автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Реформа украинской общеобразовательной школы в годы национально-демократической революции (1917-1920): исторический аспект

Полный текст автореферата диссертации по теме "Реформа украинской общеобразовательной школы в годы национально-демократической революции (1917-1920): исторический аспект"

Чернівецький національний університет ім. ІО.Федьковича

Телячий Юрій Васильович

■ і о О.і

: •• УДК371.2(477)«1917/1920»

РЕФОРМА УКРАЇНСЬКОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ В РОКИ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917-1920): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Чернівці — 2000

Дисертацією с рукопис

Робота виконана в Кам’янець-Подільському державному педагогічиом) університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент

Завальнюк Олександр Михайлович, Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет, декан історичного факультету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Брицький Петро Павлович, Чернівецький національний

університет ім. Ю.Федьковича

кандидат історичних наук, доцент

Герман Олег Михайлович, Тернопільський державний

технічний університет ім. І.Пулюя

Провідна установа - Інститут історії України НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться «30 »2000 р. о ІО год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 76.051.0У у Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича(58012 м. Чернівці, вул. Кафедеральна,2, корп.14, ауд. 18)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича (58012 м. Чернівці, вул. J1.Українки, 23)

Автореферат розісланий «Z^ » УЮСЬтн£С 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах становлення української державності, культурного і духовного відродження нашого народу як важлива складова суспільно-політичного прогресу висувається проблема розбудови й реформування системи національної освіти. Метою реформування освіти в сучасних умовах є приведення освітньої системи у відповідність з новими соціально-економічними цілями, потребами державотворення, забезпечення національного характеру і, водночас, коикурентноздатності на світовому рівні. Політика урядових структур щодо визнання актуальності освіти й необхідності її реформування відображена в ряді документів і постанов, у першу чергу, в Конституції України, Законі України “Про загальну середню освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття) та ііі. Стратегічні підходи уряду в справі реформування освіти і науки визначені в доповідях Президента України Л.Д.Кучми.

Розбудова національної системи освіти потребує залучення досвіду попередніх років, зокрема реформування шкільництва в епоху національно-демократичної революції 1917-1920 рр., адже освіта була нерозривно пов’язана з державотворчими процесами того часу.

Відтворення об’єктивної картини реформи загальноосвітньої школи дає можливість простежити хід освітніх перетворень, які піддавались фальсифікації протягом багатьох десятиліть. Здобутки українського вчительства того часу продемонстрували результативність шкільної реформи. Її основні ідеї і положення набувають нового змісту в умовах сучасного реформування освітньої і духовноїсфери в Україні. Наявні відомості вказують на недостатність розробки даної теми й тому вимагають більш узагальнюючого дослідження. Системна наукова розвідка історії реформи загальноосвітньої школи (1917-1920 рр.) дасть можливість використати передовий досвід національного шкільництва для добробуту України, особливо в плані реформування сучасної освіти, поповнити коло дисертаційних робіт з проблем культурно-освітнього розвитку України на початку XX ст. Потреба в подібному дослідженні зумовлена не лише недостатнім з’ясуванням даного питання в історіографії національно-визвольної боротьби, а й схожістю за своєю сутністю з процесами і проблемами, яких зазнало українське суспільство у ті роки та за сучасних умов.

Зв’язок роботи з державними і науковими програмами. Обраний напрямок історичного дослідження пов’язаний з науковими планами Кам’янець-По-дільського державного педагогічного університету' щодо виконання Державної програми України “Повернуті імена” та рекомендаціїМіністерства освіти і науки України на виконання затвердженого Кабіне том Міністрів України “Плану організаційних заходів з відзначення пам’ятних подій Української революції 19171920 рр.”. Вважаємо, то дисертаційне дослідження сприятиме глибшому

розумінню Державної національної програми “Освіта” (Україна XXI століття) та урядових планів щодо перспектив розвитку школи в незалежній Україні.

Метою дисертаційної роботи є з'ясування основних принципів, напрямів, форм і методів, які забезпечували механізм реформування та їх впровадження в практику загальноосвітньої школи 1917-1920 рр.

Завдання дослідження: обгрунтувати необхідність реформи загальноосвітньої школи в Україні, з’ясувати роль Української Центральної Ради, гетьманату ¡"¡.Скоропадського і Директорії Української Народної Республіки у створенні приї іципово нової моделі системи народної освіти; визначити організаційні основи, характер, зміст, форми і методи реформування освіти на кожному етапі української державності в 1917-1920 рр.; простежити процес створення засадничих документів із реформування; відтворити процес становлення української школи за умов соціальних, політичних та економічних змін; простежиш характерні риси угравлінської діяльності в освітній сфері на кожному етапі революції; визначити вплив громадськості, державних і педагогічних діячів ш хід освітніх перетворень; з’ясувати значення та місце реформи в державотворчих процесах того часу; узагальнити її досвід, сформулювати рекомендації щодо використання його в сучасній українській шюлі.

Об’єктам дослідження є історія української загальноосвітньої початкової і середньої шюли в роки [ іаціоі іально-демократичі юї революції 1917-1920 рр. Предметом дослідзісеїиія виступає сукупність різнобічних заходів з реформування української загальноосвітньої школи в 1917-1920 рр., що охоплює вироблення відповідної документальної бази, перебудову управління освітою та організацію системі освіти в УНР і Українській державі ГІСюрогадськопо.

Характер предмета дисертації, її завдання зумовили логіку викладу та методологічні основи дослідження, якими є фундаментальні теоретичні уявлення про визначальну роль об'єктивних чинників в історичному процесі, про детермінованість духовних перетворень соціально-економічним і політичним розвитком країни. В процесі роботи автор керувався загальноприйнятими принципами науковості, історизму, об’єктивності, застосував порівняльно-історичний, системний, узагальнюючий, аналітико-синтетичний, статистичний, проблемно-хронологічний методи дослідження.

