автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Русская проза 80-90-х годов XX столетия: динамика социокультурных ориентаций

Полный текст автореферата диссертации по теме "Русская проза 80-90-х годов XX столетия: динамика социокультурных ориентаций"

ДШПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

■ ‘Ч

є1"'Л •

На правах рукопису

ББК 83.3 (4Рус)6-8 II 23

Іпанцоп Євген Грнгоровнч

РОСІЙСЬКА ПРОЗА 80-90-х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ: ДИНАМІКА СОЦІОКУЛЬТУРШІХ ОРІЄНТАЦІЙ

Спеціальність 10.01.02 - російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук ■

Дніпропетровськ-1993

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі російської літератури Дніпропетровського державного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук,

професор

Гусєв Віктор Андрійович

Офіційні опоненти: доісгор філологічних наук,

професор

Маслов Іван Степанович

Провідна установа: Одеський державний університет

дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті (320625 м. Дніпропетровськ, пер. Науковий, 13).

Дніпропетровського державного університету.

кандидат філологічних наук, доцент Заярна Ірина Сергіївна

Захист відбудеться

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці

Автореферат розісланий

Вчений секретар спеціалізованої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційної роботи.

Суспільно-політична ситуація кінця XX століття значною мірою вплинула на динаміку літературного процесу, що розвивався як зміна періодів відносно передбачуваних, поступових, еволюційних і водночас несподіваних, зламних, “вибухових”. У соціокультурній ситуації 80-90-х років фактично змінюється вся картина уявлень про значення та можливості літератури, і іншим видасться тип її функціонування в системі культурних та естетичних цінностей. Сучасний літературний розвиток позначеній! кардинальними змінами і щодо пршіціїпіз художньої комунікації (сусиільство-письмешпік-твір-читач). Саме тому актуальною і нагальною с потреба дослідження специфіки російської літератури, у якій природно поєднались здобутки російської прози 80 - 90-х років і надбання “поверненої” літератури майже за ціле століття, місці та функцій читача у літературному процесі, що, в свою чергу, відкриває можливості для об'єктивного розуміння художньо-комунікативних реалій в історії літератури XX століття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота викопана у руслі міжкафедральної теми наукових досліджень.

Стан дослідження проблеми. Література 80-90-х років неодноразово привертала увагу критики /К. Андреев, Г. Белая,

А. Зверев, І. Золотусышй, М. Золотоносов, Н. Іванова, С. Чупри-нін та ін./. Відповідно до закономірностей жанру критика оперативно реагувала на явища літературного процесу, але обмежена методологічними догмами минулого не спромоглась вийти на рівень концептуальних узагальнень. Лише з часом літературний процес цього періоду став об’єктом наукового аналізу у ряді наукових статей, дисертаційних досліджень. .

Проте осмислення різнопланових, іноді суперечливих явищ літературного процесу ще далеке від завершення. Багатоас-пектність його побутування вимагає фундаментальних досліджень. Серед найбільш актуальних питань сучасного літературознавства - . проблема специфіки функціонування літературного процесу та читача в аспекті їх взаємодії в

соціокультурному контексті 80 - 90-х років. І хоча до цього часу згадана проблема не була заявлена як наукова, методологічні передумови для її вирішеная певним чином сформувались.1

Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції динамічного руху літературного процесу в єдності з обгрунтуванням моделі рецепції читання та визначенням типологічних особливостей читача, його мотиваціГшо-цншостних орієнтирів у контексті літературного процесу 80 - 90-х років.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення конкретних завдань:

- узагальнити прозові тексти шляхом соціокультурного, історико-типологічного аналізу до рівня концепції як результату художньо-естетичних пошуків російської прози 80 - 90-х рр.;

- виявити у запропонованій концепції ознаки соціокультурної динамічності як генералізуючої тенденції часу;

- окреслити якісні, продуктивні зміни в поетиці творів, творчій манері письменників, що сприяють інтенсивному формуванню , зображально-виражальних можливостей сучасної літератури;

- вибудувати структуру читацького загалу (і образ читача в ньому) як феномен, адекватний соціокультурному та літературіїоіму контексту' 80 - 90-х рр.

Об’єктом дослідження є прозові твори С. Довлатова, Вен. Єрофєєва, Вік. Єрофєєва, С. Калєдіна, А.Рибакова, О. Сол-

