автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Внутрижанровая типология и эволюция трагедии в украинской драматургии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Внутрижанровая типология и эволюция трагедии в украинской драматургии"

АКАДЫЯЛ НАУК УКРАШ РГО ОДшСТИТУТ ЛТТЕРАТУРИ i ген! Т.Г.ЯЕВЧГЛЖА

; ¡ i.-.--! lia правах рукопису

Ш1ХАЙЛКН 1ГОР ЖЕСЩДОВИЧ

ВНУТИШНЬОЕАНРОВА ТИПШЮГШ ТА ЕВОЛЩШ ТРАГЕДП В yiCPAÏHCbKIit ДРАМАТУРГИ /1917 - 1987 pokíb/

10.ОХ.02 - УкраКнська л¡торатура

Автореферат дасартаяН на здобуття наукового ступаня доктора ф1лолог1чних наук

Шв - 1993

Робота виконана на кафодр! 1стор11 украхнсько! * л!тератури Харк1воького доряавного ун1вврситету

0№1''1н1 опоиенти - доктор ф1лолог!чних наук,

про^осор Крижан1вський С.А.5

- доктор ф1лолог1чнпх наук, професор Наенко М.К.;

- доктор ф!лолог!чних наук, профеоор Клочек Г.Д.

Пров1дна орган!зац1я - ¿н1пропетровський дорл'лпний ун!верситет

Захист в!дбудеться 1Я93 року

о год. на зас1дани1 спеи!ал$зовано1 ради по захисту дисертац!й на здобуття наукового ступвня доктора ф}лоло-Пчних наук /Д 016.35.01/ при 1нститут1 л1твратуря 1м, ТЛ'.Шевчвнка АН УкраТни за адресом: 252001, КиТв-1, ' вул. Груиевського, 4.

5 ди,сертац1ею мохна ознайомитпсь у б!бл1отец1

1нституту л!тератури 1м. Т.Г.Шевчвнка АН Укра1ни

? *

Автореферат роэЬлапий "Й" йЫашЛ- 1993 року

Учений секретар спв1пал13овано'1 ради кандидат ф1лолог1чншс наук

ЗЛГАЛЫ1А. ХАРАКТЕРИСТИКА РОЕОТИ

Стан Е02Е2ЙК2 теми 2°£21М§!11!й- Л1те-

ратурознавство завзди з великою увагою ставиться до тих категор!й I понять, як1 дозволяють певним чином згрупувати факти, узагаль-нити матер¡ал, знайти шляхи до б!льш точного й глибокого анал1зу л1тературного процесу. Саш тому в останн1 роки пом!тно пожвавило-ся вивчення як теоретичних проблем, так I (сторг! розвитку певних жанрових утворень. Серед досить численних праць, присвячених проблемам епосу та л!рики, досл!дження драми литаються все а. ен¡зо-дичними япищам в розвитку ф!лолог!чно! науки на Укради.

Нов1тня л1тературна ситуац!я вщзначаеться посиленням штере-су до естетично! категорП траНчного, пов"яэаного з осягненням правди про !сторичний шлях укра!нського народу в!д давнини до су-часност!, з усв!домленнш траг!зму його буття за радянського часу. Усе це спонукае до вид!лення на терен! укра!нсько! драми жаяру трагедИ 1 його пильного вивчення, тим паче, що представлений б¡н творами ряду видатних письменниюв.

На жаль, ца значне л!торатурне явище, нагромаджений у ньому художнШ доев 1д, актуальн!сть котрого сьогодн! ц!лком очевидна, до цього часу не стали предметом ст!йких 1нтерес!в нашого лгтературо-знавства, Таким чином, виникае гостра необх1дн!сть у досл1дкенн1, яке 0 синтезувало надбання украГнсько! драми в цьому канр!.

Мета й завдання доелгпження. Головна мета роботи - осягнути досв!д укра!нсько! драми в жанр! трагедЯ на фон! св1тового л!те-ратурного процесу, переважно XIX - XX стол¡ть, охарактеризувати головн! внутр!шньожанров! типи трагедП та вшЫтлити !хню ¡сторич-ну еволюцт. Для зд!йснення ц!еГ мети розв"язано так! попередн! завдання: розглянуто (сторичн! модиф1кац1! жанру трагедН в св1то-вШ драматург!! I на основ! 1х анал1зу створено загальну теоретич-ну модель жанру; розкрито паратрагед!Ен! фольклорн! та л1тературн! оснопи жанру в нашональному мистентв1 та поступове нагромадкеиня худоянього досв!ду освоения трагедП в ¡стор!! укра!нсько! дрлга-тургН XIX - початку XX стол!ть; розроблено конпепи!ю пнутр1шньо-жянропо! типологН трагед!1 в укра!нсытЧ драматург!!. Г<д11».снення головно! мети передбачало виконання по й таких завпань: уточнения наукових уяплень про л!тературний пронес радянськл! епах;т ?? сн1тл! нових 1стори<ших даиих; повернечня в л!теоптурнпй пг>он«зс I науке ну

рваб1л1тад1и несправедливо забутих, виключених з художньо! пам"ят! TDopfa укра!нських письменник1в, причому не т!льки автор!в, репре-сованих у 1930-гтi, але й переел!дуваних у I960 - VO-тf роки; а такок нову 1нтерпретац!ю оф!ц!йно допущених f ран!ше в 1стор!ю ук-pafHCbKoi драматург!! твор1в, засновану на npiopfTeTi загальнолюд-ських цЬшостей над класовими.

Методология i методи досл^дження. Бивчення будь-якого жанру могливе лште при поелтдовному застосуванн! метод1в 1ндукц!1 та де-душШ, як! передбачають рух спочатку в!д окремого до загального /вin окремих твор1в, написаних у xanpi трагедН, до вироблення за-гальнотеоретично! жанрово! модел1/, а пот!м в!д загального до конкретного /спираючись на загальну теоретичну модель, зарахування до жанру нових твор !в i створешш таким шляхом IcTopi I жанру/. Поруч з цим автор використав, як ч1лышй, методолог!чний принцип (сто-ри'зму, розглядаючи л!тературний процес у зв"язку з конкретною coil (ально-пол1тичною ситуац}ею в кра1н!, яка безпосерадньо впливала на формування л1тературно! атмосфера, розкриваючи взаемод!ю тра-диц!й i новаторства, йанровий анал!з пэредбачав передуем вид!лен-ня в художньому 'твор1 жанротворчих компонент¡в, якими е предмет воображения, концепц!я траг!чного, художнШ конфл(кт, траг!чний герой, в!дтворення загального стану св!ту. Менте уваги ярид!лено анал!зу композиц!!,- часово-просторов!й орган1зацН л1тературннх TBoptB, особливостям мовлення геро!в.

Наукова новизна дисертацН полягае в тому, що в н)й уперше в укра!нському л!тературознавств1 створена 1стор!я жанру трагедП в укра!нськ!й драматург!I 1917 - I9P7 рок!в, розроблено концепц1ю його внутрЫньожанрово! типологП та подано еволюц!ю внутр1шньо-жанрових тип(в. Упергае в укра!нському л!тературознавств1 проведене досл!дження 1сторичних 1.'.одиф1кац!й жанру трагедП в1д античност! до театру абсурду, запропоновано обгрунтований опис теоретично! моделt жанру, розкрито паратрагвд!йн( сЬэлькдорн! та л!тературн! джерела жанру трагедН та дана картина його розвитку в!д зароджан-ня украТнсько! драми до початк!в радянсько! л!тератури на Укра1н!. Наукова новизна вгдзначас також !нтерпретац!ю конкретних л!тера-турних творiв украГнсько! драматург!1, а також тлумачекня 1оторико-л!тературного процесу в ц!лому.

Практична ¡ЦтЦсть дисертац!Йного досл!дження полягае в тому, що його основн! матер¡али можуть бути використан! для перегляду /чя is створення/ iсторiI укра!нсько1 драматург!! I в ц!лому л!те-ратури, . Матер! али дноертацН можуть бути покладен! в основу

видавничо! роботи: упорядкування та коментування персональних та антолотчних зб^рнтив. Науксш здобутки дисертацП можуть бути використан) при викладанн! !стор!! украгнсько! лгтератури у вузах та середн!х навчальних закладах. За иатерталами дисертацП можуть бутя складен! программ наукових семшаргв I спецкурсов, П положения можуть бути використаш в курс! лекшй з 1стор11 укра!нсько! л!тератури при висв!тлешп процеЫв розвитку драматурги I вгдпо-в!дних персоналий драматурга, а також при створемп в!дпов1дних учбових пос!бник1в.

Апробадш аисертацЦ здШснювалася в публ1кац!ях наукових праць автора, у його публ^чних вистулах на наукових конференц1ях, у викладацькШ та пропагаидистськШ робот!.

Проблемам жанру трагедИ присвячена монография автора "Жанр трагедП в укра1нсък!й радянсъшй драматурги" /X., 19£Э. - 152 е./. 0крем1 аспекта 1сторико-л1тературноГ концепцП у зв"язку з анал1-зом п"еси О.КорнШчука "Загибель ескадрл" викладен( в пособнику "Вивчення гворчост! Олександра Корн1йчука в школ!" /К., 19?9. -144 е./. В окрешх статтях проаналхзовано з погляду жанрово! спе-циф!ки драматург1чний доробок М.Кулша, С.Голован)вського, К.Щербака, 1.Кочерги, Я.Мамонтова.

Основн) положения досл!дження пов{домлялися в допов1дях на наукових конференц!ях 'Ч.К.Карпенко-Карий - драматург, актор, громадський д!яч" /К1ровоград, 19Р5/Г "Творча спадщина О.О.Потеб- • н( I сучасна ф1лолог!чна наука" /Харк1в, 1985/, "Украпюъка радян-ська л!тература 20 - 30-х рок1в: проблем! досл1дження" /Днтропет-ровськ, 1990/, конференцП, присвячено! 150-р1ччю в!д дня народ-ження М.Л.Кропивницького /К1ровоград, 1990/, м!жнародн(й конферен-ц11 "Роб1тничгий клас 1 национально питания" /Харк!в, 1991/. За ма-тер!алами дисертацШного досл!дження автор читав спецкурс для студент (в- ф!лолог1чного факультету свого вузу, в1в науковий семинар.

Структур а2£§21§У11 визначаеться П кетою I завданнями. Пра-ця складаетьоя з вступу, чотирьох роздШв, висновк1в I б1бл1о-графН.

ЗМ1СТ РОЕОТИ

У вступ! охарактеризовано стан розробки I обгрунтовано акту-альн1сть обрано! тега, сформульовано мету I завдан!« досл!дження, його методолог)ю 1 методи, розкрито наукову новизну i практичну ц1нн(сть, вказано на апробашю дисертацП.

Метою першого розд1лу, названого "]сторич{П етапи розвитку lEareaii -та загалъна теоретична м°а§ль жанру" , е вивчення особли-востей трагед П. в piaunx художпх стилях! вироблення на ц!й основ! теоретичних уявлень про жанр. Автор виходив з того, що укра-1нська лгтература належить до типу св!тово! л!терат.ури, новий пе-р!од у яких почався пор!вняно недавно. Насл!дком цього було включения певно! Л1тератури у вже !снуючу систем художнього мислення з усталеними стилями й напрямками. Якийсь час така л!тература переживала етап адаптацН в уже сформованШ систем! ц1нностей, аж поки, розвиваючись i зростаючи, набувала тако! довершеност! й повноти, що здобувала можлив1сть t сама впливати на св i тов i моди-ф1кацП cTroiiB 1 жанр!в. А в!дтак у першому розд!л! розглянуто процес зародження жанру трагедii та його розвиток в античн!й л!те-ратур! /Есх1л, Софокл, ЕврЫд, Сенека/, друге народження драми в пер!од п!знього середньов!ччя, спочатку в надрах церковного обряду з наступним переходом до св!тських тем, народно! мови i виконавця-ми з простолюду; це призвело до ростанрац!i жанру трагедi! в л tie-paTypi !тал!йського Шдроджоння. Найзначн!иого п!днесення трагед1я зазнала в 1спанс'ькому та амтпйському театр! Ызнього Ренесансу /Лопе де Вега, Шексп1р/, у бароков!й драматург!f Кальдерона. Трагед !я стала центральним жанром у театр! французького класицизму /Корнель, Рас!н/ й зокрема в його проев!тницькому вар!ант! /Вольтер/. Автор зосередив увагу на жанровому рус! трагедП в розгляну-тих естетичних системах, на поеднанн! традиц!йного й новаторського, що дозволяло жанру бути, з одного боку, тотожним соб!, а, з другого боку, розвиватись у в!дпов!дност! з вимогами часу.

