автореферат диссертации по социологии, специальность ВАК РФ 22.00.01
диссертация на тему: Социальная революция как социологическая категория

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социальная революция как социологическая категория"

0/1

2 0 І'Ш г.: *!

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ

На правах рукопису

КАЗАКОВ Єаперій Сергійович

СОЦІАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ЯК СОЦІОЛОГІЧНА КАТЕГОРІЯ

Спеціальність - 22.00.01 - теорія, методологія 1 Історія соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня кандадата соціологічних н=іук

Київ - 1ЭЧ*

Робота виконана в Інституті соціології НАН України

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор МИХАЛЬЧЕНКО М. І.

Офіційні опоненти:

1. Доктор філософських наук, професор КРЕМЕНЬ Василь Григорович

2. Кандидат філософських наук П1ДЦУБНИЙ Володимир Андрійович

Провідна організація - кафедра галузевої соціології Київського університету їм. Т. Г. Шевченка, м. Київ

Захист відбудеться _1994р. на засіданні спеціа-

лізованої вченої ради Д.01.08.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук при Інституті соціології НАН України за адресою:

252021, м.Київ, вул.Шовковична, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України.

Автореферат розісланий в £3 *’ 1994р.

Вчений секретар

спеціалізованої зченої ради Д. 01.08.0! .

кандидат філософських наук І.Е.БєкеигЛна

Актуальність дослідження. В сучасній соціологічній думці проблема переосмислення характеру 1 перспектив соціальної революції є однією з найважливіших. Багатьма дослідниками відзначається, що XX століття пройшло під "знаком революції". Правомірність застосування такого "астрологічного" порівняння підтвердили події переламу 80-90-х років у Європі, які привернули до сабо увагу широкого кола вчених 1 політиків різних країн, спричинили до розлогої діскусії, в тому числі 1 по проблемі соціальної революції.

"Астрологічне" порівняння вказує перш за все на широту використання терміну "соціальна революція" і не тільки в науці, а й в інших формах соціальної свідомості, наявність в ньому значної кількості різноманітних, . іноді не сумісних, змістів, що не завади бралось до уваги в науковій літературі, викликало численні, часто безоглядні, суперечки. Цьому сприяла Ідеологізація 1 догматизація самої категорії "соціальна революція", яка розроблялась в межах історичного матеріалізму, фетишизація феноменів, які відображувались нею. Не дивно, що багато дослідників відзначали низький рівень виконання категорією методологічної Функції, її абстрактний характер, відірванність від рішення конкретних проблем.

Разом з тим, навряд чи моалнве усунення деякіх з вказаних "недоліків" в рамках соціальної філософії, тому цо вони випливають з самої її сутності (зв'язок з світоглядом, який породжує Ідеологізацію; абстрактність), що вказує на необхідність дослідження феномену соціальної революції саме соціологією. Це давно вже здійснюється на Заході, де створена ціла галузь "соціології рєволяції", яка є методологічною основою вивчений проблем розаитку суспільства, вироблення практичних рекомендацій з приводу вирішення чи попередження соціальних конфліктів.

У вітчизняній науці, в силу відомих обставин, розвиток соціології багато років гальмувався, а такий її напрямок, як "соціологія революції", можна сказати, взагалі був відсутній. Основній частині суспільствознавців зарубіжні дослідження в цій сфері були невідомі чи малознайомі. Тому із влевністю можна сказати, що вивчення соціальн.ії революції як соціологічної ка-

- 2 - , . тегорії є одним Із найактуальніших завдань вітчизняної науки. Її Інтенсивна розробка в соціології буде сприяти усуненню "білих плям" в цій сфері, акулюмуванню знань про дверела 1 проблеми суспільного розвитку, стане основою для вироблення технології вирішення соціальних напружень 1 конфліктів.

Ступінь розробки пос.бл&ми. Питанню специфіки соціологічного пізнання, починаючи з 0. Конта, приділяється постійна увага як в Іноземній, так 1 у вітчизняній літературі. Воно відносно розроблене, але далеко не однозначне за своїм рішеням. П.Соро-кін. наприклад, писав про те, що соціологія вивчає властивості "надорганики". які повторюються в часі 1 просторі, виступаючи загальними для всіх соціокультурних феноменів. Такий підхід дозволяв створити систему наукових положень, з якої могла бути "дедуцірована" дійсність. М. Вебер критикував таке "астрономічне" пізнання, підкреслюючи, що перш за все необхідно цікавитися якісним характером подій. Дх. Сарторі стверджує про правомірність використання в соціології обох підходів при їх розрізненні, спрямованості першого на емпіричні, а другого - на концептуальні запити дослідження.

Проблемі принципів соціальної організації суспільства, його структурування 1 рівнів розвитку, також приділялась значна увага в зарубіжній соціології. Цьому присвячені праці 0.Конта, Г.Спенсера, Д. Белла, Т. Веблена, Дж. К. Гелбрейта, О.Тоффлера. Окремі аспекти, зв'язані з функціонуванням "традиційного'*, "індустріального", "інформаційного" суспільств, розглядуються у працях І.Е.Бекешкіної, Ф.Н. Бурлацького, Ю.0. Васильчука, Є. І.Го-ловахи. М.М.Моїсєєва, 0. В. Попова та інш.

Щодо категорії "соціальна революція", то в науковій літературі відзначалось її неоднозначність (М. 0. Селезньов, В. Ф. Ше-ліке), робились спроби її детального дослідження (С.Б.КрапІв-ницький, 0.М. Ковальов, М. 0. Селезньов). Різні аспекти теорії соціальної революції висвітлювались у роботах С.Л.Агаєва, Р. Н. Блюма, Г. Г. Водолазові. К. М. Кантора, В.А.КузІна, Л.Г. Олеха.

Останнім часом вітчизняним суспільствознавцям стали відомі праці Е.ГІдденса, Р. Дарендорфа, П.Сорокіна, А.ТоквІля, А. Турена, присвячені проблемам "соціології революції". Для усвідомлення їх Ідей велике значення мають роботи по Історії соціології П. П. Гайденко, Ю. М. Давидова. А. 0. Ручки. В. В. Танчера. - .

