автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.03
диссертация на тему: Украинская литературно-художественная антропонимия конца XVIII - XX вв.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская литературно-художественная антропонимия конца XVIII - XX вв."

Мш1стерство 0СВШ1 УкраТни Ужгородський державний ушверситет

г Г 5 0,1 - 3 МАЙ 1337

На правах рукопису

Белей Любомир Омелянович

УКРАГНСЬКА Л1ТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ АНТРОПОН1М1Я К1НЦЯ XVIII - XX СТ.

Спещальшсть 10.02.0^. - укра'шська мова

Автореферат дисертащТ на здобуття наукового ступени доктора фшолопчнп.х наук

Ужгород — 1997

Дисертащею е рукопис.

Робота виконана на кафедр1 загального i слов'янського мовознавства Ужгородського державного ушверситету.

Офщшш опоненти — доктор фшолопчних наук, професор

Захист в1дбудеться 17 квипня 1997 року о 12 годиш на засщант спещал1зовано! вченоТ ради Д. 15.01.03 для захисту дисертацш на здо-буття наукового ступеня доктора ф1лолопчних наук при Ужгородському державному ушверситет1 (294000, м. Ужгород, вул. Ушверситетська, 14, ауд. 411).

3 дисертащею можна ознайомитися в бiблioтeцi Ужгородського державного ушверситету (294000, м. Ужгород, вул. Каштульна, 9).

Автореферат рсшслашш " " березня 1997 року.

Вчений секретар спещал1зованоТ вчено'1 ради,

Ермоленко Свгглана Яшвна,

доктор фшолопчних наук, професор Л обода Василь Васильевич,

доктор фшолопчних наук, професор Сабадош 1ван Васильович

Провщна оргашзашя - Одеський державний ушверситет 1м. Т.Мечникова

доктор ф1лолопчних наук, професор

лежнтъ до числа першочергових завдань украшськоТ ономастики.

Мета I завдания досл1дження. Метою шеТ дисертащйно! робот!г дослщити функщональну багатоплановють украшськоТ лпературно-художньо! антропошмп кш. XVIII - XX ст.

Досягнення зазначеноТ мети передбачае виршення таких завдань:

1. Уточните основш поняття 1 термши л1гературно-художньоТ ан-тропошмш!, звести Тх у едину систему.

2. Виявити специф^чш ознаки ЛХА та визначити статус украшськоТ Л1тературно-художньоТ антропошмп в нашональнш ошм1ч-шй систем!.

3. Окреслити основш джерела збагачення украшськоТ л1тературно-художньоТ антропошмп юн. XVIII - XX ст.

4. Простежитн характер вплив^в л1тературно-художньоТ антропошмп на процес формування нацюнального антропошмшону украТнщв.

5. Визначити, як жанр, .■птературно-художнпг метод твору та шдив1дуально-стильов1 уподобання автора впливають на як1снин та юльюсшш склад ного л1тературно-художньоТ антропонима.

6. З'ясувати, як одиниш р1зних р1вшв мови стають експонентамн стил!СтичноТ значущост1 ЛХА.

7. Опрацювати функцюнально-стшпстичну класиф!кашю ЛХА.

8. Проанал1зувати основш функшонально-стилктичш тнпи украТнських ЛХА кш. XVIII - XX ст.

9. Розробити перюдизащю новоТ украшськоТ .штературно-художньо! антропошмп, а в межах кожного з зазначених пертд!в про-стежити мапстралъш та поб1чш тенденцн розвитку новоТ украшськоТ лкературно-художньо! арггропошми.

Ми не ставили соб1 за мету описати ва зафжсоваш нами ЛХА, а прагнули тшьки простежити загальне 1 часткове, типове й шдшйдуаль-не у функцюнально-стшпстичнш еволюцп украшськоТ "¡тературно-художньоТ антропошмп кш. XVIII - XX ст.

Об'ект дослшження. Об'ектом нашого дослщження е ЛХА, що вживаються в украТнських орипнальних л1тературно-художшх текстах р1зних жанр1в юнця XVIII - XX ст.

Досл1дження виконано на 6г.з\ картотеки, що нараховуе близько 40 тис. фжсашй ЛХА в орипнальних творах украГнсько! лггерагури юнця XVIII - XX ст. При укладенш картотеки ми не обмежувалися виб1рковими виписками, а проводили сушльне розписування текспв, щоб виявити вс1 стшпстично значупц вapiaнти ЛХА, ят вживаються в обстежених л1тературно-художшх творах.

Джерелами фактичного матер1алу в данш робот1 послужили р1зн1 за жанром оригшальш друковаш Л1тературно-художш твори 167 украТнських письменниюв юнця XVIII - XX ст. Частково фактичний матер1ал збирався нами шляхом анкетування окремих украТнських письменниюв (О.Гончар, С.Пушик, М.Рябчук, Р.Федор1в та ш.) за специально розробленими програмами. Осюльки на мов! л1тературно-художшх твор1в певною м1рою позначаеться р1дна гов1рка автора, то у вибор1 текстов для дослщження враховувався й репональний фактор. Виб1р автор1в, л1тературно-художня антропошм1я яких тддаеться анал1зу, зумовлювався й пею роллю, яку вони вшграли в ¡стори украГнсько! л1тературно! мови, а також 1х естетичними вподобаннями та ¿дейно-тематичною специф1кого л1тературних творив. Усе це дало змогу одержати загалом повну картину стану украшськоТ л^тературно-художньо! антропотми юнця XVIII - XX ст.

Наукова новизна. В украшському мовознавст запропонована робота е першою спробою комплексного монограф!чного дослщження украГнсько! л1тературно-художньо! антропошмп юнця XVIII - XX ст. У робой уточнюються поняття та систематизуеться вживання терм^шв л1тературно-художньо! антропошмжи, визначаеться статус Л1тературно-художньо! антропошмп в нацюнальному антропошмшош, встановлю-ються специф1чш ознаки ЛХА, окреслюеться джерельна база та ресур-си украшсько! л1тературно-художньоТ антропошмп. Значне «¡сце у ро-

бот! выводиться досшдженню функщонально-стшпспгчних особли-востей .'птературно-художкьо! антропошма кш. XVIII - XX ст. у контекст! становления й розвитку ново! украшсько! литературно! мови, ро-биться спроба виявити впливи люературно-художньо! антропошма на формування й нориал1зац1Ю загальнонащонального антропошмжону украГншв. УкраТнська л!тературно-художня антропошм1я розглядаеться в щахрона з залученням факт1В ¡з л1тературно-художтх аитропошмш шших слов'янських, р1дше неслов'янських, народов, що дозволяе глиб-ше збагнути еволюшго окремих функцюнально-спипстичних титв ЛХА. Кр1м того, в дисертаца розглядаеться й ряд невиршених дотепер 1 даскуайних проблей теоретичного характеру, що маготь значения для розвитку ономастики як науково! дисциплши, а також для уточнения концепца ¡сторп украшсько! л1тературно! мови.

Теоретичне значения 1 практична шншсть досл!дження полягае в тому, що одержан! результата дозволяють: глибше тзнати принципи номшаца та макросистему загальнонащонального 1 мжросистему л1те-ратурно-художнього антропошмшошв; уточнити шляхи становления I розвитку нацюнального антропошм1кону; визначити роль лггературно-художньо! антроггошмп як у систем! мовностшистичних засоб1в украшсько! мови, так 1 в кторп украшсько! литературно! мови. Запро-понована функцюнально-стшпстична класифжащя ЛХА може буш ви-користана в лексикограф!чшй практищ, при укладанш словншав мови украшських письменнишв, а також для практичних рекомендаций пись-менникам та пращв никам ЗАГСлв. Матер1али дисертаца можуть бути використаш у вуз1вськш практищ при шдготовщ та читанш курс ¡в ¡сторп украшсько! л1тературно! мови, стшпстики, спецкурав з культу-ри мови та украшсько! ономастики, а також при розв'язанш окремих питань правопису укра!нсышх власних назв.

Методолопя та методика лосл'шжекня. Методолопчну основу дисертаца становлять фьтософськ1 ушверсала про едшсть I своерщшсть вщношень м1ж змктом 1 формою, суб'ективним 1 об'ективним, емоцш-

ним 1 рашональним, загальгаш I частковим.

Основним методом дослщження е описовий, 6о ильки шляхом цшсного опису украТнського Л1тературно-художнього антропошмжону кшця XVIII - XX ст. можна виявити його структуру, з'ясувати , як функшонуе система взагал1. Визначення р1зних стшистичних титв ЛХА здшснюегься за допомогою методики контекстуального анал1зу. При дocлiджeннi еволюцп украшсько! л1тературно-художньо! антро-пошми вдаемося до пор1вняльного методу. При визначешп юльюсного складу р1зннх стил1стичних титв ЛХА застосовуються також прийоми статистичного методу.

Осюльки Л1тератл'рно-художню антропошмш не можна розгляда-ти 13ольовано в1д конкретних культурноЧсторичних умов, то ми вдава-лися до використа'ння прийом1в культурноЧсторично!1нтерпретаца.

Положения. як1 виносяться на захист

1. УкраТнська л1тературно-художня антропошм^я - це автономна ошмШна пшсистема, що функшонуе в укра!нських л^тературно-художшх текстах 1 якiй притаманш тага риси: "свш" об'ект номшащТ, вториншсть, суб'ектившсть, специф1чна детермшовашсть та особлива стшпстична навантажешсть.

2. Нащональна специф1ка украТнсько! л1тературно-художньоТ антропонима дослцщуваного перюду зумовлюеться особливостями культурно- 1Сторичного розвитку укра!нського народу в кшщ XVIII - XX ст.

3. ЛХА - це власна назва л1тературного героя, що функшонуе в л1тературно-художньому текст!.

4. Експонентами стшпстично! значущосп ЛХА виступають як ¡нтра-, так 1 екстралшгвальш чинники. Виб1р конкретних засоб!в з метою присвоения певному ЛХА потр1бних конотащй здебшыного регла-ментуеться украшським антропошмшним узусом, але остагапй зовам не виключае авторського йменотворення.

5. За походженням украшсьш ЛХА юндя XVIII - XX ст. нодаля-

ються на три групп: а) первинт ЛХА - авторсью новотвори; б) втор шип ЛХА - ошми, план вираження яких запозичений авторами з реального антропошмжону; в) терщальш ЛХА - це ЛХА, запозичеш з б1льш раншх фольклорних чи лаературно-художтх текспв.

6. Вплив украТнсько! лп-ературно-художньо! антропотмп на ро-ЗВ1ГГ0К нацюнального антропотмжону украГнщв проявляеться по-р13ному серед одшпщь р1зних антропотм1йних клаав. НайбЬтын пом1тним е вплив украТнсько! л1тературно-художньо! антропонима на становления 1 розвиток офщитого ¡менника украГнщв. М1шмальним е вплив лкературно-художньо! антропотмп на розвиток пр1звшц та ¿мен по батьков!, а на традицшш антропошм1иш класи андрон1м1в, пат-ротм1в, матро1пм1В украГнська л!тературно-художня антропошм1я практично не впливае.

7. Ушверсального класиф!куючого ознакою ЛХА вважаемо !х спшстичну функшю. За спипстичною функшею украшсью ЛХА розпод1ляються на чотири групп: нейтрально, характеристична, дейктичш та ¡деолопчт. Зарахування певного ЛХА до одного з функ-ц ¡онал ьно-стил 5стичних титв не означав вшсутносп в ньому ознак ¡ншого спшстичного типу, як! проявляются меншою м^рою. Ознак певного функщонально-сптстичного типу ЛХА набувае завдяки його конкреттц спиастичшй значущосп. Так, характеристичш ЛХА мають чотири види спшстично! значущосп: сощальну, нащонально-репональну, часову, ¡нформацшно-ощнну. 1деолопчним ЛХА прита-манна тштико-ощнна стшпстична значупцсть, а дейктичним - власне 1дентифжац1Йна. Стшпстична значуцдсть номшативних ЛХА обме-жуеться виконанням ними лише ¡дентиф1кащйноТ функци.

8. В ¡стори ново! украшсько! лкературно-художньо! антропотмп можна видшгги п'ять перюд1в: 1) л1тературно-художня антропотм!я юнця XVIII - поч. XIX ст.; 2) лпгературно-художня антропошм1я 30-х-50-х р. XIX ст.; 3) • л1тературно-художня aнтpoпoнiмiя друго! пол. XIX ст.; 4) украшська лпературно-художня aнтpoпoнiмiя поч. XX ст. -

середини 80-х р. XX ст.; 5) украшська л1тературно-художня антро-пошкйя В1Д кшця 80-х р. XX ст.