1 Белобородько Я. Современный русский роман: содержание и формы публицистичности: Азтореф. дне....канд. филол. кзук . К., 1990; Гаврлкоза ИЮ. О некоторых особенностях литературы русского постмодернизма// Университетский ученый облик, образ, мозоль. Материалы мпквузовскси научной конференции. - М., 1997; Ковсгшй Б. XX бук как литературная эпоха// Вопросы литературы. 1993. - Я£2; Кос-ареза Л М. Социокультурный генезис науки нового времени. - М., 1959; Лгнщнков А. Декаданс или разрушение культуры // Литературная учеба. -1991. - №4; Щхоз И.М. Новые времена - старые песни (Мгтодололічгские заметки) // Вестник МГУ. - 1991. - №2; Нсрезенко Н.А. Современный литературный процесс: проблемы и перспективы // Вестнкк МГУ. -1928. - Кзб; Про-зсроа В.В Читатель и литературный процесс. - Саратов, 1975; Сердючснко В. Заметки о прозе “отцоа” в постсоветской литературной сіпузціш // Новый мир. - 1996; Снвокінь Г.М. Соціологічний та літературо-»!:зз--пш аспекта лначенмя читача (з історії досліджень) // Радянсько літературознавство. - 1974. -Л£?; Шевченко Л.И. Типология моделей художественного видения - отражения действительности в русской прозе 70 - 80-х годов о современности: Ав-тореф. дне... докт. филол. наук. К,, 1996 та ішхіі.

з

ікеніцнна, О. Кабакова, В. Нарбікової, В. ГІелевіна, а також вибудована модель рецепції читання.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняному літературознавстві:

а) розроблено концепцію сучасної літератури як процесу її трансформації від моиостилістичного типу До полістилістичного;

б) обгрунтовані ознаки соціокультурної динамічності роз-шіт-ку літературного процесу;

в) вибудована модель рецепції читання та типологія читача;

г) розроблено методику аналізу особливостей функціонування літератури в соціокультурному контексті 80-90-х років в аспекті синтезу моделей рецепції та соціології читання.

Практичне значення дисертації. Основні положення, висновки та спостереження, що містяться у дисертації, можуть бути використані для вивчення специфіки сучасної російської літератури, особливостей її функціонування у вузівських курсах історії літератури та культурології, при читанні спецкурсів та проведенні спецсемінарів.

Апробація роботи . Дисертацію обговорено на засідані кафедри російської літератури Дніпропетровського- державного університету. Основні положення роботи опробовано у допозідях на конферечціях “Когіїітивпа та комунікативна структура тексту” /Москва, 1991/, “Гуманізація та гуманітаризація - приоритетнші напрямок державної політики України в галузі вищої освіти” /Дніпропетровськ, 1992/, “Література й історія” /Запоріжжя, 1996/, на підсумкових наукових конференціях Дніпропетровського університету /1994, 1995, 1996/. Результати дослідження впроваджуються в навчальний процес як матеріал основних та спеціальних курсів. Основні положення дисертації викладені у 5 статтях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, • двох глав, висновків, додатків, списку використаних джерел (налічує 239 назв).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОКОТИ

У Вступі обгрунтовується вибір теми, визначається її актуальність та наукова новизна, ступінь висвітлення обраної теми в літературі, формулюються мета та завдання дослідження.

. У першій главі - “Література в ситуації переходу від моио-стиліс-тичного типу культури до полістилістичного” - акцентується залежність своєрідності художньої прози, літературного процесу в цілому, його динаміки від соціально-культурних реалій часу. Взаємозумовленність цієї залежності відчутна в періоди різких зламів в суспільній свідомості. Таким періодом, що змінив, на нашу думку, домінанти в системі художньої комунікації в історії російської літератури, є кінець 80-х - початок 90-х рр. XX сг. Соціокультурний фон певного часового відрізку дозволяє більш виразно і наочно уявити специфіку фактів вітчизняної прози, динаміку її розвитку.

У параграфі першому - “Соціокультурна ситуація перехідного часу” - аналізуються нові соціокультурні орієнтації, що формувалися у другій половині 80-х рр., які фактично змінюють весь спектр уявлень про літературу, її функції та можливості, про читача як суб’єкта літературного процесу та про тип стосунків у моделі “письменник - читач”. Трансформація самого типу культури, невід’ємною складовою якої є література, докорінно змінює художньо-комунікативний ряд “суспільство-письмешшк-твір-читач” і дає підстави означити його (тип культури) як моно-стилістичшій та полістилістичшш, а отже, в свою чергу, осмислити 80 - 90-ті рр. в історії російської літератури як принципово новий літературний період, для якого вагомішим є зміщення аспектів на естетику слова.

Культурний міф минулого, що об'єднував основні коди культурної традиції, вичерпав свої незначні можливості. Фор- * муєтшг інший тип культури - гіолістилістичний, у межах якого г стає можливим функціонування більшого масиву текстів, що тривалий час лишались поза живим літературним процесом. ■

Як відомо, з середини 20-х рр. домінанта культурних комунікацій носила моностилістичшш характер, що передбачало:

а) певний порядок реалізації явищ літератури у межах

панівної ідеології; .

б) наявність спеціалізованої групи її презентантів або експертів (цензорів);

в) виключення з літературного процесу, здебільшого з ідеологічних міркувань, “чужих” текстів, замовчування багатьох авторі з та творів;

г) визначенні! порядок реалізації літературних явищ, передбаченні! нормами домінуючого світогляд)',

д) адаптованого складного соціокультурного цілого, зведення ного до спрощеного, а тому легко засвоюваного матеріалу;

є) мінімізацію розмаїття художньої літератури, жанрів, стилів тощо.

