові заходи.

Досвід миротворчої діяльності ООН доводить, що координація між установами системи ООІІ не налагоджена оптимально. Така реальність* уповільнює швидкість реагування Організації у разі виникнення загрози міжнародному миру і безпеці, що негативно позначається на ефективності миротворчих зусиль Об’єднаних Націй. В якості часткового вирішення цієї проблеми автор пропонує створити відділ координації для прискорення

процесу опрацювання питань, що лежать в сфері спільної компетенції, як між підрозділами Секретаріату і організаціями системи ООН, так і з відповідними структурними утвореннями інших міжнародних організацій і угод. Особливу увагу в цьому контексті слід приділити встановленню тісних контактів із міжнародними неурядовими організаціями, мста діяльності яких полягає у виконанні гуманітарних функцій, забезпеченні дотримання прав людини, сприянні соціальному розвитку. Так, наприклад, уявляється можливим створити консультаційну групу при відділі координації на основі Міжнародної Ради Добровільних Агенцій, штаб-квартира якої знаходиться в Женеві. '

Автор також переконаний у необхідності створення відділу аналітичних досліджень. Такий відділ, власне, не повинен самостійно проводити наукові дослідження по санкціях, але сприяти організації наукових пошуків стосовно питань підвищення дієвості інструментів ООН по врегулюванню політичних криз і бути координуючим центром співробітництва вчених з різних країн, які працюють над виробленням практичних рекомендацій щодо посилення ефективності санкцій.

На думку автора, збереження безпосереднього підпорядкування єдиного механізму по санкціях виключно Раді Безпеки ООН при встановленні відкритого режиму роботи Комітету і створенні незалежного фонду його фінансування буде сприяти створенню умов, сприятливих для підвищення ефективності миротворчої діяльності ООН. Той факт, що Рада Безпеки є єдиним органом Організації Об’єднаних Націй, який має повноваження приймати резолюції обов’язкового характеру про застосування примусових заходів, крім тих, що пов’язані із членством в організації, має вирішальне значення у цьому відношенні.

Автор пропонує в якості одного з основних компонентів санкційного режиму визначити фінансові санкції, які полягають у заморожуванні іноземних депозитів та інших активів як уряду, так і окремих громадян країни-делікта, призупиненні кредитування по лінії міжнародних фінансових інституцій,

погіршенні умов погашення заборгованості, припиненні міжнародного торговельного фінансування і операцій конвертації валюти країни - об’єкта санкцій, тощо. Фінансові санкції мають значний потенціал для встановлення значного тиску на національний уряд, можуть суттєво підірвати позиції країни в системі міжнародних економічних відносин і погіршити економічний стан країни, проти якої застосовуються санкції ООН. Фінансові санкції мають ряд важливих переваг над іншими видами ненасильницьких примусових заходів.

Апробація теми. Основні положення та результати даного дослідження були використані при проведені семінарських занять, в виступах на наукових конференціях та обговорені на засіданні кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка. Основні положення викладені в 5 публікаціях загальним обсягом 2,5 друкованих аркушів, а саме:

1. "Санкції ООН” - Вісник Київського університету, міжнародні відносини, 1997р. випуск 7 (ч.З). - С.67-73.

2. "Правові основи застосування санкцій ООН" (частина І) - Науковий вісник Дипломатичної академії України, 1998р., випуск І. - С.201-216.

3. "Правові основи застосування санкцій ООН" (частина II) - Актуальні проблеми міжнародних відносин, 1998р., випуск 7 (ч.2). - С.48-58.

4. "До питання про застосування санкцій ООН під час югославської кризи" (У співавторстві з професором В.С.Брузом) - Вісник Київського університету, міжнародні відносини, 1998р., випуск 8. - С.25-30.

5. "Історичний досвід застосування санкцій ООН на прикладі Родезії" -

Науковий вісник Дипломатичної академії України, 1999р., випуск 2. - С.123-138. .

Пахіль В.О. Проблема санкцій в діяльності ООН. - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спецільністю 23.00.04. - Політичні проблеми міжнародних систем і глобального

розвитку. - Київський університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, Київ, 1999.

