автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.03
диссертация на тему: Сюжетно-композиционные особенности социально-бытовых поэм Т.Г. Шевченко

Полный текст автореферата диссертации по теме "Сюжетно-композиционные особенности социально-бытовых поэм Т.Г. Шевченко"

о г, ГҐ"Ч

ФІНЕНКО Оксана Миколаївна

СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВИХ ПОЕМ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 10.01.03 — Українська література 10.01.08 — Теорія літератури

Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

Київ — 1093

Робота викопана у відділі шевченкознавства Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН України.

Науковий керівник — доктор філологічних наук

Бородін В. С.

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук,

професор Білецький Ф. М.

— кандидат філологічних наук, доцент Задорожна Л. М.

Провідна установа — Український державний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.

Захист відбудеться ., ¿І'З *_—1993 р. о год.

на засіданні спеціалізованої ради Д 0681821 по захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня доктора наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252017, Київ, бульв. Т. Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці універсіь тету.

Автореферат розіслано . ц_______________________1993 р.

В українській літературі знаходимо широкий спектр різновидів поеми. Першою поемою, написаної) українською мовою, була бурлескно-реалістична "Енеїда" Івана Котляревського. Далі на базі розвитку й впливу романтизму поема набуває нових якостей, поглиблюється процес психологічного мотивування при формуванні характерів і вчинків героїв, посилиться емоції, романтики поступово переходять до структури вільної поеми. У жанрі соціально-побутової поеми повним новатором виступив Тарас Шевченко.

У поетичній спадщині великого Кобзаря поеми "Катерина", "Слепая", "Сова", "Сліпий", "Наймичка", "Княжна", "Варнак", "Титарівна", "Марина", "Мем скалами неначе злодій", "Сотник”, "Якби тобі довелося", "Петрусь", "Москалева криниця" "Відьма" містять виразний драматичний конфлікт, що має яскраву соціаль-но-поо'утову спрямованість. Це новаторські твори, які становлять глибокий інтерес з точки зору художньої форми.

Роздуми про жанрові особливості сюжетно-композиційної організації соціально-побутових поем ¡Левченка знаходимо в ¡.Франка, М.Рильського, 0 .Білецького, О.Багрія, Н.Бєльчикова, І .Ай— зенштока, Л .Стеценка, С .Ненадкзвича, Є.Киршпока, 0 .їїабліовсь-кого, В.Иубравського, М .Коцюбинської, П.Золинського, Л.Кодань-кої, Б.Бородіна, П.Хропка, Г.В"язовського, Ю.Івакіна, М.Дуби-ни, М .Гнатнка та інших. Але спеціальне вивчення соціально-побутових поем Шевченка в повному їх обсязі з точки зору детального розгляду поетики та пру, зокрема, проблеми сюжету й композиції, де не ставало предметом окремого вивчення. Існують глибокі розходження у поглядах на сюжет, дабулу та композицію, немає усталеного категоріального визначення цих понять.

Американський учений Григорій Грабович у книзі "Поет як міфотворець" /1582 р./ вивчас концепцію міфу як естетичного феномена на матеріалі творчості Иевченка, зокрема, і в процесі побудови конфліктів, розвитку і руху сюжетів.

Символічне, глибоко міфологічне мислення Цевченка відповідно формує: структуру сметно-композиці йної організації його ео-п іально-посіутової поеми, безпосередньо впливає на розстановку пспсоцалів, взаємодію сюжетних ліній в процесі творення складних о;!:п:)іик типів, які характеризуються із цілому ряді поем

/"Сліпий", "Варнак", "Москалева криниця"/ яскраво вираженою автобіографічною прив'язаністю, а також функціонуванням сокет-них пре романтичних і романтичних образів-символів.

Відсутність системного й детального дослідження соціально-побутової поеми Шевченка в повному її обсязі, яке б спиралося на структурологічнии підхід до аналізу символіко-міфологічного мислення поета, і визначає актуальність реферованої дисертації.

Враховуючи досвід своїх попередників, не повторюючи усталених теоретичних висновків, дисертант ставить перед собою мету дослідити еадегно-композиційні особливості соціально-побутових поем Шевченка. Для цього вирішує такі завдання:

Здійснити всебічний художньо-стильовий аналіз конної із названих поем'і дослідити своєрідність їх композиції та сюжету.

Вивчити специфіку й характер конфлікту в поемах.

Дослідити типологію сюжетів, згрупувати та розділити поеми жанрово-тематично, ідейно-стилістично.

Вивчити її дослідити різноманітність художніх засобів і способів відтворення оточуючої дійсності.

Методологічну основу дисертації складають роботи з питань теорії та історії літератури вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема, .дослідження в галузі сучасного нетрадиційного шевченкознавства, що базується на структурно-антропологічних підходах до аналізу міфологічного, власне, символічного світовідчуття поета.

