автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.04
диссертация на тему: Пунктуационная подсистема драматургического текста (на материале англоязычной драматургии конца XIX и XX вв.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Пунктуационная подсистема драматургического текста (на материале англоязычной драматургии конца XIX и XX вв.)"

ОДЕСЬКИМ ДЕРЖАВНИМ УНІВЕРСИТЕТ іи. І.І.Мечникова

• . £

с.; й?

,г'л *55 На правах рукопису

- с>> ■

’ /

ВА ВРИІІТУК Інна Анатоліївна

ПУНІСГУАЦІЙНА ПІДСИСТЕМА'ДРАіМАТУРПЧНОГО ТЕКСП^Щ' (на матеріалі англомовної драми кінця ХІХ-ХХ ст.) Ь

Спеціальність 10.02.04-германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Одеса - 1997

Дисертацією с рукопис.

Робота виконана в Одеському державному університеті.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук Мізецька Віра Ярославівна.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Бровченко Тамара Олександрівна кандидат філологічних наук, доцент Ярмоленко Галина Григорівна

Провідна установа:

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Уіиинського

Захист відбудеться 19 червня 1997 р. о ІЗ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради з філологічних наук, шифр К 05.01.12, в Одеському державному університеті за адресою:

270058, м.Одессг, Французький бульвар, 24/26\ ауд.130.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Одеського державного університету’.

Автореферат розіслано «'/Ь » 97 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Тхор Н.М.

Реферована праця присвячена проблемам функціонування пунктуаційної підсистеми драматургичного тексту.

Фундаментальних досліджень у цій галузі мовознавство поки не мас. Нам невідомі також і спеціальні праці, присвячені проблемам становлення і розвитку системи пунктуаційних знаків у драматургичному тексті (ДТ).

Дисертація якоюсь мірою заповнює цю прогалину, і це визнає її но-виягу та актуальність.

Мета реферованого дослідження - всебічне вивчення основних принципів і засобів створення пунктуацінного забезпечення англомовного драматургичного тексту' кінця ХІХ-ХХ ет. Мета дослідження визначила і коло тих завдань, які необхідно було вирішити в рамках нашої роботи, а саме:. .

1. Визначення складу розділових знаків, використовуваних у сучасній англомовній драматургії, і залежності його від діахронічного жанрово-стильового розвитку.

2. Визначення дистрибуції і частоти вживання окремих елементів пунктуації у англомовних ДТ кінця ХІХ-ХХ ст.

3. Виявлення індивідуальних особливостей використання пунктуації провідними драматургами США та Великобританії кінця ХІХ-ХХ ст.

4. Відпрацювання методики вивчення пунктуаційної системи в ДТ з урахуванням можливостей екстраполяції цісї методики на інші типи художнього тексту (ХТ).

У процесі дослідження було використано методи безпосереднього спостереження, дедукції, кількісного, зіставного та порівняльного аналізу. Для одержання кількісних даних проводилися обидва типи вибірки - як випадкова, так і суцільна. Результати кількісного аналізу представлені в шести таблицях.

Надійність і достовірність дослідження забезпечується:

а) достатнім обсягом матеріалу, який став об’єктом кількісного та якісного опрацювання - 70 п’єс, найбільш відомих драматургів Великобританії та США кінця ХІХ-ХХ ст., які визначили тенденції розвитку сучасної англомовної драми;

б) опрацюванням значної кількості (140 найменувань) критичної літератури;

в) використанням неоднорідних і взаємодоповнюючих методів дослідження та аналізу зібраного матеріалу.

Одержані у дисертації дані мають теоретичну значущість. Вони дозволяють зробити серьозний крок на шляху такої недостатньо дослідженої сфери писемного тексту, як його пунктуаційна підсистема. У цьому плані:

- проведено каталогізацію і систематизацію відомих у лінгвістиці ок-

ремих і досить розрізнених даних про пунктуацію в цілому і про пунктуацію ДТ зокрема; . , ....

- визначено специфіку пунктуації ДТ, обумовлену двоступінчастістю і (або) двоканальністю сприймання ДТ адресатом;

- проведено чітке визначення меж пунктуаційного поля ДТ. Зокрема

дано обгрунтування необхідності розмежування пунктуаційні« знаків та знаків інших систем, таких, наприклад, як діакритична, шрифтова;

- виявлено ядерну зону найбільш стійких пунктуаційних засобів, а та-

кож периферійну межу, яка поповнюється за рахунок іншиі Знакових систем; . .. • . ■

- виявлено широкі зони функціональної синонімії пунктуаційних

знаків: 11 г

, - уперше докладно описано явища конвергейції і редуплікації розділ-

ових знаків, а також визначено феномен нульової пунктуації в худОжйьому тексті, в тому числі і в ДТ:

- запропоновано конкретну методику визначення ступеня опрацьова-ності пунктуаційного малюнка тексту.

Практична значущість праці полягає в тому, що одержані при дослідженні дані можуть бути використані на теоретичних і семінарських заняттях

з синтаксису англійської мови, на заняттях для розвитку навиків письма, в курсах стилістики та інтерпретації тексту, а також у практиці театральних постановок.

