автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Сложные бессоюзные предложения староукраинского языка

Полный текст автореферата диссертации по теме "Сложные бессоюзные предложения староукраинского языка"

Ш§Ш

Л’ТСЫШЙ УНІВЕРСИТЕТ ім.ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

БАРЧУК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

СКЛАДНІ БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ РЕЧЕННЯ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ - 1996

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі української мови Прикарпатського університету ім.Василя Стефаника

Науковий керівник - академік АПН України,

доктор філологічних наук, професор КОНОНЕНКО ВІТАЛІЙ ІВАНОВИЧ

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Провідна установа - Рівненський державний педінститут

Захист відбудеться 28 лютого 1997 року об 11-ій годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.03.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Прикарпатському університеті ім.Василя Стефаника (284001, Івано-Франківськ, вул.Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Прикарпатського університету ім.Василя Стефаника.

Автореферат розіслано “ ” січня 1997 року.

Учений секретар спеціалізованої ради

ДУДИК ПЕТРО СЕМЕНОВИЧ

- кандидат філологічних наук, доцент

СКАБ МАР’ЯН СТЕПАНОВИЧ

кандидат філологічних наук, доцент

з

Синтаксис становить центральний розділ граматики, оскільки на рівні речення реалізується семіотична система, названа мовою. Основним об’єктом синтаксису є речення у двох своїх виявах: речення просте та речення складне. Здобутком сучасної синтаксичної науки є визнання складного речення не формальним поєднанням простих речень, а якісно відмінною від простого речення синтаксичною одиницею.

Синтетична природа української мови виявляється у різноманітності граматичних засобів зв’язку компонентів складного речення. При вивченні синтаксичної системи в цілому актуальною залишається проблема опозиції і взаємовідношень сполучникових і безсполучникових речень, що виявляється в структурі, значенні, функції. Зазначена проблема не дістала остаточного розв’язання на матеріалі сучасної української мови, у якій безсполучникові речення розглядаються як конструкції з обмеженою сферою вживання. Такий стан зумовлений перш за все недостатнім теоретичним обгрунтуванням граматичної природи безсполучникових речень на базі аналізу синтаксичних засобів з погляду їх функцій.

Актуальність проблеми. В українському синтаксисі безсполучникові речення староукраїнської мови цілісно не досліджувалися: історичний аспект цієї теми представлений фрагментарно, а синхронного дослідження староукраїнської безсполучниковості немає. На часі застосування щодо зазначеного матеріалу новітніх теоретичних концепцій, що грунтуються на комплексному аналізі складного речення з формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного, комунікативного поглядів на основі функціонального підходу. Таким чином, недосліджений пласт української мови, забезпечуючи поєднання синхронно-описового аналізу з визначенням основних тенденцій у розвитку староукраїнської безсполучниковості, викликає науковий інтерес і своєю новизною, і як матеріал, здатний сприяти розв’язанню загальнотеоретичних проблем синтаксису складного речення. Незважаючи па появу окремих праць, присвячених безсполучниковості (дослідження Л.Кадомцевої, С.Дорошенка; в російському

мовознавстві - Є.М.Ширяєва), безсполучникові складні речення залишаються недостатньо вивченими.

Дальшого опрацювання вимагають питання: граматична природа безсполучникових складних речень, взаємозв’язок сполучникових і безсполучникових конструкцій, місце безсполучникових складних речень в системі синтаксису складного речення; не втратила актуальності проблема класифікації безсполучникових речень та визначення специфіки семантико-синтаксичних відношень, що ними виражаються .

Дослідження безсполучникових складних речень на матеріалі пам’яток староукраїнської мови викликає необхідність визначитися щодо перелічених проблемних питань.

Об’єкт та матеріал дослідження. Об’єктом дослідження в дисертації є безсполучникові складні речення староукраїнської мови. Аналізом охоплено пам’ятки різних жанрів ХІУ-ХУІІІ ст. (грамоти, літописи, полемічну літературу, акти судових канцелярій, епістолярні пам’ятки, авторські та фольклорні твори). Матеріал дослідження представляє книжний варіант староукраїнської мови таких стилів: ділового (грамоти, акти) з елементами розмовного (коли запис ведеться з уст свідків), публіцистичного (пам’ятки полемічного жанру), художнього. Хронологічний період, що охоплює чотири століття функціонування книжної української мови, дає змогу виявити найзагальніші тенденції розвитку безсполучникових речень, врахувати динаміку їх трансформацій. Охоплений дослідженням матеріал здатний забезпечити як повну описову характеристику безсполучникових речень староукраїнської мови, так і вироблення загальнотеоретичної концепції безсполучниковості.

Мета роботи - на основі матеріалу дослідження визначити ди-ференційні особливості безсполучникових речень, сформувати їх загальнотеоретичну концепцію, на грунті якої розробити класифікаційні принципи і класифікувати безсполучникові конструкції староукраїнської мови. Відповідно до мети ставляться такі завдання:

1. З’ясувати комплекс загальнотеоретичних проблем синтаксису, зокрема взаємовідношення формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комунікативного кого аспектів, специфіку синтаксичних зв’язків у складному реченні, розв’язання яких забезпечить виявлення диференційних ознак безсполучникових речень.

2. Встановити синтаксичну природу безсполучникових речень, розв'язати питання граматичної форми та граматичної моделі об’єкта дослідження.

3. Визначити системні відношення безсполучникових і сполучникових складних речень.

4. Встановити специфіку семантико-синтаксичних відношень, що виражаються безсполучниковими реченнями.

