автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.03
диссертация на тему: Языковая личность Миколы Хвылевого в аспекте стилистики и истории литературного языка

Полный текст автореферата диссертации по теме "Языковая личность Миколы Хвылевого в аспекте стилистики и истории литературного языка"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЙ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ моьк

Ііа правах рукопису

ДУЖИК Наталія Степанівна

МОВНА ОСОБИСТІСТЬ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО В АСПЕКТІ СТИЛІСТИКИ ТА ІСТОРІЇ ЛІТЕРАТУРНО! ШВИ

Спеціальність 10.02.00- українська моиа

Автореферат диеертаціІ на здобуття наукового ступеня кандидата філологічній: наук

Киї в - 19і'б

Дисертацією е рукопис

Робота виконана у відділі культури мови та стилістики Інституту української мови НАН України

Науковий керівник - доктор філологічних наук професор С.Я. брмоленко

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук

професор Л.І. Мацько

- кандидат філологічних наук

Л.Л. Шевченко

Провідна організація - Київський національний університет ' їм. Т. Шевченка

Захист відбудеться "14" лютого 1996 року о 14 годині на засіданні спеціалігованої ради (вифр Д.01.94.01) для захисту дісертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті української мови НАН України (Г "52001. Київ-1, вул. Грушевського, 4).

З дасертаци > можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мовознавства їм. 0.0.Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України.

Автореферат розісланий " ” січня 1996 року

Учений секретар спеціалізованої рад. кандидат філологічних наук Ій'ЩіиЦ! Б.М.

7

Ажнюк

Дослідження мовної особистості письменника - один ;з актуальних напрямків мовознавства, який передбачав поєднання стилістичного та історико-літературного аспектів у вивченні індивідуального стяла. Звернення лінгвістів до поняття "мовної особистості" свідчить про виняткову роль мови в житті окремої людини 1 суспільства в цілому, приверненні уваги до світоглядних основ мовної творчості.

Особливий інтерес становить творчість МИТЦІВ, ЯКІ ВЗІЙЕЛЙ в історію літературної мови як творці різностильових текстів -наукових і публіцистичних, публіцистичних і художніх тоцо. Б українській культурі художній, публіцистичний, науковий стилі розвивали Т. Шевченко, П. Куліш, І. Оранко, Леся Українка,

М. Коцюбинський, !,!. Рильський. М. Зеров, М. Хвильовий, М. Ба-;-<ан, Є. Маланюк, 0. Ольжич, 0. Гончар та багато ін. З цього погляду еибчєння мовної особистості передбачав виявлення . позачасових, інваріантних ознак (різнсрівневих одиниць, структурних моделей втілення індивідуально-авторрького змісту), притаманних мовотворчості митця в цілому. •

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю наукових праць, присвячених мовотворчості М. Хвильового - одного з визначних українських стилістів XX.століття, потребою охарактеризувати мовну особистість письменника на основі його .художньої та публіцистичної спадщини, дати об'єктивне обґрунтування неадекватно оцінюваній донедавна мовностильовій канері митця.

Розгляд мовної особистості М. Хвильового спонукає до висвітлення проблеми зв’язку між мовою 1 світоглядною орієнтацією автора, що відображається в моделюванні особливого лінгсального світу, формуванні наскрізних мовних образів, активізації клю-

’twDitA C«jііь> '<

Предметом 2 00'SKTOM дослідження e PISKOPIBHOEI ОДИНИЦІ художніх та публіцистичних творів М. Хвильового - стилеми, що характеризуються певними стилістичними конотація:,:;; і виконують стплетворчу, текстоорганізуючу функції.

За матеріал дослідження обрано художні та публіцистичні тексти, ідо евійзяи до 2-томного видання творів М. Хвильового (К.: Дніпро. 1000). На основі цього чндання створено картотеку та Словопокажчик індивідуально-авторських стилем. .

Мета роботи полягаз у теоретичному осмисленні специфіки ВИЯЕУ мовно І особистості !,!. Хвильового в контексті його художнього та публіцистичного стилів, дослідженні впливу закономірних для 20-х - поч.30-х pp. XX ст. процесів в українській літературній мові на формування індивідуально-авторських стилем. Поставлена мета передбачав розв’язання наступних завдань:

1. На основі спрацьованих мовознавчих та літературознавчих ^г.ерел сформулювати типологічні ознаки орнаментальної прози.

