автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.09
диссертация на тему: Социокультурные аспекты объективных законов (на материалах истории философии и науки)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социокультурные аспекты объективных законов (на материалах истории философии и науки)"

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РГ8 ОЛ

На правах рукопису

КАПІТОН Володимир Пашіович

СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ ОБ’ЄКТИВНИХ ЗАКОНІВ (на матеріалах історії філософії та науки)

09.00.09- філософія науки та освіти

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Дніпропетровськ - 1996

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній металургійній академії України.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Бичко 1.В. доктор філософських наук, професор Рижко В.А. доктор філософських наук, професор Шкода В.В.

Провідна організація: Дніпропетровський державний університет.

Захист відбудеться “ 199/ р. о 15 годині

на засіданні Спеціалізованої Вченої Ради Д.02.02.19 при Харківському державному університеті за адресою: 310077, Харків, м. Свободи, 4, ауд._______.

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету за адресою: 310077, Харків, м. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “ “ їр*? *X 199_/£ р.

Вчений секретар /• і /

Спеціалізованої Вченої Ради ■ //<' / Л.Г.Морозко

у' / /V ' .

з

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження такого феномену як ’об’єктивні закони" (обмежуємось лише законами природи) зумовлена тією важливою суспільною функцією, яку вони відіграють в історії світової цивілізації. Труднощі культурологічного аналізу об’єктивних законів визначаються складністю цієї проблеми. "Тсматичнии" простір культурологічного аналізу об’єктивних законів характеризується винятковою різноманітністю, елементи якої взаємозумовлені між собою, іноді зовсім несподівано. Серед багатьох аспектів досліджуваного явиша виділяємо найбільш важливі: онтологічний, гносеологічний, методологічний, цінністно-стичний.

Онтологічно-детерміністичний аспект полягає в тому, ию давно назріла необхідність аналізу питання про існування об’єктивних законів. Ця необхідність зумовлена зростаючою активністю людини при перетворенні навколишнього світу, суспільного буття. Питання про те, шо означає існування об’єктивних законів - матеріальне чи ідеальне, об’єктивне чи суб’єктивне не існування - мас важливе значення не тільки дпя філософії, а й для науки та її методології. Це питання виявляє органічну єдність, взаємозв’язок світогляду, філософії, науки і соціальної практики.

З відповіддю на питання про характер існування законів пов’язані і інші, шо безпосередньо торкаються тлумачення закону і хаосу, порядку і необхідності і т.і. Взаємозв’язок категорій "закон" і "хаос" в більш широкому онтологічному контексті торкається проблеми детермінізму. Взагхі> детермінізм не зводиться до проблеми закону. Але для суб’єкта існування об’єктивних законів завжди чимось обумовлене. Така невизначеність онтологічного тлумачення існування об’єктивних законів породжує необхідність уточнення поняття "детермінізм". В ідеї детермінізму є ряд прихованих моментів. Перший - пов’язаний з уявленнями про існування ьайбільш загальних законів, які виступають своєрідними детермінантами явиш і процесів. Другий - полягає в тому, шо образ детермінізму пов'язаний з ідеєю і визнанням того, шо пошук якихось первинних, споконвічних феноменів, елементів, а тим більш первинних законів не дозволяє задовільно пояснити все розмаїття явиш та цілісність буття з позицій раціоналізму. Отож, ми повинні зазначити, що ідея causa sui містить в собі необгрунтованість, хоча в історії філософії були спроби раціонально, виходячи із досягнень науки, обгрунтувати її (Ф.Енгельс). Тому ідея causa sui може служити одним із витоків ірраціоналізму. Зазначимо, шо російський філософ М.ОЛоський висловив думку про те, що "детермінізм є вчення, яке збіднює і спрощує склад світу"1), оскільки усуває, в тенденції, будь-яку згадку про суб’єкта і його свободну волю.

]> Лосский И.О. Избран. - М., 1991. - С. 507.

н

Якщо брати це до уваги, то онтологія об'єктивних законів в такому аспекті у вітчизняній філософсі»кій літературі фактично не аналізувалась.

Гносеологічнії» аспект актуальності проблеми природничо-наукових, соціальних та інших законів зумовлений складністю як самої "природи’ об'єкт ив.чих законів, ток і процесу конструювання концептуальних схем та іх "упровадження" в буття людини, тобто вони спричинен і труднощами процесів об’єктивації сконструйованих ідеальних схем в "тілі культури" (Е.В.Ільєнков) (наприклад, мови, освіти, технологічної практики і т.і.).

З іншого боку, існує міф про об’єктивні закони, який складався впродовж всього Нового часу під впливом наївно-матеріалістичних поглядів природознавців: пси міф не зміг подолати критицизм філософії 1.Канта. .

Міф про особливість пізнання об’єктивних законів виник завдяки абсолютизації деяких специфічних різновидів конструювання (формулювання) принципів теоретичного опису та пояснення навколишніх явищ. Якщо врахувати, що на протязі багатьох десятиліть "конструювання законів", їх обгрунтування, об’єктивація здійснювались природознавцями, шо працювали поодиноко, то автоматично абсолюгувалась і роль неябиякпх ітелектуальннх властивостей тих чи інших дослідників.

Аналіз гносеологічних проблем об’єктивних законів показує, шо "конструювання законів’.їх обгрунтування і наступний процес об’єктивації -акт неодноразовий, і формується він не тільки завдяки фундаментальним теоретичним рсфлексіям, виконуючим роль великих відкрить, але і пізнавальних актів, що характеризують досить рутинні форми роботи дослідників ( вимірювання, спостереження, розрахунки, класифікацію і т.і.).

Гносеологічний аналіз об’єктивних законів є актуальним для сучасних наукових теорій та іаорії науки тому, шо відпоеіді на питання про "природу", статус законіч, засоби та методи їх "конструювання", обгрунтування в межах існуючого знання, будуть неможливими без використання метафізичних настанов, принципів, певних норм і ідеалів.

Методологічні проблеми об’єктивних законів маюіь свій специфічний "статус", існування якого визначається соціальною детермінацією пізнавальної діяльності. Формування методологічних проблем відбувалось за різними спрямуваннями. По-перше, у процесі пізнання навколишнього світу сформувалось переконання, що просте, ніяк не організоване накопичення емпіричних даних само по ссоі не веде до конструювання, створення теоретичних схем, які б могли при певних умовах претендувати на статус законів. По-друге, з’ясувалось, що наявність певного емпіричного базису не дозволяє стверджувати, яка теоретична схема може відповідати йому, шо в загальному випадку у відношенні до будь-якого емпіричного базису може бути сконструйована з принципі необмежена кількість різних теоретичних схем, які могли б пре^ендузат»! на статус об’єктивних законів. По-третє, стало очевидним, шо відповідно до будь-якої теоретичної схеми,

взагалі, можна побудувати не одну єдину пггсрпретацію. Тому процес руху від сконструйованих теоретичних схем до емпірично перевірених наслідків, мас такі 'ступені свободи", які визначаються не тільки методами,

логічними, але й іншими засобами ( історично мінливими ідеалами, парадигмами, нормами і т.і.).

Ціїїиістно-етичні проблеми об’єктивних законів своєю основою (підгрунтям) мають моральні норми людської діяльності. Цінністно-стичні проблеми конструювання теоретичних схем та їх наступне оиредмечування та розпредмечування в різних сферах культури с досить гострими на даному етані суспільного розвитку. Досвід XX століття свідчить: просте

"використання об’єктивних законів”, яке виходить за межі соціально-етичного контролю, здатне привести до трагедії. Ідеї розуміння "природи" об’єктивних законів як користі, "використання" їх як прояву сили і могутності людини, під знаком яких розвивалась сучасна цивілізація, безсумнівно, відмінні від розуміння їх як добра, блага.

Стан опрацювання проблеми. Поняття "закон" привертало увагу багатьох дослідників у класичній та нскласичній філософії. Воно виявляється надзвичайно багатозначупшм у різних історичних контекстах. Під оманливою простотою та разпливчастою заг&тьнозрозуміліспо терміна "закон" криються шільні смислові нашарування, сліди різних культурних епох, своєрідної розумової роботи, результати культурно-наукової

діяльності. Людська думка, формуючи для себе ідею закону, повинна осмислити її, як деяку особливу "природу в природі", яка існує поза неї і незалежно від неї. З цією апорією ми входимо у сферу історії філософії та історії науки і виявляємо, що на її основі формується увесь тематичний простір аналізу проблеми.

Отже, найперша трудність полягає в тому, що для філософії науки і для історії науки ідея закону залишається, як правило, тим, шо розуміється інтуїтивно, логічно ж вкрай нсвизначеною (і це особливо стосується проблеми об’єктивних законів природи). 1 якщо для класичної філософії ідея закону була тематично суттєвою і актуальною ( Платон, Арістотель, Ф.Бскон, Р Декарт, Б.Спіноза, Г.ВЛсйбпіц, І.Кант, Г.В.Ф.Гсгель, ІСМаркс), то в середині XX століття, особливо в філософії науки, проблеми

гносеології, логіки наукового знання, відтиснули її на другий план. Ідея законів залішаеться чимось само собою зрозумілим. Мова йде не про позитивістську традицію в тлумаченні "природи" об’єктивних законів, яка відіграла помітну роль в філософії Заходу. У межах позитивістської традиції (Е.Мах, Г.Спенсер, Л.Вітгенштейн, Р. Карнап, Ф.Франк та інші) закон тлумачився як те, що залежить від суб’єкта діяльності.