5. Охопити класифікацією всі різновиди безсполучникових речень староукраїнської мови.

6. Визначити особливості перехідних типів безсполучникових речень та з’ясувати їх специфіку та місце у системній класифікації.

7. Дати характеристику засобів зв’язку у безсполучникових реченнях староукраїнської мови.

8. Прослідкувати динамічні процеси, трансформаційні переходи як у межах безсполучниковості, так і на межі безсполучникових і сполучникових речень па всіх класифікаційних рівнях, визначити основні тенденції розвитку безсполучникових речень староукраїнської мови.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що робота є першим цілісним і системним дослідженням староукраїнської безсполучниковості на широкому матеріалі пам’яток. У роботі застосовуються теоретичні положення, розроблені з урахуваннЯхМ сучасних досягнень синтаксичної науки. Робота містить науковий підхід щодо розв’язання суперечливих проблем синтаксису з метою вироблення єдиної концепції складного речення, на базі якої визначається місце безсполучникових речень у системі синтаксису та їх взаємовідношення з одиницями того ж класу. Для наукового обігу запропоновано ряд понять, покликаних відобразити семантичну та структурну

ієрархію складних речень та засобів їх оформлення, апробованих при аналізі безсполучникових речень староукраїнської мови.

Теоретичне й практичне значення роботи. Теоретичні положення, обгрунтовані у роботі, можуть бути використані для дослідження як безсполучникових, так і сполучникових складних речень, для поглиблення теоретичної бази синтаксису складного речення, при уточненні визначень окремих загальносинтаксичних категорій. Принципи аналізу та класифікації безсполучникових речень, розроблені в дисертації, знайдуть застосування в лекційних курсах з синтаксису української мови. Окремі положення роботи сприятимуть опрацюванню теоретичних засад функціонального синтаксису складного речення.

Методи дослідження. Основним методом дослідження є описовий. Застосовуються такі прийоми аналізу, як структурно-семантичний та компонентний з елементами трансформаційного.

Апробація роботи. Основні положення дисертації були викладені у вигляді доповідей та повідомлень на наукових конференціях “Іван Огієнко (незабутні імена української науки)” (Львів, 1992), “Микола Чернявський - письменник, громадський діяч, педагог” (Херсон, 1993), “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1993, 1996). Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського університету ім.Василя Стефаника в 1993-1996 роках. Аспекти досліджуваної проблеми висвітлено у шести публікаціях.

На захист виносяться такі положення:

1. Безсполучникові конструкції є складними реченнями, що мають граматичну форму та будуються за відповідними граматичними моделями.

2. Безсполучникові складні речення в староукраїнській мові будуються на основі синтаксичних зв’язків, що характерні і для сполучникових складних речень: на базі гіпотактичних відношень -на основі двобічно-дворядного і підрядного зв’язків, на базі паратактичних відношень - на основі сурядного зв’язку. Окремі безсно-

лучникові речення виявляють недостатню диференційованість типів зв'язку: на межі сурядний - двобічно-дворядний/підрядний (тобто на межі паратактичний - гіпотактичний) та двобічно-дворядний - підрядний.

3. Безсполучникові і сполучникові складні речення староукраїнської мови мають однакову синтаксичну природу на рівні елементарної граматичної моделі складного речення і можуть виявлятися опозиційними структурами щодо реалізації класифікаційних та типологічних моделей.

4. Різні типи безсполучникових складних речень староукраїнської мови виявляють неоднаковий ступінь узагальнення семан-тико-синтаксичних відношень відповідно до типу зв’язку, його граматичного значення та засобів вираження.

5. Класифікація безсполучникових складних речень староукраїнської мови грунтується на розмежуванні сурядного, двобічно-дворядного, підрядного та недиференційованих типів зв’язків і здійсню-єтьЬя на основі моделей різних семантичних та структурних рівнів.

6. Перехідні моделі безсполучникових складних речень староукраїнської мови відбивають неоднаковий рівень динамічних перетворень і визначаються в межах складного речення як безсполучникові з недиференційовапим типом зв'язку.

Структура і зміст дисертації. Мета й завдання дослідження зумовили структуру дисертації, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатка (набір таблиць), списку та умовних скорочень джерел, бібліографії.

У вступі аргументується вибір теми, її актуальність, формулюються мета й завдання дослідження, науково-практичне та теоретичне значення роботи; дається загальна характеристика джерел дослідження, визначаються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі - “Безсполучникові складні речення в системі синтаксисУ’ - з’ясовується ряд теоретичних проблем, пов’язаних із поняттям складного і, зокрема, безсполучникового речення, розв’язується проблема пошуку граматичної форми безсполучникових речень, вста-

новлюються принципи типології їх граматичних моделей, специфіка семаитико-синтаксичішх відношень, що ними виражаються.

Теоретична концепція складного речення, сформована на базі сполучниковості, накладає свій відбиток на формування концепції безсполучникових речень. Таким чином, “одиниці вторинної синтаксичної деривації (сполучникові складні речення) безпосередньо позначились на класифікаційному поділі одиниць первинних”1, оскільки східнослов’янський історичний синтаксис загалом одностайно прийняв положення О.Потебні про те, що у процесі становлення системи складного речення безсполучниковість передувала сполучниковості, а паратаксис - гіпотаксису. Зазначений історичний процес однозначно передбачає об’єднавчий фактор, котрий забезпечив еволюцію складного речення.