За таких умов спеціфічною була система книгорозподілу, позбавлена будь-якої іншої практики взаємодії з читачем, крім посилення контролю за ним та демонстрації власної домінуючої позиції.

Обмеженість доступу читачів до художньо-інформаційного простору спонукала до пошуку альтернативних засобів його розширення. Так, з’являється “самовидавннча” література, виникає так званий “чорний” книжковий ринок, де книга є не тільки предметом куп Іллі-продажу, але й реалією культури, що протистоїть тим тенденціям моностилістичиої культури, що спрямовані до жорсткої нормативності та “звітності” будь яких форм літературних комунікацій.

Однією із форм моностилізації культури п мистецтві був соціалістичний реалізм. Закономірно, що активна та відкрита полеміка про цей метод, неможлива раніше, спричинилась саме в новій соціокультурній ситуації - наприкінці 80-х -початку 90-х рр. -і стала вираженою прикметою літературно-критичного життя. Цілком закономірно, що пошуки шляхів переходу до полістилістичності розпочалися з активної і відкритої полеміки про нього, зі спроб його реанімації. Як відомо, з середини 30-х рр. метод соціалістичного реалізму стає офіційною доктриною в мистецтві, репрезентуючи моиостиль культури в цілому. З його позицій оцінювалась і літературна творчість попередніх десятиліть і прогнозувався її майбутній розвиток. Дискусія не досягла своєї мети, оскільки стрімка зміна соціокультурних орієнтацій не залишала можливостей щодо найменших його модифікацій.

Фактори моностилізації культури негативно вплинули на літературний процес, блокували, деформували а, відтак, і

уповільнювали його природний і вільний (полістилістичннй) розвиток. Особливості функціонування літератури у системі полістилістичної культури обумовлені:

а) деідєологізацією літератури;

б) відмовою владних структур від права на заборону тих чи

інших видань, умовного розподілу літератури на “свою” та “ідеологічно чужу”; .

в) спробою формування новнх иіішосних орієнтацій літератури вже не стільки XX, скільки XXI ст.;

г) разючою зміною ролі письменника у суспільному житті, коли і громадська позиція, і художньо-естетичні орієнтири зумовлені лише його власним вибором;

д) чітко окресленою диференціацією читацького загалу, внаслідок чого вже в процесі створення художній твір орієнтований на певного читача.

Важливим аспектом соціокультурної ситуації на стадії зламу, переходу до полістилістичного типу культури був журнальний бум, що значною мірою обумовив динаміку літературного процесу. Опубліковані твори привернули до себе увагу різних груп читачів, у тому числі і раніше досить пасивний читацький загал, який у ці роки стає основним передплатником “товстих” жур-налів.У цій ситуації часописи визначили чи не найважливіший вектор соціокультурної ситуації, бо публікації у них не лише відтворили новий характер літературних комунікацій, але й окреслили різний рівень і різну адресацію публікацій, що знайшло відображення у “знаках - прикметах” тлумачення минулого, осмислення теперіш-нього та прогнозування майбутнього. {

Публікації у літературно-художніх журналах, інтерес до них багатомільйонної читацької аудиторії сприяли руйнації авторитарного підходу до літературної та видавничої справи. Різнополюсність критики, справжня (а не тільки декларована) свобода слова, різноплановість читацьких і письменницьких орієнтацій - ознаки вже іншого тішу культури - полістилістичної.

■ Нові соціокультурні орієнтації обумовили появу не тільки величезного і різнопланового, почасти суперечливого масиву літератури, але й визначили суттєві аспекти кризового стану ху-

дожпьої комунікації, зміну методологічних орієнтирів у літературознавстві, художнє мислення кінця XX ст. у цілому.

У параграфі другому - “Особливості тематики художньої прози 80-х - 90-х років”- акцентуються витоки косої

соціокультурнсї ситуації, які вбачаються у творчості письменників - “деревенщиков”, незважаючи на те, тдо до другої половики 80-х років їх проза втратила ознаки своєї самодостатності. Твори Ф. Абрамова, В. Астаф’сва, В. Белова, В. Распутіна, В. Шукшина були своєрідним селянським дисидентством, альтернативною ідеологією. Коло читачів “Привычного дела”,’’Братьев и сестер”, “Калины красной”, як і більш пізніх - “Прощання с Матерой”, “Дома”, “Пожара”, “Печального детектива”,- було неоднорідним за складом. Масового читача приваблювала у текстах “селянської” прози актуальність, чітка моральна, громадянська позиція авторів, певна спільність їх особистих доль з долями їх героїв. Читач -співавтор шукав у них “закриту” інформацію (читання між рядків), яка відбивала не тільки кризу селянського буття, але й давала можливість побачити загальну кризу системи, її руйнівну для моралі сутність. Крім того, проза та активна громадянська позиція - проповідь “деревенщиков” була пізньорадянським варіантом одвічної суперечки слов’янофілів і західників. Хвиля “селянської” літератури підготувала читацький загал до злободенної письменницької публіцистики наступних років, до сприйняття “ідеологічних” текстів з іншим культурним знаком осмислення реалій минулого.

