автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Творчество Т.Г.Шевченко в критике и литературоведении (40-60-е годы XIX в.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Творчество Т.Г.Шевченко в критике и литературоведении (40-60-е годы XIX в.)"

Яблонська Ольга Василівна

ТВОРЧІСТЬ Т.Г.ШЕВЧЕНКА В КРИТИЦІ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ (40-60-і роки XIX ст.)

- !Г,^ІС//

Сг(сцїзльг;ість 10.0?,Л* - українська літератур::

Автореферат

дисертації на здобуття наукоиого ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1996

На правах рукопису

Яблонська Ольга Василівна ТВОРЧІСТЬ Т.Г.ШЕВЧЕНКА В КРИТИЦІ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ (40-60-і роки XIX ст.)

Спеціальність 10 01.01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Кнїя - 1096

Роботу викопано на кафедрі ісіорії української лі іературн Кнїіич.коіо упінсріїмічу імені Тараси Шевченка

Науковий керівник * ■ академік All ВІН України,

доктор філологічних наук, професор ДуОПІЦІ Миколи ІОШІОІІІІМ .

Офіційні опоненти -

академік АН ВШ України, доктор філологічних наук, професор Качкам Володимир Атиназійошіч

кандидат філологічних наук, доцент Коїіопчук Михайло МикилиЙОІІІІЧ

Провідна установа -

Захист відбудеться

Тернопільський педагогічний інститут

1996 р. о /У ^ на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.01.27 по захисту дмсергацій на здобуття наукового ступеня, доктора філологічних наук ири Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, м.Київ, бул.Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевчерка. . ^

Автореферат розіслано “ 7 “ 996 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

д.ф.н. Грнцнк JI.B.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Велич Шенченкового генія, що постала усьому світові синтезом філософії й історії, відтворених у поетичному слові, відображаючи могутність творчого потенціалу українського народу, свідчить про постійну потребу його осмислення. Проте і інші в літературній науці є чимало недостатньо, а то й зовсім не вивчених шевченкознавчих проблем. Серед них - “Творчість Т.Г.Шевченка в критиці і літературознавстві 40-60-х pp. XIX ст”, яка й стала предметом дослідження в цґй дисертаційній роботі.

Поставлена проблема раніше не отримала об’єктивного відображення в монографічних працях, а в окремих з них, як-от книгах І.Басса, Ф.Прийми, Є.Кирилкжа та ін.1, зазнала перекручені, і фальсифікації. М.Плевако, М.КомишанчеРко, М.Дубина2, глибоко проникаючи u історію класичного і новітнього шевченкознавства, не виявили належної уваги до початкового гтапу шевченкознавства.

Глибокі думки і спостереження про цей період шевченкознавства містяться в працях П.Федченка, М.Яценка, ІІ.Одарчеика та ін. Висновки цих робіт враховані у дисертації. Науково-критична література, що .оркається окремих аспектів досліджуваної теми, вичерпується, по суті, невеликим» журнальними публікаціями, які належать перу В.Шубравського, Я.Дзирн, Р.Кислого3 та ін. ■

Дисертація є, таким чином, першою спеціальною спробою □ літературо-інапстві заповнити цю прогалину.

Усе сказане засвідчує актуальність обраної дослідницької теми. Акту-ї.іьність дослідження визначається необхідністю об'єктивного висвітлення сторії шевченкознавчої науки в цілому з урахуванням історичних, культурних, політичних та ідеологічних особливостей. Актуальним є і грунтовний іналіз усіх критичних і літературознавчих джерел її початкового етапу, тобто

haic І В Г Бєлінський і украшен а итература 30 -10 \ рої іі* XIX и • К , 1^61, Ііріш.ча't*. Шсзченко и рус-кая литература XIX века. - М -Л . ІГ;б1, Кприлнж Є Tapat Шгиченко Життя і творчої» - К , 1070 Гілевако М. Шевченко н кріпика Еполкл:і»< поглячіи на Шсленкл / /Червони»! :улча • 1924. • ,Vv3 • С Ob-20, ,\Ы'5. - С.108-142, Комишанненко М И. З ісі^ри українського и.енчи^кознласты • К., ¡V72; Дубиш М. іісц'кміко і Західна Украчч К.. 106Э. Д>6ш»а М. 3j правду глои.* ПктккгД * К., -C.5S-156.

Шубраиськии В Про здобутки радянського інсвнснкознгзс:ва //Дни:ро • 10j9 • • С 18-27; Далра Я.

'ешй і коментатори Гюго творчості.//Літ Україна • I'j^O • .V.Vvi t 1C>, КЧ.сшй <+>. Творчість Тараса Шее* ієн ка и літературно естет и іині коти nuh' Міма. -ч- K>k м.\і«ір..:и /' /' HI*’ уіЄі'и>і‘*аачі ctv i.\ - К . 1991. • С 4016.

періоду 40-60-х pp. XIX ст., як наявних у науковому обігу, так і раніше не; відомих, розгляд їх на тлі історико-культурмих* особливостей означеного періоду із зв'язку з проблемами національної мови, літератури та національної критики зокрема. Окрім того, осмислення культурних зв'язків сусідніх народів ще раз підтверджує безперечний вплив національної творчості Т.Шевченка на розпиток світової культури.

Мета дисертації - критичне осмислення оцінки творчості Т.Шевченка 40-60-х pp. XIX ст. ■

Виходячи із поставленої мети, автор визначив завдання:

- систематизувати літературно-критичний матеріал, де осмислюються

проблеми своєрідності творів Т.Шевченка; .

- окреслити перший етап українського шевченкознавства, врахувавши традиційне з'ясування даної проблеми;

- проаналізувати традиційні оцінки критикою появи перших творів поета, зокрема “Кобзар" і "Гайдамаки”; ’

- дати оцінку критичному осмисленню інших творів поета;

- в процесі розв'язання цих проблем виявити різні аспекти поглядів на творчість українського генія, встановити ступінь впливу епохи на їх формування;

- з'ясувати специфіку критичних досліджень як відображення певних ідеологічних протиріч;

- врахувати особливості критичного осмислення творчості Т.Шевченка

в інонаціональному середовищі; .

- подати конкретно-історичний та загальнонауковий аспекти досліджень творчості Т.Шевченка в критиці та літературознавстві 40-60-х років XIX ст.

Об'єкт і матеріал дослідження обумовлені специфікою завдань і особливостей вивчення означеної проблеми на початкових етапах шевченкознавчої науки. Особливе місце посідає аналіз прижиттєвої критики творчості Т.Шевченка, спричиненої як виходом певного твору чи збірки, так і опосередкованим звертанням до Шевченкової творчості.

Методикалослідження. Суть проблеми найбільш повно з'ясовує істори-ко-культурний принцип аналізу, підхід до творчості Т.Шевченка як до самостійного літературного явища, куди, як у своєрідну систему, входять поезії Кобзаря, його особливість як творця та критична атмосфера в різні періоди

осмислення творчості Т Шевченка як в національній, гак і в інонаціональній культурі.