Питанню про "метафізичну сутність об’єктивних законів’ надається значна увага в марксистському підході. Виділимо деякі аспекти аналізу:

1. Співвідносність категорії 'закон" з іншими категоріями і періи за все з категоріями “явище - сутність“, "форма - зміст", "структура - елемент", "причинність - дія", "частина - ціле" і т.і. як в гносеологічному, так і онтологічному планах проаналізовано в роботах О.В.Авср’янова, Л.Б.Баженова, В.С.Готта. В.Г.Голованова, К.В.Сачкока, В.В.Кизими, Г.Я.Макішсва. Б.Я.Пахомопа, М.О'.Парнкжа, В.А.Рижка, Ж.Туленова та іншими.

2. У гносеологічному плані поєднання категорії "закон" з принципом, гіпотезою, теорією, моделлю розглядалась в працях П.С.Дишлевого, ЛАЛруянова, Б.Г.Кузнспова, В.І.Кузисцовл (Москва), Ф.М.Канака, В.і.Кузнецова (Київ), Б.М.Кедрова, М.Ї.Омельяновського, В.А.Рижка, М.М.Роженка, А.І.Панченка, І.З.Цехміетро. А.Турсунова та інших.

3. Закони суспільних явиш і процесій розглядались у зіставленні з свідомою діяльністю людини. Важливою стороною дослідження був аналіз ролі і функцій законів у практичній діяльності людей, що знайшло своє відображення в роботах В.І.Ацдрссва, С.І.Гончарука, Л.і.Грекова,

Н.А.Девяшина, Б.М.Жукова, І.Г.Стспанова, Г.Е.Глсзсрмана, С.К.Улсдова,

A.Ф.Яцкевича та інших. .

4. Проблеми класифікації законів, специфіка тих чи інших типів законів висвітлювались в працях В.В. Байлука, Б.М.Кедровії, С.1.Гончарука, М.О.Парнкжа, Л.Б.Баженова, В.С.Готта, В.І.Іванова (Ленінград), С.Попова та інших.

5. Історіографічні аспекти категорії "закон" аналізувались у працях Т.Годьфарта, Г.Е.Глсзсрмана, Л.І.Куликова, В.В.Кизими, В.М.Панібратова, М.О.Парнюка, В.І.Прнписнова. К.Шварца та інших.

Марксистська концепція об'єктивних законів побудована на досить сильному твердженні: об'єктивні закони - внутрішня основа речей і явиш, момент їх сутности. Причому характер існування об’єктивних законів не підлягав ретельному аналізу. Інакше кажучи, в поле зору дослідників не "впало" питання: як існують об’єктивні закони? Онтологічні аспекти категорії "закон" для більшої частини дослідників повинні виступати в так званному чистому вигляді. Найбільш чітко цю вимогу сформулював

B.М.Панібратов: “Стародавня ідея загальної закономірності остаточно очищається в марксизмі не тільки від спороднілих плям антропосоціоморфізму, не тільки від її теологічних і ідеалістичних перекручень, але й викривлення її у домарксистському матеріалізмі"

На цьому шляху виникають серйозні труднощі, що пов’язані з інтерпретацією існування об’єктивних законів. При всій "прозорості" вказана онтологія закону виявляється обмеженою, оскільки припускає їх 'сутність*, "природу" якоюсь даною, сталою. Об’єктивні закони за своїм

1)Панибратов В.Н. Категория "закон". Проблемы истории и объективно-диалектическогс содержания. - Л.,1980. - С.65. .

смислом розуміються як позаісторичний феномен, (предмет) пізнання. Цс особливо стосується законів природи. Знання, шо здобуваються людиною в процесі освоєння природи, змінюються в обсязі, перебудовується їх систематичний зв’язок і шляхи їх використання, але те, про що ці знання -інваріантне, сгхіе. Одним із засновників такого розуміння законів Сув » Спіноза11. Окремі висловлювання Ф.Енгельса про історизм об’єктивних законів багатьма адептами марксизму, як правило, до уваги не бралися.

Виняток становили окремі розробки цього питання в працях М.О.Парнюка, І.Б.Новика, Ю.Балашова. Зокрема в моноірафії "Категорії "закон" і "хаос" " історизм, еволюція об’єктивних законів ставилась в залежність від історизму сутності речей2). У тон же час у філософській літературі не ставилось питання про те, що об’єктивні закони езоїми витоками можуть мати загальну волю практично діючого суб’єкта, шо об’єктивні закони виникли в певний історичний час, при певних обставинах, що про них можна говорити як про характерну особливість певної культури, а саме: новоєвропейської. .

Не так важко запідозрити, що античний "нус" вирішував інші завдання й інакше ставився до ідеї закону та законовідповідності, ніж "раціо", або "інтелект" науки XVII - XVIII сголіть. Значно важче засвоїти, шо закони "фюсис", про які міркував Арістотель, не ті закони "натури", які

конструювати Г.Галілей та І.Ньютон, і з точки зору метафізики

осмислювали І.Кант та Гегель.

Якшо ми стверджуємо, що розуміння ідеї закону', заксновідповідності е античну епоху і Новий час радикально відмінні, то чи повинні ми на шпснглеровський лад лише описувати неповторність філософських рефлексні ідеї закону, зовсім вилучивши проблему онтологічної істиності?

Чи все ж таки треба шукати єдине "природне світло", чисту, інваріантну

розумність взагалі в тлумаченні "природи" об’єктивних законів?

Сформульовані питання дозволяють зробити загальний висновок: якщо в генезі метафізичного осмислення "природи" закону виділити найбільш продуктивні періоди взаємодії філософії і позитивної нуки, то такими є три форми метафізики - антична, Нового часу, німецького класичного ідеалізму. За часом ці форми не завжди корелюються із переосмисленням поняття "закон" у позитивних науках. Переосмислення поняття "закон", яке в подальшому функціонувало в теоретичних побудовах представників позитивної науки, поєднуване, сполучуване не тільки з рівнем зовнішньої полеміки окремих видатних філософів між собою і їх ставленням до традицій, але шо важливіше^із сферою започаткованих основ та принципів мислення, які знаходили своє відбиття в тонких та суперечливих логічних Дистинкиіях.Складність визначення єдиного розуміння поняття "об’єктивний

■> Спиноза В. Избр. произв. В 2-х Т. - Т. 1.-М..1957. - С. 455.

2) Категории "закон" и "хаос". Киев, 1987. - С. 86.

закон* полягає в тому, що воно не існувало поза певними, конкретними формами освоєння природи і суспільства, їх осмислення. Історико-філософська рефлексія закону базується на аналізі поглядів найбільш видатних мислителів, що визначали *дух", характер епохи. В античній філософії перевага надана Платону й Арістотелю, оскільки реконструкції нлатонівської і арісготслівської онтології - необхідний етап на шляху розуміння ’природи" об’єктивних законів, в основі яких лежать особливі принципи .мислення, схеми лій, ідеали і норми знання. Саме ні моменти висвітлювались у працях О.ФЛосєва, 1.В.Бичка, С.Аверінцсва,

II. П. Гайденко, Ф.Кесснди, ІД.Рожанського, В.Ф.Аемуса, О.В.Ахутіна, В.О.Панфілова, А.В.Сьомушкіна та інших. .

У раціоналізмі Нового часу аналіз проблеми об’єктивного закону базується на вченнях РДекарта, Б.Спінози, Г.В.Лейбніца, Дж.Локка, як не відображено в працях В.Ф.Асмуса, П.П.Гайденко, Г.Башляра, О.Койрс, і.Перською, В.С.Кірсанова. О.В.Лхутіна, Г.А.Заїчснка, В.О.Панфілова; згадані видатні представники філософської думки с не тільки творцями класичного природознавства (Ф.Бскон, Р.Дскарт, Г.ВЛейбніц), але і засновниками методології, в основу якої, на відміну віт античної, була покладена ідея кількості (Р-Декарт, Г.ВЛейбніц, Т.Гоббс та інші).

Щодо проблем закону в німецькій класичній філософії, то дисертант розглянув лише деякі моменти, штрихи філософських систем 1.Канта та Г.В.Гегеля. Філософія 1.Канта і Г.В. Гегеля сприяли як розвитку природознавства, так і становленню та формуванню марксистської концепції закону. 'Коперніканський переворот", здійснений !.Кантом в філософії, як це підкреслюється в працях М.ОЛоського, В.Ф.Асмуса, М.Булатова, ЛА.Абрамяна, І.В.Бичка, Ю.Кушакова, ТДлугач,

Н.В.Мотроишлової, П.П.Гайденко. И.С.Нарського.В.И.Шинкарука,

О.Озадовської, Л.Храмової, полягає не просто у визнанні активності суб’єкта пізнання, а в конструктивних функціях розуму. Ідея конструктивної діяльності розуму мас безпосереднє відношення до проблеми закону. .

Закон як об'єкт філософської рефлексії зазнав глибокого аналізу в філософії Г.В.Ф.Гсгеля. Праці Г.Гуліана, ДЛукача, В.В.Ільєнкова, В.І.Шинкарука, Н.В.Мотрошилової, В.ОЛекторського, О.П.Огурцова, Т.І.Ойзермана, М.В.Поповича, М.Булатова, Ю.Кушакова та інших, в яких проаналізовані різни аспекти гегелівської філософії і особливо творів ‘ Феноменології духа”, “Науки логіки”, “Філософії природи” німецького філософа, формували напряхюк і фіксували загальні орієнтири аналізу форм діалектичної рефлексії об’єїстивного закону, який і ста.» об’єктом дослідження.

Існує ще один шар уявлень про "об’єктивні закони природи". Мається на увазі саморефлсксія проблем об’єктивного закону в позитивних науках (в

природознавстві). У прямому розумінні цей "прошарок" не можна назвати "напрямком розробки проблеми", але в той же час його стан впливає на розуміння "об'єктивних законів дійсності", як одного із елементів навколишнього світу. Це наукові праці представників позитивних наук, спогади про їх діяльність, про найбільш значні відкриття, нариси розвитку головних наукових ідей, історія окремих наук, листування вчених і т.ін.

