автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.10
диссертация на тему: Украиноведческие проблемы в научной, публицистической, редакторской и издательской деятельности Ивана Огиенко

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украиноведческие проблемы в научной, публицистической, редакторской и издательской деятельности Ивана Огиенко"

" f! Л Я

i" , и U Í <

. , КШ^СЬКИЙ УШВЕРСИТЕТ • 'i ií.O'iiivíEHI ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ТИМОШИК Микола Степанович

yKPAÏFI03IIAB4I ПРОВЛЕМИ В НАУКОВШ, ПУБЛ1ЦИСТИЧНШ, РЕДАКТОРСЫСШ I ВИДАВШ1Ч1Й ДШЛЫЮСТ1 IBAHA ОГ1€НКЛ

Спещальшсть 10.01.$$ — журналнггика

Автореферат дисертацн на здобугтя наукового ступеня доктора фшолопчних наук

kiiïb 1997

Дисертащею е рукопис

Робота виконана на кафедр1 журнал!стсько! майстерноеп та редакцШно-видавничо! справи 1нституту журналютшш Кишського ушверситету ¡меш Тараса Шевченка

Науковий консультант доктор 1сторичних наук, професор А- 3. Москаленко

ОфщШш опоненти: доктор фшолопчних наук, професор О. Д. Пономарш, доктор фшолопчних наук, професор М. Д. Феллер, доктор 1сторичних наук, професор 10. Г Шаповал

Провщна оргашзащя Украшська академш друкарства (Льв1в)

Захист вщбудеться 24 червня 1997 р. о 10.00 годиш на засвданш спещал!зовано5 вчено! ради Д 01.01.08 при Кшвському утверситет! теш Тараса Шевченка (254119, Кшв, вул. Мельникова, 36/1)

3 дисертащею можна ознайомитися у науковш б1блютец Кшвського университету шеш Тараса Шевченка

Автореферат роздано "¿О' травня 1997 р.

Учений секретар спещал!зовано1 вчено! рад]

В. П. ОлЮню

Загалыт характеристика роботи

Актуалыпсть теми. 1стор1я украшського друкованого слова пов'язана з десятками, сотнями тасмних 1 гласних, санкцюнованих на "зисочайшому" р1вш1 в кабшетах м1сцевих "держиморд" актчв, циркуляров, указш, розпоряджень, метою яких було знищити мову багатомшьйонного народу, ввести нашвець подвижницьк1 зусилля багатьох самовщданих д!яч1в украшського национального вщрод-ження, шдняти народ з колш, нагадати про його пдшсть 1 славу, змусити, зрештою, думати I д1яти.

Тепер, у добу духовного й национального вщродження, ми маемо все бшьше можливостей неупереджено й розважливо пом1ркувати над багатьма сторшками нашо! драматично! шторп, власноручно стерта фалыиивий глянець, здавалося б, назавжди покладений на щ сторшки тотал1тарного системою. Багато з них нам ще не раз доведеться перечитувати, переосмислювати заново, ретельно вщ-бираючи зерна правди, ¡сторично! справедливости й ¡стинно! нау-новост1 в1Д рясно! полови вс1ляких вигадок, перекручень, огульних звинувачень, замкданих на iдeoлoгiчнiй заангажованост!, полш1Ч-них cпeкyляцiяx та антинаукових теор1ях. За влучним висловом професора А. Москаленка, переживаемо сьогодш вистражданий 1 виборений процес реаб1л1тац11 слова. Реабштацц I зашзшлого вороття в Украшу кращих сишв 1 дочок украшського народу.

Ос1бко викарбувано на таких сторонках немало 1мен дшч!в науки, культури, оевгги, як1, незважаючи на тяжк1 Еипробування дол1, весь свш талант, зусилля, а нерщко й життя в1ддавали на в1втар боротьби за одв1чну мрго — здобуття свое! державное^. Та замлеть заслуженого пошанування й добро! пам'ят! нащадюв ¡мена цих людей багато десятилпъ у нас або св'щомо замовчувалися, або були позначен! ганебним тавром запроданцгв, в1дщепенц1в, зрад-ник'т штерес'ш народу. Серед таких постатей, реабштованих 1сто-р1ею, але ще глибинно не шзнаних, не пощнованих в Украпп, — й 1м'я 1вана 1вановича Опенка.

Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, пращ й обов'язку. I це не випадково. Адже св;й природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного ! культурного д1яча вш однаковою М1рою усгпшно застосовуваа 1 як мово-

знаведь та лггературознавець, 1 як редактор та видавець, 1 як перекладач та поет, 1 як ректор та мш'ютр, 1 як православний митрополит та 1сторик украшсько! церкви. Важко сказатк, в якШ ¡3 названих сфер д1яльносп I. Опенко залишив найпомшиший слщ. Одне беззаперечне: вш чесно 1 сповна служив украшськШ справ!, до останшх дн1в свого довгого й важкого життя не полишав подвижницько! д1яльносп на нив! вщродження нацП, в захист!, а згодом в утвердженн! та розво! рщно! мови, культури в цшому. Переконуе в цьому хоча б той факт, що б1блюграф1я наукових, публщистичних та художшх праць ученого, за неповрими даними, складае понад тисячу одиниць.

На жаль, переважна бшышсть творив I. Опенка 1 сьогодш е недоступною для украшського читача: знаходяться вони за кордоном, а та незначна !х кшьюсть, що видавалася у 20-х роках у нас, — ще донедавна перебувала в спецсховах як заборонена.

Тому надто актуальним сьогодш е завдання не лише повернута в Украшу ¡м'я 1вана Опенка, його величезну наукову, публщис-тичну, художню спадщину, а й ретельно вивчити П, максимально використати пщ час розв'язання ниннлшх складних завдань украшського державотворення.

Стулшь розробленоси проблеми. Украшськ1 науковц1 протя-гом ус1х шдрадянських рок1в практично не мали можливост'1 вивчати творчу 1 наукову спадщину 1вана Опенка, оскшьки п доля складалася в радянськШ Укра1ш драматично.

Згщно з розпорядженням Головлпу, яке стосувалося передусш редакцш засоб1в масово! шформащ?, видавництв, просвтшцьких оргашзацш, це 1м'я заборонялося згадувати в будь-якому контекс-т1 \ (Тако! "чесп", кр1м Опенка, були удостоеш партшно-радян-ським режимом Богдан Лепкий, Володимир Винниченко, Дмитро Донцов, Серий Ефремов, Володимир КубШович, Андрш Любченко, €вген Маланюк, Микола Хвильовий, Спиридон Черкасенко).

Зрозумшо В1дтак, чому про цього вченого 13 свпговим 1м'ям на його Батьювщиш не вийшло не лише жодно! монографп, а й бодай кшькох правдивих рядк1в у енциклопедичних та довщкових ви-даннях.

Одна з перших правдивих публшащй у наций перюдищ про

1 Диэ.: Ммиппич О. Укра'шська литература п!д забороною: 1937-1990 // Лггературна Украша. 1994. 18 серп.

життевий i творчий шлях ученого належить перу доктора фию-софм i мистецтвозиавства Дмитра Степовика J.

Величезна творча спадщина ученого стае предметом все шир-ших зацжавлень науковцш. 1992 року, в 110-ту р1чницю вщ дня його народження, гвдбулися дв! Всеукра1нськ1 науково-практичш конференцй — "Духовна i науково-педагопчна д1яльшсть I.I. Ori-енка в контексп украшського национального вщродження" (Кам'я-нець-Подшьський) та "1ван Опенко. Незабутш 1мена украшсько! науки" (Льв1в). Матергали обох конференцш були опублтоваш шлькома випускаии.

3 Ьпщативи 1иституту фшософп HAH Укра1ни в Kiigbi вже втрете пройшли Всеукрашсьгл Опеншвсьш читання. За матер1а-лами таких читань у Кишському ушверситет! iMeni Тараса Шев-ченка видано зб1рник доповвдей i повщомлень "Велетень науки". Под1бний науковий aoipmiK побачив CBir i напередодт науково-практично! конференцй, присвпчено! 115-й р1чниц! в'щ дня наро-дження Ог1енка, яка проводнлася в с1чн1 1997 року в Кшвському М1жрепональному шститучл тдвищення квал^ф'шацн вчител^в шен'1 Б. Гршченка.

На початку 1997 року представницью науков! заходи вщбулися i ь шших м1стах Украши: у Кам'яящ-Подшьському — друга Всеукрашська нгуково-теоретична конференция "Духовна i науко-во-педатопчна Д1клыпстъ I. I. OrieHKa в контекст! украшського национального ввдродження"; у Житомир! — Есеукра1нсыса науко-во-практична конференц'ш "1ван Опенко й утвердження гуманитарно! науки та освгги в УкрашГ.

В Кшвському ушверситет1 захищена перша кандидатська ди-сертац1я, присвячена анализу педагопчно! спадщини 1вана Опенка.2

Пергш спроби наукового осмислення Ц1с! непер'еачно! постачл украшсько! icTopil зроблено i у виданнях довщкового характеру. В "МалШ енциклопедп етнодержавознавства" у роэдЫ "Персона-лИ" подано (вперше у видашп такого типу) статпо про вченого3. Узагадыпогоча характеристика жиггевого i творчого шляху Опенка

1 CmenoeuK Дмитро. 1ван Orieireo // Л1тературна Ук'ра!на. 1992. 18 ein

1 Маруш кевич Алла. Просв1пшцыса дшльн1сть I педагог1чп1 погляди

L ОНенка. Автореф. дис. на здобуггя наук, ступени канд. пед. наук. К., 1995. 22 с.

' Пилявецъ П., Рибачук М. Оиенко 1ван 1ванович // Мала егщиклопедЫ етнодержавозкавства. К., 1994. С 869-870.

з'явилася також i в одному з випусшв юлькатомного ьидання матер1ал!в до енциклопедичного словника "Украшська журналистика в именах"

Починас повертатися до читацького загалу багатюща наукова, просв'ггительська спадщина вченого. Йдеться про початок складно! i KonlTKoI пращ щодо перевидання в Укра1ш його цниг. Першим вагомий внесок у цю справу зробило видавництво гумаштарно! лггератури "Абрис", вщтворивши 1991 року репринтним способом одну з найпоширетших серед читачш у пер ¡од д1яльност1 УНР книг 1вана Огкнка "Украшська культура". У популярних б!блю-течних cepinx видавництва "Либвдь" ("Пам'ятки ¡сторично! думки Украши" та "JliTepaTypHi пам'ятки Украши") з грифом MimcTep-ства освети Украши та грунтовним науковим апаратом побачили CBiT два найфундаментальшпи дослщження Опенка — "1стор1я украшського друкарства" та "Тстор1я украшсько! литературно] мови". Значними тиражами перевидано останкам часом в Укра!ш ще кшька праць ученого: "Украшська церква", "Дохристиянсью в1рування украшського народу", "Наука про р1дномовт обов'язки", "Як поводити себе в xpaMi Божому".

Ще одним свщченням повернення Звана Опенка в Украшу с заснування преми його iMeHi. Це друга в УкраЛш багатогалузева прем!я шсля Шевченк1вськоЗ, яка вщповщае багатостороннм Д1-яльност! ще! людини на нив1 украшського вщроджекня. Заснували П Спшка письменник1в Украши, Всеукрашське товариство iMeHi 1вана Опенка, Житомирська обласна Рада народних депутатов та Фонд сприяння розвитку .шстецтв Украши.

На сьогодш ще не складено повно! б1блюграфп наукових i художшх праць I. Опенка, хоча щею справою в р5зний час ошку-валися зарубикш вчен'ьукрашознарщ, зокрема В. ЗаМн, I. Коро-вицький, Ю. Мулик-Луцик. Внаслщок вимушених переТздш автора багато руколиав зслишилося в р^зних Micrax Свропи. Неведома й fioci, зокрема, доля значно! часткни творчо! спадщкни, полишено! у прифронтовому на той час Кам'янцьПодшьському.

Першою спробою в Украпп осягнути, бодай фрагментарно, вагом1сть зроблзного I. Опенком е укладеш працшниками Льв'ш-сько! науково! б1бл1отеки iM. В. Стефаника HAH Украши "MaTepi-

1 TtutoiuuK М. Опснко 1ван 1ванович Ц Украшська журкалктака в iMeiiax. Вип. 2. Львт, 1995; С. 154-157.

али до б1блюграфп 1вана Опенка", а також укладена льв^вським науковцеи 3. Тшенником "Б1блшграф1я твор1в митрополита Гларь она (Опенка)". Але й вд матер1али, на жаль, далеко не повн'ь

Сьогодш маемо нагоду попопнити цю б1блюграфио новими дже-рельними даними. I не заруб1жними, а в!тчизняними. Йдеться про ушкальний рукописний документ, В1днайдений нещодавно дисер-тантом у особистому фонд1 I. Калиновича (збер^гаеться у рукописному В1дцш ЛНБ). Називаеться вш "Б1блюграф1я праць Опенка" V Це своерщний саморобний зошит, що складаеться з 67 сторЬюк-карток. Переважна бтышсть !х эдповнена рукою Опенка, але зустр1чаються окредй сторонки, написан! шшим почерком. Картки пронумерована Хоч вони розлящет не в хронолопчному порядку, але своею щформащею обШмають перюд з 1907 по 1924 роки — якраз найменш дослщжений через брак арх1вних даних.

