автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Психология характеров в прозе М. Хвылевого и Б. Пильняка

Полный текст автореферата диссертации по теме "Психология характеров в прозе М. Хвылевого и Б. Пильняка"

р^Д|р»КИЙ0^ррдАННИй - УНІВЕРСИТЕТ ІМ.І.І.МЕЧНИКОВА

з о лог ШЗ - ■- \

На правах рукопису

УДК 62.09 /М.Хбилбовий Б.Пількяя/ . - -

. . •* -"ВЕЧІРКО-Оксана Леонідівна

ПСИХОЛОГІЯ 'ХАРАКТЕРІВ У ПРОЗІ,-М.ХШЯЬОВОГО І Б.ПІЛШШ

Спеціальність 10.01.02" - Українська література '

А ВТО-РЕі 2 .? А Т ' ’ дисертації на здобуття вченого ступеню "

‘ кандидата -філологічних наук ■ . '

- • . • • V .

' ' .ОДЕСА -'1953 ' _ .

Робота виконана в Одеському девяавному

. # ~ •

університеті ім.І.І.Мечникова

. • Науковий керівник --доктор філологічних наук, ' -

" . професор Фаденко В.В. - .

- Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, ■’

' ’ ' професор Клочек Г.Д. ‘

. . ■ ■ кандидат-філологічних наук, ,

• ' . ' доцент Сподарець В.І.- '

Провідна установа: Київський державний уні- .

, • V» верситет ім.Т.Г.Шевченка

' ’ . ' * ■

-Захист відбудеться го- ’

дині на засіданні спеціалізованої рада К.068.24.07 в Одеському двр'хавно!.^ університеті ім.І.І.Мечникова /270015, м.Одеса,

- . * «

Французький бульвар, 24/26, ауд.9І/. '

‘ 3 дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці

Одеського державного університету. ' .

Автореферат розіслано

Вчений секретар спеціалізованої '

ради, кандидат філологічних каук ¿Я,'' Пашковська Н.Ф.

З історії літератури є сторінки, які потребують нового прочитання, об'єктивного тлумачення. До клх належать літературні взаємини М.Хвильового і Б.Пільняка. Перед нами не копії та оригінали, з перелицюванням російської національної романтики на українську, як то здавалося деяким критикам у 20-і роки і пізніше, а глибока типологічна спорідненість двох митців, які одночасно побачили і "бадьор", і "мінор" революції, а головне - жахливі гримаси тоталітарної системи і застерегли людей від демагогічних ілвзій. Мошіиво, саме це обумовило подальші стосунки письменників з офіціозом. їх перепусім хвилювала проблема самобутності особистості, якій загрояуьав рух уперед, до нового ладу, я?о безжально вимагав жертв і жертовності. М.Хви-льовкй в українській літературі, а В.Піль..як - в російській оукілк створити правдиві художні характери і ситуації. Тому дослідження поетики оповідань і повістей М.Хвильового і Б.Пільняка, зокрема психології характерів, є актуальним не тільки в тому розумінні, що зараз переоцінюється творчість багатьох пись~ кенникіз тих років /це одне із завдань дисертації/, але й в но-Н0І.5У погляді ка літературу опору тоталітарному ркту, на роль цих письменників у ствердженні загальнолюдських, моральних і худокніх цінностей.

Об"ектом дослідження в дисертації є оповідання та повісті М.Хвильового і Б.Пільняка 20-х років, передусім ті, де психологія характерів дійових осіб виражається ке традиційно,, а через романтично-імпресіоністичні прийоми та засоби. У цьону і полягає те нове, що прагне дисертант внести у вивчення творчості видатних прозаїків XX віку, оскільки літературознавці, котрі зверталися до поцінпвання повістей та оповідань названих авторів /докладно аналіз їхніх суджень розглядається у перзону розділі дисертації/, головну увагу приділяли ідеології, політиці, а не поетиці, яка на дуктргу Г.Клочека, с "кардинальним поняттям, котра позначає категорія "художність" як системно-організовану цілісність"*, якщо та і торкалися проблем художності, то у більшості випадків ке сприймали новаторства письменників, оголошуючи його літературщиною, "трухлом форми" /В.Поліщук/ і т.п. По-

I Клочек Г. У світлі вічних критеріїв.-К.,1989.-С.7. •

літична зааореність не давала змоги побачити, що М.Хвильовий і Б.Піяьняк, розробляючи новітньо поетику прози, заглиблюючись у психіку не тільки свідомого, а й несвідомого, самобутньо розкрили неординарні характери людей своєї буремної доби. Написане в 20-і роки про цих авторів є, голосним чином, історієз нерозуміння, а то й Еикривлєння сутності їхніх творів з точки зору догматів офіційної пропаганди. Наукова об”єк?ивиісі,ь вимагає не-упередженсіго ставлення до художніх відкриттів самобутніх письменників. .

