автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Украинско-белорусские связи в сфере художественнойкультуры в 70-е годы XX в.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинско-белорусские связи в сфере художественнойкультуры в 70-е годы XX в."

РТБ Oft .

гі /гСй&ЦОНАПЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

> ПЮШУГ ІСТОРІЇ УІСРАІКИ *

На правах рукопису

ДЕЩЕЗКО ТЕТЯНА ПРОКОПІША

УКРАШСШС-Б&ОРУСЬКІ ЗВ'ЯЗКИ В СЕРІ ХУДОЕНЬОІ ШЬТШ В 70-і РОКИ XX ст. .

07.00.02 - Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня . кЕНДвдата історичних наун ' '

Київ - 1394

Дисертацією в рукопис.

Робота виконана в Інституті історії України НАН України.

Науковий керівник - доктор історичних наук

ДЛНИЗЕНКО Віктор Михайлович Офіційні опоненти: ,

І .Доктор історичних наук ШЕВЧЕНКО ївся Антонівна .

2.Кандидат історичних наук ОБЧАРЕНКО Петро Дмитрович

Провідна організація - Український національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти України, місто Київ.

на засіданні спеціалізованої вченої ради. ДО 16.ЗІ.01 в Інституті історії України НАН України / адреса: 252001, Київ-І, вул.М.Гру-шевсысого, 4/. ' . '

З дисертацією можна' ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України У адреса: 252001, Київ-І, вул. М.Грушевсько-го, 4/.. ,

Авторефарет розісланий

шЛ//ґ/77Р/І/7$2199

Рівний секретар спеціалізованої вченої ради.

доктор історичних наук

І. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ даСЕРГАДІЙНОІ РОБОТИ Загальна характеристика дослідження. В дисертації аналізуються культурні взаємозв’язки України і Білорусі у 70-і роки нашого століття. Вибір їх як об’єкту дослідження зумовлений рядом причин. Обидва народи об’єднує схожа історична доля; обидва, хоча дещо різною міроа, зазнали в 7С-і роки денаціоналізації, русифікації, звинувачень у нацдемігзині та українському буржуазному націоналіз- • мі, втратили значні пласти своєї національної історії та культури. На тлі гострих, драматичних колізій, які виникають у міжнаціональних відносинах на сучасному етапі, розв’язання національно-культурних проблем в України та Вілору.сі загалом відбувається в атмосфері конструктивного, зваженого підходу до складних явіс;, що певкою мірою є свідченням сформованою і в цих державах глибоких традицій , співжиття народів, досвіду задоволення природних національно-культурних запитій людей на основі гармонійного поєднання їх інтересів. В обох республіках відбугавться процеси оновлення соціалько-еконоиічних, суспільно-політичних, иаціонааьно-дерзсайнах структур, йде пошук нового змісту міжнаціональних відносин, переОсиислекня їх історії. Народжуються нові підходи й до висвітлення проблем українсько-білоруських відносин у сфері культури. ■

Предметом дослідження реферованої дисертації є українсько-білоруські зв’язки у сфері художньої культури у 70-і роки XX ст., передусім у царині літературно-театрального життя. Автор виходив з наявності в цій сфері давніх традицій і досвіду взаємозв’язків; з порівняно глибшого віддзеркалення в них реальностей суспільного буття народів, їх історії, національної своєрідності, що створює грунт для більш плідних наслідків співробітництва контактуючих суб’єктів; зрештов, з особливого значення літератури і театру для національних процесів в силу їх тісного зв’язку з емсційнои

сферою, доступності, ступеня популярності у споживачів культурних цінностей і міри морально-естетичного впливу на них. Будучи традиційним тереном культурних взаємозв’язків, література і театр найбільш виразно відбивають типові їх форми, а також найхарактерніші для міжнаціонального культурного співробітництва набутки та недоліки.

Визначення хронологічних рамок дослідження обумовлене своєрідність, складністю і суперечливість 70-х років в історії країни.

Між "відлигою" 60-х і "перебудовою" 80-х це був період, який характеризувався згортанням демократизації, консерваціез віджидих . елементів суспільних відносин, "заздоровним" висвітленням сучасності крізь призму теорії про "розвинутий соціалізм" і "єдиний радянський народ" як виці досягнення суспільного прогресу, наростанням негативних тенденцій, зокрема, і в міжнаціональних відносинах. Разом з тим, він ніс у собі визрівання дисидентського руху, усвідомлення необхідності змін у суспільстві, характеризувався розвитком культури "андеграуаду" тощо. Відтак ця суперечливість періоду має ознаки як певного позитивного досвіду, так і консервативної практики розв’язання національно-культурних проблем, що, очевидно, потребує детального аналізу. ' .

Актуальність теми дисертації. Це донедавна в теорію й до масової свідомості впроваджувалося твердження про повне, остаточне й

t -безповоротне розв'язання національного питання в СРСР, про втрату

ним проблемності у радянському суспільстві. Однак реальне життя показало ілюзорність таких поглядів. Сьогоднішня ситуація у міжнаціональних відносинах - з її переплетенням соціально-економічних, державно-правових, екологічних проблем, питань розвитку мов і культури - є дуже складною. Сприймаючи ці її вияви у діалектичній єдності, суспільна свідомість наближається до висновку про більш значне, ніж здавалося, місце культури у національному роз-

' 3.

