автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.19
диссертация на тему: Типология инфинитива (на материале славянских, германских и романских языков).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Типология инфинитива (на материале славянских, германских и романских языков)."

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ч

< •

ГЕРАСИМЕІІКО ІРИНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 801.25

ТИПОЛОГІЯ ІНФІНІТИВА (на матеріалі слов’янських, германських та романських мов)

Спеціальність 10.02.1$- загальне мовознавство

АВТОРЕФЕРАТ дисер тації на здобуття наукового ступеня кандидат філологічнії* наук

Донецьк* - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі запільної о мовознавства та історії мови

Донецького державного університету Міністерства освіти України.

Наукопиіі керіпник - доктор філологічних наук, професор

Луцпіко Микола О.тсксіііоиіі'і, професор кафедри загального мовознавства і історії мови Донецького державного університету

доктор філологічним наук, професор . Ожогап Влсіілі. Михайлович, в.о. професора кафедри української мови Кіровоградського державного

педагогічного університету імені

В.Вшиїпчскка:

кандидат філологічних наук, доцент Драмо» Володимир О.тсксліїлроші'і,

доцент кафедри англійської філології Донецького державного університету.

Харківський національний університет імені D.M. Кара*.¡на Міністерства освіти України. ка(|юдра «пильного та прикладного мовознавства.

Захист відбудеться «7,^ » J/cmUio l^ß) р. о годі і пі на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 по захисту дисертацій Донецького державного університету за адресою: 3401)55. м. Донецьк, вул.

Університетська. 24. конференц-зал. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького державного > ііівсрсіпету за адресою: 340055. м. Донецьк, вул. Університетська. 24

Автореферат розіслано ^ р.

Офіційні опонент -

Провідна установа -

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л/ д.ф.н.. професор • . 0^

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В реферованій роботі досліджується категорія інфінітива з точки зору її типологічного статусу.

Центральним ішптіїням типології є встановлення мовних структур, суттєвих для опису і ‘¡¡ставлення, для виділення .характеристичних рис певної групи об'єктів, чим ¡умовлене виділення типів. Миатііі тип., як відомо, це «сукупність структурно-функціональних рис і властивостей, які притаманні групі мов і відрізняють цю групу від інших груп мов» (Солнцев, і У78: 34|.

Незважаючи на чітко окреслені цілі, поставлені перед цим лінгвістичним напрямом, ще недавно типологія відносилась до «найменш розроблених розділів мовознавства» (Скаличка. І%3:- 191, У той же час зростаючий (про що свідчать, наприклад, роботи Дж. Грінбсрга. Г.А. Климова. С.Д. Кациельсона. D.M. Солнцева. D. Скалічки. П. Рамата. 10.С. Рождественського. та іи.) інтерес до типології вимагав пової методичної бази дослідження, встановлення закономірностей розподілу лінгвістичних елементів. Умовою ж структурної і смислової систематизації елементів мови (що є основним завданням типології) виступає розробка часткових проблем. До числа таких проблем відноситься проблема шіутрішньомовного розподілу інфінітива.

Актуальність дос.ііджупапої проблеми. Інфінітив як мовна категорія є одним із спірних об'єктів граматики, який викликає серед лінгвістів різних шкіл і напрямків уже багато десятиріч численні дискусії. Дискусіііність інфінітива пов'язана з великим колом проблем. Спірними і тому нерозв'язаними є питання про походження інфінітива (традиційна думка, постульована ще компаративістами, про відміпково-імспнс. переважно датнвне. походження цієї категорії рядом лінгвістів відхиляється): про частиномовний розподіл інфінітива |вчсні говорять про інфінітив як категорію а) дієслівну, б) іменну, в) дієслівно-іменну (визнається одночасне входження інфінітива до категорії імен і дієслів)]: про відпссспість інфінітива до дієслівної парадигми, від розв'язання цього питання залежить тлумачення інфінітивного сегмента (наприклад, рос. «-ть»/«-тп») чн як суфікса, чи як флексії: для ряду мов. зокрема, мов. які входять до балтійського мовного союзу, актуальним є питання про причини зникнення (занепаду) інфінітива. До обговорюваних проблем останнім часом додалося ¡і питания про мсту появи інфінітива: зазначеній традиційній точці зору про інфінітив як віддієслівне ім'я, що вклинилося до складу дієслівної парадигми, протиставляється гіпотеза про виникнення інфінітива з імені як первинної форми існування одиниць мови для формування дієслова як частішії мови.

• Подані проблеми стали предметом цілого ряду досліджень вчених. Компаративістиці, яка заклала основи традиційного розуміння інфінітива (Ф. Бонн. Р. Джсффсрс. А. Мсііс. О.О. Потебня і іи.). протистоять новаторські ідеї сучасної наукової думки стосовно, наприклад, призначення (М.О. Луценко) чи частиномовної належності (Г.П. Жу|)біна) цієї категорії.

Різні граці, присвячені частковим проблемам інфінітива (наприклад. Дж. Марвана. А. Белнча. А. Достала. Ф. Травнічка. К. Свободи. Г. Курзової. П. Бург'сра. І. Польдауфа. П. Троста. Л. Ржехачска та ін.). мають ’¡начну цінність. Разом ч тим не можна не помітити, що в роботах згаданих та інших авторів були створені лише передумови для цілісної постановки і всебічного розгляду проблеми, що нас цікавить. Вивчення інфінітива, як правило, обмежується звертанням уваги лише на окремі його риси. Лінгвістами він розглядається чи тільки ч боку ного структурної будови і синтаксичних функцій, чи без урахування ного граматичного значении. Більш того, попри наявні окремі спроби порівняльного пналічу інфінітива (наприклад, ного семантика і синтаксис зіставляються на матеріалі балтійських і слов'янських мов у працях Дж. Марвана. польської і чеської - п роботах Л. Ржехачска. англійської н чеської - в дослідженнях 1. Польдауфа). питання про типологічний статус інфінітива залишається малоро’.робленим:, особливості інфінітива досліджуються, головним чином, в описових та історичних граматиках окремих мов (див., наприклад, роботи П. Бург'єра. А. Достала. Л. Пакнерової. К. Свободи. П. Троста. А.Г.Ф. ван Холка. В.М. Ярцсвої. 0.1. Смнрннцького та ін.). Слабко вивчений структурний і функціональний бік інфінітива, загалом обійдено увагою ного семантику. Численний матеріал, який дозволив би заповнити наявні прогалини, практично не введено до наукового обігу.

