автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.07
диссертация на тему: Украинская сельская семья второй половины XIX -начала XX в. (структура и функции).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская сельская семья второй половины XIX -начала XX в. (структура и функции)."

ой

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МИСТЕЦТІІОіШАНСТПА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. МЛ.РИЛЬСЬКОГО

На правах рукопису • УДК 392.3 321.025

Ч М Е Л И К Рома» Петрович

УКРАЇНСЬКА СЕЛЯНСЬКА СІМ’Я ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ. /Структура і функції/

07.00.1ЯГ^- етнології!

Автореферат дисертації на одобуття паукового ступеня кандидата історичних ннук

Кііїі» — 101)5

Дигорч -.'ЦІН * liyiilHIHCOM. .

Робота чикокіша u Інституті народознавства НАМ України.

Науковий керівник - - доктор філологічних наук, професор Р.Ф.КИРЧІВ

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

В.Ф.ГОРЛЕНКО

кандидат історичних наук М.І.ПАНЬКІВ

1 [ровідна органі цапі я --- Кафедра історії та етнографії України їьвівгькоіч) державного університету ім. 1.Франка.

Захист відбудеться ІС$/ )7іи~У 1995 р. о год.

на засіданні гпегдіаліооваяої ради Д.016.ЗО.01 по захисту докторських дисертацій прн Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етноло! ії ім. М .Т.Рильського НАН України (252001, Київ - 1, вул. М.Г^ушслського, 1). .

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту.

Автореферат розісланий ---1995 року.

*

Вчений секретар

спеціалізованої ради ..

кандидат філологічних наук .^/^ск'Сс<л.

О. МИІШТЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Родина — це основа і найдавніша форма організованого людського особистого і соціального життя. Вивчення сімейного побуту було і надалі залишається однією о найважливіших проблем етнографічної науки. Актуальність дослідження даної проблеми підтверджується фактом проголошення ЮНЕСКО і Папою Іваном Павлом ІІ 1994 року —- роком сім’ї.

На сучасному етапі сім’я — одна о найбільш важливих і основних ланок в процесі етнокультурного відтворення нації та утвердження української державності. Успішність вирішення найболючіших і найскладніших проблем суспільства, пов’язаних з трудовими ресурсами, відродженням економіки і духовності українських сіл і міст, передачею соціального досвіду та історичних надбань, етнокультурних традицій, шіхованням молодого покоління, ¡значною мірою залежить від стану і перспектив розвитку сім’ї.

Дослідження сімейного побуту українців актуальне з погляду вивчення етнічної історії України, духовної культури народу, формування і еволюції його традицій та звичаїв. За останні півсторіччя багато елементів традиційно-побутової культури зникли і, за інерцією, продовжують зникати. Тому вивчення здорових сімейних засад минулого дозволить з конкретною вигодою для держави оптимально впливати на розвиток сучасних шлюбно-сімейних процесів, вирішувати і прогнозувати в перспективі дітонародження, міграційну політику і багато інших важливих соціальних проблем.

Дане етнографічне дослідження присвячене українській селянській сім’ї. Звуження предмету вивчення лише до селянської сім’ї диктується об’єктивною реальністю. В досліджуваний період більше 90 процентів українських сімей були селянськими.1 Крім того, враховуючи результати державно запрограмованого очужинення

1 Руг.оп Л. С гаї штика украиінкого ііптігнин Кироіісіккоіі ІЧхчнп // Уї|>;ііг<мш народ » «го прошлом п пагтошцгм - Петроград, - (!. Л84.

. ■ ;і

українських міст, тільки и природно консервативному селянському середовищі можна найефективнішо простежити багатовікові традиції та недавно виниклі новації. Значною-мірою новочасні впливи зумовлювалися інтенсивним розвитком процесів урбанізації й індустріалізації. • -

В другій полоши! XIX — на початку XX ст. на Україні поширеними були прості /малі/ і складні /великі, розширені/ типи сім’ї, пропорційне співвідношення яких змінювалося на користь перших. Мала сім’я складалася з однієї шлюбної пари в основі /чи одного

0 батьків/ о неодруженими дітьми або без них. На кінець XIX ст. складні типи сімеЛ становили біля 16%, я мала — 84%.2 Тому головним предметом нашого дослідженні! стала мала сім’я, яка становила основу родинного побуту українців у дос ліджуваний період.

Територія і хронологічні рамки дослідження. Аналіз структури

1 функцій української селянської сім’ї проведено в межах сучасної України із залученням необхідних матеріалів з її е шічннх територій, що знаходяться в складі інших держав. Хронологічні рамки дослідження охоплюють другу половину X1X - початок XX ст. Для аналізу береться шлюбно- сімейна організація українських селян періоду розвитку капіталістичних відносин перед її кардинальною зміною соціально-економічними потрясіннями в радянський час, що дас можливість простежити традиційні засади шлюбу і сім’ї в Україні. .

Мета і основні завдання дослідження. Лвгор зосередив увагу головним чином над слідженні структури і функцій української малої селянської сім’ї. Основна мета роботи - показані визначальні риси сімейного побуту українських селян, характер їх змін у вказаний період, проаналізувати чисельний, соціальний і національний склад сімей, виконання ними функцій; економічної, етнічного і прнро-

2ІІономарев Л.П. Развитие семьи и брл'Шо-ссм<ч"кп їх .> пн/иг пції п.ч Уїф;і;иі</. / І> пюсоїмкіж.-ные проблемы/.- К., 1989 - С. 15!).

