автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: Специфика нравственного содержания мифологии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Специфика нравственного содержания мифологии"

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

на правах рукопису

ВАНЮШИНА ОЛЕНА ФЕЛІКСІВНА

СПЕЦИФІКА МОРАЛЬНІСНОГО ЗМІСТУ МІФОЛОГІЇ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських

наук

Спеціальність 09.00.07 - етика

Дисертацію виконано в Київському університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент Аболіна Тетяна Георгієвна

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Пасько Ніна Іванівна

кандидат філософських наук, доцент Деревянко Тетяна Іванівна

Провідна установа - Вінницький державний технічний університет

Захист відбудеться 1997 року о годині

на засіданні Спеціалізованної вчене/ ради Д.01.01.39 у Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою:252001, м.Київ-1, вул.Володимирська, 60, аудиторія 327.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий £01997 року

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент у

'.ЇО.Кучерюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Визначення специфіки моральнісного змісту міфології є актуальною темою етики. В XX столітті міфологія стала об'єктом пильної уваги з боку різних наук. Перша хвиля інтересу до неї була спричинена етнографічними дослідженнями; друга - спробами літературного та філософського опрацювання міфу; третя ж хвиля, початком якої можна вважати рубіж 60-70 рр., стала наслідком напружених пошуків нових інтерпретацій статусу розуму в сучасній культурі. Починаючи з 60-х років в інтелектуальному світі раз-пораз лунають гучні гасла, в яких констатується втрата розумом колишніх беззаперечних світоглядно-орієнтаційних функцій, та висловлюються заклики звернутися до альтернативних форм засвоєння світу, реабілітації міфу, відродження духовних потенціалів міфологічної картини світу.

Загальновизнаною є та теза, що філософію кінця XX століття суттєво характеризують такі наукові пошуки, що стверджують багатоваріантність та плюралістичність істини; стисло ї ї сенс можна висловити за допомогою відомої формули Ж.-Ф, Ліотара "війна цілому", висунутої в праці "Відповідь на запитання: що таке постмодернізм?”

Представники постструктуралістського спрямування завжди виявляли посилений дослідницький інтерес до міфології, інтерпретуючи її в якості панацеї від раціоналістичних бід нашого часу. Однак міф розглядався ними лише як форма ствердження неповторного, а не як засіб об’єднання людей.

Кінець нашого століття позначений такою тенденцією розвитку філософської думки, в межах якої досить критично осмислюється можливість створення єдиної філософської системи. Про це свідчать матеріали XIV Конгресу філософської спільноти ФРН (вересень 1987, Гессен) або XIX Всесвітнього філософського конгресу (серпень 1993, Москва); до речі, на останньому форумі один з сімпозіумів мав промовисту назву "Чи можлива єдина філософія?"

В сучасній культурі все частіше міфологія розглядається як можливий засіб об’єднання людей, і різноманітних за змістом

та національним колоритом філософських систем. Проте, якою б мірою сучасна людина не виявлялася раціоналізованою та цивілізованою, в ній незмінно залишається більш або менш глибоко вкоріненим міфологічний архетип (К.Г. Юнг) або міфічні інтуїції (О.Ф. Лосєв). Має місце також зворотній вплив змісту суспільних відносин на формування міфосвідомості. Невипадково сучасні культурологічні дослідження доводять, що істинною моделлю міфу, з цієї точки зору, є не стільки природний світ, скільки світ соціальний. Міф, в такому тлумаченні, постає немовби фотонегативом суспільних зв'язків та їх ієрархії. Таким чином, міф водночас і відображає суспільні відносини, і формує їх.

Стародавня міфологія з її синкретизмом, глибоко духовним ставленням до природи, дитячою наївністю та "незіпсованістю" поглядів на місце людини в світі (не даремно ж, скажімо, антична міфологія протягом багатьох столітть була обов'язковим елементом класичної європейської освіти) знову стає джерелом духовних пошуків людства. Непересічні надбання людства, втілені в грецькій міфології заповнюють собою ціннісний вакуум, що виник, надають людині цілісності, а разом з тим й міцності та життєздатності. Саме тому аналіз ду-ховно-моральнісних сенсів життя людини, втілених у міфології, має суттєве значення не тільки для етичних досліджень, а й для вироблення нових світоглядних орієнтацій.

Стан дослідження проблеми. Наукова література з міфологи, що присвячена дослідженню є численною і різноманітною, спирається на тривалу історичну традицію (Платон, стоїки, епікурейці). Дослідження міфу - це царина часом гра- ’ нично розбіжних інтересів і істориків культури, і етнографів, і лінгвістів, і філософів. Разом з тим напрацювання представників різних наукових галузей інколи вдало взаємодоповнюються. Особливо інтенсивне вивчення міфології розпочинається в другій половині XX століття. .

Можна виділити наступні основні школи дослідників міфології:

- лінгвістична (німецькі вчені Я. та В. Грімм, А.Кун,

В. Манхардт, англієць М. Мюллер, росіяни Ф.І. Буслаєв,

О.Н. Афанасьєв, представник української школи-О.О.Потебня, вивчали міф з точки зору певних механізмів функціонування

мови);

- антропологічна (Е. Тайлор, Г. Спенсер, Дж. Фрезер,

£ Ленг, Б. Малиновський, Л. Леві-Брюль, Є. Дюркгейм; школа виникла на фундаменті порівняльної етнографії);

- символічна (Е. Кассірер, О.М. Фрейденберг розглядали міфологію в якості автономної символічної форми культури поряд з іншими її символічними формами - мовою та мистецтвом);

- психоаналітична (3. Фрейд, К.Г. Юнг пов'язували міф з безсвідомим рівнем психіки);

- структуралістська (К. Леві-Стросс, Ж. Дюмезіль аналізували міфи за допомогою структуралістських методик).

