автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Слово в апперцепционной системе поэтического текста: декодирование стиха Шевченко

Полный текст автореферата диссертации по теме "Слово в апперцепционной системе поэтического текста: декодирование стиха Шевченко"

о од

национальна академ1я наук укра1ни 1нститут укракнсько! мови

Мойскнко Анатолш Кирилович

СЛОВО В АПЕРЦЕПЩЙН1Й СИСТЕМ1 ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ: ДЕКОДУВАННЯ ШЕВЧЕНКОВОГО В1РША

Спещальшсть 10. 02. 01 - украТнська мова

Автореф ерат

дисертацц на здобугтя наукового ступени доктора фшолопчних наук

УДК 802 / 809 -1 / -73 (= 83)

Дисертац1ею е рукопис

Робота виконана в ¡нститутч украшознавства Кшвського нацюнального уншерситету ¡м. Т. Шевченка, Мастерство осв!ти Укра'ши

Науковий консультант - доктор фшолопчних наук, професор

Ермоленко Св1тлана Яювна, завщувач в'щдщу стилистики i культури мови 1нституту украшськоУ мови HAH Укра'ши

Офщшш опоненти: доктор фшолопчних наук, професор

Грищенко Арнольд Панасович, завщувач кафедри украТнськоУ мови Нацюнального педагопчного ушверситету im. М. Драгоманова

доктор фшолопчних наук, професор Муромцева Ольга Георгивна, завщувач кафедри украшознавства Харк1вського державного педагог! чного ушверситету ¡м. Г. Сковороди

доктор фшолопчних наук, доцент Слухай Натал1я В1талмвна, доцент КиТвського нацюнального ушверситету ¡м. Т. Шевченка

Провщна установа - Запор1зький державний уншерситет,

кафедра загального мовознавства ( MiHicTepcTBO осв1ти УкраУни )

Захист в1дбудеться 23 грудня 1997 року о 14 годиш на зааданш спещамзовано!' вченоТрадиД 26.173.01 для захисту дисертацш наздобуття наукового ступеня доктора фшолопчних наук при 1нститут1 украТнськоТ мови HAH Укра'ши (252001, Кшв, вул. Грушевського, 4).

3 дисертацкю можна ознайомитися в б1блютец11нституту украшськоТ мови HAH Укра'ши (252001,Кшв, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розюлано ТУ листопада 1997 р.

Учений секретар спещашзованоТ вченоУ ради кандидат фшолопчних наук

Актуальншть дослщження. Поетичний текст як об"ект лшгвютичних студШ виявляе цшу низку шдход^в, яю на р1зних зр1зах сусшльного, науково-культурного розвитку набувають бшьшоТ чи меншо'1 актуатазаци. .

Проблеми поетично! мови в загальнофшолопчному, фшософському аспект! - вщ О. Потебш 1 до сьогодш - традицшно перебувають у кол1 штереыв багатьох дослщнигав. Значний поступ зроблено у зв"язку з залученням в останш десятиршчя нових метод1в, зокрема, на основ1 прикладного мовознавства, психол]Нгвктичного п¡даоду до з"ясування закономфностей побудови I сприймання поетичного тексту. Останшй зибивае р!вень розвитку л1тературно1 мови загалом 1 водночас виступае своерцдаою ¡ндив1дуал1зованою формою нащонального бутгя, самодостатшм виявом потужностей нацюналыюТ мови у створенш естегичних, культурних вартостей. "Тшьки в поези,- писав М. Бахтш,-мова розкривае в а сво'1 можливосп, бо вимоги тут до не! максимально. мова перевищуе тут сама себе". .

Теор!я поетично! мови загалом досить Грунтовно висвплена в сучаснШ лшгвктичнш наущ. Особливо плишши видалися 1шстдесят> амдесятс роки двадцятого столптя. Студи над поетичною мовою у сфер1 лшгвостшнстики доповнюються працями ¡3,- загальноУ лштстики тексту. Поряд ¡з новими дослшженнями про поетичне слово (Р. Якобсон, В. Виноградов, Ю. Лотман, В. Григор"ев, Г, Байердьорфер, С. Ермоленко, С. Шмщт) з"являються твори О. Потебш,1. Франка, Я. Мукаржовського.

Останшм часом опублжовано ряд розвщок украшських та заруб1жних ав/ор1в, де поетична мова пщдаеться анал1зов1 нарЬних структурних зр1зах, у план! системно-функшонального опису мовно-образних засоб1в окремих поетичних ¡доолегпв. Однак сприйняттево-шзнавальний, динам1чний аспект, що передбачае декодування поетичноТ структури' з урахуванням внутр1шньотекстового 1 позатекстового досвщу рецигиснта, в таких дослвдженнях, як' правило, застосовувався лише принагщно.

ГПзнання поетичноГ мови як а) засобу поетичного мислення, б) системно! оргашзаци мистецького твору, в) нарецт, результату мовноестетичного освоения екстралшгвального сшту передбачае урахування динамшноТ сутносп текстово! структури.

Вщповщно до морисавських основ знаково! теори мови прийнято розглядати три ртш вщношень у тексп, зокрема поетичному: вщношення м1ж знаками (синтаксика), вщношення (.пж знаком ! десигнатом (семантика), вщношення М1Ж знаком I ¡нтерпретатором ( прагматика ) . Як зазначав С.Сапорта, «¡ж дистрибущею знака 1 його значениям можна простежити

певш вщповщносп 1 законом1риосп вщношень. Р1зний характер таких вщповшностей, синтаксико-семантичних взаемовщношень не може не позначитися 1 на третьему р1вт вщношень, пов"язаному з рецигоентом-1 нтер яр етаторо м.

Поеднання власне текстового 1 когштивного анал1зу дае змогу розглянути потенцШш можливосп, ¡нгерентно закладеш у тексп, здшснити конкретне тлумачення тексту, враховуючи психолопю й особливосп мислёння як адресанта, так 1 адресата . При такому шдход1 до осыислення текстово! структури важливу роль вщцрае суперлшеарний анализ, суть яхс.го полягае "в синтезуванш звукових, морфолопчних, лексичних 1 синтаксичних сигнал1в, яю ледь вловлюються при звичайному спостереженш над функщонуванням вщповщних мовних одиниць" (I. Гальперш). Суперлшеарний анал13 властивостей певних компоненттв тексту у сво1х шзнавально-естетичних потенщях вимагае врахування пснхол1ппстичних аспекта, що грунтуються "на cпiввiднoшeннi мовноТ продукцн людини не з "мовною системою", а з навколишньою дШсшспо 1 свитом людини, який, вщбиваючи цю дшсшсть, породжуе цен текст" (В. Беляшн). Нарештк естетичне сприйняття мовно-поетичного континууму неможливе без врахування мехашзмш аксюлопчно! ¡нтерпретацй, що дае змогу рецишекту ¡нтегративно оцшювати текст.

Поетична мова як форма художнього тексту, який являе собою комунжативно-естетичну едшсть, е феноменом особливого (динам1чного, естетичного) плану, що може бути адекватно "реашзованим" саме з урахуванням ¡ндивщуально ¡нтерпретовано! (сприйнято!) рецитемом даносп. О. Потебня розглядав поезно "як перетворення думки (самого автора, а потш уах тих, як1 - шсдо багато вшв - застосовують його пир)" . Визначення поетично! мови як мови з оркнтащею на творч1сть, естетичну творч1Сть (В. Григор"ев), передбачае, безсумтвно, врахування сприйняттевого моменту. Теза про те, що "текст не ¡сну£ поза його створенням I сприйняттям"( О. Леонтьев), що "лггературний твф реашзуеться у свщомосп, у сприйнятп читача" (I. Арнольд), е актуальною для розумшня текстово! структури як диналпчноТ даносп, кожен елеменг якок' аперцептуеться на основ1 як внутршшьотекстуального, так I екстралшгвального, позатекстового, досвщу.

Погляд на текст як аперцепцшну систему зумовлюе конкретну мету -представите мовно-поетичний континуум художного ¡дюлекту з шзнавально-динам1чному аспект!, у зв"язку з формуванням вщповщнп! мовно-образно! картини св1ту; на матер!ал1 в1ршово! творчосл Т. Шевченка встановити залежшсть Л1Нгвопоетично1 ¡нтерпретацй вщ "досв!ду"

слова в щтсшй текстовш структур! та екстралшгвального досвщу рецитента.

Поставлена мета передбачае розв"язання таких завдань: а)об-г'рунтувати теоретичш засади розумшня феномену поетичного тексту як аперцепцшно1 системи, а текстового слова як своерщного досвщу; б) описати мехашзми декодування аперцепцшних вщношень на р1зних зр1зах системностт тек сто в си структури; в) 'схарактеризувати основш засоби репрезентацп антропоморф!зованоТ картини св1гу поетичного ¡дюлекту; г) з"ясувати роль культурно-историчного (фшолопчного) контексту для адекватного сприйняття вщповшноГ текстовоГ структури.

У робота використано метод аперцепцшного декодування поетичного тексту. що передбачае застосування дискурсивно-когштивного, супер;пиеарного аналиу текстово! структури, психолшгвютичного, естетичного спостережень.

Об'ектом дослщження е поетичний текст як своерщний мовний континуум (головно поетична мова Тараса Шевченка).

Наукова новизна дисертацн полягае в тому, що вперше проблеми штерпретаци поетичного тексту розглядаються у зв'язку з трактуванням останнього як аперцепцшно!" системи, синтагматичний 1 парадигматичний аспекта декодування якоТ г'рунтуготься на врахуванга сшввщнесеност! (координаци) авторсько-читацьких штенцш; у контекст! досвщу поетичного слова по-новому осмислюеться р1знор1внева природа вщношень у художньому тексту по-новому ¡нтерпретуються градищйно-образн! лшгвостилютичш структури в систем! конкретного поетичного ¡дюлекту, окреслюсться ¡ндивщуально-авторський (украшознавчий, загальнолюдський) аспект тзнання мовно! картини св1ту Шевченково! поезн.

Теоретичне ! практичне значения роботи. Погляд на поетичний текст як аперцепцшну систему, на поетичне слово (¡нил компонента текстовоТ едносгп) як на своерщний досвщ (¡нформашйно-змютовий, естетичний тощо) розвивае теорио декодування текстових структур; поглиблюе розумшня сшввщнесеносп М1Ж власне текстовою одиницею 1 К ¡нтерпретованою сутшстю; дозволяс простежити текстово-когштивну динамшу образу в оцшно-естетичному, прагматичному план!. Розроблеш теоретичш принципи здатш моделювати Н0В1 комплексы! дослщження поетично! мови як национально: метасистеми, окремих а ¡дюлеетчв.

Результата дисерташйно! роботи знайдуть використання в теоретичних працях ¡з лшгвютично! поетики, статистики, а також при викладанш ряду дисципл!н на гуман!тарних факультетах вищих навчальних заклад1в. Матер'.али опублпсованого монографпного дослщження з проблеми можуть

бути використаш в лекцшних курсах, на семшарських заняттях, при написанш курсових i дипломних poöiT.

На з ахнет виносяться там положения. ,: 1. Аперцепцшна система поетичного тексту - це система вщношень багаторшневих факта, яы перебувають у корелятивному зв"язку "першочергово освоене в контексп - сприйняте на ochobi попереднього"; де попередне стае певним доевщом рецишента щодо другого i матфестуСться при декодуванш тексту.

2. Основною одиницею аперцепцшноТ системи поетичного тексту виступае слово в його структурно-семантичних та естетичних виявах.

3. Tponei'4hi, словесно-образш структури (eniTeT, пор1вняння, метафора, перифраза, символ), виконуючи когштивно-динам1чну, емотивну функщю, становлять своерщну пщсистему в систем! поетичного щюлекту.

