автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Трансформационные и модернизационные аспекты политической системы современной Украины: политологический анализ

Полный текст автореферата диссертации по теме "Трансформационные и модернизационные аспекты политической системы современной Украины: политологический анализ"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦЮНАЛЬНІІХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Категоренко Олександр Іванович

УДК 321.02:001.8 (477)

Трансформаційні та модернізаційні аспекти політичної системи сучасної України: політологичний аналіз

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теоретичних і прикладних проблем політології Інституту політични> етнонаціональних досліджень НАН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України Михальченко Микола Іванович,

головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Офіційпі опоненти: доктор політичних наук, професор Пойченко Анатолій Михайлович,

. Одеський регіональний Інститут державного управління

Національної Академії державного управління при Президентові України, директор - проректор

кандидат політичних наук, доцент Ільчук Леонід Іванович,

Центр перспективних соціальних досліджень Мінпраці України та НАН України

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, кафедра політології

Захист відбудеться 2004 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 26.181.01 Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, зал засідань вченої ради ( кім. 202 ).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (м. Київ, вул. Кутузова, 8,кім.218 ).

Автореферат розісланий

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор політичних наук

Левенець Ю. А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема реформування політичної системи українського суспільства впродовж останніх років стала пріоритетним напрямком діяльності як органів влади, так і громадсько-політичних об'єднань. Йдеться про удосконалення відносин на рівні законодавчої, виконавчої та судової гілок влади у напрямку зміцнення демократичних засад їх функціонування та розвитку. Ключовим моментом політичної реформи став перехід від компілятивних систем і органів влади перших років незалежності до систем і органів демократичної, соціально-правової держави, перерозподіл повноважень між парламентом, президентом та урядом, а також налагодження цивілізованої взаємодії між державою і громадянським суспільством. Такий новий підхід до влади в Україні взагалі, перерозподіл її функцій і повноважень передбачає внесення істотних змін до Основного закону держави -Конституції.

За змістом, здійснювана політична реформа за намірами частини політичних сил означає пошук оптимальних форм поєднання президентської і парламентсько-президентської форми правління, що передбачає, з одного боку, додаткові повноваження для парламенту ( зокрема, для такого парламентського інституту як “парламентська більшість” ), а з іншого - формально існуючих, але реально поки що слабких і маловпливових інститутів, якими на сьогодні залишаються політичні партії та громадські організації і рухи. За умов здійснення узгодженого варіанту політичної реформи їм відводиться провідна роль як у формуванні парламенту, так і уряду та органів місцевого самоврядування. В той же час, варто врахувати позицію політичних сил, які прагнуть посилення президентських повноважень або переходу до парламентської республіки.

Проте, як показала практика обговорення проектів реформ спочатку суспільством, а потім і на рівні парламенту, запропоновані моделі реформування влади викликали неоднозначну оцінку цеяких пропозицій. Це означає, що успішне проведення політичної реформи як максимум потребує громадського консенсусу, а як мінімум - пошуку політичного компромісу між владою і зпозицією. Звідси випливає висновок щодо реформи влади не як короткочасної дії, пов’язаної із текстуальними змінами до конституції, а як складного, конфлікторозв’язуючого і поетапного троцесу політичних компромісів, узгоджених позицій з принципових питань структурних та нетитуційних змін і механізмів їх реалізації на практиці.

На сьогодні ж проблема полягає у тому, що і влада, і опозиція визнають доцільність толітичної реформи, але кожен із них розуміє її по-своєму. Тому є небезпека, що наслідки ідійснення реформи не стільки сприятимуть консолідації суспільства та політичних еліт, скільки х поляризації. Саме тому виникає пагальна потреба науково-політологічного аналізу як мети

механізмів реалізації реформи, так і рефлексії щодо її очікуваних наслідків. Нажаль, концептуального аналізу як позитивного, так і негативного результату цього процесу цілеспрямовано не проводиться, що залишає місце для теоретичної плутанини і політичних спекуляцій.

Враховуючи сказане, можна зробити висновок, що проблема дослідження політичної реформи в нашій країні набуває як науково-теоретичного, так і суспільно-практичного значення Лише завдяки цьому є можливість ефективно вирішувати політичні проблеми суспільногс розвитку в інтересах громадянського суспільства і держави, а не окремих груп корпоративний інтересів.

Зв'язок роботи ї науковими програмами, планами, темами. Обраний папрямої дослідження викопаний у межах науково-дослідної теми відділу теоретичних і прикладаю проблем політології Інституту політичних і етнонаціональїшх досліджень НАН Україні “Політична система та інститути грамодянського суспільства в сучасній Україні ( І кв. 2002 р. -

IV кв.2004р.)” НДР № 0102 и 002865. Результати особистої участі автора у цьому дослідженн публікувалися у наукових фахових виданнях України та у вигляді тез науково-теоретичних т; науково - практичних конференцій .

Об єктом дослідження є політичний процес в сучасній Україні як єдність стабільних змінних складових політичного життя, об’єктивних и суб’єктивних факторів ПОЛІТИЧІІОП розвитку.

Предметом дослідження виступають системно-іпституційні зміни у системі влади Україні як процес і мста здійснення політичної трансформації і модернізації.

Вказані фактори обумовили мету дисертаційного дослідження. Вона полягає у визначенії об’єктивної необхідності та доцільності здійснення реформування політичної системі українського суспільства на етапі її трансформаційного розвитку і модернізації.

Для реалізації вказаної мети необхідно виконати наступні завдання'.

