автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.04
диссертация на тему: Станковая скульптура Прикарпатья 1945-1980-х годов. Тенденции развития

Полный текст автореферата диссертации по теме "Станковая скульптура Прикарпатья 1945-1980-х годов. Тенденции развития"

РГ6 од

Г дпп #г>пл АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ЭшОТИТГиМИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ та ЕТНОЛОГІЇ їм. И. Т. РИЛЬСЬКОГО

На правах рукопису УДК 731.3

ЛУПІЙ СВІТЛАНА ПЕТРІВНА

СТАНКОВА СКУЛЬПТУРА ПРИКАРПАТТЯ 1945—1980-х РОКІВ. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

17.00.04 — Образотворче мистецтво

Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата мистецтвознавства

КИЇВ — 1993

Робота виконана на кафедр! Історії мистецтва Львівського державного інституту прикладного та декоративного .мис.тецтва

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства,професор

Я.П.2АПА.СК0 ■

Офіційні опоненти: • доктор мистецтвознавства

В.А.АІАНАСЬЄВ

кандидат мистецтвознавства

М.О.КРИВОЛАПОВ

Ведуча організація: Інститут народознавства Академії нау

України .

Захист відбудеться 1 квітня о-/£#годині на засіданні спеціалізованої ради Д 016.86.01 по захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня доктора наук при Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського АН України /252001, Київ - 1, ГСП, вул. М.Грушевського, 4, ІУ поверх/. .

В дисертацією мохна ознайомитись в бібліотеці інституту. Автореферат розіслано ->/ березня 19СЗ року.

Вчений секретар •спеціалізованої ради

Актуальність теми. В поданій до захисту дисертації досліджуються процеси і явища, якими позначений розвиток станкової скульптури Прикарпаття 194!>-і980-х років. В центрі уваги автора - виявлення найважливівих образно-художніх тенденцій і аналіз творчості майстрів, в чиїх роботах ці тенденції знайшли своє найбільш повне втілення на різних етапах періоду, що розглядається в дисертації. Наукове значення цієї теми не обмежується лише західноукраїнським регіоном, оскільки вона е складовою частиною дослідження проблем українського образотворчого мистецтва повоєнного часу в цілому. Розвиваючись в рі-

чищі основних напрямків українського мистецтва другої половини ' XX ст., станкова скульптура Прикарпаття широко звертається до самобутньої спадщини західноукраїнської пластики ХУІ - початку XX ст, Це органічне поєднання.досвіду давніх традицій і сучасних мистецьких пошуків становить сутність пррцесу розвитку станкової пластики Прикарпаття досліджуваного в дисертації періоду.

Вивчення і критичний аналіз тенденцій української скульптури повоєнних десятиліть - складне завдання, історично цей період, за виключенням "духовної відлиги” кінця І95і/-х - початку 1960-х років і другої половини 1980-х, відзначених бурхливими суспільно-політичними рухами за незалежність України, припадають на роки сталінізму і застою, коли розвиток мистецтва був детермінований диктатом офіційної казенної ідеології. Усвідомлюючи це, не можна, разом б тим, не визнати, цс як би не силкувалися ідеологи тих років звести образотворче мистецтво до холодного, байдужого натуралізму і зовнішньої риторики, жива творча думка і в цих умовах не згасала, і митці створювали твори, яхі і в напі дні не втрачають своє! естетичної вартості.

Зараз, на початку 1990-х років, в новій історичній ситуації дуже важливо і актуально з позицій сучасності осмислити фактори художнього процесу, дослідити і узагальнити все найцінніше з творчого досвіду минулого, «о може сьогодні стати грунтом для новаторських пошуків 1 неординарних рівень.

Станкова скульптура Прикарпаття 1945-1980-х років пройшла складний іплях розвитку. На цьому вляху були піднесення, позначені активними пошуками оновлення системи образно-художньої виразності, 1 спади, коли арсенал образно-пластичних засобів зводився до спрощеного розуміння реалістичного методу зображення.

Дослідження цих процесі», виявлення причин і рушійних сил такого нерівномірного розвитку станкової пластики актуально не тільки в плані вивчення творчих проблем скульпторів даного регіону. Без аналізу тенденцій скульптури Прикарпаття уявлення про еволпційні процеси в українській повоєнній пластиці було б не повним.

Українське мистецтвознавство проявляло значний інтерес до західноукраїнської скульптури від Ренесансу до початку XX століття вклично, як до своєрідного мистецьхого явища з "не загалі ний виразом”творчого обличчя. Для автора принципово важливе зна ченнм мали праці львівських дослідників Д.П.Крвавича, В.іЛоб-ченка, З.А.Овсійчука, присвячені монументально-декоративній скульптурі Львова Х.У1 - першої половини ХІХ століть. Вперше вони систематизували величезний фактичний матеріал, виробили концепцію розвитку західноукраїнської скульптури, стилістичні особливості якої формувались у взаємодії кількох творчих потоків.

