автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.11
диссертация на тему: Синкретизм дохристианских верований и православия в Украине

Полный текст автореферата диссертации по теме "Синкретизм дохристианских верований и православия в Украине"

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С.СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

-а ^

' КУЛАГІНА Ганна Михайлівна

УДК 28.9 + 299.18

СИНКРЕТИЗМ ДОХРИСТИЯНСЬКИХ ВІРУВАНЬ ТА ПРАВОСЛАВ’Я В УКРАЇНІ

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 2000

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі культурології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

установа:

Захист відбудеться 24 листопада 2000 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ - 1, вул.Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомиться у бібліотеці Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ - 1, вул.Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 24 жовтня 2000 року.

Науковий

керівник:

ЗАКОВИЧ Микола Михайлович, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедрою культурології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова •

Офіційні

опоненти:

БОНДАРЕНКО Віктор Дмитрович, доктор філософських наук, професор, голова Державного комітету України у справах релігій;

ЛОЗКО Галина Сергіївна, кандидат філософських наук, професор кафедри етнокультурології Національного університету культури і мистецтв.

Провідна

Національний аграрний університет

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03

доктор історичних наук НАДТОКА Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі вчені все частіше звертаються до вивчення “побутової релігійності”, яка загалом має синкретичний характер. Актуальність дослідження проблеми релігійного синкретизму обумовлюється не лише практичною необхідністю знати місцеві та регіональні форми цього феномену, але й загально-філософськими завданнями вивчення закономірностей розвитку релігії. Достовірні наукові знання необхідні також і для спростування прагнень традиційних християнських церков довести, що релігійність українців є виключно християнською. Аналіз побутової релігійності українців засвідчує, що в Україні ніколи не існувало християнства у “чистому вигляді”. Прийняття християнства Київською Руссю постало не як механічне запозичення його візантійського варіанту, а як зумовлене історичною традицією і попередніми формами релігійності, своєрідне його прочитанням. Всебічне осмислення феномену релігійності українства неможливе без грунтовного дослідження її витоків, а саме - давньослов’янських вірувань, що збереглися в змісті буденних релігійних переконань. Такі питання, як вплив християнізації на традиційні вірування русичів, на їх світогляд загалом, ще не стали предметом спеціального дослідження. Відсутність системного наукового вивчення феномену релігійного синкретизму в православ’ї України обмежує пізнання духовної культури народу загалом, її витоків і тенденцій. Тому систематизація і поглиблене дослідження процесів зародження релігії на українських теренах, еволюції давніх вірувань слов’ян, їх трансформації за умов взаємодії з християнською церковною ідеологією та культурою, - нині є важливим завданням. Вивчення Давніх релігійних вірувань киє-воруських слов’ян, співіснування їх давньої обрядовості з християнською дає можливість дослідити причини синкретизму релігійних уявлень, встановити його особливості та форми на теренах України.

Рядові віруючі часто не володіють доктринальним і єдино вірним, з точки зору богослов’я, поясненням сутності православ’я. У них існує “своє” його витлумачення, як правило, щільно пов’язане з традиційними у даному середовищі архаїчними уявленнями. З іншого боку, визнаємо, що саме синкретичні народні форми вірувань недостатньо досліджені порівняно із здобутками догматичного богослов’я світових релігій чи вивченням генезису родоплемінних культів.

Актуальність досліджуваної проблеми зумовлена ще й тим, що її розв’язання допоможе зрозуміти сутність та тенденції розвитку сучасної релігійності українців, виявити причини процесу виникнення “нових” релігійних течій, зокрема неоязичницьких. Останнє зумовлює необхідність аналізу проблеми двовір’я, явищ релігійного синкретизму, співвідношення дохристиян-

ських та християнських елементів у побутовій релігійності українців. Особливості релігійного синкретизму в цілому, утворення та його еволюція, зв’язок з православною традицією обумовлюють актуальність теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною планової теми “Проблеми світоглядного виховання в сучасних умовах”, а також наукових розробок з вивчення релігійного світогляду, його функціональності та еволюції, над якими працює кафедра культурології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є ррове-дення комплексного філософсько-історичного аналізу взаємовпливів дохристиянських вірувань і християнства, які зумовили формування релігійного синкретизму в православ’ї України, а також виявлення релігійного синкретизму в процесі формування побутового варіанту православ’я. У дисертації обгрунтовується розуміння релігійного синкретизму як результату процесу діалектичної взаємодії різних національно-релігійних систем, що специфічно відображають соціально-економічні, політичні та культурно-історичні зв’язки між народами та етнічними групами.

Для досягнення цієї мети дисертантом поставлено та вирішено наступні завдання:

- розглянути феномен релігійного синкретизму як складову частину релігійної традиції, проаналізувати його структуру, еволюцію і зміст;

- виявити джерела релігійного синкретизму, наявного в православ’ї України;

- простежити особливості еволюції дохристиянських вірувань в процесі християнізації українців;

- відтворити процес становлення, а також сутність двовір’я в Київській Русі, визначити його місце у вітчизняній релігійній історії та співставити з таким явищем як релігійний синкретизм;

- виявити природу, прослідкувати спадкоємний зв’язок з культурою минулого побутового варіанту православ’я України.