Метод дисертаційного дослідження є розкриття особливостей художнього психологізму в орнаментальній прозі українського і російського авангардистів, які одними з перших відчули зловісні впливи на людину нової тоталітарної системи.

Із поставленої кети випливає ряд спеціальних завдань: а/ визначити типові ситуації, до зображення яких зверталися М.Хвильовий і Б.Пільняк, особливо в сфері ірраціонального, яке виражає і страх, і сум"яття ладани XX сторіччя; б/ показати особливості творення характерів /типів/ на основі аналізу душевних станів розгублених лвдей або фанатичних виконавців ідейних директив; в/ спростувати існуючу в критиці думну про апсихологізм прози М.Хвильового * Б.Пільняка, які створили нібито тільки маріонеток у своїх "дрібнобуржуазних писаннях"; г/ розкрити спільне й особливе в оповіданнях і повістях аналізованих авторів, ствердиши цим зіставленням оригінальність, індивідуальність кожного з них, оскільки в Україні критика звинувачувала М.Хви-льового в поганому наслідуванні бездарному Б.Пільняку; г/ показати особливості переходових творчих методів, де дивовижно перепліталися романтизм, імпресіонізм, реалізм та експресіонізм.

Методологічною основою дисертації є наукові праці з проблем поетики, художнього психологізму Л.Гінзбург, М.Голубкова, А.Єсі-на, Г.Клочека, Д.Кононенка, В.Фаценка, ¡¿.Шляхової, а також нові розвідки про творчість М.Хвильового та Б.Пільняка А.Ауера, В.Брпховєцького, М.Жулинського, А.Латиніної, В.Малухіна, Ю.Ше-реха.

Специфічним завданням дисертації визначені і методи дослідження - типологічний та естетично-психологічний, а також струн. тура роботи: "Творчість М.Хвильового і Б.Пільняка у критиці і

- -з- .

їхні творчі методи”, "Новелістично-імпресіоністичний психологізм", "Психологічний аналіз у повісті". Виділення розділу про критику обумовлено тим, ;ю варто було зібрати, проаналізувати й узагальнити нині чало коцу доступні статті й рецензії і на цій підставі зрозуміти, як г.е бачились письменники своїм сучасникам і якиї.си вони зараз пое"а'оть перед нами, до і ях зроблено в галузі вивчення поєткіги і зю потрібно досліджувати для хористі студентів і вчителів, оскільки твори М.Хвильового і Б.Пільняка зараз вивчаються у пколі. Саме цим визначено практичну цінність роботи, ОСНОВНІ полонекня якої мохуть бути використані для вивчення історії українсько! та російської літератур, при читанні лекцій та спецкурсів з проблем вивчення характеру в літератур-но.'.їу і'їорі у гидих і середніх учбових закладах, а також у середа:; гкояі, на' курсах підвищення кваліфікації вчителів.

Алвобаціл робота: основні положення і результати дисертаційного де слідження викладалися у виступах на наукових конфзрен-ціях у Кіровоградському державному педагогічному інсті:туті у 1991 р., 1992 р., а такон у чотирьох публікаціях.

У "Вступі" обгрунтовується актуальність тгии дослідження, визначається кота і завдання роботи, окреслясться ступінь її наукової новизни, теоретичне і практичне значення, мотивується структура диеєртації.

У пеазому розділі - "Творчість М.Хвильового і Б.Пільняка у •еритші і їя*і творчі методи" демонструється, до автори більшості статей псо М.Хвильового і Б.Пільняка розглядали їх прозу з соціологічної точки зору, ,50 загалом було властиво для критиків 20-х років. З умовах післяговтневої дійсності для багатьох дослідників вирішальним було ставлення художників до революції. Критики того часу, звертаючись до творчості Б.Пільняка, намагались осягнути його розуміння цього соціального явища, але при цьому були далеко ке одностайними, як, мабуть, і критики 60-70-х років. Об"єктигаі дослідження в цей період належать лихе зарубіжним критикам. Тільки наприкінці XX сторіччя капе літературознавство визнало, е;о письменник опдам із пертих досліджував культ безкегної влади. ,

його побратим 2-і.Хвильовий прийшов у літературу тажоа на початку 20-х років. Чуйні критики одразу звернули увагу на коло-

-А-

дого письменника. Однак, подальші його стосунки з критикою були складними, оскільки офіційна пропаганда не визнавала есієї правди про людей у кризових ситуаціях.

Друга половина 20-х років - це глибоко трагічний і тяжкий період у творчості М.Хвильового, саме він визначив і особисту драму митця. Ь0 років його прізвище на ¿'країні піддавалось анафемі. Тільки сучасне покоління дослідників по-інлому оцінило творчу спаедину письменника, правда, поки :цо не заглиблюючись у його поетику, ■

Щодо худоткнього стиля письменників, то і тут теж виявилися незгоди між критиками. Одні картали, ганили безсюжетність творів М.Хвильового і Б.Пільняка, інзі саме в цьог.!у бачили нову форму в літературі. Це саме стосується і художніх характерів. Більшість вважала їх штучними, меншість - справжніми.