В радянській літературі висловлювалась Ідея про Існування

- з -

різноманітних ферм революції (С. І. Гончарук, В. В.Савін, В. Ф.Ше-ліке), приділялась увага дослідженню деяких з них: "революції

згори" в роботах С.Л. Агаєва, О.В. Ківи, В. Л. Мальковг.; "мирного шляху" в працях 0.1. Бармінкова, 0. П. Богомолова, К. І.Зародова. В роботах Є. М. Жукова. П. В. Волобуєва, Н. А. Сімонії була сформульована думка про різннцю за формою між революціями, які відбувались у країнах "першого" 1 "другого ешелона"" капіталізму. На підставі цього положення було запропоновано класифікацію політичних революцій в залежності від рівня формаційного розьнтку країни, в якій вони відбуваються (Н. А.СШонії. В.Г.Хорос).

Значна увага приділялась дослідженню окремих вирів революційної дії (формам соціального протесту): тероризму(злочину) ь роботах В. В. Вітюка, А. Камю, Ф. Я. Полянського, С.О. Ефірова; війни

- Д. А. Волкогонова. Е.Гевари, Р. Дебре, Д.Уодіса; повстанню -К.І.Зародова. Ю.А.Красіна, П.0.Кропоткіна, Л. Д. Троцького; страйків і робітничого контролю - 0. Б. Вебера, В.0.В1ноградоп;\ С. І. Дорофєєва, Ю.П.Мадора, А. М. Панкратової та Інш.

Про перебільшення ролі насильства 1 примусу в рево.лоції писали М. Бердяев, К. Каутський. П.Сорокін. а з сучасних авторів -Ю.Еуртін й О.'Ципко. Дослідженню суб'єктів соціальної революції, особливо знач.ннп 1 ролі народних мас. присвячені роботи Г.Г.Ди-лігенського, В. А. Кузіна, Є.Г.Плімака. Водночас в радянській літературі при висвітленні діяльності народних рухів кпдостання увага приділялась характеристиці їх негативних наслідків, на які справеливо вказували деякі дослідники ..10. Бердяев. 1.1). Іль-їн, Х.Сртега-1-Гассет, Д.Рюде). Останнім часом з’являються праці, які розкривають баланс позитивних і негативних сторін діяльності "верхів”, їх здатність у певних умовах виступати суб’єктом революції (М.М. Сафонов, Б. Г.ЛІтвак, та Інш.)

Водночас, у вітчизняній літературі майже но приділялося уваги класифікації дій (та їхнім критеріям), що призвели до якісної зміни суспільства. їхньому історично обумовленому характерові. конкретному дослідженню механізму зародження соціальної революції, яка переважно розглядалася як уезіда.шена насильницька реалізація прпдуманних і чітко визначених Ічсересів "низів" у політичній сфері, що. у свос чергу, не могло не призводити до аберацій у відповідях на питання: що тг,- соціальна

революція?

Основной метою роботи.є дослідження соціальної револдіі і

як соціологічної категорії. На дослідження цього спрямоване вирішення наступних дослідницьких завдань:

- встановити різноманіття форм відображення феномену соціальної революції у суспільній свідомості і виявити її специфіку як соціологічної категорії;

- розкрити механізм зародження соціальної революції у сфері економіки як порушення об’єктивних співвдношень мік елементами її структури;

- показати, що революція е результатом взаємодії “низів" •і "верхів";

- розкрити історичність якісної зміни суспільства (соціальною революції) в залежності від принципів його соціальної організації;

- виявити історичні Форми революційної дії. рирішення основного питання революції в залежності від того чи іншого пануючого чинника виробництва;

- здійснити класифікацію ді?, спрямований на якісну зміну суспільства.

Методологічною та теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці відомих соціологів М. Вебера. К. Маркса. ТІ.Соро-кіна, економістів Т.Веблена, Дх.К.Гелбрейта. футуролога О.Тофф-лера, роботи сучасних суспільствознавців, присвячені різним проблемам теорії соціальної революції, політичним конфліктам 1 конкретним революційним процесам XVI-XX століть.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці концепції революції як соціального феномену, сутність та історичні форми якого визначаються принципами соціальної організації суспільства. його структурування; виокремленні коитеріїв. во дають змогу кваліфікувати дії. спрямовані на якісну зміну суспільства. Ця концепція конкретизується в таких положеннях:

- соціальна революція в "традиційних" суспільствах поля-

гає. в першу чергу, в зміні їх політичної системи через вирішення питання про владу насильницькими збройними діями; в "Індустріальних' суспільствах - в зміні економічної системи через вирішення питання про власність діями на основі компроміс^, узгодження інтересів; в "Інформаційних" суспільствах - в зміні соціокультурної спєри шляхом вирішення питання про інформацію, яке залежить від рівня освіти, культури, гіями, спрямованими на їх підвищення; . ..

- а сучасну епоху соціальна революція є сукупним результатом все більш різноманітних дій всіх соціальних груп І не зводиться до збройних форм класової боротьби;

- в "традиційних" суспільствах, де земля є основнім фактором виробництва, а влада 1 сила - принципами Гюго соціальної організації, революційні дії соціальних суб'єктів здійснюються переважно в насильницьких формах (злочин, бунт, заколот, війна, повстання);

- в "посттрадиційному" суспільстві, де основним фактором

виробництва стає "Індустрія" (фабрика, "капітал"), а принципом соціальної організації - матеріальна зацікавленість, зміні суспільства (революційні дії) відбуваються на основі консенсуса,

узгодження Інтересів 1 цілей соціальних груп, що протистоять

одна одній (страйк, демонстрація, вибори, "промислова демократія"); __

- в "інформаційному" суспільстві, основною постаттю якого е людина високого рівня Інформованості 1 культури, дії, спрямовані на зміну суспільства,, відбуваються на основі переконання;

- основними критеріями класифікації форм революційних дій

є соціальна організація суспільства, її політична, економічна і духовна системи. ’ '

Теоретичне І практичне значення дослідження. Результати,

отримані в дослідженні, можуть бути використані б процесі вик-

ладання суспільствознавчих дисциплін: загальної соціології, економічної соціології, політології, Історії, політичної економії. Вони також можуть бути використані в науковій діяльності, зокрема у соціологічних 1 політологічних дослідженнях, при розробці тих чи інших проблем у сфері соціальної філософії, теоретичної соціології, політології, Історії, політекономії.

