автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Журнал «Украинский историк» в украинской историографии второй половины XX века

Полный текст автореферата диссертации по теме "Журнал «Украинский историк» в украинской историографии второй половины XX века"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ім. М.С.ГРУШЕВСЬКОГО

0 0!\

З tE.fi

САКАДА ЛЮДМИЛА ДАВИДЮНА

УДК 930.1:947.7(051.2)" 19"

ЖУРНАЛ "УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК" В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СГОЛПТЯ

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Робота виконана у відділі історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевськ'ого НАН України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук

БОРЯК Геннадій Володимирович,

заступник голови Державного комітету архівів України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук ПІНЧУК Юрій Анатолійович,

завідуючий відділу української історіографії Інституту історіїУкраїни НАН України

кандидат історичних наук ПАПАКІН Георгій Володимирович,

начальник відділу інформації, використання Національного архівного фонду та зовнішніх зв'язків Державного комітету' архівів України

Провідна установа:

Національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, м. Київ

Захист відбудеться 22 червня 2000 р. об 11 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д. 26.228.01 при Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Гру шевського НАН України (м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий травня 2000 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Історія науки, всебічно досліджена і правдиво зображена, є національно-культурним надбанням суспільства. Особливу роль у створенні системи науково-історичних знань відіграють історичні журнали. Практику публікаторської діяльності українських істориків у періодичних виданнях було започатковано ще з «Киевской стариньт», «Записок НТШ», «України» (за редакторства М. Грушевського). Наукова періодика стала одним із су пєвих чинників іюсіуну українськоїісіоріиі рафії іа культури, історичні журнали сприяли розробці багатьох наукових проблем, розширенню джерельної бази введенням до наукового обігу нових документів з минулого України. Спеціальні дослідження фахової періодики є важливою складовою пізнання історії української історіографії.

Актуальність дослідження журналу «Український історик» зумовлена необхідністю правдивого відтворення особливостей розвитку діаспорної гілки української історіографії, що важливо не лише для науково виваженого використання матеріалів при здійсненні досліджень та написанні наукових праць сучасними дослідниками історії України, але й для пізнання закономірностей розвитку української історіографії. «Український історик» — друкований орган Українського історичного товариства (УІТ) — з 1963 р. видається українською мовою. В журналі опубліковано джерельні матеріали та наукові розвідки з тих напрямів історичних досліджень, які через політико-ідеологічні чинники були закриті або заангажовано висвітлювалися в радянській літературі. Комплексне дослідження «Українського історика» дає мохсливість пізнати закономірність появи українського історичного журналу на зарубіжжі, окреслити науковий потенціал його публікацій, оцінити внесок друкованого органу УІТ в українську історичну науку, і вцілому сприяє відтворенню історично правдивої цілісної картини розвитку української історіографії у другій половині XX ст. Досвід організації і видавничої діяльності «Українського історика» як друкованого органу вільної асоціації вчених-істориків може бути корисним у процесі переосмислення системи організації наукових видань, що вже розпочався, коли державна система наукових видань доповнюється ініціативно-громадськими друкованими органамиі. Тема має актуальне значення також у контексті відродження національної культури, науки, гуманітарної освіти України.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертації співвідноситься з рядом основних напрямів діяльності та науково-дослідними темами Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, зокрема: «Документальні джерела з історії України XX ст.» (3.2.7.20), «Епістолярія, мемуаристика та діловодні документи

державних архівів XIX—XX ст.» (3.2.7.6) та «Історія України в зарубіжних джерелах» (3.2.7.7).

Мета дослідження: відтворити цілісну картину історії заснування та видавничої діяльності журналу «Український історик», дослідити процес становлення друкованого органу Українського історичного товариства та перетворення на фахове періодичне видання з української історіографії, що нині стає спільним для науковців діаспори й України; шляхом аналізу наукових і джерельних пубпікапій журналу зокрема з тематики української історіографії, джерелознавства та спеціальних галузей історичної науки, визначити внесок журналу «Український історик» в національну історіографію. Меті дослідження підпорядковано безпосередні завдання:

- проаналізувати історичні обставини, що визначили суспільну потребу видання на зарубіжжі українського історичного журналу;

- на основі документальних першоджерел, в т. ч. архівних, дослідити історію журналу «Український історик», з'ясувати мсту та обставини видавничої діяльності друкованого органу УІТ, окреслити склад авторів та дописувачів;

- дослідити історіографічні проблеми, що знайшли своє відображення на сторінках журналу: полеміку з радянською історіографією періоду 1960— 1980-х рр. щодо змісту поняття і предмету історіографічних досліджень, дискусію щодо наукової схеми української історії, об’єктивне висвітлення постатей видатних істориків України — М. Грушєвського, В. Антоновича,

І. Крип’якевича, О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко та ін.;

- проаналізувати публікації журналу з української історіографії, джерелознавства та спеціальних галузей історичної науки (історична картографія, іконографія, геральдика, сфрагфістика, генеалогія, історична бібліографія);

- ввести до наукового обігу нові та маловідомі факти з історії становлення діаспорної гілки української історіографії;

- дати комплексну оцінку журналу «Український історик», з’ясувати значення друкованого органу УІТ у збереженні кращих традицій національної історіографії та у розвитку історичного джерелознавства.

Об’єктом дослідження є процес розвитку української історичної думки і форми функціонування історичної науки у другій половині XX ст.; предметом дослідження виступає сам журнал «Український історик» як результат видавничої діяльності Українського історичного товариства, зокрема концептуально-теоретичний і фактологічний доробок журналу.

Основні методи дослідження: проблемно-хронологічний, порівняльний (він же історико-ситуаційний), методи наукової критики історичних джерел, також міждисциплінарні — метод контент-аналізу, аналітичний,

з

статистичний та нетрадиційні методи одержання джерельної інформації, зокрема інтерв’ювання осіб, які володіють відповідною інформацією.

