автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Драма идей в украинской новейшей литературе.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Драма идей в украинской новейшей литературе."

£

Кшвський нацюналышй ушверситет ш.Т.Г.Шевченка

На правах рукопису

Кудрявцев Михайло Григорович

ДРАМА ЩЕЙ В УКРАШСЬШЙ НОВ1ТН1Й Л1ТЕРАТУР1

10.01.01. — Украмська литература

Автореферат

днсертацИ на здобуття паукового ступеня доктора ф1лолопчшсс наук

Кгав - 1997

Дисертащею е рукопис

Робота виконааа на кафедр! icTopii украшсько! л1тератури Кшвського т{а1йоиалыюго ушверситету ¿м.Т.Г.Шевченка

Офщшш ононенти: доктор фшололчних наук, професор Гром'як Р.Т., доктор фшолопчних наук, професор Кова.ив Ю.1., доктор фиголопчних наук, професор Федченко Ü.M.

Ирошдна оргашзацш — Украшський державний педагопчний ушверситет iM.M-П.Драгоманова

Захист вадбудепъся к » року на засщант спещал13овано1

ради Д.01.01.27. по захисту /дисертацш на здобутгя наукового ступени доктора фиюлопчних наук при Ктвському национальному университет! шет Т.Г.Шевченка (252017, Кшв-17, бульвар Шевченка, 14).

3 дисертащею можнаознайомитися в науковш б1блюте;щ ушверситету (Киш, Володимирська, 58)

№

Автореферат розюланий « » травня 1997 р.

Вчений секретар спец1алвовано1 вчешл рада

доктор фиюлопчних наук, професор '//Min Грицик

Загальна характеристика робота

Актуальшсть робота 1 стушнь вивчення проблеми

1дея як духовна першоосиова речей I явищ, як форма духовпо-тзнавального воображения нсшшх законом1рних зв'язюв та вщношень зовшшнього ситу, спрямована на його перетворення, у художнш сфер1 е визначальним фактором — узагалытоючою, емоппшою, образною думкою, що лежить в основ! твору.

Виходячи з того, що "¡дея, тема (проблема), драматичний кoнфлiкт — основш компонента в будотм п'еси" (Я.Мамонтов), у драмЬдискусн (вислш Б.Шоу "Сьогодш напп п'еси починаються.з дискусн" — визначав ¡дейно-естетичш орюггири новггньох драматурги), п'еа фшософсько-пспхолопчного плану, драм1 "настрою", яка стимулюе мислення, прюритет надаеться першому компоненту.

В основ! "драми щей" лежить завжди свггоглядна, фыософська проблема, слово тут домшуе над д1ею, у бйыпосп свош автори тако! п'еси тяясшть до умовносп, алегорш, символжи, ф1лософських абстракцщ (як приклада класично! драми такого типу — "Фауст" Гете, "Маленыа трагеди" Пуигана, ¡сторичт драми М.Костомарова, П.Кулила, драма-тичш поеми Леса Украшки, 1.Кочерги, неоромантична та неореалктична п'еса С.Черкасенка та В.Винниченка, твори св1тових драматурпв-кластшв Гбсена, Чехова, Шоу, тих, хто розлива вся тд впливом "¡бсе-шзму" (Пшибишевський, Виспянський), експресютстсько-барокова та екзистенщальна п'еси М.Кулша, штелектуально-фигософська тлршо-вана драма Л.Костенко тощо).

Питания про естетичл! витоки тако! драми, П ¡сторичшш розвиток (зокрема становления та утвердження в украшськш лп-ератур1 XX ст.) не обгрунтовувались лгтературознавцями в належнш м)р|" та доел не реал1зовувались в окремих дослщжсннях.

Про украшську драматурги« XX ст. написано чимало лйерату-рознавчих дослщжень 1 критичних праць.

Враховуючи те, що новгшя украшська литература, не ототожнюючись перюдами з "радянською", починаеться з початку нашого вшу (отже, до новтгьо! драми по праву вщносимо неоромантичну 1 неореал1стичну п'есу — твори Лей Украшки, В.Винниченка, О.Олеся, С.Черкасенка), иазиваемо досшдншав 1 критиюв, пращ яких присвячеш проблемам укра1нсько1 драматурги XX ст. взагалт

Про основоположницю в укра1нськш л}тератур1 "драми ¡дей" Лесю Украшську написано немало лйературознавчих дослщжень 1 критичних праць як сучасниками (Л.Шковський, М.евпган, 1-Стешенко, М.Вороний, Л.Старипька-Чернях1вська тощо), так 1 в радянсьга часи (М.Зеров, МДрай-Хмара, О.Бшецький, А.Гозенпуд, О.Бабишкш, А.1щук, Л.Мпцен-ко та ш.). Генуе на сьогодш немало лй-ературознавчих праць про укра'ш-

ську драматурпю пожовтневих час!» (Н.Кузякша, М.Острик, В.Ваку-ленко, Л.Дем'яшвська, 1.Михайлин, Г.Семенюк, Л.Танюк та ш.).

Нов1тня лггературка ситуац1я однак вимагае грунтовно! переоцшки багатьох л^тературних тендепщй, факпв 1 явищ, перегляду творчосп багатьох украшських драматурпв у сучасному сусшльно-етичному, щейному-фиюсофському аспектах. Виникае необхщшсть дослщжс.ння п'ес драматурпв, я ю працювали у вимушеиш см^грагш (Винниченко, Черкасенко). Слщ по-новому розглянути увесь щейпо-фиюсофський спектр драматурги Леа Украшки, творч1сть яко! розглядалась у радян-сьы часи лише з позицш пануючо! щеологп.

У дослщженнях радянських чаав не придиялось уваги ще! як есте-тичнш категорп, котра е домшуючим фактором у фиософсысш драм1,

ДраМ1-ДИСКуС11 3 ВНуТр)шшми, свггоглядними к0л1з1ями.

В украшському лпературознавато як сьогодшшньому, так 1 радян-ського часу, не стало, на жаль, предметом дослщження питания про розвиток в украшсыай лгтератур1 XX столптя драми щей як жанрового ]йзновиду.

Мета 1 завдання дослщження

Головна мета дисертацшного дослщження — осягнути творчу спроможшсть г досв1д украшсько! драматурги у висвггленш конфликту щей, св1Тогляд1в як об'екта художнього осмислення, у творешп драми дискусшното характеру, п'еси настрою, в якш щея як естетична катсгорш грае визначальну роль. Дослщннк намагаеться простежити шлях еволю-цшного розвитку драми щей у резнях жанрових модифнсащях 1 стильових тся1ях на прсшш XX столптя — починаюта вщ неоромантично! драми Леа У кратки, cимвoлiчнoro реал1зму 20-30 рр. (В.Винниченко, М.Кулнп, 1.Дншровсъкий, М.Грчан) \ кшчаючи штелектуально-фщософською драмою 1970-80 рр. (ХДрач, Л.Костенко). АналЬ кращих украшських драм XX ст. щейно-фшософського плану робиться у контекст! твор1в сштово! та вггчизняно! класики, л1тературного процесу взагал1; розкриваються поступове нагромадження художнього досвщу в освоенш драми щей, реатзацц и в р1зних жанрах та жанрових р1зновидах, новаторсью пошуки у донесенш щей в драмах цього типу, сощально-етична актуалынсть 1 злободеншсгь проблематики драматурги та и зв'язок з сусш.тышм лаптям, з ¡сторичним та л1гературним лродесом в цшому. Важливим чинником робота е уточнения паукових уявлень про розвиток украшсько! лЬгератури XX ст. 1 драматурги зокрема у свшп нових ¡сторико-лЬературних дослщжель, повернення в ¡сторгю лператури несправедливо забугих чи просто вилучених, репресовапих, свщомо замовчуваних, заборонених у свш час драматичних творив чи )'х автор1в (драма Леа У кратки "Бояриня", п'еси В.Винниченка "Мгж двох сил", Пророк", драматурга С.Черкасенка); при дьому автор намагаеться дата нову, сучасиу оцшку там драматичнпм творам, яи були в тоталпарш часи оцшет необ'екгивно (ряд п'ес М.Кулйпа:

"Народиий Малахш", "Мина Мазанло", "Патетична соната", Маклена Граса") або шд щеолопчним кутом зору ( наприклад, драми М.1рчана, 1.Дшпровського, ¡.Кочерги, О.Коршйчука та ¡п.). Оцшка ця мае бути засновала на засадах естетичних факторш, на прюритеп загалыюлюдських цшностей над партшними, класовими.

Наукова новизна дисертацн полягае в тому, що в шй уперше в укра'шському лтературознавств! розглядаеться ¡сторико-л1тературний розвиток и'еси дискусшного I фиюсофського плану, драми щей (окре-мого паукового дог.ллджешгя, присвяченого цш проблем!, в Украш до цього часу не було), розроблено концепцйо и внутрннньожанрово! типо-логц та висвгглено и еволющшгай процес на лротяз! XX ст. Вперше в лггературознавспц окремо висвплюегься питания щейно-св1тоглядного конфликту в украшськш драматурги,, проблема характеру як ноая пев-пих моралышх, сошалыго-етнчних, полпичних переконань.

Наукова новизна дано! гтрац! визначаеться 1 новим шдходом до висвгглення недослщжуваного ще матер!алу, трактуваниям гсторико-л1тературиого процесу в щлому.

Методололчш засади дослэдження

У памагашп висвплити ¡дейний спектр дослщжуваних тшрт автор вдаеться до пообразного, проблемно-тематичного, композицшного шлях ¡в анализу, а подекуди й синтезу, ¡дуги у висш'тленш лтературного процесу вщ окремого до загального 1 навпаки. При цьому автор дотри-мусться головного методолопчного принципу — принципу шторизму, розглядаючи розвиток украшсько! драматурги у зв'язку з суглплыю-полггичними чинниками, котр! безпосередньо впливали I на лтера-турний процес, 1 на вироблення моральних, сощальних, фитсофсъких концешцй, як1 живили вдейну проблематику твор1в, спонукали до пошу-кт тематики, иових форм художнього самовиражешш. Головним завдан-ням автора у ирац1 е насамперед через образну систему, через компо-зшцйш прийоми, через проблематику розкрити свгг щей як домшуючий у драмах вщповцдного типу, в яких головним об'ектом художнього дослщження мае бути щейно-свйоглядна кол1з1я.

Практичне значения дисертацшного матер1алу полягае в тому, що вш може бути вихсористаний для перегляду чи створення юторй укра1нсько1 драматурги 1 лггератури в щлому. Дисертацшне дослщження може використовуватись при створенш нових послбниюв до вивчення нпорп украгнсько! лтратури, для упорядкування та коментування антологш тощо. Материал дисертацн може використовуватись при викладанш ¡сторц украшсысоТ л1тератури у вузах, у середшх навчальних закладах, при читанш спецкурав, присвячених проблемам драматурги. За материалами дисертацп можуть складатись програми з ¡сторп л1тератури у вищих навчальних закладах, спецкурав \ спецсемшар1в, 11 а в чал ы ю - м с то ди 'ш 1 пособники тощо.

Апробащя дисертацп

Основт положения дослщження викладались у наукових працях автора, в навчально-мегодичних поабниках, у його числешшх статтях, публ1чних виступах на науково-практичних конференщях, у викладацькш Гиропагандистськш робот!, тд час чихания спедкурсш "Украшська новгшя драма першду розс/гршшого вщродження", "Б1бл1я та украшська л1тература" на фьлолопчному факультет! Кам'янець-Подальського педонституту, на обласиих курсах пщвшцепня квал1фн<аци вчител1в (м.Хмельницький).

Проблем! ¡дейно-св1тоглядного конфлпсту в украшсыай новтий дравд присвячеш монографн "1де1, конфлжти, характер«...", "Драма щей в украшськш нслитпш лпературГ'. в окремих наукових статтях проанал1зовано драми Винниченка, Легл Украшки, С.Черкасенка, Л.Костенко, М.Кулша, М.Руденка.

Основт положения дисертацп, яга вшшсяться на захист:

1. Драма ¡дей як лиературно-мистецьке явище в украшськш драматурги.

2. 1де1 та особистосп у драматурги Леа Украшки.

3. 1дейш кол1зн як об'ект художнього дослщження в украшськш неореалютичшй п'есл 1917-1930 рр.

4. Проблема украшсько! "пророчоГ п'еси.

5. Гдейний спектр украшсько! ¡сторично! драми.

6. Питания штелектуалыго-фшософського начала в украшськш драли 1960-1980 рр.

7. Национальна ¡дея в украшськш новтий драматурги.

Структура дисертацп визначаетъся и метою 1 завданнями. Праця

складаеться 31 всгупу, чотирьох роздинв, висновк1в 1 б1блюграфц.

Змшт роботи

У встут визначаеться суть щй як естетично! категорп та ц функци у драм>, зокрема п'есах дискусвшого характеру з конфликтами свгго-гля/нв, де ¡дся як духовна першооснова речей 1 явищ, як форма духовно-шзнавального воображения певних закономгрних зв'язгав та вщношень зовтшнього св¡ту, як образна думка, що лежить в основ1 твору, що виникае "з ввдюшення розуму до сиди уяви" (Гегель), е домшуючим фактором. '

Також у встут дослщшк зупиняеться на простеженш витокш украшсько! "драми щей", котра, ув1бравши традицй антично!, шшлыго! драм, окремих твор1в Шексшра, п'ес Гете, ПШлера, Пушкша, О.Толстого та 1н., заявила про себе у XIX ст. в1ршованою драмою М.Костомарова ("Сава Чалий", "Переяславська шч"), П.Кулша ("Байда, князь Виш-невецький), деякими п'есами М.Старицького ("Остання шч"), ¡, нареигп, у XX ст. драма фшософського плану (при перевал 1 гшутрншгьо! дп над

зошншньою, домшуванням ¡де!, котрш пщпорядковат уа художш атрибута) достойно представлена у евроиейському контекст! творами Леа Украшки, В.Винничснка, М.Кулппа, I.Кочерги, С.Черкасенка, Л.Костенко, I.Драча та ш.

У вступшй частиш роботи охарактеризовано стан розробки проб-леми, обгрунтовано актуальность обрано! теми, визначено мету 1 завдания дооидження, його методолопю, розкрито наукову новизну I практичиу цшшсть, вказано на апробашто праш.

