автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.19
диссертация на тему: Воспроизведение внутреннего действия в современном французском романе и его переводе

Полный текст автореферата диссертации по теме "Воспроизведение внутреннего действия в современном французском романе и его переводе"

я п в 3 а

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ОСАДЧУК Роман Петрович

ВІДТВОРЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ДІЇ В СУЧАСНОМУ ФРАНЦУЗЬКОМУ РОМАНІ ТА ЙОГО ПЕРЕКЛАДІ

Спеціальність 10.02.19. — теорія мовознавства

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

Київ—1992

Робота виконана на кафедрі теорії та практики перекладу романських мов Київського університету.

Науковий керівник —доктор філологічних наук, професор

О. І. Чередниченко

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор

М. О. Новикова

— кандидат філологічних наук, доцент В. Б. БУРБЕЛО

Провідна організація —Чернівецький університет

Захист відбудеться «26» червня 1992 року о 10 годині иа засіданні спеціалізованої ради Д 068.18.11. по захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня доктора філологічних наук в Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Адреса: 252017, м. Київ, б. Тараса Шевченка, 14, актовий зал.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці університету.

Автореферат розіслано ^ ___________ 1992 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради доцент

Е. І. Лисенко

Реферована дисертація присвячена вивченню засобів психологізації сучасного французького роману, що виражаються стилістичною категорією текстового рівня "відтворена внутрішня дія", ,':£.,-тккож перекладу текстів з відтвореною внутрішньою дією /далі- ВВД/.

Дослідження з лінгвостилістики останніх десятиліть все частіше заторкують проблеми відображення в художньому тексті психічного та розумового життя персонажів та автора через емалювання механізмів функціонування лвдської свідомості. Про важливість даної проблематики для стилістичних досліджень та про особливу її складність писали М.М.Бахтін, В.В.Виноградов, Ш.Баллі, Е.Дюжарден, Р.Хамфрі, О.О.Андрієвська, К.Я.Кусько, Г.Г.Ярмоленко, Я.Г.Коваль, а такок Ф. ван Россум-Гіон, Е.їїенет, Я.-І.Гадіє та інші.

Урізноманітнення засобів психологізації художнього твору, зростання ролі цих засобів у жанрі сучасного роману, суперечлива їх варіативність ставлять сьогодні перед лінгвістами та літературознавцями все нові завдання, пов"язані, зокрема, з детальною диференціацією лінгвостилістичних засобів психологізації, з порівняльним вивченням цих засобів у різних мовах з метою з"ясування їхнього функціонально-стилістичного спрямування та впливу на структуру художнього тексту.

Особливо перспективними видаються лінгвостилістичні дослідження сучасного роману, що розглядають його як художньо, трансформований аналог психічних та розумових дій у свідомості, наділений особливими стилістичними функціями.

Дослідження сучасного роману у зв"язку з категоріями психології та психолінгвістики може поєднуватися з дослідженнями в царині перекладу сучасного роману. Лінгвостилістичний аналіз засобів психологізації сучасного роману не лише розширює теоретичну базу власне стилістичних досліджень, але й може бути вагомим підгрунтям для вирішення проблем перекладності жанру психологічного роману. Дана робота поєднує різнорівневий аналіз художнього тексту та засобів його психологізації з розглядом перекладів художнього тексту через уявне накладання на оригінал лінгвостилістичної структури перекладеного тексту.

Основою даного дослідження є положення про взаємозв'язок тексту сучасного роману з первинними психічними та розумовими явищами, відображеними в цьому тексті. Цей взаємозв'язок у нашій роботі передається через категоріальну пару "внутрішня дія” /психологія/ - "відтворена внутрішня дія" /стилістика/'.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше для стилістичного аналізу художніх текстів пропонується стиді стична категорія текстового рівня "відтворена внутрішня дія". Ця категорія дозволяє розглядати художній текст, виходячи з опозиції зовнішній/внутрішній план романної оповіді. Таким чином.стає можливим комплексний аналіз лінгвостилістичних засобів психологізації сучасного роману у їхньому взаємозв'язку та спільному функціональному спрямуванні. Крім того, засоби психологізації сучасного роману розглядаються,з одного боку» в тісному зв"язну з первинним аналогами відображених у романі психічних та розумових явищ, а з другого боку -у зв’Язку з іншими формами тексту сучасного роману. Стилістична категорія ВВД робить можливим проведення нової широкої диференціації текстів сучасного роману та засобів психологізації, створює підгрунтя для лінгвостилістичного аналізу як оригінальних текстів, так і їхніх пе-кладів іншими мовами.

Актуальність теми полягає у необхідності розширення досліджень стилістики художнього тексту; проведення цих досліджень на межі декількох лінгвістичних дисциплін /лінгвостилістики, стилістики цілого тексту, функціональної стилістики, психолінгвістики/ та психології; поєднання лінгвостилістичних досліджень оригіналу з аналогічними дослідженнями перекладеного тексту. Актуальним сьогодні є різностороннє вивчення мовних засобів та порівняльне вивчення засобів психологізації у декількох мовах при опорі на мовні універсали біопсихологічного характеру.