Методи дослідження. З метою виявлення основних рис, тенденцій розвитку релігійного синкретизму, причин його виникнення дисертантом використовуються методи історичного, діалектичного і логічного аналізу, історичного порівняння релігій різних епох, що спираються на принципи позакон-фесійності, світоглядного плюралізму. Цілеспрямованості, чіткості висновків у вивченні сутності дохристиянських вірувань давніх русичів, синкретичного характеру побутової релігійності сприяло використання методів об’єктивності, аналізу та синтезу, дедукції та індукції, абстрагування, аналогій та узагальнень.

з

Основна проблема, яка вирішується в дисертації, - характер і форми релігійного синкретизму в православ’ї України. Основна проблема визначає об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом останнього є взаємозв’язок дохристиянських вірувань з православ’ям; предметом - процеси релігійного синкретизму, що сформували самобутній характер православ’я в Україні.

Наукова новизна дослідження. Аналіз соціальних, соціально-психологічних та гносеологічних коренів синкретизму дохристиянських вірувань києворуських слов’ян з православ’ям, його змісту, приводить дисертанта до висновку, що в українців сформувався новий тип релігійної свідомості -український різновид побутового православ’я. Релігійно-синкретичний світогляд українця, сформований після прийняття християнства, є якісно новим, часто неусвідомленим поєднанням різноконфесійних, зокрема дохристиянських і православних елементів, кожний з яких посів своє, відповідне його світоглядній функціональності місце в цілісній картині світобачення віруючого. Здійснивши комплексний аналіз історичних, соціологічних та етнокультурних умов еволюції православ’я в Україні, дисертант розкрила його специфіку, тенденції розвитку та синкретичний характер. Ця концепція дослідження конкретизується у висновках і положеннях дисертації, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

- процес синкретизму включає три основних етапи діалектичного розвитку. До останніх відносимо: зіткнення релігійних систем, вибірковий обмін віруваннями й обрядами та органічний синтез традиційних і запозичених елементів;

- кожному історичному етапі відповідає певний рівень синкретизму релігій, який передбачає оволодіння релігійною інформацією і зв'язок зібраної інформації з життєвим досвідом людини;

- особливістю релігійного синкретизму є те, що в процесі взаємодії кількох релігійних систем запозичуються ті їх елементи, в яких існує потреба, але для цього необхідні певні соціальні передумови;

- нові елементи релігійної системи виростають із старих поступово. Цей процес має певну впорядкованість, організованість. Між новим та старим існує генетична, структурно-функціональна єдність або деяка зовнішня подібність;

- зв'язок нових і старих елементів у релігійній системі може бути багатоповерховим, різноаспектним. Він виникає внаслідок асоціації ідей, уявлень та образів. Останні в релігійній свідомості відбуваються по лінії аналогій і запозичень, пошуків подібних ознак і генетичної єдності;

- концептуальний вигляд християнства, його найоригінальніші риси, найважливіші символи визначила еволюція іудаїзму та релігійної свідомості іудеїв, що відбувалася під впливом грецьких і греко-римських елементів;

- християнство на українських теренах приймало форму, типологічно співвідносну з середньовічними канонами, спільними для всіх країн православного регіону, що складало статичний компонент православ’я;

- під час поширення християнства по Україні-Русі до наднаціонального, загальноправославного долучалися специфічні риси, пов’язані з елементами релігійного традиціоналізму, дохристиянського минулого. Спадщина дохристиянської доби стала, певною мірою, органічною частиною християнства, придала православ’ю в Україні риси неповторної виразності, життєвої сили та оптимізму;

- утворене внаслідок накладання християнства на традиційні вірування та уявлення русичів, двовір’я характеризувалося рухливістю пропорцій своїх складових. Саме на цій основі з’являлися змішані форми, в яких надалі функціонувало православ’я;

- синкретизм сформував неповторний характер православ’я в Україні, що відрізняє його від православ’я інших народів. Враховуючи це, неможливо визнавати лише прямий та однобічний вплив греко-православної релігійності на ідейне життя давньоруського суспільства.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Теоретичне значення дослідження полягає у вивченні процесу синкретизму дохристиянських вірувань русичів з православ’ям, визначенні місця цих вірувань в системі православного віровчення. На основі аналізу фактичного матеріалу з релігійного синкретизму в дисертації розкриті особливості поширення елементів попередніх релігійних уявлень в православ’ї України. Зміст та висновки, зроблені в дисертації, є певним внеском у науковий аналіз проблеми релігійного синкретизму. Вони розширюють уявлення про особливості світоглядної культури православного українця.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати, зокрема теоретичні положення і висновки, можуть бути використані в подальшому дослідженні релігійного синкретизму, проблем історії філософії, історії культури та історії релігії в Україні. Матеріали дисертації можуть використовуватися в навчально-викладацькій діяльності, при читанні лекційних курсів та проведенні семінарських занять з релігієзнавства, історії філософії та історії культури, висвітленні тем, пов’язаних з еволюцією релігії східних слов’ян, історією Київського християнства та побутовими віруваннями православних українців.