витку та .міжнаціональних стосунках.

Культура, поряд з природою, виступає домінантою способу життя нації, і саме з цієї причини насаджувана в недалекому минулому під виглядом "зближення" і "злиття" уніфікація культур зачепила інтереси не лише інтелігенції, а Я найнираих верств населення, замірившись на їх схильність кити національно по-своєму.

У становленні і розвитку національних культур важливу роль відіграють міжнаціональні взаємини народів як спосіб об’єктивізації національних культур, їх самосприЯняття у якості власне національних. Чим яснравіае національно виражена культура народу, чим відкритіка світу, тим вона багатза і яиттєздатніпа - ца тезу віддавна обстоювали історики культури. Зона важлива для нас і сьогодні, коли серед частини професійних митців, дослідників природний і законний протест проти денаціоналізації набирає подекуди форми заперечення "чуясих" культур, коли претендуе на авторитетність думка про необхідність зберігати "чистоту кроаі" національної культури тощо - тобто заявляє про себе той самий ізоляціонізм, який завжди був свідченням внутрішньої слабкості, виявом комплек-

о

су меншовартості. .

В умовах, коли українська нація, інягі нації колишнього СРСР проходять складний шлях до державної незалежності, вступають у контакти з іншими суверенними державами на міжнародному рівні, напрацьований з недалекому минулому досвід їх взаємодії може бути корисним, а форми та напрямки колишньої співпраці - після відповідного аналізу Я оцінки - слугувати виробленню нової моделі контактів, народжуються. При цьому можна з упевненістю припустити, що в процесі суверенізації суб’єктів колишнього СРСР необхідність використання виправданих форм співробітництва відчуватиметься достатньо гостро, оскільки нематеріальне середовище духовної культури наЯменьї пристосоване до поділу та розмежування.

і поривання до спілкування у цій сфері змусять суспільство ще

і це раз звертатися до набутого досвіду. "

Відтак актуальним постає завдання переосмислення практики міжнаціональних культурних взаємин народів, об’єктивного вивчення їх традицій, форм і напрямків.

Ступінь дослідкеності тематики. Українсько-білоруські культурні взаємини 70-х рохів знайшли певне висвітлення в історичній літературі, однак відразу зауважимо, що оскільки ідеологія та психологія застоя супроводжувалися абсолютизацією досягнутих результатів у розв’язанні національного питання, утвердженням уявлень про безпроблемність національних відносин у країні, їх висвітлення в радянській історичній літературі 70-80-х років мало виключно компліментарний характер /слід самокритично визнати, цо й автором початок розробки даної теми також був освячений тезою про єдину радянську культуру/. Пізнання реального змісту не позбавлених протиріч.і проблем національно-культурних процесів.підмінялося, я* правило, однобічним підбором матеріалу, njo демонстрував дише позитивну динаміку їх різних аспектів. Істотні недоліки, притаманні висвітленню міжнаціональних культурних відносин у 70-і роки, значною мірою пояснювалися і застоєм у теоретико-концептуальній розробці національної проблематики: схоластичне теоретизування, повторення з роботи в роботу тих самих догматичних полохань без спроби розвинути їх на основі аналізу дійсних процесів були обов’язковими атрибутами досліджень у цій галузі. Такий підхід підкреслено настійливо впроваджувався у практику висвітлення культурних процесів з початку 70-х років, коли на ХХІУ з'їзді партії /1971 р,/ був зроблений висновок про народження нової історичної спільності - радянського нараду - чергової міфолсгємн імперської ідеології. Дослідження культурного праце-

було міцно пов'язане з політизаванимі та ідеологізованими істо-

іко-культурними нацтонально-дерзкавниш схемами.

Саме під цим кутом зору теоретичні сасади розвитку радянських

іціал і стичних культур, оскозк їх співробітника ь-ісвітлпвали

гспільствознавці в ряді робіт історихо-філссофського харзктеру, 12 з

даних у Москві , в Україні , в Білорусі . Визначальною їх рисою /ла наросталча риторика про монолітну єдність радянських народів розквіт їх культур, замовчування реальних проблем. При цьоиу зсь наведений авторами конкретно-історичний матеріал слугував эыентарем до основних положень партійних документів 70-х років ро "єдиний радянський народ", "збликешя і розквіт культур“ те нших ідеологічних витворів, які, потраяиЕпи до програмні« пар-ійних настанов, за дашка традицією набували у напій країні ха-актеру наукових істин, до кокзнїувштя яких, власно, і зводилися ункції суспільствознавців. .

Лукин В.А. Художественная ігультура зрелого социвлизцу»~ й.,

1977; Иовчуж И.Т., Ноган Л.М. Советская социалкетичесзая культура: исторический опыт и современные проблема.- У., 1979; Аршль-дов А.И. Взаимодействие и взаиыообогацениэ социалистических культур.- М. ,1980. . .

’ Духовний розквіт українського народу.- К., 1972; Кулияекко И.И. Укрепление интернационального единства советского обиества.-К., 1976; Сластенко Е.й. Интернациональный характер советской многонациональной культура.- К., 1979. .