Наукова мовизпа роботи. Вперше в українській історіографії всебічно в цілісному вигляді досліджується український історичний журнал, що виходить на зарубіжжі; визначається внесок «Українського історика» в історичну науку шляхом з’ясування цінності його публікацій з основних проблем історії України, історіографії, джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін; окреслюється джерельний потенціал друкованого органу У11 у порівнянні з іншими періодичними виданнями (з «Українським історичним журналом» зокрема), що репрезентують українську історіографію другої половини XX ст.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації та її висновки можуть бути широко використані при написанні фундаментальних історіографічних праць, узагальнених робіт з історії України, історії української діаспори, при укладанні науково-довідкових видань, в дослідженнях з історії української наукової журналістики, також при розробці вузівського курсу української історіографії і навчально-методичних посібників з окремих проблем історичної науки, при розробці широкого кола проблем з історії України, в науково-популярних працях і у практичній викладацькій роботі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації доповідались автором на 3-х наукових конференціях: «Третя Академія пам’яті професора Володимира Антоновича» (Київ, 11-12 грудня 1995 р.); «Михайло Грушевський — історик, політик, громадянин» — Міжнародна наукова конференція до 130-річчя з дня народження (Київ, 25-26 вересня 1996); «Українське народознавство в світлі теоретичної спадщини Федора Вовка» — Міжнародна наукова конфенція, присвячена 150-літтю з дня народження (Київ, 26 травня 1997 р.). Дисертантка була учасником IV Міжнародного конгресу україністів у 1999 р. в Одесі, брала участь у дискусіях з тематики, що співвідноситься з темою дисертації. Дисертація пройшла обговорення на засіданні відділу історії та теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук ІУАД.

Результати дисертації відображено у 12 публікаціях: в т. ч. З статях у наукових збірниках, 4 — у наукових журналах, 1 проблемній рецензії,

1 документальній публікації архівних джерел, 2 гаслах у науковому довіднику, 1 укладеною автором покажчику змісту журналу.

Структура дисертації: Дисертація складається із вступу, п’яти основних розділів з підрозділами, окремі з яких поділяються на пункти, із висновку, списку використаних джерел і літератури, таблиць (у додатках). Обсяг дисертації 179 с. тексту з іл., список використаних джерел та

літератури 62 с. (включає 765 найменувань), перелік скорочень — 1 с., два додатки (таблиці) займають 18 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, сформульовані мета та основні завдання роботи, обумовлені теоретичні засади роботи, в т. ч. методи й хронологічні межі дослідження, визначається наукова новизна та практичне значення дисертації, вказано дані про апробацію результатів роботи, її стуюуру й обсяг.

Розділ 1. «Історіографія питання та джерельна база дослідження». Виділенню самостійної проблеми науково-виваженої оцінки журналу ((Український історик» та внеску його в українську історіографію передував період попереднього накопичення відповідної інформації та розробки окремих аспектів у літературі. Проте на сьогодні немає жодної узагальнюючої праці з комплексним дослідженням журналу «Український історик», де б містилися аналіз причин появи українського історичного журналу на зарубіжжі, всебічне дослідження процесу та результатів видавничої діяльності та всеохоплююча оцінка наукового доробку друкованого органу УІТ. Це не означає, що проблема взагалі не була досліджуваною у теоретичному плані.

Свого часу, на особливу роль періодичних видань у науковому й суспільному житті наголосив М. Грушевський’. Дослідження історичних журналів здійснювалися у попередній період, проте, українські фахові періодичні видання окремими об’єктами таких досліджень, як правило, не виступали. На потребу проведення спеціальних досліджень історичних журналів та інших серійних видань, які віддзеркалюють стан української науки, для більш повного обсягу поля історіографічних дослідів, першим звернув увагу на зарубіжжі Л. Винар (1978)2. Як актуальну наукову проблему, необхідність спеціальних історіографічних досліджень фахової періодики сформулював в Україні А. Санцевич (1989), коли констатував, що ця тематика ще дуже слабко розробляється в монографічному плані3.

Історія діаспорного журналу «Український історик» як офіційного органу УІТ та його науковий доробок уже висвітлювалися в публікаціях, проте немає жодної тематичної монографії або дисертаційного дослід-

1 Грушевський М. Спомини // Київ. - 1988,. - Ч. 12. - С. 121.

2 Винар Л. Думки про “Українського історика” і сучасний стан української історичної науки // Український історик (далі У1). - 1978. — Ч. 1-3. -С. 6.

5 Санцевич А. Предмет та об’єкти дослідження історіографії 11 Український історичний журнал (далі - УІЖ). - 1989. - №. 5. - С. 38.

ження на цю тему. Поставлена в дисертації проблема лише до певної міри розроблялася у літературі, її фрагментарне вивчення було започатковано у діаспорі— авторами статтей виступали самі члени У IT. Статті — з науковим аналізом, а часом з публіцистичними підходами — друкувалися в діаспорних виданнях громадсько-політичного, культурологічного й наукового спрямування, на сторінках самого «Українського історика», а в новітній період — в Україні, в т. ч. й за участю дисертантки4. Редактор-засновник журнала JI. Винар здійснив аналітичне дослідження «Український історик» і сучасний стан української історіографії» (І980),:. Окремі аспекти діяльності друкованого органа УІТ висвітлювали у статтях Л. Винар6 та інші автори з діаспори: О. Домбровський і Л. Биковський, О. Субтельний, С. Горак, Т. Гунчак, Т. Приймак, О. Баран та ін.7

* Винар Л. Українське історичне товариство: час дії // Старожитності. - 1990.— Ч. 3-4. - С. 11-12; Булат Т. Ювілей журналу “Український історик” // Універсум [Львів]. - 1994,- Ч. 1-2. -С. 44-45;

5 Винар Л. “Український історик” і сучасний стан української історіографії. - Нью-Йорк - Мюнхен, 1980. - 27 с.

6 ВинарЛ. З перспективи десятьох років: “Український історик”, 1963-1973 Н УІ. - 1973. - Ч. 3-4. - С. 5-28; Його ж. Десятиліття Українського історичного товариства (1965-1975) // УІ. — 1975.-Ч. 1-2.-С. 5-12; Йогож. Думки про “Українського історика” і сучасний стан української історіографії //УІ,- 1978.-Ч. 1-3.-С. 5-29; Йогож. Двадця-тилігтя “Українського історика” і завдання українських істориків // УІ. -1983. - Ч. 2-4. -С. 5-24; Йогож. На службі історичній науці: “Український історик”, 1963—1988 // УІ. — 1988. - Ч. 4. - С. 5-42; 1989. - Ч. 1 -З,- С. 29-42; Його ж. “Український історик”: журнал історіографії і наукового українознавства//Український історик: Журнал Українського історичного товариства: Покажчик змісту, 1963-1992 (4.1-115) / Упор.: М. Гавур,