Апробашя робота. Результати дослдакення обговорювалися на зв1тних наукових конференшях професорсько-викладацького складу Ужгородського держушверситету (1985-1996 р.), на заоданш сектора ономастики 1нституту украшсько! мови HAH Украши (1992 р.). Ма-тер1али цього дослиження апробувалися на 18 м1жвуз1вських, загаль-нодержавних та м1жнародних конференшях (Ужгород 1988, 1989, 1990, 1991; Кшв 1985, 1986, 1989, 1992; Одеса 1990; Льв!в 1991; Чершпв 1991; Луганськ 1991; Харгав 1991; Тюмень 1986; Кошще 1989; Гродно 1989; Москва 1990; Штра 1994).

Основн1 положения дисертацп викладено у 26 публжащях загаль-ним обсягом 20,5 друкованих аркуппв.

Обсяг » структура робота. Дисертащя складаеться 3i "Вступу", трьох роздшв: "Теоретичш питания л'1тературно-художньоТ антро-пошмжи i м1сце украшсько! л1тературно-художньоТ антропошма в на-щональнш OHiMiHHiii систем!"; "Функщонально-стилктичш можливосп украшсько! лкературно-художньо! amponoHiMii кш. XVIII - XX ст."; "Формування ново! украшсько! л1тературно-художньо! airrponoHiMil", "Висновюв", "1ндексу украшських ЛХА кш. XVIII - XX ст.", а також "Списку скорочень використаних джерел" та "Л1тератури".

3MICT РОБОТИ

У "Bciyni" обгрунтовуеться актуальшсть теми дисертацп, визна-чаються мета, завдання робота, характеризуются джерельна база, об'ект, методолопя та методика доавдження, подано ochobhI положения дисертацп, що виносяться на захист.

Перша глава "Теоретичш питания л1тературно-художньо! антро-noHiMiKH i Miene украшсько! л1тературно-художньо! amponoHiMii в на-цюнальшй OHiMiHHiü систем!" складаеться з шести роздшв. У першому з них - "TepMiH та понятгя лтературно-художтй антропонЫ" зазна-чаеться, що в сучаснш ономастичнШ литератур! дуже часто ЛХА вва-

жають кожне власне особове ¡м'я, що вживаеться в л!тературному текст!. Нерозр1знення литературного та л!тературно-художнього текст1в як сфер побутування онома зумовлгое нерозр!знення або ототожнення ЛХА (власних назв персонаж1в у художшх творах) та л1тературних ан-трогтошм1в (власних особових назв, що вживаються у текстах упх функшональних стил1в украшсько! л!тературно! мови), що, в свою чер-гу, зневиразнюе вщмшност! м!ж л^тературно-художньою антро-пошмжою та стшистичного антропошмшою. До того ж, ЛХА - це не просто антропошм, то вживаеться у л!тературно-художньому текст!, а власна назва л1тературного героя. Власне антропошм називае люднну, як правило, реальну, тод1 як ЛХА - литературного героя, витв1р мнс-тецькоГ уяви. Не усвиомлюючи ршшш >пж об'ектами номшацн антро-пошм!в та ЛХА, важко, наприклад, визначити статус власних назв пер-сонаж1в у фантастичних творах. Хронолопчна перспектива реально! ан-тропошми обмежуеться сучасшстю, бо незнаною е сама людина, скаж1мо, 3000 року. Л!тературш геро! та !х власш назви гвор1в, д!я яких вщбузаеться у тому ж 3000 рощ, - реальшсть люератури фантастичного жанру та л1тературно-художньо! антропошмп. Осыльки людина 1 персонаж як об'екти номшацн - поняття далеко не тотожш, то ЛХА вважаемо власну назву лггерагурного героя, що функцюнуе в л^тературно-художньому текст!.

В ономастичнш литератур! на позначення поняття "власна назва персонажа..." побутуе чимало термине: лЫгературний антропошм, поетичний антропошм, поетошм, лтературно-художтй антропошм, про.човисте Ы'я та ¡н. На нашу думку, найбьтьш вдалим, хоч 1 не без-доганним, е термш лтературно-художтй антропошм, який наштов-нше передае суть позначуваного поняття, а також мае досить тривалу традншю вживания. В1д термша лтературно-художтй антропошм легко утворити назву роздЬту ономастики, який занмаеться вивченням л1тературно-художньо! антропошм!! - лтературно-художня антропонимика, що в результат! не порушуе усталено! системносп украшсько!

ономастичнсп термшологп.

У другом)' роздьш "Статус украТнсько! л1тературно-художньоТ ан-тропошмп в нащональнш антропосистемГ' визначаеться яюсний р1вень системних зв'язк1в л1тературно-художньо! антропошмп з рештою он1м1чноТ лексики украГнсько! мови.

У третьому розд1Л1 "Типи л1тературно-художшх антропошм1в" об-грунтовуеться теза, що ушверсальною класифжуючою ознакою ЛХА ели вважати Тх стилктичну функщею. За епшетичною функщею украшсью ЛХА розподЬтяються на чотири групи: номшативш, характе-ристичш, дейктичш та ¡деолопчш. Зарахування певного ЛХА до одного з функщоналыю-стилктичних тишв не означае висутносп в ньому ознак ¡ншого стшистичного типу, як1 проявляються меншою. м1рою. Ознак певногп функщонально-стшпстичного типу ЛХА набувае завдяки його конкретнш стил1стичшй значу щосп. Так, характеристичш ЛХА мають чотири види спиистично! значущостк сощальну, нашонально-репональну, часову, шформащйно-оцшну. 1деолопчним ЛХА прита-манна пол1Тико-оцшна стил1стична значуийсть, а дейктичним - власне иентифшацшна. Стшистична значу пусть номшативних ЛХА обме-жуеться виконанням ними лише щентифшацшно! функцп.

Запропонована класифжащя ЛХА за стшистичною функщею грунтуеться на принцип! стшпстично! домшанти. 1накше кажучи, ми передбачаемо таю випадки, коли ЛХА буде властива двояка, р1дше трояка епшетична значу пусть одного, двох або й трьох р1зних стил1стичних тнп1в. Так, наприклад, ЛХА Скшембжиховський е нацш-нально та сошально значущий: засв1дчуе польське та шляхетське по-ходження денотата. ЛХА Маледикт Плосколоб, Наум Безумович (I.Франко) зарахуемо до дейктичних за Гх основною функщею - однозначна вказ1вка на реальних прототитв персонаж1в - редактора газети "Слово" Венедикта Площанського та редактора журналу "Наука" 1вана Наумовича. Однак ЛХА Маледикт Плосколоб, Наум Безумович м1стять ще й авторську характеристику штелектуальнцх можливостей

денотат!в. Отже, зарахування певного ЛХА до одного з функщонально-стшистичних nmiB не означае в^дсутносп в ньому ознак шшого СТИЛ1СТИЧНОГО типу, ЯЮ можуть проявлятися меншою м1рою.

1ншою утверсальною ознакого ЛХА, що може бути покладена в основу класифжаци украГнськоТ л1тературно-художньоГ aHTponoHiMii юн. XVIII - XX ст., е ознака хронолопчна, тобто украТнсью ЛХА можна под^лити за часом ix появи.

Видьтення окремих пер1од1в у icTopil розвитку украГнськоТ Л1тера-турно-художньоТ антропошмп юн. XVIII - XX ст. грунтуеться на виз-наченш домшантннх ¡нтегральних ознак, характерних для л!тературно-художнього антропошмжону певного перюду. Так, характерними озна-ками украГнськоТ л1тературно-художньоГ антропошми юн. XVIII - гточ. XIX ст. е: ор1ентащя на вузько локальний народнорозмовний антро-n0HiMiK0H; низька питома вага шформащйно-оцщних ЛХА; стилктично недиференцшоване вживания нейтральних i експресивних, загальнона-шональних i репональних антрогтон1М1В.

У четвертому роздт "Джере.тьгга база украГнськоТ л1тературно-художньо! антропон1мп" зауважуеться, що специф1чна природа Л1тера-турно-художньох антропошми передбачае значно ширшу п джерельну базу, шж у решти ошмшноГ лексики. Вивчення джерельноТ бази украТнсько! Л1тературно-художньоТ антропошмп не треба зводити лише до визначення "першоджерел" ЛХА, а необх1дно простежити Bei етапи на шляху набуття ним статусу ЛХА. Залежно ви шляху виникнення певного ЛХА, ми пропонуемо р0зр1зняти первинн1, секундарш й тер-щальш ЛХА.

Первинш ЛХА - це авторсью неолопзми, большою чи меншою Mipora opieHTOBaHi на загальнонашональний антропошмшний узус. Характерною ознакою первикнкх ЛХА е те, що вони творяться у текст! л1тературно-художнього твору шляхом одночасноТ ошм!зацн апелятива чи дов1льного звуко-(букво-)сполучення та присвоения Тм статусу ЛХА. Напр.: Тема Касалъсъка, товарищ Бе (М.Хвильовий), Затулидхр-

ковсъкий (О.Чорногуз), Тумана (С.Пушик), Ренегат (Р.Федор1в), Тризубенко (Ю.Тарнавський) та ш.

Для первинних ЛХА процеси ошм13аци та присвоения статусу ЛХА первкно неошм1чнш одинищ е не лише одночасними, а й взаемо-детермшованими. Всякий первинний ЛХА е неолопзмом не лише в л1тературно-художшй, а й у загальнонароднш антропошмп.

Домшантним типом в украшськш Л1тературно-художнш антро-пошмп е секундарш, або вторинш, ЛХА. Це ЛХА, план вираження яких запозичений авторами з реально! антропошмп. У л1тературно-художньому текст! вони з власно! особово! назви перетворюються у власну назву персонажа. Напр.: Мусш Вернигора (1.Котляревський), Катерина, Катря (Т.Шевченко), Л'ома Хаецький (О.Гончар), Мазепа, Мотря (Б.Лепкий) та ш.

Терщальш ЛХА - власш назви Л1тературних герош, запозичеш з б1льш раншх фольклорних чи л1тературно-художшх текспв, що, як правило, мають постшне ошм!чне значения. 1накше кажучи, терщальш ЛХА творяться шляхом запозичення структури та ошм1чного значения ¡менувань особливо популярних фольклорних чи лпературних персо-наж1В для номшацп нових Л1тературних геро1в. Напр.: Маруся Богус-лавка ("Маруся Богуславка"), Маруся Шурай ("Ой, не ходи, Гри-цю...'' М.Старицький), Маруся Чурай ("Маруся Чурай" Л.Костенко), Байда ("Князь £рем1я Вишневецький" 1.Нечуй-Левицький), Катря ("Данило Гурч" М.Вовчок; "Тестамент" М.Грушевський; "Морозенко" П.Мпрний; "Облога Буди" М.Старицький; "Оддавали Катрю" Гр.Тютюнник та ш.).

Терщальш ЛХА можна подьтити на дв! групп: а) фольклорного та б) л1тературного походження. Видшення в окрему групу тершальних ЛХА, кр^м ¡ншого, допомагае глибше шзнати природу л1тературно-художньо! антропошмп як автономно! ошм1чно! шдсистеми, що виявляе здатшсть до самов1дтворення.

У п'ятому розд!л! "Ресурси украТнськоТ л1тературно-художньо! ан-

тропошмн" аргументуеться положения, . що протиставлення р1зних BapiaHTiB ЛХА або ЛХА i реальних aHTponoHÍMiB на фонетичному, мор-фолопчному, словотворчому, лексичному та синтаксичному р1внях украшськоТ. мови виступае головним штралшгвальним чинником, що забезпечуе unipotci функщонально-стшнстичш можливост1 ЛХА.

Фонетичш ресурси украшськоТ мови використовуються передуам для функцюнально значущоТ трансформаца структури ЛХА. Функщо-нально значущою структура ЛХА стае у випадках, коли вона мостить регулярш чи факультативш Д1алектш змши ( Плько (1лько), Левонтш (Леонтш), Левантина (Валентина), 3aeipyxa (Заверюха) тощо) або коли тддаеться оказюнальнШ макарошзацп (Макотра, Дуршда, Мусей Сопелка, Быоконь). Стшнстично нейтральним еталоном висту-паготь ЛХА, фонетична структура яких у першому внпадку не супере-чить нормам украшськоТ л!тературноГ мови, а . в другому - украшськоТ мови взагалк

Поодиною випадки функцюнально релевантного використання морфолопчних pecypciB украшськоТ мови в лггературно-художшй ан-TponoHiMiT стосуеться передуам словозмши. Наприклад, д1алектш фор-ми кличного в1дмшка ЛХА типу lea, Оле, Васи виступають ефектним внразником карпатського колориту. УкраТнсью сатирики нерщко об1грують родову OMOHÍM¡4HiCTb флексп -а у власних ¡менах (пор.: "Що Микола, то Микола / Правдива Микола\.. / Щоби toóí волосок!... / Вся борода гола!" (С.Руданський). Умовна номшащя значноТ кЬтькосп персонаж'ш ЛХА у форм1 множ1ши створюе титзуючий ефект, a caMi ЛХА у форм! множини наближуе до апелятиз1В. Пор.: "Хай же знае все людство i хай знають bcí Кравченки, bcí Чумакови, Труханови, Гетьмани..." (О.Довженко).