* Братское сотрудничество Белорусской ССР с сопзныыи республика- ’ мн.- Мн.,1974; Головнев А.И. Интернациональное и национальное в развитии социалистической культуры.- і&.,1974; Головнев А.И., ¡¿здьнкков А. П. Сближение национальных культур в процессе хоиху-нистического строительства.- Мн,-» 1379.

Ці ознаки /відверта апологетика пануючої ідеології, некритичність, комонтат.рство, схематизм/ найбільш рельефно виявилися у роботах радянських суспільствознавців, присвячених партійно-державній національній політиці у сфері культури^.

. Дещо більший інтерес для дослідження проблеми українсько-білоруських культурних взаємин становлять окремі роботи істориків

2 _ о •

України та Білорусі , присвячені вивченню різних аспектів і напрямів культурних зв’язків цих республік з іншими народами СРСР. Побудовані на тих же теоретичних засадах, що й праці інїїкх суспільствознавців, вони, усупереч ідеологічній заанггжованості, містять значний конкретно-історичний матеріал.

У 70_80-х роках вийали також спеціальні роботи про розвиток зб’язкіе українського народу з народами СРСР в галузі літерату-

А Ореханов А.$. ХХІУ сьезд КПСС о дальнейшем развитии социалистической культуры в СССР,- М.,1974; Лукин Ю.А. Многогранная социалистическая культура: ХХУ сьезд КШС о главных направлениях культурной политики партии,- Ц.,1977; Лось В.Є. КПРС - організатор культурного співробітництва народІЕ СРСР у період будівництва комунізму.- K.,1977; КПРС - організатор братерського співробітництва народів СРСР,- K., 1932.

о

Шевченко I.A. Дружба братніх культур: Культурне співробітництво українського народу з братніми народами СРСР. I946-I95S.-K., 1971; Тетерук І.М. На крилах дружби: Ііро взаємозв’язки братніх культур.- К.,1973; ¿¿аковїйчук Î.Ü. Братерство і єднання культур.- K., 1981; Кузьминська О.Д. Культурне співробітництво Української PCP з братніми республіками.- K., 1988.

З ’¿арцелев C.B. К духовному расцвету і&.,1974; ііарцелев С.В. Художественная культура Белоруссии на современном этапе,- Мн., 1978.

І • 2.

ри , мистецтва . Містячи значний фактичний, матеріал щодо конкретних форм культурного співробітництва України з інтимі республіка-ка, передусім - з Росіта, всі ці дослідження акцентували увагу на спільності ідейних основ і методологічних принципів худозньої творчості, сконцентрованих у единому методі - соціалістичному реалізмі, зимугеиа вірність якому оціназалася авторами яз свідчення ідейної єдності національних культур та руху їх до "злиття".

Роботи подібної спрямованості виЯили в цзй період і в Білорусі:

яиолітления з тх культурних взаємин буяо препароване в дусі ідеї

' -з

про єдину радянську культуру". ■

Онрені аспекта досліджуваної проблема знайшли відображення а уззгалькззчіЯ праці про українсько-білоруські взаємини: Исторические корни дружба и едкнояпя украинского и белорусского народов Д., 1978/; Нерушимая дружба украинского и белорусского народов в период социализм /К. ,1978/. В основу структури роботи покладено хронологічно-тематичний принцип: в останньому розділі монографії, котрий ааспітлаа період "розвинутого соціалізм*, окремо розглядаються українсько-білоруські взаємозв’язки а галузі науки і куль-

Дітература дружби та єднання.-К.,1972; ПригодіЯ М.І. Всесовзна консолідація літератур.-К.,1972; Взаємозбагачення і зближення літератур народів СРСР.'- К. ,1977.

О

Передерій В.і. Велична гармонія:/Про інтернаціональне і національне б радянському мистецтві/. -К.,1974; Взаємозбагачення і зближення українського мистецтва з мистецтвом братніх радянських народів.-К. ,1977; Стзниаевский В.А. Братство театральних культур,- К.,І982. '

з

Перкин Н.С. Национальное и интернациональное в литературе.-І5н., 1971; 2ук В.И. Нацшшальныя традьщні і- працзс інтернацмоналіза-цні у белзрусяам мастацтвз.-Зесці АН БССР.-1990.-53.-С.73-00.

■ 8‘ . ■ турн ях ілюстрація нвухвлымго розквіту і зближення української

та білоруської культур. •

Особливий іитерзс для дослідження українсько-білоруських культурних взаємин становлять роботи, присвячені вивчення двосторонніх зв'язків України та Білорусі в сфері культури. Найпомітніший доробок з цієї проблеми маоть українські та білоруські літературознавці. Численні розвідки про літературні взазмяни двох народів виконали Е.Л.Мартинова, С.А.Крижанівський, Д.І.Ліщенко з Україні*, М.Р.Ларчекко, В.П.Рагойаа, Т.В.Кобргяцька - в 5ілору-р

сі . Особливо ціиняия для вивчення періоду, шо досліджується, S

З 4

робота Д.П.Бондар та П.П.Охрімекка . Деяку фактологічну базу для

вавчгкйя українсько-білоруських взаємозв'язків у сфзрі театрально. ■ g

го мистецтва містять роботи театрознавців України та Відору-

Лартинога S.M. Із спостерєхгнь над білорусько-українським псе-

• їячшпі взатеоперекладом //Радянське літературознавство.-1972.-ЇІ2.-С.70-79; Крижащвськкй С.А. Білорусь ги иоя, Білорусь... //Радянське літературознавство..-1979.-?І.-С.34-40; Ліщенко Д,І.