Унжалыисть ц^ого б1блюграф1ЧНого документа, по-перше, у тому, що тут згзначено цишй ряд праць, про як1 н1де — ш в заруб1жних, ш у в^тчизняних публшащях про життя 1 творчшть 1вана Опенка — не згадувалося. По-друге, тут чи не вперше подаються В1домост1 про тираж! тих книг I. Опенка, про яш ми сьогодш знаемо найменше, — перюду УНР. Ц1 даш цшш передуеш штйрикам, бо дають можлив1сть простежити, яку пол1тику щодо укра!нського книговиданкя проводив уряд УНР.

Сьогодш с нагальна потреба створення повно! б1блк>графи науково! 1 творчо! спадщини 1вана Опенка, сиегематизацп, вивчен-ня 1 повернення в Украшу його величезного архиву, зокрема етстолярп, а згодом 1 перевидання в Украпп бодай найголовшшого з масиву фундаментальних праць ученого. Перил кроки у цьому напрямку роблять украшсьт дослщники: В. П. Ляхоцысий, 3.1. Ть менник, е. I. Сохацька, В. А. Качкан, I. I. Тюрменко, А. А. Ма-рушкевич, С. I. Болт1вець.

Предметом дисертацшпого досл1джения с значна за обсягом наукова, публщистична, художня, ешетолярна, журналютська 1 видавнича спадщина 1вана Опенка, яка до 1991 року перебувала у спецфондах радянських арх1в1в, а також той П масив, що виходив у ржаний час за кордоном.

Б1бл1ограф!я праць Опиша // ЛНБ. В1дд1л рукоп Ф. 57. Од. зб. 397.

Мета I завддшш дослщження. Метою дано! робота е, по-перше, створення цтено! картини наукового, журнал'ютського, видавни-чого 1 художнього доробку видатного украшського вченого-енцик-лопедиста в контекст! найважливииих концентров украшознавства (моен, лггератури, культури, 1стори) 1, по-друге, введения з метою наукового поширення принципових концепцШ ученого, заборонених рашше тоталггарним режимом, щодо тих проблем сучасного украшознавства, з яких 1 дос! тривають науков! дискуси. Йдеться, зокрема, про концепцно виникненпя I розвитку укра!нського дру-кованого слова в контекеп поширення друкарства у слов'янських народов та концепцию виникнення 1 розвитку украшсько! мови, л^тератури, культури в цшому.

Досягнення мети передбачае вирилення таких дослщницьких завдань:

1. Створити науково вив1рений, побудований винятково на документальних матерхалах 1 звшьнений В1Д уешяких вдеолоичних нашарувань, творчий портрет тако! непереычно! особистосп украшсько! иггорп, якою був 1ван Опенко.

2. Обгрунтувати особлшйсть 1 цшшеть наукових доапджень 1вана Опенка з р1зних дшянок палеотипп (друкарства), украшсько! мови, л1тератури, культури в цшому, практичну значуицеть 1х на нинилньому еташ розвитку украшсько! науки.

3. Довести наукову обгрунтовашеть концепцп 1вана Опенка щодо необх1дност1 перегляду визначених рашше радянською наукою початтв зародження 1 перюд1В подальшого розвитку украш-ського друкарства (власн на етшчних укра!нських землях '1 поза ними); доповнити аргумента ученого результатами власних наукових пошук1в.

4. На основ: анализу шдшивок укра!номовких газет "Громадська Думка", "Рада", редагованих учении часогтав "Рщна мова", "Наша культура", "ЕНра м культура" повернути практично нев!домий сьогодш науковцям 1 журналистам-практикам творчий доробок Опелка-журналиста, визначити особливого й складов! його творчо! майстерносп,

5. Спираючись на вагомий багатор5чний доробок створених 1ваном Опенком в емпрацп украшських видавництв "Украшська Автокефальна Православна Церква", "Наша культура", вкдавни-чих серШ "Б¡бл¡отека украшознавства", "Визволення Украши", що дшли 1 виходили в екстремальнкх пол^тичних 1 економ1чних умо-

вах, показати можливосп i шляхи вщродження кращих традицШ украшського друкарства в нишшшх кризових умовах розвитку в1Тчизняного книговидання.

6. Увести до журнал1стиксзнавчого й лггературознавчого oöiry замовчуваш й невщом! публ1цистичш, художньо-документальш твори, здШснити першу спробу ix систематизацц й б!блюграфу-вання.

Виходячи is зазначених завдань, визначалася i структура ди-сертащйного дослщження.

Мстодолопчною основою дисертацП е принцип ¡сторизму. Розглядуваш в робот1 факти i явища подаються автором у кон-TeKCTi конкретно! сусшльно-полггично! ситуацп, яка безпосередньо впливала на формування журнал1стсько-видавничо1, науково! i лггературно! атмосфери, на становления ссобксп'остей з когорти ду-ховних провщникгв нацюнального вщроджешгя. Дисертант послугову-вався пор1вняльно-1сторичним, конкретночсторичним, кггорико-типо-лопчним науковими методами.

Емтричну базу дооиджеипя складають, передушм, матер ¡ал и KOflMiimix спецфонд1в apxiBiß: Центрального державного apxiey вищ1£< орган1в впади i управлшня у Киев1, Кшвського MicbKoro apxißy, Кам'янець-Подшьського фшалу Хмельницького облдерж-apxiny, 1нституту рукопис1в Центрально! науково! б^блютеки iM. В. Вернадського HAH Украши, вцдалу рукописна Льв1всько1 науково! Гнблютеки im. В. Стефаника HAH Украши, вщциху рукопиств 1нституту лггератури iM. Т. Г. Шевченка HAH Украши, вщдшу ру-копис'ш Нацюнального музею у Льзов'1, арх'шу Служби безпеки Украши у Киевь Ряд MaTepianiB вщнайдено в apxisax Лозанни i Женеви (Швейцарш), куди дисертант здшснив наукове ьщряд-женна

Використаш також публи<ацп часопиав Киева, Кам'янець-Подшьського, Львова перюд!в 1906-1925 рок1в, а також ряду укра!-иомовних друкованих оргатв, що виходили а Захщтй Сврош i Канад1 в 30-70-х роках нашого столптя. Значний масив емшрич-ного матер1алу з1брано з редагованих I. Опенком часопиав "Р5дна мова", "Наша культура", "Bipa й культура", книг видавництва . "Наша культура" i видань tbodib I. OrieHKa (митрополита 1ларшна), що в piani роки виходили в Украш! (1909-1925), Полыщ, ПГвей-

царп, Канада. Результата анал1з'ш цих матер!ал!в наводяться у в1дп0в'1дних роздшах дисертацп, а також в окремих публжа-

Ц1ЯХ.

Наукова новизна. Вперше у втшзнянш науц! комплексно дослщжуеться величезний пласт науково!, публщистично!, етсто-лярно!, художньо! творчосп видатного украшського вченого-дер-жавотворця 1вана Опенка, ш'я якого адеологи тоталитарного режиму протягом ус1Х пщрадянських ротв заборонили вживати у будь-якому контекст1 Вперше до наукового об!гу залучено значний масив арх1внях докумешчв — не лише вп-чизняних (кшвських, львшських, кам'янець-подшьських), а й заруб1жних, зокрема швейцар ських. Вперше обгрунтовуеться необхадшсть широкого вико-ристання в наукових дослщженнях принципових концепцш ученого, зокрема в таких галузях гумаштарних наук, як палеотишя (друкарство), украшська мова, лггература, культура в щлому.

Теоретичне та практичне значения. У дисертацшному досль дженш проведено комплексний анализ науково!, редакторсько! та видавничо! Д1ялыюст1 1вана Опенка, передуам його маловщомих фундаментальких праць, як! мають велике значения для подаль-шого розвитку наукових дослщжень р1зних напрям1в украшо-знавства.

Створений дисертантом уперше на основ! арх^вних матер1ал1в 1сторико-б1ограф1чний, науковий 1 творчий портрет 1вана Опенка покликачий вдаграти позитивну роль у реабштаци ще! уншально! постат! украшсько! юторЛ, популяризаци Н величезно! спадщини. Матер1али дослщження можуть бути використаш при написанш нових курс!в з ¡сторп украшського друкарства, видавничо! справи та журналистики, а також при створенн1 синтетичних праць з фшолопчних 1 культуролопчних дисциплш.

Основ«! положения, як» виносяться на захист.

]. Повернення в Украшу заборонено! рашше з причин щеоло-пчного характеру багатогранно! науково!, публицистично! ! художньо! спадщини 1вана Опенка (митрополита 1ларюна) слугу-ватиме утвердженню складних ! неоднозначних процес^в украшського державотворення.

2. Написания повно! I об'ективно! юторп украшсько! журналь

стики, книговидавничо! справи, icTopil шших гумаштарних наук, як! мають в'щношеинн до вивчення Украши ян пеаног геогнштпчнш реальност1 в таких ii концентрах, як мова, лггература, icrcpin, культура, рел1г!я, неможлив1 сьогодш без широкого залученнл фундаментальних дослщжень ученого.

3. Науково обгрунтозаш концепцП 1вана Опенка — щодо ниник-нення i розвитку украшського друкованого слова в контекст! поширення друкарства у слов'янських народ1в; щодо випикнешш i основних етатв розвитку украшсько! мови; щодо походженнн "Слова о полку 1горев1м" як видатно! литературно! й исторично! пам'ятки украшського народу — спонукають до перегляду шную • чих донедавна у В1тчизнян1й наущ погляд1в на початки i пертди-защю розвитку украшського друкарства, мови та лггератури в историчному контекста

4. Багатор1чна пропаганда й вщстоювашш ученим на сторонках часопису "Рщна мова" конкретного гасла "Для одного народу — одна лггературна мова, один правопис" в¡дirpa.no воличезну роль у мовному об'еднант украшсько! наци. реал1заци ¡де! соборноап украшсько! л1тературно1 мови для ycix украшських земель на материков!!! УкраШ í в близьшй та далеки диаспорах. Зазкачене гасло, як i "Наука про рщномовш обов'язки", сьогодш особливо актуальш для кер1внишв, засновник^в, ycix npau(íbhhkíb засоб'т MacoBo'i шформацП.

5. Результативний багатор1чшш досвщ створених 1ваном Опенком в емиграцп видавництв "Украшська Автокефальна Православна Церква", "Наша культура", видавничих cepiií "ЕЛблютека украшознавства", "Визволения Украши", а також пер'юдичних часописгв "Радна мова", "Наша культура", "Bipa й культура", "Слово ¡стини" сьогодш е надзвичайно цшним i пдним наслщування видав-цями та редакторами украшомо'вних перюдичних часопиав i книг.

Апробащя роботи. Дисертащю обговорено i схвалено на зас1-данн'1 кафедри журналютсько! майстерносгп i редакцжно-видавни-чо1 справи 1нституту журнал1стики Кшвського национального университету imehi Тараса Шевченка. Ochobhí í'i положения вик-ладеш в монографн "Голгофа 1вана Опенка: украшознавч! прпб-леми в науковШ, державотворчШ, редакторсьюй та видавничШ д1яльностГ (К, 1997, 232 е.), статтях у наукових зб1рниках. bíchji-ках, передмовах до видань б^блютечних cepirt "Пам'ятки юторично!

думки Украши" та "Лггературш пам'ятки Украши", вщкритШ перюдищ. Загальна !х кшыисть складае олизько 30 назв.

На основ! матер!ал1В дооладження автор виступав з доповщями 1 повадомленнями на наукових конференциях:

II МЬ-кнародному конгресс слав'1ст!в (м. Баеза, 1спан:я, 3-5 жовтля 1996 р.);

м1жнародних науково-практичних конференщях: "Книга в со-цюкультурному простор!" (Льв'ш, 3-5 травня 1995 р.); "Украшоз-навство в розбудов! держави" (Киш, 14-16 жовтня 1993 р.); "Украшознавство: теоретико-методолопчш та оргашзацшш проб-леми" (Кшв, 12-14 жовтня 1995 р.); "У:сраша, украшщ, украшознавство" (Шровоград, 24-26 жовтня 1996 р.); "Мова 1 культура" (Кшв, 25-30 червня 1996 р.);

Всеукрашських науково-практичних конференциях: "Украшська перюдика: 1стор1я 1 сучасшсть (Льв^в-Житомир, 1994 р.); "Актуальш проблеми розвитку арх1вно! справи" (Киш, 15-16 березня 1995 р.); "Велетень иаукш до 115-1 р1чнищ вщ дня народжеиня 1. Опенка" (Кит, 15 ачкя 1997 р.); "1ван Опенке (митрополит 1ларюн) 1 виховання нащонально свщомо! особис-тостГ' (Кшв, 16-17 с1чня 1997 р.); "Духовна 1 науково-педаголч-на Д1яльн1сть I. Опенка в контексп украшського нацюнального вщродження" (Кам'янець-Подшьський, 18-19 лютого 1997 р.); "1ван Опенко й утвердження гуманитарно! науки" (Житомир, 45 березня 1997 р.); "Украшська мова 1 свп-" (Кшв, 19 березня 1997 р.);

науково-практичних коЫференщях 1нституту журнал1стики Ки-шського ушверситету:

"Преса 1 розбудова громадянського сусп'шьства" (30 березня — 1 квп-ня 1993 р.); "Засоби масово! шформацп 1 процеси державот-ворення в Украни" (29-30 березня 1994 р.); "Роль засоб1в масово! шформацр в сусшльно-культурному процеа в УкраМ" (30-31 березня 1995 р.).