Особливо ¡нтенсивн! зм!ни почалися в жанр! з друго! половини ХУШ ст., з утвердженням в естетши Д!дро й Лесс!нга уяблень про новий жанр м!щансько1 драми. Трагед1я в цей час еволюц!онувала до б!льш повного охоплешш життя, !! предмет наблизився до сучаснос-тi, була в!дкинута вимога трьох едностей, набув значимом! герой з третього стану, розмовна мова. Ц1 якост! були закр!плен! й трагед f Иному доробку Ш!ллера й Г'ете.

У романтичн!й дран! точн! жанровi визначення сприймаються як рудименти класицизму I поступавться таким визначенням, як "п"еса", "драматична поема". Нанрова квал!ф1'кац!я трагед!й романтик!в Байрона, Гюго, Дюма-батька вже складае важливу наукову проблему ! мусить вестись на основ! вже всталовлених ознак жанру.

Конщшц!я траИчного в реал!стичн1й л1тбратур1 склалася в прогндному П канр! - роман! - i не в!дразу здобула високохудожню

трактовку в драматурги. Лшю в творчост1 1бсена в^дбулися т1 грандюзн1 зрушення, як! привели канр трагедП у в1дпов1дюсть до завдань епохи I вершинних здобутюв художньо? св!до:.гаст1. Водночас 1бсен започаткував таке художнс явище, як "нова драма", то з огля-ду на його пол1стшпстичн1сть не мож.е вка вклздатися в рамки реа-Л1зму. Умовно в "нов¡к драчТ' вщиляшо три голов;п течи: ¡бсе-швську або реал1стичну /1бсен, 4ехов, йоу, Горький/, гауптман1в-ську або натурал!стичну /Гауптман, Золя/ I метерлшшвську або символ1чну /Метерлгнк, Л.Андреев, Вевхарн/. У "новш драм}" мало В1Дкритнх з1ткнень, II худоетп! конЛшкт, внутрп!шьо-психолог1чний за характером, статичний, позбавлений Д1ев01 боротьби »¡ж гароет.,:и, зате в!дчуття траггзму людського буття набувае ун ¡нереального характеру, проймаз повсякденшстъ, побут. Причини мгяперсонатаого на-ггруження часто лекать у минулому. ХудотнИ! конТшкт втрачае осо-бистгсний характер, протщиючий герою полюс набувае значения обставил людського буття, створених ус1м ходом гсторП. Ношу к шлях1в осмислення субстанцШних ко»{шкт}в приводить до запровадження

В "НОВУ ДР" 1/" СИМБОЛШЬ

Драматурги XX ст. постала з розробки найважливших напрят.шв I Б1дкритт1в "ново! драми", хоч далеко не вс1 худошп течП дали визначн! досягнення в галуз1 лтратури для театру. Ун 1 версальний траг!зм людського буття, вщкритий "новою драмою", стаа вачливою ознакою всього драматург!чного розвитку.

НайзначнП1П експрес!ошстичн1 трагедП зосереджен! навколо трактування револкшйного руху як внутр}шньо суперечливого, не здатного привести людство до загально} гармонП I щастя.

У реал}стичному художньому п!знанн1 джсност}, що в драматурги першо! половшш XX ст. пов"язане з формуваннягл егпчного театру /Ерехт, почасти Гарс1я Лорка/, активIзуються умовН! форми; ьпф, притча, символ використовуються як засоби осягнення життевог прав-ди; посилюаться суб"ективнв начало, у трансформованому авторським "Я" свЖ подавться лопка руху ¡сторП, розвитку людсько! свгдо-мост1; поруч з цим зростае документальна точн!сть у в1дтворенн1 д}йсност1, поглиблюаться психолог¡зм, посшгюеться акцентування соц1альннх рлотив!в поведшки геро!в.

Рац!онал!стична сконструйован1сть як важлива ознака еп^ного театру була близькою драги г екзистенц!ал1зму /Сартр, Камю/. Тут був створений. тип ¡нтелектуальног трагедП, де сюкетнг подП служили засобом розгортання певно? ф1лософсько1 кониепцП, а траг1чний герой персв}ряв на соб! авторськг шслительн1 конструкцП.

3 ¡дей екзистенщал! зму про абсурдность людського сусп!льст~ ва, де нанть тверд! нам!ри зробити добро обертаються катастрофою, у 1950-х роках.постав театр абсурду /!нта назва: антитеатр або ан-тидоама/ - творчеств 1онеску, Геккета тощо. Художн!м вт!ленням ф!-лососШ абсурду стало тут зруйн.ування комунгкабельних канал 1в м!ж персонажами, глоделювання протиприродних ситуацгй, поеднання над-м!рно! конкретизаги! з хисткгстю к невиразностю зм!стового плану.

До проблеми людського вгдчуження, самотност1 звернулися й таю видатн! драматурги И ст., як У5льямс, Мгллер, Фрш, Дюррен-матт, творч!сть котрих квал1ф!кусться досл!дниками як реалистична, хоча це вже той реал!зм, що увгбрав у себе художш здобутки ¡нших теч^ 1 напрямк!в. Практично кожен з названих драматургов створив свШ особливий стиль, свою школу в св^овому театр!. Особливу ува-гу дисертант прщилив руху трагедИ в мистецтв! XX ст.% яке стало епохою великого розма!ття ¡сторичних модиф!кац1й жанру, що !снують хронолог1чно посл!довно й паралельно, взаеино впливаючи й збагачу-ючи одна одну. Нанр трагедИ в украгнськШ драматург!! - невгд"емка складова св!тового художнього процесу, п!двладна його впливов!, але й самост!йна ! залежна в!д сво1"х над!ональних традицШ I умов розвитку. Разом з тим в дисертацП вщзначено, що розвиток худож-н!х систем радянських ! свгтово! л!тератур в1дбувався в значнШ М1р1 на паралелыгах площинах, без надежного взаемопроникнення I взаемовпливу^ ¡стотною перегакодою для котрих був тотал1тарний режим у СРСР, культивований нигл курс на залежн!сть мистецьких зв"яз-к!в в!д пол)тично! кон"юнктури, на ¡золяц!ю нац!ональних культур в!д м!жнародних контакт!в.

На завершения розд!лу дисертант пропонуе свою теоретичну модель жанру. Анал^ визначень трагедП переконав його в потреб! водмовитиоь в^ чергово1 спроби дата стислу квал!ф!кацш, а п!ти по шляху опису' релятивних I стШких ознак жанру,

Найважлив!шою жанровою ознакою трагедН е нерозв"язю!Й худож-Н1й канфл1|«т /антагон!эм/, що складае II основу. Приймаючи терм1н "антагонЙм" для характеристики трагичного конфя!кту, сл!д розу-мгти його в широкому значенн!, безв!дносно до сферя вияву, як су-перечность, що в!дзначаеться непримиримою боротьбою, мае об"екТив-но чи суб"ективно нерозв"язний характер, Веде до катастрофи або знищення одно! з сторш /чи обох разом/. Саме тому смерть героя стае найчаст!гаэ ф! налом трагедИ, хоча як формальний елемент твору загибель персонажа е другорядною ознакою жанру.

Траг!чний здтагон!зм "шукае." для себе в1дпов1днпй життевнй материал: особливо rocTpi, pisiti супервчност!. У силу законfв ni-алектики, як правило, найб!льпо! гостроти й глибини досягак/гь Ti суперечностг, як1 в певнии момент визначають розвиток сусшльства, е центральними для епохи, акумулювть у co6i pyxoMi й галъм1вн1 начала в!дпов!дного часу. Так трагед1я стае шдобратанням не просто найгострйиих, але й глкбинних, центральних суперечностей, най-б!льш яскраво виражаа рух в!д одних до iiiiimx форм суспиьно! оога-н!зацП, боротьбу эастар1лих та нових моральних позиц1й.

Художне освоения под!бного роду центральних, пров^дних супе-рачностей епохи вимагаа в!д письменника fx особливо глибокого cbi-лософського осмислення. Насштаби втдобракених подiй укрупнюють i масштаби 1х ф!ло'софського осмислення. У долях конкретних геро!в повинен В1дбиватися, як вщзначив ще Гегель, загальний стан св1ту.

. Значим! сть i гострота шдтворено! Ооротьби обумовили близьк!сть проблематики для кожного рецип!ента i вяключний емоцп";ний вплив трагедН, Ще в "ПоетицР Ар1стотеля bih д!став назву "катарсис".

Надзвичайно !стотною ознакою жанру е Гюго естетичний пафос: траг1чно» Траг1чна - цо категор1я людського п!знання, котра уза-галышз певн! особливост! худомнього осмислення дШсност!. Раз'ом з тим, траг!чне - це влаотившть само! сусп!лыю! дШсност1. Трагична як естэтичиа категотПя узагальнюз пафос сп1вчуття, жалю, яаху, безменного горя, захвату подвигом, який супроводжуа худомна воображения людського нетастя, нерозв"язннх сусп>льних суперечностей.

Особливост! яанрового зм1сту трагедП реая1зуються у в1дповгд-н!й канрозП! форм!, хоча тут ми вже опиняакось на TepeHi релятив-1шх жанрових ознак. Першим отруктурним р!внем твору, на якому по-чинао зд!йсшоватися перех!д зм!сту в форму, е худо«н!й образ. Ват-ливэ мIсце в образнШ систем! нашого яанру пос!даа траг!чний герой. В!н а вт!ленням центральних процес!в сусп1льного буття, ¡сторичних рис ц!лих покол1нь, певних груп чи верств населе1шя, виратаа про-в!дн! загальнолВДськ1 якост!, моральн1 й духовн! устремл!ння. 06"-активно траНчний герой тяж!а до веления великого сусп!льного 3MicTyf до воображения найб!льш 1стот:шх законом!рностей життя, до максимально широкого художнього узагальнення.

Траг!чний. герой, веде боротьбу не на життя, а на смерть, захи-щае так! !деали, як! в!н ототожнка з своею власною сутн!стю, у як1 палко в!рйть, перэконаний у 1хн!й загальнолюдськ!й значимост!, ic-торичн!й перспективност!. Саме тому в!н, зрэштою, виявляаться готовим на найвищу жертву, хоча в процес! прийняття остаточного

F '

рлпоння проходить складними шляхами внутрпгаьо! боротьби.

3 ии?!и рисами героя пов"язане поняття його траггчно! вини або траг1чко! поштлки. Горой иерэбувао в опозицП до обставин сво-го життя, середовища.в якопу гснуз. Чэроз cboi. внутр}шн1 hkocti -чес;псть, доброту, благородство - вш не ноже не повстати проти дiiicHOcTi, а, отке, влявлязться причиною власно! загибелк Само-губство - типовий. BapiaHT траг!чного фшалу.

Починаючи в!д "ново! драми", особливо в мистецтв! XX ст., на-був особливо! актуальном:i антагонизм героя i серодовиша: родин-■ ного, морального, духовного. Велич, внутр!шня духовна масштабнiсть втраткли значишстъ обов"язкових о знак трагичного героя; набув по. ширення кого пасивний тин. Bin губ гася перед силою зовнтнього CBiTy, не Mir знайти шлях ¡в протастояти йому, зтюэум!ти його логику; так народхувалася 1дея абсурдност1 св1ту й боротьбк за його вдооконалення. Таким тип героя сл1д визнати ц^лком повноправним стосовно попередшх його характеристик.

