автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.11
диссертация на тему: Социально-философский анализ политическойкультуры интеллигенции на этапе становления украинской государственности

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социально-философский анализ политическойкультуры интеллигенции на этапе становления украинской государственности"

Рг® Ой

Міністерство освіти України Запорізький державний університет

На правах рукопису

КЛІМАЧОВА

Алла Вікторовна

Соціально-філософський аналіз політичної культури інтелігенції на етапі становлення української державності

Спеціальність 09.00.її - соціальна філософія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Запоріжжя-1994

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Інституту підвищення кваліфікації викладачів вищої школи при Київському університеті імені Тараса Шевченка.

професор РЕБКАЛО В.А.,

кандидат філософських наук, доцент КАТАЄВ С.Л.

Провідна установа - відділ соціальної філософії Інституту філософії Національної академії наук України.

Захист відбудеться "_7_"_жовтня_____"1994р. о___14___ годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради К 068.52.01 при Запорізькому державному університеті за адресою: 330600, м.Запоріжжя, МСП-41,вул. Жуковського, 66.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Запорізького державного університету.

Науковий керівник -

доктор філософських наук, професор ВОРОНКОВА В.Г.

доктор філософських наук,

Офіційні опоненти -

Автореферат розісланий " (5 "

доцент

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат соціологічних наук,

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кризові явища, що супроводжують життя українського посткомуністичного суспільства, засаднично обумовлені станом духовності перехідного періоду від буття в межах жорстко визначеної системи ідеологічних координат до розвитку у просторі творчо-пошукового підходу у сприйманні людиною суспільства як соціально, політично, економічно, культурно різноманітного, диференційованого, неоднорідного і тому в різній мірі здатного до саморозвитку. Зрікаючись на практиці метафізичної концепції, яка головною умовою руху визнає зовнішню силу, зовнішній поштовх, наше суспільство рухалось саме за такою суспільною логікою - його "рухала", "скеровувала" і "спрямовувала" провідна політична сила. Звідси неадекватна оцінка причин теперішнього кризового стану суспільства: у всьому винні "зовнішні сили" і "внутрішня еміграція", найбільш поширена серед позакласової соціальної верстви - інтелігенції. Саме з цих причин остання була найбільш унаслідженою в своєму творчому пошукові, рівні матеріального і морального становища, ставлення до неї інших верств населення.

Духовна кризова ситуація, таким чином, в соціальному аспекті обумовлена також невідповідністю місця, що його має займати інтелігенція у суспільному житті країни. Внутрішнім імпульсом до саморозвитку соціального організму є стан духовного і душевного неспокою, творчого пошуку, органічно притаманний в першу чергу і насамперед інтелігенції. Для неї світ буття не закінчується буттям видимим, матеріальним, зречев-леним, на якому заспокоюється буденний рівень свідомості. Навпаки, свій спокій самоствердження вона знаходить у пізнанні тих закономірностей, що не даються взнаки очевидним способом. Труднощі, що виникають на шляху пізнання внутрішньої логіки

саморозвитку буття, породжують різноманітність систем духовності і спонукають до постійного критичного пошуку, постійної душевної напруги і драматизму буття інтелігенції в соціумі, часто незрозумілі для частини суспільства напрямки і мотиви її душевної активності. Драматизм буття здатен переходити в трагізм існування у ті кризові періоди, коли гору в суспільстві беруть політичні сили, несвідомі особливостей і специфіки власне духовного буття, буття духу як цілком реального, "матерією" котрого є слово і його суспільна енергетика. Репресії проти інтелігенції як соціальної верстви є не чим іншим, як репресією проти внутрішнього буття самої матерії. Отже, положення, що дух є внутрішнім станом матерії, являє собою не тільки надбання матеріалізму XVIII століття, але й марксизму, що відбивалося у поняттях соціалізації людини, інтеріорізації зовнішнього досвіду.

Спрощення редукції світоглядно-філософських уявлень про різні аспекти буття не проходить безкарно для суспільства, яке свідомо, гучно заявляє про розум як рушійну силу свого розвитку і побудови. Розум, як і дух, є надбанням цілісного суб’єкту історичної дії, яким є родова, конкретніше, народна цілісність. Носієм розуму як духовної квінтесенції родового суб’єкту не є тільки соціальна верства, зовнішньо визначена видовою ознакою. Народ має свою інтелігенцію навіть тоді, коли є лише один представник його специфічної особливої всезагальності, тому що саме він увічнює своєю творчістю дух народу, закон його буття, правомірність його появи в історії. .

Актуальною з цього погляду є проблема відходу нашої інтелігенції від ознаки приналежності до певної верстви населення на позиції самоусвідомлення приналежності до виразника і носія родової ідеї, що творить народ і його історію. Політична культура

з

інтелігенції на стані становлення української державності не може бути обмеженою обгрунтуванням необхідності реалізації інтересів певної соціальної верстви, оскільки суб’єктом державотворення є весь народ. Навпаки, володіючи змістом родової ідеї, вона має своєю діяльністю сприяти усвідомленню народом сутності демократичної, правової, соціально орієнтованої держави, що приходить на зміну державі, тяжіючої до авторитарно-тоталітарних засобів організації цілого.

Актуальність теми дослідження посилює те, що існує потреба пошуку в нинішній дійсності реальних важелів задля подолання в середовищі інтелігенції діючих партійно-політичних стереотипів мислення, їх заміни на користь соціально-родових, цілісних, об’єднавчо конструктивних, державотворчих. Сучасна ситуація, попри всі негаразди, сприятлива для духовних пошуків, і соціально-філософська рефлексія не може пройти повз актуальність дослідницьких розвідок стосовно сутності і завдань формування політичної культури. В той же час є небезпека формування спрощено-поверхових уявлень під впливом неконт-рольованої кількості політичних газетно-журнальних видань, що здійснюють своєрідну духовну експансію і часто поширюють спрощені уявлення про соціальні процеси. Тому автор вважає доцільним і актуальним посилання на класиків світової філософської думки, на її раціональні здобутки. Адже неможливо собі припустити, щоб у період становлення держави основні посилання були на містично ірраціональні концепції. Актуальною є також проблема залучення сучасної української інтелігенції до духовних надбань вітчизняної соціально-політичної та соціально-філософської думки, як і проблема національно-культурної української самоідентифікації в політичному аспекті. Відсутність

достатніх розробок останньої спричиняє до додаткових кризових явищ, притаманних етапу становлення державності.