Результати дослідження апробувалися на засіданнях кафедри лексикології і стилістики англійської мови Одеського держуніверситету, на міжнародних конференціях у м.Одесі, Києві, Харкові й Ізмаїлі у 1993 - 1996 p.p. На тему дослідження було опубліковано три статті.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ, які виносяться

НА ЗАХИСТ:

1. Пунктуаційна підсистема ДТ є одним з текстотвірних факторів, які визначають своєрідність ДТ як особливого типу тексту: специфіка підЕ-стеми виявляється., на наш погляд,’пёрш за гвсе, в наявності двох самостійних типів пунктуації ДТ - власне авторському тексті та у персонажному мовленні.

2. Пунктуаційна підсистема авторського мовлення ДТ наближена до граматичних норм не художніх жанрів, бо в авторському комплексі поряд з художнім планом є також технічний, шо зближує авторське мовлення з таким видом ділового типу текст>% як інструкція.

3. Пунктуаційна підсистема персонажного мовлення ДТ кінця ХІХ-ХХ ст. формується як аналог інтонаційного малюнка усного мовлення і спрямована і на логічне її членування, і на емфатичне виділення ряду її елементів. Саме функція репродукції інтонаційних особливостей виголошеного мовлення зумовлює специфіку пунктуаційної системи ДТ, її опрацьованїсть і кількісні показники.

4. Жанрово-стильовий розвиток ДТ в останні десятиріччя, зокрема експериментування модерністів і постмодерністів, сприяли створенню значної групи функціональних синонімів, розширенню функцій традиційних пунктуаційних знаків, а також все більше активному використанню нульової

з

пунктуації.

Структура дисертації-

Реферована праця складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної теоретичної літератури, який містить 140 найменувань праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, словників та довідників, а також списку згаданих або цитованих драматургічних текстів, який містить 70 найменувань.

У всту пі визначаються мета і завдання дослідження, обгрунтовується методологічна основа роботи, вибір теми дослідження. Зокрема, підкреслюється, що вперше зроблено спробу комплексного вивчення функціонування пунктуаційної підсистеми ДТ кінця ХІХ-ХХ ст. з урахуванням усього її складу, летального аналізу функціонування.

У розділі 1 «Пунктуація як мовна підсистема» розглядаються питання пунктуації в цілому, пропонуються критерії виділення її у самостійну підсистему та відмежування її від знаків інших графічних систем, наприклад, діакритичних і шрифтових. Особлива увага приділяється аналізу склад)' розділових знаків і пунктуації як сформованої мовної підсистеми із своїм .ядром та периферією.

Аналіз наявної літератури дозволяє зробити такі висновки щодо спрацьованості поняття і системи пунктуації в англійській мові;

1. З трьох основних підходів до її дослідження - граматичного, інтонаційного і логіко-смислового - вітчизняні дослідники віддають перевагу граматичному (Каушанська, Ганшина, Скляр), на другому місці - інтонаційний підхід (ільїш), найменш популярний у теоретичних працях логіко-семантичний підхід.

У ряді праць виявляється змішування трьох названих підходів. У зарубіжних учених переважає поєднання логіко-смислового і граматичного підходів.

2. Спроби лінгвістів систематизувати пунктуаційні засоби, на нашу думку, є оказіональними і несистемними. Зокрема, пропонується виділяти їх:

а) за структурно-архітектонічним принципом - на зовнішні і внутрішні (Ільїш, Каушанська);

б) за кількісною ознакою - на парні і непарні (Ганшина, Ільїш);

в) за функціями - на такі, що розділяють, виділяють, відділяють.

При грунтовнішному аналізі, однак, виявляється, що відмінності цих підходів до класифікації розділових знаків не такі вже й значні. В основному названі напрямки не протирічать один одному, а виявляють різні ознаки одного явища. У наших твердженнях ми грунтувалися на комплексному підході, який передбачае врахування і систематизацію названих напрямків і підходів.

Слід особливо підкреслити, шо автори всіх теоретичних досліджень розглядають функціонування пунктуаційних знаків виключно з нормативної точки зору, ніяк не характеризуючи особливості їх складу' та функцій у

залежності від типу тексту. А між там саме тип тексту обумовлює специфіку використання пунктуації у всіх трьох її основних аспектах, тобто для інтонаційно-логічного виділення, для синтаксичного упорядкування, дня виконання структур н о - а рх пектої <і ч н их завдань.

Крім трьох указаних аспектів у дисертації виділено ряд параметрів, властивих розділовим знакам: вони ідеографічні, для них характерні поліфункціональність. варіативність і асиметричність (під асиметричністю розуміємо відсутність синхронізації між особливостями усного, проголошеного мовлення та письмовою їх репрезентацією за допомогою розділових знаків).

Системний характер пунктуації виявляється у наявності таких корелятивних рядів, як знаки внутрішні: : зовнішні; парні : : непарні; одиничні : : редупліковані. а також в існуванні синонімії, антонімії, омсясрафи та взаємо-замінностііршділових пунктуаційних знаків.

.¡Зіставлення набору, розділових знаків, які визначаються різними дослідниками, свідчить, що едності поглядів у підході до їх. номенклатури не спостерігається і це підтверджують дані таблиці № І.

Як видно з таблиці, навіть склад -пунктуаційних знаків англійської мови досі не впорядкований. Відданість єдиного критерію відбору засобів де пунктуаційної системи призводить до введення у її склад явиш різного типу

- від засобів сугубо шрифтових (як, наприклад, капіталізація) до засобів сугубо діакритичних і / або граматичних (як. наприклад, апостроф).