Отже, в роботі використані притиш системного підходу, враховані історико-культурні особливості української літературі!, національної критики і літературознавства періоду 40-60-х рр. XIX от. з певиою проекцією на шевченкознавчі проблеми. Різноаспектний теоретичний і фактичний матеріал дап змогу використати можливості аналізу з генетичного погляду, а також синтетичний підхід н узагальненні та систематизації матеріалу.

Методологічною основою дисертації є історико-кудьтурний принцип, який простежується в теоретичних і літературознавчих концепціях видатних представників науково-естетичної національної думки, а також праці з методології літературознавства і загальних проблем історії та теорії літератури.

Обгрунтованість наукових висновків забезпечується наукопою методологічною осноі.ою дисертації, всебічним вивченням матеріалу та його синтетичним узагальненням, переходом від збирання, нагромадження фактів до нненопкш-узагальпень; це своєрідна зміна проекції, що дг.є змогу побачити вес.. досліджуваний масив у його істотних масштабах і визначальних особливостях.

Критерії оцінки досліджуваного матеріалу базуються на фундаментальних принципах наукового методу, на застосуванні методу конкретно-історичного і частково - герменевтичного, що лає можливість.об'єднати,в.одному цілому життєвість художнього твору і науковість /іого осмислення, безпосередню достовірність самосвідомості та культурну традицію. Просте-жено діалектичний процес, в якому визначаються етапи духовної та в значній мірі соціальної еволюції, розглянуто глибинні чинники критичних досліджень.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є першою спробою системного об'єктивного аналізу критичної інтерпретації творчості Т.Шевченка, перегляду критичного осмислення окремих аспектів його художнього набутку. До того ж у ній запропоновані уточнені й доповнені оцінки окремих творів, художнього методу та особливостей його індивідуального стилю; визначено основні причини появи необ'єктивних оцінок творчості митця та ступінь впливу останніх на його літературний розвиток. Вперше у

літературознавстві проаналізовано нові, піші раритетні, матеріали, розшукані в архівах та наукових бібліотеках України.

Новим є іі підхід до літературно-критичних досліджень як до таких, що в певній мірі відбивають розмежування суспільних завдань культури і національних особливостей її розвою.

Апробація. роботи. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри історії української літератури Київського університету. За результатами дослідження зроблено доповіді на наукових конференціях молодих вчених КУ (1992, 1993), тематичних наукових конференціях (Івано-Франківськ, 1993,. 1995). З теми дисертації опубліковано ряд статей.

Практична значимість роботи визначається новим прочитанням творчості Т.Шевченка та її критичного осмислення протягом більш як трьох десятиліть.

Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці лекцій з історії української літератури та літературної критики, а також можуть прислужитися студентам філологічних факультетів, учителям шкіл. Робота може бути використана при створенні спеціальних курсів з літературних дисциплін.

СТРУКТУРА 1 ЗМІСТ РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження, і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. •

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, доцільність її дослідження, визначено ступінь її вивченості, мету й завдання роботи. Показано джерела й матеріал дослідження, обумовлено методологічні принципи та методику його виконання, наукову новизну дисертації, практичну цінність роботи, її апробаг.'о. .

Перший роаділ - “Оцінка творчості Т.Шевченка на сторінках періодики 40-50-х років XIX ст.” - присвячений аналізу літературно-критичної думки 40-50-х рр. XIX ст., яка відстоювала здатність української мови до літературного вжитку, доцільність творення національної літератури

іароднокі мовою. Цс- кардинальне питання розмежовувало і погляди критиків іа творчість Т.Шевченка, яка так гучно і належно репрезентувала нову вкраїнську літературу.

- Російські періодичні видання, то відгукнулися на появу :юзої літерату-)И, виділили серед інших книг перш за все “Кобзар” (18-10). Поетичний та-іант Т.Шевченка визначався у більшості випадків як явище виняткове, яке, шпак, треба розривати російською новою аби примножувати її поетичні транши. Т.Шевченко як митець талановитий, твердили вони, має зрозуміти, uto вкраїнська мовц приречена на загибель, а тому творити українську, літера-уру немає рації. Та й самі вірші .Т.Шевченка є доказом того, бо автор їх потворює російську мову. І навіть поетичні особливості Шевченкових творів іказують на їх запозичення з російських фольклорних джерел. В цьому іайбільше переконані “Библиотека для чтения", "Сын Отечества" та ‘Северная пчела". •

Серед рецензій на "Кобзар” (1840), які не тільки констатували поетич-іе обдарування Т.Шевченка, а й відстоювали право української літератури на юзвиток, виділяється анонімна рецензія ‘Отечественных записок" (1840- -Ч'Ї.'Г)). У ній наголошується, шо поетичний геній Т.Шевченка став зако-юмірпим явищем в історико-культурному розвою України.

Помітне місце в історії української літератури посідає і альманах ‘Ластівка”, шо його підготував Є.Гребінка, а видав 1841 року В.Поляков у Іетербурзі. В редагуванні альманаху брав участь і Т.Шевченко.

Український альманах був у полі зору російської журнальної критики. Метр російської критики В.Бєлінський, рецензуючи "Ластівку” і “Сватання” '•Квітки-Основ’яненка, підкреслив своє негативне ртаніення до української .ювн та й до української літератури загалом. Він заявив про недоцільність розвитку української літератури, "которая только и дышет, что простоватостью крестьянского языка и дубовагосгьм крестьянского ума”!

Заслуговує на увагу рецензія журшиу " Москвитянин" на новий , критський альманах (18-11, - 4.Y. - Av9-I0). її атгир - О Афанасьев-Іужбинський - перш за все наголосив на своерідносіі і<:торимн;ультурііиго киття України, і зокрема багатство усної народної творчості іа доходив вис-іовку, шо усна няролна тпо]ічісп, повинна іберії а: н всі свої неповторні-.

'(;тсчч ІІКМ.І. v і' • І Ь 1 І • .Vi. - І. 'Ji¿

фарби, сшії національний колорит, а отже, .творити національною мойого Зазначивши зневажливий тон відгуків російської періодики На альмама: "Лапіика", автор серед иое:іііі виділяє твори Т.Шевченка і В.Забіли, наголо шуючи на високих мистецьких якостях вірша “На пічну нам'ять Котля рсвському” та поеми “Гайдамаки".

Рецензія О.Афанасьєва-Чужбинськоіо стала хрестоматійним приклало» становлення української критичної думки, яка на початку 40-х pp. XIX с'т лише розробляла спій категоріальнніі апарат; аналіз творів художньої літера тури зводився до сили есте пічних вражень від їх прочитання; відсутня будь яка систематизація і узагальнення матеріалу. Описовий її характер зумовле нин і намаганням подати якомога більше конкретних відомостей пр< українській! альманах, а цього, на думку критика, можна досягнути тількт переказом змісту і об'ємним цитуванням. Однак не можна відкидати і ті про гресішні переконання автора статті, який закликає українських письмсшімкіг примножувати багатства літературної творчості рідною мовою.