Слід відзначити, що в умовах соціально-політичної трансформації суспільного буття від тоталітарного способу мислення і дії до демократичного, соціокультурна оснащеність населення є ведучим чинником реформації суспільства. Саме політична культура як концептуальне визначення почуттів, думок і поведінки є оціночною категорією, що містить в собі певний рівень, характер і якість всіх елементів політичного життя суспільства, системи цінностей, управління, влади, соціокультурні виміри суспільної свідомості. Тому розуміння політичної культури інтелігенції сучасного посткомуністичного українського суспільства вимагає поповнення її новими параметрами і повинна сприйматися як культура політичного життя, політичної влади, політичного управління, політичного мислення, діяльності і поведінки. Інтелігенція України має значні духовні традиції служіння народові, традиції критичного мислення і подвижництва. І е надія, що вона, а не малочисельні, маловпливові політичні партії, об’єднає народ в його духовній потужності, без якої створити процвітаючу державу неможливо.

Ступінь дослідженості теми дисертації. Вивчення політичної культури опосередковане специфікою філософії як особливої форми пізнання і полягає в осмисленні дійсності через визначення узагальнених поглядів на світ, місця та ролі людини в ньому, через пізнання найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства і людського мислення. Її наукове розуміння складається через інтерпретацію всіх творчих реалій, що становлять душу і плоть культури, знаходять вплив у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства, втілюються в характері, поведінці, стилі життя особистості. До розуміння людинотворчої функції

культури філософи підійшли не одразу. Подібні погляди можна знайти у Цідерона, Вергілія, філософів Відродження, Т.Гоббса, Вольтера, Ж.Ж.Руссо, французьких матеріалістів.

Дослідження політичної культури інтелігенції практично не має значних традицій в сучасній соціально-філософській думці України. Тому доводиться констатувати, що проблема політичної культури інтелігенції залишається недостатньо розробленою. Концепція політичної культури інтелігенції виникла в руслі філософсько-системних досліджень на Заході і була чужою для марксистсько-радянської офіційної науки. Зрозуміло, що політично-культурологічний підхід до аналізу суспільного буття з його акцентами інтегруючої ролі політичної культури в суспільстві, необхідністю створення полігико-культурологічного консенсусу для забезпечення стабільності і розвитку не міг бути повністю реалізований на початку перебудовчих процесів в Україні.

Предметне дослідження і концептуальне осмислення феномену політичної культури розпочалося приблизно з середини 50-х років XX століття у зв’язку з появою робіт Г.Алмонда, Г.Пауелла, С.Верби, І.Г.Гердера. Сьогодні в західній соціально-філософській літературі можна виділити такі основні концепції політичної культури:

1) концепції, що обмежують політичну культуру суб’єктивними орієнтаціями на політичну систему, (Г.Алмонд, С. Верба, Л.Пай, Д.Еллазар, А.Браун);

2) концепції, що включають в політичну культуру, як її складову, політичну поведінку (Д.Полл, У.Розенбаум, Е.Вятр, А.Бондар);

3) концепції, що включають в політичну культуру політичні ідеї і соціальну практику поряд з елементами свідомості (Р.Такер та ін.).

Питання політичної культури інтелігенції не могли підніматися в умовах тоталітарної системи нашого суспільства з її жорсткими адміністративними методами управління. Проблеми політичної культури інтелігенції порівняно недавно почали вивчатися в соціально-філософській літературі радянського періоду. У наукових працях К.С.Гаджиєва, Е.В.Соколова., Е.М.Бабосова, Е.Я.Баталова, Ф.М.Бурлацького, А.А.Галкіна, М.М.Кейзерова, А.П.Чередниченка та інших розглядаються загальнотеоретичні проблеми.

Оскільки політична культура - це історично певний спосіб реалізації сутнісних сил людини в суспільно-політичній діяльності, то правомірно, що досліджувачі звертаються до методологічних і соціально-філософських проблем, до специфіки суспільної свідомості, активності особистості. 1

1. Авраменко Б.Н., Евликов Б.С., Согомояов Ю.В. Политическая культура: исследование ценностных значений и взаимодействий // Коммунист Белоруссии.-1980.- №9; Баталов Э.Я. Политическая культура современного американского общества.- М.,1990; Бабосов Е.М. Политическая культура и духовный мир человека // Коммунист Белоруссии.-1980.- JS69; Бабосов Е.М. Духовный мир советского человека.-Минск, 1983; Бебик В. Наша політична культура // Політологічні читання.- 1992.-№1; Блинов Н. и др. Политическая культура и молодежь,- М.:1982; Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капитализма.-М.: 1985; Гаджиев Е.С. Политическое сознание и политическая культура // Кентавр.-1991.- октябрь-декабрь; Гаджиев К.С. Політична культура: концептуальний аспект // Политические исследования.- 1991.-N>6; Гудков И. Интеллигенты и интеллектуалы // Знамя.- 1992.- №3-4; Житевев В .А. Политическая культура: опыт формирования и проблемы.-М.:1990; Иовчук М.Т., Щегорцев В.П., Василенко В.П. и др. Политическая культура личности: проблемы формирования.- М.: 1983; Каган М.С. Человеческая деятельность.- М.:1974: Кейзеров М.Н. Политическая и правовая культура (методологические проблемы).- М.:1983; Комаров Е.Г. Политическая культура моло-дежи:Проблемы формирования и развития.-М.:1986; Костенко В.М. Особенности формирования политической культуры молодежи // Сов. государство и право.-1990.-N4;

У радянській філософській науці проблема політичної культури інтелігенції розглядається в монографії Л.І.Ткачової, що є практично першим дослідженням такого плану. Це також монографії Г.М.Шевчука, В.М.Даниленка, М.А.Коновалова, Ю.О.Курно-сова, А.Г. Бондар. Вони насичені цікавим фактичним матеріалом, але, звичайно, написані з офіційних позицій сталінізованої історіографії і є апологією політики партії по відношенню до інтелігенції.