Мета дослідження. Шляхом прилучення до стилістичного аналізу понять та категорій психології та психолінгвістики представити узагальнену, систематизовану картину засобів психологізації сучасного французького роману, дослідити особливості їхнього функціонування в художньому тексті та можливості перекладу сучасного французького роману з точки зору відтворення в ньому інваріанта лінгвостилістичної системи засобів психологізації оригіналу.

Відповідно до даної мети висуваються такі завдання:

1. Узагальнити теоретичний матеріал та матеріал з художніх текстів стосовно засобів психологізації сучасного французького роману.

2. Виявити основні тенденції зображення внутрішнього світу персонажа чи автора у романній оповіді та тенденції до зміни структури романної оповіді.

з

3. Дати детальний, різнорівневий та взаємопов'язаний лінгвостилістичний аналіз засобів психологізації сучасного роману.

4. Розкрити типологію текстів сучасного роману.

5. Окреслити основні проблеми, тенденції, стилістичні зсу-

ви, що спостерігаються при перекладі сучасного французького роману. .

6. Визначити характер допустимих втрат при перекладі сучасного французького роману га можливості компенсаційних засобів при перекладі.

На захист виносяться такі положення:

1. Поняття "відтворена внутрішня дія" е стилістичною категорією, що характеризує художній текст з точки зару вираженості в ньому внутрішнього плану персонажу чи персонажів та автора. Відтворена внутрішня дія /ВВД/ є стилістичною категорією текстового рівня, пов"язаною з іншими категоріями тексту. Вона чинить вплив на структуру текстової тканини й опосередковано проявляється на всіх мовних рівнях.

2. Для ВИД аналітичного характеру властивий розвиток через розгалуження, через повернення, лінійний асоціативний або лінійний причинно-наслідновий розвиток; синтаксис текстів з такс® ВВД характеризується трансверсальністкіВВД синтетичного /імітаційного/ характеру наближається за структурою до спонтанної розмовної мови у стані емоційного напруження, синтаксис текстів

з імітаційною НВД характеризується експресивністю.

3. Основою ВЕЩ є загальна семантична картина внутрішньої дії,в динаміці представлена семантичною трансформацією, яка спирається на метафоричний рух і переосмислення образів. Загальна семантична картина ВВД утворена через взаємодію та незвичні поєднання елементів різних лекскко-семантичних полів.

4. При перекладі текстів з ВВД спостерігається стилістичний зсув у бік екстеріоризації ВВД /наближення до структурних моделей зовнішньої дії/, що проявляється в структурному упорядкуванні га логізації текстових га синтаксичних зв’язків.

5. Моделі психічного явища ВД впливають на структуру романної оповіді. Інтерференція при перекладі текстів з ВВД вносить нові структурні моделі у мову перекладу.

6. Компенсаційні засоби при перекладі текстів з ВВД значною мірою нейтралізують стилістичний зсув до екстеріоризації

ВВД. Основними компенсаційними засобами при перекладі текстів з ВВД можна ввакати пунктуаційну та лексико-синтаксичну експлікацію, заміну лінгвостилістичних ознак ВВЦ га власне текстову компенсацій. 1

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні га узагальненні уявлень про лінгвостилістичні засоби психологізації у сучасному романі, а також в окресленні мошшвих підходів до перекладу сучасного роману. Теоретичний інтерес має й розробка типології лінгвостилістичних засобів психологізації і питань, пов’’язаних з дослідженням психологічної основи художнього тексту, його структури та функціонального значення як окремих лінгвостилістичних одиниць, так і їхньої взаємодії.

Практичне значення. Матеріал га висновки даної роботи можуть бути використані у перекладацькій практиці га редагуванні /жоден з розглянутих романів ще не з"явивс.я у перекладі українського мовою/. Окрім того, результати роботи знайдуть застосування у курсах теорії й практики перекладу, стилістики художнього тексту, порівняльної стилістики тощо. .

Матеріалом дисертації було вибрано романи М.Пруста, Ж.-П.Сартра, М.Бютора, Н.Саррот, А.Сгіля га їхні російські переклади, виконані М.Любимовим, Ю.Яхніною, Р.Райг-Ковапьовою.

Загальний обсяг розглянутого матеріалу складає приблизно 3800 сторінок оригіналу та 2000 сторінок перекладу, проаналізовано близько 1400 фрагментів оригіналу та перекладу.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох глав, висновків, списку скорочень, бібліографії на 248 назв, з яких 81 назва іноземними мовами та 24 назви творів художньої літератури і їхніх перекладів, що були використані в роботі.

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, новизну, мету га завдання роботи, визначено матеріал дослідження, теоретичне й практичне значення, сформульовано положення, що виносяться на захист.