На наш погляд, велике лінгвістичне чначенпя має перевірка висунутої сучасною науковою думкою гіпотези про чагальномовпе явище реліктовості інфінітива (М.О. Луцсико). що може бути разглянуто в контексті проблеми появи інфінітива і його структурної будови, набору притаманних йому граматичних властивостей. Для перевірки зазначеної гіпотези необхідним видається виділення конструктивних і семантичних типів інфінітива, з описом у зіспівлювапому плані частотності їх функціонування, розгляд тенденцій у розвитку аналогів інфінітивних утворень.

Цс і визначило мету робім її. яка полягає в тому, щоб. оформивши комплексне уявлення про інфінітив як структурне і граматичне утворення і визначивши ііого місце в системі мови, прослідкувати процес занепаду цієї категорії в обраних для дослідження мовах.

З урахуванням посталаюї мсш розв'язуються такі тавдашіи: -дослідити структурну будову інфііііпиі:і:

- визначити набір притаманних інфінітиву граматичних ознак;

- подати список конструктивних і сс.маитіїчшіх типів інфінітива:

- прослідкувати частотність вживании виявлених типів:

- у випадку скорочення їх функціонування розглянути набір аналогів, які замінюють інфінітивні тини:

- при наявності фактів загальпомошюго явища рсліктовості інфінітива й активного використання його аналогів сформулювати ряд універсалін.

Розв'язання поставлених завдань передбачає аналіз конкретної синтаксичної інфінітивної конструкції. Відповідно об'єктом досліджспші в дисертації висту пив інфінітив як нечленованші вставшій компонент речення.

Матеріалом дослідження при описі структури і граматичних рис інфінітива слугували дані сучасних слов'янських (російської, української, білоруської. чеської. польської. словацької. серболужицької, сербохорватської, словенської), германських (англійської, німецької), романських (французької, іспанської, португальської) мов і живих діалектних і мертвих (ісюрігіннх) ідіомів (санскриту, латинської, старослов'янської, давньоруської, староруської. даиньоапгліПської). При описі конструктивних і семантичних тинів інфінітива як вставного компонента речення, аналізові функціонування і вживання структур-аналогів узяті, як найпоширеніші, російська, українська, польська (слов'янська група), англійська (германська група), французька -(романська група) мови.

При експлікації процесу зникнення (занепаду) інфінітива ми орієнтувались на результати зіставлення вживаності російських, українських, польських, англійських і французьких інфінітивів у складі вставних компонентів речення та їх аналогічних відповідників, що спираються на суцільну впборку з майже десяти тисяч сторінок художніх текстів письменників реалістичного напряму XIX і XX сторіч (І.О. Гончарова. Л.М. Толстого. 10.ІЗ. Бондарева, В.В. Циковп. І.Ф. Стадшока. М. Вовчка. П. Мирного. А.10. Тсслсмкп. О. Гончара. П.А. Загрсбсльного. 10.0. Збанацького. В.О. Логвинспка. Г. Сспксвнча. Є. Путрамента. Є. Крашевського. О. Мшіковського. М. Бснсдетті. С. Шмаглевської, Е. Бронте. Ч. Діккспса. Т. Харді. Е. Воііннч. Г. Гріна. Р. Олдіпгтона. Г. Флобера. П. Мсрімс. Г'. Мопассана. 12. Пазспа. Ф. Моріака. П. Ваііяна-Кутюр'с). Кількість відібраних мовних одиниць - 1132 російською .мовою. 1079 українською мовою. 1118 польською мовою. 939 англійською мовою. 849 французькою мовою. Окрім тою. для висвітлення набору конструктивних і семантичних тинів інфінітива як вставного компонента

речення використано матеріал 38 словников (14 російською, б українською. 5 польською. К англійською. а французькою мовами).

граматик. . . ..

Досіонірнісч. і оГГсісшішісп. результатів досліджений

забезпечується великим обсягом джерел (38 словников і 65 художніх текстів) і значним числом прикладов у картотеці (5117 одиниць).

Аналіз здійснювався за .хронологічними (час написания гвор\). <і не за тематичними (про яки іі період написано) прпнцініамн.

Цілі, завдання і матеріал дослідження зумовили використання в роботі таких наукових методі»: описового (у синхронному зрізі), контрастивного (зіставлювальпого). статистичного, функціонального.

Наукова новішій дисертації визначається тіш. що робота є першою спробою подати на матеріалі слов'янських, германських і романських мов цілісніш структурно-будівний і граматичний аналіз інфінітива як мовної категорії, виявиш конструктивні і семантичні тніш інфінітив:) як вставного комнонеша речення, описати функціонування цих типів з урахуванням частоти використання і тенденцій розвитку їх аналогів. Ця робота є першою у біічіппянііі і зарубіжній лінгвістиці, яка перевіряє висунуте сучасною науковою думкою положення про надлишковість. архаїчність категорії іпфіиітіша.

Зв’язок роботи і науковії ми програмами, планами, темами. Дослідження проводилося у межах плану науково-дослідницької роботи кафедри запільного мовознавства та історії мови Донецького державного університету.

Практична шачущіси. дослідження полягає в тому, що ного результати можуть бути використані иа курсах морфології і синтаксису рідної та іноземної .мов у школі і вуй. у вузівських курсах «Запільне мовознавство». «Вступ до моиоішшсти;!» і «Типологія мов», прн чиганні спецкурсів, проведенні спсцсемінаріп. присвячених вивченню морфеміки, морфології і синтаксису граматичних категорій і одиниць мови.

Апробацій роботи. Основні положзиш і висновки роботи викладені в доповідях, прочитаних на Міжнародних науково-теоретичних конференціях у Донецькому ДУ (1994 р.. 1999 р.). на щорічних науково-праістпчші.х конференціях і наукових семінарах, що проводились у Горлівському державному иедіистіпуті іноземних мов. обговорювались на засіданнях кафедри російської мови і мовознавстві) Горлівського державного педінституту іноземних мов. а також висвітлювалися в публикаціях.