Тенденції розвитку “ідеологічної” прози, пов’язані з іменами А. Рибакова, Б. Можаєва, В. Гросмана, В. Дудінцева,

А.Приставкіиа, характеризуються соціально-критичною спрямованістю, різкою зміною інформаційної та публіцистичної домінанти в поетиці. Зокрема, роман А. Рибакова “Дети Арбата” можна вважати певним соціальним замовленням, оскільки він орієнтований • передусім на масового читача, бо ще у 60-ті роки проблема влади та культу особистості ввійшла в масову суспільну свідомість. Художні якості тексту в подібних ситуаціях часто відходять на другий план. Аналіз художніх особливостей названого роману дас підстави для висновку про те, що він с типовим зразком масової радянської культури, одним із останніх ппиьосоціалістичних

ПОЛІТИЧНИХ бестселерів перехідного часу ВІД МОІЮСТИЛІСТИЧНОЇ до полістилістичної культури. .

Парадоксальною, але разом з тим закономірною була ситуація з творчим надбанням О. Солженіцкна. Заборона його імені та книг у Радянському Союзі забезпечила йому неабияку популярність. Вершиною попиту на його твори були 1988 - 1990 роки. Проте вже на прикінці 1991 р. інтерес до О, Солженіцина став спадати, а напочатку 1992 р. дійшов нульової позначки. Це обумовлено прискореним розвитком суспільної свідомості, з якої витіснявся інтерес до дисидентства (зазначимо, цей процес був взаємообумовлепий). Таким чином тенденційна проза як радянська, так і антирадянська, у другій половині 80-х років втратила свою актуальність, а отже і свого читача, бо іноді не власне книги є метою для читача, а їх суспільний резонанс, коли факт прочитання того чи іншого тексту є престижним. Читач 80-90-х рр. XX ст. ( як це неодноразово вже було в XIX ст.) продемонстрував свою напрочуд швидку втомленість від ідеологізованого тексту. Факт присвоения в цей період Нобелівської премії поету Й. Бродському вже не мав щонайменшого політичного відтінку (як, наприклад, у відповідній ситуації з О. Солженіцшшм), а був відповіддю на естетичні запити часу.

Важливою прикметою 80- 90-х рр. став факт примноження живого літературного процесу “поверненою” літературою. Різна за часом написання, жанрами, художніми орієнтаціями , вона не без труднощів знаходила своє місце у читацькій культурі. Адекватне її прочитання, розуміння художніх особливостей було обумовлене для читача дистанціюванням у часі від моменту створення. Так, стиль, мова “Котлована” А. Платонова для багатьох читачів вида- -лись складними в процесі сприйняття ще й тому, що історичний контекст за часом написания, був віддалений від сьогодення. Це створювало ситуацію маргінального стану “поверненої” літератури у “живому” літературному процесі. Таїс, одним з найбільш диску-тивних питань було те, куди хронологічно відносити цю літературу - за часом написання чи реиублікації. Як уявляється, з цих часових позицій чисто умовно проза поділяєт ься:

а) на прозу, що видавалася наприкінці XIX - на початку XX ст., у 20 - 30 ті роки, а надалі доступ до неї був заблокований;

б) книги письменників російського зарубіжжя трьох ХВИЛІ» .еміграції (після 1917 р., 1945 р., та 70-80-тих рр.);

в) твори, написані в 30-ті - 80-ті рр. XX ст., що так і не були видані ні в країні, ні за кордоном.

Цікавим с і такий факт: якщо раніше література нібито поділялась на радянську, антирадянську, дисидентську, літературу російського зарубіжжя тощо, то для історії російської словесності на ме;кі 80-х - початку 90-х рр. вона стала ідентифікуватись передусім за рівнем художньо-естетичної значущості і певнога мірою за моїюю написання.

Різка зміна ролей, статусів і літератури, і письменників, і читачів спричинила ситуацію, коли критика, залишаючись п полоні застарілих методологічних позицій , так і не змогла адекватно оцінити літературу 80 - 90-х рр., вбачаючи її “кризу”, “кінець” (О. Агссз, А. Еочароа, А. ВаснлевськшЧ та іи.), а не закономірний художньо-естегичшш розвиток, хоча і з досить своєрідним внутрішнім зв'язком. Але, як уявляється, пін вловимий і піддається умовній диференціації (за тематичними спрямуваннями і суто поетичними особливостями).