Особлив!стю трагедИ е специфика втдобратання конкретно! обстановки i сусшльних обставин.' Трагед!я наймонше тяж is до побуто-во! детал1, допускае абстрагування в1д конкретно! обстановки, а умов и д1яльност! персоналов конструюються часом з великим вгдхи-ленням шд правди факту.

• Своерщнгсть сюжету трагед1! полягае в тому, що так! його час-тини, як кульмшашя й розв"язка часто сп!впадають. Стосовно цьо-го жанру доц!льно використовувати терм!н "катастрофа", а не "кульмшашя", оск1льки найвищэ п!днесення дiI, найсильнше загострення конфликту в трагедН пов"язане з жлттевою поразкою героя.

Оскгльки трагед!я прагне доширотл узагапьнень, ф!лософ1чнос-т! зьпсту, одним з ваяливих способгв реал!зацП цих особливостей стае ф1лософський монолог. У монологах такого роду герой осмислюе свое становище, виявляе глябинн! витоки д!й, поведгнки, оц!нюе нав-колииню дгйснгсть. Релятивною ознакою жанру е й. в^ршована мова, яка до друго! половини ХУШ ст. була единим вар!антом мовлення персоналов. Однак з того часу вона втратила значения' ст1йко! жан-рово! ознаки трагедЦ.

Ось якою виглядае сьогодн1 загальна теоретична модель траге-дг!. Мати уявлення про не! для дослгдника драми XX ст. там б!льше необх1дно,- що сам! автори в художшй практиц! все менше вдаються до точних наукових канрових визначень.

Другий. розд!л мае назву "Нщцоналыц д2§е§йз уш2а1неько£ eü~ дянсько! тпагед|! та проблем» Ц.щутвшньожащюво! типдлдгН" i П0Д1лений на двг частини. У пергаiä з них "Нащоналвн! джерела жан-EZ Ißaregil 0 XiíEQllIQI^lÜ DSSÜSCblíÜÍ розгллдасться

виникнення та ¡стоп¡я розвитку канру трагедП в украпюькш Л1те-ратуоi до 1917 року.

Шляхи розвитку украшсько! нац!онально! паратеатральноетi схож! з шляхами виникнення театру в ftmoni i ховавться в ciroili давнин!. Í1 джерела - у стародавни'! обрядност!, у хл!боробськШ культур! npoToyKpaíHHiB. У робот! стисло висв1тлено становления театральност1 в народних irpax, соляриих та побутових обрядах, у народнШ драм! як одному з жанр iß укра!нського Лолыслооу. Tpari4He св!тобачення однак продукувалося папою укра!нською дi йен i ста !, за в!дсутност! национального театру, широко впровацжувалося у <Тольк-лорн! 1сторичн1 твори eni4iioro характеру, балади, л¡ричнi iiíchí. Нова украшська драматург i я часто користувалася, зокрема в траге-д!йн!й творчост!, щедрим джерелом нац!онального фольклору, розроб-ляючи сюжети "Думи про Марусю Шгуслалку", ¡сторично! nlcHi "Про Саву Чалого", балади "Ой не ходи, Грицю" тощо. Театральн! елементи в стародавн i ¡i угсраТнськШ культур!, трагед!йна конце пц1я, що ciuia-лася в нац!ональиому фольклор!, були тою п!дготовчою базою, на як!й виробЛялося уявлення про театр i драму ! у вужчому розум!шп - про. трагед!ю. Однак укра!нський театр постав з !ншого джерела, якгол стала для нього захгдноевропейська культура. Bin був нац!о-налыюв модиф1кац!ею поршого загальноевропейського явтца бароко.

У дисертацП стисло вусв!тлен! причини появи та етапи розвитку ик!льного театру, його neprai кроки на Укра!н!. 3 огляду на предает досл1дженяя дисертанта привабили великодн! вистави, як!, маючи cboIm предметом муки Христов!, його смерть ! воскрес!ння, створили в украГнськ!й л!тератур! виразну трагед!йну концепц!ю /цикл А.Сгсульоького "Bipifll з трагед!! "Христос пасхон", 1630 р., п"еса Й.Волковича "Размишлянв о муцэ ХР.Спасителя", 1631 р., ано-н!мйиё "Д!алог про страсть Христову", 1660/.

На к!нець ХУП - початок ХУ1П стол!ть на роль найзначншого центру шк!лыюго театру висуваеться Киево-Магилянська Академ!я. Один з пров!дних Kypclö, що читаеться там за навчапьним планом, називааться "ПИтика". У робот! стисло розглянуто драматург 1чну концепц!ю. в подручниках. Ф.Прокоповича та М.Довгалевського, зробле-но висновок про те, що в укра!нськ!й естетичнШ думц! того часу !снувала досить розгалуяена жанролог!я, яка загалом в1дпов!дала

осковнкм полокенням европеисько! науки. Шк теор!ею I практикою однак !снували в!дчутн1 в!дм1нност!, жанру трагед!! укра!ноышй цшльний театрще довго не знае, ала окрем! гран! трагед!йно1 кон-иепц11 дШсност! наявн! в анон!мн!й. "Драм! про Олеко!я, чолов!ка Божого" /1673/, трагедокомед!I "Владимир" Ф.Прокоповича /1705/, анон!мн!й п"ес! "Милость Бож1я" /172?/.

Велик! потенц!йн! можливост! украГнсько! драми продемонотру-вав М.Козачинський у твор1 "Трагед!я, сир!ч Печалная пов!сть о смерт! поел1днього сербського царя Уроша Пятого 1 о паденИ серб-■ ського парства"/1733/. Драматург написав 1сторичний тв)р, приовя-чений стражденн!й дол! народу, що втратив даржавн!сть через М1ж-усобиц! верх!вки. Порятунок письменник бачив у побудов! влаоно! держави, для чого необх!дно було пробудитй самооп(дом!сть народу шляхом поширення осв 1ти й. науки, захищати його права шаблею. Трагедия була приовячена кульм!нац!йному моменту нац!онально! !стор!(, в!дображзла долю народу, хоч ! робила це на засадах бароково1 поэтики в образ! СербП. На трагедШ1у висоту п1дносилася доля нэ од-н!е! людини, а ц1ло! держави. Тв!р зач1пав !нтереси багатьох олов"-янських народ!в,'що на той час не лили державност!. Яюцо власти-в!стю траг!чного е роздвоення ц!лого на антагон1стичн1_ начала, то М.Козачинський подавав його у виглед! нац1оиалыгого роаКолу на праведнш'. цар!в ! боярина-гр!шника. Трагад!я М.Козачинського, Написана за кордоном, була першим п!дцензурним твором, який виразно натякав на становище Укра!ни. Художн! в!дкрйгтя драматурга, що ви-разилися у формуваннI жанрових ознак високо! трагед!!, були пер-спективними, але скористатися ними за в!доутност! даржявноот! Украла не могла. У рознитку жанру настав понад стол!тня Перерва, що тривала до появи трагедIй К.Топол1 "Чари" /1634/, "Щира любов" Г.Кв!тки-Основ"яненка /ЮТ/, "Сава Чалий" ,/1ЕЗе/ та "ПёреясЛавсь-ка н!ч" /1Р41/ М.Костомарова.

НайзначнЫ! з-пом!ж них (сторичн! трагед!1 М.Костомарова, у яких в1н п!дхопив висунут! М.Коэачинським !де! нац!сшального визво-лення. Лого романтичн! п"еси були новатороышми в укра!ноьк1й л!-тератур!. Доля народна, доля батьк!вщини булаосердям життевйх !н-терес!в ! змагань траг!чиих геро1в, в!дсутн!сть консол!дуючого начала в !хн!й св!домост! тлумачилася автором як джерело нац!ональ-но! трагед!!. Твори вщзначаяися внутр!вш!ми конфл!ктами цантраль-ни5с персонаж!в, хоча в психолог!чних портретах !нод! й бракувало дотал!зац!г. Важливу роль в!;игравала драматична д!я, рухлива й напружена, у котр!й виявляли. персонал! сво! властивост!, формувався

зм!отоени& план твор!в. Написавши першу п"есу прозою, а другу -в!раами, М, Костомаров вд)йснив апробац!ю двох вид i в художньо! нови в укра!нськ!й драм!.

П"еси п1з!гього укра!нсъкого романтизму "Довбуш" Ю.Федьковича /три ред.: IP67 - IFP2/ та "Драмована трилог!я" П.Кул!ша /iffo-Ti рока/ сянтезуваля елементи романтичн! й суто реал1стичн!, але ув!-брали й риси "ново! драми". Роком не народження нового укра!нсько-го театру, шо постав "попри цензурн! та адм!н!страц!йн! кл!щ!, се-рэд яках в(н виростав" /¡.Франко/, став IF82 р!к. До цього часу в укра!нськ!Й л1тератур! завдяки прац! пиоьменник!в у л!ричних. та еп!чнах жанрах вжо склалася национально своер1дна концепция траг!ч-ного. Яка лиив тепор здобула можлив!сть запровадаання в драматург!ю.

У жанр! трагод!Г в уяра!нськ!й раал!стичн!й драматург!I скла-лося два I! найГоловн1я! внутр!тньожанров! типи: ¡сторична траге-д!я та соц!ально-побутова трагед!я з сучасного життя.

Нанр трагодП представлений такими !сторичними творами, як "Бондар 1Вна"/IFP4/, "Сайа 1алий"/1Р9Э/, "Гандзя"/1902/ !.Карпенка-Карого, ''Богдан Ймльййцький"/1В96/, "Маруся Богуславка"/1рэ7/, "Оборона Eyn!"/ie9e/, "Оотання н!ч"/Ш99/ М.Старицького. Трагед1я УкраИт як краю, с;о став тореном боротьби Заходу I Сходу, мусульманства I хрйстиянства, православ"я I католицизму, Полыц! I Порти, Poof i ! Крйглу яивила Ней (сгоричний тип. Романтична зображення по-д!й,.0смя0ления нац!ональйо-визвольного питания з позиц!й ф!лософ- ■ ськйх i. загаяьиолидськях через латегор!г свободи 1.р!вност1, тра-reiUftmfl конфл!кт, представлений у трьох типолоПчних вар i антах: м!жнац!ональному, внутр!иньонац1ональному I внутр!тньо-психолог!ч-ному', активний, оод!евиЙ сюжет, осмислення траг!зму Укра!ни через трагой1йм! ж!ноч! образя, використання рятм!зованого мовлення персонажа - таким було в ц!лому обличчя вторично! трагедИ в укра-iHcfeKtil реал!стичя!й драм!.

Другим великим вйутр!шньоканровим утворенням була соц!ально-побутовя трагед!я а сучасного життя. До не! в!дносяться так! п"е-сй, як "Доют сонце з!йдб"/1£В1/, "Глитай, або я Павук"/1РР2/, "Дв! с!м"!"/1ееР/ М.Кропивницького, "Не судилось"/1Г£1/, "Ой не ходи, Грицю"/!£Р7/, "У Темряв!"/1Р92/ М.Старицького, "Наймлчка"/1РР5/, "Еезталанна"/1РРб/ Mtepnemta-Kaporo, "Лимер!вна"/!еРЗ/ Панаса Мирного, "Украдене щастя"/1Р95/ I.Франка та 1н. Укра1нське срло, узяте в ус!й множкнност! економ(чних та моральних кол!з!й, у роз-ма!тт! соц!альних TimJs та людських характер!в; художн!й конпл!кт, засноваяий на майнов!й нер)вност! геро!в, в!дм!нност( станово!