. По-різному критики визначали і називали їхні творчі методи, але вицушені були визнати, що письменники намагалися створити свій стиль у літературі, худокім систему, яку пізніше сердито охрестили як "пільняків'оина" і "хеильовізм", вклавши в ці поняття передусім негативний ідеологічний зміст. 1 тільки тепер ми сміливо називаємо їх модерністами, у яких імпресіонізм химерно переплітався то з романтизмом, то з реалізмом. М.Хвильовий і Б.Пільняк були справжніші вісниками у сфері моральній і художній. ,

• У другому розділі "Новелістично-імпресіоністичний психологізм" розглянуті питання теорії оповідання, в якому кснцентро-ваність усіх засобів виразності дає можливість одразу відчути художню атмосферу жанру, а також особливості психологічного аналізу в ньому. На думку деяких дослідників, характер в оповіданні пізнається через мить його розвитку - динамічним зображенням станів душі людини чи описом рис його поведінки в різноманітних обставинах. '

У цьому розділі розглядаються етюди, новели, оповідання М.Хвильового та Б.Пільняка, аналіз яких дозволяє зробити ряд висновків у цілому про авангардистську новелістику 20-х років, відповісти на питання, зо саме вона відкрила в дулах лпдей.

Трагізм їх прози пов"язаний не лише з матеріалом, але й з подвійним ставленням авторів до зображуваного; біль від люд-

- -5- •

ських страждань поєднувався з утвердженням правоти жорстоких законів класової боротьби, яка відкидала гуманні почуття.

Аналіз оповідань М.Хвильового "Я /романтика/", "Мати",

"Кіт у чоботях” і Б.Пільняка "Без названья", ^Задтат", "Старый дом" показав, до революція, яка змінила уявлення про цінності лепського буття і протиставила "новий" гуманізм "старому", стала голозною темоо худозкьої прози цих письменників. Вони відображали “ї не як якесь героїчне свято, а скоріше навпаки - в ній вони бачили нелюдську боротьбу, в якій народились трагічні типи XX сторіччя - фанатичні виконавці обов”язків і їх жертви.

Ситуації дудевнкх катастроф наклали своєрідний відбиток на форми психологічного аналізу в новелістиці М.Хеильового та Б.Пілінкха. Послідовно заперечуючи примітгвне мистецтво для мас /’’червону просвіту"/, автор "Синіх етюдів" виражав "діалектику луді" своїх героїв в незвичайному стилі, який критики 20-х років називали то імпресіоністичним, то орнаментальним..Це ком-лоновка тексту за принципом "емоційних хвиль", в якій знігео-зться ритміка, і система рефренів, до ідеально відтворено в новелістичному шедеврі "Я /романтика/" М.Хвильового. Безперечно, провідну роль тут займає психологічний самоаналіз. Причому ми спостерігаємо ке безпосереднє вираження переяизань, а розповідь про них нібито збоку. В плані художнього часу розповідь організовано як спогад-аналіз. Ретроспективність душевного стану дозволяє гєрсп "вийти із давньої ситуації". Азтор дає можливість йому заглянути в "підпілля" своєї душі, цьому в значній мірі сприяє архітектоніка твору.

Оповідання має три композиційні центри. Перший - особистий, він пов"язаний з подіями в житті головного героя. Трагічну історію матері і сина вписано в другий план - план всенародної трагедії /йде братовбивча війна між версальцями та інсургентами - представниками одного народу/. І, нарешті, автор виходить на рівень загальнолюдський: перед оповідачем постає образ загірної Марії, Матері Божої.

Така побудова обумовила і характер ситуацій "дулевної кризи" /саме так ми визначаємо їх/, де виникає своєрідний трикутник: товариші-мати-я, у героя з"являється можливість вибору. Трагізм цієї ситуації полягає не тільки у самому виборі героя

/він вбиває матір/, але й у можливості існування такого вибору в суспільстві. •

Багато цікавого у новелі М.Хвильовогс є між внутрішнім станом персонажа і формами його зовнішнього вираження. Автор повторює характерний жест героя: він "здавлює голову". Очевидно, від жаху смертей, які діяться за його вироками. Уожливо, це показ того, що наступають моменти осяяння, але вони короткочасні.