У пергпому роздш — "1дея та особистить у неоромантичмй драматурги Леи Украшки" — автор, пиходячи з того, що саме з творчосп поетеси бере початок укра'шська яовптш драматургия, котра прийшла на змшу украшськщ класичнш л'ес! критичного реал!зму сощально-побутового характеру з фольклорно-етнограф!чними елемен-тами (Карпенко-Карий, Старицький, Кропивнипький), акцентуе увагу передуам на !дейио-фшософських елементах неоромантично! драми; визначаючи ¡дейпий спектр драматичних поем письменнищ, дослщник намагаеться дати власне тлумачения свггоглядних кол!зш, щейиих дискусш, яю е головним об'ектом художнього досладження у драм! щей, зокрема 1" в драматичшй поем! як одному ¡з жанрових р1зновид1в фшософсько! драматурги.

Уже в перпнй п'есд Леа Украшда "Блакитна троянда" (1896), написанШ прозовою мовою, щейш дискусв (персонаж! оиерують глибокою об!знашспо з суспгльно-культурним життям, цитуються класики св!тово! лггератури, згадуються популярт тод1 1бсен, Надсон, Золя, мистецък! школи 1 т.ш.) свадчать про ор1ентацш автора на крапц здобутки европейсько! та вггчизняно! драми того часу, зокрема проблемно! "сЛмейно!" п'ес.и, де побутовий, на перший погляд, психолопчний конфлпст переноситься у фЬтософську площину, надаючи таким чипом драматичнш оповщ високого 1дейиого звучания; донесения щей в цш дралп е головним фактором (досить згадати естетично стто|лднен\ "Ляльковии дам" 1 "Примари" 1бсена, "Чайку", "Вишневий сад", "Три сестри" Чехова, "Незначпу жшку" та "1деального чолов|"ка" О.Уайльда, "Д1м, де розбиваються серця" Б.Шоу — п'еси дискусшного характеру з сетпалыю-паколоп'пшм акцентом, з злободенною морально-фшософською проблематикою). "Блакитна троянда" разом з тим передувала украшсыай "амешпи" п'сх!, що зайняла помггне М1с,це гпсля 1905 року ("На новий шлях" Б.Гршчеика, "Без в1ри", "Людське щастя", "Огнений змш" Л.Яновсько! тощо).

У п'ес!, що за специфшою конфлпсту \ проблематикою тяжгта до дискусшно! драми, утверджувалась ¡дся високосп людського духу, все-сильносп1 непереможносп кохання, трапчиого в свош основ!. Головна геро'шя драми Любов Гощинська, в образ! я к 01 помти деяй автобю-граф!ч1Н алюзп, е свого роду I прообразом самозречених ! жертовних жшок з иаступних твор!в Лес! Украшки: Мф!ам з "Одержимо!", Йоганни

з "Йоганнн, шнки ХусовоГ, Оксани Перебшно! з "Бояриш", Мавки з "Лшово! шсш", Долорес з "Каменного господаря".

Твердженням того, що Леся Украшка проявила себе як новатор в утверджент украшсько! дискусшно! п'еси 1 в розвитку й становленш жанру драматично! поеми (драма щей часто в нашш л1тератур1 фнуруе саме в цьому жанр!) в украшськш драматурги, стала, безперечно, в1ршована траге/дя "Одержима" (1901) — тв1р, що водночас вщкривав [ християнську тематику у драматичнш творчостт поетеси.

, У часи апологетики класово! боротьби драма ця з вщомих причин трактувалась передуам (АЛщук, О.Бабшнкш, О.Дейч, О.Ставидький, Л.Мпценко) як тг.ур антихристиянського спрямуваиня, одверто ате!стич-ний. Розглядаючи тв!р не через щеолопчну призму, а як вираження авторкою у боротьб! двох ¡дейпих концешЦй, котр1 становлять певш морально-етичн! засади (в даному випадку 31ткнення закону любов!, косличшп гармони 1з суто земним — людськнм законом справедливосп), власних бол1сних пошугав ¿стини (лопчно бачити тут автобюграф1ЧН1 елемепти: взасмовщносшг з ревним християнином Мержинським, зрадженим друзями, само! поетеси, яка, однак, не прощала малодуншосп 1 зради), ¡деалу, котрий по лягав не в занереченш основ б1блшного вчення, а в протест! нроти його догматичного усвщомлення, проти фарисейства, проти духовно! стагнаци. Тут скорш слщ вбачати смшиву спробу "ф1дософського перегляду ортодоксального християкства" (О.Пахльовсъка). Трагед1Я М1р1ам, як 1 багатъох сучасниив поетеси — апологепв револющйно! боротьби, що прагнули сощалыш-етичнох гармони, полягае якраз у тому, що, шукаючи вищо! справедливости воиа не знайшла н, бо, бувши поруч з Богом 1 визнавши Його, не сприйняла закону любсш, прагнучи лише судити, не бажала розумгги, до Божого вчення вносила людсыи корективи, порушивши Христове застереження "хто пщшмс меч — в!д меча 1 загине", кинула перша каменем у ворога. Звщси наслвдок — загибель вад граду камшня.

Отже, перша в!ршована драма Лес! Укра!нки "Одержима" е злачною мфою, як 1 бшышсть драм писъменшпц, як фиюсофськ! романи щей Ф.Достоевського (автор проводить у дослщжешй парале.-п образ1в драми з персонажами твор1в росшського письменника: Раскольшковим, Верховенським, 1ваном Карамазовим), пророчим твором, що проз!рливо окреслював трапчну стезю людини, яка, щиро прагнучи справедливости намагаючись по-своему облаштувати св1т, ставала на шлях трапчно! безвиходг

Супёречне трактування мала у радянс.ыа часи драма-алегор1я Лес! Украшки "Осшня казка" (1905), створена у передгроззя першо! росшсько! революцц. Чи не найскладшшим у визначенш алегорично! суп у фантастичнш драм1, зшсано! з символ1в, е образ Принцеси. Одш дослддники (А.1щук) розшифровували його як образ визвольно! ще!, тдхоплено! ! реалЬовано! в життя пролетар1атом. 1шш (ЮЛваненко,

0.Бабишкш) трактували як уособлення незалежно! музи, яку намагались примусити служити соСп р1зш можновла/пи I политики.

В!дкндаючи думку про те, що в образ! Принцеси поетеса розумша ¡сторичну долю визволыго! ¡дс1 (яку М1Г би ув'язпити, але навряд чи змйг би любити Король), можна вважати ц!лком правом1рним тверд-ження пнсьменника А.Костеико, а також дослЦпшюв з украшсько! д^ас-пори Н.Антоненка, А.Княжинського, котр! ототожнююгь герошю драми з Украшою, поневоленою росшським царатом. Однак образ цей справд1 багатоплановий, бо в ньому втьтена не просто сама Укра'ша, а й й муза, п теня, и нашонллыга штелн-енщя, штелектуалыга ел ¡та, Г! духовно-творчий потенциал, врешт1 — це й доля "само! поетеси, яка не мислиться без Украпш" (О.Бабишкш). Тут легко вгйзнаються 1 авторсьм алюзи щодо неличного минулого Укра'ши, що була знищена царатом як держава уноо/йджена як культурно-етшчиа одиниця на довп роки, а тепер И елтарну частицу хочуть взяти на службу соб! самодержцк король июля смерт! дружипи сватаеться до ней встановивши при цьому благородие походження свое! обранищ. Але Принцеса, як уособлення духовно-штелектуального потенщалу Украпш, лине на поклик вол1.

Однобоко тракгувався дослшшками \ образ Лицаря, що шбито ототожнювався з л1бералыюю буржуаз!ею, яжа, забуваючи в1лыюлюбив1 гасла, у критичт моменти зраджувала народ. ПолсАлзугочи з багатьма дослщниками (1шуком, Дейчем, Костенком, Бабишкшим), дисертант приходить до думки, що не слад цей образ ввдюсити лише до якогось конкретного часу — у даиому випадку до подш, пов'язаних з першою росшською револющею, хоч вони (поди) \ дали безпосередпьо поштовх до змалювання вистуй ництва 1 ренегатства як таких в узагальнюючому плаш. Под1бш псевдопатршти з'являлись у Шевченкових "Послана", "П.С.", "Кавказ!", у "Справжн1х героях" П.Грабовського, у "Сщоглавому"

1.Франка, у творах Коцюбинського, Вшшиченка, Теслеика тощо.

Утверджуючи у драм! ¡дею активно! боротьби за нащональне

визволення (ця щея була домшуючою у монологах-проповщях Т1рци з драми "На рушах"), Леся Украшка в образ 1 Лицаря засуджувала популшпв угдх мастей, "геро!в" фрази, малодушшсть, яка часто приводить до зради, яка не т1льки гальмуе посгуп до свободи, але може стати надшною опорою поневолтова'пв \ пюбител1в. Доречно тут згадати 1 Юнака-серба з герснчно! поеми письменнищ "Вша-посестра" — зневЬ реного 1 здеморашзованого в ув'язненш, вбитого В!лою за втрату надн ! в1ри.

Не слад вбачати в образ! Будавничого иролетар!аг, як про це твердили лггературознавщ радяяського часу (АЛщук, О.Дейч, О.Бабишкш та ш.). Думаемо, що в образ! Будавничого слщ бачити передус!м творчу (про це говорить сама назва), об'еднуючу, а не стихшну! мстиву силу в боротьб! проти пюбител1в (принайми! герой закликае руйнувати хлнзи, обори,

в'язниш — атрибута 1 основи поневолення), силу, що, як \ Франгав Мойсей, визнае тгльки поступ уперед, до гцастя, вол!, прогресу.

Суголосний не т!льки своему часов г 1 драматичний етюд поетеси "Три хвилини" (1905). В ¡дейшй дискуса двох супротивнишв — Жирондиста 1 Монтаньяра — спостерпаемо конфликт м1ж зовншшьою показшстю людини 1и внутршшш прихованим "Я" (саме Монтаньяр 1 вадграе роль внутршшього ества Жирондиста: такий конфлшт свош прихованим антиподом бачимо у "Фаусп" Гете, "Вратах Карамазових" Достоевського, шзшше у драм!-дискуси "В1чний бунт" М.Кулппа). У суперечщ, що не веде до вирплення проблеми шляхом запитань-вадповщей (у драмах Лес1 Украшки конфлшти часто залишаються не розв'язаними - 1 саме це посилюе ф1лософ!чшсть и твор1в, надае больше ваги дискусшносп, не завершуючи и), заперечуеться ¡дея гвалтовного втшення в життя навгеь найблагороднпних помисл!в: адже насилышцька перебудова усталених життевих форм приносить тыьки нещастя. Шдкреслгоючи, що проблема ця особливо загострена у творчосп попередника Леа Украшки рос.шського письменника Ф.Достоевського ("Бюи", "Брати Карамазови"), що на под1бних засадах стояли перни украшсыа револющонери кирило-мефодпвщ, духовш наставники письмешшщ Драгоманов 1 Франко, акцентуючи увагу на ст. "Замггки з приводу стагп "Полггака 1 етика" як морально-етичному кредо поетеси, автор дисертацй вважае, що д1алог "Три хвилини" не тшьки був сшвзвучним етичнш нроблематиц! багатьох твор1в письмешшшв-гумашсйв свого часу, а й, будучи серйозною фшософською дискуйею в осмисленш важливо! сощально-етично! проблеми про ошвадношення где! I мораль полггики 1 гумашзму, жертовносп 1 честолюбства, альтру!зму 1 егоцентризму, виявився проз1рливо-застережливим щодо суспшьно-иол1тичних ексцеав близького 1 далекого майбутнього.

Драма Лей Украгнки "Кассандра" (1908), написана на мотив антич-ност), розвиваючи в украшсьюй лггератур! тему "пророка 1 сусшльства", належить до кращих "пророчих" п'ес у свповш драматурги. Звернення до дано! проблеми досить давне в л1тератур1 Порушували и трапки алТичних чайв (Есхих, Евргшд), класики XVIII-XIX ст. (Ф.Теслер, Ф.1Ш-ллер, А.Майков, Я.Полонський). Звучала ця тема у поезгях Лермонтова 1 Шевченка, у XX ст. и розробляли кожен ио-своему М.Кулип ("Народ-ний Малахш" - 1927), В.Винниченко ("Пророк" - 1930), П.Тичина у симфонп "Сковорода", I. Кочерга у драм! "Пророк" та щ.

Леся Украшка дала власну самобутню штерпретацш сштово! теми.

Образ антично! герони Кассавдрн — це сповщь I бшь само! поетеси, яка теж знала ирку правду, теж проз1рливо передбачала майбутш суспьяьш катаюизми, трагеди, однак, як 1 бшыпа частина нацюнально свщомо!, мислячо! штел1генщ1, запоб!гти 1м не могла. Тому-то у "Кассандр!" Лес! Украшки спостер!гавмо насамперед трагедш розуму,

знань, котрих завжди не бажала сприймати маса, бо знати — це значить свщчнти 1 про те, що часто бувае й невипдним, небажаним (¡стина ж бо завжди конкретна). Але усвщомлювати невццзоротшсть подш, катаклпмш, яким не можна загюбети нашть понередженням (людшсть не хоче шрити в небажапе), — це cпpaвдi трагед!я особиста 1 сусшльна. Такий основний лейтмотив ще! в^ршовано! трагедц, у якш поетеса поставила шд сумтв саму "здатшсть сустльства до самовдосконалення" (Л.Ташок): людина безсила гндвернути те, що визначено Богом — отже, не завжди може з/ийснити те, що хотшося б, бо життям керують вшщ закони. Тому-то намагання пщпорядкувати соб1 ш закони, визначити життслп принципи, виходячи з плаокн суб'ективносп, завжди зазкае краху. Ця думка стверджуеться у фьлософсьюй трагедн через проти-ставлення Кассандрино! правди лжемеаанству Гелена, пристосовництву 1 моральному конформ1зму Андромахи 1 Гелени, внутршшьому страху насилышгав Епста I Юитемнестри.

