автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Восточно-христианский неоплатонизм в контексте фузинской философской мысли и христианская традиция в Грузии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Восточно-христианский неоплатонизм в контексте фузинской философской мысли и христианская традиция в Грузии"

оо

О,

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ^ ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

^Чі

На правах рукопису ^

ЛОМАЯ І-ГЕСТ АН ХУТАЄВНА

УДК 24...ІЗ.

СХІДНО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ НЕОПЛАТОНІЗМ У КОНТЕКСТІ ГРУЗИНСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ ТА ХРИСТИЯНСЬКА ТРАДИЦІЯ В ГРУЗІЇ

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія та філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ХАРКІВ - 1998

Дисертацією є рукопис.

Работа виконана на кафедрі ЮНЕСКО філософії людського спілкування Харківського державного технічного університету сільського господарства.

доктор філософських наук, професор Цехмістро Іван Захарович

доктор соціологічних наук,

Бачинін Владислав Аркадійович, професор кафедри філософи, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

кандидат філософських наук, доцент Білик Ярослав Михайлович,

Харківський державний університет, доцент кафедри теорії культури та філософії науки

Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, кафедра філософії, Міністерство освіти України, м. Харків

Захист відбудеться " /£" 'У-УІР£ року

о У і Ь годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.051.06 при Харківському державному університеті за адресою: 310077, Харків, майд. Свободи, 4, ауд. ИІ-83

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці ХДУ за адресою: 310077, Харків, майд. Свободи, 4.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Провідна установа:

Автореферат розісланий " ИЬ " /?/ _____________ 1998 року

Вчений секретар е /

спеці алізоваї/Ної вченої ради B.C. Старовойт

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається тим фактом, що з моменту отримання Грузією в 1991 році статусу суверенної держави у країні почалося піднесення національної самосвідомості, що було пов'язано, у свою чергу, із зверненням до витоків національної історії та культури, до проблем культурної самобутності та усвідомленням своєї культури як необхідної частини суспільного культурного універсума, з осмисленням питань, хто ми, звідкіля ми та як ми стали такими, якими є сьогодні. Ці ж питання постали і перед іншими народами на території колишнього СРСР, що пішли по шляху самостійного розвитку та розбудови суверенних держав.

У цьому плані нам вважається правомірною паралель між сьогоднішньою ситуацією та становищем справ у Грузії в другій половині XIX сторіччя, коли у країні спостерігалося піднесення національно-визвольного руху грузинського народу проти колоніальної політики царату, що завершився утворенням незалежної держави. У цей період вожді національно-визвольного руху в пошуках відповіді на злободенні питання також зверталися до історії, оскільки усвідомлення історичних витоків сприяло збудженню та активізації національної самосвідомості. За умов жорстокої русифікації всі питання, пов'язані з культурно-історичними витоками грузинської держави, були проблемами, від рішення яких багато в чому залежала доля нації, що зберіглася фізично, але внаслідок колоніальної політики царату опинилася перед загрозою духовного виродження.

І тоді, майже 100 років тому, і сьогодні такими культурно-історичними витоками, на наш погляд, є все коло проблем, гак чи інакше пов'язаних з християнізацією Грузії, оскільки саме християнізація стала найважливішим фактором централізації країни, перетворення Грузії з території, на якій більш чи менш мирно співіснували окремі розрізнені князівства, на єдину, монолітну державу, що на протязі довгих часів була цитаделлю християнства перед лицем ісламського світу. З другого боку, християнізація країни мала великий вплив на всі сфери культурного та наукового життя Грузії та, зокрема, на формування національної філософської думки, що базується на ідеях неоплатонізму. Так,

процес упровадження у Грузії християнства, який супроводжувався серйозною ідейною боротьбою на захист та підтримку нового віровчення, був імпульсом та передумовою створення в Західній Грузії Колхідської академії (Вищої риторичної школи), що фактично стало початком культурного піднесення в Грузії та, зокрема, формування вже в IV сторіччі філософської науки в Грузії. Тому особливо значущим є осмислення евристичних функцій платонізму і християнства та їх місця у просторі соціокультурної дійсності, а також його проекції па всі інші форми духовного досвіду.