Обсяг і структура дпсерілціиного доеліджсшиї. Основний текст дисертації складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків використаної літератури (316 позицій) і має запільний обсяг 192 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У іісгуні обгрунтовується вибір темп, актуальність її дослідження, визначається ііого меіа. основні завдання і методи аналізу, розкривається практична значущість і наукова новизна дослідження, формулюються основні положенії», які виносяться па захист.

Розділ 1 - «Інфінітив як теоретична проблема» - присвячений (через віднссснпість інфінітив;! до числа спірних об'єктів .мовознавства) колу питань, які пов'язані з цією категорією і породжують дискусії серед лінгвістів різних шкіл і напрямів. У контексті розгляду подібних проблем порушуються: питання про вибір терміна для називання цієї категорії; питання про походження інфінітива з висвітленням думок про його виникнення: про частиномовний розподіл сучасного інфінітива.

Проблема походження інфінітива аналізується через розгляд думок про ііого виникнення з імені, прислівника, імені і прислівника разом узятих. Відзначається, що традиційною є точка зору «іменного» походження ■ інфінітива, обстоювана переважно компаративістами (наприклад. Ф. Бонном. А. Мсііє. О. Есперсеном. А. Бслнчсм. А. Досталом. О.О. Потебнею). Інфінітив слов'янських, германських і романських .мов ними описується як «скам'яніла відмінкова форма колишніх віддієслівних іменників» ІЄспсрссн. 1958: 159|. Лінгвістами звертається увага на нерпі а іс вираження цієї категорії формами давального, давального і знахідного, а також місцевого відмінков; розглядається механізм утворення інфінітива: від основ аориста шляхом приєднання колишньої флексії давально-місцевого відмінка жіночого роду основ на -і (*-(еі —* *-1і) |Журавлсв. 1991: 171: Иванов B.D.. 1990: 355]. Іменне походження інфінітива рядом вчених відхиляється. Припускається, що ця категорія є застиглою адвербіалізованою формою. Цс твердження будується на аналізі синтаксичних особливостей інфінітива і визнанні первинною ііого функції - функції прислівника додаткової дії з фінальним відтінком. Така функція трактується, наприклад. Ф. Травнічком. як «advcibium rcspccius».

У лінгвістиці наявні спроби вчених примирити, об’єднати зазначені точки зору з питання походження інфінітива. Так. ця категорія визначається, наприклад. Дж. Марваиом як «застигла, що вийшла завдяки адвербіалізації з парадигми форма порозділеного давально-місцевого відмінка» |Мапап. 1%(): 9|: до останньої в реченні можно одночасно поставити і дієслівне, і прислівникове питання, оскільки інфінітив «у своїй, первинній функції є прислівником додаткової дії з фінальним відтінком» IMarvan. I960: У|.

о

Існування різних підході в до проблеми походження інфінітива говорить про тс. що цс иикши» залишається нерозв'язаним. Однак набір представлених думок не заступає того, що виникнення інфінітива вчені пов'язують сам'с з фактом нсрсосмнслспня лексеми нсдієслівної частиномовної приналежності (в цьому плані між лінгвістами немає розходжені» у поглядах). .

При розгляді частиномовного розподілу інфінітива ми торкаємося думок про віднессність досліджуваної категорії до дієслова, до імені, до службових частіш мови із зв'язочпою функцією. І раді ці і і но інфінітив співвідносять з дієсловом внаслідок вираження ним ідеї дії. Як один із варіантів обгрунтування цієї точки зору в роботі згадується теорія репрезентації, висунута 0.1. Смирішш.ким і застосована З.М. Полоцькою. Т.М. Молошною. Л.Л. Булатним. Л. Бсббі. Зазначена теорія відображає формальне (морфолого-еннтакенчне) і змістове протиставлення в системі особових форм і вербоїдів.

При висвітленні думок про інфінітив як дієслівну форму порушується дискусійна проблема місцезнаходження цієї категорії всередині дієслова, тобто її піднсссністі до дієслівної парадигми (інфінітив - початкова і/чи неозначена форма дієслова). ' '

На противагу традиційній точці зору (інфінітив - дієслівна категорія) існують особливі інтерпретації інфінітива, які так чи інакше зводяться до ііого виведення з систем її дієслова. Так. склалася тенденція, по-перше, відділяти інфінітив від дієслова і розглядати ііого як субститут іменника (Ф.Ф. Фортунатов), як «продуктивний віддієслівний іменник, який може бути утворений від будь-якого дієслова в мові» ІУоуІСБ. 1970: 70] і яки/і має «тісні зв'язки з власне дієслівною системою» |Прокош. 1954: 217]. По-друге, інфінітив вважають особливою частішою мови (0.0, Потебня. О.М. ГІсшковськпіі. Л. Тсньср. Ш. Балл і. О. Єспсрсеи. І.Р. Вихованець та ін.). Робиться висновок, що завдяки іменному походженню інфінітив має семантичну і синтаксичну спорідненість з іменником, а приналежність до дієслова полягає в ііого використанні з «аналітичними синтаксичними морфемами, дієслівними модифікаторами» |Вихованець. І988:82|. По-третє, представники формально-граматичного напряму розглядають інфінітив як окрему частішу мови чн одну з «дієслівних частин мови» [Бсобн. 1985: І72|. яка випадає з типової для дієслівної парадигми системи дієвідмінювання, і відносять ііого до словотворення на противагу дієприкметнику як слову з формами підмінювання і поділу за родами, тобто прикметнику в широкому розумінні слова |днв. про цс: Ушаков. 1929:89-У0|. ’ ’ ’

Наведені приклади нетрадиційної інтерпретації інфінітива відрізняються розподілом ііого в системі частин мови. Однак наведені

рішення тією чи іншою мірою відривають ІпфІїїІТШІ під системII ДІЄСЛОВІ!, оскільки дієсловом тут інфінітив не ІЗШІЖІСТЬСЯ або підноситься до системи дієслова умовно.

Останнім часом до зазначених підходів до інфінітива було додано ііого тлумачення як службової частішії мови зі зв'язочиою функцією. Згідно і цією точкою зору. мовцями функціонально використовуються простіш і складений інфінітиві!. Складений інфінітивний член речення відрізняється під простого інфіїишва особливостями сполучуваності, структури (складенні! член речення, па відміну від простого, виступає як аналітичне утворення). .характером номінації. інформативною насиченістю і визначається як «повиозпачнпп» член речення [Журбина, 1995: 6; 10]. Простим інфінітив, «будучи інфінітивом за походженням, функціонально є діссловом-чв’язкоіо» і кваліфікується, відповідно, як «нсповнозпачниіі» інфінітив |Журбнна. 1995: 6; 11|. Водноч’ас

нсповнозначшій інфінітив - слу жбова частина мови, основне призначення якої - виконання функції -¡в'язки в реченні.