Безперечно, що у драли "Кассандра" вщчутш досить прозор! полшлчш алюзи щодо трапчно! дол! ршго! Украши, котра, поглинута Москов-щиною та игшим експансюшстст.кими силами, зазнавала багато ф1зич-них, моральних 1 духовних руйнацш.

Украшу ми вшзнаемо 1 в легендарнш Тро1, зруйнованш ахейцями (аналопчш натяки бачимо у Котляревського, Шевчепка, Франка), хоча, безумовно, художш узагальнення у щй фшософсыай драм! знатао ширин. Засуджуютъся тут користолюбство, владолюбство, конформ!зм окремих представншав нащонально! елггп (Гелен, Де1фоб), яи зустр1чаються у творах Шевчепка, М.Кулнпа, М.Старицького, тавруються п, хто, втратив-ши честь 1 совють, не раз торгували I торгуватимутъ особистим ! громадсь-ким, легко мшятимуть сво!" погляди, почуття заради кон'юнктурних штереав (Гелена, Андромаха). I разом з там "Кассандра" — трагедия т1е! суворо! правди, яку не хочуть усвщомити роз'еднаш через особисте користолюбство нанп сппзвотизники.

1дея 1 догмата, адея 1 фанатизм, щея I неосмислене н сприйняття, випробування ¡дейних нринцишв життям, внутрцлтм, пщсвщомнм "Я" — ш та ниш проблеми сусшлыю! мораш поставлен! у найбшынш за обсягом драм! Легл Украшки — ф!лософськш трагедп "Руфш 1 Пр1с-цшла" (1911), яка продовжувала християнську тематику творчостт пое-теси. I хоча мова тут аде безпосередньо про стзродавнш Рим перюду зародження християнства, переел ¡дуван ого властями, ми, безперечно, дуже легко вшзнаемо сусшльно-полиичш кол!зп початку XX ст. (з проекцию 1 на майбутне), коли на арену виходили ¡нзш революцшш течи, угрупування (тут лопчно вбачати полпичш алюзн щодо марксистского вчення), котр! общяли сошальну гармонию 1 прогресивний поступ уперед. Перед нами Рим II столгпя ново! ери — справд! переломно! епохи, коли заявила про себе, утверджуючись у переслщуванш

1 страдницькш стез! в1ра Христова, ще'1 яко! згодом, перетворюючись noBiTiii.Mii фарисеями в щеологйо, були вмшо використаш тиранами у творенш щеокрагичних сусшльств. Умшня передати багатолиюсть маси в окремому ¡ндивщ, ¡дучи безпосередньо вщ пушкшського "Бориса Годунова", передувала багато в чому театру Б.Брехта, який надавав перевагу передуам фабул^ котра повинна не просто вщповщати поди з реального життя людей, а й представляти Т1 кол!зп, в яких вщображеш авторсьга думки про взаемовщносипи псрсоналав, що внаслщок цього стають не просто вщтвореннями конкретних йвдивццв, а несуть передуам втишш драматургом ¿дек У драм1 цш Леся Украшка показала себе великим майстром сощально-пол1тичного типажу. Персонаж! драми "Руфш 1 Пркщлла" в нослями певних св1тоглядав, щейних переконань, морально-етичних засад, що тою чп шшою м1рою визначають до 1 вчин-ки, конфлисги i ситуацн, спонукаючи до осмислення важливих сусшльно-етичних проблем у всезагальному ¡сторичному вим1рк

3 драми "Руфш 1 Пркщлла" постае прообраз тотал:тарних сусишьств уах чаглв. Немае сумшву, що у зображеному римському сустльсты легко вбачати сощалып кол1зи тогочасно! Росшсько1 ¡мпери, однак поетеса подала тут 1 проз1рливо передбачене пщсвщомою штугщею недалеке трапчне прийдешне — фшософськи осмислений прообраз тоталитарно! щеократично! держави, що постане незабаром, з уйма ц рудиментами: в рабов 1 Нартал1 вшзнаемо войовничого пролетаря, у фанатику Парвусош шкшзитора вйх епох, в таг числ11 бшыповизму, у засл1пленш, перестрашеннш май бачимо увесь сощально-етичний зр1з тотал1тарно! системи.

До християнсько! тематики звернулася Леся Украшка 1 в наступних драмах "На пол1 кровГ' (1909), "Йоганна, жшка Хусова" (1909), "Адвокат Марп'ан" (1911).

Д1алог "На пол1 кровГ, як 1 "прощания", "Три хвилини", "Айша 1 Мохамед", належить до малих драматичних форм. Цей тв1р, по суп безсюжетнпй, е гострою дискуйею м1ж двома персонажами, яи впсловлюютъ свое ставлення до таких понять, якзрада, користолюбство, вщповщалыпсть людшги за сво! вчшгки, р1зне усвщомлення сусгальними шдивщами добра \ зла. Тут використано вщомий евангельсьюй мотив про зраду 1удою 1скарютським Учителя, тобто 1суса Христа, який, рятуючи людство вщ падшня, прийняв мученицьку смерть.

На початку XX вжу пщ впливом одвертого богоборства, модного, з претензию на пауков ¡ель ате!стичного вчення, зокрема 1 шцшеанства, йшла одверта реабШтащя шдлоти, зрадництва, психолопчно вмотивовувалась людиноненависницька, богопротивна мораль, що утверджувала бездуховний практицизм, ренегатство, швелювання 1 спекулядио найвищими цншостями в 1м'я мнимого примареного прогресу. Фтлософ1я "надлюдини", гешально викрита великим Достоевським

(звучала ж бо як застережешш) в образах верховенських, расколъникових, смердякових, набувала позитивного, "утверджувально1'о" трактування. Широку полсмису викликала повклъ росшського письменгагка Л.Андреева "1уда Тскарют" (1907), у якш автор намагався "зрозумт!" найбшьшого зрадника вах час ¡в 1 народа. Слпвзвучними твору А. Андреева були поеми шведського письменника Тора Гедберга "1уда" (1909), польсъкого модершста С. Пишбишевського "На шляхах Каша" (1909). Апалопчпа штерпретащя евангельського образу випливала !з п'еси Пауля Гейзе "Мар!я з Магдалини". Саме па злам! епох, у м1'жреволюцшш затишшя й очжувапня иових погрясшь, 1 з'явилась невеличка драматична поема Лес1 Украшки "На пол1 кров!", що була своердаою художньо-фшо-софською швективою вщвертш апологетищ ницих сторш людського буття, передус!м морального виправдання будь-яких злочишв.

Полелизуючи не ттльки з Леонидом Апдреевим, але й багатьма ¡шпими письменниками, котр! по-р!зному модиф!кували евангельський мотив (тут ! назвап! вже твори, а також роман Фелжса Блендера "1сус та 1уда" (1881), драма Курта Кюхлера 'Тскарют" (1905), оповцгання Карла Гауптмана "1уда" (1908) тощо), Леся Украшка розвшчувала ренегатство ! зрадиицтво, користолюбство в уах його проявах, в лог!чних сучасних алюз!ях вбачаеться тут гостре викриття !дсй 11 о - по л ¡-га чп их конфорлнжпв, полтгки заради вигоди, заради самоствердження. Моральио-етична щея в драм! е, безперечно, суголосною християиським ¡деалам. Постать Христа, який постае лише з розповщей як антипод його найлютипого ворога Юди, втьлюе певною м1рою моралыю-етичний та естетичний ¡деал само! поетеси, вщкидаючи фальшиву вульгарно-сопюлопчну тезу про антихристиянський зм!ст !"! творчост!, п!дкреслюючи б!блшне розум!ния авторкою, як ! Шевченком, Франком, понять сощально! справедливости, добра ! зла, сусшлыю-етичних взаемин.

1дея духовного стощизму, самозречення ! жертовиост! в ¡м'я в!ри майстерпо втшена у психолог!чних кол1з1ях драми "Адвокат Марпан" (1907), котра продовжуе! завершуе християнську тематику у драматурги поетеси. Умшня створити внутршипо дщ, вщ чого мае постати складпий ! багатограниий, п!лышй! иеповторний характер-свтогляд (що властиво одним ¡з небагатьох — 111екстпру чи 1бсену, наприклад), представлено у цш драматичшй поем1 Лес! Украшки чи не пайпереконлив!ше. Врепгп такий принцип розкриття характеру героя, коли кожен вчинок, кожна репл1ка, кожен крок пояснюеться не декларовано, а випливае з внутр!шнього "Я", властивий ! прозаакам II пол. XIX — початку XX ст.: Ф.Достоевському, Л.Толстому, Л.Чехову, 1.Франку, В.Винниченку тощо.

Безперечно, що головного героя Марпана не сл!д ототожнювати з будь-якою политичною теч!ею початку в!ку, тим паче з париею бшь-шовиюв, як це твердили свого часу лггературознавц! 1 критики. Тут насамперед бачимо трагед!ю людини, вщдано! ¡да, здатно! пожертвувати

заради не! уым найдорожчим, незалежно шд того, усвщомленою чи слшою е в1ра. Саме таким 1 е Мартдан — вз1рець жертовиост1 ! спод-вижнидтва в ¡м'я свого ¡деалу, свое! в1ри. Мова тут, безсумшвно, езо-ппзська, яка не вимагае та й не несе в соб1 конкретно! розшифровки. Та й, будучи багато в чому сшвзвучною сво!й доб1, п'еса ця значно! М1рою е художшм передбаченням майбутшх сусшлыгах катакл1зм1в 1 засте-реженням щодо моральное^ людства, котре маншулюе ¡деями лише як випдними в т)й чи шшш м1р1 факторами, залишаючись далеким од розумшня самого !деалу, неспроможним наблизитись до нього.

Ослбно сто!ть, на перший погляд, тематично у творчост! Леа Украгнки драма "Бояриня" (1910) — единий тв^р з нацюнально! ¡сторп, де поетеса долю Укра'ши виевгелюе без вживаних у б!блшних, античних, середньов1чних сюжетах алегорш: у п'ссд бачимо певну ¡сторичну конкретику — трапчну добу, вщому пщ назвою Руша.

Розглядаючи драму "Бояриня" у контекст! твор!в про цей трапчний час ("Руша", "Чершпвка" М.Костомарова, "Чорна рада" П.Кулшга, "Заступила чорна хмара..." Т.Шевченка, "Гандзя" 1.Карпенка-Карого, "Руша" М.Старицького, "Сонце Ру'ши" В.Пачовського, "Про що тирса шелестит" С.Черкасенка тощо), дисертант акцентус увагу на тому, що тема Руши у Лес! Укра'ши набувае насамперед узагальнюючого значения: з конкретно! ¡сторично! епохи проблеми нащоналыи 1 моралып переносяться 1 на шзнша часи, ! на сучасшсть, у долях гсро!в легко вбачати суспЬтьно-полгшчш алюзн початку XX вшу, лопчна тут! певпа проз!рлив1сть щодо траг!чних кол1зш майбутнього у житп Укра!ни та !! нацюнальш ел!ти. Спираючись на дослщження М.Драй-Хмари, а також трактування ц1е!' драми лпературознавцями А-Гозенпудом та О.Бабишкшим 1 полем1зуючи з ними, дисертант стверджуе, що в образ! головно! героин втшена не т1льки мученицька стезя тих, хто, не змитни вщректись од свого роду-племен!, протистояв денащонал1зацп, насаджуванню чужинецьких норм житгя, угодовству I конформ1зму вггчизняно! елпп. ЯК персонаж щейно! драми козачка Оксана Перебжна, безперечно, е ноаем саме такого начала — узагальнюючим образом-символом Украши, що потрапила у царську неволю ! неспроможна вирватися з не!.

Побутов! детали що несуть у соб! вщновущий щейно-фшософський пщтекст, виповдана легенда про Каша та Авеля, осмислення ¡сторичних реалш I художш вимисли — все це служить донесению мапстрально! 1де! драми, ¡де! нацюнально-визволыго! боротьби. бдина п'еса Лес1 У кратки з нащонально-кторично! конкретики, п'еса, яка несла в соб1 значною м!рою традицшний нацшнальний колорит, властивий багатьом творам украшсько! класики (Шевченко, II Кул пи, Костомаров, Стариць-кий, Карпенко-Карий, Кропивницький тощо), "Бояриня", однак, не сто!ть ос!бно у драматурпчнш сладщиш поетеси ш в жанровому, ш в

щейно-тематичному шипрах. Драма щей за спецификою конфликту 1 за поетикою, ттар цей, як 1 "Осшня казка", "Руфш 1 Прюцшла", "Кассандра", "Адвокат Март!ан", "На пол! кровГ, "Йоганна, жшка Хусова", порушував пеку1н проблеми свое! доби: сустльш, полтинн, морально-етичш, нацюналыго-культурш та ш.

Заиеречуючи вульгарно-соцюлопчш тенденцп у трактувашп идейно! проблематики драми-фесрй "Лкова шсня" (1911) у радянсьи часи, дисертант намагаеться розглянути образи головних геро!'в (Мавки й Лукаша) у загальнолюдському аспекп.

Так не можна погодитись з твердженням багатьох л!тературознавц!в (А.1щук, О.Дейч, О.Бабишкш, В.Курашова, Л.Мщенко та ¡п.), що до образу Лукаша слщ шдходити лише як до жертви мщанського сере-довища, приватновласнидьких иднослш. Тут скорнне бачимо трагедно людшш, яка через злидш, через безпросвптпстъ та шотизм меркантильного сипу не може пробитись до достойного його пориванням ¡деалу, реал1зувати свш талант, творчий потенщал. Трагедш Лукаша стае 1 трагедшю Мавки, яка порятунком коханого врятовуе 1 себе. Спо-рщнеш дули еднаються (хай цшою свого ф!зичного життя) — \ в цьому стверджуючий пафос твору, в якому поетизуеться висока мр1я про щастя, про призначення людини на землг

Характерно, що "Л¡сова ¡пеня" багато в чому перегукувалась з написаним рашше "Затопленим дзвоном" (1896) Г.Гауптмана. Однак гуманизм "Лково! шен!" силыпший, очевидшший. У "Затопленому дзвот" нщшеанська "надлюдина" майстер Гещлх не здатиий на духовне вщродження через творчють, йому чуж! стнвчуття, сумлпшя сов1сп. Не спроможна на жертовну любов 1 самсшддашсть кохана майстра Раутеиделяйн, лк1 й бшыне властив1 почуття помети, ненависп. I зовам шшими виступають у "Люовш шеш" Мавка й Лукаш, яких сила люботп виводить на шлях щеалу правди й духовно! вели'п, допомагае стати над ншп'стю й с,¡рою буденшепо. Уже в самих почуттях геро!в пршритет надаеться духовному началу, а не пристрасти 1дея жшочо! в!рносп ¡де тут, безперечно, 1 вщ ¡бсен!всько1 Сольвейг !з знаменитого "Пер-Гюнта". Свгг образ1в "Лково! шеш" та вт!лених в них щей не несе у соГй однак узагальнень-абстракцш — у бататего 1 складносп фигософсько! проблематики твору виражена вщповщна суспшьна, моральна, юторично-нацю-нальна конкретика. Саме це I вир!зпяе тглр, робить його самобутшм ! неповторним явищем не ильки в украшськш, а й св1товш класшп.

