автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: «Ранний» А. Лосев и проблема отношения «идеального» к «реальному» (В контексте опыта немецкого объективного идеализма)

Полный текст автореферата диссертации по теме "«Ранний» А. Лосев и проблема отношения «идеального» к «реальному» (В контексте опыта немецкого объективного идеализма)"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РГ6 ОД

- / АПР 2000

Саґпарлн Інна Анатоліївна

УДК: 141.134+141.154+141.144

Проблема відношення “ідеального” до “реального” у “раннього” О. Лосева (У контексті досвіду німецького об’єктивного ідеалізму)

Спеціальність: 99.00.05 - історія філософії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ 2000

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Кушаков Юрій Вячеславович

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії

Офіційні опоненти -доктор філософських наук, професор Причепій Євген Миколайович

Державна академія легкої промисловості, завідувач кафедрою філософії

-кандидат філософських наук Андрос Євген Іванович Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, старший науковий співробітник відділу філософської антропології

Провідна установа - Національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра філософії, м. Харків. ^

Захист відбудеться «¿У» 0У 2000 р. о /І на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, ауд. 330).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

Автореферат розісланий « лч,, аз ____________2000 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, .

кандидат філософських (

наук, доцент С/* ^ ДіденкоВ.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Попри того, що ім’я Олексія Федоровича Лосева є широко відомим серед шанувальників філософських, математичних та мистецтвознавчих ідей XX століття, його місце і роль в історії філософської думки, особливо у ранній період його творчості (20-ті роки), залишається невизначеними.

Відомо, що темою дослідницької діяльності молодого О. Лосева виступала історія, як виникнення, так і становлення платонізму. Тому

О. Лосева знають перш за все як фахівця з історії античної філософії. Але, О. Лосева не менше цінують як професійного перекладача текстів мислителів класичної давнини з розгорнутими поясненнями до них (Платон, Аристотель, Прокл, Плотін, Псевдо-Діонісій Ареопагіт та ін.), теоретичний доробок якого використовується у сучасній історико-філософській науці.

“Ранній” О-Лосєв звертається до таких напрямків західноєвропейської філософії як феноменологія і трансценденталізм (неокантіанство), що не заважає йому займатися вивченням гегелівської діалектики і символізму Павла Флоренського. З Флоренським О. Лосева об’єднує ще один теоретичний інтерес, а саме - ономатологія, ідеї якої викладені ним у таких відомих працях 20-тих років, як “Философия имени”, “Вещь и имя”, «Античный космос и современная наука».

Взагалі, кількість проблем та ідейне багатство його історико-філософських праць викликають лише захоплення. Але, на питання про те, “ким” є Лосев як філософ, та, чи має його філософський світогляд самостійний характер відповідають по-різному.

Протистояння точок зору щодо контексту лосевських “рукописів”, а також щодо цілісності та послідовності його філософії, обумовлене, на нашу думку, апелюванням філософа до занадто різних філософських парадигм та методологій. Проте, розгляд ідейної спадщини Лосева крізь призму проблеми відношення “ідеального” до “реального” сприятиме більш чіткому визначенню, як характеру його методології, так і особливостей його ідеалізму, тобто відкриє перспективу неупередженого осмислення і оцінки внеску О.Лосєва У становлення російської філософської культури.

Отже, дане дослідження обумовлене необхідністю вивчення філософії “раннього” О. Лосева у контексті проблеми відношення «ідеального» до «реального», що надасть, сподіваємося, можливість спростувати хибні уявлення про нездатність східнослов’янської філософської думки до чіткого та послідовного обґрунтування власних “інтуїцій”.

Ступінь розробленості проблеми. Серед дослідницьких робіт, присвячених аналізу філософського доробку О.Ф. Лосева вимальовувалися дві протилежні тенденції. В першій хвилі публікацій мало місце перебільшення значення впливу з боку західноєвропейської філософії на формування лосевського ідеалізму, звідси, майже негативне ставлення щодо самостійності лосевської онтології. Так, С.С. Авєрінцев, зазначає, що Лосеву притаманна амбівалентність мислення. В.І. Мєтлов, подібно до відомого історика російської філософської думки В.В. Зіньківського, вважає, що поєднання діалектики Гегеля та феноменології Гуссерля призводить до еклектизму, отже, до неможливості створення цілісного та послідовного філософського вчення.

Адептами автономії та оригінальності лосевського філософування є Гоготішвілі А.А, Тахо-Годі А.А., Доброхотов О., Лосський М.О., Троїцький В.В., Хоружий С.С., Фрідман І.Н., Спірін Є.А., Гамаюнов М.М., та ін.

Гоготішвілі А.А. та Тахо-Годі А.А. відмічають, що серцевиною філософського світогляду Лосева є спроба обґрунтування ним паламітського енергетизму, тобто певної релігійної традиції. Хоружий С.С. та Фрідман І.М. приєднуються до думки про те, що лосевська філософія базується на своєрідному поєднанні античного неоплатонізму та православ’я.