Ми. вважаємо, шо пунктуація об’єднує тільки такі знаки, які виконують розділову функцію і служать індикатором співвідношення одиниць більших., ніж слово, включаючи і більші композиційно-мовленнєві блоки, аж до співвідношення елементів, які належать до різних типів оповіді (співвідношення ремарки і регашеи, співвідношення у часі мовленнєвих партій різних персонажів при поліфонічній організації персонажного .мовлення та інші).

Пунктуаційна підсистема ДТ, на нашу думку, як і в цілому пунктуаційна система англійської мови , є не замкненою, а відкритою. Її склад зазнає діахронічні!.»; змін, е мобільним, це переконливо підтвердив досліджуваний матеріал.

Якщо певний знак відповідає розділовим критеріям, названим више, він розглядається як розділовий знак. Виділення інваріантної ознаки пунктуаційного знака допомагає виділити ядерну і периферійну зони пунктуаційної системи. До периферійної відходять ті знаки, які виконують названу вище розділову функцію оказіонально, за певних умов, як. наприклад, дефіс, що виступає як у сїсдздороздідовій функції, так і у функції роз’єднання слів і одиниць більш високих рівнів. Тільки в останньому випадку, а саме, при його функціонуванні в роді елемента, який позначає (поряд з тире) початок нової репліки, він розглядається як засіб пунктуації.

Т аблшія № 1

Номенклатура розділових знаків, визначених різними дослідниками.

№ Підкрес- лювання Дефіс Курсив .<•» 3 ; : ? ¿9 ІІ99 II О } • Капіт. / & Усього

1 Вульф Г. та шш., 1973 - + ч + 4 + 4 4- 4 4 -н 4 4 Ч 4 + • 4- 4 — 17

2 Гордон I., 1977 + + - 4- - 4“ + 4 4 4 4 -4 - 4 4 4- _ н- ч~ _ — 15

3 ВесгМ.,Кшбер П., 1963 _і +2 4- 4 +■ 4- 4' 4 4 4- ~ 4 4 4 — 4- 4 4- 14

4 Барнхарт К., 1977 + 4- _ 4 - 4 - 4 4 4 4 Ч~ 4 4 4 4- 4" — 14

5 Барнхарт К., Стейн Дж., 1962 . — + 4 4 -к 4 4 4 4- 4 4- — Ч~ - 4 - 4- + — — 14

6 Фаулер Г., 1965 - 4- + + 4 -і- 4 4 4 4 _ - 4 4 - 4- - _ 12

7 Беляева М., 1977 - ' - - 4- - 4 4 4 4' 4 4 4- 4 _ 4 4 ~ _ 11

8 Ганшина' М.. Ваеилевсь-каН., 1964 — 4- — + — 4 4 4 4 4. 4 _ — 4 4 - + _ - 11

9 Александрова О., 1984 - - - 4 4 - 4 - -1 4 + ч- 4 4 4 - - — 10

10 Клоуз Р., 1979 - - _ 4 - 4 4 4 4 4 4 - 4 - — 4- 4 — — 10

11 |1ль1шБ., 1971 . - - - + ч- 4 4 4 4 4 ч- 4 - 4 _ __ _ 10

12 Каушанська ташш., 1988 - - - 4- _ 4 4 4 4- 4 4 — ~ 4 - 4 9

13 Гвоздев О., 1973 - - - 4- ~ 4 4 4 4 Ч- 4 4 - __ ~ - — — — — ... 8

14 Наша точка зору . - 4 - 4 4 4 4 4 4. 4 4 4- 4 -Ь 4- 4- - - _ 4 15

‘Знак (+) вказує на присутність відповідного пунктуаційного знаку в номенклатурі. Знак (-) вказує на відсутність відповідного пунктуаційного знаку в номенклатурі. ^Вест і Кімбер не роблять різниці між тире і дефісом. :

Капіталізація і курсив відносяться нами до самостійної графічної підсистеми - до системи шрифтового виділення; до цієї системи тяжіє і такий специфічний графічний засіб як підкреслення - у всіх його різновидах.

У рамках нашого дослідження названі, шрифтові засоби цікавлять нас або як елементи графіки, що тісно взаємодіють з пунктуацією, або як елмен-та, що функціонують як субститути пунктуаційних знаків ( функціональна синонімія). У процесі дослідження було також помічено тісну кореляцію між використанням різних графічних засобів. Графічні засоби однієї групи (наприклад, шрифтове виділення) супроводжуються появою і значної кількості розділових знаків. Принцип компенсації в ДТ майже не працює: відсутність розгалуженої пунктуаційної системи, як правило, супроводжується і обмеженим використанням курсиву, капіталізації й інших подібних шрифтових графічних засобів.

Виконане дослідження дозволяє зробити висновки про те, що граматичний принцип пунктуації підпорядковується в ДТ інтонаційно- виражальному, який виконує основну функцію.

Граматичний же принцип, хоч і зберігається як певний вихідний пункт, все ж втрачає свою провідну роль у основному масиві ДТ. Це пояснюється прагматичною спрямованістю ДТ, розрахованою на усне відтворення пер-сонажно-мовленнєвої частини його, а також прагненням передати драматургічними засобами численні особливості усного мовлення, якому не властиве збереження граматичних норм книжної мови.

У;нашому дослідженні розглянуто синхронний зріз англомовних ДТ кінця ХІХ-ХХ ст. _ . .