У дисертаціі використовувались праці Архімсда, М.Коперніка, Г.Галілея, І.Ньютона, Ж.Лагранжа, Е.Маха, А.Ейнштейна, Н.Бора, В.І.Вернадського, С.Вайнберга, П.Дірака. {.Пригожіша та інших. У творах згаданих природознавців трапляються різні розуміння поняття "об’єктивні« законів дійсності (природи)" - від розгляду їх як простих регулярностей, що помічаються, фіксуються суб’єктом, і до розуміння їх існування як своєрідних детермінант матеріальних явиш. Але зміст поняття "об’єктивний закон дійсності’ часом виявляється на інтуїтивному рівні, виразно, метафорично, занадто постулативно і т.ін. Це передбачає концептуальний аналіз праць самих природознавців, логічну експлікацію понять, що характеризують тс чи інше розуміння поняття "об’єктивний закон’.

Метою і завданням дослідження є історико-філософськнй і науково-культурологічний аналіз поняття "об’єктивний закон" з метою осмислення онтологічних основ виникнення та існування законів на тлі різних (¡юрм людської діяльності. Існування об’єктивних законів як ідеальних форм визначається не тількі матерією, але й історично-культурними реаліями (рівнем та спрямозаністю наукового розвитку, сталими соціальними структурами, мовними аспектами тощо). .

Мета дослідження визначає конкретні завдання:

- осмислити утворення ідеї об'єктивного закону в філософії Платона і Арістотеля в процесі формування ейдологічно-квалітативістських образів буття;

- проаналізувати розуміння об’єктивних законів з точки зору формування суб’єкта в трансцендентальну суб’єктивність у творчості філософів Р .Декарта, Б.Спінози, Г.ВЛейбніца і природознавців Г.Галілея, 1.Ньютона;

- проаналізувати деякі аспекти концепції трансцендентальної суб’єктивності І.Канта як основи конструювання предметів пізнання і їх законів;

- на основі проведеного аналізу експліцитувати поняття "об’єктивний закон";

- осмислити взаємообумовленість і взаємозв’язок об’єктивних і суб’єктивних підвалин "конструювання" теоретичних схем та їх наступного опредмечувантга та розпредмечування в різних сферах культури: вимірювальних процесах, освіті, мови;

ю

■ уточшгги механізм опредмечування та розпредмечування сконструйованих концептуальних схем за допомогою методів (на прикладі методів екстраполяції та класифікації);

- розглянути місце і роль уявлень про об’єктивні закони в різних моделях детермінізму.

Методологічною і теоретичною основою дослідження дисертаційної роботи у вирішенні поставлених завдань с філософсько-гсрменсвтична методологія. Одним із її метолів є герменевтична рефлексія. Це дозволяє осмислити закон як об’єкт аналізу в єдності онтологічного, історичного і логічного, епістсмологічного та методологічного, емпіричного та теоретичного. Зазначені аспекти, шо можуть бути предметом окремого дослідження, є одночасно засобом осмислення переломних пунктів генези і найважливіших ланок структури філософського аналізу "природи"

об'єктивних законів без відриву від реальної історії філософії і

саморефлексії закону сучасною наукою.

Наукова новизна і теоретична значимість дисертаційної роботи полягає в тому, то в ній у різних аспектах - історико-філософському, гносеологічному, онтологічному, культурологічному - проаналізовані уяшіення про об’єктивні закони як ідеальні форми зв’язків та відношень і їх функції в освоєнні навколишнього світу.

На захист виносяться такі положення:

- в античній філософії не існувало поняття "закон" ; творчість видатних

представників античної філософії дозволяє говорити про ідею закону, яка корениться в числовій гармонії космосу та числовій містиці піфагорійців. атомній гіпотезі Демокріта, ейдологічно-кількісній

структуралізації буття Платона, в квалітативістській фізиці, гармонії космічних сфер, розумному влаштуванні Всесвіту та його першодвигуні Арістотеля. У філософії Платона ідея закону - це родове поняття, яке пов'язане з логічними абстракціями, граничне узагальнення сталості, гармоніі, симетрії різних сфер буття, в тому числі і соціального, їх смислова сутність, що розкривається суб’єктом через мислення, розуміння, навчання і т.і. Внутрішня логіка еволюції аналізу ідеї закону в філософії Платона пов’язана з переходом від міфологічної ейфорії ейдетичного редукніонізму в тлумаченні чуттєвої реальності до формального квалітативізму Арістотеля. У межах квалітативізму ідея закону конкретизується через категорії "форма", "причина", "матерія", "рух" та -побудування силогістичної теорії визначення й доведення.

- для Нового часу характерне метафізичне дослідження "закону", ідея якого рефлексується до розуміння методу як вирішальної умови існування законів. Утворення істинних методів здатне не тільки перетворити суб’єкт (відчувати, розуміти, робити ті чи інші операції), але й формувати особливу трансцендентальну суб’єктивність, компонентами якої виступають:

//

математика як парадигма раціональності іа науковості, орієнтація на аналітнзм, функціонування конкретних категоріальних струкгур. Зазначена риса філософії Нового часу обгрунтовується аналізом творчості як природознавців, так і філософів.

Фізика Г.Галілся - не фізика явиш у логічному просторі моделей відокремлених від суб’єкта, які розглядаються на нескінченості. У фізиці Г.Галілся явища конструюються суб’єктом і одночасно протистоять йому; однією із своїх підвалин фізика Г.Галілся передбачає ідею перетворення, формування суб’єкта.

Р.Дскарт поглиблює ідею реформування суб’єкта, звертаючись до проблеми абсолютного інваріантного метолу, шо встановлює шлях осягнення істинних (об'єктивних) законів світу, виразом яких є апріорна гармонія.

У філософії Б.Спінози проблема закону осмислюються в плані співвідношення суб’єкта як свободної причини. (causa stii) буття різних речей і спричиняючої природи (natura naturans). Пізнання natura naturans -це і пізнання штасгивостей "природи" людини, як активного начата ratio світу, яка і визначає все то иовинно мати смисл і значення.

Розуміння Г.ВЛсіібніцом проблеми закону формувалось у полеміці як із картезіанцями, так і критичному ставленні до ідей Б.Спінози. Не тільки принципи механіки, але й загальні закони природи не можуть тлумачитися на основі дослідження кількісних відносин і геометрії; закони природи можуть бути зрозумілими через аналіз конструктивної діяльності суб’єкта, тобто шляхом породження законів, які виповідають конкретним досліджувальним я вишам.

Ньютонівське розуміння законів природи визначалось об’єднанням двох підходів в описі явищ - кінематичного (галілсєвського) і причинного (динамічного), яке реалізувалось через введення поняття "сила".

У філософії t.Канта - закони похідне від трансцендентальної суб’єктивності, яка за/.пє "модуси" законів, визначає відношення суб’єкта до природи і принципів "конструювання* явиш. Витоками законів є мислення; закони як предмет досвіду мнсляться суб’єктом у внутрішній відповідності до мислення.

На основі проведеного аналізу робиться висновок, що структуру метафізики об’єктивних законів утворюють уявлення про властивості, зв’язки речей матеріального світу, соціокультурні смисли, що являють собою шар розуміння, філософсько-логічні поняття, операціональні поняття різної загальності, які спрямовують застосування знань до певної предметної області;

- об’єктивний закон - це цілокупність суттєвих, інваріантних, загальних, необхідних, регулярних зв’язків явищ, інгредієнтом яких виступають різні сфери культури та духовно-практичної "участі" людини. Об’єктивні закони

як ідеальні форми виникають й існують, локалізовані в об'єднаних просторово-часових контінууліах суб'єкта і об’єкта одночасно, не утворюючи третьої протяжності, а отже і тілесності. Існування об'єктивних законів визначається не тільки зв'язками речей природи, але й соиіокультурними чинниками: філософськими уявленнями, логікою

мислення, засобами експериментальної та технологічної діяльності, рівнем розвитку техніки, вимірювальними процедурами, мовою і т.і.;

- важливими сферами орпредмечування та розпрелмечування

концептуальних схем виступають: вимірювальні процедури, лидактпчні процеси, функціонування природньої мови. У вищезгаданих с<1>срах культури найбільш яскраво виявляється ідеальна "природа" законів. Як приклад опредмечування та розпредмечувапня концептуальних схем аналізуються методи екстраполяції та класифікації. Підкреслюється, то метод екстраполяції якісно неоднорідний: виділяються емпіричні та теоретичні рівні екстраполяції. Метод класифікації є теоретично

"навантаженим", оскільки спирається иа виявленні загального та одиночного, тотожності та відмінності досліджувальшїх об’єктів, на пошук наліпних засобів їх ідентифікації. У своїй розвинутій формі метод класифікації може бути покладений в основу конструювання концептуальних схем;

- на основі аналізу моделей детермінізму можна зробити висновок, що так звана проблема історизму об'єктивних законів, яка широко обговорюється в сучасній філософії і науці - відображення не тільки еволюційних процесів матеріального світу, але н історизму соціокультурних форм детермінізму. Сучасні моделі детермінізму повинні включати суб’єкт, як власіг и імманентний момент. Постановка питання про деяку незалежну від людської діяльності еволюції об’єктивних законів виглядає не коректно, а якщо точніше, то містично.

Теоретична та практична значимість одержаних результатів. Проведене дослідження дозволяє уточнити ряд положень сучасної гносеології та методології. Матеріали дисертації можуть бути використані для читання спецкурсів з методології науки та науковедения, історії природознавства, історії філософії та ряду спецкурсів у вузах, коледжах та ліцеях.