На вихід “Ластівки" відгукнувся і Ф.Євецьіин статтек “Малороссийская литература" у ‘ літературній газеті -“Денница-Jutrzenka"(lS42. - №7), яка видавалася у Варшаві російською і польською мовами. У статті подано огляд українського літературного процесу від кінця VIII ст. до Т.Шевченка, хоча далеко не все у цьому огляді витримує критику, що пояснюється і недостатньою поінформованістю автора про деякі явища української літератури, і відсутністю відповідної критичної традиції, і своєрідністю його літературно-естетичних уподобань.

Якщо зважити на коло читачів “Денницы", яких Ф.Євєцький ознайо; мив те й із зразками українських народних пісень, прислів'їв, загадок та оригінальної поезії, то можна твердити, що ця стаття чи не вперше так широко й грунтовно ознайомила слов'янський світ з першими поетичними спробами Т.Шевченка.

В дисертації проаналізовані і критичні відгуки на поему "Гайдамаки" (1841), наведені захоплені оцінки Т.Шевченка Є.Гребінкою, Г.Квіткою-Основ'яненком, П.ГуЛаком-Артемовськнм та ін.

На “Гайдамаки” Т.Шевченка відгукнулись “Отечественные записки” (1842. • Т.12. - №5. - Отд.6). Автор рецензії В.Бєлінський, нагадавши читачам своє ставлення до так званої, як зневажливо називає, "малоросійської

б '

літератури", глумливо говорити про цей тиір, радить Т.ЦІенченкові, як і іншим українським письменникам, писати українською мшюю популярні брошури для народу на громадсько-родинні геми п стилі Квігчиннх “Листів до нобезних земляків”.

Зневагу до поезії її особи Т.Шевченка виявив критик і в листі до Г1.Анненкова (грудень 1848р.). Ставлення В.Бєлінського до Т.Шевченка не >бмежуеться літературними непорозуміннями. В.Бєлінський виступає тут не :тільки критиком поезій, скільки критиком особи, і тоді його критика стає іросто брутальною .

У дисертації розглядАється питання, у чому ж полягає причина такої іенавнсті В.Бєлінського до українського культурного життя. Беручи до уваги іскраво виражене негативне ставлення В.Бєлінського до всього українського іисьменства, яке у нього асоціювалося з “патріархальністю”, “національним ібмеженням” і "кроком назад у справі освіти" (малоросійська моза здатна ці я здобуття початкових знань, художньої і наукової літератури нею створю-іати нема рації), слід підкреслити абсурдність думки багатьох шевчен-;озііавців6 про схвальну рецензію В.Бєлінського на “Кобзар" Т.Шевченка 1840) (Отечественные заі иски - 1840. - №5).

У цьому розділі дисертації наголошується і на тому, що визначним вишем у становленні українського письменства стало видання І.Оецькйм у 843-1844 рр. серії альманахів під назиою “Молодик". Проаналізувавши таттю з нього альманаху - “Обзор сочинений, писанных на малороссийском зыке" Ієремії Галки7, • в роботі відзначено, що М.Костомаров до кращих країнських письменників відносить разом з Г.Квіткою-Осков’яненком і .Шевченка. Для нього найвищим ступенем є не наслідування народнолое-ичних зразків, а те, як митець вміє підпорядкувати народну поезію своїм статичним законам, творчо переосмислити її, дати нову форму. Причому в оняття народності М.Костомаров включає й глибину зідтворення внутріш-ього життя людини.

І В.Динеиков и сто др;*зья І81>1£85 'С.пЗ,І892 * С 60-1.

ІриАма Ф “Большая дорога” Веі.тскпго и ьс-репутья ею //'\'Л\ • ЛМ, Ьзсс І

мінський і Шевченко./ /Звірин» праіі» !!Ср:іЛ)і І Друю: иолччіі.ібі.ьии КЧп |>Є,)иіЦ!Й 1951.

47 60, Шабліовськнй Є. Шсвчеьго і російська итсраг. ра // 5^.,ми* праць дващяти чегъерто» кі/комі • ивченківсьюі коиферсниі'. * К , 1979 • С 16 27

сріМІя Галкл СУнор сочинськії. п<іса»;:£і л ч на і{а.!т>россн»кь» .і >ііик.- /, Мо/уіик на 1£Н гол « Х^г»хїзу 41 * С.157-181

У дисертації на значному фактичному матеріалі показано, іщ українська критика 40-х рр. XIX ст. в Галичині перебувала на дещо якісні нижчому щаблі і спромоглася тільки на констатацію поетичного талані; Т.Шевченка ¡і заяви про ного величезний громадянський подвиг. Польські ж критика в означений період “українські проблеми" розв'язувала так, як російська: відмінність полягала ліпне в дещо іншій акцентації, та українськії мові й літературі, як правило, визначалось звичне другорядне становите.

Наголошується в роботі і на специфіці періоду російського цензурної терору 50-х рр. XIX ст. В вен час чи не найактивнішим п дослідженії творчості Шевченка був П.Куліш. У всіх його працях цього періоду, присіія чених тим чи іншим явищам української літератури, культури знаходим( якщо не розгорнуту характеристику творчості поета, то, принаймні, посилан ня на нього як на незаперечне свідчення розвитку українського художньон рлова. Однак культурологічна концепція П.Куліша в ранніх літературно критичних виступах часом хибувала на брак історизму. Намагання ввестг українську літературу в контекст російської, на жаль, характерне загало* для українського літературознавства періоду 40-50-х рр. XIX ст. ,

Підкреслюючи правомірність думки П.Куліша про підневільне станови ще української літератури і української нації загалом, у дисертації разом ■ тим взято під сумнів ного твердження, що геній Т.Шевченка виник, не маю чи попередників: нова українська література десятиліттями готувала поив> велетня української культури. П.Куліш першим серед діячів оцінив творчісті Т.Шевченка як поета європейського значення, одгіак вказав, що рівені української літератури 50-х рр. XIX ст. потребував ще великого якісіїогс розвитку, аби досягти європейських масштабів.

У царській Росії ім’я Т.Шевченка залишалося в пресі забороненим і і кінці першої половини XIX ст. Скажімо, у періодичному виданні “5!о\уо’\ ще виходило у Петербурзі польською мовою, на початку 1859 р. надруковане огляд В.Спасовича “О современной русской литературе", в якому спеціаль ний розділ відведено огляду української літератури. Аналізуючи творчісті М.Максимовича, Г.Квітки-Основ'яненка, М.Костомарова, П.Куліша, В.Спасович навіть не згадує про Т.Шевченка.