2. Дослідити мовну особистість і,'. ХвильоЕого-прозаїка з погляду функціонування в текстах різнорівнеЕих мовних одиниць.

3. Розкрцти функції повтору як текстотЕїрного засобу художньої прози.

4. Проаналізувати лексико-семанткчний механізм творення публіцистичної експресії у мовотворчості письменника.

5. Дослідити лексичні джерела його мовотворчості на тлі мовно-літературних процесів 20 - поч.30-х років.

6. Укласти "Словопокажчик Індивідуалько-аЕторських

стилем”, зафіксованих у художній прозі та публіцистиці М. Хвильового . . _

Методи дослідження. Аналіз моеноі особистості письменника

- з -

передбачав застосування методу виявлення в тексті стильових домінант, образно-асоціативних полів, ключоеих і наскрізних сліз. При вивченні стилістично маркованих елементів художнього та публіцистичного стилів залучалися типологічно-описовий, контек-стологічний методи, прийом зіставлення ролі стильових структур у типовому та функціонально невластивому оточенні.

Науг.ова новизна дисертаційної роботи полягає е спробі об'єднати аналіз художнього 1 публіцистичного стилів в аспекті виявлення різнорівнеЕих стильових домінант, які відбивають особливості моделювання світу, світогляду письменника, обгрунтуванні внеску М. Хвильового в стилістику та Історію української літературної мови.

Теоретичне значення дисертації пов'язане з дослідженням мовної особистості М. Хвильового в контексті мовнс-літературних процесів 20 - поч.ЗО-х років XX століття, в обґрунтуванні понять "образно-асоціативне поле", "багаточленні метафоричні комплекси", е уточненні лінгвостилістичних термінів "ключове" та "наскрізне” слово. ' .•

Практична цінність роботи полягає в можливості використання II результатів у викладанні історії та стилістики української літературної мови, лінгвістичного аналізу тексту, при читанні спецкурсів, присвячених Ідіостилю письменника, стилю твору тощо. Проаналізований у дослідженні 1 впорядкований "Словопокажчик індивідуально-авторських стилем-’ має практичне значення для лексикографічної роботи - створення словника мови письменників, та загальномовних словників.

На захист виносяться такі положення: ■

1. Мовній особистості М. Хвильового, сформованій у різностильовій стихії української літературної мови, притаманні оз-

лаки орнаменталізму - стильової тенденції лірико-романтичної течії поч. 20-х років XX століття.

2. Інтелектуальний аспект мовотворчості письменника виявляється в концентрації стилем на позначення денотатів світової, європейської культури (імена політичних, культурних діячів, за гальнонаукові поняття 1 терміни).

3. У лексико-семантичній структурі метафор, епітетів, порівнянь простежується виразна тенденція до психологізму описів.

4. Чергування в тексті розгорнених, ускладнених синтаксич них конструкцій із еліптичними структурами, що нагадують телеграфний стиль,’ створює індивідуальний ритмолад художньої оповіді .

б. В експресивно-оцінних полемічних текстах М. Хвильовий розбудовує мовні структури з іронічними та сатиричними конота-ціями, а також мовні символи.

6. У мовотворчості письменника відбилася орієнтація тогочасної літературної мови на різні джерела збагачення II функціональних стилів (діалектизми, русизш, новотвори, актуалізована розмовна та просторічна лексика).

Апробація. Основні положення дисертації було викладено на наукових читаннях, присвячених пам’яті пр ресора І. Ковалика (Тернопіль, 1993), на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України (листопад 1995). Матеріали дослідження знайшли відображення в 3 публікаціях.

Структура X зміст роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, Словопокажчика індивідуально-авторських стилем.

У вступі обґрунтовується актуальність теж дослідження, зкзкачаеться об’єкт, предмет 1 мета дослідження, іал-доі вивчеи-

ня матеріалу, новизна, теоретичне 1 практичне значення роботи.

У пегаому розділі "Худсжньо-моЕна особистість М. Хвильового та стилетворч1 засоби орнаментальної прози" зосереджено увагу на семантико-структурних та Функціональних особливостях Індивідуально-авторських стилем.