До кола поставлених і розглядуваних проблем увііішла й актуальна для ряду мов. зокрема, мов. ідо відносяться до балканського мовного союзу, проблема зіткнення (занепаду) інфінітива. Загалом у джерелах-відмічено факти як повної відсутності категорії іііфінітпва (в сскілюско-алсутськіїх. тупгусо-маїїьчжурськпх. кавказьких .дюнах), так і ііого інволюції (виродження) з одночасною заміною на аналогічні исіїїфіїїітивиі конструкції (в албаиськііі. болгарській, македонській, новогрецькій, циганській, румунській, сербохорватській мовах). У межах даного типологічного «пунктиру» зиаіішлн своє місце іі зафіксовані в літературі випадки «усічеиия» сфери застосування інфінітива: а) поява «ссміфіпітнва» (португальська. західно-романська ссфардська. понтіпськиіі діалект новогрецької) з ііого здат ністю вказувати на особу і число суб'єкта: б) особливості вираження модальних значень в іберійсько-кавказькій абхазькій мові: в) функціонування на місці описового футуру.му з інфінітивом конструкцій типу «Ьус + дієприкметник минулого часу дійсного стану» в західнослов’янській польській. Ці факти «зсуву» сфери застосування інфінітива вказують па процес стирання відмінностей між досліджуваною категорією іі елементами парадигмн дієслова.

До зазначених проблем додалося також питання про мсту появи інфінітива. Крім традиційного твердження проте, то інфінітив уклинився до складу вже наявних дієслівних форм, перспективною видається висунута сучасною науковою думкою (М.О. Луцспко) гіпотеза про виникнення інфінітива з імені як первинної форми існування одиниць мови для формування, дієслова як частини .мови і його поступове

зникнення внаслідок виконання вкачаної функції. Віпнавши то Т°'ІК> зору. ми одсря;\смо МОЖЛИВІСТЬ пояснити випадки інволюції (виродження) інфінітиви в монах, де. виконавши «пріпиачсну» йом\ функцію, інфінітив поступово щезає. функціонально «стискається».

Крім рочв'нчанпя намічених проблем, у цін частині дослідженій порушуються іі більш часткові мигання, що загалом. сприяє, на пан погляд, виясненню природи інфінітива (питания про вираження ді інфінітивом, про основну функцію цієї категорії, про ВІДПСССІІІСТІ інфінітива до числа морфем та ім.).

При аналізі перелічених проблем нами вісвітлювалпсі неоднозначні інтерпретації інфінітива. суперечливі судження вчених пре статус цієї категорії, і це ще більше дозволяє читачеві переконатися і тому, що інфінітив вже багато десятиріч відноситься до числа важливії? теоретичних проблем мовознавства.

У ріші.ті 2 - «Інфінітив як структурне і граматичне утворення» -зроблено спробу гранично повного онпсу структурних рис інфінітива ■ точки чору ііого походження ч імені для формування дієслова як частиш мови. Інфінітив походить ч «надр» давнього діалогу як первинної форми .мовного спілкування. На основі врахування характерних для давнього діалоп- простоти синтаксичних побудов і структури ііого складників (пор. вигуки), стислості і композиційної простоїп висловлювання робиться висновок, що первинний інфінітив пс міг бути членованим утворенням. Він повинен був оформлятись тільки фонетично - і то тільки при переміщенні -і діалогу в монолог.

Якщо діалог характеризується принципом економії часобів словесного вираження і рсплікуваншш. перериванням. тобто дискретністю викладу, то репліки, що іід\ть одна '¡а одною в порядку чергування і/чи переривання, обов’ячково супроводжуються пауча.мн. Зважаючи па це. кінцевіш інфінітивний сегмент первісно використовувався для утворення цієї «научи», «крапки» в кіпці слова, тобто мав не граматичне чпачення. а був фонетичним елементом, структурним додатком, який слугував для реалізації ідеї припинення викладу.

З почнції фізіології подібну «крапку» могли утворювати кінцеві консонанти /тішу слов'янського -Г. германського -п. -б; романського -її. оскільки вимова твердого приголосного фізіологічно зумовлена «прикриттям», звуженням мовленнєвого апарата. При вимові кінцевого голосного (як в інфінітивних завершеннях -Іі. -Іу слов'янських; -її. -бс романських мов) чн м'якого приголосного чіпка (як -І' слов'янських мов) відбувається «слабкий рух уперед» (за зауваженням О. Брока. - Див.: Энциклопедия славянской филологии / Под ред. И.В. Ягпча: 125)

артикуляційного апарата. тобі о ру х до продовження викладу, до монологічації.

У рочділі описана природа походження «кореневих» (термін Робсрта Дж. Джефферса). або нечлеповапнх інфінітивів/тішу рос. «печь», «течь», «чссть» (частар. у чиаченні «чтати»/«иочнтапі»). «семь», «мочь»: польськ. «str/.ус». «srl/.сс». «ііпс». «сісс» (у чначенні «тектп»), «г/.сс». «Ьіес»: англ. «read», «lliink». «say», «lake»/. В тоіі час як германські інфінітиви первісно були нсчлсиоваппмп утвореннями, що пояснюється їх •збереженим чв'ячком і давнім діалогом, то слов'янські структури виникли шляхом члиття сегмента -чь (польськ.-с) і інфінітивним словом /пор. давньоруськ. «мочи», «речи», «печи»/.

У рочділі а налічується структура діалектних і просторічних варіантів інфінітивів/типу утворень ч детерминативами -sli/-s’|l'| чи -sly. -i|f| ч «надставками» -кн. -очкн. -енькн. -онькп. -упечкп. -уні. -усі. -усічкн/. рочглядається питания «ііаііовшоваїюсгі» інфінітива елементами граматичного ¡місту. Досліджуються іпфіпітпвні структури чі чворотпимп чайменішкоілімп утвореннями /гину рос. -ся. укр. -сь/-ся. білор. -ся/-цца. ссрбо.хорв. «се», чсеьк. «sc», польськ. «si?», англ. «self», ні.м. «sicli». фрНІІЦ. «sc», ісп. «sc» і т.п./. які поділяються ¡а ступенем рухливості покачнпка чворотності на три типи: ііс/ц-х.таїїіі. рух.пишії. луііпатііі. Тут же аналічуються типи аналітичних інфінітивних конструкцій, які спгналічують про значения наспва.

