автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Акцентуация наречий в современном украинском литературном языке.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Акцентуация наречий в современном украинском литературном языке."

Лыпвськии дсржавний ушверситет ím. I. ФРАНКА

На правах рукопису

IВ A H О Ч К О Костянтин Миколайович

Акцентуащя присмпвншав у сучасшй украшськш л1тературнш mobí

спешальшсть - 10.02.01 - украшеька мова

Автореферат дисертацп на здобуття паукового ступеня кандидата фшолопчннх наук

Дрогобнч -1997

Дисертащсю с рукопнс

Роботу виконано на кафедр1 украшсько1 мови Дрогобицького педагопчного ¡нституту iM. Т.Франка

Науковий ксршник - доктор фшолопчних наук

професор В.Винницький

Офщ1нш опоненти - член-кореспондент HAH Укра'ши

доктор фшолопчних наук професор В.Скляренко

кандидат фшолопчних наук провщний науковий сшвробггник 1нституту укра'шознавства HAH Укра'ши Д.Гринчишин

Провщна оргашзащя - Прикарпатський державний

ужверситет ¡м. В.Стефаника

Захист дисертащУ вщбудеться 18 червня 1997 року о 10.00 год. на засщанш спещал1зовано1 вченоУ ради Д.04.04.12 для захисту дисертацш на здобуття наукового ступеня доктора фшолопчних наук при Льв1вському державному у шверситетПм.1.Франка (290601, Льв1в, вул. Ушверситет-ська,1).

3 дисерташею можна ознайомитися в б1блютец1 Лв1вського державного ушверситету ¡м. Г.Франка.

1авня 1997 р.

Учений секрстар спешалвованоУ ради кандидат фшолопчних наук доцент

^г^^ 3. ТЕРЛАК

Серед р1зноаспектних проблем акцентолопУ важливе мюце поадае дошндження законом1рностей \ висвгглення тенденцш акцентуац1'1 ошв р1зних морфолопчних клаав. В укра'шському мовознавств1 узагальнювальних праць з акцентуац1'1 присл1вник1в немае. Певш питания Тх наголошування були в псш зору укра'шських лшгвктт Так, ГВерхратський, 1.0пенко, Л.Булаховський, З.Веселовська, характеризуючи наголос р1зних частин мови в ¡сторичному плаш, розглядають деяю проблеми акцентуацп приашвниюв. 1стор1ю вщ1менникових приашвниюв дослщила В.Гальчук. Окрем1 питания наголошування приашвншав у сучаснш укра'шськш л1тературнш мов1 аналпують Л.Гумецька "га 1.Керницький, АЛванченко, Д.Баранник, ГЧапля, Л.Кололпець та А.Майборода. Ряд проблем, присвячених акцентуацп р1зних приашвникових утворень, висв1тлив В.Винницький: наголошування приашвниюв, однакових формою з шшими частинами мови, семантична диференщащя приогйвниюв за допомогою наголосу, законом1рност1 наголошування присл1вник1в, подвшне ¿кцентування присшвниюв, вщображення д1алектно1 акцентуацп присл1вниюв у поезп ¡.Франка.

ЗначниР внесок у розвиток украшсько1 акцентолопУ, зокрема ¡сторичноУ, зробив В.Скляренко. Прац1 вченого е визначальним чинником для подальших дослщжень ¡стор11 акцентуацп сл1в р!зних морфолопчних клаав.

Комплексне описания системи наголошування приогпвниюв е предметом нашого дослщження.

Мета роботн - схарактеризувати процес становления \ розвитку акцентноУ системи присл1вншав, визначити законом1рносп \ тенденцп Ух наголошування.

Реал1защя поставленоУ мети зумовлюе розв'язання таких завдань:

- пояснити акцентуацшш змши в приошвниках, яю вщбулися у процеЫ розвитку украУнськоУ мови;

проанал1зувати залежшсть акцентуацп присл1вниюв вщ Тх морфемноУ структури;

- з'ясувати мюце вар1антного наголошування у становленш акцентно'1 системи.присшвшшв;

- визначити значенневу 1 семантико-граматичну функгщ наголосу в призывниках;

- при вщмшносл наголошування присл!вник1в у р1зних словниках уточнити лггературну норму.

Об'сктом дослщження е присл1вники, яю зареестроваш основними лексикограф1чними працями та багатьма д1алектолопчними джерелами Х1Х-ХХ ст.

Матер1алом для дисертацп послужили лексикограф!чш джерела ( понад 20 р1зних словниюв) укра'шсько! мови XIX - ХХст.: "Словарь малорусского наречия" А.Афанасьева-Чужбинського (Спб.,1855), "Словник укра'шсько1 мови" П.Бшецького-Носенка (К., 1966), "Опыт русско-украинского словаря" М.Левченка (К., 1874), "Малоруско-шмецкий словар" С.Желех1вського • \ С.Недшьського (Льв1в,1886), "Словарь росийско-укра'шський" М.Уманця I А.Спшки (Льв1в,1893-1898), "Русско-малороссийский словарь" С.Тимченка (К ,1897-1899), "Словарь украУнськоУ мови" за ред. Б.Гршчснка (К., 19071909), "Правописний словник" Г.Голоскевича (Лондон, 1961), "Укра'шсько-росшський словник!' у 6-ти томах (К., 1953-1963), "Словник наголоав" М.Погр1бного (К., 1964), "Словник украТнськоУ мови" в 11-ти томах (К.,1970-1980), "Орфоешчний словник" М.Погр1бного (К., 1984), "Орфограф1чний словник укра'шсько1 мови" (К., 1977,1994), "Росшсько-украшський словник" у 3-х томах (К., 1987-1988). Для опису становления 1 розвитку акцентно'1 системи прислтниюв використовувалися акцентоваш пам'ятки кшця ХУ1-поч.ХУ111 ст., д1алектолопчш пращ 1.Верхратського, Г.Шил*, В.Ващенка, "Словник полюьких говор1в" П.Лисенка (К.,1974), "Словник бойювських гов1рок" М.Онишкевича (К., 1984), зб!рник текспв "Говори украшськоТ мови" (К.,1977), граматики украТнськоТ мови О.Павловського, Я.Головацького, С.Тимчедка, поетичш твори Х1Х-ХХ ст. При дослщженш поетичного наголосу враховуеться авторське