Ступінь дослідженності проблеми. Проблеми, пов'язані зі шляхами упровадження та поширення християнства на території Грузії, а також з тією роллю, яку християнська релігія відігравала у країні, неодноразово висвітлювались у літературі, в тому числі агіографічній. Об'єктом найпильнішої уваги з боку філософів, зокрема, грузинських були також ідеї неоплатонізму, які на протязі сторіч (з IV ст. і до нашого часу) були приводом для нових інтерпретацій, уточнень, виникнення та розвитку нових течій.

Так, проблеми східно-християнського неоплатонізму знайшли своє відображення в працях ряду видатних вчених, таких, як Ге-гельГ.В., Віндельбанд В., Целлер Е., Лосський В.Л., Ейкен Г., чиї ідеї були використані в дисертаційному дослідженні.

Має сенс відзначити особливе місце праць відомого грузинського філософа Нуцубідзе Ш.І. Його підхід та інтерпретація проблем східно-християнського неоплатонізму у контексті грузинської філософської думки справили вирішальне значення при розробці концепції нашого дослідження. Для Нуцубідзе Ш.І. філософія як науковий світогляд більше, ніж інші науки, пов'язана з мовою народу та культурним середовищем, у якому вона розвивається. Він зробив спробу знайти конкретні дані, що обумовлюють ступінь участі малих народів, в тому числі й Грузії, у загальному розвитку світової філософії. У своїй роботі "Грузинська філософія" Нуцубідзе Ш.І. підкреслює прогресивну роль неоплатонізму у середні віки та в епоху Відродження. В XII сторіччі у період економічного та політичного розквіту Грузії духовна культура країни формувалась як нове світовідчуття та розуміння можливостей та завдань людини, які можна визначити як гуманізм та Ренесанс у тому сенсі, який ці терміни отримали в XV сторіччі.

Проблемі ідентифікації Петра Івера як Псевдо-Діонисія присвячені роботи Нуцубідзе Ш.І. "Петро Івер та проблеми ареолагітики", "Петро Івер та антична філософська спадщина", в яких, спираючись на дані архівних документів та багату грузинську

літературу, Нуцубідзе Ш.І. доходить висновку, шо Псевдо-Діонисій Ареолагіт та Петро Івер - це одна й та ж людина. Незалежно від Нуцубідзе Ш.І. на першому Візантіно-слов'яно-орієнталістському конгресі відомий бельгійський вчений Хонігман Е. висловив припущення, що автором Ареопагітик може бути грузинський мислитель Петро Івер. Його робота "Петро Івер та Псевдо-Діонисій Ареопагіт" була видана у Брюселі в 1952 році. Позицію Нуцубідзе Ш.І. та Хонігмана Е. поділяють також відомі вчені Конрад Н.І., Жирмунський В.М., Лосєв О.Ф. та інші.

Проблемам розвитку ідей неоплатонізму в Грузії присвячені також роботи таких грузинських філософів, як Хідашелі Ш, Панцхави І., Тевзадзе Г., Харанаулі А. В цих роботах ідеї неоплатонізму розглядаються як основа національної філософської школи Грузії у період з IV до XII сторіччя.

Соціокультурним умовам християнізації Грузії було надано детшіьного аналізу в роботах таких грузинських істориків, як Джавахішвилі І. ("Історія грузинського народу"), Каухчішвилі С. ("Збірний літопис Грузії"), Джанашія С. ("Історія Грузії").

Розповсюдження християнства в Грузії розглядається нами як головний фактор, що надав потужного імпульсу культурному піднесенню країни, торкався усіх сфер суспільного життя Грузії та справив колосальний вплив на світогляд та світовідчуття грузинської нації. Під таким кутом зору християнізація Грузії розглянута у монографіях МарраМ.Я., Кекелідзе К.С., Бегіашвилі Ф., Хідашелі Ш. Головні ідеї цих вчених були використані нами при аналізі "точок перетину” християнської доктрини з ідеями неонлатоників. Серед робіт, важливе місце у яких посідають проблеми співвідношення ідей неоплатонізму та християнства, відзначимо монографії Лосева О.Ф. "Історія античної естетики", Соколова В.В. "Середньовічна філософія", Аверінцева С.С. "Античність та Візантія", Бичкова В.В. "Естетика пізньої античності", Майорова Г.Г. "Формування середньовічної філософії". Ці роботи містять аналіз окремих положень неоплатонізму, які після розповсюдження християнства були покладені в основу ідеології вищих верств суспільства.