В роботі досліджується санкційна політика Організації Об'єднаних Націй за період 1948-1998рр. Аналізується історія розвитку санкційного аспекту миротворчої діяльності ООН, зокрема, висвітлюється досвід ООН із застосування санкцій у Родезії, проти расистського режиму в ПАР, у зв'язку із іракською агресією до Кувейту, а також санкції ООН проти Югославії в першій половині 90-х років поточного сторіччя та їх неоднозначні наслідки. Особлива увага в дисертації приділяється вивченню ефективності та доцільності застосування санкцій з боку • ООН та виробленню рекомендацій щодо теоретичної розробки санкцій і механізмів їх втілення в життя.

Ключові слова: ООН, механізм санкцій, сучасні концепції санкцій ООН, історичний досвід застосування санкцій, рекомендації щодо теоретичної розробки санкцій.

Pakhil V.O. Problem of sanctions in the UN activity. - On the rights of manuscript.

Dissertation for a Candidate of Political Science degree. Speciality 23.00.04 -Political problems of international systems and global development. - Taras Shevchenko National University, Institute of international relations, Kyiv, 1999.

In work the policy on the UN sanctions for a period of 1948-1998 is investigated. The history of the sanctions development as a part of the UN peacekeeping activity is investigated, in particular, the UN experience on application of sanctions in Rodesia, against the racist regime in the South Africa, in connection with Iraq aggression against Kuwait, and also the UN sanctions against Yugoslavia in the first half of the 90-es years of present century and their ambiguous nature.

Special attention in the dissertation is devoted to a topical problem oi efficiency and expediency of the UN. sanctions’ application and the preparation oi

recom-mendations on theoretical élaboration of sanctions and mechanism of their introduction into practice.

Key words: United Nations Organization, mechanism of sanctions, modem concepts of the UN sanctions, historical experience of application of the sanctions, recommendations for theoretical development of the sanctions.

' Пахиль В.A. Проблема санкций в деятельности ООН. - На правах рукописи. ■

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук ■ по специальности 23.00.04. - Политические проблемы международных систем и глобального развития. - Киевский университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, Киев, 1999.

Диссертация посвящена исследованию формирования института санкций ООН и их применения на примере Родезии, против расистского режима в ЮАР, против Ирака в связи с иракской агрессией против Кувейта, а также против Югославии в первой половине 90-х годов текущего столетия и обобщению результатов применения этих санкций.

В диссертации подчеркивается, что трансформация системы международных связей, отход от теоретических принципов идеологической конфронтации и распад биполярного мира создали благоприятные условия для возврата к "чистой дипломатии" как способа реализации направлений внешней политики конкретного государства посредством достижения компромисса с другими учасниками внешнего взаимодействия. Это неотвратимо приводит к повышению роли и значимости международных межгосударственных организаций и прежде всего Организации Объединенных Наций, которая выступает в роли механизма многосторонней дипломатии.

В диссертации отмечается, что позитивные преобразования и радикальные изменения в современном мире не разрешили проблем, которые

связаны с международной безопасностью как главного условия сотрудничества суверенных государств.

Вот почему исключительно актуального значения приобретает вопрос усовершенствования механизма санкционного принуждения Организацией Объединенных Наций как важного инструмента по урегулированию международных конфликтов.

Важность полной реализации ненасильственных принудительных мер усиливается также в связи с трудностями, которые возникли перед ООН I результате отставания теории и практики миротворческой деятельности от современных реалий. Функциональная неспособность ООН привела * инициации- Генеральным "секретарем ООН К.Аннаном при поддержке большинства стран членов-органн зации отдельной программы реформ, котора; нацелена на оптимизацию деятельности универсальной мировой организации.

В диссертации акцентируется внимание на том, что нсобходимс-ст! структурных преобразований, уточнение ориентиров и концепций го достижения, разрешение бюджетного кризиса ООН создали комплекс вопрост высшего политического веса, неогьемлимой частью которых выступав' проблема усовершенствования миротворческого инструментария ООН.

Выявление практических проблем имплементации санкций ООН установление факторов, которые осуществляют сдерживающее влияние н развитие принудительного направления миротворческой деятельности ООН изучение путей усовершенствования санкций является в связи с этим одним и главных условий обновления Организации Объединенных Наций, адаптации е к современным политическим условиям.

Ключевые слова: ООН, механизм санкций, современные концепци санкций ООН, исторический опыт применения санкций, рекомендации п теоретической разработке санкций.