- окреслити теоретико - методологічні принципи політологічного аналіз трансформаційних процесів;

- розкрити характеристики аналітичних і синтетичних методів дослідження політичне модерпізації в пострадянських країнах;

- здійснити порівняльний аналіз авторитаризму і демократії як інституційних типі політичних систем;

- методом системного аналізу визначити особливості політичних систем і політичнії режимів у пострадянську добу;

- оцінити доцільність трансформації президентсько-парламентської моделі влади парламентсько-президентську;

з

- визначити роль конфлікту політичних інтересів як детермінанти реформування влади;

- охарактеризувати етапи здійснення інституційних змін протягом періоду державності України;

- показати місце виборчих систем у контексті тактики і стратегії реформування політичної :истеми.

Методи дослідження. З огляду на складність проблеми, дисертант спирався як на філософські, загальнонаукові, так і конкретні методи політології, адекватні об’єкту та предмету пізнання. Щодо загальнонаукової та філософської методології, то при дослідженні автор спирався, насамперед, на принципи розвитку, історизму, детермінізму, об’єктивності. Важливе місце тут посіли також принципи системного підходу та структурно-функціонального аналізу, емпіричного узагальнення подій і фактів, а також методи моделювання, порівняльного аналізу та екстраполяції. Виходячи із специфіки предмета дослідження, дисертант користувався також методами

інституційного та сценарного політологічного аналізу, конфліктології, експертних оцінок, вибору альтернатив та політичного прогнозувати в аспектах, які використовують політичні науки.

Поєднання різного характеру і рівня методологічних принципів та підходів політичного пізнання зумовило своєрідність дисертаційного дослідження та його результатів.

Наукова новизна дисертації полягає в обгрунтуванні політичної реформи як доцільного чинника трансформаційно-модернізацішшх змін політичної системи України на етапі переходу від посттоталітарпих (квазідемократпчних ) моделей політичних систем до демократичних. На захист виносяться наступні положення:

• Визначено, що концептуальною системою знань щодо політичних відносин на етапі

докорінних змін від іюстготалітарної політичної системи до демократії може виступати

транзитологія - сукупність теорій перехідного періоду, яка дозволяє здійснювати системний

аналіз детермінант і факторів модернізацій постсоціалістичних країн;

• Конкретизовано і узгоджено між собою систему аналітичних методів дослідження процесів політичної модерпізації, серед яких провідне місце, на думку дисертанта, належить методам історико-порівняльного та інституційного аналізу, експертних оцінок, вибору альтернатив та сценарного підходу, які у сукупності дозволяють створити пізнавальну концепцію політологічного аналізу таких перехідних країн, як Україна;

• Обгрунтовано положення, згідно якого інститути політичної системи авторитарного тішу вибудовуються та функціонують за принципом ієрархічної підпорядкованості та жорсткої централізації влади, тоді як політичні інститути демократії функціонують за принципами співробітництва і творчої, “м'якої” конкуренції, горизонтальної і вертикальної взаємодії, самоорганізації та децентралізації управління;

• З’ясовано, що особливістю системи влади у пострадянську добу є симбіозність раніше

набутих політичних технологій, політичної культури і нових суперечливих технології . здійснення влади, сутність яких полягає у домінуванні корпоративних зв’язків на; легітимними відносинами, з одного боку, та декларативними демократичними політичнимі цінностями і стандартами управління суспільством і державою, які закладені в Конституції* України, але дуже повільно стають нормами практики політичного життя, з іншого;

• Доведено, що реформування системи влади в Україні є політичним засобом розв’язанії: конфлікту інтересів між традиційними ( консервативними ) методами політичного управлінню та сучасними (конституційними) засобами політичного регулювання політичного життя і Україні, які за зразок беруть Європейські технології управління і самоврядування;

• Визначено головні етапи реформувати владпих інститутів в українській державі і показане що одним з найважливіших напрямків реформи політичної системи України є трансформаці владно-централізоваиих відносин у владно - самоорганізаційні. Такий шлях дозволя гармонізувати взаємовідносини центру і регіонів, держави і громадянського суспільства;

• Проаналізовано моделі виборчих систем, що діяли протягом усього періоду державне незалежності, крізь призму стратегії і тактики переходу від пострадянсько (квазідемократичної ) моделі влади до демократії. Зроблено висновок, що на сучасному етап політичного розвитку України виборча система на пропорційних засадах буде більше сприяті демократизації суспільства і підвищенню відповідальності влади перед народом.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягас у тому, що положення висновки дисертації дають можливість для нарощування потенціалу політичних наук при аналі: політичних процесів в перехідних суспільствах, при розробці теоретичних моделей реформували політичних систем транзитних суспільств, рекомендацій з стратегії і тактики реформували політичної системи сучасної України та удосконалення виборчої системи.

Здійснений аналіз сприяє напращованню нових підходів у державотворчій практиц істотно розширює горизонт розуміння проблем перехідного періоду, а також розширю можливості для розробки й вдосконалення навчальних програм з політології, підготовк загальних і спеціальних курсів у вищих учбових закладах освіти, написанню підручників т навчальних посібників, довідігакових видань з політології та державознавства

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновк дисертації апробовані автором в публікаціях у фахових виданнях. Окремі положиш досліджувальної проблеми висвітлювалися на 7 науково-практичних, науково-теоретични конференціях та на засіданнях “ круглих столів”: “Зовнішні та внутрішні чинники розвите політичної ситуації в Україні. Україна і світовий політичний процес” (“Круглий стіл” м. Дніпропетровськ, 11 квітня 2001 р. ДОДА, ДНУ), “Обговорення проекту Закону України “Пр внесення змін до Конституції України” (“Круглий стіл” м.Дніпропетровськ, 12 березня 2003[

(ОДА), “Підсумкові громадські слухання щодо всенародного обговорення політичної реформи в 'країні” (м. Дніпропетровськ, 13 травня 2003р. ДОДА), “Ефективність державного управління в онтексті глобалізації та евроінтеграції”. (Науково-практична конференція за міжнародною часто. Київ, 29 травня 2003р. УАДУ). [69, с.452-455], “Політична реформа в контексті проекту (акону України “Про внесення змін до Конституції України” (Засідання політичної Ради при олові ДОДА, м. Дніпропетровськ, 22 червня 2003р. ДОДА), “Про хід політичної реформи в /країні” (Регіональний Громадянський Форум, м.Дніпропетровськ, 16 жовтня 2003р. ДОДА), ‘Глобальні трансформації та виклики сучасного глобалізму” (Міжнародна конференція. Київ, 15 рудня 2003р. Інститут стратегічних досліджень).

