автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Религия и армия (социально-философский анализ взаимоотношений)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Религия и армия (социально-философский анализ взаимоотношений)"

ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СЕМЕНОВ Сергій Станіславович ^

УДК 130.3:355

РЕЛІГІЯ І АРМІЯ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ВЗАЄМОВІДНОСИН)

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Харківського військового університету, Міністерство оборони України

Науковий керівник: кавдидаг історичних наук, доцент

Галагуз Станіслав Петрович, Харківський військовий інститут внутрішніх військ МВС України, професор кафедри соціально-гуманітарних наук

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Титов Володимир Данилович, Національні юридична академія України Імені Ярослав; Мудрого, завідувач кафедри логіки

кавдидаг філософських наук, доцент Круть Петро Павлович, Харківській військовий інститут внутрішніх військ МВ( України, начальник кафедри соціально гуманітарних наук

Провідна установа: Інсттут філософії імені Г.С.Сковород

НАН України, м. Київ

Захист відбудеться 2004 р. о годі

на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківсько: військовому університеті за адресою: 61043, м. Харків, вул. Динамівська, ауд. Д-606

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського військове університету за адресою: 61043, м. Харків, майдан Свободи, 6

Автореферат розісланий » >£^^/£’^^-'^2004 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук, профес

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Всупереч розширенню місця та зростанню ролі релігійного чинника в окремих сферах суспільного життя, зокрема в Збройних Силах, в Україні відсутня науково і юридично вивірена концепція організації оптимальних і ефективних взаємовідносин між релігійними організаціями і військовими колективами. На практиці церковні та армійські взаємостосунки нерідко мають безсистемний характер, не позбавлені суб’єктивізму", невиважених рішень, помилок тощо. Взагалі ж проблема організації таких взаємин має декілька важливих аспектів.

Так, у зв’язку зі збереженням в Україні ще певний час системи комшіекгування Збройних Сил за призовом необхідно забезпечити права віруючої молоді, яка за своїми релігійними переконаннями не може користуватись зброєю, займатись військовою діяльністю. Характер військової служби і зумовлені ним норми армійського життя неминуче диктують певні обмеження прав і свобод військовослужбовців, у тому числі релігійних. Том}' в армійському середовищі важливо створювати відповідні умови для задоволення релігійно настроєними військовослужбовцями їхніх елементарних релігійних потреб (виконання культових дій, спілкування зі священнослужителем та одновірцями тощо). Нарешті, зважаючи на утвердження в демократичному українському суспільстві світоглядного та конфесійного плюралізму, на наявність певного ідейного вакууму в духовній сфері та високий рівень громадянської довіри до церкви, доцільно шукати шляхи, форми та методи помірного залучення релігійних організацій до йиховної та соціально-психологічної роботи в армії.

Останнє питання є найбільш складним та контраверсійним у вітчизняній суспільно-політичній та науковій думці.

Певна невизначеність у наукових підходах до сприйняття релігії в армійському середовищі зумовлюється, на погляд автора, дуже суперечливою сутністю даного феномену, який, як відомо, нерідко використовується і на благо, і на зло. Даюпься взнаки й ідеологічні стереотипи, що дістались від радянського минулого, а також не завжди є вірним трактування конституційної норми щодо відокремлення церкви від держави. ■

Таким чином, обрана автором тема дослідження потребує загальнотеоретичного (філософського) осмислення, подальших наукових розробок та підготовки відповідних практичних рекомендацій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний із завданнями науково-дослідних робіт (НДР) “Соціально-філософський аналіз аспектів національної безпеки України’ (Шифр “База”) та ‘‘Дослідження етно-ментально-правових підстав формування і генезису свідомості національної безпеки України” (Шифр “База-2”), що здійснювались кафедрою філософії Харківського військового університету за дорученням Міністерства оборони України. Результати дослід жень, в яких брав участь здобувач, знайшли відтворення у проміжних та підсумкових звітах про НДР. Проблеми, лісі розглядаються в дисертації, тісно пов’язані з реалізацією положень Воєнної доктрини України та Державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил України до 2005 року, а також з прийняттям нової концепції гуманітарної діяльності' у війську, входженням нашої держави до євроатлантичних, в тому числі й військових, структур.

Ступінь наукової розробки проблеми. Якщо проблема “релігія і суспільство” досить широко відображена в науковій літературі, то наукових праць з питань соціально-філософського аналізу взаємозв’язків релігії і армії в умовах трансформації суспільства обмаль, та й ті не пропонують скільки-небудь прийнятну модель взаємодії цих феноменів для України. Тому дисертація є спробою заповнення лакуни в дослідженні складного феномену взаємовідносин релігії та армії на тлі демократичних перетворень у сучасному українському суспільстві.

Розглядаючи різні світоглядні та методологічні підходи до визначення місця і ролі релігії у духовному житті та інших сферах суспільства, дисертант детально ознайомився з ідеями представників української і російської філософської традиції П. Юркевича, М. Грушевського, В. Соловйова, П. Флоренського, М. Бердяева, С. Булгакова, В. Розанова, С. Франка, ісламського філософа Хазрат Мирзи Гулам Ахмада, давньокитайського філософа і військового діяча Сунь Цзи; звертався до творчої спадщини засновників і послідовників матеріалістичної школи у філософії Л. Фейербаха,

B. Плеханова, К. Маркса, Ф. Енгельса, В.І. Леніна; аналізував праці відомих філософів, соціологів та психологів, що досліджували релігію: І. Канта, Г. Гегеля, П. Тейяра де Шардена, Н. Тила, Ф. Полока, Д. Коатса, К. Ясперса,

C. Хангінггона, 3. Фрейда, К. Юнга, Е. Фромма, П. Сорокіна, М. Вебера, Е. Дюркгейма, а також провідних сучасних релігієзнавців І. Яблоком,

О. Радугіна, Д. Уіриновича, Л. Митрохіна, А. Колодного, В. Гарадаита інших.

. Серед джерел, опрацьованих автором з метою цілісного відтворення означеної теми, була не тільки світська науково-філософська, але й богословсько-геологічна література. Це дозволило пізнати окремі сторони релігійного феномену, так би мовити, з середини, з позиції самої релігії. До таких джерел належать Біблія, Коран, а також теоретичні розробки відомих богословів І. Огієнка, О. Меня, М. Чельцова та інших.

З окремих питань взаємодії релігії та армії теоретико-методологічне підґрукгя дисертації склали:

- наукові праці В. Горбунова, О. Павлова, М. Требіна, Н. Юскаєва та інші їх, присвячені вивченню основних аспектів впливу релігійного чинника на національну та воєнну безпеку, на морально-психологічний стан у Збройних Силах;

- дослідження С. Багдасарова, О. Гарбуза, І. Джурі, Н. Коупленда, Р. Коханчука, К. Паюсова, М. Увайського, в яких всебічно висвітлені питання ідеологічної та психологічної обробки віруючих військовослужбовців за допомогою релігії в арміях розвинутих зарубіжних іфаїн;

- публікації Ю. Носкова, О. Пчолинцева, Л. Рижкова та інших стосовно теоретичного осмислення проблем законодавчого забезпечення релігійних свобод і прав військових;

- теоретичні розробки О. Байдукова, О. Бардіна, В. Лубського, М. Смирнова, П. Ястребова та інших щодо змістовної наукової характеристики світоглядних позицій церков з питань війни та миру ;

- роботи Е. Афоніна, Н. Дудар, О. Певеля, О. Петрикаса та інших, у яких відтворені результати соціологічних досліджень на предмет вивчення стану релігійності суспільства, ідеологічних орієнтацій різних верств населення, у тому числі молоді, об’єднаної у військові колективи.