Хронологічні межі дослідження визначені його тематичною спрямованістю й охоплюють період 1917-1920 рр. — добу УЦР, гетьманату, Директорії, починаючи з моменту організації УЦР (березень 1917 р.) і до листопада 1920 р., коли Директорія припинила існування на теренах України. Вони частково розширюються до початку 20-х рр. (на території Польщі МНО продовжило діяльність, розпочату в попередні роки) та, за необхідністю, до часів царизму.

Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою і втіленням авторської концепції дослідження, аналізу і викладу власного бачення реформуючих процесів у сфері освіти в 1917-1920 рр. В дисертації: визначено

основні історичні закономірності та особливості реформи школи, її місце і роль в національно-демократичній революції 19]7-1920 pp.; проаналізовано суть урядової політики, яка забезпечувала перетворення в сфері освіти; з'ясовано процес реформування загальноосвітньої школи; розкрито практичні, організаційні, методологічні основи діяльності МНО на різних етапах революції; визначено вплив основних факторів на перебудову національної освіти. Охарактеризовано програмні документи шкільної реформи, від “Плану Єдиної школи в Україні” до “Статуту...” та “Проекту Єдиної школи на Вкраїні”.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, шо виявлені закономірності й особливості проведення реформи української загальноосвітньої школи доповнюють і збагачують історію вітчизняної культури в 1917-1920 рр.Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю широкого використання положень, фактів, документальних підтверджень при написанні біографій державних і освітніх діячів, спеціальних праць з історії освіти, узагальнюючі« робіт з історії революції, викладанні у вузах спецкурсів, курсів за вибором, проведенні уроків з історії України в загальноосвітній школі. Матеріали дисертації можуть використовуватися науковими працівниками архівів, музеїв, бібліотек, в діяльності культурно-освітніх товариств.

Апробація результатів дисертації відбулася на міжнародному історичному конгресі “Українська історична наука на порозі XXI ст.” (Чернівці, 2000 p.); двох міжнародних наукових конференціях: “Соціально-політичні та правові проблеми формування особистості і держави” (Хмельницький , 1997 p.), “Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року” (Київ, 1998р.); шести Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Хмельниччина: роки становлення та поступу (1937-1997)” (Хмельницький, 1997 p.), “Історичне краєзнавство і культура” (Харків, 1997 p.), “Четверта Академія пам’яті професора Володимира Антоновича” (Київ, 1998 p.), “Поділля і Південно-Східна Волинь в роки Визвольної війни середини XVII ст.” (Стара Синява, 1998 p.), “Постать Симона Петлюри в контексті українських національно-визвольних змагань” (Кам’янець-Подільський, 1999 p.), конференції з історичного краєзнавства (Дніпропетровськ, 1999 р.); регіональній науково-практичній конференції до 75-річчя утворення Кам’янець-ГІодільського району, Хмельницької області (1998р.); ювілейній науковій конференції на честь 80-ліпя Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету (1998 р.); Всеукраїнському науковому симпозіумі “Кам’янеччнна в контексті історії Поділля” (Кам’янець-Подільський, 1997 p.). Основні положення дисертації і результати досліджень обговорювалися на засіданнях кафедр історії України Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету і Чернівецького національного університету ім.Ю.Федьковича й викладені автором у 12 публікаціях.

Структура дисертації відповідає методології дослідження: робота

складається з вступу', трьох розділів, висновків (всього 177 сторінок), списку використаних джерел (389 найменувань на 31 сторінці), двох додатків (1 графічна схема і 8 таблиць на 5 сторінках) та переліку умовних скорочень.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено наукову новизну, вказано об’єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні межі, методологічні основи дослідження, його зв’язок з державними і науковими програмами, теоретичне і практичне значення.

Перший розділ —“Джерельно-історіографічна база дисертації"” містить характеристику джерел та аналіз історіографії досліджуваної проблеми. Джерельна база дисертації характеризується залученням значної кількості документів, різноманітних за походженням. Головними документальними джерелами стали матеріали 25-ти фондів 7 державних архівів України. Основну базу дисертаціїутворили документи ЦДАВО України. Автором опрацьовано сотні архівних справ з 10 фондів (Ф. 166. — Народний комісаріат освіти У СРР (у т.ч. особові справи М.П.Василенка, С.П.Постернака); Ф.1063. — Генеральне секретарство Української ЦентральноїРади; Ф. 1064.—Рада Міністрів Української Держави; Ф.1065. - Рада Міністрів Директорії УНР; Ф.1115. — Українська Центральна Рада; особові фонди С.Ф.Русової—Ф.3889, С.О.Сірополка—Ф.Р.-4433). Встановлено, що найбільшу кількість справ містять фонди 2581 — Генеральне секретарство освіти УНР (263 справи), 2201 — Міністерство народної освіти і мистецтва Української Держави (1977 справ), 2582 — Міністерство народної освіти УНР (467 справ). Великий інтерес викликає фонд “Уряд УНР в екзилі”, однак через об’єктивні причини він поки що недоступний для дослідників. Виявлені архівні справи подають різнобічні відомості про реформуючі процеси в сфері загальноосвітньої школи. Серед них домінують інформаційні повідомлення, циркуляри, директиви, обіжники, накази як МНО, так і керівників учбових закладів, комісарів народної освіти (дані джерела характерні всім вищезазначеним фондам). Найповніші відомості про передумови і підготовчий етап шкільної реформи містить Ф.2581, про розробку основоположних документів — Ф.2582. Діяльність комісій МНО, реалізація основних принципів організації та функціонування системи загальної освіти прост ежується в усіх трьох вказаних фондах ЦДАВО України.

