автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.01
диссертация на тему: Спиридон Черкасенко и театр

Полный текст автореферата диссертации по теме "Спиридон Черкасенко и театр"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЙ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т.РИЛЬСЬКОГО

На правах рукопису

ЖИЦЬКА ТЕТЯНА ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 792.02

СПИРВДОН ЧЕРКАСЕНКО І ТЕАТР

Спеціальність 17.00.02 "Театральне мистецтво"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства -

- Робота виконана на кафедрі театрознавства Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого --

Науковий керівник: член-кореслондент Академії мистецтв України,

Офіційні опоненти:- член-кореспондент НАН України, доктор філоло-

Гіровідна установа: Інститут народознавства НАН України /м.Львів/

Захист відбудеться 17 листопада 1998 р. о 12 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради К 01.57.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук при Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України за адресою: 252001, Київ-І, вул. Грушевського, 4, ІУ поверх.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту.

кандидат мистецтвознавства, професор, ректор Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого Р.Я.Пилипчук

гічних наук, професор, зав.відділом нової та давньої літератури Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України О.В.Мишанич;

кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник відділу театрознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України Л.А.Дашківська

Автореферат розісланий "_____"жовтня 1998 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої кандидат мистецтвознавства

Сучасний сплеск інтересу українського загалу до власних історич-с, філософських і духовних джерел, викликаний потребою народу у са-іізнанні і самоусвідомленні себе в контексті світової культурної ко іікації, примусив по-новому переосмислити ту концепцію історії наці альної культури, яка культивувалась протягом декількох останніх де-гиліть.

За той час українська наука взагалі і театрознавство зокрема про кували чималий багаж праць, які, зважаючи на їх обсяг, повинні були ювною мірою задовольнити виниклу цікавість. Однак, як це не прикро знавати, дослідження і розвідки, які існують сьогодні, попри усі зу пля, докладені вченими, не дасть вичерпних відповідей на численні іитання, що стосуються як проблем загально-інтегративного характе-, так і окремих фактів.

Звісно, наявність таких "прогалин" пояснюється аж ніяк не профе-йною неспроможністю чи "короткозорістю" театрознавчої науки, а тією иосферою духовної несвободи, в умовах якої витворювалась і осмислюйсь національна культура. Разом з тим усвідомлення справжніх /без-речно, зумовлених об "є ктивними обставинами/ причин "обмежень" у вирі розглядуваних дослідниками сторінок театрально-мистецького життя звільняє від необхідності заново вводити в науковий обіг незаслу-чо вилучених і взагалі забутих тем, явиц, постатей.

Однією з таких, позбавлених права на пошанування і пам"ять на-аків, мистецьких постатей був поет, прозаїк, драматург, публіцист, цагог, громадський і культурний діяч - Спиридон Черкасенко /197640/, творчість якого і стала об"єктом даного дослідження.

С.Черкасенко належить до тієї генерації українських драматургів, а'яскраво і переконливо заявивши про себе на початку XX сторіччя, иагалась розширити рамки національно-культурницької парадигми. Йду-

В руСЛІ МОДврНиХ 9 ЯК Ка СБІЙ чсІС , 8СТ0ТЙЧККХ РОЗВІДОК, ВОНИ, ТВОр—

переосмислюючи здобутки попередників, прагнули своєю творчістю, рияти формуванню нової естетичної свідомості.

Процеси, пов"язані із зародженням і узвичаєнням у художній прак-ці українського театру естетики раннього українського модернізму, пе віднедавна стали об"єктом наукового осмислення і ше не піддава-сь ретельному і всебічному театрознавчому аналізові. Тому спроба нцептуального прочитання творчості Черкасенка-драматурга не тільки зширить наше уявлення про його особисту роль в утвердженні модерні-ичної поетики, а й дозволить краще осягнути філософсько-мистецькі ризонти репрезентованої ним культурної доби в цілому.

СТАН ДОСЛІДЖЕНОСТІ теми даної дисертації. У критичній літературі

першої чверті нашого віку драматургічному доробкові Черкасенка відв дилось одне з пріоритетних місць. Практично одразу виокремивши візі цього митця із загального потоку драматичної літератури, сучасна йо театрально-критична думка продукувала чимало статей і рецензій, які хоч і не відзначались систематичністю висновків і спостережень, пер конливо засвідчили непідробний інтерес до запропонованої Черкасенко моделі освоєння художнього досвіду. Але згодом зміни суспільно-духо ної атмосфери, то відбувались на теренах УРСР у 30-х роках, пркзвел до примусового вилучення імені драматурга з мистецької мали України

Деякі загальні оцінки його творчості і згадки про окремі факти біографії, правда, зустрічаються в.розвідках учених з української діаспори, де про Черкасенка не забували ніколи. Однак ці праці із зрозумілих причин залишались невідомими читачам і дослідникам в Укр їні, а отже, не могли прорвати ту штучно зведену "загату” мовчання, яка кілька десятків років поспіль тісним колом оточувала ім"я драмг турга.

У наш час, коли стало можливим не тільки називати заборонені { ніше імена українських митців, а й висловлювати неупереджені, не рє ламенговані ідеологічними міркуваннями, оцінки їхньої творчості, ві бувся справжній сплеск інтересу до творчої особистості С.Черкасенкс Практично усі праці, присвячені історії українського театрального к стецтва початку XX ст., що з"явились протягом останніх років, міст; більш чи менш об"ємні згадки про його внесок в інтелектуальний та г льтурний рух своєї естетичної доби. З'явилось декілька нарисів, стг тей і дисертаційних робіт, у яких об”ектом дослідження стала безпо< редньо творчість Черкасенка-драматурга. Однак усі ці дослідження, і жаль, торкаються лише окремих сторін і аспектів драматургічного доробку С.Черкасенка, що, яскраво висвітлюючи окремі грані творчої іі дивідуальності драматурга,; не дозвзляз все ж повного мірою осягнути усього масштабу його мистецької постаті.