Матеріалом дослідження стали п'ятнадцять творів Шевченка, -виділених у традиційному шевченкознавстві в канрову групу соціально-побутових поем, що хронологічно охоплюють три етапи творчості поета - ранній /1840 - 1842 рр./, період "трьох літ"

/1848 - 1845 рр./, період заслання /1847 - 1857 рр./ .

Наукова новизна роботи визначається постановкою проблеми "сюкетно-композиційні особливості соціально-побутових поем Шевченка", а такок підходом до розгляду раніше майже не досліджуваного в даному аспекті матеріалу з метою викладення деяких закономірностей художньо-образного світу поета. Аналіз досліджень привів до таких результатів:

- подано нове термінологічне визначення понять свіету, фа-оулїі й композиції, виходячи з у не існусчих теоретичних розробок у галузі тоеткки іі теооії літератури;

- внаслідок ретельної роботи над текстами викладені основні принципи сюжетно-композиційної організації соціально-побутових поем Шевченка;

- виділені три основні жанрово-тематичні групи поем;

- зроблена спроба визначення місця досліджуваних поем у взаємовідношенні поетичних родів лірики й епосу, а також художніх творчих методів романтизму та реалізму;

- визначена необхідність нового концептуального осмислення жанру соціально-побутової поеми Шевченка з точки зору специфіки її сюжетно-композиційної організації;

- продемонстровані джерела функціонування категорії "образ автора", форми й способи кого суб"єктної диференціації в рамках художнього тексту;

- досліджені роль і місце авторської поетичної свідомості в процесі відтворення людини я епохи.

Результати даного дослідження демонструють образне багатство стильової палітри поета, глибину його творчих пошуків у процесі філософського осмислення світу та віднайдення власного місця в ньому.

Практична цінність дисертації полягає в тому, що розглядувані в ній питання можуть* бути необхідні для подальшого теоретично-практичного дослідження поемної творчості Шевченка. Подані висновки й спостереження можуть бути необхідні для з'ясування деяких теоретико- я історико-літературних концепцій, пов"яза-них із вивченням процесу формування нової української літератури .

Апробація роботи здійснювалася у вигляді публікацій по темі /п"ять статей/ і доповідей на республіканських наукових конференціях молодих учених, ідо проводилися Інститутом літератури їм.Т.Г.Шевченка АН України /Київ, 1986, 1987/, Київським державним університетом ім.Т.Г.Шевченка /1986/, Одеським державним університетом ім. І .І.Мечнікова /1989/. Основні положення дослідивши обговорювалися на засіданні кафедри української літератури Київського державного педагогічного інституту, відділу шевченкознавства Інституту літератури іи.Т.Г.Шевченка АН України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і бібліографії. Робота викладена на 162 сторінках, із них 155 сторінок основного тексту. Бібліографія нараховує 104 назви.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ - "Іиттєвість, достовірність соціальних конфліктів поем Т.Шевченка" - розглядає сюжетно-композиційну організацію поем, в яких найбільшою мірою в порівнянні з іншими поемами /з точки зору дисертанта/ спостерігається побутово-драматичний конфлікт, наснажений глибокою соціальною спрямованістю. Тут аналізуються поеми "Катерина", "Сова", "Наймичка",' "Відьма", "Якби тобі довелося", "Меж скалами неначе злодій", "Сотник", "Петрусь", "Титарівна".

Ліро-епічний жанр цих поем, так як і поем, що аналізуються в наступних розділах, по відношенню до внутрішньої сюжетно-композиційної організації складний /окрім епічної побудови сюжету включає власне фрагменти - ліричні авторські відступи, а також багаточиселькі потекстові авторські ремарки/.

На рівні фабули Шевченко здійснює відтворення в дусі критичного реалізму. В процесі пізнання оточуючої дійсності поет показує шляхи її зміни, перетворення - в цьому полягає романтичний пафос реалізму Шевченка. Романтизм Шевченка передбачає не дуалістичний, як у "чистих” романтиків, а моністичний погляд на оточуючий світ - розуміння Всесвіту як взаємозв"язаного, неподільного цілого. Це виражається в філософській концепції гносеологічності, пізнаванності Землі та Неба. Перебуваючи на Небі та на Землі, герої Шевченка /ниві і мертві/ активно взаємодіють - наймичка Ганна /поема "Наймичка"/ прагне полетіти на небо, іцоО дивитися звідти на сина, виплакати, випросити у Бога щасливу для нього долю на Землі. Така взаємодія спостерігається і в поемах, що розглядаються в наступних розділах дисертації - княгиня /поема "Княжна"/ бачить із Неба свою маленьку княжну, ліричний герой поеми "Сліпий" розмовляє зі своїми думами, похованими дітьми, що живуть в іншому світі і не літають

до нього звідти нагріти хвору, виснажену душу. Таким чином, спостерігаємо творення поетом образів в художньо-пвретвориочо-му плані. Вони, не відриваючись від дійсності, в конкретно-смисловому аспекті е образом цієї дійсності.