Апробація дисертаційного дослідження здійснювалася у виступах на наукових та науково-практичних конференціях: міжнародній науковій конференції “Християнство в контексті історії і культури України” (Київ, 1997 р.); колоквіумі “Етнос і релігія” (Київ, 1998 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Християнство і духовність” (Київ, 1998 р.); Всеукраїнському

християнському форумі “Плід правди сіється творцями миру” (Київ, 1998 р.); науковій конференції “Християнство в контексті світової історії і культури” (Київ, 2000 р.).

Основний зміст і деякі висновки вивчення проблеми відображені у п’яти статтях автора.

Впровадження наслідків дослідження здійснювалося не лише у формі наукових публікацій дисертанта, айв процесі викладання курсу з релігієзнавства в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, в навчальному процесі в Школі екстернів м.Києва, лекційних курсах з філософії та історії України, що читалися у Першому Вищому професійному училищі м.Києва. Матеріали дисертації використовувалися при підготовці автором навчально-методичних матеріалів: “Методичні рекомендації з курсу “Історія України. Всесвітня історія”; “Проблемно-аналітичні завдання для поточного контролю знань з історії України”; “Проблемно-аналітичні завдання для підсумкового контролю знань з філософії” для слухачів середніх спеціальних навчальних закладів, учнів гімназій, ліцеїв. В них розкриті наслідки дослідницької роботи над проблемою.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, яка випливає з мети та основних завдань праці. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, логіка розміщення яких відповідає вирішенню основних дослідницьких завдань, а також із заключної частини та списку основних використаних джерел та літератури. Вирішення завдань дослідження передбачало насамперед з’ясування феномену релігійного синкретизму, чому присвячений перший розділ дисертації. Конкретизація загальних положень, сформульованих у першому розділі, розкривається у другому розділі, де аналіз базується на конкретно-історичних матеріалах джерел релігійного синкретизму православ’я в Україні. Такий підхід дав можливість у третьому розділі перейти до з’ясування давніх вірувань слов’ян, висвітлення їх переплетення з християнським світоглядом. Проведений аналіз дозволив виявити основні синкретичні риси побутової релігійності православних в Україні, чому присвячений четвертий розділ дисертації. Завершують дослідження сформульовані висновки і список основних використаних джерел та літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, викладено загальні положення про стан її наукової розробленості, визначені мета і завдання дисертації, розкрито її теоретико-методологічну базу, сформульовані наукова новизна, теоретична та практична значимість роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Висвітлення проблеми у науковій літературі”

- представлено докладний огляд літератури, розглядається сутність та закономірності виникнення синкретизму, особливості поширення та функціонування останнього, з’ясовуються етапи розвитку синкретизму при взаємовпливах різних релігійних систем та його типи, розглядаються теоретичні проблеми, пов’язані з релігійним синкретизмом взагалі та здійснюється спроба визначити закономірності його існування в православ’ї України.

Тема дисертаційного дослідження вимагала опрацювання широкого кола джерел та літератури. Основна увага приділялась аналізу релігійного світогляду православних в Україні за певних періодів її історії, висвітленню співвідношення загального і конкретного аспектів.

Дослідження процесів еволюції релігії, в тому числі й функціонування релігійного синкретизму як об’єктивної закономірності розвитку віровчення й культу, почалося в XIX столітті. За цей період накопичений значний фактичний матеріал з проблем слов’янського язичництва. Цьому присвячені праці відомих дослідників міфологічної школи, українських, російських і білоруських етнологів, мовознавців та істориків XIX - поч. XX ст.: О.Потебні, П.Куліша, М.Костомарова, П.Чубинського, О.Афанасьєва, М.Максимовича, Я.Головатського, В.Шухевича, М.М.Нікольського та ін.

Для оцінки давньослов’янської релігійності особливе значення мали праці сучасних вчених Б.О.Рибакова, М.О.Чмихова, М.В.Поповича, Г.Носової, С.Токарева, Т.Голіченко, Б.О.Лобовика. Інший погляд на тлумачення “язичництва” існує у дослідників української діаспори (Я.Оріон, В.Шаян, І.Огієнко, Л.Селенко). Загальні принципи аналізу історико-релігійного процесу, релігійного феномену подані у працях М.М.Заковича, П.Л.Яроцького, А.М.Колодного, Ю.А.Калініна.

При вивченні еволюції релігії увага багатьох дослідників приділялася явищам релігійного синкретизму (Є.Анічков, С.Артановський, М.Маторін, М.Капустін, Л.Лемешко, Т.Жеребіна та ін.). Останнім часом деякі аспекти релігійного синкретизму у українців розглянуті А.С.Глушаком, А.П.Голубом, О.Н.Саганом, В.К.Сапігою. Язичництво крізь призму побутової релігійності українців досліджувала Г.С.Лозко. Зазначений вище стан розробленості проблеми зумовив обрання теми дисертаційної роботи.