На підставі отриманих даних можливе вироблення методологічних рекомендацій для практичної діяльності в галузі врегулювання соціальних конфліктів, виявлення параметрів кризової 1 передкризової ситуації, що дозволялс приймати міри до їх локалізації. Вони також можуть бути використані у процесі розробки, вдосконалення та практичної реалізації концепції національної безпеки України.

Апробація роботи. Основні .пложення 1 результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях сектору соціально-філософських проблем суспільно-історичних процесів Інсти-

туту філософії АН України, зідділу соціальних проблем національної безпеки Інституту соціології АН України, кафедри філософії Бердянського державного педагогичного Інституту, а також у виступах І тезах на конференціях, семінарах, симпозіумах: X Всесоюзний теоретичний семінар "Мировоззрение и научное познание'1 (Бердянськ, 1987). Всесоюзна наукова конференція "Научное мировоззрение и формирование нового мышления” (Київ,1989); XIII Всесоюзний теоретичний семінар "Мировоззрение и научное познание” (Ужгород, 1990). Республіканська науково-практична конференція "Изменяющийся мир и проблемы гуманитарного образования в высшей школе" (Бердянськ, IS92), Республіканська науково-практична конференція "Політика і влада" (Запоріжжя, 1993).

Структура дисертації. Виходячи з логіки наукового дослідження, робота складається з вступу, трьох глав, які мають вісім . параграфів, заключения і списку використованої літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ містить обгрунтування актуальності теми, коротку характеристику ступеню її розробки. В ньому Формулюються цілі 1 завдання дослідження, методологічні принципи аналізу, вказуються теоретичне 1 практичне значення отриманих результатів.

В першій главі "Соціальна революція: теоретико-методоло-

.гічні проблеми визначення" вказується на багатоваріантність і неоднозначність його застосування.

В першому параграфі "Соціальна революція” - категорія філософії" відзначається, що ця категорія є не лише знанням, але й оцінкою, основою, на якій виробляються Ідеали, принципи, норми соціальної діяльності. Абсолютизація цього веде г.о перетворення філософської категорії в релігійну догму месіанського характеру. фетишизації самого феномену соціальної революції, виникнення соціальних рухів, які претендують на роль "революційних месій". ■

Зазначається, що світоглядний зміст категорії виявляється в кількох аспектах; с її зв’язку з категорією ''прогресу", спробах відзначити, що є "передовим" чи "реакційним", "добром” чи "лихом" для суспільства, в проблем' співвідношення "добрих" чи "поганих" засобів здійснення революції, шляхів її розвитку, коли одни з них розглядуються як "кращі" чи "гірші". В протистав-

ленні революції реформі.- при проголошенні однієї з них "благом" чи "ли. ом". У визначені суб’єкту революційної дії, коли ті чи інші соціальні групи агоіорі визначаються "реакційними", а інші > "прогресивними", при вирішенні інших проблем.

Підкреслюється, що відсутність світоглядного змісту соціологічної категорії "соціальна революція" - її найважливіші відмінність від однойменної категорії. Але остання виступає як певне знання про феномени, які нею визначені, певним чином & категорією соціології. Сформульована в гранично абстрактній і безособовій формі, часто розчиняючи особливе а загальному, вона виявляється недостатньо прйнятою при конкретному аналізові соціальних процесів. Це призводило до розриву між теоретичними положеннями філософії 1 досягненнями інших наук, перешкодкуїзало виконанню нею методологічної функції.

До цього призводила також 1 наявність в межах соціальної філософії двох різних підходів у визначенні змісту категорії. Перший з них розглядує соціальну революцію як закон- ’Ірини, об'єктивно необхідний перехід від одного якісного стану сус-

пільства до іншого, перехід як результат. Для другого революція

- способ перекоду, засіб діяльності історичного суб'єкту з тимі чи інвими атрибутами. На підставі саме такого погляду сформулювалось уявлення про революцію як вищу форму класової боротьби, що призвело, у теперішній час, до заперечення її як об'єктивної необхідності І закономірності суспільного розвитку.

Разом з тим, соціальна філософія досягла певних успіхів в розробці категорії, які не можуть не враховуватись соціологією. Зокрема, Ідея про необхідність розрізняти революцію як результат і революцію як дію, розуміння її ні як окремого акту діяльності чи Історичної події, а як цілої їх сукупності, розтягнутої в часі, як хвилеподібного процесу зі своїми спадами 1 злетами. Вияв соціокультурних передумов революції, що дозволяв

розглядати соціокультурні зміни в суспільстві, які здійснюються у першу чергу через людину, як головне завдання, початок і завершення революції. Відмова від протиставлення революції і реформи, розгляд останньої як одного з мо*лиси>: засобів якісної зміни суспільства, іцо призвело до переоцінки ролі "верхіп" у

здійсненні революції.

В параграфі другому "Поняття "соціальна революція" як засіб духовно-практичного перетворення світу" відзначається, ас

" - в - ’ . ■ світоглядний зміст цього терміну дозволяє широко використовувати його в практичній діяльності. Феномен революції, що виступає як Ідеал, може визначатись не тільки засобами наукового, але й повсякденного світогляду, а також засобами інших форм суспільної свідомості {політичними гаслами, художніми образами, символами) , які здатні грати роль знаряддя політичної пропаганди і агітації, засобу організації 1 мобілізації мас. Термін виконує при цьому функції стимулу політичної активності, засобу класової самосвідомості 1 перетворення дійсності,

. Різні політичні групи, бажаючи притягти на свій бік населення, досягаючи власних цілей, проголошують себе "революційними", а своїх супротивників - реакційними, ті чи Інші події -"революціями" чи "контрреволюціями". Розгортають з цього приводу політичні діскусії, змінюють оцінки минулого і сучасного, намагаючись в якості аргументів використовувати докази "науки". Специфіка цього застосування терміну полягає в тому, що він використовується для оцінок події'/ чи процесів, які не закінчились. в момент політичного зімкнення. 1 мають метою отримання політичних дивідендів.