Наголос на особливе значення поняття “Софії-” у побудові лосевського ідеалізму робить Є. А. Спірін. Не менш цікавим є історико-філософський доробок М.О. Лосського, згідно з яким становлення релігійно-філософського вчення Лосева, хоча й, відбувалося під безпосереднім впливом гегелівської діалектики та феноменології Гуссерля, але, їх переосмислення привело Лосева до створення власної методології.

Про співпадання певних лосевських ідей із багатьма представниками західноєвропейської думки пише С.С. Хоружий. Саме Хоружому належить вагомий внесок у здіснення порівняльного аналізу лосевського “ідеалізму” з “ідеалізмом” Гуссерля та Гегеля, а також, у виділення особливостей “символізму” О. Лосева у порівнянні з “символізмом” Шеллінга та Кассірера.

Досить слушну думку висловлює О. Доброхотов, який відмічає теоретичну близькість філософій О. Лосева, П. Флоренського та Вяч. Іванова.

Існування негативної оцінки філософської спадщини “раннього” Лосева пов’язане, на нашу думку, з відсутністю фундаментальних досліджень його філософії крізь призму проблеми відношення “ідеального” до “реального”, проведення якого дасть можливість захистити, не тільки тезу про єдність та ідейну глибину лосевського філософування, але, й збалансувати силу впливів на його творчість, як з боку релігії, так з боку скарбниці світової філософської думки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є концептуалізація та аналіз вирішення Лосевим проблеми відношення “ідеального” до “реального” у порівнянні з досвідом німецького об’єктивного ідеалізму. Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких основних завдань:

- виявити та дослідити мотиви переосмислення О. Лосевим німецького ідеалізму у контексті створення ним власної теорії “ідеального”;

- з’ясувати особливості лосевського “ідеал-реалізму”.

Наукова новизна дисертації. Вперше здійснена спроба розгорнутої реконструкції лосевського вирішення проблеми відношення “ідеального” до “реального”. Основні елементи наукової новизни дослідження конкретизуються в положеннях, що виносяться на захист:

- ідейним підґрунтям лосевської теорії ідеального є намагання подолати, як суб’єктивізм трансцендентальної філософії (Кант, марбургське неокантіанство), так і “зняти” об’єктивний ідеалізм Гегеля та Шеллінга;

проникнення в сутність ідеал-реалізму О. Лосева дає можливість

вказати на особливості його методології - своєрідного синтезу “феноменології-” “діалектики”, та “символізму”;

- вирішення О. Лосевим проблеми відношення “ідеального” до “реального” базується на гармонійному поєднанні православного енергетизму (ісихазм) з онтологією класичного неоплатонізму (Плотін, Прокл);

- принцип енергійної присутності “ідеального” (ейдетичного) в “реальному” та персоналістична метафізика, яку Лосев протиставляє субстанційному монізму Гегеля та Шеллінга, дозволяють стверджувати про самостійність та самобутність лосевського об’єктивного ідеалізму (символізму).

Методологічною основою дисертації є основні принципи історико-філософського дослідження: 1) об’єктивності; 2) історизму;

3) конкретності.

Теоретичну базу складають дослідницькі праці Викової М.Ф., Бичко

І.В., Бакрадзе К.С., Гайденко П.П., Гоготішвілі Л.А., Грищенка А.М., Гулиги A.B., Доброхотова A., Ільєнкова Е.В., Ільїна І.Н., Кісселя М.А., Копніна П.В., Кошарного С.О., Кримського С.Б., Кушакова Ю.В., Лазарева В.В., Лоя А.М., Лосського М.О, Мамардашвілі М.К., Мотрошилової Н.В., Мьокеля X., Ойзермана Г.І., Парахонського Б., Поповича М.В., Причепія Є.М., Рікьора П., С Свасьяна К.А., Табачковского В.Г., Тавадзе І., Тахо-Годі А.А., Троїцького В.В., Фіше-ра K., Фохта Б., Фрідмана І.Н., Хоружого С.С., Шинкарука В.І., Шпета Г.Г., Яковенко Б.

Нау ково-п рактична цінність роботи. Результати дослідження проблеми відношення “ідеального” до “реального” у “раннього” О. Лосева можна використовувати і в подальшому вивченні його теоретичної спадщини.

Головні положення дисертації можуть стати теоретичною базою для поглибленого вивчення понятійно-категоріального апарату російської православної філософії, насамперед такого її напрямку як софіологія. Висновки та матеріали дослідження можна застосовувати при побудові

систематичних курсів з історії античної і російської філософії, з історії об’єктивного ідеалізму і філософії релігії, а також при написанні учбових посібників з історії філософії.