’ Дружба літератур - дружба кародів/Дкраїнськз слов'янознавство.

- Львів.- Вщі.9.- С-В9-93.

2 ' ' ' 1 Ларчгнна Ы.Р. Ядаанне' братніх літаратур.-Лн.,1974; Кабрзіїцкая

Т.В., РагоЯпа В.її. Карані дружба.- tin., 1976.

З ■

‘ Бондар Л.П. Українсько-білоруські літературні взаємини. 19651975 pp.- К.,1977. . ,

А . ■ ’

Ахрыменка П.П. Іетааіс братзрства /Аб беларуска-ухраінсхіх фальклорш«, літературніше і тэатральнах сувязях/,-'^н. ,1973.

5

Голдобін В. Дружба народів - дружба культур// Український театр. -1972.-ЇЗ.-С.4-12; Єльченхо Ю. Підсумки фестивалю драматургії народів СРСР на сцені театрів України/АкраїнськиЯ театр.-1973. -ЇЗ.-С,3-8; Богдапевський 33. Уроки оглядів// Український театр. -1976.- Jo.- С.13-19 те ін.

сі1. З текоп напого дослідввкшг безпосередньо стягується робота Л.А.КотихсвоІ^. '

Заслуговує на увагу українська варуй іяіа історшша література та історико-публіцистичні роботи. З точки зору досліджуваної теми цінність становлять праці та розвідки, в яких розглядається партійно-державна політика 70-х років у сфері вігаяціоиальнкх культурних взаємин, розвитку української культури та и контактів. Не позбавлені часон полемічного запалу, вони загвлоя об’вктягяо висвітлюють реальні процеси тогочасної дійсності. Де "Історія Комуністичної партії України" І.ІІайстреяяа , "Гргні культура"

І.Геля /літературний псевдонім - Степан Гоззрдя/*,. прсця С.Чзр-

• 5 ягя .

ПевняЯ інтерес для адекватної сцікхи нвцісналька-кудьтурзсг процесів 70-х років становлять статті цього періоду, надруковані в ¡україномовному »уркалі "Сучасність" и.Пэсгоп8н, І.Кеголііцсїг,

* Лаушук С.С. Сучасная беларуская драматургія.- tel., 2977; Сахар С. На пульсе хызця*- ifei., 1979; Сабазвшскій А. У адзпггЯ тэатральнай сям* і // Ыастзцтва Беларусь- IS83.~ 5I<- С. 4-12.

П . '

Котикова Л.А. Деятельность КокмунхстЕческей партия по разяятга сотрудничества народов СССР в области худозествевяой культури: /На материалах Украинской и Белоруссской ССР, 1962-1975 гг./. Автореф. дис. ... канд. ист. наук. -К., 1980.

“ Майстренко І. Історія Комуністичної партії України.- Ивнхен,

1979.

4.Говерля Степан. Грані культури.* Лондон, 1974.

^ Чорній С. Український театр і драматургія.- Ионхен - Ньо-Зорк,

1980.

Б.Кравпів^.

Таким чином, окремі аспекти взаємозв'язків України і Білорусі в сфері художньої культури в 70-і роки знайшли відображення в ряді публікацій істориків, в роботах літературознавців то театрознавців, в розвідках зарубіжної україністики, однак предметом спеціального історичного дослідження вони не стали.

Переважна більшість новітніх досліджень з питань розвитку української та білоруської культури взагалі обходить проблему взаємозв’язків. Очевидно, це можна розглядати як своєрідну реакцію на попереднє насаджування інтернаціональних сюжетів і заборону національних, а також як вислід певної розгубленості дослідників, які з руйнуванням імперії втратили чіткі ідеологічні настанови . щодо висвітлення взаємозв’язків культур і опинилися у стані орі-ентаційної невизначеності. Відтак в необхідність у сучасному прочитанні досліджуваної проблеми з урахуванням певної наукової цінності нагромадженого й систематизованого у 70-80-і роки матеріалу та нових підходів і оцінок.

Основу джерельної бази дисертації склали архівні документи, . опубліковані директивно-партійні матеріали, періодична преса.

Важливим джерелом стали документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України ЛЩАВО України/, які віддзеркалюють діяльність Ради Міністрів /ф.337/, Міністерства культури, Головного управління театрів і музичних закладів,

* Прокоп М. ХХІУ з’їзд КПРС і національне питання // Сучасність.-I97I.Jf6.-C.00-93; Прскоп М. СРСР напередодні 50-ліття //Сучасність.-1972. -16.-С.Юа-119; Кошелівець І. З приводу УП з’їзду письменників УкраГни//Сучасність.-1976.-*7-8.-С.52-55; Кравців

5. З новообраних магістраль - на старі рейки // Сучасність.-. 1971.- *7-8.- С.54-65.