Частково сприяли дослідженню теми дисертації дослідження дореволюційних вчених М.Д.Присьолкова, М.С.Грушевського, Є.Є.Голубинського, О.О.Шахматова, в яких розкривається сутність, зміст запровадження християнства на Русі. Сучасні дослідження М.Ю.Брайчевського, І.Огієнка,

О.М.Рапова, Я.Н.Щапова, Н.Д.Полонської-Василенко, Г.М.Лівшица,

A.П.Каждана, Н.І.Голубцової, І.С.Свенцицької, В.К.Чалояна, А.Кузьміна,

B.В.Мількова, В.Федосика, Р.Віппера, А.Б.Рановича, Я.А.Ленцмана,

Г.Філіста, В.П.Оргіша, І.П.Мозгового посідають чільне місце в аналізі названих проблем і дають цікавий матеріал для обгрунтування точки зору дисертанта на процес християнізації країни, формування православ’я, богословської думки, обрядово-культової системи.

Проте, чимало питань названої проблеми дослідниками не вивчалися. Це стосується процесу адаптації християнських світоглядних орієнтирів до місцевих традиційних уявлень про божественне; вплив традиційних релігійних вірувань на розвиток нових релігійних уявлень за нових умов; сутність релігійного синкретизму як одного з головних чинників генезису релігійних форм на території України; роль релігійного синкретизму у збереженні окремих світоглядних і обрядово-звичаєвих форм релігійності києворуських слов’ян. Недостатньо висвітлені механізми формування і функціонування двовір’я на особистісному і суспільному рівнях. Проблематичним також залишається визначення двовір’я: паралель чи синкретизм різних вірувань. У багатьох працях синкретизм не розглядався як одна з закономірностей еволюції релігії з філософської точки зору, не існувало чіткого й однозначного визначення поняття “релігійний синкретизм”, не узагальнені конкретні особливості його розвитку.

Термін “релігійний синкретизм” набуває широкого вжитку у релігійній літературі XIX ст. Під цим поняттям розуміли хаотичне з'єднання вірувань й обрядів різних релігійних систем. Нерідко констатувався сам факт релігійного синкретизму, але не поставало питання про причини його виникнення. У сучасній філософській літературі вживання терміну "синкретизм" є невпоряд-кованим. Під синкретизмом розуміють не лише злиття, диффузність, або не-розчлсноване з’єднання, характерне для початкового нерозвинутого стану певного явища, але й змішування, неорганічне злиття різнорідних елементів. У релігієзнавстві синкретизм трактується як органічне чи еклектичне поєднання кількох релігійних систем, що найчастіше виникає при поширенні одного релігійного вчення на території з традиційно іншим віровченням. Виходячи з вказаного вище, під релігійним синкретизмом будемо розуміти об’єктивний процес з’єднання, злиття різних елементів, вірувань та культів у ході взаємодії одних з іншими та утворення нової цілісної системи світогляду, світовідчуття й культу зі своєю специфічною структурою.

Концепція релігійного синкретизму представлена різними точками зору:

- релігійний синкретизм виступає синонімом "побутової асиміляції", для якої характерно напластування християнських вірувань на язичницьку основу. Цей процес є органічним синкретизмом, бо християнство не суперечить язичницькій системі вірувань, а доповнює її;

- терміном "релігійний синкретизм" позначається взаємопроникнення релігійних уявлень при зустрічі двох або більше релігій, що розрізняються за ступенем свого розвитку. При цьому релігійний синкретизм розглядається з трьох точок зору. По-перше, як проникнення менш розвинутих культів у більш розвинуті. Приміром чого - всі елементи анімізму, фетишизму й магії у християнстві. По-друге, проникнення елементів більш складних культів у менш складний, який все ж таки зберігає цілісність своєї основної концепції. По-третє, поєднання уявлень та культових дій кількох складних релігій;

- полісинкретизм вказує на те, що релігійність того чи іншого народу є результатом певного впливу різних релігійних систем, коли відбувається ба-гаточисельна синкретизація й пересинкретизація релігійних феноменів. Хоча у православ'ї та дохристиянських віруваннях існують схожі риси, проте не можна зводити процес синкретизації до пристосування язичництва до православ'я чи навпаки. У дисертації здійснено спробу розкрити багатоманітність та внутрішню логіку переосмислення дохристиянських елементів у новій, православно-язичницькій системі.

Умови для синкретизму релігійних уявлень підготовлюються як внутрішніми (ендогенними), так і зовнішніми (екзогенними) факторами їх розвитку. В дисертації запропоновано розглядати процес синкретизму як такий, що включає три основних етапи діалектичного розвитку: зіткнення релігійних систем, вибірковий обмін віруваннями і обрядами та органічний синтез традиційних та запозичених елементів. На кожному історичному етапі досягається відповідний рівень синкретизму релігій, який передбачає оволодіння релігійною інформацією і зв'язок зібраної інформації з життєвим досвідом людини. До таких рівнів відносимо: наслідувальний, асоціативний, інтегрований.

