автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.05
диссертация на тему: Структура, семантика и прагматика пассивных конструкций в современном французском языке.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Структура, семантика и прагматика пассивных конструкций в современном французском языке."

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПОЛІЩУК НАДІЯ ПЕТРІВНА

і" Г и Ой

~ і /:;2СС2 УДК 804.0.471.

СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА І ПРАГМАТИКА ПАСИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського державного лінгвістичного університету

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент САЄНКО СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент АЛЄКСЄЄВ АНАТОЛІЙ ЯКОВИЧ

Дніпропетровський хіміко-технологічний університет

кандидат філологічних наук, доцент КРУКОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

Київський Національний економічний

університет, кафедра іноземних

мов факультету міжнародної економіки

Провідна установа:

Львівський національний університет ім. Івана Франка, кафедра французької філології

Захист відбудеться 2000 р. о годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252 607, Київ, Бульвар Шевченка 14.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “ЛЛ.“ ^44^-^-2000 р.

Вчений секретар

д.ф.н. Белова А.Д.

Загальна характеристика робати

У сучасній французькій мові категорія стану розглядається як одна з центральних проблем, що пов’язано з наявністю багатьох спірних питань До них відносяться інтерпретація стану, визначення станової семантики та характеру станових протиставлень, відмежування пасиву дії від пасиву стану. Спірними залишаються питання: про кількість станових форм активу і пасиву, що виділяються, їх сполучення з урахуванням семантичних та функціональних особливостей, про приналежність категорії стану до морфології та синтаксису як різних рівнів мовної системи.

Пасивна конструкція, що містить дієслівні категорії, відображає найрізноманітніші відношення, які переплітаються і взаємодіють між собою: граматику і лексику, морфологію і синтаксис, парадигматику і синтагматику.

В даний час у вивченні мовних явищ повністю виправданим є застосування системного напрямку, об’єктом вивчення якого, за термінологією Ю.С. Степанова, є системно-структурний підхід до мови, поєднаний із функціональним.

Рефероване дослідження присвячене розглядові семантико-синтаксичних і комунікативних особливостей використання мовних одиниць у пасивній конструкції в сучасній французькій мові, тобто фактично зроблена спроба розглядати пасив, використовуючи багатоаспектний підхід, як багаторівневе утворення.

У роботі вивчаються мовні механізми, які діють у процесі побудови тексту,що забезпечує відповідну передачу його змісту.

Дана проблема є основним завданням лінгвістики тексту, відносно молодого напрямку мовознавчої науки. У вітчизняній романістиці відсутні спеціальні праці із названої проблематики. Необхідність дослідження пасивних конструкцій в тексті визначається тим, що смислова структура тексту знаходить своє відображення в його лінгвістичній структурі, яка має відповідні лексико-граматичні характеристики. Дослідження лінгвістичної структури тексту проводиться з урахуванням використання речень як елементів синтаксичної системи мови, а також основних одиниць, які беруть участь у побудові тексту і мають свої закони функціонування. Це і визначило актуальність даного дисертаційного дослідження.

До недавнього часу предметом вивчення лінгвістів були речення; тексти, які складаються з багатьох речень, як правило, не були об’єктом вивчення в межах мовознавства.

Досліджувані нині тексти характеризуються зв'язністю і логічністю при розгляданні змісту. Зв’язність тексту забезпечується зв’язністю

.лементів, що утворюють речення, які в свою чергу пов’язані між собою в межах надфразовоі єдності, а також зв’язністю надфразових єдностей між собою; вона може мати як смислові, так і формальні ознаки. При цьому формальний зв’язок надфразових єдностей як складових елементів тексту, здійснюється за допомогою лексичних та граматичних засобів.

На комунікативному, рівні речення аналізується як тема і рема. Отже, надфразова єдність має тема-рематичяу прогресію, що поєднується з тема-рематичним членуванням речень, які її скяадають.Тема-рематичний зв’язок надфразових єдностей утворює складні сюжетні лінії тексту.

У результаті аналізу комунікативного членування тексту підтверджується думка про існування зв’язку та взаємодії змістової структури тексту та засобів його мовного оформлення. Текст

розглядається як мовне вираження думки, як засіб передачі будь-якого повідомлення, підпорядкованого певним законам мовної . будови, насамперед, комунікативному членуванню одиниць, що його утворюють.

Предмет вивчення складають пасивні конструкції з агентивним додатком або без нього, які розглядаються на семантичному,

синтаксичному та комунікативному рівнях. Вживання таких конструкцій у тексті аналізується з урахуванням таких понять.як: адресант, адресат, прагматична ситуація, інтенціональна природа тексту.

Матеріалом дослідження слугували художні твори / повісті, оповідання, новели, п’єси/ французьких письменників Х1Х-ХХ столітгь.

