автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.01
диссертация на тему: Тенденции функционирования социально-культурной сферы в Украине (1985—1995 гг.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Тенденции функционирования социально-культурной сферы в Украине (1985—1995 гг.)"

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ л „ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ЯРЕМЧЕНКО ВАЛЕНТИНА ДМИТРІВНА

ТЕНДЕНЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ СОЦІАЛЬК ^-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ І УКРАЇНІ 985-1995 рр.)

УДК - 008 (477)

17.00.! Теорія та історія культури

\втореферат

дисг на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ -1997

Диеергацкю є рукопис

Робота виконана а Київському державному університеті культури і мистецтв. Міністерство культури і мистецтв України.

Науковий керівник: ГОРДІЄНКО Леонід Митрофанович, доктор

історичних наук, професор, зав. кафедрою міжнародних відносин і регіонознавства Київського інституїу “Слов’янський університет”

Офіційні опоненти: ДАНИЛЕНКО Віктор Михайлович, доктор

історичних наук, професор, заслужений діяч иау-ки і техніки України, завідуючий відділом історії культури Інституту історії України НАН України

ГРИЦЕНКО Олександр Андрійович, кандидат технічних наук, директор Інституту культурної політики Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і мистецтв України .

Провідна установа: Національний педагогічний університет

ім. М. П. Драгоманова, кафедра історії України

Захист відбудеться січня 1998 року о Я годині на засіданні спеціалізованої вченої рада'« Д 01.34.02 при Київському державному університеті культури і мистецтв (252133, Київ - 133, вуя. Щорса, 36, ауд. 209)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського державного університету культури і мистецтв

Автореферат розісланий “

грудня 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Починаючи з 1985 року, в Україні пізбуваються масштабні перетворення в соціально-економічній, політичній та культурній сферах, які значною мірою вплинули на демократизацію суспільства, державотворення. З 90-х років у народному господарстві України поступово впроваджуються ринкопі відносини, що супроводжуються децентралізацією вертикального управління, введенням економічних методів регулювання і управління. Поступове здійснення ринкових реформ суттєво вплинуло на соціально-культурну сферу, яка охоплює такі галузі, як освіту, мистецтво, науку, державне управління тощо. За офіційними статистичними даними в цій галузі нараховується більше ста основних професій: вчитель, лікар, вихователь і т. д. Функціональна спільність їх діяльності полягає в тому, що праця кожного з них спрямована на задоволення потреб суспільства в цілому, а її рівень розвитку є показником економічного стану нашої країни.

Актуальність теми

Соціально-історичний аналіз розвитку даної сфери наприкінці XX століття, вивчення потенцій цього періоду дозволить виявити, що втратив український народ за часів тоталітарного режиму. Дослідження соціально-культурннх процесів є необхідним і доцільним тому, що сучасний стан розвитку цієї галузі потребує уваги і підтримки з боку держави. ' ■

Звернення до цієї проблеми є актуальним і становить значний інтерес ще й тому, що сьогодні відбуваються серйозні зміни у науковому світосприйнятті, в теорії й методології історичних досліджень. Історики все частіше приділяють увагу дослідженню людської свідомості, реалізуючн цим установку на гуманізацію наукового пошуку.

Виділивши в контексті історичного аналізу саме соціальні аспекти, ми виходили з того, що культура суспільства як явище складне і багатогранне вбирає в себе і синтезує культурні досягнення всіх соціальних верств. Виявлення культурного потенціалу народу України, його спадщини є, на наш погляд, важливим для вивчення історичної ситуації в українському суспільстві кінця XX століття.

Об’єктом дослідження є соціально-культурна сфера України.

Предмет дослідження — процес функціонування соціальних інститутів культурологічного типу в нових політико-економічних умовах України.

Хронологічні межі дослідження охоплюють події 1985 - 1995 років, тобто завершального періоду XX століття, що характеризується

різким загостренням суперечностей у соціально-політичному, економічному і культурному житті. •

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація викоиани в руслі Державної програми “Культура. Просвітництво. Дозвілля” Міністерства культури і мистецтв України. Тема про тенденції функціонування соціально-культурної сфери України досліджуваного періоду є складовою частиною навчального курсу теорії та історії культури України, що викладається в усих вузах країни. '

Мета і завдання дослідження .

На основі архівних джерел, періодики та наукової літератури виявити, систематизувати і узагальнити тенденції функціонування со-ціокультурної сфери України протягом 1985 — 1995 років. Для цього необхідно:

-виявити міру і характер наукової розробки проблеми;

- виявити стан соціально-культурної сфери України, тенденції та особливості її функціонування на різних етапах досліджуваного періоду; ,

- проаналізувати структурування мережі, охарактеризувати форми і методи діяльності соціальних інститутів культурологічного типу, виявити потенційні можливості їх впливу на громадське життя; •

- розглянути систему управління закладами культури, виявити

можливості її реформування й удосконалення; .

