автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.11
диссертация на тему: Антропологическая целостность в религиеведческом измерении.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Антропологическая целостность в религиеведческом измерении."

р г в од

Нац1ональна АкадемЫ Наук Укради 1нститут ф1лософП

На прзрзу дукогтксу ЧернЮ АнатолШ Михайлович

Антрополопчна ц1л!стсть у релМезнавчому вим1р! /Слец1альн1сть 09.00.11, - рел!г!езнавство/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацм на здобуття наукового ступеня доктора фшософських наук

РГВ ОД

КиТв - 1996

Дисертац1я е рукэпис

Робота виконана на кафедр! ф!лософН Нацкжапьного аграрного унтерситегу /КиГв/

Оф1ц1йн1 опоненти:

- доктор ф1лософських наук,

професор Бичко Irop Валентинович

- доктор фмософських наук,

професор Яобовик Борис Олексаедрович • доктор фшософських наук,

професор Павлюк Володимир Васильевич Прсвщнэ установа - Нац'юнальний ун1верситет "Киево-Могилянська академт" /Ки?в/

Захист в1дбудеться 27 вересня 1996 року_год. на

засЩанн! спец1ал1зовано! вчено! ради Д.01.25.05 в 1нституг1 ф1лософ)! HAH УкраТни /252001, КиГв, вул.Трьохсвятительська, 4/.

3 дисертац1ею можна ознайомитись у б!бл1отец11нституту ф!лософ11 /252001, Knie, вул.Трьохсвятительська, 4/.

Автореферат роз1сланий e&p/isrjb 1996 року.

* Учений секретар спекал ¡зованоТ вчено? ради, / —^

кандидат фшософських наук /'Ö V {© ^ ГОЛОВАЩЕНКО C.I.

Проблема духовносп' в релИезнавчому вимф| актуал1зуеться ще й з огляду на л докоржж змши, що вщбулись в УкраМ взагал! I щодо релИТ, I щодо церкви зокрема, АтеТзм як форма вольнодумства пюля фиаско полиизовано? його форми був змушений вщтти на перифер1ю духовного життя, а рел1пя натом!сть вийшла на повний сусптьний проспр. Спостер'гаеться посилений ¡нтерес до рел1гп, активне пробудження релейного почуття.що знаменуе собою I докор'жну змЫу в поглядах, I складне та суперечливе проблемне поле у свиобаченш й свтевщчутт! сучасного сусгильства.

Одна з причин такого стану - банкрутство соц1ал1стичного св1тогляду як системы ¡дей, що прагнула свого часу стати замжником рел1Г1йно! вфи. Ниш з певшстю можна твердити: соц!ал1стична кТрт про створення земного раю шляхом сошалютичних перетворень залмшилась утопию. А з втратою ц!еТ мри утворилось вшьне /порожне/ мюце в людських душах, I водночас з новою силою постали таю стар1, але невщ'емж вщ людськсм сутност1 питания як про мету I сенс життя, гармошю, вкрай потр1бну для внутршнього буття, як1, за умов сьогоджшнього буття, П1Д силу вир!шити т1льки релИйному феномену.

Глибии м1ркування приводять до висновку, що криза соц|'ал1зму. е лише вщображенням I одним з симптом!в радикнпьжшого й ширшого духовного процесу - кризи класичмого рацюнал1зму, який, за пророчими словами 1вана Одоевського, п!дв1в нас до брами ¡стини, але не йому судилося П вщчинити.

Не вдаючись до анал1зу досягнень I сучасних проблем. рацюнал1зму, зазначимо лише, що його абсолютизацт, за умев "побудови сощал1зму" в СРСР, не додала йому слави. Як вщомо,

основный фшософський сенс соц>ал1зму здебшьшого у тому й полагав, що це була спроба своерщно? загально! рац1онал1зацЛ людського життя, намагання лаштувати людський добробут ттьки на засадах розуму, силового тдлорядкування всього стих|йного в особистому I сусшльному жигм "розумним" вимогам так звано! социально! дощльноет! I корист!. Цей практичний рационализм у свою чергу передбачав I рацюнал1зм теоретичний, тобто не просто в^ру в розум I результати наукового мислення, а в)ру в 1хнс абсолютно, ужверсальне"значения. I саме ця в1ра сьогодж не лише досить вщчутно захиталась, айв бшьшосН людей взагал1 зникла. Це осрбливо в!дчутно на тл) масоеого захоплення релюею, коли глибока рел!пйн)сть, як результат реальних внутршжх пошуюв Бога, шдмЫяеться, як правило, си м во л ¡ч ними формами богошанування в !х ¡ндивщуальному функцюнуваннк Б|'льшост1 з новоявлених в!руючих, як1 щё вчора "боролися" з релИею, властивий лише П зовшшжй вияв.