Мета дослідження - показати на матеріалі французької мови взаємодію та взаємовплив семантичного, синтаксичного та комунікативного рівнів, виходячи із загальної одиниці для аналізу, якою стала пасивна конструкція з агентивним додатком або без нього.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:

- визначення статусу категорії пасивного стану; .

- систематизація класифікаційних структур пасивного стану;

- вияв структурних особливостей пасивних конструкцій з агентивним додатком, без агентивного додатка, а також семантичної своєрідності дієслів у них;

- розрізнення співвідношення граматичного і комунікативного членування;

- особливості розміщення членів речення під впливом комунікативного фактора;

- вивчення специфіки функціонування пасивних конструкцій у тексті;

з

- з’ясування дії механізмів текстоутворення як продукту мовленнєвої діяльності, вивчення мовних засобів, які забезпечують зв’язність та логічність тексту і є основними характеристиками, через опосередкованість аналізованих конструкцій.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає в тому, що вперше вивчаються семантичні та синтаксичні особливості пасивної конструкції з агентивним додатком, без агентивного додатка; вперше досліджується комунікативний аспект цих конструкцій на тема-рематичному рівні; вперше визначено поняття пасивізації в межах даних конструкцій як протиставлення активізації; вперше вивчалися функціональні особливості названих конструкцій у тексті.

Об'єктом аналізу є дієслівні конструкції з агентивним додатком.

Теоретичне значення дисертації полягає в додатковому розгляді статусу пасивного стану, вияві семантичних, синтаксичних і комунікативних особливостей пасивних конструкцій у тексті. Дослідження проведено з використанням методики функціонального синтаксису, і тим самим є певним внеском у подальший розвиток функціонального напрямку в сучасному вітчизняному мовознавстві.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використовувати його результати на заняттях із практичної граматики у філологічних вузах. Матеріал дослідження, викладений у роботі, також може бути використаний при читанні курсу теоретичної граматики французької мови з розділів: морфологія частин мови, синтаксис простого і складного речення, синтаксична семантика, лінгвістика тексту.

Особистий внесок автора визначається тим, що запропонований в роботі семантико-синтаксичний та комунікативний розгляд особливостей пасивних конструкцій з агентивним додатком, може слугувати базою для подальшого дослідження такого явища, як пасивізація, для розробки актуальної проблеми вивчення функціональних особливостей названих конструкцій у тексті.

Мета та завдання дослідження визначили його методи, якими стали метод структурно-семантичного та функціонального опису, субституції, метод компонентного і дистрибутивного аналізу.

Основні положення, що виносяться на захист:

1. Пасивна конструкція, складовим елементом якої є агентивний додаток, виражає суб’єктно-об'єктні відносини, передає структурну та змістову повноту досліджуваної конструкції, що забезпечує її синтаксичну цілісність.

2. Семантична модель пасивної конструкції з агентивним додатком утворює структуру, отриману в результаті пасивної трансформації, до складу якої входить пасивний компонент, що вводиться за допомогою

прийменників par і de.

3. Пасивні конструкції з агентивним додатком використовують дієслово, яке встановлює відносини з двома ірупами. Це дозволяє вивчення їх взаємодії та визначає поняття пасивізації, яке полягає у процесі переходу від активної форми до відповідної пасивної і дає можливість розглядати дані форми у взаємозв'язку з урахуванням операцій дисиметричного характеру.

4. Пасивні конструкції є "незакінченими” або "неповними" за відсутністю агентивного додатку та мають номінальну синтагму неозначеного підмета.

5. Пасивні конструкції з агентивним додатком сприяють реалізації єдності та зв'язності тексту. Комунікативний аналіз та тема-рематичні особливості виявляють текстоутворюючі функції даних конструкцій.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження звучали в доповідях і обговорювалися на кафедрі французької філології Київського лінгвістичного університету, на п’ятій міжнародній конференції "Язык и культура" /Київ 1997/, у доповідях на Міжнародній науковій конференції "Проблеми зіставної семантики" / Київ 1997/.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, загальних висновків, списку 159 джерел використаної літератури та списку джерел ілюстративного матеріалу. Повний обсяг дисертації 161 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. Теоретичне визначення категорії пасивного стану.

Теоретичне визначення категорії стану, а саме пасиву в межах теорії діатез та станів, дається на підставі історії французької мови та її формування як романської мови, основою якої є латинська мова. Також теоретично визначається комунікативний рівень пасивного стану як категорії дієслівного формоутворення, пов’язаної з визначенням перехідності та валентності.

Існує семантичне визначення категорії стану, як відношення дії до його суб’єкта, а також синтаксичне, як відношення дієслова-присудка до підмета речення.