Характерна особливість сюжетотворчої манери письменника базується на глибоких традиціях класичного /як зарубіжного, так і вітчизняного- - жанрова я стильова організація поем ііл-лвра, Міцкевича, Баирона, Іуковського, Пушкіна, Котляревського / романтизму, а також преромантизму.

Поруч із провідним рухом сюжетів аналізованих поем, котрий іде від експозиції, зав"язки, через кульмінацію до розв'язки і зосереджує в собі як часткові сюжетні зв"язки, так і організацій всієї поеми, спостерігаємо процес взаємодії персонажів, який відтворює самостійну лінів сюжетного розвитку. Лінії мате-_рі-вдови, Катерини, наймички Ганни, Відьми та інших провідних персонажів поем переживають стадію підняття й падіння. У своєму зверненні до людей Шевченкові героїні постійно наштовхуються на байдужість. Емоційне самовираіення героїнь, міра розкриття їх внутрішнього "я" в художньому тексті, багатогранність і глибина їх відтворення розглядається нами як динамічний рух, невіддільний від подієвого сюжетного розвитку, а такон авторської самосвідомості. Сюжетні важелі стримування дії в процесі прагнення героїв до добра, щастя, справедливості лежать не лише на поверхні сюжету, на рівні колізій, відкритих зіткнень, але й в глибинних його шарах - на рівні конфлікту, взаємодії '

кінок із не з рим иш для спостерігача перешкодами - розлука, гірка доля, безталання, старість, хвороби, смерть. Любов і постійне прагнення до руху героїнь та героїв в ім"я цієї любові відзначає сюжетний розвиток і в противагу протидіючим силам має характер постушльного, прогресивного спрямування.

Запас енергії, що існує між конкретним і абстрактним мисленням та процес здійснення цієї енергії на матеріалі худож-' нього тексту і складає, на наш погляд, сутність сюкетотворення як результату активного сприйняття й відтворення світу. Опорні точки при цьому /людська недоля, зла доля, щаслива доля, добрі та злі люди, любов, добро, неволя, воля, всетворяща любов і т.д./ володіють глибокою сметотворчою потенцією, у кожній із

них міститься певний сюжетний мотив чи відособлена самостійна сюжетна лінія. Об'єднання цех ліній, їх переплетіння і взаємодія знаходять свій розвиток у свжеті, а проявляються у фабульній схемі.

У пре роман тич них течіях спостерігається цікаве явище - існування особливого ряду опозицій, що стали одним із попередників романтичного конірікту. Серед них центральне місце займають добро та зло. ця антиномія лежить з основі побудови конфлікту соціально-побутової поеми Шевченка - стверджуване існує як-добро, заперечуване - як зло. Зображення глибоко об"єктиві-зуєгься, що проявляється у функціонуванні сюжетних ліній добра та зла. Автор не завжди розмежовує просторові й часові рамки для існування сфер впливу добра та зла в процесі відтворення дії /винятком є поема "Княжна"/. Вони тісно переплітаються міл собою. При цьому цікавим є образ чужих людей /поеми "Катерина", "Сова", "Відьма"/. Певна динаміка в розвитку цього образу служить автору для здійснення глибокого смислового, худошьо-об-разного узагальнення не лише при систекатизуванні' персонажів, але й у побудові самого сюжету.

Сюжет, ідучи за теоретиками.школи російського формалізму, ми схильні бачити не в чистій подіевості як певній абстракції, а в організованому й вивершеному автором смисловому ході цієї подіевості. Таким чином, роль ліричних відступів, де найбільшов мірою проявляється авторська самосвідомість при аналізі сюжету, композиції творів особлива. Користуючись виробленою термінологією, називаємо їх статичними, чи вільними мотивами, які мають рівні права із динамічними, зв"язаними мотивами і разом з ними формують єдиний, неподільний ланцюг відтворюваної художньої дії.

Композиція і смет - суть виявлення спільного для них сутніс-ного буття - авторського "я", а тому кожний із них с однією із форм існування цієї сутності в канві художнього тексту. Сюжет є опредмеченим виявленням цієї сутності /через подіевий, смет-ний матеріал/, композиція - безпосереднім її виявленням, що може ¿ути віднайдена в тексті лише через контакт з іншими формами реалізації авторської поетичної концепці ї, його ідеалів.

Таким чином, композиція виступає як організуючий принцип твору - суть виявлення тут авторської поетичної концепції, яа-

булу при цьому розглядаємо не відірвано від конкретного твору, від сюжету, як це здійснюється теоретиками школи російського формалізму, а в тісній єдності з ним. фабула - суть виявлення сюжету, через неї він активно функціонує як подієва сторона -послідовність вчинків героїв, мотиваційні корені яких містяться в сюжеті.