- визначити пріоритетні напрямки розвитку соціально-культурної сфери України в сучасних умовах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає як у порушенні наукової проблеми в цілому, так і в комплексному вирішенні визначених завдань, розв’язання яких потребувало широкого використання нових фактів і даних, що характеризують соціально-культурну сферу України кінця XX століття. '

Проведено комплексне історичне дослідження, в якому на основі архівних матеріалів, періодичних видань, бібліотечних фондів, не введених ще в науковий обіг, особистої участі автора в роботі соціально-культурних інстТуліа здійснена спроба розкрити реальний стан соціально-культурної' сфери суверенної України в період державотворення, показати вплив соціальних явищ і подій на розвиток культури в цілому і на процес соціалізації особистості зокрема.

В дисертації вперше підлягають науково-історичному аналізу процеси соціально-культурної галузі в період зміни суспільних епох, політичних сил, економічних підноснії як на тлі заі-альнодсржавному,

з

так і галузевому. Шляхом сгруктурувашія мережі і змісту діяльності соціальних інститутів культурологічного типу автор з’ясовує потенційні можливості і характер впливу процесів даної сфери на громадське життя країни в цілому. Здійснена спроба концептуальної розробки пріоритетного розвитку галузі, що передбачає, зокрема: збереження мережі соціально-культурних установ, особливо на селі, як основи нової системи організації діяльності соціокультурної сфери: забезпечення дуржавного сприяння для активних, ініціативних суб'єктів культурної діяльності, здатних самостійно, без державної фінансової та ресурсної підтримки надавати дозвіллєві ти рекреаційні послуги; інвестування наукових і технологічних розробок іноваційно-го напрямку; модернізацію управління, технічного оснащення закладів і установ; створення інформаційних комунікацій та забезпечення процесу їх інтеграції з міжнародними інформаційними мережами.

Практичне значення одержаних результатів

Дисертаційне дослідження може бути використане у підготовці фундаментальних праць з історії України, історії культури України. Матеріали третього розділу дисертації можуть бути використані у підготовці навчального посібника з курсу “Управління і економіка соціально-культурної сфери" для студентів навчальних закладів соціокультурної сфери. Автором розроблені і введені в навчальний план тематичні і робочі програми спецкурсів “Система управління соціально-культурної сфери 1985 - 1995 рр.”, “Реформування соціокультурної сфери в нових політико-економічних умовах” для підготовки менеджерів, економістів соціально-культурної сфери у Київському державному інституті культури. .

Апробація результатів дисертації

Одержані результати бугаї представлені на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політична культура посткомуністичної України: проблеми дослідження та національно-демократичної трансформації" (Тернопіль — 1996 р.), на Міжнародній науково-методичній конференції “Заселення півдня України: проблеми національного та культурного розвитку” (Херсон — 1997 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Культура України: стан, проблеми і тенденції розвитку" (Київ — 1996 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Економіка культури” (Київ — 1996 р.), а також у статтях, надрукованих у журналі “Українська культура” № 2 — 1997 р„ у збірнику наукових статей викладачів і аспірантів Київського державного інституту культури “Питення культурології”, (Київ — 1997 р.), у збірнику наукових статей викладачів і аспірантів Інституту підвищен-

ня кваліфікації працівників культури “Культура України: стан, проблеми, тенденції розвитку” (Київ — 1997 p.).

Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданні кафедри історії та культури України. Матеріали дослідження використовувались у практичній роботі автора, зокрема, у висту пах на обласних, районних семінарах працівників соціально-культурної сфери Житомирської області, а також у навчальному процесі Київського державного інституту культури як спецкурси “Система управління соціально-культурної сфери 1985 — 1995 pp.”, “Реформування соціокультурної сфери в нових політико-скономічних умовах”. •

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, його метою і основними завданнями, а також прагненням автора створити цілісну модель досліджувальної роботи. Робота складається із вступу, чотирьох розділів і висновків (загальний обсяг 165 crop.), списку використаних джерел (173 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається їі зв’язок з науковими програмами, планами, визначаються мета, завдання і предмет дослідження, окреслені хронологічні межі, охарактеризовані наукова новизна роботи та її практичне значення. •

У пертому розділі — “Стан наукової розробки темп” — Йдеться про те, що питання розвитку і функціонування соціально-культурної сфери тривалий час перебували. поза увагою українських історіографів. Тільки протягом останніх десятиріч сформувався відповідний науковий напрям, зорієнтований на соціально-економічне вивчення функціонування, розвитку та управління у сфері культури. Ці проблеми активно обговорюються, розробляються стратегії, що зможуть забезпечити поступове відродження національної культури. Загальні питання розвитку соціально-культурної сфери розглядалися у наукових працях 1985 — 1995 років. На початку цього періоду переважають праці, присвячені проблемам комуністичного виховання трудящих в цілому і молоді зокрема. Цілком можна погодитися з думкою дослідника О. Гриценка, що “головною й чи не єдиною метою державної культурної політики у нас було “формування нової людини.., яка б гармонійно поєднувала в собі високу ідейність, широку освіченість, моральну вихованість і фізичну досконалість"1. Тому не дивно, що численні публікації, що з'явилися друком у другій половині

1 Гриценко О. Культурна політика: концепції і досвід. - К., 1994, - С. 7.

80-х років були присвячені саме проблемам виховання. При цьому слід зауважити, що за основу брався, як правило, класовий підхід, а проблема виховання досліджувалася з погляду марксистсько-ленінської ідеології. .