дного відтворення, виховання, оеіауалілю-смгаїіпної, експреспвно-рекреаціїшої. lía оег;озі їх комплексного пинчгчп::; глипаю розкрити генетично коріннії родттого xuiúj гу українців, зиорнувши увагу, на иооїтівтш тра.у.іцшпиіі дослід, показати і«’ горіпиу детермінованість існування ьитюї сім’ї в Уьраїні та палзшоть традиційного егалітаризму у внутріцшьосіме.іпііпс відносинах.

У зв'язку з шш в дисертації поставлені наступні завдання:

• — ПрОСТОЖИТП процес еволюції української селянської сім’ї в

період розвитку капіталістичних відносин, її залежність від соціальних, економічних. політичних, національних і релігійних факторів;

— - розкрити рочь селянської сім’ї в обереженій етиопсихологіч-іпіх і етнокультурних традицій українського народу;

— звернути увагу на ті елементи традиційного сімейного побуту, які й сьогодні можуть бути кориснішії для оздоровлення української сім’ї;

— визначити особливості та специфічні риси малої селянської сім’ї порівняно пі складнішими типами /великою, розширеною/ та іншими соціальними підтипами;

— вивчити і систематизувати традиційні функції та структуру малої сім’ї українського селянства:

-- розкрити механізм взаємовпливу і взаємозумовленості типу структури і функцій сімейної організації; ■

•— на. основі аналізу матеріалу теми ізапропонувати певне уточнений наукової термінології щодо типології, структури і функцій сім’ї.

Наукова, новизна роботи визначається поставленими в пій зл.вда-

. пнями. Вперше рониться спройа спеціального комплексного історпко-етнографічної'і ■ дослідженая української селянської сім і другої половшій XIX — початку XX от. як основного етнокультурного осередку відтворення іншії. Вивчається питання її генеон, прово

даться історико-норівняльшш і формально - типологічний аналіз її структури і функцій, уточнюється їх наукова термінологія. В науковий обіг вводяться нові неопублі ковані архівні матеріали, дані власних польових досліджень дисертанта.

Науково-практичне значення роботи. Результати дослідження конкретизують наукові уявлення про традиційно-побутову, кульТУРУ українців, можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць о української етнографії, етногенезу, сімейного і громадського побуту. Робота має практичне значення для актуальної справи оздоровлення сім’ї, відновлення кращих традицій її функціонування, установ і організацій, які займат ггься проблемами управління, планування і прогнозування процесів дітонародження, соціологізації особистості, передачі етнокультурних цінностей, міграції, розвитку трудових ресурсів, міжнаціональних відносин, державної сімейної політики в Україні. Всі ці питання успішніше вирішуватимуться з урахуванням прогресивних традицій сімейного побуту українців, національних особливостей їх характеру, свідомості й психології.

Положення, які виносяться на захист:

— історична детермінованість і традиційна поширеність малої

селянської сім’ї на Україні; .

— домінуюче становище малої селянської сім’ї в досліджуваний період було зумовлене соціально-економічними і етнопсихологічними особливостями розвитку українського народу;

— українська селянська сім’я другої половини XIX - початку XX ст. виступала структурною одиницею суспільства, здатною повноцінно і комплексно виконувати необхідні функції щодо кожного її ■ члена і громади.

Методологічна основа і методичні принципи дослідження. Мето-

дологічною основою дослідження є конкретно-історичний підхід до аналізу предмета. Першочергове значення має висунений акаде-

міком М.Грушепськіш основний ирицціш соціальної еволюції: ’’По: більше укріплююся і) переконанню про рішаючу ролю в вічних змінах людського життя сеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій і періодичного чергування переваги то одних то других”.3.

Важлива також вимога комплексного аналізу, яка передбачає вивчення предмета о урахуванням усіх діючих факторів. Що стосується дослідження різних форм І ТИПІВ шлюбно-сімейних орі'диі опцій, то ’’належить пам’ятати, що супружі відносини підляганні, дуже сильним впливам ріпних економічних, культурних і релігійних чинників, в них бувають кроки наперед і напад, і ніяк не можна всякі прояви ослаблення сунружого союзай морального життя уважати бео дальших церемоній за пережитки початкового неунорми-ваного супружества”.'1 Тому автор Намагається строго дотримуватися принципу історизму, аналізувати явище від часу зародження і в постійному розвитку.

Визначальним в методологічному плані є поєднання історизму а елементами структурно-функціонального аналізу. На необхідності комбінування синхронного і діахроішого підходів, статики і динаміки, бачення сімейного життя одночасно і як структури, і як процесу наголошував ще на початку 70-пх років нашого столі ття польський етнограф-фаміліст З.Ясевпч. Науковій розробці теми сприяло використання загальнотеоретичних положень і висновків українських і зарубіжних дослідників сімейного побуту В.К.Борисенко, І.В.Впасоної, О.Л.Ганцької, ІО.Г.Гошка, Л.С.Єфремової, О.М. Кравець, Г.М.Куриловнч, Д.Марковської, А.ГІ.Пономарьова.