У першій главі "Лінгвостилістичні засоби психологізації в сучасному французькому романі" окреслено основні проблеми дослідження, критично розглянуто теоретичні концепції проблематики, вводиться й аналізується основний поняттєвий та термінологічний апарат дослідження, детально і різносгоронньо розглядається ключове поняття роботи - стилістична категорія тек-

стового рівня "відтворена внутрішня дія", пропонується широка диференційна шкала текстів з ВБД.

У розділі "Структурні видозміни у романному жанрі французької літератури XX століття" виділено основні тенденції в розвитку сучасного роману. Найважливішою тенденцією багато дослідників вважають тенденцію до зростання ролі подій у свідомості, і, відповідно, до зменшення ропі зовнішніх подій в романній оповіді. Перехід у плані змісту до домінування внутрішніх подій призвів до значних структурних видозмін романної оповіді. І саме тому літературознавчий поділ романної оповіді на зовнішній і внутрішній план, на зовнішні події та події в свідомості, мояе бути продуктивним при лінгвостилістичному аналізі текстів сучасного роману. Тенденція до заглиблення у свідомість призводить до диференціації зображеної свідомості, відбувається перехід від моносуб"єктної моделі зображення свідомості до полісуб'Яктної моделі'*'. їїолісуб"єктний характер відображення свідомості виражається в пояіфонізації романної оповіді. З текстовою поліфонією пов"язана і зміна ролі автора у романі, який ставить себе на одну площину з персонажами Й вступає з ними у діалогічні відносини. Рівноправні взаємини мовленнєвих образів автора і персонажа породжують і стимулюють розвиток нових текстових форм /невласне - пряма мова, внутрішній діалог, потік свідомості тощо/. Разом з тим іде активний процес зближення романного слова зі словом вірша, відбувається конвергенція прозових і поетичних структур в романі, що впливає як на сюжет, так і на структуру тексту. В логічній і часовій організації романної оповіді замість причинно-наслідко-вих зв’язків, характерних для поєднання зовнішніх дій, все частіше виступають часово-просторові зв’Язки. Сучасний роман постає перед нами як складна система художньо зображених психічних і розумових процесів і, водночас, як художній текст ускладненої структури, наділений різноманітними стилістичними функціями.

У розділі "Характеристика сулерпсихологізації сучасного французького роману з точки зору психології" сучасний французький роман розглядається в світлі найновіших психологічних концепцій про внутрішнє мовлення лвдини, відчуття, сприймання та інші психічні та розумові механізми свідомості. Внутрішнє мовлення /ВІЛ/ розглядається як основа та джерело текстових мсде-

I Э.Дуэрбах, Мимесис. - М.: Прогресс, 1986. - С.533.

лей сучасного роману. Аналіз психологічних досліджень показує, що сам термін ВМ тлумачиться дуже по-різному, і йому іноді дають навіть протилежні характеристики. Особливої уваги заслуговуй положення про різні стадії ВМ: домовленнєві стадії /домовленнє-вкй мислительний пошук, універсальний предметний код /УПК/, внутрішньомовленнєві стадії /скрите мовлення без артикуляції, беззвучне мовлення з артикуляцією/*. Основою ВМ є стадія предметно-схемного коду /за Н.І.Жинкіним/ або УЇЖ. ВМ нерозривно пов"язане з позамоблєннєвими механізмами, механізмами відчуття ' та сприймання. Таким чином, художній аналог ВМ у сучасному романі значною мірою є аналогом довербальних психічних та розумових процесів. Необхідність іншого підходу у дослідженні ВМ полягає в активізації категорії внутрішнього та психологічних

1

понять, які б показували ВІД у більш широкому контексті . ВМ, за О.Нікітіною, це "форма творення окремої розумової дії у сукупності її частин"3. Поняття "розумова дія" є надто вузьким, адже розумовою ця дія стає лише на завершальних стадіях породження мовлення, отже опускаються домовленнєві стадії ВМ і свідомості в цілому. 7 дисертації пропонується інтегруюче психологічне поняття "внутрішня дія" /ВД/. ВД - це сукупна дія різноманітних психічних чинників, що проходять ряд первинних психічних стадій і концентруються навколо ВМ, породжуючи мовленнєвий, а отже і мислительний процеси. Таким чином, ВД є основою структурних моделей психологізації сучасного роману, а система засобів психологізації є художньо трансформованим аналогом психологічної категорії ВД.

У розділі "Поняття відтвореної внутрішньої дії" аналізуються основні підходи до вивчення засобів психологізації сучасного роману. Майже всі дослідження засобів психологізації можна віднести до двох тенденцій. Першу тенденцію представляє Ш.Балпі; ця тенденція полягає у тому, що основним способом зображення внутрішнього світу персонажу вважається невласне - пряма мова /НПМ/, тобто контамінація мовленнєвих планів автора і персонажа. Друга тенденція об"єднує дослідження форм передачі ВМ без

1 С.Королев. К вопросу о времени на родном и иностранном языках // Исследования языка и речи. Ученые записки МП1ИИЯ им. Мориса Тореза. Т.60. - М., 1971. - С.121-128.