:- 4. Принцип антропоморф1зму е одним ¡з визначальних чинниив аперцепщйного зм1сту словесно-образно!" картини евггу Шевченково! поезп.

, 5. Понятгя "воля", "доля", "правда", "добро", репрезентоваш системою конкретно-образних мовних одиниць, становлять абстрактно-узагальнений концепт Шевченкового ¡дюлекту .

6. Когштивно-текстова структура поетично1 мови Шевченка - це своерщна модель св1ту, що мае украТнознавчий i загальнолюдський аспект.

Апробашя дисертаци. Основш положения робота, результата дисертацшного дослщження обгововорювалися на засщанш вщдшу мови Шституту украшознавства Кшвського нацюнального ушверситету ¡м. Тараса Шевченка та вщдшу сткшстики i культури мови 1нституту украшсько! мови HAH Укра'ши, на Млжнародному KOHipeci украшознавшв (1996), М^жнародшй науковШ шевченывськш конференцп (1996), М1жнароднш науково-практичнш конференцп "Украшознавство в розбудов! держави"(1993), М1жнароднш науковш конференцп "Мова i культура" (1993), XXX науковш шевченмвськШ конференцп (1993), наукс-во-теорстичшй конференцп "Етшчна самосвщом!сть: нацюнальна культура"(1991), Потебнянських читаннях (1995), Берлшському лкературному кояокв!ум1 (1996) тощо.

Публжацй. Результати дисертацшного дослщженння опублжоваш в монографп, амнадцяти статгях, десяти тезах..

Структура робота. Дисертащя (354 с.) складаеться 31 вступу, трьох роздшв, висновюв, б1блюграфи (382 позици).

Зм1ст робота.

У вступ! обгрунтовуеться актуальшеть i новизна дисертащйно!' робота, формулюеться мета i завдання, визначаються метода лшгастичного

ана;пзу, розкриваеться теоретичне значения 1 практичне застосування результате дослщження, викладаються положения, як1 виносяться на захист.

Роздш 1. Текст як аперцепцшна система.

Погляд на мову як системно-структурну оргашзацио загалом накладае вибиток на визначення художньо-образноЧ текстово"! реальности як "замкнуто! мовно! системи"(Р. Якобсон ), "як особливого модусу мовноТ дшсностГ (Г. Винокур), "Лггературш-ш тв1р у вузькому сенЫ, чи художшй текст,- зазначав вщомий польський до с Л1 дни к Г. Маркевич,- це своерщна секвенцшна (тобто однозначно у свош спрямованосп упорядкована) система мовних знаюв, звукових чи граф1чних, а також пов'язаних з ними схем зяачень сл1в! речень".

Р1знор1внева ¡ерарх1я окремнх пщсистем художнього твору отримуе образяо-динам1чну 1 естетичну машфесташю в загальнотекстовш cиcтeмi на оснорл багатопланових зв"язтв кпж структурними компонентами останньо'1.

Системи контекстуальних взаемозв'язюв не можна уявити поза сприйняттям и як певно! функшонально'1 одинищ, здатноТ безпосередньо виражати динамжу таких взаемозв'язюв. Причому, структурно-функцюнальний характер под1бмих взаемозв"язк1в, як правило, "диктуеться" авторською штенщею.

Р. Гнгарден, який розглядае ."птературний тв!р як багатовнм1рний штенщональний вптъ1р автора, в якому наявш принайми! ч о тар и шари: шар словесних звучань 1 мовних утворень вищого ряду, шар значенневих утворень (значень «ив I речень), шар зображувальних предмет (людей, речей, подш), шар схематизованих вид ¡в, обстоюе власну теорпо, яка "намагаеться з'ясувати природу вс!х елемент1в л1тературного твору I показати своерщиу структуру, а також характерний споаб ¡снування л1тературного твору 1 разом з тим його зв'язок як з автором, так 1 з сприймачем-читачем, наредт зв'язок з реальним св1том".

Характер декодування текстово! системи, таким чином, передбачае аналп тих чи тих вщношекь, що постають у рамках опозици "автор (текст) -читач (¡нтерпретатор)".

Художнс моделювання д^йсиосп на основ! вербально! шформаци, яку несг вщповщний текст, як правило, передбачае проникнення в творчий об'ективний св1т художника слова, пор.: "Цю модель св1ту митець побудував для мене. Це його св1т, який повинен стати моТм свггом"( X. Редекер).

Водночас образний св1т митця, заф1КСований у тому чи тому .штературному твор1, не може обмежуватися р1внем нашого розумшня його, осюльки вже самим художшм текстом, навпъ окремим образом "передбачено" не просто "наближення значения його до нашого розумшня, а

створення особливого сприйняття предмета, створення "бачення" його, а не "втзнавання". (В. Шкловський).

Той чи той образ (складова тексту) слугуе своерщним каналом ' ¡нформацп, а такрж л джерелом ново! ¡нформацп, не завжди передбачувано! автором штературного таору; через художнш образ шзнаеться не лише досвщ автора,, а й перевфяеться ( а отже - шзнаеться) 1 власний - досвщ ¡нтерпретатора.

А. Брудний переконаний, що "можна обгрунтувати ппотезу, в зв'язку з якою структура 1 семантика тексту утворюють мовби одну частину складного мехашзму, друга частина якого ¡снуе у свщомосгп 1 пам'я'п ¡ндивща, котрий сприймае текст".

Власний досвщ рецишента, зокрема естетичний, умовно можна розглядати а) як загальноонтолопчний, позатекстовий 1 б) як такий, 1до випливае безпосередньо ¡3 внутр1шшх законш розвитку образно! системи тексту, окремих складових ще! системи; остання в нашому розумшш вщбивае суть динакичних вщношень на основ1 фонетичних, лексичних, граматичних, вдасне образних взаемодШ, що постають при декодуванш художнього твору. !.:.:• Якщо, з погляду лшгшста, визначити текст як систему - означае .показати, з яких компонента вш складаеться, 1 з"ясувати правила оргашзацп цих компонент, то, з погляду психолога, "будь-який тв\р мистецтва природно розглядаеться .. як система подразншав, свщомо 1 зумисне оргашзованих з метою викликати естетичну реакццо" (Л. Виготський). ; Посднання власне шнгвостишстичного i сприйняттево-динам1чного аспекта : .забезпечуе розширення сфери декодування художньо! структури.

ГПзнавально-аперцепцшний мехашзм, що реал1зуетъся на ргвш синтагматики! парадигматики, знаходить свш вияв через сприймання тих чи ; тих компонента тексту як своерщного досвщу.

1.1. Слово як досвщ.

Якщо досвщ розглядати як певний стан свщомосп, якнй е першоджерелом наших знань, основою для будь-якого ¡ншого шзнання , то засвоене пам"ятпо 1 усвщомлене нами те чи те слово, таким чином, стас своерщним досвщом, здатним ввдповщно аперцептувати конкретне поняггя у межах його контекстуально! видозмшеность

Тсторико-шалектичний аспект шзнання пов"язаний ¡з дштпчною природою слова. Адже слово, входячи в свщ0м1сть, змшюе вс1 вщношення 1 процеси, а "саме значения слова розвиваеться залежно вщ змши свщомосп" (Л. Виготський). Вщюшення м1ж словниковим значениям зафшсованих у л1тературному тексп елемента 1 тим значениям, якого вони набувають у твор1, вносить у семантику останнього ту напругу, у зв"язку з якою виникае аперцепцшна ситуац!Я для ¡нтерпретатора.

Контекст як смислотворче середовище слова в його синтагматичних I парадигматичних зв"язках грунтуеться на сгаввщносних одиницях, одш компонента яких зав жди слугують певним досвщом для сприйняття 1 розумшня реципкнтом других. На синтагматичному р!вш сприйняття тих чи тих лексико-граматичних структур аперцептуеться вщповщними категортльнйми одиницями, як! в кожному окремому випадку мають р1зний характер ¡нтенцп. Так, спрямоватсть прикметникового означения на певний предмет зумовлюе ¡нту'ггивний виб1р вщповщного ¡менника (або юлькох ¡менниюв), що й "передбачено" конкретним аперцепцшним мехашзмом.

Досвщ слова на лексико-граматичному р!вш виявляеться в погдауваност! стввщносних одиниць на основ! родовоТ, часово! тощо характеристики. Контекстуальний досвщ окремого слова позначаеться на гприйнягп його семантичноГ (синошм!чно1, власне повторюваноТ, функшонально-алюзшно! тощо) паралель Аперцепцшний характер такого слова полягае в створенш вщповщного грунту для розумшня ¡ншого тематичного слова на основ! паралелктичного взаемозв"язку з

урахуванням композишйно-динам!чно1 системи ¡нших контекстуальних засоб1в. Нарешт1 досвщ такого слова, пщтримуваний вщповщними корелятами в систем! мистецького твору, позначаеться на розумшш цшсноТ художньоТ структури. "Зв'язок значень конкретних сл!в,- наголошував М. Жинкш,- передбачае розумшня теми, тобто гшотезу про розвиток смислу, уявлення про майбутнш текст".

Синтагматика й парадигматика слова в образно-текстових структурах здатна охопити ва вщношення ( враховуючи досвщ кожно! окремо! лексично'1 оаиниш), що постають в аперцепцшнш систем! поетичного твору, поетичного щюлекту.

Отже, за кожним словом у художньому текст! - шла система смислових, cитyaтивнo-кoмпoзицiйниx зв"язк]'в; кр1м того, лексичний матер1ал органповуе систему словосполучень 1 речень, власне поетичних конструкцш, звукову (фогачну) сгошю твору.

1.1.1. Заголовне слово, заголовний рядок в аперцепцшнш систем! поетичного тексту.

3 одного боку, заголовок як своерщний семантичний 1 естетичний досвщ, на основ! якого вщбуваеться декодування поетичного твору, виступае субстанц!альною ознакою цЫсноТ текстово!' структури; як правило, заголовок стае певною тезою, вщ яко'1 вщштовхуеться рецип!ент при сприйнягп ! окремих образно-смислових елементтв, ! твору загалом.

3 другого боку, лише на основ! загальнотекстового досвщу, з урахуванням багатокогазшно! семантики рЬнор^вневих конотацш

адекватно "прочитуеться" вщповщна структурна препозиция, власне заголовок.

"Попередньо освоене в контекстГ' не завжди передуе своему кореляту в лшШному простор! тексту, а може виступати своерщним ноаем ретроспективного досвщу щодо препозищйного елемента. Читач, який уперше знайомиться з поемою Т. Шевченка "Сова", на основ1 позатекстового досвщу сприймас заголовок як такий, що виступае на позначення шчного птаха. Попередмй "досвщ" заголовка певною м1рою може бути корегований лише перифершним значениям слова "сова". Незважаючи на те, що лексема "сова" з1 значениям особи нав1ть не фпссуеться СУМом, у народному вжитку образ сови закршився за людиною, яка характеризуеться д!яльною актившстю у тзнш, середшчний час, на в ¡дм ¡ну вщ людини-жайворонка ( з Д1яльною актившстю у ранковий, передранковий час). Однак у першш половин! поеми не знаходимо жодних аперцепцШних ознак у вщношенш до семантики слова "сова" (основно! чи перифершноГ). Лише теля рядк1в "Шшла вдова з матерями 3 др1бними сльозами. Де на шч ставали..." (1,175)*, "Взяла торбу, пшла селом, На вигош сша I в село вже не верталась, День 1 шч сидша" (1,176) починае проступати той образ сови-шчнищ, який набувае остаточного увиразнення в заключних рядках поеми.