Іншою особливістю публікацій цього періоду була їх критична спрямованість'. При цьому критика була спрямована, як правило, проти “буржуазних апологетів". Захищаючи соціалістичні духовні цінності автори критично оцінювали буржуазний спосіб житія як і праці західних науковців гуманітарної сфери. Переважна увага дослідників зосереджувалася на соціальних проблемах села, на Питаннях розвитку культури в сільській місцевості’.

У наукових дослідженнях другої половини 80-х років з питань суспільствознавства і культурології значна увага приділялась теоретичному аналізу мети, принципів розвитку культури та механізмів їх реалізації. Зокрема, в публікаціях Гончаренка Н. В., Пазепка В. С., Передсрія В. Ф., Манохи О. С., Злобіна Н. С. та інших питання культурології розглядаються у зв'язку з найважливішими соціальними і духовними процесами цього періоду, значна роль відводиться “людському фактору”, тобто, виявленню і розвитку творчої активності особистості. Ці дослідження також грунтуються на марксистсько-ленінській концепції культури. Це й зрозуміло, адже їх апто-ри працювали в умовах командно-адміністративної системи.

1990 рік увійшов в історію України як перехідний — від так званого “радянського соціалізму” до побудови незалежної держави з новою економічною та політичною структурою. Наприкінці 80-х років з’являються праці, в яких простежується формування нових принципів господарювання у сфері культури3.

Суперечливе ставлення до культуротворчнх процесів простс-

1 Гончаренко Н. В. Противоборство двух культур и ответственность искусства.- К.: Наукова думка, 1984.- 181 с.; Пазенок В. С. Духовные ценности социализма в современном идеологическом противоборстве,- К.: Вища школа, 1986.- 110 с.; Савельев В. Л. Фаруш-кин М. X. Несостоятельность буржуазных концепций политической культуры социализма. - К.: Политиздат Украины, 1986. - 159 с.

1 Бушин Н. И. Социально-культурное развитие села на современном этапе (на матер. УССР). - К.: Вища школа, 1987. - 247 с.

1 Див.: Актуальные направления совершенствования и перестройки управления в сфере культуры. - М., 1988. - 301 с.; Мазуи О. В„ Шпилько С. П. Хозрасчет в учреждениях культуры // Социологические исследования. - 1988. 2. - С. 21 - 29.

жується в науковій літературі 90-х років. Ще досить відчутною є думка дослідників про негативний вплив ринкових відносин на розвиток культури і, в першу чергу', — народної. Йдеться про те, ідо ринок спричиняє надмірну масовість, стандартизацію, зубожіння духовних інтересів та етнокультур1. Однак більшість науковців спільна у тому, що формування незалежної держави створює економічні та політичні умови для формування культурної політики на новому якісному рівні, хоча й існує певна невизначеність культури як ‘‘цілісного історичного феномену” у загальному національному просторі України.

Питання будівництва, історії й теорії розвитку соціально-культурної сфери в Україні припертають увагу філософів, політологів, соціологів, істориків. Значна кількість авторів розглядає питання розвитку соціально-культурної сфери окремих регіонів з характерними для них ознаками традицій, ремесел, побуту, національної символіки2.

Вперше усвідомлюються поняття політичної культури постто-талітарної доби, її вплив на формування соціально-культурної сфери в Україні (Лісовий В., Пахомов Ю., Бебик В.); національні особливості процесів культуротворсния (Дзюба І., Гончаренко М.). Теоретичного аналізу набули питання соціального прогнозування та проектування, фінансування, підготовки спеціалістів, економічних методів управління' (Воронін А. А., Столяров І. А., Шестопалова Е. В., Якобсон Л. та інші).

Однак фундаментальних праць з аналізом тенденцій функціонування соціально-культурної сфери України в нових умовах поки що немає. Тому автор дисертаційного дослідження посилається на джерела авторів ближнього зарубіжжя, де ці питання грунтовніше вивчені.

У другому розділі — “Стан соціально-культурної сфери України та особливості її розвитку” — розглядаються як певні досягнення в цій галузі, так і окремі недоліки.

Аналізуючи стан соціально-культурної сфери у роки т. з. “перебудови", ми прийшли до висновку, що в ній відбулися певні зрушення. В другій половині 80-х років було передано в експлуатацію значну кількість житлових будинків, шкіл, лікарень, дошкільній закладів, клубів, бібліотек, будинків культури та інших приміщень со-

1 Див.: Минженская 3. Ф., Самар Р. Н. Культура и рьінок II Всстник МГУ. Сер. 6: Зкономика. - 1993. -№3. -С. 8-12.

2 Див.: Слободянюк П. Я. Культура Хмельниччини. - Хмельницький, 1995. - 332 с.; Південно-Східна Волинь: Наука, освіта, культура: Мат. регіонально-наукової краєзнавчої конференції. - Шепетівка, 1995. -?>(> с.

ціальио-культурного призначати. Зокрема, 1986 р. в сільській місцевості України було «ведено з дію 125 приміщень для клубних закладіа на 40,9 тііс. місць, а 1987 р. — у два ралі більше — 296 приміщень1. Всього, за даними Міністерства культури України, протягом 1986 -1987 pp. було введено в дію 18 районних будинків культури, 475 сільських клубі», ІЗ шкіл2.