; Літературно-критичні розвідки українського літературного процесу 50-х рр. XIX ст., отже, в основному лише опосередковано торкалися творчості

Т.Шсоченка і то вдавалися до різних засобів камуфляжу. Це було зумовлене і обставинами життя митця, і підневільним становищем української літератури і критики загалом. Та, незважаючи на такі несприятливі фактори, відомості про творчість Т.Шевченка поширювалися дедалі більше, свідченням чого є стаття О.Пипіна, надрукована в чеському часописі, розвідки та переклади І.Головіна тощо.

В нечисленних критичних замітках означеного періоду, щопевною мірою висвітлювали творчість Т.Шевченка, йшла мова про неї як безперечний авторитет в літературному житті України. А основне - вже в 50-х рр. XIX ст. Т.Шевченко був визнаний 'поетом всеслов'янського значення. Саме така оцінка творчості Кобзаря значною мірою сприяла утвердженню прав нової української літератури загалом. .

У другому розділі - “Творчість Т.Шезчанка а критиці й літературознавстві 60-х років ТИХ ст." - акцептується на тому, що період 60-х рр. XIX ст. знамєнупаа собою широке визнання поетичного таланту Т.Шевченка, утвердив його всеслов'янське значення. Значною мірою цьому сприяло видання "Кобзаря" і860 р. Російська критика одразу нідітчила його вихід як визначну подію в громадсько-культурному житті. Так, у Журналі “Современник” М.Добролюбов (Современник. - І8С0. - Т.80. - л»3. - С.В9-109), визначаючи вірші Т.Шевченка як істинну поезію, разом з тим не обстоює питання доцільності існування української літератури, яка, На його думку, не відповідаєвимогам “науковості й доцільності“. ■

Щодо українського фольклору і ментальності народу Малоросії М.Добролюбов, щоправда, виявив прогресивці демократичні переконання. До кращих зразків української уснопоетичної народної творчості відносить він і поезії Т.Шевченка. І на основі цього твердження, доводиться в дисертації, !'Л Добролюбов" створив свою концепцію "народності” Шевченка. У його тлумаченні народного характеру поезій Т.Шевченка відразу насторожує поняття "ціаном народний" і такий сеокрідний ступінь "навіть Кольцов не йде з ним у порівняння". Дошукуючи відповіді на ці питання у самого /.’.Добролюбова, ліі-сертанг неодноразово знаходить у його статтях (“О степени участия паро тости в развитии русской .¡.перлтуры", “Огихогз«р$нмя Мпзна Никитина" га ін.) провідну думку, що російська лігердіур* першої (і»г ілйиіШ XIX ст., «окрема т.юрч'сть О Нуиікчіл. М.П.іолч і' ¡4 Дерчонго-га 4у.и недостатньо

народною, бо в неповній мірі порушувала проблеми простого народу, сс лянства. Це не задовольняло критика, що викликало Інколи невиправдані суворі оцінки творів російської літератури, а згодом призвело до дещо а’і побічного трактування народності літератури взагалі.

Захопившись ідеєю безпосереднього втручання літератури в справи сс лянина, М.Добролюбов фактично звів проблему народності літератури до народної, точніше - селянської тематики. Саме тому найвищим мірилом народності російської літератури першої пол. XIX ст. був для нього О.Кольцои. Звідси й теза: “Навіть Кольцов не йде з ним у порівняння”. Цією паралеллю М.Добролюбов хотів звеличити народність Шевченка, але об'єктивно недоо цінив її, бо О.Кольцов не того масштабу поет, щоб навіть перевага над никі говорила про щось справді визначне в художньому розвитку людства. Порівняння з О.Кольцовим грунтувалося не тільки на тематиці, а й на зв'язку з народною творчістю. Значить, творчість Т.Шевченка - це не література (у розумінні М.Добролюбова - “искусственная"), це фольклор; на жаль, не зазначає при цьому критик художньої довершеності народнопоетичних образів, розвинутих у Т.Шевченка. ‘

Поезії Т.Шевченка, зазначає М.Добролюбов, надзвичайно близькі до українських пісень і дум, які для українців є народною святинею. Повністю пройнявся поет настроями епохи Народних повстань, що і дало можливість поету, на думку М.Добролюбова, дотримуватися історичної достовірності фактів; саме це свідчить про велику поетичну силу автора, як переконує в цьому критик, навівши як приклад епізод вбивства І.Гонтою своїх дітей. Принагідно зауважимо, що “Гайдамаки" - суто художній твір, а не ілюстрація історичних подій і Т.Шевченко не коментує, а філософськи осмислює історію. Історизм Т.Шевченка полягає в його концептуальному підході до минулого. Історичний характер мають не лише історичні особи, як І.Гонта і М.Залізняк, а й Ярема та Оксана, бо всі вони виражають настрої, погляди і переконання не тільки , своєї епохи, а й традиційні волелюбні устремління українського народу.

Лінію М.Добролюбова щодо оцінки Т.Шевченка продовжив журнал “Русское слово”. Він відгукнувся на вихід “Кобзаря" (1860) рецензіями М.Мнхайлова (1860. - №4) та Д.Мордовцева (1860. - №6).

У рецензії М.Михайлова піддається критиці Кулішева передмова до альманаху “Хата". Перш за все М.Михайлов заперечує доцільність терміна "українська література”, до іікої належать всього два-три аьтори, - отже, це тільки "писемність”. Подивований критик і тим, що ці два-трн письменники Поставлені П.Кулішем в один ряд з іменами світової величі - поруч із В.Скоттом, У.Шекспіром та А.Дайте.

У дисертації підкреслюється правомірність твердження М.Михайлова, що Шевченкові думи родилися з наболілої тугою душі,, і тому сила впливу їх надзвичайно велика. Недвозначно наголосив М.Михайлов і на кріпацькому становищі близьких родичГв великого поета, а також на прямій залежності між біографічними даними та особливостями творів поега.

Характерно, що в рецензії виділено ‘‘Перебендю’’ як програмний твір митця про завдання поета і поезії, про роль поетичного слова у суспільному житті. Значно знижують художню вартісність історичних творів поета, вважає М.Михайлов, численні повторення образів, скажімо, широкого степу чи козацьких могил. Взагалі з усього творчого доробку Кобзаря М.Михайлову найбільше імпонують поеми соціально-побутового плану, насамперед ‘‘Катерина" та “Наймичка”.

Схвальна рецензія М.Михайлова, як і М.Добролюбова, на “Кобзар” (I860) свідчить про визнати російською критикою високого таланту Г.Шевченка, народно-національного хзрактеру його творчості, відзначення ¡нсокохудожиості поетичних образів і в основному - досконалості структури ворів. Все це, підсумовується в дисертації, сприяло утвердженню слави [‘.Шевченка як українського поета нової літератури. •

Принципові й слушні думки про характер народності Т.Шевченка вис-ювив Д.Мордовець у рецензії на “Кобзар” (1860) (Русское слово. - 1860. -v-б. - Отд.2. - С.37-7І). Творчість Т.Шевченка Д.Мордовець розглядає у •в'язку з розвитком української літератури першої пол. ХІХ ст. Критик позитивно оцінює спадщину ( Котляревського, Г.Квіткн-Основ'яненка та інших українських письменників. Шодо Т.Шевченка, то за Д.Мордовцем, він у нових умовах виступив «к основоположник нової літератури.