2 Е.С.Никитина. Внутренняя речь и мышление: Дисс. ... канд. филол. наук. - М., 1987. - С.29-32,

3 Там само. - С.71.

втручання автора, основною такою формою, за Е.Дшарденом, є внутрішній монолог. Детально вивчалися і відображені в художньому тексті домовленневі стадії свідомості1. У багатьох дослідників по-різному проявлялося прагнення до об"єднаючого начала при стилістичному аналізі засобів психологізації. Так, наприклад,. Н.І.Сакварелідзе пропонує поняття "художньо трансформоване внутрішнє мовлення", яке включає в себе всі різновиди репродукції ВМ у літературі.

Прагнення до об'єднуючого начала пояснюється відсутністю спільної думки про форми зображення ВМ, різнобоєм у тлумаченні існуючих термінів, а саме БПМ, внутрішнього монологу, потоку свідомості. Всі ці терміни неспроможні детермінувати чіткі відмінності міх собою, оскільки існує величезна кількість перехідних форм та конгамінованих синтаксичних фігур, що призводить до взаємопоглинання цих термінів.

З метою узгодження існуючих суперечностей в питанні форм зображення ВД в дисертації пропонується поняття "відтворена внутрішня дія" /ВВД/, що є стилістичною категорією і характеризує художній текст з точки зору вираженості в ньому внутрішнього плану персонажу чи персонажів та автора. ВВД може бути виражена в художньому тексті в найрізноманітніших формах відтворення ВД і реалізується через систему структурних та семантичних особливостей на різних рівнях художнього тексту. Поняття ВВД - це умовний художній аналог психологічного поняття ВД, а не лише ВМ. Тобто ВВД описує форми, що репрезентують як мовленнєвий і внутрішньомовяеннєвий план персонажу /персонажів/ та автора, так і позамовненнєвий. Форми БВД можуть повністю охоплювати текст /мегаформи/, домінувати в тексті /макроформи/, бути представлені фрагментарно - в межах одного речення /мікро-форми/. Навіть аналіз мікроформ ВВД потребує розгляду контексту та підтексту, отже, навіть на рівні мікроформ ВВД є текстовою категорією. 7 дисертації розглядається також зв"язок ВВД з іншими категоріями текстового рівня.

У розділі "Діалогізація як найважливіша риса ВВД" виділяються два основні русла діалогізації ВВД: у напрямку до конвергенції та у напрямку до дивергенції. Конвергентна тенденція проявляється у таких формах ВВД, основною ознакою яких є контамінація кількох планів ЕД. Контамінація є проявом діалогізації

І Див., Надр. R.Humphrey Stream of Consciousness in the Modern Novel. - Berkeley, L.A. : Un. of Carolina Press

на рівні підтексту. Дивергентна тенденція проявляється у формах; ВВД, основною ознакою яких є поліфонія, тобто взаємодія декількох: непоєднаних свідомостей. Поліфонія є проявом діалогізації на рівні контексту.

У розділі "Діапазон ВВД та можливі підходи до класифікації" дано широкий аналіз класифікаційних підходів засобів психологізації та текстів з ВДЦ і запропонована детальна класифі-

1 кація форм і текстів з ВВД за опозиціями /наявність чи відсутність певної ознаки/ та за різними напрямами.

У другій главі "Лінгвостилістичний аналіз ВВД" дано детальний різнорівневий аналіз текстів, у яких проявляється категорія ВВД.

На текстовому рівні розглянуто композицію та типи розвитку ВВД. Зв"язок зовнішнього та внутрішнього планів проявляється в експозиції ВВД. Елементи зовнішнього світу стають матеріалом, суб"єкгквізованим у ВД і відтвореним у тексті, ці елементи стають вихідною точкою ВВД. Семантика зовнішньої дії в експозиції дає поштовх розвитку ВВД. Структурно експозиція виражається у вигляді обставинного звороту, підрядного речення обставинного характеру або як незалежна конструкція. Можливі два типи експозицій ВВД. Перший тип - інтродуктивний - дає поштовх для розгортання ВВД. Другий тип - пороговой - розділяє два потоки дії, зміцнює ракурс чи план оповіді. Власне ВВД розгортається у дуже різних формах, проте тут можливе визначення декількох схематичних моделей. Початок ВВД - це виділення семантичних; елементів, що становитимуть основи розвитку ВВД. Виділені елементи утворюють семантичні поля, що пронизують всю дію єдиним спрямуванням. На цьому етапі текст з ВВД набуває тенденції до сповільнення, що знаходить відповідне формально-структурне вираження. Дія розгалужується, а згодом виділені семантичні елементи кон-вергуються у кульмінаційному центрі, основою якого є узагальнюючий образ ВВД. Кульмінаційний центр може іноді зміщуватись до кінця ВВД, набуваючи подвійної функції: точка конвергенції розгалуженої дії та поштовх до наступної дії, до наступного руху ВВД. Закінчення ВВД є найчастіше повторенням‘виділеного на початку семантичного елемента /чи елементів/, переосмисленого в процесі розвитку дії. Структурно закінчення ВВД - самостійне або підрядне обставинне речення, семантика якого полягає в тлумаченні ВВД через додаткову деталь. Така кінцівка найбільш характерна для прози Ы.Пруста, годі як для Н.-П.Сартра