Апробація результатів дослідження. Робота обговорювалась на засіданні кафедри історії філософії філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка. Основні положення дослідження викладені у публікаціях автора. Практична апробація основних ідей дисертації та застосованої аргументації відбулася на Днях науки Київського університету, а також під час викладання автором курсу лекцій в Українському гуманітарному ліцеї ім. Тараса Шевченка.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 3 статті у спеціалізованих фахових виданнях.

Структура роботи. Мета та завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 140 сторінок. Список використаної літератури складається із 158 найменувань.

Реконструкція лосевського вирішення проблеми відношення “ідеального” до “реального” відбувається на тлі підходів, які були запропоновані німецьким об’єктивним ідеалізмом, подібно до якого О.Лосєв намагався здійснити теоретичне викриття суб’єктивного ідеалізму в межах самого ідеалізму. Порівняльний аналіз філософського доробку відомих представників німецької класичної філософії (Гегель, Шеллінг), яким належить чималий внесок у розробку та вирішення проблеми відношення “ідеального” до “реального” з лосевським розумінням цієї проблеми обумовить визначення особливостей та місця онтологічного проекту Лосева. Тому перший розділ дослідження висвітлює, як особливості ідеалізму Гегеля та Шеллінга, так і мотиви, які спонукали Лосева до створення власної теорії “ідеального”, орієнтованої на православну метафізику та персоналізм, тобто до подолання німецького об’єктивного ідеалізму. Зважаючи на те, що дослідження задуму лосевського ідеалізму неможливе без врахування впливу православних догматів про “спасіння” вірою, Софію й енергетизму Григорія Палами, які Лосев поєднує з вченнями класичного неоплатонізму (Плотін, Прокл) про “субстанції” та еманацію, другий

розділ присвячений аналізу, як релігійних, гак і філософських витоків його вчення. Софіологія та енергетизм (символізм) допомогли Лосеву у побудові власної філософії, дозволяють, по-перше, відмежувати лосевські “феноменологію”, “діалектику” та “символізм” від “феноменології” Гуссерля, “діалектики” Гегеля та “символізму” Кассірера, а по-друге, віднести Лосева до плеяди видатних представників російської релігійної філософії Срібної Доби.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність вибраної теми дослідження та висвітлено ступінь її вивчення, розкрито мету та основні завдання, які необхідні для її вирішення, окреслені методологічні засади дослідження, визначено наукову новизну і сферу науково-практичного застосування висновків дисертації, обґрунтовано її структуру.

Перший розділ: “Мотиви переосмислення Лосевим німецького Ідеалізму у контексті формування власної теорії “ідеального”

розпочинається з аналізу існуючих досліджень лосевської філософії, серед яких виокремлюються два головних напрями. Представники першого напряму наполягають на самобутності філософської спадщини О.Ф. Лосева та оригінальності його вчення . В працях, що репрезентують другий напрям, наявні спроби довести, що, лосевська філософія базується на еклектичному поєднанні різних філософських вчень та методологій, тобто позбавлена єдиної ідеї. Останній підхід, попри весь набутий ним теоретичний доробок на наш погляд, є неприйнятним. Але й перший підхід потребує, на наш погляд більш сильнішого обґрунтування. Воно вбачається у виділенні підґрунтям лосевського онтологічного проекту проблеми відношення “ідеального” до “реального”, вирішення Лосевим якої відбувалося за допомогою, як асиміляції ідейної спадщини минулого, так і критичного дистанціювання від неї.

Відомо, що вагомий внесок у розробку проблеми відношення “ідеального” до “реального” належить німецькому об’єктивному ідеалізму (Гегель, Шеллінг), на який Лосєв так, чи інакше покладається,

проте ідейні засади якого він намагається подолати. Гегелівський ідеалізм був, перш за все, спрямований на спростування трансцендентального ідеалізму Канта, який приписував провідне значення у становленні “ідеального” людській свідомості. Вчення Гегеля про об’єктивний характер мислення вказувало не тільки на його всезагальність та необхідність у межах трансцендентального суб’єкту, але й на те, що воно, як за формою, так і за змістом визначається до виникнення “конечного духу”. Відстоюючи ідею про самовизначеність, а отже - автономію “ідеального” Гегель зіткнувся із складністю при пояснені механізму його реалізації. Гегелівський принцип подвійного становлення та абсолютизація логічного аспекту “ідеального” наштовхнули Шеллінга на розробку власного бачення проблеми відношення “ідеального” до “реального”.

Гегелівському “спекулятивному розуму” Шеллінг протиставляє ірраціональну діяльність митця, з одного боку, та свою натурфілософію, яку він називає “умоглядною фізикою”, з іншого. Шеллінг вважає, що традиційний погляд на реальне буття, тобто на природу як лише на сталий продукт, який можна розчинити у логічних визначеннях, є помилковим. Виникнення необхідних зв’язків між явищами, які відображає поняття закону, на думку Шеллінга, є випадковим. Він певний у тому, що раціональна за продуктом природа діє ірраціональним чином.