Структура роботи. Дисертащя складаеться 31 вступу, чотирьох глав (з под1лом на параграфи) 1 висновкхв.

3míct дисертацИ та Tí ociiobhí результаты

У встущ обгруитовуеться актуалыпсть теми дослщжешш, з'ясовуеться ступшь розробленост1 проблеми в науково-критичшй лггератур!, визначаються предмет, мета i завдання роботи, ü наукова новизна, теоретичне значения, окреслена емтрична база та апробация результатов.

У першш глав1 —"Передумоыи i ociiobhí етапи становления 1вапа Опенка як украУпського ученого-дернсавог'порци, редактора i видавця па гсторичпо-культурному tjií елохи" — на ochobí арх1Ених даних, що донедавна перебували у спецфондах, з'ясову-ються обставини i умови, як i формували цю особиспсть. Зокрема, в параграф! периюму i¡ici глави —"Украгнсъка нацюналъна iden i унгсерситет св. Володимира"—простежуеться еволюцт ггаглядш студента юторико- фшолопчного факультету Опенка гид впливом демократично настроених впкладач^в i ко лег. Дисертант загострюс увагу на тому, що роки нявчання I. Опенка в Кишському ушвер-ситет1 (1903-1909) припадають на той перюд украшського нацю-нально-визвольного руху, який, за словами С. Петлюри, в:д-значався стШкою тенденщею до посилення украшсько! ¡де! в широких масах населения Украши, змщнення його творчих сил, активнкпого вираження нацюнально! роботи, незважаючи на peri-ресивш заходи царського уряду. Зокрема, теля вимушеного про-голошення конституцшних свобод починаегься бурхливе в1дрод-ження украшського друку, утворення украшських громад, клубов, громадсько-полггичних оргашзацнх.

CTpi.MKHH nepe6ir тштичних подУ} помтш вплинув i на "сильие пробудження украшського национального почуття" Опенка., визна-чення його м1сця в громадському pyci. 3 1905 року bíh почина с писати украшського мовою. Починаеться в цей час i його активна наукова та громадська робота: спшробтшцтво в кшвських видан-нях "Громадська Думка", "Рада" (саме тут друкуються його дописи, зампки, рецензп), активна участь у д!яльност1 "Просв1ти" та щойно заснованому М. Грушевським (травень, 1907) Украшському пауковому TOBapiicTBi в Киев1 3 самого початку вйпуску "Записок Украшського наукового товариства в Kugbí" студент Опенка ви-конуе там обов'язки коректора, перекладача i неофщшного редактора (томи I-VI). 1907 року в "Записках" друкуеться одна з перших наукових розвщок молодого дослдашка — "Огляд украшського

язикознавства", перекладеш ним украшською мовою укра!нознавч1 студи В. Перетця, А. Лободи, М. Петрова, Г. Павлуцького та ш. Настуиного року окремим виданням виходить його брошура "Ук-рашська граматична л Герату ра: розгляд подручников, по яких можна вчитись 1 вчити украшськой мово". Вш ближче знайомиться 1 сшвпрацюе з М. Грушевеьким, Б. Гршченком, П. Житецьким.

Прлблизно в цей же час зав'язалося листування молодого дослодника Опенка з маститам 1 авторитетним уже на той час у пауковому 1 литературному свт 1ваном Франком.

Така актившсть студента-фшолога в позалекцшний час не могла бути не пом'гаеною адмшострацоею ушверситету. Незважаючи на те, що вш з водзнакою закшчус 1909 року повний курс, завершуе кандидатську дисертацно "Ключ розумшня" 1оаникоя Галятовсько-го" 1 одержу«, рекомендацио факультету щодо залишення його на кафедро та призначення професорсько! стипендп, ректорат ввдпо-водае на це вщмовою.

Протягом 1914—початку 1915 рогав 1ван Опенко все ж усшшно складас вс1 мапстерськ1 юпити: з церковнослов'янсько!, росойсько!, польськоо, сербсько! мов, кторп росшсько! та европейсько! лЬ тератур (во. на "водмшно") 1, нарешто, одержуе високе звания приват-доцента кафедри росойсько! мови та летератури ушверситету св. Володимира.

У другому параграфг глави — "Роль 1вана Оггснка як мгтстра освгти г мгтстра вгросповгданъ уряду УНР щодо укратгзацп оссти, пауки, видавничог справи в кигвсъкий та ком'ятцъ-по-дыьсъкий пергоди дгялъностГ про. гежуеться результативность державотворчих зусиль ученого у цариш украшсько! Науки, освш! 1 культури.

Посля лютневих подШ 1917 року в результат! розвалу "тюрми народ1в" — Рос1йсько! 1мперн — украшський народ одержав мож-лив1сть створити свою власну незалежну державу. I для здшснення Ц1е! багатовисово! мри потр1бш були зусилля тих, кого вважали духовними проводниками наци.

Вже у квота! 1917 року 1ван Опенко одним з перших серед викладач!в Ки!вського университету переходить на викладання укра!нською мовою 1 практично розпочинас читати новий курс — "1стор1я украшсько! мови". Однак ця шщатива зустрша шалений спротив значно! частини викладачов цього повшсгпо зрусифшова-ного навчального закладу.

Продовжуючи принципово сво1 виклади перед студентами украшського мовою, в'ш активно залучав на свШ бж однодумщв з числа нацюнально св1домих вшсладач1в ушверситету з тим, аби добитися якщо не переважаючого, то бодай равноправного функць онування радно! мови на перехвдний першд у стшах цього головного вищого навчального закладу Украши. На жаль, через нетвердость позици Центрально! Ради, що постала весною 1917 року, а згодом ! через об'ективну неможливиггь и внаслщок складних полтшних 1 вшськових обставин впритул зайнятися освитсми проблемами, росШськомовний статус ушверситету св. Володимира ще певний час був незмшний.

Але коли Опенка було обрано членом Ради новоутвореного Центральною Радою министерства осв1ти, в'ш найперше виступае з тощативою про заснування Украшського народного ушверси-тету.

У нескшченному вир! р!зномаштних з'1здт, нарад, лекцШ, вистушв професор знаходить час для головного: створення 1 ви-дання для р'1зних верств населения украшомовних тдручник'ш, по^бнигав, наочного материалу. Адже на порядок денний поставала гостра потреба впровадження украшсько! мови в державш шсти-тугц!!, навчальш заклади, церкву, громадськ1 оргашзаци. Незва-жаючи на економ1чний розлад, пол1тичну нестабшьшсть, у Кисв1 одна за одною виходять великими тиражами (вщ десяти до ста тисяч) навчальш книги, автором яких був I. Опенко. Всього ж протягом 1917-1918 рок!В у кшвських видавництвах вийшли дру-ком близько двадцяти великих I малих за обсягом навчальних шдручниюв 1 лос1бникш I. Опенка, призначених для вивчення укра!исько! мови вс1ма категор!ями населения — вщ школяров та студент1в до вШськових та державних урядовщв.

I тому не випадково саме Опенков1 — вже ведомому вченому-украшознавцев1, авторов! цшо! низки украшознавчих пщручниюв — перший мЬпстр освпи ново! укра!нсько! влади з часу постання Центрально! Ради 1ван Стешенко доручае коштку й вщповщальну роботу щодо складання коротких правил украшського правопису для шкшьництва.

Результатившсть державотворчих зусиль 1вана Опенка в ки-!вський 1 кам'янець-подшьський пер'юди його Д1яльност1 полягала в наступному :

— в затвердженш нового вар1анта укра!нського правопису,

розробщ 1 прийнягп Закону про державтсть украшсько! мови в Украшсьшй НароднШ Республщ! ;

— в оргашзацп проведения на Софшському майдаш Киева (за доручешгям Директор^ УНР ) свята Соборносп укра5нського народу 22 ачня 1919 року. Напередодш цих урочистостей Директория УНР затвердила закон: вважати день 22 ачня на в'1чт часи державним святом в УкраМ;

— в створенш й оргашзаци робота (ка виконання м1сп уряду Украшсько! республжи) Кам'янець-Подшьського державного ук-рашського ун1версите1у; оргатзацП при университет! ряду украь номовних друкованих оргашв 1 видавкицтв.

Робота министерства освш! УНР п!д орудою Опенка в Кам'ян-Ц1-11од1льському (лютий-квггень 1919 року) була надзвичайно плщ-ною. Один за одним за його пщписом виходять а минстерства закони I розпорядження: про укра!шзац!ю середтх шкш, про вщкритгя нових украшських пмназШ, про шдвищення платш вчителям народних шкш, про обоЕ'язкове загальне навчання, про допомогу украшським оевггшм видавництвам. Важливо шдкресли-ти у цьому контекст1, що загальний тон таких докумгнт1в !з актуальяих, животрепетних питань, як! стосувалися питань осв!ти, мови, був завжди политично виваженим, толерантним, без наймен-ших ознак поспкнност!, котегоричност!, безапеляцшносгп. У них враховувалися як суспшьно-полггичш реала поточного моменту, так 1 загальна, стратепчна лш!я уряду УНР, спрямована на формування 1 забезпечепнп функцюнування повнокровних атрибут незалежно! Украшсько! держави.

У другш глав! —" Наукош студ!1 1 редакторсько-видавиича д1ялъшсть на слнгращК"— в загальних рисах розглянуто науковий I редакторський доробок 1вана Опенка, який вш створив у не-сприятливих умовах вимушепо! емЬрацП.

Поза межами Батьювщини учений провгв бшьшу половину свого творчого життя. Однак, цей етап найменш вивчений вЬчиз-няними дослщниками через брак джерельних матер1ал1в та в!д-сутшсть у наших книгозб1рнях його книг 1 перюдичнйх видань. Умовно дисертант розд'шяс цей етап на три перюди :

— польський ( 1925—1944 );

— швейцарськкй ( 1945—1947 );

— каиадський ( 1947—1972 ).

В1дпов1дно до ще! першдизацн проанал13овано творч'кггь Опенка у трьох II "зразах" — науковому, видавничому, редактор-ському.

•У початковий перюд ем1грацц для украшського вченого почи-налася нова сгоршка його життя. Сторшка, на якш так мало було светлого, спокшного, обнадШливого. Пояснит» таке можна, з одного боку, шдозршим ставленням польських властей до Д1Яльносп авторитетних у науковому свт, национально свщомих ем1гра;тв-украпшдв, до яких належав I. Опенко. а з шшого — непорозумш-ням, нетерпим1стю, а то й заздрхстю, прагненням лщерства в середовииц самих укра!нських емпратчв. Про гштючють I безви-х1днють атмосфери, в якШ доводилося ночинати жити 1 працювати на новому м!сщ, можна судити з щлого ряду листа, адресованих I. Опенком з Варшави до Львова свош духовним побратимам — К. Студинському, Б. Барв'шському та ш.

Порятунок бачився лише у пращ. Завдяки великш ерудицп, вмшню жваво й цжаво викладати матер1ал укра1нсысий професор швидко здобув авторитет у новому навральному заклад! 1 незаба-ром став заступником декана богословсысого в5дд1лу. Особливою повагою вщ користувався серед украшського студентства, про що свщчить обрання його почесним головою й откупом Украшсько! студентсько! громади, а згодом 1 головою Допомогоеого комитету студент1в у Варшаву. Та через калька роюв, у 1932-му, з посилен-ням у Польщ] антиукра!нсысо1 политики, уряд ще! краши дае вказ1вку адмшютрацп ушверситету звшьнити з професорсько! посади I. Опенка без попередження. Як згодом з'ясувалося, — "за спротив полошзацп православних студенпв". Приблизно за таким же звинуваченням польська шкшьна рада усунула його у 1926 р. з посади викладача украшсько! мови та л1тератури Льв!всько1 учительсько! семшарп. .

