автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Словообразовательная валентность основ французского происхождения в современном украинском литературном языке

Полный текст автореферата диссертации по теме "Словообразовательная валентность основ французского происхождения в современном украинском литературном языке"

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЧУРСІНА Людмила Василівна

СЛОВОТВІРНА ВАЛЕНТШСТЬ ОСНОВ ФРАНЦУЗЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ , МОВІ

на правах рукопису

УДК 808.3-£41.1

10.02.01 - українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Харків-1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди Міністерства освіти України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

Муромцева Ольга Георгіївна, завідувач кафедри українознавства ХДІ1У ім. Г. С.Сковороди

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Городенська Катерина Григорівна,

заступник директора Інституту української мови НАН України

кандидат філологічних наук, доцент Нелюба Анатолій Миколайович,

доцент кафедри українознавства Харківського Університету внутрішніх справ

Провідна установа

Запорізький державний університет Міністерства освіти України, кафедра української мови

Захист відбудеться “ ІХ “ 1998 року о 14 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського державного університету за адресою:

310077, м. Харків, майд. Свободи, 4, ауд. П-37

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету

Автореферат розісланий 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради ^ Муромцев І.В.

Освоєння лексики іншомовного походження відбувається на різних рівнях - графічному, фонетичному, морфологічному, лексико-семантичному та словотвірному. Проте найбільшу роль відіграють лексико-семантичний та словотвірний рівні як вищі ступені еволюційного процесу асиміляції лексичних запозичень у мові-реципієнті.

■ Лексичне запозичування і творення нових слів мають велике значення для розвитку і збагачення словникового складу будь-якої мови. Українська мова у цьому відношенні не є винятком Беручи до уваги той факт, що запозичене слово, як і будь-яка інша мовна одиниця, володіє цілим рядом комбінаторних потенцій, котрі можуть реалізуватися в процесі комунікації, актуальним стає вивчення на рівні словотворення валентних властивостей основ французького походження в сучасній українській літературній мові.

Наукова література з проблеми французьких запозичень у сучасній українській літературній мові малочисельна і має різноплановий характер. Питання про словотвірну активність французьких запозичень майже не розроблялось. Словотвірна валентність (СВ) французьких запозичених основ взагалі ще не була предметом розгляду.

Питання реєстру французьких запозичень в українській мові також залишається актуальним і потребує детального вивчення і обгрунтування, оскільки словники і мовознавчі дослідження вказують інколи на різні джерела запозичування, що впливає на визначення належності слова до французьких запозичень.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми "Формування норм української літературної мови в другій половині XIX - XX ст.'1, що розробляється кафедрою українознавства Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди.

Предмет дослідження складають валентні властивості словотвірно активних основ французького походження з різними ступенями реалізації СВ.

Об'єктом дослідження є моделі дериватів від основ французького походження.

Основна мета роботи полягає у виявленні дериваційних потенцій французьких запозичень і визначенні загальних тенденцій реалізації СВ основ французького походження в сучасній українській літературній мові.

Дослідницькі завдання роботи:

1) виділити корпус французьких запозичених лексем у сучасній українській літературній мові, зафіксованих у словниках різного типу;

2) дослідити дериваційний потенціал французьких запозичень і дати загальну характеристику словотвірних моделей похідних від французьких основ;

3) розробити засади класифікації твірних основ французького походження за ступенями реалізації ними їх СВ,

4) описати особливості (фонетичні, морфологічні, семантичні) словотвірно активних основ французького походження;

5) дати загальну характеристику співвідношень твірних французьких основ з їх похідними в спільних словотвірних гніздах (СГ);

6) виявити чинники, що сприяють реалізації СВ французьких запозичених основ, і з’ясувати причини, які зумовлюють їх словотвірну активність чи, навпаки, пасивність.

Методи дослідження: спостереження і лінгвістичний опис з елементами лекси-ко-семантичного, компонентного та кількісного аналізів.

Наукова новизна роботи полягає:

1) у виборі теми, оскільки словотвірний аспект асиміляції французьких запозичень в українській мові не був предметом спеціального дослідження;

2) у самому підході до вивчення словотвірних процесів на базі французьких запозичених основ, оскільки СВ - головний показник реалізації словотвірних потенцій будь-якої основи, зокрема запозиченої;

3) у виділенні чинників, які регулюють утворення похідних від французьких запозичених основ, і чинників, які обмежують реалізацію СВ французьких основ.

Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що основні його положення і висновки можуть бути використані для подальшої розробки теорії СВ, а також розв'язання загальних і конкретних проблем українського словотвору.

Дослідження сприятиме розв'язанню таких проблем, як визначення типових моделей похідних від іншомовних основ і виявлення загальних тенденцій у реалізації словотвірних потенцій основ іншомовного походження.

Практичне застосування роботи вбачається насамперед у тому, що наведений конкретний мовний матеріал може бути включений до розділу “Словотвір” курсу “Сучасна українська літературна мова”, а також використаний у спецкурсах, присвячених словотвору на базі іншомовних запозичень, у лексикографічній практиці.

Особистий внесок аспіранта складають розробка опису валентних властивостей основ французького походження та дослідження їх дериваційних моделей, виділення та уточнення корпусу зафіксованих у словниках французьких запозичень, укладання словника словотвірних гнізд основ французького походження.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, загальних висновків (162 сторінки), списку використаних джерел (262 найменування) і додатка “Словотвірні гнізда з основами - вершинами французького походження” обсягом 118 сторінок.

Апробація роботи. Результати дослідження були предметом обговорення на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди (1991-1998 рр.). За матеріалами дисертації було зроблено доповідь на 2-ій міжнародній конференції "Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур", що відбулася в травні 1995 р. у м. Дніпропетровську. Крім цього, наслідки, отримані в

з

ході дослідження, висвітлено в наукових статтях, тезах доповідей, що були опубліковані в наукових збірниках ХДПУ ім. Г. С. Сковороди й ХДУ.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність і новизна, визначено мету і завдання, предмет, об’єкт і методи дослідження, теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі “Освоєння французьких запозичень на словотвірному рівні” розглянуто проблеми, пов'язані з дослідженням освоєності іншомовних запозичень, зокрема французьких, на фонетико-морфологічному, семантичному і словотвірному рівнях у сучасному мовознавстві. Детально проаналізовано мовознавчу літературу з питань словотвірної активності і валентності питомих і запозичених основ. Узагальнення наслідків наукових досліджень сприяло виділенню загальних закономірностей словотвірних процесів у системі запозиченої лексики і зумовило вибір валентного аналізу як провідного для з'ясування словотвірного потенціалу запозичених французьких основ.