У визначенні безсполучникових складних речень можна виділити два основні підходи. “Класичний” підхід не визначає безсполучникові речення окремим типом конструкцій, співвідносячи їх зі сполучниковими (в. українському мовознавстві С .Смеречинський,

О.Синявський, у російському мовознавстві О.М.Пєшковський, ОГ.Руднєв, В.І.Борковський). Сучасний підхід, що бере початок від М.С.Поспєлова і обстоюється більшістю дослідників (в українському мовознавстві О.Мельпичуком, С.Дорошенком, І.Слиньком), трактує безсполучникове речення як окремий тип синтаксичних структур і таким чином відкриває проблему визначення об’єкта (об’єднання речень, конструкції, комуиікати, квазіречення). Причини домінування другого підходу двоякі: з одного боку, неможливість опису безсполучникових речень у межах сполучникової сурядності/підрядності спричинила появу концепції однорідних/неоднорідних структур, що, незважаючи на пізніші уточнення (однотипні/різнотипні частини, однобічне/двобічне відношення частин, однофункціональ-ні/різиофункціональні предикативні частини), є фактично базою для визначення безсполучникових речень; з іншого боку, прихиль-

.' Історія української мови. Синтаксис/Арполенко Г.П., Грищенко А.II., Нім-чук В.В. та ін. - К.: Наукова думка, 1983. - С.322.

ники граматичної єдності безсполучникових складних речень зі сполучниковими визначали граматичним засобом, адекватним сполучникам, інтонацію. Однак, визначення граматичної форми безсполучникового речення на основі “інтонаційної незавершеності неостанньої предикативної конструкції” не охоплює усіх одиниць даного класу1.

Функціональні можливості інтонації у системі мови відбивають приклади безсполучникових складних речень староукраїнських пам’яток з формально відсутнім пунктуаційним членуванням:

мы ислюбуємь. тотъ миръ держати вЬлми твердо, безо вс^коЬ хитрости не заимати намъ королевы землЬ ни его лю-дии иіто єго слухають (Гр.Р.).

Речення складне, безсполучникове, побудоване на основі гіпотактичних відношень, із значенням пояснення; межі компонентів безсполучникового речення позначені словами хитрости - не заимати.

Встановлення граматичної форми складного речення здійснюється на основі поняття аспектної компетенції. Визначення аспектної компетенції стосовно формально-синтаксичного, семантико-синтак-сичного чи комунікативного підходу щодо аналізу складного речення ставить проблему можливості/неможливості типології речень на певному класифікаційному етапі.

На формально-синтаксичному рівні показниками синтаксичного зв’язку можуть вважатися тільки ті формально-синтаксичні засоби, котрі ідентифікуються у всього класу синтаксичних одиниць. Інші засоби функціонують як факультативні і можуть самостійно чи синтезовано з іншими засобами характеризуватись на наступних рівнях аналізу. Отже, елементарна граматична модель складного речення встановлюється на основі наявності як мінімум двох предикативних одиниць, побудованих за зразком простого речення, що виражають унаслідок взаємодії граматичне значення, яке виявляється як нолі-

1 Ширяев Е.Н. Бессоюзное сложное предложение в современном русском языке. - М.: Наука, 1986 - С.43; .50.

чи монопредикативне. Диференціація синтаксичного зв’язку в межах елементарної граматичної моделі складного речення здійснюється через встановлення залежності/незалежності компонентів на основі його предикативного значення, тобто зв’язок диференціюється як паратаксис / гіпотаксис.

Поняття поліиредикативного/монопредикатпвного значення складного речення встановлюється відповідно до реалізації його по-ліпредикативного потенціалу. Поліпредикативність складного речення може виявлятися двояко: як поліпредикативне значення (через сукупність предикативних значень компонентів зв’язку) або як монопредикативне значення (унаслідок синтезу предикативних значень компонентів зв’язку). У семантиці це виявляється як сукупність значень пропозицій, що передають єдність ситуацій, або як синтез значень пропозицій, що породжують якісно нову ситуацію.

_ Семантична ієрархія складного речення, що, в залежності від рівня аналізу., може визначатися як формально-синтаксична (семантика елементарної граматичної моделі), структурна (реалізація се-мантико-синтаксичних відношень) чи комунікативна (семантика, пов’язана з актуальним членуванням складного речення), проектується на його структурну ієрархію. Структурна ієрархія складного речення характеризується, в залежності від засобів, трьома рівнями моделей: елементарною, класифікаційною, типологічною. На основі класифікаційної моделі безсполучникових речень здійснюється диференціація синтаксичних зв’язків на сурядний, двобічно-дворядний, підрядний. Типологічна модель властива реченням, у яких граматичне значення (тип семантико-синтаксичних відношень) кінцево не диференціюється на базі класифікаційної моделі.

Семантичну ієрархію складного речення, структурну ієрархію складного речення та типи класифікаційних моделей безсполучникових складних речень староукраїнської мови узагальнено в таблицях.

Граматична форма безсполучникових складних речень визначається внаслідок аналізу потенційних можливостей синтаксичних засобів їх побудови. До зазначених засобів відносяться: тип взаємодії

(співвіднесення) предикатів (присудків компонентів з певним семан-тико-синтаксичним значенням), неспеціалізованї граматичні індекси (аналітичні синтаксичні морфеми), конкретизатори (повнозначні слова у функції засобів зв’язку), транспозитивність компонентів. Спеціалізовані граматичні індекси (сполучники) властиві сполучниковим складним реченням, а співвіднесення форм присудків не виступає в ролі самостійного чинника зв’язку безвідносно до граматичного значення засобів їх вираження. Серед перелічених засобів синтаксичного зв’язку визначаються регулярними типи співвіднесення предикатів як такі, що охоплюють усі синтаксичні одиниці даного класу. Тип співвіднесення (взаємодії) предикатів визначає форму безсполучникового складного речення. Отже, на рівні елементарної граматичної моделі безсполучникові речення становлять структурну єдність із реченнями сполучниковими, на рівні класифікаційної моделі виражені диференційованою формою.