Виходячи іч спостережень над фактами формулюємо такий висновок: інфінітив апалічованих груп мов псрвіспо був печлеповаппм утворенням, ускладненим (у всіх досліджуваних, окрім англійської мови) структурними елементами фонетичного (але пс граматичного) походження. При втраті первинної могпвовапосіі і наповтнованості дієслівними чмістами у структурі інфінітива виникли граматично чпачущі елементи, поява яких викликала тенденцію до його членування. Тому ч точки чору флективної морфології сучасний інфінітив є членованим утворенням, рсирсчснтованнм синтетичними і аналітичними типами.

У роиілі 2 рочгляпмо питания про віднсссність інфінітива до дієслівної парадигми і до егпмолоіічного джерела - імені - і досліджено набір притаманних інфінітиву граматичних очник. Відчпачається. що погляди вчених, ч одного боку. ТИХ. І но виводять інфінітив іч дієслівної парадигми, розглядаючи ного як а) субститут іменника (Ф.Ф. Фортунатов. Є. ГІрокош. Дж. Воіілч). б) окрему'частішу мови (0.0. Потебня. О.М. Пєшковськнй. Д.М. Ушаков. Л. ІЗєббі). в) «нульову» категорію (С. Карцсвськпіі. В. Скалічка. Р. Якобсон); іч іпнюго - тих. що включають інфінітив до парадигми (Г.П. Павськпн. 1.1. Давидов. Ф.І. Буслаєв, В. Гумбольдт. К.С. Аксаков. В.В. Богородицькпіі. 0.0. Шахматов. А. Достал.

1. Польдауф. К. Свобода. Ф. Травиічск). видаються крайніми. Включения інфінітиві) до парадигми ис враховує того, що мдеїш парадигму виражають словозмінні категорії часу, особи і підпорядковані осооі категорії числа і роду. Неспроможність інфінітива виражати ці категорії, сішалізувати ту чи іншу граматичну модифікацію, не роошь. ио-\\сршс. інфінітив ні опорною дієслівною словоформою, граматично однорідною словозмінній парадигмі, ні первинною. базовою словоформою, від якої творяться всі інші, тобто інфінітив, не входячії до'дієслівної парадигми. НС МО/КС бути початковою формою дієслова. Гіо-другс. репрезентуючи дієслівну лексему в складнііі системі ДІЄСЛІВНОЇ СЛОВОЗМІНИ і формотворення, інфінітив ча характером своєї граматичної семантики протистоїть предикативним формам іі атрибутивним категоріям, називає дію в «чистому» вигляді. Тому інфінітив ис можна виводити :і класу дієслівних слів. По-третє, інфінітив не є нульовою формою, оскільки у мовленні в ньому завжди міститься вказівка на час протікання дії і особу (предмет), пов'язану (-піі) з процесом. Якщо погодитися з думкою, що інфінітив - етимон дієслова, що виник для того, «щоб підготувати грунт для формування дієслова як частини мови» |Луцснко 1997: 541. то тоді саме його існування вказує на исвиїїй зв'язок інфінітива з дієслівною плрадпгмаю. Якщо іпфінітіїв дав початок дієслівній парадигмі, то він не усупснпи від неї. а підключений до неї. ІІсипражспість же в інфінітиві основних дієслівних категорій робить його окремим морфологічним розрядом незмінних слів і оцінюється як неозначена плдпарадигматпчіїа дієслівна категорія, як категорія узагальнення дієслівних змістів, що стоїть над парадигмою і вживанням.

Інфінітив як морфологічне утворення розглядається як представник дієслівної лексеми, як дієслівний репрезентант. Із відомого набору дієслівних ознак інфінітиву притаманні граматичні категорії виду, стану, псрсхідпості/ііспсрсхідністі (в досліджуваних слов'янських) і тільки станових ознак (у досліджуваних германських і романських мовах). Дієслівних категорій абсолютного часу, особи і числа в аналізованих мовах (окрім почасти португальської) інфінітив не виражає, отже, він байдужіш до категорії способу і ис входить до парадигми дієслова. Головне для інфінітива - представляти дію як факт лексичної (первинної) семантики; інфінітив позбавленні'! граматичних «напластувань» внаслідок-потреби позначати в мовленні саме такого роду значення.

Будучи етимоном дієслова і репрезентуючи в «чистому» виді дієслівну лексему в складнііі системі дієслівної словозміни і формотворення, інфінітив за характером своєї граматичної семантики оцінюється як особливий морфологічний розряд незмінних слів, як невизначена падпарадпгматична ііамодальиа дієслівна категорія.

Морфологічні риси іііфінішва відображаю зься в ното снніакснсі. між морфологічними і синтаксичними параметрами інфінітива існує •іакоиомірнпіі ’ш'ячок. Цей зв'язок іюлягяє п тому, що при мінімальному вираженні морфологічних ознак інфінітив - поліфункціопальна категорія, що займає (з різним ступенем вияву) позиції предикатншіі. «пояснювальні», в сполуці з супроводжувальними словами, і незалежні позиції, позиції компонента інфінітивних речень (у членованих)', позиції вставного компонента речении (у нсчдсисшші.х конструкціях). При цьому, будучи позначенням аостракіного амодального концепта дії. інфінітив досліджуваних слов'янських, германських і романських мов у мовленні набуває модального (реального іі ірреального) забарвлення, репрезентованого звичайно за допомогою додаткових маркерів (спеціальних слів, інверсії, інтонації).

У цііі частині дисертаційної роботи зроблені спроби узагальнення вже відомих фактів і введения до пауковою обігу маловідомих даних і найновіших положень про предмет дослідження.

У розділі 3 - «Типологія інфінітива як вставного компонента речення» - ми. перед тим. як перейти до опису об'єкта дослідження, порушили загальне питания про вставний компонент, торкнувшись ііого історії та проблематики. Висвітлюючи типологію інфінітива як вставного компонента речення, ми обчислили па матеріалі художніх текстів письменників реалістичного напрямку XIX і XX сторіч, словникової і граматичної літератури всі ііого конструктивні і семантичні типи.