Співвіднесення фабули і сюжету дисертант розглядає через філософські корені необхідного я випадкового /див.: Необхідність й випадковість. - К., 1988/. Роль композиції при цьому визначальна: для фабульного відтворення автор знаходить такі випадковості, в яких спжетна необхідність реалізується адекватно. І далі: в процесі того, як проявився характер в сюжеті, як він себе реалізував відносно інших характерів, потенція кожного характеру, а також кожної ситуації проявляється в одноразовій, випадковій формі - у фабулі.

Образ автора співвідноситься із поняттям авторської сутності, яка кожного разу по-новому проявляється у творі, це здійснюється безпосередньо - в образі ліричного героя і опосередковано - в образі персонажів, в їх русі, вчинках. Ліричні відступи при цьому є відкритим виявленням авторської сутності. Соціальна ж сутність кожного із персонажів в свою чергу відтворюється в ЙОГО дії.

У деяких випадках /"Катерина", "Княжна", "Варнак"/ образи автора та його героїнь /героїв/ певною мірою співпадають. Подібну особливість відзначає Б.Корман в оповідальній манері Некрасова /Див.: ІСорман Б.О. Лирика Некрасова. - Ижевск, 1978. -С .47/. Він розглядає свідомість поета як багатосуб"єктну систему, де розмежування власне автора й оповідача проводиться не лише за предметом відтворення я композиційно-формальними ознаками - за цими відмінностями стоїть і в них виражається відмінність у поглядах на світ. Ми ж, аналізуючи поезіп Шевченка, подібної відмінності не знаходимо.Внутрішній світ, життєва позиція, філософська концепція, весь світогляд власне автора, ліричного героя, героя-оповідача й автори як персонажа у Шевченка в основі своїй спільні, вони формують єдину, односуб"єктну систему. Иевченко як власне автор - це топ же оповідач-простолюдин, розум і дух якого підноситься до рівня світового інтелекту. У

цьому, на наш погляд, слід шукати і витоки унікальності Шевчен-ка-поета, і корені його народності,

У даному розділі дисертації, як і в наступних двох, важливою виступає проблема ліризації жанру поеми. І.франко, М.Зеров,

О.Білецький неодноразово відзначали цю властивість поем Шевченка як основоположну ознаку їх сюжетотворення.

У сюжетно-композиційній структурі поем важливу роль відіграє систеш образів, що, не замикаючись на наперед заданій схемі, перебуває у постійному розвитку, рухається разом із ланцюгом сюжетної по,дієвості, рухом думок і почуттів автора та персонажів. Ось чому її, на наш погляд, слід сприймати в цілому, як відкриту, вільну, не обмежену якими б то не було рамками роздільного бачення епічної та ліричної ліній.Часткове злиття і взаємопроникнення виділених груп свідчить про те, що вони перебувають між собою в тісних внутрішніх зв"язках, обумовлених загальними законами сюжетно-композиційної організації, що базується на активній поетичній асоціації.

Смисловий простір, який існує між конкретним знаком і значенням, тобто рух від зображення до вираження, від образу до поняття, тут втілено в розвитку - не тільки через подієвість, але й через інші складові частини сюжету, що також здійснюють рух підтексту /молитва, пісня, сцена божевілля, танець, сон, пророцтво, видіння, пейзаж, портрет, лірична медитація, діалог, монолог,' образ-символ/. Це впливає на формування загальної сюжетно-композиційної структури твору, котра передбачає одночасно і логічну поступальність руху думки оповідання, і глибоку власне асоціативну, свідому "можливість" цього руху. Завдяки такій організації зовнішня логіка оповідання моке перериватися логікоп внутрішньою. Але це абсолютно не впливає на сюжетну цілісність твору. Б такому розрізі пояснюється, активне функціонування ліричних відступів, вставних пісень та інших перелічених вище фрагментів, що проявляються у фабульній канві сюжетно-композиційної системи художнього твору.

Деякою мірою відособлено стоїть поема "Титарівна". Вона єдина включає відкрито фантастичну, принесену із народних казок і повір"їв самостійну, повноцінну фабульну лінію, пов"язану з образом одного із головних героїв - Микити. Вона, на відміну від

інших поем, де зустрічаються фантасмагоричні елементи як .вкраплення, має сюжетно завершений, розширений фабульний план.

Соціально-побутові поеми Шевченка на тлі загальноєвропейського літературного процесу, в єдності і взаємодії з ним складають органічний синтез національного і взаемолюдського. фабула цих творів набуває яскраво побутового, реалістичного наповнення, художній конфлікт, зосереджений у ній, правдиво відтворює глибокі соціальні протиріччя між представниками гнобителів і гноблених, в топ час, як сюжет розглядає цей процес у всій сукупності власне тематичних, філософсько-психологічних і символічно-образних узагальнень із активним внесенням індивідуально-особисті сного функціонального вираження авторського "я".