Власна самобутня ¡дешго-художня штерпретанщ традицшно! евггово! теми, до яко! зверталнсь протягом стол!ть багато класиюв ('Прсо де Мол!на, Мольер, Байрон, Гофман, Гольдош, Шедвелл, Пунши, О.Толстой, Мюссе та ¡п.), була здшенена Лесею У краткою у драм! "Камшний господар" (1912) — твор!, що може з повним правом вважатися одним !з кращих здобутк!в украшсько'!, а також европейсько! модерно!

драматурги початку XX ст. Модершзацн старовинного сюжету з прообразами класичного героя мали млсце на початку BiKy у CBiTOBiii класищ: повкть "Новий Дон-Жуан" Бар'ера, роман С.Пшибишевського "Homo sapiens", драма "Людина i надлюдина" Бернарда Шоу тощо. Леи Укра'шщ, котрш, безперечно, ¡мпонували сильшй, неординарн! особис-Tocfi, був чужий культ "надлюдини", пропагований людиноненавис-ницькими фшософ1ями, зокрема Himne. Розвшчання цих безбож1Гицьких Teopiii лежить в основ! полем1чно1 драми "На пол! xpoBi". Ц! ж ¡де! BTUieni i в украшському BapiaHTi свйово! теми — "Камшному гocпoдapi". Характерно, що проблему "надлюдини", пропаговано! декадентами, апологетами шцшеанства (Л.Андреев, Д.Мережковський, С.Пшибишевсь-кий тощо), порушив англшський драматург ¡рландсъкого походження Бернард Шоу у n'eci "Людина i надлюдина" (1903), у якш письменник подав по-своему верспо сучасного Дон-Жуана-Теннера — образу парадоксального в свош ocuoBi. 1рошзуючи через образи Теннера та Снн (BapiaiiT Анни) над апологетикою сильно! особистосп, покликанш завоювати св1т, Шоу, однак, не зум1в протиставити антилюдяност1 гумашстичне, жертовне начало.

• Засуджуючи в образах Дон-Жуана й Анни ренегатство i зраду, вщ-ступнидтво вщ проголошуваних щеал!в, Леся Украшка в "Камшному господар1" не могла не протиставити облуднш морал! вседозволеност! щеал людсько! жертовносп i самовщданостт, втиених в образ! наречено! "лицаря вол!" Долорес, що успадкувала icpami риси попередн!х геро'!нь поетеси: MipiaM, Анцшлодга, Пр!сц!лли, Мавки, Йоганни. У дра.\п ба-чимо, що у боротьб! за владу над чоловжом (Дон-Жуаном) м!ж двома жшками (Анною i Долорес) перемагае активна Анна. Перемога хижого, владного, жорстокого в людиш приводить до фатального кшця обох — i Анну, i Жуана — в духовно-моральному план!.

- Морально вище за них сто'!ть "забута тшь" — прекрасна у своему добровольному мутоницпи за чуж! rpixn Долорес, у якш можна ггомгагги щось ! В1Д геро'!в Достоевського (Соня Мармеладова), i передус!м в!д жшок i6eeiiiBCbKoi драматурги: Те! з "Гедци Габлер", Нори з "Лялькового дому", Сольвейг з "Пер Гюнта". Однак, на вщмигну вад 1бсена, що до cBoix герошь ставиться сп!вчутливо-зневажливо, Леся Украшка yci симпати вщдае cboim жертовним ж!нкам. Саме такий тип самоваданих герошь ¿мпонував noeTeci. Однак в атмосфер! мертвотного, жорстокого, камшного, у сусшльсш ситосп i продажносп, стверджуе поетеса образами CBoix жшок (MipiaM, Анцшлодея, Йоганна, Долорес, Мавка), жертовш мученищ або гинуть, або змушеш нести важкий хрест мовчки, не в сил! поборота зло добротою у цьому жита. Принцип реалктично! символши, витриманий у драм! (тв!р романтичний лише за екзотичшстю фабули, теми), полягав саме "у и цшковитш логтчност! i природносп" (О.Бабиш-кш), вносячи нов! якост! в украшську драму XX в1ку, утверджуючи

новий рщ драматурпчного мистецтва, у якому ( лопчно вжити тут висл1в М.Горького про драми А.Чехова) "реализм шдноситься до одухотвореного \ глибоко продуманого символу".

До европейсько! модерно!' драми, у якш ще! та настро! мистецького середовища свого часу поетеса перенесла у площину вторичного минулого з життя колошспв Нового свпу у XVII ст., наложить один з найбшлних твор^п Лес! У кратки — драматична поема "У пуни", праця над якою тривала протягом 1897-1909 рр.

Зображуючи трапчну долю скульптора, що попадае у пущу фарисейства 1 пщлоти, яга замаскувались шд моралып чесноти й духовшсть (так продовжуеться розробка теми, порушено! "В катакомбах", у "Руфйп ! ПркщллГ, в "Адвокат! Мартсаш"), Леся Украшка образ свого героя подае як своерщну антитезу буд!вничому Сольнесу з одноименно! драми 1бсена.

У "Буд!БПичому Сольнес!" норвезький драматург .зобразив 111див]дуалIста-мр 1 йпика, що, прагнучи особистого самоствердження, зраджуе красу, колишнш щеал, перетворюючи тим самим власну мр!ю у Г! протилежшсгь. Жадоба за матер!алыпши щнностями знижуе у Сольнео. цшност! духовн1. Герой твору Лес1 Украшки Р1чард Айрон у "духовнш пуни" втрачае можлиш'сть творити через склады сощальш перепони, через шдсутш'сть взаеморозумшня з суспшьством, але не стае кон-формютом, залтплаеться чистим перед своею совштю, в!рним моральному обов'язкош художника. Вщдашстю ще'!, самотшстю у боротьб! за и рсал!зацно ¡, врент, у поразщ на своему шляху через неспроможшсть порозум!тись з середовищем Р!чард дещо под!бний шшому ¡бсатському герою — пастору Бранду з одноименно! драми. Однак в абстрактшй символйп "Бранда" вт!лена абстрактна за своею суттю щея. У реалистичному образ! митця з драми Лей Украшки звучать суспшьно значим! ще! свого часу, наповнеш жнттево-конкретним зм!стом.

Тематично спорщнена з п'есою "У пущГ остання драма Лей Украшки "Орпя" (1913). Однак, якщо щея ¡прпоо! митця своему обов'язку висвилювалася у драм! "У пуни" у суспшьно-етичному вим!р!, то в "Оргн" вона проектуеться в сферу надюнально-визволышх процес!в, утверджуючи моралышй стощизм, духовну незламн!сть ! безкомпро-мюшсть народного сп!вця з поневолювачами його вггчизии.

Проблема, порушена у попередшх драматичних творах ("Вав!лонсь-кий полон", "На рушах", "Осшпя казка"), в останшй драм! поетеси набувае глибшо! морально-етично! загостреност!, суспшьно-полгшчно! значимост1, полгтичш алюзп в античнш тем1 е смииво одвертими, пору-шуючи су част наболш питания про долю поневоленого, зрусифжо-ваного тонко продуманими шовшютично-культурницькими заходами р!дного народу.

Головний герой твору сшвець Антей (образ цей, безперечно, уособ-люе в сов\ нац!ональио-патр!отичиу стезю украшсько! !нтел!генц!!),

маючи багато сшльного з Руфшом ("Руфш 1 Пр!сщлла") та адвокатом Марпаном з одноименно!' драми, велично-трапчний в свош оснош'. Власне драма-дискуйя "Орпя" мае вс! озпаки трагедшного жанру: голов-ний герой, як сильна особист!сть, самотшй у свош боротьбь критична безвихцдаа ситуация, фатальность юшзц, яка не могла завершитись компромюом, врент неминучий, заирограмоваиий, визначений обста-винами трапчний фшал. Осганшй довершений тв!р у драматичному доробку поетеси не просто розкривае щею служшня мигця народов! у його визвольнш боротьб! (проблема дя червоною ниткою проходить у бьтыностл »¡ргшв, поем, драм Лесл Украшки) — "Орпя, що писалась у передгроззя странтних революц!йних бур! потряс!нь, в основ! свош, як ! бшышсть п'ес письменниц! ("Кассандра", "Руф!н! Пр!сщлла", "Камш-ний господар" та ш.), належить до "пророчо!" драми, прозорливо окрес-ливши майбутш трагеда украшськог нацюнально! ел1ти в умовах бшьшо-визму, у часи терор!в 1 стагнацш, новишх, бшьш витончених, денацю-нал1зац!й в !м'я русифжацн, творения "едино! ¡сторично! стльноти" — радянського народу.

У пщсумках до роздал у дисертаит, визначаючи жанрово-тематичне розмштгя твор1в письменниц!, пццсреслюе, що принципи драматурпчно! сйстеми Лес! Украшки, як! формувались на основ! кращих здобутгав нацюнально! (Костомаров, П.Кулнн, у певши «¡р! М.Старицькш!, Г.Франко)! европейсько! мистецько! школи (Гете, 1бсен, Метерл!нк, Гауптман, Шоу та ш.), несли в соб) новий пщхщ до драматичного мистецтва — творения тако! п'еси, яка, на вщмшу вщ реалктично-побутово! драми, мала озброювати читача чи глядача певними суспшьними ! моральними щеаЛами, що повинш бути т1сно пов'язан! з життям ! в1дпов!дали б його вимогам. Сама щейна проблематика драм поетеси, будучи не обме-женою певною ¡сторичною чи сощальною конкретикою, е неосягненою за багатством фьдософського зм!сту.

1дейш кол!з!1 у драматичних поемах письменниц!, як! утверджували в у'крашськш лиератур! нову, штелектуально-фиюсофську п'есу, иостають на широкому суспьяьному фон!, окреслюючи розмаптя св!тогляд!в-!ндив!дум!в, що стоять перед моральним вибором. Увага поетеси зосереджуеться на тих характерах, котр! становлять основу людського середовища, зокрема того, що визначае суспшьну мораль. Звщси й майстерн1сть у змалюванш загального через конкретне. 1дея вселюдського гуман!зму, але такого, що виступае у войовнич!й непри-миренносп до фалыт ! зла, е провщною у драмах Лей Украшки, яка при.всьому неоднозначному ставленш до християнського вчення (це теж було нав1яне часом) намагаеться знайти той шлях правди, який адекватний евангельським дороговказам. Тому-то ус! пошуки правед-носп у драмах поетеси приводять до головного и соц!алыго-етичного ¡деалу — нацюнально! свободи.

Другий роздш — "Проблема Шейного конфлтту в укратсъкш неореалытичпш драм1 1917-1930 рр." — починасться вступною частиною, де автор веде мову про кторичш обставили, як! мали безпо-середшй вплив на долю украшського театру, визначаючи вщповвдно й щейно-естетичш ор1ентири укра'шсько! п'еси, зокрема пол1тично1 драматурги. "Реализм, шдиессний до символу" (М.Горький), визначав естетичиу сутшсть кращих п'ес на ¡сторико-револющйну тематику, котр), не вписавшись у соиреал1зм1пс.ыа штампи, визначаючи свщомо чи не (лпдомо прюритет загальнолюдського, нацюнального над класовим, несли сувору, незавуальовану правду про сусшльш катаклтш епохи.

Розглядаючи замовчувану протягом семи десятил1ть драму В.Винниченка "КНж двох сил" у контекст! твор!в про украшську революцию 1917-1920 рр. ("Загибель ескадри", "Правда" О.Кортйчука, "Бит гвард1я", "Дш Турбших" М.Булгакова, "Мир хатам — вшна палацам", "Реве та стогне Дншр широкий" Ю.Смолича, "Арсенал", "Щорс" О.Довженка, "Шч 1 полум'я М.Зарудного та ¡п.) з р!зним подходом -■ кон'юнктурним (О.Кортйчук, Ю.Смолич, М.Зарудний), однобоким (О.Довженко), великодержавницьким (М.Булгаков) — до юторичних 1юд1'й, автор досл1джс1шя стверджуе, що п'еса ця, яка е "найвищою точкою духовно-мистецьких змагань" (М.Жулинський) письменника, найкраще реирезеитуе розрив митця Вшшиченка з Вишшченком-пол!тико,м, котрий теля кривавих революцшиих подш глянув на все виболене 1 пережите очима незалежного художника, що намагався осмислити витоки трагедп взимку 1918 року (маеться на уваз1 бглыпо-вицька пгреая проти Украши на чо.т з Муравповим), показати причини втрат укра'шсько! дсржавносп у той складний час. Геро! драми В.Винниченка як носп певних ¡дейних, моралышх ор1ентир1в (Соф1я-бглыпо-вичка, що намагалася поеднати ко.чунктичну ¡дею з нацюналыюю; Панас — незалежний национально свщомий поет; Микита Олшченко — украшський робптшк-державник; Гршберг, Сницин, Подкопаев — бшыдовики-шовшсти) якнайкраще репрезеитують сошальнолгалггичну розмежовашсть украшського сусшльства у час нацюнально! революцп 1917-1920 рр.

Уся система обрашв, майстершсть в шдишдуалгзацп характер!в, психологизм, гострота коифлжту, суто винпиченмвський гпдхвд до штимного як катагизатора сусшлыю-морального бутгя, дштпчшсть дп, сильне дискуспше начало, сцешчшсть — все це визначае неординарну самобутшсть кторико-революцшно! драми, дае ш повне право вважатися одним ¡3 кращих твор1в в украшськш л1тератур1 про громадянську вШну.