Дисертація обговорювалася у відділі теоретичних та прикладних проблем політології нституту політичних і етнонаціональних досліджень ПАН України і рекомендована до захисту :пеціалізованою вченою радою з наукової спеціальності 23.00.02 -"політичні інститути та іроцеси".

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об’єктом даного дослідження, їхня зізноманітпість зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація складається із вступу, грьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 183 сторінки, з них 19 - список використаних джерел (включає 233найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обгрунтовується актуальність теми дослідження та ступінь її наукової розробки, визначено обєкт та предмет, мета й завдання дисертації, розкрито її теоретико-методологічні та джерельні засади, практичне значення, апробація теоретичних положень і структура. Сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист.

Перший розділ - “Теоретичні засади, методологія та методи аналізу трансформаційного розвитку політичних відноснії"- присвячено теоретичним засадам дослідження політичних відносин суспільства у перехідний період його розвитку. Крім цього, предметом уваги дисертанта виступає аналіз ідейно-теоретичних та методологічних принципів сучасної транзитології - сукупності концепцій про мету, засоби і результати політичпих трансформацій і модернізацій. У розділі йдеться також про джерельну та інформаційну основу наукового вивчення політичних аспектів реформування суспільного організму.

Торкаючись проблем трансформаційного розвитку та його науково-теоретичного аналізу, дисертант акцентує увагу на проблематиці політичних відносин, характерних для стадії

перехідного періоду становлення і розвитку політичних систем і політичних режимів. У зв’язку і; цим він звертається до ідей та концепцій сучасної західпої транзитології, де найбільш глибоко послідовно досліджуються процеси політичної трансформації. Дисертант підкреслює, іцс особливістю транзитологічного аналізу є два аспекти: а) аналіз детермінуючих чинникії політичної модернізації; б) вектор змін цілей, ідеалів, у напрямку яких вона здійснюється. Таких напрямком для представників транзитології є демократизація політичних систем та відносин ж домінуюча світова тенденція. Саме демократія слугує критерієм якості політичних реформ спираючись на який аналітики оцінюють характер системних змін того чи іншого суспільства країни чи регіону.

У контексті транзитологічного дискурсу автор звертає увагу на неодиозначністі інтерпретації самого поняття демократії, його не лише семантичну поліфонію, а й структурну неоднорідність. Зважаючи на це, дисертант використовує концепцію Р.Даля, згідно яко демократію характеризує насамперед стан “змагання, відкритого для участі”. Крім цієї позиції щи сучасного уявлення про демократію, на думку автора, принципового значення набувають ідеї X. Ліпца, котрий пов'язує демократію з такими цінностями як гарантії прав і свобод людини створення умов для вільних виборів, рівність можливостей для участі у політичному процес представників різних соціальних верств, груп та класів.

Дисертант також аналізує слушні думки та міркувати щодо умов здійснення демократії яі системи влади, що формулюються сучасними українськими політологами: В. Бакіровим, В. Бабкіним, О. Бабкіною, В. Бебіком, Є. Бистрицыош, Д. Видршпім, В. Горбатенком, В. Свтухом

І. Кресіною, І. ІСурасом, Ю. Левенцем, М. Михальченком, О. Майбородою, Л. Нагорною, М. Папчуком, В. Погорілком, Ю. Римаренком, Ф. Рудичем, Д. Табачником, Ю. Шаповалом, Л. ІІІкляром, Ю. Шсмшученком та іншими, а також російськими політологами - М. Ільїним А.Мельвілем, О. Панаріним, Ю.Федоровим та ін. У цьому зв’язку він солідаризується з ними у тому, що будь-яке формальне визначення демократії є модельним і не може претендувати не універсалізм, оскільки кожна країна чи регіон вносять нові риси у процес демократичного транзиту. Відтак, поняття демократії набуває, з одного боку, аксіологічної якості, а, з другого, виступає регулятивним принципом аналізу політичної модернізації.

Серед відомих сучасних західних транзитологів дисертант розглядає ідеї та концепції Д. Ростоу, С. Ліпсета, Г. Алмонда, С. Верби, Л. Пая, яких він відносить до представників структурного (і петитуціопалілюго ) напрямку транзитолгічних студій. Певну альтернативу їм складають представники так званого процесуального підходу - А. Пржеворський, А. Степан, Ф.ИІмітгер, О' Доннсл та ін. На наш погляд, цс два найбільш впливові теоретико - методологічні напрямки у сучасній західній транзитолгії, які, конкуруючи між собою, разом з тим доповнюють одне одного. Якщо представники інституціональвого підходу вбачають причини політичних

зеформ насамперед в економічних, соціальних, культурних та національних чинниках, то ‘процесуалісти” такими вважають конкретні дії та рішепня впливових політиків чи політичних ;літ, дії яких є вирішальними дяя політичних процесів.