наголошування, яке не завжди зб1гаеться з нормативним. У дисертащУ використано лшгвютичш дослщження, в яких описано акцентуацию сдив сучасноУ укра'шськоУ мови.

Наукова новизна роботи полягае в тому, що вперше в украУнському мовознавста системно дослужено становления та розвиток акцентуащУ приапвниюв сучасноУ украУнськоУ л1тературноУ мови.

Дисертащя агстуальна тому, що в нш описано одну з важливих складових частин акцентноУ системи сучасноУ украУнсько'У л1тературноУ мови. Результата дослщжень можуть бути використаш: для подальших студш у галуз)" ¡сторичноУ акцентолопУ, для уточнения акцентуацшних норм, при укладанш й перевиданш словшдав (орфоешчного, тлумачного, складних випадюв наголошування, словотв1рного та морфемного), при написанш пщручнимв та поабниюв з украУнсько'У мови, при викладанш украУнськоУ мови в загальноосв1тшй та вищш школь

Вщповщно до мети 1 завдань дослщження на захист виносяться таю основш положения:

1.Акцентуащя присл1вникш е складовою 1 невщ'емною частиною акцентноУ системи мови, яка постшно перебувае в динамщк, Базою для п становления та розвитку стали наголосов1 системи сл1в уах лексико-граматичних розряд1в.

2. Переважна бшышсть присл!вникових дериват1в у сучаснш украУнськш л1тературнш мов1 функцюнуе з наголосом мотивуючих основ. Для них властиве префжсальне, кореневе I суфжсальне наголошування. Найбшьшу . кшьюсть серед присл1вник1в становлять префжсально-суфжсальш утворення, в яких здебшыиого вживаеться коренева акцентуащя. Друге м1сце за кшьюстю посщають суфжсальш при&швники, бшышсть з яких мотивована прикметниками ¡з суфжсальною акцентуащею. У префжсальних утвореннях переважае префжсальне наголошування.

3. Значна частина присл1внишв у процеа юторичного розвитку мови зазнала акцентуацшних змш, що

сприяло становлению та розвитку власне прислшниковси акцентноУ системи, фактор аналоги для якоУ вдаграв домшуючу роль. ,

4. Наголосова вар1антшсть, що властива р1зним присл1вниковим утворенням, зумовлена як зовшшшми (уплив р1зних говор1в, усного та поетичного мовлення), так 1 внутршшми (уплив аналоги, д1я вщповщних тенденцш, збереження наголосу мотивуючих основ, розщеплення, розширення, переосмислення лексичного значения, асемантизащя одного з акцентних вар1ант1в) чинниками. Подвшна акцентуащя найхарактернша для префжсально-суфжсальних пржуивншав.

5. Акцентна система приашвникових утворень т1сно пов'язана з Ух морфемною будовою та характером тв1рноТ основи.

Апробащя дослщження. Дисертац1я обговорювалася на засщанш кафедри украУнськоУ мови Дрогобицького педшституту ¡м.¡.Франка та кафедри украУнськоУ мови Льв1вського державного ушверситету ¡м. I.Франка. Основш положения робота знайшли вщображення в 5-ти публкац!ях автора, а також вщби'п в наукових доповщях на конференщях викладач!в Дрогобицького педагопчного ш статуту (1991-1997). Результати дослщження були викладеш у доповщях на: репональнш науково-практичнш конференщУ "Мова I духовшсть нащУ" (Льв1в, 1989), м!жвузтськш краезнавчш науково-практичнш конференщУ " 900 р. Дрогобичу: ¡стор1я I сучасшсть" (Дрогобич, 1991), науковш конференци "Схщнослов'янсью мови в Ух ¡сторичному розвитку", присвяченш 90-р1ччю вщ дня народження професора С.Самшленка (Запор1жжя, 1996).

Структура дисертаци'. Робота складаеться з1 вступу, чотирьох роздшв, висновюв та узагальнень. До дисертаци додаються умовш скорочення украУнських акцентованих пам'яток XVI-XVI11 ст., лексикограф1чних джерел, науковоУ л!тератури та поетичних твор1в Х1Х-ХХ ст.

У BCTyni обгрунтовуеться актуальшсть теми, и теоретичне i практичне значения, визначаються об'ект, мета, завдання i методи дослщження, подаеться анал1з наукових праць з проблем акцентуащУ присл1вниюв та формулюються основн1 положения, як1 виносяться на захист.