Глибинна авторська психологізація в процесі поемного сюже-тотворення, а також висока драматична напруженість змісту, що відтворюється в фабулі, яка має нижчий ступінь опосередкованос-ті в процесі впливу на читача, ніж цілісний сюжет, - ці ознаки ми виділили як основоположні при згрупуванні розглядуваних нами творів. Саме повнота и виразність виходу соціально-побутової сфери конфліктів, характерних для відтворюваного людського суспільства, тут найяскравішо мірою проявляється як результат тісного співіснування, майже злиття "верхнього" /фабульного, епічного/ і "нижнього" /власне сюжетного, ліричного/ шарів сюжетів поем. Таким чином, характерними особливостями цих поем є більшою мірою зовнішня, фабульна концентрація сюжетних конфліктів, узагальнень, асоціативних і символічних сюжетних прив"язаностеп, а також вузька можливість виходу авторського "я" із нижніх шарів сюжету на верхні, фабульні його шари /мається на увазі відсутність яскраво вираженої самостійної сюжетної лінії, представленої авторським "двійником"/. Таким чином, збільшується можливість виходу на передній план фабульно-епічного сюжетного начала твору, ліризація як невід"ємнии сюжетотворчий елемент кожної із поем Шевченка /рівень її, відомо, абсолютно не залежить від суміі наявних, текстово виділених автором ліричних відступів/ характеризується тут нижчим рівнем філософічності й абстрагованості, володіє конкретнішою смисловою, власне фабульною вираже-ністю, ніж у поемах "Слепая", "Княжна", "Марина", "Сліпий", "Варнак", "Цоскалева криниця".

Питання функціонування сенату и композиції у творі як органічних, взаемозумозлених і взаємозв'язаних елементів його ху-доиньо-змістової структури надзвичайно важливе. Воно безпосередньо випливає із розв'язання провідних закономірностей співіснування змісту и форми в процесі руху художнього тексту, а такоя планів його зображення і вираження; законів органічного "зчеплення" відтворюваних явищ дійсності та змістового матеріалу і як безпосередніх складових частки цієї дійсності, і як об"ективяої сторони худоиіьої форми, співвіднесення реального і нздреального рівнів у таорг, що "живуть" і виступають як дійсне і уявне яого буття; вирішення з огляду на підтекстову орієнтацію, а також /в окремих випадках/ на конкретну автобіографічну прив'язаність твору ного символічного підтексту.

Основоположну, на наш погляд, тенденцію літературного розвитку першої половини XIX століття на Україні, як і в Росії та Західній Європі, визначає наскрізний пафос еволюційної романтики, що активно впливає на характер тематики, ідейного змісту, жанрових особливостей художньої літератури цього періоду.

Ще і ще раз повертаючись у своїй творчості до часів античності, епохи Відродження, джерел фольклору, ставлячи себе в контекст суспільного, соціального й історичного розвитку свого часу, митці сміливо ламали застиглі канони і силою поетичної уяви впевнено сягали вершим громадянського і літературного новаторства. Розмаїття жанрів і творчих методів, розкутість форм поетичного бачення я освоєння світу, надзвичайна художньо-образна експресія руху зображення и вираження в рамках одного твору, асиміляція, глибоке проникнення і взаємодія літературних родів і вадів, що сприяла активному виявленню творчої індивідуальності, самодостатність психології і філософії особистості, крізь призму якої проступала глобальна суперечність епохи - боротьба експлуататорів і експлуатованих, у літературі цього періоду набуває особливого розмаху.

Другий розділ - "Проблема символіки в сюжетно-композиційній структурі поем "Слепая", "ІЇнянна", "Нарина". Історії покинутої Катерини, Сови, Ганни, Відьми невід"смно пов'язані з образом батьківщини Шевченка - України, рівно як і оповідання про Оксану, Марину, Княжну. За характером сюжетного розвитку і руху поеми,

розглядувані б даному розділі, певною мірою відрізняються віл попередніх.

Романтизм сприймається як основоположна властивість, базовий худошія метод, без сумніву,' присутній у кожній із соціально-побутових поем Шевченка- як її "низнід", сюяетний рівень. Реалізм - незмінно присутній як "верхній", фабульний рівень сюжету. Цей свнтез проявляється в характері процесу їх функціонального "зчеплення", в поемах "Слепая", "Княжна", "Марина" знаходимо глибший розрив, певну відчутну просторову дистанцію між цими парами, що дав безпосередню можливість активнішого здійснення процесу художньо-образної символізації. Важливою особливістю їх сюжетної побудови є поява своєрідного асоціативного, інтуїтивного, почуттєвого шару, що знаходиться в тісній залежності від зовнішнього, зображально-виражального, фабульного плану сюгету /тут маємо на увазі і власне подієвість, і емоції, викликані нею - рух почуттів автора, читача й персонажів/. 7 результаті цього епізодовий, фабульний рух не повною мірою відповідає певному власне сюжетному його рухові, який, на відміну від попереднього, передбачає глибокі внутріпні асоціації, багатошарову, неординарну структуру. Тут події відтворені у відриві від конкретного зорового наповнення і оформлюються на рівні абстракції високого порядку. Ось чому кожна із поем сприймається як складна, багатогранна конструкція, композиційний і сюжетний підтекст якої не однозначний. При цьому основою сюжетної побудови залишається авторська свідомість. Досліджуючи поетичний світ Певченка, Григорій Грабовим,, зокрема, зазначає: "Одно з найосновніших ототожнень - із зганьбленими жінками-кертвами, тут героя, власне, одна з них - парадигматична жертва спокуси й насильства. Але через це, через прокляття цієї травми, і дальше відчуження й страждання, приходить другесашототожнення: героя і його батьківщини. Обоє страждають і обоє, таким чином, осягають святість, при кінці він стає Україною" /Грабович Г.