У контексті теорії “хвиль всесвітньої демократизації1” автор торкається також поглядів зідомого західного політолога С. Хаягіпгтопа, котрий виступає адептом зовнішнього впливу толітичних реформ та модернізації, беручи за основу чинник глобалізації. Саме зовнішні імпульси, що надходять з країн, які уособлюють центр світової демократії, на думку цього знаного фахівця, є вирішальними для внутрішніх трансформацій окремих країн і навіть цілих регіонів. В гой же час, на думку дисертанта, є великим перебільшепням вважати конфлікт цивілізацій провідним чинником трансформаційних процесів, враховуючи домінування США в однополюсному політичному світі.

Розглянувши трапзитологічт підходи та інтерпретації, що па сьогодні побутують і певним чином визначають інтелектуальний клімат у західній політології, автор доходить висновку, що на загал транзитологія, уникаючи категоричних оцінок та висновків, що випливають з відповідних студій, скоріше за все виступає своєрідним методом політичної діагностики, аніж цілісною та універсальною теорією політичної трнсформації. У зв’язку із цим транзитологія якісно відрізняється від класичних теорій суспільно-політичних трансформацій та модернізацій, які однозначно стояли на позиціях детерміпізму і у певному розумінні обстоювали фіналістські ідеї. Натомість, транзитологія, уникаючи жорсткої детермінації при визначенні політичних змін, а також одпозначної заданості їх результату ( демократичній перспективі завжди є недемократична альтернатива) зовні нагадує теорію “політичної ймовірності”, що відкриває значні можливості для застосування методів сценарного підходу, прогнозування, експертних оцінок тощо.

Характерними особливостями транзитології можна також назвати схильність до слітизму при визначенні політичного процесу та культурно-цивілізаці йного регіоналізму при розгляді проектів політичних модернізацій. Досить показовою тут є інтерпретація та співставленім деякими трашитологами процесів і тенденцій політичної динаміки на прикладі Латинської Америки ти Центральної та Східної Європи. У цьому відношенні транзитологія обстоює принципи поліваріантності переходів до демократії як політичної системи влади і як моделі політичних цінностей. В арсеналі методів аналізу політичних відносин, до яких вона вдається, поряд з класичними методами - логіко-дедуктивного аналізу та морально-аксіологічного підходу, знаходимо й більш сучасні - біхевіорістську та постбіхевіорістську методологію. Крім цього, вона активно використовує методи системного підходу, політико-культурного аналізу, політичну компаративістику, принципи дискурсивного аналізу тощо.

Таким чином, завдяки иаіюрамиосп методологічних підходів та гнучкості їх застосування, сучасна транзитологія більш-менш адекватно відтворює динамічні процеси політичних змін, які, в

одних випадках, характеризуються як модернізаційні перетворення , а в інших - інституційн реформи.

Торкаючись проблем науково-емпіричної та фактологічної бази політологічного аналізу автор здійснив систематизацію джерельно-інформаційної основи дослідження, на грунті яко створив, класифікацію відповідних джерел інформації, спираючись на які можна вивчати досліджувати трансформаційні процеси вітчизняної політичної системи. До цієї бази увійшли довідникові видання, словники та енциклопедії; статистичні дані та матеріали соціологічного опитування громадської думки, моніторингові обстеження політичних процесів; засоби масово інформації; законодавчі акти, їх проекти та політичні документи; політичні угоди, заяви програми, концепції владних органів та суб’єктів політичних відносин; наукові, аналітичні публіцистичні матеріали зарубіжних та вітчизняних дослідників. Спираючись на вказаіг джерельно-інформаційну базу даних, дисертант здійснив системний аналіз процесів, пов’язаних : обговоренням та реалізацією концепції політичного реформування як ключового аспект; суспільної трансформації та модернізації української держави і соціуму.

Спираючись на ідеї трапзитологічтшх студій, автор обстоює думку, що у здійсненії стратегії і тактики політичної реформи провідне місце належить демократично налаштовант елітам, які обстоюють позиції національних інтересів. Солідаризуючись з підходами Х.Лінца та А. Степана, згідно з якими “політичне суспільство” передує “суспільству економічному” дисертант обстоює ідею, що українське суспільство за наявної політичної системи вичерпалс реформаторський ресурс економічних змін у цивілізованому напрямку, а тому його подальшій рух може забезпечити лише політична реформа, сутністю якої є зміна системи влади.

Таким чином, здійснивши теоретико-методологічний аналіз політичних трансформацій : позицій транзитології та, спираючись на джерельно-інформаційну базу політологічного дискурс) інституційних змін в українському суспільстві, автор доходить висновку про відсутністі уніфікованих схем демократизації, що актуалізує проблему конкретно-історичного т; національно-своєрідного підходу щодо проблем політичного реформування в цілому та в Україні зокрема.

У другому розділі - “Політична система як головний об’єкт політнчпої рєФорми”-

розглядається політична система як сукупність владних інститутів та зв’язків між ними, ще забезпечують її функціональну цілісність. Зокрема подасться порівняльний аналіз інститути політичної системи авторитарного та демократичного типів, окреслюються їхні характерні риси п особливості. Крізь призму діалектичного принципу суперечностей досліджуються передумови реформування політичних систем першого і другого типів, акцентується увага на особливостя> системи влади у пострадянську добу, визначається механізм її реформування як спосіС розв’язання конфлікту інтересів, зокрема в Україні.