Втративши кафедру 1 стадий заробпчж, професор Опенко не зм^г позбутися бажання й потреби в наукових досл1Дженнях, 1 саме в галуз! украшютики. 1933 року вш засновуе у Варшав1 науково-популярний мкячник "Рщна мова" (виходив до початку друго! св1тобо1 вшни), а з 1935 року — журнал "Наша культура". Одночасно береться, здавалося б, за непосильний труд — переклад украшською мовою Б'1блп, пише цшу низку задуманих ще в Украш! наукових дослщжень. Чехословацький университет у м1ст1 Брно, пошаневуючи великий виесок ученого в дослщження

слов'янсько! культури, а також високо поцшовуючи монументаль-ну працю "Украшська мова XVI вшу 1 Крех1вський "Апостол" 1560 р.", присуджуе у 1931 рощ йому ступшь доктора фЬчософи.

3 початком друго! сз'1тово1 вШни подальша життева доля для Опенка складаеться неспод1вано. Кер!вництво Украшсько! Авто-кефально! Православно! Церкви, турбуючись про достойну замшу доевщчених, сильних духом 1 знаниями проповщник1в для численно! украшсько! пастви, розкидано! за останш десятил1ття дорогами €вропи 1 Америки, зупиняе свш виб1р на докторов! Опенку 1 рекомендуе його кандидатом в епископи. Це в]дбулося 1940 року на собор1 православних епискошв у Польщ!. Того ж року вш приймае чернечий постриг (по смерт1 дружини у 1937 рощ так 1 залишився уд1вцем) 1 обирае церковне 1м'я 1ларюн — на знак спадкоемносп духовного подвигу першого митрополита Кишського час!в князя Ярослава Мудрого — 1ларюна, великого патриота й ф'шософа украшського християнства. 3 цим !менем був рукоположений у сан арх!епископа Холмського I Пщляського УАПЦ, а з 1943 року одержав титул митрополита.

Польський перюд був чи не найскладтшим для украшського вченого в побутовому 1 матер1альному план!, але водночас ! чи не найрезультативтшим за обсягом 1 характером зробленого. У цей час вш написав ] видав кшька сво!х вершинних праць — багато-томну "1с7-орш церковнослов'янсько! мови", галькатомне (з другого по шостий ) дослщження "1сторп укра!нського друкарства", щлий ряд мовознавчих студШ. Розпочато було великообсягову працю, яка розтягнулася на багато Л1т, пов'лзану з перекладом украшсь-кою мовою Б1блп.

Плщним був цей перюд у видавничому план!: створеш ! Д1яли в той час пщ орудою I. Опенка видавництва — "Украшська Автокефальна Православна Церква" (Таршв), "Наша культура" (Варшава); почалася реал1запдя великих видавкичих сер1Й "Б1бль отека укра!иознавства", "Б1бл¡отека "Рцдао! мови", "Визволення Укра1ни". У редакторськбму плаш були помггш набутки, пов'язаш з багатор^чним виданням часописш "Рщна мова" та "Наша культура".

Швейцарський перюд був позначений штенсивним пошуком елдов драгомашвсько! друкарш у Женев1 та пошуком спшьник!в для вщновлення д1яльнос-п украшського видавництва "Наша культура".

Дисертант, опрацювавши наявш у Женев1 та Лозанш архшш матер1али, як1 стосуються перебування там I. Опенка, детально зупиняеться на дшльносп цього видавництва, яке швидко оргаш-зував "бездомний i бездольний емк-рант 3 Украши професор OrÏGHKO".

Робота видавництва "Наша культура" була налагоджена так: всю редакщйно-видавничу роботу з рукописом (за автора, редактора, коректора) здшснював у Лозанш 1ван Опенко. Виправлену коректуру надсилав на паризьку адресу адмшстрацП видавництва. Тод1 вона м^стилася за адресою: 70, Rue de Faubourg Poissonnière, PARIS X (FRANCE). Обмш коректурами тривав до ocTaraiix вип-равлень i отримання Опенком сигнального прим1рника.

Першою книжкою вхдновленого у Швейцара видавництва "Наша культура" була "Легенди св!ту", автором якгл с 1ван Опенко. На титул1 позначено м1сце i piK видання — Париж, 1946. Следом за нею побачили cbît ще чотири твори цього автора — поеми "MapiH Сгиптянка", "Туми", автобюграфхчна драма "На Голгсп" та монограф1чна розв'щка "Укра!нська церква й наша культура". В рекламних поведомленнях заявлен! були ще кшька назв Опенкових праць, що мали вийти друком незабаром — "Укра-!нська лпературна мова: правопис, основи лнературно! мови й словник", "Рад слгв в украшськШ MOBi, ¡з словником", "Геогра-ф1чш назви в украшськш MOBi, з словником". Однак, очевидно, через брак коигпв друкування цих та й шших книжок ведкла-далося.

Незважаючи на перел!чет вище несприятлив! обставини, до яких ще варто додати неспод!вану хворобу й тривале л1кузання в клшнц "Ля Суре", 1ван OrieHKO невпинно працював. Творчих задумав було багато i bîh поспилав, знесилений хворобою, бодай частково реал^зувати !х. Саме на цей период припадае написания значно! частини тому "Фшософських Mierepm", що пс^ачив cbît значно шзшше — вже у Вшшпез!, 1957 року. Тут, у Лозанш, було розпочато роботу над фшософськими м!стер'шми з трилогп "Жи-тейське море" — "До щастя", "Остання хвилина". Тут, за надзви-чайно короткий час, було написано i вершинний твф цього периоду — своерщний духовний запов1Т у1фа!нському народов!, автоб1ог-раф^чну поему "На ГолготГ.

В туз1 за Украшою народився на швейцарськШ 'земл! ще один унжальний Опеншв TBip — "Дохристиянсьш в1рування украшсь-

кого народу". Тут ретельно з]брано 1 в належшй високохудожшй форм1 литературного тексту донесено до читача чи не вс1 першо-витоки тепер1шньо! украшсько! духовно! культури: в1рування наших предкш, м1фолопю, демонологда, форми дохристиянських богослужб, поз1р'!в, звичаш 1 обряд1в. Книга дя задумувалася автором як бэгатотомна. Але, зважаючи на обставини написания, Опенко обмежився одним томом. I все ж, рукопис виявився великообсяговим (понад чотирнста сгоршок книжкового тексту). Тому видати його в своему видавництв'1 в Лозанш Опенко не зм!г. Написана в березт 1946 року, ця праця чекала зустр1Ч1 з читачем найдовше — щлих 18 рок1в. Побачила вона свп- окремою книгою лише в 1965 рощ в Канад! заходами Видавничо! ком!сн товариства "Волинь".

Для канадського перюду творчост1 були характеры! таш особ-ливост1 :

— переор1ентац1я Д1яльност1 перенесеного з Лозанни до.Вшш-пега видавництва "Наша культура" на випуск книг переважно релЫйно! тематики;

— створення нових перюдичних часопишв "Слово ютини" та "В)ра й культура";

— написания й видання художньо-публщистичних життепиав великих украшц1в — культурно-релтйних д!яч1в XVI—XIX сто-

ЛИЪ.

Трегя глава—" Укра?иознавч1 лроблсми в редакторськш 1 видавпичш деялыюстГ — присвоена анал1зу доробку 1вана Опенка як редактора 1 видавця кр1зь призму украшознавчих проблем.

У перъиому параграфг цгеН глави —"Специфгка редакторсъког та сидавничог дгялъностг в умовах царсъког цгнзури та на ем1граци" — акцентуеться увага на тому, що учений I державкий д1яч 1ван Опенко, як н1хто, глибинно розум!в силу 1 значения друкованого слова, особливо в пору крутого перелому суспшьно! свщомос1 викликаного розвалом прогнило! Роайсько! 1мперп й могугньою потугою украшщв стзорити свою державу. У цьому контекст! наголошусться, що шлях 1вана Опенка у велику науку, редакторську 1 видавничу справу лочинався власне з журналк-тики.

Перил його репортерськ! спроби припадають ще на студентську

пору, яка i в согуально-еконолпчному i в сусшльно-полтмному плаш здасться сьогодш особливо складною. Це був один з драма-тичних перюд[в "доживання" РосШсько! iMnepii, коли ще донедавна ушвеосальна й, здавалося б, бездоганна 1дея космополитизму, ¡деп асимшяцп нацшнальностей стала активно поткнятися нащональ-ною 1деею, яка з наближенням революцп 1905, a шзшше 1917 рошв усе бшыле мщнша i розвивалася.

Шсля подШ 1905 року, коли була, нарецт, узаконена Д1ялыпсть украшсько! преси, як одного i3 р1зновид1в преси "инородческой", починаеться бурхливе вщродження украшського друку, утворення украшських громад, клуб1В, шших прссвттцьких, громадсько-по-Л1тичних оргашзащй. Однак, проголошеними царем конституцШ-ними свободами украшцям довелося тшштися недовго. Вже з 1907 року у внутренний ПОЛ1ТИЦ1 уряду nOMiTHO посилилися шовшктичщ устремлшня. Украшський рух, як i до 1905 року, знову став об'ектом заборонницьких заходш.

Ось у таких умовах i вщбувалося становления 1вана OriciiKa як журнал1ста. СвШ Bii6ip студент II курсу ¡сторико-фиголопчного факультету ун!верситету св. Володикира зробив на "Грамад-ськлй Думцг' — и/рдеингй полгтичнгй, економгчнш i Atviepa-турнш газвтг, перше число яно! побачило cbit 31 груднп 1905 року. Виб;р цей не був випадковим, бо зроблений не без впливу його вчителя, викладача ун'терситету В. Перетця, а також його духовних побратшш, TicHi творч! взаемини з якими тшьки-но починалися — Б. Гршченком, М. Грушевсысим, С. Сфремовим, С. Русовою, А. Кримським, В. Самшленком, €. Тимченком. Саме qi особистосп склали юстяк авторського активу нового украшо-мовного друкованого органу, видання якого ио'шналося з неймов1р-ними труднощами.

"Громадська Думка" "спиналася" на нош шсля невдало! спроби С. Чикаленка видавати з 1 ачня 1906 року щоденну угсрашську газету "Громадське Слово", яку цензурний ком1тет заборонив, як i "Нове Життя" С. Ефремова, на пщстав! того, що "видання qi домагатимуться перемши ¡снуючого державного ладу Pocii, утворення автономних кра!в на окрашах держави i перебування П на федеративних основах, а також домагатимуться переходу Bciel землх у власшсть народу, rad вчинки забороняються карним законом". Видавцев1 газети В. Леонтовичу вдалося легко дсбитися дозволу властей, оскшьки заявлен! программ uuii члсопису були

зовш поьпрковашшими: "ГД" даватиме щоденний огляд життя политичного, громадського, економ1чного 1 лгсературного на Укранп,' в РосП й по чужих землях; звютки про велит св1тов1 поди, цжав1 нашим людям; поезп та оповщання, науков1 фейлетони". Справж-ньою л с ц1ллю засновнишв часопису було пробудження, розвору-шення в значно! частили украшсько! штеляенци прислано!, а то й приглушено! нацюнальяо! самосвщомост!, спонукання Н до важ-ко! просвтшцько! робота серед народу, видання для цього л1те-ратури тзнавального характеру.

Вже перин публжацп Опенка в "Громадськш ДумцГ за-евщчували творч1 задатки початкуючого журналюта: образшеть г.'.йви, дохщлив1сть викладу, вмшня сконцентрувати увагу читача на головному. А ще — любов 1 повага до тих, про кого писав. Саме остання обставина й спонукала його щоразу братися за перо.

Однак, сповна розкрити свШ: потенщал як журнал!ста, публь циста на шпальтах газети "Громадська Думка" I. Опенков1 та його однодумцям не вдалося. Газета припинила свое ¡снування на 190-му числ1. I! випуск В1д самого початку здшснювався в умовах постшних кснф1скац1й, цензурних причшок, штраф;в ! погроз працшникам.

Своерцщим спадкоемцем цього часопису стала щоденна "газета полгтична, економгчна г лтературна" — "Рада", дозволу на видання яко! добився Б. Гршченко. Вш же й став П першим редактором. Нова газета почала виходити шд орудою т1е! ж редколегп 1 авторського активу, як1 тпорили "Громад ську Думку". 1ван Опенко був у числ! тих сп!вробтшк1в "Громадсько! Думки", хто першим активно взявся за створення нового украшомовного друкованого органу. Його сп!вробшшцтво з "Радою" набувас не лише системного характеру за перюдичшетю вмнцуваних на п шпальтах матер!ал1в, а й ново! якост1 за жанроЕим д1апазонсм, проблематикою вистушв.

Публшаци Опенка в цШ газет! можна умовно подшт* на кЬчька груп.

Перша. Корзспонденци г замхтки з мгецъ про суспыьно-полгтичм настрой на сели Буваючй за завданням редакцп у повггах Кшвсько! губерни, молодий журнал1ст уважно вивчае все те, що там в1дбуваеться, прислухаеться до роздум'ш 1 м!ркувань сво!х сшвбесщиикш, з болем у серщ1 переживаниям за сво!х герспв

викладас на папер1 не лише побачене й пережите, а й прагне виокремити, загострити увагу на характерних тенденщях, найго-ловншшх проблемах. Тому стрижень авторськоо думки, авторсько! позитш легко вщнаходиться в кожной публокацп.