Проте докорінного перелому п матеріально-технічній базі соціально-культурної сфер» не відбулося. Складним залишалося вирішення соціальних питань, розпиток матеріальної бази соціально-культурної сфери, особливо в сільській місцевості, де близько 500 приміщень знаходилися в аварійному стані, у 820 населених пунктах їули відсутні клуби, а а деяких районах — центральні будинки культури’. .

Зміцніли застійні явища в організації дозвілля, переважаючим пап формалізм у роботі цих інституцій. Інертність в роботі соціально-гуяьтурних інститутів призвела до втрати їх авторитету і популярніші, а відповідно — до збіднення духовного життя населення, заострения проблем в організації дозвілля людей, особливо молоді. 936 року кількість читачів масових бібліотек скоротилась, порівняно ¡985 p., на 860 тне. чол., відвідувань кіносеансів на 29 мли. чоловік4.

і усих областях України продовжувала знижуватись масовість худож-ьої самодіяльності, погіршилась робота музеїв, не виконувалися пла-и збивання кошт за платні культурологічні послуга.

Робота установ та закладів культури серйозно почала відставати ід зростаючих духовних запитів народу. Уповільнився пошук нових, інопих фори і засобів художньо-творчої, культурно-просвітницької оботи, які б сприяли всебічному розвитку професійної та самодіяльні художньої творчості, суспільно-культурної активності людей.

Нові тенденції в розвитку соціально-культурної сфери даного фіоду потребували матеріально-технічної допомога з боку держави, днак лібералізація цін, система оподаткування, рівень комунальних

Архів Міністерства культури і мистецтв України. Ф. 5116. Оп. 19. зр. 2031. С. 142.

ДентральниіІ державний архів громадських об'єднань. Ф. 1, Опис 32. зр. 2331. С. 8-9. .

Іоточниґі архів Міністерства культури і мистецтв України. Постало-РМ УРСР N>M 2 - 306. T. 1. 1986.

ІоточншЧ архів Міністерства культури і мистецтв України. Постано-РМ УРСР 165 - 351. Т. 2. — 4 травня - 10 листопада 1987 р. — 121-123. ‘

платежів разом із підвищенням заробітної плані працівникам культури неймовірно підвищили вартість утримання закладів галузі, ідо не рідко спонукало керівників місцевих органів влади приймати рішення про їх закриття.

Небаченого розмаху досягла кримінальна злочинність. За останні 5 років радянської влади в Україні кількість пограбувань і розбійних нападів збільшилася у 2 рази, тяжких тілесних ушкоджень — на 31 відсоток, зумисних убивств — на 10,5 відсотка, на 45 відсотків зросло число незаконного носіння вогнепальної зброї. Значно, на 72 відсотки, зросла кількість крадіжок державного і громадського майна, а особистої власності — у 2,6 рази1. Зросла злочинність у сфері економіки. Активно почала розвиватися організована злочинність і рекет, помітно зросла агресивність і жорстокість злочинців. Серйозним соціальним чинником залишалися пияцтво, наркоманія, дармоїдство, проституція.

Перші кроки запровадження ринкових відносин в незалежній Україні зумовили необхідність прийняття урядом ряду постанов, спрямованих на соціальний захист населення від економічної кризи, а саме: “Про здійснення першочергових заходів забезпечення соціального захисту населення в умовах лібералізації цін”; “Про заходи у зв’язку з підвищенням мінімального розміру заробітної плати”2. Цими постановами були підвищені тарифні ставки працівникам бюджетної соціально-культурної сфери: працівникам охорони здоров’я, освіти, культурі, науки, правоохоронних органів та ін. державних установ. Всі ці та багато інших соціальних заходів, які поступово впроваджував уряд, не дали позитивних зрушень в покращанні матеріального становища.

Протягом 1990 — 1993 років спад виробництва становив 35 відсотків, рентабельність — всього 50 відсотків, рівень споживання — 40 відсотків*. Реальні прибутки бюджету скоротились у ?,5 ргзн, витрати — на чверть. Зменшились витрати на соціальну сферу: реальне матеріальне забезпечення її основних галузей знизилося на 40 - 50 відсотків. За рахунок приватного фінансування (шляхом благодійництва і платних послуг) компенсувалося всього 3 відсотки усіх вит-

1 Поточний архів Міністерства культури і мистецтв України. Постано-

ви РМ УРСР №Ле 165 - 351. Т. 2. — 4 травня - 10 листопада 1987 р. — С. 121-123. .

2 Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 28. - Ст. 297.

5 Лановий В. Голодному не до відродження // Голос України. - 1993. -№41. -З березня.

рат, а рівень прибутків населення постійно знижувався.

Незадовільний соціально-економічний стан в Україні протягом досліджуваного періоду та невнрішені проблеми викликали серед населення відчуття психологічного напруження, ускладнювали моральні, духовні відносини між людьми. Цей період характеризується значним погіршенням матеріального становища більшості населення, зростанням безробіття.

Соціально-економічні і політичні зміни, яхі відбувалися у 1985 — 1995 рр., носили національно-демократичний характер і були спрямовані проти тоталітарного політичного режиму. Прн цьому слід зауважиш, шо вони не торкалися базових підноснії, проте створювали передумови для подальшої лібералізації і національної незалежності.