У розділі II «Функціонування розділових знаків у авторській частині ДТ» проаналізовано особливості функціонування пунктуаційних знаків, а також визначено номенклатуру знаків, характерних для цього різновиду ДТ.

Специфічний характер авторського мовлення (ДАМ) ДТ виявляється у наявності художнього і технічного планів, бо авторська частина перш за все призначена для постановника, акторів, сценографів і т.п. та служить для них своєрідною інструкцією. У результаті ДАМ (драматургічне авторське мовлення).,з одного боку нагадує авторську оповідь (АО) прозаїчного тексту (наприклад, оп'ис: портрета інтер’єра, жестикуляції), а з іншого - набуває деяких характеристик тексту інструкції або наказу, що і позначається на пунктуаційній організації масиву ДАМ. .

Подібно до. інших художніх текстів, ДТ має заголовок і тексто-оформлювальні елементи (ТЕ). Вони свого особливого пунктуаційного оформлення не.: мають, бо досить схожі з аналогічними елементами інших типів текстів. Зокрема, після заголовка п’єси використовується нульова пунктуація,; а після ТЕ ставиться або крапка, або нульовий пунктуаційний знак. Але деякі драматурги використовують в цьому випадку і навіть двокрапку.

Немає ніяких принципових особливостей в оформленні епіграфа і по-

вяти. В епіграфах повторюється авторська пунктуація, а після прізвища ав-ора відповідного уривка або висловлювання використовується нульова [унюуація.

У пунктуаційному плані введення і посвята близькі до АО прозаїчного ексту, а пунктуаційна сітка містить у собі такі знаки, як кома, крапка, тире, рапка з комою, двокрапка.

При використанні списку діючих осіб у згорнутому вигляді, як прави-

о, має місце нульова пункіуація. При розгорнутих уведеннях персонажів з іписом їхніх основних характеристик розділові знаки використовуються у ідповідності до граматичної норми, але кожний опис, як правило,, закін-уеться крапкою.

При розгорнутій інформації про діючих осіб, яка оформлена незалеж-іими предикативними структурами та їх блоками, драматурги використо-ують і двокрапки. , . , . ,

У стиснутій локально-темпоральній сітці часто використовується іульова пунктуація між зовнішніми, тобто текстооформлювальними, і нутрішніми елементами (власне інформація про організацію художнього іростору і часу). Маркерами переходу від ТЕ до просторових індикаторів лужить тільки пробіл і велика літера слів - просторових позначень. У рамах масиву темпоральних індикаторів використовується традиційна пунк-уація: уточнюючі, конкретизуючі час елементи відділяються комами.

До числа найбільш строгих пунктуаційних норм відносяться правила «формлення несамодостатніх прилеглих ремарок3, які у відповідності з рег-;аментом ДТ виділяються квадратними або круглими дужками. Це ето-уегьея і самодостатніх прилеглих ремарок. Випадки відмови від дужок при гформленні прилеглих ремарок досить рідкі: вони складають не більше 3% s уведення, при цьому маркером меж переонажного мовлення і прилеглих »емарок стає курсив.

Значно більша варіативність спостерігається у випадках використання ікремих ремарок, у тому числі і несамодостатніх. Одні автори беруть їх у :руші дужки, інші вважають, що пробілу вже достатньо для їх просторово-рафічного виділення.

Оформлення ремарок-номінантів у ДТ також відзначається певною іунктуаційною варіативністю, а точніше - альтернативністю, бо вибір тут »бмежений: або крапка, або двокрапка. В експериментальному театрі вза-алі спостерігається стійка тенденція до відмови від пунктуаційних засобів

Услід за В-Я.Мізецькою ми виділяємо чотири основних структурно-рафічних типи ремарок: 1) прилеглі самодостатні; 2) прилеглі несамодо-татні; 3) окремі самодостатні; 4) окремі несамодостатні. Прилягання тут ро-умієгься як графічна просторова близькість до ремарки-номінанта або до іідповідної репліки, а під самодостатністю розуміється структурна неза-сежність, обумовлена наявністю хоч би одного ядра первинної предикації Мізецька ВЛ., 1992}. •

для позначення межі між ремаркою-номінантом і персОнажним мовленням. Ці функції виконує, головним чином, шрифтове виділення. ' 1

Особливі зовнішні маркери, для виділення інтродукційної ремарки не використовуються: дужками вони виділяються рідко (небільше 1% випадків). Це архітектонічне навантаження несе перш за все шрифтове виділення, найчастіше - курсив або капіталізація.

Для виявлення особливостей пунктуаційного оформлення ДАМ були відібрані 25 п’єс провідних драматургів кінця ХІХ-ХХ ст. різних літературних напрямків. Для визначення насиченості текстового масиву розділовими знаками у праці введено коефіцієнт використання’ розділових знаків (С>). який визначається числом знаків на 100 слів, що розуміються як відстань від пробілу до пробілу'. ' '

Із знаків, які виконують зовнішню функцію для ДАМ, характерна тільки крапка. Вона має перший ранговий номер (<3=8,9).

Знак питання і знак окліку не характерні для ДАМ у зв’язку з його інструктивно-описовою формою.

Для ДАМ також характерне досить широке використання коми (другий ранговий номер) у якості внутрішнього знака.