Далі герой вже "здавлює щелепи", і таке мімічне вираження свідчить про злу рішучість. Стан переляку знаходить вираз де в одному характерному жесті: герой постійно "здригає". ’

Вираз очей теж є однією із найглибших характеристик душевного стану героїв. На початку розповіді: "я дивлюсь"^, тут дія позбавлена визначеності, але з розвитком сюжету вона перетворюється в один із засобів Еираження психічного стану персонажа. Причому через погляд передається ставлення головного героя до своїх соратників, зокрема, до доктора Тагабата: "Мій погляд... скрадається туди, де сидить доктор Тагабат" /1,325/.

Це вже свідчення страху, який заважає сміливі дивитися на співучасника злочину. Почуття покори породжує особливий погляд: "я молитовно дивлюся* /1,327/. 1, нарешті, безволля знаходить вираз у такому погляді: "я жалібно дивлюсь" /1,336/.

Інше почуття виникає у героя, коли він бачить свою матір. Спочатку в його очах можна прочитати збентеження: "стояв... із розгубленими очима" /1,332/; потім появляється рішучість: "по- . хмуро подивився на матір" /1,332/, вона змінюється переляком, герой дивиться "поширеними очима" /1,335/. І, нарешті, жах, який охоплює героя після скоєння злочину: він "дико озирається" /І, 338/. Після вбивства матері в ньому остаточно зникає та грань, до відрізняє людину від тварини.

Про душевний стан героя говорять не тільки жести і вираз очей, але й особливості пересування у просторі. Своєрідно змі-гаються динаміка дій: "я здавив голову й пішов..." /1,337/, "поспішно пішов" /1,338/, "я кинувся..." /1,339/, "я побіг" /1,339/, Аналізуючи жести, рухи, міміку героя, ми де раз переконуємося '

у тому, цо його психіка зазнає глибоких негативних змін. Саме про це свідчить і структура реплік героя: паузи, повтори, умо-

* Хвильовий М. Твори: В 2-х томах.-К.,І990.-Т.І.-С.323. Далі в тексті вказано тон і сторінки цього видання.

вчання, оклики показують хаотичність мислення.

Аналіз пізнавальних, емоційних, вольових станів через діалоги, монологи, внутрішнє мовлення, видиму мову душі показав, чо герой опинився в ситуації "душевної кризи". Стійкість негативних душевних станів визначила і сталі риси характеру, які, в свого чергу, впливали ні поведінку главковерха: фанатична відданість комуні, жорстокість, нелюдяність, нервова демонстрація свого залізного "я", автоматизм і водночас у підсвідомості -страх і перед негуманними соратниками, і перед добров матір"кз.

І десь глибоко - в несвідомому - промінчик каяття, але без усвідомлення провини. Він - неправедник.

У Е.Пільняка, як і М.Хвильового, тек своя система конкретних засобів і прийомі з психологічного зображення. За їхніми особливостями *.п-і спостерігаємо, аналізуючи оповідання "Без ка-зглнья". У цьому творі увага автора до процесів внутрішнього життя героїв не загострюється і не підкреслюється. Емоційні стани- передаються через "настрої природи", яка промовляє щось більше за себе. Саме до таких символічних узагальнень належить образ ссики. Відомо, ^о на цьому дереві повісився Іуда, який зрадив Христа. Зрадник в очах підпільників був рівнозначний зраднику іуді, тому осики для них пов"язані з ім^ям цієї історичної особистості: "треугольник иудиных виселиц"*, "шелестели иудино сскш" /455/, "осины ... шелестят иудами" /458/. Чи це не натяк й ка те, -до підпільники тея Іуди, бо зрадзупть принципи моралі, убиваючи без суду свого соратника?

З.Пільняк не допускає читача в глибину душі своїх героїв: ми не бачимо їх страждань перед скоєнням злочину /вони повинні знищити зрадника/, автор не звертається до детальних психологічних коментарів їхніх станів, однак він виявляє суть кожного персонажа через живописно-штрихові портретні характеристики, які цікаві й з точки зору структури. Автор, використовуючи прийом паралелізму, злито подає опис двох героїв, з якого постає не тільки їхня зовнішність, але й уявлення про певний тип людини, її своєрідний склад характеру. .

Психологічний стан героїв стає зрозумілим тоді, коли ми

^Пільняк Б. Повести и рассказы.-М.,199І,- С.454. Далі в.тексті вказано сторінки цього видання.

спостерігаємо їх пересування у просторі. В кожній ситуації динаміка руху неодмінно зростає: "они шли” /456/, "они шли торопливо" /456/, "заспешили они" /456/, "бежала она широкой решительной побежкой" /457/. І тільки після скоєння злочину їхні кроки ніхто не чує: "бесаумно прошли они в ком" /458/. Б.Піль-няк змінює не тільки динаміку рухів, але й чергу переміщень:

"зши они на аршин друг от друга" /456/, "шли рядом плечо в плечо" /456/, "он шел впереди, и шаг в шаг она за ним" /456/, "она молча пошла вперед” /458/. І якдо в першій ситуації вони ідуть поруч, то до злочину веде героїню Андрій, і тільки потім вона іде попереду, веде свого коханого, але вже не може простити йому смерті, їх любов гине.