Заголовок виступае важливою аперцепщйною основою при декодуванш бшьших чи менших поетичних структур, об'еднаних у цикли. Цикл як сюжетна чи тематично-композицШна побудова значною м!рою окреслюеться залежно вщ семантико-сташстично'1 характеристики окремих твор1в. Конструктивну роль у такш побудов1 виконуе заголовок, що несе в соб1 насамперед конотативний досвщ. Досвщ заголовного слова сприяе "розтзнанню" домшантно'1 ознаки циклу (образно-семантично!, структурно-композищйно1 тощо), сприяе асощативному рухов1 в русл! шзнавального процесу - як при декодуванш окремих циюпчних одиниць, так 1 шлкно! композицшно! побудови. На приклада "Псалм1в Давидових" простежуеться, зокрема, як конотативне значения заголовка вщбиваеться на осягненш зм1стово! природи щшично! структури, на формально-конституативних характеристиках твору.

* Тут 1 дал! цитуемо за виданнями: Шевченко Тарас. Повне з^брання в дванадцяти томах.- К.: Наук, думка, 1989.- Т. 1; 1991.- Т. 2; Шевченко Тарас. Повне з1брання твор1в у шести томах.- К.: Вид-во АН УРСР, 1963.- Т. 4, Т. 5; 1964.- Т. 6 (у дужках - том, стор1нка).

Своерщним заголовком у лиричному в1рцл нерщко стае початковий рядок твору. Являючи собою власне текстову структуру, першорядок водночас виконуе функщю знака, який певною м1рою вивищуеться над текстом, тим самим творячи з ним наГшсшнл взаемозв"язки на вшх р!внях.

При декодуванш цшсно! художньоТ структури образно-смисловий, естетичний досвщ першого рядка сприяе глибшому розумшню тематико-композишйно! едность дозволяе правильно розставити лопчш, спгастичш акценти. При цьому немалу роль вщграе граматичний статус першорядка ( з урахуванням функцюнально! природи смислових, експресивних синтаксичних конструкшй, окремих морфолопчних чинникш).

У загальному контекст! окремо чи обопшьно актуал1зуються пщметова 1 присудкова групи заголовного рядка, а також його периферии Така актуал1зашя на образно-смисловому р1вш вщбивае характер сприйняття того чи того елемента тексту у зв"язку з аперцепцшною одинипею.

Наприклад, предикативна пара "вгтер вie" у В1рци "По улищ вЬер В1е" (11,122) певною м1рою слугуе аперцепцшним тлом для вщтворення вщповщноТ атмосфери на антропоморф!чному, психолопчному р1вш, що експлшитно виражено наступними рядками: "...попщтинню Вдова шкандибае Г~Пд дзвшицю, сердешная, Руки простягае До тих самих, що сина в солдата Позаторж заголили". Перифершний же елемент заголовного рядка ("по улищ"), повторюваний у конструкцц "По улищ попщтинню", актуал1зуе вказшку на мкце да.

Вказшка на мкце дн може бути виражена конструкщями з орудним вщм1нком ("Над Дшпровою сагою", 11,28;), мюцевим вщмшком ("У Вшьш, город1 преславшм", 11,153), конструкшями з р!зними вщмшками ("Коло гаю в чист1м пол1", 11,114, "Садок вишневий коло хати", 11,11), а також конструкшями, в яких координата мкця поеднана з ¡ншими домшантами, наприклад, часовими ("В Путивл1-град1 вранш рано", 11,280, "Во 1уде"1 во дш они", 11,249, "На великдень, на солом!", 11,182).

Зважаючи на широкий понятшний 1 образно-функщональний спектр першорядка з ознакою м1сця да, варто говорити про найр1зн0манггтин взаемовщношення його з ¡ншими елементами в аперцепцшнш систем! цшсного твору У зв"язку з лексичною, лексико- семантичною повторювашстю слщ зазначити, що заголовний рядок у систем! в1рша може мати а) незмшну паралелютичну структуру ("На вгород1 коло броду", 11,144), б) видозмшену паралелютичну структуру (там само), в) повторюватися частково - окремим лексичним чи семантичним компонентом ("Садок вишневий коло хати", 11,11), г) перерозкладатися

в кшька рядк!в (пор1вн.: У Вшьн!, город! преславшм", 11,153, "У ттм мют! преславному, У тш Вшьш сталось", 11,154).

1.1.2. Повторюване слово в аперцепцшнШ систем! поетичного тексту.

Як зазначають дослщники, жоден ¡3 повтор!в у художньому текст! не може виступати випадковим щодо загально! структури, а так само жоден ¡з компонента повтору не е випадковим щодо ¡ншого компонента. Розглядаючи д!есл!вш, ¡менников!, прикметников! та шин частиномовш повтори в аперцепц!йно-динам!чному аспект!, звертаемо увагу на формально-граматичн! особливосп компонента повтору. Наприклад, найр!зноман!тн!ш! дксгивш конструкцн, об"снуючись у повтор!, творять певне аперцепц!йне поле , яке у систем! художнього твору с результатом активно! взаемодй часово-видових, способових форм , форм активного ! пасивного вираження ди тощо

Прикметниково-!менников!, прикметниково-дкслшш, прикметниково-присл!вников! та инш кореляти в контекст! того чи того художнього ц!лого творять щейно-естетичне силове поле , де образш характеристики постають у форм! паралел!зму, накладаються одна на одну, чи перехрещуються, чи навпъ поляризуються. Аперцепц!йний ланцюг сшльнокореневих сшв з характеристичною ознакою в!дбивае специф!чну лопку текстовоТ побудови, п семантично-смислово!, експресивно! кол1зшност!.

Поетичт повтори не обмежуються двокомпонентними структурами. Залежно вщ характеру розгортання художньо! оповвд, автор кожного разу вибудовуе вщповщний динам!чний мехашзм лексико-морфолопчного повтору. Так. при декодуванш Шевченкового "Дурний свш розум проклинаю, Що дався дурням одурить"(П,12) неважко визначити аперцепц!йн!сть виад'ективно! транспозицп в напрямку ¡менниково-д!есл!вних ном!нац!й. У поези "Чи то недоля та неволя" прикметникова ознака ("погане") стае власне номшантною у субстантивованому слов! ("поган!"), а за допомогою даесшвного утворення передаеться суб'ектов! ("опаганивсь") ¡, нареш-п, вщ останнього переходить до залежного вщ суб'екта нового об'екта ("поган! в!рци"): "Чи не меж вами ж я, погаю, Так опаганивсь, що й не знать, Чи й був я чистим коли-небудь, Бо ви мене з святого неба Взяли меж себе -! писать Поган! в!рцп научили"(П,215).

Важливе значения мае функвдонування окремих повторюваних лексем у зв'язку з ¡ншими - структурними ! семантичними - одиницями тексту. Наприклад, у дксшвних, ¡менникових, прикметникових тощо повторах другий компонент може отримувати лсний синтаксичний зв'язок з найр!зномаштшшими означуваними словами чи словосполученнями, яю виконують певну характеристичну функцда щодо конкретного повторюваного компонента, тим самим штенсифжуючи, уточнюючи,

псяснюючи вщповщний текстовий фрагмент. "Бо й вона таки любила; I страх як любила"(П,153); "За що, не знаю, а караюсь, I тяжко караюсь!"(1,184); "Досвщ" отого "страх як любила", "тяжко караюсь" одразу поширюеться i на першу частину повторювано! конструкцп, не лише конкретизуючи, а й оямснюючи п.

Повторюване д1еслово в подШних конструкшях може виступати як слово-вектор, що спрямовуе aira на якийсь об'ект ("..погуляю, Погуляю понад морем.."-II,149), вказуе на !! виконавця ("Нема твого сина, На улнщ валяеться Убита дитина. Убитая жидовином."-Н, 154 ). Так само i аперцепцшшсть повторюваного ¡менника-вектора характеризуеться об"ектно-суб'ектною «лзвщнесешстю в тексй (nopiBH.: "Мов скажений, виб!гае 3 сокирою! Горе! Горе to6í, стара мати."-11, 154; "I спали, упившись кровно, кати, Твоею KpoBÍio."- II, 220).

Двокомпонентна вектортсть повтору, залежно вщ

контекстуально! ситуацп, може бути однооб'ектною ("Посаджу коло хатини На вспомин дружит1 яблуньку, ¡ грушеньку, На вспомин едпшй!"-П,265) чи р1знооб'ектною ("Ляхи пропали; нежива Пропала з ними i Оксана."-1,76).

В аперцепшйнш систем! Шевченкового вфша переважае перший тип структур. Нав1ть у тих випадках, коли така взаемод1я повторюваних i сшевщносних ¡3 ними сл1в зовшшньо отримуе р1знооб'ектну виражешсть, ¡мплшитно обидва компоненти повтору мають однакове спрямування, яке замнкаеться в певши uí.iíchoctí об'еднуваних складниюв (частин, елемента). Так, за образами .-tima, слово у Bipiui "Три Л1та" стопъ узагальнювальний образ дол! поета, i вщповщно повторюване д^еслово "вертатися", взаемодночи з кожним ¡3 локальних (окремих ) образ1в, у к1нцевому результат! аперцептоване тим останн1м, узагальнювальним. "Чи голосно зневажайте, Чи нишком хвалае Moi думи,- однаково Не вернуться знову .-ита мо! молода'1, Веселее слово не вернеться ... I я серцем до вас не вернуся"(1,267).

В аперцепц1йному аспек-ri дослщжуються художньо-психолопчн1 повтори антитезних поеднань, повтори в д1алопчних i монолопчних контекстах.

1.2. "Звук" в аперцепщйнш систем! поетичного тексту .

Задовго до теоретично! розробки питания про звуковий символ1зм у mobí, античн1 ф^лософи звернули увагу на pÍ3HÍ звуко-смислов! сп!вв1дношення.Так, один ¡з учасник^в Платонових д1алопв (Сократ) звук, що позначае л1теру р(ро) називае "знаряддям будь-якого руху", а л1терою i (йота) - звук, придатний "для всього тонкого", звук "о" - "для круглого", звук "а" - "для великого" i под.

Саме звукова стих1я у найрЬноманггшших смислових виявах, що стала Hapi>i<HHM каменем поетики багатьох майстр!в алова, пов"язуеться

безпосередньо з семантичним вираженням на р1вы шших вщчуттевих сприйнять, на власне образному р1вш.

Принцип недовтьносгп мовного знака в двадцятому стол1тп набувае обгрунтування в працях Е. Бенвенюта, Р. Якобсона, Г. Кронассера, Ф. Кайнца.О. Журавльова, С. Воронша, В. Левицького. В. Левицький, зокрема, звертае особливу увагу на явище вторинного звукосимвол1зму : звукосимвол1чне "чуття" мови "дршае" у свщомост1 людини 1 виявляеться лише тод1, коли слово "випадково набувае форми, що вщповщае, з погляду мовця, значению цього слова" .

Залежно вщ мовного досвщу рецишента, той чи той звук може лов"язуватися з семантикою конкретного слова (наприклад, "р" - активний, сильний, р1зкий: у зв"язку з1 словами "гримгги", "кричати", "рвати" тощо). Активним "джерелом поповнення" "вторинноГ звукосимволши е р!зш звуковщтворювальш явища, що вщповщно вщбит! в "звуковщтворювальшй" ("звуконаслщувальнш") лексищ. Так, звукосполучення "кр" початково могло аперцептуватися як неприемне на слух - на основ! воронячого каркання, традищйно (м1фолопчно) пов"язуваного з бщою, недобрим вщуванням тощо. Тому при декодуванш художнього тексту (наприклад, у "Трьох воронах " ¡3 "Великого льоху") звукоповтор "кр" мовби повертае нас до первинного негативного смислу, наявного в нашШ пам"ят1 ("Крав! крав! крав! Крав Богдан крам".-П,224).

Первинно-аперцепцшний фошчний компонент, присутнш у домшантному чи перифер1йному слоб1, так чи ¡накше "оргашзовуе" звукову стихио, вводить у загальний процес семантизаци.