Суттєве значення для характеристики відношень між семантикою і синтаксисом має той факт, що окремі партиципанти, які входять у тлумачення ситуації, що називається дієсловом, можуть регулярно не позначатися в реченні за допомогою актантів /В.С.Храковський/.

Різні станові форми вживаються в різноманітних конструкціях речення, що дозволяє відрізняти дієслівну категорію стану від інших дієслівних категорій; інакше кажучи, категорія стану, на відміну від інших

дієслівних категорій, найбільш тісно пов’язана з синтаксисом речення. Такий зв’язок із синтаксисом визначається змістом станової опозиції -позначенням різних тилів відповідностей між членами речення та лартици-пантами ситуації.В аспекті морфології існує також синтаксичний підхід до визначеної категорії, який спирається на поняття діатези, тобто співвідношення між одиницями синтаксичного та семантичного рівнів /або співвідношення членів речення партиципантам ситуації/. У такому випадку стан розглядається, за тезою B.C. Храковського, як дворівнева граматична категорія. У контексті даного синтаксичного підходу стан визначається як діатеза, яка закріплюється морфологічною формою дієслова. При цьому граматична форма пасивного стану вважається утвореною від активної. Різні граматичні значення активної та пасивної конструкцій зв’язані відношенням з одиницями логіко-семантичного рівня /агенсом і пасієнсом/ і членами речення на граматично-семантичному рівні /підметом та додатком/. -

Стан визначається як зміна діатези /тобто такий зсув схеми відповідності між одиницями семантичного і синтаксичного рівнів/, яка регулярно утворює цілі лексико-семантичні класи, обов’язково поєднані з однаковою зміною пресупозиційних значень для всього цього класу /чи підкласу/ дієслів /І.Б. Долініна/.

Діатеза визначається як відповідність членів речення партиципантам ситуації. В зв’язку з цим розглядаються поняття вихідної та похідної діатез. Похідна діатеза являє собою відповідність членів речення партиципантам ситуації, яка фіксується у вихідній конструкції. Причому при переході від вихідної конструкції до похідної відбувається зміна вихідної діатези, яка полягає в тому, що партиципанти позначаються не тими членами речення, що в вихідній конструкції, а на лексичному рівні не позначаються зовсім. Відповідно, діатеза, яка фіксується у похідній конструкції, називається похідною діатезою/В.С.Храковський/.

Стан є лексико-граматичною категорією, яка виражає суб’єктно-об’єктні відношення. В граматиці стан визначається як категорія дієслова, при цьому у структурі речення дієслово відіграє центральну, інтегруючу роль, тобто дієслово є вершиною /ключовим словом/ речення. Стан як лексико-синтаксична категорія розглядається з урахуванням того, що парадигмагика кожного дієслова визначається його лексичним значенням: різні лексико-семантичні класи дієслів мають набори станових розрядів, які характеризуються визначеною структурою лексико-синтаксичного оточення дієслів. Таким чином, стан визначається як категорія дієслова, що виражає відношення суб’єкта до дії: суб’єкт виконує дію або

підпорядковується їй.

Виділяються шість фундаментальних дієслів французької мови etre,

avoir, faire, laisser, aller, venir, які є семантичними інваріантами трьох великих підрозділів, шо об’єднують усі французькі дієслова /Л.М.Скреліна/. В зв’язку з чим, встановлюються такі інваріантні /фундаментальні/ структури:

1. Речення - інваріант із дієсловом être.

2. Речення - інваріант з одним з фундаментальних дієслів: avoir, faire, laisser.

3. Речення - інваріант з фундаментальними дієсловами руху: aller, venir.

В цілому, категорія стану розглядається як категорія дієслівної словозміни, а станові значення можна віднести до категоріальних, оскільки вони спираються на формальні ряди дієслівних форм та їх опозицію.

■ Мовна система розглядається в функціональному плані з урахуванням системних характеристик мовної одиниці, особливостей її внутрішньої будови, а під час опису граматичних категорій - у взаємозв’язку та взаємозалежності з елементами різних рівнів мовної системи - морфологічного, синтаксичного, лексичного з позиції функціонально-семантичних полів /ФСП/.

Стан є категорією дієслівної словозміни, а станові відношення тісно пов’язані з перехідністю дієслова. Перехідність трактується як особливий тип динамічності й характеризується орієнтацією на аналіз і синтез.

Стан, будучи граматичною категорією, є похідним від перехідності. У зв’язку з цим існує вихідна перехідність, яка властива дієслову на лексико-синтаксичному рівні глибинної структури, тобто в його вихідній діатезі, та похідна перехідність, яка реалізується в ході синтаксичних перетворень, які відбуваються внаслідок перерозподілу синтаксичних функцій.

Важливим с той факт, що категорія стану, яка пов’язана з перехідним характером дієслів, дозволяє їм мати взаємовиключаючі форми активу й пасиву, які можуть утворювати граматичну категорію стану.