з

За належної оцінки наукової і практичної значущості праць названих дослідників варто відзначити недостатність комплексного соціально-філософського аналізу проблеми.

Мета і завдання дослідження. У дослідженні поставлена мета: на підставі всебічного соціально-філософського аналізу визначиш й обірунгувати місце та роль релігії в армійському організмі, висвітлити її діалектичний вплив на духовний світ військовослужбовців в умовах трансформації українського суспільстві!, а також сформулювати, враховуючи інтереси та можливості держави, теоретичну модель оптимальних та ефективних взаємовідносин церковних і військових структур в Україні.

Реалізації даної мети підпорядковане послідовне розв’язання таких дослідницьких завдань:

- проаналізувати історично складене розуміння різними світоглядними традиціями та сучасною соціально-філософською наукою сутності релігії, її взаємозв’язків з армією;

- зіставити різні погляди науковців і практиків на питання співпраці церковних та армійських структур на нинішньому етапі розвитку України;

- виявити головні причини та тенденції розвитку релігійності населення в період розбудови української держави та визначиш місце і роль релігії в жиггі нашого суспільства, Збройних Сил і конкретної людини;

- в ід слідкувати основні складники (елемент), на яких базуються взаємовідносини релігії і армії в демократичному суспільстві, та розкрити їх зміст;

- описати теоретичну модель взаємовідносин релігії' та армії, обтрушувати шляхи розв’язання суперечностей, що виникають між ними, в умовах України.

Об’єкт дослідження - релігія та армія в їх взаємозв’язку та взаємодії.

Предмет дослідзісент - зміст та організація взаємовідносин між релігією і армією у демократичному суспільстві, між діючими церквами і військовими колективами в умовах трансформаційних процесів в Україні.

Теоретико-методтогічна основа. Теоретичною базою дисертації є ідеї і положення, викладені в роботах вітчизняних і зарубіжних філософів, соціологів, психологів, істориків, релігієзнавців, державних, політичних і військових діячів.

Як методологічна основа у дослідженні, використовуються філософські, загальнонаукові та спеціальні методи. .

Провідний методологічний інструментарій даної проблеми склали принципи системності, об’єктивності, історизму, всебічності, роздвоєння єдиного на протилежності, суперечливості розвитку соціальних явищ, єдності аналізу та синтезу, сходження від абстрактного до коніфетного, соціокультурної зумовленості духовного становлення і розвитку особистості та людської спільноти, а також концептуальні, у тому числі конституційні положення про свободу думки і совісті як передумову гармонійного розвитку людини. При розгляді проблеми також використані принципи і методи дослідження, які застосовуються у соціології, історії', релігієзнавстві, соціальній психології та інших суспільних науках.

Емпіричну базу дисертації складають: статистичні дані; матеріали науково-практичних конференцій, директивні та організаційно-методичні документа органів управління Збройними Силами з питань реалізації свободи совісті і віросповідання, організації та змісту виховної роботи з військовими, досвіду взаємодії з релігійними об’єднаннями; матеріали соціологічних досліджень,

проведених за останні роки серед населення України, у тому числі серед молоді і військовослужбовців; публікації у засобах масової інформації; факти, викладені у науковій та науково-популярній літературі. При проведенні дослідження автор спирався на особистий практичний досвід управління і виховання підлеглих у війську і військових навчальних закладах України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в постановці і самостійному вирішенні питань, що дозволяють всебічно охопити сутнісну сторону взаємозв’язку релігії та армії, виявити особливості прояву релігійного чинника в армійському середовищі і його впливу на військову діяльність. В роботі всебічно розглянуто соціальні утворення “релігія”, “армія”, “релігія і армія”; в останньому утворенні визначено базові елементи, просгежено, зв’язок між послідовними етапами його становлення - можливістю і дійсністю, запропоновано шляхи втілення позитивних компонентів духовно-морального та соціально-психологічного потенціалу релігії в реальність, у військову практику стосовно України. Внесено певний творчий доробок у наукові підходи щодо створення основ для дослідження утворення “релігія і армія’ у вигляді системи. В дисертаційній роботі сформульовано ряд основних положень, які конкретизують її наукову новизну і виносяться на захист:

- узагальнено світовий та національний досвід взаємодії між релігією і армією, доведено доцільність його впровадження в сучасному українському війську;

- збагачено соціально-філософське розуміння сутності релігії та армії, виходячи, насамперед, з визначення загального, що зближує та з’єднує віруючу і військову людину, церковну і армійську життєдіяльність;

- введено в науковий обіг і обірунтовано поняття таких нових функцій релігії, в тому числі і церкви, як психолого-профілактична та інформаційної протидії ідейним опонентам. Перша функція, зокрема у війську, спрямована на запобігання загальних і бойових психічних травм у воїнів, друга - на захист військового контингенту від чужої ідеології в умовах інформаційно-пропагандистського протиборства між георелігійшши цивілізаціями, державами, конфесіями та церквами;

- обгрунтовано основні складники (елементи), на яких базуються взаємовідносини релігії і армії в демократичному суспільстві. До таких складників здобувачем віднесено: організацію релігійної роботи в армії з обов’язковим урахуванням специфічних умов, обмежень та труднощів військової служби; створення належного правового поля для такої роботи та його постійне вдосконалення; налагодження співпраці виключно з тими конфесіями і церквами, у віровченні і практичній діяльності яких переважає добропорядне ставлення до воїнства і виконуваних ним професійних завдань; оптимальну організаційну побудову військово-церковної служби; запровадження ефективного механізму релігійної діяльності в армійському середовищі;

- запропоновано грунтовну теоретичну модель організації взаємовідносин між церковними і військовими структурами, яка сприятиме задоволенню релігійних потреб та вдосконаленню виховної роботи серед віруючого контингенту Збройних Сил України. Дана модель містить: суб’єкт і об’єкт релігійного вшїйву у війську; цілі, завдання, головну спрямованість військово-церковної діяльності; принципи її організації; функції', форми і методи релігійної роботи; законодавче, організаційне, фінансово-матеріальне та інше забезпечення армійсько-церковних відносин; основні питання, що потребують

спільного вирішення церквами і військовим командуванням; критерії ефективності релігійної роботи у Збройних Силах.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів визначається новизною і сукупністю викладених у дисертації положень, висновків і практичних рекомендацій, що становлять певну основу для подальшого вивчення (наукового пізнання) проблеми взаємовідносин релігії і армії у демократичному суспільстві.