Протиборство надкласового гумашзму у його одв1чиому загально-людському начали 1 революцшно1 безкомпром1сност1 з и пролетарською нещадшстю, адейною непохитшстю — головпий конфлшт п'еси 1.Днш-ровського (Шевченка) "Яблуневий полой" (1926), що е одним ¡з кращих

драматург!'ших твор!в про громадянську вишу в У крапп. Майстершсть у розкрип внутршшього сшту геро1в, у творенш сощалыю-пол1тичного типажу, у зображенш суворо! правди про трапчш перипетн громадян-сько! вшни докорпшо вщр1зняла п'есу вщ плакатно-агггацшних апток доби з IX усталеною проблематикою, соцюлопчною стереотипшстю, фабульним схематизмом. Нетрадицшпа мелодрама про "любов 1 рево-люцно" (проблема ця досить поширена в л1тератур1 20-30-х рр.: "Роман Ма" Ю.Яновського, "Сорок перший" Б.Лавреньова, драми "Невщом1 солдата", "Ваграмова шч" Л.Первомайського, "Патетична соната" М.Ку-лшга, "Пщземна Галичина" МЛрчана, "Вантаж" Я.Галана тощо) з фатальною кппцвкою для головного героя мала, безперечно, 1 трагедшш ознаки:-вщповщне для жанру виршхення конфлисту М1Ж непримирешшми, ршсо протиставленими в моральному плаш силами, ситуадш безвиход1, що визначае подальшу запрограмовашсть трапчно! розв'язки, зображення сильних I пристраспих натур (Зшовш, Ярослава, Сатана), яю е рушшною силою конфлшту.

Заперечуючи твердження радянського л!тературознавства про фаталышй кшець головного героя як наслщок трапчно! помилки (закохашсть у представницю "ворожого" класу 1ву), дисертант зазначае, що головним фактором для драматурга була насамперед постановка гумашстично! проблеми, основою яко! е зображення трагеди людини, що поставила над сумшв необхщшсть 1 перспективу жорстокого, антигуманного класового герцю, трагедп, яка була запрограмована вже самою фанатичною ¡деао, що опанувала революцшш маси. I немае у "Яблуневому полош" фальшивого пафосу торжества 1 утвердження, властивих такому естетичному витвору, як оптимютична трагед1я (досить згадати жертви, яга виправдовувались в ¡м'я оманливих щей, з п'ес "Загибель ескадри" О.Корншчука, "Оптимютична трагеддя" В.Вишневського, "1ван Грозний" О.Толстого тощо). "Яблуневий полон" 1.Дшпровського — це передуйм трагед1я .особистосп, немилосердно шпцено! революцию, врент-решт ,трагед1я гуманЬму, що в умовах диктатури пролетариату потрапляв гйд : .безжальну быьшовидьку сокиру.

Драматурпчш твори Мирослава 1рчана, нринаймш бйгышсть ¡з них, вщбивали типов! тенденцц свого часу: щея жертовносп в 1м'я революцп, загострення класових антагошзм1в, бачення добра 1 зла лише в щейно класовому спектрк декларатившсть, публщистичшсть, надм1рна пафос- шсть, плакатгпсть. Щ та шил явища не можуть загалом перекреслити творч1 набутки талановитого драматурга, творчшть якого (принаймш краща и частина) своею художньою формою випливала з ор1ентацп на европейську драму, передус!м Г.Гауптмана та шмецьких експресюшспв Е.Таллера, Г.Кайзера та ш. Засновуючи фабули сво!х п'ес на документально! основ! (такими е "Бунтар", "Дванадцять", "Родина щгг-кар1в", "Отрута"), письменник надае образам 1 ситуац1ям символ!чиого

значения, шдносячи Ух до широких художшх узагальнень, школи навпь до умовио-абстрактного висвйлення сощалышх аспекпв, не прив'язаних до конкретного простору 1 часу. Такими е принаймш кранд п'еси драматурга "Родина ниткарн?" (1924) 1 "Отрута" (вщома ще шд назвою "Рад1Й" — 1927). Важко знайти у цих творах заглиблення у внутрнпнш св1т геро'!в, у !хне душевпе сум'яття — ва вони лише е ноаями конкретних щей, сощалыю-етичних принцишв, виражають штереси певних сустльних труп. У драмах цих часто дискусшне начало иереважае над дшовим. 1дейш кол1зи п'ес 1рчана виражеш в дус 1 експресшшстських засад, ш,о особливо помгшо в "Родит пцткар1в", а також у "Ради". Тут 1 сощалыга-критична спрямовашсть проблематики, 1 вщображення гострих суперечностей буржуазно! дшспосп, 1 разюча контрастность характера та вчинив, 1 яскраво виражена емоцшшсть, \ втль за долю "маленько! людини",! передчуття апокалшсично! безвиход! (в!д останньото не застраховуе навт торжество щей, властиве фшальним сценам драм Мирослава 1рчана), 1 затострений суб'ектив^зм. Вщкидаючи плакатно-аптацшш тенденци, що досить помгпг! у п'есах (прямолппйшсть у протиставленш конфлштуючих сторш за класовою ознакою, апофеозшсть фшалу, захаращетсть полтиними гаслами), можна з певшстю констатувати: драми "Родина щггкар1в" та "Радш" актуалыйстю свое! проблематики виходять за рамки свого часу (при всш суперечливосп втшюваних !дей), певно! кторично! ! сощалъно! конкретики, викриваючи (незалежно В1Д вщповщност! невним економ!чним формащям) бездушп!сть! жорстоюсть владних прошарк!в у ставлешп до людини, до и жнття, яке кидають на карту заради наживи, користолюбства, особистого благополуччя. П'еси щ ! сьогодн! утверд-жують гуман!стичн! ще!, розв!нчуючи злочинну сутшсть мштаризму, виносячи присуд будь-яюй сощальнш кривд!, протестуючи проти зне-важення людсько! пдност!.

Серед п'ес письмешшив д1аспори заслуговуе уваги художня анти-утошя Володимира Винниченка "Пророк" (1930), що була написана пщ час вимушено! емкрацп автора. Вже сама назва твору говорить про його приналежшсть до "пророчо!" драми, представлено! в украшськш та свгговш лдтератур1 творч1стю Лесл Украшки ("Кассандра", "Руфш ! Пр!сц!лла"), М.Кул^ша ("Народний Малахш", "Маклена Граса"), Альфреда Жарр! ("Король Убю"), С.В1ткевича ("Ян Мацей Король Вше-кл!ца"), М.Ердмана ("Самогубця"), Л.Лунца ("М!сто правди") тощо. Тема людсько! особистост!, що брала на себе нездшсненне завдання зм!нити св!т (часто навггь гвалтовним шляхом), не нова у лйератур!. у р1зш часи до не! зверталися европейсьга класики: Шексп!р, Корнель, Мольер, Шевченко, Достоевський тощо. Цю ж тему продовжуе у "Пророю" Винниченко, виходячи з ¡сторичних реалш свого часу — доби на!вних в1рувань потомленого людства у р!зт псевдотеорн про

сощально-етичш гармони людського сгпвжиття. Багатьма аспектами пол1тичного св1тобачення, проблематикою загалом Винниченшв "ПрОрок" перегукуеться з такими художшми антиутошями, як романи "Ми" С.Замятша, "1984" Д.Оруела та Lh. I все ж на першому плат у В.Винниченка доля i трапчний фшал людини, яка насмшилась взяти на себе роль нам1сника Бога на землй Miciio перекроювання усталених сусшлышх норм жиггя. Саме заглиблешсть у найпотаемншп куточки конкретно! людсько! дунп i, насамперед, (це е домшуючим фактором у "Пророщ"), ашипз суспшьно! психологи, психолога мае i ïï поводир1в, пастир1в, що претендують на намюниюв Бога на земл1, — це i е в драм1 В.Винниченка художне и ¡знания того поля битв и (за Достоевським) суспыьства, яке у пошуках Бога, сошально-етичио!' гармони вводиться в оману псевдоповодирями, KOTpi евщомо чи неевщомо, вир1шивши взяти на себе Miciro облаштування с в ¡ту, заганяють людство у глухий кут, до Bipn псевдобогам. Цнсаво, що у фшал1 драми (з символ1чним шдтекстом) нав1ть ревна i непорушна у Bipi християнка Ведд теж змушена була визнати шдуса Амара за Бога, пов1ривши в iiicnipoBaHe чудо. BoicTHHy евангельське: "постануть христи неправдив!, i неправдив! пророки, i будуть чинити велик1 ознаки та чуда, що звели б, коли б молена, i вибраних" (Матв1я, 24:24).

П'сса "Пророк", написана у перюд назр1ваючих сусшлышх катаюпзм1в (в радянськш iMnepiï утвердився бшьшовизм, в Снрош рвався до влади фашизм), це своерщна драма-притча про блукання людини у лабиринтах земного буття, про ïï Tpari4Hi помилки у духовно-моральному Bnoopi, у пошуках сощально-етичних гармонш, суспшьних i моральних ¡дегипв, BpemTi це й сповщь самого письменника-пол1тика про власне болюне шзнання 1стини, бо тема богошукання "звучить у Винниченка не тиьки, як невщ'емна, складова частина людського буття, aie й як фиюсофська проблема самого автора" (Г.Костюк).

У "ПророцГ В.Вишшченко проявив себе як прекрасний майстер характеротворення, зокрема сощалыгого типажу; як i Леся Украшка, автор драми чудово передае психолопю маси в конкретних шдивщах, ум!с вести дискусшний ддалог, через який визначаеться ¡дейно-моральна позищя i внутр!шня, пiдcвiдoмa cyTHiCTb людсько'1 особистосп; при цьому окреслюеться ще одна грань Винниченкового таланту — майстра политично! сатири. Загальнолюдська моральна i сощальна проблема як така, по-своему оригшально висвилювана у дискусшнш драм! Свропи (1бсен, Гауптман, Метерлшк, Леся Украинка, Чехов, Шоу, Пирандело, О'Кейй), у драматурги Винниченка набувае власного, нацюнально-самобутнього трактування. Прикладом цього е драма "Пророк" — яскраве евщчення про досягнення украшськими майстрами вершин св1тового модерну у жанр1 сощально-психолопчно!, нолггичшл драматурги.

У дисертацн в контекст! "пророчо!" лггератури розглядаеться щейиа проблематика драми М.Кулнпа "Народний Мал ах: 11" (1927), фиософ-сысий аспект яко'1 глибоко дискуййний не пльки для свого часу. Зображуючи у драм! поборника сощалыга-етично! гармони 1 гумашзму, але безсилого перед суперечностями лгодсько! сутносп, перед визна-ченим Богом, драматург самою трагедию головного героя переконуе (подобно до Достоевського, Толстого, Лей Украшки) про незмштсть у свт зла, ¡сиування якого не заложить тпд змши сусшлыш-економ1чних формацш. Фшософська тенденщя ця, як бачимо, давня 1 в1чна. Бона у творах Достоевського 1 Толстого, Винниченка 1 Лей Украшки, сучасних Айтматова 1 Маркеса, багатьох шших класикнв пптоноУ л1тератури — В1д сиво! давнини й до сьогодення. Виходячи з Кулппевого Мал ах ¡я, ми ще раз переконуемось, гдо автор не просто ставив шд сумн!в комушстичну доктрину про перетворення свйу на засадах социально! гармони, рш-ностт., братерства. Заперечуючи цю утотчну щею, автор як 1 багато його гешалышх нопереднигав 1 сучасниюв, трагед1ею свого героя стверджуе споконв1чну штину: сама по соб1 людипа не спроможна брати на себе справу влаштування суспшьства, "ставити себе на мгсце Провидшня 1 в С061 бачити свого Спасителя" (С.Булгаков). Сироби тага дають жахлив1 наслвдки: "життя грае пророком, а не пророк життям" (Л.Танюк). Отже, створення майбутнього раю на земл1 людиною, котра намагаеться природой закопи, моральш засади тдпорядкувати власним витвореним доктринам, не тигьки е безперспективною авантюрою, а й приводить до непоправних духовшгх 1 моральних втрат, суспшыю! деградацп, руйтнв-ництва, людських трагедш, нащональних катастроф.

СлЬл зазначити, гцо характери 1 коллзн в трапкомедн Кулша не умовно-абстрактш — у них вбачаемо 1 конкретно нацюнальш тенденпн, суто украшсьга проблеми. Адже Малахш намагався взяти на себе милю 1 нацюпалыгого меси, нагадуючи про упослщжешсть рщно! мови, про безпам'ятство, про борг перед ¡сторичним минулим, забутим невдячними нащадками. I в той же час ил)'д життевого досвщу I художньо! фантазн М. Кулша Малахш Стаканчик став в1чним образом, класичним л1тера-турним характером — свгговим 1 нащоналыгам.

Фшолопчну п'есу-диспут "Мина Мазайло" (1928) М.Кулш майстерно подае у комедшнш форм1, падавши таким чином дряхи ¡дей (у свпчзвш л1тератур1 це частпле твори з трагедшними, гострими драматичними кол1з1ями) ознак гротескно-сатирично! комеди не ттльки антимпцанського, але й одверто полггичного спрямування: п'еса писалась в той час, коли (як сиротив нацюнальному ренесансу) культивувалось прймперськими силами зневажливе ставлення до украшсько1 еттчносп взагат — в театрах тр1умфалыго сходила навггь бигогвардшська п'еса "Дш Турбших" М.Булгакова, яку Сталш тершв за ц ¡мперський дух. У цьому твор! Кулнп проявив себе спракд! драматургом-новатором, багато в чому споргдненим

з такими майстрами сигтво! класики, як Шоу, Чехов, О'Кейй, Пирандело, Брехт та ш. Говорячи про ли-ературш традицй, слщ вщзначити оргашчний зв'язок комедп "Мина Мазайло" з "Мщанином-шляхтичем" Мольера 1 "Мартином Борулею" Карпенка-Карого.