чи М.Бютора га Н.Саррот більш типовою є уривчаста кінцівка ВВД, що спричинює різкий перепад з однієї зображувальної площини в іншу. Порад з розгалуженням дії - ще один можливий спосіб розгортання ВВД - рут з поверненнями /характерний для прози Ж,—П.Сартра/, коли розвиток дії сповільнюється неодноразовими поверненнями до певного образу, певного семантичного елементу, що трактується щоразу з дещо нової позиції. Третій вид розвитку ВВД - лінійний - має два підвиди. Перший підвид - лінійний, послідовний розвиток ВВД, що спирається на вільну психологічну асоціацію /характерний дня зображення процесів пам"яті, напр., у М.Пруста чи М.Бютора/. Другий підвид - лінійність причинно-наслідкова - характерний для зображення зовнішніх подій у внутрішньому плані /спогад, мріяння, фантазія/. Причинно-насяідкова лінійність дії можлива й годі, коли у тексті зображаються верхні рівні свідомості і кінцеві фази ВД, в яких ВМ наближене до натуральної моїй.

У підрозділі "Виділення ВВД та зв”язок ВВД з іншими формами тексту" аналізуються три основні види взаємозв'язку ВВД і цілого тексту: домінанта ВВД у тексті, при якій інші форми тексту підпорядковані ВВД; епізодичність ВВД. коли ВВД з"являєгься на піках розвитку тексту та сприяє переходу оповіді через часові лакуни /напр. "Милий лікар" А.Стіля/; ВВД як фрагмент мегаформи. копи ВВД поєднується з іншими діями у межах спільного внутрішнього плану.

На синтаксичному рівні аналізуються два основні типи синтаксичних систем текстів з ВВД.

Перший аналітичній тип характеризується поняттям"трансвер-сальний синтаксис*1 /термін запозичено у В.А.Додороги/. Трано-версальний синтаксис - система синтаксичних засобів, спрямована на зображення психологічного часу й простору ВВД, на зображення змін станів свідомості, а також паралельного розгортання ВВД та зовнішніх дій. ТрансверсальнМ синтаксис виконує функцію творення багатовимірного текстового простору, передачі екстатичного руху /руху станів свідомості/. Основними засобами транс-версального синтаксису є диз"юнкція /інтерпозиція/, що структурно виражається вставними та парантетичними конструкціями, розгалуження /мультшозиція/, що структурно передається однорідністю членів речення та паралельним гіпотаксисом, інверсія /препозиція/, що проявляється в передуванні обставин та обставинних комплексів.

Другий гнп ВВД - синтетичний, або імітаційний, спрямований на імітацію ЇЇЦ художніми засобами., трансформованими з психологічних моделей розгортання ВВД. Імітаційний тип ВВД характеризується поняттям “експресивний синтаксис” Основою синтаксичної імітації ВВД є розмовні конструкції, оскільки вони мають найбільше спільних рис з ВМ. У текстах з ВВД використовується цілий рад структурних елементів спонтанного мовлення: семантичні повтори речення, окремих його частив, повтори деяких спів, складів, незавершеність речення /логічна, синтаксична,■семантична/, наявність обмовок, збільшення кількості перерваних речень тощо. Експресивному синтаксису властива яскраво виражена предикативність, рідше номінагивність, що реалізується через комплекси коротких структур: неповні розмовні структури, еліптичні речення, парцелярні конструкції. Особливої частотності набувають анаколуфиі конструкції, які можна розглядати як прояв розгалу-кення дії та її конвергенції у мікроформах. Для експресивного синтаксису характерні питальні £ автолитальні конструкції, що надають тексту діалогічності, виражають різні за тональністю почуття, а також мають егоцентричне спрямування. Отже тексти з ВВД імітаційного типу характеризуються аритмічною синтаксичною будовою. Різні елементи синтаксису частково чи повністю втрачають своє основне граматичне значення, підпорядковуючись загальній стилістичній пінії розгортання ВВД.