Таким чином, АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ пропонованої дисертації визнач! ється відомою невдоволеністю станом її дослідженості в існуючій крі тичній літературі і, отже, необхідністю грунтовного наукового вивч< ня житгевого і творчого шляху драматурга в контексті художніх шукаї його духовно-естетичної епохи.

НАУКОВА НОВИЗНА. Оскільки драматургічна спадщина С.Черкасенка

і досі не була предметом узагальненого мистецтвознавчого аналізу, дане дослідження ЯВЛЯЄ собою першу спробу комплексно ОСМИСЛИТИ ЙОГ' творчий внесок у поступ національного мистецтва. У зв"язку з цим р глядаєгься широке коло ідей та тенденцій, пов”язаних з утвердження

з

! національній культурній парадигмі модерної естетики, що мали від-іутний вплив на формування світобачення драматурга. Узагальнюється іосвід мистецько-критичного оскшслення доробку Черкасенка в істзрич-нй і рецептивній перспективі і робляться суттєві уточнення та попра-зки.

На відміну від існуючих сьогодні розвідок, де драматургічна спадина С.Черкасенка розглядається передусім як суто літературне явиие, з даному дослідженні п"єси драматурга піддаються насамперед театроз-іавчому аналізові, що дозволяє виявити міру їх сценічної вартісності. Гак само вперше подається детальний літопис сценічних втілень драматичних творів Черкасенка і виокремлено розглядаються і аналізуються ¡добутки Черкасенка - театрального критика, що, в свого чергу, дозво-іяє вперше максимально достотно визначити роль драматичних творів

І.Черкасенка і репрезентованого ними естетичного напрямку в художній ірактиці національного театру.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ роботи зумовлюється, насамперед, можливістю юдальшого використання зроблених у ній висновків і спостережень у іекційних курсах з історії українського театру і театральної критики, гри читанні спецкурсів і проведенні семінарів з проблем драматургії,

i едиторській практиці. Окрім того, її матеріали можуть прислужитися іри написанні якісно нової історії українського мистецтва /потреба у ікій сьогодні надзвичайно висока/, що не можливо без "портретного" »креслення окремих мистецьких постатей в контексті сучасних їм худож-ііх шукань.

МАТЕРІАЛОМ ДЛЯ ЦІЄЇ ДИСЕРТАЦІЇ, окрім текстів п"єс драматурга і іраць, присвячених власне Черкасенкові та його творчості, послужили ірхівні матеріали /переважна більшість яких була донедавна закрита .ля дослідників/, численні публікації в українській періодичній пресі ючатку сторіччя, дивом збережені театральні програмки, афіші, свід-іення театральних діячів, епі столярі я, мемуарна література тощо.

АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Дисертація в цілому обговорювалась на засідан-

ii кафедри театрознавства Київського державного інституту театрально-'о мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого. Окремі аспекти роботи були вис-іітлені під час виступів на традиційних щорічних читаннях у Будинку-іузеї М.Заньковепької /18.12.1995 р., 24.12.1996 р./ і у доповідях

іа науково-теоретичній конференції, присвяченій 140-річчю з дня на-юдження М.К.Садовського /25.12.1996 р./ та науково-теоретичній кон-іеренції, присвяченій 120-річчю від дня народження І.Мар"яненка /ІЗ. 5.1998 р./.

СТРУКТУРА І ОБСЯГ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ зумовлені метоп даного

дослідження і випливають з його завдань. Загальний обсяг тексту, я* включає в себе вступ, три розділи і висновки, становить 178 сторінс Бібліографічне оформлення роботи становлять "Список основної викорк таної літератури і неопублікованих джерел”, до якого входить 372 по ції, і два додатки /Додаток А - "Перелік театратіьно-критичних стате та рецензій С.Черкасенка”; Додаток Б - "Псевдоніми і криптоніми С.Черкасенка"/.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ насамперед обгрунтовується звернення до обраної теми мотивується її наукова актуальність. Стисло подається огляд критичної літератури, яка більшою чи меншою мірою висвітлює цю тему. Виз я чається новизна, методи, мета і завдання пропонованого дослідження, а також його практична та теоретична цінність.

Окрім того, наводиться узагальнена і уточнена хроніка життєпис С.Черкасенка, в контексті якої подається деталізований вислід істор написання ним своїх драматичних творів.

РОЗДІЛ І. ЕСТЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДРАМАТУРГІЇ С.ЧЕРКАСЕНКА. Однією з центральних проблем театрального розвитку, яку творча свідомість і практика початку століття виділили з-поміж інших, була проблема ест .тичного "оновлення" театрального організму. Зумовлена прагненням мо дої генерації українських митців зруйнувати штучно утворений навкол національної драматургії ореол провінційності, яскраво окреслена ор єнтованість на "європейську” культурну парадигму спонукали відчутну інтенсифікацію видозмін художньо-естетичної константи, що конкретиз вались у зародженні і становленні раннього українського модернізму.

Опізнавальні знаки цього естетичного напрямку проявляються в т -рчості таких відомих творчих особистостей, як Людмила Старицька-Чер хівська, Володимир Винниченко, Олександр Олесь, Гнат Хоткевич і ие лої когорти незнаних сьогодні широким загалом митців. Творчість С.Ч касенка в цьому ряду також являє собою яскравий приклад самореаліза ції світоглядних та естетичних зрушень в українській драматургії, щ спостерігались на початку XX сторіччя.