У радянській соціально-філософській та політологічній літературі початок фундаментальним дослідженням політичної культури було покладено Ф.М.Бурлацьким у його книзі "Ленін, держава і політика" (М., 1970). На думку багатьох вчених, політична культура - це сукупність (система) політичних знань, переконань, цінностей, принципів, способів політичної діяльності, політичного досвіду і традицій (А.Г.Агаєв, А.І.Арнольдов, С.К.Рябов та ін.). Марксистська традиція включає в політичну культуру явища, тісно пов’язані з наявністю та боротьбою класів. На думку інших, політична культура - це узагальнена характеристика політичної розвиненості суб’єкта, активності людини, ц вміння застосовувати політичні знання на практиці (Ю.П.Ожегов, Ю.О.Тихомиров, Я.Г.Яновський та ін.). Політична культура - це

Лісовий В. Поняття "політична культура" і сучасний стан політичної культури в Україні Ц Розбудова держави.- 1993.- N3; Мазур Л. Відцентрові тенденції у розвитку вітчизняної політичної культури та проблеми особистості у структурі української ментальності // Державність.- 1993.- >62; Пахомов Ю. Політична культура посттоталітарної доби//Політологічні читання.-1992.- №2; Соколов Э.В. Культура и личность.-М.:1969; Ребкало В.А. Політична культура особи.- Київ, 1984; Ребкало В.А. До нової парадигми політичної культури // Політологічний вісник. Частина ІП.- Київ: 1993; Решетников В.А. Духовные основы современной политической культуры.- Иркутск, 1991.

процес реалізації знань, переконань в суспільно-політичній діяльності (так вважають АК-Білих, Е.М.Бабооов, М.Н.Кейзеров та ін.).

Набагато більше, як це не парадоксально, для розуміння проблеми політичної культури інтелігенції дали роботи західних авторів. Це розробки В.Данхема, К.Бейлза, Р.Конквеста, Дж. Мейса, Б.Кравченка. Думки перших двох цікаві з точки зору загальної концепції формування радянської інтелігенції. Книги останніх дають дуже цікаві інтерпретації з різних проблем інтелігенції взагалі й української зокрема. Особливий інтерес має монографія Г.Касьянова "Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля" / Київ: "Глобус", "Вік", Едмонтон, Канадський Інститут Українських студій Аль-бертського університету, 1992/. Термін "політична культура” використовувався в дослідженнях ряду російських вчених (В.В.Івановського, М.Я.Осгрогорського та ін.) Проблема формування та культуротворчий зміст політичної культури в контексті українського національного відродження розглядалася в творах таких діячів як С.Подолинський, М.Павлик, І.Франко, Леся Українка, М.Драгоманов, В.Винниченко. Детального дослідження заслуговують роздуми М.Грушевського відносно еволюції культури України в історико-психологічному плані. Слід відзначити, що починає досліджуватися істотна залежність політичної культури від етнічних факторів. Основними детермінантами визначаються менталітет нації, специфіка національного характеру, уклад життя народу, його традиції, звичаї, обряди, цінності культури. Сьогодні робляться перші спроби вивчення типології політичної культури в сучасних умовах соціально-політичної трансформації. Аналіз основних напрямків сучасних розробок багатогранних проблем політичної культури показує, що розглядаючи останню як комплексне соціальне явище,

дослідники акцентують увагу на теоретичному осмисленні п сутності, структури, функції, розглядають роль і значення політичної культури у соціальному пізнанні та управлінні сучасними процесами.

Мають місце роботи, в яких на прикладі соціальних груп та трудових колективів розглядаються тенденції і закономірності формування політичної культури. Що стосується проблеми, означеної в дисертації, то вона фактично ще не досліджувалася.

Мета і основні завдання дослідження. Предмет дослідження - еволюція політичної культури інтелігенції. Об’єктом дослідження є інтелігенція взагалі, вчительська, зокрема. Окреслена вище проблема передбачає: простежити зміни в соціокуль-турному розвитку інтелігенції, дати концептуальне обгрунтування нової парадигми політичної культури інтелігенції, в тому числі і вчительської, на етапі трансформації соціально-політичного життя в Україні. Реалізація цієї мети зумовила постановку і вирішення наступних взаємопов’язаних завдань:

-виявити принципи і методи теоретико-методологічного аналізу феномену політичної культури інтелігенції як складного і суперечливого явища;

- осмислити людинотворчу і гуманістичну сутність політичної культури інтелігенції через пізнання її соціальних функцій з урахуванням нових проблем становлення української державності, їх реально-практичну роль в загальному функціонуванні соціального і політичного пізнання;

- обгрунтувати ідею про те, що інтелігенція на рівні філософської рефлексії і практичної діяльності являє собою культ соціальної і духовної єдності, цілісності, силове поле духовності;

- показати процес еволюції і осмислити світоглядно-ідеологічні уроки політичної культури інтелігенції в умовах соціально-політичної трансформації суспільства;

- висвітлити діяльнісний характер політичної культури інтелігенції на етапі активного реформування суспільства від тоталітаризму до демократії;

- проаналізувати теоретичну модель нової парадигми політичної культури інтелігенції, започатковану на засадах демократизму, плюралізму, гуманізму, толерантності;

- осмислити систему ціннісно-культурних пріоритетів політичної культури інтелігенції в умовах становлення правової держави і громадянського суспільства;

- простежити процес становлення політичної культури вчительської інтелігенції, основні детермінанти і фактори її оптимізації;

- виявити продуктивно-творчу здатність політичної культури вчительської інтелігенції в умовах демократизації освіти, формування нової парадигми мислення.