У підрозділі "Внутрішній зв’язок і єдність ВВД” розглядаються засоби зв"язку текстів з ВВД і виділяються гри основні групи засобів зв"язку. Стрижневі засоби забезпечують еднісгь ВВД, утворюючи основний стрижень дії. Це різні види повторів -дослівні, дистангні, анафоричні, епіфоричні, а також випередження граматичного узгодження. Координуючі засоби - засоби синтаксичного зв"язку, що сприяють влбудові синтаксичної структури ВВД: змішування паратаксису з гіпотаксисом, гіпотаксис зі зсувом до вільної констеляції, узгодження часових форм SubjОПС-tif і. conditionnei . Корелюючі засоби пов"язують

фрагменти речення, тексту, що мають різне семантичне значення /іноді суперечливе/. Це створення недискретних синтаксичних конструкцій, широке вживання вказівних займенників та корелнь ' ючих прислівниково-сполучникових виразів /налр. si/teiiement... que, tel/...gue).

Ба морфологічному рівні аналізується прономінальна й тем-поральна системи текстів з ВВД. Розвинута прономінальна система текстів з ВВД створюється під впливом прономінальності, харак-

герної риси ВИ. Особлива роль належить вказівним і особовим займенникам. Вказівні займенники виконують дейктичну функцію та функцію зв'язку, іноді утворюючи дейктичні комплекси. Великі зміни відбулися в системі особових займенників. Втрачає продуктивність займенникова форма 3-ої особи однини, що робила автора посередником між читачем і персонажем. Продуктивність першої особи однини особливо яскраво продемонстровано М.Прустом, коли "я" головного персонажу ставало множиннш "я", кожне з яких розвивалось окремо й поєднувалося з іншими лише спільною займенниковою формою. На думку Ф. ван Россум-Гіон, М.Бютора та

Н.Саррог найбільш перспективною є форма другої особи.

У темпоральній системі звужується сфера вживання минулого часу й спостерігається перехід до плану теперішнього часу в поєднанні із займенниковою формою 1-ої особи однини. Зростає можливість через дієслівні форми одного часового плану виразити інші часові плани /минулий час в значенні теперішнього, майбутнього чи імперфект в значенні гіпотетичного майбутнього у М.Бкь тора/. У Н.Саррот і М.Бютора та інших письменників велику площу художнього тексту займає план майбутнього часу.

Аналіз текстів з ВВЦ дозволив виділити три основні морфологічні моделі:

Така схема передає послідовність розвитку текстових моделей ВДЦ у напрямку до більш чітко вираженої полісуб"єктності, хоча не виключає взаємодію, контамінацію та взаємну варіативність цих моделей.

На пексико-семантичному рівні основою ВВД є семантична трансформація. Одночасно семантика виступає одним з основних критеріїв диференціації та виділення ВВД серед інших форм тексту. Породження образу та семантичні трансформації тексту з ВВД відбуваються від дотикання декількох семантичних полів при вживанні зображених процесів свідомості. Найбільш узагальнено схему семантичної трансформації у текстах з ВВД можна зобразити так: .

план

минулого

3-а особа однини

план

теперішнього

1-а особа однини

план

майбутнього

3-а особа однини

елемент зовнішнього ' плану

зображені

-процеси--------"*•

свідомості

Семантична трансформація поєднує зовнішній і внутрішній план романної оповіді і має трьохфазну структуру. Рушійна сила семантичної трансформації - метафора й метафоричний рух: /конвергенція з поетичним текстом/. Мальовничі й поетичні метафори, що вживалися М.Прустом,у авторів "нового роману" змінюються на сповільнені метафори. Сповільнені метафори розвиваються на великих текстових площах, їхня типова риса - досить проста будова з точки зору семантики. Так, наприклад у М.Вотора /роман "Зміна"/ спочатку головний персонаж просто фіксує появу на шляху поїзда двох тунелів. Згодом "тунель" використовується для порівняння

з ситуацією із минулого. Врешті тунель стає метафорою вирішального відрізку лиття головного персонажу, його важкої ситуації напередодні остаточного рішення . Тобто весь метафоричний рух зосереджується на одному елементі, що дає можливість надати цьому елементу символічного забарвлення. ~

Семантика експресивності, що характерна для ВВД імітаційного типу, передається через взаємодію лексико-семангичних полів, утворених лексичними одиницями загального вокабуляру, з лексико-семантичними полями, утвореними одиницями таких лексичних груп як група модальної лексики, емоційно-експресивної лексики, група стверджувальних і заперечних слів, група вокабул ірреальної, ірраціональної семантики та група елементів надлишкової семантики.

Третя глава "Відтворення внутрішньої дії у перекладі" присвячена проблемам та особливостям перекладу текстів з ВВД. Категорія текстового рівня ВВЦ може бути ефективно застосована при порівняльному аналізі оригіналу й перекладу текстів сучасного роману. Основою перекладності тексту з ВВД є загальна семантична картина цього тексту, універсальна для всіх мов. За

B.І.Фінагеновш, загальна семантична картина перекладеного тексту і оригіналу утворюється при переході від етапу усвідомлення і задуму перекладеного висловлення до етапу граматичного

і семантичного програмування^. Таким чином, універсальність загальної семантичної картини, що опирається на УЖ, а також

1 М.ВиЬог Ха І'.ос.іі.'ісглііо;-, - Рагіс: Зі. бо Ш.пиі£,1927»

РР. 155, "і 56,225,247.