B. Шандра/Науково-довідкові видання з історії України. Вип. 27.-Нью-Йорк—Київ -Мюнхен, 1993. - С. 5-31; Його ж. “Український історик”: Хронологія і статистичні дані // УІ. - 1994. - Ч. 1-4. - С. 307-315; Його ж. Українське історичне товариство: генеза і рання діяльність//УІ. -1995.-Ч. 1-4.-С. 11-52; Йогож. Ініціативна група Українського історичного товариства: До історії розвитку української історичної науки // Марра Mundi: 36. наук. пр. на пошану Ярослава Дашкевича з нагоди його 70-річчя. - Львів, 1996. -

C. 823-829; Його ж. “Український історик” з перспективи 35 років (1963-1998) // УІ. -1998.-Ч. 1-4. - С. 7-25.

8 Домбровський О. Науково-організаційна діяльність Любомира Винара // УІ — 1981. - Ч. 1 -4. - С. 7-16; Йогож. Грушевськіана в “Українськім історику” // УІ. -1973. -Ч. 3-4. - С. 29-37; Його ж. Олександер Оглоблин і Українське історичнетовариство // УІ. -1989. - Ч. 4. - С. 30-37; Йогож. Археологічна й ранньоісторичнатематика на сторінках “Українського історика” // УІ. - 1994. - Ч. 1-4. - С. 15-22; Domhrowsky, A. The Ukrainian Historical Association is Twenty-Five Years Old // The Ukrainian Quarterly, Vol. 47. - 1991. — N. 2. - P. 139-147; БиковськийЛ. Мемуаристика на сторінках “Українського історика” / /УІ.-1974.-Ч. 1-3.-С. 173-175; Йогож. Наша співпраця: риски до портрету Л. Винара //УІ,- 1981.-Ч. 1-4.-С. 17-24\Subtelny, О. Ukrains’kyj Istoryk (The Ukrainian Historian) // Harvard Ukrainian Studies. Vol. 1. - 1967. - No. 4. - Pp. 566-568; Horak, St. Ukrainsky

В часи УРСР «Український історик» не мав поширення на батьківщині, був маловідомим серед фахівців і не одержав виважених наукових оцінок. Поштовх до вивчення історіографічного доробку журналу УІТ в Україні дала реальна можливість ознайомитися з ним широкому колу дослідників після падіння політико-ідєологічних перешкод в кінці 1980-х pp. Одними з перших в Україні позитивно оцінили журнал «Український історик» Я. Дашкевич, С. Білокінь, В. Сергійчук, констатуючи на зламі 1980-1990-х pp., що за попередній період українознавчі студії поза територією країни прогресували, в той час, як на батьківщині історична наука перебувала в застійному становищі. На потребі серйозного переосмислення науковцями України усталених за попередній період підходів до цілого ряду важливих проблем в українській національній історіографії наголосив, оглядаючи матеріали журналу УІТ, В. Сергійчук (1990)8. Перший рецензійний відгук в Україні на діаспорний журнал «Український історик» з’явився на сторінках відновлених «Записок НТШ» (С. Лилик, 1991)9.

В нових умовах розвитку історичної науки поширилась діяльність УІТ на теренах України. Різнопланова проблематика «Українського історика» привернула увагу, обговорювалася на наукових конференціях, тому спеціальний випуск журналу за 1994 р. (з нагоди його 30-ліття) містив доповіді і повідомлення про стан розробки проблемної історіографії па сторінках «Українського історика» (Я. Калакура, І. Гирич, В. Гром і

В. Цибульський, В. Піскун, В. Косик, Т. Мацьків, В. Сергійчук, Г. Швидько, Т. Булат)10. «Український історик» науково популяризується в Україні, водночас здобувають оцінку його наукові матеріали, що довго були невідомими на батьківщині (Т. Булат, Л. Винар, І. Гирич, М. Ковальський,

О. Ситник, Ю. Макар, О. Добжанський, А. Жуковський, Л. Сакада11)- З

Istoryk (Ukrainian Historian) // The Ukrainian Quarterly. Vol. 27. -1971. - No. 2. - P. 189-191; Hunczak, T. Ukrainski Historyk// Zeszyty Historyczne. T. 20. - 1971. - P. 239-242; Prymak, Th. 25 Years “ Ukrainian Historian”, 1963-1988 // Forum; A Ukrainian Review. - 1988. -No. 75. - Pp. 7-9; Баран О. Любомир Роман Винар (3 нагоди 65-ліття) // УІ. - 1997. -Ч. 1-4,-С. 11-12.

8 Сергійчук В. Тема козацтва на сторінках “Українського історика-’ І і УІ. - 1990. -Ч. 1-4,-С. 128-130.

9 Лшик С. [Рец на;] “Український історик”: Журнал УІТ, Нью-Йорк, Торонто, Мюнхен, 1985-1989, чч. 83-103 // Записки НТШ. Т. 222; Пр. істор.-філософ. секції. -Львів, 1991.-С. 437-442.

10Див.; Український історик. - 1994. -Ч. 1-4.

11 Дамброєсьюлй О. Тридцятиліття “Українського історика” // Віетник НТШ [Львів]. -1994. - Ч. 8/9. - С. 8-9; Гирич І. Засновник грушевськознавства // Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації / Статті і матеріали. - К.; Вид-во ім. Олени Теліги, 1995. - С. 18-22; Калакура Я. Джерелознавство в дослідницькій діяльності Українського історичного товариства // УТ. — 1995. - Ч. 1-4. - С. 53-56; Ковальський М.

огляду на значну загальну кількість публікацій про журнал у покажчику його змісту за 1963-1997 рр., укладеного дисертанткою, подано вибрану бібліографію праць про «Український історик» з двох груп публікацій: ті, що розкривають тематичний зміст журналу (20 позицій), та публікації загального плану про УІ-УІТ (90 позицій)12. Як бачимо, цілком на часі здійснення узагальнюючого дослідження про «Український історик» — журнал української історіографії на зарубіжжі.

Джерельну базу дослідження складає широке коло різноманітних за характером і змістом архівних документів та опублікованих джерельних матеріалів, в яких відбилися питання, визначені метою і основними завданнями дисертації. Дослідження базовано, насамперед, на грунтовному вивченні наявного повного комплекту журналу «Український історик» за 1963-1999 рр. (ч. 1 включно), що нараховує на сьогодні 36 річників/томів у 53 окремих книгах. Різноманітні за характером матеріали дозволяють з’ясувати широке коло досліджуваних питань: вміщені у журналі численні документальні публікації висвітлюють історію появи «Українського історика» на зарубіжжі та процес видавничої діяльності, ряд матеріалів наукової хроніки, інституційно-редакційна та рекламно-довідкова інформація, некрологія набули з часом значення джерельних матеріалів і використані з цією метою. Докладний огляд їх здійснено в окремому підрозділі «Джерела до історії УІТ на сторінках «Українського історика» у розділі 5 дисертації.