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

У своєму дослідженні автор використовував філософські, загальнонаукові та спеціальні методи, що в своєму системно-комплексному застосуванні здатні забезпечити єдність гносеологічного, соціально-філософського і політологічного аналізу політичної культури інтелігенції у взаємодії з іншими компонентами життєдіяльності суспільства. Дисертант виходить із необ-. хідності комплексного підходу до визначення методів дослідження. Методологія дослідження імпліцитно включає наявність наукових методів і підходів до аналізу: діалектичного, історичного, логічного, системного, структурного, онтологічного, соціологічного. Використання вище позначених методів, а також

порівняльного та ретроспективного методів аналізу, дало можливість співставити процеси, ідеї і цінності політичної культури на різних стадіях суспільно-історичного розвитку. Автор виходить із того, що порівняльний аналіз цінностей політичної культури сприяє подоланню дегуманізації суспільного розвитку, відображеного в конфронтаційних стереотипах. Він є суттю діалогу епох, без якого не можна уявити собі розвинену політичну культуру інтелігенції. Цивілізаційний підхід виходить із необхідності визначення в якості мірила цивілізаційних процесів людську особистість, ц свободу, можливість самореалізації і саморозвитку. Методологічну і теоретичну основу дисертаційного дослідження склали принципи єдності зв’язку, історизму, цілісності, соціального детермінізму, діалектичної єдності соціальної теорії і практики, системності, діяльності.

Наукова новизна дослідження пов’язана в першу чергу із актуальністю і новизною постановки проблеми пошуку нової парадигми політичної культури інтелігенції на етапі становлення української державності. Запропонований аналіз спричинив до висновків, яким притаманна певна наукова новизна і які в формі наступних тез підлягають захисту:

на теоретико-дослідницькому рівні наукова новизна полягає в послідовному обгрунтуванні таких положень:

- автор відходить від традиційних стереотипів щодо поняття "інтелігенція" і обгрунтовує ідею про те, що інтелігенція не є виключно соціальним поняттям, на рівні філософської

• рефлексії вона являє, собою силове поле духовності, що пронизує всі сфери суспільного буття і визначає характер його існування і з необхідністю утримується в просторі гуманістичних цінностей на правах важливого полюсу суспільної самосвідомості і поведінки;

- розкривається теза про те, що політична культура інтелігенції є культура світоглядно-філософської духовності, націленої на органічну цілісність буття суб’єкта суспільно-історичного розвитку, яким є народ; духовності як іієї

м • «і м _• •

онтології людського буття , де тільки реально і проявляють себе істина, моральні орієнтири, тобто духовні цінності;

- в змістовному плані висвітлюється концептуальний підхід до політичної культури, яка являє собою культ соціальної і духовної єдності, цілісності, котрі здатна забезпечити не певна соціальна верства, пов’язана із розумовою працею, а інтелігенція як іманентний носій духовності, що залучає до силового поля своєї дії незалежно від соціально-економічної структурованості суспільства, сприяючи формуванню духовного процесу життя людини взагалі.

На рівні аналітично-пошуковому наукова новизна може бути визначена тим, що в дисертації:

- у змістовному плані зроблена спроба цілісного комплексного аналізу еволюції, змісту, форм, функціональної спрямо-ванності політичної культури інтелігенції - з акцентом на людинотворчу функцію культури - в умовах формування нової української державності; аналізуються світоглядні, теоретико-пізнавальні та ідеологічні важелі політичної культури інтелігенції; розкривається їх функціональне значення в системі соціальної дійсності і світосприймання; -обгрунтовується принципова відмінність нової парадигми політичної культури інтелігенції демократичного суспільства, базовими рисами якого є демократія, правова держава, свобода, громадянське суспільство, від політичної культури тоталітарного мислення;

- в концептуально-теоретичному аспекті розкривається методологія соціально-філософського аналізу політичної культури інтелігенції, яка включає в себе обгрунтування принципів дослідження і його методів, що складають гносеологію, котрій притаманний гуманізм; доказується, що гуманізм теорії пізнання передбачає пріоритетність гуманістичних цінностей по відношенню до інших, що сприяє формуванню активнодіючих особистостей як суб’єктів конкретно-соціальної дії;

- висвітлюється проблема становлення нової соціально-філософської парадигми політичної культури інтелігенції в умовах соціально-політичної трансформації суспільства в Україні; обгрунтовується теза про те, що не лише історична зміна сутнісної природи політичної культури, а й зміна субстанціональної основи філософської рефлексії, є передумовою становлення нового типу політичної культури, політичного мислення, спрямованого на індивідуальність, її самореалізацію та саморозвиток як того "смислового поля буття", що потрібно для "смислової розбудови дійсності" і смислозмістовного утвердження індивіда;

- підкреслюється специфіка політичної культури вчительської інтелігенції як духовної квінтесенції суспільства, яка покликана виховувати молодь творцями самобутньої держави, а саме, становлення нової парадигми мислення на основі гуманістичних надбань людства і суспільних циві-лізаційних процесів.

Обгрунтування теоретичної і практичної цінності дослідження. Пропонована науково-педагогічній громадськості розвідка вносить певний здобуток у вивчення незначною мірою дослідженої проблеми становлення політичної культури інтелігенції в умовах посттоталітарного суспільства. Результати дослідження

можуть дати можливість більш адекватно уявити зміни, що відбуваються на ступені розбудови української державності.

Отримані висновки сприяють започаткуванню напрямків досліджень в різних галузях філософської думки, поглиблюють теоретичне осмислення соціокультурної зумовленості і сучасних метаморфоз політичної свідомості. Висновки даного дослідження розширюють методологічну основу певного кола проблем гуманітарного знання. Концептуальний матеріал дослідження може бути залучений як теоретико-методологічна основа якісного оновлення учбових курсів з філософських дисциплін, зокрема при читанні спецкурсів "Духовне життя суспільства і культура”, "Політична культура інтелігенції", "Філософія духу", "Ідеологія як теоретико-політична парадигма розвитку культури", "Українська національна культура в контексті надбань світової цивілізації". Практична цінність дисертаційного дослідження може проявитись у можливості реалізації ії матеріалів в науково-дослідницькій, навчальній роботі, просвітницькій діяльності, в середовищі сучасної інтелігенції з метою сприяння змін стереотипів її традиційного мислення.