В аперцепцшшП систем! Шевченкового в1рша фонетично марковане слово, що започатковуе ряд ¡нших ¡з тими чи тими сгавзвучними компонентами, певною м1рою визначае 1 характер смислових зв"язк1в мЬл такими словами. Наприклад, звукова спрямовашсть вщ атрибута-предмета чи власне ознаки простежуеться у напрям1 як об"ектно-суб"ектних, так ! предикативних одиниць тексту (пор1вн.: "У червоних черевиках, В зелегам жупат По свгглищ походжае, Як пава, як паш."-1,173; "Тяжко, тяжко в свт жить"-Н,117). 31 зворотною векторшстю: "СвЬе ясний! свгге тихий! Св1тс вольний, несповитий!"(И,286); "Байстрюки Скатерини Сараною сши"(1,233).

Дослщжуючи естетику росшськога в1рша, Н.Черемисша звертае увагу на так званий "лейтмотивний звукопис"- коли фонеми, що входять до складу лопчно видшюваного слова, "переносяться" на шил слововирази, виступаючи "своерщною увертюрою, що передуе появ! важливого за смислом слова ! "пщготовляе" пщкреслене сприйнятгя наголошеного слова", або "фшалом, що "нагадуе" про лопчно видЬтюване слово".

Варто зауважити однак, що звукописний момент у художньому твор1 далеко не завжди бувае "чисто увертторним" або "чисто фшальним" у вщношенш до семантично пщкреслюваного слова. Повторювана фонема нерщко в тш самш фраз1 (фрагмент! тексту) започатковуе вщповщну звукостихно, "пштримувану" домшантним словом, 1 "продовжуе" П в цшому звукоряд1 бшьш I менш контекстуально значимих слш. Пор1вн., зокрема, в таких рядках ¡з поеми "Сон": "..аж ось [ 'сам, Високий, сердитий, Виступас"(1,186). Звук "с" (центральна л1тера вказ1вноУ частки "ось") отримуе штонашйно-смислове пщсилення вже в наступному слов! ("сам") 1, по суп, вводить у семантику субстантивованого займенника, який у смисловому п.чаш виступае на перше М1сце, а характеристичний потенщал лексем "високий", "сердитий", д1есл1ВН0Г0 присудка - з неодмшним "с" - у свою черту зктуалЬуе наше сприйняття займенника "сам" в "ореолГ' поважносп-пихатостк

На звуков!й стихи грунтуеться 1 вщповщна тематична, тематично-подква означешсть у художньому творь Акцентовашсть "пс! чи Т1е1 "звуколшп" в композишйнш систем! В1рш0В01 структури дозволяе окреслити певт семаитичш комплекси, що в свщомосп ренишента можуть бути об"еднаш саме завдяки фошчному чиннику за мкцем да, характером (подн, героя), за аксюлопчними параметрами.

Особлива роль у звуковш оргашзацн поетичного тексту належить риг»и. 3 одного боку, вона може бути гшограмована фогачно акцентованим словом, з другого боку, може безпосередньо представляти юпочове слово, що виступае суголосним до певно'1 звуково! стихи в лшшшй препозици чи г;остпозицц. Як своерщний "важшь асощативного мислення"(Д. Самойлов), рима виступае одшею з основних форм "з^ставлення" значень у поетичному текст!.

На р1вн1 римованого взаемозв"язку в Шевченковому ¡дюлеюп а::ц?нтуються номшацн сптьного семантико-статстичного поля ("I смерклося, а в Чигриш, Як у домовин!, Сумно-сумно. (Отак було По всш Ухра'1ш.."-1,77), зктавно- протиставш номшаци ("Нема на свт Укра'ши, Кгмае другого Дншра, А ви претеся на чужину."-1,250), номшаци, об"еднаш динам1чно-просторовою перспективою ("А я дивлюся... 1 серцем лину В темний садочок на УкраУну."-11,25), номшаци, об"еднаш штимно-буттевюною парадигмою ("Посажу коло хатини На вспомин дружит I яблуньку ! грушеньку. На вспомин единш."-И,2б5), номшацп, що означають нацюнальга реали ("Верблюд заплаче, 1 кайзак Понурить голову 1 гляне На степ 1 на Карабутак."-П,75) тощо.

Нерщко звукова конденсащя окремого поетичного рядка в Шевченка набувае характеру внутршньо!' рими. Вщомий бшоруський поет М.

Богданович одним ¡з перших звернув увагу на це явище як особливо характерне, оригшальне для поетики Т. Шевченка. "Саме в цш дшянц! в1рша,- писав вш,- 1 виявляеться, можливо, найпрекрасшше вся тонка грашозшсть поезп Шевченка". Фошко-семантична асошащя в тшсих в1ршових одиницях мае найр1зноман1ТЮшу спрямовашсть. Звукоповтором аперцептуеться цший ряд смислових зв"язкш у структур! поетичного рядка, яки зокрема, можуть мати а) просторово (предметно) -предметну означувашсть ("Засне долина. На калиш.."-1,28; "Над водою ще з вербою".-I, 28: "А внук косу несе в росу".-1,55); б) просторово (предметно)- ¡теративну означувашсть ("Мовчать гори, грае море".-1,21; "Поставлю хату 1 кшнату."-11,290); в) предметно-динам1чну означувашсть ("Треба трути роздобути",-1,125); г) динам1чно-часову означувашсть ("Не додому вноч! йдучи."-Н,158); г) динам1чно-1теративну означувашсть ("Той муруе, той руйнуе."-1,180, "Шинкар знае, наливае."-1,64); д) особово-перативну означувашсть ("Грай, кобзарю, лий шинкарю!"-1,63); е) особово-динам1чну означувашсть ("Есть у мене д1ти, та де 1х подгги."-1,61); е) особово-предметну (просторову) означувашсть ("Добридень же, тату, в хату".-1,66); ж) особово (предметно)-атрибутивну означувашсть ("Гуляй, пане, без жупана."-1,64; "Той кашка-недор1ка".-1,175); з) атрибутивно-ггеративну означувашсть ("Жвавий, кучерявий."- 1,124); к) характеристично-понятШну означувашсть ("Про 1х собачп звичаУ."-И,95, "Вони вже убоп. Уже голь.. Та на воль."-Н,110) тощо.

Роздш 2. Образне слово в аперцепцшшй систем! поетичного тексту.

Образне слово в текстовш структур! поетичного твору виступае визначальним чинником естетичноУ комушкацн. Пщ естетичною комуншащею, за М. Бензе, розум!емо "комушкацшэ за допомогою текста, лштстичний матер!ал яких е ноаем естетичноУ шформацп, естетичноУ шновацц". Естетична комушкащя (стосовно тте! чи 1101 образно'У структури) -це сприйняггя певного образу на основ! його цшшско'У штерпретацц. Якщо зважити, що "загальна концепцш образу зумовлюеться окремими елементарними формами образно! думки, яка входить у нього" (М. Коцюбинська), то очевидним стае факт динам!чного гезнання цшсного образу - через його окремий компонент, 1 в ширшому контекст! - через шший образ, шший компонент текстовоУ структури.

Р.-У. Емерсон розглядав образтсть у художньому твор! як "поеднання досв!ду з1 зд!йснюваною в цей час роботою свщомосп". Досвщ образного компонента тексту, поеднаний з загальнокультурним досвщом ¡ндивща, "формуе" образно-смислову ! естетичну перспективу читацького шзнання поетичного твору, передбачення того нового, що стоУть за звичайним вживаниям слова-сигналу.

Словесний образ (еттет, портняння тощо), як 1 художнш образ у широкому розумшш, виступае, з одного боку, формою естетичного шзнання св1ту, а з другого - уособлюе самодостатнш (¡ндивщуашзований) св1т, шзнання текстово-когжтивно! природи якого на сьогодш лишаеться актуальним.

2.1. Ештет.

Еттетне слово в аперцепцшнш систем! художнього твору, як правило, мае розглядатися у вщношенш до окремо1 лексичиоТ одинищ означуваного, а також до загального текстового континууму.

Абстрактна ештетна ознака при контекстуальному вживанш епгтета поряд з означуваною лексемою стае певним досвщом, що позначаеться на сприйнятт! цшсного виразу, отримуе конкретну денотативну спрямовашсть стосовно того чи того слова. Скаж!мо, прикметниковий еп!тет "чорний", поеднуючися з р!зними !менниками в Шевченкових текстах, у кожному окремому випадку несе вщповщне конотативне (оц!нно-негативне чи оцшно-позитивне) навантаження. Пор!вн.: "чорна хмара" ("Чорна хмара з-за лиману Небо, сонце крие."-1,55)! "чорш брови (бровенята)" ("А де ж найде таи оч!, Таи чорш брови?"-1, 33; "Шзнав тпкар1 оч1, Чорш бровенята..."-1,44).

О. Потебня звернув увагу на окрем1 постшш егатети, як1 пояснюють не безпосередньо означуване слово, а те, з яким останне перебувае у найбшьш ткному внутр1Шньому зв'язку, наприклад: "прю сльози" ("Об1звавсь Тарас Трясило Пркими сльозами.'Ч, 21) - "сльози - вщ горя , а горе - прке" . Утворення з таким смисловим тавтолопзмом суголосн1 тим, яю мають ¡ндивщуально-творчий характер 1 як1, за О. Веселовським, в1дзначаються "ф1зю.топчним синкретизмом 1 асоц1ац1ею наших чуттевих сприйнять" . Вони опосередковано, а не безпосередньо аперцептують означуване слово. Скаж1мо, означення-номшацп "невмите", "заспане" у нашш свщомосп, як правило, закр!плен! за антропоморф1чними денотатами (невмита, заспана дитина тощо), у Шевченка ж - "небо невмите", "заспаш хвшп"(Н,109). Поет пропонуе неузусне поеднання айв - 1 рецип1ентов1 доводиться переборювати цю трудн1сть, пам'ятаючи, що "предмет естетичного споглядання чудовий лише тод1, коли його форма е подоланням складност!"(В. Волькенштейн).

Под1бно до того, як яюсна ознака (зовтшньо чи внутршньо виражена) корегуе наше сприйняття означуваного слова, аперцептуе ту чи ту контекстуальну ситуацпо, так 1 певний фрагмент тексту, вираз, окреме слово препозитивно готують грунт для сприйняття вщповщного епиета або постпозитивно пояснюють його.

2.2. Пор1вняння.

Погляд на поршняння як аперцепцшну структуру насамперед зумовлений тим, шо "прочитання" одного з 'и компонента безпосередньо пов'язане з другим, котрий сам по co6i i контекстуально слугуе левним досвщом для сприйняття першого, а також для газнання цшсного образу пор1вняння, яке, за виразом Ф. Шеллшга, с "свого роду малим епосом", "що живе самостшним життям" i вщповщно може розглядатися як художня дашсть 3i своею логичною, структурно-граматичною оргашзащею.

Об'ектно-суб'ектний корелят пор1вняння характеризуется складним семантичним взаемозв'язком у замкнешй систем! образу . В основу цього взаемозв'язку покладено одноступеневу чи багатоступеневу штенщю. Одноступенев1сть чи багатоступеневють пор!вняльного звороту формально визначаеться наявшспо смислових сегмента у суб'ектшй частиш, я:а вщпов1дно аперцептують певне число смислових одиниць об'ектно\' частини пор1вняння.