У першому роздш "Непохщш при&швники" дослщжуеться процес становления i розвитку акцентуаци непохщних присл1вниюв. Непохщш (первинш) присл1вники характеризуються давшстю наголосу. Ti присл1вники, у яких nepuii склади (вщ-, до-, за-, по-, про-) - генетично колишш прийменники, здавна зазнали перенесения наголосу, з нас;гупног,о складу кореня на попереднш (10) 1 (eidm, доки, проти, поки). А приопвники, що мають друп склади -да, -ди, -д1, -ли, функцюнують у сучаснш украшсьюр mobj з д^вшм наголосом на другому склад1 кореня (9) (куди, коли, modi).

Приашвник inodi протягом ¡сторичного розвитку мрви зазна^ значн^х фонет,ичних ja. ак;центуацшних змш (,'тогда i шогде, шогди, iuodi, inodi й inodi) i в сучаснш укра'шськш л1тературнш mobi функцюнуе з давшм наголосом на першому склад1 кореня. Лише поодиною непохщш приагпвники пщ упливом д1алектного, усного та поетичного мовлення у сучаснш укра'шськш л1тературнш Moqi вж^ваються з,вартнтною акцентуащею (завждиiзавжди, та кож I тако ж).

У другому роздш "Префжсалып присл1вники" анал!зуються акцентуацшш особливосп префжсальних приашвниюв, яю функцюнують у сучаснш украТнськш л1тературнш MOBi з префжсальним (181) або кореневим (146) наголосом. Вони мотивуються вщповщними вщмшковими формами ¡менних частин мови.

Префжсальна акцентуащя у присл1вниках названого типу е давньою i сформувалася на основ1 вщтягнення наголосу з початкових склад1в ¡менниюв рухомоТ

1 Цифра у дужках вказус на кшыасть пришпвншв цього типу.

,парадигм^ на прийменники (префжси)2 (вдосталь, гщдзелепЪ) обмаль). За ^налогЦю до них наголошуються: за.улж, насторч, о шич, павзнак, охрест i под.

3 кореневим типом наголошування функцюнують присл!вники, мотивоваш формами однини знахщного вщмшка ¡менншав, у яких виступае односкладова вццменнико^а чи вуадесотвна крренева морфема та префшс в-(у-): в (у) еерх, уздо вж, в (у)кра й.

Подальша дериващя приошвниюв цього типу, що творилась приеднуванням до них шших префшав чи вставки м1ж названими префжсальними i кореневими морфемами ще одногр префжса, нр приводила до змши наголосу (навгад,навряд, повздовою). За аналопею до названих вище присл1вник1в з кореневим типом ,акцентуацр фун^цюнуе досить значна група дериват1в (взалип, навздогад, назад).

У префжсальних приаивниках здавна спостер!гаеться змшування двох тишв акцентування (кореневого i префжсального), внаслщок чого . значна кшьюсть вщ1менникових та вщзайменникових присл1вникових утворень уживаеться у сучаснш украшськш mobï з вар1антною акцентуащею, ,це префжса^ьному BapiaHToei ,

^адаеться г^еревага {навпш i навтл, навскач i навскач,. врозр1з iepo3pi3).

Змшування двох тишв наголошування сприяло також розщепленню чи розширенню лексичного значения, i в таких сипадках наголос виконуе значенневу функцпо, що простежуеться ще в украп^ських пам'ятках, XVI-XVIII ст.: зарср (негайно, тепер) - зараз (за один раз); nide (нема мюця) i nide (нема в жодному Miciji) i под.

Третей роздш "Префжсально-суфжсальш присл1вники" охоплюе найбшьшу кшькють адверб1альних утворень(3163), мотивованих словами р1зних морфолопчних клаав. Найчи-

2Булаховський Л.А. Вибраш npaui: В 5-ти t.-K.,1980.-T.IV.-C.352.

сельшшими серед них е деривата з кореневим типом наголошування (2232), меншу кшьюсть становлять прислшники з суфжсальною акцентуацию (645) 1 найменшу -з префжсальною . (286). Префжсально-суфжсальш присшвники, як I префжсальш, характеризуются давшстю префжсальноУ акцентуацн. Мотивуюч1 ¡менников1 коренев1 морфеми анал13ованих приапвниюв (137) зазнали асемантизацп \ зара^ в основному самостийно (без префшав) не функцюнують: безвкти, пошептом, помацки.

Ус1 присл1вников1 утворення цього типу, що мають префжсальну морфему ви- та односкладову кореневу (в1дщесл!вну) морфему, у сучаснш укра'шськш л1тературнш мор1 функщ9нують,як правило, ¡з наголошеним префиксом (ви бритом,ви вагом), кр'ш приашвниюв выкрутасом, вихиля сом.

Незначна група присл1вникових утворень, мотивованих вщповщними вщмшковими формами нечленних прикметниюв (83), за аналопего до вдаменникових, як1 характеризуються давньою

префжсальною акцентуащею, у сучаснш укра'шськш, мов1 в^иваються з наголошеним префжсом (замолоду, зослту, попросту).

Деюлька вщад'ективних присл1вшшв виступае з префжсальною акцентуащею. Префжсальш морфеми у таких випадках можуть посилювати додатков1 семантичш вщтшки: на- - надмфний вияв ознаки, по- неповнрту вияву, ознаки, зау - порторюван^сть ознаку (на био, (на глухо, ца мертво, насухо, начисто, по близько, попизько, посолодко, заново).