Результати проведеного соціально-філософського аналізу можуть бути використані при розробці державними структурами різних рівнів нормативних документів стосовно оптимізації взаємодії Збройних Сил та церкви, організації морально-патріотичного виховання молоді; науковими і військовими кадрами у науково-дослідній діяльності, у практиці виховної роботи, а також при викладанні дисциплін гуманітарного циклу у вищих військових навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження, а також основні ідеї дисертації апробовані у виступах на науково-практичній конференції вищих навчальних закладів м. Харкова “Основні напрямки виховання української військової інтелігенції у сучасних умовах” (Харків,

2002), на Першій конференції молодих вчених Харківського військового університету (Харків, 2002), на Міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 2002), на Другій конференції молодих вчених Харківського військового університету (Харків,

2003), на X Харківських міжнародних Оковородтгівських читаннях “Проблеми свободи у теоретичній і практичній філософії” (Харків, 2003), в процесі проведення занять з філософії з курсантами та слухачами Харківського військового університету. Найважливіші положення й анотації дисертації українською, російською та англійською мовами опубліковані в мережі Інтернет у телекомунікаціях (alt. philosophi. debate).

Публікації. Основні положення дисертації викладені автором у 10 роботах (з них - 5 статей опубліковано у спеціалізованих виданнях, затверджених В АК України). '

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, а також 3-х додатків. Загальний обсяг роботи - 205 сторінок, в тому числі 180 сторінок основного тексту. Список використаних джерел містить 221 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, аналізується ступінь розробленості проблеми, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, наукова новизна і практичне значення роботи, наводяться дані щодо апробації результатів роботи, окреслюється структура дисертації.

Перший розділ “Теоретико-методалагічні основи взаємовідносин релігії та армії” присвячений розгляду історично складених світоглядно-методологічних підходів до визначення сутності релігії та її взаємозв’язків з армією, а також основних аспектів діалоіу в сучасній суспільствознавчій думці стосовно взаємовідносин релігії та армії в умовах розбудови самостійної України.

У підрозділі 1.1. "Світоглядно-методологічні підходи до визначення сутності релігії та її взаємозв 'язків з армією ” автор здійснює аналіз релігії як складного соціального явища з різних світоглядних позицій (філософської, соціологічної, психологічної, богословсько-теологічної та ін.) через тканину суспільного життя та через призму свідомості індивіда, у контексті соціального простору й часу, керуючись при цьому виробленими соціально-філософською та іншими науками методологічними підходами. Людині (людській спільноті) притаманні прагнення пошуку особистого шляху' до Бога, обожнювання будь-кого і будь-чого. Тому релігія тракіусться в даному підрозділі дисертації як у широкому, так і у вузькому (вихідному) значенні цього слова. В широкому розумінні дане поняття, крім входження набожних людей до трансцендентного, їх зв’язку з позалюдським началом, включає, на думку здобувача, також усяку масову тоталітарну ідеологію (в науковій літературі вона отримала назву світської релігії); своєрідну громадянську релігію, яка закликає націю поклонятись позаконфесшному Абсолюту і обожнювати національно-державні цінності; народні ■ вірування і повір’я; особисту для кожної людини віру, її сподівання з ознаками ідеологічної зашореності та фантастичності тощо. Будь-яка віра для людини, в тому числі суто релігійна, є засобом ствердження особистості, пошуку нею сенсу свого буття, захисту від різних життєвих негараздів, регуляції своєї соціальної діяльності і внутрішнього світу. В реальному житті означені види релігії часто-густо переплітаються, підсилюють або навіть замінюють один одного. . .

Акцентуючи увагу на основних положеннях щодо релігії у вузькому або вихідному значенні даного поняття (а це один із компонентів об’єкту' дослідження), здобувач здійснює аналіз'релігійного феномену, вдаючись до його розгляду через спосіб організації явищ дійсності - за змістом та формою.

У цьому підрозділі надано також .розгорнуту характеристику армії. Займаючи вагоме місце в суспільному житті, вона має свою історію і теорію, що отримали висвітлення в дисертації; Крім того, армія, особливо в контексті взаємозв’язку і взаємодії , з релігією, набуває в дослідженні дещо нового змістовного наповнення. Вона, як відомо, є не тільки матеріальною, але й духовною сферою життєдіяльності особистості та певним соціальним організмом. , , , . . . _ ,

У дисертації на основі зіставлення (порівняння) релігії і армії заГформою та змістом зроблено висновок, що це :двя відносно. самостійних та явно протилежних, але в той же час подекуди схожих соціальних утворення. Останнє особливо помітно, якщо розглядати їх крізь призму' внутрішнього світу людини, духовну сферу соціуму. >1 релігія, і армія (військова служба), згідно з авторським баченням, є глибоко усвідомленим, високодуховішм покликанням, психологічною .настроєністю та відповідним практичним діянням людини або людської спільноти. Щоправда, така умогладна, почуттєва і практична зорієнтованість різна, оскільки перший феномен пов’язаний з трансцендентним, надприродним,, а другий - із , суто земним, ,а саме виконанням особливого за соціальним значенням професійнрго обов’язку.

У ході дослідження виявлено те, що зближувало релігію і,армію в .історії людства, дозволяло і дозволяє їм спільно і, ефективно взаємодіяти. Таким з’єднуючим чинником є, насамперед, певний зв’язок між релігією і .політикою, участь держав за допомогою армій, в тому числі при підтримці тих чи інших церков, у війнах, захист воїнами не тільки національних, інтересів, але й традиційної релігійної віри, забезпечення військовим духовенством

відповідного формування та підтримання на належному рівні “бойового духу” всїнсгва. З цією метою в різних релігіях узгоджено суперечності між Божою заповіддю "не убий” і виконанням віруючими військового обов’язку у земному житті, зумовлено добропорядне ставлення церков до захисників Вітчизни. Єдність між релігією і армією проявляється і в інших питаннях, про що детально йде мова в наступних розділах (підрозділах) роботи.

Дисертантом встановлено, що взаємини в утворенні “релігія - армія” завжди базуються на діалектичному зв’язку одиничного, особливого та загального. В Україні такі відносини з відомих історичних причин не мали безпе]>ервної лінії розвитку.

У підрозділі 1-2. “Основні аспекти діалогу у сучасній суспільствознавчій думці стосовно взаємовідносин релігії та армії” відтворено зміст сучасної дискусії щодо доцільності та правомірності залучення представників церков до роботи у війську в умовах розбудови самостійної держаіви. Дисертант погоджується з аргументами, що духовна сфера в демократичному суспільстві

- це не "власність” або монополія певної, державної ідеології. В ній обов’язково повинно бути місце і для релігійного світогляду, і для конструктивної співпраці церкви і держави^ в тому числі і в армійському середовищі. Зіставляючи різні погляди науковців та практиків, а також маючи власну' точку зору на пе питання, автор роботи приходить до висновку, що не треба чинити перешкод для діяльності священика в українській армії. Адже мова іще про задоволення елементарних духовних потреб людей, які перебувають у специфічних умовах. Не можна не враховувати і те, що при переході суспільства від одного якісного стану до іншого, коли під деформацію підпадають не тільки матеріальні, але й духовні основи життя, підвищення соціального престижу' військової служби, відновлення морально-бойових якостей військовослужбовців немислимо без дотримання вимог діалектичних принципів зв’язку між релігією і армією, а саме спадкоємності, єдності у розмаїтті, доповнення замість протистояння тощо. Відомо, що на православних традиціях сформовано ментальність основної маси українців.