Д.Мордовець піїкреслюї, шо інтерес до ісюрії України відіграв у Т.Шевченка основну ро ц. у формуванні світогляду та художнього кргдо.

Вузькі ідеї національної винятковості, зауішкус автор рецензії, витіснені у митця ідеєю всеслов'янської єдності.

Д.Мордовець заперечує понятті! народності як етнографічної достовірності і доводить, що народність Т.Шовченка - це насамперед органічний зв'язок поета з народом, його життям, думами і прагненнями. Ідейну спорідненість народності Т.Шевченка критик вбачає у творчості М.Некрасова, а твори Кобзаря поділяє на дві групи: твори на сучасні і твори на історичні теми.

Характерно, що балади Т.Шевченка “Утоплена”, "Тополя" і “Причинна” критик виділяє в окремий цикл. До речі, історичним творам Д.Мордовець приділяє менше уваги. Він тепло відгукується про вірш “До Основ'яненка", про поеми “Іванч Підкова" і “Тарасова ніч", відзначає, що о них авторові вдалося достовірно показати волелюбний характер українського народу. Аналізуючи уривок з трагедії Т.Шевченка “Никита Гайдай”, Д.Мордовець твердить, що цей твір, як і інші російські твори Т.Шевченка, значно поступає його українським поезіям. Разом з тим критик зрозумів, що головний герой твору - Микита Гайд^й - виступає виразником патріотичних і волелюбних ідей автора. ' . .

Високо оцінює Д.Мордовець поему "Гайдамаки", з'ясовує він і особливості народності Т.Шевченка та основні ідеї його творчості - ідеї всеслов'янської єдності й братерства, що так патетично звучать у всіх історичних творах Кобзаря. Тлумачення творчих засад Т.Шевченка у Д.Мордовня тісно пов'язане з історизмом, що свідчить про об'єктивність і науковість принципів критика.

В рецензії, опублікованій в “Отечественных записках" (1860. - Т.129. • М3. • С.44-50), М.Костомаров ще за життя поета одним з перших вказав на Т.Шевченка як на основоположника нової української літературної мови, який підніс її до рівня розвинених літературних мов слов'янського світу.

Т.Шевченко для М.Костомарова - не тільки зразок великої поетичної досконалості і майстерного розвитку народнопоетичних традицій, а й творець великого культурного розмаху, поет великих образів, перейнятих передовими ідейними шуканнями. Інтереси Т.Шевченка не обмежуються колом селянських уявлень, ного творчість, глибоко національна за своєю суттю, ра-

зом з тим близька и зрозуміла «сім народам. Отож, М.Костомаров вже тоді надає світового значення творчості Т.Шевченка.

У цьому ж розділі дисертації аналізуються літературно-критичні виступи П.Куліша - “Переднє слово до громади. Погляд па українську слопес-ность" та "Первоцвіт Щоголева н Кузьменка. Слово од издателя”, Проти неприхильної критики П.Куліш виступив з обгрунтуванням права українського народу на літературу рідною мовою, доводив перспективність українського красного письменства, вселяв упевненість, що народному слову підвладні найдосконаліші форми літературної творчості. Наскрізною у літературно-критичних виступах П.Куліша 60-х рр. є думка про те, що словесність має виростати з національного грунту. Література повинна відображати самобутність українців. Це положення і стало вихідним пунктом у критичній концепції П.Куліша. Своє завдання як автора “Переднього слова” П.Куліш визначає так: остерегти “сусідню критику (нащої_щелемає) (підкреслення наше. * О.Я.) од неумнепої хиби (бо каш народ і його людськість для неї діло нове або й зовсім невідоме)"8 . З цією метою він подає своєрідний огляд української літератури. Вважаючи, що бурлеск і травестія завдали українській літературі шкоди, бо дали привід висміювати її як придатну лише для простацьких дотепів, П.Куліш негативно поставився до І.Котляревського і П.Гулака-Артемовського, які, на його думку, виявили “неповагу до української мови”. Як бачимо, і літературні явища минулого П.Куліш намагався інтерпретувати з точки зору сучасних йому суспільних та художніх шукань. Він не збагнув- амбівалентної природи сміху в “Енеїді” І.Котляревського і назвав її “бурлацьким юродством”, карикатурою на бурлацьке життя. Проте його боротьба проти “бурлескоманії” та “сміхоцтва” в українській літературі, проти епігонів “полтавця” (тяк званої котлярезщнни) була тоді на часі.

Взірцем національно-повчальної літератури П.Куліш вважав сентимен-тально-реалістнчні повісті Г.Квітки-Основ'яненка, особливо “Марусю”. Найвище поціновуючи його українські повісті та поезії Т.Шевченка, критик доходить висновку, що Г.Квітка зрозумів українського селянина й перейняв поезію щоденної сільської мови, як Т.Шевченко - поезію народної пісні. По-

‘Хата. -СпЛ. ІВД> -СХШ •

ІЗ

ціновуючи творчий доробок Т.Шевченка, критик наголошує на народних витоках його геніальної простоти і високості думки.

Проаналізовано в цьому розділі і шевченкознавчі студії петербурзького часопису "Основа” (1861-1862). Розуміючи значимість спогадів про Кобзаря, літературно-критичних досліджені» його творчості, основ'яни приділяли цим питанням значну увагу. Слід зауважити, що на сторінках часопису було опубліковано значну кількість раніше не друкованих поетичних творів Т.Шевченка, уривки з "Журналу”, драму “Назар Стодоля”, а також ряд листів. Загалом же за два роки свого існування “Основа” вмістила більше творів Т.Шевченка, ніж тих, що їх було надруковано впродовж усього життя Кобзаря. У Численних статтях “Основи” полемічного характеру, доводячи самобутність української мови і захищаючи права нової української літератури, часто посилалися на талант Т.Шевченка як незаперечне свідчення зростання національної самосвідомості українців. Окрім того, на сторінках “Основи” були вміщені і критичні дослідження творчості Т.Шевченка та його світоглядних засад. Чимало іш* матеріалів згодом було передруковано в журналах “Вечерннці", "Мета ”, "Неділя” та інших органах галицької преси, що сприяло зростанню популярності великого поета на західноукраїнських землях.

Аналізується в дисертації стаття художника Л.Жемчужникопа “Воспоминаниє о Шсвченке; его смерть н погребепие” (Основа. - 1861. - №3.

- С.1-21), що є своєрідною підбіркою матеріалів вшанування пам'яті великого поета і мужньої людиги, яка, незважаючи на важкі життєві випробування, зуміла пронести крізь роки щирість серця іі високість думки. Повністю зрозуміти його >і\і; гтя зможуть, як зазначав Л.Жемчужннков, лише нащадки, скурпульозпо проаналізувавши ідейно-художні особливості творів Шевченка та щонайменші деталі складної долі великої особистості.