Залучено документи із архіву УІТ (м.Кент, США) з числа надісланих до Києва (в оригіналах або копіях) головою УІТ Л. Випаром для використання їх дисертанткою, а також ті, що відклалися вже в Україні. Дослідниці була доступною деяка інституційна документація УГГ, в т. ч. комплект «Бюлетеня для членів УІТ» (видавався у США на правах рукопису), деякі супровідні документи. Залучено документи з фондів українських історичних архівів (ЦДІАУ у Києві, ІР НБУ ім. В. Вернадського, НА ІА НАНУ та

Внесок професора Любомира Винара в розвиток проблеми «наукова історична школа» // УІ. — 1997. - Ч. 1 -4. - С. 40-46; Ситник О. “Український історик” і сучасна українська історична наука: Взаємозв’язки, співпраця і взаємовплив // Проблеми української історіографії: Матеріали Всеукраїнської наук, конф., присвяченої 30-літтю Українського історичного товариства і журналу “Український історик”, 2 березня 1996 р. - Мукачеве, 1996. - С. 30-35; Макар Ю. Любомир Винар - вчений, організатор науки // Подвижник української історичної науки. - Чернівці, 1999. - С. 31 -50; Добжанський О. Любомир Винар - головний редактор “Український історика”//Там само. - С. 51 -58; Жуковський А. Любомир Винар: життя і діяльність (з нагоди 65-ліття історика) // Любомир Винар: Біобібліографічний покажчик (1950-1997). - Львів, 1998. - С. 7-27;

12 Див.: Покажчик змісту [“Українського історика”] за роки 1963-1997 (чч. 1-135) / Упорядник Л. Сакада // УІ. -1999. - Ч. 1. - С. 162-168.

ін.), з деяких відомчих архівів офіційних установ; певна частина документальних матеріалів ще не відклалася в архівах постійного зберігання і знаходиться на сьогодні в поточному справозданні У1Т та українських установ, їх також залучено. Дисертантка є уповноваженим розпорядником поточного архіву УІТ у Києві при місцевому осередку ім. М. Грушев-ського, серед матеріалів якого вже зібрано значну кількість документів УІТ за попередній період (у ксерокопіях), а також документи й матеріали, що вже відклалися за роки діяльності УІТ в Україні (1990-і pp.).

При написанні дисертації залучено епістолярні джерела, спогади засновника і головного редактора JI. Винарата найближчих співробітників журналу, а також матеріали, отримані листовно та при безпосередньому інтерв’юванні осіб, які володіють відповідною інформацією (Л. Винар,

О. Домбровський, І. Гирич та ін.). При розробці теми залучено матеріали періодичного друку, наукова література й публіцистичного характеру зарубіжного і вітчизняного походження, де вміщено матеріали про діяльність УІТ та відгуки на «Український історик». Знайшли своє використання відповідні до досліджуваної тематики матеріали, що містяться на сторінках рівночасних інших періодичних наукових видань, насамперед в «Українському історичному журналі».

Опубліковані джерельні матеріали, й насамперед повний комплект журналу «Український історик» за всі роки його видання та архівні документи, що доступні досліднику в Україні вже нині, а також вивчена література, дають достатні підстави для обґрунтованої оцінки наукового доробку журналу УІТ і його внеску в українську історіографію.

Розділ 2. «Український історик» — журнал Українського історичного товариства» поділяється на два підрозділи, другий з пунктами, де висвітлюються історичне тло та передумови заснування українського історичного журналу на зарубіжжі у 1963 p., уконституювання його в якості друкованого органа УІТ, історія видавничої діяльності.

2.1. «Стан української історичної науки й періодики до заснування журналу «Український історик». У підрозділі проаналізовано документи про розвиток української історичної науки в середині XX ст., які свідчать, що після деякого послаблення у воєнні роки тиску режиму, у науковців сформувалася усвідомлена потреба мати свої фахові періодичні видання — як в Україні, так і поза нею, бо на той час частина українських істориків емігрувала на Захід через незгоду співпрацювати з більшовицьким режимом. Показано, що заснування у 1957 р. офіційного «Українського історичного журналу» (Київ) було результатом наполегливих домагань українських науковців, які реалізувалися лише у постсталінському періоді. Еміграційні українські історики високо оцінили цей факт і прагнучи

прислужитися авторитету української історичної науки шляхом вільного розвитку її на Заході, з огляду на обмежений політичними чинниками характер наукового пошуку на рідних землях13, усвідомили необхідність мати свій історичний журнал у діаспорі.

2.2. «Український історик» — журнал української наукової історіографії: віхи становлення» Докладно висвітлено історію журналу з поділом її иа три періоди, відповідно підрозділ має три окремі пункти; з’ясовано обставини та характер видавничрї діяльності журнала на тлі перебігу маукоьиш жиі ія а Україні і а. на Залиді.

У пункті 2.2.1. «Український історик» — бюлетень Історичної комісії «Зарево» (1963—1964 рр.)» з’ясовано мету видання, характер його матеріалів, склад авторів та першої редколегії журналу, що появився українською мовою у США з ініціативи Л. Винара спочатку як інформаційно-бібліографічний бюлетень (Денвер, 1963—1964).

Пункт 2.2.2. «Орган Українського історичного товариства — журнал історії та українознавства у діаспорі (1965—1980-і рр.)» розкриває особливості видавничої діяльності у другому періоді історії журналу (Нью-Йорк — Мюнхен, 1965—1974; Нью-Йорк — Торонто — Мюнхен, 1975—1990), що розпочався із уконституювання видання як офіційного друкованого органа Українського історичного товариства, що було засноване у 1965 р. на Заході за ініціативою членів редколегії «Українського історика». Метою УІТ було прагнення об’єднати професійно українських істориків поза батьківщиною, забезпечити їм підтримку прихильників української історії, а насамперед забезпечити науковий рівень і незалежність історичного журналу від інституційних дискусій (НТШ-УВАН) та будь-яких дискусій з партійним присмаком. Проаналізовано тематику журналу цього періоду, причини її розширення і перетворення видання на «журнал історії та українознавства» (з 1983 р.), склад редколегії та автуру, доведено спрямованість журналу від самого початку на публікацію архівних джерел, показано активну викривальну позицію «Українського історика» проти фальсифікацій історичного минулого України і русифікаційних процесів в радянській науці. В цей період журнал виходив у Німеччині, потім знову у США під незмінним керівництвом головного редактора Л. Винара.