Наукова література з питань словотвору від запозичених слів \) с\|Ч.а.сному мовознавстві представлена обмеженою кількістю робіт (С.О.Бєляєва, В.А.Височина,

Н.Г.Вишня, В.В.Ільєнко, ІМ.Обухова, С.Ю.Рижикова), тематика яких зводиться до опису словотвірних типів від запозичень, що недостатньо характеризує глибинні процеси словотвірного освоєння запозиченої лексики. Це зокрема ще раз підтверджує актуальність обраної теми та її новизну.

Розглянуті наукові праці здебільшого констатують наявність того чи іншого новотвору від запозиченої лексеми, існування певних закономірностей при утворенні словотвірних рядів, словотвірних моделей і словотвірних типів, але не дають відповіді на такі запитання: з чим пов’язана словотвірна активність одних основ і пасивність інших? які чинники зумовлюють реалізацію словотвірної потенції іншомовних слів, зокрема французьких запозичень?

Застосування саме валентного аналізу і стало шляхом до вирішення цього непростого завдання. У цьому дослідженні центром словотвірного аналізу є не похідне слово і не словотвірна модель чи словотвірний тип, а твірна основа і її іманентна властивість сполучуватися з певним набором афіксів, інших дериваційних компонентів. .

Сучасні концепції валентності дозволяють дослідити комбінаторні властивості не тільки лексем окремої граматичної категорії (дієслів, іменників, прикметників тощо), але й їх основ.

Поняття валентності та валентного аналізу в галузі словотвору вперше застосувала проф. М.Д. Степанова. Об'єднавши поняття потенції та валентності, вона розглядає валентність як потенцію і як її реалізацію, тобто як фактор мови і як фактор мовлення. М.Д.Степанова розрізняє зовнішню та внутрішню валентність слова, остання включає в себе ше формально-морфологічну та семантичну внутрішню валентність.

При цьому аналіз внутрішньої валентності проводиться на рівні складових елементів лексеми. Зазначимо, що термін “зовнішня валентність” визначає здатність слів програмувати своє лексичне оточення. “Внутрішня валентність” характеризує властивість твірних основ вступати у взаємодію з певними словотвірними елементами.

Т.М.Бєляєва вводить термін "словотвірна валентність", що уточнює поняття “внутрішня валентність”. Вважаємо, що саме цей термін найбільш влучний і розкриває не тільки сферу дослідження, а й указує безпосередньо на вихідні одиниці лінгвістичного аналізу - складові компоненти лексеми.

Вивчення валентності в словотвірному аспекті зумовлює комплексний підхід і врахування всіх показників, що характеризують СВ твірної основи, а саме: морфологічних, структурних, генетичних, семантичних, стилістичних тощо. Реалізація СВ залежить і від ряду екстралінгвістичних факторів. Одним із проявів такої залежності є явище семантичної відповідності і сумісності структурних компонентів похідного афіксального чи складного слова (М.Д.Степанова).

Під СВ більшість лінгвістів розуміє сполучуваність основи з певними афіксами. У цьому дослідженні об'єктом уваги є також численні випадки основоскладання з французькими компонентами. У зв’язку з цим у роботі пропонується взяти за основу визначення СВ Т. М.Бєляєвої, дещо розширивши його: СВ - це певні формальні і семантичні закономірності поєднання в процесі словотвору структурних елементів: основ і афіксів, основи та інших основ.

Огляд мовознавчої літератури з питань внутрішньої, або словотвірної, валентності (М.Д.Степанова, Т.М.Бєляєва, В.М.Вашунін, И.Ербен, Р.В.Єфимов, В.І.Кара-вашкін, В.Фляйшер, Г.ХельЄіг, Л.А.Ілюшечкіна, Л.П.Єфанова, О.В.Макаревська, В.Л.Агліцкас та ін.) засвідчує, що основна увага дослідників зосереджується на афіксальних похідних. У германістиці певна кількість досліджень присвячена композитам в аспекті валентної характеристики їх компонентів. Є тільки одна робота, в якій розглядаються валентні властивості мотивуючих основ, похідних за своєю структурою (Л. А. Ілюшечкіна). У роботі запропоновано інше бачення цієї проблеми і дещо інший метод опису валентної характеристики твірних основ французького походження, а саме розгляд їх СВ на тлі співвідношень лінійних (синтагматичних) похідних і нелінійних (парадигматичних) похідних у структурі певних СГ.

Очевидно, що про ступінь словотвірної активності іншомовних запозичень, зокрема французьких, свідчить кількість похідних. Валентність основи не як потенція, а як її реалізація, закріплюється також у "готових" лексичних одиницях. Знаючи комбінаторику сполучень запозичених основ, зокрема французьких, з питомими афіксами або афіксами іншомовного походження в українській мові, а також структурних компонентів в основоскладанні за участю французьких основ, можна певною мірою спрогнозувати моделі їх похідних. Отже, якщо брати основу за вихідну одиницю словотвірного аналізу, то увага дослідників зосереджується переважно на тому, які за структурою похідні можуть з'явитися від основи мотивуючого слова.

Сама система опису може бути представлена у вигляді упорядкованих дериваційних рядів (парадигм, ланцюгів, гнізд), що формують основи слів, які належать до одного або різних граматичних класів. Ядром дериваційного ряду виступає основа мотивуючого слова. Вона може бути непохідною і похідною за своєю структурою.

' Парадигма об'єднує одноосиовні похідні одного словотвірного “кроку”, які разом із тим різняться своїм словотвірним значенням. Словотвірний крок починається з основи мотивуючого слова. Саме твірна основа обирає ті афікси або основи, котрі їй підходять у структурному, граматичному та семантичному планах. Таким чином, похідне слово є наслідком словотвірного акту. В ньому основа реалізувала властиві їй потенції.