Апробація праці. Дисертація обговорювалась та рекомендована до захисту на засіданні ка<}>едри філософії Державної металургійної академії України. Результати дисертації одержали висвітлення в друкованих працях автора. Матеріали дисертації обговорювалися на конференціях і семінарах: Обнінськ (1986,1995 роках), на регіональному семінарі "Світоглядні і методологічні проблеми взаємодії науки і виробництва'’ (Дніпропетровськ, 1987), республіканській конференції "Методологические и методические основы влияния научных исследований на сферу производства" (Київ, 1986); Всесоюзній науковій конференції "Проблема обоснования в

контексте культуры" (Уфа, 1991): "Всесоюзном совещании • По

философскими социальным проблемам науки и техники* (Москва, 1987) та інших наукових форумах.

Структура дисертаційного дослідження складається з двох розділів. -У першому розділі розглядається комплекс питань, то розкривають концептуальні підходи філософів та вчених різних історичних епох до аналізу специфіки, "природи", сутності об’єктивних законів як ідеальних форм зв’язків та відносин речей навколишнього світу, їх ролі і значення в чуттєво-предметній діяльності людини.

Другий розділ присвячений розгляду процедур опредмечування і розпредмечування концептуальних схем у різних сферах культури.

Текст дисертації складається із вступу, двох розділів, п’яти глав, 11 -ти параграфів, висновків і списку літератури. Обсяг дисертації становить 415 сторінок машинописного тексту, з них 22 сторінки бібліографії.

Основной зміст роботи.

У вступі обгрунтовується вибір теми та її актуальність, характеризується стан розробки проблеми, визначаються методологічні підвалини, розкривається наукова новизна підходу до тлумачення "природи" об’єктивних законів та конкретизуючих його положень, що виносяться на захист, характеризується теоретична і практична значимість результатів і проводиться обгрунтування логічної структури дисертації.

У позділі першому “Генеза діалектичного осмислення категорії "закон*” -аналізується ідея закону як феномена культури, що являє собою своєрідний гештальг раціональності. Головна увага приділена з’ясуванню тих підвалин, які утворюють передумовне знання. Важливим компонентом тих підвалин є ідеали та норми пізнавальної, практичної, повсякденної діяльності, які залежать віт особливостей культури кожної історичної епохи, і впливають на розуміння "природи’ законів.

Перша глава "Споглядальність дослідження закону в античній діалектиці" присвячене з’ясуванню багатоінарністі ідеї закону в фітософських вченнях Платона та Арістотеля. Проаналізовані основні твори Платона, на основі яких стверджуються такі положення:

ідея закону - це родове поняття, яке набуло узагальнення і має справу не тільки з речами, а й з абстракціями;

ідея закону - це граничне узагальнення сталості, гармонічності, необхідності речей; ідея закону - це смисл,, смислова сутність і визначеність речі;

ідея закону - принцип конструювання сутності речі, тобто самої речі; ідея закону - це не просто об’єкт і не просто принципи необхідності.

/У

гармонічності, структурності, сталості об'єктів,але і суб’єкт, його мислення, розуміння вказанних принципів.

Аналіз ідеї закону у Платона містить певну описову феноменологію, трансцендентальне пояснення і діалектичні висновки. Засоби аналізу ідеї закону пов’язані з філософськими категоріями. Серед них треба виділити число. Віщова різноманітність математичних чисел - арифметичних, геометричних, астрономічних і т.ін. належить до сфери ідеальних, мисленних форм і становить невід’ємну сторону законів, їх буття в люлиповимірному світі. Символічно-ідеальне, образно-математичне, знаково-фізичне буття чисел у Платона - це і буття законів, які задають параметри душі, структуру умоглядних знань і через свою серединну природу упорядковує бупя душі і тіла, космосу, їх рух.

Визначальною стороною ідеї закону є категорії! . єдність і множина. Якшо число - основний елемент закону, сторона його структури, то єдине і множина є проявом закону. Закон як одне і як єдине є ціле. Закон як ціле охоплює множину тіл, речей, але ні одна з ніх не вичерпує закон. Закон як ціпе є ідеальна сутність і тому дещо ейдетично просте. Як ейдетичне просте закон не відповідає звичайним ознакам речей.

До категорій однопорлдкових із законом належить поняття "міра’.Без цього поняття неможливе ні платонівське, ні взаіалі античне розуміння природи. У “дії” будь-якого закону мас бути порядок. Порядок містить міру, і закон є шось вимірне, розмірене. Впорядкованість "діГ закону є перетворення їх в гармонію, а самопорядкованість гармонії дає симетрію. Разом з істиною і красою симетрія є стороною, моментом софії.

Платон не систематизує свої результати подібно до Арістотеля. Смисл філософських уявлень про ідею закону - в конкретних характеристиках числа, єдиного і множини, цілого, вимірного, гармонії, симетрії. Ці категорії застосовуються в "Государстве", "Законах", "Послезаконии" для характеристики, аналізу розуму, єдиного, душі як притаманних людському суспільству рис, без яких не можна налагодити людське життя в його різноманітних проявах та іпостасях. Споглядання різних сторін буття утворює смисловий центр, а точніше, гермсневтичне коло взаємоосмислення ідеї закону.

Багатоаспектна суперечливість ідеї закону, неоднозначність, недомовленість філософського аналізу її у Платона дозволяє шукати і знаходити витоки наступнім підходів в осмисленні цієї ідеї. І чільне місце в цьому осмисленні належить Арістотелю. Він поглиблює ейдологічний статус проблеми закону, виділяючи групу метафізичних та природознавчих проблем. Закон як об’єкт метафізичної рефлексії підлягає логічному аналізу.

За думкою Арістотеля, ейдоси не причетні до законів; ейдоси - не причина і не початок існування законів. Неможливо, "чтобы отдельно друг от друга существовали сущность и то, сущностью чего она

есть"1). Закони не містяться в речах, шо сприймаються чуттєво. У цьому постає цікава спроба Арістотеля проаналізувати природу математичних „ об’єктів: чисел,площин, точок, геометричних тіл. .

"Метафізика", "Фізика” Арістотеля лають підставу стверджувати, шо закон - це загальне, але закон - це не сутність. Закон - це не акциденція сутності, не рух субстанції. Проблема закону в філософії Арістотеля конкретизується в ідеї про витоки - причину, матерію, форму й рух. Ці засади, маючи ейлологічний статус, мисляться як роди та види існуючого. Для кожного із видів існуючого є свій ейдос, проте не існує, наприклад, ейдоса причини або руху взагалі. У цьому відношенні начала Арістотеля виступають як закони.

Аналіз начал доповнюється Арістотелем в теорії умовиводу або силогістики. У зв’язку з цим у дисертації підкреслюється, шо досконалий та недосконалий силогізми в теорії доведення виступають як основи аналізу тих чи інших начал - особливо поняття "причини" ("Вторая аналитика”). Адже знання причини речі - це знання самої речі. В теорії доведення зосереджено багато питань, які потім стали предметом ретельного дослідження в період становлення математизованого природознавства, починаючи з часів Г.Галілся і Р.Декарта. В арістотелівській теорії доведення не всі питання в однаковій мірі розроблені. Особливу увагу Стагіріт звертає на проблему означень доказової науки. Аналіз означення виростає в теорію означення, яка розроблялась ним на основі гносеологічних критеріїв. За цими критеріями "приховувались" класифікаційні процедури античного знання, проблема спостережень та вимірювань, які з усією фундаментальністю були підкреслені в "Фізиці". Арістотель зіткнувся не тільки з необхідністю уточнити класифікаційні визначення, що набувають конкретних форм через родові і вилові визначення, але з відповіддю на питання: які об’єкти можуть вволитись засобом означення на різних рівнях діяльності (рівень спостережень, вимірювань, математичних обчислювань і т.ін.)? .

Таким чином внутрішня логіка еволюції філософського аналізу ідеї закону в античній філософії пов’язана з переходом від міфологічної ейфорії ейдетичного редукціонізму в тлумаченні чуттєвої реальності Платона до формального квалітативізму Арістотеля, в межах якого центральне значення мають категорії "форма”, "причина", "матерія", "рух". Арістотель поглиблює те, шо у Платона лише накреслено в загальних рисах. Як бачимо, ідея закону поєднується з поняттям форми як якості, що розглядається головним засобом пояснення явищ, і в якому обов’язково присутні ті чи інші метафізичні засади. Ідея закону включає не тільки орієнтацію на аналіз математичного знання, до якого можна удаватись при кількісних і числових визначеннях у доведеннях, що стосуються явищ природи, але

Аристотель. Соч. В 4-х Т. - Т.1. - М.,1976. - С. 88.

й визнання її якісною і невизначеною. Як елемент ідеї закону квалітатнвізм та нсвизначснність відігравали неоднакову роль у Плаюна та Арістотеля. Для останнього смисл ідеї закону пов'язаний з онтологією якості, шо становить основу пояснення природних процесів. Мстафізико-сйлетичний квалітатнвізм Арістотеля припускає ідею закону аналізувати з точки зору двох типів квалітативізму: якісного підходу і фізико-дінамічного. Це обумовило можливість побудови силогістичної теорії означення і доведення.

У главі другій "Раціоналістична рефлексія закону в Новому часі" аналізуються основні характеристики закону з точки зору метафізичних передумов. Якщо за античності ідея закону аналізувалась в музиці, арифметиці, геометрії, архітектурі, політиці, вихованні, риториці, то в сприйнятті філософів Нового часу ідея закону рефлсксується до розуміння методу.

Спробою пов’язати метод і "природу" об’єктивних законів є творчість Г.Галілея (Гл.П,.§ 1.). До творчості Г.Галілея зверталось багато дослідників (А.Койре, П.Фейерабснд, В.Коген, Е.Гуссерль. В.Гейзенберг. А.рйнштейн,

О.Ахутін, Б.Г.Кузнсцов, 11.П.Гайденко та інші). Що принципово відрізняє фізику Г.Галілея від фізики Арістотеля? Фізика Арістотеля - це фізика феноменів; центральною категорією фізики Арістотеля є "місце".