Ідея про початкову ідеальність природи, де під “ідеальним” необхідно розуміти нескінченну та неосяжну творчу силу, діяльність, результат, або продукт якої неможливо передбачити, та яка нездатна до творчості без власного самообмеження, тобто без “матерії” є фундаментальною ідеєю натурфілософії Шеллінга. Але, незважаючи на діалектичну необхідність матерії, у відношенні до її розуміння Шеллінг залишається на позиціях ідеалізму, тобто вважає її нічим поза деміургійною силою бутгя, поза “ідеальним”.

Недивлячись на те, що Шеллінг спочатку ототожнює Бога з природою, він все ж таки повертається Щ) ідеалізму. Проте протягом всіх етапів своєї творчості філософ завжди тяжів до “реального”. Теза про початкове “одкровення” Бога природою, яка являє собою діалектичне поєднання “ідеального” (світла) та матеріального (обмеження), а

“ідеальне”, у свою чергу, визначається як діалектичне поєднання творчості та твору, статики та динаміки, дозволили уникнути складного гегелівського принципу “подвійного становлення”. Бажання досягнути об’єктивності та реалістичності, з боку Шеллінга, обумовило виникнення ідеї про повернення до міфологічного світорозуміння. Нерозрізненість “ідеального” та “реального” у міфі подібне до нерозрізненості “душі та “тіла” у живому організмі. Тому, якщо об’єктивний характер природи поступово витісняється суб’єктивністю людського мислення, то повернення до об’єктивності можливе лише за допомогою міфологічного світорозуміння.

Таким чином, якщо у Гегеля “ідеалізація”, тобто людське мислення відігравало позитивну роль позбавлення “ідеального” чуттєвої оболонки, то згідно з Шеллінгом, виникнення “духу” здатного до пізнання та самоусвідомлення призводить до негативного наслідку, а саме - до стану розколу і роздвоєння, відповідальність за що має нести самовпевнений суб’єкт.

Лосєв, подібно до розглянутих систем об’єктивного ідеалізму, спрямовує усі свої теоретичні зусилля на спрощення суб’єктивного ідеалізму. Він також захищає тезу про об’єктивний характер “ідеального”, а звідси виступає проти абсолютизації смислопокладальної діяльності людської свідомості. Не дивлячись на це, Лосєв звертається до теоретичного досвіду Гуссерля, тобто під ідеальним він розуміє перш за все “ейдетичне”. Проте, російський філософ вимагає не тільки повного очищення смислу від психологізму, а від суб’єктивізму взагалі. Справа полягає у тому, що ейдос, а отже “чиста сутність”, на думку Лосева, є трансцендентною у відношенні до людського суб’єкту субстанцією та ідеальною істотою - “ликом”.

Таким чином лосевський ідеалізм періоду двадцятих років, виявився набагато ближчим до ідей відомих представників класичного неоплатонізму, ніж до Гуссерля, або до Кассірера. Лосєв неодноразово вказує на абстрактність гегелівського ідеалізму. Філософ вважає, що логічною є лише форма “ідеального”, яка є його необхідним моментом, проте не єдиним. Загальне - це формальна визначеність “ідеального”, або порожня схема такого індивідуально-смислового утворення, яким є ейдос. Споглядання цієї схеми, яка, на думку Лосева, складається із

полярних у відношенні один до одного категоріальних визначень, поєднаних категорією “одиничності”, називається “діалектичною феноменологією”, або спогляданням ейдосу у його “логосі”.

Завдяки тому, що ейдос є не просто “чистою сутністю”, а також “чистою істотою” - янголом, його необхідно визначати не тільки як “спокій”, але і як “рухомість” - “живе життя”. Лосевська теорія “ідеального” формується під сильним впливом православного світогляду, який гармонійно поєднувався із персоналістичними настроями інтелектуальної епохи Росії на початку XX століття. Достатньо пригадати такі відомі постаті російської культури, як Микола ЛосськиЙ з його вченням про субстанційних діячів та Микола Бердяев і його “моноплюралізм”. З точки зору Лосева “ейдетичне” може бути субстанційним лише у відношенні до власного буття. Проте вся сила та значимість ейдосу, на думку Лосева, виявляється у його відношенні до інобуття. Постулюючи самовизначеність “ідеального”, смислу до реалізації, подібно до Гегеля, Лосев так і не зміг уникнути проблеми, а саме проблеми теоретичного виправдання реального світу та людини.