Для вирішення поставлених завдань використовувалися основні методи етнографічної науки: історико-порівняЛьшш, ретроспективної реконструкції, формально-типологічного аналізу, безиосере-

31\)уш(-іісі.тн М. Почепні громадян?піа /тіоіичіїл соціологія/.- Иі;|('ні., - О. Л,

М'Ііуни'їнміїїіі М. Іг іО|іін >'»|міїнїї-І’>-с». К., ИНЗ.-Т. 1 - С. ЛП

днього польового спостереження з інтерв'юванням, фіксацією і систематизацією матеріалів, опрацювання статистичних даних.

Ступінь опрацьованності теми. Історіографія. Сім’я, її структура, функції та шлюбно-сімейні відносини українців до середини

XIX ст. фактично не були предметом дослідження. Одшш о перших питання розвитку сім’ї українського селянства підіймає В.Тар-новський в роботі ”0 делимости семейств в Малороссии” /К., 1853/. Орієнтуючись на традиційну велику російську родину, актор зосередив увагу на викритті та описі негативних сторін поділу сімей українців. Більш грунтовне вивчення сімейного побуту на Україні розпочалось в 60-80-ті роки XIX ст. Детальний аналіз причин поділу родин, внутрісімейн:х взаємовідносин і типу авторитету, залежності структури сім’ї від національних особливостей подають у своїх роботах відомі українські дослідники П.Чубшіський,

О.Єфименко, П.Сфименко, Д.Багалій.

Пошукам пережиткових явищ сімейного побуту українців присвячені роботиІ.Франка, В.Охримовича, М Зубрицького, О.Франко, Є.Сіцинського і ік. Проведені дослідження мали локальний характер, часом містили суперечливі та воаємовнкліочаючі положення, тому їх екстраполяція на всю територію України вимагає критичного осмислення. В останні десятиріччя XIX — на початку XX ст. в українській етнографії з’являються цікаві роботи А.Котляревського, Д.Лепкого, М.Дсршщі, Мар.Грушевського, Н.Заглади, основним об’єктом яких була дитина і процес її виховання. Цінний статистичний і фактологічний матеріал, що стосується сімейного побуту українців, зібрано в другому томі колективної монографії ’’Украинский народ в его прошлом и настоящем” /Петроград, 1916/.

В українській радянській етногрі..}>ії першою найбільш цілісною, а огляду намагання всестороииьо висвітлити питання еволюції сім’ї, була робота О.М.Кравець ’’Сімейний побут і звичаї українського народу” /К., 19СС/. Дослідження мас характер нарисів сімейного

побуту, поза його рамками залишилось питання гснези і еволюції ш.іюбно-сімеішої організації українців, nono хибує нечіткістю термінології та понятійного апарату. В останнє десятиріччя актішно досліджує шлюб і сім’ю на Україні етнограф А.П.Пономарьов. Йому належать окремі розділи в колективних працях з української етнографії, що стосуються сімейного побуту, і монографія ’’Развитие семьи и брачно-семейных отношений на Украине: /Этносоциальные проблемы/” /К., 1989/. Основну увагу автор приділив дослідженню шлюбу і сім’ї в системі етнічних процесів, стносоціальїшх аспектів структурно- функціонального розвитку родини і її стабілізації.

Ряд питань, що стосуються сімейного побуту окремих етнографічних районів України, розкриті з різним ступенем повноти у відповідних розділах колективних монографій ’’Бойківщнпа” /К., 1983/, ’’Етнографія Києва і Київщини” /К.,1986/, ”Гуцулыцпна” /К., 1987/, ’’Общественный, семейный быт и духовная культура населения Полесья” /Мінськ, 1987/, ’’Поділля” /К.,1994/. Основний їх недолік, що в дуже малому обсязі авторам практично неможливо було охарактеризувати розвиток сімей різних типів, їх структури і функцій.

Аналіз літератури показав, що вона не дає повного і цілісного уявлення Про українську селянську сім’ю другої половини XIX — початку XX єт. Різні аспекти дослідження цієї істотної складової традиційної культури розкриті в працях етнографів недостатньо. До цього часу не вивчена гснеза і еволюція форм і типів української сім’ї, особливо малої селянської. Потребують комплексного дослідження її структура і функції, їх взаємозв’язок. Без належної конкретності висвітлені окремі питання сімейного побуту: національний склад родин, роль сім’ї як осередка отнічного самовідтворення нації тощо.

Джерела роботи. Джерельну базу дисертації становлять архівні

матеріали, спеціальна література з історії, етнографії, археології, соціології, статистичні дані, а також матеріали польових досліджень. В основі роботи лежать польові матеріали 1989 — 1994 років, дібрані автором під час експедицій і наукових відряджень.5 Автором вивчені та узагальнені також документи і матеріали рукописного фонду ІМФЕ ім. М.Рильського ПАН України, архіву Інституту народознавства НАН України, Центрального державного історичного архіву України у Києві та Львові.

Статистичні документальні матеріали оі Східної України почерпнуті, в основному, з "Общсго свода по империи реоультатов разработки данньїх первоіі всеобіцей переписи населення, произведенной 28 января 1897 года”. Створенню повнішої картини сприяло використання цифрової інформації із церковно-парафіяльних літописів і статистичних довідників. Для проведення аналогічних досліджень на західноукраїнських землях здебільшого використовувалося серійне статистичне видання ’’Бкогошсіг’'.