В працях марксистскої орієнтації вивчення міфології ■

велося в межах двох дисциплін - етнографії (А.Ф. Анісімов,

А.М. Золотарьов, Ю.П.Францев, Б.І.Шаревська, М.І. Шахнович), філології та культурології (М.М. Бахтін, О.Ф. Лосев, Є.М. Ме-летинський, 1.1, Толстой, В.Н. Топоров, І.М.Тронський,

І.Г.Франк-Каменецький, О.М. Фрейденберг, ін.). Головний об'єкт дослідження в їх працях становило співвідношення міфології і релігії. •

. Проте, не зважаючи на значну кількість і грунтовність літератури, що присвячена міфології, полишається малодо-слідженим моральнісний зміст цього феномена. Сьогодні практично невирішеним є питання про різнонаповненість моральнісним змістом міфології родової спільноти (природня моральність) та про форми соціокультурної репрезентації цієї міфології за доби полісної організації суспільства або епохи еллінізму (початок формування особистісно-індивідуальної моральної свідомості).

Для дослідження суттєве значення мала розробка проблеми сутності та спеціфіки моралі в працях Л-М. Архангельського, Г.К.Гумницького, О.Г. Дробницького, В.Г. Іванова,

С.В. Курильова, B.C. Пазенка, Н. І. Пасько, О. І. Фортової,

Т.В. Холостової, К.А.Шварцман, А.Ф. Шишкіна, В.Г. Яценко та подальший теоретичний аналіз різних проявів моральнісного життя людини в працях Т.Г. Аболіної, В.П. Бачініна,

Т. І. Деревянко, А.М. Єрмоленка, В.В. Єфіменка, В.А. Малахова, С.О. Кисельова, О. І. Левицької, О.М. Лінчук,

О.В. Шинкаренко та ін.

Попри всю численність наукових розвідок з зазначеної

З

проблематики, малоаис&ітленою тут полишається внутрішня структура поняття "моральність" і її зв’язок з поняттям "моралі"; без опрацювання цього аспекту тема дисертаційного дослідження не може бути розкрита в усій повноті.

При аналізі різних аспектів моральнісного буття людини важливу роль відіграли фундаментальні ідеї таких визначних філософів як Гегель, М.О. Бердяев, Я. Карсавін, Е. Кассірер,

Е. Фромм, М. Хайдеггер...

В тій крнцепції моральнісного змісту міфології, яка пропонується в даному дослідженні, суттєву роль відіграє тлумачення деяких вихідних понять, першим з яких є поняття особистості. Останнім часом в філософських колах України, а також країн СНД сутність цього поняття стала предметом широкого обговорення. Цей процес знайшов своє відображення зокрема в працях "світоглядної школи” (Є.К. Бистрицький,

В. П. Іванов, В.І. Мазепа, В.Г. Табачковський, В.І. Шинка-рук, ін.) та культурологів ( Л.М. Баткін, B.C. Біблер,

A.Я. Гуревич, Є.Б. Рашковський, ін.).

Дисертація спирається на той напрям історико-культуро-логічної літератури з проблем античності, який працює на доведення ідеї про те, що в межах античної культури міфологічна система не лише збереглася та знайшла органічне застосування, але й змогла саме в цю епоху щонайяскравіше себе виявити і реалізувати. Йдеться про праці С.С. Аверінцева,

B.В. Бичкова, В.П. Горана, А.В. Гулиги, А.І.Зайцева,

Д.В. Кузовкова, М. Ліфшиця, С.І. Радціга, А. Рановича,

М.Є. Сергієнко, А.А. Тахо-Годі, В.Н. Топорова, В.Н. Ярхо.

Особливе місце в нашому дослідженні посідає проблема "грецького дива"; в її висвітленні ми спиралися, перш за все, на праці А. Боннара, Ж.П. Вернана, О.Ф. Лосева,

Ф.Х. Кессіді, Г.А. Мелікашвілі.

Оскільки першість у вивченні античної міфології належить античним філософам, ми постали перед необхідністю істо-рико-філософської реконструкції проблеми. Тобто аналіз розглядуваних питань відбувався за широкого застосування текстів античних філософів. .

Об’єктом Дослідження є міфологія як феномен культури, а предметом - моральнісний зміст міфології. ■ >

Мета дослідження полягає у розкритті специфіки моральнісного змісту міфології. Досягнення цієї мети передба-

чає розв'язання наступних завдань:

- проаналізувати різні історичні форми того змісту, який вкладався в основні узагальнюючі поняття моральної свідомості в межах етичної думки та загальнокультурного традиційного слововжитку;

- розглянути взаємозалежність понять ’'особистості" та "свободної волі", а також значення цих категорій для демаркації змістів моралі та моральності; окреслити той зміст моральності, який відповідає специфіці античної культури;

- проаналізувати фактори, що зумовили виникнення в межах грецької античності виключно глибокої та особливо виразної за формою міфологічної системи;

- обгрунтувати співвідношення, якого набувають в межах античної міфології такі суттєві чинники творчого духовно-мо-ральнісного самовизначення.особистості, як космос, боги, доля, людина-герой;

- довести, що динаміка понять "відплата" та "зухвалість", за допомогою яких здійснювалася морально-регулятивна функція міфології, зумовлена кризовими явищами, що спостерігалися в реальних звичаях епохи пізнього еллінізму.

Теоретична та методологічна основа дисертації. Особливістю дослідження, яка суттєво позначилася на його методології, в його міждисциплінарний характер і виконаність на порубіжжі філософії, етики та теорії культури.

При розв'язанні проблеми співвідношення моралі та моральності, вирішальне значення мала філософія персоналізму (переважно репрезентованої в дисертації працями М.О. Бер-дяєва), яка дозволила відмінність між цими двома феноменами віднайти в сфері духозно-моральнісного самовизначення людини.

Аналізуючи міфологію як глибинний феномен людського існування, ми спиралися на принцип тотожності ідеального і реального (у версії Шеллінга) як принцип, що характерізує саму сутність міфу.