2 В.И.йгаагенов. Психолингвистический анализ трансформаций текста при переводе: Дисс. ... канд. филол. наук. - М., 1981. -

C.9.

спільність процесу перекладу з процесом породження мовлення обумовлюють можливість еквівалентного перекладу навіть таких складних текстів, якими є тексти з ВВД. Принципова можливість еквівалентного перекладу обумовлена також і біопсихологічною спорідненістю мов та спорідненістю самого предмету зображення /ВД/.

Проте цій спорідненості протистоїть ряд чинників, що утруднюють переклад текстів з ВВД. Спільна семантична картина передбачає повну еквівалентність перекладу лише системи денота-гивних значень, а конотативні значення неминуче передаватимуться зі спотвореннями1. Проте іноді конотативна система значень може передавати основну семантику ВВД. О.В.Федоров зазначав, що "при перекладі кількаппанових хрожніх текстів вирішальну роль відіграє те, що домислюється". Визначена протилежність можливість/неможливість еквівалентного перекладу текстів з ВВД частково нейтралізується. Оскільки глибинні мовні структури у текстах з ВВД, що спираються на особливості національного менталітету, поєднуються з глибинними структурами, що відносяться до біопсихологічних універсалій мов. Можна говорити про можливість відтворення інваріанту тексту з ВВД у мові перекладу.

Переклад текстів з ВВД утруднює рад екстралінгвістичних ' факторів. Складна структура тексту з ВВД сприяє надго інтенсивному його сприйманню та виявленню коногацій там, де їх немає. Аналітична стадія в роботі перекладача призводить до свідомого чи підсвідомого упорядкування тексту з ВВД й до більшої логіза-ції текстових та синтаксичних зв"язків. Особливості розвитку літературного процесу мови перекладу, жанрові відмінності та жанрова специфіка різних літератур можуть спричинювати відсутність аналогу перекладеного тексту у мові перекладу. Тоді пошук перекладачем цілком нових текстових моделей неминуче призводить до невідповідностей та стилістичних зсувів. Ослаблення впливу факторів, що утруднюють переклад текстів з ВВД, можливе через розширення перекладної комунікації та перекладацької практики.

1 Див.: G.Mounin Les protQemes theoriques de la traduction, Paris: Ed. du Semil, 1963, p.215, 275*

2 A.B.Федоров. Очерки общей л сопоставительной стилистики. - М., 1971,- С.276.

У розділі "Відповідності і втрати при перекладі текстів з ВВД" дано різнорівневш аналіз оригіналів і перекладів за опозицією "відповідність / невідповідність перекладу лінгвостилістичного елемента".

Елементи текстового рівня мають найбільш узагальнений характер, виконують власне гексго-творчу функцію; саме тому найбільш вірогідним е їхній еквівалентний переклад. У перекладі обов'язково зберігається основна риса ВВД - діалогічність, а також основні моделі розгортання: розгалуження, рух з поверненнями, лінійність асоціативна й причинно-наслідкова. Найважливіша невідповідність перекладу на текстовому рівні проявляється в тенденції до екстеріоризації ВВД, тенденції до зображення поверхневих рівнів свідомості. Так, наприклад, при перекладі змаг-яюванкя домовленневих стадій свідомості перетворюється у внутрішній монолог, а емоційний потік свідомості стає просто монологом, де лише контекст вказує на внутрішній план. Тенденцію до зображення поверхневих рівнів свідомості можна розглядати і як тяжіння до первинних стадій відображення ВД у тексті. Складається враження, що перекладач не може перескочити ті стадії у еволюції форм відображення ВД, які література мови перекладу ще не пройшла чи обминула. Стилістичний зсув до екстеріоризації ВВД у перекладі проявляється у більшій,ніж в оригіналі, логізації текстових і синтаксичних зв"язків та у відході від типових для ВВД часово-просторових координат й заміні їх на причинно-насдідкові.

На синтаксичному рівні логізація зв"язків при перекладі текстів з ВВД проявляється в частковому усуненні диз"кшщії та інверсії, іменних замінах займенникових форм, іменних повторах, заміні безприйменникового зв"язку на прийменниковий. Характерною трансформацією є перегрупування елементів синтаксичної конструкції. При перекладі ВВД імітаційного типу синтаксис наближається до норми, спостерігається часткове усунення еліптичних, обірваних, анаколуфних, парцелярних конструкцій. Складною проблемою перекладу є передача зумисної анормагивносгі оригіналу. Механічне перенесення анормагивносгі оригіналу в переклад призводить до деструктивних наслідків. Єдиним критерієм перекяад-ності тут є функціональна відповідність синтаксичних структур та їхня узгодженість із загальною семантичною картиною ВВД.