Аналізу піддано архівні справи ЦДІА України в м. Києві (Ф.707. - Управління Київського учбового округу; Ф.692. - Київська округа водяних шляхів; Ф.2161.-Рада з’їзду гірничих промисловців півдня Росії); Держархіву м.Києва (Ф.Р.-936. -Український народний університет); ДАКО (Ф.1787. - Департамент освіти Міністерства по польських справах; Ф.Р.-2797. -Канцелярія Київського губернського старости Української Держави; Ф.Р.-2798. - Канцелярія Київського губернського комісара УНР); Держархіву Рівненської області (Ф.215. - Рівненське реальне

училище; Ф.568, —Рівненська жіноча гімназія); Держархіву Хмельницької області (Ф.Р.-260. - Подільська губернська управа; Ф.Р.-270. - Подільський губернський ' староста); Кам’янець-Подільського міського держархіву (Ф.Р.-582. - Кам’янець-ІІодільський український державшій університет).

В дисертації подано характеристику основоположних документів з історії реформування загальноосвітньої школи, які вііявлешвфоіідахшіщезгадатіх архівів, ^окрема — “Статуту Українського Товариства Шкільної Освіти”, “Статуту ВУС”, ‘ ‘Розкладу годин Єді шої школи”, статутів батьківських і юнацькі їх орпшізаці й,1 ‘Проекіу Єдиної школи па Вкраїні” у двох частинах, “Сгаїуіу Єдішої школи в УНР” та ін.

Автором досліджено широкий спектр періодичної преси 1917-1920 років (“Вісник УНР”, “Вісник Ради Народних Міністрів УНР”, “Вільна Українська школа”, “Галицький голос”, “Державний вісник”, “Життя Поділля”, “Киевская мысль”, “Народна воля”, “Наш шлях”, “Рада”, “Робітнича газета”, “Свято Поділля”, “Село”, “Трибуна”, “Україна” та ін.), українських видань за межами колишнього СРСР (календар-альманах “Дніпро”. -Львів, 1931), журнали “Авангард”, “Крилаті” (Бельгія), мемуари, публікації в сучасних вітчизняних журналах (“Український історичний журнал”, “Рідна школа”, “Початкова школа”, “Пам’ять століть”, “Київська старовина” та ін.), збірники наукових праць, матеріали історичних конференцій, ряд монографій, енциклопедій, довідників, наукових розвідок зданої проблеми. До написання дисертації залучені джерела з 14 бібліотек України.

Вітчизняна історіографія зробила значніш внесок у розробку різнобічних аспектів і іаціоі іальноїосвіти кінця XIX —- початку XX ст. Результатом праці вчених стала велика кількість спеціальних досліджень з історії освіти в Україні. Однак історіографія реформи української загальноосвітньої иіколії поки-що є незначною. Ми погоджуємося з М.Кухурудзяком і М.Собчтісьгою щодо визначеіпшї головні« етапів: 1) 1917-1920 рр.; 2) 1921 —серпень 1991 рр.;3)осінь 1991 р. і до наших днів.

Одними з перших праць про шкільну реформу в національно-демократичній історіографії є статті та окремі видання відомих педагогів А.плиськевича, В.Біднова, О.Музиченка.С.Панасенка,С.Русової,С.Сірополка.П.Холодного.Загальні принципи організації національної системи освіти простежуються в роботах В.Винниченка, М.Грушевського, І.Огігнка, С.Петлюрі і. Оглядові їй хід шкільної реформі і, її досягнеї шя і прорахунки в окремих регіонах УНР висвітлили Д.Дорошенко, Л.Мигуша.

Питання культурно-освітнього життя українського народу порушували практично всі дослідники, які вивчали історію України 1917-1920 рр. Але узагальнюючих праць майже не було, за винятком монографії С.Постернака “Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-1919 рр."(К.. 1920). Хоча деякі з робіт не позбавлені суб’єктивізму та певних огріхів, все ж вони є унікальним джерелом для з’ясування різнобічних аспектів освітньої політики часів революції.

Вороже ставленця радянської влади до УЦР, гетьманату, Директорії спричинило необ'єктивну оцінку освітніх перетворень тих часів. В історіографії поширилися й утвердилися упередженість та зверхність у поглядах щодо визначення ролі українських урядів у державотворчих процесах. Певне пожвавлення настало у 20-ті роки під час українізації. Однак українське культурне піднесення було розгромлене сталінським тоталітаризмом. Все, що стосувалося УНР і гетьманату, фальсифікувалося.

Наукові розвідки 60-80-х рр. шкільну реформу 1917-1920 рр. обходили увагою. Про неї майже нічого не згадується в цілому ряді наукових праць. Вина в цьому не стільки науковців, скільки ідеологічного тиску, відсутності можливості доступу до першоджерел та їх об’єктивного аналізу.