Фізика ж Г.Галілея цілком раціоналістична; фізика флорентійця - це фізика явищ, які цілеспрямовано конструює суб'єкт. Проводячи експеримент, суб’єкт припускає поза ним явища, які він сконструював завдяки свідомості. Акцент на свідомість суб’єкта це передбачення декартівського принципу "когіто". Г.Гапілей виходить із того, шо свідомість суб'єкта є універсальна форма, якій дано світ. Проводячи відмінність між тим, що мислиться в акті свідомості і самим актом свідомості. Г.Галілей предметом аналізу робить ланцюжок: чуттєвий образ - явище -

роздумування. Головна проблема, з якою зіткнувся Г.Гапілей, - це проблема співвідношення досвіду та мислення. В методологічному відношенні, з точки зору ставлення до свідомості, арістотелівська та галілеївська фізика зрівнюється самим Г.Галілсєм. Своєрідність нової фізики полягає в тому, що її засадами виступали самі сконструйовані закони.

Конструкція експерименту у Г.Галілея - є конкретне змінювання матеріалів (речовини) природи, які і забезпечують досягнення певної мети. Заслуга Г.Галілея полягала в тому, шо він продемонстрував: наукове пізнання світу лише тоді можливе, коли є метоли, які дозволяють заздалегідь систематично конструювати нескінченну різноманітність зв’язків із різними характеристиками - від найнеусталеніших, шо фіксуються в безпосередньому досвіді, до відносно інваріантних. Здійснити це міг трансцендентальний суб’єкт як конституючий фактор смислу бутгя законів світу. Емпіричний суб’єкт не є смислоутворюючим фактором.

Смислове вимірювання законів зовнішнього світу скорсльовано із існуванням трансцендентального суб’єкта. Це положення принципове для розуміння онтологічних характеристик людської суб'єктивності.

Саме цю сторону творчості Г.Галілея осмислкк Р.Дскарт (Гл.Н, §2).Він генерує концепцію інваріантності методу як доказ існування трансцендентального суб’єкта. Інваріантність методу досягається завдяки елементам: а) ясності і виразності, б) відтворюваности, в) неперервності. За допомогою методів РДскарт конструює закони світу - механічні закони.

З поглядів РДекярта саме мислення суб’єкта онтологічне. Його думка зі кнулася з проблемою форм та рухів. Закони механіки ( закони збереження імпульсу, закони удару і т.ін.) існують після, а не до застосування методу. В основі методу лежить ідея аналітичності. Ставлення Р.Декарта до ідеї аналітичності досить суперечливе. РДекарт для розуміння законів субстанції вводить критерій ясності. Цього цілком достатньо, щоб розвивати далі науку - конструювати закони. З іншого боку, раціоналістичні конструкції не могли існувати і розвиватися поза поняттями, які виражають складність, нетотожність буття. Звідси і те протиріччя, яке виявляється у Р.Декарта в розумінні ним "природи" методу, а отже, і "природи“ об’єктивних законів. РДекарт визнає, що існує досконала субстанція, яка позбашіена модусів випадковості. У світі панують механічні закони. Окремі індивідуальні тіла підпорядковані механічним законам, але самі закони не випливають із досконалості субстанції - вони можуть бути і випадковими. Механічні закони мають лише метафізичне обгрунтування. Це була обмеженість картезіанської методології і фізики, раціональної схеми буття, їх треба було подолати. Цей крок зробив Б.Спіноза.

Б.Спінозу цікавить світ, природа як цілісність. Його захоплює не сам метод, а світ, який йому відкривався і який виключає із себе випадковість як свій момент, як свій модус. Саме Б.Спінозі належить думка про іманентність субстанції. Пізнання "природи" речей - пізнання абсолютної істини, це - володіння досконалим знанням, знанням досконалості субстанції. Досконала субстанція позбавлена випадковості, досконала субстанція має і досконалі закони. Істинні закони, "лад" природи або "вічні закони" - це і є одна із досконалостей субстанції.

З поглядів Б.Спінози визначення того то іншого закону має бути одне, єдине. Ідеї законів не япляють собою різноманітності або множину.Це такі закони, відповідно до яких природа діє як causa efïicicns (спричиняюча причина). Субстанція Б.Спінози - це не тільки те, з чого складається природа і світ, це - і сама природа і світ. Природа і світ - це єдність спричиняючої природі та спричиненої природи. Співвідношення natura naturans і natura naturata - одна із загадок спінозізму і одне із найбільш уразливих місць його філософської концепції. Адже людина теж при певних умовах може розглядатися як свободна причина (causa libera) буття різних

íá

речей і як спричиняюча природа (natura naturans). Пізнання natura naturans цс пізнання і властивостей "природи людини" як активного начала ratio світу, яка визначає, шо повинно мати смисл і значення. Б.Спіноза не відповів на питання, як співвідносяться пі дві форми ratio і libera і він звернувся, як Г.Галілей і Р Декарт, до проблеми метолу.

Концепція закону у Б.Спінози складна та неоднозначна. Центральна ідея голландського філософа стосовно законів полягас, на думку дисертанта, в наступному. Natura naturans - цс об’єктивне ratio, в його сдності, цілісності та загальності, це об'єктивна єдність минулого, сучасного і майбутнього в якості causa sui і в цьому розумінні своболної. Ідея Б.Спінози про natura naturans - це кореспонденція майбутньому, це ідеал науки, для якої світ і людина - вихідна взаємозалежність, взаємозумовленість.

Точка зору, яку пропонував Б.Спіноза дія дослідження, вельми ризикована в тому розумінні, шо суперечить картезіанському принципу введення базових понять. Для Б.Спінози не існує базових понять, аналогічних реальним поняттям механіки, які були предметом анхіізу у Р Декарта, а пізніше у Г.ВЛсйбніца та і.Ньютона. Тому погляди Б.Спінози дуже важко "прив'язати" до реальних проблем розвитку науки, наприклад, фізики, і з цієї точки зору проблема "Бога, який грає в кості" для Б.Спінози досить банальна. Для natura naturans*немає нічого неможливого. Б.Спіиозу надихає не просто образ загальності природи, а думка, ідея антропоморфної загальності. Через розуміння загальності ідеальних <]юрм, які сконструйовані суб’єктом, можна прийти до розуміння natura naturans. Але, шо є критерієм загальності цих ідеальних форм? Відповіді на це питання Б.Спіноза не дав. Субстанція, в розумінні Б.Спінози, характеризується безліччю законів. Тому і постає проблема методу. Досконалим метод буде тоді, коли "ми будем обладать идеей совершеннейшего существа"1*. Тому одна справа конкретний закон, інша - ідея закону. Ідея закону не є самі конкретні закони. Зв’язок причини і наслідку, необхідності та випадковості, сутності і явища - це закон, але останні можуть мати безліч втілень в тих чи інших ідеальних формах зв’язків та відносин речей. Вірогідність закону є не що інше як сама об’єктивна сутність речей, явищ. Отже, для вірогідності закону немає потреби ні в яких інших ознаках, крім того, щоб мати істинну ідею закону. Звідси випливає і проблема співвідношення істини і методу, яку Б.Спіноза не розв’язав, а адресував прийдешнім поколінням і майбутньому науки. Ідеї Б.Спінози впливали на науку, особливо через "динамічний раціоналізм" Г.ВЛейбніца, якого не задовольняв ні дуалізм Р.Декарта, ні монізм голландського мислителя. "Природу" об’єктивних законів Г.ВЛейбніц пов'язує з аналізом двох фундаментальних питань: 1) в чому полягає природа речей і 2) "существует ли в творениях какая- нибудь

Спиноза Б. Избр. произв. В 2-х Т. - Т.І.- М.,1957. - С.334.

деятельная сила ?"*>. На думку Г.ВЛейбніца, тгутрішня сила речей (або їх природа) осягається розумом, а не уявленням. Діяльна сила* с субстанціальним началом, яке німецький філософ назвав монадою, то обумовлює цілісність будь-якої речі. Монада - ключ ло розуміння 'природи* законів. Особливості кожної (будь-якої) речі становить субстанціальна форма, зрозуміти яку можна пізнаючи різноманітність відношень. Із всієї різноманітності відношень Г.ВЛейбніц зупиняється на тотожності і відмінності. Він схвалює ідею про те, що тіла лише за видимістю залишаються тотожними. Але як бути в такому випадку із законами? Чи є закони тотожними самим собі в будь-який час? 11с питання складне. Г.ВЛсйбніц не дав однозначно! відповіді. Якщо кожна монада - це цілий світ із своїми законами, то як можна підходити до ідеї єдності субстанції, її інтегральних законів? Щоб відповісти на це питання, Г.ВЛейбніц теж звернувся до проблеми методу. Апе з’ясування "природи" законів ведеться не через аналіз, не через принципи аналітизму, а через принцип конструктивізму, тобто породження, "створювання" законів, відповідних конкретним явищам. Для подолання аналітизму Г.ВЛейбніц звертається до математики. Це не випадково. Переосмислення аналітизму в математиці -це крок до розуміння природи та її законів. Природа за Г.ВЛейбніцем не протяжність, як цс було у Р.Декарта, а внутрішня сила речей. Тому метафізика і математика повинні сприяти розумінню природи речей та її законів.

У дисертації підкреслюється, що дослідження Г.Галілея, Р.Декарта, Г.ВЛейбніца становили ті засади, завдяки яким класична механіка виступає як приклад "конструювання" законів.