Розгляду мовностилістичних особливостей орнаментальної прози митця передує короткий огляд мовознавчих та літературознавчих праць, які висвітлюють типологічні ознаки орнаментал13-му. Такими є висока локально-текстова концентрація тропів, актуалізованих засобами експресивного синтаксису, залучення прийомів віршування, лейтмотивний принцип побудоЕИ творів на основі рІзноріЕневих повторів, наявність стилем, притаманних мові романтичних чи імпресіоністичних творів, сироке запровадження елементів усного, розмовно-побутового мовлення в стилізовану авторську розповідь.

Спостереження над індивідуально-авторськими метафорам показують, що останні характерні для пейза; їх описіз 1 виявляють тенденцію до психологізації художньої оповіді. Зокрема, етиле---ми, по функціонують як елементи універсального пейзажу, змоде-льовані на основі метафоричних асоціацій з діями людини (літо стогнало, тиша причаїлася, простори сторожили) та II психічним станом: зелина зажурилась. засмути їли вілли, жура осінньої чвирі, с£м зрізаної стеблини.

Аналіз формально; структури метафор свідчить, що стильову вагу мають багаточленні метафоричні комплекси, утворені стрижневим дієсловом та актантами у формі Н-із. та Знах. (Оруд.) відмінків, генітивні конструкції. Наприклад: ріка хоронила пісдя-дощовий глибокий смуток, жовтява безпорадність ланів. Інтелек-

туалізує авторську розповідь введення в структуру генітивних

сполук лексики книжного походження: апологія безумства, оеер-зерки гіперболізму. ланцет матеріалістичної діалектики. Названі синтаксичні типи є .ознакою книжності мовомислення їй. Хвильового.

Традиційний словник поезії розглядається як основне джерело індивідуально-авторських стилем. Оновлення традиційних словообразіЕ здійснюється за рахунок розширення лексичної сполучуваності, розбудови асоціативних зв’язків. Наприклад: "Ставок думав золоту п 1 сню’’; "Вік [великий життєвий шлях3 пкульгае осінньою елегією через шведські могили, через Сорочинськкй ярмарок 1 далі, ау. до Го^манівськоІ фантастики".

Епітетно» семантикою наповнюються іменникові, прикметникові, дієприкметникові компоненти у субстантивних словосполученнях, а також прислівникові означення.

Функціонально-стилістичний аналіз епітетів виявив, що особливою стильовою активністю відзначаються кольористичні епітети. Вони представлені двома групами: епітетами на позначення реального кольору та емоційно-оцінними означеннями з метафоричним та символічним змістом. ,

Частота вживання кольороназв синій, голубий, блакитний та спо. .ереження за їх семантико-стилістичними особливостями у контекстах різних творів дало змогу запропоі... зати інваріантне тлумачення символічного вмісту цих ключових слів у прозі письменника. Таким вважаємо уособлення романтичних прагнень людини до гармонії, краси, поривання до омріяних ідеалів майбутнього, до незвіданого, незбагненного. На прикладі новели "Я (Романтика)" досліджуються архітектонічні функції кольористичних епітетів. Актуалізована увага до чорного кольору та тон 1 з "холодної" гамм е лейтмстивним засобом створення психологічно напруженої

- 7 -

тональності художньої розповіді'.

Індивідуально-авторське моделювання картини світу виявляється в семантиці лірико-психологічних епітетів типу байдужий очерет, хмурі димарі, невеселі дороги республіки, сторожкі НОЧІ.

Піднесено-патетичні конотації властиві лірико-ромзнтичшім епітетам із відтінком значення "щось фантастичне, казкове": уявні палаци майбутнього щастя. патетична душа, тіні середньовічних лицарів, тупіт фантастичних коней тощо.

Характеристичні епітети на позначення зовнішнього та внутрішнього портрета персонажів називають постійні та ситуативні ознаки:.иоколадна Оришка, бузиновий погляд, наелектризована Льоля.

Порівняльні конструкції у прозі 1,1. Хвильового, поряд із традиційними формами вираження (поширені 1 непоамрені вирази із сполучниками й частками як, мов, немов, ніби та 1н.; Іменни кое1 форми в Оруд, відмінку), реалізуються через багаточленні структури літературно-книжного типу, ускладнені підрядними ре-* ченнями: "І плентаються люди - білі, незнайомі, забуті, як далека Іспан 1 я. як троглодитний вік, коли люди ловили за хвіст леопарда й т^т же його роздирали. щоб з * Істи”.