Під наслідувальним рівнем релігійного синкретизму розуміємо існування двох (чи декількох) якісно відмінних одна від одної систем. В цьому випадку зовнішній вияв належності до релігійної організації висловлюється через формальне прилучення до цієї організації.

Під асоціативним рівнем релігійного синкретизму вбачається нестійке злиття традиційних і привнесених релігійних образів та обрядів за зовнішньою, не сугнісною ознакою, а також засвоєння релігійної догматики й культу на рівні народного світогляду.

Інтегрований рівень релігійного синкретизму визначається органічним синтезом старої та нової релігійних систем у побутовій релігійній свідомості. При цьому віруючі свідомо відносять себе до нової релігійної організації. Межі вищевказаних рівнів релігійного синкретизму достатньо рухливі і обумовлені складним та багатоманітним процесом історії кожного народу.

Факт запозичення релігійних явищ або злиття їх з однопорядковими моментами у сприймаючій релігійній системі, а також набуття ними нової, самобутньої форми вказує па ціннісний аспект у визнанні цих релігійних явищ. Іншими словами, обмін релігійними цінностями - це суперечливий процес утворення складних синкретичних форм, в основі якого - взаємозбагачення релігійних систем.

Дані теоретичного дослідження підтверджуються значним фактичним матеріалом з даної проблеми, що знайшло своє відображення у наступних розділах дисертаційного дослідження.

У другому розділі - “Джерела релігійного синкретизму православ’я” - дисертант доводить, що християнство, як будь-яке інше масштабне історичне явище, виникло в певному суспільному середовищі і найтіснішим чином пов’язано з найрізноманітнішими попередніми й особливо сучасними йому філософськими та релігійними системами.

В першому параграфі розділу “Синкретичний характер православного віровчення” окремі ідейні джерела раннього християнства дисертант намагається прослідкувати через аналіз нехристиянських творів І ст. н.е.. Подальші зміни у ранньохристиянській ідеології значною мірою відображали ті зрушення, що відбувалися в греко-римському світі на протязі II і III ст.. Таким чином, не лише корені християнської ідеології, але й її складові частини безпосередньо сходять до оточуючого християнські общини спочатку іудейського, а пізніше греко-римського світу. Численні елементи східних культів ввійшли складового частиною до християнської проповіді: уявлення про воскресаючого та помираючого Бога, потойбічне життя, боротьбу світла та темряви, таїнства та ін.

Важливим джерелом християнської ідеології був іудаїзм. Християнство запозичило з нього, а потім визнало одкровенням всі книги Старого завіту, в тому числі біблійну космогонію. Ідею месіанізму було сприйнято в значно переробленому вигляді, якого месіаністські настрої набули в апокрифічному уявленні про месію на відміну від ортодоксального старозавітного. Лише поступово християнство відокремлювалося від іудаїзму. Основним положенням іудаїзму, що виявилися абсолютно непридатними для нової релігії, була його етнічна обмеженість.

Однак доктрина християнства не складалася лише з запозичень. Християнство творило нове, особливе. Нові риси християнства зростали на грунті того часу і обумовлювалися конкретно-історичним становищем у східному Середземномор’ї.

В параграфі “Синкретизм у православному культі” на прикладах християнських таїнств, а, особливо, причащання та хрещення, дисертант з’ясовує синкретичний характер культового елементу православ’я. Обряди

причащання та хрещення з’явилися тоді, коли християнство, розвиваючись у світову релігію, пішло на рішучий розрив з іудаїзмом. Проте обрядність іудаїзму впливала на становлення обряду хрещення та ритуальні трапези. Обряд хрещення з’являється раніше за причащання. Спочатку причащання здійснювалося під час колективних ритуальних трапез. Теофагія причащання, а також уявлення про “друге” народження у хрещенні запозичені християнством з “язичницьких” містерій, що користувалися значною популярністю серед населення Римської імперії. Цим елементам обрядової символіки у християнстві надавалося нове звучання: вони пов’язувалися з особою Ісуса Христа, месії, що уособлював земне страждання і спокутував своєю смертю гріхи людства. В символічному змісті обрядів хрещення та причащання все більшої ваги набувають ідеї релігійного містицизму, сотеріології, а есхатологічні мотиви поступово зникають.

Процес створення християнських обрядів (пізніше таїнств) відбувався у запеклій боротьбі всередині християнства різних груп, течій, сект. В цій боротьбі перемагав той напрямок, який найбільш послідовно висловлював тенденцію до перетворення християнства на світову релігію, орієнтувався на тривале співіснування з “зовнішнім” світом. У боротьбі різних течій, сект всередині християнства знаходимо численні компроміси та запозичення. Богослови виробили своє вчення про таїнства, поєднавши в них уявлення одного порядку (містичні, сотеріологічні): смерть і воскресіння за подобою Христа, вживання його “тіла” та “крові”, одержання надприродної сили у вигляді “благодаті”, необхідної для спасіння. Ці уявлення відомі вже з ранніх послань Павла.