Мета та основні завдання дослідження. Розглядаючи культуру середньовіччя та ренесансу в Грузії, ми мали на меті показати місце та роль християнського світовідчуття у становленні та розвитку різних форм духовності суспільства, спадкоємність у розвитку ідей неоплатонізму як основи національної філософської школи у період з IV до XII сторіччя, певного джерела духовності

грузінської культури та загальиофілософської основи розуміння культурного процесу.

Для досягнення вказаної мети у роботі були поставлені такі завдання:

- показати християнство як домінуючий фактор у розвитку ментальності грузинської нації та становленні освітньої традиції;

- провести категоріальний аналіз у плані спадкоємності текстів неоплатоників (від Прокла до Іоане Петриці),

- встановити передумови формування предметного поля грузинської релігійно-філософської думки;

- проаналізувати соціокультурний контекст становлення та розвитку філософської традиції в Грузії;

- дослідити модифікації неоплатонізму в працях Петра Івера та Іоане Петриці в їх співставленні та показати, що останній був tie просто продовжувачем ідей Петра Івера, але пішов далі від нього, га вирішив питання, що залишались нез'ясованими до XI ст.;

- з'ясувати та пояснити роль неоплатонізму (особливо вчень П.Івера та І.Петриці) в його складній взаємодії з християнською релігією при формуванні духовності грузинської культури.

Об’єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження стали агіографічні та філософські тексти.

Предметне поле дослідження складає співвідношення трьох первинних сутностей:

1) національної культури Грузії,

2) неоплатонізму як вершини філософської спадщини античності,

3) християнства як витоку та плоті інтуіцій Нового часу.

Методологічна основа дослідження. Дисертаційне дослідженая виконане на основі методологічних досягнень вчених різних шкіл в області культурології, релігієзнавства, історії філософії.

У роботі були використані метод герменевтичного аналізу релігійних та філософських текстів, історіографічний та порівняльно-історичний методи.

При роботі над дисертацією були використані також особисті результати пошуків дисертанта в архівах Грузії.

Наукова новизна дослідження та основні положення, які виносяться на захист. Новизна пов'язана з дослідженням та поясненням генетичного зв'язку науки, філософії та релігії у контексті загальнокультурного розвитку Грузії.

Серед отриманих результатів найбільш значущими є такі:

б

1. На прикладі Грузії IV - XII ст. запропонована культурологічна модель, що дає змогу дослідити проекцію християнства на інші форми духовного досвіду (науки, філософії).

2. Досліджені витоки та характер східно-християнського неоплатонізму.

3. Обгрунтовані соціокультурні параметри та регіональні відмінності формування та плину філософської думки Грузії.

4. Визначені категоріальні пріоритети (єдине, перше) становлення та еволюції релігійно-філософської парадигми.

5. Показана діалектика культурних традицій та інновацій на прикладі грузинського Ренесансу.

6. Виявлений соціокультурний контекст еволюції наукових ідей (Середньовіччя та Ренесанс у Грузії).

7. Показана роль східно-християнського неоплатонізму у формуванні духовності грузинської культури.

Положення, які виносяться на захист:

1. Доцентровим моментом та головним сенсоутворюючим фактором грузинської філософської думки є християнство у його православній формі.

2. Християнство було необхідною умовою культурного та наукового піднесення в Грузії, усі форми духовності часів середньовіччя та ренесансу можна розглядати як маніфестацію його основних ідей.

3. Грузинська культурна традиція (V - XII ст.) відіграла роль інтерпретатора та посередника між європейською культурою та античною (а також близькосхідною) культурною спадщиною.

4. Теоретичною та духовною основою християнізації Грузії був східний неоплатонізм. Грузинські автори створили особливу середньовічну форму неоплатонізму.

5. Процес генерації релігійних та наукових ідей у Грузії нерозривно пов'язаний з важливим культурно-практичним фактором - виникненням та еволюцією мережі вищих учбових закладів.

Науково-практична значущість роботи. Результати дослідження являють собою певний внесок у розробку проблем філософії культури, зокрема, Грузії. Зміст роботи в цілому та окремі її положення та висновки можуть бути використані при підготовці курсів з культурології, релігієзнавства, філософії та історії філософії.