Серія досліджень про реформування освіти досліджуваного періоду з’являється в Україні у другій половині 80-х—на початку 90-х років. У чисельних роботах сучасних істориків розбудова освіти подана в контексті загальнодержавного будівництва. Схвалення викликає книга “Історія України: нове бачення” за редакцією В.Смолія. В.Майборода і С.Майборода відкрили невідомі сторінки історії національної школи, проблеми управління освітою в УНР. Соціально-педагогічні основи управління освітою з’ясовує М.Дарманський. Реформуванню системи управління освітою, історії ВУС періоду УНР приурочені статті М.Кукурудзяка і М.Собчинської. Історіографічний огляд діяльності українських урядів в галузі освіти здійснили З.Зайцева та Н.Ротар. Організацію національної школи за часів УЦР простежують І.Г.Передерій, Д.Ф.Розовик. Роль ГСО в національно-культурному відродженні проаналізовано А.Гриценком. С.Фіпо) іенко та В.Гурськнй зробили спробу відтворити освітню концепцію періоду 1917-1920 рр. Різнобічні аспекти реформи школи в УНР з’ясували Н.Агафонова,

Н.Дем’яненко, Н.Ротар, М.Собчинська. Проблеми освіти в періодичній пресі 19171920 рр. висвітлюють публікації В.Мацька, Г.Рудого. О.Алтухова, Л.Баженов, М.Баюк, О.Завапьнюк, О.Каденюк, Б.Кушнір, В.Прокопчук, П.Слободянюк аналізують культурно-освітні перетворення на Поділлі.

Різноманітні аспекти культурно-освітнього будівництва в УНР відображають узагальнені праці з історіїукраїнської революції, підготовлені у 20-30-ті роки, однак вилучені з наукового обігу й перевидані в Україні в 90-.\ роках. Проте вони не позбавлені оглядовості в з’ясуванні освітніх перетворень, загальновідомих фактів. Важливе значення для розуміння окремих питань мають спомини С.Русової, “Спогади” П.Скоропадського, “Щоденники” В.Вернадського, С.Єфремова, “Статті...” С.Петлюри.

У 1997-98 рр. джерельна база історіографії реформи школи поповнилася збірником документів і матеріалів “Українська Центральна Рада” і бібліографічним довідником “Діячі Української Центральної Ради”. Вагомий внесок у вивчення даної теми зробили М.Кукурудзяк і М.Собчинська. Іх монографія “3 історії

національної школі і і педагогічної думки в У HP” (Кам'янець-Подільський, 1997) — одна з перших узагальнюючих праць про розвиток освіти в УНР. Оригінальністю підходів до викладу минулого вітчизняної освіти в 1905-1933 роках характеризується колективна монографія сучасних дослідників на чолі з О.Сухомлинською. Оглядовий екскурс освітнього руху в 1917-1920 pp. здійснили О.Зубалій, Д.Рященко. На жаль, в силу різних причин не всім вченим у повній мірі вдається розкрити ідею та зміст перебудови української освіти. Значну увагу сучасні історики приділяють характеристиці діячів освіти, імена яких замовчувалися впродовж багатьох десятиліть. З’явився ряд праць, приурочених творцям реформи школи. Ллє деяким дослідженням властиві не об’єктивна оцінка, а романтизм і захоплення.

Кращі умови для творчості та розгортання наукового пошуку існували в 30-80-х роках на західних теренах України (до 1939 р.) тав інших країнах світу. В першу чергу, заслуговують на увагу дослідження С.Сірополка такі як “Народна освіта на Совєтській Україні” (Варшава, 1934 р.) та “Історія освіти на Україні” (Львів, 1937). Важливі відомості, особливо щодо управління освітою в УНР, містять книги М.Возняка, Д.Дорошенка, О.Доценка, І.Мазепи, П.Христюка,

О.Шульгина. Більшість авторів реформуючі процеси подають через протиставлення системи освіти радянської України, УНР і гетьманату, часто переоцінюють роль гетьманської влади, ідеалізують культурно-освітню політику УНР. Не зважаючи на суб’єктивізм, вони все ж допомагають відновити соціо-культурну спрямованість культурних перетворень. Особливої оцінки заслуговує праия Г.Васьковича “Шкільництво в Україні (1905-1920 pp.)” (К., 1996 p.). Поважний внесок в історіографію шкільної реформи зробили Г.Ващенко та І.Крилов, які проаналізували систему освіти в УНР. Варті уваги роботи В.Андрієвського, Л.Біленького, Г.Вінекена, І.Герасимовича, М.Пастернакової. Однак залишилася перозкритою низка важливих аспектів реформи української загальноосвітньої школи, що підкреслює необхідність дослідження її історії.

У другому розділі — “Вироблення основ реформи української заіильноосвітньої школи та їх реалізація” визначено причини реформи, розглянуто хід реорганізації загальноосвітньої школи на підготовчому етапі, систематизовано й проаналізовано діяльність спеціальних комісій, подано характеристику основоположних документів, простежено процес організації та функціонування загальноосвітньої школи в ході реформування.

Встановлено, що реформа загальноосвітньої школи в Україні зумовлена рядам причин. Головна з них — масова неписьменність українського населення. Проводився урядовий курс на суцільне російщення суспільного житія. Школи підпорядковувалися різним відомствам і міністерствам, що ускладнювало управління ними, яке характеризувалося надмірною централізацією, відсутністю демократичних засад. Правове забезпечення вчителів було невирішеним, матеріально-технічна базабільшості шкільних установ—слабка. Україна відчувала нестачу учбових закладів для підготовки

педагогічних кадрів.

У перші пореволюційні місяці УЦР визначила основні напрямки перебудови освіти, котрі передбачали плановий розвиток шкільництва на національному грунті. Складні суспільно-політичні процеси в Україні випивали на організаційні основи перебудови системи освіти, накладаючи на неї специфічний відбиток. Надзвичайною складністю в плані розбудови загальноосвітньої школи характеризувалися взаємини УЦР з Тимчасовим урядом. Важливу роль на підготовчому етапі реформи відіїрали Всеукраїнські педагогічні з’їзди, що відбулися в 1917 р. Незважаючи на різноманітні труднощі, уряди Центральної Ради заклали фундамент національної школи й законодавчо підтримали курс на шкільну реформу, розраховану в перспективі на декілька років. Саме цим частково можна й пояспити певні невдачі й прорахунки освітньої політики в Україні 1917-1918 pp. Рух «за школу й освіту» набув загальнонародного характеру. Попри цілеспрямовану протидію російськомовного населення України, недієздатність Тимчасового уряду вже в квітні 1917 р. було вироблено програму перебудови української освіти, пріоритету якій належав загальноосвітній школі.