Опорне слово в суб'ектшй частит пор1вняння визначае характер cniBBiÄHeceHOcri з корелятом-об'ектом. Залежно вщ граматично! конструкци пор1вняльного звороту суб'сктне слово може сшввщноситися з щентичшш / нещентичним морфолопчним корелятом-об'ектом (nopiBH.: "Кругом хвил!, як Ti гори."-1,56; "Заплакала милосерда. Неначе за сином."-Н,34), мати спшвщнесешсть з одним чи кшькома членами об'ектно'1 частини. В конструкциях на зразок "Мов за подушне, оступили Оце мене на чужиш Нудьга i ociHb"(I,90) сшввщнесешсть пср1вняльного звороту з суб'схтним д1есловом-присудком не передбачае шших штентних вщношень, натоулсть конструкци на кшталт "Мов оазис, в чиспм пол! Село зелен!е"(П,147) вщзначаються двопланов^стю таких вщношень (пор.: "селе, мов оазис"; "зелеше, мов оазис").

Власне пор1вняльна структура у вщношент до суб'ектко'1, певних и компонента виконуе конкретизацшну роль на pismix зр!зах яиснс-данам1чн01, об'ектно-образно! означеносп. Так, cbit предметних порпзкянь в аперцепцшшй систем! цшого постае в таких трьох аспектах, що передбачають а) конкретизащю на основ! зовшшньов!зуалько1 под!6ност! предмета ("По mi боц1 Твердиня й дзвшиця, Мов та швайка загострена."-1,187 ); б) конкретизащю на основ! характеристичного з!ставлення з шшим предметом ("I смеркалося, а в Чигриш, Як у домовин!, Сумко-сумно."-1,77 ); в) конкретизащю на основ! абстрактно-уявноТ под!бносп ("Дуби з д!брови, мов дива, у поле тихе одхожають."-Н,22 ). При основнш д!ествшй сшввщнесеност! об'екг пор!вняння аперцептуе або активний суб"ект ("Ж1нка встала, Неначе п'явка та, впилась."- 11,106; "впилась - неначе п'явка", "жшка впилась"), або суб'ект, на який спрямована д1я шшого суб'екта ("Старц! тебе

цураються, Mob tu прокази."-11,181; "цураються - мов ril прокази", "тебе -старщ цураються - мов Tii прокази"). Граматичне розширення, бшьше ¡нформативно-смислове иаповнення об'ектно! частини пр1вняння, незалежно В1Д наявносп одноступеневого чи багатоступеневого корелята-суб'екта, збагачуе останнш важливою додатковою 3MicTOBicno, певними характеристичними смислами, коноташями.

Про аперцепцшний характер окремих компонента поршняльного згороту треба говорите у зв'язку з синтаксичною (композицшною) будовою цийсного виразу. У тих випадках, коли в об'екттй частит актуатзуеться (позторюеться, видозмшюеться, семантично трансформуеться тощо) якийсь ¡з основних чи перифершних елемент!в, попередньо вживаних у суб'ектнш частит nopisusmux, процес аперцепци набувае суб'ектно-об'ектно! векторность nopiBH.: "Ходив три года я з ножами, Неначе п'яний той р:.зник"(П,70). Саме "досвщ" ножа вводить нас (разом 13 суб'сктом "я") у власне пор1вняльну конструкцто з корелятом "р1зник".

Препозицшне розташування власне пор1вняльно? конструкца визначае об'ектно-суб'ектний характер аперцёпцшносп. При декодуванга такого виразу сшввщносне слово в суб'ектнш частига пор1вняння вводиться в контекст i вщповщно сприймаеться на ochobI асощативного зв'язку з корелятом-об'ектом. "Неначе злодш, поза валами В недшю крадуся я в поле".-11,47. (31ставмо аналопчно'1 семантики конструкцию суб'ектно-об'ектно! апзрцепшйносп: "Поза горою Вертаюсь, крадуся понад Уралом, Неначе злодштой."-Н,47).

Пор!вняиня з такою структурною оргагазащею, при яюй об'ектна •истина перебувае всередиш суб'ектноГ, причому, \иж основними компонентами стввщноскосп, своею першою частиною (одним ¡3 сгавзщносних компонента) вводить нас у явище ентропп, яке "корегуеться" завдяки пор1вняльному слову; i лише в подальшому текст! з'являються Ti характеристики, що пщтверджують наии передбачення. Пор1вн.: "Чого серце, мов голубка, День i шч воркуе"(1,19), "Нехай думка, як той ворон, JliTae та ¡фяче"(1, 58). Характерно, що в останньому приклад1 абсолютно неадекватно чав;ть у функшоналы-юму план! предиката "л1тае" та "кряче" до номшанта "думка" отримують практично однакову стввщнесешсть ¡з останшм завдяки традншйно-паралелктичнш поеднуваносгп ix 3i словом "ворон".

Характеристична ознака, аперцептована об'ектним словом, може експлжузатися поза межами пор1вняльного звороту. "Мов галич, Вкрили Украшу, Та й клюють елико мога"(Н,156). "Росли, Росли, панята, виростали, Лк Ti щенята. Покусали не одного мене мал1"(Н,69). Контекстуальне сгфийняття лексем "клюють", "покусали" безпосередньо пов'язане з ьщповщними номшантами у власне поршняльних виразах ("галич",

"щенята"). Таким чином, ¡деться про ширше аперцепцшно-контекстуальне тло пор1вняльного образу в систем! художнього твору.

2.3. Метафора.

Огляд численних дослщжень про метафору, як! з'явилися протягом останнього часу, засвщчуе утвердження так звано'1 ¡нтеракщошстсько! концепцй, в основ! яко! - пращ Р!чардса ! Блека ! яка на перший план висувае динам1чно-тзнавальний аспект розум!ння метафори.

Такий погляд на метафору особливо актуальний у зв'язку з й художньо-комунжативною функшею в литературному твор!, де фантази автора, що грунтуються на багатокомпонентн!й асошативнш основ!, мають бути зв1реш з фантаз!ею читача-штерпретатора.

На приклад! предикативно! метафори Тараса Шевченка анал!зуеться сприйняттевий аспект вщповщних структур, у яких формально вщсутнш допом!жний суб'ект постае в свщомосп рецитента через динам1чну ознаку. Пор.: "Стогне земля, стогне море" (11,17). "Др!мае, сумуе крусалим" (11,77). "Пшюв шелест по д!бров!" (I, 13). В таких випадках, як зазначали дослщники, двопланним виявляеться не лише д!сслово, а й пов'язаний з ним ¡менник, причому ¡менник "просуваетъся" ¡з класу найменувань предмета у клас найменувань Д1яч1в. Однак це не стосуеться конструкций типу "дкслово-присудок - ¡менник-додаток", у яких "шячем" виступае формально вщсутшй суб'ект, зумовлений семантикою предиката; д!я його вщповщно спрямовуеться на ¡менну частину. Таким суб'ектом може виступани власне "я" (автора, л!ричного героя, як от: "Втоплю свое горе, Втоплю свою недоленьку."-1,16); будь-який персонаж, наприклад, влер: "Впре буйний, в!тре буйний! Ти з морем говориш, Збуди його, заграй ти з ним, Спитай сине море" (Там само).

Метафоричш сполучення "¡менник - д!еслово", що так само семантично спираються на допом1жний суб'ект, для якого визначальною е вщповщна динам!чна ознака, в сприйняттевому процес! "проходять" через ентротю певних характеристик ¡менника. Скаж1мо, перш1-лшш! д!есл1вн! ознаки, як! виникають у зв'язку 31 словом (поняттям) "Дн!про" (на основ! позатекстового досвщу) - "тече", "вит1кае", "впадае", "шумить" тощо. Ц! характеристики стають певним опором (ускладненням) для сприйняття метафорично! фрази "Дншро на нас розсердився"(1,63). Саме на переборення такого опору! спрямований естетичний досвщ автора 1 вщповщно читача.

Лопчна структура метафоричного звороту в художньому контексгп зумовлена цшим рядом чиннишв, що мають граматично-зм!стовий зв"язок з окремими компонентами метафори. За допомогою таких чинншав розгортання ядерно! структури вщбуваеться в напрямку конкретизаци

образу, реашзацн причиново-зумовлюваних зв'язюв з ширшими текстовими структурами.

Властив1сть предиката мати багатовекторт ¡нтенци всередшп певно! фрази позначаеться на характер! його вщношень (метафоричних/ неметафоричних) з окремими компонентами тако! фрази. Причому, яйцо в одному випадку той самий предикат у поеднанш з ¡менною частиною отримуе вщразу ( на основ! загальнобуттевого досвщу) метафоричне вираження, то в другому випадку тшьки контекстуальна ситуащя "диктуе" нам його метафоричне сприйняття. Так, у реченш "I вольний розум окував Кайданами лихоУ ноч1"(1,202), передбачуване сприйняття цшюного виразу з метафоричним/ неметафоричним предикатом "окував" можна представити за такою поступально-динам1чною схемою: а) "розум окував" - метафора; б) "окував кайданами" - неметафора; в) "розум окував кайданами"- метафора; г) "окував кайданами ночГ'- метафора (в структур! яко! - гештивна метафора). Наведена схема вшбивае насамперед динам1чну сутшсть метафоричного виразу, аперцепцшною основою якого с посднання позатекстового 1 власне контекстуального досвщу рецитента. Такий "об'еднувальний" досвщ особливо необхщний при декодуванн1 бшьших текстових фрагмента, цшсних поетичних структур, у яких чшьне М1сце належить метафори

2.4. Перифраза.

Перифраза у свщомост! читача спгввщноситься з певним характеристичним чинником денотата на основ! одного чи кшькох и структурних компонента ( актуал!зовано1 семи слова, семантики окремоГ лексеми у фраз!, ц1л!сно1 фрази).

Декодування л!тературного тексту, до складу якого входить перифрастичний вираз, являе собою багатоступеневий п!знавальний ланцюг. См1вв1днесен!сть м1ж св!том денотат!в ! образним св!том перифрастичного виразу , яка здшснюеться на семантико-поня-пйн!й основ! експлкованих у текс-п одиниць, означена в художньому твор! досвщом контекстуальним, що, зрозум!ло, не виключас особиспсного досвщу рецип!ента.

Залежно вщ денотативно! основи перифрази, певних акцентованих характеристик, на позначення того самого об'екта можуть уживатися абсолютно вщм!нн! антецедентно слова й вирази. I навпаки, на основ! багатоаспектно? антецедентноГ характеристики перифрастичного слова (виразу) наш досвщ легко виокремлюе з-пом!ж формально щентичних номшац!й р1зн! поняттсв! (денотативш) одиниц!.

Нсрото на основ'1 одного характеристичного компонента при видозмт парадигми ¡ншого утворюються далеко не однаков! за смислом ! стил!стикою перифрази. Власне, щентифжащя перифрастичного виразу в кожному окремому випадку вщбуваеться по-р1зному. Скажшо , при

"накладанн!" вщповщноТ ¡менно! частини на багатовалентну д!есл1вну, б одному випадку маемо: "послати за рушниками" - про сватання ("Уже, либонь, п^сля покрови Вертався з Дону я та знову (Бо я вже дв™ посилав До дтчини за рушниками) Послать i втрете М1ркував."-П,59), в другому випадку: "душу EoroBi послати" - померти ("Тшько на небо подивився Та щось промовив, застогнав I душу Богов1 послав".-Н,333). Пор. також у прикметниково-1менниковому словосполученш: "зал1зна тарань" - зброя ("Понад д1бровою стоять Вози зал1зно! Tapani."- 1,78), "зашзна оша" - про людину ("Сумно-сумно гайдамаки Зашзную силу Поховали; насипали Висску могилу."-1, 111).