Друга. Есег г нариси про сучасне авттюровг украгнсъке село, про матергалъне й духовне буття його мешканцгв. У цШ груш публокацШ молодиЙ журналост Опенки найкраще виявив сво! багатообщяюч1 творч1 потенци нарисовця- публщиста, справжнього майстра слова. Героо його нарисов — у переважшй большост! або давно добр! знайомо, або випадково попутники, з якими доля випадково зводила з дорозк Це прост!, здебцчьшого безземельш селяни, з1 своши щоденними бадарськими клопотами, багатим внутрнишм свггом, який раптом водкриваеться в щирш безпосе-редшй бесодо, з трепетним очжуванням кращо! будуччини — якщо не собо, то своом дотям.

Третя. Твори ргзних жанргв -красного писъменства. Саме в газет! "Рада", а ще рашше — в "Громадськш Думщ" було вперше опублшовано немало поетичних 1 прозових спроб, бшьиисть яких, на жаль, так 1 залишилася в цих часописах першодруками: видати окрему зборку художшх творов у себе на Батьковщино Ог'оенков! так 1 не вдалосл. Знаменно, що поез1я "Не питай", що стане згодом народною тснего, вперше опублпсована в "Громадськш Думщ" на поча-гку ствроботництва з нею молодого репортера (число в1д 18 березня 1906 року). В цШ же газет! побачила св1т ще щла доб]рка поетичного циклу поета-початк1вця: "Не в1рю'' (2 квотня), "О, краю мой милий" (6 квотня), "МогутнШ орел" (20 квотня), "ДоволГ (1 травня). Цо поезоо, як 1 кореспонденцп, репортаж!, нариси, сповнеш глибоко сощальних мотив!в. I в цьому жанр1 творчоеи Опенко показав себе передуам як сводомий громадянин, патр!от свого краю, син свого обездоленого ! бездержавного народу.

1з прозових твор!в, опубл!кованих у перюд спшробаництва з "Громадською Думкою" ! "Радою", иайсильношим у художньому план1 е оповодання "На щедрий вечор" ("Рада". 1908. 5 сочня).

Четверта. Сергя публгкагрй паукового характеру, спрямована на захист украгчсъког моей. У перюд нацюнального пробудження сусп!льства, викликаного револющйнимл иод1ями 1905 року, сфера наукових штересов майбутнього вченого концентруеться навколо проблеми функцюнування, унормування, поширення сфери вживания украшсько! мови и'осля стороч методичних 1 ноле прямованих

заборонницьких заходш уряду РосШсько! iMnepii проти цш мови. Стагп Ц1 також друкувалися вадкрито, без псевдонму, що не могло не позначитися на в1дпов!дному ставленш до студента ¡сторико-фшолопчного факультету Опенка адмнпстрацп ушверситету св. Володимира.

Серйоэно, на профестному pieui займатися видавничою справою Оггекко почав у Коль'нпцг-Подыъсъкому i саме в период становления там ушверситету. Детально вмсв1тлюеться Д1яльшсть створених за шщативою ректора видавнидтв, а також ряду пе-рюдичлих часопиыв.

Другу спробу книговидасничог Огялъкостш Оггекко зробив у невеличкому польському мгстечку Tapnoei, de ein опиниася теля вимушепого полиъиення наприкгнцг 1920 року Кам'янця- Подыь-съкого. Сьогодш сам факт заснування украшським професором-ем1грантом, який з одною вал!зою в pyni, з дружиною та дггьми поселився в чужоземному дешевому готел; "Бр1столь", спещал1зо-ваного украшомовного видавництва "Украшська Автокефальна Православна Церква" може здатися неймов1рним. Але це справд! було, як реальними були i десятки книг, випухдених за короткий пром1жок часу з маркою цього видавництва та is зазначенням мкця виходу — Таршв.

У цьому контекст! напрошусться запитання: чому вщомий уже в CBiTi вчгний-фклолог взявся за справу видання книг, здавалося б, на перший погляд, вузькопрофшьно! церковно! тематики? Пев-ною Mipoio вщповщь на це запитання слад шукати в недавних потугах Опенка вже як мш1стра Bip сповщань уряду УНР в1дро-дити украшську церкву, повернути народов! правду про не!. Вш знову, як i в 1917 рощ, шд час Всеукрашського церковного собору в Киев!, так i в 1920 рощ в Кам'янщ-Подшьському, ставить питания не про створення, а про вщновлення украшсько! церкви. I вже втрете, але ще з глибшим переконанням i тверд1стю, сам приходить до висновку, що одна з головних причин поразки Украшсько! революцп — в невмшш чи небажанн! влади залучити до процесу державотворення свою, едину украшську церкву.

Тому такими активними й р'нлучими були його спроби в Кам'я-нщ-Подшьському зайнятися впритул церковними справами. Вис-тупаючи is заклик&ми до священнослужител1в актившше запро-ваджувати в церквах богослужшня украшською мовою, вш бачив, що далеко не кожний священник, HaBiTb маючи щире бажання, Mir

це зробити: бракувало найголовнилого — перекладених украшсь-кою мовою богослужбових книг.

Ще в Кисв11ван Опенко багато працював з церковними книгами, немало !х встиг перекласти. Етзодично займався цим 1 в Кам'ян-цьПодшьському, збираючи материал для майбутньх власних книг. А вже в Тарной! виршшв, що прийшла пора св!й давшй задум активно реал1зувати. Лише протягом 1921 року Опенко, в одшй особ1 поеднуючи обов'язки редактора, коректора, автора, менеджера, видав у своему видавницга сш власних книжок.

Книги щ — невелик! за обсягом, у типовш м'якш обкладинщ — мали покласти початок ципй б1блютечшй серп, яка за к'шь:с!стю наявних рукопипв уже нал'1чувала б'шьш шж твсогш назв.

Розгорнути сповна дгяльшсть свого видавництва у Тарнов1 Опенко не зми* 1 шзшше перешс реал!зацио цього задуму до Баршави, створивши там видавництво "Наша культура".

Пщсумовуючи анал1з редакторсько! та видавничо! д1яльност1 1вана Опенка у специф1чних умовах царсько! цензури та на ем1граци, дисертант видшяе у цьому параграф! шлька принципо-вих положень.

1. Визначальну роль в оволодшш майстершстю публщиета, набутп досвщу редактора-видавця вдаграв перюд ствроб1т-ництва молодого репортера з першими теля революцп 1905 року украшомовними друкованими органами нацюнально-демократич-ного спрямування — газетами "Громадська Думка" та "Рада". Працюючи безпосередньо з такими майстрами слова, як М. Гру-шевський, Б. Гршченко, С. Петлюра, А. Кримський, е. Тимченко, С. Чикаленко, В. СамШленко, П. Житецький, В. Виннкченко та щшими, вш безперервно й активно вчився, приглядався до творчо! манери сво1х колег, немало експериментував, наполегливо пипфу-вав св!й шдивщуальний стиль журналютл-публщиста.

2. Готуючи до друку в газетах "Громадська Думка" та "Рада" гостр1, злободенш матер 1а ли з украшського питания, зокрема се-рщ> науково-популярних виклад^в з юторп украшсько! мови, заборони украшського друкованого слова 1 наражаючи себе постШно на небезпеку бути заарештованим, виключеним з ушверситету, молодий журнал'ют 1 студент Опенко гартував свШ вольовий характер, активну громадянську позицЬо, витримку й наполегли-в1сть у досягненш поставлено! мети — ва т! риси ! якост! вдач1, як! в майбутньому допомагатимуть йому переборювати значно

бшыш трудногщ й випробування, а нерадко — знев1ру й розчару-вання.

3. Завдяки набутому в кшвський пер1од досвщу журналктсько! й редакторсько! д1яльност1, незважаючи на величезну зайня'Лсть пщ час виконання обов'язюв ректора ушверситету, а згодом мин-стра освети уряду УНР, 1ванов1 Оиенков1 вдалося за короткий промЬкок часу налагодити в Кам'янцьПодшьському ддяльшсть тлькох видавництв (Правобережно! фиш Украшського видав-, ництва у Катеринослав1, видавництва ушверситету та видавничого В1дц1лу Ради студентських представництв), а також зшциовати створення та видання кшькох перюдичних друкованих оргашв: наукового зб1рника "Записки Кам'янець-Подшьського Державного Украшського Университету", науково-летературного та науково-культуролопчного журналов "Нова думка", "Наше життя". За безпосередньо! участи 1 пщтримки 1вана Опенка виходили в Кам'-янцьПодшьському газети нацюнально-демократичного спрямуван-ня — "Свято Подшля", "Наш шлях", "Новий шлях", "Трудовий шлях".

4. Створене Опенком у польському М1сп Тарнов1 видавництво "Украшська Автокефальна Православна Церква" поклало початок друкуванню цшо! серп р^зномаштних богослужбових книжок у переклад! украшською мовою. Зоргашзована видавцем мережа поширення цих книжок в м!сця компактного проживания украшц!в в уах куточках европейського й американсысого континента за-безпечувала можливкть громадянам украшського походження звертатися до Бога своею, рвдною мовою.

5. Вагомою 1 ще не вивченою нашими науковцями сторшкою ктори украшсько! книговидавничо! справи с створене Опенком у Варшав'1, перенесене згодом до Швейцара (Лозанна), а пот1М до Канади (Вшнтег) видавництво "Наша культура". 3 маркою цього видавництва протягом 30—7 0-х рок1в було видруковано сотш назв украшомовних книжок, наклад яких складае не одну сотню тисяч прим!рник!в. Часткове зд'йснення багатотомних видавничих проектов "Студи до украшсько! граматики", "Б1бл1отека украшознав-ства", "Визволення Украши" та шших дало можливкть видавцев1 протягом десятшь рошв поширювати по всьому вшьному свету знания про Украшу та укра!нц1в, утверджувати в свщомоеп як сво!х сшвветчизншив, так 1 светово! громадськосп ¡дею самостШ-носп й науково! розроблено<гп украшсько! мови.

6. Багатор1чне 1 небезусшшне провадження видашшчо! справи на Батьшвщиш та на емогращо, систематичне видання в непевних пол'1Тичш1Х та матер!альних умовах шлысох часописов, сотень книжок ставало молсливим гзавдяки тому, що 1ван Опенко володов цолим рядом позитивних якостей редактора-видавця. Перед ус 1м, це проявилося в його постойному шанобливому ставленно до свого читача, турбот) про своечасну доставку йому передплачеиих часописов, намаганш завжди враховувати читацыи запити 1 потреби под час формування макета чергового числа видання.

У другому параграфа — "Концепцгл виникнсння г розвитку украИпсъкого друкованого слова" — на початку тдкрсслжеться, що на>1больш фундаментальне дослдокення зченого "1стор1я украонсь-кого друкарства" було визнано попередньою владою найбиоьш "крамольним".

Яко ж принципов! положения ще! пращ викликали заперечення в нашш офщшшй наущ? ПередусЬл, ¡деться про обрану й науково обгрунтовану I. Опенком концепций виникнення 1 розвитку украшського друкованого слова як складово! украонсько! культури. Особливость и в тому, що автор з самого початку поставив шд сумшв домшуюч! до цього у вггчизнянШ наущ твердження щодо шдпорядкозаносто украшського друкарства росШському, а також дноче донедавна датування початков \ подальших еташв розвитку книгодрукувачня для украшщв.

Важливо у цьому контексто наголосити, що проблема з'ясу-вання походження друкованого слова кожного народу мае прин-ципове значения, оскольки йдеться про стан розвитку культури цього народу, освгги, його роль у загальноцившзашйному по-ступо.

За тоталитарного режиму колишньоо радянсько! омперп концеп-цоя виникнення украшського друкованоСо слова практично не розроблялася. В радянськой наущ домшувала гатверджена в Мо-скв1 одеолопчна схема, за якою украТнська освгга, наука, культура шбито завжди розвивалися лише в тюному контексп з росойського, до того ж, постШно вважглися друторядними, принагщними, -по-збавленими самостшних ознак.

За .такого ж схемою протягом осташпх 75 роков украшсыа науковцо змушеш були повторювати в розних вариантах единий постулат 1 щодо виникнення украшського друкованого слова: шсля заснування друкарно в Росп в 1564 роцо (рок виходу "Апостола" в

МосквО перший росШський друкар 1ван Федоров через десять рокш, прибувши через Бшорусь в Украшу, до Львова, засновуе там друкарню д 1574 року видае "Апостола". Ця дата донедавна 1 вважалася початком заснування украшського друкарства. На об-грунтування й закртлення такс! тези спрямоваш були й р\зпома-нтп ¡деолопчш заходи, як1 широко пропагувалися в Радянському Союз!. Зокрема, торжества з нагоди 400-р'1ччя заснування росШ-ською друкарства (1964 рш) та 400-р1ччя украшського друкованого слова (1974 рт). У цьому переконують дослщження П. Попова,

0. Сидорова, А. Зериово!, О. Дея та ш.