Фактичну основу методології даної роботи склав діалек-. тико-феноменологічний метод О.Ф. Лосева, котрий розглядає принципи об’єктивізму, абсолютного позаособистісного космо-логізму, фаталізму та героїзму як основні принципи античної культури, глибоко міфологічної в своїх основах.

Наукова новизна дослідження полягає в особливій інтерпретації традиційного підходу до поняття “моральнісно-го змісту" міфології, з урахуванням усіх етико-теоретичних напрацювань з цього питання; така інтерпретація дала можливість більш конкретно розкрити той зміст, який потенційно є присутнім в зазначеному понятті, але раніше не актуалізувався.

Це положення можна конкретизувати в наступних пунктах:

- аналіз традиційних підходів стосовно визначення в етиці понять "мораль" і "моральність", а також - демаркації їх змістів в сучасній етичній теорії, дозволяє зробити висновок, що в міфології знайшла втілення така об'єктивна конкретно-історична специфіка моральності, до якої некоректно прикладати сучасна значення поняття "мораль”;

- моральність, що притаманна міфології, визначається не-усвідомлюваним характером функціонування в культурі і не передбачає проходження через критично-мислячу свідомість особистості;

- людина, в межах родової спільноти, оволодіває духов-

но-моральнісними сенсами життя через прийняття узагальнюючого змісту образів міфології, і лише за умови урахування цього впливу "природню моральність", суб'єктивний нрав лю-дини-члена родової спільноти - можна вважати непересічним . явищем моральнісної культури, найяскравіші зразки якого подає нам антична культура; ,

- універсальний, всезагальний, абсолютний зміст міфологічного типу духовності постає як пов’язаний з можливістю . творчого тлумачення образів та сюжетів міфології через інтерпретацію знаків та знамень долі, що надходять від богів;

- наростання розбіжності між нормативно-обов'язковим та реальною поведінкою зумовлює відповідний статус категорій "зухвалість” та "відплата" в міфологічних сюжетах - де зазна- . чені категорії постають як важливі передумови формування раціоналізованих структур моральнісної свідомості, моралі як складової суспільного ідеалу.

Практичне та науково-теоретичне значення дослідження..

Результати даного дослідження сприятимуть подальшим

теоретичним розвідкам щодо проблем моральності взагалі та моральності міфології зокрема. Матеріали дисертації можуть бути використані для стаорення систематичних курсів з історії та теорії етики, а також спецкурсів, присвячених міфології. Теоретичний матеріал дисертації становить інтерес для трго розділу культурології, котрий вивчає міфологію як тип культури. Визначення методологічних засад підходу до вивчення моральності міфологи дозволить краще зрозуміти механізм існування моральності в Історично більш пізніх типах культури, провести порівняльний аналіз різних проявів моральності,

. які назагал мають спільне підгрунтя універсальних законів духовного розвитку людства.

Апробація роботи. Основні положення та висновки дисертації'проходили апробацію на науково-методологічній конференції "Проблеми гуманізації технічної освіти" (Вінниця,

1992), науково-теоретичній конференції "Методологічні проблеми інженерної діяльності" (Вінниця, 1993), XIX Всесвітньому філософському конгресі (Москва, 1993), міжнародній конференції з проблем давньогрецької філософії "VI Арісто- . телівські читання" (Маріуполь, 1993), та на міжнародній науково-практичній конференції "Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості." (Луцьк, 1994).

Дисертація та автореферат обговорювалися на засіданні кафедри етики, естетики та культурології філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації. Мета та завдання дослідження визначили структуру дисертації, яка складається із “Вступу", трьох розділів, заключення та списку літератури. Послідовність розділів та параграфів зумовлена внутрішньою логікою розкриття теми: Перший розділ присвячено з'ясуванню методологічних засад визначення моральнісного змісту міфології; в другому провадиться докладний культурно-історичний аналіз феномена античності, як епохи, в межах якої міфологія найчіткіше виявляє свої суттєві риси; а третьому - обгрунто- • вується статус категорій "зухвалість" та "відплата" як таких, що власне становлять форму існування міфологічної моральності як такої.

г* '

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обгрунтовується актуальність теми дослідження, подається характеристика рівня опрацьованості проблеми, визначається мета і завдання дослідження, описується теоре-тико-методологічна база роботи, формулюється наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, які виносяться на захист, а також викладається структура дисертації.

Перший розділ * "Методологічні основи дослідження моральнісного змісту міфологи."- За специфікою вирішуваних завдань розділ поділяється на два параграфи.

В першому параграфі -"Співвідношення нормативно-регулятивного та духовно-особистісного рівнів моралі"- аналізуються такі основні категорії етичної науки, як "мораль" та "моральність", оскільки це дає змогу прояснити підхід до теми, її сенс та напрямки дослідження.

Спочатку ми звертаємося до історичної етимології слова "мораль", простежуючи як з його, попервах суто побутового, спектру значень поступово виокремлюється специфічно етичне значення. Латинське mos (мн. mores), - вдача, натура - від якого походить "мораль", є аналогом давньогрецького і практично повністю відповідає його значенню.

Назагал античність так і залишилася під владою семантичної поліфонії, не створивши універсального терміну, котрий би виключним чином характеризував усю ту сукупність феноменів, яку сьогодні відносять до сфери морального. Подібної універсальної категорї бракувало також і етичним теоріям античності. Ця ситуація невизначеності, термінологічної неточності та багатозначності зберігалася протягом надзвичайно тривалого історичного періоду, а її рештки наявні навіть у філософії Нового часу.