Особливу номшативну функщю в поетичних творах Т. Шевчекха виконуе субстантивований прикметник. Перифрастичне функцюнуваним таких субстантив!в зумовлене певною м!рою самою природою прикметника -постшного eniTera, який у вщношенш до означуваного слова виступае як явище, яке оновлюе його загальне значения (О. Веселовський) . У "Словар1 украшсько! мови" за редакщоо Б. Гршченка про "бшолиций", наприклад, сказано:"Вживаеться як еттет до слова "шсяць", замшяючи його" . Подаеться приклад з Шезченкових "Гайдамаюв". Перифраза "свячений" повшспо заступае в "Гайдамаках" значения лексеми "шж", причому вживаеться на р1зшй вщсташ вщ антецедентного слова (у препозкцн i постпозицИ') . На вщмшу вщ субстантивованого прикмегника "свячений", який в окремих фрагментах "Гайдамак1в" хоч i виступае без супроводу антецедента, але зв'язок його з останшм так чи ¡накше наявний у макротект, перифраза "буйний" (на означення BiTpy) в noe?;i' Т. Шевченка може вживатися взагал1 при вщсутносп ochobhoi денотативно1 назви в TBopi ( nopiBH., наприклад, у "ТарасовШ nowi": "Грай же, море, мовчггь, гори! Гуляй, буйний, полем!"-1,21).

Вживання субстантивованого прикметника без контекстуальногс супроводу еттетною ознакою чи власне антецедентом поясшоеться передбачуваним, з одного боку, легким сприйняття на осноь! позатекстового досв!ду, а з другого - р!зними лексико-тематичними i граматичними аперцепцшними чинниками.

У тих випадках, коли в основ! перифрази, виражено'! субстантивованим прикметником, лежить еп!тет, який у сполученш означуваним словом характеризуеться певним синкретизмом ( пор.: "niMi стши"), вживання перифрази поза контекстуальною ашвщнесешстю 3i словом-антецедентом практично неможливе. Перифрастичн1сть ном1нанта "HiMii" у фраз! "Озов!теся ж , заплачте, HiMil, зо мною..."(1,274) з'ясовуеться лише у зв'язку з попередн!ми рядками поеми "Вщьма": "I думу тяжкую мою шмим спнам передаю".

2. 5. Символ.

Символ як ушверсальне загальнофшософське поняття у художнш систем! (народнопоетичнш, шдивщуально-авторськш), незважаючи на р1зноршну природу його появи 1 функшонування у ц!й систем!, стае фактом вщповщно! словесно-художньо!" реальност!, своерщним конструктом з позатекстовою! текстовою аперцепщйною основою.

Одна з визначальних характеристик символу - його непряма сшввщнесешсть з конкретним денотатом. Тобто символ-номшант завжди вказуе на об'ект, явише тощо , яю мають, як правило, ¡нший словниковий код ! як1 своерщно "вписуються" в св!т денотата, за Ю. Лотманом, "вторинно\ моделюючо"! системи художнього типу".

Враховуючи те, що референщя символу не тотожна загальномовнш референцп слова, яким виражений символ, можна говорити лише про "роздвоення" денотата слова при набугп останшм символ!чного значения. Проте важко погодитися з тим, що символ, на вщмшу в!д метафори, мае не один денотат, а мМмум два (Й. Грабак) . Бо ж вщомо: якщо символ не вказуе точно на те, символом чого в!н виступае, тод! В1Н ! не е символом зовс!м (О. Лосев). Як зазначав Ю. Степанов, символ " кожного разу мае значения лише в рамках певно'У поетично'У системи,! в н!й вш ¡стинний".

Саме наявшстго р!зних поетичних систем , на нашу думку, 1 потверджуеться р1знор1дна природа художнього символу. Скажшо, символ Прометея мае загальнолюдський, сусп1льно-фшософський контекст, символ червоноТ калини -нац1ональний, народно-поетичний контекст. Для ¡ндив1дуально-авторських символ1в таким контекстом може бути або вся творч1сть письменника, або Т1льки окремий тв1р. Символи в перших двох випадках аперцептоваш ¡сторичним, вселюдським досв1дом покол1нь; неузусш символи в творчост1 письменника осягаються головним чином на основ! набутого нами текстуального досвщу. Звичайно, коли йдеться про функц!онування ! осмислення символ!в першого типу (Прометей, Фауст, Дон Жуан та ¡н.) у художнш творчосп, то, кр!м загальнокультурного, ¡сторичного досвщу, обов'язково послуговуемося численними аперцепт'йними елементами конкретного тексту. У свою чергу на основ! сощально-!сторичного досвщу можна розглядати окрем! твори як символи (наприклад, "Запов!т" Т. Шевченка, "Каменяр" I. Франка) чи постатьсимволи (Кобзар. Каменяр).

У контексп окремого художнього твору чи цшсного ¡даолекту вщповщним аперцепцШним елементом, що сприяе розум!нню того чи того слова як символу, може слугувати певна лексико-граматична (смислова) повторювана одиниця. Лексико-семантична повторювашсть у художньому твор! зумовлюе до певно! м!ри аперцепщю слова-символу словом-сигналом, незалежно вщ конотацшного забарвлення останнього. Символ у свою чергу

виступае як своерщний "виклик звичному змкту ствзвучно! лексеми, як слово, що виникае заново i ефектно накладаеться, не зливаючись, на аперцепшйне тло спорщнених модуав однорщно! лексеми"(В. Виноградов). Так, у Bipuii "Не молилася за мене" рядки "А я так мало, небагато Благав у Бога, тшько хату, Одну хатиночку в гаю" (11,198) несуть здебшьшого конкретну, штим!зацшну ознаку. Однак ¡з розгортанням образно! композита твору, обростанням лексеми "хата" вщповщними характеристичними еттетами вона набувае виразно символ1чного значения.: "Даеш ти, Господи единий, Сади панам в tboIm раю, Даеш висою! палати. Пани ж несити, пузат1, На рай твш, Господи, плюють I нам дивитись не дають 3 убого! мало! хатп (11,199). В шшому ßipmi на основ! аперцепшйного образу "добро!, тепле! хати" "виростае" вщомий шевченывський символ оновленого часу, оновленого життя ("А кропилом будем, брате , Нову хату вим1тати."-Н, 286).

Аперцепшйний ланцюг "символ - символ" неоднорщний за своею природою. Власне контектуальний символ може опиратися на народно-шеенний, б1бл1Йно-м1фолопчнии тощо. Численш художш тексти дають змогу твердити про цший ряд аперцепщйних препозицш символу, що характеризуеться р1зноман1тною образшетю (метафора, пор1вняння тощо), структурно-смисловою, композищйною орган1зац1ею (заголовок, еп1граф, присвята). У свою чергу символ як образно-стагистична одиниця в контексгп окремого художнього твору може аперцептувати сприйняття будь-якого ¡ншого образу.

Розд1л 3. Аперцепшйний аспект мовно! картини св1ту погтичного ¡дюлекту.

Картина CBiTy як продукт тзнавально! д!яльност1 формуеться на Основ! цшено! лексико-семантично! системи мови, знань, надбаних людиною завдяки власному i сусшльному доевщу. Простежуеться своерщна iepapxi4HicTb понять: "мовна картина св1ту", "нац1онально-мовна картина cbity", "автономна картина cbity мовно! особистост!", нарешт! - "мовна картина CBiTy окремого твору, героя". Bei щ "картини св1ту" е продуктом п!знання людини на р^зних р|внях соц1ально-культурного доевщу, вщповщно вони вщбивають i р1зну денотативну сферу. CßiT п1знання митця - через власний доевщ, уевщомлення народних, нац10нальних традшай, а також закошв творения визначальних цшностей. загальнолюдського буття -знаходить адекватне вираження в ¡ндивщуальному слов!, яке стае образом св1ту .

Особливе Micue в систем! образно! картини Шевченкових TBopiß займае яюдина. Д. Чижевський писав, що "основною рисою цшо! духовно! постат! Шевченка, провщним почуттям в цшй його творчосп, основним патосом його життя треба визнати його "антропоцентризм",-поставлення людини в

центр! шлого буття, шлого св1ту - як природи 1 ¡сгори, так 1 уах сфер культури". У поезн Шевченка через св1т людини репрезентовано глобальний св!Т (макрокосм) з1 вама реал!ями матер1ального 1 духовного життя.

3.1. Антропоморф1зоване слово в поетичному текст! .

Св1т Шевченково! поезн на р!вн! тексту репрезентований численними антропоморф1чними засобами метафорично-персошфжацшних ознак 1 номшашй, метотм1Чних перенесень тощо.

Декодуючи Шепчегдав текст, визначаемо складов! художньо-образно! системи, р1зш контекстуальш ознаки предмета 1 явищ у зютавленш з характеристичними властивостями людини, 1 це в свою чергу сприяе антропоморф1зованому "прочитанню" вщповщно означених у художньому твор1 предмета 1 явищ навколишнього св1ту. Певна антропоморф1чна характеристика як компонент нашого загального досвщу аперцептуе антропоморф1зоване сприйняття вщповщного слова, образу а) на основ! дштнчио! ознаки, властиво! людиш ("Заголосить, як та мати, Голосна гармата. Гукатиме. кричатиме Не одну годину".-Н, 173); б) на основ! статично! ознаки ("А я край дорогм Серед степу помолюся Зорям яснооким".-I, 121); в) на основ! оргашчного введения в тканину художнього твору таких звертань, як "мамо", батьку", "сестро", "брате", "друже", "товарищу" ("Ой Дншре м1й, Днтре, широкий та дужий! багато ти, батьку, у море носив Козацько! кровг, ще понесеш, друже!"-1,87); г) на основ! з!ставно-пор1вняльних означень ("На пагорб! соб1 сто!ть, Неначе д¡вчина, хатина",-11,245); г) на основ! транспозицн "частина-цше" ("Само серце знае, кого любить".-1, 48); д) на основ! абстрактного поняття ("А воля в гостях упилась".-П,48).

Антропоморф!зми, що охоплюють сферу абстрактних лексичних номшацш (доля, лихо, жуба, слава, правда тощо), формують зб1рний персон!ф!кований образ, який вщбивае всю конкретику денотата-особи ! який постае на основ! декодування окремих м!кротекст!в художнього ¡дюлекту. Цей уявно-зб!рний образ людини в поетичному щюлект! Т.Шевченка сп!вв!дноситься - через контекстов! означування - з денотатами, що здавна вважаються характеристичними для людини. Як ! реальнш людиш, зб!рному персошфжованому образов! властив! дн та стани; бачити ("Недоля не бачить, з ким 1й жартувати.."-1,39), слухати ("А думка край св1та на хмар1 гуля.. Послухае моря.."-1,46), говорити ("А думка говорить.."-1,15), жартувати ("Недоля жартуе над старою головою".-1,45), спати ("Людей 1 долю проклинать.. Долю за те, щоб не спала.."-II,67), прокидатися ("А правда наша п"яна спить. Коли вона прокинеться?"-1,246). Аперцепцшними також е таю характерн! для людини ознаки, як мелодий ("I молодее тее горе!"-Н,197), чорнобривгш ("Моя ти доле чорнобрива."-Н,94), щирий ("Там найдете щиру

правду, А ще, може, й славу..."-1,59), щасливий ("Доле моя нещаслива!"-1,108), безталанний ("МоЖе, верну знову Мою правду безталанну.."-1,172), слухняный ("Чи е ж таки на ам свгп Слухняная доля?"-1,174), лукавый ("Широки ржи-сльози Тебе полили, 1х славою лукавою Люде понесли."-Н,9), ледачий ("Ледача воля одурила Маленьку душу."-П,298), вольный ("Оженись на вольнш вол1, На козацькш дол!."-1,198) тощо. Аперцепцшна основа зб!рного антропоморфЬованого образу отримуе також подвшне (прикметниково-шествне) означення: "А правда наша п"яна спить."-1,246, "Може, озоветься Безталання невсипуще I нам усм1хнеться."-1,274, "Що крикне кара невсипуща."-П,268. Активному "входженню" в св1т такого образу сприяе просторово-ситуативна атрибутика, пов"язана безпосередньо з людським життям, побутом, традищями. Пор.: "Поки живе над1я в хат!.. Нехай живе, не виганяй, Нехай пустку нетоплену 1нод1 з!грк."-П,68, "А як прийде нудьга в госп, Та й на шч засяде".-И,158, "..воля Сама соб1 у жупат Розвернулася весела.." -11,38, доля "взяла ... за руку I в школу хлопая одвела До п"яного дяка в науку."-П,232. Змодельований у дослщженш уявно-узагальнений образ вол1-дол1-горя-надп... в конкретному художньому твор! мае не лише вщмшну референщю, а й гетерогенну природу внутршньо! оргашзацп, образно-композицшного функцюнування.