Існують різні точки зору відносно перехідності/неперехідності дієслів, але треба враховувати, що чіткої межі між перехідними й неперехідними дієсловами не існує.

Проблема семантики категорії стану тісно пов’язана з проблемою валентності, під якою розуміється здатність дієслова створювати навколо себе визначені відкриті позиції, які заповнюються суб’єктами та об’єктами. Категорію стану І.Б.Долініна відносить до так званих “валентних” категорій, тому що за допомогою граматичних категорій можливо контролювати будь-які зміни значень, що мають вплив на зміну

синтаксичної валентності дієслова. В такому разі, категорія стану має можливість змінити ієрархію його акгантів. Аналіз теорії валентності проводиться на різних рівнях. Відповідно розрізняють логічну, семантичну, синтаксичну валентність.

Розділ 2. Семантико-сіштакснчна характеристика пасивних конструкцій.

Даний вид пасивних конструкцій, до складу яких входить речення з агентивним додатком або без нього, характеризується тим, що спеціальна пасивна форма дієслова посідає в них ядерну позицію, що дозволяє відображати співвідношення між лексичними типами дієслова та синтаксичною структурою дієслівного речення. •

В основі систематизації дослідження пасивного стану лежить класифікаційна структура, яка нараховує п’ять головних принципів заснованих на: ■

а/ семантичних категоріях; -

б/морфології; в/ синтаксисі;

г/ об’єднанні семантики і морфології; '

д/ об’єднанні морфології і синтаксису. ''

Згідно названої класифікації існує декілька визначень категорії етану, які використовують дані, категорії у взаємозв’язку. Ці визначення класифікуються відповідно до принципу, що береться до уваги - тільки форма дієслова або семантичне відношення, яке поєднує підмет і дієслово, або відношення між дієсловами як ядром речення та його актантами. У зв’язку з цим, вивчаючи умови функціонування пасивної конструкції, потрібно враховувати всі ці чинники, і взяти до уваги обставинні відношення з іншими фразами.

Розгляд формальних характеристик підводить до аналізу пасивних конструкцій як змінених та зворотніх активним конструкціям. В цілому, велика кількість фраз, де дієслово пов’язане з прямим додатком /активна конструкція/ • може бути виражена і пасивними конструкціями, які визначаються наступними чотирма ознаками:

- об’єкт в активній конструкції стає підметом;

- дієслово, яке має форму дієприкметника минулого часу, дієвідмінюється з допоміжним дієсловом etre, яке ставиться в тому ж часі і в тому ж способі, що й дієслово активної конструкції;

- підмет в активній конструкції може бути однаково виражений прийменниковим додатком /так званий додаток агенса/, який вводиться прийменниками par і de;

- підмет та додаток змінили своє місце розташування, але зберегли

свою семантичну роль по відношенню до процесу, вираженого дієсловом.

Слід враховувати, що перехід однієї конструкції в іншу немає чітко вираженої формальної характеристики, яка звичайно представлена в традиційній граматиці. Більш того, він обмежений багатьма лексичними факторами. Можливість чи неможливість утворення пасивного стану залежить від значення дієслова. Тому лексика має певний вплив на формування пасивної конструкції.

Цілком виправданим є використання дієслів як елементів дієслівної лексики у складі речень, оскільки дієслово є вершиною речення та визначає ситуацію даного речення. Таким чином, категорія стану сприяє утворенню речень дієслівними ядрами. При цьому, дієслова сприяють цілісності речення. Пасивна конструкція утворюється від перехідної активної, що дозволяє протиставляти дієслова за схемою активність/пасивність. У пасивній конструкції використовуються перехідні дієслова, то дає їм можливість об’єднуватися з іншими словами та утворювати синтаксичні комплекси.

Класифікаційна структура, використана в ході дослідження, дає змогу розглядати конструкції, в яких дієслівне ядро може бути представлене двома формами: лише одне, дієслово або комплексна дієслівна група.

Класифікація. пасивних конструкцій, проведена на семантико-синтаксичному рівні, дозволяє вивчати організацію пасивного речення з позиції комплексного аналізу його структури для вияву синтаксичних і семантичних особливостей в сучасній французькій мові.

Синтаксичний рівень, показуючи, як побудоване речення, розкриває його зовнішню структуру, а його синтаксичний характер виражається певними засобами, якими є синтаксичний суб’єкт та синтаксичний предикат.

Загальна синтаксична тенденція французької мови, а також пасивної конструкції, полягає у використанні структури, яка складається з таких компонентів як підмет, присудок, додаток, що дозволяє виражати суб’єктно-об’єісгні відношення. Наявність додатка як складового елемента даної структури є необхідним і дозволяє забезпечити структурну та смислову повноту, характерну для даної конструкції.