Словотворч1 ресурси украшськоТ л1тературно-художньоТ антро-noHÍMiT передуам виступають виразником емоцшносп. ЛХА-квал1тативи здатш вщтворювати широкий спектр конотащй: вщ зневажливих до пестливих, а також вщтворювати пашчний стан мовця. Напр.: "А Ан-

на, - ну ще тота Аннище одна..." (I.Франко); "Моя Галочка! Моя го-лубонька сивенька" (П.Мирный).

Специф1чш антропошмшш суфжси виступають нерщко единим мовним засобом, що засвщчуе нащональну належшсть денотата. Пор.: "Уже коли га був Золотаревським, то Золотаренкоя ¿знов не будеш!" (П.Кул1ш). 1ншомовш антропошм1Йш форманта у поеднанш з украТнською антропоосновою творять "креольсыо" ЛХА, яю вказують на нацюнальне ренегатство Тх носив та, як правило, на належшсть де-нотат1В до сощально! верх1вки сустльства: "По-нашому, по-козацькому 1 балакать соромиться, уже за москаля закандзюбився! I пишеться не Щербосъорба, а Щербосъорбов" (В.Мова).

У сферу л1тературно-художньо! антропошмшно! творчосп можуть залучатися щлком не антропошмшш форманта та модели письменник може утворювати ЛХА на баз; фразеолопзм1в чи словосполучень, найр1зноман1Г1пших за структурою 1 складом компонеетпв: М'ясо-рибсъка, Пилип Конотгельський (А.Крижашвський), ЗатулиЫрков-съкий (О.Чорногуз), БсзстрЪсихата (О.Вишня).

На лексичному р1вш украшськоТ мови реал1защя стшистичних функцш ЛХА зводиться передуам до щентифжацп нацюнально! (репонально!) належносп денотапв через присвоения 1м ¿менувань, що однозначно репрезентують вщповцщу лексичну систему. Так, персо-нажЬукраТнщ переважно ¡менуються украГнськими антропошмами (Чтка Варениченко, Максим Козаченко, Василь Горпини Галайдихи), тмщ - шмецышми (Вольф Шм1дт, Фрщ Шумахер), французи -французькими {Жан, Франсуа) \ т. д.

Характеристика денотата-персонажа лексичними засобами вщбу-ваетъся завдяки В1дновленню доантропошмного значения ЛХА на основ1 асощативних зв'язшв. Письменники часто вдаються до ~ ¡ндивщу-, ально-авторських переноав доош много значения-ЛХА (метафора, ме-тошм!я) або ж пов'язують окрем! ЛХА певного твору синоштчнцми чи антошм1чшши зв'язками. Т.Шевченко, наприклад, у процеа робота

над поемого "Гайдамаки", щоб витримувалася струншсть синошм1чного ряду пр!звшц, як! побратими хот!ли присвоил Ярем!, змшюе перший вар1аит Есаул на Б ¿да, 1 в результат! постае Б ¡да - Голий - Галайда.

Синтаксичш ресурси в украТнськш л1тературно-художтй антро-пошма викорйстовуготься здеб^льшого для повшшоТ характеристики персонаж1В. Синтаксичш антропошмшш модел! ¡менувань персонаж1в у конкретному просторовому чи хронолопчному контексп здатш конста-тувати нашональну належшсть або сошальний статус денотапв. Пор.: "Був Чтка, а став Никифор 1ванович... Що то значить - грани!" (П.Мирний); "Ш, вже його тепер шхто не зве 1ванцем (...), тепер вш уже 1ван Мартынович Брюховецький" (П.Кулш!).

Окр1М власне лшгвальних засоб!в, до набуття ЛХА функшональ-но-стшнстичноТ значущосп можуть спричинятися й фактори екстрал1нгвальн1: у л!терагурно-художшх текстах нер1дко об1груються народш звича! та мотиви присвоения ¡мен чи пр1звищ, використову-ються дат про популяршсть окремих ¡мен тощо.

У шостому розд!л! "Вплив украшськоТ л1тературно-художньоТ ан-тропошми кшця XVIII - XX ст. на розвиток украшськоТ антропосисте-ми" зазначаеться, що роль украшськоТ л1тературно-художньоТ антро-пошма у процеа розвитку нащоналького антропошмжону стае пом!тшшою з початком становления ново! украТнськоТ л1тературноТ мо-ви. Адже в кшш XVIII - перпий половин! XIX ст. нова украТнська л1тературна мова функшонувала в рамках чи не единого стилю - л!те-ратурно-художнього, важливим компонентом, якого е л!тературно-художня антропон!м!я.

У другш глав! " Функщонально-сптстичш можливосп украТнськоТ л!тературно-художньоТ антропон!м!Т кшця XVIII - XX ст." про-анал1зовано виражальш можливост! ЛХА кожного з чотарьох функщо-нально-стил!стичних тип!в.

Визначення номшативних ЛХА сл1д проводит лише стосовно конкретного литературного твору, зважаючи на: 1) ус! компонента ен-

циклопедично! характеристики денотата; 2) часову та просторову стввщнесешсть ЛХА конкретному антропошмшному узусу. 1накше ка-жучи, процедура видшення нейтральних ЛХА мае два етапи. Спочатку сл1д з'ясувати, чи в структур! ЛХА наявш експоненти бодай одного з компоненте енциклопедично! характеристики денотата. ЛХА, доантро-пон1мна семантика та структура яких "не шдтверджуе" жодного з ком-поненпв енциклопедично! характеристики денотата, можна вважати но-мтативними, або первинними номтативними ЛХА. У л1тературно-художшх текстах, написаних на вторичному чи репональному ма-Tepia.ii, процедура визначення номшативних ЛХА повинна враховувати oó'cktiibhí функщональш трансформацп лпературно-художньо! антро-noHiMil цих TBOpiB. Адже шторичний чи репональшш колорит мае стати 1манентною ознакою й л1тературно-художньо1 антропошми цих TBOpiB. Всякий ЛХА ¡сторичного твору пов1шен бути хронолопчно зна-чущим, а в TBOpi, присвяченому, наприклад, жита гуцул1в, • всякий ЛХА Máe бути репонально (д1алектно) репрезентативним. У TBopi про життя дохристиянсько! Pyci будуть вживатися т1льки язичницьш ¡мена та пр1звиська, абсолютна бшышсть яких hhhí втрачена (пор. романи ГБьтика "Меч Арея", "Похорон бопв"). Под1бно в '"Пнях забутих предшв" М.Коцюбинського чи в "ДовбушГ Г.Хоткевича явно дом1нуе специф1чна гуцульська антропошм1я. За таких обставин важко запере-чити той факт, що тут вщбуваеться уневиразнення, нейтрашзаадя хронолопчно! чи репонально! значущосп ЛХА, hkí в контексп названих TBOpiB набувають ознак вторинних номшативних ЛХА.

Абсолютна бшышсть ЛХА вводиться письменником у текст л1те-ратурного твору як номшативш, i Т1льки з розвитком сюжетних пери-neTiñ частина ЛХА змшюе чи розвивае свою стилютичну функцпо. Так, наприклад, в оповщанш О.Кобилянсько! "Valse melandiolique" ЛХА Софм Дорошенко вводиться як номшативнйй: "Софш Дорошенко", - прочитала вголос Kpi3b густий чорний велон (...), а вщгак оглянула щкаво б1лет на bcí сторони... Був вузько! продовгувато! форми з

золотими берегами. На шм не було шчого написано, I лише ледве заменим тонкий запах ф1алковий ¡шов В1Д нього". 3 розвитком сюжет-но! лши, коли читач дов1дуеться про глибокий украТнський патриотизм та 0св1чен1сть героГш, ЛХА Софгя Дорошенко стае характеристичним: вщроджуеться доантропошмна семантика ¡мен! Соф{я "мудреть", а пр1звшце Дорошенко, з нетиповим для ЗахщноТ УкраТни суф!ксом -енко, яке до того нагадуе ще й про славного гетьмана Дорошенка, ха-рактеризуе сустльно-полшгчт погляди денотата.

Серед характеристичних ЛХА пропонуемо розр1эняти нашональ-но/регюнально, сощально, хронолопчно значу пи ЛХА, а також екс-пресивно-ощнт та ¡нформащйно-оцппп ЛХА.

УкраТнська лпературно-художня антропошм!я виступае важливим мовностшнстичним засобом у творенн! як украТнського, так i не-украшського (шмецького, польського, еврейського, росшського тощо) колориту твор!в, а також часто единим ¡дентифжатором нашонально! чи репональноТ належноси персонаж!в-денотат!в. УкраТнський антро-потмшний фон, у пор!внянш з ¡нонащональним, в1дзначаеться де-тальшстю, кьтьшсним багатством та структурним р!зномашттям, що часто проявляеться у вщтворенш не т!льки типових загалыюнашональ-них рис украТнсько! антропотми, а й репоналышх особл1геостей.

У функци загальнонащональних ЛХА найчаспше виступають офодйш ¡менування та народнорозмовш антропотми, в структур! яких наявш д!алектш риси, що не е специф1чними для якогось конкретного д1алекту. Пор.: Роман Орляченко, Ыра Баглай (О.Гончар), Ригориха, Ригор (Ю.Яновський), Левонтпт, Оляна, Симт (Гр. Тютюнник) та ш.

ЛХА-репонал!зми здебьтыцого мштять у свош структур! спе-циф!чн! д1алектт риси (фонетичн!, лексичш, рщше словотворч! чи морфолопчнО. Напр.: Штефан, Маруня, Доця, Оле, Васи, Моргка, Шош, Л1баня, Легезаня та ш.

У ЛХА, якими ¡менуються персонаж!-неукра!нц!, спостер1гаеться прагнення автор1в максимально узгодити структуру цих утворень з

основними фонетичними чи словотворчими особливостями мови наци, до яко! належить денотат: Сшзмунд Бонковсъкий, Голъдкремер, Вася Сидоров, Пал Палич, Сулейман, 1лона тощо.

Дослщження показало, що ЛХА виступають найбьтьш репрезента-тивним мовностшнстичним ¡ндикатором часу. Будучи панхрошчною за своею природою, украшська л^тературно-художня антропошм!Я покликана однозначно корелювати з конкретним ¡сторичним перюдом або з ¡рреальним часом. Наприклад, I.Франков! в1д 70-х р. XIX ст. до 1916 р. вдалося створити л^тературно-художню антропошмш, що в1ддзерка-лювала украшський антропошмшон XIII ст. ("Захар Беркут"), XVII ст. ("Хмельницький i ворожбит"), XVIII ст. ("Кам'яна душа"), XIX ст. ("Борислав см1еться").

Хронолопчно значупц ЛХА под1ляемо на TaKi вида: ЛХА-¡сторизми, ЛХА-футуризми, axpoHÍ4Hi ЛХА. Серед ЛХАЧсторизм1в розр!зняемо назви реальних чи легендарних ¡сторичних oció, яга жили в той час, коли вадбуваеться д1я твору. Напр., Осмомисл, Василько (Р.Федор1в), Константин Острозький, Герасим Смотрицький, княжна Гальшка (А.Чайковський). Реигга ЛХА-1Сторизм1в твориться письмен-ником за законами вторично! антропошмп. Так, у ромаш В.Малика "Черлеш щита", д\я якого вщбуваеться в 1184 р., щлком правильно по-казуеться дв01меншсть героГв: "nin охрестав 1ваном, а люди прозвали Живосилом". А 1.Б1лик у роман i "Меч Арея", щоб шдкреслита новизну й очевидну гетерогенн1сть християнства для слов'ян V ст., називае ycix хрисгиян-неофтв неадаптованими грецькими ¡менними вар1антами на зразок Eymuxiü. При творенш историчного колориту певно! доби ЛХА-¿сторизми виступають одним Í3 головних мовноспшстичних 3aco6iB, тому серйозш помилки i прорахунки автора у творенш часово репрезентативно! л1тературно-художньо! антропошми зводять. нашвець щейно-естетичну варт1сть твору.

У добор1 ЛХА фантастичних TBOpiB спостер1гаеться така тенден-щя: у творах, де Д1Я вщбуваеться в недалекому майбутньому, здеб!ль-

шого вживаються сучаст 1мена, хоч переважають германськ!. Пор.: Поля, Богдан, Сев, Майкл, Генр1 (Ю.Яновський). У творах, присвя-чешпс б!льш в1ддалешй перспектив!, вживаються, як правило, штучно-творен!, ¡рреальш !мена. Напр.: пат Бо, Ол, Пипка (О.Покальчук), арбе, Тун Рщ (В.Положш).