Словотвірно активні іменникові, прикметникові та дієслівні основи французького походження відповідно до норм українського словотвору утворюють свої парадигми, які відрізняються між собою і за структурою, і за словотвірними значеннями. Це зумовлюється в першу чергу категоріальним значенням основ, їх рівнем освоєно-сті в українській мові, сферами і частотою їх уживання в мовленні. Всі ці та деякі інші показники складають валентні властивості твірних основ французького походження.

Слід зазначити, що включення французьких запозичень до морфологічної парадигми та словотвірної системи української мови має свої характерні риси та особливості. Більшість слів французького походження оформляється засобами української мови, що забезпечує віднесення їх до певного граматичного класу і відповідної структурної моделі чи СТ. Нетипові суфікси і фіналі відокремлюються або заміняються українськими відповідниками. В одних випадках до основи додається українське закінчення чи український суфікс або суфікс і закінчення (фр. ressort,m; coquetteS - укр. pecop-ct, кокет-к-а), в інших - форма запозичення збігається з його фонетичною або графічною оболонкою в мові-джерелі: пор.: фр. billet [et-j£] укр. білет, фр. chiffre |jіj г ] - укр. шифр тощо. Подібні трансформації запозичень зумовлюють їх розподіл за граматичними категоріями роду в українській мові. Причому рід запозичення може змінюватися (фр. turbine,f- турбіна, ж.p., але avance,f - аванс, ч.р ). Французькі запозичення, що фонетично закінчуються на (о), (е), стають здебільшого іменниками середнього роду (відповідної категорії роду у французькій мові взагалі не існує): bureau [Іу-'го] - бюро, chaussee Цо-іе] - шосе та ін. Окремі французькі іменники набувають форми множини в українській мові: дебати, еполети, мемуари тощо, Іноді відбувається переосмислення категорії числа тих запозичень, що вживаються у мові-джерелі в однині, пор.: укр. сентименти (вар. саитимеппт) - фр. sen4ment,m\ укр. еполети - фр. epaulette,f, тощо. Невластивий українській мові артикль, покажчик роду і числа іменників у французькій мові, відкидається.

У період входження будь-яке нове запозичення стає до ряду собі подібних. Такі слова співвідносяться з іншими запозиченнями, що вже функціонують у мові-реципієнті, за ознаками зовнішньої структурної подібності, тобто наявності спільного

кореневого, префіксального чи суфіксального морфів, спільних фіналей. Як правило, в мові-реципієнті налічується певна кількість напрацьованих адаптаційних моделей, які сприяють освоєнню іншомовних запозичень. Лише на основі цього можна говорити про виокремлювання в українській мові зі складу французьких запозичень певних структурних елементів - кореневих морфів, фіналей тощо.

У структурі французьких запозичень існують суфікси, що активно функціонують в українській мові (-изм (-ізм), -нет (-іст, -їст), - изація (- ізещія), -ер, -op, -up, -аж, -ант та деякі інші), і суфікси, які тільки виділяються в процесі морфемного поділу французьких запозичень (-ент, -ет, -ітет, -анс, -ес-, -ис- -in і под.), але участі в словотворенні української мови не беруть.

. Префікси, як правило, стають невід'ємною частиною кореня. Лексеми дез\організація, дезорієнтація зазнають в українській мові сегментації, внаслідок чого виділяється спільний формант дез-.

Проникаючи в нове мовне середовище, запозичене слово пристосовується до чужої лексичної системи, входить у чужі для нього лексико-семантичні та словотвірні зв'язки. Іншомовні афіксальні і навіть складні слова при запозиченні зазнають опрощення, тобто вони стають структурно нерозкладними. Безумовно, що всі ці мовні перетворення властиві всім іншомовним словам, зокрема і галіцизмам, які становлять серед них певну кількість.

Для прикладу можна навести таке порівняння. Слова французького походження брошура (brochnre,f), журнал (journal,ш) прості за структурою і у французькій і в українській мовах. Французькі суфікси -т, -аі в українській мові входять до складу основи і не мають словотвірного характеру. В цих випадках відбувається явище десемантизації іншомовних дериваційних елементів, які внаслідок цього перетворюються на інтерфіксі! - нарощення, своєрідний показник іншомовності.

Лексеми авангард (avant-garde,ї), демімонд (demi-monde,ш), демісезон (demi-saisonf), рандеву (rendez-vous,m) сприймаються в українській мові як прості, тимча-сом як у французькій мові вони є складними або навіть становлять собою словосполучення. Якщо лексеми демімонд, рандеву мають неподільну структуру в українській мові, то в словах ааап.'арії, ііемісезои виділяються компоненти аван- і -сезон завдяки появі та нагромадженню інших французьких запозичень, що в основі мають аналогічні елементи: аван\гард - апан\ложа, аван\норіп, аван\пост, аван\сцена; демі\сезон -сезон.

Пересегментація іншомовних складних слів, що в мові-реципієнті перебувають протягом тривалого часу і сприймаються мовцями як прості лексеми призводить до порушень морфемних меж в окремих словах і сприяє відтворенню мотивуючого характеру найменувань, активізації словотвірних потенцій компонентів складних слів, що сприймалися певний час як нерозкладні.

Окремі французькі структурні компоненти використовуються як дериваційний засіб для творення слів в українській мові: ампер - ампер\виток, ампер\година; -план

- аеро\план, ракето\ппаи, сферо\план, екраноплан, агро\план; вело - вело\пробіг, вело\перегони, вело\завод тощо.