Апробація роботи. Основні положення та окремі висновки даного дослідження були викладені у виступах на:

- щорічних конференціях молодих вчених кафедри релігієзнавства та етики філософського факультету Тбіліського державного університету (Тбілісі, 1989, 1990,1991,1992);

- науковій конференції студентів та аспірантів з актуальних проблем філософії (Тарту, 1985);

- науковій студентській конференції "Діалектика як субстанція системи" (Чехословаччина, Брно, 1986);

- VIII Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень "Функціональний аспект семантики мовних одиниць" (Харків, 1997).

Дисертація також пройшла апробацію на кафедрі ЮНЕСКО Харківського державного технічного університету сільського господарства (Харків, 1997).

Структура роботи визначена метою та основними завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, заключения та списку використаної літерату ри.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь наукової розробки теми, показуються об'єкт та предмет дослідження, формулюються мета та основні завдання, розкривається наукова новизна, визначена основними положеннями, які виносяться на захист. У вступі також обгрунтовується теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження.

У розділі 1 "Християнизація Грузії як необхідна умова культурного генезису” мова йдеться про те, що християнство стало потужним культурно-творчим фактором у Грузії, забезпечило спадкоємність античної культурної традиції, ініціювало становлення самобутніх культурних традицій Грузії.

У підрозділі 1.1 "Місія християнських святих Андрія Первозваного, Симона Кананита та Ніно в справі християнізації Грузії" показана соціокультурна ситуація у дохристиянській Грузії, а також причини та напрями проникнення християнства. Грузія розглядається як місце перехресного впливу різних цивілізацій. Так, наприклад, дуже значущим був вплив греко-римського світу та близькосхідного регіону. В І ст. н.е. тут виникла синтетична культура на основі самобутньої грузинської культури та згаданих запозичень.

У підрозділі 1.2 "Створення Колхідської академії - початок формування філософської науки в Грузії" висвітлена роль церкви у становленні наукової та освітньої традиції. В Грузії, як і у Західній Европі, церква потребувала високосвічених людей, тому починаючи з IV сторіччя в Грузії виникають наукові та освітні центри. Самим відомим з них була Колхідська академія. Саме тут йде становлення філософської школи (Бакур). У підрозділі підкреслюються також регіональні відмінності. Вищі учбові заклади в Грузії виникають па декілька століть раніше, ніж у Західній Европі. За причину цього править плавний та поступовий перехід від античності до середньовіччя, чого не було в Західній Европі. Тому Грузія синтезувала античні культурні традиції та, у свою чергу, вплинула на західноєвропейське середньовіччя.

У розділі 2 "Східно-християнський неоплатонізм як маніфестація християнської парадигми у філософії" демонструється роль філософії неоплатонізму в руслі античної культурної спадщини.

У підрозділі 2.1 "Витоки грузинського неоплатонізму" досліджені пізньоантичні філософські системи, які суттєво вплинули як на духовну культуру Грузії, так і на європейське середньовіччя. Серед усієї античної філософської спадщини найбільш значущою виявилась система неоплатонізму в редакції Прокла. Перевагу, що надавалася Проклівському типу філософствування перед іншими (Плотин, Порфірій), можна пояснити національним типом ментальності. Показано, що у філософії Прокла було сприйнято та інтерпретовано не все, а тільки частина його вчення. Найбільш привабливою стороною вчення Прокла стали його уявлення про триаду та її іпостасі -розум, єдине, душу, - поняття ієрархій кожної з іпостасей, визначення та взаємодія їх структурних елементів. У зв'язку з тим, що Прокл припускав гіпостазування всіх іпостасей, вся триада також інтерпретується у деміургічному плані. У зв'язку з цим тема Бога та божественої суті посідає таке помітне місце як у Прокла, так і у його спадкоємців. Показано, що триада (розум - єдине - душа) може бути інтерпретована в ноуменальному плані. Оскільки розум є мислення, а мислення завжди є мислення чого-небудь, то вже з часів Аристотеля розум поділяють на розум як об'єкт, на розум як суб'єкт та, оскільки розум мислить самого себе, на розум як тотожність того й іншого. Завершуючи таку традицію, Прокл говорить про три типи ноуменального: розум інтелигібельний (він є тотожним

мисленню в найширшому розумінні цього слова), розум умоглядний (який мислить та розуміє, це самостановлення розуму), розум інтелигібельно-інтелекгуальний.

Логічне дослідження триади у Прокла доповнюється міфологічним аналізом. Такий аналіз превалює при дослідженні організаційної структури душі та елементів її ієрархії. У вченні Прокла помітно виділяється Піфагорейська тема - нумерологія. У Прокла та його грузинських послідовників ця частина філософії посідає більш значуще місце, ніж, наприклад, у філософії Плотина.