Отже, соціально-політична еволюція, через яку пройшло християнство, знайшла своє висловлення у процесі виникнення перших християнських таїнств, що носили синкретичний характер. ‘

У третьому розділі дисертації “Історична обумовленість і причини релігійного синкретизму в православ’ї України” показано, що при визначальному впливі побуту давніх слов’ян, який зазнавав своєрідних змін, розвиток релігійного синкретизму став специфічним відображенням у світогляді українців властивих йому процесів етногенезу. Проаналізовані археологічні, етнографічні, лінгвістичні джерела переконливо свідчать про вшанування давніми слов’янами об’єктів та явищ місцевої природи. В релігійних віруваннях відображалися явища, пов’язані з психічною діяльністю людей, що відбилося в давніх уявленнях про душу та потойбічне життя. В цілому, вірування давніх слов’ян відображали особливості природніх умов, рівень розвитку матеріального виробництва та соціальної структури тієї доби.

В першому параграфі розділу “Дохристиянські вірування давніх слов’ян та їх роль у процесах релігійного синкретизму” дисертант, харак-

теризуючи дохристиянські вірування давніх слов’ян, доводить, що за формою вони були типовим зразком політеїзму, не вільним від архаїчних елементів. Застосовані у дослідженні факти свідчать про злиття різних домонотеїс-тичних релігій, викликане зіткненням етносів та економічних станів. Стихійно-природній процес взаємної адаптації йшов через ланцюг переосмислення минулого у сучасному.

Увага до дохристиянських релігійних уявлень пояснюється необхідністю знати ідейні витоки національної культури та ідеології. У період, коли політичні, правові, етичні, естетичні та філософські погляди не набули самостійності, коли знання-світогляд було єдиним, цілісним, давньоруську релігію краще визначити як культурно-ідеологічну систему, що сприяла усвідомленню та оцінці ставлення людей до дійсності, соціальних проблем.

Майже повна відсутність письмових джерел тих часів не сприяє детальному реставруванню еволюції духовного світу та релігійних уявлень східних слов’ян. Вирішення завдання ускладнюється позицією православної церкви у перші століття свого існування з її негативним ставленням до попередньої культури. Тому кожна спроба відновити стан духовної культури дохристиянської Русі є черговою реконструкцією за відомим моделями. Незважаючи на те, що багато з культурних досягнень Давньої Русі втрачено, опрацьований дисертантом фактичний матеріал свідчить, що духовна культура східних слов’ян знаходилась на достатньо високому щаблі розвитку. Давньоруська духовна культура і релігія виявилися культуроутворюючими та релігієут-ворюючими чинниками майбутньої релігійної ідеології. Православна церква, спираючись на ці складові, сформувала саму себе як специфічний релігійний феномен.

У параграфі “Християнізація Київської Русі та виникнення релігійного синкретизму” розкриваються якісно нові процеси релігійного синкретизму, що були наслідком розповсюдження християнства серед києворуських слов’ян. В зв’язку з цим проаналізовано сутність християнізації Русі не лише у культурному, політичному, конфесійному ракурсі, але й висвітлено ті аспекти, які можна назвати етнографічними: вивчено не лише те, з якою метою і через подолання яких труднощів вкорінювалось християнство, але й те, як і чому населення країни приймало нову для нього віру. При такому підході стає зрозумілим, що говорити про населення в цілому недоцільно. Давньоруське суспільство складалося з кількох соціальних груп, які по-різному ставились до перспективи зміни віри і мали для прийняття християнства свої підстави. Процес добровільного прилучення окремих соціальних верств до церкви відбувався у різні періоди часу. Соціальна група вважалася християнізованою, коли більшість її представників погоджувалися з новим самовизначен-

ням: "ми - християни". Цей процес відображають документальні пам'ятки матеріальної і духовної культури.

Соціальними верствами Київської Русі, що виявляли характерну самостійність у прийнятті християнства, були: панівна верхівка (князі і їх дружина, бояри і боярська адміністрація, купецтво, адміністрація феодальних вотчин й т.ін.); соціальні низи міського посаду (головним чином ремісники); селяни. Процес християнізації загальної маси населення йшов стихійно і не-усвідомлено. Знедоленими масами у першу чергу сприймалися сотеріологічні мотиви раннього християнства. З іншого боку, відбувався процес “оязичення” православ’я, що вказує на початок взаємовпливів дохристиянських вірувань і християнства. “Оязичення” православ’я - це скоріш за все психологічне тяжіння до традиційної поведінки, ніж світоглядний індиферентизм. На кожному історичному етапі досягається відповідний рівень синкретизму релігій, який передбачає оволодіння релігійною інформацією і зв’язок зібраної інформації з життєвим досвідом людини. Синкретичний характер православ’я на Русі підтверджує загальну тенденцію еволюції релігій.