На морфологічному рівні особливо сприяють еквівалентному перекладу універсалії особових займенників та трьох часових планів. Проте типологічні відмінності не дають можливості передати всю поліфункціопальність французьких займенникових форм, що призводить до послаблення займенниковості тексту та дейкгич-ної функції займенників у перекладі. У темпоральній системі також втрачаються деякі стилістичні значення. Наприклад, опозиція розмовиі/кникні часи важлива для відтворення та виділення імітаційної ВВД, орієнтованої на розмовні конструкції, не має відповідника у перекладі.

На лексико-семангичному рівні зберігається спільна семантична картина ВВД, оскільки саме вона є основою перекладносгі текстів з ВВД. Найбільші невідповідності пов"язані з системою конотативних значень. Так, наприклад, зумисна брутальність, що імітує гак звану внутрішню відвертість /відвертість для себе/, лцдини,нейтралізується в перекладі через введення евфемізму.

Цей стилістичний зсув пояснюється асиметричністю стилістичної норми оригіналу й перекладу.

У розділі "Інтерференція та експлікація при перекладі ВВД" розглядаються особливості структур, інтерфероваких у переклад

з мови оригіналу. Інтерференція при перекладі текстів з ВВД видається цілком закономірною, оскільки вона аналогічна свідомому відходу від норми письменника, що зображає ВД. Інтерференція у перекладі споріднена з інтерференцією психічних моделей розгортання ВД, до якої вдаються письменники. Найбільш частотною є інтерференція синтаксичних конструкцій. Типовою ознакою інтерференції при перекладі текстів з ВВД є її поєднання з прихованою /пунктуаційною/ або лексико-семангичною експлікацією. Пунктуаційна експлікація /додаткові тире, коми, інші розділові знаки/ сприяє адаптації у мові перекладу чужомовних структур. Подібна функція й у лексико-семангичної експлікації, що виражається у різного виду повторах. Порад з позитивною інтерференцією у перекладах текстів з ВВД можлива й негативна інтерференція, що призводить до нееквіваленгності перекладу. Позитивна інтерференція посилює канрово-сгилістичну конвергенцію мов і розширює можливість еквівалентного перекладу.

У розділі "Відтворення внутрішньої дії через заміну її ознак" констатується, що різнорівневі стилістичні ознаки ВВД

наділені спільною, об"єднушою функцією відтворення ВД. Спільність цієї функції обумовлює варіативність ознак ВВД, які можуть розглядатися як паралельні синонімічні засоби /термін О.В.Федо-

на мови, в літературах яких немає аналогічного жанрового напрямку. Орієнтація на жанрово-стилістичну домінанту тексту /термін О.М.Новикової/ дозволяє варіювати засоби відображення ВД. Так, наприклад, у перекладах диз"юнкгивнісгь оригіналу змінюється на інверсивнісгь, або дейктичнісгь та яскраво виражена займенниковість змінюється на предикативність. Заміна ознак -де компенсаційний засіб, що спирається на функціональну синонімію. При цьому стилістична функція оригіналу відтворюється на тій самій ділянці тексту. Разом з тим вживається і власне компенсація /синтаксична, лексична тощо/, коли функція оригіналу відтворюється на іншій ділянці тексту.

Таким чином, аналіз оригіналів та перекладів текстів з ВВД дозволив виявити основні збіги і розбіжності, стилістичні зсуви, особливості інтерференції, експлікації та компенсаційних засобів при перекладі текстів з ВВД, а також зробити висновок про можливість відтворення інваріанту тексту з ВВД у перекладі.

Підсумки роботи узагальнено у висновках, де більш детально подаються основні положення на захист, а також обгрунтовується актуальність та перспективність виділення стилістичної категорії текстового рівня "відтворена внутрішня дія".

Основні положення дисертації відображено в чотирьох публікаціях: ;

1. Стилістичні зсуви відображення психологічної дії в ори-

гіналі та перекладі /Ба матеріалі сучасної французької прози/ // Тезисы конференции "функциональные и семантические корреляции языковых единиц" 17-19 апреля 1990 г. - К.: Вид-во КДУ, 1990. -

С.225-226. '

2. Психологічна дія і можливості її синтаксичного вираження /На прикладі роману М.Пруста/ // Вісник Київ, ун-ту. Ісгорико-філологічні науки. - І Г. - К.: Либідь, 1991. - С.87-90,

3. Особливості перекладі" художнього тексту з ускладненим синтаксисом // Теорія і практика перекладу. К 18. - К.: Вид-во КДУ /друкується/.

4. Стилістичні зсуви при відтворенні внутрішньої дії в перекладі роману ії.-П.Сартра "Нудога" // Теорія і практика пере-

рова/. Особливо продуктивною заміна ознак ВВД є при перекладі*

• кладу. № 19. - К.: Вид-во ВДУ /друкується/