З’ясовано, що основний обсяг робіт з підготовки та практичного перетворення ідей реформи загальноосвітньої школи виконали комісії ГСО — МНО й інших освітніх, громадських установ і організацій, а саме: 1) з розробки “Проекту Єдиної школи на Вкраїні” (відіграли найважливішу роль); 2) із запровадження обов’язкового навчання; 3) організаційні комісії; 4) комісії з впорядкування навчального процесу; 5) місцеві комісії; 6) комісії для реорганізації управління освітою; 7) комісії по реформуванню учительських інститутів і семінарій.

Розглянуто та систематизовано процес розробки основоположних документів реформування освіти, чільне місце в якому зайняли статути учбових закладів різних типів, громадських, професійних об’єднань, товариств. В числі найперших було прийнято “Статут Українського Товариства Шкільної освіти” (1917 p.). Видання в м.Кам'янці-Подільському 1919 р. першої частини “Проекту...” й розгляд “Статуту Єдиної школи...”, підготовка ряду додаткових документів активізувало процес реформування освіти й сприяло становленню культурно-освітньої політики незалежної держави. Створення документів розпочалось з березня 1917 р. й тривало до листопада 1920 р. Окремі з них вдалось завершити вже в еміграції (“Статут Єдиної школи в Україні”) 1921 p., а деякі (“Проект Єдиної школи в Україні” Ч.ІІ.) залишилися неопублікованими й досі. До їх укладання було залучено кращі традиції як України, так і зарубіжних країн. На характер документів впливали хронологічні, політичні й соціальні фактори. Зрозуміло, що в часи гетьманату, коли освітнє життя базувалося на принципах централізму, поява демократичних документів була практично неможливою. їх створення, часто розпочате ще за ЦР, завершувалося в часи Директорії.

Організація і функціонування системи початкової і середньої освіти

визначалися загальними засадами реформованої школи, до яких належить національний характер школи, реалізація ідеї єдиної школи (гарантування учням можливості пройти всі ступені навчання відповідно до їх здібностей), виховання активності йтворчих рис учнів, ініціатива педагогічної громадськості й підвищення її ролі в організації навчально-виховного процесу. Фундаментом, на якому споруджувалася вся надбудова української освіти, виступала початкова школа. Доведено, що на початковому етапі не вдалося докорінно реформувати загальноосвітню школу, оскільки зміни мали відбутися пізніше. Урядові структури приділяли належну увагу програмі всенародного навчання. Процес організації і функціонування системи загальної освіти супроводжувався неухильним зростанням кількості шкіл. Створювалася українська середня школа. Гімназії відкривалися на базі молодших або старших класів, проголошувалися середньо-освітніми закладами без становості. Загалом МНО зробило суттєві кроки до налагодження системи національноїосвіти.

У третьому розділі — “Реорганізація управління освітою як складова реформи загальноосвітньої школи” — розглянуто процес реформування управління загальноосвітніми закладами, створення нових адміністративних органів, підготовку нормативної бази шкільних установ.

Характерними рисами шкільного управління в березні 1917 — квітні 1918 pp. виступили демократизм і децентралізація. Керівництво освітою поступово набирало національних рис, позбавлялося вороже настроєних кадрів. УЦР гарантувала вільний розвиток освіти національних меншин. Зміни в управлінській діяльності рівнозначно відбувалися як у початковій, так і в середній освіті. Із встановленням влади гетьмана управління освітою зазнало значних перетворень, яків цілому весь культурний, суспільно-політичний і економічний уклад життя народу України. Загалом політика МНО в цей час спрямовувалася на розв’язання актуальних проблем шкільного управління. Поряд з тим, на відміну від періоду ЦР, в практичній діяльності та діловодстві міцно утверджувалися бюрократичні тенденції. Швидкими темпами вкорінювалися централізм і авторитаризм. Російськомовні навчальні заклади перебували в кращому становищі, ніж українські. В складній ситуаціїопинилася освіта національних меншин. Значною мірою шкодила політика іноземних окупаційних військ. Незважаючи на широкий розвиток, у першу чергу середньої школи, вчительство чекало значно результативніших змін і соціальних реформ. З перших днів встановлення влади Директорії освіта стала базуватися на принципах демократизму і децентралізму, що було зафіксовано в законодавчих актах. Разом з тим, гостро відчувалась невирішеність кадрової політики, істотно погіршувалась матеріально-технічна база шкіл і фінансове забезпечення вчителів, мала місце політизація шкіл тощо.

На всіх етапах національно-демократичноїреволюції управління зазнавало

істотних перетворень відповідно до характеру влади, набувало рис то демократизму, то децентралізації, то відмови від неї. Вельми дісвими стали закони про управління школами, нові функції педагогічних рад середніх шкіл, утворення ГСО, МНО, інституту' комісарів освіги, а також про ліквідацію шкільних округів, запровадження українознавчих дисциплін та національно-персональну автономію в березні 1917 — квітні 1918рр. В квітні-листопаді 1918 р. було розроблено і видано не менше 72 законів та наказів державного значення, на розгляд Ради міністрів подано понад 35 законопроектів (про утворення національної нижчої і вищої початкової школи, обов’язкове введення предметів українознавства до програм екзаменів на звання вчителя початкової школи, заснування 350 іменних стипендій, відкритої нових 50 середніх шкіл тощо). Законодавча база шкільної реформи в часи Директорії поповнилася законами про надання державного статусу українській мові, обов’язкову безкоштовну початкову освіту, управління освітою, про реформування духовних шкіл та ін. Історичні обставини перервали процес вдосконалення управлінської діяльності в 1920 р. Тому реорганізація шкільного управлінця так і не була завершеною. •