У четвертому розділі - “Синкретичний характер побутової релігійності православних в Україні” - дисертант виходить з того, що проблема релігійного синкретизму та побутової синкретизованої релігійності - це два аспекти аналізу релігії. Вивчення релігійного синкретизму з точки зору генезису неможливе без висвітлення філософських питань походження та функціонування побутового варіанту православ’я в Україні.

Процес синкретизації релігійних вірувань можна розглядати у двох площинах - горизонтальній, вшир, та у вертикальній , вглиб. Розглядаючи його в горизонтальній площині, дисертант відмічає, що православний тип побутової релігійності виступає більш синкретизованим явищем, ніж ’’язичницький”. Синкретичних вузлів в ортодоксальних системах значно менше, ніж у співвідносних системах побутової полісинкретичної релігійності. Релігійні вірування проаналізовано також з точки зору вертикального розвитку процесу вглиб. У досліджуваній синкретичній системі не всі елементи синтезувалися однаково - є більш і є менш синкретизовані елементи. Розглядаючи побутову свідомість, до числа перших відносимо уявлення про душі, духи предків та ін. У культовій діяльності зазначена особливість виявляється у релігійних обрядах і святах, пов’язаних з виробничою діяльністю та сімейним побутом людей. Синкретизовані та полісинкретизовані елементи релігій, як свідчать емпіричні дані, виявляються достатньо життєздатними, адже вони більш адаптовані для конкретних соціальних умов нашого регіону.

Важливим аспектом дослідження синкретичних систем є аналіз інтенсивності процесу. З цього боку, процес синкретизації ми характеризуємо як

еволюційний, як процес поступової трансформації, обумовлений кількісними та якісним змінами у суспільному й економічному житті.

Заключну частину роботи складають Висновки, в яких подаються в узагальненій формі результати дослідження.

Підводячи підсумок поетапному аналізу діалектичної взаємодії політеїстичної і монотеїстичної релігій і розглянувши її кінцеві результати, відображені у структурних елементах двовір’я, дисертант приходить до висновку, що, розповсюджуючись по території України християнство не лише вплинуло на попередні вірування, але й саме відчуло зворотній вплив останніх. Прямий вплив християнства на релігію києворуських слов’ян відобразився у систематизації дохристиянського пантеону в межах християнської небесної ієрархії. У багатьох випадках давні боги і духи слов’ян одержали християнські найменування. Цьому сприяв такий суб’єктивний фактор, як цілеспрямоване пристосування нової релігії до умов світобачення давніх русичів шляхом знаходження зв’язків між елементами християнства та місцевими віруваннями.Вплив християнської ідеології на традиційні вірування русичів був відносний, продуктивнішим виявився зустрічний процес адаптації нової форми до старого змісту. Специфіка даного процесу виявлялася у творчому переосмисленні українцями елементів прийнятого християнства з позицій дохристиянського світогляду. Православні святі при цьому набували функцій місцевих богів і духів, частково змінювалася їх житійна біографія. Про дохристиянську сутність святих у православ’ї України свідчить їх функціональна діяльність, яку можна простежити на прикладах св.Іллі, св.Георгія Переможця, св.Параскеви П’ятниці та ін.

Філософський аналіз становлення двовір’я засвідчує те, що в своєму розвитку ця етноконфесійна система відобразила у багатоманітності своїх структурних елементів особливості місцевого природного регіону, внутрішню логіку змін суспільного буття народу, а також динаміку взаємовпливів з іншими соціальними та етнокультурними комплексами. Різні за формою процеси релігійного синкретизму, що виникали на фунті таких взаємовпливів, були невід’ємними складовими становлення православ’я в Україні.

Досліджуючи процес становлення двовір’я в Київській Русі, дисертант намагалася показати, що православ’я, певним чином заперечуючи попередній світогляд, вступає у взаємодію з останнім. При цьому дохристиянські вірування слов’ян стали підгрунтям, на яке накладалися християнські світоглядні цінності. Хоча з часом християнський світогляд зміцнює свої позиції, стає домінуючим, проте під його покровом розміщується могутній пласт архаїчного світобачення.

Основні положення та висновки дисертації подаються в публікаціях автора:

1. Синкретичний характер побутової релігійності православних українців. // Українське релігієзнавство. - К., 1999. - №11. - С.34-43.

2. Характерні ознаки та тенденції розвитку релігійного синкретизму. // Наукові записки Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К., 1999. - Випуск 2. - С.51-61.

3. Християнізація Київської Русі та виникнення релігійного синкретизму. // Наукові записки Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К., 1999.-С.З-14.

4. Синкретизм у культово-обрядовій сфері православ’я. // Наукові записки Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія: соціально-гуманітарні дисципліни. - К., 1998. - С.21-24.

5. Українське православ’я як феномен синкретизму. // Наукові записки Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія: соціально-гуманітарні дисципліни. - К., 1998. - С.28-34.