Виносячи на суд громадськост1 свою глибоко обгрунтовану наукову кондепщю виникнення 1 розвитку украшського друкованого слова, 1ван Опенко передуем доводить: друкарство в Украшу прийшло не з1 Сходу, а з Заходу, до того ж, задовго до виходу в Москш 1564 року першо! датовано! друковано! книги — "Апостола"

1. Федорова. Шяк не применшуючи ро.гп й значения I. Федорова в розвитку Ц1.е1 справи (цш постат1 автор присвятив 49 сторшок свое! книги), вш, одиак, вважае його не засновником книгодрукування в Украип, а фундатором постШного друкарства на украшських землях. Дослцшик цитуе нововщнайдеш архшш документа, поси-ласться на висловлювання ряду заруб'шних 1 В1тчизняних учених, яш вважали, що ще рашше, до прибуття I. Федорова у Льв'т, 1 заснування ним у 1572-1573 реках друкарт та видання у 1574 р. "Апостола", на захщноукрашських землях кшувало книгодрукування.

Лопчно мотивованим е подш I. Опенком початюв украшського друкарства на два першди:

1) власне на украшських землях;

2) поза еттчними украшеькими землями.

Що ж до появи друкованих книжок для' украшщв поза етшч-ними украшеькими землями, то тут I. Опенко однозначно називае рж 1491. Саме тод1 у Краков! на прохання украшсько! громади шмецький друкар Швайпольт Фюль випускае у евгг кириличним шрифтом Часословець 1 Осьмигласник, як! не лише були оформлен'1 за зразком рукопис.них зах'щноукрашських книжок, а й набран! за тогочасним украшським правоиисом.

Вт1м I. Опенко, будучи надзвичайно ретельним 1 вщповщальним у В1дбор1 й анал!31 емшричних даних, формулюванш наукових висновшв, неодноразово наголошував на необхщносгп додаткових

детальних дослщжень чи грунтовно! переварки деяких тез, при-пущень, зроблених ним чи його попередниками. Стосуеться це зокрема й питания про "украшську приналежшсть" заблуд1вського "€вангел1я Учительного", й дхяльносп друкар1в у Львов1 та шших захвдноукрашських М1стах до приходу туди I. Федорова. Дослщник шби вказував свош послщовникам, "куди саме треба в першу чергу пргасласти бшьшо! працГ, спод^ваючись, що назван! ним джерела, визначет вЬси украшського друкарства спонукатимуть до появи "бшьшого числа спещальних 1 грунтовних розвщок з тих питань, як1 я лише поверхово наметив".

Пщсумовуючи огляд праш ученого в галуз! дослщження укра-шсько! палеотипи (друкарства), можна зробити таш висновки.

1. Цшшсть дослщжень 1вана Опенка з ще! проблематики передуам у тому, що в них переконливо й аргументовано простежусться не лише розвиток специфично! друкарсько! галуз1 в УкраМ В1д початшв !! заснування, а й доля само! украшсько! культури, непроста, почасти трапчна ютор1Я украшського дру-ксваното слова, яке в умовах заборон, обмежень усе ж про-бивалося до читача.

2. Учений уперше поставив ! глибоко обгрунтуваз науково вив1рену концепцно виникнення 1 розвитку укра!нського друкова-ного слова, суть яко! зводилася до того, що друковане слово в Украшу прийшло не з1 Сходу, з Москви, а з Заходу, вщ шмщв. I прийшло на 83 роки ранние випуску I. Федоровим у Львов1 "Апостола" (1574 р.), що протягом ус')х тдрадянських роюв вва-жалося датою заснування украшського друкарства.

3. Результата цих дослщжень виявили високий техшчний стан давн1х украшських друкарень, як'1 випускали книги, що за худо-жшм, змютовим р!внем не поступалися кращим вз1рцям друкарсько! справи захщноевропейських кра!н. "

4. Фундаментальш Опенков! дослщження з 1 сгори укра!нського друкарства представили цившзованому св1Тов1 у всШ п повнот1 "силу та вагу нашо! давньо! культури", що найвиразшше прояви-лася саме в друкзрськш справь

5. Аргументувавши на о снов 1 численних джерельних даних укра!нське походження багатьох стародруюв, Опенко тим самим вибив грунт з-пщ шг тих шовиистично настроених росшських 1Сторик1в, хто протягом багатьох рок1в з великодержавницьких позищй "приписував" усе, що виходило на землях тодниньо!

РосШсько! ¡мперп, до набутшв росШсько! культури, росШського друкарсгва, в тому числ'1 й результата подвижницько! пращ украшських друкар1в.

6. Ретельно опрацювавши ус: впчизняш та зарубожш арх1ви, учений уперше в украшськШ кторюграфп з1брав 1 систематизував величезний б1блюграф1чвдш корпус першоджерел 1 критично! л1-тератури (ввд книжкових видань до журнальних ! газетних публ'ь кащй), який так чи шакше мае вщношення до ¡сторн друкарства ХУ-ХУШ стор1Ч, що е неперевершеним дос1 покажчиком для нинкишх ! наступних поколшь досл!дник1в ще! проблематики.

7. В "1стора украшського друкарстза" вперше подано грунтов-ний :стсрико-б'юграф!чний огляд д!яльносп перших укра!нських друкаргв, зокрема, львовських, галицьких похщних, волинських, ки!вських, чершг!вських друкарень; вмццено детальну розповщь про вчений гурток перших печерських друкар1в. Подаючи цпсав! бюграф;чш подробищ, почерпнут! з арх!вних джерел, характери-зуючи внесок кожного з них у розвиток друкарсько! справи, 1ван Опенко тим самим повертае гз кебуття украшськШ культур! величн!, але не шзнат доа в наш1Й держав! постатх справжшх подвижников укра!нсько! духовност1, именами яких могла б горди-тися кожна нац1я.

8. 1з скрупульозшстю остинного вченого — патрюта свое! Ба-тьк1вщини Опенко прашув показати не лише сво!м сп1ввггчизни-кам, а й науковому св\тов1, яко! шкоди завдали розвитков! украш-сько! мови, культури в цшому десятки, сотш указ1в, циркуляров, розпоряджень царського уряду, ят протягом столпъ, немов скор-п'юни, сунули на украшську землю, забороняючи, обмежуючи 1 знищуючи волю украшського друку, не допускаючи до народу в друкованому вигляд1 його рщне слово. Тыи заборони на багато Л1т накладали негативний 'вщбиток 1 на психолопю значно! частини укра!нського громадянства, ! на р1вень розвитку нацюнально! свщомост! народу.

У тпретъому параграфг розглядаетъся новаторство мовознав-чих• студт ученого в оборот г'Оег окрыишностг г самостгйпостг украгксько1 мови. Пщкреслюеться, зокрема, що саме з усводом-лення значения мови, як "дупл наци", "серця народу", "головного двигуна укразнсько! культури", "наймщншго! пщвалини соборност) його племен ! розвою сил наци"; неоих1дност1 повернення цШ мов1 надежного !Й мосця не лише у сфер! побуту, а й у вс!х державних,

громадських шститушях, звщки вона протягом сюллъ методично й цшеспрямовано виткнялася; створення сприятливих умов для оволодшня нею, надто ж у период становления свое! держави, — 1 сформувалася в I. Опенка потреба б!льшу частину сво!х творчих 1 наукових зусиль спрямовувати на дослщження пов'язаних з ц;ею проблематикою питань. Так1 зусилля вилилися у довгий список виданих у р1зш роки резнях за характером 1 призпаченням праць — ввд шдручнишз, иавчальних поспбншив, методичних пораднишв до фундаментальних монографш, як1 набудуть згодом м1жнарод-ного значения ! принесуть авторов! славу великого вченого евп'о-вого масштабу.

Предметом детального розгляду в цьому параграф'1 стало дослщження "Повстання азбуки й лггературно! мови в слов'ян", яку гасля виходу ще! прац1 ряд вчених-мовознавцгв (професори I. £с1Х 13 Загреба, I. Коровицький 13 Варшави) вщнесли до найвагог.иших ! найглибших дослщжень автора — в числ! "1сторп укра!нського друкарства", "1сторп украшсько! мови", "Ккрила 1 Мефод^я", "Украшсько! л!тературно! мови XVI столгггя 1 Кре-х1вського апостола 1560 р.". I, передуам, за !! надззичайну актуальшеть для мовознавчо! науки. Адже серед багатьох проблем слов'янсько! фиюлогп питання про походження азбуки та Л1тературн0) мови того чи шшого народу с чи не найважлившп. Ними займалися у р1зний час чи не вс) проЕщш слав1сти евпу. •

Наукове з'ясування першовитокш слов'янських азбук ! лггера-турних мов цих народов розпочалося ще з друго! половини XVIII 1 особливо актив!зувалося наприкшщ XIX столпь. Однак щлий ряд науковц!в розв'язували цю проблему на вузькому нацюнальному грунт! поза аналгзом взаемозв'язку 1 взаемовпливу з шшими давн!ми азбуками. Тшьки за осташпй чае, наголошуе автор, п:сля епохальних праць у цш дшянщ цикл низки вчених на чол1 з незабутшм Ягичем, наука знайшла вщповщну методу для дослщження походження слов'янських азбук з увагою на дослщи пос-тання шших давнЬс алфавит

У цьому контекст! Опенкове дослщження, не поцшоване дос! достойно вггчизняною наукою, не може не стояти в окремому ряду. Заслуговуе воно цього передуеш своею фундаментальшетю й масштабшстю, лопчним взасмозв'язком з шшими фшолопч-ними науками. Дослщження д! литься на кшька частин: ¡стор1я

алфавггу давшх народ1в, ¡стор1я глаголиц^ ¡сторгя кирилищ, опоздания ченця Хороброго про письмена слов'янсы«, виникнення слов'янсько! лггературно! мови. Докладно з'ясувавши ¡сторио алфавит у давнее народ1в (китайського, египетського, фшжшського, грецького), автор зупиняеться на розвитковг слов'янського письма, пояснюе старослов'янську термшологио, знайомить читана з "русь-кими" перекладами перед Костянтином, його працею над слов'ян-ською азбукою.

Скрупульозним науковим ана.шзом вщр^зняеться, зокрема, роздал, у якому розглядаеться ¡сгорая глаголица Переконливо й аргументовано анал^зуються тут р'шш теори про походження глаголиц!, авторами яких с вщом1 в усьому евт мовознавщ Гейтлер, Тейлор, Ягич, Беляев, Лескин, Вондрак, Нахт^галь, Мшс, Фортунатов, Пастрнак, Пожидаев, Кульбакш, Вайс. Авторська думка на бощ тих науковц'ш, як1 шдтримують теорш старшинства глаголиц! перед кирилицею як 1 ппотезу, що св. Кирило (Костянтин) лише упорядкував, систематизував письмов! знаки, яш вже ¡снували перед ним. Найважлившшм аргументом у цьому питанш автор вважае оповдання ченця Хороброго. Сама легендарна постать Хороброго не раз була предметом пильного наукового дослщження професора Опенка (цШ особ! вш присвятив окрему ¡сторично-ль тературну студ'ио "Оповадання ченця Хороброго про письмена слов'янсьщ", яка якимось дивом вийшла друком у Киев1 1927 року, коли Опенка там уже не було). На думку автора, щею людиною був епископ Климент з Македони, що жив у 1Х-Х столггтях,

Свгдчення ченця Хороброго про слов'янсьш племена забарвлеш . релипйною полемпсою, а також мктять цжав1 подробищ про те, як чернець боронив письмо свого вчителя Костянтина — глаголицю ироти спроб латинського наступу на слов'янську письменщсть. Саме в цих свадченнях Опенко вщнаходить докази, що письмо у слов'яи, зокрема й тих, хто населяв шшшю територио УкраЧнм, ¡сиуиало ще до Костянтина.

Синтетичиий огляд слов'янсько! писемносп, зацшавленё 1 неу-переджене з'ясування на основ! багатющого джерельного материалу його витомв, оригшальшет« авторських думок, емшивють гшотез, популярний 1 ненав'язливий тон викладу в иг ¡дно вир1зняе цю працю, ставить и в перший ряд евгеових надбань науково! як славютично!, так 1 украшознавчо! науки.

Серед десятшв фундаментальних дослщжень 1вана Опенка,

присвячених тим чи шшим аспектам функцюнування, унормуван-ня чи походження украшсько! мови, особливе М1сце посщае "1стор1я украшсько! Л1тературно! мови". У контекст! ще! праш докладно розглядаеться концепщя виникнення 1 основних етап'ш розвитку украшсько! мови.