З середини 60-х років XX століття в радянській етичній літературі мали місце спроби чіткого наукового визначення моралі, створення такого її поняття, котре б узагальнило і зняло в собі попередню етичну традиц'о. Принагідно слід згадати праці Л.М, Архангельського, С.В. Курильова, Т.В. Холо-стової, К.А, Шварцман, А.Ф. Шишкіна, а також О.Г. Дробниць-кого "Проблеми моральності", (1972р) та "Поняття моралі"

(1974р); доробок останнього з перерахованих авторів виявився своєрідним підсумком усіх зусиль радянських етиків в зазначеному напрямкові. •

Сучасний стан проблеми визначення змісту поняття моралі можна відобразити в наступних пунктах:

1) мораль становить багатопланову структуру, складену з різних за своєю природою феноменів, які мають різний онтологічний статус (дії, стосунки, ціннісні значення, психологічні характеристики, структури мислення, мовні засоби);

' 2) поняття моралі грунтується на понятті нормативної регуляції; нормативні регулятори е знаряддями власне соціального контролю над масово-індивідуальною поведінкою; необхідність такого контролю зумовлена тим, що на зазначену поведінку зчиняють вплив також і інші фактори (природні, економічні, психологічні, приватно-ситуаційні); дія цих факторів загалом співпадає з об'єктивними потребами соціального життя, але також може й суперичити їм.

Згідно цього підходу до поняття моралі, який був домінуючим в радянській етиці, не існує суттєвої різниці між мораллю та моральністю. В філософських словниках ці поняття вживаються як правило у якості синонімічних. Так, знайшовши в філософському словнику статтю "моральність”, ми зазвичай зустрічаємо в ній стандартний зворот "див. мораль”. Не більше уваги "моральності” приділяється і в словниках з етики.

Однак, в тексті дисертації ми зазначаємо, що іноді в етиці моральність тлумачилася як дещо відмінне від моралі.

Першу спробу розведення понять моралі і моральності було зроблено Гегелем.

У кінці XVIII - на початку XIX ст. в етичній теорії склалася ситуація, коли мораль стали характеризувати через дві її сторони, що вважалися суттєвими. Перша відображала суспільно-регулятивну функцію моралі, друга - її особис-тісно-духовний вимір. .

Згідно гегелівського тлумачення, в суспільстві, до виникнення моралі, панують звичаї, традиції, тобто моральність першого рівня. Характериним для неї є те, що індивіди перебувають в простій тотожності з дійсністю. На більш пізньому ступеневі розвитку суспільства (в епоху Сократа) загальноприйнята норма поведінки, що була доти непорушною, починає

З-

піддаватися сумніву, зазнавати критики з боку індивідуальної свідомості; настає доба царювання моралі. Проте, в майбутньому мораль повинна знову перейти в моральність. Але це вже буде моральність іншого рівня, що постане в якості розумності суспільно-державного улаштування життя.

Сучасна західна етика також стикнулася з проблемою суспільного та особистісного боків моралі. І представники практично всіх течій сучасної етичної думки (інтуїтивісти, неопозитивісти, лінгвісти, емотивісти, екзистенціаліста, . неопротесїанти, ін.), що займаються цією проблемою, вирі- • шують її шляхом взаємовинятків. Мораль визначається як суто соціальне утворення, що не перетинається з сферою особистих мотивів та переконань; моральність - навпаки, як царина суто особистих переконань та мотивацій, які не мають стосунку до соціальної уніфікації поведінки індивідів. В дисертації наводиться декілька прикладів з теорій Тих авторів, які прагнули узагальнити і класифікувати розмаїття точок зору, репрезентованих в сучасній західній етиці (Hart Н. L. A. "The Concept of Law", Oxford, 1964, YVhitlley C. H. "On defining "moral”, "The diniiicm of morality", L., 1970, Edel A. "Me- .

thod in Ethical Theory”, L., 1963.

У працях марксистської орієнтації, поряд з домінуючим ототожненням моралі та моральності, існують також і прихильники вищезазначеного роз'єднання цих понять. Перш за все ми маємо на увазі працю B.C. біблера ''Моральність. Культура. Особистість. (Філософські роздуми про життєві проблеми.)", М., 1990, а також працю Т.Г. Аболіної "Історичні долі моральності. (Філософський аналіз морапьнісної культури.)", К„ 1992.

Отже, підбиваючи підсумки історичного розгляду підходів щодо розведення понять моралі і моральності, ми дійшли наступних висновків.

По-перше, найзагальніші поняття класичної античної культури, що відбивали в собі специфічно моральні прояви людського життя, постають як фіксація поступового виокремлення суспільно-особистісних рівнів моральнісного самоствердження людини в межах традиційної культури.

По-друге, аналіз традиційних для етики підходів щодо визначення понять "мораль" і "моральність", а також - демаркації смислових меж цих понять в сучасній етичній теорії,

дозволяє стверджувати: в міфології знайшла своє втілення така об'єктивна, конкретно-історична специфіка моральності, стосовно якої виявляються непридатними сучасні значення поняття "мораль”.

ГІо-третс, моральність завжди постає так чи інакше пов'язаною з поняттям нескутої волі (свободи вибору), а, отже, відповідно, і з поняттям особистості. Таким чином, виникає певна схема зв'язку, що намагається постати як універсальна: моральність - вибір - особистість. Ця схема вважається майже класичною. Якщо немає особистості, то немає вибору і немає моральності. Тому досить поширеною є наступна думка: в ті історичні епохи, коли ще відсутня стала "особистість" (в її новоєвропейському розумінні), відсутньою є «• також і моральність. Зазначена думка розповсюджується зокрема й на античність, котра становить царину нашого дослідницького інтересу.

В другому параграфі -"Специфіка прояву людиною неску-тої волі в межах міфологічної реальності"- ми розглядаємо взаємозалежність понять "особистість" та "нескута воля", оскільки це є важливим для наступних висновків.

В трактуванні поняття особистості дотримуємось тієї філософської традиції, згідно якої особистістю є індивід, котрий виходить сам із себе, тобто кінцева причина і ініціатор дії. Вважаємо, що таке розуміння особистості виправдало себе в історії філософії. А нові онтологічні тлумачення, які вважають буття головною характеристикою особистості, за всього свого еврістичного значення та виправданості реаліями сьогодення, не схоплюють, на наш погляд, можливо свідомо, змісту таких традиційних філософських категорій, як "індивід", "індивідуальність", "особистість".