В російській пресі першої пол. 1861 р. було опубліковано чимало некрологів та різнопланових матеріалів вшанування пам'яті Т.Шевченка. Серед них у дисертації особливо відзначається стаїтя А.Грпгор'єва, опублікована в журналі ‘ Время" (18(і1. - Т.2. - №4), в якій він розглядає творчість Т.Шевченка як неаід'емії) складову загальнослов'янської культурної скарбниці. Л.Григор'ей, як і інші крпгики, проводці ь паралель між творчим дороб-

ком Т.Шевченка і творчістю О.Пушкіна та А.Міцкевича, але на якісно вищому рівні.

Смерть Т.Шевченка стала приводом для написання статті Г.Т. “Несколько слов о народности в религиозной жизни” (Основа. - 1861. - №4.

- С.128-142). Невстановленин поки ідо автор відстоює думку, що завдяки Т.Шевченкові розвиток нової української літератури набув нової сили і якості.

У дисертаційному дослідженні наголошується, що об'єктом постійної уваги шевченкознавців є стаття М.Костомарова “Воспоминание о двух малярах” (Основа. - 1861. - №4. - С.44-56). Часто протилежне тлумачення її на різних етапах шевченознавчої науки було зумовлене особливостями кон'юнктури доби.

Точно і образно автор статті характеризує народність таланту Т.Шевченка, наголошуючи, що в цьому і полягає його сила, простота і геніальність. Тарасова муза сміливо вказала світло істини простому народу, відкрила інтелігенції “таємну завісу", за якою крилося невідоме їй життя.

Правильно трактує М.Костомаров поняття народності. Т.Шевчеїіко не підлаштовувався під народний тон, як О.Кольцов. Йому не потрібні були такі зусилля, бо він мислив і говорив, як народ. Народнопісенні форми у Т.Шевченка виникли не внаслідок вивчення фольклору чи особливих роздумувань, а згідно природного розвитку в душі митця народної поезії.

Про всеслов'янське значення Кобзаря говорить і П.Куліш у статті "Дві мови, книжна і народна", працювати над якою він почав ще за життя поета, а закінчив її аж після його смерті. Однак в час написання стаття не була надрукована, а побачила світ тільки у 1914 р. на сторінках журналу “Україна" (Кн.З). Тут П. Куліш приділяє чимало уваги творчості Т.Шевченка, назвавши його письменником "першої величини” серед класиків світової літератури. .

Значну увагу Шевченку присвятив П.Петраченко в "Истории русской литературы” (виданій в 1861 р. в Варшаві). Це посібник для учнів гімназій, в якому вміщено “Краткий исторический очерк украинской литературы” -спробу синтетичного огляду літературного процесу в Україні. Від коротких вступних зауваг про українську мову, усну народну поезію та давню літера-

туру П.Петраченко переходить до ширшої характеристики творчості Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка і Марка Вовчка.

Не лише висвітлення українського літературного процесу було актуальним на початку 60-х рр. XIX ст.; а й впорядкування української літерату-ної мови, створення насамперед словників. Такою спробою І є перший випуск “Опыта южнорусского словаря” К.Шейковського, у вступних замітках до якого висловлені міркування про поеми Т.Шевченка "Гайдамаки” і "Наймичка". Високо оцінивши “Гайдамаки”, К.Шейковський водночас недооцінив “Наймичку”. Вважаючи, що події, зоїіражені в “Наймичці”, не могли мати місце в житті українського селянства, К.Шейковський заперечує й народність цієї поеми Поняття народності в літературі у К.Шейковського тотожне поняттю типовості. Водночас його висока оцінка діяльності Т.Шевченка і поеми “Гайдамаки” свідчить при об'єктивність науковця. А піднесення Т.Шевченка до рівня У.Шекспіра дає можливість твердити про усвідомлення К.Шейковським світового значення творчості Кобзаря9.

У дисертації наголошується також на тому, що творчість Т.Шевченка у 60-ті рр. XIX ст. була тим життєдайним джерелом, що живило своєю невичерпною енергією багатьох діячів національної справи. Серед них - і В.Гннлосирова, письменника Í активного популяризатора творчості Кобзаря. Значний інтерес з його рукописної спадщини становлять щоденники, які він вів протягом 1856-1880 років10. Це своєрідна історія культурного життя України тривалого періоду. Є тут і матеріали, що присвячені творчості Т.Шевченка. •

Засади прогресивного просыгитедьсгва иілстоіивав і О.Лазаревський. Кого товаришування з Т.Шевченком, вшанування пам'яті великого митця стали поштовхом до написания біографії Т.Шевченка. Прикметною рисою праці цього автора “Материалы для биографии Т.Гр.Шевченко" (Основа. -1862. - ЛгЗ) є' 'періодизація життя і творчості українського митця. О.Лазарева.кий визначає “п'ять окремих епох" в життєвішу і творчому шляху Шевченка, а саме: 1. 1811 - 1828 роки: 2. 1828 - 1838 роки; 3. 1838 -18-17 роки: !. 1817 - 1SGI. п>жи, пчихаючи другий етап иаиважлиаіані.м, бо п цей час “соверіїїа.'мсь р;> ¡вічне тьорчсскою таланта нашего Кобзаря”.

’ »и ч к о ■ і; '-.і .....і ь і ч гі і.-, і - і ,-м .i:\n\ii

Періодизація О.Лазаревського не позбавлена деякої схематичності та спрощеного тлумачення основних життєвих подій. Ллє разом з тим попа наштовхнула сучасників Т.Шевченка працювати над детальним вивченням запропонованих окремих етапів життя поета. Сам О.Лазаревський дав стислу характеристику тільки дитячих років Т.Шевченка.

Починання ©.Лазаревського викликало появу ряду мемуарів багатьох сучасників поета, Зокрема і М.Чалого, який на сторінках “Основи" виступив зі своїми "(Новыми) материалами для биографии Т.Г.Шевченка” під криптонімом Сава Ч.11. У них подано чимало цікавих фактів про дитячі та юнацькі роки поета, написаних на основі розповідей І.Сошенка. Є тут і спогади автора про останні роки життя Кобзаря, і листи Т.Шевченка до М.Чалого та В.Шевченка. Характерно, що М.Чалий зробив' спробу ’‘вписати” життя Т.Шевченка в тогочасні події в Україні, відзначивши його велике значення для майбутніх Поколінь. Т.Шевченко став народним посланцем в освіченому світі, аби повідати йому українські думи народні.

Біографічні матеріали, зібрані М.Чалим1, та його розуміння історичної ролі Т.Шевченка становлять значний внесок у створення життєпису митця. Прислужилося цій справі і видання "Воспоминаний о Шевченке"

О.ЧужОинського (СПб., 1861). Окрім численних згадок О.Чужбпнського про спільне перебування з поетом в Україні та Петербурзі, є в спогадах і зауваги про характер творчості Т.Шевченка, його роль у розвитку української мови.