У висновках подано теоретичне узагальнення результатів дисертаційного дослідження щодо історичного досвіду українського народу в сфері реформування загальноосвітньої школи в напрямку демократизації, децентралізації шкільного управління, створення нових програмних документів, забезпечення національного характеру школи, вільного розвитку освіти національних меншин. Розв’язання поставлених дослідницьких завдань, як головний результат дисертаційної роботи, полягас в тому, що її матеріали відновлюють історичну справедливість і відображують різнобічні аспекти функціонування загальноосвітньої школи періоду української державності 1917-1920 рр. Шляхом констатації фактів встановлено, що рух за шкільну реформу йшов двома напрямками: з боку організованого вчительства та з боку широких народних мас. Обидва чинники отримали активну підтримку українських державних інституцій. Дерусифікація осві ги вже в березні 1917 р. наштовхнулася на опір російськомовного населення, який так і не вдалося здолат и впродовж трьох наступних років. Реформування зазнали всі складові іалузі системи освіти. Однак найбільші зміни відбулися в загальноосвітній школі. Пріоритетність цієї ланки визначалася тим. що перш, ніж задовольнити погреби народу у вищій школі, потрібно було забезпечити розвиток освіти в межах початкової і середньої школи.

Визначено періодизацію реформи української загальноосвітньої школи у відповідності до основних етапів національно-демократичної революції: 1-й період— початок березня 1917р. — 29 квітня 1918р. (влада російського Тимчасового уряду, формування та діяльність УЦР, утворення й існування “першої’ У! 1Р); 2-й—29 квітня 1918р.—14 грудня 1918р. (Українська державаП.Скоропадського); 3-й— 14 грудня 1918р. — 14 листопада 1920 р. (доба Директорії, відновлення й існувати ія ‘'другої’ У НР).

Наголошується, що законодавчим шляхом проголошувався курс на українізацію загальноосвітньої школи, було урядово підтримано концепцію єдиної школи, яка базувалася на засадах новизни, безперервності, безплатності, обов’язковості, автономності навчання й поєднання з життям на основі трудового принципу. Проведенню реформи загальноосвітньої школи сприяла діяльність комісій, що функціонували в структурі ГСО й МНО та здійснювали підготовчу роботу з різних напрямків шкільної реформи. Одна з особливостей реформи — забезпечення рівних прав і можливостей національним меншинам у розвитку освіти — дотримувалася протягом досліджуваного періоду (за виключенням гетьманату).

Докорінної перебудови зазнав процес управління освітою, в якому утверджувалися принципи децентралізму й демократизму, активізувалася діяльність органів місцевого самоврядування. Значно зросла роль педагогічних рад, вдалося створити новий активно діючий апарат —- інститут комісарів народної освіти. Реформа органів управління підкріплювалася відповідною законодавчою базою, яка особливо результативно укладалася в період УЦР і Директорії. Головна організаційна роль у запровадженні освітніх перетворень відводилася МНО. Однак курс на шкільну реформу був проголошений ГСО при підтримці Товариства шкільної освіти, Всеукраїнської учительської спілки та ряду педагогічних з’їздів. З 1917 р. розпочалася напружена праця над створенням основоположних документів, які регламентували функціонування навчальних закладів, громадських організацій, освітніх установ і відомств у сфері шкільної реформи. Найважливішими серед них, безумовно, є “Проект...” і “Статут Єдиної школи на Вкраїні”.

Активну позицію щодо реформування освіти зайняли державні діячі М.Грушевський, П.Сгоропадський, С.Петлюра, представники широких верств громадянства. Однак найвагоміша роль у здійсненні реформи належить І.Стешенку та П.Холодному. Організацією національної освіти займались С.Русова, І.Огіснко, М.Василенко, С.Постернак, ІО.Щириця, О.Астряб, О.Музиченко, Я.Чепіга, А.Алиськевич, А.Домбровський та ін. Вході реформи вперше вдалося об’єднати зусилля педагогів Галицької і Наддніпрянської України. Реформування освіти широко висвітлювалось на сторінках майже усіх періодичних видань того часу, в першу чергу' органу ВУС—журналу “Вільна Українська шкала”. Звільнення освіти від політики та релігії—засади, на яких мала базуватися загальноосвітня школа в нових умовах розвитку. Все це створило необхідні умови для організаціїпрш типово відмінноїсхемивітчшняної системи загальної освіти, яка відображала етнічні особливості українського народу, його традиції, світогляд, правову базу, соціально-господарчий устрій з одночасним забезпеченням вільного розвитку освіти національних меншин України, Шкільна реформа відбувалася ступепево, щоб уникнути тих шкідливих наслідків, які можливі при раптовій грунтовній зміні існуючої системи освіти.

Незважаючи на складність соціально-економічного і політичного становища, зміцнювалася матеріально-технічна база загальноосвітніх закладів, поліпшувалося фінансове забезпечення педагогів, асигнувалися кошти як на відкриття нових шкіл, гак і на видання україномовних підручників, яких однак не вистачало через інфляційні процеси.

З’ясовано, що причини невдач шкільної реформи багато в чому співпадають з причинами втрати національної державності та незалежності України. Поряд з несприятливими зовнішніми політичними чинниками, фатальні наслідки мали притаманні самому українському рухові серйозні внутрішні слабкості, а також помилки лідерів революції. В екстремальних умовах військового протистояння з іноземними арміями, коли вирішувалася доля держави, українська національна еліта виявилася слабкою і не зуміла ідейно й організаційно скерувати дії широких народних мас. Період національно-визвольної боротьби в Україні з точки зору реформування освіти був надто коротким, щоб чекати неперевершених успіхів.