Виходячи з цього, вкрай важливими сьогодж с всеб1чна

оцшка I анал13 рел1п! як духовно! реальности, об"екти.вне

онтолопчме розкриття, як И м>сця й рол! в житл людини, так I (

явищ, поява яких пов'язана з нею. Тим паче, що укра5нському народов) характерний ллюрал/сгичний св'тэгляд як резулЫат суперечност.ей розвитку його ¡сторичного буття. 3 довол! поширеною релтйжстю, як справедливо зазначае вщомий досл^дник проблем рел^езнавства професор А.Колодний, його св1домост1,- як. 1 со)домост1 багатьох ¡нших ■ народов св1ту, притаманж й елементи вольнодумства, що знайшло вияв у релейному ¡накодуманн«, пантеизм), де^зм), антите?зм1 тощо. Духовно життя укражства - складна св1тоглядна панорама, але водночас -'I единий цМсний духовний процес, 1дейж в1дт!нки якого ¡снують не для взаемовиключення чи протистояння, а як

ч

взаемодоповнювальн/' яаища, як( необхщно враховувати як надбання людського духу. Нехтуючи духовш цшност!, заперечуючи духовж основи свого буття, людина робиться душевно пощербною, вщбуваеться руйнац1я духовних основ особи, а це вщкривае можливий шлях до деспотизму 1 эдичзвжня, 81дчаю I страху. Втративши ж лочуття реальносл, аона стае жертвою масових психозов, неспроможна сама в1дшукати ^ втрачеш духовж основи, завжди готова задовольнитися дешевими замшниками духовности Тому такими важливими е вивчення чуттево-емошйноУ, Ытелектуально-вольово!, тобто внутр'шжьо"! сфери особи, зокрема й тих и прояв1в, що лежать за межею очевидного- усвцюмлення. Розв"язати це складне завдання традицжними фЗлософськими знаниями неможливо.

Людина як ужкальна (стота потребуе I "окремого", "особливого" ф!лософствування /1.Кант/, що п!д силу ттьки фтософськт антропологи - самосттжй галуз1 фЫософського знання, спрямованого на комплексне и вивчення як шлюного феномена. До того ж, ф|лософська антрополопя мае справу не просто з фактом людини як об'екта наукового тзнання / бюлопчного, психологичного чи социального/, а й суб'екта найвищо? самосв1домост! - фактом надприродним.

фтософська антрополопя актуал1зуеться й як особливий стиль мислення, слецифЫний /антропологИний/ метод шзнання. Тонка I своер1дна сфера духов'ного життя людини потребуе особливого пщходу до II анал1зу, що унеможливлював би фальсиф|кацн. Людина, як Микрокосмос, своерщний "вжець творЫня", належить не лйшё цьому св)тов1. П ¡нтенцщ постмно трансцендитуе за його меж1.. I ця настжна потреба людськоТ штенцП переходиТи будь-як1 меж( у своему ж, хай 4 не до кжцл

усввдомленому, прагненн! до Абсолюту /навггь при св!тоглядному запереченж його/ приводить, через замкнежсть на сам1й соб1, до антропоцентризму. Заглиблюючись у саму себе, "тзнаючи самого себе" /Г.Сковорода/, людина.може зд1йснити "перехщ", вщчути ¡ншу глибинну реальнють, "св1ти /ншГ /Ф.Достоевський/ . Не аипадково питания про сутжсть такого переходу стае оджею з парадигм сучасного фшософського мислення I е ще одним свщченням складноот! феномена людини, не лщвладного суб"ектно-об"екгн/й гносеолоп?.

Стан досл!дженост1 проблемы. Тематика дисертацшного досл|дження вимагала пол1фожчно? джерелознавчо! бази з проблем фтософсько? антропологи, духовное^ 1 релюезназства, як) б у синтез! сприяли осягненню багатовимфно? концепж? образу духовно? людини як "д|яльно? цж1сн0ст!" в рел(пезнавчому вим1р1.