Аналізуючи мову дійових осіб в оповіданні, варто відзначити, чо герої Б.Пільняка не багатослівні, вони говорять коротко, лаконічно.

Душевні стани, на відміну від М.Хвильового, Б.Пільняном пркізо не називаються, а передаються через видиму мову душі, чє-рез жести і рухи. Автор акцентує увагу не на процесі руху, а на його характері: "медненно развязала", "улряно наклонила", "слабо сжала". Саме прикметність рухів визначає своєрідний спектр настроїв головної героїні: вагання.в сфері волі примушує її заїшслитись над праведністю розправи, яка звершується. У неї домінують вольові зусилля, вона ховає свої почуття. В сфері емоцій - покірність і кохання, а тривога і напруга в сфері пізнання дають право думати, ідо в її цупіі злість і ненависть до ; людей не иоке укоренитися, тому чо в ній жевріє лампадка:співчуття і любові до людини. Ішшй спектр настроїв у Андрія: .упевненість і рішучість в сфері волі дозволяють йому вирішувати долю люпини: він вбиває без суду і слідства, ні на хвилину не вагаючись у справедливості цього рішення. Можна говорити про те,

■до Андрій із ’Ьороди машин", рядовий виконавець страхітливих наказів.

Розглядаючи оповідання Б.Пільняка і М.Хвильового, доходимо висновку, чо в цих творах є художній аналіз складних кризових станів свідомості і моралі людей. Автори розповідають не тільки про конкретну особисту трагедію, але й, апелюючи до вічних образів /у М.Хвильового - Марія, земна матір Ісуса Христа, який є вічним мірилом добра; у Б.Пільняка - Іуда, чо зрадив

Христз/, виходять на проблем загальнолюдські.

Герої М.Хвильового і Б.Пільняна діють в ситуаціях, які умовно можна визначити як ситуації "надзвичайної напруги", однак, до них вони приходять по-різному. Якдо Б.Шльняк веде їх шляхом динамічного нароіцування подій, то у М.Хвильового ми знаходимо поєднання спокійних ситуацій з моментами найвищого психічного напруження. Своєрідна і структура цих ситуацій: Б.ІІільняк звертається до обрамлення з пейзажними описами, де панує кольорова гака з темними тонами. У М..Хвильового тахох с обрамлення, але психологічно-портретне, -цс відбиває зміни у виразі обличчя, очей, жестів. До опису зовнішнього вигляду героїв звертаються обидва автори, однак, у багатьох випадках структура їхніх портретних характеристик відрізняється: в оповіданні ”Я/романтияа/" с глибокий психологічний портрет; опис же зовнішності у героїв Б.ДІЛЬ-няка будується перегітлю за принципами асоціації з природою.

До речі, у обох авторів природа органічно пов*язана з загальним ходом розповіді, одная функції пейзажу у них різні. У російського прозаїка природа створює відповідний психологічний фон, посилив напругу. / М.Хвильового пейзаж е засобом дкнамізації пу-яевних процесів. Так чи хнакяе в цих пейзажах перенажає психологічний момент, обумовлений характером оповідань.

Своєрідність ситуацій, як правила, визначає і спектр яуаз-вних станів героїв, і якгцо з оповіданні "Без названья" у них переважають вольові зусилля, а приховані емоції не дшоть яскравого вияву, то у героїв М.Хвильового значно ширае представлена емоційна гама.

По-різному автори відтворюють особливі стани психіки своїх героїв. Обидва прозаїки зображують їх у моменти цуиевної кризи. При цьому Ч.Хвильовий прямо називав почуття і настрої, Б.Піль-няк же акцентує увагу на характері зовнішніх рухів, не називаючи стану,

М.Хвяяьовий використовує прийом "емоційної хвилі" - один і той же психічний стан персонажа виникає, пригасає і знову розгоряється. Через неодноразові повторення одних і тих же думой та відчуттів у героїв М.Хвияьового вимальовуються сталі риси характеру, які говорять про те, що головний герой - фанатик. Іншим шляхом веде свого героя Б.Пільняк. Спектр його психічних ста-

нів змінюється поступово, приводячи Андрія до машинальних дій, оскільки ідея, ЯКІЙ’ він прислуговує, не дозволяє йому замислитись над справедливістю розправи. Він з "породи машин", виконавець страшних наказів. .