Означення одного суспільного явища одним терміном в різних формах суспільної свідомості не могло не призвести до плутанини між філософською категорією, науковим поняттям, політичний гаслом, художнім образом, релігійним символом, породжувало численні, часто безплідні, дискусії в наукових колах.

В параграфі третьому "Соціальна революція: наукова рефлексія" констатусться, що в історії він служить для означення тієї чи іншої конкретної події, обмеженої соціальним простори 1 часом, за якою стійко закріпилась уява як про революцію. Історичні науки не в змозі самі виробити визначення "революції", встановити атрибути цього соціального феномену, знайти необхідний критерії, які «озвол;. м б відрізняти її. наприклад, від повстання чи війни. Це породжує вїх межах численні дискусії з приводу конкретних історичних подій: є вона війною чи революцією,

революцією чи повстанням?

Наукове уявлення про революцію формувалось на підставі безпосереднього узагальнення деяких ознак ряду конкретних подій. які були вжг визнані революцією. Відбувалось це на обмеженому емпіричному матері?пі, із значною частиною суб’єктивності в оцінках. А головною ознакою визнавалася насильницька збройна

- 9 - ;

зміна влади, яка здійснювалась активною діяльністю народних мас, тому що історична практика до XX століття майже не знала інших Форм зміни суспільства, крім використання сили шляхом вбивств, заколотів, бунтів, повстань.

Алз революція - не стільки зміна влади, скільки, як зараз відзначається, зміна соціокультурних підвалин суспільства самої людини, зміна, яка не зводиться ані до війни, ані до повстання. Та й виріпення питання про владу не може являти собою одночасне захоплення її в столиці. Воно.не тотожне "голому" запереченню старого державного апарату, а е зміною його новим. Це вже не окремий акт, але процес. Тому використання істориками т пміну типу "квітнева революція" є досить некоректнім (мова ноже йти лише про "квітневе", наприклад, збройне повстання). Таке використання описує події, не розкриваючи їх сутність, фіксуючи ли-ие зовнішні прояви. _

Досить неоднозначний зміст терміну "соціальна революція" в політології. Тут до недавніх часів пануючим було його розуміння як ви2|ої форми класової боротьби, спрямованої на вирішення основного питання революції - питання про владу. На підставі такого розуміння складались уявлення про "революційні" методи діяльності. які характеризувалися "радикальністю", "кардинальніс-тю". "швидкістю" на противагу методам "реформістським" - "повільним", "поступовим". Але де критерій "швидкості" чи "повільності". "кардинальності" чи "поступовості"? Час? Але соціальний ч^с не тільки відносний, але він має й історичний характер.

Власне, це - проблема класифікації соціальних явищ, на наявність якої вказував ще П.СорокІн. відзначаючи, що різні по змісту акти взаємодії досить близькі і однакові за формою. Крім того він підкреслював важливість для соціолога питання про причини чи "фактори" соціальної еволюції. Це дає підстави вважати, що різницю (класифікацію) подібних за формо» актів чи дій людської поведінки можна здійсните за їх причинністю, а дослідження дії і прояву механізму причинносі з одним Із завдань соціології.

Саме це й здійснюється в другій главі "Аналіз революції як специфічної соціальної дії", в першому параграфі якої розглядаються засади, на думку Б. Гідд-:нса, концепції "соціології революції". Теорія К. Маркса: основна джерело революційних перетворень - зміни у виробничих силах, які породжують с/переччості

, - 10 - • мі* економічною структурою, суспільними відносинами 1 полі гичі най системою, приймаючи форму насильницьких зіткнень 1 революції. Теорія політичного насилля Ч.Дхонсона: порушення зв’язків між культурніш» цінностями суспільства ‘ системою економічного виробництва призводить до порушення рівноваги між Інститутами суспільства, після чого .іистема перестає ефективно працювати 1 створюються умови для здійснення революції. її можливо запобігти відновленням рівноваги, але не застосуванням урядової сили. Концепція Д. Девіса: джерелом революції є нє абсолютні, а відносні обмеження при покращенні умов життя, коли не задовольняються зрослі очикування. Теорія протесту Ч.Тіллі: колективні дії з метоп скинення існуючого суспільного порядку виникають тоді, коли /води не мають інституалізованих засобів вияву своїх Інтереси, коли їх потреби прямо придушуються владою.

. Е. Ґідденс відзначає загальний недолік наведених ним концепцій: абстрактне викладення виникнення 1 функціонування механізму "суперечностей" чи "нестійкості". Тему він доповнює їх викладом теорії Ле Бона, яка описує дії механізму однієї з причин революції 1 підкреслює, що соціологія повинна відповідати на питання про причини виникнення революційних рухів.

П.СорокІн такс* намагався в ряді своїх праць розкрити причини соціальних революцій, механізми їхньої дії. На його думку, міг кількістю "верхів" і "низів" повинне існувати визначене , співвідношення, а надлишок чи недостаток тих чи інших веде до соціальної перебудови суспільства чи революції. Це найабстракт-ніша суперечність конкретизується ним у суперечності флуктуацій економічної, політичної 1 професійної стратифікації. їх зміни можливі лише між точками "насичення'*, які фіксують визначене співвідношення між чисельністю, величиною влади і багатства в соціальних групах. З досягненням цих точок "верхні" прошарки скіпаються шляхом революції, реформи, дезорганізації і т. Інш. П.Сорокік, власне, висуває ідею про існування об’єктивних співвідношень мі» елементами структури суспільства і про революцію як наслідок їх порушень, яка змінює як структуру суспільства, так І відношення між її елементами. ,

В другому параграфі "Механізм реалізації економічної прчинності соціальних революцій" автор, виходячи із феномену раціоналізації людської діяльності, а також з ряду положень не-класичної школи політекономії (обмеженість ресурсів, незадово-

. - и - ,

леккя постійно зростаючих потреб, нахили особи до максимапіза-ціі своєї вигоди, "кінцевої корисності'1, проблеми вибору), вва-хаючи. що останні відбивають функціонування всього суспільства в цілому, структуру його економіки, ставить запитання: який вибір 1 мі* якими елементами дозволяє досягнути найбільшої (найменшої) раціоналізації (ефективності) діяльності суспільства?