Складність вирішення проблеми протистояння “ідеального” та “реального”, а отже, визначення характеру їх відношення вплинуло на лосевське розуміння матерії. Лосев немов розривається між двома протилежними підходами. З одного боку, він поділяє суто ідеалістичну позицією, яка визначає матерію як діалектичний принцип смислової самовідмінності, або здійснює теоретичне розчинення її в форму, тобто в “ідеальне”. З іншого боку, Лосев постулює необхідність матерії, яка надається за допомогою безпосереднього чуттєвого споглядання. Але відповідь на питання, яким чином ідеальний принцип матерії, ейдос матерії перетворюється на реальну матерію залишається без відповіді.

Лосев пропонує також і два поняття “тіла”: ідеальне та реальне. Чисто смислове буття - ейдос-янгол позбавлене “бруду” емпіричного. Воно має тіло, проте це тіло, на думку Лосева, складається виключно із “світла”, яке ні в якому разі не варто ототожнювати з фізичним світлом. Цей “світлий” світ янголів і є Софією, тобто четвертою іпостассю Бога. В роботі зазначено, що тема Софії підлягала активному осмисленню з боку багатьох видатних діячів культури Росії епохи Срібної Доби, серед яких такі відомі імена, як Вол. Соловйов та Павло Флоренський. Проте

лосевська софіологія мала серйозне теоретичне обґрунтування, тобто вона не обмежувалась чистим спогляданням. Навпаки, споглядання отримало логічне визначення, а отже софіологія перетворилася на “діалектичну феноменологію”. Таким чином, вчення Лосева про рівні тілесності буття мало цілком релігійне підгрунтя.

Лосев протиставляє тілесність та ідеальність “небесного” буття тілесності та ідеальності “земного”, яка неможлива без безпосереднього спілкування з цим “небесним”. Саме спроба пояснити механізм цього спілкування, а отже осягнути парадокс сполучення ейдетичного з інобуттям, “ідеального” з “реальним” наштовхнула Лосева на ще одне визначення “ідеального”, а саме - на енергійну концепцію смислу та мислення.

В наступному розділі: “Лосевський шлях вирішення проблеми відношення ідеального до реального” висвітлює особливості лосевського погляду на проблему, а звідси виявляє ще один аспект лосевського ідеалізму.

Якщо у попередньому розділі розглядались особливості лосевського методу - “діалектичної феноменологи”, без розкриття якого неможливо відповісти на запитання про те, що Лосев розуміє під ейдосом, то останній розділ засвідчує той факт, що окрім “софіології” - вчення про найвищу мудрість небес, Лосев пропонує “енергійну” теорію ідеального у відповідності до якої смислова визначеність, як реальності, так і людського мислення мають похідний характер і можливі лише за умови смислового “випромінювання” ейдосу. Саме це випромінювання Лосев ототожнює з поняттям енергії. Розподілом ідеального на найвищій та похідний (енергійний смисл) Лосев намагається покласти край раціоналістичним теоріям не тільки “ідеального”, але і “реального”, то&го заперечує можливість їх абсолютного осягнення. Він повстає проти абсолютизації “логічного”. Для нього смисл залишається смислом навіть тоді, коли його неможливо промовити. Саме таким є глибинний смисл як реальності в цілому, так і кожного людського життя. Розмежування смислового простору на “ідеальні істоти” та їхні енергії, безумовно мало православне, точніше ісихастське підґрунтя. Посилаючись на енергетизм Григорія Палами, а також на класичний неоплатонізм (Плотін, Прокл),

Лосєв наполягає иа смисловій незалежності “ідеального” від людської свідомості, що ще більше посилить розбіжність між “діалектичною феноменологією” Лосева та “феноменологією” Гуссерля. Це не означає, що російський мислитель повністю відмовляється від ідейної спадщини представників західноєвропейської думки.

Згідно з Лосевим саме енергетизм, який він ототожнює із символізмом, виявився єдино прийнятним виходом для вирішення антитези “ідеальне-реальне”, точніше проблеми відношення ейдосу до реально існуючої речі. Тут “Ідеальне” відноситься до “реального” як смисл до власного інобутійного втілення. Проте це втілення відбувається не субстанційним, а енергійним чином. Спілкування ейдосу та інобуття Лосєв називає не тільки традиційним для неоплатонізму поняттям -еманація, але і християнським поняттям одкровення. Саме завдяки еманації-одкровенню можливий процес створення вторинних сутностей, тобто виникнення реальності. Тому символ визначається Лосевим як ейдос у інобутійному втіленні, або як єдність сутності та явища. Відносно розуміння символу, Лосєв у однаковій мірі визнає, як “осмислений образ” Шеллінга, так і єдність різноманітних інтерпретацій Кассірера. Проте, він розробляє такий понятійний апарат, який дозволяє Лосеву підкреслити певні доповнення до теорії “реалістичного символізму”. Філософ наполягає на “апофатичності” символу, на його смисловій безмежності. Більше того, символ визначається як гіпостазована відмінність ейдосу, або як ейдос, відтворений на меональному ґрунті.