репзртуаряо-рздакцгйног азлзгіг з питань драматургії /ф. 5126/.

Значний за обсягом матеріал було залучена до аналізу з фсидів центральних днркайних архізіа громадських об’єднань /ЦЯАГО/ Ухрат-ни та Білорусі, зокрема, фондів ЦК КПУ тв ЦК КГЕ,

Основну Я найаягоміау часї'йну з:«а?лстан;:х архійкі« матеріалів становлять документи центральних дзряавйкя архізіз-уузеїв літератур» тз мхстецтва /ЦДАШ/ України і Білорусі. З їхніх зібрань були використані матеріали про діяльність творчих спілок, окремих діячів культури, гроьгадськйх тгорчкк організацій, установ культури, що дгаль достатньо погку кар гану змісту та фора ухраіксько-білоруських взакйозв’язкіз у 70-і рокв. .

До джерельної бази дисертації увійяли опубліковані директивні партійні документа з питань розвитку культура та аігяаціональнжс культурна за’дзкіз у 70-і роки. Використані такоз періодичні видати того часу; матеріали 9 газет і 22 журналів, що видавалася в г&сззг» Україні та Білорусі, публікації українського зарубізяо-го журналу Сучасність". До роботи залучені матеріали статистичних та довідникових видань з,питань культура.

One, кз думку автора, в розпорядазнні дослідника українсько-білоруських культурних взаємин 70-х років в необхідний комплекс джерел для всебічного висвітлення обраної теми.

¡Лата дослідження полягає у тому, щоб у контексті суспільно-політичної ситуації в СРС? у 70-і роки об’єктивно показати.складність і суперечливість процесу взаємодії української і білоруської культур у царині літератури і театру, розкрити значення здійснюваних контактів для бодай обмеженого збереження яаціак&льного характеру взаємодіючих культур і водночас виявити далекосяжні негативні наслідки коаанднз-адніністративного стиля керівництва розвитком культури. Для досягнення ПОСТЗВЛОЯОІ мети необхідно 2У2І-дотя такт ззздання:

12. . .

- розглянути зміст партійко-дерюївної національно! політики в СРСР у сфері культур* і її вплив на хараггар та динаміку міжнаціональних культурших зв'язків;

- проаналізувати форм співробітництва української та білоруської літератур, визначити радь особистих творчих контактів, спілок письменників, громадсько-культурних акцій тощо;

- з'ясувати причини деформації літературної творчості, збід-неяія взаємозв'язків української та білоруської літератур, втрати ними притаманних національним літературам функцій;

- узагальнити форми театральних взаємин, показати вплив на їх інтенсивність культурної політики громадських, державних та партійних органів;

- дати наукову оцінку значеодо культурних взаємозв'язків у об'єктивізації національних культур, усвідомленні ними своєї окре-міиності і водночас у збагаченні їх інонаціональним художнім досвідом, розвитку їх загальнолюдських основ.

Теоретична та тактична значимість дисеотапії полягав- у формуванні нових підходів до оцінки взаємозв'язків національних культур: вони' оцінюються автором не лише у традиційному плані - ях засіб взаємозбагачення, але Я, виходячи з конкретних умов їх функціонування, як можливість збереження взавмодівчши культурами своєї національної неповторності, охремівиоеті. Матеріали дисертації можуть бути використані у подальшій розробці історії міжнаціональних культурних взаємин, зокрема, міжслов'янських, для читання курсів та спецкурсів з цяхіфоблем у вузах. Результати дослідження можуть бути корисними у справі розвитку культурних контактів України з і ними державами в умовах набуття ними суверенітету.

Наукова новизна ргеетагаії полягав в тому, ар в ній досліджується актуальна проблема, яка щв не одержала належного висвітленая в історичній літературі. Автором робиться спроба з об'єктивно

' п- : наукової точки зору, вільної від ідеологічних схем та догматів, висвітлити складний і суперечливий процес культурного співробітництва українського і білоруського народів у 70-і роки - період, мало досліджений в сучасній історичній науці. По-новому аналізув-ться партійно-державна національна політика в сфері культури, яка, на відміну від укоріненого в радянській історичній науці погляду, кваліфікується в дисертації як політика заборон, відчуження націй від власної культури, насильницької асиміляції, культивації національного нігілізму. Доведено, що декларовані і впроваджувані в суспільну свідомість гасла розвитку і зближення національних культур в дійсності камуфлювали їх нівелювання, прирікали на малоорн-гінальність і пасивну роль у духовній взаємодії. Автор розглядав українсько-білоруські взаємини 70-х років у сфері літератури і театру як спробу змагань національних культур за збереження езові окреміаності та протистояння навальній русифікації і знеособлення.

Рівень реалізадіт. апробація і ггублікапія результатів дослідження. Зміст і результати дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу історії культур» українського народу Інституту історії України НАН України, наукових конференціях та симпозіумах: "Молодь і актуальні проблеми історичної науки" /Київ, 1990/; "Т.Г.Шевченко і. українська національна культура" Дьвів, 1990/ та іняих, основні положення дисертації відображені в 16 публікаціях автора, впроваджуються ним у викладацьку практику на історичному факультеті Полтавського педагогічного інституту.