Важливим внеском в дослідження західноукраїнської скульптури слід вважати книгу А.В.Німенка "Українська скульптура другої половини XIX - початку.XX ст." /К.: 1963/. В одному з її розділів вчений вперше розглядає творчість скульпторів, »кі пра цювали у Львові, в контексті стильових течій західноєвропейського мистецтва на зламі століть.

Ці дослідження дозволяють вияснити специфіку розвитку скульптури регіону на протязі тривалого історичного періоду, розкривають особливості формування образно-пластичної системи цього мистецтва і, по особливо важливо для даної дисертаційної роботи, допомагають зрозуміти, на грунті яких традицій виростала схильність до певної системи художніх цінностей в композ*-ціНно-пластичній і образно-тематичній сфері скульптури другої . половини XX ст.

По стосується літератури безпосередньо по досліджуваній в дисертації темі, то слід відзначити, що вона досить багаточи- .

• сленна. Це, в першу чергу,- видання, що містять інформацію про діяльність окремих скульпторів: каталоги персональних виставок, альбоми, монографії, присвячені творчості таких відомих на Україні митців, як і,Севера, Н.Чайка, Ь.Дзиндра, В.Борисенко, „Б.Лисько, Д.Крвавич, И.Садовський, а також статті в періодиці. В цих публікаціях, що вийшли'друком у 1950-х - на поч»

Ви-х років, зібрано фактичний матеріал, який дозволяє зробити певні висновки про творчість того чи іншого майстра.

В аспекті завдань, поставлених в дисертації, особливо цінними с публікації, в яких було зроблено спробу узагальнити творчий досвід західноукраїнських скульпторів. Так,'Я.Запаско і

0.Чернсвськиіі в статті "іистецтво оновленого краю" /в кн."Українське мистецтвознавство" - К., ІУби/, підводячи підсумки розвитку образотворчого мистецтва в Прикарпатті, говорять про необхідність подолати пластичне і сюжетне одноманіття, характерне скульптурі повоєнного часу. В цій статті було зроблено акцент на творчому потенціалі молодої генерації: сане в творах Д.Крва-вича, Е.Миська, В.Борисенка я втори побачили пошуки нових засобів художньої виразності в скульптурі Прикарпаття.

■ Р.Дреботюк в невеликій, але місткій за змістом статті "Скульптура" /в кн."лудояники Прикарпаття". - К., 1^69/ висловлює ряд важливих положень. Зокрема, говорячи про тенденції розвитку станкової скульптури в регіоні, автор слуино визначає їх як ліричну, поетичну і монументально-епічну. Не можна не погодитись і з твердженням автора .в його оцінці станкової скульптури І96и.-х рр., коли мія художнім задумом і засобами його втілення встановлюється більа різноманітні і гнучкі зв"язки. Ці риси найбільш яскраво проявляється в творчості молодого покоління скульпторів. -

Аналізуючи літературу по досліджуваній в дисертації темі, звертає на себе увагу гой прикрий факт, що в українському мистецтвознавстві на даний час відсутнє спеціальне дослідження, в якому було б розглянуто специфічні видові особливості станкової скульптури ь:а сучасному етапі. По суті, єдиним дослідженням, в якому аналізується українська повоєнна скульптура, є.книга А.Німенка "Українська' радянська скульптура" /К., І!?Ьи/. В працях загальнотеоретичного характеру, де висвітловться стан сучасного українського образотворчого мистецтва, головна увага приділдсться монументальній скульптурі, в той час як станкову Віднесено на другий план, і її проблеми залишаються поза глибоким професійним дослідженням. В цих працях знаходимо відгуки і про роботи західноукраїнських скульпторів. Зокрема, в кіїизі В.Афанасьєва "Українське радянське мистецтво 1^бО-19ЬО років" /К., 19Ь4/ відзначено, що скульпторам Прикарпаття властиве

прагнення до посилення декоративного начала, оригінальних композиційних рішень в портреті, спрямованих на поглиблення образного змісту твору. Основу стилістичних зрушень в скульптурі цих десятиліть автор вбачає в зверненні мастрів до джерел народних традицій.

Праці українських а.вторів допомагають визначити основні аспекти дослідження станкової скульптури Прикарпаття, а також провести мистецтвознавчий аналіз конкретного зображального матеріалу.