, Увесь вироблений суспільством продукт можна умовно 1 схематично розбити на три частини: А - задовольняючий потреби ви-

робництва; В - потреби "низів"; В - потреби "верхів". Відповідно можна говорити про три сектори суспільного виробництва, які виготовляють продукти типу А,Б,В.

Значна частина В. як відзначає американський економіст Т. Веблен, використовується "верхами" для "престижного'' "демонстративного" споживання, яке породжує "паразитичний" сектор в економіці. Його функціонування - зайва витрата матеріальних ресурсів, яка постійно 'зростає (незадоволеність зростаючих потреб). породжуючи проблему вибору: що 1 як виробляти? Виходячи з прагнення до максималізації власної вигоди, використовуючи своє панівне становище в суспільстві, "взрхи" будуть нав'язувати йому зростаюче виробництво продуктів типу В. Спочатку це відбуватиметься за рахунок'збільшення обсягів суспільного виробництва, яке на відміну від потреб "верхів" обмежене-1 на певному етапі неспроможне збільшити їх зростання. Тому "верхи" починають привласнювати частину суспільного продукту, яка йде на використання '’низами". Відбувається це не в натуральній, а у вартісній формі. Це викликає скорочення попиту на товапи типу Б 1, внаслідок цього. - структуру перебудови економіки: зменшення сектору. який виробляє продукцію Б 1 збільшення сектору, який виробляв продукцію В. Але це не може не викликати спаду виробництва, що значною мірою розширює розміри перерозподілу суспільного продукту, стимулюючи скорочення вирробництЕа. Виникає ефект мультиплікатора: наслідок" породжує зростання власної причини.

Однак, скорочувати частку споживань "низів" до безкінечності неможливо. Тому, з часом, "верхи" стають змушені скорочувати виробництво продуктів А. Це знову викликає спад виробництва, виникнення ефекту мультиплікатора. При скороченні виробництва 1 збільшенні споживання останнє с;ає більше першого - суспільство починає "проїдати себе". Це дозго не меже тривати. Порушується можливе раціональне співвідношення між секторами А,Б,В, досяг-

. - їй - ■ нення точок "насичення" (по П.Сорокіну). Економічна криза, кла-соаа боротьба в різних формах (повстання, реформи та Інш.) можуть виступати засобами саморегуляції Існуючою системи, але вимикає об’єктивна необхідність її зміни. В перау чергу - структури економіки, зміни співвідношень між секторами А. Б,В, відносин власності, соціальної 1 політичної системи, якісної зміни суспільства, соціальної революції.

Цей самий процес можна розглянути з точки зору не суспільства, а окремого індивіду, який прагне до максимальної раціоналізації своєї діяльності. Це мсже виявитись в двох Формах: отримання попереднього результату праці при менших її витратах, що означає послаблення її гніту, а не збільшення матеріального . багатства. Й при попередніх витратах праці отримання більшого результату, що оаначає не послаблення гніту праці, а збільшення ■ матеріального багатства суспільства (зростання споживання "верхів") І не завжди індивіду. Але така праця не буде відповідати його прагненню до максималізації власної вигоди. Тему Індивід обирає перше форму раціоналізації, штовхаючи "верхи" на вже вказаний перерозподіл суспільного продукту, що призводить до скорочення попиту 1 т.д. Це, в свою чергу, ще більше підточує зацікавленість працівника в праці, Він починає спочатку неусвідомлено "байдикувати" ("прихований саботаж"), згодом свідомо "ухилятися" від офіційної роботи ("скритий страйк"), потроху красти , (злочин), переключати свою у .з агу на отримання додаткового доходу (хоббі - присадибна ділянка - перетворюється в головний вид зашита). Внаслідок цього падає продуктивність праці, скорочуються обсяги виробництва, відбувається подальший перерозподіл суспільного продукту »іія "верхами" 1 "низами", виникає ефект мультиплікатору, об'єктивна необхідність зміни суспільства. Якщо цього не відбувається, латентні форми соціального протесту (саботаж, крадіжки) стають все більш масовими, переростають у відкриту класову боротьбу: сабота;:: - у свідоме знищення майна

"верхів", крадіжка через. грабування 1 розбій ("пугачовщина") -у вимоги націоналізації чи конфіскації, й економічна боротьба -в політичну (бунт, повстання). Однак, це лише наслідки, породжені наявно» суспільною системо», в першу чергу, її.економікою, наслідки, які свідчать про її хворобу 1 закликають "верхи" до заходів по її "лікуванню". Особливо жорстокою класова боротьба стає тоді, коли зачеплено потреби індивіду як біологічної істо-

- 13 • , ' ти (Веблен. Сорокін). Це ставить суспільство на межу соціального вибуху. Він не тотожний революції, може відбутися у різних формах з активно» участю як "низів", так 1 "верхів", тому що в ситуації можливого апокаліпсісу 1 вони "не можуть жити і керувати по-старому", бажають соціальних змін. Це змуіус уважніше підійти до проблеми суб’єкту соціальної революції. ?