припалежностI, неоднаковому «¡дношеиню до влади, розкриття в цьо-му коигТипктч руйтпвно! для особистост! сили грошей, звиродн!лоот! й 1Идступнос1Ч,. як1 ставали нередумовою збагачення 1 його об"ек-тивними суиров!дними; моральний конфлшт, дж.ерелом котрого с пору-шення норм I правил народного буття внаипдок могутнього почуття-пристраст!; захист людсъко! особистост!, протест проти антигуман-них умов 11 ¡снування, осягнення загального стану св1ту через ф1-лософсъку /\ народно-поетичну/ категорш правди, включения до ес-тетичного пасУюсу елемент!в ком1чного, що виявлялося в зображенн! пан¡в, заможних хазя!в та переверти!в; пасивний ! стратаальний характер трагичного героя-жшки з найнижчогоманнового й сусшльного стану; моральна чистота й незабруднен!сть геро!н!, що ставить П в опозищю до оточення \ е П траг!чного виною; гошсва домшанта в сюжетотворенн1, зредукування внутрпнньо-психолопчного конфл!к-ту; рухливий хронотоп, посилена увага до економ1чних ! побутових деталей; ощадливе використання народно-поетичних елемент!в; зроще-н!сть подекуди з мелодраматизмом - ось у таких аспектах художнього св!ту постае даний р!зновид жанру.

Загалом же,'трагедтя в укра1нськ!й реал!стичнШ драм! була ун!кальним явищем. I! соц!ально-побутова галузка з неб.аченою силою явила св!ту траг!чн! насл!дки майново! нер!вност1, показала страд-ницьку долго убогих,.принижених ! знедолених, а !сторична галузка п!днесла щею нац!онально-визвольно! боротьби, розкрила траНзм колон!зованого краю, уяршшного народу.

Для р!зновид1В "ново! драми" в укра!нськ!й л!тератур!, роз-кв!т котро! припадас на час п!сля 1905 року, у розвиток 1дей Лес! Укра!нки I М.Вороного пропонуються терм!ни: неореал ¡стичний. ! нео-романтичний. У неореал!стичному напряму вид!ляемо ще дв1 теч!I: соц!ально-натурал!стичну ! психолог¡чно-побутову.

Соц!ально-натурал!стична теч!я представлена п"есами Г.Хотке-вича "Лихол!ття", "На зал!знищ 1905 року" ! Л.Яновсько! "Жертви" /"В шдвал!"/ /ус! 1906/. Загальний стан св!ту може бути схаракте-ризований у них як революц!йний вибух всенародного обурення, предметом художнього в!дображення е процеси Першо! роЫйськой револга-ц!I, подан! в долях р!зноман!тних верств населения. Соц!ально-кла-совий антагон!зм як джерело драматично!' д!1, розмивання б!нарно! структури художнього конфл!кту за рахунок поб!лычення полюсу рево-люшйного ! зредукування полюсу охоронц!в соц!ально! несправедли-вост!, використання елемент!в п"еси-дискус!1, наявн!сть у кожному твор! хоча б локальних внутр!1Ш1Ьо-психолог!чних кол!з!й, - усе це п!дзначае даний тип трагедП.

Психолог i чно-побутовий тип трагедИ в укра!нськ!й "hobíh дра-mí" представлений п"есами "Елакитна троянда"/1£96/ ЛесI Украшш, "Без Bipn"/I905/ та "Огненний 3MÍft"/I9I3/ Л.Яновсыто!, "В старил гн13дГ'/1907/ С.Черкасенка, та л!дером напрямку став, безсум!Пвно, В.Винниченко, давши трагедИ "Мементо"/1909/, "Ер9хня"/19Ю/, "Ба-зар"/19Ю/, "Чорна Пантера i Б1лий Медв1дь"/1Э1I/, "Пригвождеш" /1916/, "Гр1х"/191Р/. Найголовн!тими ознаками цього жанрового типу в обрання за предмет життя ¡нтел1генц(!, перенесения художн1х кон-фЛ1кт1в у сгаеру морал1, родинних в!дносин, стосушив чоловта i ж!нки; трагед1я розгортаеться на родинному Tepeni, серед обмежено-го кола д!йових oció, героем потрясають глибишп психолог1чн! ко-лiзií, фунвдИ трагедШого героя часто належать kíhiií , поруч з цим в!дчутною особлив1стю типу в В1дсутн1сть антигероя, причини трагёд1йног розв"язки полягають в ycífl сукупност! обставин буття особи, зростае значения побуту; укра1нська драма на противагу ев-ропейськ!й багато уваги прид(ляла утвердженню велич! й доц1льност! иародних морапьних закон ib; р!дшэ переносила трагед!йну причинн!сть у сферу минулого.

Неоромантична трагед1я також розшаровуеться на два типи: драма живих !дей t драма жив их символ!в. Тезсумн íbiihm лидером першоГ течИ е Леся Укра!нка, авторка таких tbopíb, як "Кассандра"/!907/, "Руф1'н I Прiсцiлла"/190Р/, "Адвокат Март!ан"/19П/, "Кам!нний гос-подар"/1912/, "0рг!я"/1913/. До ц!а! групи також примикають траге- • д!1 Л.Старицько1-Чернях!всько1 "Гетьман Дорошенко"/!911/, С.Черка-сенка "Про що тирса шелест1ла"/!9!6/.

Предмет цього внутр1шньожанрового типу трагедИ "ново! драми" перебуваз головним чином у сфер i ф!лософських та пол1тичних !дей. Актуального значения набувае притчев1сть, парабол iчн!сть tbopíb; головним макроприйомом стае гшрсо1Нф!кац!я !дей. Своер1д1Псть ху-дожнього конфя1кту полягав в тому,. що в!н реал!зуаться в рухов! !дей, концепц!й, роз1груеться в царин! свгдомост!, думки; зовн!и-ньопод^йвиё сижат i !деолог!чяа ф!лософська дискус!я сп(в!снують на паритетних началах; конфл1кт набувае виразних демонстрации« ознак, гострота дискус(Г забезпечуеться р!вноправн!стю cTopin, а !! розв"язання сл!д шукати не в (ШьгаШ чи мента 111 аргументованост! одно! з позицШ, а в nepeBipni !х життям, totokhoctí в!дстоквано! позиц!! i власно! поведают героя. 3 романтизмом ню групу твор!в еднае концепцгя героя, сильно! oco6hctoctí, шо подноситься над ото-ченням, а тако:к романтичний пафос звеличення його подвигу.

До жанрового типу трагедИ жилого символу в укра!нськ1й "hobíS

драм!" належать "По дороз! в Казку"/1910/ та "Веснина Казка"/19П/ О.Олеся, "Л 1 сова п!сня"/19П/ Лес! УкраГнки, "Казка старого млина" СЛеркасенка /1914/. У дах творах 1 справд! твориться нова казка. Ця група найближча до символ !зКту, зор!ентована на в 1чн! проОлеми й конфл!кти, властив! людин! як так!й. ГероЕ постаять як оимвол!чн! вт1лен1И певних людських якостей,.тип!в повед1нки. Антагон1зм природного й сусп!льного начал поданий у м!жперсонажних в!дносинах чи як внутр1шньо-психолог!чний конфл!кт; крихк!сть I незахи1ден(сть природного полюсу, агресивн1сть I безжальн!сть сусп1льного стае ' джерелом траг!зму. 3 романтизмом ц! твори поеднуе заперечення су-щого,. винесення !деалу за меж г нин(шнього жяття, у Казку. Важливою рисою в' недекадентський характер символ!зму в данях творах, а та-кож глибоко нац!ональиий характер символ!кя, засновано! на викорнс-танн{ мотив!в укра!нсько! демонологН. *

' У висновках до розд1лу в!дзначено, що укра1нська драматург!я /!з жанром трагедН/ вступала в радянсЬку епоху з великим художн!м багажем. Це однак сполучалося з повним-1гноруваншш II усп1х(в 1 досягнень як частки культури недержавного народу. Вотуп у радянсь-ку епоху був для'не1 моментом кульм!нац!йним - в!н м!г розв"язатй наявну суперечн1сть т!льки у двох напрямках: або пок!дчятй з ко-лон!альним статусом укра1нсько! культури, вивIвши II як р!вноправ-ну з 1ншми на терен св!тового мистецького процосу, або зберегти за нею колон!альний статус, прив!вшя !! у в1дпов!дн!сть з ним, тобто створивши для неГ так! умови !снування, за йкйх унеможлив-ляться справки! художн! в!дкриття й сама л!тература занепаде, при-м!тив!зуеться до посереднього р!вня.

У дугоглу; п!дрозд!л! "Проблеми внутр!тньожанровоI типологП трагедП- в украЛнськ!й радянськ!й драматург 11". поиуки внутр!шяьо1 типологП роэглядаються як умова.б!льи глибокого проникнвняя в природу жанру, сутн!сть л!терагурного процесу в ц!лому. Науков! походи до проблем внутр!шньожанрово! типологП грунтуютьсй на принципах конкретно-1сторичних, визначаються самим л!тературним мате-р!алом, специф!кою жанру. Зд!йснивши огляд спроб внутр(шньокаяро-во! типолог!зац!1, що мали м!сце в св!тов!й естетйчн1й думц1, автор пропонуе вид!лення двох типолог1чних вар!ац!й жанру трагедН в радянськ!й. драматург!I, ор 1 ентуючись на пошук такого типу проблематики, який би визначав водночас ! жанрову поетику твор!в.

Для першого типу пропонуеться назва "соц!ально-!сторична тра-гед!я". У цю групу збираються твори, що розробляють тип проблематики "сусп!льство як трагед!я". Джерела траг!зму в такому тип!

твор!в полягають у вияв1 централъних, найгострппих суиеречностей, що досягають особливо! напруженост! й глибини. Така проблематика визначаа й особливост! жанрово! поетики: своар!дний тип художнього конфл!кту, у котрому в!дбуваеться Э1ткнення великих мае людей; особливост! траг!чного героя, що представляй конкретн! станов! чи нац!ональн! !нтереси, але водночас е воображениям субстанц¡опально Р дол! народно!} поверхов1сть його псююлог!чно! розробки, пере-фер1йн1сть або в!дсутп!сть кохання у його внутрпцньому житт!. Особ-ливост! хронотопу в ц!лому можна визначити так: кульм!над!йний момент нац1онально! (сторП.

Для другого типу пропонуаться назва: "особист!сно-психолог!ч-на трагед!я". Тип проблематики в н!й - людська особист!сть, ¡нди-в!д як трагед!я, За джерело траг1чного правлять внутр!шньо-психоло-г!чн|- оуперечноот! й антагон!зми. У жанровI& поетиц! центрально м!сцэ пос1даз: внутр!шньо-особист!сний кон|ш!кт, розлад лвдини !з .самою собою, розкол у св!домост! особи, в !!■ почуттях ! думках. Зовн!шН! Под!! перетворюються на фактори внутрйпнього життя, зре-дуковуеться побутова конкретика, укрупнювться мотив кохання, тра-г!чний герой подаеться в !нтенсивному внутр!шньому житт), диску-с!ях з опонентамп, внутр!шн!х монологах. Сусп!льн! обставини мо-жуть бути виписан! з б!льшою,чи меншою докладную, але !х функц!-ональне зпвдання: створення ситуац!! психолог!чно! боротьби, фор-мування передумов 1 умов розвитку внутр!шнього кон|шкту. Особли- • воет! хронотопу полягають у в 1добраченн1 кульмIнад!йного моменту !ндив{дуального буття.

Анал!з вид!ленйх внутр!иньожанрових тип!в ! складае зм!ст наступних розд!л!в.