Дійсна відмінність між фізикою Г.Галілея і динамікою (.Ньютона полягає, з одного боку, в засобах повноти і загальності наукового опису явищ, а з іншого - в засобах логічної побудови системи знання. Новаторство І.Ньютона полягає в об’єднанні двох підходів до формування законів - кінематичного (галілеєвського) та причинного (динамічного).

І.Ньютон розв’язує цю задачу засобом введення поняття "сила”, як причини зміни стану руху матеріальних об’єктів у фіксованому положенні зовнішніх тіл. Поняття "сила" має антропоморфний смисл. Поняття "сила" орієнтувало дослідникіз на визначення певних зв’язків та відношень між тілами. Це давало змогу різноманітні рухи звести до деяких обмежених типів, що відповідають певним об’єктивним зв’язкам та відношенням; з часом конкретний тип зв’язків та відношень об’єктивується і підноситься до статусу фізичного закону; і, нарешті, самі закони розуміються як абсолютне буття, вони - основа явиш і процесів. Третій аспект досить важливий і суттєвий, оскільки таке тлумачення, розуміння законів давало змогу зосередитись на ідеї інваріантності, тотожності, сталості. Інваріантними

^Лейбниц Г.В. Соч. В 4-х Т. - Т. 1. - М., 1980. - С. 292

виявляються не тільки ті чи інші властивості тіл, але й самі закони. Інтегральні, абсолютні закони мають зовнішній характер у відношенні до параметру часу. Закони інваріантні в часі. Це була ціла наукова програма, яка інтенсивно розв'язувалась працями ЛДаламбсра, Л.Ейлсра, ЖЛагранжд, У.Гамідьтона.

Дослідження, проведене у другій главі, показало, шо осмислення ’природи”, генези і статусу об’єктивних законів такими філософами як Р Декарт, Б.Спіноза, Г.ВЛсйбніц, ДжЛокк і природознавцями - Г.Галілей, І .Ньютон, ЖЛагранж та ін. пов’язано з певними категоріальними структурами, з використанням математики, з розумінням функцій різних методів як умови конструктивної діяльності суб’єкта, завдяки якій існують закони. Але ніхто із філософів Нового часу, окрім І.Канта, не поставив питання' про які закони повинна йти мова (закони природознавства чи суспільствознавства), як розум взагалі конструює закони і завдяки чому закони "існують" в просторі і часі? Саме І.Кант підкреслив, що людські уявлення про закони природи не тотожні тому, що являє собою природа насправді, і.Кант наголосив, що одна справа об’єктивне незалежне від суб'єкта існування речей, і інша - буття законів, які пізнаються в їх певній визначеності. У першому випадку мова йде про те. шо природа, речі існують незалежно від будь-яких знань, у другому - про їх існування в тій визначеності, яка передбачає їх описом та поясненням в теоріях, про таке їх існування, яке залежить від рівня розвитку знань (культури).

Головним підсумком першого розділу ми вважаємо те, шо поняття "об’єктивний закон" має досить суперечливий зміст. З одного боку, закон розглядається як предикативний об’єкт, хоча і особливої природи, тобто закон розглядається як форма буття у світі (Платон, Арістотель, Б.Спіноза,

І.Ньютон), з іншого - як певне трансцендентальне існування, яке пов’язане із суб’єктом (РДекарт, ГЛенбніц. І.Кант).

У другому розділі "Об'єктивні закони як суб'єктно-об'єктні відношення” розглядаються форми і засоби опредмечування та розпредмечуваиня концептуальних схем, які сконструйовані суб’єктом.

У главі третій "Природа об’єктивних законів і проблема їх існування" аналізуються ті труднощі, з якими пов’язане тлумачення поняття "існування об'єктивних законів". Серед них треба відзначити розуміння законів, як яких-небудь матеріальних утворень. Що значить висловлювання "об’єктивні закони матеріальні"? Вказане тлумачення об'єктивних законів грунтується на визнанні матеріальності зв’язків та відношень. Чи можна стверджувати матеріальність зв’язків та відношень? На перший погляд, відповідь може бути позитивною. Але уважний аналіз цього питання показує, шо воно значно складніше.

Шо приховується за поняттям зв’язок з онтологічної точки зору? Зв’язок виражає не себе, а зміст "другого", "іншого" - речі, системи речей. З одного

боку, зв’язки "приховують" зміст речей, з іншого, - розкривають їх природу. Як встановити матеріальність зв’язків? Можна було б встановити так як це робиться стосовно речей. Але зв'язки, кластивосгі як об’єкт дослідження не мають просторових меж, і їм не можна приписати існування, подібних до речей. Якщо взяти до уваги засіб існування і вираження зв’язків як своєрідність "пзасморефлективність" речей, то різншія між зв’язками і речами - не відмінність, протилежність матеріального і ідеального. Зв'язки, як форма зображення властивостей однісї речі в іншій речі, ілехтьні. Це мав на увазі К.Марке, аналізуючи підношення предметів (речей), які виступають одиницями, еталонами різних вимірові.

Враховуючи сказане, можна в першому наближенні визначити, шо таке об’єктивний закон. Закон - ідеальне для суб’єкта, шо пізнає і практично діючої людини - відтворення мір запільних, необхідних, інваріантних, регулярних зв’язків матеріальних речей шляхом їх репрезеїггантів. Закони, виступаючи тотальною якістю системи "об’єкт - практика - суб’єкт", приховані від зовнішнього погляду і є підсумком суб’єктно-об’єктних відношень. Закони набувають "субстратиої видимості", "речевого характеру" лише в цілеспрямованій зміні об’єктів і поза цілеспрямованої діяльності не існують. Отже, носіями об’єктивних законів є не просто зв’язки і відношення речей поза свідомістю. Об’єктивні закони як ідеальні "утворення" існують між суб’єктом і об’єктом, включаючи протяжності об’єкта і суб’єкта, час їх існування. Тому можна говорити про просторово-часове існування об'єктивних законів. Об’єктивні закони "функціонують' у континуумах людських культур (в знакових системах, схемах дій, мові, економічному просторі і т.ін.) і в їх межах відбувається опредмечування і розпредмечування концептуальних схем, які претендують на статус об’єктивних законів.

До чиста важливих відносяться вимірювальні процеси. У § І. 'Процедури вимірювання та існування законів" наголошується, шо вимірювання ніколи та не є "справою техніки", аналізується роль метафізичних уявлень про об’єктивно існування істинних значень вимірювальних величин. У зв’язку з ним визначається евристичний смисл розрізнювання рівнів вимірювання: онтологічного, гносеологічного.

Щодо онтологічного рівня вимірювання, то зазначимо таке: поняття "істинне значення вимірювальної величини" характеризує не вимірювальні процеси самі по собі, а те, як вони "проглядаються" через призму понять конкретних теорій. Разом з тим, поняття "Істинне значення вимірювальної величини" не входить в зміст поняття "теоретизований світ”. Світ об’єктів тієї чи іншої теорії досить обмежений, він просто не може бути нескінченним, якщо теорія претендує на істинність. Витоком "істинних значень вимірювань" є не тільки теорія та її об'єкти, але й

Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 25, 4.1. -С. 78.

діяльність суб'єкта, його світоглядні настанови, стиль мислення, наукова картина світу, методологічні програми і т.ін.

Наголошується, шо у вимірювальних процедурах велике значення мас суб’єктивна компонента - об’єктивні ідеальні форми мислення. Акцент на об’єктивну реальність форм мислення мас сенс лише в межах культурно-історичного континууму, в якому функціонують вимірювальні процедури. У вимірювальних процедурах суб’єктивне і об'єктивне, матеріальне та ідеальне не є двома відмінними та самостійними компонентами множини законів. Співвідношення між ними залежить від суб’єкта, віт його позиції (осмислення чи ні) залежить зміна гносеологічного статусу об’єктивної реальності, а отже і законів. Аналіз труднощів вимірювання свідчить про те, шо без світу суб’єкта спостережень про свої власні суб'єктивні стани не існує "істинних значень вимірювальних величин".

У § 2. "Освіта як фактор трансляції законів" розглядаються деякі аспекти співвідношення теорії пізнання і теорії навчання і , зокрема, роль процесу навчання, як фактора онтологізаиії та об’єктивації концептуальних схем. За свосю генезою об’єктивні закони є ідеальними схемами, що сконструйовані в процесі пізнавальної діяльності, на основі яких виникають конкретні методологічні регулятиви, перетворюючись в еталони діяльності наукового товариства. Ці ідеальні образи трансформуються до статусу соціально визначених цінностей через систему освіти.

У процесі навчання концептуальні схеми зазнають дидактичної інтеріорізації, тобто специфічно транс<|юрмуються: вербалізуються,

схематизуються, спрощуються, стають, якщо цс можливо, наочно сприйнятими. У процесі навчання виникає рефлексія перетворювальних, модифікованих наслідків діяльності. Процес дидактичної інтеріорізації полягає в переміщенні внутрішніх "планів свідомості" суб’єкта, розумових схем у зовнішнє поле. Цс зовнішні: поле і передбачає своєрідну

реконструкцію сконструйованих концептуальних схем.

В теорії навчання виділяються три рівні: онтологічний, гносеологічний і методологічний.

Онтологічний рівень у дидактиці - це рефлексія зв’язки "знання. -об’єкт"; висловлювання онтологічного рівня мають нормативний, предметний характер. Особливістю онтологічного рівня є те, що концептуальні схеми перетворюються в абсолютні ідеальні об’єкти, які лише приблизно відповідають об’єктивній реальності. В дидактичній онтології закони ключових теорій класичного природознавства - механіки, термодинаміки, електродинаміки - можуть претендувати на повну точність.

Гносеологічний рівень у дидактиці - це рефлексія зв’язки "суб’єкт -об’єкт". На відміну гносеології, вказана зв’язка - це відношення абсолютної коїгтрарносгі. Грані відмінностей між об’єктом і суб’єктом принципові. Об’єісги пізнання, якими виступають закони, є незалежними. від умов

пізнання, то&то умови ніяк не впливають на характер, "природу" законів. Умови пізнання в дидактичних процесах також мають місце, -вони опосередковують не об’єкт, а суб’єкт.