1. Література соціальної рефлексії представлена іменами О. Єрмакова, В. Куніна, О. Хапдусл, Ю. Стефановнча. Найбільш помітними, такими, що користувались читацьким попитом, були С. ІСаледії! та Л. Габншев. Документальність, фізіологічна нарисовість, натуралізм, оголена соціальність теорій як аспект суто поетичний була не тільки актуальною, злободенною, але й художньо-значущого, даючи поштовх для цілого потоку, зокрема кіиопродукції, що трансформувалась у явище під назвою “чернуха”. Ця проза розширила художньо-естетичні мелеі літератури, акцентуючи ті теми, лісі з ідеологічних міркувань за радянських часів були табуйовані. Підкреслено ідеологічній спрямованості прози соціальної рефлексії підпорядкована і її поетика.

До цієї прози ми відносимо і ті твори, що орієнтовані на осмислення буденності, повсякденності бугтя людини, естетична змістовність яких проглядається крізь сміх, сатиру, елементи фантастики, іронії, самоіронії, гротеску (проза Є. Попова, Вен. Єрофсєва, В. ВоГшогшча, С. Доплато па та іи.).

2. Література гри зі словом та смислом (С. Соколов,

В. Сорокін, В. Нарбікова, Є. Радов та ін.) здебільшого частіше пов’язується з поняттям “авангард”, або ж визначеннями типу “друга”, “інша”, “иаралітература”, “постмодериістська”, “література андеріраунда”. Словесні знаки тут не такі вже й значущі. Важливо, що в ситуації переходу до полістилістичного типу культури поява такого роду прози - явище закономірне. У ній наявна енергія опору тій мові, яка за Р. Бартом, “виникає та розповсюджується під захистом влади”,1 специфіка якої могла відрізнятися, вар’юватися лише у зв’язку з особливостями її використання (політика, наука, засоби масової інформації тошо) Проза

В. Нарбікової, С. Соколова В. Сорокіна пріг всіх передумовах та можливостях для ідентифікації її у межах одного напрямку, однієї творчої домінанти, дуже різна і за мовними новаціями, і за смисловим матеріалом.

3. Маргінальна література (твори В. П’єцуха, Л. їїетру-шевської, Т. Толстої, О. Кабакова, Вік. Єрофєєва, В. Пелевіпа, Д. Галковського, Ю. Мамлєєва та ін) що до визначенності мас досить умовний характер. У ній відтворено перехід суспільства та індівідуума у стан постсоціалістичної маргінальності, коли втрачаються колишні ролі та статуси, йде болісний пошук нових культурних, стилістичних кодів, норм, правил. Естетичний зміст цієї прози обумовлений процесами адаптації (соціальної, духовної, душевної); у текстах відсутнє моралізаторство, людина і навколишній світ відображуються тими кольорами, засобами, які могли б бути зрозумілими будь-якому читачеві.

Становлення полістилістичної культури передбачає новий _ погляд на так звану “масову культуру”, “масову літературу”. Вико-. ристання старих ідеологічних кліше стосовно цих явищ знецінює їх. Виявлення ознак, які дозволяють вважати один твір надбанням “масової культури”, інший - елітарної чи не найважливіше для сучасного літературознавства. Одним з принципів такої диференціації, гадаємо, може бути принцип функціональності. Так, Ю: Лотман вважав, що поняття “масова література” стосується “не стільки структури того чи іншого твору, скільки його соціального функціонування у загальній системі текстів, що утворюють цю

1 Барт Р. Удовольствие сгг текста // БартР. Избранные работы -М , 1989, с. 495.

культуру”.1 Частково погоджуючись із 10. Лотманом, вважаємо, що п такому визначенні відсутня відповідь на питання про художній сенс “масової літерагурп”. Не варто і, мабуть, безперспективно підходити до розмежування “масового” та “елітарного” лише з позицій жанру. Важливим також с фактор тимчасової відстороненосгі у підході до можливості ідентифікації конкретного тексту з поняттям “массовий”, “елітарний”. Не прагнучи всебічності у дослідженні цього питання (означений феномен XX сг. грунтовно вивчений західними культурологами, соціологами, літературознавцями) акцентуємо полярність літератури у ринковому просторі полістилісшчиої культури, інстатуалізаціга “масової літератури” не в теоретичному аспекті, а як можливість більш чіткої науково обгрунтованої дифереіщіалізації сучасної белетристики, що відповідає запитам читацьких мас. Сьогодні очевидним є факт, що активне побутування “масової літератури” в межах полістилістичної культури, буде домінуючою тенденцією в системі художньої комунікації.

Одним з найбільш суттєвих сенсуально-синтезуючих аспектів сучасної прози є її есхатологічна змістовність, обумовлена не стільки знеціненням моральних цінностей чи соціальною нестабільністю, хоча воші, безумовно, вплинули на формування відчуття катастрофічності буття, скільки спадкоємністю, культурологічно і художньо-естетично пов’язаною з тенденціями прози кінця XIX - початку XX ст., з її такими очевидними шпенгле-ровськимн мотивами “присмерковості”, катастрофічного прогресу Ерна. ' ‘

Еволюція передбачає, як відомо, рух по спіралі, і це стосується не тільки суспільства, але й художньої культури, розвиток якої має не тільки свій початок, розквіт та занепад, але й здібність до регенерації. .