Відповідно до внкладепого визначаються взаємовідношення сполучникових і безсполучникових речень. Безсполучникові конструкції як такі, що мають граматичну форму, недоцільно виводити за межі складного речення. Безсполучникові речення є опозиційним класом щодо речень сполучникових, оскільки у них відсутні спеціалізовані граматичні індекси. Ця формальна синтаксична ознака спричинює специфіку сполучникових і безсполучникових речень. Вузька спеціалізація зазначених граматичних індексів з диференційованим граматичним значенням може призводити до того, що інші формальні засоби зв’язку виявляються необов’язковими, таким чином, регулярним засобом у сполучниковому складному реченні стає спеціалізований граматичний індекс.

Ступінь конкретизації семантико-синтаксичних відношень (граматичного значення) безсполучникових речень зумовлюється двома факторами: по-перше, потенційними можливостями самого зв’язку, по-друге, специфікою його реалізації.

Безсполучникові складні речення староукраїнської мови щодо ступеня конкретизації семантико-синтаксичних відношень поділя-

ються на речення узагальненої семантики, полісемантичні, авто-семантичиі, моносемантичні.

У другому розділі - “Складні безсполучникові сурядні речення” - визначається поняття безсполучникових сурядних речень, встановлюються принципи їх диференціації і протиставлення реченням двобічно-дворядним та підрядним, дається класифікація та аналіз безсполучникових сурядних речень староукраїнської мови.

Паратаксис виражає відносно абсолютну ознаку - незалежність компонентів складного речення - і тому не піддається диференціації, рсалізуючись у сурядному зв’язку. Отже, складним безсполучниковим сурядним реченням є така неподільна синтаксична структура, котра твориться на основі поєднання предикативних компонентів зв’язком, що реалізує ЇЇ значення як поліпредикативне. Встановлення сурядного зв’язку не пов’язане із наявністю чи відсутністю певного класу граматичних індексів. Моделі безсполучникових складних речень староукраїнської мови визначаються на основі взаємодії предикатів їх компонентів. Мінімальну взаємодію відбивають предикати у формі співвіднесеності, котра виявляється у формальній та семантичнії! їх однотипності. На основі співвіднесеності предикатів виражаються єднальні відношення двома моделями: речення, побудовані без граматичних індексів і конкретизаторів; речення, побудовані з використанням граматичних індексів і конкретизаторів.

У межах першої моделі диференціюються значення перелічення та єднально-описове. Тотожні з граматичного погляду підтипи єднальних речень першої моделі розрізняються неоднаковим вираженням загальносинтаксичної категорії єдності теми. Єднально-описові речення завжди мають вказівку на предмет опису або у першому компоненті сурядного речення, або у попередній частині, що входить до складу безсполучникового речення із значенням пояснення: І я, де, з Ма^имомь Гапьчснкомь, побігши за ворота, огляділи, нась двоє на землі лежачую, простоволосую, волоссе усе вирванное догола, коиіуля уся подранная, ... уся мокьра, у песку в-ькачана (ДМ).

У речень другої моделі значення диференціюються відповідно до семантики граматичних індексів і конкретизаторів: єднально-до-повшоюче, єднально-часове, єднально-просторове. Для єднально-до-повнюючих речень характерне вживання неспеціалізованих граматичних індексів тежъ (теж), также (так же), так теж, також (такеж) та конкретизаторів ровпе, посполу, купно: ...а про ліеп-шую справедливост и твердост печат есми свою приложил к сему моему листу; панов всих ихъ милость світки печати теж свои приложили к сему моему листу (АкЬ).

У єднально-часових реченнях уживаються диференційовані конкретизатори на позначення одночасності чи послідовності подій. Місце конкретизатора - у наступному компоненті, таким чином, єднально-часові речення нстранспозитивні. Часова ознака має вираження у граматичній категорії часу, відповідно у єднально-часових реченнях співвіднесення форм присудків визначається як кореляція. Безсполучникові сурядні єднально-часові речення з конкретиза-торами на позначення одночасності (под гігсос время, тогда же, зараз і под.) та конкретизаторами на позначення часової послідовності (послп, зачимъ, на другий день, потомъ) виражають тільки їм властиве відносне часове значення: Кирил луцкій упаль у хоробу, поехал до Сендомира на лікарство; дано потомъ знати, жебы міль умерти (ПБ).

У єднально-просторових реченнях уживаються конкретизатори тамъ, где (у значенні там), оттуду і под. та описові форми прийм. + імен, (напр., из Каланчаку). Фіксоване місце конкретизатора у наступному компоненті визначає порядок слідування частин єднально-просторового речення. Виділені підтипи безсполучникових сурядних єднальних речень, що реалізуються на базі зазначених моделей, творять їх структурно-семантичну парадигму.

У сполучникових конструкціях здебільшого виділяється єдиний тип зіставно-протиставних речень на підставі спільного для обох підтипів сполучника я. Безсполучникові сурядні речення чіткіше

розмежовують зіставне і протиставне значення, тому ці типи речень розглядаються як окремі.