Методологічний рівень у лилактипі - не рефлексія зв’язки "суб'єкт- -знання". На цьому рівні аналізується знання як необхідний результат використання навчальних методів. У параграфі розглядаються деякі навчальні методи, зокрема, наочності і пояснення, на прикладі аналізу певних законів - Архімеда, Клаґшерона-Менделеєва.

У § 3 "Мова як форма оіггологізації законів" аналізується питання про умови об’єктивності законів з точки зору функціонування природньої мови, зокрема, "мови науки". Предметом розгляду є "мова науки" у вузькому розумінні - типи термінів 'і висловлювань, завдяки яким знання об’єктивується. Звертається увага на роль метафоричних понять у структурі теорії. Функціонування метафори - прояв і існування проблеми. Метафора як різновид аналогії є одним із засобів об’єктивації понять, що виражають закони. Метафора - це і засіб номінації та переосмислення старих понять. Метафори мають різну природу і виконують різні функції, але їх зв’язок із законами досить яскравий (наприклад, метафори: "сила", "тиск", "маса", "поле", "кварк", "струна" і т.ін.).

Аналіз взаємозв’язку мови і законів дозволяє виділити принаймні два моменти: перший - смисл і значення закону, який виражений в мові, другий - деяка, об’єктивна, пов’язана з функціонуванням мови як практичної свідомості, невизначеність. Отже, постає питання про смисл і значення закону, що виражається мовою. .

Смисл законів виражається через його формулювання. Зміст закону виходить за межі змісту його формулювання. Тому і смисл закону не залишається незмінним. Формулювання і смисл виражають закони, їх завдання - розкрити зміст закону в даний період розвитку науки.

Тут же стверджується, підкреслюється, що мова виступає засобом закріплення творчої діяльності мислення з конструювання концептуальних схем, яка пов’язана з пізнанням та практикою. Існування мови як матеріальної форми закріплення мисленного конструювання концептуальних схем породжує проблему, яку можна умовно назвати як "буття закону в мові".

Мова не має безпосередньої о відношення до об’єктивних законів, і , отже, вона не може зіставляться із світом законів в такій площині, в якій зіставляється мислення і об’єктивні закони. Тому має смисл не відношення "мова - закон - річ", а "мова - думка - закон - річ", а точніше - "мовна думка - закон - річ". Властивості мови є свідоцтвом того, як важко сформулювати, сконструювати концептуальну схему, яка б задовольняла потребам людини.

Якщо говорити про мовне буїтя законів у методологічному плані, то необхідно мати на увазі мовно втілення сприйняття світу - зв’язків, відношень речей, саме об’єктивного світу, який містить і саму людину як частину його. Мислення людини, її діяльність через опредмечування та розпредмечування концептуальних схем, формує світ законів. Тому не можна стверджувати, що і мова здатна, поза мисленням, с<}>ормувати ще свій світ законів, зміст якого детермінується мовою. Ті системою та структурою. Мовне буття законів становить семантика понять, виразів, пропозішіональних висловлювань, які є елементами концептуальних схем. Семантика впливає на свідомість та мислення, уявлення людини про об’єктивні закони, ніби примушує одягти "мовні окуляри", крізь які вона сприймає "природу" законів. Семантика мови, семантика слова відділяється від мислення, що утворює два категоріальних світи вираження законів -понятійний (логічний) і мовний ( семантичний).

Співвідношення "мови та об’єктивних законів" не є проблема істинності або помилковості уявлень людини про світ. Самі мовні висловлювання, що стостуються смислу законів, не можуть бути ні істинними, ні помилковими по відношенню до схеми мислительної діяльності, і особливо по відношенню до первинного світу речей, з яким має справу людина, бо мова така, якою її використовує людина.

У главі четвертій "Закон в структурі наукового пізнання" аналізується питання про взаємозв’язок методів та законів (саме метод екстраполяції та класифікації), при яких умовах вони виступають засобами опредмечування і розпредмечування концептуальних схем.

Для розуміння особливостей концептуальних схем важливо встановити міру: а) ідеалізації, ступеня узагальнення, огрубления моделі або образу; б) екстраполяції, бо будь-який закон формулюється в загальній формі, в той же час як чуттєвий досвід, від якого "відштовхується" суб’єкт, завжди обмежений.

Екстраполяція законів якісно неоднорідна; існують різні типи її, що обумовлено, по-перше, неоднорідністю самого науковою знання; по-друге, ступеня формалізації, математизації наукового знання. В дисертації виділяється емпіричний та теоретичний характер екстраполяції як процедури опредмечування та розпредмечування законів.

Особливістю емпіричної екстраполяції є те, що це таке перенесення теоретичних термінів на предметну область, при якому їх значеннями виступають результати спостережень та вимірювань. Загальною підставою для "мови спостережень" слугує числова оцінка формул та емпіричних даних. Емпірична екстраполяція обмежена.

Теоретична екстраполяція характеризується перенесенням на предметну область "конструктів" та абстрактних об’єктів. Екстраполяція законів не

може тлумачитись як остепсивне опрелмечування теоретичних поісять та термінів. •

Теоретична екстраполяція в спою чергу ділиться на прнролну та строгу. Аналізується підмінність природньої та строгої екстраполяції на прикладі застосування законів механіки ло руху макротіл.

У § 2 "Метол класифікації та закони" з’ясовується, то термін "класифікація" настільки загальновживаний у науці, внеслілок чого смисл і значення не завжди зрозумілі. У використанні як самого поняття "класифікація", та йому відповідних - "систематизація", "типологія", "таксон", "ієрархія", "кластер" і тощо немає ніякого узгодження, що є свідченням відсутності розробленої системи понять, пов’язаних із класифікаційними процедурами: Це змушує звернутись до аналізу поняття "класифікація".

Класичне природознавство використовувало два типи класифікацій: природну та штучну. В той же час розуміння класифікації як особливих логіко-гноссологічних процедур базувалось на ідеї аналітичного підходу. Ідея аналітичного розглялу природи сприймалась природознавцями як щось само собою зрозуміле. У науці Нового часу, як начебто зрозумілий, виступав постулат об’єктивності деяких “простих сутностей", які здобуті в досліді, експерименті, спостереженнях і які можуть бути описаними мовою математики. Класифікаційні процедури в такому розумінні, в філософії, починаючи з І.Канта, а в природознавстві - з ЖЛамарка, почали переглядатися. У нормативному плані процес осмислення ролі класифікаційних процедур незавершений. До цих пір чітко не визначене місце класифікаційних процедур у системі факторів, які організують науково-пізнавальну діяльність, їх зв’язок з різними соціокультурними детермінантами (стиль мислення, парадигма, дослідна проірама, концепції і т.ін.).

Розвиток сучасного наукового знання вніс свої корективи в розвиток класифікаційних прогсдур. їх розвиток відбувався у двох напрямках. Перший стикається з теоріями, які виникають у спеціальних галузях знань (класифікація елементарних частинок у фізиці, таксономія в сучасній геології, зоологічна систематика в біології). У межах цього напрямку існує проблема природної класифікації.

Проблема природної класифікації досить складна. Побудування класифікаційних схем, які б відобразили лише загальні об’єктивні закони -це, по-перше, данина традиції, по-друге, певний ідеал наукового дослідження. Наприклад, перехід сучасної фізики до пізнання об’єктів нового рівня, яким є світ в цілому, породжує, по-перше, необхідність перегляду її найглибших підвалин, зокрема, пов’язаних з аналізом категорії "закон" ; по-друге, з'являються нові суміжні проблеми, які не можуть плідно досліджуватися окремими фізичними теоріями.

Другий напрямок класифікаційних процесів пов’язаний із поняттям "узагальнена форма". Другий напрямок сформувався під впливом загального стану теоретичного знання сучасності, компонентами якого с ілеї кібернетики, системний підхід, ймовірнісний стиль мислення і т.ін. У розумінні "узагальнена форма" с певні труднощі; поняття "узагальнена форма' не тотожне категорії. Наприклад: "унітарні симетрії", "ізотопічний мультнплет’ - цс "узагальнені форми". Класифікація "узагальнених форм" є окремим випадком гносеологічного аналізу класифікаційних проблем сучасної науки. За побудовою конкретних типологій "узагальнених форм" стоїть багато інших задач, пов’язаних із змістовно-теоретичним описом об'єктів фундаментальних та прикладних досліджень. Класифікація "узагальнених форм" базується на підвалинах: І) онтологічних, 2)

гносеологічних. 3) методологічних, 4) соціальних. Висновки щодо класифікації "узагальнених форм" застосовуються до класифікації законів.

У § 3 "Методологічні проблеми класифікації законів" звертається увага на тс, шо будь-яка класифікація їх пов’язана з питанням про мсту класифікації та її цінності. Класифікація законів псрсдбачас певні передумови, з яких виділяємо такі: І) існування: 2) множина; 3) сукупність законів; 4) єдине; 5) єдність; 6) достатність. Пропонується схема класифікації законів на основі певних типів зв’язків: а) просторово-часових, 6) субстратних, в)

атрибутивних, г) структурних, д) функціональних. Виділені типи законів являють собою абстракції досить високого ступеня загальності. У науковому пізнанні дослідники формулюють більш конкретні вади законів:

просторово-субстратні, просторово-атрибутивні, просторово-структурні та ін. Типи законів поділяються на динамічні та статистичні, якісні та кількісні.

У гносеології склалася традиція, згідно з якою емпіричними законами називаються такі, шо сконструйовані на емпіричному рівні. Емпіричними

законами можуть бути закони всіх типів, а також якісні та кількісні,

динамічні та статистичні.