Поділяємо точку зору, за якою особистість, як культурно-історичний тип людини, склалася в остаточному вигляді лише наприкінці XVIII століття (Л.М. Баткін).

Однак, в дисертації розглядається також і концепція середньовічної особистості, запропонована А. Я. Гуревичем.

Без свободи волі особистість неможлива, оскільки особистість - це перш за все можливість вибору індивідуального рішення, навіть за умов існування загальноприйнятих стандартів діяльності; Гострі суперечки з приводу можливості нескутої волі точилися ще за часів Сократа. Автором зосеред-

жено увагу на аналізові сучасного стану розгляду цього питания.

В етиці XX століття теж переважас думка про те, що суб'єктом моральності завжди є особистість, а моральність завжди передбачає свободу та творчість (напр. М.О. Бердяев). .

В античності, за словами О.Ф. Лосева, роль особистості виконує космос, саме космосові притаманна свобода і, отже, він постає як суб’єкт моральності.

Цілісну теорію обгрунтування моральності в умовах не-свободи людського існування (і в цьому випадку не має значення чи це антична доля, чи середньовічна божественна передвизначеність) розробив М. Ліотер. В трактаті "Про рабство волі” він стверджує, що нескута воля - це ілюзія, оскільки сам лише бог "знає все та вчиняє за незмінною, вічною, непогрішною Своєю волею". В цій ситуації тотальної передвизначеності людина керується лише страхом не опинй-тися серед обранців божих, і якщо їй кажуть, що ознакою обраності є слідування добру, то вона підсвідомо тяжітиме до добра. „

Люїерові вдалося створити внутрішньо цілісну моральному позицію не вдаючись до "свободи вибору".

Резюмуючи викладене ми можемо побачити, що в різні історичні епохи моральність по-різному себе виявляє, втілюючись в різноманітні форми. .

І тому видається доцільним ввести поняття "природня моральність". ,

"Природня моральність* - це первинна, або безпосередня моральність, яка втілюється в принципах існування класичної родової спільноти. ІУ джерелом є принцип спілкування, тісного взаємозв'язку з родом, оточенням, з родовою землею. Світ, у сприйнятті первісної людини, поставав як цілісний та гармонійний, але ця цілісність світу виявляла себе лише через опосередкованість родовими відносинами. З огляду на це, належність до роду була прилученням до історії. Таке відношення до життя роду як до життя космосу, історії, в свою чергу, є важливою конструктивною основою моральнісної культури. . '

Постійна взаємодія та взаємодопомога як необхідний принцип життя роду стимулює також і колективну відповідаль-

ність: провина окремої людини перекладалась на її родичів, а провина когось з них автоматично ставала також і її впаснога провиною.

В формуванні моральнісної культури важливу роль відіграло також і табу, оскільки воно сприяло становленню внутрішніх механізмів каяття, спокути, стримування, які пізніша увійдуть до арсеналу моральнісних цілей та мотивів.

Попри всі свої очевидні недоліки, система табу містила в собі перше і необхідне зерно більш високої культури.

Проте, хоча й регламентація первісного життя була жорсткого, існували певні відхилення в індивідуальній поведінці.

На наш погляд, одна з можливих відповідей на це запитання міститься в самій системі табу, в її подвійності (з одного боку, табу - синонім священного, з іншого - нечистого, небезпечного). Крім того, оскільки життя первісної родової общини не знало інстанції особистісного прийняття і приймалося лише тому, що не мало альтернативи (Т.Г. Аболіна), ця безальтернативність була причиною досить великого рівня конфліктності між членами роду.

Таким чином, навіть якщо людина свідомо не обгрунтовує свій вибір, але фактично робить його, вона вже функціонує за об'єктивною логікою моральнісного та безморальнісного вчинку.

Порівняно з моральністю, мораль є більш пізнім духовним утворенням, яке виникає при обробці розумом усієї сукупності багатого матеріалу природнього духовно-моральнісного життя первісного суспільства; мораль виробляє певні' кліше поведінки і бере під свій контроль духовне життя окремої людини.

Взаємостосунки моралі та моральності в історії культури не завжди були простими і хронологічно послідовними. З виникненням моралі моральність не зникає і остаточно в ній не розчинюється. Моральність в цьому випадку лише змінює форму, виходить на більш високий ступінь існування; вона перетворюється на моральність окремої людської особистості і паралельно співіснує з мораллю у сфері духу.

В кінці параграфу подаються наступні висновки;

1) моральність є динамічним явищем, яке змінює свої форми та засоби виявлення протягом історії; має місце чітка тенденція - від домінування в культурі природньої мо-

ралмюсгі до набуття переважного статусу оеобистісно-інди-відуальної моральності, тобто сучасним варіантом останньої;

2) визначення змісту поняття "моральність", яке є дійсною характеристикою духовного життя античного суспільства, пов'язане з такими засобами духоено-моральнісного само- , ствердження, котрі можуть забезпечити, навіть без проходження нараз критично-мислячу свідомість особистості, прийняття людиною певного необхідного кліше поведінки в тій або іншій ситуації, а також - відповідальності за наслідки такого прийняття;

3) суб'єктом моральності в міфологічну епоху постає Космос, лише він повною мірою наділений необхідними для цього якостями, а також свободою; засобом реалізації космічного "волевиявлення"є доля.

В другому розділі -"Особливості античної міфологи як феномена моральнісної культури”- розглядається антична міфологія в усіх її проявах, що є необхідним для дослідження міфологічної моральності. ’

В першому параграфі -"Історико-культурні передумови втілення в античній міфології універсально-есезагального мо-ральнісного змісту"- розглядаються основні чинники, сукупність яких спричинила та зумовила існування такого неповторного явища в історії культури, як античність.