Безперечно, виховний процес в армії української держави (і це непорушна позиція автора дисертації) мас будуватись на основі світських позарелігійних ідейних підходів. Головною фігурою в цьому процесі виступає професійно підготовлений офіцер-вихователь. Що ж до функції представника релігійної організації у військовому колективі, то вона допоміжна і певною мірою має обмежений характер. Взагалі ж світовий досвід свідчить, що релігія в демократичному суспільстві не може ані взяти верх в ідейному вихованні воїнів (чого більше всього бояться опоненти), ані привнести певну напругу в армійське життя, оскільки церква практично дуже рідко вступає в конфлікт із владою, завжди бажаючи мати з боку влади прихильне ставлення до себе (бо це важлива умова її нормального існування і розвитку). Крім того, в армії більше, ніж у цілому в суспільстві, важелів для “ручного” (директивного) управління ідеологічними, виховними процесами. Тому говорити про можливе забирання релігією в армії духовної “пальми першості” - значить навмисно закривати очі на реалії життя, ігнорувати конкретно-історичну ситуацію.

Підходячи до розгляду релігії з діалектичних позицій, дисертант вбачає в практичній діяльності церков не тільки позитивні, але й негативні сторони. Звідси обов’язковим правилом для керівництва держави має бути систематичне урахування релігійної складової при проведенні аналізу стану

національної, а також воєнної безпеки і розробці заходів щодо її зміцнення. Більш активне використання морально-психологічного потенціалу релігії у виховних процесах в Збройних Силах не заперечує державного реіулювання форм і ступеня присутності тієї чи іншої церкви в. армійському середовищі. Обмежувальні заходи щодо релігійного чинника у війську необхідні в період виникнення соціальних конфліктів у суспільстві і особливо на міжконфесійній основі. Необхідно враховувати негативні сторони тієї чи іншої конфесії і під час участі армії у війнах, бойових діях тощо.

Аналіз основних аспектів діалогу між прихильниками та критиками релігії дає підставу ще для одного важливого висновку': в сучасних умовах має відбутися певна переорієнтація і з боку релігії в її ставленні до невіруючих, вільнодумців, атеїстів. Набожним громадянам, церковним ієрархам, світським захксникам релігії треба усвідомити різницю між атеїзмом як ідеологією та політикою, і атеїзмом як світоглядною позицією людини. Остання мала і має право на життя. Цього вимагає конституційний принцип свободи думки, відновлення об’єднавчих процесів у духовній сфері суспільства як у світському, так і у релігійному варіантах.

Друпгіі розділ “Анапа місця і ролі релігії в суспільстві, Збройних Силах ти особистому житті людини в умовах трансформаційних процесів в Україні’' присвячений всебічній характеристиці релігійної ситуації, виявленню /Іричин та тенденцій її розвитку в період розбудови української держави, а також оцінці ролі релігії в життєдіяльності суспільства, армії та особистості.

У підрозділі 2.1. “Місце релігії, основні причини і тенденції її розвитку в період розбудови української держави" розглядається релігійний стан у нашому суспільстві, досліджуються витоки зростання релігійності населення. В Україні нині’діє понад 27 тис. релігійних організацій (у 1991 році їх було 10,1 тис.). Якщо у 80-х роках минулого століття в СРСР віруючі, за офіційними даними відповідних державних органів, складали в середньому 8-10% (а згідно з церковним обліком - 12-20% дорослого населення), то сьогодні ця цифра сягає в українському суспільстві за 60% У міжконфесійному середовищі превалює православна традиція. Серед усіх соціальних інстіпугів церква поряд із сім’єю має найбільший рівень довіри у нашого населення. .

До оцінки сучасного стану релігійності автор підходить комплексно, всебічно вникаючи в її зміст, враховує рівень як глибоко вкоріненої, так і поверхової релігійності (виконання обрядів за звичкою, у вигляді данини традиціям, сімейному вихованню, моді), а також ступінь поширення культової практики, у якій одних приваблює така обредова складова, як релігійне мистецтво, архітектура, музика, живопис, а інших здійсненім обрядів з метою свого духовного зростання. У деякої .частини віруючих схильність до виконання приписів релігії випливає із суто практичних міркувань: покращення кар’єри, добробуту', зміцнення здоров’я тощо. Між тим в екстремальних умовах, які виникають не тільки у суспільному,. але й в особистому житті людини, представники поверхової та іншої, не надто вираженої набожності, часто переходять до розряду активних послідовнім в релігії. .

У цьому підрозділі дисертації акцентується увага на аналізі низки соціально-економічних, політико-ідеологічних, національно-історичних основ (коренів) розвитку релігії, причинно-наслідкових зв’язків між якісними змінами у суспільстві та зростанням релігійності українського населення. Тут же простежуються суспільно-політичні, міжконфесійні та внутрішньоцерковні

суперечності, що завдають шкоди іміджу діючих на теренах України релігійних об’єднань. ,

Що стосується української армії, то, згідно з авторським баченням, релігійність у ній як явище є, по-перще, віддзеркаленням сучасних загальносуспільних, у тому числі релігійних процесів,. По-друге, набожність” привноситься із зовнішнього середовища при періодичному оновлеіші особового складу військовослужбовців. По-третє, релігійний чинник є обов’язковим атрибутом суто армійської життєдіяльності, для якої характерні ризик для життя, здоров’я, різні психологічні навантаження у зв’язку з виконанням складних професійних завдань, обмеженням певних свобод і прав військової людини тощо.

Дисертант вважає, що трансформаційні процеси, які відбуваються в українському’ суспільстві, не тільки породжують і утверджують певніш позіпив у життєдіяльності Збройних Сил, але й ініціюють загострення старих та появу нових “хворобливих” явищ у військових колективах. Такі явища, як правило, продукують набожність. Релігійна сиіуація у Збройних Силах України, згідно з результатами різних соціологічних досліджень, нині приблизно така': релігійно-зорієнговані військовослужбовці складають третину особового складу (33%), повністю невіруючі - четверту частину (24%) усіх військовослужбовців, ті, хто вагається між релігійною вірою і невірою - 43% Для порівняння; у Російській Федерації ці показники відповідно складають 31, 25 і 44%

Разом з тим, як свідчать опитування, серед тих, хто відносить себе в українськії! армії до віруючих, більше половини звертається з молитвою до Бот лише в екстремальних умовах, а молиться кожного дня серед них менше 8% Суттєво різняться в цьому відношенні і показники серед опитаних призовників: 40% їх вважають себе віруючими, але лише 10-11% постійно здійснюють релігійні обряди.