Поява вже першої його п"єси - драматичного нарису "В старім гні ді" /1907/ переконала сучасну митцеві критику у тому, шо українська драматургія збагатилась ще одним "небуденним" талантом. Модерністич спрямованість Черкасенка-драматурга, на думку рецензентів, найбільш сконцентровано проявилась у датованих 1908 роком одноактівках "мете лінківського відтінку": ескізі "Жах" і драматичних етюдах "Повинен” та "Ні, ні!". Із загального ряду написаних ним творів також виокрем

зться п"єси, які тематично об'єднуються у своєрідні тріади. Це - драга, в основу яких покладено канонізовані в світовій літературі сюжети: 'Прометей" /1914/, "Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта" /1928/, 'Ціна крові" /1930/ та п'єси ка історичну тему: "Коли народ мовчить... ''Гетьман Іван Мазепа/" /1927/, "Северин Наливайко" /І32В/, "Вельможна тані Кочубеїха" /1935/.

Окрім оригінальних драматичних творів, мистецький набуток С.Черкасенка включає в себе і інсценізації відомих прозових творів. Цікаво, во за якимось незбагненним збігом обставин ця група також об"єднує гри твори: "Страшна помста /за М.Гоголем/" /1914/, "Чорна Рада /за

ІІ.Кулішем/” /1915/ та "Гайдамаки /за Т.Шевченком/" /1917/. Наразі най-5ільш відомими творами Черкасенка-драматурга безумовно стали драма "Казка старого млина" /1913/ і трагедія "Про що тирса шелестіла..." /1916/, які, на переконання і театральної громадськості, і читачів, і критики, обгрунтовано зажили слави його "візитної картки". Принагідно треба віддати належне рецензентам, які вже в перших спробах драматурга-по чатківця спромоглись розгледіти потенціал творчої індивідуальності С.Черкасенка, у якій поєднались найістотніші риси своєї естетичної доби.

Осягнення людського індивіда у єдності його духовної і емпіричної сутностей, компроміси між свідомістю та інстинктом, між обов"яз-ком та почуттям,'імпульсивні вибухи в глибинах людської підсвідомості неупокорених соціумними нормами прагнень, історична "неминучість" і "самодостатність" особистості, кохання і зрада, ренегатство і самовідданість - все це стає об”єктом мистецького зацікавлення С.Черкасенка. Відкидаючи застереження і вагання, він бере з життя такі характери й долі, такі колізії та конфлікти, такі тематичні пласти, які національна художня свідомість тільки-но починала освоювати.

Однак, наголошуючи на тяжінні С.Черкасенка на новаційних, як на свій час форм драми, необхідно зазначити, що модерністичні тенденції, які окреслювали один з домінантних на початку сторіччя векторів розвитку національного мистецтва, не набув у творчості драматурга самодостатнього характеру. Специфічною властивістю художнього всесвіту, створеного і безкорисливо подарованого'нам митцем, була яскраво окреслена "двомірність" /з огляду на ступінь суб"єктивації світу/ його п"єс.

Зрушення, які відбувались у художній свідомості на початку сторіччя, зумовили, без сумніву, докорінний перегляд і переоцінку практично усіх елементів, які визначають параметри парадигматичної структури мистецтва. Не стала винятком і система «санротворення. Відмови-

вшись визнавати догмат канонізованих жанрових тлумачень і тих формат них ознак, які за ними стояли, українські митці стали приділяти велику увагу авторським визначенням жанру своїх творів, проявляючи у цьому питанні неабияку винахідливість.

Ескіз, драматичний етюд, драма-казка, історична драма, црамовий роман, інтермедія, драматичний нарис, драматична фантазія з живим образом, драматична картина - це далеко не повний перелік привнесених жанрових утворень, використаних С.Черкасенком. Незвичність і спонтанність створених драматургом комбінацій не залишає сумнівів, що це не запозичення, а оригінальні, цілком авторські визначення. Важливо також підкреслити, шо та увага, яку він приділяє визначенню жанру свої5 драматичних творів, продиктована не бажанням вразити чи продемонструвати свою творчу дотепність. Це - відбиток наполегливих творчих пошуків драматурга. '

Енергія перетворення, яка живила мистецтво Черкасенка-цраматург; і його творчих однодумців, позначилась і на такому, здавалось би, су' допоміжно-службовому компоненті драми, як ремарки. Аналіз структурної будови п"єс С.Черкасенка дає всі підстави говорити про значне розширення функцій ремарок у його п"єсах. Долаючи усталені функціонально-прагматичні обмеження, С.Черкасенко примушує ремарки працювати на сті •рення відповідного емоційного імпульсу, який, за задумом драматурга, повинен визначати потрібний настрій і ритм драматичної дії. Створена ним система ремарок дає уявлення і про атмосферу, і про психоемоційні стан героїв, і про інтонаційну партитуру реплік. А відтак опосередкот но дозволяє скласти уявлення і про авторське ставлення до колізії, яі лежить в основі всієї п"єси.

Смислоутворюючим стрижнем драматичних колізій у п"єсах С.Черкас« ка постає протистояння споконвічних морально-етичних засад людського співіснування, поза якими поняття і явиша людської особистості, влас? втрачають сакральний сенс. Концентруючи свою увагу переважно навколо амбівалентного освоєння морального та психологічного змісту життя, ді матург розглядає своїх героїв як носіїв тих чи інших моральних категс рій. Схильність С.Черкасенка до узагальнення і "універсалізації" зміс ту своїх л"єе дозволяє йому реалізувати заявлені антитези не тільки і обмежених індивідуальною конкретикою регістрах, а й виявити ті імпуль які лучать ці колізії з загальносвітовим етико-гуманотворчим імператі вом. Він дає нам відчути безмежність людських можливостей, тверезо с} дить про суще, змальовує своїх героїв так, що ми здогадуємось, якими вони могли б стати, і не залишає сумнівів щодо того, якими вони є нас правді. Ми відчуваємо, чого саме багато з його персонажів варті, і ос

гаємо те, на що вони приречені.