. Дослідження синтаксичних особливостей пасивної фрази дозволяє стверджувати, що інколи дієприкметник може мати декілька додатків, що дає змогу провести такі спостереження:

- прямі додатки виключаються згідно з визначенням;

- додатки, виражені займенником, ставляться перед допоміжним дієсловом;

- непрямі додатки ті ж, що й в активному звороті:

“j ai ete condamne, comme insurge, a etre pendu, en Amérique”.

/ G. Maupassant/

У деяких випадках додаток в пасивній формі називається “додатком агенса”:

“Cette maison était constituée par un grand mur de brique, passe a la chaux et dans lequel se decoupaient quelques fenetres aux ventres couvertes de poussiere”. /H.Vemes/

Крім того, кількість додатків може вказувати на засіб вираження, при цьому конкретно не вказуючи відповідального за процес:

“...tout le haut de face avait ete scie (= par un éclat de bombe)”.

/М.Druon/

Для повного опису пасивної структури речення вивчення тільки синтаксичних особливостей побудови мовної одиниці є недостатнім, тому слід враховувати структуру змісту речення, або семантичну структуру, яка є більш глибинною, де семантичний суб’єкт і предикат обгрунтовуються певною визначеною структурою самої ситуації.

Семантична модель пасивної фрази представляє фразу, яка отримана в результаті пасивної трансформації і в своїй основі має пасивний компонент, повинна бути піддана іншій трансформації - стверджувальній, тобто має стверджувальний компонент Affir.

Семантичну інтерпретацію основної фрази треба розглядати як таку, що одночасно має такі компоненти: Affir, Passif, P.

Існує таке визначення агентивкого додатку. “Це - непрямий додаток, який позначає особу /предмет, що виконує або сприяє виконанню дії”/В.Г.Гак/. Додаток агенса вказує, ким або чим /істотою або неістотою/ здійснюється дія і вводиться в речення за допомогою прийменників par і de, які перебувають у так званій конкуренції один до одного.

Розрізняють три види агентивного додатка:

а/ додаток агенса. Означає семантичний суб’єкт при пасивній формі дієслова. Виражається N /іменником/, що позначає істоту з прийменниками par, de:

“...il avait ete aime de cette vagabonde, de cette rempeilleuse, de cette rouleuse...”. /G.Maupassant/ ■

б/ додаток інструмента. Виражається N, що позначає неістоту або визначає частину тіла. Вводиться прийменниками de; avec; a l’aide de; sans: '

“Le salon de la rue Francois avait ete prepare avec un art parfait de la mise en scene”. /A.Maurois/

Слід відзначити, що деякі автори /Ж.Стефаніні/, розглядаючи

агєнтивний додаток, додають до нього інструментальний. Дійсно, обидва додатки мають велику схожість: формально вони нічим не розрізняються, а їх семантика дуже близька. Так, 'іменник, що позначає істоту може належати тільки до агентивного додатку, тоді як іменник неістоти може означати обидва додатки. Тому, в деяких випадках неможливо визначити тип додатка.

в/ додаток засобу. Виражається N речовим або абстрактним і вводиться прийменниками de, par, avec:

“...je suis moi -meme fort occupee par mon nouveau livre...”.

/A.Daudet/

Визначення того чи іншого різновиду залежить від семантики дієслова, до якого відноситься додаток.

Треба відмітити, що додаток агенса в разі активно-пасивної трансформації характеризується активною дією істоти. Якщо дієслово має активний характер, вживається додаток засобу, навіть у випадку пасивної трансформації.

Слід враховувати, що додаток агентивної групи зближається з деякими обставинами:

- додаток агенса / обставина місця:

“Elies sont absorbees par les premier centimetres de la terre et, -suitout, par la vegetation”. /Le Figaro/

- додаток засобу / обставина способу дії:

“II sont pries d’annoncer leur arrivee, par lettre ou cable, au moms deux jours a l’avance”, /A.Maurois/

- додаток засобу / обставина причини:

“Et tandis qu’elles etaients arreiees en route par les caprices de ce Prussien...”.

/G.Maupassant/

Історія свідчить, що в класичній французькій мові вживання прийменника de було більш поширеним, ніж вживання прийменника par. Це характерно для старофранцузької мови. Прийменник par в той час носив маркований характер, тому що він служив для того, щоб підкреслити конкретний характер дії, яка здійснювалась агенсом. У сучасній французькій мові агєнтивний додаток частіше вводиться за допомогою прийменника par, інколи використовується прийменник de або прийменник місця. Існує думка, що обидва цих прийменника використовуються після пасивного дієслова для введення іменного додатку в пасивній конструкції, і в ряді випадків, додатком агенса стає додаток з прийменником par.