При аналізі конструктивної типології інфінітива як вставного компонента речення, куди у війшли інфінітиви як вставні слова (ВС) і як компонент вставних словосполучень (ВСС) пі речень (ВР). т-иг виявлено II7 речеш., що утворили N структурних груп інфінітивних ЦС. ВСС (ВР). Але не всі ВСС (ВР) з інфінітивом утворили нсвиі граматичні типи, деякі з них - застиглі, ізольовані структури, що втратили живі зв'язки зі своїми структурними складниками. Наявність таких ідіоматичних, особливих у структурному відношенні ВСС (ВР) указала на рсліктовість. падлпшковість категорії інфінітива, адже, як відомо, ідіоматпзація - іісмішутіш наслідок зникнення як лексичних значень слів, так і власне самих слів (у тому числі іі інфінітивних).

Досліджуючи кількісним склад ВС-іпфіпітивів. ми зробили висновок про їх архаїзацію внаслідок того, що в одних мовах інфінітивні ВС взагалі або зовсім не представлені (германські, романські), а в інших, де цсіі конструктивний тни використовується (слов'янські), набір ііого речень обмеженим (15). Цсіі факт відноситься нами до тих. що ілюструють процес «подолання» інфінітива, вихід цієї категорії з досліджуваних мов.

Гір» висвітленні семантичної типології інфінітива як вставного компонент;] речення памп було виявлено 5 ссманпічішх типів: інфінітивні парантези. які: 1) містять розумову. логічну оцінку ступеня достовірності повідомлення, тобто роїумо/ііііі тшг. 2) виражають емоціііну оцінку того, про що говориться в реченні. 10010 смошапиіі тіш: 3) характеризують відношення до способів вираження думки, тобто оціночний тіш. 4) указують на скспресшнпш характер ішслоплюпанші. тобто сксіцк’сішіііін тип: 5) установлюють відношення мі'1' частинами г>пс.'шв.іюг>'лиші. тобто з’сОнуаа.їі’ію-шшсііюааїьнш'і ссмантичнші тип. Па основі розглянутого матеріалу було зроблено висновок про розмаїті я значень шфінпшмшх ВС. ВСС (ВР). . ................

Однак, досліджуючи художні тексти шісьмсшшків-реалістіп XIX і XX сторіч, ми. описавшії частоту їх функціонування, не помітили всіх раніше виявлених інфінітивних ОС. ВСС (ВР). Інфінітив як ВС у неслов'янських (англійських, французьких) аналізованих текстах не зустрівся. У слов'янських (російських, українських, польських) художніх текстах він як ВС непродуктивний. оскільки -¡береглися лише деякі речення, набір і частота вживання яких мас тенденцію до зниження. Через тс було зроблено висновок, що іпфініїнв як ВС у досліджуваних мовах з аналітичною будовою (германських, романських) не використовується, у синтетичних (слов'янських) уживається! але внаслідок малочастотпості цсіі структурнші тин с архаїчним явищем.

Усі розглянуті мови накатові і малочастопшм уживанням інфінітива в складі ВСС (ВР). Гірп цьому спостерігається тенденція до зменшення списку інфінітивних ІЗ С С (ВР) при порівнянні ІІОГО кількісного складу в текстах XIX і XX сторіч.

Зміни, що спостерігаються в структурі будь-якої мови (цс стосується і вставних компонентів речення), ис зводяться тільки до зникнення з узусу архаїчних слів і словосполучень. Визначальним у розвитку лексики є поповнення її ресурсів новими, раніше не існуючими елементами. Так. ми помітили, що інфінітивні парантези, виходячи з мов. замінюються сипоіймічпимп утвореннями, які передають ті ж самі значення і відрізняються від вставних компонентів з інфінітивом структурою і показниками грпмашчшіх зв'язків (формами слів, иаявністіо/відсутністю прийменників, сполучників і нодібн.). Гірп цьому аналоги інфінітивних парашез - продуктивні компоненти речення, вживаність яких неу хильно зростає. Всі багаточаеготпі аналоги с ВС. а не ВСС (ВР). що говорінь про виявлення в мовному механізмі такого прагматичного фактора, як принцип економії мінаспптих засобів.

Отримані в цьому розділі факти дозволили вису нути тезу про тс, що інфінітивні парантези, ставши архаїзмами, зазнали природного

мовного процесу переходу на периферію учусу. Зачначсні факти, таким чином, підтверджують вису путу сучасною науковою думкою гіиотечу про чагальномовну тенденцію чппкпсипя (чанеиаду) інфінітиви. Дані нашої роботи дочволплп сформулювати ряд ,\ніііерса.тіп:

1. Інфінітпв як вставне слово в мовах і аналітичною будовою' не використовується.

2. Інфінітив як пстаг-нс слово в мовах ч синтетичною будовою -архаїчне явище.

3. Інфінітив як частина вставного словосполучення (вставного речення) із мовах ч аналітичною і сипгсіичпою будовою є чііпкаючнм. архаїчним явищем.

4. Чим стрімкіший вихід іпфіпітпвнпх вставних словосполучень (вставних речень) ч мов. тим активніше чростапня вживання їх аналогів.

5. Тільки слова у ролі вставних компонентів речення є активно використовуваними синонімами до інфіпшівних вставних слів, вставних словосполучень, вставних речень.

У ііпсінтьчіл узагальнені основні положення дисертаційного дослідження: .

- Структурно-типологічний аііаліі інфінітива доцільно проводити, виходячи ч того, що інфінітив - категорія, які виникла для формування дієслова як частини мовп і дала початок дієслівній парадигмі. Інфінітив - первинна форма перетворення іменних концептів у дієслівні, своєрідний етимон дієслова, якші подає дію абеіракцю, завдяки чому він є ядром дієслівної ссманіпки.

- Інфінітив слов'янських, германських і романських мов як структурне утворення можна рочглядапі як первинно пероччленоваиу категорію, ускладнену (в усіх досліджуваних .мовах. окрім англійської) структурними елементами фонсінчного (але не граматичного) походження. Співвідношення ч ¡ппшми носіями дієслівних чначень. а також підсвідоме використання прп оцінці (¡юрм флективних мов принципу чалишкового членування -• основні фактори «появи» в структурі інфінітива граматично чначущих елементів, становлення ного членування.