Розпад цільності світосприйняття у літературі 80-х рр. уже відчувається у “селянській” прозі. “Ідеологізована” література, що прийшла до читача у цей час, опинилась нібито всередині фази “занепад - катастрофа”. Саме ця література, на наш погляд, формувала в читача есхатологічну свідомість, важко вже було пишатись

1 Лотман Ю М. О содср>каннн и структуре попятил “художественная Ліггерзтура" // Проблемы поэтики (г истории литературы. - Саранск, 1973, с 30.

радянським минулим, тим більше важко було вірити у “світле маіі-бугнс”. Ці тенденції були успадковані літературою, котра визначена як проза соціальної рефлекії, література гри зі словом і смислом, маргінальна. У першій герой відчуває себе розгубленим перед життям, яке його особисте існування перетворює у драму, трагедію, трагікомедію. Література гри зі словом і смислом є характерним прикладом художніх,-стилістичних пошуків, які особливо виявляюгься в періоди перехідні чи катастрофічні, на межі сторіч, епох, у тому числі, дотримуючись запропонованої концепції, трансформації типу культури. Вона відбиває не лише кризу (або, навпаки, розквіт) літератури, але й визначає деякі вектори її майбутнього розвитку.

У другій главі - “Читач і літературний процес кінця 80-х-гючатку 90-х рр.” - досліджується • ряд конкретних сторін функціонування читача - безпосереднього та активного суб’єкта художньої комунікації. Для нього, власне, й існує література, яку “некоректно розглядати тільки поза специфікою читацького сприйняття... Художня література як реальність починає конкретно існувати тільки тоді, коли її сприймає читач, сприймає так чи інакше”.1

Проблема читача є малодослідженою. Першопричиною цього є як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори. Його мінливість обумовлена специфікою часу, що змінює літературні уподобання, орієнтири. Особливо це характерно для читача 80 - 90 рр. З початку вибуху' читацької активності (приблизно 1986-1989 рр.) різні читацькі групи визначали літературне життя, впливали на нього. Колишній міф про вітчизняного читача (“найбільш читаючий у світі”) - наслідок функціонування літератури у системі моно-стилістичіюї культури, у якій чнгач поставав скоріше як щось однорідне (“радянський чнтач”), ніж багатопланове. Поняття “масовий”, “елітний” досить умовні. На початку 90-х рр. він ще більш диференціювався, прагнучи віднайти свою літературну лакуну. Вивчення читача у контексті комунікативного ряду “суспільство - письменник - твір - читач” є перспективним і результативним лише за умови поєднання методологічних підходів,

1 Андреев Ю.А. Волшебное зрение. Специфика ліггерат>рьі в современных преломлениях -Л., 1990, с. 173.

включаючи інтереси теорії та історії літератури, рецептивної естетики, літературної герменевтики, соціології читання. Запропонована нами модель рецепції читання вибудована па синтезі декількох підходів з врахуванням різних функцій читача: психологічна (“адресат”), соціальна (“реципієнт”), естетична (“читач-естет”). Вона передбачас осмислення мотивацій звернення до художнього тексту (про що йдеться мова у відповідному параграфі роботи) в першу чергу на феноменологічному рівні, коли читання може тлумачитися як спеціфічшій “образ спігу”, що складається з безлічі мозаічних, пристрасних стосунків суб’єкта зі всім, що в певний момент ним віддзеркалюється, співвідноситься з його уподобаннями, потребами. '

У контексті літературної ситуації кінця 80-х - початку 90-х рр. у зв'язку з проривом у масопу свідомість значної кількості текстуальної інформації відокремлюються та описуються такі мотивації звернення читача до тексту: інформаційна, пізнавальна, комунікативна, поствідновлтоюча. ідентифікаційна, релаксаційна. ажиотажна, рефлексивна. Так, інформаційна мотивація обумовлена прагненням читача до примноження текстуальних знань. У художньо-образній системі творів перед усім засвоюється історична, соціальна, буггева та інша інформативність. Характерним прикладом можуть бути тексти з ідеологічною домінантою наяви колективізації, лнеенківщшш, департації цілих народів тощо. Проза Б. Можаєва, В. Дудіицева, А. Приставкіна, В. Гроссмана,

О. Солженіцшіа та інших письменників, які орієнтовані у своїй творчості на соціально-критичіїі 'ретроспекції, у більшості випадків виконувала функції саме суспільної інформації. Для більшості читачів їх книги скоріше були подією суспільною, ніж літературною. .

Вияв читацьких мотивацій не обмежується лише бажанням його до опанування тексту. У дисертації проаналізовані постре-цепційні наслідки читання, означені як:

а) естетичне задоволення; •

б) катарсис; .