Викладене вище дозволяє зробити висновок, що реальний рівень релігійності як серед військовослужбовців, так і серед призовників значно нижчий від заявленого. І все ж набожність, ’’релігійний дух” (хай навіть у менших відсотках, ніж показує опитування) в армійських колективах існує і буде існувати. Подальше зростання набожності у війську можливе в зв’язку із загальною затяжною кризою у суспільстві, морально-психологічною непідготовленістю молодих людей до служби в армії, залученням воїнів до участі у військових навчаннях, у бойових та миротворчих операціях тощо. Тому командні кадри, органи виховної роботи Збройних Сил України повинні бути готовими для сприйняття вже сьогодні, а тим більше у недалекому майбутньому релігії як належного, як об’єктивно даного.

У підрозділі 2.2. “Оцінка ролі релігії в життєдіяльності суспільства, армії та особистості” автор доводить, що значущість релігії в суспільстві здебільшого визначається через її соціальні функції, результат, наслідок дії яких у різних умовах місця й часу різний. У сучасних умовах релігійний чинник дедалі більше стає своєрідним “національним обручем”, який сіфіплює всі верстви української спільноти, позитивно впливає на процеси самоствердження народу, є важливим елементом державотворення. Соціальні доктрини православної та інших церков відповідають основним завданням розбудови суверенної держави. Релігія, як правило, забезпечує “незмінюваність особистості” в умовах ''соціальної змінюваності”, виховує людину в -вданому духовному' алгоритмі, допомагає їй у “знятті” душевних

стресів. Маючи аксіологічний статус, вона будує в соціумі відповідну структуру загальнолюдських і національних цінностей, якостей та ідеалів.

Здобувай вбачає у проявах релігії дві нові соціальні функції -психолого-профілактичну та функцію інформаційної протидії ідейним опонентам. Церквою, військовим духовенством у країнах Заходу', а раніше і в царській Росії (складовою частиною якої довгий час була Україна) накопичено багатий досвід психологічного захисту воїнів під час їхнього перебування в бойовій обстановці, взагалі послаблення надмірно інтенсивних реакцій індивідів на втрати та тягарі військової служби, а також повернення депресованих хворих до нормальної діяльності. Висвітленню ролі та змісту релігійної роботи в цьому напрямку відведено значне місце в дисертаційному дослідженні.

Дисертантом встановлено також, що кожна релігія не тільки не допускає до свого “святого дому” чужої ідеології, вміло захищає від неї свою паству, але й постійно забезпечує наступальні інформаційно-пропагандистські дії на супротивників. (конкурентів). У реальному житті при здійсненні таких заходів та чи інша церква не обмететься суто конфесійними питаннями, організацією ідеологічної протидії релігійним конкурентам. Часто вона виступає також в ролі захисника суспільних, національно-державних інтересів від посягань будь-якої ворожої пропаганди, а також опонує атеїстичним поглядам співвітчизників. Захисну ідеологічну’ функцію релігія завжди виконувала і виконує в армійському середовищі, адже пануючий у ньому дух патріотизму, своєрідного націоналізму має вирішальне значення. Це особливо важливо сьогодні в умовах інформаційно-пропагандистського протиборства у світі, ідеологічного, політичного та іншого протистояння між георелігійними цивілізаціями, державами і конфесіями. Виходячи з принципових положень про чітке окреслення меж діяльності церкви у Збройних Силах, про необхідність формування корпоративної свідомості військовослужбовців, релігійну пропаганду і ангипропагавду, тут слід, як доведено в дослідженні, зосереджувати увагу перш за все на тих напрямках ідеологічного протистояння, які явно завдають шкоди національним та військовим інтересам держави.

Позитивна роль релігії у війську проявляється, як правило, і в інших напрямках. Релігія задовольняє суто конфесійні потреби віруючих воїнів, утверджує в їхній свідомості, а через церковні позабогослужбові заходи у свідомості всіх, навіть атеїстично настроєних захисників Вітчизни, високу духовність, моральність, культуру, патріотичні почуття, які історично притаманні українському народові.

Третій розділ “Характер і особливості організації взаємодії мінс церковними структурами та військовими формуваннями в демократичному суспільстві” присвячений обірукгуванню і розкриттю змісту основних складників (елементів), на яких базуються взаємостосунки релігійних організацій та військових колективів, а також пошуку шляхів оптимізації взаємовідносин релігії та армії в Україні.

У підрозділі 3.1. "Обґрунтування і розкриття змісту основних елементів, на яких базуються взаємовідносини релігійних організацій та військових колективів” на основі вивчення досвіду розвинутих демократичних держав автор дисертації приходить до висновку, що в абсолютній більшості з них довгий час успішно функціонує система взаємовідносин між релігією та

армією. Цс дозволяє підтримувати на належному рівні морально-психологічшгй стан особового складу збройних формувань.

Згідно з авторським баченням, взаємовідносини між релігією та армією повинні завжди будуватись відповідно до закономірностей кожного з явищ. Ці закономірності мають обов’язкові складники або елементи, які визначаються як зовнішніми чинниками соціальної детермінації, так і внутрішніми обставинами. Сукупність елементів утворює діалектичну єдність, поза якою неможлива організація нормальних взаємозв’язків у означеному утворенні. Кожен проаналізований у цьому підрозділі роботи елемент (а саме організація релігійної роботи у війську з урахуванням специфіки армійської життєдіяльності, законодавче забезпечення релігійної роботи у війську, тлумачення у релігійному світогляді військових питань, побудова військово-церковної служби, механізм релігійного впливу в армійському середовшці) базується на відповідній аргументах дисертанта:

- армія через свою унікальність, специфічність частково обмежує, але не виключає задоволення релігійних потреб віруючих військовослужбовців. Мають також місце особливості та виникають додаткові труднощі яри реалізації свободи совісті і віросповідання, організації виховного процесу в Збройних Силах, які зумовлені світоглядним та конфесійним плюралізмом їх контингенту. Щоб не завдати шкоди боєготовності та установленому порядку' функціонування армійських колективів, • знайти оптимальне співвідношення між забезпеченням віросповідних прав воїнів і створенням для цього налеясних умов, край необхідне врахування як церквами, так і командуванням специфіки військової життєдіяльності при організації на практиці системної релігійної роботи у війську. В зв’язку з цим життя вимагає підтвердження авторитетними конфесійними органами допустимості лібералізації (мінімізації) релігійних обов’язків військовослужбовців;

- військова служба тримається, як відомо, на вимогах законів, статутів, підзаконних актів тощо. Без чітко виписаних в них положень щодо поля діяльності представників церкви в армійських колективах, забезпечення прав віруючих військовослужбовців та інших питань, пов’язаних з їх вихованням, неможливо організувати ефективну, “беззбиткову” та “безболісну” взаємодію релігії і армії. Як установлено в ході дослідження, вітчизняне законодавство в цьому відношенні потребує суттєвого вдосконалення, переорієнтації на потреби практики;