Апробація результатів наукового дослідження. Матеріали запропонованого дослідження отримали практичну реалізацію в. педагогічній і лекційній роботі автора на кафедрі суспільних наук Запорізького обласного Інституту удосконалення вчителів; пройшли апробацію на кафедрі політології і філософських дисциплін Інституту підвищення кваліфікації викладачів вищої школи при Київському університеті імені Тараса Шевченка; на кафедрі філософи Київського державного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова; основний зміст даного наукового дослідження знайшов відбиття у колективній монографії "Интернационализм: школа и среда" /Москва-Запорожье: Изд-во АПН СССР, 1990/; у

наукових та методичних публікаціях. Концептуальні ідеї дослідження пройшли апробацію на міжнародній, республіканських наукових і науково-методичних конференціях, зокрема в роботі VI Міжнародного Конгресу Міжнародної асоціації працівників освіти за мир у всьому світі /Санкт-Петербург,22-27 травня 1994/; науковій конференції "Політика і влада” /Запо-ріжжя,1993/; республіканській науково-практичній конференції: "Кризове суспільство: політика, соціологія, соціальна психологія (Україна напередодні XXI століття) /Запоріжжя, 1994/ та інших.

СТРУКТУРА / ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розглядається актуальність дисертаційного дослідження, аналізується ступінь розробленості теми, обгрунтовуються методологічні основи, визначаються мета і завдання дослідження, наукова новизна роботи, теоретична і практична значимість.

ПЕРШИЙ РОЗДІЛГПОЛГГИЧНА КУЛЬТУРА ІНТЕЛІГЕНЦІЇ: ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ."

Сучасний світ, в якому посилюються процеси інтеграції, переплетіння різнобічних інтересів, загострюються глобальні проблеми, потребує вивчення себе як іманентної цілісності за допомогою відповідного методологічного інструментарію. Процеси переходу від тоталітаризму до демократії, що пов’язані з формуванням незалежної української держави і стану державності взагалі, безперечно вимагають належного рівня світоглядного, теоретичного і певного ідеологічного супроводження.

Виходячи з засад методологічного аналізу дослідження, зазначається, що культура виступає своєрідним зрізом суспільно-історичного процесу з боку його людинотворчого змісту, сферою, де об’єктивні закони, не втрачаючи об’єктивності, підкоряються

людським цілям для утвердження людини як людини, розвитку її сутнісних сил і здібностей. Культура є найбільш фундаментальним засобом людського буття, базисом онтологічної реальності людини і реального для людини. Автор виходить із примату духовних начал у культурі над матеріальним, інтерпретації культури як духовної діяльності людей, системи ідей, символів, традицій, цінностей, типів мислення, смислових факторів буття.

В дослідженні доводиться, що політична культура - це історично певний засіб реалізації сутнісних сил людини в суспільно-політичній діяльності, яка інтегрує всі ознаки і культури і політики, здійснюючи тим самим всебічний духовний та інтелектуальний розвиток сучасного суспільства. Політична культура -це багатогранне явище суспільного життя, в структурі якого можна виділити два напрямки, які складають його субстанціональні і функціональні аспекти. Методологічна рефлексія такого соціального феномена як політична культура містить в собі гносеологію, пронизану гуманізмом, тобто таку систему концептуальних принципів, яка розкриває насамперед природу пізнання особистості як суб’єкта соціально-історичної дії. Саме системна гносеологія підводиться до рівня методології і в цій якості вона зорієнтована на гуманістичну сутність - мислення, життєдіяльності, соціальної організації тощо.

Теоретико-методологічний аналіз політичної культури інтелігенції виходить із того, що діалектика як теорія розвитку і пізнання виступає засобом філософського аналізу, яка тільки і

• . може виявити цілісність своїх функцій методу пізнання і перетворення дійсності, а саме тому ставить проблему духовності у прямий зв’язок з буттєвими вимірами досвіду. Діалектичний зв’язок культури з діяльністю людини стає особливо помітним в процесі діалектичного пізнання, тому культура- це не просто

сукупність результатів креативної діяльності людини, а и здійснення за допомогою цієї діяльності розвитку самої людини, реалізації її людської сутності.

Обгрунтовується, що адекватний аналіз феномену політичної культури інтелігенції неможливий без цілісного уявлення про соціокультурні процеси в суспільстві, про розвиток життєдіяльності людини у всіх її проявах. Подібний аналіз неможливий без чіткого уявлення принципів і методів наукового пізнання суспільних явищ, на грунті котрих і базується пошук нових аутентичних проектів парадигми політичної культури, яка відповідає новому етапу формування суверенної і незалежної держави, відродженню та розвитку національної культури.

Осмислюючи людинотворчу і гуманістічну сутність політичної культури інтелігенції в суспільному житті, автор використовує сукупність наступних пізнавальних методів і концептуальних принципів: єдності звязку, історизму, соціального детермінізму, цілісності, системності, єдності соціальної теорії і практики, доповняльності, системності, діяльності, альтернативності та ін., які дозволили проаналізувати сутність парадигми політичної культури в соціально-еволюційному процесі. Філософсько - культурологічне осмислення політичної культури інтелігенції передує використанню методів: діалектичного, логічного, історичного, онтологічного, структурного, системного та ін., які визначили її як складне і суперечливе явище.