Важливо відзначити, що передумовою цих процесів були: необхідність політичного плюралізму в умовах формування різних форм власності, моделювання особливостей політичних, соціально-культурних відносин у перехідний період'створення суверенної держави.

У третьому розділі — “Сгруетуруваппя мережі і вдосконалення форм та методів''діяльності соціальних інститутів культурологічного-типу” — аналізуються кількісні та якісні зміни у функціонуванні закладів культури, спочатку в умовах т. з. “перебудови", а потім у роки суверенітету України. . ■

Процес структурупашія установ культури в Україні розпочався із централізованої клубної та бібліотечної систем (ЦКС, ЦБС), які були підпорядковані безпосередню відповідним відомствам. На січня 1985 року в республіці функціонувало майже 4 тис. централізованих клубних систем, 783 сільських і 381 районних культурних і культурно-спортивних комплексів (КСК)1. У цей період особливо активізується процес централізації клубних закладів. Так, на кінець 1986 р. на території України уже діяло близько 5 тис. ЦКС, до складу яких увійшли Зільш як 14 тис. будинків культури та клубів різних відомств2. Централізовані клубні системи створювались згідно з рішеннями ви-<о жомів обласних, міських, районних Рад народних депутатів [державна мережа) та рішеннями обласних рад профспілок [профспілкова мережа). Метою створення ЦКС було об'єднання клуб-

Архів Міністерства культури і мистецтв України. Ф. 5116. Оп. 19. :пр. 2354. С. 62. .

Основні показники діяльності культурно-освітніх закладів Мінісіер-ггва культури і мистецтв України за 1986 р. // Препринт ДРБ ім. СПРС. - Київ, 1987. - С. 10; Поточній архів Міністерства культури і иістеитв України. - Відділ клубів. - 1987,- П. №4.

них закладів усих систем і відомств в одну систему із загальним штатом та матеріальними ресурсами, які діяли на території одного господарства або сільської Ради. Головною структурною одиницею системи, як правило, був будинок культури або клуб, який знаходився на центральній чи головній садибі господарства.

Процес структурування призвів до певних позитивних наслідків в організації комплексного забезпечення культурного обслуговування сільського населення, навіть тієї частини, яка проживала у віддалених від райцентрів селах, де були відсутні культурно-освітні установи. Об’єднання установ культури різних відомств в єдину централізовану систему сприяло залученню до професійного колективу фахівців, які активніше і якісніше забезпечували культурне обслуговування всіх верств населення.

На кінець 1985 р. в Україні функціонувало 12 тис. централізованих бібліотечних систем, які об’єднали понад 22 тис. сільських державних масових бібліотек і 118 централізованих систем профспілкової мережі1. .

' Процес створення КСК активно розпочався ¡985 року і продовжувався до кінця 1988 року.

Слід зазначити, що культурним і культурно-спортивним комплексам, які діяли за єдиним планом, вдалося об’єднати зусилля культурно-просвітницьких, спортивних та інших установ для удосконалення форм і методів робота, покращання організації дозвілля та відпочинку населення.

Складовою частиною структурування соціально-культурних закладів в Україні стали і культурно-дозвільні об’єднання — центри дозвілля. Вони почали активно формуватись як культосвітні установи з 1988 р. Організація і створення таких центрів відбувалися повільно. Вони потребували від держави виділення додаткових коштів, тому діяти центри почали в невеликій кількості, переважно у великих містах. Для здінснепнп планів створення таких об'єктів була проведена організаційна робота Міністерством культури, а саме: затверджено “Положення про центр дозвілля”: визначено, до якої категорії і групи відносиш установі, для оплати праці працівників таких закладів. У свою чергу, центри дозвілля взяли на себе обов’язок розвивати організаційні форми відпочинку різних соціальних і вікових груп населення, які сприяли нарощуванню і розширенню структури платних послуг в

1 Архів Міністерства культури і мистецтв України. Ф. 5116. Оп. 19. Crip. 2354. С. 62.

сфері кулі.тури.

Слід зазначити, що сіруктурування соціально-культурних інститутів у цеп період відбулося і в межах Українського фонду культури, який почав діяти в Україні з січня 1989 р.1 На збереження фонду було передано 3 тис. творів образотворчого мистецтва, книг, цінних експонатів із особистих колекцій. За рахунок коштів Фонду було відкрито 15 науково-реставраційних майстерень, виробничих госпрозрахункових підрозділів. Такі фонди бути створені при міських, районних, обласних відділах культури як громадські організації. Фонди культури об’єднали навколо себе культурно-просвітницькі заклади, громадські організації, ентузіастів-краєзнавців, фольклористів, колекціонерів, народних умільців, місцевих літераторі», художників, композиторів, ве-теранііі війни і праці, молодь.

В сучасних умовах Фопду культури доцільно було б активізувати свою роботу для забезпечення діяльності закладів культури, яка б грунтувалась на нових функціональних напрямках з урахуванням прогресивних форм господарювання.

Особливе місце в системі процесів структурування закладів культури належить таким осередкам “Просяітн”, як “народний дім”, що почали відроджуватись в Україні наприкінці 80-х років.

Відповідно до рішення органів влади на Львівщині упродовж

1991 — 1993 рр. 1480 клубних установ обрали нову форму робота — “народного дому”, охопившії своїм обслуговуванням близько 100 тис. жителів міст і сіл. У них працювали 192 художніх кошюспшів, що маля звання “народний“2. Такий процес трансформації мережі осередків культури набув широкого поширення, зокрема, у Волинській, Рівненській, Закарпатській, Івано-Франківській областях.