Образ Мини Мазайла, несучи в соб1 традицй украшсько! 1 свп-ово! класично! драматурги, е новаторським за свош змктом. Автор створив передуым сучасний 1 разом з тим В1чний характер-свтэгляд войовничого зденащонал1зованого мнцанина, запопадливого перед шоземщиною, иретензшного на "аристократизм" землячка, якими так багата украшська класика: под1бних тишв зустршемо 1 в Котляревського, 1 в Шевченка, 1 в Карпенка-Карого, 1 в Кропивницького, 1 в Старицького, 1 в Гршченка, 1 в Тесленка та ш. Уа персонаж! комеди: 1 зденацюл1зований покруч Мина., 1 чорносотенниця тьотя Мотя, 1 карикатурш постат! комсомольцев як сатира на абсурдну колективютську щею, 1 ревш самостшники Мокш 1 дядько Тарас, що нацюнальну щею розумшть досить обмежено, — це розмаггий щейний пласт, що втглюе в соб1 осмислення автором тлкош'чно!' трагеди народу, його нацшнально! безправност!, яка породжувала безпам'ятсгво I яничарство.

Проблема нащоналыю! ще1, що розбивалась об жорстои реали революцшно! доби, порушена в наступнш п'ей М.Кулша "Патетична соната" (1929), яка е вершиною творчосп драматурга: "написана на р1вш "Фауста" Гете 1 "Пер-Гюнта" 1бсена" (Ф.Вольф).

У дисертаци зосереджена увага на складнш, нетрадицшнш архтжтониц п'еси: вертепна конструкщя простору 1 часу, поеднання л1ричного, сшчного, драматичного начал, монолопчшсть оповщ!, смйгаве впровадження музики в л1ричну оргашку твору тощо. 1дейний спектр драми висвп-люеться у контексп твор1в на революцшну тематику: прози Ю.Яновського, М.Хвильового, Б.Лавреньова, п'ес ГДншровського, Л.Первомайського, МЛрчана, К.Треньова та ш. Розглядаючи проблему "любов 1 револющя", иолем1зуючи з попереднши дослщниками, зокрема з Н.Кузякшою, з приводу проищи о! ще! драми — нацюнально!, дисертант акцентуе увагу на проблем! учасп украшсько! штелпенцп у твор!, яка опинилась по обидва боки барикад. Трагед1я гумагизму в драм! визна-чалася облудшстю ще!, замшано! на фанатизш: колишнш поет 1 мршник 1лько Юга зраджував в ¡м'я пролетарсько! справи свою любов, свш щеал, що 1 сионукало до постр!лу в мрпо, окреслюючи трапчний шлях багатьох локолшь у безвихщь, до духовно! й морально! деградаци, про-дукуючи "капв нацюнально! ще!".

В образ1 Марини — вона несе у собх щось вщ Винниченкових Маруй з "Базару", Софн з "М1ж двох сил", вщ геро!чних жшок-патрюток з "Орлеансько! /пви" ПНллера, Мар'яни Завюно! та Маруй Богуславки з ¡сторичних п'ес М.Старицького "Оборона БушГ та "Маруся Богуславка", м1ф1чно! Вши з поеми Лей У кратки "ВЬга — посестра" — автор зобразив

трагедпо нашоналыю! ¡де!, мордовано! 1 розстршовано! бшыновизмом. Трагсд1я щиро! украшсько! латрютки полягала ще й у тому, що вона не намагалася та й не бажала донести свою ¡дею до знедоленого простолюду, який спритно у сво1х щлях використали бйпыповики.

Ус1 образи твору як носи певних свггогляд!в: I шовшсти — вели-кодержавники Пероцьга, 1 фанатики пролетарсько! ¡де! Лука, Гамар, Судьба, 1 зпедолеш й безправш сощалып низи (Зшька, Оврам, Настя) — свщчать про неабияку майстершсть М.Кулнна у творешп сондально-полггичного типажу свое! апокалтсично! доби. У дисертацп доел¡дник зупиняеться ! на сцешчнш дол! "Патетично! соната".

Наступна п'еса М.Кулнна "В!чний бунт" як своерщна драма-диспут .\пж показною апологетикою людини ! и внутр!шн!м шдевщомим "Я" (це приховане "Я" втыено в образ! Байдуха — психолопчного антипода Ромена: такий прийом зустр!чаемо у "Трьох хвилинах" Лес! Украшки) теж продовжуе розмову про крах Цейного фанатизму, розпочату в попередшх драмах письменпика ("Народний Малах!й", "Патетична соната").

В образ! головного героя втьтет риси самого драматурга, при чому уявного автора майбутнього твору: адже Ромен говорить про себе як про шексшр!вського персонажа, що потрапляе в систему театрал!зовано1 гри. Отже, в даному випадку ми спостерщаемо "театр в театр!" — драматурпчний прийом, що був властивий ще творчост! Шексп!ра ("Гамлет"), у XX столггп таке явище зусгр1чаемо у Пира1щелло ("Шестеро персонаж!в у пошуках автора"), свосрщна гра у драматурпю присутня ! в ряд! п'ес самого Култа ("Народний Малахш", "Маклеиа Граса").

СмЬшва актуа.тьна проблематика п'еси не могла не порушити заскорузлу ! пптючу пол!тичну атмосферу режиму: щеолопчш дискусп в драм! були досить проз!рливими, окреслюючи сощально-етйчш метаморфози доби. 3 уст самотнього протестанта Ромена часто звучать слова, що визначають супйсть бигьшовицько! енохи з ус!ма й чинниками: зовтшньою показухою, пол!тичною 1стер!ею, бездуховн!стю, знецшенням особистост!, соц!альною невлаштова1нстю людини, казенщиною.

1дейш кол!зн твору ч1тко визначали його пристрасну публ!цис-тичн!сть, поеднання л!ритшого! трагедайного начал, багата образна сим-вол!ка робили п'есу нетрадицшною, орипнальпо-самобутньою, вир!з-няючи й неординарнють як в естетичному, так 1 в проблемно-тема-тичному план!. Символ в!чного бунту у драм! "може бути водиочас ! символом творчост! Кулша" (Н.Кузякша).

Символ¡чний реал!зм був визначальним методом ! драми "Маючеиа Граса" (1933), котра у сцешчнш штерпретацп Леся Курбаса виявилась останньою крапкою у спроб1 становления украшського театру в пер1од нацюнатьного ренесансу 20-30 рр. Використовуючи неординарну фабулу

(и основою е дшсний, документалышй факт), Кулпп, однак, виводив щейш психолопчш кол1зи твору далеко за мела традицшно! сошалыю! проблематики. Змальовуючи життя знедолених 1 скривджених у стшп кращих традицш свптшо! та в1тчизняно1 класики (Достоевський, Гюго, Жеромський, Дпскеис, Сенкевич, Винниченко, Гршченко, Коцюбин-ський, Стефаник та ш.), драматург на перше мкце ставить проблему незахищено! дупп чисто! юно! гстоти, котра може у пошуках правди заблукати у складних перипепях життя, загинути морально й духовно, прагнучи Добра, стати заложником Зла. Д!алоги у драм1 — це своерщш щейш дискусн, кот[н визначають моральне кредо р1зних суспшьних прошарюв, свгеоглядш ор1ентири конкретного шдивща-типа. Так юна Маклена формусться як апологет шдивщуального терору, класово! боротьби, Зброжек уособлюе моральш засади експлуататорського середовища, Зарембський — проповщник фашизац!! сусшльства, незалежний митець Падур — нос!й скептицизму ! знев1ри, який запе-речуе перспектившсть революцш. Отже, "Маклена Граса" — це диску-слйпа п'еса, що спиралася на крапц здобутки глитово! драми щей — твор1в Лес! Украшки, Чехова, Винничелка, Бернарда Шоу та ш. Разом з тим це новаторський тв!р як проблематикою, так г втшенням у дра-матурпчну форму неординарних, парадоксальннх ситуацш, зокрема елеменпв драми абсурду.

У шдсумках до роздигу дисертант веде мову про новаторство драматурги М.Кулида у свгговому контекст!, про його внесок у розвиток необароково! драми, визначае щей ни й спектр та жанрове розма!ття украшсько! неореалштично! драми 20-30 рр.

ТретШ розд1л — "1дея як домтуючий фактор в украгнсъкш 1сторичнш та екзотичнш дpcшi 20-40 рр." — присвячений окремим творам 1.Кочерги та С.Черкасенка.

Розглядаючи !сторичн! драми I.А. Кочерги, автор зазначае, що есте-тичиий св!тогляд письмешшка формувався пщ впливом кращих здо-бутгав свпово! та в!тчизняно! драматурпчно! класики, зокрема Гете, Шшлера, 1бсена, Гюго, О.Толстого, Лес! Украшки, шмецьких та фран-цузьких поепв-романтиюв Г.Гейне, А.Мюссе, Л.Тж, Е.Ростана, романтично! умовно-абстрактно! прози Гофмана, котра була близькою укра'ш-ському драматургов! фшософ!чшстю, алегоричною образтстю, а головне — значимгато донесених щей.

Анал1зуючи драму "Алмазне жорно" (1927) як драму щей, автор дослщження заперечуе деяк1 сощолопчш аспекта у трактовщ п'еси лггературознавцями радянських час!в, зокрема звинувачення драматурга в абстрактному гумашзм1, позакласовому пщход1 до зображуваних факта 1 явищ, недостатньому висвплешп народу 1 його ватажгав. Адже драматург ставив перед собою шше завдання: донести визвольну щею не через змалювання самого повстання (для осмислення складно!

фшософсько! проблематики це було не титьки необов'язковим, а навпъ зайвим), а через показ його трапчних наслщюв (в цьому 1 полягае толовна суть твору — визначеиня национального фактору визвольно! боротьби у свптп морально-етичному [ духовному). I найважливйне у драм! — це те, що автор И (ця домшанта загальнолюдського над класовим не могла у свш час позитивно сприйматися дослцшиками Н.Кузякшою, З.Голубевого) не дотримуеться класового иодшу у розмежувашй добра ! зла: саме завдяки образам твору, яга уособлюють у соСп ршп мормыю-пйтоглядш засади, I. Кочерга ^икнув сощолопзаторського шдходу до життевих проблем, факйв, явшц, дшсно висвгглив ¡дейш концепцп вселюдськото гумашзму, витокн якого у християнськпх щеалах, у творчосп великих мислителйз вшв: Шекстра, Гофмана, 1бсена, Гюго, Шевченка, Достоевського тоню.

В "Алмазному жорнГ через образи, через символшу, через певну !сторичну конкретику автор порушував в1чш 1 разом з там пекуч1 проблеми свого часу — 1, насамперед, проблему нацюнально! свободи, котра не мислима без духовно-морально! велич! людини.

Проблема гумашзму не носить вузькокласовий характер ! в най-кращш, найдовершен!ш1й за формою ! зм ютом драматичнш поем) 1.Ко-черги "Св^ччине весшля" (1930), у якш доя людсько! жертовносп, як ! в "Алмазному жорш", пройнята геро!ко-патрютичним пафосом нацю-нального визволення украшського народу, що висами, не розтративши свое! етшчно! та культурно! самобутност!, ¿шов до св1тла свободи й пезалежност!.

До стор!нок з вггчизняно! юторп звернувся I.Кочерга у роки друго! сгптово! вшни, написавши у час жорстоких битв з шмецьким фашизмом драматичну поему "Ярослав Мудр и й" (1944). I хоч п'еса виражала провщй тенденцн доби (авторсыа ал 10:111 щодо сучасност! е тут досить прозорими), хоч багато в чому мае сшлыгого з пафосними !сторичними творами свого часу, як! утверджували ¡дею непохитносп сталшсько! !мперп та велич'1'!! вождя ("Петро Перший", "1ван Грозний" О.Толстого, "Данило Галицький" М.Бажана, "Великий государ" В.Соловйова тощо), вона засв!дчувала самобутшсть таланту Кочерги як майстра, що вмшо поеднуе дискус!йн! елементи з дшовктю, напружен!стю штриги, гостротою сюжетшгх юийзш, падпорядковуючи ус1 компонепти пайголовшшому — донесению багатства ¡дейно-фигософсько! проблематики (щея в даному випадку, як ! в попередтх драмах, залишаеться тут домшуючим фактором).

Вщкидаючи поширювану ворогами слов'янства клоричну концепщю про норманське походження Кшвсько! Рус!, автор драми образами Ярослава, Микити, Журейки, Милуш!, Елизавета, як нослями ще! пат-р!отизму та едност! у боротьб! проти шоземних зайд, стверджував, що творцем русько! (украшсько!) тсторГ!, духовних! матер!альних ц!нностей

у свош Вйчизш був 11 народ, котрий завжди шс 1 нестиме основний тягар у вслх злигоднях 1 лихол1ттях, збер!гаючи нацюнальну пдшсть 1 честь. Разом з тим у кол!31ях: Ярослав — Микита, Ярослав — Журейко — автор висловлював свое ставлення до сучасного режиму, полгшчш алюзп виразно окреслювали жорстоы реали: незважаючи на вы бшыиовицьк! беззакония й терор, на особисте несприйняття иелюдсько! системи, багато наших сшввггчизникав ¡тли в бш за свш народ з ¡менем його тирана, ироявляючи насправ/ц вщдашсть не вождям, а Вггчизн!. П'есд, що художньо аргументовано й переконливо вщбивала конкретну юторичну епоху, що сво'!м високим громадяиським звучаниям торкалася пайболючпиих 1 трапчних моменпв сучасного, все ж шкодили над\прна, в с.тил1 естетики соцреализму, пафосшсть, апофеозшсть фшалу, урочиспсть сцен, дскларатишисть, ¡деа;пзащя князя (вважаймо: вождя), що, безиеречно, перекреслило й мету жанрового призначення твору як юторично! трагеди.

Защкавлення ¡сторичною тематикою, звернення до м1фолох1чних, б1блшних сюжепв, до сторшок з життя видатних постатей минулого (наприклад, Шевченко 1 Сковорода у в!ршоваш1х драмах П.Тичини "Шевченко 1 Чернит евський", "Сковорода"), фмософське осмислення сучасних сусдильно-полшгашх катаюпзм!в кр1зь призму евангельських оповгдей ("Щиа кровГ, "Северин Наливайко" С.Черкасенка), через самобутш м!фолопчт сюжети ("Земля обггована", "1Пч на полонии!" О.Олеся), через свге символ1в та алегорш ("Жах", "Казка старого млина" С.Черкасенка) — все де стае досить помггаим явищем в украшськш драматурги 1910-1940 рр.