3 префжсальною акцентуащею функцюнуе невелика група прйсл1вник1в, мотивованих ьидщеогивними пр^кметника^и, збершаю^и при цьо^у 1*хне нагрлошування (виключио, заздркно, безвихгдно, безпом'тпо, певидапо).

3 наголосом на префжа вживаеться лише незначна част^на вц:райменник;ових присл1вникових утворень (7) (шзащо, навицось, назовет).

3 акцентованим префиксом функщонують вщц1есл1вш присл1вников1 деривата (59), як! становлять досить розгалужену трупу мотивуючих д!есл1вних форм та основ з д1есл1вними коренями: ,

, а) тепер1шнього часу дшсного способу {в¡днехочу, доне (с)хочу)',

б) колишшм^ неч^еннимц д1еприкметниками тепершнього часу (-¡нехотя, загодя, нехотя)',

в) пасивними д{епри^метниками ^инулого ^асу з на,голошени!у1 префжсом (выдержано, витончено, в1ддано, замшено, награно);

г) основами з вщд!есл1вними коренями з одним чи кшькома префжса\;и та суф^сами -ки(/ -щ займен^иковоТ ет^мологи (рапри адкщ по думки, по/нацки, навхильщ, потайщ, пригшщ, завиграшки, на(в)почтки). Наголос у приошвниках перших трьох груп е одним ¡з засоб1в адверб1ал1заци 1 закршлюеться за щею префжсальною морфемою, що межуе з коренем.

Присл1вников1 деривата, мотивоваш вщповщними вщмшковими формами (родового, знахщного, орудного I мюцевого) уах род!в ¡менник!в (254) (переважна бшышсть з них ще не повшстю адверб1ал1зувалася 1 може вживатися в сучаснш украУнськш л1тературнш мов1 без прийменшшв), функдюнуют}) в основному з ,цавшм ^ореневи^ нашл090М (дово/и, докупи, в1/)в1ку, в!дроду), доразу; нагдру, надлиру, наоста/юк, невпору, в(у)напустку, врозррдку, навыки, навшщньки, пощдруки, у (у) скоки, ¡швперегщни, навтьрки; достатком, навало¡л/, огулом, переходом, проездом; задарцм, мвгцлосом, прпгдгмр'щ; насправжки, перевальщ; в (у) куш, паре 1111111, повол!, насподгта ш.).

Найбшьшу кшькють становлять присл1вники, мотивоваш прикметниками (1810), у яких наявш префжси за-, на-, по-, при-, про-, роз-, су-, не- та суфжси -о, -ому, -и, -у, що вжираються з , первюним, (кореневим) наголосом {защзио, забарно, забарнр, нагалыю, , насм'гшкувато, натужно, побожио, повторно; по-ведме жому, по-доро жньому, по-

/ 1.1 I

дру жцьому; полоза цыш, , по-лю дськи, , по-украшсъри; прилюдно, прирцдпо, правильно; пробр чливо, розлрго, розпурто, сукупно, сулижно; невпинно, неподобно, песхитпо).

Досить численну групу складають приогпвники, у яких на сучасному р1вш простежуеться подвшна мотиващя (прикметникова та присл/вникова),, що фун^цюнують, з на^лошеним К9ренем: дрв1лыю, ддпевне, забагр. то, завбрго, зави едко, замалр, запев но,! заргвпо, наб/хгато, навгцно, навмирие, налрарно, 1папевпе(-р), позорно, поокремо, потаемно, похило, невчаспо, пеуважно, небага цько.

Незначна трупа приашвншав, мотивованих вщповщними вщмшковими формами прикметниюв, збер!гае дарню коре^еву акцентуацда мотивуючих оарв (вгддавра, зв1лщш, згорда, востапне, побагату, подовгу, помалу, потиху). У частиш з них адверб1ал1зац1я супроводжувалась по^торним ; вщтягне^ням на^олосу цъ коршц: вгдма.репьку, звисока, згарячу, зглибока, злегка, змолоду, скоса, сплоха.

Префжсально-суфжсальш утворення, мотивоваш вщповщними числ1вниковими (38), займенниковими (10) та д1есшвними (130) основами, переваж^о збер1гають ,давн'й корецевий т^п наголошуван^я: в (у) тверо, в(у)щестеро, цоодипщ, у перше, в(у)двадщте; по-вашощу, по-всякому, по-гхпъоргу 3; вгддалрно, в1дчужецо, задоволепо, перекопано, павле жачки, павсидячки, навстоячки.

Хоч суфжсальна акцентуащя у приашвниках цього типу за кшьюсним складом поещае друге м1сце, проте вщ1менников! префжсально-суфжсальш деривата найрщг 'е вживаються саме з таким наголошуванням (97). Л структурному план! вони досить р!зномаштш й охоплюють приошвников! утворення, мотивоваш р1зними вщмшковими

Поодиною в1дзайменников1 приаивники пщ упливом префжепв (колишшх прийдоенншав) /}>ункцюную/гь ¡з вщтягнутим (кореневим) наголосом: по-мо ему, по-сво ему, по-тво ему.

формами ¡мещпшв У91Х трьох ;ро/ив: дотлр., сторчака„ скраечку, , догори, згрри, щодоби; ,павкосяка, навттачар навпрорте ць, назубок, в(у)далину1, на-гора, навкругиР заразцм, потомком, нащвжартома, сторчмав(у)к'шщ, пагор1, повеет, пополовший; навпаки, //яс/шш/ч"« .Приел ¡вни кове утворення завчасу збер!гае акцентування родового вщмшка однини мотивуючого ¡менника, яке вииикло за аналопею до наголошування форми мюцевого вщмшка однини на -у(-ю)4.