Певний інтерес для дослідження даної проблеми мають роботи російських мистецтвознавців І.Свзтлова, Д.Сараб"янова, І.Шмідта, М.Яблонської, Р.Аболіної, опубліковані в І970-8и-х роках. Аналізуючи закономірності розвитку сучасної пластики, її ключові проблеми, вони розглядають окремі твори львівських майстрів, відзначають їхнє тякіння до традицій західноукраїнської скульптури барокко і класицизму.

Таким чином, аналіз публікацій дозволяє зробити висновок про то, і",о творча практика скульпторів Прикарпаття в певній мірі знайшла своє відображення в теоретичних працях, присвячених проблемам сучасного мистецтва, але об"єктом спеціального дослідження не стала. Найчастіше твори західноукраїнських скульпторів фігурували як ілюстрації до теоретичних положень, висунутих тим чи іншим автором в контексті розроблюваної ним проблеми.

Враховуючи цей фактор, дисертант ставить перед собою мету -дослідити процес с.тановления, виявити найбільш характерні риси розвитку образнс-пласгичгшх тенденцій станкової скульптури Прикарпаття І94і)-ІУои-х років як явища зі своїми історичними традиціями, заповняючи, таким чином, прогалини у висвітленні сучасного художнього процесу.

Об"ект дослідження - портрет і тематична станкова композиція в скульптурі Прикарпаття І^і-БО-х років.

Предмет дослідження - тенденції розвитку станкової пласти-•ки повозішого періоду, еволюція її образно-змістовних та компо-зиційно-пластичіїих принципів.

У відповідності з метою і приймаючи до уваги специфіку . предмета дослідження., в дисертації передбачається виріиити наступні завдання:

, - визначити характер та історичне коріння традицій, розкрити їхню роль у формуванні художніх особливостей станкової'скульп-

турного портрету і тематично! станкової композиції;

- виявити і проаналізувати найсуттєвіші тенденції компози ційно-пластичних і ооразно-змістовних рішень, характерних для творчості скульпторів Прикарпаття;

- дати характеристику творчості провідних майстрів, які найактивніше формували особливості розвитку станкової скульптури Прикарпаття досліджуваного періоду.

Для того, щоб скласти більш повне уявлення про сучасний стан станкової пластики, автор вважає за необхідно проаналізувати твори скульпторів, які працюють не тільки у Львові, але Я у Тернополі та Івано-Франківську. З своїй більшості ці майстри отримали мистецьку освіту у Львівському інституті прикладного та декоративного м.істецтва і Львівському училищі прикладного мистецтва їм. 1.Труна. Творчість львівських, тернопольських, і вано-франхівсьхих скульпторів розвивається в спільному руслі образно-художніх пошуків на спільному культурко-історичноиу грунті. .

Ьазов для здійснення мети і завдань дисертації послужили пера за все твори скульптури, цо знаходяться в майстернях митців Львова, Тернополя, Івано-Франківська, в експозиції і фондах Львівської Картинної галереї. Національного музеп у Львові, краєзнавчих та інших музеїв, а також експоновані на обласних, зональних, персональних виставках. Джерелом дослідження, крій літератури по темі, послужили матеріали Львівського обласного державного архіву України, архіву Львівського відділення Спілки художників України, особисті бесіди із скульпторами Львова, Тернополя, Івано-Франківська. '

методика дослідження полягає в розгляді матеріалу в історичній перспективі, що дозволяє прослідкувати еволюто образно-художніх засобів, які визначили розвиток станкової скульптури Прикарпаття протягом усього досліджуваного в дисертації періоду. Виявляючи провідні тенденції розвитку, автор аналізує творчість скульпторів різних поколінь, намагаючись визначити спільні риси і індивідуальну своєрідність їхнього мистецтва. При цьому в дисертації проаналізовано широке коло творів, серед яких є такі, шо вже оули в певній мірі розглянуті критикою, і ті, що залишились за межами її уваги. .

Наукова новизна дисертації полягає як у виборі предмету дослідження, так і в теоретичному осмисленні процесів, які розвивались в західноукраїнській станковій скульптурі на протязі півстоліття. В роботі вперше систематизовано і узагальнено широкий матеріал, що дозволяє розкрити характер пошуків засобів художньої виразності в портреті і тематичній станковій композиції. В той ке час, дисертація розглядає станкову пластику регіону в річищі тих стильових течій, які формувались у вітчизняній скульптурі протягом повоєнного часу.

' Практичне значення дисертації в тому, що проведене дослідження і сформульовані на його грунті висновки можуть бути використані в процесі подальшого вивчення тенденцій розвитку українського мистецтва. Аналіз конкретних творів може бути корисним при вивченні творчості окремих майстрів української скульптури. Широкий і різноманітний фактичний матеріал, вперше узагальнений автором, може знайти застосування при читанні курсу лекцій з історії українського образотворчого мистецтва. •

Результати дослідження неодноразово доповідались на наукових конференціях у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Основні положення праці висвітлені в ряді публікацій, обсягом більше чотирьох друкованих аркушів. Поза тим, матеріал, викладений в дисертації, апробований автором в процесі викладання курсу історії українського мистецтва XX століття у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.