За струкгтвоа дисептааія складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних даереа і літератури. Загальний обсяг тексту дослідження - 180 с., списку використаних джерел і літератури - 20 с., таблиць - 3 с.

У зступі обгрунтована актуальність дослідження, визначені йото предмет, хронологічні межі, сформульовані мета та завдання, роз-

.. 14. .

глянути історіографія проблеми, проаналізовані джерела, вказано яа наукову новизну і_ ярак'їкчкз знгче.-іня дисертації. . _

У первому розділі - "Партійно-дерказна національна політика в • сфері культура" - охарзктерйзоэана система керівництварозвитком цізнаггхснаііьнгх культурних зв’язків у 70-і роки, викладені прянім- ' пя партіГшо-дгртазиої псяіттага у цій, сфері, висиачаииЯ її вплив ка . взаймяни української й білоруської зсудозніх культур. Серед, функціональних ознак пасггЗно^а керівництва азттор виокремлвг 8 ілюструє фактзян о практшш уграїжьхо-білоруськкх контагзів такі: айсолв-тизаша класових пріавагетів у творчому процзсі, нівелявакня надіо-нальнкх ссобішзсстей під гаслами "інтернаціоналізації" та "зляїтя"» загсстраюія аювяж проблем у республіках, иасадхеяіія псмітзийх за-ходів-»скмеєяіе, поглгйьаісг демонструвати "нейуйзлий розквіт* національних культур.

, Початок нового етацу в ваціонздьніВ політиці в СРСР поклав ХХІУ з*ізд КПРС /1971 р./, яккЯ зробиг гироко розпропагований висновок про виформування нової історична! спільності - радянського народу. У подальшій практиці, партійно-державного керівництва культурой це проголошення трансфо раувалося у ніпеля вашій національних особливостей, "злиття" надій та культур і .їх насильницьку русифікації). Свій внесок в ідеологічне обгрунтування політики асиміляції національних культур зробили з'їзди та пленуми ЦК компартія України й Білорусі, чисельні партійні постанозк, зміст яких аналізується в дисертації. Автор зауважує, яр спільними їх ознаками були догматизм у вживанні ленінських та пізніша партійних штампів, демагогія і термінологічне хонгвпваняя. . - • -

Стиль тотального втручання партійно-державних інститутів у сфери, наймсна пристосовані до подібних методів організації і керівництва, наочно ілюструється автором дисертації різноманітними фактами національно-культурного життя України та Білорусі 70-х роггів.

До найпомітніше: з них ігсзвна віднести прядупекня другої хвилі українського дисидентського руху, представленого переважно діячами національної культури /1972 р./, різке засудаення книги П.С.Шелес-та "Україно напа Радянська" та пов’язані з ним безпрецедентні гоніння на партійного лідера такого високого рівня /1973 р./, "епоха иаланчукізму" як період нищівних руйнацій в українській національній культурі /1372-1979 рр./ тощо.

Суворий партійний контроль за діяльністю творчої інтелігенції був одним з головних ідеологічних завдань і в діях ЦК КПБ. Про це свідчили факти переслідування білоруських літераторів за підхід . від постулатів ссцрзалізму /в "очорненні радянської дійсності" звинувачувалися В.Бккоп, В.Ксзько, І.Кзлег. та іизі/, різне зпугспім сфери фуглціонупаїкія білоруської пост 'на території ВРСР - тах звана "тиха контрбілорусмзація" та іпаі. '

З аналізу партійно-державної націскальпої політики у сфзрі гуль-тури з досліджуваний період автор роботі такі яясповгя:

- боротьба з національними елементами гальмувала поступалькгі! дух національних культур до зідгргтссті Я аераЯиятяввветі;.

- парадом культурної політики цього періоду полягав у тсїг?, що декларупчи "взаємозбагачення та злиття* каціональгшх культур, докладаючи зусиль до форсованого впровадження цієї тези у прахтя-ху їх взаємин, владні структури гальмували реальне взаємозбагачення, позбавляпчи контактуючі культури внутрівньої опірності, відносно ї несумісності, національної окремігаюсті; -

- усупереч спробам регламентації цього процесу партійно-деркав-на політика не могла перешкодити його плкнові.

У другому розділі дисертації - "Українсько-білоруські літературні зв’язки" - досліджуються форми взаємодії, тр характеризують культурне співробітництво на різних його рівнях: творчому, організаційно-творчому та громадсько-культурному.

До проблематики першого рівня автор відносить спільність творчого простору літераторів, їх особисті контакти, близькість тематичної спрямованості художніх творів, взаємне освоєння інонаціональних сюжетів. В дисертації характеризуються творчі доробки українських та білоруських літераторів, в яких виявилися спільність історичних доль народів, близькість оцінок і уявлень.

Предметом розгляду виступав в дослідженні співробітництво спілок письменників України й Білорусі, що ілюструє Його другий, організаційно-творчий рівень. Автор зазначає, то командно-бюрократична система використовувала творчі спілки як слухняного посередника у керівництві літературним процесом. Ця роль спілок вела до формалізації міжнаціональних літературних контактів, але навіть в умовах творчої несвободи реалії літературного життя обумовлювали необхідність контактів письменницьких організацій: об’єктивно діяльність СП України і Білорусі сприяла їх взаємному збагаченню організаційно-творчим досвідом.