в) суггестія; .

г) обговорення вчинків та засвоєння уроків;

д) розширення світогляду;

з) емоційна розрядка;

ж) евристична насолода.

Результат освоєння тексту теж може бути пов'язаний з актуалізацією читачем певного “поверху” (або декількох) художньої .структури твору.

Реальний рух літератури та читацьких орієнтацій зримо відчутний в аспекті ілюстративного аналізу рецепції читання, чому сприяли зроблені нами соціологічні опитування 1991-1993 рр. Результати відповідей, наприклад, на запитання “що спонукає Вас частіше звертатися до художньої літератури?” або • “що б Ви виділили для себе у Вашій зацікавленості художньою літературою?” тощо сприяють формуванню більш повної і конкретної уяви про читача, його орієнтації.

У параграфі другому - “Типологія читача” - висхідною є думка про те, що читацький загал неоднорідний, різні групи споживачів писемної культури по різному ставляться до янищ літератури, що утворюють художній контекст певного часу. Реконструкція читача, побудова його типології - важлива проблема історії літератури, хоча і малодосліджена. Існує невелика кількість робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників - Г. Яусса, Г. Сивоко-ня, Л. Бєляєвої, С. Трубнікова, Ю. Зубова - та спроби класифікації читацького загалу письмешшками-класиками ( Й. Гете, Л. Надь, М. Гумільов, В. Набоков та ін).

Очевидно, що в науковому дослідженні читач типологічно завади буде більш або менш умовно сконструйований. У дисертаційному дослідженні с спроба розробити його типологічний ряд, який вміщує не тільки імпліцитного читача, але й реального.

Будь-яка діяльність, у тому числі й використання творів мистецтва з тою чи іншою метою, може бути активною або пасивною, тому необхідно враховувати і цю шкалу оцінки читання при побудові типології, а також такі параметри як інтенсивність читання, характер вибору, сприйняття та засвоєння тексту, що достатньо органічно пов’язано із мотиваціями читання.

Виділено і описано такі типи читачів:

а) читач актішіїого творчого типу (АТТ);

б) чііта'ч акггіівіїого тину (АТ);

в)' чнтй'ч пасивного типу (ПТ).

Принципово важливим є виділення “середнього” чигача, який завжди кількісно домінує в читацькій аудиторії. За нашими спостереженнями студентських читацьких груп різних навчальних спеціальностей , 70 - 76% з них - саме читачі ЛТ. У ситуації кінця 80-х - початку 90-х рр. ці читачі значною мірою обумовили характер і динаміку літературного процесу: якщо раніше поїш з основному зосереджували свою увагу на текстах з компенсаторним началом (детектив, фантастика, мелодрама, історико-пригодшщька література), то у перехідний період історії літератури гони почали активно звертатися до текстів ідеологічних у своїй основі (твори Л. Рибакопа О Солженішша, О. Бека, А. Прнставкіна та ін). Однак “вибухова” соціокулілурна ситуація не може бути тривалою. Зміни суспільних, політичних, соціальних реалій життя суспільства викликали переорієнтацію у читацьких уподобаннях цього типу читачів: частина із загалу ЛТ “перейшла” до групи ПТ, число яких, наприклад, у студентському середовищі складало у 1991 р. 18 %, а у 1993 р. - вже 28%.

Малочисельну, але водночас досить стабільну групу складають читачі АТТ. Читач цього типу віддас перевагу літературі, орієнтованій на особливе, творчо активне сприйняття з відповідною змістовно-функціональною значущістю. Такими є .твори літературної класики (перш за псе російський та український реалістичний . роман XIX ст.), тексти сучасної літератури, що передбачають глибокі читацькі роздуми, розраховані на формування.різноманітних оцінок, суджень, самостійне “домислювання”, своєрідне співавторство. Це естетично активний читач, який у літературній ситуації 80-90-х рр. відкрив длл себе твори, що раніше не видавалися: А. Платонова, М. Булгакова, М. Зорова, М. Хвильового, В.Набокова, С.Соколова, В. Аксьоно-ва. та ін. .

Якщо читачі АТ і ПТ у соціокультурній ситуації перехідного часу не були готові і до нових взаємовідносин з літературою, чекали від неї остаточних відповідей -і авторитетних оцінок (такими їх виховала радянська епоха), то читач АТТ досить швидко адаптувався до нових умов функціонування літератури уже в системі полістилістнчної культури. Він є читачем прози

В. Маканіна, Д, Харитонова, В. П’єцуха, Л. Петрушевської,

А. Кіма та інших письменників, для сприйняття яких необхідний певний естетичний досвід.

Кожний тип читача співвідноситься з об’єктом читання у його передрецепційному і пострецепційному виразі. Наприклад, для читача АТГ домінуючим при виборі книги можуть бути такі мотивації: пізнавальна, комунікативна, поствідіювлююча, рефлексивна, а результати читання неодмінно мусять принести естетичне й еврістичне задоволення, відчуття катарсису, розши-рення світогляду.