Апробація роботи. Розділи і робота в цілому обговорювалися на. засіданнях відділу етнографії, основні положення розглянуті Вченою Радою Інституту народознавства НАН України, викладені у доповідях на міжнародних наукових конференціях /Львів-Криворівня, 1991; Київ, 1992; Косів, 1993/. всеукраїнських /Київ, 1990; Львів, 1990; Київ, 1994/, регіональних і обласних /Львів, 1989; Тернопіль, 1990; Вінниця, 1990; Тернопіль, 1991/, сесії Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові /Львів, 1993/, опубліковані в тезах доповідей, статтях і розділі '"Сім’я та сімейний побут” у посібнику ”Українське народознавство'’.'

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертаційної роботи з бібліографією — 180 с.

5Іїольопі матеріал» автора документовані і"знаходиться п архіві Інституту народознавства ЯЛИ України /ф.1, оіх.2, гир. 36У, 363, 372, 377/.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтована актуальність, наукова новіший і практичне значення вибраної теми, визначені мета і завдання дослідження, його методологічні насади, висвітлений ступінь вивченості проблеми, окреслені територія і хронологічні рамки.

В першому розділі ’’Історична детермінованість малої сім'ї українців” - досліджуються питання генезн і еволюції малої моногамної родншг, її типологічні зміни, шляхи розвитку і трансформації, особливості утворення в різних регіонах України.

Питання виникнення і розпитку ріпних форм і тинів сімей в Україні, їх співвідношення в другій полонині XIX на початку

XX ст. важливе для об'єктивного вивчення структури і функцій української селянської сім’ї даного періоду. Нршпшпове значення для дослідження взаємовідносин між членами сім’ї, типу авторитету та інших характеристик, що виступають пасаднпчнмн елементами побудови шлюбно-сімейної організації, мас вирішення питання часу зародження малої сім’ї. Якщо вона виникла в XVI XVII ст. чи тим більше п XIX ст., за твердженням більшості українських радянських вчених, то в досліджуваний період мала сім’я перебували на початковій стадії свого розвитку і повинна була становити невелику частку порівняно зі складнішими типами родин. Чи навпаки. це традиційніш тни організації шлюбно-сімейних відносин на Україні з добрі1 розвиненими і традиційно стабілізованими ролями її членів, виробленим тином авторитету, цкі доведені до певної міри досконалості та гармонії внутрішніх зв’язків.

Академік М.Грушеиськиіі, аналізуючи розвиток родини в Україні, стверджував, що вже на своїй прабатьківщині, наші племена жили в патріархальному побуті та мали моногамну сім’ю. Вся сума відомостей і лінгвістичні дані підтверджують, що індоєвропейські народи впііші.тн в цю стадію суспільного укладу ще пер.д своїм ро-

оселенням. Якщо навіть припустити, що нони дійсно перейшли такі форми шлюбу і сім’ї, як стадна і родова спільність жінок, спільний шлюб братів і матріархальний рід, то доведеться визнати їх існування ще задовго перед рооділом дах племен. Проте для українських племен і для слов’янських взагалі таких дуже пепних доказів ми досі не масмо.

Таким чином, абсолютно безпідставно думати, що українці справді жили колись в агамії, коли ніяких організованих сексуальних зв’язків не було і чоловіки о жінками жили і плодили дітей всуміш в рамках людського стада, чи в екзогамному матріархаті, як то поспішно виводив М.Ковалевський та деякі інші дослідники. Не тільки в податках історичного життя українсько-руських племен, а навіть в часах праслов’янських вже існували на досить високому організаційному рівні шлюб і сімейне життя. Парне подружжя, тобто більш або менш тривка моногамія, є біологічною та економічною нормою взаємовідносин чоловіка і жінки б будь-якому суспільстві, а не тільки в епоху цивілізації за твердженням Ф.Енгельса. Інша справа, що сам зміст моногамії, її структура і функції в різні періоди розвитку суспільства можуть різнитися.

Думки М.Грушенського про існування ще в праслов’янських племен лише моногамної патріархальної сім’ї підтверджуються аналізом психологічних особливостей первісних людей /сексуальний егоїзм, ревність/ і громадської діяльності соціальних одиниць /розподіл праці між чоловіком та жінкою,' чільне місце чолопіка у їх взаємовідносинах та. ін./, сучасного археологічного матеріалу. На основі вивчення пізньопалеолітичних жител можна говорити про існування окремої індивідуальної сім’ї на території України вже в добі палеоліту.

Виразні докази еволюції цієї форми родини знаходимо і в пізніших . археологічних культурах: малі житла були характерні на Північній . Україні для дніиро-донецької культури епохи неоліту, для пос елень

раннього етапу трипільської культури /ІУ-ПІ тис. до н.е./. Мала індивідуальна сім’я, у приватному володінні якої перебувала худоба їі домашнє майно, становила основу суспільства Причорноморської Скіфії /УІ-ІУ ст. до н.е./. Індивідуальні господарства, що велися окремими сім’ями, існували у ранньослов’янських племен чер-няхівської культури, які жили на території Середнього Подніпров’я і Подністров’я. Аналіз тексту ’’Руської Правди” переконливо свідчить про побутування індивідуальної сім’ї в наших предків напередодні створення Київської Русі іі в часи її розквіту.

Важливе ¡значення для об’єктивного аналізу і глибшого розуміння структури і функцій української селянської малої сім’ї другої половини XIX - початку XX ст. має спосіб її утворення, врахування особливостей її побудови і побутування в різних етнографічних чи, навіть, історпко-адміністратпвних регіонах України. Ці особливості найчастіше зумовлювалися географічними і соціально-економічними факторами, відмінностями в традиційно-побутовій культурі на пограниччях з іншими етносами, де були сильні взаємовпливи або асиміляційні процеси та ін.