Таким чином, виходячи із ідейної спадщини раннього Лосева можна стверджувати про задум всеохоплюючого символічного світорозуміння. В цьому відношенні до здійснення подібного задуму можна було б віднести і Павла Флоренського, і Ернста Кассірера. Але, якщо Флоренський є представником реалістичного символізму, то позиція Кассірера, на думку Лосева, є яскравим прикладом трансцендентального символізму. Лосєв, подібно до Кассірера наполягає на тому, що абсолютно весь світ людської діяльності пронизують символи. Проте, Лосєв переконаний в онтологічності символу, отже в тому, що не людина створює символи, а навпаки, символи створюють її як істоту, спроможну до осмисленої діяльності.

Прокл, Псевдо-Діонісій Ареопагіт, Шеллінг, Вяч. Іванов є тими

мислителями, які здійснили величезний вплив на становлення лосевського символізму, та які допомогли йому перебороти розуміння символу як продукту суб’єктивної сваволі. Лосев рішуче захищає тезу про те, що символ - не інтерпретація, а сама річ. В особі кожної існуючої речі “сенсуальний” (чуттєвий) ейдос настільки збігається з “конкретно-спекулятивним” ейдосом, що ми маємо не просто річ, а певну смислову цілісність, яка отримала інобутійне вираження. Проте, лосевський символізм істотно відрізняється від античного символізму. Російський філософ не приймає статуарності платонівського символізму. Категорія тіла витісняється категорією православного “образу”, “лику”, а звідси тіло є поєднаним до нерозрізненної тотожності не стільки з душею, скільки з духом, сила якого виражена в погляді.

Поняття реальності, як буття, яке є визначеним як за смислом, так і за формою, на думку Лосева, зовсім не означає можливості повного розчинення “реального” у “ідеальному”, його абсолютної прозорості. На відміну від Гегеля, Лосев не припускає можливості “зняття” “реальності” у “ідеальності”, бо основою реальності - є сама реальність, у якій ідеальне поєднане з матеріальним до повної нерозрізненості. З точки зору Лосева реальна “річ” становить окрему від ейдосу сутність, у відношенні до якої смисл є її невід’ємним атрибутом, але не більше важливим, ніж матерія, організована у людське тіло. Це абстрактне визначення реальності, як і наполягання Лосева на проведені субстанційної межі між ідеально-ейдетичним та реально-символічним рівнями буття вказують на істотну ідею лосевської онтології, а саме - на прагнення філософа до ствердження значимості та цінності окремої людини, опосередкованого вірою у глибокий сенс її існування, яке, на його думку, є безконечним. Повна картина символізму Лосева вимальовується тоді, коли визначається роль міфології. Міф - найскладніше поняття у лосевській системі категорій. Лосев непросто доповнює свій символізм міфологією. Міфологія онтологічно перевершує символізм, оскільки символ це -просто річ із множини “фактичного” буття, тоді як міф - це жива річ, тобто таке буття, яке є здатним до самоусвідомлення. Міф - е “для-себе-буттям” як ейдосу, так і символу. Таким чином поняття міфу репрезентує найважливіше питання лосевської онтології - питання про призначення людини. Лосев переосмислює проблему відношення людини до

Абсолюту зовсім на інших засадах, ніж філософія Гегеля та Шеллінга. Причетність мислителя до метафізики православного персоналізму, та спроба її обгрунтування вимагали визначення “загального” як необхідного моменту в індивідуальному, як того, з чого індивідуальне лише розпочинає свій рух у напрямок духовного саморозвитку. Загальне, або етичне не вичерпує усього багатства особистості, усіх її духовних можливостей. Так “страх Божий” та потреба в індивідуальному “спасінні”, на думку Лосева, переважають “любов до ближнього”, або ідею розчинення кінцевого духу у загальній стихії мислення. Тому істинним призначенням міфології є субстанційне самоствердження особистості у вічності, що є неможливим без релігії, точніше - без “таїнств”.

Аналіз філософії раннього Лосева крізь призму проблеми відношення “ідеального” до “реального”, виявив чимале значення російського мислителя щодо теоретичного обґрунтування духовного досвіду православної релігії, яке знайшло своє відображення у створенні ним як персоналістичної теорії числа, так і в побудові персоналістичної концепції “ідеального” (софіологія) і персоналістичної антропології (міфологія).

У “Висновках” підкреслено, що паламітський енергетизм (ісихазм) допоміг Лосеву запропонувати власний підхід до розуміння та вирішення проблеми відношення “ідеального” до “реального”, який докорінним чином відрізняється від теоретичного доробку німецького об’єктивного ідеалізму. Антропоцентризму західноєвропейського філософування Лосев протиставляє теоцентричну концепцію “ідеального”, яка дозволила йому позбавити людський суб’єкт визначальної ролі щодо формування смислу.