Акцентуючи увагу на ролі чуттєво-емоційного начала в запропонованій Черкасенком драматичній концепції дійсності, треба, однак, уточнити, що все це ніякою мірою не означає, шо його п"єси хибують відсутністю динамізму "зовнішньої" дії, яка визначай напругу драматичної інтриги. Якщо спробувати /звичайно, умовно/ каталогізувати події, які відбуваються в Черкасенкових п”єсах, то мимоволі доходиш висновку, шо їх з надлишком вистачило б на декілька гостросюжетних драм. /Звучать постріли, вирує пожежа, відбуваються спроби звести рахунки з життям, розлітаються на друзки надії й ілюзії... А скільки зрад, скандалів, непорозумінь, нещасливих закохансстей.../. Інша справа, що ці традиційно вирішальні події у драмах С.Черкасенка нічого не вирішують. Навіть загибель одного з героїв /як правило, найвищий емоційним момент/ у Чер-касенка не обов"язково збігається з розв”язкою трагедії і ще не означає поразки тієї ціннісно-смислової позиції, яку цей персонаж, за за- . думом автора, репрезентуе.

П"єси С.Черкасенка, як, власне, і вся модерні стична драматургія на початку XX сторіччя, представляють собою доволі неоднорідне явиие - -і за вибором тем і сюжетів, і за арсеналом зображальних засобів, і за .

ступенем суб"єктивації світу. Перейнявшись новими "віяннями", що буквально сколихнули національне мистецтво, С.Черкасенко відмовляється визнавати догмат будь-яких регламентамйно-естетичних обмежень. Він обирає шлях активних творчих пошуків, які конкретизуються в доволі сво-; єрідному синтезі прийнятних і близьких його світобаченню елементів модерні стичної поетики. Ця, загалом характерна для раннього українського модернізму, тенденція до диференціації різноступеневих стилістичних рядів у залежності від тих конкретних завдань, які ставить перед собою : митець, працюючи над кожним окремим твором, проявилась у творчості С.Черкасенка досить рельєфно. Залучаючи до створення своїх драматичних творів кожного разу нові, відмінні за своїми естетичними парамет- ■

рами інтенції, С.Черкасенко, - попри усю їхню внутрішню "різність", а =

іноді і відверту стилістичну суперечливість, - домагається ефекту "сте-' реофонічності’* змісту своїх п"єс, що, вочевидь, є тією домінантною властивістю творчого обдарування драматурга, яка визначає самобутність і "нестандартність" його художнього мислення.

Разом з тим таке щедре розмаїття стилістично-жанрових комбінацій зумовлює естетичну неодноякісність драматургічних візій митця /до речі, часто відокремлених зовсім незначними проміжками часу/, що мимоволі створює враження естетичної "нерівності" і, якшо можна так сказати, "хаотичності" доробку Черкасенка-драматурга. На перший, поверховий,

погляд, може навіть здатися, по драматургічна творчість цього митця, котрий, як і його творчі однодумці, наполегливо намагався сприяти урізноманітненню арсеналу зображально-виражальних засобів, взагалі бракує того єднального стрижня, тієї внутрішньої логіки, яка зазвичай саме і допомагає дослідникові осягнути творчі закони, які встановив для себе митець.

Насправді ж, хоч поставлені в один, хронологічно зумовлений ряд, драми С.Черкасенка дійсно не дають плавної картини стилістичної еволюції, його творчий набуток - це цілісна естетична система. Просто між окремими п"єсами С.Черкасенка, попри усю їхню художньо-стилістичну "самодостатність", існує глибокий внутрішній зв"язок, який простежується лише на рівні узагальнюючих тенденцій художнього методу і в деяких "наскрізних" мотивах, які ніколи не зникають з творчості драматурга, хоч і значною мірою модифікуються у відповідності до тих творчих завдань, які він ставить перед собою.

Гостре відчуття духу часу дозволило С.Черкасенкові вловити і відтворити основні рушійні тенденції, характерні для своєї соці о-культур-ної епохи. Але історичні суперечності доби проявились не тільки в художній тканині його творів, а й у його свідомості і, зрештою, особистій долі. Розпочавши драматургічну творчість у 1907 році, Черкасенко залишився вірним цьому ввдові літературної діяльності до останку свого багатого на випробування життя, яке ніколи не було ані безтурботним, ані безжурним. Тому майже п"ять десятків написаних ним і відомих нам сьогодні п"єс, це, вочевидь, лише частина того, що могло б "відбутись", якби життєві обставини склались більш сприятливо для митця. Однак і ті драматичні твори, які С.Черкасенкові вдалося написати, засвідчують, що його звернення до драматургії було виправданим і що зроблене ним, безперечно, заслуговує на увагу наших сучасників.

РОЗДІЛ 2. СЦЕНІЧНЕ ВТІЛЕННЯ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ С.ЧЕРКАСЕНКА. Загальновідомо, ио взаємостосунки драматурга т театру є виявом онтологічно зумовленого дуалізму. Адже, потрапляючи в театр, п"єса з оригінальної і цілком самостійної художньої епістеми несамохіть перетворюється на первісну матрицю, на базі якої театр витворює власний творчий продукт - виставу. Але, незважаючи на те, ео сценічне втілення невідворотно "нівелює" самодостатність драматургічного твору, переводячи його в ранг ’’літературної основи”, за всіх часів кінцевою метою творчих зусиль драматурга був кін. Саме кін залишався тим мірилом, тим безкомпромісним індикатором, який наочно засвідчує плідність творчих ідей автора п"єси і вселяз впевненість у тому, ио драматичний твір сповна виконав своє мистецьке призначення, ставши фактом не тільки лі-

тературного, а й театрального життя.

С.Черкасенко належить до тих драматургів, чий творчий доробок успішно здолав випробування театром. Майже всі його драматургічні візі: мали сценічну'історію, а деяким з них судилося стати справжніми подіями у театральному житті свого часу, його п"еси охоче виставлялись українськими театрами і завади мали стабільний касовий успіх. Він справедливо вважався репертуарно-популярним драматургом. Якби ж свого часу проводили модні сьогодні рейтингові дослідження, то у ньому гіпотетичному "конкурсі” перші місця /за кількістю здійснених постановок/ безперечно вибороли б драма "Казка старого млина”, трагедія "Про що тирса шелестіла..." та інсценізація Гоголівського твору "Страшна помста".