Концептуальне розглядання способу вияву політичної культури на її функціональному рівні викликало потребу аналізу таких функцій, як теоретико-пізнавальна, світоглядна, мотиваційна, соціально-комунікативна, інтегральна, генералізуюча, прогностична з урахуванням дійових культурологічніх реалій, їх практичну роль в загальному функціонуванні соціального і полі-

тичного мислення. З’ясування механізму дій принципів, методів, функцій соціально-філософського аналізу політичної культури інтелігенції на етапі становлення української державності складає те методологічне підгрунтя, що парадигматично визначає і спрямовує пошук нових форм філософського і політичного узагальнення дійсності. Все це дає змогу показати, що нова парадигма політичної культури інтелігенції в умовах демократизму являє собою принципово новий теоритичний дискурс, направлений на надання політиці гуманістичної направленості, орієнтації на реалізацію інтересів і цінностей духовності.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ: "ПОШУКИ НОВОЇ ПАРАДИГМИ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА."

Оцінюючи реальний розвиток наявної суспільно-історичної ситуації розбудови держави, слід зазначити, що парадигма політичної культури інтелігенції тоталітарно-авторитарного суспільства виходила із цілого ряду застарілих уявлень і стереотипів, котрі передавались із покоління в покоління і дійшли до нашого часу. В контексті роздумів про перебудову всієї вітчизняної науки і соціальної практики, про пошуки резервів виходу із кризового стану, теоретичний аналіз нової парадигми політичної культури інтелігенції, може слугувати проясненню багатьох дискусійних питань соціально-філософської науки. Сучасні проекти нових форм узагальнення дійсності виходять з таких міркувань, що наше суспільство в своєму розвитку зумовлюється дією двох протилежних соціально-філософських парадигм. Перша пов’язана з дією принципів матеріалістичного розуміння історії в їх вульгарно-догматичному застосуванні, тому потребує реконструкції концептуального змісту соціально-політичної реальності.

Саме вони вичерпали себе і явились головною причиною кризи тоталітарно-авторитарного суспільства, тобто такого типу політичної культури, котра породила теперішню духовну кризу і ще раз, хоча і опосередковано, доказала пріоритетність духовного буття перед матеріальним. Суспільно-політична прадигма політичної культури інтелігенції тоталітарно-авторитарного суспільства належала, в силу жорстких централізованих структур, до закритих, і була відірваною від світового духовного контексту.

У дослідженні підкреслюється, що друга парадигма політичної культури інтелігенції вихід із духовної кризи вбачає:

а) відвернення від догматизму в ідеології, політиці, духовному житті, що можливо тільки на основах ствердження в суспільстві плюралізму;

б) створення сприятливих соціально-економічних умов для діяльності творчої інтелігенції, починаючи з пріоритетного розвитку системи освіти;

в) відхід суспільної свідомості від тоталітарно-авторитарних стереотипів до розуміння що "знання - сила”, "сила в знаннях", а тому і в їх носіях - інтелігенції.

В дослідженні зазначається, що перехідний період сучасного суспільства має багато чинників, тому не може бути некризовим, адже досить суттєві зміни відбуваються в парадигмах суспільного буття і суспільної свідомості. Зміна парадигми відбувається за умов гострої необхідності при значній вичерпаності домінуючих принципів та ідеалів. Суспільство має взяти історичний урок об’єктивності зі свого недавнього минулого, який виявився в:

1) політиці денаціоналізації культури;

2) виключно негативній інтерпретації інституту приватної власності;

3) вульгарно поверхневому розумінні сутності соціальної рівності;

4) ставленні до держави як виключно політичного інституту, що поглинає собою все суспільство;

5) негативного ставлення до інтелігенції як позакласової соціальної верстви.

У контексті цілісного філософсько-проблемного аналізу обгрунтовується модель нової парадигми політичної культури інтелігенції, що виходить:

1). З об’єктивного переосмислення погляду на сутність світового історичного розвитку людства як самобутнього, урізноманітненого суб’єктами історичної дії - народами, багатобарвного процесу.

2). Необхідності всілякого сприяння розгортанню в суспільстві плюралістичної системи соціально-філософської політичної освіти, щоб готувати спільності до ідеології толерантного сприйняття розмаїття думок, концепцій на користь ідеології духовного зростання.

3). Надання інтелігенції того дійсного пріоритету, який вона обіймає в усіх сферах життєдіяльності об’єктивно.

В дисертації зазначається, що криза в суспільстві - це криза, насамперед, духу, що пронизує всі сфери діяльності. Якісне оновлення духовності політичної культури може здійснити інтелігенція, що являє собою силове поле духовності, адже прогрес в суспільстві - це функція духу і його носіїв. Таким чином, нова парадигма політичної культури інтелігенції є культурою духовності, започаткованої на засадах свободи, гуманізму, соціальної справедливості, плюралізму, толерантності, духовного відрод-

т\ * И і

ження, демократизму. В свою чергу духовність як онтологія людського буття" виступає формою самовизначення особи і

необхідним етапом становлення нації в умовах сощально-полі-тичної трансформації суспільства.

Аутентичну форму нової парадигми політичної культури інтелігенції визначає культура державотворчості, спрямованої на підтримання громадянського миру і злагоди засобами політичної діяльності, культура постійного пошуку варіантів узгодженості суперечливих інтересів суб’єктів суспільного життя, що знаходять свою реалізацію у продукуванні духовності політичної свідомості. Де-факто і де-юре держава є наслідком початку автономного розвитку духу стосовно сутності соціуму з точки зору людського виміру, початку гуманізму суспільної історії. Отже, духовне життя започатковує політичне: породжує інтелігенцію і як духовну форму '’матерії" думки, стихії мислення, і як певну соціальну структуру, члени якої є одночасно і носіями мислячої думки і творцями силового поля духовності, дію якого відчуває вся суспільна історія, що бере відлік від утворення держави.