- релігія в' межах міфологічної картини буття, як правило, дає й ілюзорне, містифіковане відбиття у свідомості віруючих проблем війни та миру, не завжди вірно трактує сутність та причини воєн. Але, не зважаючи на це, вона суттєво впливає на вироблення у віруючої частини населення того чи іншого ставлення до збройного насильства, чітко орієнтує набожного військовослужбовця на відповідні підходи до виконання професійного обов’язку, а також формує в даному напрямку його бойові і морально-психологічні якості або навпаки відкидає їх. Урахування конфесійного світогляду щодо цих питань є наріжним каменем у взаємовідносинах релігії та армії;

- належну релігійну та виховну роботу, насамперед з віруючим контингентом у військових колективах, можна забезпечити шляхом впровадження інституту військових капеланів або іншої форми представництва священнослужителів у армійських структурах та організації військово-церковної служби згідно з побудовою збройних сил. Для такої служби в

кожному конкретному випадку властиве загальне та специфічне, спільність та відмінність, розумна достатність, практична доцільність тощо. Тільки зважаючи на всі ці обставини даний інститут в тій чи іншій формі може бути запроваджений і в Збройних Силах України;

- кожною релігією напрацьовано відповідний механізм духовного впливу на військову паству. Повсюдно він включає конкретні цілі, завдання, принципи, функції, форми та методи роботи тощо. Автор дисертації вважає, іцо для української армії головними напрямками церковної діяльності у .’(шшшніх умовах можуть бути: задоволення суто релігійних потреб віруючого військового контингенту, морально-патріотичне виховання, психологічне загартування воїнів, їх захист від інсинуацій ворожої релігійної і світської пропаганди. В зв’язку з цим у даному розділі детально розкрито діючий арсенал богослужбових та позабогослужбових заходів церков, спрямованих на підтримку бойового духу воїнства на належному’ рівні.

У підрозділі 3.2. “Шляхи оптимізації взаємовідносин релігії та армії в Україні” здобувач доводить, що для остаточного формування в українському суспільстві базоутворюючих елементів у взаємовідносинах між релігією та армією чиниться багато перешкод, виникає чимало неузгодженсстей, нгвирішених питань і труднощів. Насамперед існує суперечність між широкою підтримкою владою релігійної діяльності в цілому в державі та обмеженням її в державних структурах, однією з яких є армія. Дається взнаки ■суперечність між наявним, виховним потенціалом, який має релігія, і невмінням (або небажанням) застосовувати його навіть через позабогослужбові заходи в практичній діяльності у війську. Це в свою чергу7 пород?кує ще одну суперечність - між новою релігійною ситуацією в Збройних Силах та відсутністю на всіх рівнях відповідного корегування змісту виховної роботи з особовим складом. У дисертації простежено ряд інших суперечностей у цій сфері діяльності.

Ангор дисертації пропонує свою грунтовну теоретичну модель та практичні рекомендації стосовно організації ефективних відносин між релігією і армією в Україні. Вони можуть слугувати засобом розв’язання існуючих суперечностей, а також методологічною і практичною основою дія розробки відповідних нормативних актів та інших документів, організації виховних процесів в .'Збройних Силах з урахуванням релігійного чинника. У даній моделі ’визначається суб’єкт та об’єкт можливого духовного (релігійного) впливу в армійському' середовищі. Суб’єктом такого впливу є релігійні установи. Конкретним головним носієм церковної ідеології у військових колективах і організатором релігійного виховання воїнів виступає священик Деякою мірою релігійний вплив здійснюють один на одного і військовослужбовці (віруючі на невіруючих, сильно віруючі на слабо віруючих тощо). До суб’єктів також можна віднести засоби масової інформації, в яких присутня релігійна тематика, та релігійну літературу.

Об'єктом релігійного впливу є окремі віруючі індивіди, груші релігійно-зорієнгованих військовослужбовців, у цілому Збройні Сили, їх структу рні одиниці, а також невіруючі воїни, які можуть виступати у ролі іфосто ’’спостерігачів” або бути масово задіяними командирами у тих чи інших заходах, що проводяться за участю представників церкви.

При організації взаємовідносин між релігією та армією важливе місце займакль цілі і завдання релігійної діяльності. Це, насамперед, забезпечення систематичного ефективного церковного впливу на якісне виконання

військовослужбовцями обов’язків військової, служби. Дана мета досягається шляхом духовного, морального виховання, ідейного загартування, психологічної підготовки воїнів до дій і поведінки в екстремальних умовах. Головна спрямованість такої діяльності - перш за все релігійний вплив на віруючих індивідів, робота представників церкви з віруючим військовим контингентом.

Основні цілі і завдання при цьому досягаються (забезпечуються) принципами, на яких базується релігійна робота у військах, соціальними функціями релігії, конкретними формами і методами церковної діяльності, створеним правовим полем для релігійної роботи у Збройних Силах, вирішенням ряду організаційних та матеріально-фінансових питань, визначенням критеріїв ефективності релігійної роботи.

Слід зазначиш, що дана модель не є вичерпною. У процесі подальших теорепгпшх розробок та у ході впровадження її у практику до даної моделі можуть бути внесені необхідні корективи.

Надані в цьому підрозділі роботи конкретні рекомендації спрямовані, насамперед, на створення оптимальних умов у збройних формуваннях для реалізації віруючими військовослужбовцями прав на свободу віросповідання, використання наявного арсеналу позабогослужбових заходів у виховній роботі з особовим складом, знаходження точок перетину інтересів церкви і держави у військовому' середовищі та налагодження ефективної співпраці на користь •загальної справи.

ВИСНОВКИ

У висновках наведені підсумки дослідження, зроблені теоретичні узагальнення, намічені перспективи вирішення окремих аспектів розглянутої проблеми, пропонуються рекомендації щодо впровадження отриманих результатів у повсякденну діяльність в Збройних Силах України.

Основні результати дисертації конкретизовані у таких положеннях:

1. Автором узагальнено світовий та націоначьний досвід організації оптимальної і ефективної взаємодії релігії та армії, а також доведена доцільність його творчого застосування в сучасному українському війську.

У дослідженні визначено обов’язкові вимоги, якими повинні керуватись суб'єкти організації взаємодії в утворенні “релігія-армія” в демократичному суспільстві. Це чітко, окреслене поле релігійної діяльності, автономність, рівноправність, взаємна відповідальність, добровільна співпраця, зорієїгтованість на досягнення соціально значущих цілей. Необхідність роботи церков у Збройних Силах України продиктована такими об’єктивними обставинами: присутністю “релігійного духу” в суспільстві взагалі і військових колективах зокрема; наявністю в період трансформаційних процесів морально-психологічного дискомфорту у більшості людей та ідейного вакууму в духовній сфері суспільства, якій може бути заповнений невигідними для держави світоглядними орієнтирами; це завжди чіткою соціальною спрямованістю, недостатньою ідейною підготовкою допризовної молоді; несформованіспо належним чином державної системи ' корпоративного виховання воїнів; високим рівнем довіри українського населення до церкви і пануючою позитивною громадською думкою щодо допуску служителів релігійного культу до роботи в армії; готовністю пасторів основних конфесій працювати у військових колективах; сучасною гіракпікою в цілому ділових,

толерантних відносин між церквою і державою в українському суспільстві; відновленням об’єднавчих процесів у духовному житті суспільства як у релігійному, так і в світському варіанті тощо.