Охарактеризувавши взаємні переклади, нові їх форми як один з найпереконливіших виявів плідності й глибини українсько-білоруських літературних контактів, дисертант разом г тим зосереджує увагу на недоліках цього різновиду зв'язків: штучному обмеженні кола осіб, шо представляли українську й білоруську літератури за межами республік, тенденційності літературно-художньої критики, відсутності науково обгрунтованої перекладацької політики.

Громадсько-культурний - третій - рівень функціонування українсько-білоруських літературних взаємозв’язків розкривається на прикладі таких масових акцій як дні, тижні та декади, свята національних літератур, ювілеї митців. .

Поряд з фактами формалізму, слідування спрощеній схемі міжнаціональних культурних контактів у розділі наведено переконливі аргументи для висновку про глибинні основи, закономірність і виутргш-

ній дянаміза українськс-білоруськях літературних зв’язків, Зреятоя, теє.у 70-і роки саме літератори вийшли до проблем, які суспільство ще мало розв’язувати у. наступні десятиріччя.

Третій розділ дисертації присвячено українсько-білоруським взаємозв'язкам у сфері театрального мистецтва. Автор характеризує ' розвиток драматургії України і Білорусі у 70-і поки. Відзначається, пїз авангардну роль у висоленому загалі відігравала в той час білоруська драматургія, представлена тзорчістя А.ііакаЯонка, Л.Мату-козськсго, О.Петразясвйча; поясняються причин:! відставання в цьому жанрі українських митців; робиться висновок^ цо стан розвитку як білоруської, так і української драматургії зідображаз складнощі .історичного періоду. Звідси - згладаеність конфліктів, переважання розважальних мотивів і, зреіетои, помітна втрата театрами соціальної-активності. ' ‘

У розділі аналізуються форми інформаційно-пропагандистської роботи, якою займалися репертуарно-редакційні колегії міністерств культура України та Білорусі- Розглядаються такі форми творчих контактів, як фестивалі, обмінні гастролі; містяться аналіз репер-

з

туару театрів, наводиться складена автором таблиця репрезентованого театрами України гастрольного репертуару,, ілюструється нова форма гастрольної діяльності - робота міжреспубліканського театру "Дружба", розкркзаяться причини деформації репертуарної політики та недоліки з організації гастролей .у контексті соціокуяьтуриої ' ситуації в країні. • .

Загалом, підсумовуючи взаємодій театральних культур Україна і Білорусі у 70-і роки, звтор підкреслює намагання театрів сповна використати свої можливості для пропаганди національного мистецтва усупереч негативним тенденціям суспільного життя.

У "Висновках" містяться основні підсумки дисертації.

Особистий внесок дисертанта у розробку досліджуваної проблеми

полягає у новому підході до аналізу й оцінки українсько-білоруських культурних зв’язків у 70-і роки XX от., у прагненні автора відійти від усталених в недалекому минулому одномірних суджень, наблизитись до зваженої, науково об'єктивної характеристики неоднозначних наслідків взаємодії національних культур. З ціегв метоа ким були залучені нові, раніше невідомі джерела, документальний, фактичний та статистичний матеріал. -

Особистий внесок автора у розробку наукових результатів, що виносяться на захист, акумулюється в таких полоненнях та висновках:

- українсько-білоруські взаємозв’язки у сфері художньої культури у 70-і роки XX ст. здійснювалася в.умовах відсутності необхідних для повноцінної взаємодії чинників: розвиненої національної державності із збоязксованов культурною лолітякоа, Національної виразності контактуючих культур, свободи творчості;

- реалії духовного життя суспільства в цей період позначилися уніфікаціє® національних культур України та Білорусі, їх одоржав-лєнням, лімітовааіств рамхами панувчої ідеології та методом соціалістичного реалізму, покликаними прискорити процес створення єдиної багатонаціональної культури радянського народу, ¡цо означало на практиці насадження російської культури серед інших народів;

V ’ " ’

- усупереч названим чинникам, що робили культурні взаємини України й Білорусі збідненими, часом неповноцінними, об’єктивний процес тяжіння національних культур до відкритості, спілкування, взаємозбагачення здійснпзався і в ці роки у різноманітних формах, на різних рівнях, з різним ступенем ефективності;

- взаємозв'язки української та білоруської художніх культур -об’єктивно сприяли усвідомлення ними своєї національної унікально- — сті принаймні на рівні зовнішніх ознак, сприяли появі відчуття реального масятабу, порівняльно” міри розвитку контактуючих культур і тим самим унеможливлювали остаточне розчкквдая національних

ознак взаємодіючих суб’еятіз, зберігали ту міру національного, яка невдовзі посяугиаа основою для започаткованого в наступне десятиріччя процесу духогного відродження. •

Методологічними засадами дослідження виступили положення про діалектичний гзасмозп’язо” явищ у суспільстві, ідеї національного відродження, поєднання й гармонізації загальнолюдського та національного. Дисєртгшт користувався иетодаии поріокялько-істор:га;ого 8 СпСТСлНого аналізу подій і явип}, а також проблемно-хронологічний кзтодои, ио дозволило зтачкти українсько-білоруські зз’яеки у визначених часових межах, на фон; суспільно-політичного якття країни. Аналіз конкретно-історичного матеріалу здійснювався на основі принципів об’єктязності та історизму.