П'єси С.Черкасенка впевнено увійшли до репертуару і професійних театральних колективів, і численних аматорських гуртків /у розділі подається характеристика усіх вистав, про які є інформація/, де вони набули тієї повноти естетичного буття, якої драматургічний твір набуває тільки на сцені. Не буде перебільшенням сказати, що для багатьох достойників української сцени зустріч з Черкасенковою драматургією стала важливою віхою у їхній творчій біографії.

Послідовно, крок за кроком, простежуючи сценічну історію драматичних візій С.Черкасенка, мимоволі натрапляєш на своєрідну тенденцію: переважна більшість митців, яким хоча б одного разу протягом сценічної ' практики довелось відчути на собі магію творчості драматурга, рано чи пізно знову звертались до його драматургії. До тих, кого захопило "силове поле" художнього всесвіту С.Черкасенка, належать такі режисерські особистості, як М.Садовський, З.Мар"яненко, Л.Сабінін, І.Сагатовський, А.Ратмиров, М.Хінський, В.Василько, Й.Сірий /Манзенко/, Й.Стадник, М.Бенцаль, І.Дудич, А.Возіян, Ю.Шерегій. З-поміж акторів, які грали у виставах за п"єсами С.Черкасенка, варто виділити М.Садовського, М.Зань-ковецьку, Г.Затиркевич-Карпинську, Л.Ліницьку, Г.Борисоглібську, І.Ма-р"яненка, С.Паньківського, К.Рубчакову, Л.Курбаса, Л.Хуторну, О.Король-чука, А.Бучму, В.Василька, Б.Романицького, Л.Кривицьку, К.Козак-Вірлен-ську, 0.Сердюка, Н.Ужвій.

Такий яскраво означений сценічний успіх, закріпивши за С.Черкасен-ком статус репертуарного драматурга, несамохіть вніс істотні корективи . у ставлення широкого загалу і до репрезентованого ним естетичного напрямку в цілому. Не секрет, що на початку сторіччя так звані "салонні п"єси" з великими труднощами приживалися на тодішній українській сцені /що пояснюється горезвісною специфічністю умов розвитку національної культури/. Тому, широкий розголос, що виник навколо театральних постановок п"єс С.Черкасенка, засвідчивши перехід проблеми функціонування

"нової" драматургії на українському коні із суто умоглядної у практичну площину, став непереборним за своєю переконливістю аргументом, який наочно спростовував поширений міф про апріорну умоглядність, а відтак несценічнісгь модерністичної драматургії. Ця ж обставина, у свою чергу, стала опосередкованим стимулом поступових, але цілком конкретних і відчутних змін у репертуарній політиці українських труп.

Наразі /ак це не парадоксально прозвучить/, треба зазначити, що кількісно-відчутне збільшення в художній практиці наці овального театру вистав, здійснених за п”єсами, освяченими реформаторською естетичного енергією, викликало у С.Черкасенка, як власне і у його творчих однодумців, серйозні занепокоєння. Справа в тому, що ревно мріючи бачити рідну культуру рівноправною складовою загальноєвропейського мистецького процесу, він не був схильним недооцінювати реально існуючі в театральній практиці проблеми. Маючи досвід постановок власних драматичних творів /більшість з яких він мав можливість бачити/, Черкасенко добре усвідомлював, що поява на афіші нової назви ще не була гарантом змін у підходах до сценічного вирівеняя драматичного матеріалу. А відтак, визнаючи прогресивним сам факт появи в репертуарі п'єс, які, розсуваючи естетично-філософські і тематичні рамки, давали театрам можливість "одійти від рутинних планіровок", не міг закривати очі на те, шо естетика значної частки такях вистав відверто суперечить тій ідеї заради якої він ревно працював у царині драматургії.

Говорячи це, заради справедливості треба, однак, уточнити, що окремим акторським особистостям, завдяки своєрідності їх психофізичних даних, удавалось-таки здолати бар"єри існуючих штампів і наблизитись у вирішенні ролі до модерністичної моделі світопочування. Скориставшись тими можливостями, які шедро надавала їм "нова” драматургія /репрезентована, зокрема, п"єсами С.Черкасенка, який, нагадаємо, небезпідставно вважався на початку сторіччя репертуарно-популярним драматургом/, вони заповзято демонстрували незвичні для тодішньої української сцени підходи до вирішення ролей, власним прикладом засвідчуючи принципову можливість адекватного сценічного прочитання так званих "салонних п”єс". Тому, хоч такі "прориви” вигледали на тлі "соковитих”, колоритних образів, створених їх партнерами як зухвалі острівці у безмежному океані стереотипів, випрацьованих українською сценою, було б несправедливо недооцінювати їх значущість з точки зору актуалізації проблеми оновлення естетичних засад виконавської майстерності.

Таким чином, означаючи сутні сні параметри побутування творчості Черкасенка-драматурга в контексті театральних шукань його історико-культурної доби, доречно буде підкреслити, що попри усю складність і

неоднозначність стосунків митця з сучасним йому Театром, саме його драматургії судилося стати одним з тих визначальних чинників, які зрештою дозволили модерні стичній естетиці реально "вторгнутись" у сферу театральної практики, додавши їй новий імпульс і збагативши поняття і навички. Не уособивши революційно-кардинальних перетворень засад виконавського мистецтва, сценічне буття Чернасенкових п"єс вочевидь стало точкою відліку якісних /хоч, можливо, і малопомітних для сучасників/ змін у повсякденній сценічній практиці. Виконуючи завбачене долею призначення, драматичні візії Черкасенка поспіль сприяли-"легалізації" на українському коні нової сценічної естетики, що робило його мистецтво збудливо-актуальним стосовно запитів і імпульсів часу, у якому він жив і виходячи з потреб якого творив.