7,о питання величі Шевченка. Самозображення поета// Сучасність. 'Іпнхен. - 1989. - 4.5. - С.І8І/.

"Природу образу автора, - зазначає Н.К.Бонецька, - можна схарактеризувати як символічну... автор проявляє себе в реаліях тпопу; по відношенню до цього і в єдності з ним вони стають

його символом" /Бонецкая Н.К. Образ автора в системе художественного произведения. - Автореферат...канд.филологическкх наук.

- М., 1996. - С.ІЗ/.

Поет будує глибоко особистісну концепцію людини, її психології, зовнішнього, власне тілесного образу, руху почуттів і поведінки, увалено сприймає кожну грань цього руху, зливаючись при цьому з ним в одне ціле. Здатність філософського осмислення єдиного ритму життя характеризує не лише ліричного персонажа, але і його героїв, і вони разом "проходять", "проживають" ціле життя, зазнаючи при цьому різних впливів і глибоких потрясінь, зустрічаючи перешкоди і вступаючи з ними в боротіЛу, проявляючи,- таким чином, свою внутрішню'сутність. Герої Шевченка володіють певною рисою - їх образи і композиційно, і евжетко конструюються на трагічному зламі подій, що формує провідну драматичну сюжетну колізію /виняткові ситуації вимагають особливої, неординарної поведінки героїв/. Саме цей вибух енергії - соціальної, філософської позиції, що проявляється у відповідній дії -поступово готується автором на протязі розвитку сюжету. Він не виникає на пустому місці-’ як неприродне явище, що насаджується волею авторського задуму. Навпаки, така поведінка персонажів сюжетно мотивується, органічно виникає із попереднього /вчинки героїв/, міститься у сплетінні фабульної, власне епізодової по-дієвості, знаходиться у серцевині процесу художнього сюжетотво-рення. Таким чином, створюється враженкя особливої внутрішньої виражально-зображальної статичності. Тут, отже, поет у цьому відношенні досягає надзвичайних, глибинних результатів. Мова йде про символічну цілісність функціональної, філософської, психологічної основи кожного' персонажа.

Третій розділ - "філософсько-психологічна наповненість поем "Сліпий", "Варнак", 'Москалева криниця" - розглядає сюжетну дію в безпосередньому зв"язку із психологічними, автобіографічними мотивами її виникнення у свідомості письменника. Як складові елементи вона включає і авторський задум, і міру художньої умовності відтворення, і оимволіку самої дії, що враховує мету й спрямованість певного зображення. Мається на увазі дія, пропущена через свідомість її творця. Авторське художнє асоціативне мислення В його русі І розвитку є основоположним елементом сю-

кету, воно існує на протязі всього твору. В цьому зв"язку ми бачимо сюжети поем "Сліпий", "Варнак", "Москалева криниця" як художньо осмислену дію, зважену, перемиту і розказану автором. Вона включає не тільки відкриту, винесену в ліричні відступи, але й приховану субстанцію свого творця.

"Образ автора" є складним елементом сюжетно-композиційної структури поеми, дійовим началом процесу внутріяньої та зовнішньої психологізації. Під цим розуміємо поступальний рух авторських переживань, роздумів і почуттів, відкрито виявлених в ліричних відступах поруч із яскравим емоційно-філософським їх розкриттям у глибинних сюжетних шарах, відтворених на власне подіе-вому, фабульному рівні. Таку глибоку внутрішню цілісність ідейних, тематичних, філософських витоків ліричної та епічної частин поеми наочно спостерігаємо через спільність зображення психологічних типів /ліричного героя, зломленого, роздавленого оточуючою дійсністю, а також персонажів верхньої, фабульної лінії сюжету - Степана та його батька - в поемі "Сліпий", москаля Максима, оповідача, Варнака - в поемах "Москалева криниця", "Варнак"/ Так, у поемі "Сліпий" образ Сліпого виступає як виразна узагальнююча символічна одиниця, в якій знаходимо корені сутнісних зв"-язків, що існують між зовнішнім і внутрішнім планами його відтворення. Подібне ідедао-смислове навантаження несуть образи Максима і Варнака.