Найбшьшу кшьюсть серед префжсально-суфжсальних присл1вник1в з суфжсальною акцентуащею становлять вщад'ективш утворення (481). Ус\ вони збертають давню акцентуащю (переважно суфксальну 1 дуже рщко флекешну,) вщпдвщних моуивуючих осров прикмет^июв (дотециа, злегеньщ полеге иьку}1 потихеньку, цо-дитячи, по-молодому; в(у)слту, якпацлигше, по/юге пъко, 1 незл'шимо, незбагненно,безконечно, зарозум1ло, субъективно).

3 наголошеним суфжсом функщонуе незнатна грура вщчисл^вникови^ приашвн^мв (16): в(у)чотирьох, уешох, в (у) двое, е(у)дв1Ч1, попервах.

Вщзайменников1 деривати цього типу (13) вживаються з вщтягненим /тголосом, , зумовленим, префжеальною морфемою (затого, (на)потому, (иа)почому).

Група вщц1есл1вних утворень (38) та|<ож збер^ае наголошування М9тивуючих ос^ов (задерев'яшло, здргбшло, замасковано, здивовано; навкидя, перегодя).

Оскшьки серед приашвниюв префжсально-суфшсальш деривати становлять найбшьшу кшыасть, то саме вони внаслщок взаемод1'1 трьох тишв наголосу (префжеального, кореневого й суфжсального) зазнавали ¡нтенсивних акцентуацшних процеЫв.

Скляренко В.Г. Нариси з ¡сторичноУ акцентологи украУнськоУ мови,- К.,1983.-С.30.

Вщ1меннико1м утворення за походженням е найдавшшими. Переважна бшышсть з них функцюнуе з давн'ш кореневим, суфжсальним та префжсальним наголошуванням, яке сформувалося на основ! ¡менниковоУ акцентноТ систем и.

Присл1вники з префжсальним типом наголошування шд упливом присл1вникових деривата з кореневою акцентуацию впродовж ¡сторичного розвитку зазнавали змш у наголошуванш (перенесения наголосу на кореневу морфему). Тому частина з них (15) зареестрована сучасними лексикограс}лчними джерелами з вар1антним наголосом, де префжсальне акцентування виступа,е як рекомендоване, а коре^еве - як допустцме (безпере $тапу / безпересщану, уцере.тжку / уперр.тэ!ску„ уперегчиику / уперемуику, nidfmpii6o.il / тдрприбощ заочг / зао'и, за свито / засвгтло, знаскоку £зиаскоку, надоколо 'тадоколо та ¡н.).

Акцентуацшний процес не завершився 1 для присл1вниюв з кореневим типом акцентуацн, яю найменше зазнали вагань у наголошуванш, хоч становлять набагато бшьшу трупу в пор1внянш з присл1вниками, що харцктеризургься префжсальним типом наголошування {налздом / па адом, нахрапом ¿нахрапом).

Окрем1 присшвники цього типу за аналопею до мотивуючих ¡менниюв функцюнують з варЦнтним нагол9шуванням у, межах корс;невоТ морфеми (попереду г попереду, потдвтоншо г пошдсЛ конто).

Взаемод1Я трьох тишв наголошування у префжсально-суфжсальних приошвникових дериватах привела до рщюсного явища в акцентуацн - ваг/шня у наголошуванш м1ж диртант/шми мррфемами ( в(у)па>.ч'тпку1 / в(у)памятку, невпамятку / невпам 'ятку, напришнщ I наприктщ).

У поодиноких випадках виступае семантико-граматичне розмежування за допомог/эю наголосу., Так, утворення з вар1антним наголосом (випадком / випадком) засвщчене сучасними словниками у значении приоглвника, а з наголосом на кореш (випадком) - у функщУ вставного слова.

Серед префжсально-суфжсальних приашвншав з вар!антною акцентуащею у сучаснш укра'шськш Л1тературнш мов1 найбшьш типовими е вщад'ективш утвореня (понад 30).

3 двояким наголошуванням, де префжсальному акцентуванню надает^ся перевага,, вжи^аеться не^начна група приагивниюв (на криво / накриво, нар1вш г нар1вн1). 3 такою ж акцентуащею побутуе ще декшька приошвниюв, збрр1гаючи при доьому наг,олос мотивуючид прикмргнишв: защитно / уатишно (нрзатишно / незатишно), т яков о / шяково, поза очно / позаочпо.

Найчисленшшу групу становлять вщприкметников1 деривата з рекомендованим кореневим акцентним вар1антом (22), а суфжсальне \ преф;ксальне (рщ}<о) на^олошуваннр вва/каеться до пустим и г*): звисока * звицока, зоррема / зцкрема, сповра / споена ,(.несповнц / несповна ), ¡запашпо / запашно, неви соко / невисо ко, негли боко I неглибо ко.

Вар1антний тип наголошування мають \ присл1вники, мот^воваЕП при^метника^и з двоякою акценууащею: невидимо I невидимо, по-лицаррьки (-ому) / по-лицарськи (-ому), по-простому ¿по-простому.

Найменшу шдгрупу складають приашвники, у яких простежуеться вагання у наголошуванш м!ж дистантними афжсальними морфемами (що не завжди, шцтверджуетьс^я. практикою л1тературного мовлення): догола /догола, наголо / наголо.