На Півдні України, який заселявся різного роду поселенцями, відразу утворювалися нуклєарні родини. Наявність вільної землі, неприв’язаність до батьківського житла і господарства, відсутність поруч батьків як найвищого авторитету створювали всі умови для розвитку егалітарного типу стосунків у сім’ї. Натомість у Карпатах і на Волині-переважав еволюційний спосіб відокремлення одруженого сина чи доньки. Деякі відмінності в утворенні малпх сімей та інтенсивності п'оділу складніших форм родипп виникали в результаті різної адміністративної підпорядкованості частин території України, оскільки із кожній державі діяли свої правові установки, які гальмували або заохочували :.оділ сімей.

В результаті проведених досліджень підтверджується висновок, що домінуючим напрямком еволюції структури з- країнської селянсь-

і:і

кої родини в другій половині XIX - па початку XX ст. було утворення малої сім’ї. Така тенденція пояснюється як етнічною традицією і психологічними особливостями українського народу, так і певними соціально-економічнішії факторами, які були зумовлені великими змінами в історичному розвитку багатьох народів тогочасної Європи.

В другому ропділі ” Структура сім’ї” дасться її загальна характеристика, аналізуються соціальний, національний, чисельний і поколінний склад української селянської малої сім’ї як найбільш характерного тішу. В другій половині XIX ст. після скасування кріпацтва в Україні виникли умови для інтенсивного соціального розшарування суспільства. Внаслідок цього посилюється процес соціальної диференціації на селі, відбувається збагачення однієї частини селянства і зубожіння, пролетаризація іншої, що мало безпосередній вплив на структуру сім’ї. До основних її показників належать: соціальна приналежність родини, соціальна однорідність чи неоднорідність її членів, їх професії та освіта.

Незважаючи на посилення процесів індустріалізації та урбанізації в Україні в кінці XIX - на початку XX ст. переважна більшість населення далі залишалася сільськогосподарською: 74,16% було зайнято в сільському господарстві, 9,78% - в промисловості, 4,6% - на приватній службі, 3,45% займалося торгівлею і 0,67% - промислом, а 8% складали державні службовці. На території України, яка належала Росії, лише 5,6% українців жило в містах, а більше 94% - в селах, в Галичині серед міських жителів українці становили неповних 10%.

Цифри поділу населення на міське і сільське не дають повної картини професійної зайнятості населення. Відомо, що деякі жителі сіл були зайняті на нафтодобувних, гірничих та інших промислах у містах і містечках. Щораз більше виникле сімей заробітчанських та сільських пролетарів, які час то трансформувалися у робітничі.

Воші переважно були нуклеаршши, двопоколіншімн о невеликою кількістю дітей. Це була вже якісно нова модель сім’ї внаслідок зміни характеру її внутрішніх і зовнішніх зв’язків, редукції економічної функції тощо. Відхід чоловіків на заробітки вимагав від жінки виконання нею подвійних обов’язків, що часто мало негативні наслідки.

Особливо широких масштабів заробітчанство набрало в кінці XIX — на початку XX ст. Якщо раніше на заробітки ходили до односельців, у сусідські села, в інші регіони України, то вказаний період відзначився масовою еміграцією українських селян за кордон: до СІНА, Канади, Франції, Бельгії,Бразилії, Аргентини. З території Східної України, яка знаходилася під царською Росією, переважно емігрували на периферії імперії: на Кавказ і Далекий Схід, в Середню Азію і Сибір. Відбувалися ці явища до певної міри внаслідок політики професійної дискримінації українців у Російській та Австро-Угорській імперіях і безпосередньо виливали на склад селянської родини.

Аналіз соціальної структури української селянської сім’ї дозволяє виділити такі її типи: соціально однорідні та змішані. В досліджуваний період на Україні було поширене соціально ендогамне середовище з традиційною організацією сімейного побуту. Щоправда, все помітнішою ставала тенденція до соціально змішаних шлюбів.

■Значний вплив на формування і розвиток української селянської сім’ї мали етнічні фактори, зокрема співвідношення національностей в структурі певного регіону, характер міжетнічних відносин, рівень соціально-економічного і культурного розвитку того чи іншого народу. Збільшення міграції населення призводило до ширших міжнаціональних контактів. Проте їх розвиткові у сфері шлюбно-сімейних відносин перешкоджав цілий ряд етноізолюючнх факторів: мовний, релігійний чи конфесійний, відмінність у державному і політичному устроях, традиції звичаєвого права тощо.

Найголовнішим фактором, який стримував укладення міжнаціональних шлюбів, був релігійний, оскільки переважно па ним визначалась приналежність до того чи іншого народу. Шлюби між християнами і представниками інших релігій були винятками, оскільки мусульманська віра їх значно обмежувала, а іудейська — категорично забороняла. За християнськими догмами створення сім’ї з іновірцем допускалося лише у випадку оміни ним своєї релігії. Проведений аналіз архівних і польових матеріалів свідчить про рідкісність укладання шлюбів між українцями та євреями чи мусульманами в другій половині XIX — на початку XX ст. •

В досліджуваний період існували також певні герешкоди для укладення шлюбів між особами різних національностей однієї релігії. В таких випадках важливими етнодиферєнціюючими факторами були мова, традиційно-побутова культура, звичаєве право та інші чинники, які формували національну свідомість народу'. Внаслідок цього, наприклад, православні українці та росіяни селилися компактними групами і дуже рідко змішувалися шляхом укладення шлюбів. Дещо інша ситуація в той час склалася в містах у сім’ях робітників, службовців та інших верств населення, оскільки етноін-тегруючі процеси там набули більших темпів.