Двокрапка (0>=0,б) має (після крапки і коми) досить високий для неї третій ранговий номер. Що пояснюється структурно-змістовими особливостями аналізованих компонентів, які являють собою різні види описів, -переважно інтер’єра і портрета. Введення переліку і здійснюється за допомогою двокрапки у відповідності з граматичною нормою. Двокрапка також функціонує як індикатор переходу' від ремарки-номінанта до персонажного мовлення. ,

Крапки (...) в ДАМ використовуються обмежено і як внутрішній і як зовнішній знак у зв’язку з конкретністю подачі інформації, що не передбачає багатозначності.

Лапки мають обмежену сферу застосування у зв’язку з іррелевантністю цитування.

Фігурна дужка використовується як маркер одночасного відтворення тієї самої репліки кількома діючими особами.

Астериск іноді зафіксований як маркер виноски в примітках.

Конвергенція розділових знаків в ДАМ практично не зустрічається, що пояснюється інструктивним характером цього типу викладу в ДТ та його досить нейтральною експресивно-емоційною шкалою.

Поряд з традиційними функціями, які визначаються граматичною нормою, розділові знаки в ДАМ виконують і специфічні функції, характерні тільки для даного типу тексту і такі, що дозволяють розрізнити цей текст від будь-якого іншого.

Так, тільки в ДТ існує специфічний елемент - ремарка-номінант, яка має і специфічне оформлення - двокрапку або крапку. Крапка в прозаїчному оповідному тексті ніколи не є маркером переходу від авторського до персонажного мовлення.

Тільки в ДТ двокрапка виконує ‘ функцію виділення текстооформлю-вальних та інших технічних елементів, указуючи, наприклад, на перехід із сфери реального простору до сфери художнього.

Конвергенція пунктуаційних і шрифтових засобів, а також активний вияв індивідуально-художніх особливостей почерку драматурга, які простежуються у авторському мовленні ДТ, значно утруднюють виділення пунктуаційного інваріанта для окремих структурних елементів ДАМ.

У розділі III «Особливості пунктуаційного оформлення персонажного мовлення в драматургічному тексті» аналізується функціонування розділових знаків у ДПМ (драматургічному персонажному мовленні). Використання засобів пунктуації тут обумовлене необхідністю передати специфіку усного, виголошеного мовлення за допомогою графічних засобів.

Середній показник використання розділових знаків у ДПМ (Q) складає тут 21,7. Найбільш частотним знаком с крапка (Q=8,3), кома займає другу позицію (Q=5,l). На відміну від ДАМ тут досить багато знаків питання (Q=3,5) і знаків оклику (Q=l,8), бо ДПМ зберігає експресію усного мовлення. Значно збільшується кількість тире (Q= 1,8) і крапок (Q=0,9), - перш за все як внутрішніх знаків - у зв’язку зі змалюванням різних просодичних характеристик мовлення дійових осіб. Стійко незначною залишається кількість лапок (Q=0,2) у зв’язку з регламентацією оформлення персонажного мовлення у п’єсі: правила не передбачають виділення його (на відміну від оповідного прозаїчного тексту) за допомогою лапок. Значно (порівняно з ДАМ) зменшується роль двокрапки (Q=0,5), оскільки вона не виконує в ДПМ функцію індикатора структурно-архітектонічного поділу' тексту, як це має місце в ДАМ при позначенні його меж. Розширюється сфера вживання крапки як зовнішнього знака за рахунок частого використання парцеляції, яка передає паузацію, характерну для усного мовлення.

У постмодерністській драмі спостерігається зміщення функціонування зовнішніх знаків при появі значної кількості квазіструктур4 у рамках діалогічних єдностей (ДЄ), у яких навмисне порушено ілокутивно-перлокутивні зв’язки. Численіспо подібних структур драматурга прагнуть показати (це один із засобів) роз’єднаність людей у сучасному світі, неможливість знайти контакти і взаєморозуміння (Див. п’єси С.Беккета, Г.Пінтера, Т.Стоппарда).

Це одна особливість ДПМ - використання первісно зовнішніх кінцевих знаків (крапки, знака оклику, знака питання) у функції внутрішніх, поряд з комою, двокрапкою та інш. Для більш точної передачі інтонації і вказівки на особливу експресивну' вимову окремих елементів висловлювання (наприклад, змальовану подіту) і т.д. Маркером переходу кінцевих

4 Квазіструкгурою ми вважаємо структуру, у якій комунікативна інтенція і форма не збігаються. З точки зору виділення комунікативних типів речення можна говорити про квазіконстатацію, квазіпитання, квазіспонукання і квазіекспресивну конструкцію.

зііаків у внутрішні є мала, а не велика літера, з якої починається наступне ¿лово. ’ :

Нами зафіксовано використання коми в ДПМ для логіко-семан-тичн'ого й експресивно-емоційного виділення будь-яких члейів речення незалежно від рекомендацій граматичної норми, а також різних коннекторів.

Для драматургії другої половини XX ст. Характерне зміщення в бік витіснення коми менш традиційними знаками - такими; як тйре і крапки.

Поява театру абсурду привела до нульового використання коми і крапки - як особливого стилістичного прийому, який виник їіри змалюванні різних мовних розладів, обумовлених психічними відхиленнями і захворюваннями, до яких часто схильні герої драші-абсурду.