У тих випадках, коли із мови-джерела надходять цілі гнізда слів, тобто групи од-нокореневих утворень, що зберігають з нею внутрішній зв'язок, за сприятливих умов такі лексеми можуть відновити притаманні їм у мові-джерелі мотиваційні і словотвірні відношення і реалізувати свої словотвірні потенції в мові-реципієнті. Так, наприклад, лексеми французького походження дебютувати (фр. сігЬиІег) і дебютант (фр. ііеЬиІапІ) не тільки відновили колишні мотиваційні та словотвірні зв'язки (пор.: укр. дебют-ува-ти —> дебют-ант; фр. сІеЬШ-ег —> сИЬиІ-апІ), але і дали похідні в українській мові (дебютувати —> про-дебютувати, дебютант —> дебютант-к-а, дебютант —> дебютант-ськ-иїі) і, таким чином, значно розширили межі спільного СГ. Вершиною цього гнізда виступає спільнокореневий іменник дебют: дебют —> дебют-н-ий

дебют-ува-ти —> про-дебютувати

-> дебют-ант -> дебютант-к-а

—> дебютант-ськ-ий.

Ряд основ французького походження разом зі своїми похідними входять до СГ, вершиною яких в українській мові є слова з інших мов (латинської, грецької), або включають до СГ ланцюги слів, що виникли і сформувалися на німецькому чи російському мовному грунті від основ французького походження. Так, слова абсолютизм, абсолютист і їх похідні входять до СГ з латинською основою абсолют. СГ з вершиною абонувати (сюди входить і однокоренева лексема теж французького походження абонемент) включає і слово німецького походження абонент з його похідними, утвореними вже в українській мові - абонентка, абонентський та ін. Дієслово делікатничати, що входить до СГ з вершиною делікатний, витворилось в російській мові, звідки й надійшло в українську (пор. рос. деликатничать). У цьому виявляються взаємозв'язок і взаємовплив мовних і міжмовних процесів, що спричинені певними екстралінгвістичними факторами.

Окремі французькі запозичення тільки відновлюють мотиваційні відношення і відтворюють словотвірні пари, властиві їм у мові-джерелі, але нових похідних в українській мові не дають. Оскільки подібні слова характеризуються низьким рівнем асоціативних зв'язків, з питомою лексикою, то їх словотвірна потенція на цьому і обмежується. Для прикладу наведемо такі словотвірні пари: азур -» азур-ит, бекар —> дубль-бекар, віконт —> віконт-ес-а, дадаїзм —> дада-їст, клака —> клак-ер і под. У цих випадках спільні основи виділяються як елемент словотвірної структури слів.

Семантичне освоєння французьких лексем ішло по лінії прямого відтворення значення етимона, звуження або розширення чи то й повної модифікації його значення.

Семантична освоєність і здатність запозиченої лексеми розкладатися на структурні компоненти - необхідна передумова її участі в словотвірних процесах мови-

реципієнта. Однак це не є ще показником її словотвірної активності. Словотвірна активність, як і СВ запозичених основ, виражається в моделях їх похідних.

Французькі запозичення, які відзначаються активністю у словотворі, реалізують СВ у високопродуктивних моделях української мови. їх похідні стають дериваційною базою для творення різноманітних за структурою дериватів, але вже на інших ступенях похідності. Окремі запозичення внаслідок структурної пересегментації сприймаються в українській мові як похідні. У цьому випадку вони мотивуються іншими, простішими за формою, однокореневими французькими запозиченнями.

Мотивуючі основи французького походження належать до таких основних граматичних класів, як іменники (їх переважна більшість), прикметники та дієслова. Характерними способами творення похідних є суфіксальний, слово- і основоскладання, абревіація, префіксальний і спосіб конверсії (рідко).

Семантико-словотвірна структура похідних від основ французького походження може бути виражена в моделях, які наводяться в схемі. До схеми включено найти-повіші і найпоширеніші моделі словотвору на базі французьких запозичень:

а) за субстантивними рядами

N + suf N + N Adj □ N -к-, -1/К-, -ОЧК-, -ист- (-їст-), -чик-, -ник, -ниц\ -івник, -ер, -ир, -яр, -ш-,-ець (-ЄЦь), -овець (-івець) ПК+ ФК*; ФК + ПК спосіб конверсії N persorme Назви осіб

N + suf -ств-, -изм (-ті) N abstrait

N + N ІК* + ФК Назви

Adj + suf -ість-, -щин- абстрактних

Adj □ N спосіб конверсії понять

N + suf -к-, -ик, -чик, -ок, -счк-, -очк-, -ин- N concret Назви конкретних

N + N ПК + ФК; ФК + ПК предметів, речей

V + suf -атор (-ятор), -льник (-льниц'), -ер N personne Агентивні назви осіб

V + suf -пн'я, -ація, -изауія (-ізація), -овк- N action Назви опредметненої дії

б) за ад'єктивними рядами

N + suf -Н-, -об- (-ев-), -ськ-, -ге-, -ичн-, Adj

-истичн- (-істичн-), -іш- Назви ознак

V + suf -ован-, -уч- (-юч-), -ливн-

Примітка *ПК - питомий компонент;

ФК - компонент французького походження.

ІК - іншомовний за походженням компонент в українській мові.

в) за вербальними рядами

N + s uf -ува- (-юса-), -изува- (-ізува-), V

-ирува- (-ірува-), -и- (-/'-) Назви дій

Adj + suf -нича-

Ппугий розділ “Характеристика словотвірного потенціалу французьких запозичених основ за ступенями словотвірної валентності” присвячено характеристиці словотвірного потенціалу французьких запозичених основ за ступенями словотвірної валентності. У роботі вводиться шкала валентності, за якою основи французького походження розподіляються за ступенями СВ: основи з високим ступенем СВ (тобто такі, що дали на українському мовному грунті понад 10 похідних, різноманітних за своєю граматичною і семантичною структурою), з середнім ступенем СВ (в межах 10 похідних), з низьким ступенем СВ (від 1 до 3 похідних) і з нульовим ступенем СВ (зовсім не мають похідних, з обмеженою частотою використання у мовленні).

Як спостережено, максимальний словотвірний потенціал запозиченої основи -вершини гнізда - варіює в межах 11-40 похідних (більша їх кількість в окремих гніздах - швидше виняток, ніж правило і стосується переважно інтернйціоналізмів). Гнізда високовалентних слів мають здебільшого деревоподібну структуру з розгалуженнями по вертикалі і по горизонталі. За способом творення слів гнізда поділяються на суфіксальні, суфіксально-префіксальні і змішаного способу творення слів (включають похідні, утворені також способами конверсії, основоскладання, юкстапозиції або абревіації).