Поодиноким е випадок вар!антност1 у цаголошуванш сум1жнух суфжсальних морфем (по-весня ному / по-весняно му), що зумовлене двояким акцентуванням мотивуючого прикметника. Сучасш лексикограф!чш джерела засвщчують тшьки два вщчисл1вников1 присл1вников1 утрорення, Я1р функщонують ,з вар!антною акцентуащею: на двое I надво е, на трое / натро е.

Сучасш лексикограф1чш джерела засвщчують тшьки два вщчисл!вников1 присл1вников1 утворення, яш функцюнують з вар1антною акцентуащею: надвое / надвое, натрое / натрое.

У дектькох префжсально-суфжсалцних приашвниках нагрлос виконуе значен^еву функцпо: виггдпо (кориснц) -выгодно (зручцо); невиг'гдно (брз корисгт) - иевиггдно (незручно); , до чиста I дочиста (до повноХ чистоты) -дочыста / дочиста (тчого не залишаючи).

У четвертому роздш "Суфжсалын присл1вники" дослщжуеться розвиток акцентуацп суфжсальних адверб!альних дериват1в, яких пор1вняно з префжсально-суфжсальними набагато менше (2060). Вони функцюнують з двома типами наголошування: кореневим (870) та-суфжсальним (1190). Ус1 в основному збер1гають акцентуащю мотивуючих основ, що належать до р!зних морфолопчних клаЫв.

Присл1вников1 утворення, мотивоваш вщповщними ¡менниковими формами родового та сучасними I давшми формами орудного вщмшкш, у яких наявш переважно односкладов1 кореш,, виступають, з д^вньокр корен^вою ак^ентуа^ею (8£): до.ца, дуба^руба, дрлу; ласкою, буком, валом, даром, духом, л'тхом, плазом, скоком, але тельмом.

3 кореневим наголошуванням уживаеться значно бшьша кшьюсть вщад'ективних утворень (741). Вони збер1гають здеби1ьшого акцентуащю вщповщцих мс^тивую^их прик^етникщ (похщн^х 1 непохщних): бцгато, ворко, дшую, дорре; в1чпо, слЬзно, туманно, масляно, болкно, масово, легшепько. 3 кореневим типом акцентуацп функцюнуе \ значна трупа присл1внршв, що, вживает^ся з вщуягнени!^ наголосо^5: бл/до, пиую, блирько, брязко, жалобно, бережно, говгрко, головно, голоспо, зелено, гомшко.

Тшьки незначна кшькють вщчиашвникових га вщзайменникових суфжсальних присл1внишв (19) у сучасшй украУнсьюй мов! вживаеться з кореневим наголосом (вони

5 Винницький В.М. Наголошування суфжсальних вщприкметникових прислшштов//Укр. мова тал-ра в школк - К.,1986,- №12,-С.24.

' ' '

^бер!гають/ наголос мотивуючих основ): перше, саме,

такепьки, ту тетки.

Присл1вников1 утворення на -ма, мотивоваш словами

р1зних лексико-граматичних клаав \ оформлеш за аналопею

до форм орудного вщмшка двоТни (що мало безпосереднш

уплив на становления 1хньо1 акцентуацп), у процеа

¡сторичного розвитку мови набули як кореневого, так \ су-

фжсального наголошування. Лексикограф1чш джерела кшця

XIX -поч.ХХ ст. надавали перевагу суфжсальному наголосу.

У сучаснш укра'шськш л1тературнш мов1 у ^их закршилася

переважно давня коренева акцентуащя: бшш, гдьма, лшш, / /„ . / „ / / ницьма, сидьма, сшита, але слита, стоима, торчма.

Декшька деривата, мотивованих колишшми нечленними формами активних д!еприкметншав, унаслщок адверб!ал1заци зазнали, вщтягненн/! наголору на коре^еву морфему: лежачи (лежачт), сидячи (сидячки), стоячи (стоячки).

1з суфшсальною акцентуащею вживаеться бшыиа кшьюсть суфшсальних присл1вниюв (1190), шж з кореневою. Ид адверб1альш утворення мотивуються словами р1зних морфололчних клаав 1 збершають переважно Тхне акцентування.

Вдаменников! приаивники (91) мають тенденцио до наголошування суфжсальних морфем (флексшного походження), якудо останки стоять грсля шших $еривацшн,их суфп^ав: бгжкц, голяка,, скочака, , сторчащ; самото/о, слишцею; б1гцрм, живце м, мащвцсм, шщком, щтвцем, разном, слЩком, пиопцем, хапком, хильцем, цапком, але тишком, нишком. В укра'шськш мов1 XIX ст. приел¡вники цього типу функцюнували ще з кореневим наголошуванням, а в швденно-захщних говорах деяю з ;них \ прниш вж^ваються, з акце/пованим коренем (силком, тайком, пиопцем, хватком, щлком).

У вщад'ективних приогивникових дериватах також переважае суфжсальне наголошування (1075). Вони збершають наголос мотивуючих основ, у яких наявш суфшси

квал1фжатори \ модифжатори (-лис- (- ливн-), -ст-, -ов-, -ичн-, -¡чн-, -ев-, -ивн-, -»«-(-¡й-), -еиьк-, -ес9ньк-,-1сшь/к-, -уват-, ¡19т-, -енн- та, ¡н. ): бррхливо, ищсливо, барвирто, казкрво, патрющи чно, рипщЬ чно, басовито, крцшталево, коштовцо, иищпсивпо, кучеряво, слтууе, слухняно; др'фтше, ху/цчШ, легепьро, тихе сепько, телипсшько, жовтува то, зелена сто, блаженно.