Помічено значне зростання функціонального: навантаження крапок (...) у ДПМ. Цей розділовий знак широко використовується як знак внутрішньої паузації в рамках реплік анаколуфічногб блоку. При цьому крапки несуть подвійне навантаження: з’єднують мовленнєві сегменти анаколуфа і виступають маркером паузи. ~

У ДТ, на відміну від оповідного прозаїчного тексту, крапки виступають як засіб композиційно-архітектонічної організації тексту п’єси. Це пов’язано з оформленням реплік-висловлювань «на бік», де крапки виступають допоміжним знаком розрізнення висловлювань, які мають у рамках репліки різну адресацію(внугрішню і зовнішню).

Зіставлення відрізків тексту, який імітує розмову по телефону, виявило досить стійке використання в цьому випадку крапок як знака-позначення реплік на іншому кінці проводу.

■" Традиційно крапки представлено знаком (...) трьома крапками, однак наша вибірка дала випадки використання і більшої кількості крапок, а'саме

- чотирьох і навіть п’яти. Можна припустити, що кількість крапок примірно відповідає, за задумом письменника, довжині умовної паузи.

Функціонально тире і крапки збігаються за багатьма позиціями. Як і крапки; тире широко ¡Використовується для позначення паузації в репліках, у основі яких лежить анаколуф. У рамках ДЄ він стійко застосовується як знак анадиплозису.

Характерним для драматургії XX ст. є нетрадиційне використання тире після звертання. Воно, на відміну від знаку оклику або коми, виконує й додаткову функцію - примушує інтонаційно приготуватися до сприймання інформації, яка йде безпосередньо за звертанням.

'-Сучасна англомовна драматургія також дає зразки імплікації внутрішнього мовлення. Основним розділовим знаком, який дозволяє виділити в суцільному стохастичному потоці окремі мовленнєві сегменти, виступає знак тире.

Справа в тому, що в XX ст. деякі драматурги стали вводити у тексти своїх творів багатоголосся - репліки із натовпу. Подібні репліки йдуть під однією спільною ремаркою-номінантом, але кожна виділяється за допомо-гоїо тире, яке б такому випадку с сигналом заміни адресанта.

Можна констатувати, що в драматургії XX ст. тире виходить за рамки знака, який виконує функції сегменіування всередині речення. Все частіше тиревихонує функції роз’єднання речень, замінюючи знаки, що вказують на кінець речення: крапку, знак оклику, знак питання.

Дослідження показало, що дефіс у ДТ більш широко виконує функції пунктуаційного знака. Дефіс стає в рамках ДЄ функціональним синонімом тире і крапок, а в рамках репліки розмиває межі між фразами і синтагмами, вказуючи на прискорення темпу мовлення і нівелюючи виділення логічної домінанти та інших центрів висловлювання.

Використання двокрапки в ДПМ виходить за рамки традиційної сфери: цей знак часто виступає як синонім цілого ряду інших знаків, зокрема -коми, крапки, крапки з комою.

1 Деякі драматургії використовують двокрапку як маркер звертання (Б .Шоу, Д.Сторі). У У.Фолкнера двокрапка стає функціональним синонімом тире, коми та інших знаків у випадках, які жодними нормами не 'передбачені, що дозволяє говорити про оказіональну синонімію розділових знаків.

Б,Шоу, Д.Арден, У.Фолкнер застосовують двокрапку замість інших внутрішніх знаків, використовуючи її потенціальні можливості служити сигналом особливої уваги до наступних висловлювань. Двокрапка допомогас передати особливу інтонацію і паузу, яка дозволяє підготувати слухача/читача до сприйняття важливої інформації.

На фоні загального обмеженого вживання більшості розділових знаків зафіксовано розширення функцій крапки з комою, як знака паузації замість коми для маркування більшої тривалості паузи. В експериментальному театрі крапка з комою все частіше виконує роль зовнішнього знака, витісняючи крапку та інші зовнішні знаки.

Є всі підстави ввести до списку розділових знаків ДТ астериск, косу одинарну і подвійну риску, які поширились у другій половині XX ст. як маркери межі симультанного відтворення реплік кількома персонажами.

Для ДПМ характерні редуплікація і конвергенція розділових знаків, які використовуються для нюансування інтонаційно-експресивного малюнка вислоюповання. Редуплікація передбачає найчастіше подвійне повторення знака (!! або 17). Значно рідше використовуються триплекси (!!! або ???).

На цьому фоні особливо помітною структурою виглядають речення, оформлені шестикратним повторенням знака оклику (Б .Шоу).

Конвергенція розділових знаків нормативно не закріплена, хоч і зустрічається досить часто у творах кінця ХІХ-ХХ ст. Підрахунки частотності використання різних видів конвергенції розділових знаків показують, що її <3=2,5. ■ '

Нами зафіксовано 13 комбінацій конвергенції розділових знаків. Ураховуючи виявлені види конвергенції розділових знаків, слід розрізняти: а) конвергенцію, при якій кожний знак виконує свою функцію. Це такі види, як (-...), (....), (... ?), (- ?), (? ...), (! ...), де крапки вказують на перехід до іншої те-

матнчної групи, знак оклику або знак питання - на інтонаційне оформлення;

б) ісонвергенцію, при якій два. знаки виконують однакову функцію,

. підсилюючи один одного. Наприклад, сполучення (... ?) передає збентеження і невпевненість; в) конвергенцію, при якій певний смисл може передаватися тільки сукупністю даного набору знаків, наприклад, синонімічні сполучення (. ...) і (, -) служать маркерами тематичного або адресатного перемикання.