Показовим для синтаксису письменника є редукція означуваного в контекстах із порівняльними конструкціями. Наприклад:

"На березі Свиблискує - Н.Д.], як хр/сталь, медуза; "Вівдя тихо, лагідно [говорить], наче за далеким обрієм тьмяна типа;

"Але це було [сказаної так холодно, ніби зима, 1 непривітливо, ніби глибока осінь".

У вторинній функції як об’єкти індивідуально-авторських порівнянь вживаються:

а) найменування осіб, со«викликають асоціації з. романтичними, символічними творами: "...епоха, як та прекрасна незнайомка, вискочила, схопила мене в обійми, затуманила мій мозок 1 раптом зникла"; .

0) текстові структури, що змальовують картини пейзажу: "Потім раптом ртуть падала так низько, ніби дальні небесні верхів'я розірвали трикутники печальних гусей. що летіли ^ вирій з вологодських С 1верких озер";

в) зооморфізми та номінації рослин: "...я страшенно шкодую, що мені не судилося родитись таким шикарним, як леопард"; "У неї такі тугі зітканая, як яблука з антоновки";

г) астрономічні, географічні «азви: "Я такий же химерний, як Сатурн в хаосі планетарного руху"; "Внизу духмяна ріка, далі піски, як нова Сахара;

д) імена культурних, політичних діячів: "Тоді сниться мені другий сон. На краю оселі, де праворуч порожній майдан 1 старовинна козацька церква, стоїть хатка на курячих лапках. І хатка, мов казка, мов пушкінська няня, як Гофман, як бризки Уальда, як ночі, що тисяча їх і одна".

Ампліфікрвані стилеми, виконуючи власнеорнаментальну функцію, поглиблюють багатогранність авторського зображення світу, посилюють експресивність художньої оповіді. Наприклад: "Словом, я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, німні осінні ранки, коли десь летять огнопері вальдшнепи, - все те, чим так пахне сумно-веселий край нашого строкатого життя".

Дослідження різнотипних повторів виявляє їх креативну функцію, текстову роль ключових та наскрізних стилем.

Аналіз.образно-асоціативного поля грунтується на окресленні дискретного стилістично маркованого континуума, локалізова-

ного як в окремих фрагментах, так і в цілому творі. Образно-асоціативне поле характеризується тематично» спільністю та емоційно-оцінною стабільністю. Його стрикневим констйтуентом є повтор різнооформлеких, але тематично споріднених стилем та нейтральних засобів, що функціонують у рсш лейтмотивів та наскрізних тем. Останні часто компенсують відсутність сжету в орнаментальних творах, забезпечують цілісне сприйняття розрізнених, але асоціативно пов’язаних фактів. Центром образно-асоціативного поля виступають найбільш частотні й семантично стійкі елементи, цо містять концептуально вагому інформацію. Образно-асоціативні поля створюють відповідний настроєвий тон здебільшого через чуттєві образи у новелах "Арабески", "Я (Романтика)", "Синій листопад", "Киття", повісті "Санаторійна зона". Механізм функціонування образно-асоціативних поліз показано на матеріалі "СанаторійноІ зони". ■

Носіями концептуально! інформації твору виступають ключові слова, які характеризуються високою частотою вживання в різноманітних щодо семанткко-граматичних зв'язків контекстах. Внаслідок постійних семантичних процесів такі ключові слова набувають конотативних значень, ідо сприяє формуванню підтекстової, символічної семантики, зміцнює образно-асоціативну структуру художньої оповіді. Через аналіз функцій ключових слів описується концептосфера як окремого твору, так 1 всієї спадщини митця.

Для мовної особистості М. Хеильового світоглядно вагомим є образ України, що реалізується в названій лексемі, або іменникових словосполученнях типу повстанська, запорозька Україна, в контекстуальних синонімах (чумацька країна, дикі половецькі краї, химерний «рай диких і темних доріг до нев1 домоІ комуни).

через властиві індивідуально-авторському стилю перифрази, наприклад: с іроока гаряча юнка з багряною полоскою на скроні, сіроока м'ятежна наречена, Голуба Савойя, загірна Мекка. Істо-рико-культурне підгрунтя образу України знаходить вираження в окомастиконі, представленому іменами політичних та культурних діячів різних епох. У творах Хвильового знайдемо згадки про Атілу, Тамерлана, Мазепу, Грушевського, Шевченка, Тобілевича, Старицького, Махна, Петлюру та ін.