Дисертант визначає політичну систему ж комплекс ідей, норм, методів, інститутів, та дій, пов’язаних з реалізацією політичної влади. При цьому політична система не повинна зводитись до суми політичних інститутів. Будучи цілісним та автономним утворенням, разом з тим є структурним елементом соціуму як суспільного організму, а тому її реформування є відповіддю на його виклики. На думку дисертанта, політична система нерідко функціонує в автономному режимі відносно системи економічних відпосин. Прикладом цього с співіснування ринкової моделі “економічного суспільства” та авторитарної “суспільства політичного”, що має місце, наприклад, у Китаї та цілому ряді країи Південно-Східної Азії. Проте, як показує досвід, така невідповідність економічної та політичної підсистем соціуму довго тривати не може. Питання розв’язується на користь або ж демократичної, або ж авторитарної моделі суспільного розвитку.

Теоретиком сучасної політичної системи демократичного типу вважається Д. Істон, котрий створив концепцію “динамічної рівноваги”, в оспові якої - здатність політичної системи до адекватного реагування па зовнішні та впутрішпі зміни. На відміну від цього, авторитаризм не мас механізмів “швидкого реагування” і як такий має тенденцію до накопичення гальмівних чинників суспільного розвитку. Такий стан, на думку дисертанта, не лише підвищує вірогідність різких соціально-політичних трансформацій, а й зумовлює їх радикалізацію. Тому зміна таких систем часто-густо відбувається не еволюційно, а революційно.

Аналізую™ структуру політичної системи, автор спирався на розробки даної проблематики вітчизняними науковцями, а саме, В. Бебиком, В. Горбатенком, М. Михальченком, А. Пойченком, Ф.Рудичем та іншими фахівцями. При цьому у структурі політичної системи дисертант відокремлює кілька функціонально важливих елементів, які надають їй сталості та завершеності. Йдеться про інституційцу, інформаційно-комунікативну та нормативно-регулятивну складову вказаної системи. Гнституційна основа політичної системи являє собою сукупність політичних установ, що перебувають як у ієрархічних, так і горизонтальних відносинах та зв’язках і забезпечують здійснення політичпого процесу у суспільстві. Інформаційно-комунікативна структура становите мережу зв’язків, що виникають та функціонують між інституційними компонентами. Що ж стосується нормативно-регулятивної складової, то вона є ні чим іншим як сукупністю формальних та неформальних норм, у відповідності з якими діє система і яка, власне кажучи, визначає “правила гри” у політиці. Характеризуючи насамперед інституційні риси політичних систем, автор обмежується лише порівняльним аналізом авторитарної та демократичної моделей. Цей вибір умотивовано як теоретичними, так і суто практичними обставинами, зважаючи на актуальність трансформації нипі діючої у нашій країні політичної системи.

Базовим елементами авторитарної моделі є домінування держави над суспільством; примат виконавчої влади над іншими її гілками за умови, якщо такий поділ існує бодай формально;

, , , : 10

маніпулювання суспільством як вирішальним технологічним засобом спілкування влади : народом; примус як ключовий метод політичного управління. Соціальним підгрунтя.', авторитаризму е економічна та соціальна залежність індивіда від держави та різного рол; соціальних утворень: родини, громади, соціальної групи тощо, у яких він шукас моральну ті духовну підтримку. Натомість демократична система влади характеризується ринковок структурою економіки; наявністю міцних структур громадянського суспільства; поділом влади парламентаризмом; прозорістю та підконтрольністю виборів з боку громадських організацій місцевим самоврядуванням; незалежністю ЗМІ та верховенством права.

Порівнюючи інституційні особливості авторитарної та демократичної систем влади дисертант доходить висновку, що принципові відмінності між ними полягають, насамперед, ; характері інституціоналізації політичних відносин та процесів. Якщо за умов авторитарної владі правила політичної гри формуються верхівкою, що узурпус владу - диктатор, партія, олігархічні група, то за умов демократичного правління головним джерелом влади та її носієм є народ консолідований у політичні партії, рухи та громадські організації. Отже, головним принцяш» демократичної системи влади, на думку дисертанта, є принцип народного суверенітету, свого час; обґрунтований ще Ж.-Ж. Руссо, але який не втратив актуальності й донині, коли час від час; здійснюються спроби обмежити право народу на прямі вибори, на участь у референдумах і т. ін.

Торкаючись проблем особливостей організації влади у пострадянський період розвитку автор наголошує на притаманній їй суперечливості, конфліктності гілок влади. Її характеризуют! певні невідповідності між зовнішньою демократичною атрибутикою та внутрішніми залиіпкамі тоталітарно-авторитарного правління. Цей іманентний конфлікт всередині політичної системи і визначає, на думку автора, специфіку пострадянської доби, яка, власне, висуває перед країнамі цього регіону два варіанти політичних стратегій, а саме: а) варіант авторитарного правлінця або я в) варіант демократичної модернізації. Значна частина пострадянських країн після декларуванні демократичних цінностей та формального запровадження демократичних інститутів пішл; шляхом авторитарного відкату. Це, насамперед, країни Центральної Азії, Закавказзя та Білорусь Натомість, країни Балтії обрали демократичну альтернативу, тоді як Україна (разом із Росію ті Молдовою) до останнього перебували у фазі перехідної невизначеності. Саме тому політичні реформа мас стати адекватною відповіддю на цивілізаційлий виклик, продиктованиі євроінтеграційним вибором України.

Розділ третій — “Етани політичної реформи в Україні: тенденції та механізмі реалізації”- присвячено аналізові етапів іпституційних змін в українській державі, як розглядаються під кутом зору відповідності критеріям політичної модернізації. Окремим аспсктон дослідження виступає порівняльний розгляд виборчих систем у контексті їх впливу на стратегії

тактики здійснення політичних реформ у нашій країні через зміни в кадровому та інституальпому потенціалах держави.