Структура роботи обумовлена метою, завданням та методом дослідження. Дисертація складається' з двох глав, шести розділів, вступу, висновків, приміток, списку основної використаної літератури. До дисертації додасться альбом ілгстрацій,

У ВСТУПІ, основні положення якого викладені у рефераті, обгрунтовується тема дисертації, визначається її предмет, мета і завдання, дається огляд літератури, а також подається короткий аналіз історичних етапів розвитку скульптури на західноукраїнських землях. •

На думку автора, це необхідно зробити для того, щоб показати, на грунті яких традицій складалась прихильність до певної системи художніх цінностей в композиційно-пластичній і образно-тематичній структурі скульптури досліджуваного в дисертації періоду. • .

Стилістичні особливості мистецтва, що розвивалось на західноукраїнських теренах упродовж віків, обумовлені історично.

У 1199 році на цих землях утворилось Галицько-Волинське князівство, яке в другій половині XIУ століття було завойоване Поль-шев. В 1772 році, в результаті третього поділу Польщі, Західна Україна відійшла до Австро-Угорщини. Після першої світової війни, у 1916 році, вона знову опинилась у складі Річі Посполитої.

Протягом тривалого історичного порі оду1 скульптура на західноукраїнських землях розвивалась у сфері впливів європейської мистецької культуру.У Львові та інших містах Галичини працпвали скульптори-іноземці, переважно вихідці з Польщі, Німеччини, Нідерландів, в творчості яких у ХУІ-поч. XIX ст. отримали розвиток стильові напрямки західноєвропейського мистецтва від Ренесансу ^до класицизму. Розвиваючись в річищі цих стильових потоків, . С.Чезек, Г.Горст, Г.В.Гутте, Я.Білий, Я.Пфістер, Пінзель, Г.Вітвер та ін. були представниками різних національних шкіл європейського мистецтва". Працюючи у Львові, вони, в свою чергу, опинились в сфері впливу місцевих традицій, які своїм корінням сягали в домонгольський період. Про характер цих традицій писали такі дослідники, як В.Ф.Лпбчєнко / львівська скульптура ХУІ-ХУП си. - К., ІУЬІ/, В.А.Свсійчук Дкраїнське мистецтізо другої половини ХУІ-пераої половини ХУП ст. - К., 1965^ИҐ.Лои'гіФ'

)іхіика. игМіМїіл(еки.&‘**0, /89Ц/

Вони відзначали притаманні галицьким майстрам р:.ои тяжіння до узагальнення форми, виявлення декоративних якостей матеріалу -дерева, алебастру, пісковика, характерну виразність типажу з велико» головов і міцним кремезйим тулубом. Носіями цих традицій в наступні епохи були різьбярі, які в майстернях приїжджих скульпторів виконували численні замовлення на виготовлення надгробних пам"ятників і епітафій, декоративної пластики та фігурної різьби, що так щедро прикрашала інтер"єри та фасади культових і світських споруд. Володіючи художніми прийомами, що плекалися в їхньому середовищі ще з княжих часів, ці майстри не Зули лише виконавцями - вони вносили в роботу своє розуміння пластики, внутрішнього ритму форм і пропорцій, свої естетичні знаки. Цей сплав європейської художньої культури з народними традиціями обумовив стилістичні особливості західноукраїнської зкульптури як своєрідного явица національного мистецтва.

Монументально-декоративна скульптура ХУІ - ХУЇЇ століть заклала підвалини для розвитку станкових форм, в першу чергу, портрету, який посів чільне місце в західноукраїнській скульптурі другої половини XIX - початку XX століть. В тексті аналі-зуоться найхарактерніші риси творчості М.Ларащука, ГДузневича та інших скульпторі? цього часу. Ці майстри працювали в умовах піднесення національно-визвольного руху на Західній Україні, по не могло не позначитися на тематиці їхніх робіт. Вони звертались до української історії, до образів визначних діячів української культури початку XX століття, утверджуючи в портреті національну тематику як програму своєї творчості. Звертаючись найчастіше до такого композиційного прийому як погруддя, скульптори головну увагу приділяють моделюванню обличчя, строгою узагальненістю пластики виявляючи найхарактерніші його риси. '

Мистецькі надбання західноукраїнської скульптури ХУІ -початку XX ст., стилістичні особливості якої формувались, на грунті національних традицій, відіграли визначальну роль у '

становленні прогресивних тенденцій в скульптурі нового історичного етапу, остерегли від занепаду навіть в часи сталінізму і застою.