В ході реформи інтереси української культури висунули потребу у визнанні української мови як єдинодержавної та антиросійщення освіти. Ці проблеми не втратили актуальності й за сучасних умов. Набутий практичний досвід державотворення та реформування загальноосвітньої школи має неоціненне значення. Адже нинішній процес розбудови незалежної України в галузі культури і освіти багато в чому спирається на державницькі традиції і здобутки тієї доби. Так, ряд статей Закону України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 р. відповідає “Проекту...” і “Статуту Єдиної школи в УНР”. Термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах 1-111 ступенів згідно сучасного закону становить 12 років, що повністю ідентичне положенням вищезазначених документів.

Узагальнений у дисертації досвід реформування української загальноосвітньої школи 1917-1920 рр. складає практичний інтерес в період новітнього державотворення країни. Зокрема, на пашу думку, варто було б створити при Міністерстві освіти і науки координаційний центр з метою активізації зусиль державних і громадських чинників, спрямованих на виконання Державної програми “Освіта" (Україна XXI століття) та вироблення нормативних урядових актів у галузі освіти (наприклад, нового положення про батьківський комітет при загальноосвітній школі, положень про посаду юриста-консультанта при управліннях освіти обласних державних адміністрацій, Громадську Раду при Міністерстві освіти і науки України).

Дане дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів із зазначеної теми. Окремі з них, наприклад, проблеми матеріально-технічного забезпечення реформи української загальноосвітньої школи в роки національно-демократичної революції (1917-1920), заслуговують на спеціальний аналіз.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Телячий Ю.В. Діяльність “Комісії для технічного проведення реформи школи на Україні” (1919р.)// Наукові праці Кам’ янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки. - Кам’янець-Подільський. -1997. - Т. 1 (3). - С.309-310. (0,08 друк, арк.)

2. Телячий Ю.В. Державна і освітня діяльність М.П.Василенка в контексті шкільної реформи (1917-1920 рр.) // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки. - Кам’янець-Подільський. - 1998.-Т.2(4).-С.279-288. (0,7 друк, арк.)

3. Телячий Ю.В. З історіїуправліїшя освітою в період ДирекгоріїУНР//Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічногоуиіверсіггету: історичні науки.

- Кам’янець-Подільський. -1999. -Т.3(5). -С.259-270. (0,68 друк, арк.)

4. Телячий Ю.В. Діяльність комісій по проведенню шкільної реформи в період Директорії (1918-1920 рр.) // Наукові праці Кам ’янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки. - Кам’янець-Подільський.

- 2000. - Т.4(6). - С.288-294. (0,48 друк, арк.)

5. Телячий Ю.В. Степан Постернак і його вклад в розбудову національної освіти в період української державності (1917-1920 рр.)// Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - К.: Рідшій край. - 1999. -Вип.7. - С.248-252. (0,22 друк, арк.)

6. Телячий Ю.В. Симон Петлюра і його роль у відродженні й розбудові національної освіти в період Української Народної Республіки (1917-1920 рр.) // Симон Петлюра в контексті українських національно-визвольних змагань: 36. наук. пр. - Фастів: Поліфаст. - 1999. -С.62-68. (0,3 друк, арк.)

7. Телячий Ю.В. Центральна рада таукраїнське шкільництво (березень 1917 — квітень 1918 рр.)//Рідна школа. - 1999. -№2. - С.74-76. (0,5 друк, арк.)

8. Телячий Ю.В. “Проект Єдиної школи на Вкраїні” як джерело дослідження становлення і розвитку освіти в Українській І Іародній Республіці (1917-1920 рр.) //Четверта Академія пам’яті професора Володимира Антоновича (2627 березня 1998 року): Доповіді та повідомлення.-- К.- 1999. — С.28 1-284. (0,2 друк, арк.)

9. Телячий Ю.В. Юхим IIІириця — Подільським губернський комісар народної освіти (1918р.) // Кам’янсччина в контексті історії Поділля: Науковий збірник.

- Кам’янець-Подільський, 1998. -Т.2. -С.56-57. (0,2 друк, арк.)

10. Телячий Ю.В. С.Сірополко — освітній діяч України//Хмельниччина: роки становлення та поступу (1937-1997): Матеріали Всеукраїнської наукової історико-красзнавчої конференції (До 60-річчя утворення Хмельницької області). - Хмельницький: Доля. - 1997.-С.256-258. (0.08 друк, арк.)

11. Телячий Ю.В. Діяльність комісій по проведенню шкільної реформи в

Українській Народній Республіці (1917-1920 рр.) // Матеріали VIII Всеукраїнської наукової конференції “Історичне краєзнавство і культура”. -Київ-Харків: Рідний край. - 1997.-4.2.-С.93-95. (0,01 друк, арк.)

12. Телячий 10.В. Діяльність А.Домбровського в комісії для технічного проведення реформи школи в Україні (1919 р.)// Матеріали Всеукраїнської історико-краєзнавчої науково-практичної конференції “Поділля і Південно-Східна Волинь в роки визвольної війни українського народу середини XVII ст.”. -Стара Синява: Поділля, -1998. -С.214-216. (0,01 друк, арк.)

АНОТАЦІЇ

Телячий Ю.В. Реформа української загальноосвітньої школи в роки національно-демократичної революції (1917-1920): історичний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. Чернівецький національний університет ім.Ю.Федьковича, Чернівці, 2000.