Розд!л трет1й ''Соц|пльнд-|с202ична трагез_!я_в укрз1уськ|й радянськШ драматург 1!" починаеТься вступниш увага\гл, де автор в!дзначав, що укра!нська драматург!я в систем! тотал!тарного пар-т!Йно-деряавного режиму, безсумн!вного визнання пр!ор!тету соц!аль-но-класових ц!нностеЙ над загальнолюдськими, держави над особист1-стю, була приречена на перевакне опрацювання соц!ально-класових конфл!кт!в, в!дображення оусп!льних зрушень, революц!йних ката-кл!зм!в. Це обумовило пр!ор!тетний розвиток соц!ально-!сторичнрго типу жанру трагед!!. У" його еволгцИ вид!лено три модиф!кац!1.

Першу з них названо "Трагед1я-г!мн" ! !й присвячено окремий п!дрозд!л.' Своер!дний канон жанру й "пролетарському" мистецтв! заклав Мирослав 1рчан у трагед!I "Бунтар"/1920/. В образ! Жванського в!н запропонував схему зображення комун!ста: принципом

одновим!рн!сть героя, ц!лковита приппчен!сть у ньому лодських якостей !> пристрастей, аскетизм, всеб1чне виправдоцвання антигуманно! б1лыювицько1 пол!тики, зречення родинних та !нтимних вв"яз-к!в в ¡м"я революц1Йного обов"язку. Заклав Мирослав 1рчан I свое-р!дний канон зобрачсення образ !в протилежного табору, виписуючи !х лише чорною барвсю, подаючи лише в одн1й площин!: заперечливого ставлення до роб¡тничого руху. Психолог!чна поверхов1сть, приблизить, нев(дпов(дн1сть повед1нки ситуац!!, що склалася, - теж стали черговим каноном молодо! радянсько! драматург!!. П"еса будува-лася на соц!ально-класовому конфл!кт!, в1дс!каючи все !нше як не-1стотне, пропонувала вз!рцеву композиц!ю: три д!! - три етапи бо-ротъби, в!дпов!дно: до повстання, саме повстання, п!сля повстання. Художн!й тв1р формувався п1д тиском аг!тад!йно! заданост!, "1деоло-г1чно! правильност!" за рахунок психологично! правдивост!.

■ Трагед!йн!сть радянськоI буденщини, перетворення побуту на перманентну громадянську в!йну, в!дтворив Никола Кул!ш у п"есах "97" та "Комуна в степах". Ситуад!я, змальована в перга!й п"ес!, у "загальному стан! св!ту" м!стила траг!зм: встановивши монопол!ю на торг!влю хл!бом,'б1льгаовицький уряд руками самих же селян-незамож-ник!в зд!йснював продрозверстку, залишав укра1нське село без хл!ба, 1 першими жертвами голоду стали т! незаможники, котр! продрозверстку й зд!йснювали. Рятувалися т!г хто приховав хл!б в!д експропр!-ац!!, але так! негайно потрапляли в розряд куркул!в, оголошувалися причиною голоду. Так на сел! розпалювалася класова боротьба - гро-мадянська в!йна тривала. Структура художнього антагон!зму була складною, драматург побачив м!ж крайн!ми полюсами численн! переходи, створив, образи, як! в!дтворювали д!йсну складн!сть ! напруже-н!сть класово! боротьби. Психолог!чна глибина, загальнолвдоька об"-емн!сть в!дзначала нав!ть другорядних пврсрнаж!в.

Як новий чинник розпалювання класово! боротьби подав Микола Кул1га с!льськогосподарськ! комуни у друг!й п"ес!. Зруйноване Госпо-дарство не в сил! п!дняти вчорашн! наймити, об"еднан! в комуну, але спроба господарського ставлення до зеил! розц!нюеться ними як вилазка класового ворога. Прикметний. образ голови комуни Лавра, який сам не лрацюе, але вс!х повчае берегти кожну хвилилу, корити-ся дисципл!н!.

Дальше збагачення жанрового типу соц!ально-!сторично! трагед!! в укра!нськ!й драматург!! пов"язане з п"есаг,ш I.Кочерги "Алмазие корно"/1927/ : "Св!ччине вес!лля"/1930/. Художн!й кон^ш!кт тут зво-днться лише до сошально-класового протистояння при ц!лковитому

1гноруванн! його нац!онально-визвольного зм!сту. Це йгало всупереч з !сторичнои правдою, а в1дтак в ойох випадках драматургов i довело-ся писати твори на вигадан! icropirai сюжети. Геро! подаються внутргшньо статичними, нав1ть наявн! можливост! для розгортання внутр!шньо-психолог!чно! боротьби не використовуються. Представни-ки народного полюсу над!ляються емоцШно-штелектуальною однол!-н!йн1стю, готовн!стю до сачопожертви, аг!тац!йним мовленням, подаються як попередники б!льтовизму, над!ляготься даром пророцтва, в!-щування про майбутню перемогу народу. Однак I.Кочерга в!дчувае недостатком. прийому образних антитез i выступав в!д нього. Симво-л!зац1я конкретного предмета, антитетичн!сть просторово! орган!за-ц!1 об"вднуе два твори.

Трагед1я "Загибель ескадри"/1933/ О.Корн!йчука сьогодн! ба-читься як твfр про шляхи розвитку револгсцП. Б!льшовицький ком!тет йеремагав у боротьб! за знищення ескадри, знищуючи при цьому й ycfx cboíx опонент!в. П"еса насаджувалакульт слухняностi, зал!зно! дисцишНни, безв!дмовного виконання наказ1в центру, нав1ть коли б т! накази здавалися вйконавцям згубними. Але водночас п"еса пока-зувала справжн! корен! ycnfxy б!льшовицько! пол!тики, що крилися в щонайжорсток!шому збройному пряпутпенн! !накомислячих, на багнетах ! кулях, а не на народи!й п!дтримц! здН'юнюеться запровадження б!льшовицькоI пол!тики в життя.

Трагед1я-г!мн в!дзначаеться такими стШкими ознаками. Перед-ус 1м стаб!льним типом проблематики - сусп!льство як трагед!я. За предает художнього в!дображення обираються важлив! пер!оди coui-альних зрушень. Джерелом траг1зму виступають централып, найгост-р!ш! сусп!льн! суперечност!. Сусп!льство як ц!л!сн1сть розколоте на взаемовиключн!, антагон!стичн! сили. Одн!сть поновлюеться лише внасл!док знищення одно! з стор!н. В основ!'художнього конфдОту -соц!аяьно-класов! суперечност!, структура його двополюсна, з ус-кладненням одного або обох полюс!в внутр!иньою неоднор!дн!стю. По-люси представлен! р!вноправно. Револкц!йний, народний полюс repoí-зуеться, його боротьба й перемога подаеться як подвиг. Але й про-тилежний полюс не шаржуеться. Тип траг!чного героя монументальний, позбав'лений внутр!шн!х сумн!в!в, хитань, а тим паче -страждань в!д траг!чно! роздвоеност!. В!дображення класово! боротьби зд!йснюзть-. ся у форм! само! класово! боротьби з частим звертанням до масового д!йства, смерть геро!в влводиться на сцену. Активно Д1е принцип почергового зображення в окремих актах то одного, то другого полюсу художнього конгЬл!кту.

На початку 1930-х рок1р була завершено остаточне формування тотал¡тарного режиму, якш використовував л1тературу для пропаганда свое! поточно1 пол1тики, приховування в¡д народу його д1йсного становища. Чим траГ1чн!ше ставало сама життя, тим оптим1стичншою мусила бути л!тература. Трагед1я перероджуеться в трагИну драму -така назва прошнуеться для I! наступно! д!ахрон!чно! модиф!кац!1, котра розглядаеться в наступному п!дрозд!л!.

Як 1 вс1 лтратурн! явища,- траг1чна драма не совпадав хроно-лог!чно з появою I зникненням тих причин, що I! викликали до життя. Вперше риси трагичноI драма Сачимо в п"есах Я.Мамонтова "Коли народ визволяеться"/1922/, "Аве, Мар!я"/!923/, "До трет!х п!вн1в" /1924/; а також Мирослава 1рчана "Родина щ1ткар!в" /"Гази"//1924/ » "Отрута" /"Рад№"//1927/.

Особливо ж "пл!дш" умови для траГ1Чно! драад ¡снували в 1930-х - 1950-х роках. Еиттездатн)сть л!тератури виявилася в тому, що 1 в цей час вона все к. 1снуе в розма! тт 1 жанр ¡в, трагедМ вое ж з"являються, хоч 1 мають не зовс!м повноц!нний характер. У 1930-х роках це твори "Смерть лед! Грей"/193б/ I "Доля поета"/1939/ С.Голован !вського, "Дума про Британку"/1937/ Ю.Яновського,

Вершинним твором тут ! сьогодн! бачиться "Дума про Британку", позначена романтичним опрацюванням предмета в!добра«ення, написана з широким використанням фольклорно! цоетики. Лавро Мамай сприймав-ся як правдошукач, народний захисник, драматург щедро використовував народнопоетичну г!перболу, створював образ величний, монументальна. Але були в образ! головного героя й так) риси, що вступали в суперечн!сть з народним св!тов!дчуттям: надто легко Лавро проливав лвдську кров. Прикметна'деталь: Лавро зак!нчуе отародав-н!Ё р!д Мама!в - у нього немаа д!тей. Яскравими романтичними бар-вами виписаний I Несвятипаска. Натом1сть б1льшовицьК! л!дерИ Сгор 1ванович ! Коваль подан! сухо й однол!н!йно. Схематично й фрагментарно виписано ворожий таб!р. 8г!дно з стал!нською концепц)ею кла-сово! боротьби, головну небезпеку повстанню несли сво! ж революц!-онери, але 1накомисляч!, у даному випадку анарх!стй.

Написана в траг!чному для нашо! нац!онально! !стор!! 1937 ро-ц! "Дума про Британку" була дитям свого часу. Вона все ж. прорива-лася до правди життя, в!дображаючи окрем! його момэнти художньо переконливо. Ориг!нальна була й траг!чна концепц!я твору: повстан-ня, спровоковане ревкомом за допомогою товарища Сгора, розгромле-не, Британка принесена в жертву перемоз! б!льшовик!й, загинули т1 люди, як! ототожнювали з бгльшовицькими 1деями народн! мр!1 про

щаслива життя, литаалися кивими т!, хто в!в {х на згубу.

Шд чао в!йни творения драматург!Г майже припиняеться. У по-военн! роки, незватаючи на траг!зм народного буття, пов"язаний з щойно в!дгрим!лою в!йною, голодом 1947 року, загальною ру!ною й убозтвом, траг!чнв вим!таеться з мистецтва зал!зною м!тлою супер-пильних компарт!йних !деолог!в. В!дпов!дн!сть створено! письменни-ком картини д!йсност! до ¡деолоНчних догмат!в наукового /тепер зрозум!ло, що псевдонаукового/ комун!зму став единим критер!ем оц!нки твору. В л!тератур! утверджуе'ться схематизм, ор!2Нтад!я не на правду життя, а на суголосн!сть з канонами оф!ц!йно! (деологИ, що була оголощена едино Арного.

До р!вня траг!чних драм у цей час дотягують т!льки т! твори, в основ! яких лежить в!дпов!дний життевий матер!ал: пе "Прага за-лишаеться моею" Ю.Еуряк!вського /1950/, "Перший гр!м" С.Голован!в-ського /1956/, "Шторм на Чорному мор!" Д.Суптел! /1957/, "Зоря на обрП" Л.Дмитерка /1957/, "Арсенал" А.Малигака й О.Левади /1960/, Еезсмертн!" М.Печен!жського /1960/.

Лог!ка перетворення трагедН на траг!чну драму полягаз у в!д-мов! в!д справжнього траг!зму, у приведена! твору до обов"язкового, декларованого оптш!стичного ф!налу. ХудожнШ конфлЬст втрачае дво-полюсну структуру, перетворюеться на однополюсний, обставинний. Траг!чний герой ц!лком тотошшй сам соб!, його не нав!дують 1 — ви, страящання, в!н б!дний нав!ть на роздуми, самоанал1з. Такий герой не м!стить сам у соб! причини свое! загибел!, потрапляе в тра-г!чну ситуац!ю через випадковий зб!г зовн!шн!х обставин. Сюжет зосе-реджуеться на в!дтворенн! посл!довного переб!гу под!й, набувае хрон!кальност!, п"аси нагадують ивидше !нсцен!вки еп!чних твор!в, знебарвлюеться мовлення персонаж !в.