Спираючись на поняття політичної системи як сукупності інститутів та організацій, на грунті яких здійснюється політична організація соціуму, автор безпосередньо звертається до центрального інституту політичної системи - держави. Саме навколо цього владного інституту концентруються як інтереси політичних суб’єктів, так і діяльність владно - політичних та адміністративних органів управління. А боротьба за владні повноваження та важелі державного управління є квінтесенцією політичного процесу будь-якої країни. Тому особлива увага до інституційних змін органів влади є цілком умотивованою та обґрунтованою.

Під кутом зору інституційного аналізу держава - це система, елементами якої є виконавчі ( президент або уряд), законодавчі (парламент) та судові органи влади, діяльність яких забезпечує політичну цілісність суспільства, національний суверенітет і незалежність країни. Виходячи з цього, продуктивним є аналіз становлення і розвитку української державності як процесу поступових конституційних змін як самої структури, так і функцій органів державної влади протягом років незалежності. Останнє безпосередньо стосується становлення і розвитку владних структур пострадянського типу і в концептуальному відношенні носить характер політичної модернізації суспільства.

Розуміючи під політичною модернізацією тривалий, але цілеспрямопаний процес інституційних змін політичної системи, дисертант аналізує процес становлення нових владних структур в Україні, що розпочалися ще напередодні проголошення державної незалежності. Першій етап таких змін, за думкою дисертанта, припадає на 1990 - 1991 рр., тобто йдеться про спробу реформування владних інститутів радянської політичної системи, що потребували відповідних конституційних поправок. Другий етап - створення та розбудови владних інститутів незалежної держави, вибір стратегії розвитку у форматі співвідношення парламентської та президентської форми правління (друга пол. 1991 - 1995рр.). Третій етап- зміцнення президентських структур, посилення впливу адміністрації президента па механізм прийняття політичних рішень за рахунок звужешія впливу і послаблення позицій парламенту та місцевих рад, посилення режиму президентського правління і спроба закріпити цей статус у тексті нової Конституції України (друга пол. 1995 - перша пол. 1996 рр. ). Четвертий етап - відносне послаблення інституту президентства внаслідок політичної кризи (друга пол. 2000 - поч.. 2001 рр.). Нарешті, п’ятий етап, умовно, розпочався з другої половини 2002 р., коли були висунуті декілька проектів політичної реформи по внесенню відповідних змін до чинної Конституції з боку законодавчої і виконавчої гілок влади.

Розглядаючи питання інституційно-функціональних змій у діяльності органів влади у весь цей період, дисертант аналізує законодавчо-нормативиу базу, яка стосується Конституції,

починаючи з 24 жовтня 1990 року, коли з тексту діючого на той час Основного Закону бул вилучено ст. 6, що закріплювала однопартійність політичної системи радянського типу. Наступі конституційні зміни торкалися введення нових посад - прем’єр-міністра та президент запроваджених протягом 1991 року. 11а думку дисертанта, політична реформа на цьому етапі бул продиктована двома обставинами: а) процесами суверенізації держави; б) реформування радянської однопартійної системи у багатопартійну.

Наступний етап конституційних змін здійснювався на внутрішній основі незалежні держави і був продиктовапий логікою політичної боротьби всередині країни. У цей час з'явилос фактично два центри влади в особі парламенту та президента з досить невизначеним повноваженнями прем’єра. Проте у цей період президентові вдалося зміцнити свої позиці особливо після дострокових виборів 1994 року, по суті підкоривши собі уряд ШЛЯХОМ ВІДПОВІДНІ: поправок до конституції та запровадженням інституту представника президента на місця Завдяки цьому вдалося обмежити монополію рад на місцевому рівні влади, але при цьо\ відчутного удару було нанесено по місцевому самоврядуванню. Важливою інституційно реформою у цей період стає запровадження третього червня 1992 року Конституційного Су; України.

В цілому зміни, що відбулися на цьому етапі, носили прогресивний характер і буї зумовлені процесами модернізації влади, яка мала пострадянський характер. Разом з тим, саме цей час посилилося гостре протистояння законодавчої та виконавчої гілок влади і на повну сіи запрацював механізм їх протистояппя, знижувалася роль місцевого самоврядування. Частко: його вдалося зняти шляхом підписання Конституційної угоди 8 червня 1995 р. терміном на оді рік. На думку дисертанта, протягом цього періоду в Україні де-факто конституювався режв президентського правління. Тому невипадково ухвалена 28 червня 1996 р. нова Констатуй України носила компромісний характер між головними центрами влади, що конфронтували. Політико-правовим виразом цього компромісу стала президентськ парламентська форма правління.

Проте дедалі очевиднішим ставало те, що головні економічні та соціальні проблеми наяві політична система ефективно вирішувати не здатна. Тому логічною спробою розв’язати ці конфлікт стас “оксамитна” революція у Верховній Раді (січень - лютий 2000 р.) та Всенародні референдум за народною ініціативою (16 квітня 2000 р.) Оскільки результати референдуму і були імплементовані Верховною Радою України, то спроба у такий спосіб запровадити режі президентського правління виявилася невдалою.

Парламентські вибори 2002 року показали, що у державі виникли нові впливові суб’єк політичного процесу: невтішна ситуація в економіці та суспільстві, негативний імідж України : міжнародній арені, майбутні президентські вибори, що незабаром спонукали владу до рішучі

ініціатив у напрямку демократизації політичної системи, серцевиною якої стає ідея парламентсько-президентської форми правління. Серед низки реформаторських пропозицій, запропонованих усіма проектами конституційних змін, знайшлося місце й трансформації виборчої системи. Йдеться про негайний або поступовий перехід від виборів на змішаній основі до виборів за пропорційною системою. На думку дисертанта, це суттєва новація, яка безпосередньо торкається механізму і технології творення єдиного законодавчого органу влади у напрямку його внутрішньої структуризації і, насамперед, по створенню інституту парламентської більшості та опозиційної меншості. На прикладі аналізу та співставленім виборчих систем, то діяли в Україні раніше, автор доводить, іцо саме пропорційна система найкращим чином сприяє розв'язанню тих завдань, які висуваються політичною реформою щодо інституційних змін в організації влади.