Другим аспектом філософії Прокла, що справив вплив на грузинський християнський неоплатонізм, було вчення про простір, час та вічність. Простір у Прокла - це не пустота, а структурована фігурована суть. Час та вічність інтерпретуються Проклом як саморушиме буття. Вічність є єдине чи перебуває у єдиному. Оскільки все суще складається з межі та необмеженого (коментарі Прокла до Тимея), матерія постає як необмеженість, що існує і в речах, і в розумі, і в числах, іншими словами, матерія постає як можливість.

У підрозділі 2.2 "Антична культурна спадщина та формування предметного поля грузинської релігійно-філософської думки"

аналізуються основні напрямки асиміляції античної культурної

спадщини, її перебудова та інтерпретація в контексті

загальноєвропейської середньовічної культури.

У підрозділі показано, що філософська та наукова творчість перших віків нашої ери визначалась перипетіями, боротьбою християнського та поганського світогляду. Особливо значиму роль відіграли представники сірійської школи грузинської філософсько-теологічної думки, основоположником якої був відомий грузинський богослов та філософ Петро Івер. Відносно ідентичності Псевдо-Діонисія та Петра Івера до нашого часу йдуться суперечки, але ми, додержуючись теорії Нуцубідзе - Хонігмана, приймаємо ідею їх тотожності. Сірійська школа продовжила традиції філософсько-релігійних досліджень Колхідської академії, що стало можливим внаслідок тісної культурної взаємодії регіонів Близького Сходу та Закавказзя.

Корпус Ареопагітики справив величезний вплив на європейське богослів'я, визначаючи на протязі століть напрямок розвитку філософії, теології, організацію церкви та, кінець кінцем, низку найважливіших сторін європейського середньовіччя.

Початкові пункти світорозуміння Петра Івера торкалися взаємовідносин між людським та божественим, що ставало зрозумілим на основі єдності світу', збудованого ієрархічно, де все, в тому числі і Бог, і людина, посіли своє місце. Саме вони визначали ідеологію середньовічного європейського суспільства, у якому всі явища інтерпретуються як ієрархічні та нормативні.

Основними аспектами філософії Петра Івера були ідеї Бога, сущого, блага та прекрасного. Вчення ареопагітики побудовано на двох точках зору. Дійсність розглядається в ньому з боку як сходження від єднного до численності, від необмеженого до обмеженого, так і навпаки, сходження від обмеженого до Бога. Згідно з цією схемою

1 Іетро Івер будує також свою епістемологію.

Петро Івер застосовує тут катафатичннй метод, знання виражається стверджувальними (позитивними) судженнями, внаслідок чого Бог постає "всеіменним". Йому можна приписати всі визначення (всі предикати, всі імена) сущого. Згідно з цим методом Бог є благо, світло, краса, суще.

Усе філософсько-теологічне вчення Петра Івера має етичне забарвлення. Зло, відповідно до його поглядів, не є субстанціональним: елементи зла зростають з віддаленям від Бога. Таким чином, зло пояснюється як нестача блага. Таке тлумачення західне європейське богослів'я визнало за ортодоксальне, використовуючи його як зброю проти єресей. Ідея необхідної перемоги добра над злом справила також величезний вплив і на розвиток середньовічної художньої літератури ("Витязь у тигровій шкурі" ІП.Руставелі).

Філософські ідеї неоплатонізму вплинули на становлення багаторівневого середньовічного символізму. Така символіка використовується, наприклад, для пояснення смислу, характеру та особливостей ставлення Бога до світу. Ця система символів дала змогу середньовічній людині сприймати дійсність як ієрархію світів. Неоплатонізм значною мірою обумовив також середньовічні естетичні погляди. Не випадково Петро Івер пише: "Узагальнюючи, скажемо, що усіляке буття [походить] з прекрасного та благого". Прекрасне, що утотожнюється з благом, розглядається як чинник та мета всього існуючого. Тому міра краси зростає з наближенням до Абсолюту, яким би шляхом ми не йшли: наукового чи

філософського пізнання, теологічних шукань чи аналізу етичних проблем.

Відзначимо, що Петро Івер припускає примат не споглядання, а активності суб'єкту, в такому плані належить розглядати його вчення про "дії" (орегайо). Типологія дій дозволяє збудувати цілу ієрархію всього мислимого буття, від душі та розумності до Бога, який, завершуючи таку послідовність, є його причиною.