Проголошення "холодно!" в!йни в повоенний час стало поштовхом для реан!мац!! жанру траГедИ на основ! нового життевого матер!алу - соц!ально-класового протистояння'соц!ал!стичних та кап!тал!стич-них кра!н. Найзначн!шою жанровою ознакою нового р!зновиду стало в!дновлення двополюсно1 структури'художнього конфл!ктуг у якому важливу роль в!д!граз негативний /у класовому зм!ст!/ полюс. На цьому базуеться викривальн!сть твор!в, розыирення естетичного пафосу жанру за рахунок активного включения до нього елемент^в сатири, • сарказму. Тому дисертант пропонуа для цього жанрового р!зновиду терм!н "траге^Хя-памфлет'.' В!н е- предметом досл!дження в наступно-му п(дрозд!л!.

Першим в!дчув пол!тичну кон"юнктуру письменник найвиразн1пгаго

публ!цистичного спряыування Я.Галан, давши в 1947 роц! трагед!ю "ГИд золотим орлом". В1н створював новий образ ворога, вже не внутр!ишього, а зовнпшього, I звернувся до теми м!жнародного жит--тя, доводячи, що н1мецький фашизм мае г!дного нащадка в американ-ському 1мпер1ал1зм1.

Художн!й св1т п"еси формувався як соц!ально-класовий антаго-, н!зм, на позитивному полюс: видЦяються Макаров 1 Робчук, загалом однол1н1йн! й однобарвн1, хоч I пожвавлен! за рахунок широко! подач! б1ографШ. У вгдображенн! протилежпого полюсу яскраво вияви-лася памфлетна стих!я п"еси. Кер!вника американського врядування Я.Галан ,чображав авантюристом, прихильником ново! в¡!ши, лейтенанта Бентл! - деградуючим до морально} .н¡кчемностI молодиком. Люди чесн! - Норма ! Фобер - викидаються з такого сусп!льства. Шмецька сторона представлена образом фрау М!льх, що вчинила св!й подвиг, передавши списки в руки журнал!стки.

Трагед!я-памфлет в!дроджуеться в момент напруження м!жнарод-• но! обстановки наприк!нд! 1950-х - початку 1960-х рок!в, коли з"я-вляються п"еси "Остання хмарина" I.Муратова /1958/ та "Гроза над Гавайями" /"Бути чи не бути?"/ О.Левади /1962/.

"Остання хмарина" будувалася з широким використанням природно! для сатири художньо1 уновност!, що не могло виправдати численн! насильства над д!Есн!стю, вчинен\ на догоду "!деолог!чн!й правиль-ност!". Образи м!льярдера Ройса й сенатора Клана, задуман!, як здавалося авторов!, з великою викривальною силою, сьогодн! сприйма-ються як парод 1йн!. Представники позитивного полюсу ходулыи, на-д!лен! численними дивацтвами. Присвячена боротьб! за мир, п"еса розв"язувала це питания в план! побудови образу ворога, зовс1м зн!-маючи з !ншо! сторони в!дпов1дальн!сть за гонку озброень. В ун!сон з I.Муратовим розв"язував цю проблему й 0.Левада.

На початку 1960-х рок!В в1дновлюються г!мнолог1чн1 тенденш! жанру, хоча це зд!йснюаться на основ! вже ¡снуючих канрових р!з-новид!в траг!чно! драми ! трагед!¡-памфлету: "Фауст I смерть" О.Левади /1960/ та дв! драми М.Стельмаха "На 1вана Купала" /"Дума про Морозенка"/ /1966/ та "Зачарований В1тряк"/1967/.

П"еса "Фаус 1 смерть" на перший, погляд справляла враження но-ваторського твору, квал!фп<увалася як фглософська трагед!я, хоча саме концепц!я !! була пр!ш1тивнов. Симптоматично, що иозитивний полюс представлений в основному одним образом Ярослава, бо та "пра-вильн!сть" ! одноман!тн!сть, у як1й вш зиальовачий, виклгчала роз-ма!ття. Автор намагався оживити героя, розм!стивши його в центр!

багатоступенепого кон.Ъл!кту, але досягнув т)льки сюжетно! рухомос-tí. Пролагандистською задшпстю насичувався фшал.

П"еси М.Стелькаха налекать до кращих tbopíb з написаного ншл. Романтична звеличення позитивного героя Данила Еондаренка, залу-чення умовност!, фольклорних елемент!в до характеротворення, f на-тои1сть виразне памфлетне спрямування у зобрэлетп його ворогтв в!дзначало художнН! cbít "На 1вана Купала". Значим i сть твову в !с-Topií духовно! культури укра!нського народу вишрюсться тим, що М.Стельках уперше насмглився пером траг!ка торкяутися о'олвчо! проблема в1дриву парт п1но-державного кер1пнинтва вгд народу.

"Зачарований в1тряк" ув!брав у себе всю радянську ¡стор!ю-в}д громадянсько! вНши до доби косгпчних польот1в. Трагед!я написала в трацишыпй для автора фольклорно-романтичн!й манер i, з ртзким розмежуванням геро!в на лигаз позитивних i негативних, з ипгроким ви-користанням наводно-поетично! творчост! в!д сп!ву на сцен! народ-них ni сень до розробки улюбленого письменником мотиву правди i кри-вди, прямол!н!йност1 в характеротвореннI персоначйв, ¡гноруванням псих!чних подробиць 1хнього життя.

Доробок М.Стельмаха в жанш трагедП шкавий як у сво!х досто-!кстлах, так i у прорахунках. Прагнення до ешчно! míctkoctí в охопленн! !сторичних явит оберталося в нього композищиними втрата-ми; в!дображення геро!в Í3 сталими, сфовмованими характерами "дозволяло" в!дмовитися в!д психолог iчного аналтзу. М.Стельмах однак повернув нашу драматург ira до широкого використання фольклору, романтики, п!дкреслено! символен. Письменняк пословно зосереджу-вався на так званих конМктах "м!ж cboímii", подаючи !х у сощаль-них, фшософських, моральних вим!рах.

Новим джерелом життевого матер1алу для соцгально-гсторично! трагедП стали подй в ЧШ 1973 року. 1м присвятили сво! твори В.Земляк i 1.Драч. У трагедН "Президент"/I97G/ В.Земляка усе нагану е нам знайомий жанровий тип: класова суперечн!сть в основ! твору, обставинний ковТлйст, однол!н!йний позитивний герой, зняття траг!зму шляхом ситлвол!чного оживления персоначив у ф!нал1, сати- ■ ричне викриття борц!в проти уряду Альенде. 1.Драч у драматичн!й поем! "Зоря I смерть Пабло Норуди"/1ЭР0/ зосередився на дол! митнл, невмирущост! справжньо! поез!!.

Трагед !я-пагГолзт, в!дзначаеться у висновках до розд^лу, була виюшкана до життя "холодною" в!йною мгж Сходом i Заходом. Найчас-тпзе предметом художнього воображения стае мгжнародне життя в конкретних снтуац!ях боротьбл представняк!в св!ту кап!тал!зму

й. сошшйзму, що усв(дошшють I декларують сабе захисниками 1деа-л!в I (деолог)! цих соц1альних систем. Головины художнЬл конфл1к-том знову виступае соц1алыю-класовик антагон!зм, геро! розводять-ся на протилежн! полюси, сприймають один одного як антиподи. Уся авторська симпат!я в)ддаеться эахиснйкам соц|ал1зму, тод! як кап1-тал!стичний таб!р I спос!б життя в 1дображааться в оатиричних тонах, тенденцШно перекручуеться, беретьоя в сво!х крайн!х негативних. виявах, Позитивний герой 1деал1зусться, наближаеться до живого вт1-лення абстрактних чеснот, йоГо траг1чний ф1нал з наол!дком випад-кового зб1гу несприятливих обставин. Нагативний иа герой був ут !-лепням людських над I порок!в, генетично виводився в!д н1мецького фашизму, Трагед1я-помфяет припинила свое 1онування з потеплЬшям м1жнародних в!днооин, з поверненням л!тератури в!д класових до за-гаяьнолюдоьких пр1ор!тет1в.

Вичерпаною за обо!ми художн!ми можливоотямя виглядаз сьогодн! й уся соцIально-1сторична трагед!я, до, звичайно, не пряменшуе II значения як 1сторичного явища. ,

Четвертий розд!л "ОСОЙИ9Т>ОНО-ПОКХОЛОГ>.?1НИЙ 123 ЮЖйДН 6 1Ш>§1Ы2Ы5ХЁ еадян£ьк|й шштуегЦ" починаеться з твердження, що саме чей жанровий тип в!дпов1даа питомим ДЛЯ л1твратури як лвдинь-знавства завданням. Шцний його п!дмур1вок був закладений творами В.Винничвнка, Лес! Укра!нкй, СЛеркасенка, О.Олеся, Л.йковсько!. 3 девальвац!ею людсько! особистост! п!д тиском тотал!тарно1 держа-ви в!дбулася й девальваЦ1я особист1сно-психолог!чного типу траге-дП, але в 1920-х роках в1н ще веде активно мистецькэ Кйття.

Прикметним в те, що основн! художн) засади особист Iсно-психо-лог!чно1 трагедП закладаються драматургами старшого поколЬшя, як! ув!брали в св!й мистецький досв!д уроки майстр!в укра!нсько1 "ново! драми". У п"всах "Д1вчина з арфою"/!91е/, "Над безоднею" /1920/, "Веселий Хам"/1921/, "Батальйон мертвих"/1925/ Я.Мамонтова та "Секретар прем"ер-м1нIстра"/192^,, "Син Сови"/1923/ е.Кротевича, хоч 1 на досить ще невисокому художньому р!ьн1 утверджувалася са-моц!нн!сть !ндив!дуальиост!, йшов пошук вираження внутр!пнього життя на сцен!.

Традиц1Еним для особист(сно-лсихологIчного типу трагедН е художн!й конфл!кт почуття 1 обов"язку, на спос!б реал!зац!1 котро-го накладае в!дбиток нал!ональний характер л (терат.ури. У роЫйсь-к!й радянськ!й л!тератур! осп!вуеться перемога революц!йного начала над родинними почуттями, до р!вня героя п!днооиться людина, що принесла в жертву класовим Пересам свою загальнолюдську

значим1оть. Укра!нська л!тература того часу й зокрема трагедтя ' розробляв конфд!кт почуття f обов"язку в !ншому налряму: демон-струз' катастроф/' людини, що намагаеться в епоху класового проти-стояння зберегти в!рн!сть загалыголюдським 1деалам. .

У дисертацН п!д цим кутом зору розглядаються. трагедП "Лица-pi "абсурду"/1923/ Б.Антоненка-Давидовича, "Лу!за М!шель"/192б/ Х.О.Алчевсько!, "Яблуневий полон"/192б/ 1.Дн1провського, з котрих твором неперехдаого значения Сачиться остання п"еса.

I.Дн1провський зображав жахливий вир громадянсько! в!йни, у котрому, як у хвороблив1й лихоманЦ!, перевертався св!т, м!нялися • м1сцями верх I низ, кати й жертви. У художньому конфл!кт! драматург об"еднуа дв! воююч! сила в один полюс. Протисто1ть йому, тобто в!д!грае роль протилежного полюсу, -яти 1ва, сачотня господарка по-м!щицысого мазтку. У вир! класово! в!йни вона лишаеться ренесанс-ною людиною, для котро! верховенство загальнолюдських ц!нностей над класовими акс!оматпчне.