Поява ще! концепцп була викликана фактом нев1днесешш писемних пам'яток XI—ХШ стол'пъ до 1сторп украшсько! мови в офщшному академ1чному виданш — 'Историчному словнику укра-шського язика. Том I. .Штерн А—Ж. За редакщею С. Тимченка" (К., 1927).

Опенко, як глибогсий фах!вець, ¡сгорик украшсько! мови, один з перших зрозумш, яко! велико: шкоди авторитетов'1 вггчизняно! науки, а передус1м украшськш мов! може завдати вихщ такого "кастрова-ного" з полггичних г.пркувань "Словника".

Про це вш писав, зокрема, в лист1 до М. Возняка у Льв^в: "До Словника не внесено украшських пам'яток XI—XIII вши. Словник украшську мову зачинае з XIV вщу. На мш погл.яд, мусимо проти цього запротесгувати, бо це ж сором перед уом науковим с в ¡том!"

Тому шсля цього ! взявся Опенко писати справжню, чесну, чауково вив1рену, не сфальскфшовану, не зам1шану на щеолопч-них догматах юторта укра!нсько! мови. 3 над1его, що колись вона г-отрапить до рук тих, кому призначалася;— украшському сту-дентству, учшвству, вчительству.

Опенкова "1стор1я укра!нсько! л1тературно! мови" вийшла дру-ком у Вшншез1 1949 року. I весь цей час про не! в украшському радянському мовознавств! практично зовам не згадувалося. Не могли познайомитися з шею працею навггь ученьфах1вц1, бо в жодшй з наших наукових стблютек вы щ роки год! И було шукати. I лише завдяки зусиллям видавництва 'Либщь" при Кшвському ушверситет1 наприкшщ 1995 року вдалося здЫснити перше пере-видання ще! ушкально! книги у нас в Украпа.

У науковому евт, не кажучи вже про перес!чного читача, у нас на Батьювщиш та й за рубежей менш вщомий 1ван Опенко як автор 1 укладач багатьох словников, перевалена б'шышеть яких присвячена унормуваняю украшсько! мови. Те, що зробив учений у ц1й цариш, эаслуговуе не лише гщного пошанування, а й необхцщост1 залучення цього масиву його творчосп для практичного видористання в наукових цшях, у навчальному процссь Однак

жоден ia багатьох словников Опенка ще й до сьогодш в нас не перевиданий.

Вершиною словникотворчо! д'ииьноси 1вана Опенка можна без пере51льшення назвати чотирьохтомний "Етиколопчно-семантич-ний словник украшсько! мови", який нал1чуе не одну тисячу сторшок i який за структурою, широтою залучення лексич-ного матер1алу, значениям для мовознавчо! науки ц1лком заслуго-вуе бути поставленим в один ряд з академ^чним виданням подобного типу. Цей словник мае ряд визначальних особливостей.

Пергие. 1ван OrieHKo, маючи значний досвщ укладання тлума-чних словников, наводить величезний шюстративний матер1ал, аби дати можлив1сть читачев; простежити розвиток того чи шшого слова "в жшйй тканиш мови". Цшними з цього приводу с посилання на лексику творив Памва Беринди та Лаврша Зизашя, як1 рщко використовуються нашими мовознавцями, але як! переконливо засвэдчують украшсью народш KopeHi багатьох церковнослов'ян-ських cniB..

Друге. I в щй cboïu великообсяговШ пращ автор залишаеться В1рним своему лозунгов!, адресованому до bcîx украшц!в csiTy: "Для одного народу — одна лггературна мова, один правопис". 1ншими словами — непереборному бажанню боротися вама силами i ыожлпвимя засо&ами за едшсть украшсько! мови — як на теренах Наддншрянсько! i Наддшстрянсько! Украши, так i в далёшй ftiacnopi, де не раз робилися спроби унормувати вщмшний вщ Киева украшський правопис.

Трете. Опенко одним з перших укра!нських мовознавщв, на противагу офвдйним представникам радянсько! мовознавчо! науки, глибоко науково видЬгяе значний лексичний ряд в украшсьшй MOBÏ давньоеврейського i тюркського походження, що стало мож-ливим теля багатор!Чно! пращ над украшомовним перекладом Б1бли Ï3 староеврейсько! i грецько! мов.

У четвертому параграфа йдетъся про своерюшстъ часопису "Ргдна мова" як типу видання.

У тдсумку анал1зу д1яльност1 I. Опенка щодо оргашзацп й випуску цього щом^сячника та його головних тематичних напрямтв дисертант наголошуе на наступному.

1. Працюючи в тяжких емнрацшних умовах, 1ванов1 Опенку, вдалося створити й протягом семи рок1в випускати ушкальний за cboïm типом i 3mîctom часопис для вивчення сучасно! украшсько!

мови, аналопв якому 1 за тривалостю випуску, 1 за широтою проблематики, 1 за результатами впливу на читана доа не було.

2. 31 сторонок часопису цолеспрямовано й аргументовано про-паГувалися р!дномовш обов'язки украонщв, незалежно вод того, в якому державному утворенно вони перебували. Суть ох зво-дилася до двох головних засад: а) украонська лотературна мова мусить бути одна; б) вона мусить бути с о б о р и а для вс1х украонських гшок.

3. Напочатку суто фолологочне гасло "Для одного народу — одна лп-ературна мова, один правопис" поступово ставало одним ¡з засобов утвердження 1 здшснення щео нацоональноо соборкосто, ¡део об'еднання украонсько! наци.

4. Шд впливом публокацш часопису цолий ряд украономовних перюдичних друковакпх органов, передуем Галичпни, поступово переходили на загальноукраонський Л1тературшш правопис.

5. Зшщшоване часописом активне створезшя на мосцях "Гур-тшв плекання р1дно! мови" сприяло пробудженню зацокавленоепч украшщв вквчати свою мову, знати и 1сторпо.

6. Авторами часопису створена ушкальна "Боблюграф1я укра-онськоо мовознавчо! боблюграфи", практичне значения яко! й сьо-годш важко переоцшити.

7. В активо авторов часопису — зобраний в усох репонах Украши величезний материал для створення р13номаштних термшолопчних словников, а також словнишв мосцевих о'ов1рок.

8. Завдяки систематичним пубдокавдям кращих зразков украон-ського красного письменства, читачо Галичини й доаспори мали можливость знайомитись як о з творами украшськоо класики, так 1 новинками поточного лотературного процесу в Украшо.

9. 3 маркою засновано! при часописо "Боблютеки "Родноо мови" вийшов щлий ряд подручников, доводникоь, самовчител'ов украшсь-коо мови.

10. Протягом ряду роков "Рщна'мова" подтримувала тост творчо контакти з провщними науковими центрами Свропи, обмонюючись виданнями, поширюючи таким чином шформацою про украонське мовознавство й лггературознавство в усьому вольному свш.

Четверта гллва — "Патрштичш мотиви в поетичиш, драма-тичшй та публоцистичнш творчостГ — присвячена аналозу зна-чного за обсягом (на кшька десятков томов), але практично не

вивченого лотературознавцями пласту худажпьаг та публицистично! творчост1 1вана Опенка.

Сам автор роздшив св1й набуток у галуз1 красного письменства на вiciм томш: перш; три — драматичш твори; наступш два — легенди; шостий-восьмий — релшйна л1рика. Переважна бшышсть худож.шх твор1в побачила св1т у 50~60-т1 роки у видавництв! "Наша культура". У нас, в УкраШ, зрозумшо, шчого з цього, кавгть у "товстих" лотературно-художшх журналах, не друкуз^лося. I це маемо зробити тепер, бо художня творчкть ученого важлива для нас як з точки зору повноти оемислення багатогранного, непере-с^чного Опенкового таланту, так I з п!знавального боку.

Опенко, як автор, починався, власне, з поетично! творчости Тому о першому параграф! гласи — "Фыософськг мгстсрп" як спроба егйробженмя давиъог лгтературног традицп — кр1зь призму патрютичних мотив'т анал1зуеться цей доробок Опенка-поета.

Характерно, що у виданШ 1988 року заходами Украшського вольного ушверситету у Мюнхеш "Хрестоматп умрашсысо! рело-гойно! лотератури" (перший том — поез!я), яку впорядкував в1домий у свт вчений-укра!нознавець 1гор Качуровський, серед ц1ло! когорти украшських мислителов, богослов!в, письмен-ник1в ! поет1в р1зних епох достойно представлений як автор циклу поетичних твор1в релшйно! тематики я 1ван Опенко (митрополит 1ларшн). Зокрема, в цой хрестоматц, окром коротко! бШлюграфочио! доводки про автора, подано одну з кращих його поезШ цш тематики "Умом я Бога не вадчую", написану 1960 року.

У другому тшраграг/» розглядакппъся особливостг авторсъког ттерпрстацп ролг видатних кторичних постатей у зсудож-иъо-публщистичних драмах та поемах. Аналозуються, зокрема, драми тторично! тематики. Вони, як правило, присвячещ тШ чи иший маловщомш або спотвореш'й у нас на догоду щеолопчним постулатам сторонцо боротьби укра'шського народу за свое нащо-нальне визволення. Таким с, зокрема, цикл драматичних поем "Вмсовг наш! рани" та кторична епопея у двох частинах "Наш бгй за державнгсть".

У трстъому параграф! йдетъся про життеписи великих украинце як р!зновид жанру гсторичног публщистики. Зокрема, зазначаеться, що у творчой спадщиш 1вана Опенка окреме мюце

поспдають 1сторичш монографп, 1сторико-бюграф1чш нариси, при-свячеш достдженню життя й д1яльносп конкретних постатей, Я1С1 залишили шелл себе пом'ггний ехшд на культурней, духовтй, нау-кошй нив! украшсько! ¡стори. Об'сктом свого паукового пошуку автор обирав, як правило, маловщом!, або й досё зовам нев1дом1 персонала, якими з р1зних причин, а щоняйбшьше через ревне 1 самовщдане служшня укра!нськ1Й справ^ не мали права зацшав-лговатися радянсью науковщ.

На початку науково! пращ I, Опенка це були переважно ¡сторичш портрети тих чи шших особнстостей, яш окремими роздшами доповнювали фундаментальш науков1 доследження автора. Такий приклад можна навести, скажЫо, з "1стор1сю украш-ського друкарства", виданою 1925 року. Тут подана щла галерея цжавих 1 малозадомих до а особистостей.

Грунтовлкие, глябше Опенко зайнявся життеписами шел я пе-ре!зду до Какади — в п'ятдесятих роках

Надзвичайно ц'шним передуем з шзнавального боку е ряд ¡сторико-бюграфшних нариав про каношзованнх украшськкх святих, якими влрав1 гордитися кожна нащя, але про шеих 1 сьогодш в УкраШ ми мало що знаемо через в'1дсутшсть про них бодай коротко! шформацп в гшильних чи вуз1всьчих подручниках. Вщсутш щ ¡мена, ка превеликий жаль, 1 в наших украшсышх календарях. Поста-п мучеников за украшську православну в1ру Афанаая Берестейського (Филиповича), Афанас1Я Лубенського (Сидячого), Макар ¡я Кашвського, 1ова Почашського (Жел1зо) зо-бражеш 1ваном Опенком на правдивому ¡сторичному тл1 тогоча-сноТ бурхливо! доби. Зображеш як всенародш свят1, яких перше каношзував народ, а офщШна каношзащя !х вщбулася значно шзшше.

Шдсумовуючи вккладене в четвертШ глав1, дисертант робить так! висновки:

1. Художня спадщина 1вана Опенка (митрополита 1ларюна) складае на сьогодш не систсматизований 1 ще не виданий сповна навггь за кордоном великий за обсягок пласт резножанрових твор1в: поез1й, поем, легенд, оповадань, драматичних п'ес, документально-публщиетичних життепист. На сьогодш в Укра!т вона й дос'1 залишаеться практично не дослщженою вп-чизняними л1тературо-знавцями. На вщмшу вщ фундаментальних наукових доашджень ученого, цишй ряд яких останшми роками вже перевидано в

Украпп, жодного перевидання твор1в художньо! спадщини в нас, на жаль, ще не здшснено.

2. Потреба в поверненш для украшського читана на материковШ Укра ип кращих поетичних, прозових 1 публщистичних твор1в 1вана Опенка ниш с особливо актуальною. Адже переважна 1х бшышегь присвячена малов1дом)й, але спотворенШ у нас з причин ¡деолоп-чного характеру сторшщ ¿сторп боротьби украшського народу за свое нацюнальне визволення. Твори 1вана Опенка позертають в УкраЗну щлий ряд малов'.домих або призабутих 1мен видатних постатей укращсько! ¡сторп, матер1али про життя й д1яльнкть яких у нас не З1браш й не систематизоваш. Це, передус'ш, таш особистост! як 1ов Поча1вський, Да1с2й Величковсыдай, Арсешй Мащевич, Дмитро (Данило) Туптало, Костянтин Острозький. Нау-ково-публщистичш дослщжения 1вана Опенка про цих Д1яч1в украшсько! культури 1 церкви могли б скласти в Украпп напере-додш 20(Ю-лггтя християнства ушкальне видання п!д загальною назвою "Светильники земл! украшськоГ, або "Життеписи великих украшц1в", що слугувало б справ! патрютичного виховання пщро-стаючого похолшня.