Отже, всупереч поширеним думкам /про це мовилось у першому розділі/, що персонажі Б.Пільняка "депсихологізовані алгебраїчні знаки” /Б.Гофман/, а в М.Хвильового грають "маріонетки” /В.Юринець/, ми переконалися в протилежному, зробивши спробу прэ.^авдути в особливості поетики цих авторів: вони створювали і новелістичні характери, і новелістичні типи, про що свідчать опоздания Б.Пільняка "Снега", М.Хвильового "Колонії, вілли..." Пригнічена психіка, сфера ірраціонального, підсвідомого - це предает художнього дослідження в оповіданнях українського.і російського прозаїків, які артистично передавали загадковий світ ДУШІ через пульсуючі ЕШП03ИЦІЇ й штрихову стилістику.

У третьому розділі "Психологічний аналіз у повісті1' розгля даються повісті М.Хвильового "Санаторійна зона", "Іван Іванович ВЛІільняка "Повесть непогашенной луны", "Ытисс б еизнь", “Красное дерево”. ДсЕ :канр у М.Хвильового і Б.Пільняка /передусім, це "Санаторійна зона” і "Поеєсть непогашенной луны" / охоплює цілу низку ситуацій, які поступово, з різних поглядів, 'висвітлюють самобутні подробиці психічного життя дійових осіб, внаслідок чого вимальовуються їхні характери. В козиоцу із.названих творів свої принципи та засоби психологізації. Як істинні худоккі твори, вони, зануряючись у сучасне, передбачають майбутнє. Головне в них - засудження культу безмежної влади в тоталітарній системі. Особливістю стильової манери письменників є не подібна насиченість творів, а глибоко художній аналіз зародження "епідемії політичних вбивств" /А.Латиніна/. їх твори иахґіь прогностичній зміст. Осноше, що дозволяє зіставити "Сенаторі йяу зону" і "Повесть непогашенной луны" - це їхня тематична подібність, проблема перетворення людини на гвинтик складної державної машини. Безперечно, обидві повісті притчеві, але у авторів є снага і для втілення змісту психологічного - створення живої людської особистості. Ядро повісті Б.Пільняка - це психологія самовизначення. Його головний герой в ім"я партійного обов"язку безмовно дозволяє себе убити. Психологія зайвої

. -II-

людини, яка не знайшла шляху до істини, коли змінювала чорний прапор на червоний, відкриває М.Хвильовий. .

Дії обох повістей мають особливі просторові межі. В "Повести непогашенной луны"- це місто, специфічна система, яку автор розглядає як машину; у М.Хвильового - це таємнича санаторій-на зона, де, за словами одкієї з героїнь повісті, "все автоматично робиться" /1,399/. Зона ця без коллчого дроту і навіть без паркану, та вийти за її межі герої, які шукачть істину, не можуть, бо тюрма наче поселилася в лядських сушах.

Оцнієо з головних особливостей "Санаторійної зони” з сполучення реального та ірреального. Дії героїв зображені з романтично-імпресіоністичному ореолі, але, водночас, зони і глибоко реальні. Психологія страху перед майбутнім відчутна в муках совісті анарха, Хлоні, Майї і Катерини. Оригінальний стиль у цій повісті виявляє суперечливі процеси психіки, розповідь про внутрішній стан героя ведеться від третьої особи. Оповідь хворої /вона чергується її записами із щоденника/ дозволяє докладно і художньо переконливо передати надто суперечливі стани лядської душі, незбіганкі емоційного і раціонального у внутрішньому світі героя.

Аналізуючи складні психічні стани героїв, Аі.Хвильовий. створює атмосферу граничної напруги, часто страждання, душевної муки. Санаторійний режим, збудований на стеженні, доносах, зумовлює душевний спектр головного героя - анарха. Його тривогу і смуток автор передає через гострі відчуття. Внутрішній світ анарха не підпорядкований раціональній логіці, але все ж по-СЕоему закономірний: через усю оповідь проходить єдиний настрій "неясної тривоги”. Характер жестів героя різкий: "круто повернувся" /1,466/, "несвідомо рвонувся" /1,440/. '

Багато про цо промовляє і його хода: поспішно пішов, бреде, похитуючись пішов. Йшов поволі. Часто хода пов"язака з га-рактеристикга його станів: "збенте: эний пішов" /1,406/, "несвідомо прямуючи" /1,427/. Невпевненість, надмірна нервовість героя присутні в цих описах. А в поглядах передано його ставлення до інших персонажів: "анарх байдуже подивився на Майю" /1,450/, "здивовано... Хлоні вслід" /1,413/, "крадькома поглядав на метранпажа" /1,395/.

Фінал повісті трагічний: ідуть із кігтя два герої, які ке знайшли підтримки і розуміння в цьому суспільстві. Такий фінал с доказом того, ¡цо художник відчував особливості свого страшного часу, відтворивші характери ката, "безпосереднього вбивці" Карно, і його жертви - анарха. Залізна воле, жорстокість пертого породяупть в останнього глибокий розлад психіки. Зростаюче відчуття дузєвного а-утку приводить акарха до усвідомлення власно" безвиході, внаслідок чого наступає глибока душевна криза, яка ггкілчусться самогубством героя.