Справжн!и траг!чшм героем "Яблуневого полону" був 3iHOBitt, а його особист!сно-псИхолог!чна трагед!я, зображена художньо ва-гомо й повноц1нно, сприймаяться нин! як !юрально-ф!лссофський символ над!онально! дол!. Внутрlinn!й рух в!д класово! !деологН до загальнолюдських ц!нностей - краси, добра, щастя - зд!йснюаться п!д впливом кохання до 1вя. Гинуть yci представники тргади: !ва -3!нов1й - Ярославна, доводячн, що вияв людсько! повноцшност! в епоху класово! поляризацП обертаеться эагибеллю в!дважно! особи.

Укра!нськ! автори всупереч пануючШ !деолог!1 п!днесли св!й голос на захист загальнолюдських гуман!стичнях ц!нностей, засудили таку ситуац1ю в сусп^льств!, яка зншцуа не т!льки моральн! чи ду-ховн! ц!нност!, ала й car.ty людину.

Як вираз духовних шукань ц!лого покол!ння укра!нсько1 !нтел!-генц!Е 1920-х рок!в сприймаеться сьогодн! п"еса К.Еурев!я "Павло Полуботок"/192Р/. Духовн! гаукання головного героя зводяться до без-пл!днях спроб знайти г!дний Укра1ни - ! себе як ватажка нац!ональ-но! ел!ти - млях м!ж холопством 1'зрадо». Полуботок бачить.цей шях у захист! прав укра!нського народу, викладених у статтях Богдана Хмельницького. Але ц!лком самодостатнз в будь-як!й цив!л!зова-н!й кра!н! посилання на право розглядаеться в Рос!! як бунт, дер-жавний злочнн. Розв"яэання внутр!ганього кондш!кту Полуботка лежить у плотин! визнання ним потреби збройного захисту народного права. К.Бурев !й написав п"асу, поява котро! в тодЬтньому цензурованому мпстецтвг була неможливою. Це був TBip для майбутн!х поколшь. Зараз в In опубл!кований, вийтов на сиену.

Повертаетьоя для cboIx С1пвв1тчизник1в i Никола Кул!ш. До жанрового типу особист¡сно-психолог1чно| трагедП сл!д вдаести Кого п"еси "Народний Налахifi"/1927/ i "Патетична соната"/1929/.

Запропоноване трактування "Народного Налах¡я" полягае в його розгляд1 у тiсному зв"язку з укра!нською дшсн ¡стю 1920-х рокIв, яка й покликала його до життя. Драма Manaxifl не в тому, що в!н не так зрозум1в марксизм, a-cave в тому, що bîh його правильно зрозу-м!в, прийняв за icTHHy абстрактне моделювання майбутнього сусгпль-ного ладу 1 не хоче визнати 1стотних поправок, як! вносить у ш абстракцП Д1йсн1сть. Manaxiti ув1рував у марксистське положения, що за допомогою суб"ективнога (фактора можна зм1нввати об"ективну те-ч!ю сусп!льного розвитку; вш спостер!гае, що Радянська влада роз-в"язуе bci проблеми шляхом декретування. У нього оклалося враження,

що видання декрет!в - це головний i единий шлях до соц!ально! ево-люцН, а вдаак, приходить bîh до висновку, реформи в галуз !"вко-HOMirai, ocbîth, медицини тощо торкаються приватних стор!н життя. Вихований на рел!г1йн!й концепцП лвдини, зосереджено! навколо вдосконалення бсобистост!, в1н i вир!шуе зайнятися головним у його розум!нн! питаниям - реформою лвдини. НалахIй н¡Си приймае ествфе-ту в!д б!блiliitoro пророка МалахП, викриваючи й крихикуючи на ба-гатьох прикладах сучасн!сть.

М.Кул!ш п!дходив до проблеми побудови нового сусшльства як великий гуман!ст свого часу, загоотрююча лщиноянавчi аспекти. Його герой зрозум!в майбутне сусп!льство як перех1д у нову як!сть, ! ' ц!лком слушно пов"язав îï з вдоскоНаленням лвдини. Та ф!лосо(Ыя Налах¡я чужа для тотал!таризму, а отже. Героя чекаа трагед!йна роз-в"язка особист!сно-психолог1чно! трагед!! - божев!лля, що виникае ' внасл!док абсолютного несприйняття його 1дей.

Давши п"ес! п!дзаголовок "Трагед!йне", М.Кулш вчинив у дус! сучасно! Ному европейсько! драми, охильно1 до вшчуканих парадокс!е. Настро1вши глядача на трагедНшу ешц1йну хвилю, пропонував коме-д!ю, а, приспавши оч!кування катастрофа, завершував тв!р моторош-ним траг!чним ф!налом. В1д сучасност! в твор! - не лише безл!ч харк!вських реал!й дШсност!, але й головна теш малах!анства, гли-бокий б!ль драматурга за долю УкраТни, !1 культури й мови. В!д ге-н!я М.Кул!ша - перетворення перес!чно! IcTopiï божев!льного на за-гальнолвдську притчу, В1ЧК0 Ж1шу легенду, укра!нський м!ф.

Таким же багатошаровим, парабол!чним е й наступний TBip М.Ку-л!ша "Патетична соната". Загальна ун!кальн!сть поетики п"еси полягае в onepTi на траншиI церковного середньов!чного театру, що

користався симультанного просторовою орган iзацi ею вистави, а також у зрощеши в П худохньому cbítí еп!чного, лгричного й драматичного начал. 1.1.Хул!п зробив пшвдипово нов! кроки на теренi в1добра-ження в драм1 "внутрпчньо! людини". Аналгз функцги enirpa'Tia, здШ-снений у робот!, доводить передачу драматургом авторських прав оповщача 1льков1 Юз i, то перетворило п"ссу На спов!дь героя.

Головна тема зр!лого М.Кул!ша /а, можливо, i bcíx вапл!тян/ -национально визволення Укра!ни - в творi висувалася на перший план. 3 цього погляду,. понри всю вачлив1сть опов(дача-!лька, все я центральна роль належпть Марин i. Бона внхована в иол! тдапння духовних !деал1в батька, усв!Домлюе, то гарантом в1дродження I! батьк(взшни е укра!нська деркава. Слабшсть власних сил приводить реал!стку Марину до пошуку сп!льник1в серед тих, хто симпатизуе y.KpaiHi i ста-новить регшьну вшськову силу, в !! позицИ неиае нацтнально! не-терпимост!, вона прагне добробуту для стоя! батыипщини, ппагне i i незалетаюст!. Марина знаходить сшльну иову з pocíhiihhom Андре Пе-роцьким, в кому побачила людину практично! дП. Андре ж, викорис-тавии Марину для перетюги, зрадтга угоду з нею. Зааремтопаиа б1лыио-виками, Марина рятуа шдшльну орган гзацш, видаючи себе за !! ке-рiвника, помирав смертю героя,, внутртньо не скореною i не зломле-ною, своею смертю утверджуючи моральну височ1нь тих !деал(в, за як! гинула.

Поруч з трагед1ею 'Ларини роз¡грувалася it трагедия 1лька 1Сги. У дисертацН розглянуто в його характеротворешп рем!н!сценц)! з поез!! молодого П.Тичини, то свгдчить iido под!б1Исть л!ричного героя в двох автор¡в, hkí створювали тип укра!нського ¡нтел1гента, вихованого на загальнодемократичних гуман1стичних абсолютах, мораль-них шнностях свого народу. Такг люди в часи сошального вибуху не могли зберегти свою самодостатн1сть i тотожн!сть, губилися перед навалышгти под(ями. Mix диома полюсами - в!рою "у в!чну любов" ! "нац!ональну й соц!альну акс!ому" - гойдасться душа 1лька. Розпоча-вшись у межах загальнолюдських ц!нностей /кохання до Нарини - дружба з Лукою/, еволюц!я 1лька дедалг б!льше позначаеться як сусп!льна

кол!з1я /нашя - клас/.'Його внутрпшя трагед!я подаеться М.Кул!шем

/

через мотив двшництва, як головнии показник втрати -внутрЫньо! то-тожность Смерть Марини була одночасним знищенням тако! (стотноГ частини 1лькового ества, без яко! bíh i сам не м!г ¡снувати. Тому шлком слуганою в ¡нтерпретащя ф!наяу як його самогубства. У n"sci гинуть найголовн!ш! герог, що виявляли свою !ндив!дуаяьн!сть, осо-6ncTicHy неоднозначн!сть. Доля Kpáíira лияалася в руках тих, хто

виконував вказ^ки "петроградського товарища". "Патетична соната" звучала як могутне засудження класово! ненавист!, в)дкидшшя непе-рех1дних загальнолвдських цшностей,

Доробок М.Кулша й сьогодн! виглддае таким худокнЫ алетом, якого не знала посткулт!вська укра!ноька драматурпя. Шсля нього настае виразний занепад, особливо очевидний в особист¡сно-психоло-г!чному тип! трагедН, де традиц!йний конфп!^ почуття I обов"язку д!став розв"язання тепвр уже на терен: утвердження класових, а не загальнолвдських пр1ор!тет1в.

Ца сталося в творчост! "молодняк¡вця" Л.Первомайського, який був единим пиоыленником а вуспп!всъких к1л, хто наважився-доторк-нутися до високого ф1лософського жанру трагед1!, Розробка як головного мотиву почуття ! обов"язку становить стриженъ його п"ес "Коммольц!" /"Початок життя"/ /1929, друга ред. ¡935/, "Нев1дом1 солдати"/1930/, "Ваграмова н!ч"/1933/. У доробку Л.Первомайського жанр трагедП в(дходить на позицП пролетарсько1 класовост 1, кому-н1стично! парт!йност!, п1днорядковуеться насаджувапню класово! нэ-навист!, обгрунтуванню права на вбивство людини як едино можливого покарання за ¡накомислення.

Шд тиском обставин "пролатаризуеться" Й такий драматург стертого покол1ти, як Я.Мамонтов, до виразно заявлено в його творах "Княжна В1ктор!я"/192Б/, "Иого власн!сть"/1929/, "Своя лвдина" /1932/. Перша п"еса мала виразний траг!чшй мотив, пов"язаниЁ з характером головно! геро!нк Внутршньо-исихоло^чна трагед!я княжш В!ктор1! ставала насл!дком розчарування у дворянств! ! переходом на позицп майбутн!х господар!в життя: генаралових дешцик!в ! бароне-синих служниць. Траг!чний ф!нал, проте, передбачав неприйняття нею ново! ОеологН, тут крилася суперечн!оть у зображешп княжни. Але художн! вади наприк!нц! 1920-х рок1в ухш'не сприймалися як ¡стотн!, важлив!шою ставала ¡Деолог!чна ор!ентац!я, а з ццм у Я.Мамонтова було все гаразд.

Пол!тична чутлив!сть, прагнення утриматися на хвшН кон"юнк-тури в!дзначають 1 наступи! п"еси Я.Мамонтова. У дисертадИ вони розглядаються як пам"ятники доби, у котрШ головна трагед1я роз!г-рувалася в житт!, а не в л!тератур1. Професор Дорош, головний герой п"вси "Його власн!сть", збер!гав величн!сть I благородство, йшов з життя самотшм, переможеним, але нескореним, не доставлении на кол!на. Типи "нових людей" шд пером Я.Мамонтова виявляли таку суперечлив!сть, а часом ! огдщпсть, що сшвчувати ¡м м!г х!ба що засл!плений психозом класово! ненавис^ глядач. У побудов! художньо-

го конфликту п"вси "Його власн!сть" гармонШно поеднувалася вироб-нича та особист{сно-психологгчна частина. Це був прообраз майбут-нъо! "виробничо! п"сси", але щэ на вгд!рваний в!д загальнолвдських начал i завдань мистецтва.