Стплема революція реалізує таку сполучуваність: бурса £е-волюціІ. бур’яни революціІ, муралі революці1. революція без гудзиків, запашна червінькова революція; мчиться. як революція; революція стукає, дзвенить, плумить. утрамбовує. Зафіксовано перифрастичні вислови названого ключового поняття, характерні для загальномовної практики поч. 20-х рр. XX ст.: тривожна заграва світового пожару. буря молодості, гроза молодої епохи та індивідуально-авторські перифрази символічного звучання: велична симфонія в майбутнє. голуба поема, голубина книга вічної поезіІ - світової, синьої. тривожна синя радість.

Образ революції розбудовується в текстах М. Хвильового також через ключові слова м'ятежний. дикий, глухий. мертвий, темний. невідомий.

Засобом іронічного зображення ідеології нового часу та одвертого глузування над "комуністичним побутом" у повісті "Іван Іванович" виступають ключові слова реалістичний, зразковий. мажорний, симпатичний та прикметники на -витриманий (ідеологічно. революційно, більшовицько, художньо витриманий). У семантичній структурі наведених стилем узуальні значення повністю редукуються внаслідок введення їх у контекст Із Іронічною негативною оцішіїстю. Актуалізовані частотою вживання та підтексто-

вими значеннями такі елементи закріплюються в свідомості читача як антонімічні знаки тєкстоеих ситуацій. Наприклад: "Тексти [плакатів - Н.Д.] страшенно цікаві, художньо витримані (художня простота!) 1 такі переконуючі, що погляд ніколи на них довго не затримується: одразу все ясно й зрозуміло".

Для мовотворчості М. Хвильоеого показові частовживані наскрізні слоЕа, що є засобом образної-маніфестаціІ світу. Вони, як правило, реалізуються через найменування явищ природи, побутових деталей, урбаністичних подробиць.

У лінгвальній моделі світу М. Хвильового наскрізними є номінації конкретно-чуттєвого змісту, що позначають:

- об’єкти зорового сприйняття: сонце, небо, хмари. зорі, туман, ріка, степ, дорога, поле, горизонт; кольороназви синій, голубий. сірий, зелений, золотий. білий, рожевий;

- поняття, пов'язані зі слуховим сприйманням: тиша, гомін. дзвін (дзвони), постріл (-и), мовчазний, тихий;

- одоративні враження: запашний, духмяний.

Наскрізні слова с$гм, зажура, невеселий, сторожкий. зажурливий. задумливий. змарнілий, тривожний. що передають відповідний емоційний, психічний стан людини, вживаються переважно в описах природи 1 виявляють характерні ознаки лірико-психологіч-ноі прози М. Хвильового.

Досліджено стилістичні функції повторів в індивідуальних різновидах художньої розповіді, в яких домінують певні тиші повторів. Зокрема, звукові повтори найпослідовніше функціонують у пейзажних описах. Як прийоми віршової мови вони ритмізують прозу, а їхнє відповідне лексичне вираження надає текстові лірико-поетичного звучання.

Ритмічний малюнок орнаментальної прози позначений акцент-

ними зламами, нерівномірним кількісним складом синтагм. Ефект ритмізованої прози досягається частковим збігом акцентних позицій у синтагмах, приблизно одинаковою складовою Судовою інтонаційно-смислових єдностей. Наприклад: "Мороз коле скло, /мережить скло" (и-и-и / и-и-). "Потім пішли дощі/ Ьвелика зажурилась" (-ии-и- / иШ-Ш-и). "Десь далеко за городом стогнало літо" (-и-Ш-ии- / -ии-и).

Лексичні ПОЕТОРИ в авторській розповіді виконують логіко-понятійну та експресивну функції. Логіко-понятійна функція полягає е акцентуванні на змістобо важливих елементах тексту, наприклад: "У конторі сидить машиністка, дочка бувшого ^пасинка цієї друкарні (... бувшого... тепер усі бувші 1 Есе бувше, 1 в цім глибінь вечірньої мислі)". Експресивний повтор, часто виражений засобами поетичної лексики, переводить оповідь у лірично-романтичну тональність: "Ах, давно це було, за молодост1 модо- ' доі. коли юні дзвони юн1сть молоду дзвонили"■

У репліках-персонажів лексико-синтакоичні повтори вживаються здебільшого для відтворення уснорозмоЕного колориту та структури розмовного мовлення.