. У висновках підсумовуються основні теоретичні положення доелід-: жиіня, які можна звести до таких основних. •

1. Пунктуація є категорією історичною: вона виникла на певному етапі .розвитку культури і продовжує розвиватися та трансформуватися, що робить її відкритою підсистемою мови. При цьому одні розділові знаки виявляють достатньо високу стійкість і утворюють її ядерну зону (наприклад, крапка, кома). Інші, які не відзначаються такою стійкістю, можна вважати периферійними (наприклад, астериск, дефіс). Інваріантною ознакою пунктуаційного знака с здатність виконання ним функції роз’єднання мовленнєвих сегментів більших, ніж слово.

2. Для пунктуаційних знаків характерні ідеографічність, поліфункці-ональність, варіативність і асиметричність. Системний характер пунктуації виявляється у наявності таких характеристик: знаки внутрішні/зовнішні; парні/непарні; одиничні / конвертовані, а також у наявності синонімії, антонімії, омографії та взаємозамінності знаків.

3. У зв’язку з відкритістю пунктуаційної підсистеми немає необхідності строго окреслювати номенклатуру розділових знаків, хоч у кожному синхронному зрізі можна виділити відносно стійку зону знаків, які особливо активно функціонують у різних типах текстів.

, 4. Для ДТ характерні дві сфери, у яких, як правило, можна виділити ядерну і периферійну зони. В авторському мовленні (ДАМ) до числа найбільш стійких розділових знаків можна віднести крапку, кому, двокрапку, крапку з комою. Периферію тут складають знак оклику, крапки, тире, дужки. У персонажному мовленні (ДПМ) ядерна зона утворюється такими знаками: крапка, кома, знак питання, знак оклику, тире, крапки. И периферію складають крапка з комою, лапки, двокрапка.

. 5. . Отже, кожний тип мовлення в ДТ виявляє специфіку використання

розділових знаків. Двокрапка в ДАМ виконує досить специфічну роль, яка не властива їй у ДПМ. Не характерна для ДПМ фігурна дужка, а для ДАМ в ДТ іррелевантні коса риска й астериск, які використовуються у масиві ДПМ. . . ' -

6. Ряд знаків у ДТ виконують абсолютно специфічні функції, які вони ніколи не виконують у інших типах тексту, і це дозволяє стверджувати, що пунктуація с одним із текстотвірних факторів, які (поряд з різними мовними засобами) визначають своєрідність, особливий тип тексту. До числа найбільш яскравих диференціальних ознак пунктуації ДТ можна віднести використання крапки і двокрапки в ролі маркерів ремарки-номінанта (вони с виключною прерогативою ДТ).

ІЗ

7. У ДПМ виявлено значну Функціональну синонімію розшяових знаків, їх конвергенцію та редуплікацію, які дозволяють передати нюанси інтонаційного малюнка ролі та її тяжіння до анаколуфічнлх побудов (особливо прн змалюванні внутрішнього мовлення персонажів), а також значні функціональні зміщення перш за все знаків зовнішніх (їмо дозволяє відобразити порушення звичних конвенцій мовленнєвого спілкування). Широке використання в драмі XX сг, нульової пунктуації перш за все обумовлене зманюванням різних мовленнєвих розладів персонажів театру абсурду. У цих творах зростає і роль, пугасіуаин при сіруїлурно-ар'шетсгонічному оформленні тексіу, в якому все частіше виявляється тен-ДЄЯЦіЯ до поліфонії.

о. Експерименти, яких зазнавала англомовна драма другої половини XX ст.. повністю проявилися у сфері пунктуації, номенклатура якої розши-: ріотасл за рахунок інших графічних засобів. Ці експерименті? позначилися не виключно на кількісних, але і на якісних факторах, що, зокрема, виявилося 'і у виконанні окремими розділовими знаками не властивих їм функцій (наприклад. наявність квазісірукіур).

Оствт функції розділових знаків в ДАМ і ДЇІМ

№ п/п Зі і ж Скоолив&сїі Ф^нкіїіояуваннн пушетащійноґо зник>

в ДАМ в ДПМ

і. Поширене використання відповідно граматичній нормі; маркер межі між ремархоїо-немі-нантом та реплікою, Розширення функшй за рахунок парцеляції

Обмежене використання в зв’язку з інструктивно описовим характером ДАМ Вживання відповідно грама-•шчшй нормі: поширене внкеря- гтгання як внутрішнього знака в ДТ абсурдисїського та посгао-дерниетського напрямку

3, ? Обмежене використання в зв’язку з інструктивно описовим характером ДАМ Вживання відповідно граматичній кормі; поширене викорн-; стайня як внутрішнього знака ві ДТ абсурдистаького та поема-дсрнісгського напьяшеу

4. Обмежене вживання як зовнішнього так і внутрішнього знака у зв’язку з поданням інформації в ДАМ. що передбачає багатозначності Поширене використання як внутрішнього знака у рамках реплік анахсяуфічного блоку

5. * Поширене вживання згідно ¿Поширене вживання для логіко граматичною нормою як внут-ісємантьчнсго й експресивно-іяшньогознака ¡емоційного виділення будь-яких

Лг п/п Знак Особливості функціонування пунктуаційного знаку

в ДАМ вДПМ

членів незалежно від рекомендацій граматичної норми, а також різних коннекторів

6. 9 Поширене вживання згідно з граматичною нормою як внутрішнього знака На фоні загального лимітовано-го використання поширене вживання як знака паузації замість коми для маркування паузи більшої тривалості