Фундаментальним поняттям лосевського ідеалізму є поняття ейдосу, розуміння якого істотно відрізняється від вчення Гуссерля. Окрім побудови “діалектичної формули” ейдосу, Лосев повертає йому визначення субстанції, яку тлумачить у дусі православної метафізики. “Ейдетичне” є найвищим рівнем, як ідеального, так буття взагалі, яке є неосяжним за сутністю, але, яке здатне до випромінювання-еманації смислом. Результатом цього процесу є ідеальна визначеність реальності

та людської свідомості.

Звертаючись до релігійно-містичного вчення Григорія Палами, Лосев доповнює свій об’єктивний ідеалізм енергетизмом (символізмом). Розподілом “ідеального” на довершений та похідний від нього рівні, Лосев намагається покласти край раціоналістичним теоріям “ідеального”, мислення, тобто заперечує його абсолютне осягнення та вичерпність. При вирішенні проблеми відношення “ідеального” до “реального” замість принципу їх субстанційної тотожності, Лосев висуває принцип енергійного, або смислового поєднання ейдосу та речі - сінергії, тобто синтезує неоплатонічну ідею еманації з ісихастським енергетизмом.

Положення дослідження, присвяченого проблемі відношення “ідеального” до “реального” у “раннього” Лосева мають певне значення, як для розуміння особливостей православного світогляду, прибічником якого є значна кількість громадян України, так і для пошуків цілісності світогляду як такого.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації.

- Мельник I.A. Від ейдосу до символу, або О.Ф. Лосев про сутність діалектики // Вісник Київського Університету імені Тараса Шевченка / Філософія. Політологія. - K.: Редакційно-видавничий центр “Київський університет”. - 1998. - Випуск 27. - С.48-50.

- Мельник І.А. Вступ до теорії апофатичного символізму О.Ф. Лосева // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка / Філософія. Політологія. - K.: Редакційно-видавничий центр “Київський університет”. - 1998. - Випуск 28. -С.36-39.

- Мельник І.А. Філософські засади лосевського розуміння категорії “ідеальне” У/ Науковий вісник Харківського Державного Педагогічного Університету ім. Г.С. Сковороди / Філософія. - Харків: ХДПУ. - 1998. -Випуск 1.-С. 129-136.

- Мельник I.A. Проблема відношення сутності та смислу в

філософії мови О.Ф. Лосева // “Дні науки” 11- 12 квітня 1996 р. Тези наукових доповідей та виступів викладачів, докторантів, аспірантів, студентів. K.: Київський університет імені Тараса Шевченка.

Філософський факультет.- 1996. - С.29-30

Сайтарли І.А. Проблема відношення “ідеального” до “реального” у “раннього” О. Лосева (У контексті досвіду німецького об’єктивного ідеалізму) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05. - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено реконструкції і аналізу лосевського розуміння проблеми відношення “ідеального” до “реального” у контексті досвіду німецького об’єктивного ідеалізму. Дослідження є актуальним, бо у ньому вперше здійснена спроба аналізу філософії О. Лосева крізь призму проблеми відношення “ідеального” до “реального”. Доведено, що О. Лосев запропонував свій підхід до цієї проблеми, згідно з яким реальність є результатом енергійної взаємодії між “чуттєвою” матерією та “надчуттєвим” світом ідей (ісихазм).

Встановлено, що О. Лосєв розробив відмінну від попередніх систем об’єктивного ідеалізму теорію “ідеального”. Лосевський ідеалізм розглядається як, заснована на “інтуїціях” православ’я, оригінальна та унікальна концепція.

Внесок О. Лосева у вирішення проблеми відношення “ідеального” до “реального” є принциповим для спрощення упереджених уявлень про нездатність православних мислителів до створення власних філософських теорій.

Ключові слова: ідеальне, реальне, ідея, матерія, енергія, ісихазм, об’єктивний ідеалізм.

Сайтарлы И.А. «Ранний» А. Лосев и проблема отношения «идеального» к «реальному» (В контексте опыта немецкого объективного идеализма). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05. - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

Диссертация посвящена реконструкции лосевского понимания проблемы отношения «идеального» к «реальному» в контексте опыта

немецкого объективного идеализма. Исследование актуально, ибо впервые осуществлена попытка анализа философии А. Лосева сквозь призму проблемы отношения «идеального» к «реальному». Доказано, что А. Лосев предложил собственный подход к этой проблеме, согласно которому «реальность» является продуктом энергетического

взаимодействия «чувственной» материи и «сверхчувственного» мира идей.

Установлено, что А. Лосеву принадлежит отличная от предшествующих систем объективного идеализма разработка категории «идеальное». Лосевский идеализм рассматривается как оригинальная и уникальная концепция, которая основана на «интуициях» православия.