В перші К глрбі дисертації "СТАНКОВА СКУЛЬПТУРА ПРИКАРПАТТЯ Ш5-І950-Х РОКІВ. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ і ТВОРЧА ПРАКТИКА СКУЛЬПТОРІВ" розглядаються ісгорико-культурні особливості становлення художнього процесу в нових суспільних умовах, аналізуються твори, в якйх знайзли’своє втілення історична тема-і образ сучасника. '

( Західноукраїнська скульптура повоєнного десятиліття розвивалась в умовах тоталітарної репресивної ідеології, яка скеровувала мистецтво в русло пропаганди своїх політичних лозунгів, а все зд, що не вкладалося в прокрустово ложе офіційних "установок”, таврувалось як “формалізм", як зневага до нормативів ."соціалістичного реалізму". Партійні органи, озброєні відомими постановами 19*іО-х років, поведи активний наступ на "викорінювання формалізму", в якому звинувачували тих, хто навчавоя в мистецьких закладах Європи. В кінці 1940-х - на початку І95и-х

років були репресовані визначні діячі західноукраїнської культури, в їх Числі відомий дослідник галицького іконопису і.Свеи-ціцький, історик і мистецтвознавець В.Свенціцька. Змушені були покинути Львів митці, серед яких були скульптори М.Бнух, Ф.Тодт, і.Райхврт-Тодт, Я.Нальборчик, С.Литвиненко та інші. Від"їзд цих досвідчених, талановитих майстрів, які протягом багатьох років займались не тільки творчо», але й педагогічної) діяльністю, на міг не позначитись на мистецькому рівні львівської пластики повоєнних років.

Важливим рушійним фактором в.розвитку скульптури було відкриття львівського інституту прикладного та декоративного миате-цтва з відділенням монументально-декоративної скульптури. Молода генерація західноук иїнських скульпторів /Е.Мисько, Д.Крва-. вич, І.Саиотос, В.Бойко, Т.Бриж та ін./ вже з середини 195и-х років стає не тільки активним учасником художнього процесу, але й в значній мірі визначає його творче обличчя.

й станковій скульптурі цього часу чільне місце належить історичному портрету. Його тенденції формувались на грунті традиції західноукраїнської скульптури початку Хл століття. Про це свідчить і сам вибір теми творів, де провідне місце посідають образи видатни>|, діячів національної історії і культури, і принципи композиційно-пластичного розв"язання, яким притаманна цілісність просторових рішень, узагальненість пластичної мови. Стильові особливості історичного портрету аналізуються в другому, розділі глави. . .

Найвизначнішою постаттю серед скульпторів, які працювали у Львові в повоєнний період, був І.В.Севера. В його творчості праця над історичними портретами займала особливе місце. На відміну від інших скульпторів, які до образів минулого звертались врівні з сучасністю, для І.ІІ.Севери історія була справжньою і 'динов сферою його мистецьких прямувань.

Творчі принципи і.Севери отримали своє-втілення в портретах. Т.Шевченка, І.франка, В.Стефаника, створених в 1940-50-х роках.

Головне призначення історичного портрету скульптур вбачав у тому, щоб в образі людини розкрити творча начало хк найвищий прояв.якостей її особистості, овідси така увага скульптора до індивідуально-характерних рио моделі, прагнення з багатьох її •подоб знайти найголовнішу, яка дає безпосередню унву про втілений

«•

о

& портреті образ. В умовах повоєнного десятиліття, коли суворо засуджувалась кожна спроба сміливого конструктивного рвання пластичних компонентів твору, І.Севера своїми пошуками прагнув утвердити право скульптора на вільний вибір художніх засобів для реалізації творчого задуму. ■

В розділі розглядаються історичні портрети, виконані Я.Чайкою, Ь.Дзиндрою, В.Сколоздро», М.Рябівіним, І.Йхуніним та 1н. Аналіз конкретних творів дозволяє прослідкувати пошуки в . сфері комдозиційно-пластичних 1 образних рішень, характерних майстрам старшої генерації. -