2.2.3. «Український історик» — загальноукраїнське видання, спільне для науковців діаспори й України (1990-і рр.). Вихідна теза підрозділу доведена дисертанткою шляхом висвітленння особливостей видавничої діяльності та активної позиції «Українського історика» у час відродження історичної науки в Україні після здобуття незалежності. Це засвідчено

13 Огпо&іин О. Завдання української історіографії на еміграції //УІ,-1963.- Ч. 1.- С. 1 -3.

установленими керівництвом УІТ контактами з науковими й освітніми закладами, культурологічними інституціями, істориками в Україні, а також в матеріалах наукової хроніки журналу, збільшенням накладу видання з метою поширення його на теренах України. В цей період журнал стає відомим в Україні серед фахівців насамперед як «журнал грушев-ськознавства». До редколегії журналу було запрошено відомих науковців з України (М. Брайчевський, І. Гирич, С. Білоконь, В. Сергійчук, М. Ковальський, Я. Дашкевич, Я. Ісаєвич, Ю. Мицик та ін.). В останні роки майже половина обсягу томів журналу надана авторам з України, в т. ч. для джерельних публікацій, що сприяло підвищенню авторитета журнапа УІТ серед науковців.

Розділ 3. «Теоретичні аспекти української історіографії, проблематика спеціальних галузей історичної науки на сторінках журналу «Український історик» поділяється на 2 підрозділи, присвячені аналізу науково-концептуального доробку видання з теоретичних проблем історіографії і спеціальних галузей історичної науки.

У підрозділі 3.1. «Поняття «українська історіографія» у полеміці , з радянськими істориками, питання методології історичного дослідження» проаналізовано зміст полеміки з радянськими науковцями щодо базового поняття і дефініції «українська історіографія» (Л. Винар висловив переконання, що як явище світового історіографічного процесу остання «включає наукові праці українських істориків, або істориків українського походження, присвячені історії України, без огляду на місце їхнього перебування і мови, якою вони друкують свої праці»14; з проблеми наукової історичної схеми (відстоювання, шляхом обгрунтування історіографічної правомірності, історіографічної концепції М. Грушевського, яка примусово була витіснена із наукового вжитку в Україні з початком 1930-х рр;), та ін.

Підрозділ 3.2. «Актуальні аспекти досліджень спеціальних галузей історичної науки» містить аналітичний огляд тематичного доробку журналу з окремих перспективних напрямів сучасних досліджень.

3.2.1 «Історична картографія» висвітлює принципову позицію журналу УІТ щодо Історичного атласу України, ідея якого зародилася і опрацьовувалася в Україні, а втілити її, на доступному рівні, вдалося в діаспорі. Проаналізовано картографічні матеріали на сторінках журналу та сюжети з проблематики картографії, зокрема в рецензійному розділі.

Пункт 3.2.2. «Іконографія» присвячено аналізу іконографічних сюжетів, зокрема в статтях О. Оглоблина, та характеристиці візуальних матеріалів, репродукованих на сторінках журналу, в т. ч. фотографічних

14 Винар Л. Перший загальний з’їзд українських істориків: зауваження до програми з’їзду//УІ,- 1977.- Ч. 1-2.-С. 105.

и

(портрети, колективні й сюжетно-видові фото), які по-своєму суттєво доповнюють відомості про українських істориків.

У пункті 3.2.3. «Українське знакознавство йродознавство» проаналізовано матеріали з наукових напрямів, які не мали належного розвитку в радянській науці, але розроблялися в діаспорі членами Українського геральдично-генеалогічного товариства, зокрема Р. Климкевичем, О. Оглоб-л::ним та ін., праці яких публікувалися на сторінках журналу.

3.2.4. «Історична бібліографія» завжди перебувала в центрі уваги журналу, якии було засновано як інформаційни-біиліиірафічний бюлетень, розкрито значення опублікованих матеріалів для біобібліографічних досліджень українських істориків, в т. ч. малознаних у нас до останнього часу.

Розділ 4. «Матеріали до біоісторіографічішхдосліджень істориків України» поділяється на чотири підрозділи, які містять докладний аналіз матеріалів про видатних українських істориків, про замовчуваних раніше та малознаних дослідників, які самовіддано служили українській історичній науці, зокрема про вчених діаспори.

У підрозділі 4.1. «Михайло Гру шевський—провідна тема журналу» доведено, що небезпідставно журнал УІТ набув собі серед фахівців слави «журналу грушевськознавства», бо ця тема, важливість історіографічної розробки якої з самого початку була концепційно обгрунтована О. Огло-блиним15, є провідною і представлена у журналі численними джерельними публікаціями, виявленими на Заході і в Україні, цінними науковими розвідками Л. Винара й багатьох ін. дослідників, в т. ч. за останній період і грушевськознавцями з України.

Підрозділ 4.2. «Володимир Антонович на сторінках «Українського історика»» с історіографічним оглядом, в якому проаналізовано зміст усіх матеріалів про В. Антоновича в публікаціях журналу, в т. ч. епістолярна спадщина. З’ясовано: не всі публікації рівнозначні за рівнем археографічного опрацювання джерел, зокрема зразково опрацьованими є «Недруко-вані листи В. Б. Антоновича до Ф. К. Вовка», досліжені М. Антоновичем16 із західного архіву, піддано критиці за неналежний рівень опрацювання публікацію О. Ситника «Листи В. Антоновича до М. Грушевського»17 з київського архівосховища, зміст яких часом спотворено, що спонукало подати до друку ці листи в новому археографічному опрацюванні18.

!5 Оглоблин О. Михайло Грушевський і українське національне відродження// УІ. -1964. - Ч. 2-3.-С. 1-6.

16 УІ,- 1988.-Ч. 1-4.-С. 148-164; 1989.-Ч. 1-3.-С. 92-105.

17У1- 1991/1992,-Ч. 3-4/1-4.-С. 396-411; 1993.-Ч. 1-4. - С. 157-169.

'* Див.: Сакада Л. Листи Володимира Антоновича до Михайла Грушевського за 1889-1900 роки. / Подано до друку Л. Сакадою) // Син України: Володимир Боніфа-тійович Антонович. - У 3-х томах. Т.1 .-Київ: Заповіт, 1997.- С. 256-270.