Науковий соціально-філософський аналіз спричинив до висновків: система ціннісно-культурних пріоритетів нової парадигми політичної культури інтелігенції репрезентує конструктивний принцип людського буття, розглянутого з боку його духовності і цілеспрямування, що складає основу самодіяльності індивіда, певний ступінь ідентифікації його з суспільним цілим. Нова парадигма політичної культури інтелігенції включає культуру злагоди,консенсусу, нової культури мислення, толерантності, співдружності, національного відродження. Становлення демократичної культури - це саме перехід до культури злагоди, це світоглядно-духовна революція, стратегія державного будівництва, культурного відтворення нації. Саме така культура сприяє становленню нового політичного етосу, який включає механізм цілісного осмислення світу і самого себе, стимулюванню

творчих сил і здібностей кожного. Саме в такій культурі формуються ті цінності, котрі визначають майбутнє нашої держави -правової, демократичної, соціально орієнтованої, гуманістичної. В духовному ареалі нової моделі політичної культури інтелігенції акцентується увага на поверненні реальному процессу життєдіяльності тих ідеалів, які вироблені протягом попередньої історії.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ: "ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ВЧИТЕЛЬСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ: її СПЕЦИФІКА І ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ". Мета даного розділу - простежити процес становлення політичної культури вчительської інтелігенції в умовах формування суверенної і незалежної держави, відродження та розвитку національної культури, формування нової ідеології - ідеології національного відродження, становлення нової парадигми політичної культури. Перед автором стояло завдання виявити продуктивно-творчу здатність політичної культури вчительської інтелігенції в умовах демократизації освіти, її докорінної перебудови.

Вибір об’єкту дослідження обумовлений тим, що еволюція духу відбувається повільно і наслідки кризової свідомості суспільства може побороти нове покоління, позбавлене догматизму і однобічного світобачення, виховане і освічене на засадах толерантно-плюралістичної політичної культури. Саме тому в даному розділі висвітлюється специфіка політичної культури вчительської інтелігенції як духовної квінтесенції суспільства, яка покликана виховувати молодь творцями самобутньої держави, адже перспективи розвитку останньої сьогодні залежать від стану системи освіти. Для України, напевне, входження в групу циві-

лізованих країн можливе чи не єдиним способом - проривом в сфері освіти через її швидке реформування.

Процес становлення нової парадигми політичної культури вчительської інтелігенції залежить від глибокого розуміння причин, що породжують кризу духовності в умовах соціально-політичної трансформації суспільства. До цих причин слід віднести:

1) у вимірі соціально-філософському духовна криза суспільства витікає з кризи світоглядної (регулятивної), що виявилася в девальвації моральних цінностей, створенні фактичного світоглядного вакууму, повільному переході до плюралізму нових світоглядних орієнтацій;

2) в аспекті національно-культурологічному - духовна криза суспілства витікає із слабкості етнічної самоідентифікації нації, повільного формування національної самосвідомості;

3) у вимірі соціо-економічному - на стані духовної кризи в суспільстві відбиваються суспільно-історичні і соціально-економічні особливості політичного життя в Україні;

4) у вимірі політологічному -духовна криза суспільства пов’язана з відсутністю нової політичної ідеології як основного системотворчого фактору політичної культури інтелігенції.

Послідовне усвідомлення процесу розбудови політичної культури інтелігенції спричиняє до висновків, які ставлять людину (особу, індивіда, індивідуальність) в центр всього освітнього процесу. Адже людина стає тим, чим є, тобто приходить до своєї природи через освіту. Освіченість - це вища форма і засіб розвитку особи відповідно з- логікою становлення людини в історії культури, в ньому відбивається самообгрунтування індивідуального буття як вирішальної основи існування вселюдського (всезагаль-ного). Освіта - це відкритий в майбутнє процес залучення індивіда до культурних гуманістичних цінностей, направлений на від-

творення людини в усій її багатогранності, на створення цілісної особи, культури самосвідомості, самопочуття, самовизначення. Людина як особистість повинна постійно створювати себе і своє буття, свою сутність в процесі соціально-культурного оречевлен-ня в освітньому процесі, звеличуючись до рівня родової сутності як мислячої, творчої. Освіта повинна сприяти саморозвитку людської духовності, стати засобом для досягнення комфортного існування її в сучасному світі, щоб розвивати і реалізовувати власні здібності, свою істинну сутність. Культура стає істинною тоді, коли вона входить у життя, у звички особистості, виявляється у всій сукупності її соціальної діяльності, в її повсякденній поведінці.

В дослідженні підкреслюється, що філософсько - культурологічне осмислення стану духовності сучасної політичної культури знаходить відбиття в типі рефлексії, націленої на те, що школа повинна виконувати одну із своїх головних завдань -формувати гармонійно розвинену особистість. Необхідність новаторського, конструктивного, дійсно творчого підходу до вирішення сучасних економічних, політичних, соціальних проблем потребує залучення молоді до тих духовних ідеалів, які формувалися на протязі тисячоліть, таких норм людського співжиття і самосвідомості, які повинні відігравати нову роль як в суспільному, так і приватному житті.

У висновку зазначається, що сучасний пошук побудови парадигми політичної культури вчительської інтелігенції полягає у формуванні в молоді нових духовно-ціннісних орієнтирів. Це:

- сприймання соціально-філософської теорії як інструментарію для аналізу людського буття і людського існування. Теорія повинна перетворитися зі сфери знань в процес засвоєння методології соціального пізнання і виявитися

серйозною спробою осмислення найважливіших тенденцій формування такого типу філософи, культури, яким були б притаманні ангидогматизм і критицизм, конструктивність і установка на гуманізм;

- формування уявлення про людину як головну цінність цивілізації, як частину живої природи, адже нинішній прогрес в суспільстві неможливий без прогресу людини. Зарадити справі може лише переорієнтація шкільної освіти і навчання на здобуття навичок і вмінь мислити світоглядно-методологічними категоріями, а не на здобуття знань за рахунок навичок і вмінь їх запам’ятовувати. Важливим фактором відродження української держави та формування національної свідомості має стати саме школа,головним завданням якої є оновлення її культуротворчої функції, сприяння утвердженню гуманістичних ідеалів, інтелектуального потенціалу нації як найвищої цінності суспільства. Теоретичні узагальнення останнього розділу супроводжуються результатами соціологічних досліджень, проведених автором протягом 1992-1993 p.p. у Запорізькому обласному інституті удосконалення вчителів спільно з науково-дослідним інститутом педагогіки України.