Декшька приагивншав цього типу (11) ( на вщмшу вщ мотивуючих прикметниюв ) на Гру^т укр^шськоУ ^ови зазнали вЦтягненн^ наголову: крижа\ю, лидцпо, лювчазно, ншщвно,п'янко, рвачко, скляно, сором'язно,чар1вно.

У сучаснш укра'шськш л1тературшй мов1 функцюнуе незначна трупа вщзайменникових присл1вниюв. Частина з них збер1гае акцентуащю мотивуючих основ, а кшька деривата у^киваетьря з1 змщеним на суфжс наголосом (кудою, сюдого, ту дою).

Присл1вников1 утворення р1зно1 мотиваци на -ома збер1гають давнш наголос форм орудного вщмшка двоТни рухомоТ qapaдигми ¡¡уенниюв чи дналопчних до них фор\^: о/сартолщ, кидькорга, кра^ьколш, кружколш, .уелькома, смсркома, тайколш, хапкома, хватькома, швидкома.

Хоч суфжсальш приашвники за кшькюним складом \ поадають друге мюце, проте акцентуацшш процеси у них майже завершилися. Тому в сучасшй укра'шськш мов! з вар1антним наголошуванням функцюнуе Ух незначна група. Взаемод1я двох тишв акцентуащ'1 у названих приагпвниках спричинилась до р1зних вар1ант'ш. У частиш ввдменникових утворень адверб1ал1защя не привела до стабшзацп наголову, то,му вони функдюнують з двояким нагол^шен^ям: ла^дком / лаг1дк<?м, шкер^берть / шкер^бертц, дар.ма / дарма, пе редом ( передом, аидом / сл1дом, часол1 / часом. В шших присл1вникових дериватах унаслщок адверб1ал1защ1 виступае семантико-граматична фун^щя нарлосу, То1у1у в ¡мерниках наголошуеться коршь (61 го.^, гуpmo.fi, загало(ч, кругор), а в приаивниках - суфжс (б\гом, гуртом, загалом, кругом).

У поодиноких випадках наголос виконуе значен^еву функщю. Так, у сучаснш украТ'нсьюй мов1 присл1вник шкода з кореневим наголосом уживарться з! значениям "жаль", а з наголосом на суф1кс! (шкодр.) - у значенш "даремно, мирно, некорисно"; присл1вник верхом з наголосом на корен! функдюнуе з1 значениям "по верхнш частит, у верхнШ частит чого-небудь", а, з акцентованим суфжсом - у значенш "верхи"; присл1вник мг(ж)ма з наголошеним коренем мае значения "лежнем", а з суфжсальним наголосом уживаеться у значенш"горизонтально".

Акцентуацшш процеси продовжуються у вщприкметникових утвореннях, унаслщок чого в украУнськш мов1 функцюнуе група приогпвниюв (11) з вар1антним иаголошуванням. Воно зумовлене незавершешстю акцентуацшних змш. Рекомендованим для них виступае акцент на першому склад! кореня, який виник гид упливом ' швденно-схщних говор1в, а наголос на другому склад! кореня (а^о на суфж90 ?умовлений ,упливом швдецно-зах^дних: болцче / брляче, дешево / Дешево, весело / врсело, високо / вироко, гаряче ¿гаряче, глибоко / глибоко, хороше / хороше, червоно I червоно.

Вар1антне акцентування спричинилося до розщеплрння семантики у вщзайменнико^ому ,присл1внику якось: якось (нев1домо як, як-небудь) - якось / якось (одногоразу, колись).

У заключит частит роботи подаються висновки та узагальнення:

1. Акцентна система приошвниюв сучасноТ' укра'шськоТ л1тературно1 мови сформувалася на баз! акцентно'1 системи ошв ус1х лексико-граматичних клаЫв 1 досить тюно з нею пов'язана. Вона мае безпосереднш зв'язок I з морфемною структурою та характером тв1рн01 основи присл!вник1в. Бшышсть приашвникових утворень збер1гае акцентуацш мотивуючих основ, проте у процеа ¡сторичного розвитку мови вони витворили свою власну акцентну систему.

2. 3 акцентуацшного погляду непохщш приашвники характеризуються давшстю наголосу. Присл!вников1

утворення, у яких перил склади кореня - генетично колишш прийменники, функцюнують з наголосом на першому складк Адверб1альш деривата, у яких друп склади - архаУчш суфжси займенникового походження, характеризуються його наголошешстю.

3. Префжсальш приошвники вщзначаються давшстю префжсального I кореневого наголосу. У раншх дериватах цього типу (на сучасному еташ Ух коренев1 морфеми характеризуються зв'язанютю) префжсальна акцентуащя зумовлена праслов'янським фонетичним явищем, а в присл1вниках шзшшого творения - аналопею до згаданих вище. 3 кореневим типом акцентуа1ш побутують приогивники, у яких кореш семантично бшьш прозор!, а префжси не здатш перетягувати на себе наголос.

4. Серед префжсально-суфжсальних присл1вник!в найменшу кшьюсть становлять деривати з давньою префжсальною акцентуащею. Вони, як 1 префжсальш, мотивоваш переважно зв'язаними коренями. Частина вщад'ективних присл1вник1в виступае ¡з перенесеним на префжс наголосом.