Філософія розглянутих тут персонажів знаходиться під впливом глибокої внутрішньої автопсихологізації. Тяжщ душевний біль, фізичний відчай Шезченко намагається побороти, шукаючи першоджерела людського буття, протиріччя і закономірності стосунків, моральніш вихід із духовного бездоріжжя в Біблії, що яскраво втілилося в образах його героїв. "Розуміння поетом своїх завдань визначає так само його власний образ.... Чи шляхом символічної ідентифікації, чи відкрито /"Тризна"/, поет і себе розглядає як маргінальну особистість, як вічного аутсайдера, як людину, приречену на глибокі страждання" /Днордж Грабович. Поет як міфотворець /дослідження семантики символів у Тараса Шевченка/. В сім"ї вольній, новій: 36. -К., 1989. -С.М5/.

"Образ автора" в поемах "Сліпий", "Варнак", "Москалева криниця" мас власну сгаетну лінію, що в творі проявляється різнома-

яітним чином: опосередковано - в образах персонаків, безпосередньо - в образі ліричного героя, автора, як персонажа, герся-оповідача. "Образ автора" може "проявитися" нам в різних іпостасях, при цьому зберігаючи неподільну сутність і цілісність в рамках одного тексту, допускає відшукування подібного типологічного зв"язку /значно вищого рівня асоціативності/ провідної, власне подієвої сюжетної лінії твору і сюжетних відгалужень вставних сюжетних фрагментів та ліричних авторських відступів /тут це однаковою мірою спостережується безвідносно до характеру сюжетотворчого процесу в них: на першому плані або зображальна, або виражальна сторона їх змістової формі/. Таким чином, художній твір як система, зокрема, сюкет у ньому розглядається нами в усій сукупності його зв"язків, без будь-яких штучних обме -нень чи рамок /тут закінчується сюжет, а тут починається твір, це ~ епічна чзстина сюжету, а це - лірична його частина/. Процес сюжетотворення передбачає надзвичайно широке охоплення, відтворення и осмислення навколишнього світу в найрізноманітніших його вшвах, показаний письменником, зокрема, на фабульному рівні твору - через рух і зв"язок вчинків персонажів та відтворюваних подія, які випливають із цього зв"язку, не виключаючи також руху подія та душевних переживань автора й персонажів ліричних авторських відступів. На такій властивості Іевченкового сю-жетотворення наголошує 0.В.Багрій у студії "Тарас Шевченко". -X., 1930. Це сприяє глибшій опуклості сюжету, його широкому пе-реходуутгрбсторово-часові та ідейно-смислові сфери художнього відтворення, а також допускає віднайдення типологічного зв'язку високого рівня асоціативності власне подієвої лінії твору і сюжетних відгалужень вставних сюжетних фрагментів.

Важливу роль у структурі соціально-побутових поем Шевченка відіграють вступні ліричні фрагменти, кожен із яких становить мікромодель поемного макросюжету. Ця надзвичайна особливість Шевченкового сюжетотворення, де розгорнено, гранично сконцентровано виходить назовні сюжетно, завершено оформлена сутність, основа авторського задуму, будує стрижень сюжетно-композиційної організації кожної із поем.

Відношення композиції і сюкету в структурній організації твору слід розглядати як важливу властивість, цо вирішується

по-різному у кожній із поем. Проте-при цьому слід шукати певні закономірності поетичного стилю Шевченка, що виявляється в художній системі окремого тексту. Насамперед це процес глибинної ліризації епічного сюжетного рівня, який існує як автономна одиниця в сонеті по ряд із основоположним, ліричним рівнем сонету. В процесі зіставлення ліричного та епічного начал кожної із поем простежується приблизно така ж закономірність, про яку мовилося вище, - ступінь ліризації залежить від наближеності "нижнього" /романтичного, ліричного/ і "верхнього" /реалістичного, епічного/ сюжетного рівнів. Тут визначальну роль відіграє принцип компонування частин сюжетної структури, спосіб співвіднесення і взаємодії сюжетних шарів /де вони більшою мірою наб-лияаються один до одного, де співіснують паралельно, здійснюючи взаємодію, яка не виявляється на зовнішньому, "верхньому", фабульному рівні/. Іншими словами, тут на передній план виступає організовуюче начало авторської свідомості, яке у творі функціонує саме у вторинній, опосередкованій формі свого виявлення -через принцип пого композиційної організації.

Рух почуттів, переливань автора та персоналів у свжетно-композиційній структурі, відтворюваний у тісній єдності із сюжетною подієвістю твору, таким чином, розглядається нами як одна із сторін єдиного, неподільного процесу сюжетотворення. При цьому рух цуиевних переживань персоналів - явище вторинного порядку щодо процесу внутрішнього самовираження автора. Особливу роль у сюжетній структурі поем відіграють ліричні авторські медитації як найглибший, найширший вияв авторської сутності.