Разом з тим, оглядаючи з часової дистанції літопис сценічних втілень Черкасенкової драматургії, не можна не помітити, шо інтерес українського театру до п"єс, які, ше раз наголосимо, створювались у цілком конкретних соці окультурних умовах і були безпосереднім відгуком автора на сучасні йому' театральні шукання, не обмежується якимись часовими чи географічними рамками. /Цікаво, до речі, що "запорукою" сценічної життєздатності драм митця, зрештою, стали саме ті естетичні параметри його творчості, які засвідчували суголосність запропонованої ним художньої програми основним реформотворчим тенденціям своєї культурної епохи/. Театральна доля, неначе вирішивши компенсувати всі інші життєві негаразди, шедро обдарувала драматичні випестки Черкасенка довгим, хоч і не безпроблемним, буттям на українському коні.

Сценічна історія п"єс С.Черкасенка якомога предметніше ілюструє залежність твору мистецтва як від об'єктивних, зумовлених саморегуля-тивними процесами культурної константи, так і суб'єктивних, позаеста-тичних за своїм характером чинників. Але, незважаючи на енергійне пе-реакцентування парадигматичних орієнтирів естетичного самовиявлення, викликане калейдоскопом суспільно-політичних змін на теренах України, п'Єси Черкасенка продовжували активно функціонувати в українському театрально-мистецькому просторі, який включав як театри, шо працювали в УРСР 20-х років, так і колективи, утворені заходами українських митців на західноукраїнських землях у 20-30 роках, а також на українській території, окупованій німецькими військами у 1341-1944 рр., і в діаспорі /де ніколи не забували про С.Черкасенка і де, як це не прикро визнавати, цензурні умови, були кращими ніж на узурпованій радянською владою батьківщині/. Ретроспекція історії сценічних втілень драматичних творів С.Черкасенка достотно засвідчує, що постановки його п"ес, зге-неровані творчою енергією наступних мистецьких поколінь, не втратили .

здатності викликати художній резонанс і поза своїм часом.

У правоті цього твердження переконуе і сьогоднішній досвід національного театру. Адже ставши фактом сьогочасного театрального буття, постановки п"єс, створених драматургом ше на світанку нашого віку, виявились цікавими і сучасному театрові, і сучасному глядачеві. Причому, як виразно засвідчила у численних відгуках на ці вистави критика, цікавими не тільки і не стільки як суто літературно-меморіальна пам’ятка своєї культурної епохи, а насамперед. як своєрідна художня модель, ■яка допомагає більш "об"ємно" осмислити тривоги і прагнення кінця XX сторіччя. Таким чином, запропоновані нам сьогодні, в час активного переосмислення українством своєї духовної генеалогії, сценічні прочитання драматургії С.Черкасенка /хоч і не такі чисельні, як у минулому/, не просто номінально продовжили "естафету" сценічних втілень його п"єс, а й переконливо довели, що запропонована митцем концепція художнього бачення світу, попри увесь нагромаджений людською спільнотою історичний і естетичний досвід, не втратила ані своєї художньої принадності, ані естетико-сугестивної збудливості. А отже, це дає всі підстави спро-гнозувати, що вписана в наш час до історії Театру Спиридона Черкасенка сторінка не стане завершальною.

РОЗДІЛ 3. С.ЧЕРКАСЕНКО - ТЕАТРАЛЬНІЙ КРИТИК. У значній за обсягом публіцистичній спадщині С.Черкасенка, який на початку сторіччя активно співпрацював майже з усіма відомими на той час україномовними періодичними віщаннями, його театрально-критичні статті і рецензії становлять скромну /у кількісному вираженні/, але органічну складову частину.

Перше, що звертає на себе увагу в театрально-критичних дописах Черкасенка - це надзвичайна експресивність і образність вислову. Тексти його рецензій настільки емоційно забарвлені, стиль їх настільки індивідуальний, що мимоволі починаєш сприймати їх не тільки як зразки публіцистики, а й, до певної міри, як продовження його художньої творчості. Водночас ця своєрідна риса, яка, безперечно, надає творчому почерку критика індивідуального шарму, не означає відсутності чітко сформульованої позиції автора щодо розглядуваних ним фактів театрально-мистецької дійсності.

В основі його критичних суджень про театр лежить ідея про доконечну потребу у реформуванні української сцени. Послідовно і наполегливо, протягом усієї своєї рецензентської практики, Черкасенко-критик намагався утвердити в суспільній свідомості думку про необхідність оновлення існуючої системи театральних ідей. Оцінюючи конкретні події і проблеми мистецького життя, він дотримувався основного критерію: якщо досліджуване явище, з його точки зору, хоч на крок просуває театр

у напрямі європейських мистецьких стандартів, воно заслуговує на його підтримку; якщо ж ні - підлягає критиці.

Значку частку своїх критичних публікацій Черкасекко присвятив аналізові стану однієї з визначальних складових театрального процесу -драматургії. Саме оновлення репертуару, на його переконання, повинно було стати тим первинним імпульсом, який здатен стимулювати освоєння українським театром нової, як на свій час, сценічної естетики.

Рецензуючи переважно сучасну драматичну продукцію, Черкасенко підкреслено вітає прагнення авторів вирватись за рамки сільської, "хлопської" тематики, адже поява на українській сцені нових героїв і оригінальних колізій, несамохіть примусить і виконавців, і глядачів позбавлятись напрацьованих стереотипів, йому імпонують п"єси з наявністю психологічного вмотивування вчинків героїв, з яскраво прокресленою драматичною дією, написані літературною мовою, не переобтяжені етнографічно-побутовими інтермедіями, без дешевих "зовнішніх ефектів" на кшталт голосіння, різанини та душогубств.