3 кореневим наголошуванням уживаються вщ1менников1 та вщприкметников1 приошвники, мотивуюч1 основи яких зберегли" семантичну прозор^ть \ можуть самостшно функцюнувати в мов! (тшьки поодиною на синхронному зр!з1 зазнали десемантизацп). Найчисленшшими серед них е вщад'ективш присл!вников1 деривати, яю збер1гають акцентування мотивуючих корешв. Вщчиашвников1 та вцщ1есл1вш утворення переважно вживаються з кореневим типом наголошування. Незначну групу становлять вщприкметников1 та вщзайменников1 приошвники з вщтягненим (кореневим) наголосом.

Префжсально-суфжсальш деривати з суфжсальною акцентуащею займають друге мюце. Вони також в основному збер1гають наголошування тв!рних основ.

5. Суфжсальш присл1вники загалом функщонують з акцентуащею мотивуючих основ, яю належать до р!зних

лексико-граматичних розряд1в. Кореневе наголошування у суфжсальних приашвниках е давшм. Проте значка група вщад'ективних пришпвнимв уживаеться з новим (кореневим) наголосом. Адверб1ал1защя деяких утворень з в1дщесл1вними кореневими морфемами теж зумовила перемщення наголоеу. Усталилась ^кцентуац^ \ в присл^никах на -ма. У а вони, кр1м слита, стойма, сторчма, зараз уживаються з наголошеним коренем.

Однак бшышсть суфжсальних присл!вник1в функцюнуе з суфжсальною акцентуащею, яка також е давньою. Вцименников1 присл1вников1 утворення, у яких, кр1м суфжсальних морфем флексшного походження (-а, -ом (-ем), -ою(-ею)), наявш й шил деривацшш суфжси (або утворення з суфжсом -ома), у сучасшй укра'шськш л1тературнш мов1 характеризуються стабшьним суфжсальним наголошуванням. Найчисельшшими серед них е вщприкметников1 утворення, що збершають наголошування мотивуючих основ. Декшька пришнвниюв (на вщмшу вщ мотивуючих прикметниюв) на грунт! 'сучасноТ украТнськоУ мови зазнали змщення наголоеу.

6. Становления акцентноУ системи приошвниюв, яке вщбувалось упродовж тривалого ¡сторичного перюду, супроводжувалось узаемод1ею вс1х тишв наголошування. Це зумовило появу акцентних вар!а1гпв, як1 охопили ва структурш типи присл1вник1в \ яю виникли в основному шд упливом територ1альних д1алект!в. Функщонування двоякого наголошування снричинилось до р1зних явищ: розщеилення, розширення чи переосмислення значень та закршлення за наголосом значенневоТ або семантико-граматично'1 функци.

7. Наявшсть у морфемшй структур! пришпвниюв двох або бшьше префжав ( суфжав, кр1м тих, що сшввщносш з флекаями ¡менних частин мови) не зумовила перемщення акценту на перифершш щодо кореня морфеми.

Основш положения дисертацн викладено в таких публжащях:

1. Наголошування вщ1менникових префжсально-суфжсальних приошвник'т I / Дивослово. - К., 1996. - № 3. -С.15-17.

2. Акцентна характеристика префжсально-суфжсальних присл1внишв, мотивованих прикметниками / / Зб1рник наукових праць, присвячених пам'ят1 професора С.Самшленка "Схщнослов'янсью мови в Тх ¡сторичному розвитку". - Запор1жжя, 1996.-Ч.2. - С. 30-32.

3. Акцентна характеристика украУнських медичних термЫв / / Слав1стичш записки "Термшознавство як одна з проблем слов'янськоУ фшологи". - Тернопшь, 1996. - С. 2526 (у сшвавторств1 з В. Винницьким ).

4. Правильне наголошування присл1вншав - один ¡з компоненте культури мовлення / / Зб1рник тез доповщей реГюнальноУ науково-практичноУ конференци "Мова 1 духовшсть нащУ". - Льв1в, 1989. - С. 93-94.

5. Акцентуащя непохщних присл1вникш украУнськоУ мови / / Зб1рник тез доповщей м!жвуз1вськоУ краезнавчоУ науково-практичноУ конференщУ " 900 р. Дрогобичу: ютор1я 1 сучаснють". - Дрогобич, 1991. - С. 124-125.

Ivanohko К. Accentuation of adverbs in modern Ukrainian literary language.

The Candidate dissertation on Philology, speciality 10.02.01 - the Ukrainian language,Drohobych Ivan Franko Teacher Training Institute, 1997.

In the dissertation the process of formation and development of the accentual system of adverbs in modern Ukrainian is investigated on the basis of lexicographic, dialectologic sources of the Ukrainian language of the XIX - XX centuries, as well as poetic works of the XIX - XX centuries.

Иваночко К. Акцентуация наречий в современном украинском литературном языке.

'Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 украинский язык, Дрогобычский государственный педагогический институт им. И.Франко, 1997.

В диссертации на материале лексикографических и диалектологических источников украинского языка XIX - XX вв., поэтических произведений XIX - XX вв., акцентированных памятников конца XVI - нач. XVIII вв., лингвистических трудов, в которых описано акцентуацию современного украинского языка, исследуется процесс становления и развития акцентной системы наречий современного украинского языка.

Ключов1 слова: наголос, акцентуащя, акцентуацшний розвиток, акцентний ¿apiaHT.