Питання про суб’єкт, проаналізоване у третьому параграфі, виникає 1 в силу того, що соціологія вивчає не просто соціальну дів, а взаємодію соціальних одиниць, з яких складається суспільство. Воно має складну соціальну структуру, яку не можна спростити до поділу на "верхи" і "низи", адяе вони розпадаються на численні соціальні групи, різні за Інтересами 1 потребами в силу їх нетотокнього становища 1 ролі в суспільному виробництві. суб'єктивного усвідомлення ситуації, політичної, національної, релігійної належності, різного рівня освіти, культури, інших чинників. Різноманіття потреб не може не породжувати і різноманіття дій за їх змістом та за їх формою, які умові можна об’єднати в три основні групи: а) "рух назад". б) "рух вперед

згори", в) "рух знизу". Чи набуває взаємодія характеру соціапь-коі революції, вирішується в ході боротьби між соціальними групами суспільства, але гіе по їхніх суб'єктивних намірах, а по об'єктивному результату. Це відображується так званою "іронією історії": незбігом цілей, визначених людиною, з результатами її діяльності, коли вона діє всупереч собі 1 знаходить зияв у діяльності "верхів", змушених реформувати суспільство, алз. здійснюючих попри свої бажання, такі перетворення, шо якісно його змінюють, перетворюючись в революцію, здійснену засобами реформ. З другого боку, "верхи1', прагнучи не зберегти наявне суспільство, а залишити умови, які дозволяли б їм продовжувати привласнювати додатковий продукт, у ситуації, коли вони "не можуть" керувати суспільством "по-старому", усвідомлюють необхідність змін І йдуть на них. Це свідоме здійснення так земної "революції згори" - цілого комплексу перетворень, які якісно змінюють суспільство "за рахунок народу". Її здійснення багато в чому пов’язане з накопиченням "верхами" досвіду класової боротьби. їхнім переконанням на наочноку прикладі вже існуючого нового суспільства, що й за носнх умов еони можуть "непогані/' існувати, а нові форми експлуатації навіть більш "вигідні". Опір же змінам, яким би він не був, буде подолано.

Все це свідчить про те, що "верхи" можуть виступати в якості одного Із суб’єктів соціальної революції, але використо-вані ними методи - специфічні, зовні не є "революційними", мають легітимний характор, спираються на силу державного апарату.

1 "Низи" не є апріорі суб'єктом революції. їх найбільш "революційні" дії, суб'єктивно спрямовані на .зміну суспільства, мокуть вийти лише "реформою, здійсненою засобами революції". І справа не тільки в недостатній їх активності, здатності, готовності до зміни суспільства. Справа в тому, що потенційна енергія мас не завжди є революційною. На Заході дослідники давно вже відзначають, що народному рухові притаманне легке перетворення на "натовп", "чернь”, єдиним аргументом яких виступає сила 1 які у своєму "безумстві" 1 "сп'янінні" здатні «а акти варварства, масові репресії против інокомислячих. вг’їх, хто "живе не так". Народним рухам, які виникають через страх перед майбутнім (на кашталт "церква 1 ксроль"), притаманний і консерватизм, Часто їхньою метою постгс захист Існуючих порядків, повернення в "старий добрий час", протидія будь-яким змінам традиційного спосібу життя.

ДІЇ різних соціальних груп "верхів" і "низів'' зтикаються, перехрещуються, -народжують різноманітні за формою 1 змістом взаємодії, які можуть бути як засобами саморегуляції Існуючої системи, так 1 засобами її зміни, переходу до якісно нового суспільства. Це вказує на необхідність класифікації різноманітних дій. спрямованих на зміну суспільства.

Виріиенню цієї проблеми поисв'ячена третя глава "Класифікація видів діяльності, спрямованих на якісні перетворення суспільства". в першому параграфі якої здійснено спробу періодизації історії на основі різних принципів організації суспільства, обумовлених визначальною роллю того чи іншого чинника виробництва.

Суспільство Першої хвилі. Основний засіб виробництва -земля. Його процес грунтується на використанні м'язевої сили людини 1 тварини, що зрівняло їх роль у виробництві, зводячи людину до стану "робочої худоби" 1 давало можливість використовувати силу палиці до їх принудження до праці. При цьому до працівника не пред'являлись Інші вимоги, крім однієї - наявності у нього м’язевої силг. Всі елементи виробництва, його результати можна було легко привласнити, "сідібрати", аіляхом викс-

ристакня сили в різнії/. формах. Вища влада була 1 вищип, якщо не загальним власником, що вело де їхньої концентрації та єдності. Основною формою взаємовідносин була загальна залежність, відносини панування 1 підкорення. Це породлувало ієрархіговане суспільство пірамідального характеру з вертикальними зв'язками, жорсткими соціальними перегородками, успадкований соціальним статусом. Зміна такого суспільства могла відбуватись лише з використанням насильства, шляхом перетворення політичної системи чзрез виріиення питання про владу. Дане питання з суспільстві такого типу є головним питанням революції, її головною ознакою. Це обумовлено 1 відсутністю легальної опозиції, можливос 1 її впливу на політику влади, яка придушує будь-яке вільнодумство. Тому основним напрямом змін була сфера політики: обмеження вла дн деспота-монарха - законом, ідея "розділу влад", вимоги політичної рівності, свободи як політичної незалежності 1 т.д.

Суспільство другої хвилі. Основа економічної організації суспільства - Індустріальне виробництво. Труд, в основі якого лежіть примушення, стає малоефективним 1 витісняється трудом, в основі якого - матеріальна зацікасленість. Силою примушувати працівника трудитись на АЕС - нісенітниця, якщо не загроза безпеці. Не можна силою без спричинення шкоди захопити індустріальні засоби виробництва. Це призведе їх до.неконкурентноздат-ності. малої ефективності. Вочи "камінням будуть вісити на шії захопившого". Індустріальне виробництво потребує й іншого працівника - який володіє визначеною сукупністю знань, рівнем культури, вільного від "загрози голодомору". Виникає необхідність не примушувати, а заціплювати його у праці, що досягається шляхом консенсусу, укладення угоди, яка передбачає політичну рівність сторін. їхню взасмовідпсвідальність. Це призводить до зменшення ролі сили, влади, держави. Політика втрачає свою пер шість, поступаючись місцем економіці. Відбувається розділ власності 1 влади, подріблекня останньої. В .юлітичних 1 економічних організаціях з’являється особлиЕ група управлінців (техноструктура), не пов’язана Із власнігїю, але яка утримує в своїх руках важелі влади. Це зумовлає виникнення суперечності: держава - економічно пануючий і-лас. Зміна в такому суспільстві відбувається діями, які спрямоииі в основному не на політичні, а на економічні відносини, не за допомогою насилля, а шляхом досягнення компромису, узгодження інтересів. Піпанкл пго владу

замінюється питанням про власність. А якісне перетворення сус-піпьства полягає 1 зводиться до змін відносин саме з приводу власності. Однак моелизі рецидиви використання насильства, спроби зміни суспільства чи їх запобіге я за допомогою сили.