В третьому розділі главк розглядається спрямування творчих пошуків західноукраїнських скульпторів в роботі над сучасною тематикою. 4ормування художньої хонцепції образу сучасника в станковій скульптурі Прикарпаття другої половини 1940-50-х років відбувалось під впливом тих вимог, які висувала офіційна ідеологічна доктрина. Головнеє в образотворчому мистецтві повоєнного десятиліття вважалась тема мирної праці, яка ототожнювалась виключно з зображенням образу трудівника Виконуючи соціальне замовлення, художники зображували своїх героїв безпосередньо в трудовому процесі. Гака програма, заперечуючи художню умовність, вимагаючи від мистецтва прямої жиТтєподоби, приводила до того, цо саиа людина справляла враження "гвднтика", деталі якоїсь громіздкої, бездушної машини. Проте, слід відзначити, цо західноукраїнськими скульпторами таких портретів і станкових композицій було створено порівняно небагато, і не ці роботи, хоч вони і є частиною історії скульптури регіону, визначили її творче обличчя на даному етапі; Це можна пояснити тик, цо традиції образно-пластичного мислення, які складались протягом віків, створили певну творчу атмосферу, яка навіть в рохи ідеологічного пресінгу мала переважальний вплив на діяльність західноукраїнських митців.

З другої половини 1950-х років в станковій скульптурі Прикарпаття все помітніоим стає тяжіння до більш різнобічного втілення образу сучасника. Прагнення повніше, глибше розкрити грані сучасності приводить скульпторів до створення портретів діячів науки і культури. В цих творах домінує інтерес до внутріа-нього світу, до психології сучасника. Образно-пластичні ідеї, що характеризують цю групу творів, близькі до тенденцій, що розви-

нулись в історичному портреті. І в одному, і в другому, композиція портрету являє собою погруддя; скульптори, уникаючи акцентування деталей, «"яко узагальнюють форму. Вся увага зосереджується на обличчі портретованого, на прагненні відобразити багатство інтелектуального буття людини.

Аналіз творів скульптури дас можливість зробити висновок, що визначальною тенденцією її розвитку у 19*15-50-х роках була оповідальна, яка, в свою чергу, розгалужувалась на такі напрямки: описовий, психологічний, романтичний.

Для описового напрямку характерне документально-натуралістичне відображення натури, коли розповідь про лвдину обмежувалась поверхово-сюжетною декларативністю. Поряд з цими створювались роботи, в яких скульптори йали по лінії психологічного розкриття образу, прагнучи втілити в творі справжні духовні цінності, Група портретів позначена романтичним трактуванням образу. Ця тенденція, започаткувавшись в окремих творах в 1950-х роках, визначить один з головних напрямків пошуків образно-пластичної виразності в скульптурі І960-80-х років.

Аналізу стильових особливостей скульптури цього періоду присвячена друґ'а глава дисертації "ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СТАНКОВОЇ СКУЛЬПТУРИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". В трьох розділах цієї глави розглядаються принципи оновлення образної системи і засобів художньої виразності, еволюція портрету в творчості скульпторів; актуальні проблеми розвитку тематичної станкової композиції. В главі аналізується творчість Е.Миська, Д.Крвавича, І.Са-мотоса, Л.Лесюка, Й.Садовського, Т.Бриж, Л.Біганича, О.Пилева, розглядаються твори Я.Чайки, Ь.Дзиндри, В.Подольського, Ю. та ЩАмбіцьких, А.Лендела, !І.Невеселого, Б.Романця, Л.Скакуна, В.Ярича, К.Садовської, О.Миська, Р.Романовича, 1.Франка та ін.

{960-60-ті роки - час стрімкого розвитку нових тенденцій в мистецтві. Порівняно з попереднім часом, ширше здійснюються завдання по втіленню сучасної теми, відбувається оновлення образної системи в творах історичного жанру. Цей процес не обмежувався формальними попуками виразності пластичної мови: вік становить концептуальну основу образного осмислення твору.

Важливою рисою західноукраїнської скульптури цього періоду є прагнення до широких узагальнень, бажання перенести акцент з розповіді про конкретну подію на художнє втілення її образного

змісту. Цв стало можливим завдяки виявлення автором свого особистого, зацікавленого відношення до зображуваного. В цьому проявляється суб"єктивне начало творчосте, а звідси - і більша міра пластичної умовності, яку західноукраїнські скульптори вирішують через виявлення декоративної природи матеріалу, посилення ефектів фактури, цо, в свою чергу, образну характеристику твору зба-:-:'іує нюансами емоційно осмислених психологічних станів.

Кінець І95и-х - 60-ті роки в образотворчому мистецтві побачені як період інтенсивних пошуків нових шляхів в рішенні професійних проблем. В цей час утверджується "суворий стиль", який закликав до лаконізму форм, вільних від "надмірностей", до широких узагальнень явищ сучасності та історії.

Портрет в творчості західноукраїнських скульпторів в 1960-ті роки розвивався в руслі нових стильових тенденцій. Ллє. як показав аналіз, йому були властиві риси своєрідності, оскільки формування нового художнього мислення проходила під знаком поглибленого інтересу до традицій.