УкраТнська л!тературно-художня антропон!м!я к!нця XVIII - XX ст. репрезентуе загалом увесь об'ектно-вжовий та сощальний спектр украТнського сусшльства. ЛХА на зразок Дзвонар1вна, Дзвонариха (М.Старицький), Череватвна, Череваниха, Шрам, Шраменя, Шра-менко (П.Кулш) мають не тшьки об'ектно-в!кове значения, а й вказу-ють на амейний стан 1х нос!1в. Так! ЛХА вщдзеркалюють соц!альну диференц!ац!ю реального антропон!м!кону. До сошально значущих належать ЛХА, що утворюються за соц!ально нерелевантними антропомо-деляни, але в текст! наповнюються конкретним соц!альним зм!стом з метою ч!тко1 соц!ально! !дентиф!кац!Г денотата. Ми спостерегли чимало випадк!в, коли перв!сно нейтральн1, типов! селянськ! пр1звища на зразок Голий, Гнида вдаовлюють допр!звищеву експресивн!сть, з якою пов'язана конкретизац!я 1х соц!ального змкту: !з селянських вони пере-творюються в так зван! куркульськ! або бщняцьк!. Окрему групу со-щально значущих ЛХА становлять утворення з в!дновленим доошмним значениям, що не .тише ¡дентифшують сощальний статус денотата, а й м!стять його експресивну оц!нку. Пор. начальник зал!зничноГ станца Семафоренко (С.Черкасенко), ком!сар полку Гетьман (О.Довженко), солдат Козаков (О.Гончар), чеюст Расстрелль (В.Ковтун). Акцентуа-ц!я сощального засобами антропошмп часто в1дбуваеться через нашо-нальну характеристику чи експресивну ощнку денотата. Виб!р конкрет-них мовностил!стичних засоб!в для сощально! характеристики дено-тат!в, а також питома вага соц!ально значущих ЛХА визначаеться не спльки стильовими особливостями автора, сюльки його сустльно-полшиним кредо.

Украшськ! ЛХА к!н. XVIII - XX ст. репрезентують увесь спектр

емощйно-експресивних ошнок: в1д штимно-пестливих до зневажливо-згрубьшх. Правильшсть визначення експресивноеп конкретного JÍXA залежить вщ to4hoctí встановлення емоцпшого "нуля" в л1тературно-художшй aHTponoHÍMii", тобто визначення кола емоцшно нейтральних ЛХА. Емоцшно нейтральними вважаемо TaKi ЛХА, яю, незважаючи на структуру, в певному Л1тературному текеп позбавлеш будь-яких екс-пресивних конотацш. "А мене по-р1зному: як не сердяться - Яринкою, а як сердяться - Оришкою"(М.Стельмах); "Тим часом Шахай частував гостей: братов Шворшв - розумного Сеньку i пришелепкуватого Митьку" (Ю.Яновський); "Йому вюмдесят три роки, a bíh - 1ванко. По-шшому híxto й школи не кликав"(Ю.Станинець).

ЛХА з моно- та гкшморфемними суфшсами виражають мелюра-тившсть I—II cryneHiB. Пор.: "Васильку, голубчику, соколику miü! Так це правда, що ти мене любиш?" (Г.Квггка-Основ'яненко). Для вира-ження пестливосп чи íhtiimhoctí найвищого, III ступеня,використову-ють вдивщуальш новотвори, що вживаються i в реальна"! антропошма, або ж письменник створюе особливо напружену психолопчну ситуацш, всю експресившсть яко! акумулюе традишйний дем1нутив. Часто ЛХА III ступени експресивносп, OKpiM мелюративних конотацш, е ще вираз-никами irainix почутпв (страху, розгубленосп, в1дчаю, розпуки тощо). Напр., "А-а! А-а! Сину мш, Миколчику\ То тебе вже бшьш н i кол и не буде, сину мш!" (МЛвченко); "Михайле, Михайлику! На кого ти мене покидает?" (I.Франко).

Пейоративна експресившсть може виражатися не лише згрубшо-зневажливими ¡менними вар1антами (Аннище, Антошило), а й прозвищами, пр1звиськами на зразок Хекало, Гнида.

Стшпстично найзавантажешшими, без сумшву, виступають ¡нформацшно-оцшш ЛХА. 1х добирають або штучно утворюють за вз1рцем власне антропош míb . Завдяки частковому або нав1ть повному вщродженню доантропошм1йно1 семантики шформацшно-оцшш ЛХА здатш набувати практично необмежених характеристичних можли-

востей, що, в свою чергу, й зумовлюе !х виняткову стшпстичну роль у Л1терагурно-художньому тексть

1нформацшно-оцшш ЛХА можуть мати як пряме, так 1 переносне (метафоричне, метошм1чне) доантропошмне значения. Пор.: философ Любомудр, радник Радило, лихвар Загреба, наречений Завшовсъкий, гульв1Са Прогульбицький, биняки Синиця, Скрегота, альсьга п'явки Рябина, Коростенко, Шашло I т. п. ЛХА з прямим доантропошмним значениям часто притаманна тенденцшна характеристичшсть або надаирна експресившсть. Тому з юльюсно домшантного та жанрово не-регламентованого типу ЛХА в украГнськш лкературно-художнш антро-пошми поч. XIX ст. вони стають нечисленними 1 жанрово регламенто-ваними в украшському л1тературному антропошмшощ др. пол. XIX ст. Натомить шформацшно-оцшш ЛХА з переносним доантропошмним значениям уже в др. пол. XIX ст. стають одним з головних мов-ностил1стачних засоб1в характеристики денотата, що засвЦчуе функ-цюнальн0-стил1стичну зршсть та довершешсть системи украшсько! л1тературно-художньо! антропошмп цього периоду. Напр., польський патр'ют Валиурсъкий (I.Франко), пом1щики-псевдодемократи Коро стенко, Самоцвт (В.Винниченко), Аркадгй Малина (М.Коцюбин-ський); селяни-бщняки Волик (М.Коцюбинський), Суряа (I.Карпенко-Карий) та ш.

Особливе М1сце серед шформашйно-ошшшх поадають ЛХА-символи, доантропошмшна семантика яких уже сформованою запози-чуеться з конкретним ЛХА з давшших л1тературних текспв. Напр., у новш украшсьтй л1тературно-художтй антропошми традищя вживания ЛХА Катря бере початок В1Д поеми Т.Щевченка "Катерина". Шд впливом Кобзаря у творах Марка Вовчка "Данило Гурч", М.Стариць-кого "Облога Буцд", Панаса Мирного "Морозенко", М.Грушевського "Тестамент", О.Гончара "Циклон", М.Стельмаха "Правда I кривда", О.Ольжича "Муки Свято! Катерини", Гр.Тютюнника "Оддавалн Катрю" та шших ЛХА Катря став символом трапчно! дол! украшсько!

Ж1нки. ЛХА-символи можна квал!ф1кувати пром1Жною ланкою одного з можливих шлях ¡в апеляптзацн ЛХА.

Диференцшною ознакою щеолопчних ЛХА е те, що 1х характери-стичшсть чи, радше, оцшшсть не мае тдтвердження в енциклопедичнш характеристик денотата, вона прнсвоюеться ЛХА з суб'ективно-пол1Тичних м1ркувань.

В украТнськш Л1тературно-художшй антропонима появу ¡део-лопчних ЛХА можна вщнести на юнець 20-х - початок 30-х роюв нашего столтя. Спершу ознак ¡деолопчних ЛХА почали набувати ¡мена в1домих полш!чних Д1яч1в, Т0д1шшх кер1внишв компартп та держави. 1деолопчш ЛХА цього типу багато в чому нагадують теошми. Напр.: "Ой Сталте рщний, в робот1 рад1ем: ми знаем беземертне учения твое" (П.Тичина) та ¡и.

1деолопчш ЛХА виникали 1 внаслиок вульгарно-соцюлопчних тлумачень походження деяких традищйних украднських пpiзвищ: "Цаберябий? ЗвЩки? Чому так, а не шакше? Колись, мабуть, пани для см1ху записали його так у сво! кршосницьга реестри, зр1внявши людину з волом, 1 так несуть з поколшня в поколшня це ймення" (О.Гончар).

Досить популярними, зокрема в повоенний перюд, стали щео-лопчш ЛХА-пейоративи, утвореш на баз1 шмецьких апелятив^в, або ж "пбриднГ прозвища, в яких украхнська антропооснова поеднувалася з шмецьким чи румунським антропоформантом. Пор.: тмецьга солдата Езель-Волъф, Хамке, Стереке, Сукенцуцке, Передеримутер; ру-мунськ! солдата Сеолоческу, Гнусеску, Дрянеску тощо.

Основна функщя дейктичних ЛХА - вказувата на реальних про-тотитв л1тературшгх персонаж1в. Тобто дейктичш ЛХА можуть висту-пати одним ¡з мовностшистичних засоб1в шосказання - езопово! мови. В одних випадках, щоб формально заперечита зв'язок лкературного персонажа з певною реальною особою, автори вдаються до трансфор-маци структури ¡менувань прототашв або "тд певну реальну особу" утворюють кваз1характеристичш ЛХА. Проте таы ЛХА в. л1тературно-

художньому текст! виконують лише дейктичну функщю. Напр.: родина Кульчицьких (Крушельннцьких) (О.Олесь), Жсьивницъкий (Кропив-ницький) (М.Старицький), Храмко (Франко) (О.Маковей) та ¡н. В ¡нших випадках, коли ЛХА виступають мовностил1стичним засобом осуду ¡снуючого ладу, письменники утворюють авторськ!. ЛХА, яю часто т1льки правописои нагадують антропошми 1 в такий споаб лише формально задекларовують казковий жанр зовам не казкових твор1в, де так1 ЛХА вживаються. Напр. Марко Пекельний (Ю.Винничук), Ру-дий Опришбк, ЗалЬний Король, Дгвчина (Р.Федор1в).

Третя глава дисертаци присвячена анал1зу основних теиденшй ро-звитку ново! украТнськоТ лкературно-художньо! антропошми.

Зародження ново! украТнсько! л1тературно-художньоТ антропошми, як I ново! украТнсько! лкературно! мови, пов'язуеться з ¡м'ям 1.Котляревського. В "ЕнеТдГ, яка творилася на засадах класицизму, 1.Котляревський продовжуе традици сво!х попередшшв: головш персонаж! ¡менуються неукрашськими, далекими в!д народних аитропошма-ми Еней, Дгдона, Турн, авьлла, Латин, Хлорей тощо, а простолюдини - традицшними народними. Пор.: "Еней... знайшов з троянщв ось кого: Педька, Терешка, Шелгфона, Панъка, ОхрЫа ! Харка, Леська, Олешка 1 Озъона..." Однак така природна для староукраГнського антро-пошмшону функц10нальн0-стил1стична дистрибущя ЛХА у дуа класицизму мала для нього фатальт наслдаи. Це було зумовлено рядом фактор1в: а) уперше в украшськш л1тературно-художшй антропошми через тематику та ¡дейнии зм1ст "ЕнеТди", а також через схилыпсть автора до етнограф^чного натурал1зму паралельне, р1вноправне функцш-нування двох антропОшмшних шдсистем (чужомовно! та украТнсько! народнорозмовно!) було природним явищем; б) в "Ене!дГ практично не знайшлося м!сця для книжних ¡мен-церковнослов'яшзм!в, функцю-нально Тх заступили украТтзоваш латинсьм ¡мена; в) переважна бьтыхпсть народнорозмовних ¡мен у тексп поеми мае яскраво виражену позитивну ощнку.

Роль "Енеши" 1.Котляревського в ¡сторп украшськоТ л1тературно-художньоТ антропотма не СЛ1Д квал1фшувати лише як деструктивну стосовно староукраТнського л1терагурного антропошмшону. Тут 1.Котляревський указуе мапстралышй шлях подальшо! еволюца л1те-ратурно-художнього антропошмшону украТнщв, демонструе велику в ¡та льну силу лтратурно-художньоТ антропотма на живомовнш основ1. Однак 1.Котляревський та його посл1Довники Г.Кв1Тка-Основ'яненко, Л.Боровиковський, П.Гулак-Артемовський б1льшою чи меншою м1рою перебували тд впливом ¡деолога класицизму, що сут-тево позначилося на Тх л1тературно-художшй антропотма. 3 одного боку, названа автори зумши знайти в1дпов1дне застосування для цер-ковнослов'янських ¡менних вар1анпв - для номшаца духовних оаб (дяк Ахвтанасш, дяк Симейон, отецъ Венедихт), а також намагалися кошювати особливосн функцюнування одиниць р1зних антропошмш-них клаав у народноро'змовному мовленш. 3 шшого боку, як данину класицизму оцшюемо використання прозвищ, пр1звиськ та андрошм1в з прозорою доантропошмною семантикою та вщчутною пейоратившстю. ЛХА на зразок Колупайчиха, Р1дкоплюй, Чирячка, Псючиха, Рябо-клячиха, Швандюра не корелюють ш з характером, ш з зовшшшстю, ш з1 звичками Тх носав.