У другому розділі "Індивідуально-мовне бтілєння світоглядних понять у публіцистиці М. Хвильового" зосереджено увагу на мовних публіцистичних символах та гетерономінативах.

Сформування мовних символів у памфлетах розглядається на прикладі антонімічних понять "Європа" та "Просвіта", що утворюють образно-асоціативні парадигми, складовими яких виступають загальномсвні та індивідуально-авторські засоби.

Експліцитна номінація символу Європа реалізується в тексті через дефініції, що характеризують Європу в аспекті суспільних і технічних досягнень, психології, культури, літератури і на-

іііть географії. Формально-граматична структура дефініцій базується на субстантивних словосполученнях та конструкціях, ускладнених підрядними реченнями. Так, Європа для Хвильового - це технічні досягнення, певний тип культурного фактора в Історичному процесі, певний революційний метод. Європа фаустівської культури. досвід багатьох віків, Європа грандіозної цивіліза-ціІ, бвропа Гете, Дарвіна, Маркса, психологічний захід; психологічна категорія, яка виганяє людськість "Просвіти" на великий тракт прогресу. Негатиєно-оцінна кваліфікація Європи простежується у контекстах, де автор трактує II в географічному сенсі як уособлення суспільного укладу країн буржуазно-демократичного типу. Наприклад: "Сьогодні ми - сучасники "Гибелі Європи", але не як фаустівської культури, а як буржуазного типу". Позитивно-оцінна інтерпретація образу Європи як квінтесенції надбань людської цивілізації, певного набору психологічних, "особистісних" якостей конкретизується у тексті через переосмислені традиційні (Фауста) та індивідуально-авторські символі -Зерова (-их), Пантелеймона Куліша, Азіатського ренесансу та деякі інші.

Суть образу "Просвіта" Ілюструється авторською дефініцією: "абстрактна категорія" з психіці суспільства, яка... становить архіконкретний консервативний чинник". Тобто "Просвіта" мисли-ться як спротив^ поступу, провінційність, примітивізм в усіх сферах суспільного буття, але насамперед у мистецтві.

Соціально-типізовані образи обмежених, ідеологічно заанга-жованих митців позначають у тексті номінації сатана в бочці (однойменна назва популярного на зламі століть примітивного одноактного фарсу), Гаркун-Задунайський (ім’я персонала сповідання В. Винниченка "Антрепрєкьор"), самоварники. ар дійнигеи.

- - 14 -

Пупишкіни й Мамочкіни (оповідання Хвильового "Лілюлі").

До індивідуально-авторських належать найменування денікін-ський прапорщик Смердипупенко та европенко (-и), що у памфлеті "Остап Вишня в світлі "лівої балабайки" трансформується в сатиричний образ Європенка-бвропацького, а також узагальнені характеристичні ці. та енки.

У психологічному контексті виписано образ культурно відсталої, "позадницької", за словами Хвильового, України: тайга азіатської хохландіі. темна малоросійська ніч, класична країна рабської психології. хохландія. прекрасний грунт для хлестаков-щини, смердяковідини.

Особливої семантичної виразності набуває протиставлення Європа - Просвіта завдяки текстовому зіставленню антонімічних синтаксичних конструкцій, використанню риторичних запитань тощо.

Характерна ознака публіцистичного стилю М. Хвильового -вживання гетерономінативів. Вони позначають осіб та поняття літературної праці 1 характеризують:

- рівень таланту письменників: просвітяни, анальфабети. вбогі опоненти;

- Ідеологічне спрямування та зміст літературних творів: аксесуари з народницької скриньки. безвихідні загальники дитячого белькотання;

- інтелектуальні та морально-етичні якості літераторів: формалістична ерудиція, задрипанська по і нформованїсть, духовна Імпотенція. Сатирично-викривальне спрямування публіцистики М. Хвильового зумовило превалювання негативно-оцінних найменувань. Позитивно-оцінні засоби виражені антропонімами узагальнено-сим-волічного змісту, наприклад: майбутні мерінги; Вороні й бвшани; наші Драгоманови.

- 15 -

Експресивна кваліфікація осіб, а також феноменів мистецтва реалізується через усталені в публіцистиці номінації на зразок графомани, борзописці. в і рдюмази, бойова макулатура; через словниково-фіксовані засоби, розширення загапьномовного конотативного змісту яких пов’язане з перенесенням кодифікованих образних значень у сферу літературного життя (спекулянт, літературне шахрайство. слинявий вірш); через індивідуально-авторські структури, що є наслідком поєднання та контекстуального переосмислення різностильової лексики (плужанські вечорниці, собачі завулки, кастрований світогляд, вишуканий декаданс фу-туро-шизофренічного квакання).