Підрозділ 4.3. «Про Івана Крип’якевича та інших істориків з України» містить аналітичний огляд матеріалів про видатного вченого, пріоритет пошанування якого належить журналу У1Т, де представлено авторські матеріали історика — епістолярні, спогади, недруковану статтю «Богдан Хмельницький і Москва»19, а також рецензійні відгуки.

У підрозділі 4.4. «Олександр Оглоблин, Наталія Полонська-Василенко та інші дослідники з українського зарубіжжя у висвітленні журналу УЛ» здійснено дослідження описового характеру матеріалів про еміграційних істориків. Показано, що О. Оглоблин є видатним українським вченим-гуманітарієм XX ст., відмінним знавцем історичних джерел, який концептуально окреслив найважливіші теоретичні й історіографічні проблеми, у нелегких умовах діаспори сам плідно розробляв різноманітну тематику історичних та історіографічних досліджень. Проаналізовано різноманітні за характером матеріали до біоісторіографічних досліджень багатьох знаних і малознаних дослідників минулого України.

Розділ 5. «Проблеми історичного джерелознавства та археографічна практика в «Українському історику» складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано джерелознавчі дослідження та документальні публікації епістолярію із зарубіжних архівів, в т. ч. приватних збірок, та з України.

У підрозділі 5.1. «Проблематика історичного джерелознавства» характеризовано опубліковані важливі джерелознавчі дослідження, оцінено рівень археографічного опрацювання джерел, дано рекомендації щодо їх можливого подальшого використання, узагальнено досвід едиційної практики журналу УІТ.

Підрозділ 5.2. «Епістолярна спадщина діячів української історії та культури другої половини АIX — XX ст.» містить класифікацію й характеристику проаналізованих дисертанткою епістолярних публікацій на сторінках журналу, зокрема із західних архівів і приватних збірок. Епістолярна спадщина широко представлена в журналі УІТ і є одним із найцінніших його надбань.

У підрозділі 5.3. «Джерела до історії УІТ на сторінках «Українського історика» проаналізовано джерельні матеріали до історії Українського історичного товариства на сторінках журналу, які систематизовано за видами. Частина з них публікувалася свого часу як інституційна документація, інші були спеціально відтворені в архівних публікаціях, а деякі матеріали поточної хроніки, некрологія, науково-видавнича реклама набрали згодом значення джерельних. Комплекс цих матеріалів у співставлені з іншими, доступними в Україні, оцінено як перспективний для проведення вже нині наукового дослідження діяльності Українського

19 Крип’якевичІ. Богдан Хмельницький і Москва // УІ. —1969.- Ч. 1-3.-С. 140-143.

історичного товариства як вільної асоціації українських дослідників на Заході альтернативного спрямування у часи радянської дійсності на батьківщині, а тепер відкритої всеукраїнської міжнародної науково-громадської інституції, метою якої є поступ української історичної науки.

Висновки: в результаті проведеного дослідження дисертанткою з’ясовано місце і значення журналу «Український історик», друкованого органу УІТ, в українській історіографії другої половини XX ст., що досягнуто шляхом доведення послідовного ряду окремо взятих висновків:

1. Переоуваннн України від 1920-л р^. до незалежності у складі держави імперської і чужої — за характером етнополітичного панування, тоталітарної — за своєю політичною суттю, й більшовицької — за характером влади, негативно позначилося на українській історичній науці, практично унеможливило її вільний розвиток на батьківщині; через це була реалізована альтернативна можливість наукової праці на зарубіжжі, у зв’язку з чим виникла об’єктивна потреба мати наукові інституції й свої фахові видання на Заході; 1963 р. у США силами наукової еміграції одним з перших було засновано журнал «Український історик».

2. Аналіз першоджерел, в т. ч. архівних, дає підстави стверджувати, що заснування «Українського історика» — спочатку як інформаційно-бібліографічного бюлетеня (1963—1964 рр.), а згодом уконституювання його в якості друкованого органа УІТ (з 1965 р.) — не було реалізацією будь-якого еміграційно-партійного задуму, а визначалося сцієнтичними потребами, бажанням відокремити історичну науку від партійних впливів заради збереження наукового рівня її розвитку поза Україною; ця мета проголошувалася засновниками «Українського історика» й Українського історичного товариства20.

3. Проаналізовані на доступному нам джерельному матеріалі видавнича діяльність «Українського історика», коло авторів журналу доводять пріоритет наукових критеріїв при виборі матеріалів для публікації; здійснений контент-аналіз масиву всіх публікацій журналу за 1963—1999 рр. (ч. 1) однозначно засвідчив науковий характер опублікованих матеріалів як за їх тематичним спрямуванням (статті, дослідження, архівні матеріали, рецензії, бібліографічні матеріали, наукова хроніка), так і за критерієм присутності належно оформленого наукового апарату. Окремі аспекти політико-пропагандивного спрямування в деяких матеріалах були спричинені «викривальною» позицією, яку займав цей журнал до 1990-х рр. (як, власне й інші діаспорні наукові інституції — УВАН, НТШ в Америці й НТШ у Європі, УВУ) у відповідь на фальсифікації історичного минулого

Огіоблин О. Завдання української історіографії на еміграції // УІ. — 1963. - Ч. 1. -

С. 1-3; Українське історичне товариство (Комунікат) // УІ. - 1964. - Ч. 4:~ С. 1.

України радянською історико-партійною «наукою» та проти русифікації в історичних схемах і у формах функціонування науки, але ніколи це не мало вузькопартійного спрямування. «Партійність» журналу УІТ у попередній період полягала лише в його відвертій антикомуністичній позиції, що не може применшувати рівень його науковості, особливо у співставленні з рівнем науковості історико-партійного «Українського історичного журналу» радянського періоду.