В шестидесятах роках на цьому грунті сформувались образно-пластичні структури, які відповідали виразно означеному в мистецтві цих років руху до монументальності. В станковій скульптурі Прикарпаття в річищі цього напрямку складаються нове відношення до образно-змістовних і формальних рішень. Прагнення надати глибини і ясності образній ідеї, утвердити в лі>дині риси благородства і високої духовності, приводить скульпторів до активних пошуків в композиційній і пластичній сферах. Характерно, що ці пошуки однаково інтенсивно провадились і в історичному портреті і в портреті сучасника: і в'тому, і в іншому випадках нитці прагнули знайти образно-художнє рішення, здатне утвердити загальнолюдські, "вічні" вартості.

Оповідальна тенденція набуває нового змісту: звільнена від полону байдужої описовості, вона розвивається в І960-Х роках по двох взаємопов'язаних напрямках: лірико-романтичному і монументальному. . .

Скульпторам романтичного напрямку притаманне захоплення декоративними, можливостями матеріалу, його фактурою, кольором.

Для посилення емоційно-рбразної внрззності вени використовують

і такий прийом, як посилення-;'смислового навантаження силуету, орієнтуючи його на неспокійні, споснені напруженого руху ритми,

які надають твору драматичної інтонації. Прикладом цього с Тве ри Д.Крвавича, Б.Миська, Л.Біганича, Т.Бриж, В.Подольського.

Твори скульпторів монументального напрямку позначені прагненням до простоти, лаконізму узагальнених форм, які спокійно, без напруги оточуються простором. В І9би-х роках в цьому напрямку розвивалась творчість і.Якуніна, О.Пилвва, В..Бойка, і.Само-тоса, В.Власова. Було 6 перебільшенням, одначе, стверджувати, що романтичний і монументальний напрямки розвивались ізольовано: навпаки, вони проявляли живе зацікавлення один до одного, взаємно доповнюючись і збагачуючись.

На межі І9би-197и-х років в скульптурному портреті помічаються, цілком виразні зрушення. Портрети, створені Е.Миськом, І.Самотосом, Л.Лесюком, Д.Крвавичем, Л.Біганичем, Б.Романцем, Й.Садовським, переконують у зростанні зацікавленості до проблем внутрішнього життя людини, до складності її духовного-світу. Творчі пошуки приводять, вірніше, повертають митців до станкових, камерних форм портрету, в якому знаходить втілення духовно-почуттєва сторона життя моделі. Характерно, що в 1970-60-х роках ця програма найбільш повно .реалізується в портретах людей творчих професій - художників, акторів, письменників. Така тематична орієнтація сприяла поглибленню психологічного аналізу художнього образу. При цьому скульптори часто акцентують яку-не-будь одну, обрану ними, характерну рису, як це спостерігається в портретах В.Ииська /"Б.Иозницький", "З.Кецало", "Ь.Лисик"/, Д.Крвавича /"Р.Федорів"/, 1.^амотоса /"В.Патик", "1.Севера"/ та ін.

В цих творах відчувається бажання скульпторів протиставити монументальним тенденціям мистецтво більш розкуте, емоційно насичене. В той же час, як показало дослідження, частина митців зберігає вірність художньо-стильовим принципам І9би-х років, ' що свідчить про їхню відносну стійкість.

Таким чином, в портретній пластиці 1970-80-х років розвиваються дЕа напрямки - монументальний і камерний, і якщо монументальний напрямок зберігає свої ооразно-худояні тенденції на рівні 1960-х років, то для камерного напрямку, в якому головну роль відведено дослідження морально-духовних проблем буття людини, характерною стає тенденція, яку можна визначити як поетичну.

гік і в портреті, нові творчі здобутки станкової композиції

на межі 1950-60-х років пов"язані з процесом монументалізації станкових форм. "Суворий стиль" відіграв, свого роду, роль каталізатора, який "допоміг" проявитися споконвічно властивому західноукраїнській скульптурі тяжінню до монументальних форм. Йже в кінці 1950-х років з'являються твори, в яких відчутні ознаки, що розвинуться в скульптурі Прикарпаття в 1960-х - першій Половині 70-х років: романтичне сприйняття сучасності і історії, пуо-ліцистична, Іноді навіть ораторська зверненість до глядача. ’ Скульптори прагнуть захопити, схвилювати його монументальними, енергійно узагальненими формами, їхньою декоративною виразністю.