У безсполучникових сурядних реченнях із значенням зіставлення зв’язок характеризується якісно новим рівнем порівняно із єднальними реченнями: неспеціалізовані граматичні індекси і конкре-тизатори перестають бути характеристичними, поступаючись місцем семантико-граматичній кореляції предикативних основ (до складу корелюючих предикатів входять елементи, по лінії яких здійснюється зіставлення). Речення із значенням зіставлення будуються за двома моделями: зіставні речення з предикативними основами однорідного складу та зіставні речення з предикативними основами неоднорідного складу. Речення другої моделі можуть включати неспеціалізовані граматичні індекси жь, же: Заживали теды того права завжды, заживають и теперь патріархове Константино-полекіи (ЗКП); ... они въ то время вси уклонииіася во купе ко западу; мыжъ, опыхъ мерзость возненавидівше, наслаждаемся пророческихъ словесъ (КЛ).

Якщо у реченнях із значенням зіставлення мало місце порівняння непротилежних одна одній дій, то кореляція предикативних основ у протиставних реченнях грунтується на антонімічному порівнянні. Відповідно безсполучникові сурядні речення староукраїнської мови із протиставним значенням характеризуються двома моделями: кореляція предикативних основ із граматичним запереченням, кореляція предикативних основ із семантичним запереченням (для першої моделі місце заперечення не є визначальним, хоч протиставні речения є структурами бінарними): Силою не дают, силою отнимают (КЗ); ... бояр високородних побито, а иніе на реці Норов ... многіе потонули, Борис Петрович Шереметов ледво уйшол (ЛС).

У безсполучникових реченнях староукраїнської мови сурядний зв’язок реалізовувався на основі усталених граматичних моделей, елементи яких були чітко визначеними.

У третьому розлілі - “Складні безсполучникові двобічно-дворядні і підрядні речення” - розглядаються типи конструкцій, в основі побудови яких лежать гіпотактичні відношення. Гіпотаксис виявляється через монопредикативне значення, що відбиває відносну ознаку компонентів - їх залежність. Гіпотаксис диференціюється на двобічно-дворядний і підрядний зв'язок відповідно до характеру залежності - односпрямована/двоспрямована.

Проблема диференціації синтаксичних зв’язків у межах гіпотаксису ставилася з часів розмежування на рівні складного речення сурядності і підрядності (О.М.Пєшковський). У тій чи іншій формі в українському мовознавстві ця проблема знайшла відображення у дослідженнях А.Бронської, Л.Кадомцевої, І.Вихованця. В основі розмежування двобічно-дворядного та підрядного зв’язку, окрім напрямку залежності, лежить ряд диференційних семантико-синтак-сичних ознак, які узагальнено у таблиці. Ось перелік основних: двобічна залежність - однобічна залежність, зв’язок між предикативними компонентами - зв’язок між словом і предикативним компонентом, детермінуючий характер зв’язку - індикативний характер зв’язку, вільне розміщення компонентів - постпозиція залежного компонента, рему визначає позиція компонентів - рема залежний компонент, структурно нечленовані компоненти - розчленоване речення з головним компонентом, полісемантичний характер семантико-син-таксичних відношень - мопосемантичний характер ссмантико-син-гаксичних відношень.

Двобічно-дворядний зв’язок лежить в основі побудови причиново-наслідкових та умовних речень. Характер зв’язку у причиново-наслідкових безсполучникових реченнях відбиває таку взаємозалежність, при якій встановлення домінуючого компонента ні синтаксично, ні семантично не зумовлено. Причинно-наслідкові відношення реалізуються через встановлення взаємодії ситуації! у формі кауза-ції, що є вираженням їх взаємозалежності. Зв’язок, що будується на взаємозалежності, початково реалізує каузальність. Взаємозалежність може бути встановлена на підставі оцінки причинних зв’язків

між ситуаціями. Каузальність є оцінкою ситуації з погляду виснову-вання. Найзагальніша оцінка стосується реальності чи гіпотетичності (ірреальності) причинних зв’язків.

Існування внутрішнього взаємозв’язку між ситуаціями мовно виявляється через внутрішній взаємозв’язок між двома реченнями, що позначають його1. Двобічно-дворядний зв’язок виявляється у формі координації предикатів, де вираження каузальності здійснюється спеціалізованими семантико-синтаксичними засобами: мо-дус-оцінкою через заперечення (ствердження) та способово-часовими формами присудків. В залежності від вираження модус-оцінки безсполучникові причиново-наслідкові речення староукраїнської мови диференціюються за двома моделями: речення з експліцитним запереченням, речення з імнліцитним запереченням (ствердженням): а и слугь не брали ксмьі. не дадуть земляне и слугь брати (Гр ); Денегь ... толко єсть третяя часть при мні>, мною стратилемь, дорожнетою купуючи (Пр.л.).

В залежності від специфіки вираження каузальності компоненти причиново-наслідкових речень можуть семантично диференціюватись як причиновий чи наслідковий. Відповідно визначаються варіанти моделей, що складають підтипи - речення причинові чи наслідкові. '

Умовні безсполучникові речення староукраїнської мови характеризуються спеціалізованими засобами координації предикатів для вираження ірреальної (гіпотетичної) каузальності. Перша модель - речення з дієсловами-присудками у формі умовного способу, друга - речення з координацією часово-способових форм присудків. Друга модель характеризується спеціалізованими формами дієслів-присудків, що утворюють координуючі пари: нак. сп. - майб. час, майб. час -майб. час. Для першої моделі властивим є значення ірреальної умови: ...а мЬло бь що на нас изьявитис, не признавайтесь (ДМ).