Хвильовий, а за ким і Б.Пільняк досить правдиво відтворювані: психічні стани "нових" людей, і це дратувало критику, оскільки дусевний спектр героїв було представлено, Е основному, негативними емоціями. -

Форми психологічного аналізу двох авторів значно відрізнялися. Таї:, у Б.Пільняка вааасквим у зображенні стали не стільки окремі психічні етани, скільки загальний емоційний тон, який їх Нронкзус. Як правило, це відчуття туги, неспокою.

ЕЛІільняк створив своєрідний і досконалий спосіб портретування, в ньому немає функціональної пластики, яка б змінювалася в залежності під епічної чи психологічної оповіді. Однак, ці характеристики незвичайні. Таї:, у "Повести непогашенной луны" портрет лікарів пов"кзаниЙ з описом зовнішності не конкретної лпдини, а скоріше узагальненої групи людей. Портретна характеристика одного з героїв - Персоно - тез: незвичайна. Елемент загадковості лежить в її основі, автор, використовуючи прийом світо'гіні, штрихами окреслює людину, деталі зовнішності якої натякають на історичний прототип героя.

При відтворенні складних душевних порухів Б.Пільняк звертає увагу Ма суперечливі стани внутрішнього світу людини. Бею гаму пбчуїтів Гаьрайова в останню ніч перед операцією Б.Пільняк Передає чэрез видику мойу дузіі. Т^т спостерігається швидка, динамічна зміна станів, про це свідчить структура діалогів, характер реплік: паузи, умовчання вказують на напругу і стрімку рішучість. Потім приходить шаленство, а туга, тривога, скорбота зникають. Зовнішньо нічого не підкоряється раціональній логіці, вахко пояснити, чому Гаврилов "безумно веде" свою маашну, але потім він заспокоюється і пояснює свій стан сам, і це пояснен-

ня розкриває перед читачем сталі властивості та особливості йога психічного складу: логічність мислення, вміння підкоряти думки та емоційні пориви ясному розуму, сильній волі.

Сяжет твору трагедійний. З описах показана хвороблива роздвоєність командарма: Гаврилов - постать героїчна, але характер його рухів свідчить про тривогу і страх. Тут відкривається істотна риса психологізму В.Пільняка - його хвилює не сам процес руху, реакції героя, а їх характер /повільно, швидхо, неголосно/. •

Аналізуючи психічні стани командарма, доходимо висновку, до важче він переносить не страх смерті, а зростаюче, потім безперервне і непозбутнє до самої загибелі почуття безглуздого кінця, замість свідомої боротьби, до якої він був готовий. Б.Пільняк розкриває психологію політичної жертви. '

У жанровому плглі твори мачть притчевий характер. Ця особливість виявляється, по-перще, у невизначеності часу і простору. Проте це не традиційні притчі, а особливі, породкені грізною психологічною атмосферою героїв, відбиток4 орнаментально; елементами оповіді, 40 повторюються. Наприклад, у М.Хвильового - тукан, крик, яблуневий глуи; у В.Пільняка - туман, місяць, гонка. Ці елементи створюють атмосферу тривожності.

Безперечно, за всієї різниці творчих манер, письменники були близькими в уявленнях про досягнення абсолютної свободи людини. ¡¿.Хвильовий, а за ним і Б.Пільняк поселяють своїх героїв у замкнутий простір - зону, коли порушується звичайний хід її життя, коли у психіці активізується несвідоме й підсвідоме, породжуючи і страх,- і прозріння. В цьому плані обидва митці, розвивати традиції Ф.Достоєвського і М.Коцюбинського, протистояли сухому раціоналізму офіціозної пролетарської літератури.

Відчуваючи весь трагізм свого часу, митці досліджували психологія політичних жертв і їх катів. Залізна воля останніх аи-значала душевний спектр "живцем похованих людей". Героїв М.Хвильового і В.Пільняка характеризує поступове накопичення однопо-рядкочих настроїв і переживань, які породжують відчуття туги, неспокою і тривоги. Однак, у характеротЕОренні кокен із митців йшов своїм шляхом. Командармом Гаврилові« із "Повести непогапен-ной луны" опановують сильні вольові імпульси; у героїв М.Хаильо-

-14- -

вого шіроко представлено сферу емоцій і відчуттів.

Худокньо-сгильове дослідкення катів і сертв тоталітарного регжу за бсієї типологічної схоеості «¿ас індивідуальні особливості . Стиль російського прозаїка короткий, він здійсняється в лінійно-суворій побудові фрази, її лаконізмі, динамічності, а такс- з наявності похмурого урбаністичного пейзажу. Фраза я u.Хвильового більп у"яка, лірична, емоційно закорінєна в кінних тембрам стт М.Коакбкнського, але більш "завихреного" дузевним су у' ?.ттям лэдей, яі:і вступили в добу неймовірних потрясінь. Току v;orriJi2 сусідкть у їс.Хвильового із жорстокхи, навіть оголено ьатуралі стичним .