На основі даних першого всеросійського перепису 1897 року кількість укладених міжнаціональних шлюбів в Україні була біля шести тисяч, що становило 2,7 % по відношенню до загальної кількості.Цей показник охоплює всі типи українських сімей. Враховуючи, що значна кількість міжетнічних шлюбів припадала на міста, в селянській сім’ї він був значно нижчим. Таким чином, можна стверджувати про існування в українському селі другої половини XIX ст. — початку XX ст. вузького ендогамного кола і відсутність серйозної тенденції до його зламу.

Чисельніш склад українських селянських сімей в кінці XIX — на початку XX ст. становив 5-6 чоловік. Цей показник повністю відпо-

н;

відає загальній тенденції розвитку сімейного побуту слов'янськії:; народів Центральної, Південної та Східної Сиропи. Еволюція чисельності української сім’ї відбувалася в напрямку її скорочений. Якщо в середині XVII ст. родина в Україні /без розмежувань за соціальними ознаками/ в середньому складалася з 6,9 осіб, в середині XVIII ст. — 6 осіб, то в середині XIX ст. нараховувала 5,2 особи. Подібна ситуація існувала і в окремих регіонах. Наприклад, з 50-их років XIX ст. до 30-их XX ст. українська сім’я на Покутгі зменшилася в середньому з 5,3 до 4,6 осіб.

Разом з редукцією кількості членів сім’ї відбувається й скоро чення поколінного складу до елементарного природного стану батьки і діти, тобто одно — або двошжолішшї сім’ї. Найбільш по ширеною на Україні в досліджуваний період була повна мала сім’я. Дуже рідко зустрічалися сім’ї, які складалися лише з подружжя. За твердженням А.П.Пономарьова в кінці XIX ст. питома вага подружніх пар без дітей серед всіх інших типів сім’ї становила лише 7%. На всій Україні бездітність кваліфікувалася як кара за гріхи. Господарі, які не мали своїх дітей, намагалися усиновити когось, щоб коло нього віку доживати. Найчастіше брали дитину із сім’ї родичів, хоча відомі усиновлення з багатодітних родин односельців або сиріт. Такі вчинки завжди одобрюпалися і підтримувалися сільською громадою. Іноді дптину брали за ’’годованця”, себто на виховання, тоді вона залишалася на своєму прізвищі.

Зустрічалися в українських селах також малі неповні сім’ї. Як правило, вони виникали внаслідок смерті одного з батьків і дуже рідко через подружню невірність. На початку XX ст. в Україні розлучення складали 0,0 на 100 тис. населення. Єдина їх причина, яку

до певної міри могла зрозуміти громада, якщо не виправдати,..........

це відсутність д'ичій. Загалом народ і церква засуджували невірність, виступали проти розірвання шлюбу. До типу неп. шшх < імен відносяться випадки народження позашлюбних дітей і проживання

матерів-одиначок о ними окремо від своїх батьків. 13 досліджуванні! період на Україні їх кількість була мізерною. Вони зустрічалися далеко не в кожному селі и відносили їх до явищ ненормальних і надзвичайних. Така ситуація пояснюється високою моральністю української громади, сім’ї та особистості.

У третьому розділі ’’Функції сім'ї” розглядається їх загальна характеристика, призначення забезпечувати повноцінне існування сім’ї як соціального інституту і соціально-психологічної групи. Матеріальні основи шлюбно-сімейної організації визначались економічною функцією, дія якої виявлялась через процес виробництва і споживання. Одним з визначальних факторів організації селянського виробництва був тип сім’ї, гткші зумовлював її структуру і розмір. Саме від цих компонентів залежала величина робочої сили, її склад і ступінь трудової активності — важливих показників сімейного господарства, в якому не використовувалася наймана праця. Встановлено прямопроиорціїшу ¡залежність зростання величніш наділу і обсягів виробництва від збільшення чисельного складу сім’ї.

В основі організації виробничої діяльності української селянської сім’ї лежав статево-поколінний розподіл праці. Результати детального аналізу чоловічих, жіночих і спільно виконуваних робіт показують, що чоловіки найбільше робочого часу були зайняті у рільництві та тваринництві, жінки — у домашньому господарстві, догляді за дітьми та худобою. За типовою моделлю в селянськії! родині другої полоншш XIX -: початку XX ст. чоловік виступав організатором виробництва, а жінка його помічником. Всі прибутки від господарства отримував голова сім’ї, але використовувалися вони за спільною згодою подружжя.

Виконання економічної функції до певної міри зумовлювало реалізацію функції виховання, оскільки в її основі лежала праця і особистий приклад батьків. Трудове шташанші було базою формування особистості, підготовки майбутніх господарів і матерів.

Невід'ємним компонентом сімейної педагогіки було розумове виховання, яке охоплювало ознайомлення дітей з навколишнім світом, формування їх пізнавальних інтересів і здібностей, інтелектуальних навичок і вмінь. Для виховання повноцінної людніш надзвичайно велике значення в сім’ї приділялося здоров’ю та фінішному розвитку дітей. Батьки дбали також про морально-етичне виховання дитини, яке спиралося здебільшого на християнські засади.