У результаті проведеного дослідження, дисертант дійшов висновку, що на сьогодні система влади в Україні залишається значною мірою пезбалансованою, що суттєво з нижу с її потенціал позитивного впливу на економічну, соціальну та духовну сферу суспільного життя. Саме тому постас необхідність проведення глибоких і послідовігих реформ. Разом з тим, діюча змішана виборча система лише сприяє відтворенню аморфності парламенту, живить конфліктні відносини між партіями, владою та опозицією, державою і суспільством, тому вона потребує змін у рамках політичної реформи. Щоб зняти деструктивні конфлікти і створити умови для політичної консолідації суспільства, сприяти інтеграції нашої країни у європейський політичний простір, для цього необхідно здійснити перехід від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської на засадах пропорційної виборчої системи. Па думку дисертанта, це створінь передумови для формування стабільної парламентської більшості, а отже й коаліційного уряду, що спирається на більшість. Затримка ж з проведенням політичної реформи пите підвищує ціну переходу від иапівлемократичної моделі влади до демократії.

У "Виспопках" до дисертаційної роботи сформульовано ряд положень, що мають теоретичне і практичне значення для подальшої розробки концептуальних засад модернізації політичної системи та її здійсисшія в Україні.

З моменту проголошення незалежності в український державі і до теперішнього часу політична система України знаходиться на етапі політичного транзиту, який включає в себе трансформаційні та модернізаційні процеси.

Спираючись на критичний аналіз ідей, принципів та підходів сучасної західної політології, івтор обгрунтував тезу, згідно з якою адекватною копцетуальною парадигмою політичної грансформації с транзитодогія як комплекс теорій перехідного стану суспільного розвитку. Екстраполюючи цей теоретичний висновок безпосередньо па вітчизняну політичну дійсність, щсертапт стверджує, що такі транзитологічні ідеї, як пріоритетність політичної реформи іорівняно з економічною, багатоманітність цивілізаційних моделей переходу від авторитарної

(тоталітарної) політичної системи до демократії, складність і різноманітність шляхів демократичного транзиту, провідна роль політичних еліт у цей відповідальний період історичного розвитку, консолідація владних еліт і громадянського суспільства заради національних інтересів тощо мають творчий потенціал і можуть розглядатися як базові методологічні засади щодо аналізу процесів політичної трансформації та модернізації політичної системи в нашій країні.

З метою дослідження політичної системи як головного об’скта реформування на сучасному етапі, було запропоновано скористатися методами структурно - функціонального та порівняльного аналізу, експертних оцінок та конфліктології. У результаті комплексного застосування вказаних методів наукового підходу було встановлено, що політичні системи - це відносно автономні утворення, що становлять підсистему соціуму, яка здатна функціонувати у режимі самодостатності, активно впливаючи, зокрема, на економічну, інформаційну та духовну підсистеми соціального організму. Тобто, йдеться про те, що за певних умов і політичних традицій країни, наприклад, авторитарна політична система може співіснувати з ринковими, тобто, в основ: своїй демократичними відносинами у сфері виробничих відносин. Детермінація політию економікою, у даному разі, є нелінійною, а опосередкованою, що створює значний простір дав маневрування і втілення політичних ідей на практиці. Дисертант акцентує при цьому увагу, ще такий характер взаємодії політичної та економічної підсистем соціуму мають також регіонально цивілізаційну специфіку і с певпим відзеркалешіям політичних традицій та культури. Політичні система значно автономніша відносно економічної в авторитарних чи тоталітарних системах, залежніша у демократичних. Оскільки в Україні політичні традиції схожі до європейських і воп; прагне інтегруватися у європейські політичні структури, то таки виникає об'єктивна необхідніст привести у відповідність політичну та економічну системи, зробивши і першу, і другу прозорими, контрольованими з боку інститутів громадянського суспільства. Ось чому політична реформг епіцентром якої є реформування системи влади або політичної системи як такої, є проявої прогресивної модернізації і відповідає європейському вектору зовнішньополітичної стратегі країни.

Доведено, що ключовим моментом політичної реформи став перехід від компілятивни систем і органів влади перших років незалежності до систем і органів демократичної, соціальне правової держави, перерозподіл повноважень між парламентом, президентом та урядом, а тако: налагодження цивілізованої взаємодії між державою і громадянським суспільством. Такий підхі до удосконалення влади в Україні передбачає внесення істотних змін до Основного закон держави - її Конституції.

За змістом, здійсшовапа політична реформа означає пошук оптимальних форм поєднанії президентсько-парламентської та парламентсько-президентської форми правління.

Принциповим питанням тактики реформи є визначення механізму її реалізації. Що

стосується стратегічного аспекту проблеми, то тут йдеться, насамперед, про суттєве підвищення дієвості влади та розширення і зміцнення іпституційної бази демократизації суспільства і держави.

У цьому відношенні, на думку дисертанта, політична реформа має стати логічним завершенням трансформаційного періоду стаяовлепня економічної та політичної систем пострадянського типу.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки дисертації дають можливість для формування системного погляду на політичну реформу як досить тривалий етап становлення і розвитку якісного нового типу політичної системи, що перетворює постготалітарну політичну модель на демократичну. Матеріали і висновки дисертаційного дослідження відкривають нопий напрям концептуального аналізу політичного процессу як такого, ознаками змін якого є конституювання нових інстуційних відносин в українському суспільстві та державі.