Суспільство третьої хвилі характерно тим, що Індустрія поростає бути осноеним засобом виробництва, поступакчись місцем накопичення 1 володіння знанням (Інформацією). Власність на капітал перестає бути основним джерелом прибутку, більш важливою її формою стга ІнФорі-ацІя. Збільшення вкладання труда, капітали, снерго, - матеріапорєсурсів втрачас рацію. Відбувається зменшення економічної влади, йде процес дроблення власності, вона втрачзє індивідуальний характер. Одночасно йде децентралізація 1 регісналізація виробництза, деурбанізація. Причина цього - дискретність виробництва, його більша ефективність по •відношення до масштабного виробництва, яке мас "обмежений ресурс управління". Зростаюче дроблення влади, капіталу, власності, виробництва обумовлюють перзтвореиня управління в колективну Функцію спеціалістів. Виникає потреба в новому типі працівника: незалежному, творчому. Ініціативному, .відповідальному,

освіченому, здібному до самоосвіти, здатному працювати без контролю. Необхідний мастер-творець. Інвестиції в людину - найбільш прибуткові, сама вона - найвища цінність. Зростає роль освіти, медиціни, всіх сфер, які обслуговують людину. Саме через них 1 зміну самої людини, сфер її життєдіяльності відбуваються зміна суспільства.

З огляду на викладене можна зробити висновок про закономірну еволюцію дій, які призводять до якісного перетворення суспільства. Загальна тенденція цієї еволюції іде від використання насильства до матеріальної зацікавленості, а від неї - до культурно-освітного розвитку населення, до переконання.

В другому параграфі "Історичні форми революційної дії” розглядуються конкретні форми діяльності, спрямовані на зміну суспільства. ■

В суспільствах першої хвилі вони не могли не бути насильницькими. Історично, першим 1 найпростішим за структурою, мабуть, з злочин в формі терорістського акту - вбивство володаря. Ця форма являє собою стихійну, чуттєво-емоційну дію одинака чи невеликої групи людей, спрямовану на фізичне знищення особи, з якою пов’язується Існування тих чи інших соціальних порядків.

- 17 - ,

Об'єктивною підставою виступає велике значення верховного правите л.. в пірамідальній організації, зосередження в його руках величезної влади, прг'оніфікація Існуючих порядків. Ця дія зумовлена Ілюзорним відображенням дійсності, має утопічний характер, виходить а уявлення, що зміщення однієї головної особи може змінити суспільство. Разок з тим, вона знимає "табу" з особистості царствуючої особи, розвінчує уявлення про "божественний" характер її ьлади, веде до розхитування політичної системи, її дезорганізації.

Відхід. Втеча від пана (держави) залежного працівника на "вільні землі" в пошуках "Царства Божого" на землі. Призводив до виникнення окремих суспільств - общин (кумранити, маздакити) чи деркав, існуючих короткий час на основі "комуністичних" принципів. Такі держави з часом розпадались чи перетворювались на напіввасальні-напівдержанні утворення.

Змова. Таємна підготовка і здійснення яких-небуть нелег:-тимних дій спеціально створеною організаціє». Здійснює ся незначним колом осіб чи з залученням частини населення як і з "верхів", так 1 з "низів". Може стати першою Фазс-і більш організованої масової дії, стихійно перерости в бунт, повстання. Характерними рисами, які відрізняють їх від попередніх фор:є свідомість, ціленаправленість, організованість.

Бунт. Стихійний виступ значної частини населення, яка не має ніяких суб'єктивних цілей, окрім неприйняття неусвідомлено-го "чогось’'. Чуттєво-емоційне негативне заперечення частини навколишнього світу, яке призводить до руйноції останнього, знаходить вияв у масових погромах, підпалах, пограбуваннях, сбипст-вах, жертвами яких можуть стати учасники бунту, чи зовсім сторонні люди. Пов’ядане з активним протистоянням існуючій владі, об'єктивно розхитує політичну систему та її підвалини. Мово перерости в більш організовану 1 масову дів, спрямовану на г.ова-лення існугчого режиму. Розповсюджене в "ДОІНДуСТр1а"ЬН7 ’ слоху.

Заколот. Локальний, обмежений соціальним простором 1 часом організований виступ частини населення (як "верхів", так 1 “низів") з метою досягнення тих чи інаих цілей. Засади активне протистояння Існуючій владі, розхитує по і* т.мну систему. *ля. здійснення необхідна наявність організацій і підтріь.ха мас. Як-правилз, організатори розраховують на несподіваність еюєго виступу, головне завдання вбачаить у створінні невеликої, ал:

відданої групи однодумців, визнаючи за масами лише потенційне джерело енергії.

Війна. Масові, масштабні, організовані 1 тривалі збройні дії однієї частини населення проти Іншої. Охоплюють велики частини території з залученням спеціально підготовлених 1 добре озброєних зггонів. Метою війьи с вирішення питання про владу. Вена призводить до значних руґінувань. знищенню виробничих сил. загибелі великої кількості лкпой, що створює передумови падіння обсягу виробництва, зниження продуктивності праці, гальмування розвитку економіки 1 суспільства у цілому. Змушує державу перебудувати економіку під потреби війскових дій, тобто набуває економічного характеру. Спрямованість на зміну політичної системи стало основою для виникнення точок зору, які ототожнюють її з революцією.