4. Аналіз публікацій журналу з питань теорії та історії української історіографії, проблем історичного джерелознавства, спеціальних галузей історичної науки, дозволив виявити найбільш важливі з-поміж них для сучасних досліджень в Україні. Виявлено, що заслуговують на увагу такі аспекти:

а) дискусія з проблеми наукової схеми української історії;

б) полеміка з радянською історіографією періоду 1960-х — 1980-х рр. щодо предмету історіографічних досліджень, яка виводить на більш широке трактування змісту базового поняття та дефініції «українська історіографія», ніж це прийнято у нашій науці майже до останнього часу;

в) зберігає актуальність ідея створення Історичного атласа України (за термінологією УІТ, це «справа національного престижу»);

г) цінними є біобібліоірафічні матеріали журнала, особливо при дослідженні постатей українських істориків, які самовіддано присвятилися, без огляду — в Україні, чи поза нею — українській історичній науці;

д) репродуковані на сторінках журнала рідкісні фотоматеріали (фотопортрети істориків та колективні й сюжетно-видові фото) по-своєму суттєво доповнюють історію української історіографії;

е) неабияку цінність мають джерелознавчі дослідження, особливо про замовчувані раніше джерела періодів українського середньовіччя, козацько-гетьманської держави, українських національно-визвольних змагань XX ст., історії української церкви, насамперед дослідження й публікація джерел з історії України із зарубіжних архівів;

5. Запровадження спеціального окремого розділу для публікації архівних документів на сторінках «Українського історика» поставило журнал УІТ на міцний джерельний фундамент й спрямувало це видання у напрямі поширення джерельної бази української історіографії. У практиці публікації джерельних матеріалів журнал суттєво випереджав інші аналогічні видання України та діаспори, до наукового обігу вводилися опубліковані на його сторінках рідкісні документи із різних зарубіжних архівів: державних, громадських організацій, приватних збірок, а в останнє десятиліття — з архівів України.

6. Щодо археографічного рівня опрацювання джерел, то публікації

журналу нерівноцінні: частина їх має суто науковий (в т. ч. з дипломатичним способом передачі тексту), а інша — науково-популярний характер, що зумовлено метою періодичного видання та обставинами видавничої діяльності в умовах діаспори.

7. Науковцями з УІТ вже опрацювано ряд теоретичних проблем та історіографічних тем й сюжетів, які з політичних причин не розроблялися у попередній період в Україні. Високий аналітичний рівень наукових розвідок авторів журналу УІТ та закладений у них багатий, часом навіть унікальний факголопчнии матеріал з історії України, напрацьований у зарубіжних архівах, що був невідомий майже до останнього часу в Україні, вже практично використовується при здійсненні сучасних досліджень, що засвідчується численними посиланнями на публікації журналу в літературі.

8. Редакторові журналу JI. Випару вдалося залучити до співпраці практично усіх найвидатніших українських еміграційних істориків, а в 1990-і pp. і дослідників з України, принциповою умовою відбору матеріалів до публікацій у журналі було визнання авторами схеми українського історичного процесу М. Грушевського при здійсненні досліджень.

9. Всебічне цілісне дослідження журналу «Український історик» дозволяє твердити, що серед сучасних історичних періодичних видань світової науки журнал «Український історик», матеріали якого анотуються у поважних бібліографічних міжнародних довідниках («Historical Abstracts», «Bibliography of Slavic and East Europian Studies», «Revue des Etudes Slaves» та ін.), з-поміж українських видань другої половини XX сх суттєво випереджав багатьох як на батьківщині, так і у діаспорі, особливо публікацією історичних джерел, і поступається лише в деяких аспектах методики англомовному «Harvard Ukrainian Studies».

10. Серед аналогічних видань журнал УІТ заслуговує на високу оцінку за збереження кращих наукових традицій національної історіографії в часи її винищення і панування на батьківщині русифікованої історико-партійної версії історії України.

11. При дослідженні видавничої діяльності журналу «Український історик» введено у науковий обіг деякі нові та маловідомі факти з історії становлення діаспорної гілки української історіографії, зокрема щодо діяльності УІТ та його друкованого органу.

Заснований на зарубіжжі «Український історик», що з’явився у 1963 р. як науково-популярне й інформаційне видання, зініційоване українськими науковцями діаспори, із набуттям статусу офіційного друкованого органу УІТ (з 1965 р.) почав прогресувати до рівня наукового журналу української історіографії. Видавці журналу свідомо займали позицію, альтернативну

до радянської історіографії та її офіційного «Українського історичного журналу» періоду «застою» на батьківщині. У новітній період свого розвитку (1990-ті рр.) журнал УІТ пройшов досить швидку еволюцію від діаспорного видання альтернативного українознавства (щодо радянського «Українського історичного журналу» та ін. видань 1970-1980-х рр.) до рівня авторитетного журналу, що вже нині набуває рис загальноукраїнського наукового видання, спільного для істориків України і діаспори. Це відбулося завдяки консолідації керівництвом УІТ в одному періодичному виданні інтелектуального потенціалу оновленої історичної науки в Україні і поза її межами, з одного боку, та матеріально-фінансових можливостей діаспори, з іншого — і в цьому перспектива журналу.

Все вище зазначене дозволяє вести мову про феномен «Українського історика»,бо як явище видатне й цілком самобутнє він посів своє особливе місце в українській історіографії другої половини XX століття.

Основні положення дисертації відображені в наступних публікаціях:

1. Володимир Антонович на сторінках «Українського історика» (історіографічний огляд) // Третя Академія пам’яті професора Володимира Антоновича, 11-12 грудня 1995 р. м. Київ: Доповіді та матеріали.- Київ, 1996.-С.156-170.

2. [Рец на:] Любомир Винар. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації: Статті і матеріали // Український історичний журнал. —

1996,—№5, —С. 149-153.

3. Діяльність істориків українського зарубіжжя в обороні імені М. С. Грушевського // Український історичний журнал. — 1996. — № 6. -С. 38-49.

4. Два журнали українських істориків: «Український історичний журнал» та «Український історик» // Український історичний журнал. —

1997.— №. 4, —С. 58-68.

5.УІТ в Україні (1990-1997)//Український історик,- 1997. —4.1—4.— С. 211-216.

6. «Український історик» повертається в Україну П Український історик. — 1997. — Ч. 1-4. — С. 285-287.

7. Листи Володимира Антоновича до Михайла Грушевського за 18891900 роки. /Подано до друку Л. Сакадою [за оригіналами, в новому археографічному опрацюванні]) // Син України: Володимир Боніфатійович Антонович. — У 3-х томах. Т.І.- Київ: Заповіт, 1997 - С. 256-270.

8. Федір Вовк і Володимир Антонович (До історії взаємин) П Український історик.-1998.- Ч. 1-4.-С. 157-165.

9. Покажчик змісту [журнала «Український історик»] за роки 19631997 (чч. 1-135) // Український історик— 1999.- Ч.І.- С. 9-168 [містить поширену вступну статтю «Український історик» — журнал Українського історичного товариства» на с. 11-22].