Мінімальний словотвірний потенціал гібридного гнізда становить 1-3 похідних. Подібні гнізда складаються із пари або пар слів (гнізда у вигляді жмутка). Окремі гнізда мають форму ланцюжка. Рідше трапляються префіксальні утворення і складні слова. В афіксальних гніздах з мінімальною кількістю похідних можна спостерігати і певну однотипність у структурі і семантиці не тільки похідних, але й гнізд у цілому.

Проміжну ланку складають основи французького походження, словотвірний потенціал яких становить 5-10 похідних. Серед них виділяються гнізда суфіксального способу творення слів і змішаного.

Для значної кількості СГ з основами - вершинами французького походження провідною рисою є наявність складного переплетіння кореневого і словотвірного гнізд. Вважаємо, що в цьому полягає особливість укорінення основ французького походження в номінативну систему української мови.

Слова, що мають високовалентну основу, означають різноманітні поняття. Більшість із них належить до термінологічної лексики (азот, бетон, бронза, газ, зонд, код, турбіна, шифр та ін.) Деякі лексеми вживаються не тільки в термінології, а й у загальновживаній мові (машина, деталь, велосипед, аванс, інженер, організувати, район тощо), інші переважно належать до загальновживаної лексики (мода, кокетка, пудра).

У фонетичному плані високовалентні слова характеризуються високим рівнем асиміляції, мають також і морфологічні ознаки, типові для мови-реципієнта.

У морфологічному оформленні високовалентних слів французького походження ознаки іншомовності спостерігаються в наявності афіксів іншомовного походження та асемантичних структурних відрізків на морфемному шві у будові окремих слів.

Структурні показники впливають також на словотвірний потенціал основи: морфемно неускладнена основа має переваги порівняно з іншими основами, які закінчуються на певний словотвірний формант. Ще менше шансів мають основи, у структурі яких наявні суфікс і фіналь. Про це свідчить і кількісне співвідношення високовалентних слів з різним морфологічним складом.

У формальній організації СГ, вершинами яких є високовалентні основи французького походження, простежуються певні закономірності. Виявляється це не тільки в наявності значної кількості похідних у гніздах, але й у тому, як, яким чином вони розташовуються у гнізді. Глибина гнізд варіює переважно в межах I-IV ступенів по-хідності і не виходить за межі VII ступеня похідності. V, VI, VH ступені трапляються в поодиноких випадках.

Кількість дериватів поступово зменшується залежно від того, наскільки вони віддалені від центра гнізда. Найбільш насичені дериватами І і II ступені похідності, іноді ІП. Звісно, це не стосується тих окремих гнізд, у яких кінцевим ступенем творення слів є V-VII.

Характерно, що на І і II ступенях деривації розміщуються також "запозичені деривати”, тобто однокореневі запозичені лексеми (найчастіше суфіксальні, рідше -префіксальні), що структурно і семантично співвідносяться з основою - вершиною гнізда. Подібні словотвірні пари (основа-вершина СГ - однокореневий “запозичений дериват”) співвідносяться з типовими словотвірними рядами мови-реципієнта. Іноді буває важко визначити, чи є відповідний дериват запозиченням чи новотвором на базі запозиченої основи, оскільки за подібними моделями можливе творення слів і на грунті мови-реципієнта. Окремі “запозичені деривати” можуть розміщуватися на III ступені похідності. За мотивуючу твірну основу вони можуть мати не тільки запозичене слово, але і слово, утворене від запозиченої основи. У мові-реципієнті відбувається своєрідний перерозподіл словотвірних функцій однокореневих запозичених лексем.

Безумовно, що формальна організація гнізд грунтується насамперед на семантичній основі. Саме формальна і значеннєва співвіднесеність більшості високовалентних основ з однокореневими “запозиченими дериватами” (.мобілізувати - де-мобілізу-вати; організувати - дез-оргапізувати, ре-організувати, організ-ацік; літр - літраж, ретуш - ретуш-ува -ти - ретуш-ер, інтрига - інтриг-ан і под.) забезпечує їх життєдіяльність і активне функціонування в мові-реципієнті.

Семантична структура переважної більшості високовалентних основ складається із одного-трьох значень: аванс(І), авіація(І), артилерія(2), баланс(2), буржуа(І), бюрократ(2), велосипед(І), деталь(2), журнал(2), машина(З), мобілізуеати(2) тощо.

Трапляються і такі слова, що мають чотири і більше значень (їх порівняно невелика кількість): білет(4), армія(5), екран(4), зонд(4), команда(б) та деякі ін.

Слід зазначити, що полісемія запозичень не завжди визначає їх словотвірний потенціал. Причини можуть бути різними. Так, окремі запозичені лексеми, зокрема ін-тернаціоналізми, можуть виражати значення, між якими існує певний зв'язок, однак ці значення запозичені з різних мов. І тільки в одному або кількох значеннях такі лексеми можуть співвідноситися з іншими однокореневими "запозиченими дериватами" і, таким чином, розвивати саме ці значення. У цьому випадку кореневе гніздо стає мотиваційною і дериваційною базою для творення похідних на грунті мови, що запозичає. Такі лексеми можуть і самостійно реалізувати СВ в похідних за одним із значень, набутих на грунті мови-реципієнта.

Лексема маска (фр. masque, з італ. maschera, від араб, масхара - насмішка) має шість значень з різноманітними відтінками. У похідних ця лексема реалізує перше, третє, четверте, п'яте Л шосте значення. Друге значення цієї твірної, що запозичене, очевидно, з італійської мови, - "постійний персонаж італійської- комедії середини XVI-XVm ст." не знаходить своєї реалізації в жодному із похідних. Третє, переносне значення, відтворюється в дієслівному "запозиченому дериваті" маскувати, яке реалізує і інші значення твірної.