Серед драматургов украшсько! д!аснори 20-30 рр. одае з найчшьшших мшць посщае Спиридон Феодосшович Черкасенко (1876-1940), твор-чють якого вщзначаеться оригшальними тематичними 1 стильовими пошуками. У п'есах цього драматурга спостертаемо своерщне поеднання традицш сощально-побутово! драми з елемеитами европейсько! пеоро-мантично'х п'еси, що в украшськш лггератур! початку 20 ст. була достойно репрезентована творами Леа Украшки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся. Драматичний еск!з С.Черкасенка "Жах" (1906), що передае моральний стан суспшьства у перюд революцшного передгроззя, е типовим вз)'рцем символютсько! п'еси, представлено! в бврош твор-чютю М.Метерлшка та Г.Гауптмана. Багато в чому (специфиса конф-лжту, сконденсован!сть дн, д!алопчна форма, дискусшне начало) п'еса "Жах" спорщнеиаз "маленькими" драмами Метерлшка — "Слпи", "Непро-хана", "Там, всередиш". Як ! в бельгшського драматурга-символкта, тут тяжшня до умовносп, до алегор!й, пощуки вищого, таемничого смислу в образах 1 ситуащях, у самому людському юнувашй, фшософська наснажешсть, домшанта ¡де! над пппими художньми чинниками. Однак твори Черкасенка, на вщмшу в!д п'ес Метерлшка, пов'язаш з певною

¡сторичною 1 социальною конкретикою, з ш'дгтовщним часом 1 простором, исс.уть у соб! вагомий полггичний шдтекст.

Кращим твором дореволюцшно! драматург!! С.Черкасенка на "екзотичну" тематику можна вважати п'есу "Казка старого млина" (1913), котра належить поряд !з "Л!с.овою шснею" Лей Украшки, "Зачарованим колом" Л.Риделя, "Затопленим дзвоном" Г.Гаунтмана, "Брандом" Пбсена, "По дороз! в казку" О.Олеся до кращих набутк!в символютсько! драми.

На в!дм!ну, скаж1мо, вщ "Лково! п!сн1" Лей Украшки, "Затоплепого дзвону" Г.Гаухггмана чи "Пер Гюнта" 1бсена, у " Юти старого млина" немае фантастичних образи! I ситуацш. Конфл!кт М1Ж усталеними народними традидшми ! новими буржуазшгми вщносинами, кашталгс-тичним прагматизмом та руйнащею не був иовим у л1тератур1. Вщпо-шдн! колюп спостер!гасмо у в!рнгах ! проз! ГФратса, творах ГМанжури,

B.Вииниченка тощо. Про дисгармонио людського меркантшнзму! прагматизму з чистотою мудро-справедливого витвору природно! краси вдеться у "Л!совш шсш" Лес! Украшки. Проблеми ц! стануть вкрай важ-ливими з' л!тератур!! наприкшщ XX в!ку — найбшын руйшвного як в сощалыю-моральнш, так ! в демограф1чних та еколопчних сферах. Антигуманна у свош суп ¡лея надлюдини, супербести, ягай усе дозволено, яка може гп'дкорити шд себе ! природу, ! мораль, знайшла свое вираження ! соц!альну трансформац!ю у машакалыгах планах лжемес!й ! лжетворгцв ус!х мастей — чи то бшьшовидьких, що проголошували не чекати милостинь в!д природи, чи то фашистських, з мр!ями встановити новий порядок на земль У драли С.Черкасенка спостерпаемо, як прагнення "надлюдини", культуртрегера Густава Вагнера переробити питворену Всевишшм казку (п втшенням певиою м!рою е красуня — м&тыптавна Мар'яна) на свШ лад приносить насправд! лише иегцаетя. Титан!чн!, але егоютичт у свош суп плани Вагнера (як, до речь 1 його аналога Генр!ха з "Затопленого дзвону" Гауптмана) зазнали краху, як! сама антигуманна п!цшеанська щея сильно! особистосп, уособленням яко! е герой.

У "Казц! старого млина" автор шдшшов до важливо!" проблеми, котра тзшше, трансформувавшись ш/щошдно до сощальяо-полтнших тенденц!й новтгьо! доби — доби науково-техшчних революц!й, стала одн!ею з найбшыних проблем в!ку. Це, насамперед, проблема гармо-шйного сп!вжиття людини ! природи, збереження краси, еколоп! при нев!дворотност1 техтчного поступу сусп!льства. Питания ц! виявились мапстралыгами! в Довженков!й "Поем! про море",! в "Собор!" О.Гончара, ! в "Прощанн! з Магьорою" В.Распутина, ! в "Марп з полином у кшщ столптя" В.Явор!вського тощо.

На матер!адах з нащонально! ¡стор!! побудован! ¡сторичн! драми

C.Черкасенка "Про що тирса шелеспла" (1916), "Северин Наливайко" (1928), "Коли народ мовчить" (1933), "Вельможна пат Кочубе'!ха" (1936), а також неопубл!кована п'еса "Богдан Хмель". Б!лын вдалим

твором з национально! ¡сторн Укра!ни молена вважати в!ршовану драму "Северин Наливайко", у якш автор зобразив трагедда визвольно! державотворчо! (!! виразником 1 виступае головний геро!) !де!, розтоп-тано! его!стичними штересами та амбпрями украшських ватажюв, що через хворобливий вож/цзм та меркантшизм ставали прямими 1 непря-мими пособниками воропв Укра!ни. В образ! Наливайка (до реч1, як 1 в Байд1 з драми П.Кулнна "Байда, князь Вишневецький") втклена не т!льки щея боротьби проти шоземних визискувач!в — у твор! домшуе насамперед щея украшсько! державноси, без яко! немислиме майбутне народу. Ус! персонаж! твору е нос!ями певних св1тогляд!в, уособлюючи вщповщш щейно-етичш принципи: Наливайко — втшення нац1онально! державотворчо! ще!, ополячена украшка Касильда як уособлення трагедо зденац!онал!зовано! украшсько! ел1ти, Грицько Лобода — тип его!стич-ного ! честолюбного ватажка, чернець 1гнатус як символ шдступпост] езу!тства, шп — розстрига Дрига — виразник користолюбства, шдлоти й зрадництва, нев!льниця Пазина — втыення сов!ст! ! чесп, спра-ведливост! народу.

До !сторичпо! драматурги в!дносять також драму "Цша кров!" (1930), яка е художшм вщтворенням вщомо! уйм евангельсько! кторп про пщетупну зраду християнського Меси одним 13 учшв — Юдою 13 Карюта. Цшава ! невичерпна у фшософському осмисленш тема рятизно! мши 1суса Христа ! ганебност! його зради людьми досить широко використовувалась у р1зному щейному й моральному ви.чпрах св1товими класиками. До не! в р!зн! часи звертались Шевченко, Достоевський, Леся Укра!нка, Леонщ Андреев, ЮлОус Вексель, Гедбер Тор, Михайло Булгаков, Чинпз Айтматов тощо. Слщ зазначити, що на початку епшття вщома б!блшна кол1з1я трактувалась по-р1зному: так духовш предтеч! бшьшовизму та фашизму часто намагались (подабно до Л.Андреева) якщо не дата виправдання вчинку 1уди, то хоча б зрозумгти найбшыного зрадника вах чаав ! народ!в. Своерщною полемжою з д!ею Чудиною белетристикою" стала у свш час драма Лес! Украшки "На пол! кров!".

Репрезентована у багатьох творах тема про 1уду 1скарюта у С.Черка-сенка набувае самобутнього фшософського осмислення: морально-етична проблема драми нерозривно пов'язана з сощалыю-полггичними питаниями часу — проблемою национального! соц1ального визволення.

Не сприймаючи ще! "рацюнального зла" (його ноаем у драм! е Юда, що зрадою Христа хот викликати повстання проти Риму), заперечуючи будь-яке розумшня чи виправдання зрадництва, вщкидаючи нав'язувану пол1тиками, фшософами, митцями теорпо "надлюдини" з и зухвалими викликами самому Богу, С.Черкасепко образами ! кол1з!ями свое! п'еси пщтверджуе ! розвивае гуман!стичн! концепци Ф.Достоевського, Л.Толстого, Лес! Укра!нки, О.Кобилянсько!, приршае на поразку будь-яку щею, якщо вона досягасться авантюрно-екстремюгським, безчесним,

гвалтовним, нсблагородним шляхом. А шлях до правди I благополучия може бути один: "Шукайте Бога... 1 буде живою душа ваша" (1сайя, 55:3-6). Такий основний мотив драми С.Черкасенка "1гга кровГ — фшософсько-психолопчно! п'еси проз1рливо-симво.1пчного змюту, у я той автор, не наслщуючи попередниив, зокрема 1 Лесю Украшку, дае самобутню пласну штерпретацш евангельсько1 фабули та ш'домих б^блшних образ1в. Разом з тим ми знаходимо багато сильного у творах Лей У крайней 1 С.Черкасенка: фшософ1чшсть, психолопзм, домшування ¡де! над характерами 1 ситуащями, вагомють й донесения, сощальна й ¡сторична значим1сть символу, тяжшня до ¡сгоричпих тем ] сюжетов, суголосних сво1м змютом сучасносп.

Твори I.Кочерги та С.Черкасенка чи не найкраще репрезентують украшську юторичну драматургш 1910-1940 рр. та й шзншшх чаелв у вггчизняному й ститопому контекст!. Вагомий чи незначний юторичний факт або просто ппотеза у п'есах цих драматурпв, набуваючи симво-л!чного значения 1 фшософського звучания, у сво'хх художшх узагальненнях-абстракщях несе в соб1 незалежно вщ тематики п нащонально-сощальш аспекти, що спектром втшованих щей зостаються завжди сучасними й актуальними.

Четвертин роздш — "Посил&тя гуматстичних тенденцш та ттелектуально-фхлософського начала I проблема гдейного конфлтту в укратсьтй драла 1950-1980рр." — нрисвячений окремим творам украпгсько"1 драматурги, яи большою чи меншою м1рою тяжши до драми щей, перюду певного оновлення л ¡тера тури, що почалося в часи "хрущовсько1 тдлиги", збернгаючи по можливосп завдяки деяким письменникам демократичш тендепцп 1 в добу стагнацп.

Суспшьна атмосфера тотал1таризму 1950-1980 рр. не могла згубно не позначитись на розвитку украшсьюл драматурга, котра змушена була утримувати 1 в роки "хрущовського потеплшия", 1 шзшшо! сташацн з й хворобливим вдеократизмом у мистецпп протягом десягилиъ "коршй-чукшську" лшно. Коротка полггична вщлига, що тривала з середини 50-х до 1964 року, теж не сприяла не те що зняттю, але й знижешпо в лггератур! соцрелл13му и головного начала — пропагандистського пафосу, який залишався визначалъним у п'есах, що якоюеъ м1рою тяжши до дискусшно} драми з конфликтами щей ("Крила" О.Корншчука, "Правда \ кривда" М.Стельмаха, "Прощу слова сьогодш", "Горлиця" О.Коломшця, трилопя М.Зарудного 'ТПч 1 нолум'я", "Сшн роси", "В1ршсть" тощо). 1деолопчне клине було головним фактором у драматичних поемах "Нав1ки разом" (1950) Л.Дмитерка та "Фауст 1 смерть" (1960) О.Левади.

Складш людипознавч) проблеми порушуються у фЬтософсько-психолопчних драмах I.Драча "Дума про Вчителя" (1976) 1 "Соловейко-Сольвейг" (1979) — творах, у яких прикмети драматурги 1 поезн, оргашчно поеднуючись, становлять своерщшй синтез ллричпого 1

драматичного способу воображения складних сощальних та щейно-моралышх, сусшльних 1 особистах протир1ч.

Будучи спадкоемцем Лес! Украшки, ¡.Кочерги, С.Черкасенка, Гете ! Пушкина у розробщ жанру драматично! поеми! разом з тим смшивим експериментатором у його сучасн!й модифшацп, ГДрач у "Дум! про Вчителя" робить спробу сполучити життевий документал1зм (прототипом героя е визначний украднський педагот-гумашст В.Сухомлин-ський) з самобутсистю жанр о но! специфпсн, внаслщок чого конкретш, наповнен! реальним змклом !де! набувають в устах геро!в анал!тично-фшософськото осмислення, художнього обтрунтування! життево! аргу-ментацн.

Головна кол1з1я твору — це боротьба за прюритет загальнолюдського, гумашстичного начала у вихованш людини, у формуванн! особистосп як складово! частини сусшльства. Отже, лоскшьки тв1р порушував педагопчш проблеми, моралый аспекта часу, сви поезп ! науки в драм! зливаеться воедино, як духовна наснага головного героя у твор! окреслюються постай видатних педагог!в-мислител!в р!зних час1в: Корчака, Песталоцщ, Сковороди, Макаренка — з !хшми оц!нками, моральними висновками, життевою позиц!ею, духовними критер!ями. Досить розлоп монологи-сповщ!, напливи (розвиток довженшвсько! естетики тут незаперечний) носять безпосередньо метафоричний характер, вадзначаючись самобутн!стю символ!» та алегор!й, в яких закладений вдейний смисл драми, ц мапстральна проблема — сшввщношення Добра ! Зла, !хня одшчна боротьба, перемога 1стини у цш боротьб!, утвердження людини Добром. Слад вадзначити однак, що тенденцшшсть нде! драматично! поеми не позбавлена вплив!в суспЬльпо-полпично! атмосфери свого часу: вадчуваеться !нколи надм!рна заадеолопзовашсть (при чому само поняття людяносп тут невщривно подаеться як кодекс конкретно!, комун!стично! адеологн), апокриф1чн!сть картини "Казка про любов", дс сутн!сть гуман!стичного начала трактуеться як суто земне, як вштар людини, а не вище, косм!чне явище, закон Бога. Шкодять твору ! декларативн! елементи, що проявляються в неприховашй апологетпц! провщних доктрин полггично! системи.