Неоплатонізм Петра Івера у своїй суті співпадає з христологісю. Такий філософський богословський синтез виявився достатньо продуктивним для епохи середньовіччя, і ного перша істотня ревізія зустрічається тільки у Хоми Аквинського. Проте і в наступне

п

сторіччя такий синтез практикувався в католицькій філософії (Соарес).

У розділі 3 "Соціокультурна інтерпретація спадщини античності за умов Ренесансу в Грузії" показані особливості появи та еволюції соціальних інститутів періоду Ренесансу в Грузії. Типологічні ознаки такої культурної формації розглядаються через призму інтерпретації античної культурної спадщини.

У підрозділі. 3.1 "Проблема єдиного та першого (І.Петриці)" розглянуті теоретичні передумови та програма грузинського Ренесансу. Проаналізована і його ідеологія.

Основним теоретиком та натхненником грузинського Ренесансу був Іоане Петриці. Антична спадщина сприймалася грузинськими філософами неоднозначно. Два основних напрямки грузинської філософії розходилися у тлумаченні "першого". Один з напрямків пояснював "перше" як таке, що визначає наявність усякого одиничного, особистого буття. Другий напрямок стверджував примат загального, цілісного над одиничним. У першому варіанті аксиологічний акцент робився на одиничному бутті, в другому - на загальному.

Перший напрямок мав свої корені у неоплатонизмі, і найбільшим прихильником його у Грузії був Іоане Петриці. Другий напрямок представляв Арсен Ікалтоелі. Два напрямки, що були у протиборстві, представляли різні культурні центри - Гелатську та Ікалтойську академії, які демонстрували можливість різних варіантів засвоєння античної філософської спадщини.

Треба відзначити, що особливість програми грузинського Ренесансу полягала не просто у поверненні до античності, а у новій редакції культурного надбання античності. Причому античність сприймалась через призму ідей Петра Івера, яким була надана нова інтерпретація. Як найбільш актуальні у межах неоплатонізму сприймаються логічні роботи Порфірія, система теології Ямвліха та онтологія Прокла. Проте грузинські мислителі епохи Ренесансу асимілювали і деякі ідеї Аристотеля.

Роботи Іоане Петриці мають традиційну форму: вони написані як коментарі до "Теологічних елементів" Прокла, проте по суті у розробці проблем філософії він є досить самостійним і в цьому сенсі в цілому незалежним від ГІрокла. Про це свідчить також оригінальна редакція Платонівського "Пармениду". Можна стверджувати, що саме роботи Платана, а не його послідовників, були найбільш значимими для Іоане Петриці.

Як і у Пегра Івера, одним з основних понять для Петриці є поняття дії. Для нього вона є не тільки активністю суб'єкту', але й

основою системи детермінізму. Система детермінізму має в нього ієрархічний характер та пов'язана з поняттям порядку. Розвиваючи ідею неоплатоників про еманації, Петриці дає їй свою інтерпретацію. Тут еманація представлена як смислова вертикаль усього космосу. На його вищих рівнях еманація (''переливання") визначає взаємодію та підпорядкованість основних іпостасей, а на більш низьких рівнях - способи буття чисел.

Як і інші європейські представники Ренесансу, Іоане Петриці намагається раціоналізувати епістемологію. На відміну від Петра Івера та інших своїх попередників, він вважав, що навіть раціональне пізнання бога є можливим. Головну роль у пізнанні грає розум, збагнення природи космосу є можливим шляхом споглядання. Розум уявляє собою розчленоване мислення, яке створює як таке форму розчленування та єдино-роздільне існування для всього існуючого. При цьому Іоане Петриці припускає можливість існування двох шляхів пізнання. Один - шлях міркування, тобто пізнання, що базується на аналізі понять, другий

- шлях безпосереднього збагнення, чи інтуіції.

За першооснову всього сущого Іоане Петриці править поняття єдиного. Єдине - це абсолютна єдність буття. Воно містить у собі всю дійсність і, таким чином, це першоджерело всякого існування, всякого життя, всякого блага та прекрасного. У єдиному дані в абсолютній формі реальність, життя, благо та прекрасне. У цьому відношенні єдине є більш могутнім та інтенсивним у порівнянні з усіма насту пними сту пенями.