Звичайно, читання є не стільки наслідок, скільки процес, бо характер вибору книга читачем будь- якого з визначених типів залежить від цілої низки факторів культурного, соціального, психологічного порядку. Один і той же читач у різні періоди свого життя може проходити різні ступені запропонованої типології.

Мотивації звернення до художнього тексту і типологія читача певною мірою реконструюють деякі риси й особливості читацької біографії в конкретний період історії літератури. У цій ситуації важливим є факт осмислення читача не в якості окремого суб’єкта дослідження, а в зв’язку з рухом російської прози у 80 - 90-х рр., відображення її художньо-естетичних, історико-культурних особливостей.

Висновки. Динаміку літературного процесу 80-х - початку 90-х рр. в цілому визначає функціонування художніх текстів у ситуації переходу культури від моностилістичного типу до полістилістичного. Змінюються принципи відносин у комунікативному ряді “суспільство - письменник - твір - читач”. З’являється ціла низка тематичних, художніх напрямків російської прози, у тому числі і тих, що раніше не були відомими читачеві. Диференціюється не тільки література, що розвивалась у межах, дозволених ідеологізовапим типом культури, але й принципово змінюється біографія письменника та читача. Для історії літератури період другої полозини 80-х - початку 90-х рр. певним чином є унікальним і неповторним, оскільки на цьому етапі історії літератури визначається її подальший розвиток.

У Додатках подано моделі рецепії читання, зразки анкет, за якими проводилось опитування, та деякі його результати, автори та назви текстів актуального кола читання..

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Социологическое исследование чтения: проблема читателя и его типологии.// Литература в контексте культуры. Сборник научных трудов. - Днепропетровск.1993. -с.141-147.

2. Читательский выбор в литературной ситуации конца 80-х годов. // Вестник Днепропетровского университета. Литературоведение н журналистика. Вып. 1. - Днепропетровск, 1996. - с. 162-170.

3. Проза А.И. Солженицына в социокультурной ситуации рубежа

80-90-х годовУ/Аістуальні проблеми літературознавства. - Т.1. Дніпропетровськ, 1996. - с.62-68. '

4. “Толстые” журналы и читатель в социокультурной ситуации второй половины 80-х - начала 90-х годов.// Ех ргоГеБЗО. Збірник праць вчених Придніпровського регіону,- Дніпропетровськ, 1997,-с. 141-144.

5. Специфика функционирования русской прозы и социокультурном контексте 80 - 90-х годов XX столетия.// Наукові записки ХДПУ. Серія “Літературознавство”. - Т. 1. Харків, 1998.-е. 40 '53.

6. Тексты с компенсаторной функцией. //Когнитивная и коммуни-

кативная структура текста. Функциональный анализ. Материалы научного совещания. М., 1991. - с.20-21. .

7. Художественная литература и досуг студентов /к итогам одного исследования/.// Гуманізація і гуманітарізація - приоритетний напрямок політики України в галузі вищої освіти. Тези доповідей міжзузівської науково-практичної конференції. Дніпропетровськ, 1992.-с. 16.

8. Читатель и его типология. // Придніпровський науковий вісник. Матеріали наукової конференції-Дніпропетровськ, 1996. -с,15.

■ Иванцов Евгений Григорьевич.

Русская проза 80-90-х годов XX столетия: динамика социокультурных ориентаций.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература; Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1997. - -

Защищается рукопись, в которой исследуются основные тенденции развития русской литературы в социокультурной ситуации 80-90-х годов. Рассматриваются художественные особенности и тематика прозы в период трансформации культуры мо-постилистического типа в полистилнстический. Литературный процесс анализируется в связи с читателем - активным субъектом художественной коммуникации “общество - писатель - произведение - читатель”. Описываются характер чтения, типология читателя, мотивации обращения его к литературному тексту.

Ivantsov Evgeny Grigorievich. '

Russsian prose of the 80’s - 90’s of the XX lh centuiy:

dynamics sociocultural orientations.

Master of Philology Dissertation Speciality 10.01.02 - Russian Literature; Dnipropetrovsk State University, Dnipropetrovsk, 1997.

The manuscript considers the major trends of development of Russian literature in the social and cultural situation of the 80s - 90s. It deals, with artistic feature and themes of the prose during the period of transformation of a monostyle culture into a polystyle culture. The process of literature has been analyzed with a reader being an active subject.of artistic communication:”society - writer -work of literature-reader”. The character of reading, the types of

reader’s motivation to turn his attention to this or that work of

literature also being thoroughly considered.

Ключові слова:

літературний процес, повістувальна проза, соціокультурна орієнтація, соціокультурна ситуація, тип культури, тип читача, типологія, мотивація, рецепція.

Ти,; ФГУ .г&іі-юс.