Не ильки на Наддншрянщиш, айв Галичиш, на Закарпагп ро-звиток украшсько! л1тературно-художньо! антропотма дошев-ченшвсько! доби проходив шд впливом канотв класицизму. бдине, в чому творщ Л1тературноГ мови (в т. ч. й лкературно-художньоТ антро-пошм1Т) на Закарпатп розходилися з письменниками-наддншрянцями -це визначення рол1 церковнослов'янщини в нов!Й украТнськш Л1тера-турнш мов1. Якщо загальноукраТнська тенденщя була спрямована на переведения церковнослов'яшзм1в у пасивний склад лексики, то на Закарпагп прагнули використати церковнослов'янську мову як основу украшськоТ (русько!) л1тературноТ мови. Тому в О.Духновича знаходи-мо псевдокласичш штучш ЛХА Многомав, Чесножив, Мудроглав та

щиро народш Иванко, Федорец. Пор. ще ЛХА А.Кралицького,

О.Павловича: Славолюб, Александръ, Веодоръ та В±ра, Настя, Ванъо, Маря, Ганча.

Т.Шевченков1 та П.Кулшев! вдалося засвщчити ягасно нову природу ново! украшсько! л1тературно-художньоТ антропошмп в широких етчних полотнах поеми "Гайдамаки" та роману "Чорна рада".

Основу антропошмжону поеми "Гайдамаки" становлять реальж ¡менування ¡сторичних ос!б або ж антропошмп, запозичеш автором з народнорозмовного мовлення. Проте гомогеншсть !менувань персо-наж1в-укра'шцт аж шяк не ушфжуе 1х функцюнально-стшпстичного навантаження в текеи твору. Якщо ЛХА Оксана, Микола - шлком нейтралью, що виконують лише щентифшащйну функцда, то репо-нальш ¡мент вар1анти Гандзя, Хеед1р, як! вживаються в однш з тсень кобзаря, мають вщтшок фамьтьярност!.

Т.Шевченко оригшально вир1шуе проблему номшацп головного героя поеми "Гайдамаки". Залежно вщ сюжетних перипетш автор добирав вщповщний антропошм чи неантропошм!йне утворення, яга б адекватно вказували на сощальний статус денотата або передавали ду-шевшп1 стан персонаж1в. Для автора головшш герой - "Ярема, сирота убогий", для Лейби - "Ярема, хамгв син", для Оксани - "Серце мое, доле моя1 Соколе мгй милийУ. У гайдамаков Ярема стае Галайдою.

ЛХА Галайда характеризуе його ноия в конкретних обставинах. Чому ж Ярему не назвали Голим або Бгдою? Т.Шевченка, мабуть, не влаштовувала прямолтшна однозначтсть цих ЛХА, власне, вичерпна характеристичность 1х доантропошмШно! семантики.

У поем! "Гайдамаки" Т.Шевченко по-новаторськи використовуе чужомовн! з походження ЛХА, над!ляючи 1х р!зними стил!стичними функц!ями. Гменування реальних ¡сторичних ос!б на зразок Ян Соб1еський, Понятовський, Пац та га. виконують !дентиф!кац!йну функц!го та служать важливим елементом у зображенш конкретно!

вторично! доби.' Сврейсыи 1мена Лейба, Хайка надает вщчутною пейоративною експреаею, а росшсью ¡менш пейоративи Матрьоша, Параша виступають своерцщими ознаками русифжованого шщанства. Пор.: "Коли хочеш грошей. Та ще й слави, того дива, Сшвай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу..."

У поем! вжито три антропотми-церковнослов'яшзми. Якщо ¿м'я старозаветного пророка 1са1я ф1гуруе в уривку одного з псалм1в 1 виступае елементом реалистичного зображення християнського обряду шлюбу (У церкв1 сшвали: и1саЫ, ликуй!"), то ¡м'я архистратига - Ми-хахл набувае узагальненого значения народного заступника. Дв1ч1 в текст! поеми з негативною експреаею вживаеться б1блШний антропошм 1уда. Причому, один раз 1удою конфедерата називають Лейбу, наголо-шуючи там самим на в1роломноеп та брехливосп корчмаря. Вдруге ЛХА 1уда вжито в ааторсьшй мов! з ¡ншим ошм1чним значениям -"еврей". Пор.: "Умерла, панове". "Лжеш, 1удо\" та "Ляхи заснули, а 1уди ще л1чать грогш уноч1, Без св1тла л1чать барииц..."

Зразком неперевершеноТ стшпстичноТ майстерносп Т.Шевченка вважаемо летературно-художню антропошмт поеми "Мар1я". На перший погляд може здатися, що поет дов1льно варше церковно-слов'янсьш та украТнсьш ¡м^на. Пор.: Йосип, МарЫ, 1ван та Семюн, Авраам, 1саЫ. Однак це тьльки поверхове враження. Уи старозав1тш пророки, а також ¡удейсьш священики ¿менуються внключно церковно-слов'янськими ¿менними вар1антами, а новозав!тш - украшськими. Батька 1вана Хрестителя, 1удейського священика, який як служитель культу належав до Старого Зав!гу, а як батько 1вана Хрестителя - до Нового, Т.Шевченко ндзивае "нашвукрашським" именем Захарш, а не церковнослов'янським ЗахарЫ. Самого ж 1вана Хрестителя, першого святого Нового Заповггу, в окремих випадках Т.Шевченко називае спе-циф^чно украшсышм 1вась, або 1вась удовиченко. Називаючи заснов-

' Усього в поетичшй творчост! Т.Шевченка вжито 85 ЛХАммен реальних ¡сторич-них оаб, що становить приблизно 40 % лпературио-художнього антропоньчжону поетичних творт Кобзаря.

нишв християнського В1ровчення украшськими ¡менами. Т.Шевченко тдкреслюе глобальний, загальнолюдський, в т. ч. й украшський характер щей християнства, чого не можна сказати про ¡удаТзм (пор. не-украшсьш ¡мена старозав!тних пророюв). Ця ¡дея Шевченком реа.-пзо-вуеться наспльки послщовно 1 скрупульозно, що нав1гь МарЫ, ще не ставши Богомат1р'ю, звертаеться до свого майбутнього чоловжа 1осифс, сам же автор послщовно називае його Йосипом.

П.Кул1Ш, творячи антропошмжон "ЧорноГ ради", широко застосо-вуе глибога знания ¡сторичних докумеггпв доби козаччшш. Поруч ¡з ¡менами вщомих ¡сторичних оаб (Сомко, Остряниця, Виговський, Юрко Хмельнииенко, Тетеря та ¡и.) автор використовуе чимало ЛХА, почерпнутих ¡з козацьких реестров та л1топиав, якими вш називае ви-гаданих персонаж1в (Богдан Чорногор, Кирило Тур, 1ван Юско, Гулак, Костомара тощо). Значна частина ЛХА, якими ¡менуються вигадаш геро!, е вмотивованими, а тому 1м притаманний певний характеристич-ний потенщал. Наприклад, Василъ Невольник (був у "невол1 в Кер-маш"), Тарас Сурмач (був за сурмача у полку Шрама) I т. п.

П.Кулш майстерно й реалистично використовуе ЛХА для сошаль-Н01, нащонально! чи морально! характеристики персонаж1в. Так, джура Б.Хмельшщького 1ванець стае гетъманом 1ваном Мартиновичем Брю-ховецьким. Не втручаючись у структуру протошма ¡ванець, П.Ку.иш робить цей ЛХА емоцшно-оцщним. У тексп "Чорно! ради" ЛХА /ванець часто вживаеться разом з оцшними апелятивами: [1ванець] "так coб¡ чолов1чок, простенький, тихенький"-, "Д1ти мо!, - каже [1ванець] тоненьким ницим голоском". Зневажлива емоцшшсть апелятив1в поши-ргоеться ¡ на ЛХА 1ванець, у структур! якого е також оцшний суфжс.

Л1тературно-художня антропошмшна творч1сть Т.Шевченка та П.Кулша хронолопчно зб1гаеться з творч1стго украшських романтиков В.Забш!, М.Костомарова, А.Мошли, М.Шашкевича, Я.Головацького, 1.Вагилевича, М.Устияновича, А.Могильницького. Украшський романтизм як пшена естетична система продовжуе започатковану

1.Котляревським траднхцю формування литературного антропошмшону на живомовнш основа Однак письменники-романтики актившше вико-ристовують фольклорш джерела, а не обмежуються лише котюванням антропошмжону альських громад. Вони збагачують нову украшську ."итературно-художню антропошмпо численними ЛХА^сторизмами, як правило, фольклорного походження. Пор.: 1ван, Ганнуся, Продан, Хмелъницъкий, Наливайко, Боян (М.Устиянович); Богдан, Нечай, Ло~ бода (А.Могильницький); Митуса (М.Костомаров); Жулин, Калина (1.Вагилевич).

Хоча функщоналыго-стшпстичш можливосп л1тературно-художньоТ антропошми письменншив-романтшив середини XIX ст. е обмеженими, проте 1х ошммгаа творч1сть, що спиралася на багатс фольклорш традицп, вписуеться в контекст яшсно нових принцишв творения ново! украшсько! лкературно-художньо! антропошми, апро-бованих Т.Шевченком та П.Кул1шем.

На другу пол. XIX ст. припадае початок процесу структурал1заци украшсько! Л1тературно-художньо! антропошми за естетичними напря-мами: реализму (етнореал1зму), романтизму, модершзму (психолопзму, ¡мпресюшзму). Напрям етнореал^му в украшськш л1тературно-художнш антропошми започаткувала Марко Вовчок. Основними озна-ками цього напряму були: а) реалктичне до деталей вщтворення реального антропошмжону зображуваного peгioнy 1 доби; б) переважна бьтышсть ЛХА виконуе лише ¡дентифжацшну функшю; в) натякова характеристичшсть поодиноких вмотивованих ЛХА маскуеться опов1ЛДЮ в1д iмeнi одного з персонаж1в лггературного твору.

До прихильнишв напряму л1тературно-художнього антропошмш-ного етнореал1зму належав 1 Ю.Федькович. Однак основна заслуга Ю.Федьковича в ¡стора украшсько! л1тературно-художньо! антро-птими в тому, що йому вдалося розширити джерельну базу украшського Л1тературно-художнього антропошмжону. Завдяки Ю.Федьковичу укра!нська Л1тературно-художня антропошм1я поповни-

лася численними ¡мекними вариантами, а також прозвищами та пр1звиськами, що побутують на заход1 Украши. Напр.: СиЫр Чаба-нюмв, Сафат Зтич, Калина, Юртко, Штефан, 1лаш, Анниця, Одо-кЬя, Марта та ш. Окр1м того, що назван! репонал^зми стали важливим стшпстичним засобом у творенш вщповиного м1сцевого колориту, деяш з них (наприклад, Сафат, Калина, Анниця) з легко! руки Ю.Федьковича поширилися по всш Укра!ш.

Окр1м Марка Вовчка та Ю.Федьковича, до представниюв напря-му л1тературно-художнього егнореал13му спд зарахувати А.Свиднвдького, Т.Бордуляка, М.Черемшину та ш.

Друга половина XIX ст. - перюд бурхливого шлыисного 1 яшс-ного розвитку украшсько! л^тературно-художньоТ антропошмн, що зумовлювався тематичним, щейним, жанрово-естетичним розма!ттям. украшсько! л1тератури цього периоду. Нав1ть у межах одного твору автор може змшювати вираж альт акцента л^ературно-художньо! антропошмн. Так, наприклад, у периий частит роману "Пов1я" - "У селГ' Панас Мирний в1дтворюе антропошмшон украшського села середини XIX ст. у дус! етнореал1зму. Тут вживаюгъся градицшш антропошми, яга виконують лгипе ¡дентифшацшну функцш. У наступит частит роману - "У м1сп" л^ературно-художня антропошм1я формуеться за ви-разною сощальною ознакою, вживаеться чимало неукрашських ЛХА. Так само важко сказата про ЛХА Мар1чка, Анниця, 1ванко в "Т1нях забутих предгав" М.Коцгобинського: чи це данина принципам етно-реал!зму, чи це знак, символ авторсысих вражень ви Гудульщини? Тому л!тературно-художню антропотмда друго!. пол. XIX ст. можна квал1ф1кувата як ушверсальну. Ушверсального характеру !й надавав нешаблоншш, гнучкий шдхщ автор!в як до форми, так 1 до зм^ту ЛХА. Ошм1чна семантика та форма ЛХА творилася не за якимись наперед визначеними зразками чи схемами. Для кожного конкретного твору в межах "антропошмшно можливого" та естетично дошлыгого творилася своерщна л1тературно-художня антропошмШна ма<росистема

31 сво!ми структурними та семантичними особливостями.