Антрополопччий нагрям досл1джень в укра?нськ1й ф1лософськт думц|, не маючи особливо триваяо? традицм, завжди мав певний опосередкований вияв у працях представниюе ки?всько? фтософсько? школи, зокрема 1.Бичка, 1.Надольного, М.Парнюка, Л.Сохань, В.Шинкарука, О.Яценка. Але. прюритетним цей напрям стае тшьки у 80-х роках 1 пов"язаний вж з ¡менами таких фтософт вищеназвано? школи, як е.Бистрицький, С.Кримський, В.Крисаченко, В.Лутай, М.Попович, В.Табачковський та ¡н.

У рос1йськ1й фшософськж Л1тератур1 антрополопчж проблеми певною м1рою вщображеж у працях Г.Балщева , В.Лект'орського , М.МамардашвЫ, В.Стьогмна, В.Толстих, В.Федотово?, I.Фролова та ¡и.

Але, незважаючи на все гаки значну млью'сть праць ¡з

антрололопчнсч проблематики, ще часто людина в них тлумачиться не як конкретней ¡ндив1д, а як знеособлений гомогежзований суб"ект. Мета ж дисергацтного дослщження вимагала природно онтолопчного походу, що всеб1чно враховуе людську онтолопю. Тому автор при написанш свое! прац'| эвернувся до антрополопчних концепцЮ, викладених у працях М.Шелера, Б.Паскаля, Г.Плеснера, А.Д^льтея, А.Гелена, М.Бубера, що базуються саме на такому тдход1, не обмежуючись визнанням тшьки "ДИВНОСТГ людини, под|бно до

A.Шопенгауера чи Ф.Нщше, а ор1ентуючись на 11 ц1л1сне осягнення.

Щодо досл'щження феномену духовность то, не зважаючи на його належшсть до чи не найбшьшо? тематично? сфери у се1тов1й ф1лософ1|, починаючи ¡3 стародавжх часш /Платон, Аристотель, стойки, Плотж/ 1 до наших джв, у радянськм ф1лософ1/ вони перебували на периферп дослщжень, а, починаючи з ЗО-х рокт, взагал! спостер1галось 1х випснення з планж наукового вивчення. I т!льки у 80-х роках почали з"являтись пращ з проблем духовно! сфери людини, але, як правило, п1д кутом зору загального стану "духовно'1 культури сусшльства", його "духовного св1ту", "духовного виробництва", де суб"ект духовно! Д!Яльност1 розглядався через призму "класових В1Дносин" та лажвних пол!тичних догм. Поняття "духовшсть" не було навить у фЫософських словниках, що можна пояснити не лише домтуванням ¡деологП тоталитаризму, а й характерним для ф|Л0С0фп того часу гносеолопзмом та ухилом до сшентизму. Самост1йним об"ектом дослщження воно стае т'тьки на початку 90-х рокш, коли з"являються перш) прац'| росШських фшософ1в В.Ксенофонтова, П.Симонова, В.Толстих,

B.ФедотовоТ та ¡н.. в яких, щоправда, не зважаючи на спроби

вдайти В1Д догматизованих шляхов тлумачення духовно? сфери, духовное™ зокрема, останне не набувае самостийного визначального статусу I здебЫьшого ототожнюеться або синонМзуеться э поняттям "св1дом1сть".

В укражсь^й ф1лософи до проблем духовност! опосередковано звертаються Г.Горак, Т.Власенко, Л.Солонько та ¡н., виходить у св1т спешальне дослщження С.Пролеева / Духовность и бытие человека. - К.: 1992/, де "духовность" постае як смисловий еквталент категорп духу, охоплюючи бею сферу духовних явищ } також не е буттевою дажстю.

Лише останжм часом у працях укражських фтософт, зокрема е.Бистрицького, С.Кримського, В.Табачковського, С.Воаняка спостер1гаеться спроба розглядати духовжеть у контекст! пошуку глибинних характеристик людського буття через призму активно-творчо! д)яльност1 само! людини.

У своему дослшженж автор активно використовував I прац1 заруб1жних дослщникш, зокрема екзистенцтльного спрямування /М.Гайдегера, А.Камю, СЖ'еркегора, Г.Марселя, Ж.-П.Сартра/; ьяотомютського /В.Бругера, А.Дондейна, 1,Лотце, Ж.Мартена/ та персонал/стського /З.Брайтмана, Ж.Лакруа, Е.Мунье, 1.Хок(нга/, ям ставлять проблему духовност! у центр фшософських П0ШУК1В.