Розглядаючи проблему вживання прийменників par і de, за допомогою яких утворюється агєнтивний додаток, треба підкреслити, що

ці два прийменники не використовуються індиферентно, тому виникають труднощі в процесі їх вживання.

В цілому, прийменник par вживається скоріше після дієслова, яке виражає матеріальну або моральну тимчасову /точечну/ дію:

“...nous avons ete recueillis, vers le soir, par un charbonnier anglais, qui nous aperçut”. /G.Maupassant/

Прийменник de вживається після дієслова, яке виражає матеріальний або моральний стан, який є довгочасним. Значення дієслова ослаблюється і виражає стан, який є результатом подовженої, безперервної дії, та випробується ким-небудь або чим-небудь, значення дієприкметника минулого часу наближається до прикметника:

“...le royaume était dote de frontières”. /Le Figaro/

Існує інша тонка різниця, яка показує, що прийменник par використовується тоді, коли агенс виражає зовнішній стан,

прийменник de використовується тоді, коли агенс виражає внутрішній стан:

“... s’il déposait pendant un moment le fardeau de son intelligence et de

ses souvenirs pour s’arrêter devant quelques fleurs dont les tetes etaient

molement balancées par la brise...”. /H.Balzac/

“Pour la premiere fois depuis son accident Johnny fut oblige d’envisager la realite: il était infime.” /E.Forbes/ .

Також можна зауважити, що прийменник de вживається часто з

дієсловами, вжитими в переносному смислі, тоді як прийменник par

вживається з дієсловами, вжитими в прямому смислі:

“Ma mere était devoree d’inquetude”. /G.Maupassant/

“La trappe n’était fermee que par un verrou...”. /G.Simenon/

Прийменник de вживається часто з дієсловами, які виражають почуття, прийменник par вживається з дієсловами, які мають конкретний смисл:

“Je reconnais qu”en général tu étais toujours estimee et souvent meme aimee de ces gens qui meprisent les mai très faibles.”

/F.Mauriac/

“Dehors, ce devait etre la mer et la nuit, mais on n’en savait trop rien: une seule ouverture coupee dans le plafond était fermee par un couvercle en bois...”./H.Loti/

Дослідження показують, що велика кількість фраз у пасивному стані не має додатка агенса в конструкції. Тобто у французькій мові існують пасивні фрази, де прийменникова синтагма з прийменниками par і de відсутня:

“Tout a ete soigneusement nettoye et mis en place...”.

/F.Ponge/

Інколи подібні фрази називають “незакінченими” або “неповними”, коли в пасивній фразі додаток агенса не виражений, тому що автор не може або не хоче визначити підмет активної конструкції.

Подібні конструкції дозволяють співбесіднику не звертати увагу на активний підмет, який є джерелом фрази /об’єкт, причина, місце/ або процесу, описаному у фразі:

“L’animal est craintif, ses moyens de defense sont limites”.

/A.Martin/

Розглядаючи пасивні фрази, які не використовують агентивний додаток, треба підкреслити, що в усіх цих фразах семантична роль належить підмету, де він не виражений тому, що референт залишається невизначеним, і тому, що мовець намагається його не вказувати, або тому, що його ідентичність зразу встановлюється співрозмовниками.

В цілому, існування в мові синтаксичної категорії агентивного додатка є необхідною умовою для розвитку категорії стану.

Категорія стану вивчається у взаємозв’язку активної та пасивної форм, що дозволяє розглядати явище пасивізації. З певного погляду мова йде про ту саму ж фразу, де дієслово встановлює однакові відношення з двома GN.

І якщо можна поставити в відношення фрази типу:

“Ses craintes incessantes ont decolore un peu ses cheveux” -

“Ses cheveux avaient ete un peu decolores par ses craintes incessantes”

/G.Maupassant/,

які використовують активно-пасивну трансформацію, то в такому випадку говорять про таке явище як пасивізація.

Новим є надання дефініції пасивізації, яка протиставляється активізації. Поняття пасивізації визначається також як процес переходу від активної форми до відповідної пасивної.

Розглядаючи феномен пасивізації як явище маловивчене, доцільно проводити його опис в двох напрямках: звертаючи увагу на необхідність проведення операції дисиметричяого характеру та інтерпретації пасиву.

Розділ 3. Текстоутворюючі, комунікативні і прагматичні особливості конструкцій із пасивом.

Дослідження комунікативних і прагматичних, а також текстоутворюючих особливостей конструкцій із пасивом і конкретно конструкцій, які використовують агентивний додаток дозволяє розглядати стан як прагматичну категорію, обумовлену комунікативним завданням, семантика якої визначається з урахуванням комунікативних особливостей.

Сукупність комунікативно-прагматичних факторів, яка створює соціо-психологічну ситуацію конкретного мовленнєвого акту узагальнення і детермінує тим самим комунікативно однорідний смисл

висловлювання, трактується як прагматична настанова.