Вклад А. Лосева в развитие проблемы отношения «идеального» к «реальному» является принципиальным для опровержения предубежденных представлений о неспособности православных мыслителей к созданию собственных философских теорий.

Рассмотрение философского наследия раннего Лосева в контексте проблемы отношения «идеального» к «реальному» предоставило возможность определить, во-первых, то, что мы имеем дело с объективным идеализмом, а во-вторых, каковы особенности этого идеализма.

В процессе исследования оказалось, что при обосновании собственного видения проблемы, Лосев подвергает сомнению истинность понимания «идеального», как со стороны Шеллинга, так и со стороны Гегеля. Опыт субстанциального монизма прежней метафизики, даже в лице таких виднейших представителей немецкого объективного идеализма, которым принадлежит огромный вклад в разработку проблемы, для Лосева оказался неприемлемым. Апеллируя к православной метафизике и персонализму, Лосев предлагает собственную теорию «идеального» и собственное понимание его отношения к «реальному».

В диссертации показано, что «идеальное» у Лосева представлено, и как бытие (эйдос), и как деятельность (энергия). Это означает, что «идеальное» может быть субстанциальным лишь в отношении к собственному бытию. В отношении к инобытию - реальности оно энергийно. Разграничение смыслового пространства на «идеальные

существа» и их энергии, имело православную (исихастскую) подпочву. Опираясь на энергетизм Григория Панамы, а также на онтологию классического неоплатонизма (Плотин, Прокл), Лосев настаивает на смысловой независимости «идеального» от человеческого сознания, что усилит различие мевду его «диалектической феноменологией» и феноменологией Гуссерля.

Согласно Лосеву, именно энергетизм, который он отождествил с символизмом, оказался единственно возможным выходом для решения антитезы «идеальное - реальное». Процесс единения эйдоса и инобытия Лосев называет не только традиционным для неоплатонизма понятием эманации, но и христианским «откровением». Благодаря эманации -откровению возможен процесс создания вторичных сущностей, то есть возникновение реальности. Поэтому символ определяется как эйдос в инобытийном воплощении, как единство сущности и явления.

А. Лосев, как и Гегель, применяет принцип двойного становления. Тем не менее, он отвергает принцип снятия «реального» в «идеальном», поскольку основанием реальности является сама реальность, в которой идеальное-смысл соединён с материальным до полной неразличимости. Русский философ утверждает, что реальная «вещь» составляет отдельную от эйдоса сущность, в отношение к которой, смысл является ее неотъемлемым атрибутом, однако, не более значимым, нежели материя. Наличие субстанциальной демаркации мещу идеально-эйдетическим и реально-символическим уровнями бытия указывает на существенный замысел лосевской онтологии, а именно - на стремление философа к утвервдению значимости и ценности отдельной человеческой личности, опосредованной верой в глубокий смысл ее существования

Исчерпывающая картина «реалистического символизма» Лосева вырисовывается тогда, когда определяется роль мифологии. Миф -сложное понятие в лосевской системе категорий. Лосев не просто дополняет свой символизм мифологией. Мифология онтологически превосходит символизм, ибо символ это - просто вещь, тогда как миф -это живая вещь, то есть такое бытие, которое способно к самосознанию. Миф - является «для-себя-бытием» не столько эйдоса, сколько символа. Таким образом, понятие мифа указывает на важнейший вопрос лосевской онтологии - вопрос о назначении человека.

Анализ философии раннего Лосева сквозь призму проблемы отношения идеального к реальному, выявил огромную роль русского мыслителя в обосновании духовного опыта православной религии, что нашло отображение в создании им, как персоналистической теории числа и в построении персоналистической концепции «идеального» (софиология), так и персоналистической антропологии (мифология).

Ключевые слова: идеальное, реальное, идея, материя, энергия, исихазм, объективный идеализм.

Saitarly I.A. “Early” Losev and the problem of relation the “ideal” to the “real”(In the context of the experience of German objective idealism).

- Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by specialty: 05.00.09. - Histoiy of philosophy. - National University of Taras Shevchenko, Kyiv, 2000.

The dissertation is devoted to reconstruction Losev’s conception of the problem of relation the “ideal” to the “real” in the context of the experience of German objective idealism.

The research is innovative in the sense that it represents the first attempt to analyze the Losev’s solution of problem of relation the “ideal” to the “real”. Proved that Losev has proposed his own approach to this problem. To him “reality” is the result of energy interaction between sensible matter and suprasensible world of ideas (hesyhiasm).

There is established that Losev developed a quite different theory of “ideal” from previous systems of objective idealism. His idealism is examined as original and unique concept it’s based upon Orthodoxy intuition.

The Losev’s solution of problem of relation the “ideal” to the “real” is the core principle to refutation unfounded ideas of inability of Orthodoxy thinkers to make their own theories.

Key words: ideal, real, idea, matter, energy, hesyhiasm and objective idealism.