Перш за все до таких чинників слід віднести суто природні: море та наявність гірського ландшафту, посушливий клімат, неродючий грунт створили сприятливі умови для тієї політичної організацї, яку гроки назвали полісом. Давньогрецька демократія - унікальне явище не лише для стародавнього світу.

По-друга, Греція та Рим були рабовласницькими державами 1 цей V* характер в унікальним, оскільки більшість нероз-винених класових суспільств фактично розвивалися в напрямку феодалізму, в на рабовласництва.

Крім того, античність постав як унікальний феномен ще й в тому плані, що антична Греція зберегла та поєднала міфологію (породження родового ладу) з рабовласництвом, а наза-гап уся антична наука та філософія є тією або іншою мірою рефлексією над міфологією.

У винятковості античності нас переконує той факт, що, в досить стислий історичний термін, вона висунула стільки

видатних людей, скільки не висувала жодна еґіоха ані до, ані опісля неї. Наприклад, Афінська держава (вільне населення в період найбільшого розквіту не перевищувало 200 тис. осіб) приблизно за одне століття дала людствові Сократа, Платона, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістофана, Фідія, Фемістокла, Перікла, Фукідіда, Ксенофонта. Видатний французький філолог, історик релігії та філософ Е. Ренан назвав цей феномен "грецьким дивом". З того часу це поняття широко застосовувалося багатьма вченими (слід згадати лише А. Боннара,

Б.Л. Ван дер Вардена, Ж.П. Вернана, А.І. Зайцева, А.Н. Колмогорова, Ф.Х. Кессіді, А. Сабо), кожен з яких намагався знайти власне концептуальне пояснення позначуваному ним явищеві.

Нам імпонує ідея Ф.Х. Кессіді щодо національного характеру греків, але й вона також не може бути визнана цілковито позбавленою вад.

Підсумком розглянутого параграфу є наступні тези:

1) всі вищенаведені концепції, які намагалися вичерпно пояснити феномен "грецького дива", видаються однобічними, оскільки фіксують лише окремі риси цього процесу (політична система, національний характер, рабовласництво), а подекуди, міняють місцями причину і наслідок; на наш погляд, дійсно ефективний шлях до пояснення цього феномена могло б подати застосування до аналізу "грецького дива" дільтеєвського поняття "розуміння життя”; саме це "розуміння” породило усі перераховані унікальні явища і високий рівень активності античної людини був його безпосереднім наслідком; духовність глибоко пронизувала відношення до життя, була тією основою, на якій зростала природня моральність;

2) міфологія становила собою духовну основу античної культури, зберігаючи рештки родового ладу та поєднуючи їх з рабовласництвом; не буде перебільшенням сказати, що вся антична наука та філософія були лише більш або менш латентними способами рефлексії над міфологією;

3) лише античність запропонувала унікальний засіб взаємозв'язку рефлексивної думки та міфологічного образно-чуттєвого сприйняття дійсності, причому обидва ці феномени не лише не заперечували один одного, але й не могли одне без одного існувати; це принципово відрізняло античну культуру від інших стародавніх культур (суто міфологічних за

змістом) та від культур сучасних, що позначаються однобічною спрямованістю на раціональну рефлексію; -

4) сучасна реміфологія є реакцією на кризу зарефлексова-ної, атехнократизованої європейської культури та спробою влити у неї свіжу кров, оживити її за античним рецептом; реміфологія є загальнокультурним явищем; його виявами є поняття на кшталт "парадигм" Т. Куна, "anything goes" П.Фейєр-абенда, "деконсгрукції фалдо левоцентризму" Ж. Дерріди; в радянській філософській думці спроби осягнення меж раціональності робилися зокрема в працях Н.В. Мотрошилової та

Н. Автономової.

В другому параграфі -"Еволюція уявлень про долю як відбиття змін моральнісиого змісту міфології”- аналізуються базові для античної культури поняття ("прояви життя"), які надають змогу зрозуміти місце, що посідала доля в структурі античного світогляду.

1. Космос. Основним світоглядним принципом для античної людини є принцип об'єктивізму, а цей об’єктивізм, в свою чергу, нерозривно пов'язаний з чуттєво-матеріальним космоло-гізмом. В дисертації розглядаються основні характеристики античного космосу: рух, кулеподібна форма, абсолютність, вічність.

2. Античні боги. Античні боги є ідеями, які втілені в космосі, це - закони природи, які ним керують. Адже погляд на античних богів як на дещо недосяжне є результатом християнізованого сприйняття античної релігії.

3. Доля. Це поняття тгкож є одним з основних для античної культури. Воно становить собою розвиток інтенції абсолютного космологізму. Оскільки немає нічого, окрім космосу, то всі закони, закономірності, звичаї, що існують в його надрах, і складають ту межу, якої він не в змозі перевищити. Ця межа є необхідністю, а необхідність в кожному конкретному застосуванні виявляє себе як доля. Доля як абсолютна сила надає космічному життєві певної окресленості, особливого ритму, гармонізує космос, слідкує за дотриманням балансу доброго і злого, прекрасного та потворного, дня і ночі. Космос саморегулюється завдяки долі. Для людини міфологічної епохи моральнісний вчинок полягав в добровільному прийнятті повеління долі як невід’ємної (хоча й не завжди свідомо оформленої) частини своєї власної природи. В якості

прикладу наводиться міфологічний образ Енея.

В початкових міфологічних уявленнях мойра - доля кожної істоти або навіть предмету - втілювалася в певній матеріальній речі - фетишеві. Коли запанували анімістичні уявлення, магічна сила, замкнена в фетишеві, стала уявлятися самостійним божеством, яке наділяє людину долею. Мойри стали тлумачитися як фатум, рок ("тс, що прорікається") і як доля ("те, що судилося"), хоча для цих понять в грецькій мові створюються спеціальні терміни, які функціонують поряд з "мойрами". Доля має багато імен: Ананке, Адрастея, Діке, Немезіда, Тюхе (рим. Фортуна).