Центральним поняттям прагматичної настанови висловлювання виступає інтенція /комунікативний намір/ мовця, тобто направленість висловлювання на розв’язання мовного завдання спілкування /Г.Г.Почепцов/.

Мовна синтаксична система являє собою багаторівневе формування, що дозволяє аналізувати граматичні категорії в комунікативному аспекті, оскільки граматичні одиниці поряд з семантичною та синтаксичною функціями виконують прагматичну функцію у складі речення-висловлювання. Поняття адресанта й адресата є центральним при будові моделі комунікативного акта. Можлива наявність третього антропоконстітуента, який називається слухачем /Г.Г.Почепцов/.

Категорія суб’єкта розглядається як центральна категорія прагматики, основною якістю якої є суб’єктивність, тобто суб’єктивний фактор, тому що мовець відіграє провідну роль. .

Цей факт дозволяє зробити висновок, що всякий член речення може мати два значення: граматичне та комунікативне, в зв’язку з чим можна розглядати взаємозв’язок між граматичною структурою суб’єктно-предикатних відношень, які визначаються на комунікативному рівні між двома членами висловлювання - комунікативним суб’єктом /темою/ і комунікативним предикатом /ремою/. Розглядаючи комунікативний аспект пасивної фрази, треба враховувати умови використання пасивної трансформації.

Текст як вища комунікативна одиниця характеризується сукупністю, яка має ознаки смислової цілісності і має мовні засоби вираження. Структура тексту являє собою великі комплекси, які складаються між собою із речень, надфразових одиниць, висловлень, зв’язаних між собою, які утворюють мовну тканину тексту, що має основну сюжетну лінію.

Лексичні засоби виконують у тексті важливу організуючу функцію, а використання пасивних конструкцій дозволяє вживати їх у різних цілях для комунікації, оскільки пасивна структура фрази не змінює стану речей, які вона описує, але надає їм комунікативного характеру. Мова становить собою велику систему мовленнєвих одиниць, а також вміщує, незалежно від її морфологічної будови, парадигматичні ряди семантико-синтаксичних функцій, які й визначають функцію лексичного значення у мовленнєвому потоці.

Вживання пасиву дозволяє забезпечити єдність та зв’язність тексту.

При цьому:

1. Позиція підмета залишається незмінною:

“Ce n’est pas par ces traces-la que je pourrai a remonter le temps, elles ont ete effacees par les bombes d’abord et l’incendie, par les betonneurs

ensuite”.

/P.Ollivier/

2. Референт максимально наближений до об’єкта референції:

“Les Etats - Unis et Israel ont reagi, mardi 7 mai, avec exasperation en rapport des Nations unies...Le rapport, que le conseil de securite devait examiner a huis clos mercredi 8 mai, avait ete emande par le secretaire general”. /Le Monde/

Ці фактори треба враховувати при виборі пасивної форми, деякі з них поєднуються, інші анулюються, що створює труднощі при встановленні ієрархії між ними.

Треба враховувати, що саме зміст визначає поняття цілісності тексту і повинен бути представлений відправнику та отримувачу як деяка “осмислена цілісна єдність” /Л.Г.Вєдєніна/. В такому випадку ідеальною комунікативною будовою, яка має ознаки смислової завершеності та комунікативної стійкості, що проявляються незалежно від контексту, визначається висловлення. З погляду змісту та інтонації, висловлення є закінченим і має певну смислову і граматичну структуру.

У тексті, який є результатом комунікативної діяльності, де відображається як пропозиційна, так і прагматична інформація розрізняються пропозиціональний зміст і прагматична настанова / прагматичний компонент, модально-прагматична рамка/ висловлювання, що є основою його семантико-прагматичного уявлення.

Висловлювання складається із серії пов’язаних між собою речень, які утворюють “надфразові єдності”, що пов’язані один з одним семантично, а також можуть бути пов’язані формально і в результаті утворюють текст. При цьому речення розглядається як велика синтаксична одиниця мови, яка визначається змістовими та формальними ознаками.

При цьому треба враховувати змістові характеристики фрази, а саме: логіко-семантичну і комунікативну. Логіко-семантичні характеристики мають детермінований характер, а інформативним властива варіативність.

Роблячи висновки, слід визначити, що вивчення пасиву в сучасній французькій мові є багатоаспектним. Здійснюється тісний взаємозв’язок всіх аспектів, враховуючи смисловий фактор, що в сукупності являє функціональний синтаксис, а також дозволяє досліджувати комунікативні можливості мови. Саме функціональна специфіка визначає семантико-синтаксичну реальність пасивної конструкції. '

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях: 1 .Прагмалінгвістичні особливості пасивних конструкцій у сучасній французькій мові // Вісник КДЛУ. Дослідження молодих вчених. Серія "Філологія". Вип. 2. Актуальні проблеми вивчення мови, мовлення і перекладу: 36. наук, праць. - К.: КДЛУ. - 1997, - С. 75-79.