У дисертації досліджуються передумови та хід реформи української загальноосвітньої школив 1917-1920 рр. Розкривається діяльність спеціальних комісій, реорганізація шкільного управління, підготовка і створення основоположних документів, функціонування системи загальної освіти в часи Центральної Ради, гетьманату П.Скоропадського, Директорії УНР.

Проаналізовано основні події реформи, діяльність Генерального секретарства освіти і Міністерства народної освіти, різноманітних культурно-освітніх організацій. Подано науково обгрунтовану періодизацію реформи. Охарактеризовано вплив громадськості, педагогічних і державних діячів на становлення, розвиток української загальноосвітньої школи. Визначено роль і місце реформи в державотворчих процесах 1917-1920 рр. в Україні, її значення в національно-культурному відродженні українського народу.

Сформульовано практичні рекомендації rio використанню досвіду реформи загальноосвітньої школи 1917-1920 рр. системою освіти незалежної України.

Ключові слова: реформа, загальноосвітня едина школа, українізація, комісія, управління, документ, система освіти.

Телячий Ю.В. Реформа украинской общеобразовательной школы в годы национально-демократической революции (1917-1920): исторический аспект. -Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. Черновицкий национальный университет им.Ю.Федьковича, Черновцы, 2000.

В диссертации исследуются предпосылки и ход реформы украинской

общеобразовательной школы в 1917-1920 гг. Раскрывается деятельность специальных комиссий, реорганизация школьного управления, подготовка основоположных документов, функционирование системы общего образования во времена Центральной Рады, гетманата П.Скоропадского, Директории Украинской Народной Республики.

Установлена ключевая роль в проведении реформы школы комиссий, функционировавших в составе Генерального секретариата образования и Министерства народного образования. Констатируется, что основательного преобразования в 1917-1920 гг. ощутил процесс школьного управления, базируясь на фундаменте децентрализма в период Центральной Рады, во времена гетманата — на основах централизации, в эпоху Директории — на принципах демократии.

Впервые дан комплексный анализ основоположных документов реформы. Утверждается, что украинская школа обогатилась принципиально новыми документами, главными среди которых являются “Проект Единой школы в Укратте” и “Устав Единой школы в УНР”. В процессе деятельности украинских правительств (1917-1920 гг.) законодательным путём осуществлялся курс на украинизацию, на государственном уровне поддерживалась концепция единой школы, которая базировалась на принципах новизны, беспрерывности, бесплатности, обязательности, автономности обучения и соединения с жизнью путем трудового принципа.

Акцентируется, что одна из особенностей реформы - гарантирование равных прав и возможностей национальным меньшинствам неукоснительно придерживалась во время исследуемого периода (за исключением гетманата П.Скоропадского).

Установлено, что в 1917-1920 гг. впервые удалось объединить усилия педагогов Галицкой иПадднепрянской Украины. Реформирование образования широко отражалось на страницах почти всех периодических изданий того времени, в первую очередь в журнале «Свободная Украинская школа». Освобождение образования от политики и религии — принципы, на которых должна была базироваться общеобразовательная школа в новых условиях развития. Все это создало необходимые предпосылки для организации принципиально отличительной модели отечественной системы общего образования, которая отображала этнические особенности украинского народа, его традиции, мировозрение, правовую базу, социально-хозяйственный строй с одновременной гарантией свободного развития образования национальных меньшин Украины. Школьная реформа проводилась поэтапно, во избежание нежелательных последствий, которые возможны при резком основательном изменении существующей системы общего образования.

Определено, что несмотря на сложность социально-экономической и

политической ситуации, укреплялось материально-техническое состояние школьных заведений, улучшалось финансовое обеспечение педагогов, выделялись средства как на открытие новых школ, так и па издание украинских учебников, которых все же было недостаточно.

Реформа проводилась путем использования лучших традиций отечественной педагогики и мирового опыта. В плане активизации процесса реформирования образования следует отметить деятельность И.Стешенка, П.Холодного, а также С.Русовой, И.Огиенка, Н.Василенка, С.Постернака, Е.Щирицы, А.Лстряба, А.Музыченка, Я.Чепиги, А.Алыськевича, А. Домбровского и др. Путём констатации фактов отражены положительные и отрицательные черты проводимой образовательной политики, анализируются причины неудач реформы и её историческая значимость. Определены роль и место реформы в государственном строительстве Украины 1917-1920 гг., её значение в национально-культурном возрождении украинского народа. Сформулированы практические рекомендации по использованию опыта и уроков школьной реформы в современной системе образован™ Украины.

Ключевые слова: реформа, общеобразовательная единая школа, украинизация, комиссия, управление, документ, система образования.

Teliachyi J. Ukrainian general education school reform in the period of the National-Democratic Revolution (1917-1920): historical aspect. —Manuscript.

Dissertation for scientific degree of candidate of history science on speciality 07.00.01 - History of Ukraine. Y. Fedkovych Chemivtsi State University, 2000.

Dissertation deals with the process of Ukrainian general education school reform in 1917-1920. The activity of special commissions, reorganization of school administration preparation and creation of the fundamental documents, functioning of the general education system in the period of Central Rada, Hetmanate of P.Skoropads’kyi, Ukrainian People's Republic are revealed.

The main events of the reform, the activity of the General Department of Education, Ministry of People’s Education and different cultural organizations are analyzed. Scientifically grounded periodization of the reform is worked out. The influence of public and pedagogical figures and statesmen on the process of formation and development of the Ukrainian general education school is characterized. The role of the state formation in 1917-1920 in Ukraine and its significance in the process of national cultural rebirth of Ukrainian people arc performed.

The practical advices were formulated in using the experience of the general education school reform ofl917-1720by the system of education of the independant Ukraine.

Key words: reform, general education united school, ukrainization, commission, administration, document, system of education.