З початку 90-х років в Україні спостерігається тенденція до скорочення мережі установ культури. На початок 1995 року кіль кісті, клубів, порівняно з 1990 роком, зменшилась на 1613 одиниць, бібліотек — на ! 262 одиниці, книжкового фонду — на 13130 тне. примірників, кіноустановок — на 6692 одиниці, а профспілкова мережа скороталась на 50 відсотків’.

У четтк, тому розділі — “Реформування системи управління за-

1 Центральний Державний архів громадських об'гдиань. Ф. і. Оп. 32. Спр. 2780. С. 2. - .

! Голоиащук М. Чи стануть народними “народні доми"? II Культура і життя.. — 1994. —10 чітресіш.

1 Погорслова Л. Джерела не замерзають П Українська кі-льгурл. 1995, —№ І, —С. -і

кладіп культури” — розглядаються пнташш керівництва цією сферою.

Псрсбудовчі процеси п Україні як у політичному, так і в соціально-економічному житіі розпочалися 1986 року, коли було введене подвійне підпорядкування соціально-культурних установ і організацій місцевим і галузевим органам управління. .

Протягом багатьох років діяи принцип сполучення галузевого і територіального управління в системі подвійного підпорядкування даної сфери. Так, наприклад, районний відділ культури був підрозділом територіального органу управління, а саме виконкому районної Ради народних депутатів. У той же час він був підпорядкований вищому галузевому органу — обласному управлінню культури. Однак перевага І провідна роль у тих умовах належала централізованій системі управління з жорстким механізмом вертикальних зв’язків: міністерство культури — обласні управління культури — міськ- і райвідділи культури. Рішення, що приймалися “вгорі”, були обов'язковими для виконання "внизу”. Так був створений і, варто зазначиш, діяв досить успішно на певному етапі розвитку механізм управління сферою культури.

Система подвійного підпорядкування органів управління існувала і у вищих органах державної влади. Формально найвищим органом державної влад» в Україні була Верховна Рада, яка здійснювала організаційну роботу через свої постійні комісії. Розвитком соціально-культурної сфери керувала переважно Рада Міністрів УРСР через відповідні галузеві органи — Міністерства, а також, через органи міжгалузевого, функціонального управління — Держплаи, Держпо-стач та Міністерство фінансів. Останні в межах своїх повноважень брали участь у регулюванні діяльності галузевих міністерств і відомств.

На основі вказівок і розпоряджень союзного міністерства культури, які раніше були підкріплені правовим статусом, розроблялися заходи для виконання на місцях. Вони ретельно надсилались по вертикалі до нижчих органів — обласних, районних та міських відділів соціально-культурної сфери. Період т. з. перебудови з 1985 до 1991 рр. характеризується безліччю регламентованих рішень, інструкцій, постанов для ведення господарської діяльності у регіональних установах та закладах.

Таким чином, в останні роки радянської влади ловкою мірою функціонувала централізована структура органів управління сферою культури з жорстким механізмом вертикальних зв’язків. Однак демократичні перетворення останніх років, реформування державної вла-

ди, поступовий перехід народного господарства до ринкових відносин, децентралізація управління зламали стереотипну систему органів управління і почали відтісняти органи державної влади під регуля-типних функцій в галузях культури і освіти. Увага Держплану як верхнього ешелону управління соціально-культурною сферою зосередилась на проблемах прогнозування, визначення завдань управління культурою, а ще — на виробленні економічних механізмів впливу на цю сферу (відчутну роль почала відігравати податкова система, система ціноутворення, кредитів, всіляких пільг і т. д.).

Отже, на верхньому рівні управління наміталась тенденція до невтручання у діяльність закладів культури, все управління перейшло (згідно із Законом УРСР “Про місцеві Ради народних депутат іе УРСР та місцеве самоврядування”, ст. 37) до рук місцевих органів влади1. ' .

Були проведені зміни у функціях відповідних міністерств, що зводились тоді до вирішення економічних завдань у галузях і до соціально-правового захисту відповідних суб’єктів. Логічним продовженням стала перебудова структурних органів управління міністерств. Зокрема, Міністерство культури відмовилось оід системи горизонтальних структур. 1993 року були ліквідовані відділи, главки, а натомість створено п’ять колегій, зорієнтованих на виконання вказаних функцій. Головною була колегія культурної політики, яка здійснювала програмно-цільове регулювання взаємовідносин в галузі культури, освіти; колегія у справах мистецтва і культурного надбання -консолідацію творчих сил (творчих спілок, релігійних об’єднані,) для вирішення загальнокультурних проблем розвитку; колегія з питань зовнішніх зв'язків; колегія соціально-правового регулювання; колегія економіки і матеріальної бази2.

Перехід від державної до загальнодержавної структури управління, шо визначав і діяльність вішшх органів управління міністерств, вирішував питання регулювання взаємовідносин у сфері культури, спрямовував головні зусилля апарату на розробку стратегічних напрямів розвитку державно» політики (донедавна її не було) в галузі культури, формувати нормапівну базу, розширювані і погли-

1 Закон УРСР про місцеві Ради народних депутатів УРСР та місцеве самовряду вання від 26 березня 1992 року № 2234 // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 28. — С. 387.