Із сімейним вихованням дуже тісно пов’язана функція нагромадження і передачі етнокультурних цінностей, формування національної свідомості, тобто етнічного відтворення. В другій половині XIX — на початку XX ст. давні традиції, звичаї та обряди, знання і вірування, елементи національної психології зберігалися головно в українській селянській сім’ї. До звичайного культурного способу життя в родині відносились такі елементи: відмовляння щоденно молитви; розповіді про свою сім’ю, рід, сет, регіон, про минуле; урочисте відзначення сімейних, народних і церковних свят тощо.

Виконання сім’єю функції природного відтворення підтримувало біологічну неперервність суспільства, задовольняло потреби сім’ї у продовженні роду, емоційні погреби подружжя у батьківстві та материнстві. В народі постійно підтримувалася і стимулювалася думка, що кожна сім’я повинна мати дітей, було схвальне ставлення до багатодітності. До системи ціннісних орієнтацій також належало уявлення про грішність і недопустимість переривання вагітності.

Ідеї прокреації була підпорядкована сексуально-емоційна функція, .яка задовольняла потреби подружжя в довгому спільному інтимному житті. Будучи вихованими па християнських засадах і народній моралі, молоді люди в Україні в досліджуваний період здебільшого дотримувалися думки, що статеве життя можливе лише в подружжі та остерігалися інтимних дошлюбних і позашлюбних зв’язків, які засуджувалися і каралися церквою і громадою. Випадки інтимного життя поза сім’єю найчастіше були зумовлені дов-

гою відсутністю чоловіка, співжиттямзнелюбом, відсутністю дітей у законному шлюбі.

Експресивно-рекреаційна функція забезпечувала емоційно-психологічний мікроклімат сім’ї, сприяла зняттю стресових станів у її членів, напруження у внутрісімейних відносинах. Вона покликана була здійснювати моральну і практичну підтримку у важких ситуаціях /підфункція опіки/, організовувати повсякденний і святковий .відпочинок, розваги, сімейні урочистості. Надзвичайно важливе значення для досягнення сімейної злагоди мав звичай прощання одне одному всіляких образ, провин і гнівань напередодні Різдва Христового і Великодня. Великий вплив мало також спільне святкування родинних урочистостей і християнських свят.

У висновках узагальнюються основні положення і формулюються підсумки дослідження,

На території України мала моногамна сім’я існувала з часів палеоліту, про що свідчать археологічні джерела та історичні дослідження її геНеяи. Аналіз характерних особливостей національної психології та свідомості в казус на традиційність цього типу організації шлюбно-сімейних відносин українців.

В другій половині XIX — на початку XX ст. в Україні найбільш поширеними були малі селянські сім'ї. Структура їх змінювалася під дією щораз зростаючих процесів майнової диференціали, про-летаризації селянства, які посилилися після скасування кріпацтва. Вагомий вплив Також мало збільшення питомої ваги робітничих

і заробітчанських сімей. Основний напрямок еволюції структури української селянської родини — її редукція. На зламі століть в Україні найбільш поширеною була повна мала сім’я, кількісний склад якої становив 5-6 чоловік. Цей показник повністю відповідає тенденціям розвитку сімейного побуту слов’янських народів Центральної, Південної і Східної Європи.

В розглядуваний період в українському селі переважали соціально

однорідні малі сім’ї а традиційною організацією сімейного укладу. Водночас помітнішою ставала тенденція до збільшення соціально змішаних шлюбів, яка не складала серйозної загропи руйнації типової селянської родини з віками виробленого шкалою цінностей і доведеною до певного рівня гармонії системою взаємовідносин.

Внаслідок інтенсивного соціального прогресу » досліджуваний період різко активізувалися міграційні процеси, що призводило до ширших міжетнічних контактів. В сфері шлюбно-сімейних: відно-. син їх поширенню перешкоджав цілий ряд етноізолюючнх факторів, тому можна говорити про існування в українському селі пузького етнічного ендогамного кола і відсутність поважної тенденції до збільшення міжнаціональних шлюбів.

Українська селянська сім’я другої половини XIX —- початку XX ст. становила окремий виробничо-споживчий колектив, в основі трудової діяльності якого лежав принцип статево-віконого розподілу праці. Особливості застосування його в малій сім’ї полягали у зростанні кількості спільно виконуваних робіт, ранішому залученні дітей до виробничого пронесу, ширшому колі їх обов’язків і швидшій автономізації особистості. Специфіка проявлялася також у спільному вирішенні питань ефективнішого використання результатів праці та бюджету. Таким чином, українській селянській сім’ї був притаманний егалітарний тип авторитету, який досяг досить високого рівня розвитку в досліджуваний період.

В основі виховання дітей лежала праця і особистий приклад батьків. Особливості виховання і виконання функції етнічного відтворення у малій селянській сім’ї полягали в тому, що основними носіями знань і етнокультурних цінностей виступали батько і мати. Приблизно до семи років весь тягар відповідальності та догляд за дітьми припадав на жінку.

На Україні шлюб укладався з метою створення повно .інної сім’ї, що передбачає наявність потомства. Народження дитини було силь-

•л

ніш елементом зміцнення подружжя. В народі схвально ставилися до багатодітності та негативно до переривання вагітності. Статеве життя вважали можливим лише в подружжі і остерігалися інтимних дошлюбних і позашлюбних зв’язків, які засуджувалися і каралися церквою та громадою. Випадки народження позашлюбних дітей зустрічалися як рідкісні винятки. Визначеною орієнтацією сімейних соціально-емоційних відносин були здорові християнські засади.