Сюжетно-композиційну організацію названих поем Шевченка розглядаємо такой як взаємодію і протиборство сюжетних ліній, кожна з яких відходить від того чи інпого персонажів поеми' і перестас існувати разом із його зникненням. Так, провідна подіяла лінія кояної із поем містить цілий ряд сюжетних ліній, функціонування яких становить, сказати б, головне сюжетне русло, в топ час, як трохи відособлені, автономні сюжетні одиниці /ліричні відступи двох різновидів - ліричні медитації та власне подіє-в і вставні сюжетні фрагменти/ формують побічні сюжетні відгалуження від провідної сюжетної дії .Вони являють собою самостійні системні групи персонажів, які, проте, не виходять за межі

спільної, єдиної для поеми сюжетно-композиційної організації. Впродовж розвитку кожного сюжету здійснюється романтична смислова поляризація двох сюжетних спрямувань, представлених злотвор-цями і добротворцями - лініями добра і зла. Внаслідок кожного зіткнення між ними в сюжеті спостерігаємо різке падіння уявного, асоціативно оформлюваного смислового струменя - "добра", який, нестримно рухаючись, здатен на постійне відродження і новий смисловий, а також власне подієвид рух. Таким чином, романтичне уявлення про добро, прагнення еволюційної заміни й усунення соціальних перешкод на його шляху формує основоположний руховий стрижень омегу в названих поемах Шевченка.

У соціально-побутових поемах Шевченка виділяємо "влаоне сюжет" твору та його "оповідний сюжет", який має самостійне, автономне місце у "власне сюжеті" і може існувати як розповідь того

чи іншого персонажа, ліричного героя,оповідзча і т.ін. Це призводить до певної діахронії етапів сюжетобудування в межах одного твору /функціонування в ньому декількох композиційних варіантів експозицій, кульмінацій, розв'язок/.

Висновки. В результаті проведеної дослідницької роботи дисертант робить такі висновки. На думку дисертанта, проаналізовані твори належать до романтичного ліро-епосу, де епічна розповідь не підлягає загальній ліричній субстанції, а має самостійну, не залежну від неї об'єктивну бутність в сюжеті твору як його "верхній", фабульний шар. З той час, як сам принцип сюжето-творення несе романтичні ознаки, його глибока реалістична специфіка зорово спостерігається на рівні фабули. При цьому важливою складовою частиною сюжет от вороння Шевченка є глибинний про-

цес символізації, здійснюваний як третій, проміжний, власне знаковий сюжетний шар, що формує підтекстову потенцію сюжету. Певний однозначний рух сюжету від романтизму до реалізму неможливо окреслити у вигляді прямої висхідної лінії від раннього періоду творчості Шевченка до пізнього’. Цей процес набагато складніший, і в дисертації він вирішується, виходячи із описової мік-ропоетики, детального структурного аналізу кожного твору, іцо виконується в єдності з аналізом ідейно-тематичним.

Таким чином, поеми Шевченка "Катерина", "Сова", "Наймичка", "Відьма", "Титарівна", "Петрусь", "Ме:.; скалами неначе злодій",

"Якби тобі довелося”, "Сотник" в нонтексті загальноєвропейського романтизму становлять самобутній національний варіант соці ально-психологічн о ї поеми; "Слепая", "Марина", "Княяна" осмислюються дисертантом в рамках трагедійної філософсько-символічної поеми; "Сліпий", "Варнак", "Москалева криниця" - розглядаються як поема філософсько-психологічна.

Надзвичайно важливим в процесі вивчення внутрішньої структури, способів і характеру сшетно-композиційного творення Шевченком соціально-побутових поем як одного із проявів індивідуально-творчого мислення поета стало відтворення ного світосприйняття в епоху самодержавного гніту, кріпосницького а національного переслідування українського народу, як у формі конкретних художніх текстів втілювався його естетичний ідеал соціальної р івності.

Основні полонення дисертації висвітлені в таких публікаціях:

1. Деякі особливості сюжетно—композиційної організації поеми Т.Г.Шевченка "Катерина”// Українська мова і література в школі// 1987. - №9. -С.З-ІО.

2. Сюлетно-композиціпні особливості поеми Т.Г.Шевченка "Слепая"// Українська мова і література в школі// 1988. - №5.

- С.8-ІЗ.

3. 1,0 теорії жанру соціально-побутової поеми Т.Г.Шевченка // Українська мова і література в школі// 1989. - N"5. - С.3-7.

і(. Сюжетно-композиційні особливості поем Т.Г.Шевченка "Слепая", "Княкна", "Нарина"// Шевченко і загальнолюдські ідеали. Тези доповідей обласної науково-теоретичної конференції, 19-21 квітня 1989 р. - Одеса, 1989. - С. 136-137;

5. "Сліпий" Тараса ¡Левченка. Спроба системного аналізу// Українська мова і літературі в школі// 1991. - №5. - С.62-66.