г Державна програма "Культура. Просвітництво. Дозвілля”. - Київ: Ротопринт. УПК УЦКД Міністерства культури України, 1995. — С.І І.

блювати міжнародні культурні за’язки1.3 іншого боку, очевидними є П інші тенденції, що послабили вплив Мшіслерстаа на підвідомчі структури упраплінхш у нирішенні гфоблсм розетку культури.

З появою Н05НХ структур управління не були відрегульовані стосунки між ранговими суб’єктами управління у поданні інформації для прийняття управлінських рішень. Припинився конкретнії вплив Міністерства на формування фінансових ресурсі» в областях, а також вплив обласних управлінь культури на розподіл коштів у соціально-культурній сфері району. Районні (міські) Ради народних депутатів через постіПні комісії самі почали вирішувати як організаційні, так і фінансові справи розвитку і будівництва соціально-культурно! сфери. Одночасно посилився вплив президентської влади на виконкоми районних, міських, селищних Рад народних депутатів через представників Президента України,

В червні 1995 р. було знову введене подвійне підпорядкування в сфері управління соціально-культурною сферою: відновилася стара галузева адміністративна вертикаль: Мінистерство культури - обласні управління - районні відділи культури виконкомів обласних, районних, міських Рад народних; депутатів.

Міністерство культури України за інерцією лишалося більш галузевим, аніж функціональним органом управління. Мережа його закладів далеко не охоплювала усієї суспільної інфраструктурі! закладів культури, до того ж розділеної між кількома відомствами (переваляю галузевими), місцевим самоврядуванням, творчими спілками, відділами, фондами, спілками, асоціаціями і т. д, ■

За такого розмежування органів управління не було вироблено цілісного механізму регулювання і вироблення державної культурної поліпиш в Україні. Ключовим органом, який мав бн виробляти і здійснювати державну культурну політику, було Міністерство культури. Воно в міру своїх, можливостей намагалося пппинуш на формування державної культурної політики як за допомогою комплексних програм, так і шляхом удосконалення системи управління галуззю. Однак це були тільки спроби, які не принесли бажаних результатів. Культура як' суспільна галузь залишалась на другому шані в державній політиці.

У “Висновках* дисертації підведені підсумки наукового дослідження, визначені конкретні положення, що виносяться на за-

1 Державна програма "Культура. Просвітництво. Дозвілля”. — К.: Ро-толринт. УПК УЦКД Міністерства культури України, 1995, — С. 11.

шст. Суттєвий зміст їх полягає в тому, шо:

- в умовах радянської дійсності, відповідно до залишкового ірішципу функціонування соціально-культурної сфери, а також иеди-(іеренційованої оплати праці та здійснення інших соціальних вип-іат — пенсій, стипендій тощо, спостерігалося намагання влади хоч і у мінімальному обсязі задовольнити соціальні та культурні потреби ліб-

Про це свідчить наявність безкоштовних освіти, охорони здо-)Ов'я, безкоштовне користування спортмайданчиками, бібліотеками, а •акож порівняно низькі ціни на квитки в кінотеатри, театри, музеї та нші заклади культури. І хоча з року в рік не виконувалися плани со-[іально-економічного розвитку регіонів, щорічно вводилися нові ііколи, будинки культури, бібліотеки, лікарні та інші споруди соціаль-іо-культурного призначення.

- цілеспрямована русифікація в Україні, жорстка цензура засобів іасової інформації, суцільна ідеологізація діяльності всіх інститутів ультури в Україні не змогли знищити української самобутності: мови, юльклору, народних звичаїв і обрядів, інших жанрів мистецтва. Вони іункціонували, більше того, влада намагалася формально підтрнму-ати ці пэростки в певному ідеологічному спрямовуванні. Про це відчать: широка мережа гуртків, аматорських об’єднань, художньої, ехнічної самодіяльності, національних колективів і ансамблів.

- однією із головних проблем залишалась підготовка кадрів для оціально-культурної сфери у вузах на рівні підготовки ідеологічних рацівників: навчальні плани були перевантажені ідеологічними дис-нплінамн. Такі фахівці в нових політико-екопомічннх умовах не троможні в повному обсязі вести культурно-просвітницьку діяльність

регіонах. До того ж, імідж працівника культури знецінився через изьку заробі гну плату, відсутність забезпеченості житлом та іншими обутовими умовами працівників цієї сфери, убогий стан матеріаль-ої бази закладів культури. Нерідко випускники таких навчальних за-тадів змушені були працювати в інших галузях народного госпо-ірства, не закріплювалися на місцях. Все це негативно позначалося і діяльності закладів соціально-культурної сфери в регіонах, особлн-ї на селі.

- в умовах розбудови незалежної України, переходу' економіки > ринкових відносин, з’явилися можливості широкої демократизації хпільства, розширилася мережа видавництв, урізноманітнилися кати радіо і телебачення, створилися умови для функціонування Сага-тартінності, багатоконфесіиності, українська мова набула статусу :ржавної. Створені, по-сугі, нові умови для розвиту істіональнсі

культур», з одного боку, а з іншого, внаслідок глибокої затяжної сь номІ'ілоі кризи до певної міри трачені навіть ті соціальні досягнені яких вдалося досягнути за роки радянської влади. Поступово закр паються заклади соціально-культурного призначення (сільські лікар; школи, клуби, спортшколи), а соціально-культурна сфера переходи па часткову, або повну платну основу, вграчає свої позиції наука.