Полісемія термінів (явище саме по собі рідкісне, але можливе) визначається також їх багатофункціональністю. Так, та сама лексема може функціонувати у різних сферах виробництва і техніки, маючи при цьому близькі значення або відтінки значень. Серед багатозначних термінів є такі, що мають високу СВ (зонд, модель, ремонт, шифр та ін.), але є й такі, що зовсім не мають похідних (наприклад, чотиризначна лексема алонж авалентна в українській мові). Пояснити це можна тим, що СВ визначається багатьма факторами, а саме розмаїттям можливих відтінків значення лексеми, її лексичним оточенням, синтаксичною сполучуваністю, сферою і частотою вживання тощо.

Слід зазначити, що іноді і моносемічні лексеми характеризуються багатофункціональністю. Так, лексема інженер належить одночасно до загальновійськової, авіаційної, будівельної і технічної термінології. У якості твірної ця лексема має і відповідну парадигму похідних: інжеиер-адмірал, інженер-віце-адмірал, інженер-радіоло-каторник; інженер-диспетчер, іпженгр-копструктор, інженер-механік; інженер-будівельник, інженер-будівник; інженер-технік, інженер-технолог і под.

Термінам, що виявляють високу СВ в українській мові властива, з одного боку, вузькість семантичної структури, з іншого боку, ці слова належать до частотної лексики. Предмети і поняття, позначувані цими словами, мають розповсюдження в побутовому, виробничому і соціальному житті носіїв української мови.

Ці лексеми мають тенденцію до об’єднання за певними лексико-семантичними групами слів і до розшарування залежно від їх семантичної структури і сфери вживання (стосується це насамперед поліфункціональних лексем).

У загальній характеристиці основ за ступенем високої валентності такий важливий аспект, як семантичний, не міг бути описаний у повному обсязі, оскільки словотвірно активні основи французького походження представлені різноманітними лексико-семантичними групами. Тому для детального аналізу валентного потенціалу основ у СГ були обрані тематично однорідні основи, а саме основи, що позначають назви осіб. Таким чином, конкретизовано загальні тенденції реалізації словотвірних потенцій високовалентних основ французького походження на ономасіологічно однорідному матеріалі.

Стильові характеристики високовалентних основ також неоднорідні (це і спеціальна лексика, що є стилістично нейтральною; це і термінологічна лексика з широкою сферою вживання, і загальновживана лексика, що відзначається певним стилістичним забарвленням).

Об'єднує слова з високою валентністю, окрім походження і тематичного розшарування, ще й те, що ці лексеми мають відносно велику кількість похідних в українській мові, а позначувані ними поняття займають центральне місце в системі номінації мови-реципієнта. Цей факт дає підстави стверджувати, що словотвірна активність запозиченої основи полягає насамперед у її комунікативній значущості для українського мовця. Саме потреба в дериваті певної семантики в ході комунікації дає поштовх до реалізації основою її СВ.

Основи з середнім ступенем СВ становлять ще більш різнобарвну лексику за тими ЛСГ, до яких вони входять, і за типологією тих СГ, які вони формують. Ці основи представлені більшою кількістю (246), ніж основи з високим словотвірним потенціалом (102).

Як і попередньо розглянута група, такі основи характеризуються відносно високим рівнем фонетичної, структурно-морфологічної та семантичної асиміляції. Серед них переважну більшість складають також іменники, рідше трапляються прикметники і дієслова.

У семантичному плані це досить різноманітна лексика. Ці слова позначають суспільно-політичні, філософські поняття: абсолютизм, абсолютист, ригоризм, опортунізм, опортуніст, масони та ін.; технічні терміни: шарнір, траверса, утилізатор і под.; терміни літератури і мистецтва: акварель, фейлетон, шарж, режисер, суфлер тощо; побутова лекснкл і слова загального вжитку: букет, буфет, ваніль, гардероб, одеколон та ін. Такі слова є соціально значущими і належать до частотної лексики. Окремі з них становлять активну лексику у певній термінологічній системі.

Словотвірні потенції цієї групи слів, як і попередньо розглянутої, визначаються такими факторами: 1) належність до певної лексико-семантичної групи, що зумовлює якісний і кількісний склад гнізда, 2) наявність у ряді випадків співвідносних

“запозичених дериватів”, що значно розширює мережу дериватів у гнізді, 3) входження окремих твірних основ (на базі семантичної атракції етимологічно споріднених основ) разом з похідними до комплексних СГ з вершинами грецького або латинського походження, 4) потреба у відповідному денотаті, 5) наявність у мові-системі структурних моделей, за якими запозичена твірна основа може реалізувати СВ та ін.

Відмінності основ з середнім ступенем СВ від високовалентних основ полягають у ступені вираження основами словотвірних потенцій, а саме у кількості похідних, представлених у гніздах. Різняться ці основи і способом творення похідних. Суфіксальний спосіб домінує у гніздах, вершинами яких є основи з середнім ступенем СВ (для порівняння: високовалентні основи реалізують СВ переважно у суфіксації і основоскладанні).

Основи з низьким ступенем СВ (їх налічується 763 ) - це основи, словотвірний потенціал яких визначається обмеженою кількістю дериватів. У фонетичному і структурно-морфологічному планах ці основи також освоєні за правилами мови-реципієн-та. Частіше, ніж серед слів з високим (поодинокі випадки) і середнім ступенями СВ, трапляються серед них невідмінювані іменники, що закінчуються на наголошений голосний: жалюзі - жалюзій-н-ий, депо - депов-ець. '

Лексика з низькою СВ представлена лексико-семантичними групами з різноманітними тематичними шарами. Наприклад, терміни, що означають машини, прилади, інструменти (аеростат, детандер, ежектор, ексцентрик), речовини (жавель, йодоформ, кармін), побутова і загальновживана лексика (бісквіт, бульйон, галета, гарнір, брошка, бутель, гамак), наукова і спеціальна т с р м і > і о л о г і я (авал ь, авантаж, антик, більйон, бланк) тощо.

На семантичному рівні слова з низьким ступенем СВ є асимільованими, оскільки реалізують словотвірні потенції за регулярними моделями мови-реципієнта. Разом з тим ці лексеми відзначаються малою змістовністю. Так, іменники мають здебільшого конкретні, предметні значення, що визначає їх невеликий словотвірний потенціал.