Наступний твip Я.Мамонтова "Своя лкдина" розглядасться як зра-зок деградацП творчост! талановитого художника в час запанування в мистсцтв! канонfв соцреал1зму. Я.Мамонтов поеднав у сво!х драмах к!нця 20-х - початку 30-х рок!в два прагнення: з одного боку, по-трапити в течш пол1тично! кон"юнктури, з другого - лииитися в сфер! людинознавчих завдань мистецтва. У його п"ссах дивовижно спо-лучились дв! оргентацП: на правду життя i на обслуговування ¡део-логгчних догмапв. I хоч ному iнодf вдавалося досягти часткового ycnixy, але в шлому творчий досв!д Я.Мамонтова дов1в несполучшсть цих ор!ентац1й в мистецтвк Творчий урок Я.Мамонтова демонструе по-ступове згасання особист¡сно-психолог1чно! трагедН. Тоталгтарну систему не шкавила особа як така з П повноцпшям внутрнчшм жит-тям, а ли-ne щкавила лпдина як фунгаия: соцгально-класова чи ви-робнича. Трагедия визнавалася лиие в cirapi мшшасових з^ткнень, куди вона й переходила на довг! роки.

До недавнього часу була викреслена з icTopii украгнсько! драматург! I й театру трагед!я М.Руденка "На дн! морському"/1961/. У п"ес! розгортаеться, власне, дв! трагедП, сина й матер!. Ргзниця в fx поглядах може бути зведена до того, що Оксана не припускае можливост! KOirapoMicy, д!алогу з опонентом, а Микола готовий до них ! гаукае 1стину не на полюсах, a Mix ними. Але тотал!тарний режим не визнавав права лкдини на поиук ¡стини, а пропонував 1й готов! до тати. Глибина трактування драматургом ц!е! кол!з!! полягала в тому, що сале мати виступала тут катом власного ста.

Оксана караеться, але ще бОыпе болить' :й питания: чи карас-ться друга матгр if сина, батыовщина. Тут Оксана постае перед проблемою, що с батьк!вщина: наиа кра!на чи та тоталгтарна держава, яка заряджала людей класовою ненавистю й перетворювала fx на таких жорстоких фанатик!в, як Оксана Лугова. If син, Микола, попри всю свою юнацысу на!вн!сть i недалекогляднгсть, розмежував для себе щ два поняття: батьк!вщини й тоталхтарно! держави. Цим i по-яснюеться його вагання, прагнення до пошуку компром!су, д!алогу. Встаючи на захист батыивщини, Оксана встае на захист стал!нського режиму, а отже й зм!цнюв його. За це й поплатилася траг!чним зло-чином синовбивства. Але усв!домлення свого вчинку як-злочину - це водночас ! засудження свого попереднього "жорстокого фанатизму",

2Р

це водночас 1 повернення до эагальнолкдських пр!ор1тет1в, за яки-ми одв!чно рухалося народне буття.

У добу застою позбавлена можливост! природно! публ1кац!1 п"е-си в театралыШ вметав], загнана в книгу укра!нська драма вирод-жувалася. I лише окреп! п"еси 19Р0-х рок!в реставрують тип особис-т!сно-психолог!чно! трагсдП: "Запитай колись у трап" Я.Стельмаха /19РI/, "Наближешш" Ю.Щербака /19РЗ/, "Дума про братIв неазовсь-ких"/19Р4/ I "Сн'1Г у ФлоренцП/19Г5/ Л.Костенко, "Святополк Окаян-Н}1й719РО/ ! "Камб1з, або Час кров!"/19Р7/ К.Чша.

На фонI фанатизму молод) Зрадник виступаа не аполегетом зра-ди, а прихильником компром!су, тверезост!, розважливост! /"Занитай колись у трав"/. ВО не протиставляа сабе молодогвард1Йцям ¡деоло-г!чно, вш просто мав Ншу межу страху ! болю, Я.Стелъмах не ви-правдовус зради, але пояснения розкрило траге,Ц1йно суперечлив! ас-пекти радянського сусп!льства, у якому природний пошук компром!су веде до зради, а посл!довна безкомпром1сн1сть - до смергч. Зм1ст п"еси - у встановленн! вини шонайжорстокшо! вНши, яка була без-жальною, бо йшла кнж двома тоталггарнши системами, кожна з котрих В1дкидала загальнолюдськI ц!нности Зв1дси максимальна корсток1сть ц!е! вН'ни 1 страх!тливI жертви з боку мирного населения. ТакимН жертвами впали й молодогвардШцГ.

Трагвд!йний зм^ст нашо! доби по-своему намагався ошислити в п"ес! "Набликення" Ю.Щербак, висунувши на перше м!сце внутр!аиьо-психолог!чн! суперечност! нового Фауста, академпш Лун!на, нов"я-зан! з п!дбиттям шдсумк1в життя, не лише наукових, але й чисто людських. Тв!р И.Щербака повертаа нас до траг1чних проблем сучасно-ст!, загострюа увагу на складност! й суперечливоот! самого науко-вого п ¡знания й сусп!льно-моралыю! боротьби навколо нього.

У 19Р0-Х роках зазнала 1стотно{ трансфориаш { й укра!нська ¡о-торична драматург ¡я. Якщо рай ¡те головним аспектом в зображешп по-д!й минулого було подання класово! боротьби, то тепер на ч!льне м!сце висунулося п!знания людсько! особистост!, I! адалтування до (сторично! ситуацП чи, навпаки, спроби протистояти Тй.

У "маленыпй трагед!!" "Дума ггро брат ¡в иеазовських" Д.-Состен-ко з!гатовхуе два уявлення про укра!нсышй нац!онаньний характер. Користуючись як макроприйомом л 1тературниии рем!н!сценц1яш з в!до-мо! думи, вона протиотавляе практицизму й зраиливост! старгаини на-ц!ональне сподвикшщтво г самокертовнГсть козака Сахна Черняка. Загострення лодинознавчого аспекту, влкооистання в поетиц! розгор-нуто! метафори, умовност!, символ¡ко-фантастичних прийом1в подач!

життввого матер!алу едназ "Думу про брат!в неазовських" } драма-тичну поему "Сн1г у ФлоренцН". Тут теж при зовн!шн)й статичност! образно матер!ал(зуеться на сцен( за допомогою прийому дв!йництва внутр1ганьо-психолог!чний конфл!кт. Автор п1дкреслюе несприйняття головним героем-митцем чужо! йому кра!ни, неможлив!сть знайти тут духовну адекватн!сть. В1д самотност!, в1дсутностг товариства -один крок до дп1йництва, затяжно! й виснажливо1 внутр!ганьо! бяс!ди з поведениям п(дсумку всього життя й визначенням на шляху до са-мознищення.

Два твори Б.Ч1па присвячен1 хронолог!чно в!ддаленим епохам -КиГвська УкраТна початку XI ст. 1 Перс1я У1 ст. до н.е. - але в них художньо анал!зуеться одна ситуац1я: встановлення й занепад тотал!тарно! держави. А в!дтак складаеться дилог(я. Проте вона не висунулася в число пров^них нав!ть завдяки зм(стов!й актуальност1. Причина цього - в традиц!Иному, однол!н!Иному трактуванн! траг!ч-них геро!в, конспективност! !хн!х вагань, поверховост! внутршньо-психолог(чних конструкции

У п1дсумках до оозд)лу в1дзначено, що вершиною розвитку особист 1сно-психолог1чного типу трагедН стали I920-тI роки. Для цього типу твор!в головним стае людинознавчий /а не сусп1льствознав-чий/ аспект. Людська особист(сть, трагед!йн(сть I! {ндив!дуального буття стае типом проблематики цього лгтературного явтца. Дже-релом траг1зму тут виступяють внутр!ганьо-психолог!чн1 суперечност! й антагон!зми. Центральне м(сце вводиться людин{, на фон! сусп!ль-ного життя. Найчаст1ше особа подаеться через внутр(ганьо-психолог(-чний конфл!кт, розкол у св(домост1, у почуттях, думках, емоц!йно-!нтелектуаяьну дисгармон1га; 1нод1 внутр(ган!й конфл!кт реал!зуеться через прийом двШшцтва. Важливого значения набувае сприпняття зовн!шн1х под!й як фачтор!в внутр!шнього життя героя, абстрагуван-ня в!д побутово! конкретики. Подання траг!чного героя в (нтенсив-ному внутр!ганьому жйтт! актив{зуе монологи, жанровI риси п"еси-дискусН. У дискус(ях з опонентами формуеться й виражавться св!т почутт1в I переконань героя. Особист1сно-психолог1чна трагед!я зав-жди присвячена кульм1нац!йному моменту 1ндив¡дуального буття. Дуже часто трагед(йнтш ф?налом стаз самогубство або божев!лля героя.

У "Висновках" дисертант п)дкреслюе вагбм{сть вивчення 1сторП-жанр!в для створення повноц1нно! концепцП л(тературного процесу в ц!лому.

Вступивши в радянський пер{од з великим багажем л!тератури р!вноправноГ св!тов1й, укра!нська литература нацал! но дала

закртлення цих здобушв. Лише в 1920-х роках вона ще утримуеть-ся на р)вн! значнйх худовд!х досягнень, а дал! настав в1дчутний регрес, пов"язаний з добою тотал!таризму. Цэ знайщло вияв 1 в ц!л-ковитому вичерпаши особист1сно-психолог1чного типу трагедИ, у обмШнн! сощально-!сторичного типу.до траг!чно! драми. Криза ук-ра!нсько! драматург!I, картину яко! дае анал!з жанру трагед Н,-може бути подолана лише в процесг национального в!дродження Украши.

Внасл1док необх!дност1 охопити розма1т{ художн! явща, запро-понована в дисертацН типолог}я в!дзначаеться певною ун!версальн!-стю й може бути застосована не лише для наукового осмислення доо-л1джуваного мистецького феномену. 3 шпого боку, мусимо визнати, що даний художн¡й матер!ал може стати основою для створення ¡нпшх внутр!ига!х типолог!й трагед!!, як може бути й ¡ниою ¡нтерпретащя конкретник твор!в.

У дифртацН шдбит! загальн! шдсумки розвитку жанру трагед!! в укра!нськ1й драматург!! радянського часу. Розглянуто перспективи його розвитку. Тут, зокрема, зазначено, що найтраг!чн!ш! под!1 на-шо! национально! 1стор1I ще не стали предметом художнього опрацю-вання саме в. жанр! трагедI!. Але розкриття гранд!озного трагичного эм!сту соц!ал ¡стачного експерименту все ж мусить прийти незабаро'м, у м!ру осягнёння митцями д!йсно[ свободи художнього пошуку. А в!д-так талановит! митц1 повинн! звернутися й. до жанру трагед!!, який уже давно чекае великого художника, здатного розбудити його внут-р!шн! сили.

Основн! положения дисертац!! иIдо* л 1 в таких публ1ка1пях:

1. Жанр трагед!! в укра!нськ!й радянськ1й драматург¡Г /питания ¡сторП 1 теорП/. - X.: Вища школа. Вид-во при Харк!в. ун-т!, 1389. - 152 с.

2. Вивчення творчост! Олександра Корн!йчука в школ!; Пособник для вчителя. - К.: Радянська школа, 1969. - 144 с.

3. Особист!сть драматурга // Прапор. - 19Р5. - В 2. - С. 158 - 161.

4. Траг1чний геро!зм // В(тчизна.- 19Р5.- № 4. - С. 159 - 164.

5. ТрадицМ ЬКарпенка-Карого в укра!нськ!й радянськШ трагед ¡! // I.К.Карпенко -Карий - драматург, актор, громадський д!яч: Тези науково! конференцН, присвячено! 140-р1ччю в!д дня народжен-ня I .К.Карпенка-Карого. - Юровоград, 19Р5. - С. 91 - 92.

6. До питания про жанрову концепц!ю 0.0.Потебн1 // Творча спадщина 0.0.Потебн1 й сучасн1 ф!лолог1чн! науки /До 150-р1ччя з