Щоб зупинити кризу в соціально-культурній сфері України створити необхідні умови для її розвитку, на наш погляд, необхідно:

- визначити конкретні механізми державної підтримки культу нб-мистецькнх закладів, адже державне фінансування, передбачене з конодавством в обсязі восьми відсотків національного прибутку, виділяється, більше того, зменшується з кожним роком від 2 відсотк у 1992 р. до 0,8 відсотка у 1995 р.;

- звільнити підприємства і заклади, культури від додатково

оподаткування; '

- створити умови для заохочення спонсорства га благочинен шляхом введення пільг в оподаткуванні для тих установ і організаці що надають кошти для розвитку і підтримки культури України.

Основний зміст дисертації викладено в публікаціях:

1. Теоретичні питання становлення і розвитку соціокультурн сфери в Україні // Питання культурології: 36. наук. ст. КДІК. — К 1997.— №15. — С. 27-28.

2. Тенденції функціонування соціально-економічної сфер України в 1990 — 1995 рр. II Культура України: стан, проблеми, теї денції розвитку: 36. наук. ст. / Мін. ку-ри і мистецтв України. Інстит; підвищення кваліфікації працівників культури: Ред.: В. І. Чернец В. А. Бітаєв, А, П. Обер-пінська та ін. — К., 1997. — С. 253-257.

3. Подбаймо про молодь II Українська культура. — 1997. -№2.—С. 8-10.

' 4. Формування політичної культури українського народу в нова

історичних умовах II Політична культура посткомуністичної Україні Проблеми дослідження та національно-демократичної трансформаці Тез. доп. Всеукр. наук.-практ. конф., 20-21 грудня 1996. — Терпопіл; 1997. — С. 14 -15 (у співавт. з Яремченком Б. П.).

5. Вшшв національно-державних відносин на сучасний етнічне культурний розвиток півдня України II Заселення півдня Україні Проблеми національного та культурного розвитку: Тез. доп. Міжна| наук.-метод, конф., 21 - 24 травня 1997. — Херсон, 1997. — С. 45 - 4 (у спіпавт. з Яремченком Б. П.),

6. Роль соціально-культурної сфери п підвищенні добробуту на->ду II Економіка культури: Тез. доп. Всеукр. наук.-практ. конф., листопада 1996 . — Київ. 1996. — С. 8 - 10.

7. Методические указания по выполнению дипломной работы я студентов IV курса факультета культурно-просветительной рабо-[ профилизацим кафедры управления и экономики культуры. — «ев: КГИК, 1990. — 15 с. (у співавт. Кондратюка А. С., Фільчаш-юї С. О.).

Яремченко Валентина Дмитрівна

Тенденції функціонування соціально-культурної сфери в Україні 185— 1995 рр.). ,

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних уТс із спеціальності 17.00.01 — теорія та історія культури. — ївський державний університет культури і мистецтв, Київ, 1997.

В дисертації досліджуються питання функціонування соціально-іьтурної сфери України а 1985 — 1995 рр., аналізується, стан та юлнвості її розпитку в умовах т. з. “перебудови” і в період стано-:ння незалежності України, розглядаються питання структурувания )ежі, вдосконалення форм і методів діяльності соціальних інстатугіп іьтурологічного типу та реформування системи управління закладів іьтури.

Ключові слова: соціально-культурна сфера, культурологія,

іавління, заісладн культури.

Яремченко Валентина Дмитриевна ■

Тенденции функционирования сйциальио-культурной сферы в Ук-не (1985—1995 гт.). '

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических к по специальности 17.00.01 — теория и история культуры. — аский государственный университет культуры и кскуссгв. Киса, 1 г. '

В диссертации рассматриваются вопросы функционирования со-иьно-культурной сферы а Украине 1985 — 1995 гг., анализируется оянне и особенности се развития в условиях т. н., перестройки и з юд становления независимости Украины, освещаются вопросы ¡грации соцнально-кулыурной сети, усовершенствования форм и >доп деятельности социальных институтов культурологического і и реформирования системы управления учреждений культуры.

Опочевые слова: социально-культурная сфера, культурологи», івлсине, учреждения кульгуры.

Valentina D. Yaremchenko

Tendency of social and cultural sphere functioning in Ukrain (1985 -1995).

Dissertation for competing the scientific degree of a candidate of hii torical sciences by speciality 17.00.01 - Theory and History of Culture. Kyiv State University of Culture and Arts, Kyiv, 1997.

The dissertation is dedicated to the problems of social and culturc sphere functioning in Ukraine within 1985 - 1995. Its state and the peculi arities of its development within the so-called “reconstruction" period aw the period of Ukraine independence arc analysed in the thesis. The ques tions of the field structuring, perfecting the forms and methods of the soda institutions by culturological type activity, and reforming the culture sphere establishments system of management are examined in the thesis.

Key words: social and cultural sphere, culturology, management, cul tural sphere establishments.