- З огляду на тс. що інфінітив передає дію абстрактно, псвіпначсно. він може тлу.мачппісь як (індефінітна) надпараднгматична дієслівна категорія, категорія узагальнення дієслівних чиачепь.

- У граматичній системі досліджуваних мов інфінітив виступає абстрактним (нмодальпнм) рсирс чен гапгом дії; він є посієм модальних чначень тільки вторинно (череч уживання додаткових функціональних маркерів).

- Прп мінімальному вираженні морфологічних очнак (виду і псрехідності/нспсрсхідпості в досліджуваних слов'янських і тільки

станових ознаку германських і романських мовах). інфінітив як аморфне морфологічне утворення набуває ситуативної часової і особової орієнтації. модальних (рсальїшх/ірреальші.ч) значень. Можна стверджувати, що інфінітив є по.ііфу нкціональїіоіо категорією, яка 'заміщує (і рпшім ступенем вияву) по їпції иредикаишні. непредикатпвиі. нечалежні. ночиції компонент інфінітивних речень (у розчленованих структурах): пояіції вставного компонента речення (у псчлсіїоваппх конструкціях). .

- Інфінітив як вставне слово в мовах і аналітичною будовою (англійській, французькій) не впкорисіовується. в мовах ч синтетичною будовою (росіііеькііі. українській. польськії'!) - архаїчне явище.

- Інфінітив у складі вставного словосполучення (вставного речення) із мовах з аналітичною (в англійській, французькій) і сіштспічіюю (російській, українськіїї. польській) будовою є '¡никаючим явищем.

- Паралельно ч ідіомаї ичацісто іі архаїзацією інфінітива як вставного компонента речення спостерігається процес чростаніїя вживаності аналогічних структур.

- Тільки слова (а пс словосполучення і речення) як вставні компоненти є активно використовуваними синонімами до інфінітивних вставних слів, вставних словосполучень, вставних речень.

Обґунтовапі факти дозволили говорити про -зниження рівня вживаності інфінітива в слов'янських, германських та романських мовах.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Обчор существующих подходов к инфинитиву // Функціональна граматика / Течи дон. Міжнарод. ііаук.-тсор. конф. -Донецьк: Внд-во Донецьк, ун-ту. 1994. — С.31—32.

2. Лингвистические учення об ппфппптпвс // Гумаппстіїчсскнс

основы педагогической концепции 11.К. Крупской и современность / Тезисы докл. н сообщений Междун. паучп.-нракт. коїк|>. - Горловка. 1994.

- С.275-277. ’ ’

3. Морфолого-снитаксическая природа ннфнинтнва (па материале русского, украинского п англпііского языков) // Нариси досліджень у галузі гумпнітарннх паук в педвучі / Матеріали конф. ч підсумків паук, роботи кафедр. -Горлівка: ГДПИМ. 1995. -С.195-199,

4. О морфологическом статусе ппфшппнва (пегорпко-тііпологіїчсскіїіі аспект) // Нариси досліджень у галучі гуманітарних наук в педвучі / 36. наук, та паук.-метод, праць. - Впн.П. - Т.2. - Горлівка: ГДППМ. 1996. - С. 133-135 (співавтор - М.О. Луценко).

5. Структурные типы ішфішмі ивоп п славянских ячыках// Нариси досліджень у галучі гуманітарних наук в педвучі І Зо. наук, та паук.-метод. пр. — Вііп.іі. -Т.2. - Горлівка: ГДПІІМ. І996. - С.50-52.

. 6. Ипфиппгпв как вводный компонент предложения // Вісник Донецького університету. - Серія В: Г\маппарпі па\кп. - 1998. - №2.-

С.266-271. ‘ ' . ' '

7. К вопросу о выражении инфинитивом ирреальных модальных чначенпй (на материале славянских, германских, романских ячыков) // Теоретическая и прикладная ссмашнка. Парадигматика и синтагматика ячыковы.х единиц: Сб. науч. тр. - Краснодар. 1998. - С.209—214.

8. К вопросу о выражении инфинитивом реальных модальных чначенніі (на • материале славянских, германских, романских ячыков) // Лсксико-ссмантичсскнс проблемы и антропология лингвистики: Сб. науч. тр. / Кубан. гос. ун-г. - Москва - Краснодар. 1999. - С.269-273.

9. Про відношення інфінітива до'дієслівної парадигми в мові та мовленні (на матеріалі слов'янських, германських і романських мов) // Лінгвістичні студії: Зо. наук, праць. - Вин. 5. / Укл. А. Загпітко (наук, ред.) та ін. - Донецьк: Дон ДУ. 1999. - С.55-58.

10. О функцнопароваїпін ішфпиігпша в иочпцпп нечависимого члена предложения (па материале русского, украинского, польского, английского, французского ячыков) // Наука і сучасність: Зо. наук, праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. -Впп.2. - 4.5. - !(.: Логос. 1999. -С. 165-171.

Л НОТАЦІЇ

Герасименко І. А. Типологія інфінітива (па матеріалі

слов'янських, германських та романських мов). - Рукопис.

Дисертація па чдобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук ¡і спеціальності 10.02.15 - чагальне мовочнавство. -Державшій університет. Донецьк. 2000.

Дисертація присвячена питанню типологічного статусу інфінітива, при рочв'ячапні якою рочглядаюгься структурнніі і

функціональніш боки іік]>іні і нікі. його семантика. В роботі перевіряється висунута сучасною науковою думкою ті но теча про явище реліктовості інфінітива, що досліджується в контексті проблеми виникнення категорії інфінітива. її структурної будови, набору граматичних властивостей. Для перевірки чачпаченної гіпотечи виділено конструктивні і семантичні типи інфінітива ч описом у чісгавлювальпому плані частотності їх

функціонування, рочглянуто тенденції в рої витку аналогів інфінітивних утворень. Об'єктом типологічного дослідження в дисертації ВИСТУПИВ

інфінітив у функції почленованого вставного компонента речення на матеріалі даних чі слов'янських, германських і романських художніх текстів письменників реал ¡епічного напряму XIX і XX сторіч. Результати аналізу підтвердили гіпотечу про чагальномовну тенденцію чппкіїсиня (чанепаду) інфінітива і пояснили спірнс питання-про мету його появи: інфінітив як категорія узагальнення, яка стоїть над парадигмою і вживанням, міг виникнути з імені для того, щоб підготувати «грунт» для формування дієслова як частішії мови.