10. Українське історичне товариство // Довідник з історії України — Том З (Р — Я). —Київ: Генеза, 1999,- С. 456.

11 .«Український історик»'/ Довідник з історії України - Том З (Р — Я). — Київ: Генеза, 1999.- С. 465-466.

12. Джерела до історії Українського історичного товариства на сторінках журналу «Український історик» // Наукові записки: 36. праць молодих вчених та аспірантів / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — Т. 4. — Київ, 1999. —

С. 321-335.

АНОТАЦІЯ

Сакада Л. Д. Журнал «Український історик» в українській істоірографії другої половини XX століття. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 — історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. — Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню розвитку української історіографії у другій половині XX ст., зокрема на Заході. Об’єктом дослідження є журнал «Український історик», орган Українського історичного товариства, який видається в діаспорі з 1963 р. українською мовою. На підставі джерельних матеріалів проаналізовано історію та концептуально-теоретичний і фактологічний доробок видання, його внесок в українську історіографію, джерелознавство та проблематику ряду спеціальних історичних дисциплін. Автором проаналізовано опубліковані на сторінках журналу джерельні матеріали, дослідження з актуальних проблем джерелознавства, історичної картографії та бібліографії, іконографії, українського знакознав-ства й родознавства, матеріали про українських істориків В. Антоновича, М. Грушевського, І. Крип’якевича, О. Оплоблина, Н. Полонську-Василенко та ін. Журнал набуває рис спільного фахового періодичного видання для істориків з діаспори і України, і в цьому його перспективність.

Ключові слова: історичний журнал, Українське історичне товариство, діаспора, українська історіографія, джерелознавство, спеціальні історичні дисципліни, грушевськознавство, український історик.

АННОТАЦИЯ

Сакада JI. Д. Журнал «Украинский историк» в украинской историографии второй половины XX века. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06. — историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. — Институт украинской археографии и источниковедения им.М. С. Грушевского НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию развития украинской историографии во второй половине XX в. на Западе. Объектом исследования выступает исторический журнал «Украинский историк» — орган Украинского исторического общества, издается в диаспоре с 1963 г. на украинском языке. На основании источников исследована история издания и его концепуально-теоретические и фактологические наработки, анализируется вклад журнала в украинскую историографию, источниковедение и проблематику ряда специальных исторических дисциплин. Автором проанализированы опубликованные на страницах журнала исторические источники и исследования по актуальным проблемам источниковедения, исторической картографии и библиографии, иконографии, генеалогии, материалы об украинских историках — В. Антоновиче, М. Грушевськом, И. Крипъякевиче, О. Оглоблине, Н. Полонськой-Василенко и многих др. Журнал приобретает черты специального научного периодического издания, общего для историков из диаспоры и Украины, и в этом его перспективность.

Ключевые слова: исторический журнал, Украинское историческое общество, диаспора, украинская историография, источниковедение, специальные исторические дисциплины, украинский историк.

ANNOTATION

Sakada L. «The Ukrainian Historian» as Journal of Ukrainian History and Ukrainian Studies in Second Half of XX-th Century.

The thesis is submitted for a scientific degree of Candidate of History in the speciality 07.00.06 — Ukrainian Historiography, Sources Studies and Special Historical Disciplines — M. Hrushevs’kyi Institute of Ukrainian Archaeography and Sources Studies, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

The thesis deals with analysis of the Ukrainian historiographic process and the development of the Ukrainian Studies in West, especially of «The Ukrainian Historian» as the Journal of Ukrainian Historical Association from 1963 till our days.

The first chapter «The historiography of problem and the sourse base reviews the literature on the subject problem and briefly characterises the

source base of the research.

The second chapter «The Ukrainian Historian» as the Journal of Ukrainian Historical Association» presents the study of the process of Ukrainian historiography development after the World War II in the Soviet Ukraine and out of the territory. The author reviews the proccss of «The Ukrainian Historian» development on West after its appearance 1963 in the USA. .

The third chapter «The Historiographies and Special Historical Disciplines’ problems on the pages of «The Ukrainian Historian» reviews the theoretical aspects of the historical science on «The Ukrainian Historian» publications, for example, the discussion about the schcme of the Ukrainian history development. The materials of the Ukrainian cartography, iconbgraphy, heraldry and genealogy, historical bibliography have been also characterised.

The fourth chapter reviews «The Materials for Ukrainian Historians Biobibliographical Studies», especially for V. Antonovych, M. Hrushevskyi, O. Ohloblyn, I. Krypjiakevych, N. Polons'ka-Vasylenko and others.

The fifth chapter «The Source Publications on the pages of «The Ukrainian Historian» reviews the main sources researches of the authors of the journal for all the years, especially the publications of epistolary source of the XIX-XX cent, and the sources for the Ukrainian Historical Association’s history research.

The main subject-matter of the thesis are the following.

Ukrainian Historiography’s free development was roughly brought to the end under the Soviets in 1930-th. During the period of the World War II the control of the communistic regime over the Ukrainian historians was a little reduced. But the Soviet power renew their political and ideological press to the Ukrainian historical science after the War. That time some of the Ukrainian scientists emigrated for political reasons to the West. The Ukrainian historians were in need of the special journals for their recearch progress both in Ukraine and abroad. Only after Stalin death it was possible to found «The Ukrainian Historical Journal» in Kyiv. But the party control quickly transform this historical journal in the instrument of the communist propaganda, only the small part of its pages placed the materials of the Ukrainian history.

It has been established that the scientists of Ukrainian diaspora founded their own historical journal for the aim to keep the best traditions of the Ukrainian national historiography, but for any reason of political parties needs.

«The Ukrainian Historian» was founded on Lubomyr Wynar own initiative 1963 in USA and by common efforts of the group of Ukrainian historians from the different countries quickly transformed as the official organ of Ukrainian Historical Association to the main journal of Ukrainian historiography on the West.

The review of the main publications and sources researchs placed on «The Ukrainian Historian» pages have given the author of thees thesis the reason to

appreciate the journal for its valuable contribution to the Ukrainian historiography science development.

In the new historical reality with the Ukrainian State independence «The Ukrainian Historian» have been appraised in native lands and approaches now to the level of the authoritative scientific journal which is common to the scientists in Ukraine and abroad. This is the reason to have a good perspective in XXI century.

Keywords: Historical Journal, Ukrainian Historical Association, Diaspora, Ukrainian Historiography, Sources Studies, Special Historical Disciplines, Ukrainian Historian.