Певне місце приділяється в роботі взаємостосункам між богами і долею. В цілому (умовно) ці взаємостосунки можуть бути редукованими до двох тенденцій: піднесення богів над долею або панування долі над богами.

Висновок з аналізу античного розуміння долі полягає в тому, що, протягом тривалого історичного періоду, образ долі змінював свої форми - від сліпих Мойр до Діке і Немезіди; спочатку домінувала ідея залежності богів від мойр, котра потім поступилася місцем ідеї ототожнення долі з образами богів (Зевс здобуває ім'я Мойрагет - "той, що водить Мойр"). Однак сама по собі ідея долі завжди була суттєвим елементом античної культури - до самого занепаду останньої.

4. Людина. Проблема становлення людської особистості в античності видається нам надзвичайно важливою. Як вже зазна малося, антична культура грунтувалася на принципові об'єктивізму, тому в ній не було місця для особистості в новоєвропейському розумінні цього слова. Безумовно, деякі атрибути особистості, такі як неповторність, одиничність, переживалися в античності багато разів. Однак ці переживання в комплексі складали феномен так званої "атрибутивної особистості" (О.Ф. Лосєв), яка містила в собі лише сукупність певних ідеальних ознак особистості, а не саму особистість, не її "субстанцію". Більше того, ані в грецькій, ані в латинській мовах немає навіть слова, котре позначалося б змістом, близьким до змісту сучасного слова "особистість". Жоден з начебто близьких до нього за значенням античних термінів -"бата", "ргоэороп", "гіпостасіс", "об'єктум", "суб’єюум", "гіпокейменон" - не може відбивати його повною мірою і охоплює лише окремі ознаки. Поступове формування поняття

особистості починається лише в епоху раннього еллінізму.

Тема античності є надзвичайно широкою і ми в другому розділі торкнулися лише деяких основних її аспектів, які були необхідними для дослідження статусу моральності в межах античної міфології. Вони стали складовою тієї основи, спираючись на яку античність, з вкоріненими в ній всезагаль-ним міфологізмом та природньою моральністю, постала як унікальне явище світової культури.

Висновки з другого розділу.

1) специфіка міфологічної моральності полягає в тому, що в ній не діють звичайні настанови, згідно яких людська особистість є носієм (суб'єктом) моральності, оскільки сама ця особистість не є ще достатньо зрілою;

2) таким чином, суб'єктом моральності виступає космос,

оскільки він володіє усіма тими рисами особистості (цілісність, самодостатність, неповторність, унікальність), а також свободою, якими не наділений в античній культурі жоден Індивід; ■ ■

3) засобом здійснення космічного ладу є доля, тому вона й стала центральною категорією античної культури; сенс дії долі полягає в тому, щоб зберегти притаманну космосові гармонію прекрасного і потворного, доброго й злого; будь яке порушення цього балансу карається долею, яка аніскільки не зворушується безвинними стражданнями покараного індивіда (оскільки злочинцеві "судилося" зчинити злочин, злочин -також частина проекту долі, доля забезпечує не лише виправлення, але й саме порушення);

4) виходячи з цього, сутність моральнісного вчинку для людини міфологічного типу духовності полягає в добровільному сприйнятті веління долі, а творчість - в розпізнанні та тлумаченні її знаків та знамень.

В третьому, заключному розділ) дисертації -.""Зухвалість" і "помста" - універсальні категорії міфологічного типу моральності”- на прикладах з античної міфології аналізується механізм функціонування міфологічної моральності.

Як відомо, антична міфологія є найбільш розвиненою серед індоєвропейських міфологій, й тому вона, як класичний зразок міфології взагалі, привернула до себе нашу увагу. Спираючись на цю оцінку, ми вважаємо, що античний тип моральнісного вчинку та категорії античної моральності є

універсальними проявами міфологічної моральності взагалі.

На початку розділу мова йде про перших критиків моральності міфології - християнських апологетів, які думали, що антична міфологія взагалі не містить в собі ніякої моральності, аргументуючи цю тезу характером оповідей про життя античних богів. Такий погляд на міфологію проіснував досить тривалий час. Новий етап в розв'занні цієї проблеми ознаменований творчістю Шеллінга і німецьких романтиків. За їх поглядами, взагалі не можна вести мову щодо моральніснос-т( чи неморальнісності міфології, оскільки міфологія неспів-вимірна з цією альтернативою. Зазначений підхід суттєво вплинув на сучасну етичну науку. Далі в роботі подається характеристика поглядів М. Ліфшиця на проблему моральності міфології, котрі частково запозичені нами. М. Ліфшиць, в книзі "Міфологія стародавня та сучасна", слідом за Гете, використовує поняття демонічного (продуктивність вищого рівню), стверджуючи, що воно становить собою найпершу клітину будь-якої міфології. Отже, спираючись на вищенаведений матеріал двох попередніх розділів, ми вважаємо, що концепція долі не позбавлена етичного сенсу, оскільки вона передбачає справедливість, яка не зважає на жодне особисте буття й здійснює помсту-відплагу. Відплата-Немозіда є карою за злочинну зухвалість (ЬуЬгіз), тобто - за дію всупереч долі. Зухвалість та помста були основними категоріями античної міфологи. їх присутність не важко простежити майже в кожному міфологічному сюжетові. .