Слова, яким властива низька СВ, дають переважно суфіксальні утворення за типовими моделями, рідко префіксальні. Спостерігаються і окремі, поодинокі випадки основоскладання.

Основам, що виявляють активність у словотворі української мови, протиставляється група слів, що є авалентними на грунті мови-реципієнта. Це запозичені слова з нульовим ступенем СВ (1294 лексеми).

Специфічність фонетичної оболонки і морфемної будови накладає певні обмеження на участь подібних слів у словотворі, але ці два чинники не головні. Серед слів-одинаків трапляється чимало слів, які за зовнішніми ознаками мало чим відрізняються від питомих слів. їх валентна неспроможність у словотворі пояснюється здебільшого особливостями семантичної структури. В окремих випадках нереалізація СВ

пояснюється відсутністю потреби у відповідному дериваті. Поява нового поняття не викликана потребами мовлення.

Значна кількість слів з нульовою валентністю належить до ізольованих слів, тобто таких, що характеризуються однозначністю, що властиво окремим термінологічним словам (аванбек, декувер, жеода), назвам окремих тварин (голого, марабу), рослин (бегонія, камелія), дерев (бере, кальвіль), кулінарних виробів (різе, еклер, праліне, птифур), сортів вин і напоїв (бордо, каберне, оранжад, шартрез), грошових одиниць (деньє, луї, луїдор, сантим), осіб за різноманітними ознаками (апаш, бретер, дофін, ліадам, мадемуазель, мосьє, одаліска, парвеню, фігаро).

Слова з нульовим ступенем СВ здебільшого не мають широких асоціативних зв'язків з питомою лексикою, тобто їх зовнішня валентність є також обмеженою. Такі слова не належать до частотно вживаної лексики і перебувають на периферії номінативної системи мови-реципієнта.

Переважна більшість слів-одинаків входить до спеціальної лексики (терміни, архаїзми, історизми, екзотизми). Середньому носієві української мови ці слова здебільшого невідомі, а якщо й відомі, то не використовуються ним активно.

Семантико-стилістичний аналіз слів з нульовим ступенем СВ показує, що такі слова належать до пасивного шару лексики української мови. їм властива здебільшого замкнена сфера вживання. Вони позначають соціально-неактуальні поняття. У більшості випадків слова-одинаки французького походження мають синонімічні відповідники в українській мові. їх семантико-стилістична недоосвоєність супроводжується їх словотвірною неосвоєністю.

Разом з тим слова французького походження, що мають нульовий ступінь СВ, є невід'ємною частиною словника сучасної української літературної мови. Окремі з них сприяють збагаченню експресивних стильових засобів мови-реципієнта. Є серед них і слова, що належать до частотної лексики. їх словотвірна пасивність пояснюється вузькістю і конкретністю їх значень.

ВИСНОВКИ

Освоєння лексики іншомовного походження відбувається на різних рівнях, при цьому лексико-семантичний і словотвірний рівні становлять вищі ступені еволюційного процесу асиміляції лексичних запозичень у мові-реципієнті, підгрунтя яких складає освоєність запозичень на графічному, фонетичному та морфологічному рівнях.

Словотвірні процеси на базі запозичених основ не можуть бути випадковими, несистемними. Хаотичне нагромадження запозичених слів, зокрема французьких, з плином часу із кількісного перетворюється на якісне і утворює чітку систему, яка підлягає загальним законам розвитку української мови.

Українська мовознавча література з питань словотвору в системі запозичених слів представлена обмеженою кількістю робіт, тематика яких зводиться до опису словотвірних типів від запозичень, що недостатньо характеризує глибинні процеси словотвірного освоєння запозиченої лексики.

У роботі узагальнено результати попередніх досліджень словотвірної активності іншомовних запозичень в українській мові та інших мовах і виділено загальні закономірності словотвірних процесів у системі запозиченої лексики, що зумовило подальшу орієнтацію дослідження в напрямку валентної характеристики запозичених французьких основ.

З позицій історичного підходу визначено корпус французьких запозичених основ (морфологічно простих і ускладнених), що зафіксовані в загальномовних словниках та словниках іншомовній слів різних років і місць видання. їх кількість становить близько 2405 лексем.

У ході дослідження розглянуто тенденції словотвору на базі основ французького походження. Словотвірна активність окремих французьких запозичень виявляється уже в період їх пристосування до морфологічної і лексичної системи української мови. їх структурні і значеннєві модифікації відповідно до напрацьованих адаптаційних моделей запозичень в українській мові сприяють подальшому активному залученню цих слів до номінативно-дериваційної системи мови-реципієнта. Цьому періодові властиве часткове або повне (рідше) відновлення мотиваційних і словотвірних відношень із однокореневііми словами, як генетично спорідненими, так і словами, що мають спільне з ними етимологічно-історичне джерело. •

Застосований у роботі метод валентного аналізу сприяв найповнішому вияву словотвірних потенцій французьких запозичень і, таким чином, окресленню кола французьких запозичених основ в українській мові. Валентні характеристики твірних французького походження, розглянуті на тлі співвідношень лінійних (синтагматичних) і нелінійних (парадигматичних) їх похідних у структурі певних словотвірних гнізд, дали підстави розподілити основи французького походження за ступенями словотвірної валентності: основи з високим ступенем СВ (10 і більше похідних у гнізді), з середнім ступенем СН (до 10 похідних), з шізьким ступенем СВ (від 1 до 3 похідних) і з нульовим ступенем СВ (зовсім не мають похідних, з обмеженою частотою використання у мовленні, з низьким рівнем асоціативних зв’язків з питомою лексикою).

Французькі запозичення, які відзначаються активністю у словотворі, реалізують СВ у високопродуктивних моделях української мови. їх похідні стають дериваційною базою для творення різноманітних за структурою дериватів, але вже на інших ступенях похідності. Високий ступінь виявлення СВ основою французького походження, а також її словотвірна активність прямо залежать від складу кореневого гнізда, до якого входять запозичення, генетично пов’язані з основою - вершиною гнізда -спільною кореневою морфемою і семантикою.