6. Символіка в декоративно-ужитковому українському мистецтві. // Проблеми розвитку психолого-педагогічної науки в науково-технічній творчості молоді. - К., 1992. - С.61-63.

7. Православ’я і народна культура. // Християнство: контекст світової історії і культури. Наукова збірка. - К., 2000. - С. 191-194.

8. Давньослов’янська релігійність і християнство. // Християнство в контексті історії і культури України. Наукова збірка. - К., 1997. - С.23-24.

9. Язичницькі вірування давніх слов’ян і християнство: спільне та особливе. // Християнство і духовність. Наукова збірка. - К., 1998. - С.174-176.

АНОТАЦІЯ

Кулагіна Г.М. Синкретизм дохристиянських вірувань та православ’я в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук з спеціальності 09.00.11. - релігієзнавство. Інститут філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії наук України (Відділення релігієзнавства), Київ, 2000.

Дисертація є комплексним релігієзнавчим дослідженням закономірностей функціонування релігійного синкретизму в православ’ї України. В роботі окреслюються основні методологічні принципи дослідження, розглядається

сутність релігійного синкретизму, його історичні форми, характеризується трансформація дохристиянських вірувань у світовій релігії.

Ключові слова: синкретизм, релігійний синкретизм, дохристиянські вірування, язичництво, християнство, двовір’я, культ, таїнства, побутова релігійність.

АННОТАЦИЯ

Кулагина А.М. Синкретизм дохристианских верований и православия в Украине. -

Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11. - религиоведение. - Институт философии имени Г.С.Сковороды Национальной Академии наук Украины (Отделение религиоведения), Киев, 2000.

Диссертация является комплексным исследованием закономерностей функционирования религиозного синкретизма в православии Украины. В работе рассматривается сущность синкретизма, уточняется термин «религиозный синкретизм», анализируются научные концепции, выясняющие механизмы его развития. Термин «религиозный синкретизм» употребляется для обозначения процесса взаимных влияний нескольких религиозных систем. Поэтому исследуются дохристианские верования, их роль в процессах религиозного синкретизма в православии Украины, а также христианизация Киевской Руси и возникновение двоеверия.

Православие не смогло утвердиться на Руси в своем ортодоксальнодогматическом виде. Оказавшись не в состоянии искоренить дохристианские верования и культы, оно постепенно приспосабливалось к общественным и идеологическим принципам, ассимилируя их, видоизменяя и подчиняя строгому контролю.

Наличие на Руси глубоких дохристианских традиций обусловило их влияние на новую религию, которая впоследствии синкретизовалась, стала своеобразным компромиссом христианских и нехристианских верований и культов. Этот феномен приобрел название «двоеверие», что свидетельствует об освоении христианства на Руси через его «оязычивание».

Преломляясь сквозь призму дохристианских религиозных воззрений, православие приобретало новую специфику и форму. С другой стороны, дохристианская религия восточных славян заимствовала у православия тождественные и родственные ей черты. Усваивая элементы православного вероучения, христианские ритуалы и мифы, народные массы приспосабливали их к реальным нуждам хозяйства, повседневного бытового обихода. Вместе с тем,

православие насыщалось дохристианскими представлениями и образами. Новые религиозные формы не полностью утрачивали содержание старых верований и служили их своеобразной консервацией. На протяжении столетий дохристианская религиозная идеология перерабатывалась, приобретая новое содержание и социально назначение. В переосмысленном виде она включалась в христианство. Многие элементы прежних религий продолжали эволюционировать под христианской оболочкой.

Перед Украинской церковью, в отличие от византийской, дилемма преемственности существовала в двух плоскостях: вертикальной, «внутренней», отображающей взаимосвязь с славянской культурой, и горизонтальной, «внешней», характеризующей взаимодействие сосуществующих культур.

Природа православия, как сложного синкретического комплекса, раскрывается при рассмотрении его исходных форм - древнерусского язычества и греческого христианства, а также при анализе той основы, на которой оказался возможным их синтез.

В целом, отечественное православие сыграло важную роль: гармонично соединило местные и привнесенные традиции, наполнило их национальным колоритом, способствуя поступательному процессу эволюции религии.

Ключевые слова: синкретизм, религиозный синкретизм, дохристианские верования, язычество, христианство, двоеверие, культ, таинства, бытовая религиозность.

SUMMARY

Kulagina A.M. Syncretism pre-christian belief and orthodoxy in Ukraine. Manuscript.

The thesis for the candidate of the Philosophy sciences degree on religious studies - the code of specialization is 09.00.11. The G.S.Scovoroda Philosophy Institute of the Ukrainian National Academy of Sciences (Department of Religious Studies). Kyiv, 2000.

Dissertation is by complex religious functioning conformities to natural laws research of religious syncretism in Ukraine orthodoxy. The basic methodological research principles, an essence of religious syncretism, his historic forms are determine in this scientific investigation, characterizes a transformation pre-christian belief in the world religion.

Key words: syncretism, religious syncretism, pre-christian belief, paganism, Christianity, cult, sacraments, domestic religiousness.