Ключові слова: пндиараднгматичнпп. »модальний, парантеза, інфінітіївіініі аналог, універсалі».

Герасименко И. А. Типология инфинитива (на материале славянских, германских и романских языков). - Рукопись.

Диссертация на соискание учепоіі степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.15 - общее языкознание. -Государственный университет. Донецк. 2000.

Диссертация посвящена вопросу типологического статуса инфинитива, при решении которого рассматриваются структурная и функциональная стороны ппфнпнтнва. его семантика. В диссертационном исследовании определено отношение ннфшштіша к глагольной парадигме и к этимологическому источнику -имени - и исследован набор присущих инфинитиву грамматических признаков. Инфинитив как морфологическое обрачование рассматривается п качестве представители глагольной лексемы, как глагольный рспрезсиїапт. Ич пчвестного набора глагольных признаков инфинитиву присущи грамматические категории вида и псрсходностн/нспереходности (в исследованных славянских) и только залоговых признаков (и исследованных германских и романских языках). Глагольные категории абсолюшого времени, лица п числа в рассмотренных языках (кроме оічасіп португальского) пифиинтпв не выражает, он безразличен к категории наклонения н не входит в парадигму глагола. Главное для ипфшитша - представлять действие как факт лексической (первичной) семантики: инфппитпв лишён

грамматических «напластовании» в силу потребности обозначать в речи такого рода смыслы.

В работе проверяется выдвинутая современной научной мыслыо гипотеза о явлении рсликтовостн инфинитива, что исследуется в контексте проблемы возникновении категории шіфііиптпвл. её структурного строения, набора грамматических свойств. Для проверки означенной гипотезы выделены конструктивные и семантические типы ннфнинтпва с описанием в сопоставительном плане частотности пх

функционирования, рассмотрены тенденции в развитии аналогов инфинитивных образовании. Объектом типологического исследовании в диссертации выступил инфинитив и качестве нечленимого вводного компонента предложении па материале данных іп славянских, германских и романских художественных текстов писателем реалистического направлении XIX и XX веков. При анализе конструктивной типологии инфинитива как вводного компонента предложения, куда вошли инфинитивы как вводные слова (13С) и как компоненты вводных словосочетаний (ВСС) и предложении (ВГ1). выявлено 117 речений, образовавшие 8 структурных групп'инфинитивных ВС. ВСС (ВГ1). При освещении семантической типологии инфинитива как вводного компонента предложении образовано 5 семантических . типов: инфинитивные парантезы. I) содержащие рассудочную, логическую оценку степени достоверности сообщении, т.с. рассудочный тни: II) выражающие эмоциональную опенку того, о чем говорится в предложении, т.с. эмчппшный тни: III) характеризующие отношение к способам выражении мысли, к стн.но высказывания, т.с. оценочный тип: IV) указывающие на экспрессивным характер высказывания, т.с. экспрессивный тин: V) устанавливающие отношение между частями высказывания, соединения или пояснения части высказывания, т.с. соеОиняюгце-пояспяищпи семантический тин. На основе рассмотренного материала был сделан вывод о многообразии значений инфинитивных ВС. ВСС (ВП). Исследуй » художественных текстах частоту функционирования инфинитивных ВС. ВСС (ВГ1). были обнаружены не все раннее выявленные ппфпшппвные парантезы. Имфпппгпв как ВС в неславянских (английском, французском) анализируемых текстах не встретился. . В славянских (русском. украинском. польском) художественных текстах он в качестве ВС непродуктивен, т.к. сохранились лишь некоторые речения, набор и частота употребления которых имеет тенденцию к снижению. Рассмотренные языки показательны ма.точастогиой употребительностью инфинитива в составе ВСС (ВП). Отмечена тенденция уменьшения списка инфинитивных ВСС (ВП) при сравнении его количественного состава. Было обнаружено, что инфинитивные парантезы, уходя из языков, заменяются синонимичными образованиями, выражающими то же содержание н отличающимися от вводных компонентов с ппфпшшшо.м структурой и показателями грамматических связен. Выявлен рост употребительности аналогов инфинитивных парантез, причем все аналоги являются ВС. а не ВСС (ВП). что говорит о появлении в языковом механизме такого прагматического фактора, как принцип экономии речевых средств. Результаты анализа подтвердили гипотезу об общеязыковоп тенденции

18 . исчезновения (упадка) инфинитива п объяснили являющийся спорным вопрос о цели его появления: инфинитив как категория обобщения, стоящая иод парадигмой и употреблением, мог возникнуть нз имени для того, чтобы подготовить «почву» для формирования глагола как части речи.

Ключевые слова: надиарадиі машчсскніі. амодальныи. парантеза, инфинитивный аналог, универсалии.

Gerasimenko I.A. Typology of the Infinitive (on the material of the Slavonic. Germanic and Romanic languages). - Manuscript.

A thesis Гог a Candidate of Philology's degree, speciality 10.02.15 -General Linguistics. - State University of Donetsk, the year 2000.

The. thesis is devoted to the problem of typological status of the Infinitive. In solving the problem the author examines into the structural and functional aspccts and also semantic characteristics of the Infinitive.

The paper aims (o verify (he current scientific hypothesis about the relic nature of the Infinitive, which is investigated within the context of the origin of the Infinitive category, ils structural peculiarities and grammatical properties. To verify the given hypothesis the author singles out constructivo and semantic types of the Infinitive giving a comparative discretion of the frequency of their functioning and examining tendencies in the development of analogues of infinitival constructions. The comparative invcrstigation deals with the Infinitive as ail indivisible introductory component of the sentence, the language material being taken from Slavonic. Germanic and Romanic fiction by realistic writers of the XlXth and XXili centuries. The results of the analysis have affirmed the general linguistic tendency of the disappcamncc of the Infinitive and clarified the issue of the purpose of its cmergcncc: the Infinitive as a catcgoiy of generalization existing ;ibovc paradigm and usage could derive from the noun in order to prepare the ground for the dev elopment of the verb as a parts of speech.

Key words: supraparadigmatic. aniodal. parenthesis, infinitival analogue, univcrsals. .