З рецензій С.Черкасенка на вистави українських театрів, сценічна практика яких завчщи залишалась основним об"єктом уваги критика, видно, що він мав значний глядацький багаж. Обгрунтовуючи свої оцінки "театральних постановок", він часто і шедро користується порівняннями і аналогіями. За. легкістю і елегантністю, з якою він перекидає місточки від виконавця до виконавця, від одного театрального колективу до іншого, відчувається, що він добре орієнтується у сучасній йому театральній ситуації. У той ке час, узагальнюючи рецензентський досвід С.Черкасенка, доходиш висновку, що різним частинам сценічного дійства вік приділяє далеко не однакову увагу.

Так, з його публікацій важко зрозуміти, яка атмосфера панувала на сцені піц час тієї чи іншої вистави. Абсолютно відсутній і опис мізансцен. Іноді згадуючи про художнє чи музичне оформлення вистави, він обмежується однозначними оцінками. Не зустрічаються в його рецензіях згадки про якусь важливу деталь реквізиту чи театрального костюма.

Дещо більше уваги приділено режисурі. Серед "досягнень" режисера С.Черкасенко виокремлює вміння вдало розподілити між виконавцями ролі, створення правдоподібних і вражаючих уяву глядача масових сцен, а також творче взаєморозуміння і згуртованість акторського ансамблю. Крім того, він визначав за режисером право "відредагувати" текст п"єси, скоротивши довготи і додавши, таким чином, виставі динамічності.

Цікаво, що згадуючи в рецензіях про режисерів, Черкасенко ніколи не називає конкретних прізвищ. В його статтях режисура носить анонімний, або, так би мовити, знеособлений характер, що пояснюється скоріш

за все тим, що в свідомості Черкасенка, як і у більшості його колег, успіх чи неуспіх вистави ще не пов"язувався з якимось одним конкретним ім"ям.

Основну відповідальність за успіх чи провал вистави Черкасенко покладає на актора, його рецензії /до речі, здебільшого присвячені акторським бенефісам/ містять своєрідні галереї акторських портретів. Своєрідність ке полягає в тому, що ці портрети він створює за допомогою всього лише кількох епітетів. Ке даючи розгорнутого аналізу акторських робіт, він за допомогою яскравих штрихів, вихоплених деталей, домагається влучної і точної характеристики.

Аналізуючи акторську творчість, Черкасенко-критик незмінно звертав увагу на здатність актора відтворити на сцені не тільки зовнішню канву ролі, а й домогтися створення повнокровного психологічного малюнка образу. Він цінує в акторському виконанні щирість, виразність, переконливість створеного образу, лаконічність у використанні сценічних засобів виразності, виваженість і вивіреність кожного жесту і руху.

До акторів, які однаково впевнено почували себе в ролях чи то "побутового", чи то психологічного, чи навіть умовного характеру, він зараховував насамперед І.Мар"яненка і Л.Ліницьку, які підкоряли його самостійністю художнього мислення і гнучкістю свого хисту, а також здатністю постійно самовдосконалюватись. їх прагнення до точної і ретельної обробки психологічних деталей, дбайливе ставлення до створення на сцені відповідного настрою, С.Черкасенко розглядав як’запоруку можливих змін у національному театральному мистецтві, на які він, як і всі прогресивно мислячі українські діячі, покладав особливі надії.

Не раз опинялась у центрі уваги Черкасенка-критика і надзвичайно актуальна на той час проблема глядача. Усвідомлюючи усю складність і . неоднозначність існуючої ситуації, Черкасенко не намагаються запропонувати якесь просте чи радикальне рішення цієї болісної проблеми. З одного боку, описуючи публіку, жадібну до бездумних видовищ, він, беручи на озброєння сарказм, не шкодує різких і навіть подекуди без перебільшення безжальних фарб. Водночас, засуджуючи примітивізм духовних потреб розбещеного сурогатним мистецтвом чисельних "русско-малорусских" труп натовпу,’С;Черкасенко зауважує, що "культурна публіка” не з "явиться сама по собі, шо її треба наполегливо і терпляче виховувати. А займатись цим має сам театр. -Це завдання, на переконання Черкасенка, йому якраз по силах. Адже силу впливу справжнього "високого мистецтва” важко переоцінити.

Характерною ознакою творчого почерку Черкасенка-критика вочевидь була його послідовна активна позиція щодо розглядуваних явищ і проб-

лем театрального життя. Добре усвідомлюючи, ио очікувані зміни ка краще не настануть самі по собі, він намагається в міру власних сил і можливостей "підштовхнути" розвиток процесу у бажаному напрямі. У його критичних дописах повсякчас простежується бажання підказати, застерегти від помилки, надихнути, заохотити. Разом з тим, різко полемізуючи з тими, хто не бажає бачити перспектив розвитку театрального мистецтва взагалі і української драматургії зокрема, С.Черкасенко ніколи не збивається на повчальний, безапеляційний тон. Його рецензії незмінно залишають відчуття непідробної зацікавленості автора у піднятих ним проблемах, що зайвий раз засвідчує щире і непідробне бажання критика бачити рідну сцену в одному ряду з кращими європейськими театрами.

ВИСНОВКИ. Охоплюючи поглядом зроблене С.Черкасенком протягом неповних чотирьох десятків років, можне лише подивуватись Його працьовитості , заповзятості і практично невичерпній творчій енергії. Прийшовши в драматургію на зламі естетичних епох, він, щиро перейнявшись ідеєю "європеїзації" національного мистецтва, намагався внести свій посильний вклад у процес оновлення художнього мислення, ио виявилось у наполегливому і цілеспрямованому розсуванні естетико-стильових обріїв.