Якщо у "Дум! про Вчителя" адея вселюдського гумашзму проходить у спектр! духовно-моральних принцип1в ! життевого досваду вченого-мислителя, то в наступим драм! "Соловейко-Сольвейг" (1979) вона осмислюеться через дол! людей, причетних до мистецько! сфери, у евши проблеми мистецького обов'язку ! права на особисте щастя.

На вщшну вад попереднього твору, що вадзначаеться переважно схематичшстю образ!в-узагальнень, у драм1 "Соловейко-Сольвейг" ба-чимо щкаш, оригшальш у життевих складностях 1 неповторност! людськ1 характери, неординарш у свош винятковосп конфлгкти! ситуацп. Нама-гаючись осягнути сутшсть моральних фактор!в у людському бута,

1ВДгго1вдальност1 особи 1 сусшльства загалом за сво! вчинки 1 життегп лрорахунки, усвщомлеш 1 неусвщомлеш гр1хи, поет усю складхисть психолопчних кол1зШ подае у дуй аитичних тенденцш фатально! невщ-воротпосп, яка спонукае особистють визнати пеобхщшсть невного жит-тевого вибору.

"Соловейко-Сольвейг" — твх'р по.'пфошчиош звучания, який свщчцть про довженйвське умшня автора заглянути у найбудешшш, найпо-таемн1ип, найболючнш сторони морального буття, в свк ¡нтимних 1 сусшльних шдггосин. Донесения 1де! перемоги Зла Добром, велико-душщстю, благородними вчинками, лгодятстю проходить через всю образцу систему п'еси. Так у тво]п постае питания про правом1ршсть людського щастя, якщо воно народжуеться (иавггь мимовол1) з лиха, :й зради близьких друз1в, з фатальних помилок, аморальность Вщповщь на це — доля позашлюбиого сипа Михаила Турчина Петра, любов якого 31 своею иевщомою мачухою Мариною змальована так романтично I разом з тим життево перекоиливо.

В образах героУв п'еси, у визначсит ххшх духовно-моральиих критервв, у винятковосп ситуацш бачимо таке нетрадицшне для жаиру драматично! поеми переплетения трапчного й ¡рощчного, величиого 1 буденного, серйозного 1 смппного. 1дея людяиост1, вищеносп особистосп, и краси над дрхб'язков^стго, Ырзстю, ¡ндивиуал]змом, обивательгциною даеться тут не через традицшне протистоянпя антшюдш — вопа у драм1 вигллтлюеться через духовну сутшсть персоиаж1в, що в складиих перипет!ях життя залишаються спишшми у намапшш не схибити з дороги Добра. Нетрадитрйпа поетикою визначеного автором жанру, неординарна у постановхц проблем, в гдейному розмаггп, драматична поема "Соловейко-Сольвейг" була новим явищем в укра!нсы<ш драматурги 1970-1980 рр.

Видатним явищем у розвитку драми-дискуси штелектуально-фшософського плану з прюритетом ¿де! як художньо! функцп стали в середиш 80-х ройв драматичн1 малюнки Лши Костенко "Дума про брата неазовських" (1984) та "Сшг у Флоренцп" (1985).

Художня концептуальшсть драми-диспуту "Думка про брат1в неазовських" (авторка звертаеться до теми боротьби украшського козацтва проти хноземиих поневолювачхв, зокрема польсько-шляхетського папування) проектуеться як у прадавне минуле, так 1 сучасне 1 майбутне, веде до розумшия багатьох причин вйсово! национально! трагедй, роз-криваючи сутшсть таких моральних антиподав, як в1рнхсть 1 зрада, муж-хнсть ! малодутшсть, жертовхйсть 1 себелюбство. Даний тв1р — це свое-рщиий аналог-антитеза вщомому фольклорному епосу "Втеча трьох брата з города Азова, з турецько! неволГ. Через дискусда трьох козагав, що хдуть на страту (третш Сахно Черняк ще на не! добровольно, щоб змити з свого пароду ганебне тавро пристосуванщв 1 зраднигав), поетеса

утверджуе где! жертовност!1 людяносп, яга, будучи нерозривно пов'я-заш м1ж собою, зливаються в одну — 1дею морально-етично! спра-всдливосп, котра е в1чним катарсисом с.углнльства, народу, наци, врент иею генезою, на якш тримабться слит, духовна едшсть минулого 1 сучас-ного. Гсторизм поетичного мислення Лшн Костенко у сво'ш фыософсыай багатоктприосп мае притчево-анал1тичний характер. Охоплюючи р!зн! сощально-етичш сфери людського буття, ноетеса кожний факт (¡сто-ричний чи просто вимисел) проектуе на в!чш проблеми у гх сучасному осмисленш, у нацюнально-юторичному аспекта

Якщо "Дума про брапв неазовських" — це художня штерпретащя маловвдомого ешзоду, що був зафжсований документально, в украшсыай ¡сторн, то драматична поема "Сшг у Флоренцп" (¡вша назва "Сад нета-нучих скульптур" — 1985) — пар "екзотичного" змшту, що переносить сучасника в епоху Вщродження, спонукаючи при цьому збагнути власну, нацюнальну причетнплъ до загалышлюдського: "Лша Костенко з тих поепв, як! здатш кр1зь вселюдське бачити нацюнальне, а кр1зь надю-нальне прозирати людське" (В.Базилевський).

"Сшг у Флоренцп" — драма-диспут 1 водночас у иш витримано хронолопчшсть оповвд: осмислення героями (старим Скульптором Руслан ! йоге молодим двшником Флорентшцем) свого жиггя окреслюе внутршип психолопчш кол1зн, боршня в дупл одше! людини двох начал — як духовно-творчого, що еднае ¡3 Богом, так ! меркантильно-спожи-вацького, конформюгського, тобто наслщку т1е! спокуси, яку пришс людству Сатана (не випадково на протяз1 драматично! поеми наявна присутн!сть Чортика, який торжествуе при падшш людини ! стае шк-чемним ! безсилим при високосп !'! духовного злету).

Проблема обов'язку митця перед ¡стор1ело, перед сво!м народом, перед сво!м талантом, даровании Всевишн!м для благих щлей, у лггератур! не нова (вона у "Гедд! Габлер" 1бсена, "Чайц!" Чехова, "У пущ!" ! в "Оргп" Л сел У кратки тощо), однак осмислюеться у драм! "Сшг у Флоренцп" нетрадицшно, сфера вторично! ерудованостт поетеси постае тут через св!т щкавих сшвставлень, асощацш, художшх абстракц!й, фшософсько-етичних узагальнень. Неординарне тут само зображепня внутршнього конфликту — дискусп митця з! сво!м другим "Я", тобто, приспаною у свш час заради творчого благополуччя совютю.

Ориг!налыю змальована внутр!шня полем!ка людини на меж! переходу до В!чносп з1 сво'!м складним, потраченим на пошуки, злети, пад!ння минулим у драм! Лши Костенко "Сшг у Флоренцп" вщз-начаеться високим штелектуалвмом, !сторизмом художнього мислення, порушуючи в!чну традиц!йну проблему обов'язку людини перед !стор!ею, перед майбутшм, спонукаючи згадати евангельську мудр1сть: "Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостаеться на в!чне життя" (1вана, 6:77).

У шдсумках до роздшу йдеться мова про ochobhí об'екгивш причини, як! визначали у jj ер i од 1950-1980 рр. щейний спектр украшсько! драматурх'н, гальмуючи у нш не тшьки загальнолюдсью тенденцп, а й поступ у розвитку сучасио! штелектуалыю-фиософсько! драми.

У "Висновках" дисертант визначае жанрово-тематичне та стильове розмшття (драматична поема, драма-диспут, драма-притча, л1ро-етчна драма, "пророча" п'еса, драма абсурду, романтична трагедия, неоромантична, неореашстична, екзистенщальна, екепрес1он1стсько-барокова п'еса та íh.) украшсько! драми i/ieií, и зв'язок 3i cbítoboio драматурпею, конкретпий внесок письменниюв, гворчхсть яких розглядалась, у розвиток hobíthbol дискуciñiroí п'еси, причини ajl занепаду у першд тоталтризму (винищення багагьох л!тератор1в, вимушена смхграшя багатьох майстрхв, панувашгя естетики соцреалхзму, яка, шшруючц ¡дею як категорш естетичну, зумовлювала и як щеолопчну функщю), пер-спективи розвитку в майбутньому.

Ochobiií положения дисертацп в1дбит1 в таких публшащях:

1. 1де!, конфл1кти, характери: Фрагменти з icTopii украшсько! HOBÍTHbOl драматурги / 1нститут лггератури !м.Т.Шевченка. — Кам'янець-Под!льський, 1995. — 173 с.

2. Драма щей в украшськш hobíthííí лггературк — Кам'янець-Подиьський, 1997. — 272 с.

3. Хто винен? Трагед1Я М.Руденка "На /гиi морському" // Слово i час. - 1991. - №10. - С.64-69.

4. Нащональна трагед1я 1918 року в художшй штерпретацц Вин-ниченка-драматурга // Дивослово. — 1994. - №5. — С.2-4.

5. Голод — 33 в художшй лператур! // Слово i час. — 1993. — №10. - С.68-73.

6. 1де! та особистосп в кторичнШ драматурги С.Черкасенка // Дивослово. - 1997. - №2. - С.15-17.

7. 1сторико-революцШна драма В.Винниченка "М!ж двох сил" // Зб1рник наукових праць Кам'янець-Подьтьського пед1нституту. Cepin фщолопчна. — Кам'янець-Подшьський, 1995. — С.293-300.

8. Процеси оновлення украшсько! лггератури: 1960-19880 рр. // Вивчення новхтньо! украшсько! лхтератури. — Вшниця, 1994. — С.3-16.

9. 1дея визволыю! боротьби в украшсысш !сторичшй драматург]! XX ст. // Проблеми духовного i нацшналыгого вщродження на Подиий: Науковий 36ipiiHK. — Хмельницький — К., 1995. — С.67-69.

10. Розвиток довженывсько! естетики // Слово i час. — 1996. — №9-10. - С.84-86.

11. Гумашстичш тенденцп у драматурги М.Стельмаха // MaTcpiajn: IX Подшьсько! ¡сторико-краезнавчо'! конференд!!. — Кам'янець-Подшьський, 1995. - С.431-434.

12. Нацюнально-визвольна !дея в украшськш новтий драматурги на кторичну тематику // Подшля i Волинь у контекст! украшського нацюналыюго вщродження. — Хмельницький, 1995. — С.315-318.

13. Сила правди i краси. — Кам'янець-Подшьський, 1993. — 51 с.

14. Драма щей в украшськж лператур! XX ст. // Матер1али 43-oi звггно! науково! конференци кафедр. — Кам'янець-1Го/длъський, 1993. - С.38-40.

15. Нацюнальна трагед1я 1933 року у художшй лп-epaTypi // Голод 1932-33 pp. на Хмельниччиш: причини, наслщки, уроки (Матер1али реснубллкаисько! науково! конференци). — Хмельницький, 1993. — С.46-47.

16. Творча спадщина I.OrienKa в нацюнально-патрштичному вихо-ванн1 учн1в на уроках украшсько! лггератури // MaTepianu науково-теоретично! конференци: Духовна i науково-педагопчна спадщина и.Опенко в контекст. украшського нацюнального вщродження. — Кам'я-нець-Подйьсыаш, 1992. - С.212-213.

17. Розвиток довженкгвсько! естетики у военнгй проз! О.Гончара // Матер!али республ!капсько! науково! конференци. — Херсон, 1994. — С.60-61.

18. Украшська революц!я в художнш лггератург. Правда i вимисли // Матер1али республпсансько! науково! конференци. — Запор!жжя, 1993. - С.66-67.

19. Одержимкть чи ... конформ1зм? (До питания щейно! проблематики драматичного етюду Jleci Украшки "Три хвилини") // Academia напошану професора ЛАКоваленка. — Книга II. Гуман!тарно-сусп!льн! доапдження. — Кам'янець-Подихьський, 1997. — С.97-99.

Kudryavtsev M.G. Drama of Ideas in Ukrainian Modern Literature.

Dissertation submitted for a Doctor of Philology award in speciality 10.01.01. Ukrainian Literature.

T.G.Shevcenko Kyiv National University, Kyiv, 1997.

Theoretical investigation in the field of the Ukrainian drama of the XX century was launched, special attention was paid to the problems of the development of the intellectual-philosophical drama, drama-discourse, drama of ideas.

The gradual improvement of dramatic technique and craftsmanship of the intellectual-philosophical drama, conflict of ideas underlying a number of plays, and their ideological impact were put under scrutiny. As the researcher concluded (the epoch of colonial oppression, the period of totalitarianism) the best Ukrainian playwrights (Lesya Ukrainka, Vynnychenko, Kocherga, Cherkasenko, Lina Kostenko and others), including those from the diaspora succeeded in creating the drama of ideas with its national

peculiarities despite many objective reasons. These works of art were brought to life in many stylistic modifications and genre forms, i.e. (drama-debate, dramatic poem, drama-parable, romantic tragedy, existential, expressionist-baroc drama, drama of the absurd).

Кудрявцев M.Г. Драма идей в украинской новейшей литературе.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.01. — украинская литература.

Киевский национальный университет им.Т.Г.Шевченко, Киев, 1997 г.

Защищаются теоретические исследования в области украинской драматургии XX века, в частности проблемы развития пьесы интеллектуально-философского плана, драмы-дискуссии, драмы идей.

Раскрывается постепенное нагромождение художественного опыта в освоении интеллектуально-философской драматургии, воплощении в драме конфликта идей, идейный спектр многих украинских пьес (Леся Украинка, Винниченко, Кочерга, Черкасенко, Лина Костенко и др.), их жанровая специфика.

Исследователь приходит к выводу: несмотря на многие объективные причины (эпоха колониального гнета, времена тоталитаризма), лучшие украинские драматурги (в том числе и представители диаспоры) создавали драму идей со своей национальной спецификой, интеллектуально-философская пьеса реализовалась в разных жанрово-стилевых модификациях: драма-диспут, драматическая поэма, драма-притча, романтическая трагедия, экзистенциальная, экспрессионистско-барокко-вая драма, драма абсурда.

Ключов1 слова: щея, драма, конфликт, характер, свггогляд, неоромантизм, неореализм, драма-дискуйя, драма-притча, драма абсурду, фшософщшсть, "пророча" п'еса.