О.Чужбинський наголошує, що тільки половина з творчого доробку митця надрукована, тому-майбутньому дослідникові треба докласти багато зусиль для об'єктивної онінки творчої спадщини Т.Шевченка,

Окрім шевченкознавчих матеріалів, що об'єктивно висвітлювали життя і творчість Кобзаря, в 60-х роках XIX ст. з'явилося чимало й таких, які спотворювали факти з біографії Т.Шевченка та н? антинаукових засадах тлумачили його творчість. Особливо виділявся серед таких “інтерпретаторів” тижневик "Домашняя беседа”121, видавцем і редактором якого був В.Аскоченський. . .

Гнівний осуд "Искры" та “Русского слова" викликали наклепницькі статті “Домашней беседы”, спогади редактора журналу, а згодом і замітка

^ Основа. • 1862. • №5. ■ С .45 61: 1862 - №6. - С.1-27. ' Домашняя беседа. - 1861. • /«33 ‘

П.М-са "Эпизоды из жизни Шсиченка"13. П.Мартос, зокрема (фальсифікує справу визволення Т.Шесчснка з кріпацтва, звинувачуючи Кобзаря у тому, що він в автобіографічному листі до редактора "Народного чтения” не описує нібито головної ролі царської родини у його викупі з кріпацтва, благодійництву якої вій відплатив “черной неблагодарностью”. .

Зазначимо, що ця вигадка про велику роль царської родини в особистій долі Т.ІІІспчеііка поширювалася ще за життя Кобзаря. Т.Шевченко рішуче відкидав версію про так зване “доброчипетпо родини монарха" в його визволенні з кріпацтва. Дослідження цієї проблеми спростувало вигадку П.Мартоса. . .

Стаття АА.Лазаревського н "Санкт-Петербургских ведомостях” (1863. -їв марта. - Л1'207.) “Ответ на статью П.М-са" переконливо заперечуе усі вигадки про Т.Шевченка, -

Виразні шовіністичні тенденції в суспільстві всіляко підтримував активний співробітник ‘Вестника Юго-Западной и Западной России”

І.Кулжинський. Друга й більша частина ного письменницької діяльності відзначається нападками на українську мову та літературу. Раніше ж - в статті І.Кулжииського “Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийской поэзии" (1825) - звучало захоплення українськими народними піснями, позитивно оцінювалася українська мова. Особливо високо ставив І.Кулжинський тут “Енеїду" І.Котляревського та інші твори. Т.Шс-вченко, як вважає 1.Кулжипськш"і, був переконаний у літературній, політичній та моральній неспроможності “малоросійського наріччя": українські віріпі Т.Шевченко писав для публіки, а щоденник як відображення його душевних переживань був створений російською мовою. І.Кулжинський намагається похитнути авторитет Т.Шевченка, він навіть прагне довести, що Т.І11 евченко взагалі не був поетом. Відкидає І.Кулжинський і будь-яку естетичну та художню вартість творів Кобзаря, вважаючи, що вони взагалі далекі від поезії. .

Таким чином, провідні думки брошури "О зарождающейся, так называемой малороссийской литературе” співзвучні тогочасному загальношо-віністнчному настрою.суспільства, а літературна діяльність І.Кулжииського

Б.чтііик К>.т>и Р.... и і - 1?6’> Т і • .\'-10 - С Я ■!.>

60-х рр. XIX ст. стали виразним свідченням різкотеиденціпних українофобських поглядів.

Щоправда, друга пол. СО-х рр. XIX ст. не була суцільним застоєм національної думки, духовної апатії українського народу. Само тоді розгорнув свою діяльність Є.Моссаковський, активний популяризатор поетичної спадщини Т.Шевченка, який часто використовував її з агітаційною мстою серед слухачів Київських недільних шкіл. В незакіпченій ст;. ;ті “Тарас Шевченко" він дав загальний огляд поетичної спадщини Кобзаря, підкреслив виняткове значення Т.Шевченка для України. Наскрізною в пій є думка про глибоку народність творчості Кобзаря, про те, що місце Т.Шевченка серед найбільших слов'янських поетів - О.Пушкіна, А.Міцкевнча та ін. .

Літературно-критична думка середини СО-х рр. XIX ст. збагатилася перекладом О.Пишна “Загальної історії літератури" НІсрра, до якої як доповнення він разом зі В.Спасовичем видав “Обзор истории славянских литератур" (Спб., 1865), де знайдемо також нарис про українську літературу. Це відносно вдала спроба синтетичного огляду українського літературного процесу.

Характеристиці життя і творчості Т.Шевченка О.Пиг.ін присвятив спеціальний розділ,.наголошуючи па тому, що Т.Шевченко є пайнримітнішою постаттю в українській літературі.

' У періодичній пресі видання "Кобзаря” (1867) викликало ряд відгуків, найцікавішим з яких була рецензія І.Прижова “Кобзарь” Тараса Шевченка", опублікована у розділі "Бібліографія” газети “Голос” (1867. - Л?267). Врахувавши конкретні історичні обставини, І.Прижов спроектовуі творчість Т.Шевченка на слов'янське культурне тло, підкреслюючи водночас особливу значущість творчої особистості Кобзаря для українського національно-культурного відродження.

У дисертації проаналізовано й замітки М.Мизка до перекладу поеми “Неофіти”. У них високо оцінюється поетична спадщина Кобззря, йдеться про художню досконалість та простоту віршів Т.Шевченка. Поетичну майстерність Кобзаря М.Мизко порівнює з пушкінською (Дон. - 1869. - 8 мая. -№48). Однак Мнзко-крнтик не зумів віднайти істинний смисл “Неофітів”, не побачив паралелі між давньою історією перших християн та сучасним підневільним становищем українців.

Уся сукупність різноплановії* досліджень творчості Т.Шевченка о 60-х рр. XIX ст. свідчить про значний інтерес до творчості українського поета та до його складної долі. ■

Знайдемо в другому розділі і матеріали про осмислення творчості Кобзаря галицькою критикою. Якщо в 50-х рр. XIX ст. в Галичині про Т.Шевченка згадувалось рідко, то 60-і рр. тут на повну велич розкрили талант Т.Шевченка. Так, редакція “Вечернциь”, ‘ Мети”, “Ниви” з перши* номерів починають публікацію Шевченкових творів, вбачаючи у них той життєдайний струмінь, який спрямував би національний дух галичан у русло самоусвідомлення своєї єдності з українцями Наддніпрянщини- ,

Часопис "Правда" також приділяв чимало уваги різноаспектіщм шевченкознавчим дослідженням і повідомленням. У дисертації розгляИУТЦ матеріал цього часопису, зокрема проаналізована стаття Є.Згареького “Неофіти" Тараса Шевченка” (1В68. * №№19-23). Є.Згарський, рдцн із редакторів часопису, високо поціновував Кобзаря, підносив постаті) "батька Тараса” в ореолі мало не біблейного національного пророка і відповідна з цих позицій характеризував поему "Неофіти", трактував її як ‘'політичну роему під історичною покривкою".