Третій розділ "Лексичні джерела мовотворчості М. Хвильового" висвітлює плив тенденцій літературної моей 20- поч. 30-х років XX століття на мовну особистість письменника. Проаналізовано пасивну 1 та діалектну лексику, нозотвори, а також русизми.

На підставі опрацьованих наукових праць робимо висновок про багатоджерелькість стильових процесів 20-х рр. У цей період на тлі літературно-книжноІ традиції під впливом екстралінгвістичних чинників активізуються розмовна та діалектна стихії. Разом із розмовно-побутовими, просторічними елементами в художній стиль потрапляли русизм, жаргонізми, арготизми та інші периферійні елементи літературної мови. У публіцистиці відчутні риси українсько-російської двомовності, простежується вплив західноукраїнської книжної традиції. Для реалізації конструктивного принципу публіцистичної мови (поєднання стандарту й експресії) активно залучалися різні за походженням та сферами Функціонування лексичні засоби (архаїзмі, варваризм', діалектизми, просторічні, локальні варіанти тощо).

У мовотворчості М. Хвильового зафіксоїзано загалом незначну

кількість пасивної та діалектної лексики. Виявлено, що пасивна лексика у мовостилі М. Хвильового вживається у номінативній функції, а також як образний засіб портретного опису та характеристики персонажів. Серед лексико-тематичних розрядів названої групи стильоеу активність виявляють назви осіб та предметів, об'єктів, явищ навколишнього світу типу письмоволитедь (службовець, обов’язком якого було веденп канцелярських справ), острожник (в’язень, арештант), арчик (сідло), жлукто (посуд зі стоЕбура деревини, в якому раніше золили білизну), верцадло (дзеркало), кайора (плоскодонний човен), гамула (1. каша з яблук із медом; 2. напіврідка маса, що клекоче в сопках; 3. невдала рідка страва, зварена занадто густо, напр., про борщ), чвир я (негода,' сльота) та індії. Виявлені у художньо-белетристичних творах діалектизми мають літературну традицію вживання і функціонують без ьиразних стилістичних настанов. Вони номі-нують побутові реалії, родинні зв’язки, ХЕороби, дії, стани, ознаки тощо: люстерко (дзеркало); сестричі (племінники, сини сестри); зимниця (гарячка, пропасниця); фаркати (утворювати низькі переривчасті звуки); юртатися (.хвилюватися); сіверко (пронизливо, холодно), спроволока (сумно, протяжно).

Як видно із "Словопокажчика індиеідуально-авторських стилем”, у мовотворчості М. Хвильового найчисельнішими є іменникові та дієслівні інновації. Наприклад: не-Париж, сонцем!дь, мі-сяцеслов, перстеніти, екстерничати. закоронувати, забайрачити-ся, панахидити, демагогнути. жевупрікати та інші.

Функціонально-стилістичний аналіз індивідуально-авторських новотворів засвідчує їх описово-характеристичну орієнтацію в художній прозі. розповідях про суспільно-політичне життя побутують лексемі, утворені за моделями, активними в публіцистці-

йому та науковому стилях (папероіди, совбзоин). а також словотвірні форманти, що вживаються в ролі самостійних номінацій узагальнено-символічного змісту (їстки, ові). Подібні елементи мають більшу стильову вагу в публіцистиці: писаризм. фурорист. савченків'дина, енко (енки). ць (ці), І8М, Івщина.

У статтях і памфлетах новотвори е засобом сатиричної номінації осіб, літературних об’єднань, характеризують рівень літературної продукції: соціалтуманопускателі. геополторацькі, й£-рористи, єдиний фронт кова-коряко-новицько-мадк1нськоІ критики, цитнути. порнографити тощо.

Вкраплення з російської мови представлені розмовно-побутовою та суспільно-політичною лексикою, просторічними формами; текстами різноплан"вого змісту, що змальовують соціальні типи персонажів і виступають засобами іронізування та сатиричного осуду зображуваних характерів.

У публіцистиці функціонування русизмів обумовлюється конструктивною (засновки, епіграфи) та експресивно-оцінною роллю.