Субстанціоналізуючи поняття єдиного, Петриці визначає його як "перше". "Перше" - це не тільки початок та порядок сущого. Через єдність буття та небуття, добра та зла "перше" ініціює розвиток, що йде спіралєвидно від одного ступеня довершеності до іншого. Причому, згідно з Петриці, початок та кінець не можуть і не мають бути однаковими. Кожний сущий світ і є "перше", що розгорнуто у просторі та часі. Саме "перше" врешті-решт визначає всю архітектонік}' світу ("багатокольоровість", згідно з І.Петриці). Етика І.Петриці є також логічним розвитком ідеї "першого", тому не може бути рівноцінних джерел добра та зла. Наслідуючи Петра Івера, він вважає, що зло визначається ступенем віддаленості від добра (загального, блага, "першого").

Так само, як за умов італійського Ренесансу (декілька сторіч потому) філософські погляди визначили політичну культуру, за умов грузинського Ренесансу погляди Петриці визначили характер політичної культури. Філософська ідея "єдиного" була трансформована в ідею єдиновладдя як символ єдиної державності,

що було актуальним для суспільно-політичної ситуації в Грузії XI -XII ст. Не випадково за найкращий приклад для Ііетриці править діяльність грузинського царя Давида Будівника, який об'єднав духовну та світську владу. Для Петриці той був ідеальним правителем.

Таким чином, у житті суспільства "перше" через ідею "вищого добра" реалізує себе у діяльності конкретних історичних осіб, визначаючи хід історії між хаосом та гармонією.

У підроздічі 3.2 "Культурні традиції та іновації (П.Івер -

І.Петриці)" - зроблена спроба проаналізувати співвідношення традиційного та новаторського, внутрішнього та зовнішнього у культурі грузинського Ренесансу.

Особливості еволюції універсума грузинського Ренесансу здебільшого визначалися структурою його програми. Особливість цієї програми полягала у її двошаровості. Дві моделі христологічної інтерпретації Прокла, створені послідовно Петром Івером та Іоане Петриці, продовжували співіснувати, визначаючи суперечність та конфлікти у самій матерії культури. На відміну від Західної Еврогти, де філософські підвалини культурної парадигми середньовіччя та Ренесансу не співпадали, у Грузії вони були створені на основі єдиного кореня - неоплатонізму (у Проклівській редакції). В XII сторіччі та пізніше інтерпретація Прокла в V сторіччі Петром Івером сприймалася висе як архаїка, а інтерпретація І.Петриці - як нововведення та істотна реформа.

Опозиція П.Івер - І.Петриці є типовим відбиттям опозиції середньовічної та ренесансної. Зусилля Петриці у розвитку грузинської літературної та наукової мови, сприяння освіті у Гелатській академії - національному культурному центрі - роблять можливим порівняння його діяльності у Грузії з діяльністю Данте а Італії та Алкуіна в Аахені (Каролінгське відродження).

Порівняльний аналіз філософії П.Гвера та І.Петри ці підтверджує цей висновок. Петриці, створюючи нову інтерпретацію Прокла, стверджує інше, ніж П.Івер. Так, причинність пояснюється через поняття роду. Апелюючи до Аристотеля, він пояснює значення буття як вищої причини, підкреслюючи, що все інше, як і види, не може уникнути влади виду. Відношення щаблів ієрархії витікають з логічних відносин, але так, що перше та наступне опинилися у взаємозв'язку, підсиленому формально-логічними вченнями Аристотеля. Виявилось, що важливим є не те, що "перше" - це вища причина, буття, а те, що "перше" - це вищість у відношенні до підпорядкованих, які не можуть уникнути її, що є виявом чисто ренесансного світогляду. Належить відзначити також

уявлення Петриці про людину, душа якої постає як "середній елемент" (поняття, запозичене з силогістики Аристотеля). Таким чином, у душі поєднується те, що не є поєднанним , виші неподільні сфери буття та нижчі подільні. Тут особливо ясною стає двобічність сфери душі як такої, що, з одного боку, відноситься до довічного, а, з другого, - до тимчасового.