Реченням другої моделі з координацією присудків у формі нак. сп. - майб. час властиве значення гіпотетично-модальної каузаль-

1 Вптєниїташі Л. Тгасіаіиз Іойісо-рЬіІозоПсиБ. - К.: Основи, 1995. - С.43-44.

ності, а координуючі присудки у формі майб. час - майб. час виражають гіпотетичну каузальність безвідносно до можливості/неможливості, бажаності/небажаності реалізації ситуацій: Ко трудо-любной біжи, окаяній, Мрави - от нея будет ти корм данній (Бай ); ...дасть Панъ Богь, до того не прійдеть (ХФА).

На базі перелічених типів двобічно-дворядних безсполучникових речень та їх моделей у староукраїнській мові виражалися також відношення часові, допусту, мети, міри. Накладання перелічених значень відбувалось при порушенні координації предикатів шляхом введення в речення семантично прозорих конкретизаторів та індексів чи зумовлювалось впливом фонових знань (оказіональної семантики компонентів): Воскрес Христос из мертвих, всі>м живот даровал (Укр.н.) (домінування часового значення).

У безсполучникових реченнях староукраїнської мови підрядний зв’язок поєднує компоненти з’ясувальних речень. Прислівного підрядного зв’язку означального типу серед безсполучникових речень не виявлено. Означальні відношення виражалися паратактичними означальними реченнями, що аналізуються у IV розділі. Першочерговим критерієм визначення безсполучникового підрядного речення є ири-слівна форма зв’язку: підрядна частина у формі речення підпорядковується опорному слову у складі іншого компонента (препозитивного). Правобічна валентність слів з’ясувальної семантики, котрі є самодостатнім засобом вираження зв’язку у з’ясувальному реченні, виявляє здатність дієслова керувати об’єктом. З погляду синтаксичної деривації залежний компонент є розгорнутим у формі речення об’єктом, бо реагує на валентність опорного слова як об’єкт: О що тижъ про-силемъ вмти добродЬя, о сие и тепер прошу: вусЬмдесять и пять талярей битих изволте пиу Оеодору Тихоновичові, мЬш-чапину киевскому, оддати (Пр.л.). Синтаксично прогнозуються обидві форми варіативного керування: прошу о сие, прошу [оддати], тож є підстави для встановлення зазначеної форми підрядного зв’язку у безсполучникових з’ясувальних реченнях.

Відповідно до вираження валентності опорного слова у безсполучникових з’ясувальних реченнях виділяються такі моделі: речення зі словами з’ясувальної семантики, речення із вказівним (корелятивним) займенником то (займенник то разом із дієсловом (його формою) створює валентну пару), неповні з’ясувальні речення, де незаміщена синтаксична позиція має нульове вираження: Я, мовит, чув оті

Берка Коломийца варвинского, ліпше тот Хведор горілкою шинкует ніжли тот вином... (Лріс); Свойственно то кождому з нихь - штоколвекь нового учинити, аби бьіло по чомь памятати (ХФА); Зри на мя, аз служу и жирен есмь (Бай ).

У складних безсполучникових реченнях староукраїнської мови, побудованих на основі гіпотактичних відношень, використовувались спеціалізовані засоби оформлення двобічно-дворядного та підрядного зв’язку.

У четвертому розділі - “Складні безсполучникові речення з нс-диференційованими типами зв'язку” - аналізуються ті конструкції, у котрих зв’язок не піддається диференціації на сурядний, двобічно-дворядний чи підрядний. Визначення недиференційованого зв’язку (В.А.Бєлошапкова, І.Вихованець) не розв’язує проблеми встановлення граматичної форми безсполучникових речень, вказівка ж на недиференційованість зв’язку щодо існуючих типів визначає місце перехідних безсполучникових конструкцій в системі староукраїнської безсполучниковості.

Речення коментуючого типу є перехідними конструкціями між паратаксисом і гіпотаксисом. Моделювання їх пов’язане з труднощами, хоч окремі різновиди речень коментуючого типу набули відносно усталених форм. Встановлення значення цих речень як полі- чи мо-нопредикативного зумовлюється оказіональною семантикою і тому не піддається чіткому узагальненню. Серед речень коментуючого типу виділяються неозначено-коментуючі речення, відносно-коментую-чі речення, коментуючі речення із значенням підтвердження, коментуючі речення із значенням обгрунтування та коментуючо-інвсрсійні речення. Перелічені семантичні типи речень в залежності від засобів

вираження відношень між компонентами виявляють змінну динаміку перехідності чи то у бік сурядних, чи у напрямку двобічно-дворядних/підрядних. Приклади речень коментуючого типу (відносно-ко-ментуюче, із значенням обгрунтування, коментуючо-інверсійпе): Кождого шануй, нікого не понижай, себе смирай перед кож-дим, за тое Богъ и люде люблять (Ст.п.); У Волосіх побито польськеє войсько с Потоцким, без волі королевської поїхал (ЛЛ); А зъ Кереберди Илкови не привозилъ, по истинной правді повідаю (ДМ).