Саме семантика - та об’єднуюча сила, що стягує однокореневі запозичення в спільне семантичне поле, а формальні відношення зумовлюють їх розташування в ієрархічній послідовності відносно одне одного в СІ'.

Найбільший словотвірний потенціал мають іменникові основи, а також дієслівні основи у разі, якщо вони співвідносяться в українській мові з “запозиченими дериватами”, для яких вони виступають мотивуючими основами.

Словотвірні моделі похідних від французьких твірних основ принципово ті самі, що й на базі питомих.

Вплив французьких запозичень спостерігаєтся не тільки у сфері матеріального поповнення словника української мови, але й у функціональному плані. Мова йде про цілий ряд можливостей (творення слів за регулярними словотвірними рядами) і обмежень (вузькість семантичного діапазону, відносно вузька вибірковість словотвірних формантів у афіксації і граматичних основ в основоскладанні) у плані лінгвістичної потенції і вираження СВ.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Чурсина Л.В. Соотношение и взаимодействие лексической и словообразовательной семантики в производных от слов французского происхождения // Семантика и прагматика языковых единиц.-Харьков,1991.-С.21-23

2. Чурсіна Л.В. Функціонування французьких запозичень в українській мові та питання їх морфемного і словотвірного аналізу// Види мовленнєвої діяльності і лінгвістичні та дидактичні аспекти: Тези наукової конференції та 3-го українсько-німецького симпозіуму. 18-21 жовтня 1995 р,-Харків, 1995.-С.84-85.

3. Tchoursina L. Emprunts francais a haute valence dans l'ukrainien// Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур: II Міжнародна конференція: В 2 част,- Дніпропетровськ, 1995,- Ч. 1,- С.64.

4. Чурсіна Л.В. Вираження словотвірної валентності основ французького походження в моделях їх похідних //Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації,- Харків, 1996.-С. 198-200.

5. Чурсіна Л.В. До питання про словотвірну валентність французьких запозичень в українській мові//Лінгвістичні дослідження - Харків, 1997,-Вип.З.-С. 109-119.

6. Чурсіна Л.В. Французькі запозичені основи з нульовим ступенем валентності //Вісник Харк.держ.університету. - Харків, 1998. № 408. - С. 32-34.

7. Чурсіна Л.В. Словотвірний потенціал назв осіб французького походження в сучасній українській літературній мові //Вісник Харк.держ.університету. - Харків, 1998. № 408. - С. 35-37.

АНОТАЦІЯ

Чурсіна Л.В. Словотвірна валентність основ французького походження в сучасній українській літературній мові. - Рукопис.

. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Харківський державний університет, Харків, 1998.

Дисертацію присвячено питанням словотвірної асиміляції іншомовних основ у сучасній українській літературній мові (на матеріалі французьких запозичень). У дисертації розроблено новий напрямок у дослідженні словотвірних потенцій словотвірно активних запозичень, який грунтується на валентних характеристиках їх основ. Виділено основи з високим, середнім, низьким і нульовим ступенями валентності. Встановлено, що найбільшим словотвірним потенціалом відзначаються запозичені основи, які виражають соціально-значущі поняття і займають центральне місце в номінативній системі мови-реципієнта. Запозичення, що позначають неактуальні поняття, є авалентними і перебувають на периферії номінативної системи мови, що приймає запозичення. Запропоновано принципи опису структурно-морфологічних, семантичних особливостей запозичених основ з різними ступенями вираження словотвірної валентності. Матеріал дослідження було використано у спецкурсі, присвяченому словотвору на базі іншомовних запозичень.

Ключові слова: словотвірна валентність, словотвірна активність, словотвірна потенція, словотвірне гніздо, словотвірний ланцюг, словотвірний ряд, словотвірний тип, кореневе гніздо, запозичений дериват.

АННОТАЦИЯ

Чурсина JI.B. Словообразовательная валентность основ французского происхождения в современном украинском литературном языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский государственный университет, Харьков, 1998.

Диссертация посвящена вопросам словообразовательной ассимиляции иноязычных основ в современном украинском литературном языке (на материале французских заимствований). В работе развивается новое направление в исследовании словообразовательных потенций словообразовательно активных заимствований, базирующееся на валентных характеристиках их основ. Выделены основы с высокой, средней, низкой и нулевой степенями валентности. Установлено, что наибольший словообразовательный потенциал имеют заимствованные основы, выражающие социальнозначимые понятия и занимающие центральное место в номинативной системе языка-реципиента. Заимствования, которые обозначают неактуальные понятия, авалентны и находятся на периферии номинативной системы принимающего языка. Предложены принципы описания структурно-морфологических, семантических особенностей с разной степенью выражения словообразовательной валентности. Основные резуль-

таты работы нашли применение в спецкурсе, посвященном словообразованию на базе иноязычных заимствований.

Ключевые слова: словообразовательная валентность, словообразовательная активность, словообразовательная потенция, словообразовательное гнездо, словообразовательная цепь, словообразовательный ряд, словообразовательный тип, корневое гнездо, заимствованный дериват.

SUMMARY

Chursina L.V. Wordforming Valency of the Stems of French Origin in the Modern Ukrainian Literary Language. - Manuscript.

Thesis is for a candidate’s degree in philology by speciality 10.02.01 - Ukrainian Language - Kharkiv State University, Kharkiv, 1998.

The dissertation is devoted to the problems of wordforming assimilation of foreign stems in Modern Ukrainian (on the material of French borrowings). A new direction in researching word-formation potential of borrowings which are active in coining new words is elaborated on the basis of valency characteristics of their stems. The stems with high, medium, low and zero degrees of valency are singled out. It has been established that borrowed stems expressing socially significant concepts and occupying the central place in the nominative system of the receiving language possess the highest word-formation potential. Borrowings denoting less important concepts have zero valency and are on peripheral in the nominative system of the receiving language. The principles of describing structural, morphological, semantic peculiarities of borrowed stems with different degrees of word-forming valency have been worked out. The main results of the research have been used in the special course devoted to word-formation on the basis of borrowings.

Key words: wordforming valency, active in word formation, wordforming potential, wordforming family, wordforming chain, wordforming row, wordforming pattern, root family of words, borrowed derivative.