Своерщний концепт Шевченкового щюлекту становить поняття "воля" (" свобода"), яке на р1вш абстракцп розглядаеться як св1т. Макросв[т Шевченково! вол! вибудовуеться на и конкретних ф1зичних 1 духовних репрезентантах, що являють собою антропоморф1зовану аперцепц1йну основу художнього освоения (сприйняття) цього св!ту.

3.2. Вертикальний контекст слова в аперцепцшнш систем! поетично! картини св!ту.

Слово, означене певним ¡сторико-фшолопчним (вертикальним) контекстом, незалежно вщ того, в яких функц1онально-семантичних -синтагматичних чи парадигматичних - зв'язках перебувае в систем! художнього твору, репрезентуе завжди позатекстову реальн!сть, яка може бути адекватно, не зовсш адекватно чи зовам не адекватно сприйнята читачем вщповщно! пщготовленост!. При декодуванш поетичного тексту послуговування "фоновими" знаниями, певним досвщом, що несе те чи те слово у зв'язку з вертикальним контекстом, дозволяе глибше шзнати мистецький тв1р як особливу реальшсть, образну картину св!ту, окрем! а фрагмента в систем! художньо!" структури.

Дослщжуючи творч!сть Тараса Шевченка, Л. Бшецький зазначав, що "поет заводить у сво! твори всяк! ¡мення, згадки про всяк! ¡сторичн! пода, про чуж1 краГни ! т. ¡. ! таким робом вимагае вщ свого читача досить високо! осв!ченост!." Оск!льки "справжне розум!ння смислу тексту - це завжди вихщ

за ме>ю того, про шо в ньому безпосередньо говориться" (А. Брудний), то саме знания вертикального контексту забезпечуе адекватну ¡нтерпреташю мовно! картини св'пу Шевченкового ¡дюлекту.

.Шгаостшнстичному анал1зов1 пщлягають наявга в Шевченкових текстах власш назви оаб - державних 1 пол1тичних Д1ЯЧ1В, д1яч1в науки 1 культури минулого, м1фолопчних ¡стот, а також вщомих 1 менш вщомих поетових сучасниюв, близьких людей, побратим1в, друз!в . Р1зш антропошми мають неоднакову закршлешсть у пам'ят1 сучасного читача, тобто одшй груш рецишенпв в ¡дом! ва означеш в Шевченкових текстах ¡мена, друпй -бшьша частина 1х, третш - менша частина ¡ под. Кр1М того, в Шевченка спостер!'гаемо вживання особових номшацш у видозмшених формах, замшу пр1звиш пр1звиськами, вживання лише одного ¡мен! (без пр1звища) тощо. Для рецишента, що не волод1е достатшм контекстом ! певними фоновими знаниями, обсяг референтно')' конотаци, якщо пщ таким розумгги сукуптсть будь-яко! ¡нформацп про ноая ¡мен!, буде приблизно нульовим. Збшьшення обсягу референтно! конотацм ангропотма залежить а) вщ власне контекстуально! ситуацп 1 б) вщ загальноТ ерудицй рецишента. Ц1 два критерй 1 визначають можлив!сть/неможлив1сть адекватного "прочитання" образу, запрограмованого письменником.

На основ1 власне контекстуально! ситуацп визначаються там аперцепшйш чинники сприйняття антропошм!чного ¡меш в систем! Шевченкового ¡дюлекту.

1. Наявшсть конкретизащйно! характеристично! ознаки персонажа.

2. Наявшсть вказ!вки на сошальну, суспшьну, професшну тощо характеристику персонажа.

3.Наявшсть вказтки на певш ¡сторичш пода , пов'язан1 з конкрегним персонажем.

4. Наявшсть вказ!вки на ¡сторико-територ^альну характеристику персонажа.

5. Наявшсть ¡нших конкретно означених ¡сторичних персонажш-характеристик вщповщно! епохи.

Зауважимо, що рецигпенту для зняття його читацько! ентрогш, правильного сприйняття того чи того образу нердао треба враховувати не один, а кшька таких чиннигав. Наприклад, у жодному з поетичних твор1в Тараса Шевченка безпосередньо не вжито пр1звища Богдана Хмельницького. Натомкть, як засвщчуе вертикальний контекст, сама постать Богдана Хмельницького була постшно в пол1 зору поета.

3-пом1ж основних аперцепщйних чинниюв, що стосуються шдготовленосп рецишента, його здатносп сприймати образ Богдана як конкретно^сторично! особистост!, назвемо загальш фонов! знания

рецитента. зокрема здобу-ri на основ! науково-популярно!, енциклопедично! л!тератури, а також знания цшсного контексту Шевченково! творчосп (що обшмае не лише eipuioBi тексти). Наприклад, у щоденнику вщ 22 вересня 1857 року поет нотуе: "..читал "Богдана Хмельницкого" Костомарова. Прекрасная книга, вполне изображающая этого гениального бунтовшика"(\'. 139).

Аперцепцшними чинниками для "втзнання" в образ! Богдана (див. уривок з "Гайдамаюв"- 1,84) видатного поличного i вшськового дкча Богдана Хмельницького будуть: а) вказшка на гетьманство (жодного шшого гетьмана Укра!ни з ¡м'ям Богдан юторш не знае); б) натяк на супротивника (ляхи), проти якого довелося вести визвольну вшну укршнському гетьмаков!; в) натяк на факт осквернения могили - спалення ворогами тщ Богдана Хмельницького i його старшого сина Тимоша ; г) нарештт вказшка на писце переможно! слави Богдана Хмельницького в боротьб1 з польсько-шляхетськими вшськами 1648 року (Жовт1 Води).

У зв"язку з вертикальним контекстом набувае актуатзацн в художньому TBopi топошм!чна лексика, слова, що позначають neBHi реала' i е характеристичними для конкретно') епохи.

Аналопчну - аперцепц!Йно-смислову i естетичну - функщю виконуе фольклорний елемент, який або безпосередньо наявний у систем! лггературного тексту, або асошативно з"являеться (на ochobî загального досвщу рецип1ента) у зв"язку з вщповщним художньо-образним наповненням твору. Анал1з народно-поетичного складника вертикального контексту Шевченкового Bipuia забезпечуе обгрунтування а) власне образного мехашзму аперцепцн i б) образно-тематично'! , структурио-композиц1йно'1 основи такого механ!зму. Численн1 контекста функц10нування розгляданих образ!в дозволяють простежити своерщну динамку розщсплен!'.ч традиц1Йного символу, перифрастичного "закршлення" стшвщносного ном1нанта за тим чи тим предметом, явищем тошо. Пор.: "Ой зоре! зоре! - ! сльози кануть. Чи та зшшла вже i на Украйн!?"(11,25) - "I Оксану, мою зорю, Мою добру долю.."(1,266). На народно-поетичнш аперцепцшнш ochobî постае новий символ!чний образ - "зоря правди i juoôoBi" ("Тойд! вже сходила зоря Над В!флеемом. Правди слово, Свято! правди i любов1 Зоря всесв!тняя зшшла!"-Н,220).

Видозм!нюючись у конкретному поетичному ¡дюлект!, народно-п1сенний вираз стае частиною ¡ндивщуального метафоричного образу, висту пае у склад! орипнальних перифрастичних ном!нац!й типу "мое свято чорнобриве"(П,93), даючи bci п!дстави дослщникам говорити про "стрибок у поетику майбутнього" (Ю. 1вакш).

■Ha ochobî вертикального контексту розглядаються у творах Т. Шевченка широко культивоваш поетом л1тературш цитата, образи-ремтсценци.

Розр1знясмо часткову i повну щентифжащйну функшю щодо чужого виразу. Часткова щентифжацш введеного в поетичний текст чужого виразу вщбуваеться на аперцепцшшй ochobî ¡нших Шевченкових текспв, яи можуть указувати на особу автора безвщносно до цитованих рядюв або «¡стать якусь ¡ншу поетичну циташю того самого автора. Скаж1мо, сшввщнесешсть Шевченкового "Первому - вторая Таке диво наставила" ("Сон'М, 188) з рядками Мщкевичевого "Петербурга" "Pierwszemu z carôw, со te zrobil cuda, Druga carowa pamiçtnik stawila" визначаеться залежно рлд знания рецишентом творчоот польського поета. Тому "доповнювальна" ланка вертикального контексту (пор., наприклад: "Шевченко говорив добре по-польськи; Мшкевича, Залеського, а почасти й Красшського не одну pin ум1в напам'ять"(Б. Залеський) лише спрямовуе пошук власне асощативного поля i тому виконуе часткову щентифжащйну роль.

Прикладом повно'1 ¡дентифшацшноУ функци можуть слугувати, наприклад, цитацн в авторському непоетичному контексгп , яю е сгаввщносними з вщомим чотирив1ршем О. Кольцова: "Пишу не для мгновенной славы: Для развлеченья, для забавы, Для милых, искренних друзей, Для памяти минувших дней" i ям отримують певну трансформаш'ю в не менш вщомому Шевченковому TBopi: "Не для людей, Tieï слави, Мережаш та кучеряв1 Oui Bipuii вфшую я. Для себе, браття моя!"(И, 113). У лист! до А. Лизогуба Шевченко запитуе, "чи не найдете в Одеа сочинений Лермонтова и Кольцова.."-VI, 48 (часткова ¡дентифжашя). Hapeurri в щоденнику вщ 13 червня 1857 року вш занотовуе повшстю Bipiu О. Кольцова (повна щентифжащя).

Говорячи про образш ремкнсценци в поези Т. Шевченка, слщ зауважити, що для pi3HHX рецитен-пв вони можуть мати pi3Hy основу anepuenniï. Так, образ Перебешц з однойменно'1 поезн Шевченка одш дослщники пов'язують з образом в'нцого Бояна 3i "Слова о полку IropeeiM" чи HOBiTHboro Бояна, про якого розповщае Б. Залеський у своему "Sendrzewo-wieszcze" (О.Третяк), ¡Hiui з образом бандуриста, як, скаж1мо, в однойменн!й noe3iï M. Маркевича (M. Марковський). Хоч, наприклад, I. Франко про Шевченкового ствця-бандуриста говорить у зв'язку i з Мщкевичевим Конрадом, i з Л1ричними персонажами польських поетш "украшсько! школи", зокрема таких, як Т.Падура, С.ГощинськиЙ.

Наше сприйняття шевченмвського образу, ремплсцШоване рпними джерелами, не передбачае з'ясування, вщ якого з них в!дштовхувався поет, надаючи образу власного осмислення; вертикальний контекст лише

спрямовуе наше "прочитання" , розумшня своерщност! функцюнування образу в конкретному поетичному ¡дюлектк

Незважаючи на загалом суб'ективну оцшку польським дослщником О. Третяком "вплив!в" на творч!сть Тараса Шевченка , автор проводить паралель М1ж зображенням пам'ятника Петров! I в "Мщному вершнику" О. Пушкша i "Сш" Т. Шевченка, при цьому висловлюе тонко спостереження щодо одного з "компонента" пам'ятника - образу проетягнуто! руки. У Шевченковш noe.vti О. Третяк бачить характерним саме те, що поет "додав до Пушкшового помислу. У росшського поета Петро Великий зображен яко "Гигант с простертою рукою", але куди вщ, на що простягае руку, того Пушюн не каже". Натом1СГь у Шевченковому "Cni" це виражено досить промовисто: "А ein руку простягае, Mob cbit увесь хоче Загарбати"(1,188). Асощативне сприйняття окремого образу, з урахуванняк вщповщного читацького доевщу, дозволяе побачити мистецьку тему, конкретний образ у дина,\пш, в перспектив! штерпретацшного розвитку.