Основні положення дисертації викладені дисертантом у наступних публікаціях:

1. Категоренко О.І. Політико-правові аспекти реформування виборчого законодавства в Україні // Політологічний вісник. 36 - к наук, праць: Вип.. 14. - К.: Т - во “Знання” України - К.: 2003. -[1.118 - 129.

2. Категоренко 0.1. До проблем методології аналізу процессів політичної модернізації// Наукові іаписки інституту політичиіхіетнонаціопальних досліджень НАН України.- 2003,- Випуск № 24. — С. 126-137.

3. Категоренко 0.1. Політичний вибір суспільства: від авторитаризму - до демократії // Трибуна. -ЮОЗ. -№9-10. - С.26 - 28.

1. Категоренко 0.1. Модернізація політичноі системи як спосіб імплементаціі європейських шиюстей// Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали науково-практичноі конференції за міжнародною участю. Київ, 29 травня 2003 р. - К.: Зид-во УАДУ,- 2003. -С.452- 455.

. АНОТАЦІЯ

Категоренко 0. І. "Трансформаційні та модернізаційні аспекти політичної системи участи України: політологічний аналії”. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю

3.00.02 - політичні інститути та процеси. Інститут політичних і етнонаціопальних досліджень 1ЛН Україии, Київ, 2003 р.

На грунті системного підходу дисертант запропонував та обгрунтував концептуальний наліз щодо реформування політичної системи як послідовного процесу інституційпих змін в

організації та функціонуванні органів влади на засадах цілеспрямованої модернізації. Визначено принципи дослідження політичних відносин засобами сучасної політичної транзитології, окреслено теоретичні та методологічні основи дослідження політичної модернізації, здійснено класифікацію та систематизацію джерельно-інформаційної бази дослідження процесів вітчизняного реформування політичної системи.

Проведено дослідження авторитарної та демократичної моделей політичних систем, показано об’єктивні та суб’єктивні чинники і передумови політичної реформи в Україні в напрямку створення демократичної, соціально-правової держави. Доведена доцільність переходу на сучасному етапі суспільного розвитку до пропорційної виборчої системи як до Верховної Ради, так і до органів місцевого самоврядування.

Ключові слова: політична наука, політична реформа, політична система, трансформація, транзитологія, політична модернізація, парламентсько-президентська форма правління, президентсько-парламентська форма правління, партія, інтереси, виборча система

АННОТАЦИЯ

Катсгорепко А. И “Трансформацнонпмс в модсршізациошіьіе аепкеты политической системы современной Украины: политологический анализ”. - Рукопись

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности

23.00.02 - политические институты и процессы. Институт политических и этнонациональных исследований НАН Украины, Киев, 2003 г.

Основываясь на принципах системного подхода, диссертант предложил и обосновал концептуальный анализ реформирования политической системы как последовательного процесса институциональных изменений в организации и функционировании органов власти. Определены принципы исследования политических отношений средствами современной политической тратитологии, а также теоретические и методологические принципы исследования политической модернизаций, осуществлена классификация и систематизация источников и информационной базы исследования процессов реформирования отечественной политической системы.

Доказана и подтверждена методом сопоставления специфика функционирование институтов власти авторитарного и демократического типа. В частности, диссертант исследоваї особенности политической трансформации на примере стран Латинской Америки, Южной і Восточной Европы, в результате чего пришел к выводу, что при наличии типологической близостг преобразований в этих регионах мира, каждый из них имеет свою специфику, объяснимук своеобразием культурно-исторических и цивилизационных предпосылок. Из этого обстоятельств; вытекает практический вывод о необходимости при реформировании политических систе\

учитывать не только общие тенденции их функционирования и развития, по и особенности, которые определяют стратегию и тактику поведения реформ.

Основываясь на методологии конфликтологии, показаны объективные и субъективные факторы и предпосылки политической реформы на современном этапе в Украине. Обоснованию этого тезиса способствовало изучение противоречий политической системы постсоветского типа, характеристика конфликтов, возникающих в рамках данной политической системы между законодательной и исполнительной властью. При проведении реформы системы власти на современном этапе обоснована целесообразность введения в Украине избирательной системы на пропорциональной основе.

Ключевые слова: политическая реформа, политическая система, трансформация, гранзитология, политическая модернизация, парламентско-президентская форма правления, президентско - парламентская форма правления, конфликт интересов, избирательная система

ANNOTATION

Kategorcnko O.I. “ Transformational and modernization aspects of the political system of the modern Ukraine: political science analysis”. - Manuscript.

A Thesis for the degree of candidate of Political Science in speciality 23.00.02 -Political Institutes Line! Processes. - Institute of Political and Ethnic-National Research. The National Academy of Sciences :>f Ukraine, Kyiv, 2003. On the basis of the principles of system approach the author of a Thesis proposed ind grounded the conceptual analysis of political system reforming as the consequence process of the institutional changes in the organization and functioning of the government bodies on terms of stable modernization. Principles of research of political relations were determined by the means of up to date political transitology, theoretical and methodological principles of research of political modernization were specified, classification and systematization of sources of the information base of research of reforming processes was carried out.

The research of the authoritarian and democratic models of the political systems was carried out, jbjective and subjective factors and implications of the political reform in Ukraine were demonstrated in he direction of creationing of the democratic social-jural state. Practicability of the public development ransition at present time to the balanced electoral system was proved not only in the Verkhovnaja Rada nut also in the autonomous bodies.

Key words: political science, political reform, political system, transformation, transitology, 3olitical modernization, parliamentary-presidential form of government, presidential-parliamentary form if government, party, interests, electoral system.