Як показало дослідження, монументальний напрямок в тематичній станковій композиції розвивався в ці роки по двох лініях, що, в певній мірі, було обумовлено орієнтацією скульпторів на різні історичні традиції - барокко /В.иорисенко, В.Подольський та ін./ 1 народну скульптуру /Т.Бриж, С.Мельничук, ЛДерлецький, І.Самотос/. Для перших - характерна напружена динаміка об"емів, розрахованих на обов"язковий круговий огляд. Другим - властива гармонія композиції і простору. В їхніх роботах іноді відчутні стилі заторсьхі тенденції /Г.Бриж "Лісова пісня", С.Мальннчух ' "Дніпро”, Л.Тврлецький "Бескид і Чорногора"/, але проведені з великим тактом і почуттям міри, вони надають образам особливої одухотвореності I емоційної виразності, народжуючи асоціації з народними казками 1 легендами, пісенним фольклором.

Виходячи з характеру тенденцій в тематичній станковій композиції 1960-70-х років, можна прийти до висновку, до монументальний напрямок розвивався по двох лініях - героїко-рсмантич-ній і асоціативно-поетичній. '

З другої половини 1970-х років в станковій ску/ьптурі відбувається поступовий відхід від монументальних тенденцій, який остаточно оформився на межі 1970-80-х років, в перау чергу в творчості художників молодого покоління. Композиції, створені К.Садовеькою, Г.Кудлаєнком, Г.Левком, Р•Романовичем, І.Франком та ін. виразно і переконливо демонструють нове розуміння принципів станкової композиції. їхні пошуки обркзної і композиційно-просторової виразності орієнтовані на поглиблену розробку власне станкових завдань, утверджуючи тим самим естетичну самоцінність станкових форм. На відміну від суворого лаконізму стилю 1960-х

років, в роботах молодої^генерації превалпе, а з другої половини І98и-х років утверджується оповідальне начало. Проте, це не реставрація дріб'язкової описовості 1950-х років, а нове розуміння проблем станкової композиції, вільне трактування зобра- . жально-пластичних елементів.

Сама логіка процесу "станковізації" визначила нове відношення до матеріалу, звернула увагу скульпторів на його декоративні властивості. Якщо декоративність в творах монументального стилю досягалась, в основному, за рахунок експресії композиційних прийомів, то тепер декоративний акцент переноситься на сам матеріал: естетичної цінності набуває його структура, колір. Найпопулярнішими матеріалами стаоть тепер шамот, бронза, дерево, які вже в силу своїх природних властивостей дозволяли скульпторам експериментувати з кольором, використовувати різноманітні прийоми обробки, досягаючи потрібних декоративних фактурних ефектів. .

У ВИСНОВКАХ підводяться підсумки дослідження. В дисертації:

І. Визначено характер і джерела традицій, розкрито їхню роль у формуванні і розвитку художніх особливостей станкової скульптури Прикарпаття 19^5-80-х років. 2. Проаналізовано велику групу творів, досліджено діяльність скульпторів, які найактивніше впливали на процес розвитку скульптури, на формування її визначальних тенденцій на всіх етапах досліджуваного періоду. 3. Розглянуто принципи композиційно-пластичних і образно-змістовних рішень в портреті і тематичній станковий композиції. .

Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, цо розвиток станкової скульптури Прикарпаття протягом усього повоєнного часу являє собоо динамічний процес, позначений внутрішньо» ед-ніств, оскільки його формуванню відбувалось на грунті мистецьких традицій, що отримали свій діалектичний розвиток в творчо-'-ті майстрів усіх поколінь і визначили її самобутність в специфіці тематичної сфери, в характері образної інтерпретації, в принципах формального виразу. Також’було виявлено, що найбільш усталеними і значними тенденціями є документально-оповідальна, -романтична і асоціативно-поетична, які, грунтуючись на об'єктивних закономірностях історико-мистецького процесу, визначили концептуальну лінів розвитку станкової скульптури Прикарпаття -19і)Ь-БО-х років, '

ПУБЛІКАЦІЇ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ.

1. Мистецьке життя Львова кінця ХІХ-початку XX ст. - В кн.:

Високе призначення радянського мистецтва. - Львів: Вища школа, 1975. '

2. Скульптура на обласній виставці. - В кн.: Громадянське покликання митця. - Львів: Вища школа, 1977.

3. Майстер психологічного портрета /у співавторстві з О.Чар-новським/ // Образотворче мистецтво. - 1975. - Я6.

4. Скульптура. - В кн.: Мистецтво оновленого краю. - К.:

Мистецтво, 1979. • ' .

5. Шевченкіана львівських скульпторів. - В кн.: Декоратив-

но-ужиткове та образотворче мистецтво, історія, теорія, практика. Вип. І. - іьвів: Світ, 1969. •

6. Художні особливості тематичної станкової композиції в

львівській скульптурі 1960-60-х років. - В кн.: декоративно-ужиткове та образотворче мистецтво, історія, теорія, практика. Вип. 2. - Львів: Світ, 1991. .