■ У-дисертації наголошується, що у-60-х рр. в “Правді” чимало матеріалів друкував П.Куліш, в яких він дуже часто торкався особи Кобзаря, аналізував його творчість. -

Підкреслено в праці і ту надзвичайно прогресивну роль, яку відіграли народовці в популяризації творчості Т.Шевченка.на західноукраїнських землях у 60-х рр. XIX ст. Народовці вцступали проти шовіністичного ставлення польської іилячти і москвофілів до українського народу та ного культури.

Справі піднесення національної самосвідомості, захисту прав української мови і нової української літератури на західноукраїнських землях у великій мірі прислужи¡ілея творчість Ю.федьковича, який став гідним продовжувачем традицій Т.Шевченка. -

З'ясовуючи культурну ситуацію в західноукраїнських землях 60-х рр. XIX ст., у роботі, окреслена багатогранна діяльність С.Воробкевпча, який не раз звергався до образу Кобзари, доводячи сьоью творчістю життєспромож-ність підневільної національної мови.

Аналізуючії літературно-кріп ичне осмислення творчості Т.Шевченка в Галичині у 60-х pp. XIX ст., доречно згадати і про дедалі ширше ознайомлення польської' читацької аудиторії з творчим доробком Кобзаря. Цьому сприяли перш за все переклади Шевченкові« поезій А.Гожалчииським, Л.Совінським та Вл.Сирокомлею.

У Львові у 1865 р. вийшов друком критичний розслід Г.Батталії про життя і творчість Т.Шевченка11 польською мовою.- Це п^рша спроба в польському шевченкознавстві літературного портрету Кобзаря, з'ясування ідейно-художніх особливостей його творчості. Ця монографія про Т.Шевченка відіграла надзвичайно позитивну роль у популяризації Кобзаря серед поляків і лягла в основу першої німецької книжки про Т.Шевченка -дослідження І.Обріста, яка вийшла в Чернівцях у 1870 р.ь.

Популяризував творчість класиків української літератури, а зокрема і Т.Шевченка, польський та український письменник П.Свєнціцькнй (Павло Свій). У 1371 р. він дав розгорнуту характеристику творчості Т.Шевчеика у нарисі історії української літератури XIX ст.'в. де повторив думку про світову велич українського поета.

Як бачимо, культурне життя західноукраїнського краю відзначалося різноплановістю шевченкознавчих досліджень та наявністю багатьох матеріалів, то засвідчили повагу до пам'яті великого митця. Разом з тим слід відзначити і негативну тенденцію окремих робіт у висвітленні творчості Т.Шевчеика, що було зумовлене їх ідеологічною спрямованістю. Зростала і популяризація творчості Кобзаря серед польськомовного населення України і зокрема Галичини. Всі ці фактори, робить висновок дисертант, сприяли дедалі більшому усвідомленню всеслов'янської величі національного генія.

У висновках підсумовано зміст розділів, узагальнено спостереження над шляхами становлення шевченкознавчої науки, зокрема розкрито специфіку її першого, найгострішого в ідеологічному аспекті, етапу. Наголошується, що, перебуваючи в центрі уваги літературної критики 40-60-х pp. XIX ст., творчість Т.Шевчеика поціновувалась далеко неоднозначно. Під впливом шкідливих ідеологічних догматів російські та польські критики часом давали негативну оцінку талановитим поезіям Кобзаря, подекуди пе-

и G.Baltaglia Taras Szewczenko, zycie і pisma jego. * I vo%v, 1805. ' '

15 Y.G Obrist/ Taras Grigoriewicz Sztwczenko, ein kleinrussischer Dichter ... • Szcrnowitz, 1870.

16 Свєнцшькин П. Вік XIX у діях літератури української. - Львів, 1871.

рСбІЛЬШуВ.':.'!!! справжню художню цінність менш довершених тиорів Т.Шевченка. Крім того, деякі аспекти його творчості або замовчувалися, або недооцінювалися, а інколи розглядалися надто енрошено. Ллє, незважаючи на це, вже ¡і 40-60-і рр. прогресивні діячі визнавали Т.Шевчеика як поета слов'янського й ширше - світового рівня. ■

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1. До питання критичного осмислення Т.Шевченка в 40-х роках XIX століття//Визвольпий шлях. - .1994. - №8. - С.994-1000.

2. "Кобзар" Т.Шевченка у російській критиці 40-х рр. XIX ст. //Су іаспі проблеми ф'лології. Тематичний збірник наукових праць. - К.: ІСДО, 1993. - С. 125-1 ЗО.

3. Т.Г.Шевченко в критиці і літерагурошавсгні 50-х років XIX століт-

тя//Шевченкознавчі студії. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет”, 1991. - С.77-82. .

4. Творчість Т.Г. Шевченка в народницькій концепції літератури

П.Куліша 60-х рр. ХІХет.//Інформаційний вісник Академії наук вищої школи України. Додаток. - 1995. - .М’4. - С.20-23. .

Гі. Т.ПІшчсіікі) і Н.Іи'.'ппп.кип // Іпфо|>мацііішііі иіпіпк Лкидішії наук і’.шцої ніколи України. - І1)Ш!. - Лі>7. - СІ. 10-15

АННОТАЦИЯ

Яблонская О. Творчество Т.Г.Шевченко в критике и литературоведении (40-60-с годы XIX п.).

Диссертация на соискании ученой степени кандидата филологических наук но специальности 10.01.01 - украинская литература. Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1996.

Диссертация посвящена анализу критических и литер пурозедческих исследований творчества Т.Шевченко 40-60-х годов XIX в., выявлению их закономерностей и специфики. Диссертация является первой попыткой синтетического исследования проблемы в её историко-культурном развитии, lia основе объективного анализа новых публицистических материалов, обнаруженных в раритетных изданиях, и источников, уже существующих в научном обиходе, автор попыталась выяснить их конкретно-исторический и общенаучный аспекты. Представляя этап становления украинской критики, в диссертационном исследовании утверждается мысль о всеславянском и мировом значении национального гения. .

SUMMARY

Yablonska О. Shevchenko's creation at the literary criticism ( 10-60 th years oi the 19 th century).

The dissertation is for obtaining scientific degree of a candidate of philological sciences, speciality 10.01.01. - Ukrainian literature.

The Taras Shevchenko University, Kyiv, 1996.

This dissertation deals with the critical investigations of the Shevchenko's ¡iterate activity of 40-60 Th. years of the 19 th century, the discovering of their main principles. This dissertation is the first attempt of synthetic investigation of this problem in it’s historical and cultural development. Using new literary scientific materials and the care editions the author recreated their historical & scientific aspects. Concerning the important period of the Ukrainian criticism, the dissertation maintains the World & Harmonic meaning of the national genius.

Ключові 'слова: історія шевченкознавства, проблема літературно-

критичного осмислення, національна критика, метод, принцип народності літератури. . ,, ор ' .