У висиовках систематизовано основш теоретичн! й практичш результата дисертац!йного дослщження.

Поетичний текст становить аперцепцшну систему, що характеризуеться багатор!вневим вщношеннягл мгж фактами, що перебузають у корелятивному зв"язку "першочергово освоене в контекст! - сприйняте на основ! попереднього", де попередне стае певним доевщом peuHnicura щодо другого! ман!фестуеться при декодуванн! художньо!' структури.

Слово, виконуючи смислову, емоц1Йну функц!ю актуал!зац!1, динам!зац!!' в поетичному текст!, стае для рецишента своерщним доевщом, який рад!ально розширюеться i корегуеться у зв"язку з ¡ншими компонентами художньо! структури. Лексичний матер!ал "орган!зовуе" систему словосполучень i речень, власне поетичних конструкц!й, звукову (фошчну)

CTHXiiO.

Еп1тетн!, пор!вняль}п, метафоричш, перифрастичН1, символ1Ч;и компонента, що становлять своерщну пщсистему в anepuenniflHiit систем! поетичного тексту, формують образну семантику цшеного мистецького твору, образно-мовно! картини св!ту поета в динам!чному аспект!.

Визначальною ознакою Шевченкового щолекту вкступас антропоморф!зоване слово. Антропоморф!зоване сприйняття слова в поетичному текст! вщбуваеться на основ! а) динам!чно! (д!есл!вно'0, б) статично! (прикметниково!) характеристик денотата, в) на основ! аперцепщйного механ!зму звертань типу "мамо", "батьку", "сестро", брате", "друже", "товарищу", а також вщповщних прикладкових i пор!вняльннх вираз!в, що в сво!й семантиц! спираються на денотат особи.

Семантика антропоморф1зм1в, що знаходятъ вираження на р1ВН1 абстрактних лексичних номшацш (воля, доля, добро, слава), розкриваеться через конкретику денотата-особи з в!дпов!дною характеристичною 1 просторово-ситуативною атрибутикою, пов"язаною з людським життям, побутом, традищями. Своерщним концептом Шевченкового ¡дюлекту виступас поняття воль що на р1вш абстракци моделюеться як шлий свгг з конкретними репрезентантами духовноУ ! ф!зичноУ свобода, ян позначен! часовими, просторовими, аксюлопчними координатами 1 являють собою складну апернепш'йну парадигму.

Культурно-1сторичний, фшолопчний (вертикальний) контекст слова, що репрезентуе певну дашсть мовно-образноУ системи Шевченкового ¡дюлекту, вщграе в останньому важливу аперцепшйну роль у тзнавальному процеа як загальнотекстуальноУ картини св(ту, так 1 окремих УУ фрагмента. Обсяг референтноУ конотацп антропошма, топошма, слова на позначення певноУ реалй, алюзшного слова (виразу) фольклорного, ляературного походження залежить вщ загальноУ ерудици реципкнта 1 власне контекстуальноУ ситуашУ, що загалом позначаетъся на можливостг адекватного "прочитання" запрограмованого письменником образу 1 перспектив! його ¡нтерпретацшного розвитку.

Картина св1ту як результат його розумшня в поетичному текст постае на основ! численних лексико-граматичних, семантичних, поетичних факта, що в своУх взаемозв"язках ! становлять власне аперцепшйну систему. Декодування останньоУ на приклад! Шевченкового поетичного ¡дюлекту виявля^ ¡ндивщуально-авторський (украУнознавчий, загальнолюдський) аспект мовно-художнього шзнання св!ту.

Оснозш положения дисертацп викладен! в таких публ1кацшх:

Слово в аперцепшйшй систем! поетичного тексту: декодування Шевченкового в!рша.- К.: Правда Ярославич!в, 1997,- 200 с, До питания про експресившсть // Стил!стика украУнськоУ мови.- К., 1990.- С. 25-28.

Повтор як дина\пзуюча одиниця ( На матер!ал! поез!У Т. Г. Шевченка) II

УкраУнська мова ! л!тература в школ!.-1991.- № 5.- С. 57-61.

Символ як явише аперцепшУ // Мовознавство.- 1993.- № 3.- С. 40-45.

Ештет у поез1ях Тараса Шевченка // УкраУнська мова в прочей нащонально-

кулътурного вщродження УкраУни.-К., 1993,-С. 145-150.

Шевченкове слово (Аспект аперцепцп) // УкраУнознавство в розбудов!

держави.- К., 1994,- С. 315-321.

Ештет в аперцепшйнш систем! поетичних твор!в Тараса Шевченка II Р!дна школа.- 1994,- № 3.

Проблеми декодування поетичного тексту: Заголовок у систем! Шевченкового в!рша II Текст и методика его анализа: Материалы VII Международной научной конференции по проблемам семантических исследований.- Харьков, 1994,- Ч. II.- С. 95-98.

Текст як аперцепцшна система // МоБознавство.- 1996,- Ks 1.- С. 20-25. Диалектика Шевченкового першорядка II Вюник Кшвського университету: Л!тературознавство. Мовозннавство. Фольклористика.- К.: Кювський университет. 1996,-Вип. 4.-С. 124-131.

Воля як св!т: 1з студ!й над Шевченковим словом // Мовознавство: III М1жнародний конгрес украМспв,- Харюв, 1996.- С. 239-243. Поршняння в систем! Шевченкового Bipiiia // Дивослово.- 1996,- № 3.- С. 2529.

Стил!стичн! функци повтору в поезн Тараса Шевченка // Культура слова,- К., 1996.- Вип. 46-47,-С. 23-27.

АнтропоморфЬащя абстрактного слова в Шевченковому текст! // Схщнослов"янсыи мови в Тх историчному розвитку.- Запор^жжя, 1996,- Ч. II.-С. 5-9.

Богдан Хмельницький у вертикальтм контекст! Шевченкового aipiua II

Богдан Хмельницький як ¡сторична постать i л!тературний персонаж: До 400-

р1ччя вщ дня народження,- К.: Живиця, 1996.- С. 114-116.

Перифраза в Шевченковому текст1 //Дивослово.- 1997.- № 3.- С. 23-25.

Розгорнена метафорична структура в Шевченковому Bipuli ("Три лпа") II

Л!тература. Фольклор. Проблеми поетики.- К., 1977.- С. 63-66.

"Звук" у систем! поетичного тексту (сприйняття Шевченкового Bipma) //

Укра'Гнська мова i Л1тература,- 1997,- Ч. 40.

Вчення О. О. Потебш про слово як заиб аперцепцй та питания динамжи словесного образу // Творча спадщина О. О. Потебш й сучасш фшологтчш науки (До 150-р1ччя з дня народження О. О. Потебн1): Тези республжанськсп науково! конференцп,- XapKiB, 1985.- С. 222-223.

Образ Ярославны в "Слове" и поэтической интерпретации Т. Г. Шевченко // Тезисы Черниговской областной научно-методической конференции , посвященной 800-летию "Слова о полку Игореве".- Чернигов, 1986.- Ч. I.- С. 104-106.

Пор1вняльний зворот i перифраза в систем! аперцепцшно! поетики ( на матер!ал1 творчост! Т. Г. Шевченка) // Т. Г. Шевченко i Подшля: Тези доповщей науково-практичноТ конференцп, присвячено! 175-р!ччю вщ дня народження Т. Г. Шевченка.- Кам"янець-Подщьський, 1989,- Ч. II.- С. 101103.

Про одну з функцш субстантивованого прикметника в художньому контекстл ( на MaTepiajii поезй Т. Г. Шевченка) // Т. Г. Шевченко i загальнолюдсьи ¡деалн: Тези доповщей i повщомлень.- Одеса, 1989.- Ч. II.- С. 39- 41. 1ндив1ауал1зашя народно-поетичноТ, нашональноУ символен у творчоеп Тараса Шевченка // Етшчна самосвщом!сть: нац1ональна культура: Тези Республшансько'У науково'У теоретично!'конференцп.- К., 1991.- С. 120-122. Образна картина св1ту на ochobI декодування художнього тексту // Матер!али М1жнародноТ науково'У конференци "Семантика мови i тексту".- 1вано-Франивськ, 1993.- Ч. III.- С. 86-87.

Про один ¡з засоб1в когези i динам1заци художнього тексту // Язык и культура: Вторая международная конференция. Тезисы.- К., 1993.- Ч. И.- С. 11-12.

Картина св1ту в нашональмй свщомосп поета // Формування нац1онально! самосвщомосгп студен-пв вуз1в i учтв загальноосв!Тн1х шюл: Матер1али науково-практично! конференци.- К., 1994.- С. 26.

Вертикальний контекст поетичного слова // Млжнародна конференщя "М. Рильський i св1това культура з погляду сучасносп": Тези доповщей i повщомлень.- К., 1995,- С. 44.

Мойаенко А. К. Слово в аперцепц!йтй систем! поетичного тексту: декодування Шевченкового в1рша.- Рукопис.

Дисертащя на здобуття наукового ступеня доктора фшолопчних наук за спещальн1стю 10. 02. 01 - украТнська мова.- 1нститут украГнсько! мови НАН УкраУни, КиУв. 1997.

Дмсерта1ця присвячена проблем! декодування поетичного тексту. Феномен поетичного тексту вперше розглядаеться в аперцепщйному аспект!. Обгрунтовуеться погляд на поетичне слово, !нш! компонента текстовоТ структури як на своерщний доевщ, через який п!знаеться мовно-образна картину св!ту поетичного ¡шолекту (Шевченкового ¡д!олекту). За допомогою застосованого динам!чно-когштивного пщходу можна моделювати нов! комплексн! дослщження поетичноУ мови нац!онально1 метасистеми, окремих и ¡д!олект!в.

Ключов! слова: поетичний текст, текстова структура, аперцепцШна система, поетичний щюлект, мовно-образна картина св1ту.

Мойсиенко А. К. Слово в апперцепционной системе поэтического текста: декодирование стиха Шевченко.- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10. 02. 01 - украинский язык,- Институт украинского языка HAH Украины, Киев, 1977.

Диссертация посвящена проблеме декодирования поэтического текста. Феномен поэтического текста впервые рассматривается в апперцепционном аспекте. Обосновывается взгляд на поэтическое слово, другие компоненты текстовой структуры как на своеобразный опыт, способствующий познанию образно-языковой картины мира поэтического идиолекта (идиолекта Шевченко). С помощью примененного динамично-когнитивного подхода можно моделировать новые комплексные исследования поэтического языка национальной матасистемы, отдельных ее идиолектов.

Ключевые слова: поэтический текст, текстуальная структура, апперцепционная система, поэтический идиолект, образно-языковая картинг мира.

Moisiyenko A.K. The Word in the Apperceptive System of Poetic Text: Decoding of Shevchenko's Verse. — Manuscript.

Dissertation for the Scientific Title of Doctor pf Philological Sciences, Speciality 10. 02. 01 — The Ukrainian Language. — Institute of the Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1997.

The dissertation discusses the problem of decoding poetic text. For the first time ever the phenomenon of poetic text is examined in the apperceptive aspect. The author substantiates a view of the poetic word, other components of the textual structure as a specific experience through which the reader perceives the verbal and figurative picture of the world of poetic idiolect (Shevchenko's idiolect.in particular). With the help of the dynamic cognitive approach applied herein one can simulate new complex studies of the poetic language of the national metasystem as well as its singular idiolects.

Key words: poetic text, textual structure, apperceptive system, poetic idiolect, verbal and figurative picture of the world.