У "¿лсновках" сконцентровано загальні результати дослідження . .

Своєрідність відображення людської дуті з позицій "персходо ви;:” творчих методів, де імпресіонізм переплітався то з романтизмом, то з реалізмом, по-різкоігу реалізувалася в індивідуальних стилях ¿¿.Хвильового та Е.Пільняка.

Дослідження показує, зо деяка схожість ХУДОЖНІХ Прийомів /фрагментарність, рефренізація то-до/, а такок увага до несвідомого світу гадини as ніяк не свідчать про залезгіість українського прозаїка від російського, як то прагнула "довести” критика 20-х років, аби принкзкти видатного митця.

Творчість П.Хвильового формувалася передусім під впливом українського аьангарцу, зокрема икстєиької групи "Молода муза", а таког. "Інтерігеццо" ¿'..Коцюбинського, "Сонячнш: кларнетів" П.Ти-чпки, які були для нього знаками "національного відродження11 /2, 5SI/. Крім того, аналізовані в дисертації типові для М.Хвильового твори "Я/романтика/" і "Сенаторійна зона" на два роки ра-ні’лс /1924/ бкЕзлк друком за тематично близькі оповідання "Без названья" і "Повесть непогашенной луж" /1926/ В.Пільняка.

Створені характери і типи М.Хвкльового і В.Пільняка діють в ситуаціях кризових, часом просто трагічних. Часто герої їх творів опинялися в "ситуаціях вибору", тільки вибирати доводилось мік класовою ідеологією і загальнолюдською мораллю. Правдиво ЕІдтворвють письменники і "ситуації випробувань", де глибоко досліджують психологію політичних жертв• Однак, у ситуаціях, створених В.Дільником, наприклад, у "Повести непогашенной лу-

кы”, герой цілком свідомо сприймає свои смерть, підкоряючись партійній дисципліні. Герої т М.Хвильового, aoxcpewa а "Сзнато-рійній зоні", опиняються з ситуації "загнаної в кут людини", феноменом натяків і підозр еони довздені до відчао і кінчають життя самогубством. Ситуації душевних мук, страждань у тштті жінки найчастіше приваблять російського прозаїка. З створенні їхніх характерів автора цікавить підсвідома сфера, стихійний пориз ТХІНКИ ДО ТОГО, '50 могло змінити її сірий, оцномзнітний побут. ■

Герої двох прозаїків діють в ситуація;?, які умовно могла назвати ситуаціями "максимальної напруги", в них письменники відтворювали феноменологію станів лздини, перетворених жорстокими умовами в cvpax, хворобу, дикий інстинкт, сярокояняіі зробити із людини небезпечного звіра. -

Своєрідність ситуацій, аналіз психічних станів, виражених імпресіоністично, дозволив визначити і типи характерів, створених письменниками: фанатик із оповідання "Я/романтиха/"; Андрій із "породи малин" у Б.ІІільняка; "гкишем поховані д:оди”: командарм Гавритсз у російського письменника; анарх, Хлоня -в українського. Своєрідні і жіночі характери у письменників: Катря, Йайя із "Сакаторгйної зони”, Б"янка із "Сентиментальної історії", Ксенія Іподітівна із оповідання "Снега" - всім їм притаманний надломлений дузесний стан, психологія "зайвої людини".

Дуиевний спектр багатьох героїз Б.Пільняха і М.Хвильового визначався об"екто^ дослідження прозаїків: людяна в кризовому світі. Саме це найбільше хвилювало письменників, яких поєднував інтерес до підсвідомих, ірраціональних процесів у психіці "нових” лкдей. Писати eco правду, а не відбирати придатне для уявлень "верхів" - таке було естетичне кредо і М.Хвильового, і Б.Лільняка.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1. Правда про замкнений простір /М.Хеильовий та Б.Пільнях/ // Слово і час. - 1992,- М2. - С.33-36.

2. Основи вивчення характеру в літературному творі // Методичні вказівки для студентів філологічного факультету. - Оде-

О СИ

-16-' ■

а..- 1992. - І5с. /У співавторстві/.

. Творчество 5.Пильняка и К.Хвилевого в критике. - 18 с. - Деп. е ННКОН РАН, В.04.1992, .¥46405. *

4. Зкасть к человек е литературе /Б.Пильняк "Повесть непогашенной лукы"/ // Актуальні проблеми педагогіки би:цої та серетьо“ твоя:: * Тези наукою! конференції. - Кіровоград. - 1992. -

/Вечірко О.Л./

і»"-'- ~^ т Чад«.. /'}С 1 ПІЕяасано со друкуй

Іроііограаськс обласне управлінні" статистики