2. Розширено трестування сутності і релігії, і армії (військової служби), які визначені як глибоко усвідомлене духовне покликання, психологічна настроєність та відповідне практичне діяння людини або людської спільноти. Така умоглядна, почуттєва і практична зорієнтованість пов’язана людським ставленням до трансцендентного, надприродного - у першому випадку і до виконання особливого за значенням професійного обов’язку - у другому.

У дисертаційній роботі осмислено і обгрунтовано принципові положення, згідно з якими відбувається зближення та взаємодія релігії і армії. Це наявність певного зв’язку між релігією і політикою, участь держав за допомогою армій, в тому числі і за підтримкою релігій (церков), у війнах. У більшості релігій узгоджено суперечність між заповіддю "не убий” і виконанням на практиці віруючим воїном свого військового обов’язку. Об’єктивно існує взаємопов’язаність національного і релігійного. Специфіка військової служби, для якої в період ведення бойових дій характерні ризик для здоров’я і життя, а повсякденно - великі морально-психологічні навантаження, загострює ілюзійні надії воїна на допомогу надприродних сил, сприяє проявам і розвитку набожності. Релігія, як відомо, здійснює свій вплив на людину, суспільство у вигляді суб’єкта, який має аксіологічний статус. При проведенні його аналізу виявлено суттєві збіги багатьох положень релігійної і світської моралі, особливо в питаннях патріотичного виховання захисників Вітчизни. Є багато спільного, схожого, ідентичного, об’єднуючого в устрої та змісті церковного і армійського життя (ідея служіння, вимога самопожертви заради високих ідеалів, ієрархічність, ритуали і символи, діяльність згідно зі встановленими (писаними) нормами і правилами тощо).

Проаналізовано також низку роз’єднувальних чинників між релігією та армією в демоіфатичному суспільстві, в тому числі і в Україні. До них можна віднести процеси секуляризації в суспільстві, поверхову набожність віруючої частини населення, міжконфесійні розбрате, втручання політиків у релігійні справи, прояви екстремізму в релігійному середовищі, можливу співпрацю деяких конфесій з ворогом під час військових конфліктів, суперечливий вплив релігії на психологію віруючих воїнів тощо.

3. Введено в науковий обіг, а відтак і у досліджуваний предмет дві нові соціальні функції релігії - психолого-профілакгичну та функцію інформаційної протидії ідейним опонентам. Ці функції набувають особливого значення в армійському середовищі, зокрема у справі зменшення або недопущення психічних травм (психологічних втрат) серед солдат та офіцерів ж у бойовій обстановці, так і в повсякденній військовій діяльності та захисту їх від ідеологічних інсинуацій супротивника.

4. Запропоновано авторське концеїпуальне бачення та розкрито зміст основних складників (елементів), на яких базуються взаємовідносини між церковними структурами та армією в демократичному суспільстві. Такими складниками є: організація релігійної роботи в армії з обов’язковим урахуванням специфічних умов, обмежень та труднощів військової служби; створення належного правового поля для забезпечення віросповідних прав військових та його постійне вдосконалення; налагодження співпраці

виключно з тими конфесіями і церквами, у віровченні і практичній діяльності яких переважає добропорядне ставлення до воїнства і виконуваних ним професійних завдань; побудова військово-церковної служби, виходячи з практичної доцільності та відповідно до організаційної структури збройшїх сіп; запровадження ефективного механізму релігійної діяльності в армійському середовищі.

5. Автором дисертації запропоновано ірунговну теоретичну модель та практичні рекомендації щодо організації ефективних взаємин між релігією і армією в Україні. Вони можуть слугувати засобом розв’язання існуючих суперечностей, а також методологічною та практичною основою для розробки відповідних нормативних актів та інших документів, організації виховних процесів у Збройних Силах з урахуванням релігійного чинника. Авторська модель включає у себе: суб’єкт і об’єкт релігійного впливу у війську; цілі, завдання, основну спрямованість військово-церковної діяльності, принципи її організації, функції, форми і методи релігійної роботи, законодавче, організацішіе, фінансово-матеріальне та інше забезпечення армійсько-церковних стосунків, основні питання, що потребують спільного вирішення церквами і військовим командуванням, а також критерії ефективності релігійної роботи в армії.

Основні положення дисертації відображені в публікаціях:

1.Семенов С.С. Релігія і армія: соціатьно-філософські проблеми

взаємовідносин // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія.' - Харків: Харківський військовий університет, 2002. - Вип. XIV. —С. 103-110. _

2. Семеноа С.С. Напрямки діяльності свящешюслужіггелів у війську:

історичний досвід та проблеми сьогодення // Збірник наукових праць. Військовий гуманітарній! інсппуг Національної академії оборони України; -Київ: Київський військовий гуманітарний інститут, 2002. - Віш. № 5 (30). -

С. 64-68. ' пг/ >- •

• 3. Семенов С.С. Релігія і армія (теоретична модель взаємовідносин стосовно

України) // Наукові зайиски Харківського військового університету. Соціатьна філософія, педагогік;!, психологія. - Харків: Харківський військовий університет, 2002.'-- Віт. XV. - С. 89-95.

4. СєменоС.С. Релігія і військова служба // Нова парадигма. Альманах наукових праЦь. Філософія, соціологія, політологія. Запорізький державшій університет. - Запоріжжя: Запорізький державшій університет, 2002. -Вип.23. -С. 212-219...- >• ■ "

• 5. СеменЬ# С.С. Релігія і духовне здоров’я військовослужбовця: проблеми сьогоденнії ■ // Наукові записки Харківського військового університету. Соціатьна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: Харківський військовий університет, 2003.-Віт. 1 (16).-С. 101-108.

6: Семенов С.С. Сучасна релігійна ситуація в Україні та її вплив на формування особистості військовослужбовця // Основні напрямки виховання української військової інтелігенції в сучасних умовах. Матеріали науково-практичної конференції вищих навчальних закладів м. Харкова. Харківський військовій університет. - Харків: ХВУ, 2002. - С. 75-77.

7. Семенов С.С. Проблеми релігійної контрпропаганди в армійському середовищі // 1-а наукова конференція молодих вчених Харківського військового університету. Збірник тез доповідей. - Харків: ХВУ, 2002. -С. 90.

8. Семенов С.С. Місце свободи віросповідання у сфері прав і свобод військовослужбовців // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Харків: Право, 2003. - С. 388-389.

9. Семенов С.С. Механізм впливу релігії на виконання професійного обов’язку та духовний світ військовослужбовців // ІІ-а наукова конференція молодих вчених Харківського військового університету. Тези доповідей. Частина І. - Харків: ХВУ, 2003. - С. 16-17.

10. Семенов С.С. Проблеми рівності прав військовослужбовців, послідовників різних релігій, на свободу совісті і віросповідання // Проблеми свободи у теоретичній та практичній філософії. Матеріали X Харківських міжнародних Сковородинівських чигань. В 2 ч. 4.2. - Харків: Право, 2003. -С 94-96.