Прикметною ознакою б1льшосп сощально значущих ЛХА друго! половини XIX ст. е наявшсть у них супров'щних ошм^чних значень. У сх1дноукра!нсысих автор1в персонажЬукрашщ, що належать до сощально! верх1вки, ¡менуються або росшськими, або зрусифшованими украшськими антропошмами, а у творах письменншов Захцщох Укра!нп - германськими, польськими або полошзованнми украшськи-ми-. Напр.: "Мш батько хахол, то й Бубкою дражнили (...), я вже Бубков, а не Бубка" О.Нечуй-Левицький).

У другш половит XIX ст. стае помггною просторова "експаная" украшсько! Л1тературно-художньо! антропотмп. У цей першд до И складу ввшшло чимало адаптованих до норм украшсько! мови ро-манських, германських, тюркських антропошм1в, якими ¿менуються персонаж!-румуни, щггани, евре!, нiмцi, татари в оригшальних украшських Л1тературних текстах. Ильки в л1тературно-художшй антропотмп М.Коцюбинського знаходимо молдовсыи Залф{р Нерон, мош-ДЫа, Марюра, Йона\ циганськ1 - Гща, Раду, еврейсью - Йо-сель, Абрум, Мойше, татарсью - Алг, Асан, Джепар, Мемет, Нурла, Фатьма, грецьи - ТоЪоракг та 1Н.

Загальну тенденщю до ускладнення структури ошм^чно! семантики ЛХА можна про1люструвати на приклад! л^тературно-художньо! ан-троиошми 1.Карпенка-Карого. В однш ¡з раншх п'.ес драматург називае альського глитая Калиткою ("Сто тисяч"), а в шзшшш комеди "ХазяГн" аналопчний тип пишеться Пузир. ЛХА Калитка метить однозначный прямий натяк на грошолюбство денотата, а ЛХА Пузир пе-редбачае набагато ширший спектр асощативних характеристик иого ноая: пиха?тстъ, захлантсть, богатство, ту теть..., яю по черз1 актуал!зуються в р1зних етзодах комеди.

Модертстськ! прийоми функщонально-стшистичного навантажен-ня ЛХА через евщоме авторське змвдення часових, просторових пара-метр!в иевних ЛХА знаходимо в пов!сп I.Франка "Петри { Довбущу-

ки". Д1я пов1сп вщбуваеться в середниш XIX ст., однак одним з П ге-роТв висту пае легендарний Олекса Довбуш, який жив щонайменше на стол1ття рашше. Синхрошзащя ЛХА Олекса Довбуш, що належнть конкретнш ¡сторичшй особ1, з антропошмжоном (та героями) середин» XIX ст. твор!пъ мктичне тло повить

В1д початку XX ст. в украшсьюй лгтературно-художнш антро-пошма стае пашвною сошальна ознака. Нер1дко нашональш, репо-нальш, об'ектно-вшов1, експресивш конотаца виражаготься через призму сощального. Засновником сошолопчного напряму украГнськоГ л1те-ратурно-художньо! антропошма став В.Винниченко. Ч1тка й послиовна сошальна диференщащя ЛХА - одна з основних ознак антропошма В.Винниченка. Так, нейтральш 1мена Людмила, Максим в оповданш "Робота" стають "шдшльно-револющйними" завдяки постшному Гх уживанню з апелятивом "товариш/-ка": "Я перш усього не "добродшка", а "товаришка"..."товаришка Людмила", а ви для мене "тповариш Максим". Сощально значушд ЛХА, ор1ентоваш на сошальну дистрибушю реальних антропошм1в чи антропомоделей, В.Винниченко тдмшгое у багатьох вютадках ЛХА-експресивами, що передавали своер1дну класову ощнку денотатов. Експреая стае ушверсальним засо-бом вираження сощального. Це проявляеться у тенденщйному добор 1 або ж штучному творент ЛХА-пейорапшв, якими ¡менугогься персо-нажЬпредставники паразитуючих сошальних прошаршв. Пор. ще: ломщики Самжаренко, Коростенко, Дуртда, Козолуп, редактор Мор-котун та ¡н. У структур! цих ЛХА немае жодних сошальних ознак, окр1М пейоративносп, що закладена в прямШ доантропошмшй семан-тищ ЛХА на зразок Козолуп. Пейоратавшсть стала сощально значу-щою ознакою, своердаим. мовноспшстичним засобом, що виражае класову ненависть до експлуатащмв. Ступенюючи пейоратавшсть ЛХА в оповданш "Пром1нь сонця", В.Винниченко зум1в передата на-лежтсть денотапв до р1зних чишв вшськово! ¡ерархп: поручик Сидор-кевич, корнет Стайлов, фельдфебель Кирпа, ефрейтор Заборний.

Украшська л1тературно-художня антропошм1я 20-30-х рсшв XX ст. твориться за гшертрофованою сощальною (класовою) ознакою. Со-цшлопзащя антр0П0ШМ1К0ну литературного твору для одних письмен-ншав - це споаб тдкреслити лояльшсть до бшьшовицького режиму, а для шших - один ¡з метод1в його дискредитацц.

ЛХА-радяшзми творилися шляхом трансформаци структур и тра-дицшних антропон1м!в або через антропошм1защю апелятив1в чи навпь вииадкових звукосполучень, що мало на меи продемонструвати не лише новизну таких ЛХА, а й вихолостити з 1х он1м1чного значения на-шональний компонент. Так, з Мелашки стае Мака (М.Кул1ш), з Марфи Галактютвни - товарищ Галакта, з Гапки - Жучок № 1, а е ще персонаж Жучок Л& 2 (М.Хвильовий). У функци сощально значу-щих, пролетарських ЛХА виступають пр1звиська та псевдо Анатема, Сатана О.Дшпровський). Причому вщ останнього кулеметниця Сафо навггь утворюе пестливий вар1ант: "Сатанок\ Голубчик! Дорогень-кий!.."

Воропв радянсько! влади ¡менують традицшними украшськими пр1звищами ¡з прямим, пейоративним доантропошмним значениям. У ромат А.Головка "Бур'ян" кур кул 1 Матюха, Огир, Гнида. У пов1сп Г.Ешка "Перша весна" Онохрш Онохршвич Литка, Харло Бочка, 1ван Силович Гнида - куркуле Товстодум - радпращвник з прокур-кульськими настроями; у 1.Дшпровського Булюбаш-Бурульбаш - пет-люр1вець, Кувалда - роб1тник з "каттал1епческ1М настроешем"; Мак-сюта Швайка - мш1стр 1 сенатор, Ясько Голомозий - президент, Жеребенке - мжстр (О.Оисаренко).

Однак було б помилкою вважати всю л1тературно-художню ан-тропошмш радянського перюду вульгарно-сошолопчною. Багато ав-тор!В творять ЛХА з складною багатор!вневою структурою ошм1чно! семантики, як1 виступають важливим мовноспшстичним засобом шосказання. Показовим у цьому плаш е один ¡з найулюблешших ЛХА О.Довженка - Кравчина. На перший погляд може здатися, що це ней-

тральний ЛХА, однак тод1 важко пояснити, чому О.Довженко так часто назнвав своГх героГв (позитивннх) Кравчинами. Очевидно, иен ЛХА О.Довженко вживае не без впливу в1домих Шевченкових рядк!в: "Об1звався Наливайко - не стало кравчини" ("Тарасова шч"). М.Максимович тлумачить слово кравчина так: "Кравчина: так называло себя Запорожское войско при Наливайке - не потому ли, что сей любимый их вождь сначала занимался шитьем кожухов, был кравец?" Отже, е вс1 шдсгави припускати, що ЛХА Кравчина мктить натяк на те, що його ноаями е персонаж!, що "хотой стати господарями у влас-ному домГ', а також засв1дчуе спадкосмшсть Шевченкових ¡дей (як на р1ВН! форми, так 1 зм^слу).

Свщченням зрьтосп й високого р1вня розвитку украТнсько! л1тера-турно-художньо! антропошма XX ст. е спадкоемшсть, неперевшсгь традицш, що проявляеться не в копшванш мовностшистичних прий-ом1в попередншав, а в 1х подальшому вдосконаленш. Так, наприклад, О.Гончаров! в одному реченш за допомогою юлькох ЛХА, утворених в дуа найкращих традицш антропошмШного реализму, вдалося подати вичерпну характеристикку персонажа-денотата: "Кр1м Баглая-молодшого, е ще Баглай-старший, що за свш темперамент та задерику-ватость ранше був знаний на селшцах як 1ван-дикий, 1вап-рудий, а з певного часу вщомий бьтыие як "отой Баглай, що в 1нд1Т', або просто В1рунъчин 1ван" ("Собор").

Як позитивне явшце в ¡сторп украТнсько! лЬгературно-художньо! антропошмп радянського пер!оду вщзначаемо розширення П хроно-лопчних меж. 1.Бшиком, В.Чмиром, П.Загребельним, Р.Федоровим, С.Скляренком, В.Маликом, С.Плачиндою та ш. практично було вщтворено лйературно-художнШ протопш реально! украТнсько! антропошмп, починаючи з доби Кшвсько! Руа, а 1.Бшик у ромаш "Меч Арея" наважився подати протоукра!нський антропошмшон з V ст., аж по сьогодення.

Украшсьш майстри слова, надшеш непереачним мовннм чуттям,

намагаються засобами Л1тературно-художньо1 антропошми впливати на формування "антропошмшних уподобань" сустльства. Передуам вони борються з1 скороминущого модою на окрем1 чужомовш ¡мена. 3 шею метою використовуеться ряд стшпстичних прийом1в. Наприклад, О.Гончар та М.Ткач називають розбещених д1вчат Жанною, Ергкою, Лолою, Мошкою, Катартою. Ю.Щербак в!дверто заявляе: "Джин I Артур, химери ¡мен - едина достойшсть зятя".

Вид1лення сучасно! украшсько! лп-ературно-художньо! антропошми останнього десяпшття в окремий перюд !сторк ново1 украшсько! лаерагурно-художньо! aнтpoпoнiмiI - аж шяк не дашгаа сустльно-полшплий кон'юнктур1, а об'ективна необхщшсть, зумовлена своерщними, яюсно новими процесами, що в1дбуваються в цьому шар! украшсько! ошмшно! лексики, починаючи з юнця 80-х рою в XX ст.

Одшею з найхарактертших рис сучасно! украшсько! лкературно-художньо! антропошми е II ¡нтелектуал1защя, що, на наш погляд, зумовлена прагненням украшських письменниюв подолати так званий хуторянський комплекс, ккий виявляв свою живуч1сть в укра!нськ!й культур! Х1Х-ХХ ст. У сучасшй украТнськш лп-ературно-художнш антропошми пом1Тне бажання автор!в ввести II в контекст св!тово! куль-тури як оргашчну I невщ'емну !! частину. Показовою у цьому план! е новела О.Пахльовсько! "Координати болю", де вжито единий ЛХА -символ1чне Князь, в якому прочитуеться то Володи мир Великий, то 1сус Христос: "Князю, охрестпъ киянГ' та "Князю, перехреспть киян".

У роман! В.Ковтуна "Милая Маруся" ряд ЛХА орган!чно впи-суеться у парадигму реал1й свхтово! культури: поетесу Жоржину, яка не в!дзначалася особливо твердими моральними принципами, називають "богемною Магдалиною"; чеюста Торбохватова - Расстреллг. Характерною рисою мовлення персонаж!в-митц!в е гра ЛХА на зразок: "Ти б нагадала Аскольду й Д{ру, що в тебе дома Рюрик" - так подруга радить подруз! нагадати режисеров! АскольЬовг (Аскольд г Д1р), який зали-цяеться, що в не! е чолов1к {Рюрик), високопоставлений партфункц!о-

нер.

Сучаст украТнсыи письменшгки намагаюгься використатн ЛХА як мовностшпстичний зааб воображения суб'ективного св\ту мптпя. Власне, ЛХА выводиться роль важливого стшпстичного засобу, покли-каного засв1дчити суб'ективне несприйняття навколишнього св!ту Гх автором. Так, Ю.Андрухович у ромаш "Москов1ада" (1993) називае головного героя незвичним ¡менем - Отпто фон Ф., що е авторською спробою означити чужоришсть героя навколишньому середовищу. А "навколишне середовище" справд1 фантасмагоричне, в чому можна переев ¡дчитися, лише ознайомившись з ЛХА, якими названо решту пер-сонаж1в: "Рамазанов Муртаза чи, може, Муртазаев Рамазан"-, "представник "русскоязычного" населешя украГнського твдня Арнольд Горобец"; "поет-наркоман Новаковський на пр1звисько Новокат, ¡нша верая Ваня Кат"; "народна артистка Марфа Сукта"; каштан Ци-' булъков, "комащцр загону по В1шищенню щур1в ¿меш Ферабундо МартГ'. Можна сперечатися, чи вульгаршсть окремих ЛХА не супере-чить постмодершстським естетичним приншшам, проте незаперечним е факт, що щ ЛХА служать колоритним мовностшистичним засобом, що засвщчуе авторське несприйняття радянсько! дшсносп.