Проаналізований матеріал дає можливість прослідкувати етапи трансформації паратактичних означальних речень, що виділилися з сурядних єднально-доповнюючих конструкцій, у сполучникові підрядні речення означального типу. Моделі паратактичних означальних речень відбивають зростання залежності постпозитивного компонента та спеціалізацію засобів вираження залежності аж до елементів узгодження з опорним словом: першу модель складають речення, відносний компонент яких містить співвідносні особові займенники, речення другої моделі містять співвідносні вказівні займенники у відносному (постпозитивному) компоненті, третя модель - речення із відносним займенником при дублері опорного слова у відносному компоненті: Владислав III младъ на кролевство быль взять Угорское; онъ турки колко разъ громилъ и былъ присяглъ съ турками не воеватися... (КЛ); Гетман Богдаико былъ; сей повоевалъ Крымъ мало не ввесь (Л); ...тую пиву Семен Несын копав и чистив...; которую ниву зоставилисмы при Семену Несыну, яко при праци его власной (АБу).

На останньому етапі перетворення відбувається формальне зняття слова-дублера (у прикладі - слова ниву) і перетворення кон-кретизатора у відносне слово.

Складні безсполучникові речення із значенням пояснення с перехідним типом конструкцій між двобічно-дворядними і підрядними реченнями. У попередньому компоненті створюється провалентна синтаксична позиція, що передбачає пояснюючий компонент, але че-

рез відсутність опорного слова реалізація зазначеної позиції залежить від наступного компонента. Таким чином, речення із значенням пояснення, побудовані на основі гіпотактичних відношень, виявляють як ознаки підрядного, так і двобічно-дворядного зв’язку. Моделі цих речень визначаються відповідно до вираження провалентної синтаксичної позиції: дієсловами і дієслівними формами без нсспе-ціалізованих граматичних індексів і конкретизаторів, з зазначеними елементами зв’язку, іменним компонентом граматичної основи чи об’єктом. Перелічені моделі складають парадигму безсполучникових пояснювальних речень староукраїнської мови, виявляючи специфіку вираження значения пояснення (подаються у відповідному порядку): Вшак же, скоро послышали о козаках і орді, поутікали: Вишиевецький до Замостя, другії, - где кто могл (ЛЛ); И Христос такъ же учипилъ: архієресов обличивши и люди до себе собравши, и учениковъ змежи ных учителъми починивъ (ПБ); Въ тымъ же року голодъ барзо великий былъ: жито было по золотых 14, пшениця по 15; людий барзо сила померло (ДЛ); До Січи зас Запорожской тогдиж послалъ Хмелницкий подарунок взаємний: за єдну корогов, чтири корогви добрих, за еденъ бунчук два бунчуки... (ЛВ).

Отже, недиференційованість безсполучникових речень - не вказівка на тип зв’язку, а ознака перехідного характеру ссмантико-син-таксичиої- організації безсполучникових конструкцій староукраїнської мови щодо існуючих синтаксичних зв’язків.

У висновках узагальнено результати дослідження безсполучникових складних речень староукраїнської мови. Встановлено, що в основі побудови елементарних граматичних моделей безсполучникових речень лежать ті ж синтаксичні категорії, що й в основі побудови речень сполучникових. Встановлення семантико-синтаксичних моделей безсполучникових речень староукраїнської мови, з огляду на поетапне історичне формування системи складного речення у вигляді безсполучниковість -» сполучниковість, сурядність -> підрядність, с виявленням первинних, базових елементів моделювання складного речення - семан-

тико-синтаксичних типів взаємодії предикатів, - па основі яких творилася аналітична система оформлення синтаксичних зв’язків через сполучники, неспеціалізовані граматичні індекси, конкретизатори. Поруч із тенденцією оформлення синтаксичного зв’язку аналітичними засобами помітною є також тенденція до їх спеціалізації. Можна говорити про динамічність процесу безсполучниковість -> сполучниковість у староукраїнській мові (особливо щодо полісемантичних конструкцій).

На основі дослідження можна зробити висновок про недостатню обгрунтованість виведення безсполучникових речень за межі складного речення, заперечення існування у них диференціації за синтаксичними зв’язками. Аналіз безсполучникових речень староукраїнської мови виявив підстави встановлення й диференціації синтаксичних зв’язків у межах гіпотактичних відношень на двобічно-дворядний та підрядний.

В основу класифікації безсполучникових складних речень староукраїнської мови лягло їх розмежування за типом синтаксичного зв’язку і граматичним значенням. Унаслідок аналізу виявлено базові семан-тико-синтаксичні моделі, на основі яких виражалися значення безсполучникових речень. Встановлено і визначено конструкції із недиферен-ційованими типами .зв’язку, синтаксичні засоби яких не забезпечують ідентифікації їх зв’язків відповідно до існуючих типів: ці конструкції є перехідними, виявляючи сталу чи динамічну перехідність.

Класифікаційний підхід, застосований у роботі, забезпечив охоплення усіх різновидів безсполучникових складних речень староукраїнської мови та виявив ті типи складних речень, моделювання яких у межах безсполучниковості викликає труднощі. Цс речення із значенням часу, допусту, міри, в основі реалізації яких у староукраїнській мові лежить двобічно-дворядний зв’язок, але значеннєва диференціація яких здійснюється частково аналітичними синтаксичними засобами і головно оказіональною семантикою компонентів.

У безсполучникових реченнях староукраїнської мови виявлено такі форми семаптико-синтаксичної взаємодії предикатів: співвіднесеність, кореляція, координація, керування, елементи прилягання у ре-

чсннях із значениям пояснення. У межах типологічних моделей функціонують диференційовані неснеціалізовані граматичні індекси та кон-кретизатори. На останньому типологічному рівні як чинник граматичного значення виступає і оказіональна семантика, що знаходиться на периферії синтаксису. Елементом семантико-синтаксичної ідентифікації е темо-ремне членування безсполучникових речень.