7_ Широка сфера використання як внутрішнього знака, а також індикатора переходу' від ремар-ки-номінанта до персонажного мовлення Обмежене використання; вживається як синонім інших внутрішніх знаків (кома, гире) у експериментальній драмі

8. Обмежене використання згідно з граматичною нормою як внутрішнього знака Поширене використання як знака паузації в рамках репліки, в основі якої є анаколуф; в рамках ДЄ - знак анадиплозису; маркер реплік полілога

9. «< » Обмежене вживання в зв’язку з іррелевантніетю висловлювання Обмежене вживання для маркера реплік другого порядку (репліка у репліці')

10. Іррелевантніш для ДАМ В рамках реплики як індікатор темпу мовлення, а в рамках ДЄ стає функціональним синонімом тире і крапок

П. 1 ( Вживання як маркера симультанного ВИМОВЛЄННЯ ОДНО! репліки кількома персонажами Іррелевантна для ДПМ

12. * Іноді вживається як маркер виноски в примітку Вживання як маркера симультанного вимовлення реплік кількома персонажами

13. / Іррелевантна для ДАМ Маркер межі симультанного вимовлення реплік кількома персонажами

14. (] або 0 Вживання для оформлення усіх видів прилеглих ремарок та деяких самостійних ремарок Іррелевантна для ДПМ

15. конвер ГЄНЦІЯ знаків Практично не вживається Нюансування інтонаційно-експресивного малюнку висловлювання

№ п/п Знак Особливості функціонування пунктуаційного знаку

в ДАМ в ДПМ

16. редуп- лікація Практично не вживається Нюансування інтонаційно-експресивного малюнку висловлювання

17. нульо- ва пунк- туація Вживається при оформленні окремих структурних елементів ДАМ як зовнішній знак Поширене використання у п’єсах постмодернізму та абсурдізму як особливий стилістичний прийом

Комплекс усіх указаних пунктуаційних особливостей, у сукупності з усіма кількісно-якісними характеристиками, дозволяє говорити про пунктуацію ДТ як особливу підсистему досліджуваного нами типу тексту ДТ.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Особенности внугрсннего и внешнего функционирования многоточия (на материале персонажной речи'драматургического текста) // Філологічні проблеми зарубіжної літератури XVIII - XX ст.: Збірник наукових праць.' - Одеса: ОДУ, 1996,- С. 10-16.

2. Особенности внутреннего и внешнего функционирования знаков препинания в авторской части драматургического текста /У Філологічні проблеми зарубіжної літератури XVIII - XX ст.: Збірник наукових праць. -Одеса: ОДУ, 1996. - С. 16-21.

3. Некоторые особенности функционирования знаков препинания в постмодернистской драматургии .// Актуальные проблемы изучения языка и речи, межличностной и межкулътуриой коммуникации: Межвуз. сб. научн. трудов,- Харьков: ХГУ.1996.- С. 126-127. (В співавт.)

4. Пунктуаційне оформлення різних типів викладення (на матеріалі англомовної прози XIX - XX ст.) II Тези доповідей 1-ої Міжнародної наукової конференції пам’яті професора Ю.О. Жлуктенка “Мови Європейського культурного ареалу: Проблеми розвитку і взаємодії”.-- К.,1995.-С.74-75.

5. Роль пунктуации в создании коммуникативного поля текста І/ Матеріали доповідей міжвузовської наукової конференщї,присвяченої 55-річчю Ізмаїльського пед. інституту ’’Місце лінгвістичних дисциплін у формуванні комунікативної компетенції”.-Ізмаїл, 1995.-С.7-9.

VAVRISCHUK. I.À. Punctuation in Drama (on the material of British and American plays of the late XIX and XX c.)

Dissertation for a Candidate degree in Philology. Speciality 10.02.04 -Germanic languages - Odessa State University - Odessa, 1997.

Presented for the defence are the manuscript and 5 publications containing research of the punctuation in the texts of contemporary drama of Great Britain and the USA. "

The thorough analysis of the material, including both qualitative and quantitative methods, allowed to approach punctuation as an open system, with its more stable nucleus and diachronically changeable peripheiy. Separate consideration of the two major types of speech convincingly proved the punctua-tionai unique qualities of the drama text. The choice, functions and frequency of punctuation marks used in the plays allows to consider punctuation an indispensable factor in singling out drama as a separate type of text.

ВАВРИЩУК И.А. Пунктуационная подсистема драматургического текста (на материале англоязычной драматургии конца XIX и XX вв.)

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. Кафедра лексикологии и стилистики Одесского госунивереитета.

Защищается рукопись, 3 статьи, тезисы 2-х научных конференций.

В диссертации рассматриваются основные вопросы состава, дистрибуции и функционирования пунктуационной подсистемы англоязычного драматургического текста конца XIX и XX вв. В работе определяются критерии выделения пунктуационного знака, а также анализируется феномен нулевой пунктуации, конвергенций и редупликации знаков препинания. Комплексный анализ представленного материала позволил рассмотреть пунктуацию в качестве относительно открытой подсистемы драматургического текста с ярко выраженными ядерной и периферийной зонами. Комплекс всех пунктуационных особенностей в совокупности их количественно-качественных характеристик позволяет говорить о пунктуации как об особой графической подсистеме драматургического текста.

1 Ключоги слова: пункту ащя, драматичний текст, система, авторське мовлення, персонажне мовлення.