Бодай побіжне знайомство з його драматургічним доробком переконує , що проникнення в авторський задум неможливе без врахування тракс-цедентного, не зумовленого повсякденним досвідом, осягнення розглядуваних явищ і проблем. Підносячись над поточним моментом історії, С.Черкасенко, як і кожен справжній митець, гостро відчував її рух на значних часових відстанях і намагався зазирнути у "підтекст" подій, вловити зв"язки між різнопланними і віддаленими одне від одного у часі і просторі явищами, щоб зображаючи життя, відтворити поряд з безпосередньо відчутними його ознаками і явища "потенційної дійсності". Іншими словами, він не стільки фіксував дійсність, скільки моделював її можливі прояви, прагнучи виявити саму сутність процесів, вивільнивши їхню енергію з-під непроникної для пересічного погляду емпіричної оболонки.

Багатозначна, в різні сторони розгалужена образність, що включає в себе найновіші для своєї культурної доби засоби виразності і міфологію фольклору, розкрита, майже простодушна, поетична інтонація і вражаючі уяву своєю всєохопніств соціокультурні і історичні реалії, роблять мистецтво Черкасенка-драматурга збудливо-актуальним не тільки для обмеженого проміжку часу, а й у широкій історичній перспективі.

Художній світ, створений С.Черкасенком, попри всі розбіжності ідейно-художніх завдань, яким відповідають його окремі твори, відзначається, насамперед, наявністю певного індивідуального начала і водночас є свідченням плідності лрагнзнь спростувати міф про "генетичну”

обмеженість національної драматургії. Однак, долаючи свій письменницький шлях, Черкасенко-драматург прагнув ке тільки власного об'єктивного "прочитання” світу, а й домагався утвердження в суспільній свідомості апріорного права творчої особистості на самобутню, ніким і нічим не регламентовану манеру письма.

Таким чином, уважне прочитання творчості Черкасенка, його поглядів на театр і його практичної діяльності в театрі в координатах національного культурного процесу пертої третини століття дозволяє не тільки більш повно окреслити "портретне" наповнення цієї неоднозначної і бурхливої мистецької доби, а й чіткіше висвітлю проблему становлення в національній естетико-культурній парадигмі такого приютного всесв-ропейського явища, як модернізм.

Основні положення дисертації відбито в таких публікаціях:

1. Листи Спиридона Черкасенка до Миколи Вороного: [Передмова, публікація і коментарі T.anubKoiJ // Сучасність.- 1993.- Я> 5 (травень) .С. 145-155.- (Спадщина).

2. З епістолярії С.Черкасенка: [До історії написання трагедії "Про що тирса шелестіла..."] // Київська старовина.- 1996.- № 2-3 (бере-зекь-квітень).- С. 100—104.

3. Л.Курбас і С.Черкасенко // Український театр.- 1997,- № 6.- С.20-21.

4. Майже казкова історія драматичної казки // Вітчизна.- 1998.-№ 3-4.- С. I3I-I35.

5. Знахідки на узбіччі пам'яті: (Драматургічна творчість Спиридона Чернасенка в оцінці сучасників^) // Київ.- 1998.- № 7-8.- С. 146-150.

6. Драматургія Спиридона Черкасенка на сцені народного театру // Народна творчість та етнографія.- 1998.- № 4.- С. 74-78.

ІКицька Т. Спиридон Черкасенка і театр,- Рукопис. ..

Дисертація ка здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.02. "Театральне мистецтво".- Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України.- Київ, 19Э8.

■ Дисертація е першою спробою комплексно осмислити, проаналізувати і систематизувати творчий набуток С.Черкасенка /1876-1940/, ім"я якого впродовж тривалого часу було вилучено із мистецького і наукового обігу Основна увага приділена дослідженню таких аспектів: визначенню естетичних засад драматургії С.Черкасенка, аналізові сценічних втілень його п"сс і розгляду здобутків Черкасенка-критика. Крім того, принагідно наводиться уточнена і узагальнена хроніка життєпису С.Черкасенка. Таким чином, це дослідження, заповнюючи одну з численних "прогалин" в історії національної культури, зможе прислужитись при написанні якісно нової історії українського мистецтва, потреба у якій сьогодні надзвичайно висока.

Ключові слова: українська драматургія, сценічне втілення, театральна критика.

Жицкая Т. Спиридон Черкасенко и театр.- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоЕе- і дения по специальности 17.00.02 "Театральное искусство".- Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Ф.Рыльского НАН Украины.- Киев, 1998.

Диссертация является первой попыткой комплексно осмыслить, проанализировать и систематизировать творчество С.Черкасенко /1876-1940/, имя которого на протяжении длительного времени было изьято из художественного и научного обращения. Основное внимание уделено исследованию таких аспектов: определению эстетических основ драматургии С.Черкасенко, анализу сценических воплощений его пьес и рассмотрению достижений Черкасенко-критика. Кроме того, приводится уточненная и обобщенная хроника жизнеописания С.Черкасенко. Таким образом, данное исследование, заполняя один из "пробелов" в истории национальной культуры, сможет быть полезным при написании качественно новой истории украинского искусства, потребность в которой сегодня необычайно высока.

Ключевые слова: украинская драматургия, сценическое воплощение, театральная критика.

T.Zhytska. Spyrydon Cherkasenko and theatre.- Manuscript.

Thesis for reseiving of Master'a degree in art-critioiarn in tb field 17.00.02 of "The art of the theatre".- Institute of art-criti cisia, folk-lore and ethnography by M.T.Rylsky of HAS of Ukraine.-Kyev, 1998. • - ■ .

Thesis is the first attsntpfc to comprehend, anaXiSc' aad--suatema tize the creative work of S.Charkasenko /1876-1940/» whose name for a long period of time was withdran-from the art and scientific use. The principle attention is given .to the. exemination of such aspects determination of aesthetic basis of dramaturgy of Cherkasenko, anal sis of dramatio realization of his plays and examination of the ach evemsnta of Cherkasenko as a critic. Besides, there is given tho do tailed and ganernlizeJ biography chronicle of S.Chorkasenko. And so this investigation, filling up one of tho "gaps" in the histiry of national culture, may be useful when writing the really new history of Ukrainian art, neseasity in very high today.

Key words: Ukrainian dramaturgy, dramatic realisation, theatre criticism.