Специфіка виконання експресивно-рекреаційної функції малою селянською сім’єю полягала в можливості швидше і ефективніше досягти взаєморозуміння між її членами завдяки простоті структури. Наявність у ній лише найближчих людей зумовлювала особливу щирість, інтимність і доброзичливість розмов, поведінки і стосунків. Найдієвішими засобами в досягненні злагоди, спокою, миру і гармонії в українській сім’ї були спільні праця, молитва, святкування сімейних, громадських і церковних свят.

Таким чином, українська селянська сім’я другої половини XIX

— початку XX ст. виступає індивідуальною одиницею суспільства, здатною. повноцінно і комплексно виконувати необхідні функції щодо громади і себе. Особливість структурної організації переважаючого малого типу сім’ї зумовлює специфічність її функціонування. В результаті цього згладжується антагонізм і зменшується нерівність між статями, що призводить до демократизації шіу-тріешоіших підносні» і розвитку егалітарної .) типу авторитету; відбувається інтенсипніша автономізація особистості; тісніший зв’язок батьків і дітей відображається на консолідації цілої структури.

Основні положення і висновки дисертації викладені в публікаціях:

1. Сім’я та сімейний побут // Українське народознавство,- Львів, Видавничий центр ’’Фенікс”, 1994.-- С. 203-2*10.

2. Деякі міркування про виникнення малої сім’ї на Україні // Народна творчість та етнографія. 1992. N3.-- С. 41-4о.

3. Основні аспекти сімейного побуту українців західних земель в дорадянськшї час // Тези доповідей науково-теоретичної конференції, присвяченої 50-річчю воз’еднання західноукраїнських земель в єдиній Українській PCP /26 жовтня/.- Львів, 1989 - С. 26-27.

4. Сімейний побут жителів с. Вільховець на Тернопільщині /за матеріалами С.Л.Колтатіва/ // Тези доповідей і повідомлень 1-ої Тернопільської наукової історико-краеонавчої конференції. 9-12 квітня 1990 p.- Тернопіль, 1990.- С. 31-32.

5. Найдавніші відомості про малу сім’ю на Україні // Збір-

ник матеріалів конференції молодих вчених ’’Мистецтво та народна творчість кінця XIX ст.”, 23-24 квітня 1990 p.- Київ, 1990.-- С. 57-58. ' '

6. До питання генези малої сім’ї на Україні //Тези республіканської молодіжної конференції ’’Екологія культури: історія, традиції, сучасність”, 11-12 травня 1990.- Львів, 1990.- С. 97-98.

7. Відносини в малій подільській родині в другій половині XIX — на початку XX ст. // Тези доповідей Дев’ятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції, 5 вересня 1990.- Вінниця, 1990.— С. 60-61.

8. Про існування малої сім’ї на Україні в найдавніші часи //

Тези доповідей та повідомлень міжнародної наукової конференції ’’Етнографічна спадщина і національне відродження”.- Київ, 1992.-

С. 213-215. -

9. Традиції сімейного виховання на Гуцульщині //Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції, м. Косів, 27-28 травня 1993.- Чернівці, І993.- Ч.З.- С. 23-25.

10. Церква і завдання мирян // Мета.-199Н. N 11,- С. 6.

11. Традиційні функції української сім’ї // Матеріали науково-практичної конференції ’’Міцна родина — міцна Україна”, веросепь 1994.- Київ, 1994 - С. 44-45.

'Імсльїк Р.II. Украинская сельская семья второй половицы XIX -іксеша. XX n. (Структура и функции).

Днесергауия на соискание ученой сгепеїш кандидата исторпчс-<М1Х наук но специальности 07.00.07 - этнография, Институт искусствоведения, фольклористки н этнологии им. М.Рыльского, Киев, 1‘Ж.

Защищается диссертация, которая содержит теоретические и нолевые исследования структуры и функции украинской сельской семьи второй половины XIX - - начала XX п.. их взаимодействия и взаимообусловленности. Установлено, что доминирующее положение мамой семьи в данный период обусловлено социально-экономическими и этнопсихологическими особенностями развития украинского народа. Исследована сельская семья как самостоятельная единица общества, которая полноценно и комплексно осуществляла необходимые функции в отношении к каждому ее члену и обществу в целом.

Ключові слона: • .

українська селянська сім’я, структура, функції.

Chmelyk И. P. Ukrainian country family of the second half of the XlX-vii — beginning of the XX-tli century. (Structure and functions).

The thesis for obtaining a scientific degree of the candidate of history science,s in speciality 07.00.07 - ef nography, Instit ute of Art History, Folklore and Ethnology named after M.Ryl’skyj, Kyiv, 1995.

The thesis to be defended includes theoretical and expedition researches of the structure, and functions of the Ukrainian country family of the late XlX-th — early XX-th century, interactions anil correlation between іbem. It is set, that the prevailing status of a suiall family in the ob-

• fi ved period is caused by the social-economic and etlmopsychological peculiarities of development of the Ukrainian people. A country family was studied as an independent unity of the society, while complitely and in a complex realizing all the necessary functions concerning each of its members and the society on the whole.

Key words: Ukrainian country family, structure, functions.