У "Висновках" узагальнено результата дослщження, з яких най-головшшими е:

1. 1манентною ознакою украшськоТ л1тературно-художньо1 антро-пошми юн. XVIII - XX ст. е постшно в1дтворювана 1лкшя II тотож-носп з реальною антропошм1ею, чого творщ л1терагурно-художньо! ан-тропошми досягають, використовуючи загальн0нац10нальну антро-пошм1йну номенклатуру, враховуючи антропошм1йш норми при тво-ренш яюсно нових ошм^чних одишгць - ЛХА. Адже автори л1гератур-но-художшх текст!в прагнуть, щоб Тх ЛХА сприймалися як власш осо-бов1 назви. Тому паралельне сшв1снування л1тературно-художньоТ та загальнонащонально! антропошмш у лексичних системах з тривалою традищею е взаемозумовлене. Без л!тературно-художньо1 антропотми

не може нормально функщонувати й розвиватися загальнонацюнальний антропошмжон, а ¡снування Л1тературно-художньо! антропошми без антропошми реально! взагал1 немислиме.

2. ЛХА - це власна назва лкерагурного героя, тобто дшово! особи л!тературно-художнього твору. До складу ЛХА не сл1д зараховувати антропошм1в, як1 хоч 1 вживаються у тексп художнього твору, але на-зивають не Л1тературних геро!в, а реальних чи легендарних ос1б, чга ¡мена з иевно! причини згадуються у л1тературно-художньому тексп. Напр.: "Ти його зараз студшеш, Гегеля" (М.Хвильовий); "На вовка неслава, а з'!в овець Сава" (М.Стельках). Якщо ЛХА е об'ектом вив-чення Л1тературно-художньо! антропошмжи, то антропошми-неЛХА, як; вживаються в лкературно-художньому тeкcт¡, е об'ектом досл1дження стшнстично! антропошмжи.

3. Ошм1чна семантика ЛХА мае, як правило, трир1вневу структуру: а) енциклопедичний р1вень (авторська вербальна характеристика денотата-персонажа); б) власне ошмний ровень (сощальш, нащонально-репональш, часов!, ¡нформативно-оцшш конотацп, експонован1 структурою ЛХА); в) р1вень доошмно! семантики (внутр1шня форма ЛХА). У л1тературно-художшй антропошми узгоджешсть або ефект контрасту М1Ж енциклопедичним компонентом ошм'1чного значения та доантро-пошмною семантикою саме забезпечуе вщновлювашсть останньо!, а власне ошм1чне значения ЛХА також часто розкриваеться на тл1 ен-циклопедичного. Напр.: глита! Калитка, Пузир; оратор ЗаИка; демагог Пустодзвоненко тощо.

4. Оскьтьки украшська Л1тературно-художня антропошм1я нале-жить до мовленневого р1вня, то ошм1чна семантика ЛХА мае неса-мостшний характер, вона нерозривно пов'язана з фабулою л^ературно-художнього тексту. Якщо ЛХА як на р1вш плану зм1сту, так I плану вираження виходить за меж! Л1тературно-художнього тексту, тод1 ство-рюються умови для засвоення таких ЛХА мовою, що, однак, призво-дить до втрати такими ошм1чними одиницями статусу ЛХА. Напр.:

Кирпа Гпучкошиенков, Володъка Лобова, баба Параска г баба Па лажка 1 т. п.

5. УкраТнськш л1тературно-художнш aHTpononi.Mii юнця Х\'Ш -XX ст. притаманш ряд власне украшських рис, яю не характера!, на-приклад, для роансько!, польськоТ, чеськоТ л1тературно-художшх ан-тpoпoнiмiй. Национальна спеннфжа украГнськоГ лкературно-художньоТ антропотмп досл1джуваного перюду зумовлюеться особливостями культурномсторичного розвитку украшського народу. Такими власне украшськими рисами вважаемо: а) нова украшська л1тературно-художня антропошм1Я зародилася в рамках класицизму, тод1 як б1лышсть нових слов'янських л1тературно-художшх антропотмш - на грунт1 романтизму чи реал1зму; б) для украТнсько! л4тературно-художньо! антропошми характерна надзвичайно висока питома вага нащонально/репонально значущих ЛХА, що становить близько 22 % украшського Л1тературно-художнього антропошмшону шнця XVIII -XX ст.; в) тривалнй час впродовж останшх двох стол!ть украшська л1тературно-художня антропошм1я функшонувала у рамках так зван о 1 "неповно! л1тератури", що й зумовило певну "неповноту" ново! украшсько! л1тературно-художньоТ антропошми. Слабо або й зовам не представлен! в украТнськш л1тературно-художнш антропошми юнця XVIII - XX ст. ЛХА, що репрезентують окрем! естетичш напрями й течи, а також ЛХА на позначення персонаж1в, представниюв найвшцо! державно! ел1ти; г) тшьки в середин! XX ст. нова украшська Л1тера-турно-художня антр0П01Пм1я утвердилася на всш територп УкраТни. а також на бьтыдосп укра!нських егшчннх земель.

6. За спшстичною функшею украшсьга ЛХА юн. XVIII - XX ст. розподьтяються на чотири групи: нейтральш, характеристичш, дейктичш та ¡деолопчш. Назван! чотири спинстичш типи ЛХА коре-люють з чотирма фугасщями ЛХА. Зарахування певного. ЛХА до одного з чотирьох стил1стнчних титв не означае в1дсутност! в нього ознак ШШОГО СПЦНСТИЧНОГО типу, ЯЮ проявляються меншою м1рою.

Ознак певного функцюнально-стшистичного типу ЛХА набувае завдякн його конкретшй стил1стичнш значущосп: сошальна, нащо-нально-регюнальна, часова, шформацпгао-оцшна. 1деолопчним ЛХА притамакна псштнко-ощнна спшстична значупцсть, а дейктичним -власне щентифшацшна. Стшистична значущ1сть номшативних ЛХА обмежуеться викоиаиням ними лише щентифжацшноТ функци.

7. За нашими шдрахунками, виразниками стшпстичноТ значущосп ЛХА виступають: словотворч1 засоби («46 %); лексичш засоби («31 %); фонетичш засоби (=16 %); синтаксичш засоби («5 %); морфолопчш засоби («1 %). Близько 1 % украТнських ЛХА кш. XVIII - XX ст. стають стилктично значущими завдяки екстралшгвальним засобам.

Вважаемо абсолютно невиправданими окрем1 випадки недотри-мання правил украТнського правопису в написанш ЛХА, якщо така по-милкова орфограма не виступае експонентом стшпстичноТ значущосп ЛХА (пор. Самойленко, Ситий-гсти-не-хоче, Рогнеда, Хенр1х тощо).

8. УкраТнсью ЛХА кш. XVIII - XX ст. неоднор1дш за походжен-ням. Особливий статус л1тературно-художньо! антропошми в ошм!чшй систем! украТнсько! мови передбачае й значно ширшу 1Г джерельну базу, шж у решти он1М1ЧноТ лексики. Залежно вщ того, скщьки пром1Жних етагпв було на шляху набуття лексемою статусу украТнського ЛХА, ми розр13няемо примарш, секундарш, тершальш ЛХА.

Примарш, або.первинш ЛХА, за нашими пщрахунками, станов-лять близько 6 %, вторинш - 90 %, тершалып - 4 % вщ загально! юлькосп дослщжуваних нами украТнських ЛХА.

9. Вплив украТнсько! л1тературно-художно! антропошми юн. Х\'Ш - XX ст. на розвиток нацюнального антропошмшону прояв-ляегься по-р13ному серед одишщь р1зких антропошмшних клаав. Нанбьчьш пом1тним е вплив украТнсько! л1тературно-художньоТ антропошми на становления I розвиток офщшного ¡менника украТнщв, а та-кож на репертуар пр1звиськ. Мшмальним е вплив л1тературно-художньоТ антропошми на розвиток пр!звшц та ¡мен по батьков1, а на

традицшш антропошмшш класц андрошм1В, патрошм!в, матрошмт украТнська Л1тературно-художня антропошм1Я практично не вплинас

10. Украшсьш ЛХА юнця XVIII - XX ст. виступають важлнвим мовностшпстичним засобом характеристики ] оцшкн персонаж!в-денотапв за сошальною, нащональною чи репональною ознакамп, а та-кож за особливостями характеру, поведшки, вчинюв .-птературного героя 1 т. д.

Сишстично! значущосп лгсературно-художшй антропошм набу-вае завдяки встановленню причин створення чи вибору письменником конкретного ЛХА 1 присвоения його певному литературному герою. Вмотивовашсть ЛХА забезпечуе його стил1стичну значуийсть. Репертуар мбтивашйних ознак в украТнськш л1тературно-художнш антропошми юнця XVIII - XX ст. досить р^зномаштний.

За нашими тдрахунками, мотивашйними ознаками для украшських ЛХА юнця XVIII - XX ст. послужили:

а) нацюнальне або репональне походження л^ературного героя (для 22,6 % ЛХА, у т. ч. репональна ознака - у 3,8 % В1Д загальноТ юлькосп ЛХА). Напр.: Наталка Полтавка, Сафат Зтич, Анця. Штець, Хвед1р, Мусей Сидорович Сопелка, Пайкуш, Ргтмайстер то-що:

б) вщповщшсть ЛХА ¡сторпчнш доб], в якш живе ! Д1е л1тератур-ний герой (для 13,3 % ЛХА). Напр.: Ратибор, Аскольд, Олелъко Дру-гий, Арсен соль Гр1ссон, дель Ур тощо;

в) сощальне походження .'птературного героя (для 8 % ЛХА). Напр.: Гаркун-Задунайсъкий, Надезя, Семафоренко, Непийл1ки\

г) об'ектно-вшов! характеристики лп^ературних героГв (для 3,6 % ЛХА). Напр.: Забрьощенко, Довбущук, Веркович(вна, Ларисович\

г) авторсью симпати чи антипати до л^тературнпх героГв (для 9,5 % ЛХА). Напр.: Гандзуня, Олюнька, Антошило, Сатанок;

д) особливосп характеру, зовшшносп та психолопчного стану лкературного героя (для 21 % ЛХА). Напр.: Прогульбицький, Тема

Касалъська, Кривдунс.ъкий, Коростенко, Колодинсъкий, Катря Чайчи-ха, Ка.шбри), 1.1.Сам\

е) намагання пнсьменника через ЛХА дати ¡деолого-полшшну оценку персонажу (для 1 % ЛХА). Напр.: СталЫ, Лент, Передери-мутер, Гнусеску,

е) прагнення вказати на реального прототипа л1тературного героя (для 1 % ЛХА). Напр.: Жал1вницъкий, Храмко, Митро Полит, Йикъстархрев.

Близько 20 % украшських ЛХА кшця XVIII - XX ст. тлумачаться двома I битьшою юлыастю мотивацшних ознак. Серед двоознакових ЛХА найпоширешшими е таю комбшаци: сошальне й нащональне по-ходження литературного героя (для 4,8 % В1Д загально! кшькосп ЛХА); сошальна та хронолопчна ознака (3,2 %); авторсыа симпати чи анти-патп до л1тературного героя та його особливосп характеру, зовшшносп (6.7 %); 0б'ектн0-в1к0в1 характеристики литературного героя та його репональне походження (1 %). Пор.: Згверт, Тагабат, Золота-ревський, Степашка; Дмитро Костгв Полошинсъкий, Доброгост, Еутихш; Енко, Тризубенко; Легезаня, Пепщева \ т. д. Мотиващйни-ми ознаками для украТнськоТ л1гературно-художньо1 антропотмп дос.-пджуваного перюду можуть також виступати: милозвучтсть ЛХА, його здатшсть утворювати рнмувальт пари, бажання автора уникнути ошм1чноТ парошмп чи омошми у рамках одного ."итературно-художнього тексту, нам1р автора ув1чнити в лпературному твор! ¿м'я дорого!' людини, ¡ндив1дувальт авторськ! асощаци, що викликають невш ЛХА, антрогтошмш уподобання пнсьменника, глибина його обоз-наноса з юльюсним та ягасним складом, особливостями функщонуван-ня антропожмжону певноГ доби тощо.

Специфика л^тературно-художньоТ антропошмно! номшацп поля-гае не спльки у добор1 мотивацшних ознак, сюльки у вибор! конкрет-ннх мовних засоб1в, що дозволяють реалпувати певну мотивацшну ознаку у створюваному ЛХА. Оригшальшсть, нетрадицшшсть вибору

мовних засоб1в для реал1зацн мотивацшно! ознаки, !х висока мовна вартчсть забезпечують непереачну художню варпсть ЛХА.