На основі схеми класифікації законів, як приклади, аналізуються сучасні уявлення про "стуктурні рівні матерії", "системність теоретичного знання“ (зокрема, єдність концептуального апарату природознавчих наукових

теорій), а також методологічні моделі розвитку науки - дослідницьких проірам. парадигм.

П’ята глава "Детерміністська структура закономірного езіту і проблема еволюції природи" присвячена аналізу проблеми законів у різних моделях детермінізму. Уявлення про універсальні закономірності матеріальних процесів, їх обумовленість в тій чи іншій формі та пізнання як детермінантів, так і законів розглядались Б.Спінозою, Ф.Енгельсом, В.І Леніним, Б.М.Кедровим, П.В.Копніним, С.Б.Кримським,

В.І.Кузнєиовим та іншими. Складність цього питання обумовлена тим, шо

ідею існування загальних закономірностей пов’язували з проблемами глобального еволюціонізму, розвитком матерії. Звідси випливало» шо об’єктивні закони змінюються в просторі і часі. В рамках пісї концепції детермінізму сформулювалось уявлення: основою історизму та еволюції об’єктивних законів є наш реальний світ. Дисертант певний час поділяв такий погляд. 1 цей погляд мас підстави, якшо об’єктивні закони тлумачити як матеріальні, що обумовлюють існування процесів та явищ природи. Таке розуміння "природи" об’єктивних законів є вираженням "речової* методології: об’єктивний закон є особливою матеріальною річчю, яка обумовлює, детермінує всі процеси та явища. Отже, завдання науки -якимось чином зафіксувати існування та еволюцію об’єктивних законів. В тексті підкреслюється, що окреслена точка зору не відповідає сучасному рівню методології наукової та практичної діяльності людини.

Подальше узагальнення поняття "закон", з одного боку, неможливе поза вирішенням проблеми універсальності детермінізму, зокрема, розробок моделей і типів детермінації різних абстрактних світів, а з іншого - більш глибокої розробки проблеми ідеального. Концепція детермінізму повинна бути деякою системою принципів, які визначають характерні особливості фундаментальних природничих теорій. Концепція детермінізму повинна включати ідею суб’єкта, що самостійно творить. Але не суб'єкта, який вільний від зв’язків і відношень речей природи, а людини, яка здатна творити не тільки за міркою будь-якого об’єкта, але і за "законами краси" (К.Маркс). Неможливо обійти мовчанням ті труднощі , які виникають на цьому шляху. Визнання зв’язності детермінуючих факторів і часу т це визнання незворотності становлення на всіх рівнях фізичної діяльності. У зв’язку і цим і виникає так звана "проблема детермінації існування": чому реалізувався фізичний світ саме у такій фрмі, з фундаментальними атастивостями, котрі не можуть бути раціонально пояснені за допомогою відомих законів. Звідси випливає, принаймні, дві проблеми: з одного боку, проблема раціонального пояснення нових понять, образів невідомих класичній науці, з іншого - телеологічна проблема. Але чи не є ми свідками народження нової наукозої раціональності, яка буде включати як своє необхідне систему цілєвих, а не тільки діючих причин.

Загалом проблема полягає в тому, шоб зрозуміти, що поняття абсолютного - це і продукт людської діяльності, результат людської культури. Не тільки свідома рефлексія, але й безпосередня інтуіція Буття, Світу, Універсума - результат творчої діяльності людського розуму. Тому і об’єктивні закони не є чимось готовим, завершеним. Об’єктивні закони -це щось таке, що конструюється кожною історичною епохою, і суб’єкт може взяти участь у процесі їх конструювання, опредмечування та розпредмечування.

Завершується дослідження висновками.

ГОЛОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ В ПУБЛІКАЦІЯХ:

!. Закон как объест философского анализа. Проблем». Теории. Гипотезы.). - Монография. Днепропетровск, 1995. - 14,4 пл.

2. Необходимость и случайность в фундаментальных естественнонаучных концепциях н техническом творчестве -//Материалистическая диалектика. Необходимость и случайность. - Монография. Киев, 1988. - 0,75 пл. (в соавторстве).

3. Необходимость и случайность в физике //Материалистическая диалектика. Необходимость и случайность. - Монография. Кис», 1988. -0.8 п.л.

4. Функционирование категории "возможность" и "действительность" в современной физике //Материалистическая диалектика. Возможность и действительность. - Монография. Киев, 1989. - 0.75 пл.

5. Функционирование категорий "одно" и "множество” в физической и химической науках //Материалистическая диалектика. Одно и множество. -Монография. Киев. 1992. - 0.8 пл. (в соавторстве).

6. Типология законов и взаимосвязь фуиламентальных и прикладных наук //Фундаментальные и прикладные исследования в условиях НТР. -Сборник. Новосибирск, 1978. - 0.5 пл.

7. Познание объективных законов как фактор научного прогресса в естествознании //Методологические и философские проблемы в физике. -Сборник. Новосибирск, 1982. - 0.75 пл.

8. Некоторые методологические аспекты прогнозирования лого!снеза //Роль методологии в развитии науки. - Сборник. Новосибирск, 1985. - 0.75 пл.

9. О классификации естественнонаучных законов //Физическая теория и реальность. - Сборник. Воронеж. 1976. - 0.75 пл.

10. Тождество и различие законов материального мира //Категории диалектики. Тождество и различие. - Сборник. Свердловск, 1981. - 0.5 пл.

11. Логико - методологические проблемы классификации естественнонаучных законов //Вестник Киевского университета. Вопросы философских наук. - Выпуск 13, 1981. - 0.5 пл. (в соавторстве).

12. Методологические проблемы классификации естественнонаучных законов //Философские проблемы современного естествознания. - Киев, 1983. - Выпуск 55. - 0.5 пл. (в соавторстве).

13. Идея развития и эволюция объективных законов природы //Понятие розвития и актуальные проблемы социального прогресса. Развитие в природе. Социальный прогресс. Тезисы конференции (апрель 1985). -Пермь, 1985. - С.90 - 93.

14. Рецензия на книгу В.С.Бярашенкова. Существуют ли границы науки. Количественная и качественная неисчерпаемость материального мир». -Мысль, 1982, 208 С. //Вопросы философии, 1984, N9. - 0.5 пл.

15. Рецензия на книгу А.Л.Псчснкина. Математическое обоснование в развитии физики. - М., 1984, 249 С. //Вопросы философии, 1986. - N2. - 0.5 пл. (в соавторстве).

16. Мировоззренческое значение концепции детерминизма //Философские проблемы современного естествознания. - Киев, 1986. -Вып. 60. - 0.5 пл.

17. К вопросу о специфике теории классификации в современном естествознании //Философские проблемы современного естествознания. -Киев, 1986. - Вып. 62. - 0.5 пл. •

18. Замітки про філософію Г.Сковороди і про сьогодення суще //Монастирський острів, 1994. N2, - 1.0 др. арк.

19. Методологические проблемы классификации технических наук //Вестник Днепропетровскою университета История и философия науки и техники. - Вып. 1. - 1994. - 0.5 пл.

Kapiton V.P. presents his thesis "The Socio-Cultural Aspects of Objective Laws (on the materials of history of philosophy and science)" for a doctor’s degree of philosophy. The speciality is 09.00.09 - "Philosophy of Science and Education". Kharkov State University. Kharkov, 1996.

In this defending typcscript was elaborated the conception of interpretation of existence of objective nature’s laws. This conception presents the objective nature’s laws as ideal forms of the neccssary, essential, general, invariant connections and rclctions of material phenomena whose ingredient is the various spfercs of cullure.The existence of the objective laws ’¿tic determined not only by the connections and relations of nature’s things, but also by the social and cultural factors such as philosophycal notions, logic of thinking, means of experimental and technological activity, standari of development of technics, measuring procedures, didactic processes, natural language etc..

Proposed approach to the interpretation of the essence of the objective laws as ideal forms’ allows to specify a number of thesis of the conception determinism of the modem mcthology, the epistemology and the theory of teaching.

зо

Капитон В.П. Социокультурные аспекты объективных законов ( на материалах истории философии и пауки). Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки и образования. Харьковский государственный университет. Харьков,

Защищается рукопись, в которой на материалах истории философии и науки разработана концепция истолкования законов природы как идеальных форм необходимых, существенных, общих, инвариантных связей и отношений материальных явлений, ингредиентом которых выступают различные сферы культуры. Существование объективных законов определяется не только связями и отношениями вещей природы, но и социокультурными факторами: философскими представлениями, логикой мышления, средствами экспериментальной и технологической

деятельности, уровнем развития техники, измерительными процедурами, дидактическими процессами, естественным языком и т.д. Предложенный подход к истолкованию "природы" объективных законов как идеальных форм позволяет уточнить ряд положений концепции детерминизма, современной методологии, теории познания и теории обучения.

Ключові слова: закон, концептуальна схема, конструювання законів, об'єктивні закони як ідеальні форми зв'язків, об’єктивація концептуальних схем, опредмечування і розпредмечування, об’єкт, суб’єкт, вимірювальні процедури, дидактичні процеси, детермінізм, метод класифікації,

узагальнена форма, класифікації, теорія класифікації.

Підпис, до друку 7.12Л с. Формвт 6С х £Л/Іб. Папір друк. £ 2. /рук офсетний. 1,72 унв.друк. -срк.

1,76 уч.-видв.ярк. їирок ІІС екз. Зам.Р 143.

іеркавна кєтаіургз йна академія Україну.,

32С0С5, /ніпропетровсьх, пр.Гаггріна 4. Ротапринт £о ГМетАУ, 3 2 0005, З.оцмансьяе носе, З-б

1996.

Автореферат.

Відповідальний за випуск проф М.А Маковський