Основні положення висновків роботи відбито у таблицях.

Умовні скорочення джерел.

Абу - Акты мЬйскаго уряда 1612-1699г.г. съ нредисловіеміз Н.В.Сто-роженка//МЬстечко Борисполе въ XVII вЬкЬ. - К.: Изд-во журн. “Кіевская старина”, 1892.

AkL - Archiwum ksiE^t Lubartowiczow Sanguszkow w Sfewuciei. -Львів, 1887. -T.l (1366-1506).

Бай, - Байки в українській літературі XVII-XVIII ст.: Пам’ятки давньої української літератури. - К.: АН УРСР, 1963.

Гр. - Грамоти XIV ст. - К.: Наук, думка, 1974.

Гр.Р. - Розов Володимир. Українські грамоти. - К.: УАН, 1928. -T.l: XIV і перша пол. XV в.

ДЛ - Добромильская лЬтоиись 1700 р.//Сборник летописей. - К., 1888. ЗКП - З.Копистенський. Палінодія//Русская историческая библиотека. - Спб„ 1878. - Т.4.

ДМ - Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст. - К.: Наук, думка, 1976. КЗ - Климент. Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - К.: Наук, думка, 1971.

КЛ - Кіевская лілоїшсь 1241-1621 p.p.//Сборник летописей. - К., 1888. Л - ЛЬтописецъ или описаніе краткое знатнЬйшихъдЬйствъ и случа-евъ, 1737 р.//Сборник летописей. - К., 1888. .

ЛВ - Самійла Величка Сказаніє о войнЬ козацкой з поляками//Па-м’ятки українського письменства. - К., 1926. - Т.1.

ЛЛ - Львівський літопис 1649 р.//Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. - К., 1970.

Лрк - Лохвицька ратушна книга др. половини XVII ст. - К.: Наук, думка, 1986.

ЛС - Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. - К., 1878.

ПБ - Пересторога, 1605 р.//Возняк М. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові. - Львів, 1954.

Пр.л. - Приватні листи XVIII ст. - К.: Наук, думка, 1987.

Ст.п. - Два почаївські стародруки (18 ст.). - Мюнхен, 1985.

Укр.п. - Українська поезія XVII ст. - К.: Наук, думка, 1992.

ХФА - Х.Филалет. Апокрисис, 1598 р.//Русская историческая библиотека. - Спб,, 1882. - Т.7, кн.2.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Складні безсполучникові сурядні речення староукраїнської мови//Структура та семантика мовних одиниць у функціональному синтаксисі: Збірник наукових праць. - Чернівці, 1996. - С.164-173.

2. Аспектна компетенція як проблема типології складних ре-

чень/ /Актуальні проблеми граматики: Збірник наукових праць. -Київ-Кіровоград, 1996. - С.122-126. -

3. Особливості синтаксису української літературної мови XVI ст.

у праці І.Огієнка “Українська літературна мова XVI ст. і Крехівський Апостол”//Іван Огієнко (незабутні імена української науки): Тези доповідей всеукраїнської наукової конференції, ирисв. 110-річчю від дня народження проф. Івана Огієнка. - Львів, 1992. - С.22-24. •

4. Складні безсполучникові речення у мові творів Миколи Чер-нявського //Микола Чсрнявський - письменник, громадський діяч, педагог: Тези доповідей наукової конф. - Херсон, 1993. - С.64-65.

5. До проблеми семантичного аналізу безсполучникових складних речень//Матеріалн міжнародної наукової конф. “Семантика мови і тексту”. - Івано-Франківськ, 1993. - С.19-20.

6. Ступінь конкретизації семантико-синтаксичних відношень у безсполучниковому складному реченні//Матеріали V Міжнародної наукової конференції “Семантика мови і тексту”. - Івано-Франківськ, 1996. - С.11-12.

ANNOTATION

Barchuk V.M. The unconjunction sentences of Old Ukrainian Language. Dissertation for the Candidate's degree in philological sciences, speciality 10.02.01 - Ukrainian language, Precarpathian university named after V.Stefanyk, Ivano-Frankivsk, 1996.

The dissertation presents a research of the unconjunction sentences of Old Ukrainian Language on the materials of XIV-XVIII centuries monuments. The research includes a classification analysis which is a result of the theoretical conception of the unconjunction sentences. The dissertation reflects the basic tendencies of the development of Old Ukrainian unconjunction sentences.

АННОТАЦИЯ

Барчук В.М. Сложные бессоюзные предложения староукраинского языка. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык, Прикарпатский университет им.В.Стефаника, Ивано-Франковск, 1996.

В диссертации исследуются сложные бессоюзные предложения староукраинского языка на материале памяток XIV-XVIII в. Работа содержит классификационный анализ, принципы которого разработаны на основе общетеоретической концепции бессоюзного предложения. В диссертации отражены основные тенденции развития бессоюзных предложений староукраинского языка.

Ключові слова: граматична модель, синтаксичний зв'язок, співвіднесення предикатів, конкретизатори, граматичні індекси.

Підписано до друку 20.12.96 р. Об'єм 1,5. Формат 60х84/16.

Друк офсетний. Тир. 100 пр. Зам. 30. Безкоштовно. Прикарпатський університет, “Плай". Івано-Франківськ, Шевченка, 57.