11. УкраТнська л1тературно-художня антропошм^я розвивалася у контексп розвитку 1 становления ново! украшсько! л1тературно! мови, проте очевидними е певш особливоси цього процесу, що зумовлеш спе-циф1чною природою ЛХА. Будучи неви'емним, а ¡нод1 й вузловим компонентом естетично-образно! канви лкературно-художшх текспв, укра!нська л^тературно-художня антропон)м1я, авторська за походжен-ням, бьтьше, шж апелятивна лексика, залежить вщ л1тературного методу та ¡дейно-естетичних уподобань письменника. Цим, на нашу думку, й зумовлюються певт особливосп розвитку ше! ошмшно! тдсистеми украшсько! л1тературно! мови, що позначаеться й на перюдизаци ново! украшсько! л^ературно-художньо! антропошми.

12. В ¡сторп ново! украшсько! л!тературно-художньо! антропошмП можна видшити щонайменше п'ять перюд^в.

I перюд (1798 - 30-1 р. XIX ст.). Сюда належить л1тературно-художня антропонМя 1.Котляревського, Л.Боровиковського, П.Гулака-Артемовського, Г.Кв 1тки-Основ'яненка та ш. До специф1чних ознак ново! украшсько! л1тературно-художньо! антропошми перюду становления зараховуемо: заперечення староукрашсько! л1тературно-антропошм!ЙноТ традицп, яка базувалася на широкому використант ЛХА-нерковнослов'яшзм1в; ор1енташя на народнорозмовний антро-пошмшон як основне джерело л1тературно-художньо! антропошми. Водночас нова л1тературно-художня антропошм1я дошевченювсько! до-би, що грунтувалася на засадах класицизму, не змогла подолати двох суттевих недолпив: антропошмишого натурал1зму та емошйно-експресивно! незбалансованосп ЛХА. Негативно позначилася на шлыисному та ятсному склада л1тературно-художньо! антропошми I перюду вузькогов1ркова И база.

II пер1од (1838 - 50-1 р. XIX ст.) - лп-ературно-художня антро-пошм1я Т.Шевченка та П.Кулша. Основоположникам ново! .-птератур-

ноТ антропошми вдалося сгворити пол1фуккшональну, стшнстично ди-ференцшовану ошмшну систему на широки! д!алектшй 6a3i та з практично необмеженими характеристичними й оцшними можливостями.' Реал1стичн1сть та функционально-спшстична дощльшсть - ось два основн1 чинники, що врегульовують уживання гетерогенних та гетеро-хронних ЛХА Т.Шевченка i П.Кулхша.

III перюд (друга пол. XIX ст.), (ЛХА Марка Вовчка, Ю.Федьковича, 1.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, I.Франка, О.КоболянськоТ, Лес! Украшки, М.Коцюбинського, М.Старицького, В.Стефаника та iH.). На третьему eTani розвитку нова украшська л1те-ратурно-художня антропошм!я поширюеться i на терени Галичини та Буковини; вир1шуеться проблема функцюнально-стшистичного сп!вв1дношення загальнонашонального i репонального в л!тературно-художшй антропошми. Спостерхгаеться активний процес структуризаци ново! лкературно-художньо! антропошми за естетичннми напрямами: реал'1зму (етнореал13му), романтизму, модершзму (психолопзму, iMnpecioHi3My, футуризму). На цьому erani розвитку л1тературно-художня антропошм1я перебирав на себе OKpeMi кодиф1кац1йш функци, зокрема стосовно ¡менника' украшщв.

IV першд (поч. XX ст. - середина 80-х р. XX ст.), (В.Вин-ниченко, М.Хвильовий, М.Кулш, Б.Антоненко-Давидович, О.Сл1са-ренко, 1.Дшпровський, Г-EniK, А.Головко, ГМикитенко, О.Коршйчук, Г.Косинка, МЛвченко, О.Гончар, О.Довженко, М.Стельмах, В.Шевчук, С.Пушик, Р.Федор1в, В.Явор1вський та iH.). Внааидок полшгашх катакл1зм1в 1914-1919 р. було порушено природний процес розвитку ново! украшсько! л1тературно-художньох антропошми. Соц'юлопзм став основним i визначальним KpirrepieM у творенн1 ЛХА цього перюду. Проте вульгарний сощолопзм спричинився до ломкого спрощення HaeiTb сощального спектру ЛХА у пор1внянш з л1терагурно-художкьою антропон!М1ею попереднього першду. Сощальна значупцсть ЛХА XX ст. часто зводилася до реал1зади зашштизовано! бшарно! опозици

"ЛХА персонажа-радянсько! людини - ЛХА персонажа-ворога со-шал1зму". Абсолютизащя сошально! ознакн ЛХА мала вкрай негати вт насл!дки: вона привела до суттевого звуження внражальних моя;ли-востей ЛХА.

Письменники, що не сприиняли вульгарно-сошолопчного принципу творения л1тературно-художньоТ антропожмп, продовжували багат1 традицп попередник1В, часто використовували ЛХА як запб ¡носказан-ня.

V перюд (в1д кшця 80-х р. XX ст.).(Ю.Андрухович, В.Дурова, В.Ковтун, 1.Калинець, Л.Кононович, О.Пахльовська, О.Забужко, Ю.Покальчук, Ю.Тарнавський, О.Ульяненко та ш.). Попри очевидний динам1зм та еклектизм сучасного украшського л1тературно-художнього антропошмжону, ч1тко простежуеться прагнення його творщв ¡нтелек-туал1зувати та естетизувати сучасну укра!нську л1тературно-художню aнтpoпoнiмjю. Активно заповнюються лакуни в украшському л1тера-турно-художньому антропошмшному простор!, яю ¡снували впродовж XX ст.. через заполтиовашсть .тературного процесу в радянськш УкраТш, а також через розд1льний розвиток украТнсько! л!тературно-художньо! антропошмп в У крапп та серед украТнсько! д1аспори.

Основш положения днсертат! викладено в таких публтагпях:

1. 1м'я для дитини в украшсьюй родит: словник-довдаик. - Ужгород: Просвп:а, 1993. - 116 с.

2. Функц'юнально-сташстичш можливосп украТнсько! л1тературно-художньоТ антропошмп Х1Х-ХХ ст. - Ужгород, 1995. - 120 с.

3. Назви оаб у драмах 1вана Франка // Культура слова. - 1986. -Вип. 31.-е. 20-23.

4. Офщ1шп та розмовш варианта // Укр. мова i Л1Т. в шк. - 1986. - № 6. - С. 63-64.

5. Региональные и общенациональные варианты антропонимов // Региональное и общенациональное в ономастике. Тезисы докл. межвузовской науч. конф., посвященной 400-летию г. Тюмени. -

Тюмень, 1986. - С. 32-33.

6. Спшстичш функца антропошм1в-1сторизм!в у творчостд Т.Г.Шевченка // Тезн доповщей наук.-практ. конф., присвяче-но1 175-р1ччю з дня народження Т.Г.Шевченка. - Ужгород, 1989. - С. 36.

7. Стшистична роль антропошм1в в оповщаннях 1вана Франка // Тези допов. IV конф. молодих вчених УжДУ. — .Ужгород, 1989. -С. 151.

8. Антропошми як один ¡з засоб1в характеристики персонаж1в М.Коцюбинського // Обласна наук.-практ. конф., присвячена 125-р1ччю з дня народження М.М.Коцюбинського. - Ч. II. -Чершпв, 1989. - С. 52-54.

9. Словообразовательное варьирование личных имен в восточнославянских языках // Словообразование и номинативная деривация в славянских языках. Тезисы докл. Республ. кокф. (5-С октября 1989 г.) - Ч. II. - Гродно, 1989. - С. 121-123.

10. Особливост! функцшнального розвитку ¡менника словак1в та украинца // Науково-техшчна революц1Я 1 сучасш процеси розвитку лексики украшсько! народно-розмовно! мови. Тези допов. Республ. конф. - Ужгород, 1989. - С. 11-13.

И. Словотворче вартвання власного ¡мет людини // Семасюлопя I словотв1р. - К.: Наукова думка, 1989. - С. 56-59.

12. Особливосп вживання антропошм!в у творах Федора Потушняка // Тези народознавчо! наук.-практ. конф., присвячено! 160-р1ччю вщ дня народження Т.Легоцького. - Мукачево, 1990. - С. 119-121.

13. Про сощальне в украшськШ антропошми // Укр. мова I л1т. в шк. - 1990. - № 10. - С. 49-51.

14. Вщображення сощально-пол1тичних змш в украХнсьшй Л1тератур-но-художнш антропошми 20-х рогав XX ст. // Шоста ономасти-на республжанська конф. 4-6 грудня 1990. Тези допов. - Ч. I. -Одеса, 1990. - С. Ю2-10Э.

15. Вплив сощальних фактор1в на розвиток украшсько! антропошми

// Новые разработки в области естественных и гуманитарных наук. - Ч. II. - Ужгород, 1.990. - С. 338-344.

16. Характеристичний потеншал словотворчих pecypciB украТнськоТ л1тературно-художньо1 aHTpononiMil / / Методичш читання "Словотв1рна та семантична структура украТнськоТ лексики", при-свячеш пам'яп засновника дериватолопчно! школи в УкраУш проф. 1вана Ковалика. Тези допов. - Льв1в, 1991. - С. 25-26.

17. Походзене литературного язика • югославянских Руснацох та украТнски бешеди карпатского района // Нова думка. - Вуко-вар. - 1991. - № 6. - С. 34-36.

18. Югославянски Русини у призми словацко-украТнских културних одношеньох стрелком XIX столТтия // Шветлосц. - Нови Сад. -1991.-№ 3. - С. 58-62.

19. 1нд1шдуально-стильов5 особливост1 вжхшання aHTponoHiMiB у оповданш Григора Тютюнника "Оддавали Катрю" // Гр.Тютюнник. Тези допов. Респ. конф., присвячено! 60-р1ччю В1Д дня народження письменника. - Луганськ, 1991. - С. 110-112.

20. Мовна ситуащя на Закарпатп у мхжвоенний перюд // Украшська мова на Закарпатп у мину лому i сьогоднь - Ужгород, 1993. - С. 56-59.

21. Л1тературно-художня антропошм!я як джерело розвитку нащо-нального iMeHHinca украшщв // Мовознавство. - 1993. - № 3. -С. 35-40.

22. Л1тературно-художня антропон1м1я як мовно-стил^тичний 3aci6 розкриття характеру персонаж1в // Укр. мова i Л1Т. в шк. -1993. - № 7. - С. 36-39.

23. Про статус л1тературно! мови русишв Югославп // УкраГнсью Карпати. Матер ¡али м1Жнародно! наук. конф. "УкраТнсью Карпа-ти: етнос, icropiH, культура" (Ужгород, 26 серпня - 1 вересня 1991 р.) - Ужгород: Карпати, 1993. - С. 69-76.

24. Про статус i роль л1тературно-художньо! aHTponoHiMiT в нацю-нальшй антропосистем1 // Jazykova a mimojazykovd strinka vlastnych mien. 11. Slovenska onomasticka konferencia. Nitra 19.-20.

maja 1994. Zborm'k referatov. - Bratislava-Nitra, 1994. — S. 166170.

25. У пошуках феномена л!тературноТ мови // Шслямова до Ф. Tixuù. Розвиток сучаснох лтературноï мови на Шдкар-патськш Pyci. Перекл. з чеськ. Л.Белея, М.Сюська. - Ужгород, 1996. - С. 156-162 (У ствавт. з М.Сюськом).

26. Л1тературно-художн1 ¡мена-символи // Культура слова. - Вип. 46-47. - К.: Наукова думка, 1996. - С. 63-67.

Summary

Belei L.O. Ukrainian anthroponyms of belles-lettres style of late 18th - 20th centuries (manuscript). Thesis submitted for Dr.Sc. (Philology) Degree. Speciality 10.02.01 - Ukrainian language. Uzhhorod State University. Uzhhorod, 1997.

In the thesis functional stylistic peculiarities of Ukrainian anthroponyms of belles-lettres style of late 18th - 20th centuries are studied. The investigation is carried out on the basis of about 40,000 records of belles-lettres style anthroponyms. in the works of Ukrainian literature of late 18th - 20th centuries.

Белей Л.О. Украинская литературно-художественная антропонн-мия конца XVIII - XX вв. (рукопись). Диссертация на соискание учёной степени доктора филологических наук по специальности 10.02.01 -украинский язык. Ужгородский государственный университет. Ужгород, 1997 г.

В диссертации исследуются функционально-стилистические особенности украинской литературно-художественной антропонимии конца XVIII - XX вв. Исследование выполнено на материале приблизительно 40 тыс. фиксаций литературно-художественных антропонимов в произведениях украинской литературы конца XVIII - XX вв.

Ключовх слова: л Герату рно-художня антропошмжа,. л!тературно-художшй антропошм, ошм1чне значения, денотат-персотаж, мотив ацш-на ознака, конотащя, стшйстична функщя. ^^