3. Створеш I. Огненном як безстороншм науковцем 1 дослщни-ком винятково на джерельних материалах 1сторичш портрети Богдана Хмелышцького, 1вана Мазепи, Кирила Розумовськсго, шших украшеьких гетьмашв пдно доповнюють зусилля вп-чизня-пих авторш щодо створення об'ективних життеписш цих особис-тостей, оцшки багатогранно! д1яльноеп яких 1 дос1 не е однозначними.

4. Iванов! Опенков! належить першить у вщродженш давньо! украшсько! традици, започатковано! студентами I викладачами Киево-Могилянсько! академП щодо створення фигософських мктерШ — своер!дних лггературних твор1в духовного спря-мування, героями яких, поряд ¿з землянами, виступають 1 небожитель

5. У своему грунтовному досл'щженш "Слово про 1гор1в пох!д" автор аргументовано 1 переконливо доводить украшське похо-дження цкл ыидатно! лп-ературно! й кторично! пам'ятки нашого народу, довкола яко! й дос1 точаться науков! суперечки.

У инешшках пщбито шдсумки дисертащйного досл'щження.

Зокрема пщкреслюеться, що не склавши остаточно!, а вщтак

повно! б1блюграфи науково! 1 творчо! спадщини 1вана Опенка, не систематизувавши I не вивчивши його величезний арх1в, зокрема етстолярно, не перевидавши в себе в Украпп бодай найголовшшого этого масиву фундаментальних праць, не з'ясувавши ус1Х обставин 1 перипетШ многотрудного життя ученого, нам важно буде оспгнути сьогодш глибину 1 велич того, що зробила ця людина для Украши. Та вже сьогодш з усього того, що знаемо, що змогли попернути й осмислити, можемо з'ясувати для себе кшька найголовшших уро-К1В, як! залишив для нас 1ван Опенко. Особливо важлив1 таш уроки в контексп нишшшх проблем украшського державотворення, коли ентузгазм 1 шднесення, що повсюдно панували в початковий перюд здобуття нашою державою суверенитету, почэли змшюватися по-декуди на знев1ру, апатто, а то й розчарування в процес1 напов-нення такого суверенитету конкретним змютом 1 в конкретних умовах.

Серед найголовшших урошв дисертант видшяе:

1. Урок неймов1рно! працьовитост1 1 працелюбность

2. Урок истинного, а не кон'юнктурного служ'шнл наущ.

3. Урок сишвського вбол1вання за долю украшсько! мови, само-вщданих зусиль задля и утвердження в ус!х сферах державного, сусгпльного життя.

4. Урок ГЛИ00К01 ПОРЯДНОСТ1 й людяносп.

5. Урок полп-ично! мудрости.

6. Урок безмежно! любов1 1 в!рност1 Украшь

Характер украшознавчих проблем, яш порушував у сво!х наукових, публщистичних, художн1х творах 1зан Опенко (митрополит 1ларюн) вщзначаеться всеб1Чшетю, ушверсальшстю. Його глибоко аргументоваш, оперт! на колосальний джерельний мате-р1ал, дослщження стосуються практично уах гуматтарних дисци-плш, як1 мають безпосередне вщношення до вивчення Украши як певно! геопол1тично! реальност! в таких П концентрах як мова, литература, ютор1я, культура, релшя.

Учений ннсоли не обмежувався лише описом чи анализом здо-бутк!В украшського народу в тш чи шшш сфер! духовно! культури. Його науков1 штереси сягали "натури, природного цшьника, пра-основ" таких здобупда. Зв!дси — серйозт розробки 1 таке ж серйозне, багатор1чне вщстоювання сво!х наукових концепций з цшого ряду актуальних укра!нознавчих проблем, утвердження 1 розвиток принципових положень яких ! ниш е вкрай актуальною

справою. До таких грунтовних концепций 1вана Опенка стд, пере-дуам, вщнести:

— концепцио виникнення i розвитку украшського друковано-го слова в кснтексп поширення друкарства у слов'янських народов;

— концепщю украшського походження "Слова о полку Irope-bim" як видатно! Л1тературно1 й юторично! пам'ятки нашого народу;

— концепцию виникнення i основних етап1в розвитку украшсь-Koi мови;

— концепщю укра!нсько1 культури як самобутнього явища свгговох цившзацп.

Протягом усього свого життя 1ван Опенко вм1ло поеднузав у co6i талант серйозного дослхдника i популяризатора Глибинно вивчивши ту чи шшу проблему, виклавщи н в одному з фундаментальных дослхджень, учений згодом докладав немало зусиль, передуам рже як редактора, видавця, аби у популярнШ форм! донести результата cboix наукових дослщжекь широкому читаць-кому загалу.

Багатор1чний випуск на емЬраци у складних полхтичних, ма-тер1альних умовах 1ваном Опенком цихого ряду украшомовних перюдичних часопис1в ("Рщна мова", "Наша культура", "Bipa й культура", "Слово хстини"), результативна дшльшсть створеного ним видавництва "Наша культура" (випущено сотнх назв книг загальним накладом юлька сотень тисяч прим1рник1в) показуе ниншишм украшським видавцям i редакторам можливост'11 шляхи вхдродження кращих традищй украшського друкарства в нишшшх кризових умовах розвитку вгсчизнянох журналютики i книгови-дання.

OciiOBui положения диссртащТ викладепо в таких публ1-кацхях:

1. Голгофа 1вана Опенка: Украшознавчх проблеми в державо-творчШ, науковШ, редакторсьшй та видавничШ д1яльностг Моно-граф1я / Передмова М. Г. Жулинського.— К.: Заповдт, 1997.— 231 е., их. вкл., iM. пок. (14,8 обл.-вид. арк.).

2. Невтомний с1вач на украшознавчхй нив1. Передмова до книги:

Опенко 1ван. IcTopiH украшського друкарства // Упорядник, автор передмови та примоток М. С. Тимошнк. — К., Либщь, 1993. 448 с. ("Лотературт пам'ятки Украши"). (2,1 арк.).

3. "Смиренний богомолець за крещу долю украшського народу": маловодомо сторшки життя й д1яльност1 1вана Опенка. Передмова до книги: 1ван Опенко (Митрополит 1ларюн). Icropin украшськоо лотературноо мови // Упорядник, автор передмови та примоток М. С. Тимошик. — К, Либ^дь, 1995. 296 с. ('Л;тературт пам'ятки Украши"). (3,5 арк.).

4. До питания про концепцто виникнення i розвитку украшського друкованого слова в контексто пращ 1вана Orieinca "1стор'1я украшського друкарства // Украшознавство в розбудов! держави. Матер1али щор1чноо М1Жнародно1 науковэ-практично! конференци 14-16 жовтня 1993 р., К.: 1994. (0,3 арк.).

5.1ван Опенко — журнал1ст, редактор, видавець // Утсрашська перюдика: ¡стор'ш i сучастсть. Доповда i поводомленнл Другоо всеукрашсько! науково-теоретично! конференцп 21-22 грудня 1994 р. ЛьBiB-Житомир, 1994. (0,4 арк.).

6. Редакторська i видавнича ддяльшеть 1вана OrieHKa на тереш украонознавства // Засоби масовоо шформацп i процеси держа-вотворення в Укра1ш. Тези науковоо конференцп 29-30 березня 1994 р. К, 1994. (0,2 арк.).

7. 1ван Опенко. Енциклопедична стаття // Украонська журна-лктика в ¡менах. Матерка ли до енциклопедичного словника. Вип. 2. Львов, 1995. (0,3 арк.).

8. 1ван Опенко: маловодомо сторшки життя та творчосто // 36ipniiK праць науково-доелвдного центру перюдики. Вип. 2. Львов, 199Ь. (1,5 арк.).

9. До питания про концепцою виникнення украшського друкованого слова в контексп поширення друкарства у слов'янських народов //' II jomadas Andaluzas de Eslavística: resúmenes de ponencius y communicaciones. Bae¿a (Espane). 1996. (0.1 арк.).

10. Невщомий 1ван Огоенко: за материалами колишнох спецфондов льв0вських арховов // Велетень науки. Матер0али всеукрашсь-ких науково-педагог1чних читань, присвячених вивченню спадщини 1вана Опенка. К, 1996. (0,8 арк.).

11. "Все, що мав у житто, вон воддав для одно! ¡деГ: до 115-1 р1чницо в1д дня народження 1вана Опенка // 1сторичний календяр на 1997 piK Ц К., 1996. (0,1 арк.).

12. Весь bík, весь труд вщдав УкраШ: до 115-1 р1чнищ вщ дня народження 1вана Опенка // Пам'ять craniTb. 1997. № 1. (1,8 арк.).

13. 1ван Опенко як поет, драматург, прозащ // 1ван OrieHKo (Митрополит 1ларюн) i виховання нацюнально свадомо! особистост1. К., 1997. (0,5 арк.).

14. Уроки 1вана Опенка в контексп нишшшх проблем украш-ського державотворення //1ван Опенко й утвердження гуманитарно! науки та осшти в Украпп. Матер1али дог В1дей i повщомлень на ВсеукрашськШ науково-практичнШ конференца 4~5 березня 1997 року. Житомир, 1997. (0,1 арк.).

15. "Для одного народу — одна летературна мова": Часописи "Р'щна мова", "Наша культура" як чинники нацюнального пробуд-ження i об'еднання украшщв дхаспори // Bíchuk Ки1вського университету. Cepin: журнал1стика. Вип. 4. К., 1997. (0,8 арк.).

16. Поет, драматург, життеписець // Украшська мова та литература. 1997. Ч. 11. (0,8 арк.).

17. Часолис I. Опенка "Рщна мова" в боротьб1 за мовне об'еднання наци // Велетень науки. Наук. зб. Вип. 2. К., 1997. (0,4 арк.).

18. Заборонена украшська книга: до питания ствсрення мартирологу знищених видань на ochobí apxisiB колишшх цензурних управлшь // Актуальш проблеми розвитку apxiBHOÍ справи в Укранп. К., 1996. (0,3 арк.).

19. Концепщя виникнення i розвитку украшського друкованого слова // Друкарство. 1994.'№ 1. (о, 1 арк.).

20. Presentation of Ivan Ohij^nko's book // News from Ukraine. 1994. (0,1 арк.). .

21. Поверкення книги. До виходу книги I. Опенка "1стор1я украшсько! лнературно! мови" // Пал'ггра друку. 1996. № 1. (0,1 арк.).

22. Украшська книга в Швейцара // Шштра друку. 1996. № 2. (0,1 арк.).

23. "Готов я нести лют! муки за свШ Народ, за рщний Край...": неупереджений погляд на особисгпсть 1вана Опенка, на його нау-кову спадщину // Голос Украши. 1997. 4 С1чня. (0,5 арк.).

24. 1ван Опенко i Кшв // Benipnift Кшв. 1997. 10, 11, 14 С1чня. (0,4 арк.).

25. Подвижник украшсько! справи // Урядовий кур'ер. 1997. 14 С1чня. (0,1 арк.).

Резюме

Тимошик Н. С Украииопедческие проблемы в научпой, публицистической, редакторской и издательской деятельности Ивана Огиепко. Диссертация на соискание ученей степени доктора филологических наук по специальности 10.01.03. — журналистика. Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1997.

Впервые в отечественной науке комплексно исследуются результаты многогранной научной, публицистической, редакторской и издательской деятельности в контексте важнейших концентров украиноведения (языка, литературы, культуры, истории) выдающегося украинского ученого Ивана Огиенко, имя которого идеологи тоталитарного режима запрещали употреблять в открытой печати. Впервые в научный оборот вовлечен значительный массив архивных материалов, в том числе зарубежных. Обосновывается необходимость широкого использования в научных исследованиях принципиальных концепций ученого.

Summary

Tymoshyk, Mykola S, The problems of Ukrainian studies in scientific, publisistic, editorial and publishing activity of Ivan Ohiyenko.

Thesis for a Doctor of Philology degree (10.01.08. — journalism). Kyiv Taras Shevchenko University. Kyiv, 1997.

The results of many-sided scientific, publisistic, editorial and publishing activity in the context of the most important concentres of Ukrainian studies (language, literature, culture, history) of a prouiinant Ukrainian scientist Ivan Ohiyenko have been investigated for the first time in home science. The name of this great son of Ukraine has been forbidden to be mentioned in any printed issue by the ideologists of the totalitarian regime. A lot of materials from archives, including those abroad, have been also involved for the first time. The necessity of wide usage of famous scientist's principal conceptions in scientific investigations is being substantiated.

Ключов1 слова: I. Опенко, украшське державотворення, видав-нича отрава, друкарство, публицистика, перюдичш часописи, нау-кова концепщя, украшознавство, видавець, редактор, цензура.