Для досягнення нашої мети, - витлумачення міфологічних сюжетів як оповідей про помсту за ИуЬпэ - довелось відмовитися від хронологічного порядку розгляду античної літератури; адже в творах різних авторів представлено лише окремі моменти міфу, без зв'язку з рештою,а тому інколи складно дістатися справжніх сюжетних причин зображуваних подій. Умовно всі міфологічні сюжети розподіляються на три категорії:

1) міфи про прокляття, накладені богами-агентами долі за ИуМэ на окремих богів та героїв (наприклад, міфи про Ніо-бу, Сізіфа, Фамірида, Данаїд);

2) міфи про героїв, чий рід було проклято через зухвалі діяння родоначальників-людей; згодом до цієї першопровини додавалися нові прокляття через зухвалість нащадків; благо-

дійна ж сила, котру надавали родові божествені предки, поступово згасала (міфологічні цикли про царські роди Пелопи-дів, Атридів, Лабдакидів, Кадмидів, Алкмеонідів);

3) міфи про покараня окремих народів і людства в цілому (перекази про Троянську війну та загибель Атлантиди);

В кінці розділу робиться висновок про те, що зухвалість та помста становлять основні етичні категорії міфології, а помста, зокрема, є принципом встановлення справедливості як в міжлюдських стосунках, так і в загальнокосмічному масштабові.

В усіх прикладах, наведених в розглядуваному розділі, ретельно простежується еволюція від природньої моральності до формування розвиненої моралі.

Людині міфологічного типу духовності стає надзвичайно важко утримувати цілісність світосприйняття в умовах світу, що розвивається. В зв'язку з цим світ втрачає для неї безпосередньо-життєву духовність, наростає роз’єднання її внутрішнього світу з світом зовнішнім. Цю втрачену духовність замінює собою мораль, яка створює нормативну модель мораль-нісної поведінки, зчиняючи зовнішній регулятивний вплив на внутрішній світ людини.

Виникнення моралі по суті є кінцем міфологічного ставлення до світу, а трагедія як жанр знаменує собою останній етап життя античної міфології. .

В заключенні підбиваються підсумки дисертації

Дослідження моральнісного змісту міфології дозволяє стверджувати, що:

- визначення моральності як способа духовно-особистіс-ного самоствердження, розкриття свого духовного призначення

та свідомого внутрішне-необхідного втілення свого призначення у вчинки дає можливість аналізувати міфологію на предмет моральності; .

- виходячи з цього визначення моральності стає оче-

видним, що змінюются історични форми її прояву, а також її суб'єкт та категорії, в межах яких вона існує; .

- суб'єкт моральності за міфологічної доби був Космос, а доля була засобом його функціонування, гармонії та міри, що йому відпочатково притаманні;

- стосовно людини міфологічного типу духовності - для неї моральнісний вчинок полягав в добровільному підкоренні

повелінню долі як неоід'ємної частини своєї власної природи, як необхідності, та в беззастережному прийнятті на себе відповідальності за скоєне. При цьому не має значення чи приймається рішення в здоровому стані розуму, чи в момент тимчасового божевільного затьмарення.

Основні положення дисертації представлені в наукових публікаціях:

1. Ванюшина О.Ф. "Художня міфотворчість як проблема етики "//Київський університет. Серія “Філософія. Політологія. Психологія. Соціологія", Київ, 1994, с.119-125..

2. Ванюшина Е.Ф.“Социальные отношения и мифосознание" //Сб. научных трудов ЦСЭИ, Москва, 1997, с. 163-173.

3. Ванюшина О., Хома О. “Духовність в культурі постмодерну: Міф І секулярізація" //"Технічний прогрес і ' духовність: проблема гармонізації", Монографія,

Вінниця, 1997, Розділ 1, с. 8-18.

4. Ванюшина О.Ф. "Духовність мифології'//Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості.", Луцьк, 1994,

1 частина 11 розділ, с. 213-215. .

5. Ванюшина О.Ф. "Методологічні підстави визначення мо-

ральності міфологіїу/Деп. в ДНТБ України, 14.12.1994, • N2458 -Ук 94, 0,5д.а. -

6. Ванюшина О.Ф. "Моральний зміст художніх Міфів"/Дези доповідей Республіканськоїнауково-методичної конференції "Проблеми гуманізації технічної освіти", '

Вінниця, 1992, с. 597. Ванюшина О.Ф. "Моральність в міфі і технократичне

мислення"/Дези доповідей науково-теоретичної конференції "Методологічні проблеми інженерної діяльності", Вінниця, 1993, с. 63-64.

8. Ванюшина Е.Ф. "Специфика нравственного содержания мифологий"//Сб. резюме XIX Всемирного философского конгресса, Москва, 1993, Секция №5 “Этика".

9. Ванюшина Е.Ф. "Мифологические мотивы творчества Аристотеля"//Тезисы выступлений Международной конференции по проблемам древнегреческой философии -

"VI Аристотелевские чтения", Мариуполь, 1993, с. 37-39.

Ванюшина Е.Ф. “Специфика нравственного содержания мифологии." Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.07 - этика,

Киевский университет им. Т. Шевченко, Киев, 1997.

На защиту выносится исследование статуса нравственности в этике. В ходе диссертационного исследования установлено, что в мифологии нашла отражение такая объективная конкретноисторическая специфика нравственности, к которой не приложимо современное толкование данного понятия. Сущность нравственного поступка для человека мифологического типа духовности состоит в добровольном принятии повелений судьбы, соответственно “дерзость" и “возмездие” становятся центральными нравственными категориями мифологической эпохи.

Ключові слова: міфологія, мораль, моральність, свободна воля, особистість.

Vanyshina UF. “The specific essence of morality in mithology". Dissertation (manuscript) on the scientific degree of candidate of phylosophy for speciality 09.00.07 - Ethics. Kiev. Tapas Shevchenko University, Kiev, 1997.

Thesis for a master's of philosophy degree, specialisation 09.00.07

- ethics, Taras Shevchenko National University, Kiev, 1997.

Study of the status of morality is submitted for defence. As it Is stated in the thesis, the objective specific historical character of morality reflected in the mythology can not be interpreted from modern points of view. The essence of a moral action for a person of mythological type of morality is ih voluntary acception of imperatives of fate. "Audacity" and "retribution" are main moral categories in the Age of the Mythology.