У висновках зазначено, що висока локально-текстова концентрація індивідуально-авторських стилем, актуалізація прийомів віршової мови, лейтмотивкий принцип побудови творів дозволяють розглядати мову художньої прози Миколи Хвильового як орнаментальну. .

Суттєвою ознакою мовомислення письменника є експресивний спосіб маніфестації матеріалу. Він виявляється в широкому вживанні стилістично маркованих засобів - традиційних та індивідуально-авторських - у всіх жанрах творчості, ампліфікації рі-знорівневих текстових структур, емоційно-оцінному функціонуванні повторів, Інверсій, конструкцій із зі ставно-протиставним;! відношеннями, синтаксичних структур із редукованими елементам'!.

Характерним для художніх та публіцистичних творів є контекстуальне та структурно-граматичне зіткнення різностильової, неоднорідної ва походженням та сферами функціонування лексики.

Наголошено на інтелектуальному аспекті мовної особистості письменника, що виявляється у вживанні термінології суспільних наук, єагальнонаукової лексики, географічних назв, антропоні-мів, пов’язаних з Історичним минули- України та інших народів, у конструюванні новотворів за моделями, продуктивними в публіцистичному та науковому стилях.

Актуальне для романтико-художньої прози М. Хвильового осмислення суспільно вагомих ідей реалізується через семантику 1 функціонування ключоеих слів Україна, революція, а також м’я-тежний, невідомий, глухий, дикий. Серед зафіксованих у тексті перифраз, метафор, слів-символів переважають засоби лірико-ро-мантичного спрямування.

"Словопокажчик індивідуально-авторських стилем" виявляє активність лексики на позначення поняття "психічний стан людини", що може пояснюватися психологізмом мовомислення письмен-лшка. •

Публіцистичній спадщині М. Хвильового, передусім памфлетам, притаманна символізація ідей, що знайшло рираження у прсі-тилежно-оцінних парадигмах "Європа" та "Просвіта".

До складу індивідуального словника гетерономінативів належить переосмислена загальномовна, спеціальна, розмовно-побутова, просторічна лексика, а також індивідуально-авторські наймену-1 вання осіб та понять літературної праці, сконструйовані за семантичними та структурними моделями.

Узагальнюється, що мовна особистість М. Хвильового, прозаїка і публіциста, відбиває загальні тенденції розвитку ук-

раїнської літературної моей 2Q - поч.ЗО-х років е.одо багатода-рельнооті словника (використання русизмів, розмовних, просторічних елементів) та активізації Індивідуальних новотворів.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1. Авторські неологізми у новелістиці Миколи Хвильозого // Актуальні проблеми словотвору української мови: Матеріали наукових читань, присвячених пам’яті професора Івана Ковалика. -Тернопіль, 1993. - С. 133-136.

2. Повтор як стилетвсрчий засіб орнаментальної прози // Мовознавство. - 1994. - N 4-5. - С. 57-61.

3. Орнаментальні засоби новелістики Миколи Хвильового //

Культура слова. - 1995. - Sin. 46-47. - С. 31-35. ■

Дужик Н.С. Языковая личность Миколы Хвилевого в аспекте стилистики и истории литературного языка.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 1996. На правах рукописи . '

В диссертации исследуется языковая личность Микслы Хеькє-Еого в единстве мировоззренческих и конкретно-речевых категорий. Рассмотрены разноуровневые языковые средства {тропы, сквозные и ключевые слова, повторы) в художественном тексте, а также проанализированы гетерономинативы как специфическая черта публицистики писателя.

Duzhik Natalia. Mykola Khvylovy's Linguistic Personality in the Aspect of Stylistics and History of Literary Language.

Thesis for the Degree of Candidate of Philological Sciences by Speciality 10.02.01 - Ukrainian Language. Ukrainian Language Institute of MAS of Ukraine. Kiev, 19S5, submitted as a manuscript.

The thesis is devoted to studying the Mykola Khvylovy’s linguistic personality in the unity of world outlook’s and specific speech categories. The linguistic means of some levels (tropes, going all the way through and key words, repetitions) have been investigated in the fictional texts and geter^noir natives have also been analysed as a specific feature of the writer’s criticism. ,

Ключові слова: мовна особистість, індивідуально-авторські стилемі!, образно-асоціативне поле, ключові, наскрізні слова, гетерономінатиЕИ.