2. Роль лексики у формуванні пасивної конструкції // Вісник КДЛУ.

слідження молодих вчених. Серія "Філологія". Вип. 3. Взаємодія одиниць іних рівнів германських та романських мов: 36. наук, праць. - К.: “Віпол”. -97. - С. 255-262.

Проблема вживання агентивного додатку у пасивній конструкції // Вісник ІЛУ. Дослідження молодих вчених. Серія "Філологія". Вип. 4. Актуальні облеми вивчення мови, мовлення і перекладу: 36. наук, праць. - К.: іпол".'- 1997. -С.97-104.

Семантико-сиїпаксична характеристика пасивних конструкцій (на теріалі французької мови) // Доповіді та повідомлення Міжнар. наук, нф. "Проблеми зіставної семантики". - Київ: Вид-во КДЛУ, - 1997. - С. 2737. '

Коммуникативный аспект пассивной конструкции в современном іанцузском языке // Пятая Мезкдунар. науч. конф. "Язык и культура". - Том -Киев: Изд-воКГУ им. Шевченко. - 1997.-С. 138-141.

Функциональные особенности пассивных конструкций в. современном »анцузском языке // Пятая Междунар. науч. конф. "Язык и культура". - Том

- Киев: Изд-во КГ/ им. Шевченко. - 1997. - С. 141-144. .

К вопросу о пассивном залоге в современном французском языке / Киев, с. лингвист, ун-т. - Киев, 1996. - 10 с. - Рус. - Деп. в ГНТБ Украины .06.96, № 1496-УК 96

Струюурно-семантичессие особенности конструкций с пассивным залогом современном французское языке / Киев. гос. лингвист, ун-т. - Киев, 1996. -і с. - Рус. - Деп. в ГНТБ Украины 24.06.96, № 11497 - УК 96. Коммуникативные и прагматические особенности пассивных конструкций :овременном французском языке / Киев. гос. лингвист, ун-т. - Киев, 1996. -.-Рус.-Деп. В ГНТБ Украины 04.11.96, № 2158-УК 96.

Поліщук Н.П. Структура, семантика і прагматика пасивних інструкцій у сучасній французькій мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних іук за спеціальністю 10.02.05. - романські мови. - Київський іціональний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

У дисертації розкриті семантико-синтаксичні особливості пасивних нетрукцій з агентивним додатком / без агентивного додати /. В основі сгематизашї дослідження лежить класифікаційна структура, яка користовуе п’ять основних принципів. Визначено поняття пасивізації. зглядаються текстоутворюючі, комунікативні та прагматичні особливості них конструкцій; з урахуванням використання пасивної трансформації, облена спроба описання пасива як багаторівневого утворення. ___ ,

Вивчення формальних характеристик приводить до аналізу пасивних нетрукцій як змінених та зворотніх активним конструкціям.

Ключові слова: агентивншй додаток, пасивна трансформація,

пасивізашя, інтенція, прагматична настанова.

Полищук Н.П. Структура, семантика и прагматика пассивных конструкций в современном французском языке. - Рукопись,

Диссертация на . соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10,02.05. - романские языки. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2000.

В диссертации раскрыты семантико-синтаксические особенности пассивных конструкций с агентивным дополнением /без агентивного дополнения/. В основе систематизации исследования лежит классификационная структура, использующая пять основных принципов. Определено понятие пассивизации. Рассматриваются текстообразующие, коммуникативные и прагматические особенности данных конструкций с учетом использования пассивной трансформации. Сделана попытка описания пассива как многоуровневого образования.

Изучение формальных характеристик приводит к анализу пассивных конструкций как измененных и обратных активным конструкциям.

Ключевые слова: агентивное дополнение, пассивная трансформация, пассивизация, интенция, прагматическая установка.

Polishchuk N.P. Structure, semantics and pragmatics of passive constructions in modem French. - Manuscript.

The dissertation for the Candidate degree in philology, speciality 10.02.05 Romance Languages, Kiev Taras Shevchenko national University, Kiev, 2000.

The paper reveals semantic and syntactic peculiarities of the passive constructions with and without the agent object which are systematized on the basis of 5 principles classificational structure. The very notion of the passivisation is defined. Text-forming, communicative and pragmatic peculiarities of these construction are investigated with the passive transformation usage taken into account. There has been made an attempt to describe the passive as a multileveled formation.

The investigation of the formal characteristics leads to the analysis of the passive construction as modified and reverse to the active construction.

Key words: adjective object, passive transformation, passivigation, intention, and pragmatic aim.