У висновках формулюються основні теоритичні і практичні доробки дисертації.

ПУБЛІКАЦІЇ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Формирование идейной убежденности (Коллективная монография: "Интернационализм: школа и среда". Книга для учителя.) Под ред. С.В.Мягченкова, В.Е.Львова, И.Ф.Выд-рина. - Москва-Запорожье.-Изд-во АПН СССР, 1990.-1,5 п.л.

2. Через гуманизацию и демократизацию к новому качеству образования (Методические рекомендации в помощь лекторам). - Запорожье, 1989. -1 п.л.

3. Школа: проблемы перестройки (Методические рекомендации). - Запорожье, 1988. - 1 п.л. - в співавторстві.

4. К вопросу о психологических механизмах реализации контрпропагандистской работы в учебно-воспитательном процессе школы // Сборник научных трудов: "Актуальные вопросы теории и методики воспитания подрастающего поколения". Выпуск 1. - Москва-Запорожье, 1989.- 0,4 п.л. -в співавторстві.

5. Некоторие аспекты воздействия средств массовой коммуникации на формирование политического мышления молодежи (Сборник научных трудов: "Актуальные вопросы теории и методики воспитания подрастающего поколения".

- Выпуск 2.- Запорожье, 1990.- 0,2 п.л.

6. К вопросу о влиянии идеологической борьбы на формирование духовных потребностей молодежи (Материалы Республиканского научно-практического семинара.- Винница-Запорожье, 1989.- 0,2 п.л.- в співавторстві.

7. Дискусійні клуби як фактор формування політичної куль-

тури старшокласників та учнів профтехучилищ // Тези до науково-практичої конференції: "Шляхи дальшого вдосконалення форм і методів патріотичного та інтернаціонального виховання учнівської молоді".- Київ, РУМК, 1990.- 0,2 др. арк. - в співавторстві. •

8. Политическая культура учительской интелигенции Украины // Научно-практическая конференция: "Политика и власть", Тезисы докладов и сообщений. Часть III.- Запорожье, 1993.- 0.2 п.л.

9. Деякі питання формування політичної культури // Тези республіканської науково-практичної конференції: "Кризове суспільство: політика, соціологія, соціальна психологія" (Україна напередодні XXI віку).-Залоріжжя, 1994.0,2 др. арк.

10. Проблема качественного обновления кризисной духовности // Тези республіканської науково-практичної конференції: "Кризове суспільство: політика, соціологія, соціальна психологія” (Україна напередодні XXI віку).-Запоріжжя, 1994.0,3 др. арк.

11. Политическая культура учительской интеллигенции: проблемы формирования // Материалы VI Международного Конгресса ассоциации работников просвещения за мир во всем мире. Санкт-Петербург, 1994.- 0,3 п.л.

Alla V.Klimatchova. Social-philosophical analysis of intelligentsia political culture on the stage of Ukrainian statehood formation.

The dissertation is aimed at the philosophic sciences candidates’s degree competition - speciality 09.00.11 - social philosophy, Zaporozhye state university, Zaporozhye, 1994.

There are eleven scientific workouts to be defended, that contain theoretical researches of social-philosophic analysis of intelligentsia political culture on the stage of Ukrainian statehood formation, as well as results of sociological research on the mentioned problem.

It is ascertained that processes of transition from totalitarism to democracy connected with formation of legal democratic state in Ukraine, require profound analysis of social processes. Principles and methods of intelligentsia political culture theoretical analysis are investigated, its new paradigm is searches for. Author diverges

from traditional stereotypes of commenting the term "intelligentsia" and substantiates the idea of intelligentsia being not exclusively the social notion since on the level of philosophic reflection it represents power field of spirituality which transpierces all the spheres of the social being. Peculiarities of intelligentsia political culture new paradigm are substantiated, specific character of political culture of teacher’s intelligentsia is emphasized.

Materials of scientific research were practically used in pedagogical activity and in lectures given by the author while working at the department of social sciences of the Zaporozhye regional Advanced training institute for teachers; in joint monograph, brochures, scientific articles, thesises for regional, republican scientific-theoretical conferences, international congress; they can be used during the lectures on the special subjects "Spiritual life of society and culture", "Philosophy of spirit", "Ukrainian national culture in connection with attainments of world civilization" etc.

Климачева A.B. Социально-философский анализ политической культуры интеллигенции на этапе становления украинской государственности. Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - социальная философия, Запорожский государственный университет, Запорожье, 1994.

Защищается одиннадцать научных работ, которые содержат теоретические исследования политической культуры интеллигенции на этапе становления украинской государственности, а также результаты социологических исследований по данной проблеме.

Установлено, что процессы перехода от тоталитаризма к демократии, связанные с формированием правового демокра-

тического государства в Украине, сопровождаются становлением новой политической культуры всех слоев общества. В диссертации исследуются принципы и методы теоретического анализа политической культуры интеллигенции, обозначаются детерминанты ее новой парадигмы. Автор отходит от традиционных стереотипов относительно понятия "интеллигенция" и обосновывает идею о том, что интеллигенция не является исключительно социальным понятием, а на уровне философской рефлексии представляет собой силовое поле духовности, которое пронизывает все сферы общественного бытия; подчеркивается специфика политической культуры учительской интеллигенции.

Материалы научного исследования получили практическую реализацию в педагогической и лекционной работе автора на кафедре общественных наук Запорожского областного института усовершенствования учителей, в коллективной монографии, брошюрах, научных статьях, тезисах областных, республиканских научно-теоретических конференций, международном когрессе; они могут быть использованы при чтении спецкурсов "Духовная жизнь общества и культура", "Философия духа", "Украинская национальная культура в контексте достижений мировой цивилизации" и др.

Ключові слова: політична культура інтелігенції, силове поле духовності, духовність політичної культури, філософія духу, людинотворча сутність культури, становлення парадигми політичної культури, ідеологія і культура національного відрод-

ження,