Підсумкові ВИСНОВКИ. Ср ЕІЇІЬТИВСЗ?Ь з наукового дослідження, сфсрнульосані- автороц у такий спосіб: "

- розвиток української та білоруської культур у 70-і роки, їх

взаємозв'язки буди суворо регламентовані тоталітарний систекоа. Заткснуті партійними настановами та ідеологічними догмами маціо-нальні культур» і їх тзорці гмуягні булк ретельно гмаснувагн визначені для ніж функції: грати роль діЯоеого психологічного вар-котила для асиміляції і присипання національної свідомості, бу?я засобом фальсифікації буття суспільства. Яорсткону планування піддавалися міжнаціональні культурні зв’язки, пануачин був не горизонтальний їх тип, а той, що диктувався "зиерху" і заскнів на рівні 40-50-х років, фукхціокуачи у відведених йому межах і встановлених формах; ~

- констатуючи як незаперечне явізце обмеженість і дєфорааців

• взаємозв’язків української і білоруської культур у 70-і роки, обумовлені стагнаційними проявами в житті суспільства, слід, одна^, визнати, 150 поки були ігеспроиояні повніств зупинити об’сктигнгЗ процес їх взаємовпливу і взаємозбагачення. Усупереч існупанет

. 20. , . в національно-культурній сфері, як і на інших теренах хиття суспільства, подвійної моралі, що сполучала проголошення розквіту національних культур з їх фактичний занепадом, взаємозбагачення

з унеможливленням його повнокровного здійснення, культурні зв'язки того часу означені широтою контактного простору і об'єктивно сприяли усвідомленню взаємодіючими національними культурами своєї окреміиності та унікальності.

Таким чином, усупереч реальним цілям тоталітарної системи звести розмаїття та своєрідність національних культур до уніфіковано:, одержавленої,позбавленої найменших проявів справжнього національного духу "культури єдиного радянського народу", здійснювані в 70-і розги контакти української та білоруської культур слугували ,збереженню ними своєї автентичності і, водночас, збагаченню кралями зразками інонаціональних культурах надбань.

. 2. СІМ00К опублікованих наукових праць.-.

. Основні положення дисертації викладені автором в 15 опублікованих роботах, пріоритетними оеред яких в: .

1. Деякі питання українсько-білоруського культурного співробітництва /І97І-І975 рр./ // Укр.іет.ж-л.- 1984.- #1,- 0,5 арк.

2. Партійно-державна політика в сфері культури в 70-і роки

/на прикладі України та Білорусі/ // Україна XX століття: культура, ідеологія, політика. 36. статей.- К.,19931- 0,8 арк.

3. Гальмівний механізм .у сфері міжнаціональних культурних взаємин 70-х рр. /на матеріалі українсько-білоруських зв’язків/ // Молодь і актуальні проблеми істеричної неуки. Тези У суспільно-політичних читань.- К.,1990.- 0,2 арк.

4. Т.Г.Шевченко і українсько-білоруські культурні взаємовідносини // Матеріали наук, симпозіуму "Т.Г.Шевченко і українська національна культура".- Львів, 1990.- 0,2 арк. /у сяівавт./

' SUM M A R Y

T.P.Deaidenko. икгаг.ізп-ЗуеІогизз ties in the sphere of art in the seventies of the twentieth century. Thesis is 'one for a scientific decree of a Candidate of Historical Sciences. Speciality 07.00.02 - Ukraine History, History of Ukraine Institute, National Acadeay of Зсіопсез of Ukraine, Kyyiv, 1994.

Ukranian-Буеloruss cultures interactions in the sphere of literature and theatre are investigated, ^arty and government policy in terms of national cultures contacts, their forni3 and effectiveness are bein^ analysed. It is proved that declared and introduced into public consciousness зіочапз of national cultures blossoming and rapprochement'hid their leveling. Ukrainian-Byeloruss contacts of.’ seventies are believed to be теапз of selfidentification of national cultures. ’

АННОТАЦИЯ Демиденко Т.П. Украинско-белорусские связи в сфере художественной культуры в 70-е годы’XX з. Диссертация /рукопись/ на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02

- история .Украины, Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 1994.

Исследуется взаимодействие украинской и белорусской культур в сфере литературы и театра. Анализируется партийно-государственная культурная политика, формы»и эффективность взаимодействия национальных культур. Доказано, что декларируемые и внедряемые в общественное сознание лозунги расцвета и сближения культур в действительности камуфлировали их нивелирование. Украинско-белорусские контакты 70-х годов в сфере литературы и театра рассматриваются к^к средство самоидентификации национальных культур. • .

Ключові - слова:

Взаємодія української та білоруської художніх культур, гіівєлюе&ння національних культур, взаємозбагачення, самоідентифікація.