У висновку формулюються основні теоретичні результати дисертаційної роботи, серед яких необхідно відзначати тлумачення неоплатонізму як маніфестацію християнських парадигм у Грузії за часів середньовіччя та Ренесансу, висновки про причини,

відмінності у культурному розвитку Грузії та Західної Европи на протязі цих епох, усвідомлення деяких особливостей програми грузинського Ренесансу. Показано, що неоплатонізм, зокрема вчення про єдине, в його різних формах (середньовічній, ренесансній, західній, східній, зокрема, грузинській і так далі) - усюди став потужним джерелом становлення духовності європейської,

близькосхідної та грузинської культур. Висновки завершуються пропозиціями відносно подальших напрямків дослідження даної теми.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Ломая Н.Х. Христианское и философское наследие Грузии I -

V веков // Вісник Харківського державного університету, №388 / Актуальні проблеми філософії науки і сучасні

технології. - Харків, 1997. - с.48 - 51.

2. Ломая Н.Х. Місія святих апостолів Андрія Первозваного та Симона Кананіта у справі християнізації Грузії (на матеріалі агіографічної літератури) // Вісник Харківського державного університету, № 389/2 / Міф. Мова. Культура - Харків, 1997. -с.19-24.

3. Ломая Н.Х. Неоплатоник грузинского Ренессанса Иоанэ Петрици //Вестник ХГУ, N 394 / Философские перипетии. -Харьков, 1997.-с. 152- 154.

4. Ломая Н.Х. Литературный памятник "Обращение Грузии" как

основной источник сведений о жизни и деятельности святой Нино в период христианизации Грузии//Функциоиальный аспект семантики языковых единиц: Материалы VIII

Международной научной конференции по актуальным проблемам семантических исследований. - Часть II. - Харьков: ХГПУ, 1997. - с.56 - 57

Ломая Н.Х. Східно-християнський неоплатонізм у контексті грузинської філософської думки та християнська традиція в Грузії. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія та філософія культури. - Харківський державний університет, Харків, 1997.

Захищається рукопис дисертації, яка присвячена проблемі грузинського неоплатонізму - його філософським витокам, датуванню, характерним рисам, - розглянутій у зв'язку' з проблемою християнізації Грузії. В дисертації показано, що християнізація Грузії обумовила низку цивілізаційних особливостей часів Середньовіччя та Ренесансу. Грузинський неоплатонізм (ареопагітика) як синтез античної та ранньосередньовічної традиції суттєвим чином вплинув на Західну Европу. Показані регіональні культурні відмінності, дана періодизація релігійно-філософської думки у Грузії.

Ключові слова: неоплатонізм, ареопагітика, ренесанс,

середньовіччя, християнізація, культурна традиція, Прокл, Івер, Петриці.

Ломая Н.Х. Восточно-христианский неоплатонизм в контексте грузинской философской мысли и христианская традиция в Грузии. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата

философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология и философия культуры. Харьковский государственный университет. Харьков, 1998.

Защищается рукопись диссертации, которая посвящена проблеме грузинского неоплатонизма - его философским корням, датировке, характерным чертам, - рассмотренной в связи с проблемой христианизации Грузии. В диссертации показано, что христианизация Грузии обусловила ряд цивилизационных особенностей времен средневековья и ренессанса. Грузинский

неоплатонизм (ареопагитика) как синтез античной и раннесредневековой традиций существенным образом повлиял на Западную Европу. Показаны региональные различия, дана

периодизация религиозно-философской мысли в Грузии.

Ключевые слова: неоплатонизм, ареопагитика, ренессанс,

средневековье, христианизация, культурная традиция, Прокл, Ивер, Петрици.

Lomaya N.H. Eastem-Cliristian Neoplatonism in the Context of Georgian Philosophical Thought and Christian Tradition in Georgia. Manuscript.

Thesis for a candidate's degree in Philosophy, speciality 09.00.04

- Philosophical Anthropology and Philosophy of Culture. - Kharkiv State University, Kharkiv, 1997.

The manuscript of the thesis which is devoted to the problem of Georgian Noeplatonism, its philisophical origin, date attribution, characteristic features, considered in connection with the problem of the Christianization of Georgia is being defended. It is shown in the thesis that Christianization of Georgia determined a number of the Middle Ages and the Renaissance civilization peculiarities. Georgian Neoplatonism (Areopagitics) as a synthesis of the antique and early medieval traditions influenced greatly the Western Europe. The regional cultural differences have been considered, periodization of religious and philosophical thought in Georgia has been given.

Key words: Neoplatonism, Areopagitics, the Renaissance, the Middle Ages, Christianization, cultural tradition, Prokl, Iver, Petrici.