АНОТАЦІЯ

Семенов С.С. Релігія і армія (соціал ьн о-фііл осафськи й аналіз взаємовідносин). — Рукопис.

. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософській наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. -Харківський військовий університет, Харків, 2004.

Дисертація присвячена питанням визначення теоретичних основ співпраці церковннх і військових структур у виховній сфері в період трансформації українського суспільства. Зроблена спроба по-новому розкрити соціально-філософське розуміння сутності релігії та армії, з’ясувати місце і роль релігії в Збройних Силах, провести всебічний аналіз основних складників (елементів) утворег.шя "релігія - армія”, розробити теоретичну модель організації взаємин між компонентами цього утворення стосовно України. В роботі висвітлено конкр етні форми та методи релігійного впливу на якісне виконання воїнами професійних обов’язків і завдань військової служби через їх морально-психологічне загартування, збагачення духовного світу. Автором роботи вперше зроблені і обгрунтовані висновки щодо доцільності використання релігії в демократичній країні як засобу запобігання бойових і загальних психічних травм у віруючих військовослужбовців та інформаційної протидії ідейним опонентам (супротивникам) в умовах сучасного ідеологічного протистояння георелігійних цивілізацій, держав і церков. Дисертація містить шс.ку інших актуальних підходів методологічного та прикладного характеру з даної проблеми, які раніше не використовувались у виховній практиці Збройних Сач України і не осмислені в соціально-філософській літературі. Згшропоновано рекомендації органам виховної рсйоти у війську щодо налагодження на практиці оптимальних і ефективних взаємостосунків з релігійними об’єднаннями з урахуваннями сучасного буттєвого стану З 'країнського суспільства і ‘специфіки армійської служби.

Ключові слова: релігія, армія, взаємовідносини, віруючий

військовослужбовець, військовий священик (капелан), механізм релігійного впливу на військову паству, виховний та сощ&чьно-психологічнкй потенціал релігії, богослужбова та позабогослужбова діяльність церков.

АННОТАЦИЯ

Сеченов С.С. Религия и армия (социачъно-фипософский анализ взаимоотношений). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. -Харьковский военный университет, Харьков, 2004.

Диссертация посвяще'на вопросам определения теоретических основ взаимного сотрудшпества церковных и военных структур в воспитательной сфере в период трансформации у1фаинского общества. В работе получили дальнейшее развитие представления о религиозном феномене, о месте и роли религии в Вооруженных Силах, уточнены воззрения относительно содержательной стороны взаимоотношений религии и армии. В связи с этим рассмотрены различные мировоззренческие подходы к толкованию религии, ее связи с армией, а также основные аспекты диалога в современной общественной мысли относительно сотрудничества церкви и армии в Украине. Дается развернутая характеристика религиозной стуации в украинском обществе и его Вооруженных Силах, раскрыты причины развития религиозности • среди населения вообще и военнослужащих в частности. Исследуются точки сближения и соединения интересов религии и армии (воинской службы) и прежде всего в духовной жизни человека и социума.

В работе осуществлен поиск и обоснование основных элементов, на которых базируется в демократическом обществе образование "религия-армия” К ним автор диссертации относит: специфику армейской службы и ее учет в религиозной деятельности среди военнослужащих; правовое обеспечение этой работы в Вооруженных Силах; толкование в религиозных учениях вопросов войны и мира, армейской службы и воинского долга; организацию военно-церковной службы; механизм религиозного влияния на армейскую среду. .

В диссертации представлена авторская теоретическая модель организации военно-церковных отношений в условиях Украины. Она включает субъекты и объекты религиозного влияния на армейскую среду; цели, задачи, основную направленность военно-церковной деятельности; принципы ее осуществления; функции, формы и методы религиозной работы; законодательное, организационное, финансово-материальное и иное обеспечение военноцерковных взаимоотношений; основные вопросы, требующие совместного решения церковью и военным командованием; критерии эффективности религиозной деятельности в воинских коллективах.

В диссертации раскрыты конкретные богослужебные и внебогослужебные мероприятия, обеспечивающие влияние религии на качественное выполнение воинами профессиональных обязанностей и задач воинской службы посредством морально-психологической закалки, обогащения духовного мира воинов. Автором работы впервые сделаны и обоснованы выводы о целесообразности использования религии в демократическом государстве в качестве методов предупреждения боевых и общих психических травм у верующих военнослужащих, а также информационного противодействия идейным оппонентам (противникам) в условиях информационнопропагандистского противостояния георелигиозных цивилизаций, государств и церквей. Диссертация содержит рад других актуальных подходов методологического и прикладного характера к исследованию данной

проблемы, ранее не использовавшихся в воспитательной практике

Вооруженных Сил Украины и не нашедших отражение в социальнофилософской литературе. Предложены практические рекомендации

командирам и органам воспитательной работы относительно организации (с учетом целесообразности, а также имеющихся возможностей) оптимального и результативного сотрудничества с религиозными объединениями на современном этапе развития украинского общества и его Вооруженкьзх Сил.

Ключевые- слова: религия, армия, взаимоотношения, верующий

военнослужащий, военный священник (капеллан), механизм религиозного влияния на воинскую паству, воспитательный и социально-психологический потенциал религии, богослужебная и внебогослужебная деятельность церквей.

SUMMARY

Semenov S.S. Religion and Army (Social and Philosophical Analyses of their Relations). - Manuscript.

The dissertation for a candidate’s philosophical degree by specialty 09.00.03 -social philosophy and the philosophy of history. - Kharkiv military university, Kharkiv, 2004.

The thesis is deals with the problems of definition of the theoretical basis of possible cooperation of church and military structures in the sphere of upbringing dining the period of transformation of the Ukrainian society.

The attempt to reveal anew the social and philosophical understanding of the essence of religion and army, to explain the place and the role of religion in the Armed Forces, to make thorough analysis of the main elements of the “religion and army” origin, to work out the theoretical model of the organization of the relations between the components of this unit concerning Ukraine has been made. The definite forms and methods of influence of religion on the qualitative fulfillment of the professional duties by the soldiers and the tasks of the military service by means of their moral and psychological tempering, of the enrichment of their spiritual world are elucidate in the dissertation. For the first time the author has made and has proved the conclusions about the reasonable usage of religion in the democratic state as a method of preventing of believer’s battle and general traumas, and also as a method of counterpropaganda in the army environment in the conditions of the ideological resistance of georeligious civilizations, states and churches. The thesis includes many other actual methodological and applied approaches on this problem which were not previously used in the practice of upbringing in the Ukrainian Armed Forces and were not described in the social and philosophical literature. The recommendations on the organization of the optimal and effective cooperation with religious associations during the modem stage of the development of Ukrainian society, taking into account the specific character of the army service, are suggested to the organs of the servicemen’s upbringing.

Key words: religion, army, relations, religious serviceman, military priest, mechanism of religious influence on military religion, educational and social-psychological of religion, worship and out of worship activities church.

Відповідальний за випуск кандидат історичних наук, доцент Гатагуз Станіслав Петрович