Повстання. Мас дві різні форми. Повстання в традиційному" суспільстві, яке починається стихійно, часто виростас з бунту і переходить у війну. Повстання "індустріального" суспільства відзначається високим рівнем гідготовки і організації, створенням спеціальних органів для його здійснення, широкою попередньою роботою в масах для залучення їх до активної участі. Має, як правило, спеціально розроблену теоретичну основу у вигляді політичної програми сил, які його ініціюють. Головка і.;ета - вирішення питання про владу, в разі невдачи може перерости у війну. Саме повстання часто ототожнюють з революцією.

Загальний політичний страйк - форма соціальної дії, характерна для "індустріального" суспільства. Може бути спрямованою на вирішення питання про владу, але в кожному випадку дестабілізує політичну систему. Характеризується значною масовістю та активністю.учасників. Являє собою застосування насилля і примусу в специфічній Формі, паралізує економічне і політичне життя суспільства. Потре-' .є високого ступеню підготовки і організації, здійснюсіься спеціально створеними органами, які мають могутній пропаганді!'гський апарат, активно використовують засоби

і.*асової ікформац.ї і комунікації. Загальний політичний страйк може перерости у збройне повстання. Іноді він пов’язаний з захватом 1 насильницькою запинкою виробництва, органів управління. Можливо створення сил підтримки порядку, паралельних офіційним органам влади. В сучасних умовах відбувається в строго легітимних формах. Спрямований не на вирішення питання про владу, а на

вирішення різнобічних проблем, пов'язаних з питанням власності, управлінням виробництвом (вимоги робочого контролю) шляхом досягнення компромісу, укладення договорів, які враховують Інтереси усіх сторін.

Демонстрація. Необхідний високий рівень організації, підготовки 1 проведення, без яких може вилитись в стихійний бунт. Завдяки засобам масової Інформації, широкої попередньої агітації до участі залучасться значна частина населення. Використовується неабройний силовий тиск засобами блокування і заняття вулиць, площ, зупинення роботи транспорту, підприємств побутових послуг, торговлі, ізоляції урядових будівель 1 другиу органів управління. Вимоги учасників можуть бути різні: від зміни

політичної системи до перетворень у відносинах власності.

Реформа. Легальне перетворення на основі і з використанням закону. Здійснюється державним апаратом при підтримці хоча б частини панівного класу. Може здійснюватись у всіх сферах життєдіяльності суспільства. .

Вибори. Спрямовані на зміну політичної системи, завоювання влади без використання війскового чи політичного насильства. Широко використовується метод психологічного впливу, інформаційного тиску, ідеологічного насильства, різноманітні форми підкупу виборців. Великого значення набуває-політична культура населення, його здатність усвідомити 1 визначити свої інтереси, ідентифікувати їх з тим чи іншим кандидатом, політичною партією. В силу цього величезну роль грає активна діяльність громадських організацій, підготовка 1 проведення передвиборчої компанії. Участь основної маси населення споглядачка, часто набуває "споживацького" характеру, має чуттєво-емоційний відтінок.

Промислова демократія. Право на участь в управлінні виробництвом 1 робочий контроль. Дуже глибока за конкретним змісто;, форма дій. Від участі в управлінні цехом до участі в управлінні всім народним господарством ;1 суспільством в цілому. Можливе створення паралельних органів на тим лсовій чи постійній основі, які беруть на себе де-факто різні функції влади І управління (страйкоми). Метою може бути як вирішення питання про владу, так 1 перетворення в сфері відносин власності.

Соціальні рухи. Легалізоване через інституційне оформлення того чи іншого інтересу соціальних груп суспільства. Має своїм завданням, діючи на основі закону, розширюючи сьсю законодавчу

■ - 20 -

ба?у 1 вплив у суспільстві, на основі власного авторитету 1 за допомогою легально створених інститутів, впливати де-факто 1 де-юре на громадське життя в країні, досягати реалізації своїх інтересів. ■

Перераховані форми революційної дії, можливо, не є вичерпними, Так. 0. Тоффлєр пта про Існування "демократи!', що вгадує". Окрім того, дійсність породжує нові, раніше не існуючі форми дій, спрямовані на вирішення питань влади і власності. Зразком цього є, наприклад, події межі 90-х років у Східній Європі, коли висунулась проблема "круглого столу", свого роду компромісе між старсю владою 1 представниками спектру політичних сил, які організовували 1 направляли дії мас, що мітингують і страйкують. В результаті їх проведення відбувалась передача влади мирним шляхом від одних соціально-політичних сил ~ другим.

• В Заклвченні підводяться підсумки дисертаційного дослідження, формулюються основні висновки, визначаються перспективи подальшого вивчення проблеми.

Основний зміст дисертації викладений в таких публікаціях:

1. Казанов В. С. К вопросу о понятии "социальная революция". // Диалектика социального 'познания и управления.

Улан-Уде. 1988. - С. 55-56.

2. Казаков B.C. Духовное творчество: ответственность и власть.// Духовное творчество: процесс, эффективность. Тезисы XIII Всесоюзного теоретического-семинара "Мировоззрение и научное познание". Киев - Ужгород. 1990.- С.142-113.

3. Казаков B.C. Революция: формирование человека и его

мышления. // Человек: перестройка мышления и поведения. Киев.

1991.-С,111-116.

4. Довбыш В.А., Казаков B.C. О парадигмах современного об-

ществоведения. // Изменяющийся мир и проблемы гуманитарного об-разопания в высшей школе. Тезисы украинской научно-практической конференции. Выпуск II. Социология, политология, история. Бердянск. 1С92,- С. 9-10. ’

5. Казаков B.C. Захід політичної економії?// Политика и власть. Ресл. науч.-практ. конф. 20-21 апреля 1993г. Тезисы докл. и сообщ. - Запорожье. 1993.- С. 93-100.

6. Маначинский 0., Пронкін 6., Стечній 0., Канівський А,, Пнлипенко В.. Казаков В, Безпека України. Критерії 1 реалії. Точки зору на проблему.// Віче. - 1993,- N 9,- С.47-78.

7. Казаков B.C. Протест или преступление1?// Молодь 1 проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства. (Тези доповідей Міжнародної молодіжної науково•практичної конференції) Зі березня - 1 квітня І994 року. Частина 1. Чернівці.- 1994.- С. 35-37.