РелИезнавчий аспект вивчення духовности в сучасному укражському ф1лософс+вуванж перебувае лише в процес1 становления I пов'язаний ¡з творчими'доробками А.Колодного," П.Косухи, Б.Лобовика, П.Яроцького, М.Баб1я, В.бленського, Л.Филипович та ¡н., завдяки зусиллям яких св1'т• побачили колективж монографи "Релтя в духовному житт1 укражського народу" /К., 1994/ та "Сучасна релюйна ситуашя в Укражк стан, тенденцм, прогнози" /К., 1994/, "РелИезнавчий словник" /К.,

1996/, де рел(пя анал> зуеться як форма аираження ¡ррацюнального аспекту духовно) д1яльност! людини, як духовна реальжсть, що специф!чно вщображае джснють за допомогою комплексу р13номажтних засоб1в, нагромзджених людством у процесс ¡сторичного розвитку, й таких, що реал^зуються у вшпов1дному способ! житгя.

Розв'язуючи складж проблеми духовно! сутност! релёгН, автор звернувся до теоретичних положень з ц<е» проблематики, що мютяться у працях таких украшських мислител)в як К.Сакович, Г.Сковорода, П.Юркевич, В.Вернадський; росШських - М.Бердяев, О.Лосев, О.Мень, В.Розанов, б.Трубецький, П.Флоренський, С.Франк; эахщних - А.Бергсон, М.Бубер, У.Джеймс, Ж.Мартен, Б.Паскаль, Г.Плеснер, А.Уайтхед, М.Шелер та ж., присвячених освгненмо феномена реп'1гП не в суто ипелекгуальному, а тту!тивному аспекл, апелюючи до ¡нтимних сторж духовного досвщу людини, таемничих глибин и душевного життя, "лаб|ринт1в" духу.

Анал1эуючи сутжсть етьнодумства як активно творно! прац1 духу людини, автор звертався, як до фундатор^в ¡нтелектуально? традици у фшософн, зокрема Ксенофана, Карнеада, Демокр1та, Ер1угени, Абеляра, Бекона Р., так I до 1хн1х значно п1зн1ших посл!довник1в - П.Аллена, Т.Джеферсона, Т.Пейна, А.Петера, Г.Чербер1, а також сучасних зах1дних в1Льнодумних - Д.Бернала, П.Куртца, К.Ламонта, Дж.О'мсона, Дж.Хаксл1 та ¡н.

Не зважаючи на довол! обширну лтературознавчу основу, чимало питань проблеми вимагають свого подальшого теоретичного роэв'язку, зокрема: мехажзм Ыдивщуального буття релИйного феномена як духовно! реальное^; цМсний анал1з буття людини 'в аспект! сучасноТ некласично! рашональнбст|; стввщношення единого людського способу

буття I Р13НИХ форм його вияву в контекст! духовност! людини як ц1л1сн0ст1, як! залишились поза увагою дослщникш. Малодослщженими залишаються сутшсж аспекти душевного як потенцшноТ основи духовное^; м!ра прояву самоактивносл людини в рел1Нйжй сфер|; м!сце I роль в^ьнодумства в процес1 самонабуття антрополопчно! цт1сносл. Недостатньо досл1Дженими е онтолопчж засади духовности, особливост! самореал1заци людини у сфер! релгги; специфжа буття-з-Богом.

Мета I эавдання дослщження. Виходячи з положень багатовим)рно5 соцюгумажтарно! /некласично!/ парадигми тзнанняй на основ! системного анал!зу бачення людини у фшософсьюй традици та сучасних теор1ях, дисертант поставив за мету в аспект природно-онтолопчного п'щходу здшснити концептуальний вим!р образу людини э визначенням основно! атрибутивно! ознаки ! системним анал^ом онтолопчних 1 аксюлаачних параметр1в П ¡снування в контекст! рел/'г» та вшьнодумства як надбань / юдського духу.

Досягнення поставлено! мети зумовило постановку та виршенмя таких завдань:

- виявити онтолопчн/ основи та характерн! властивосл, що виражають природу людського буття як визначального начала духовности

- проанал!зувати буттеву сутжсть внутршнього душевного життя як нев1д"емно! складовоТ I гаранта цМсносп людсько! природи, потенц(йно! внутр!шньО! основи духовност/ та визначити характерна особливосп його внутр1шньоТ якостК сфери прояву та функци;

- показати природу потреб антрополопччо! цшюносл як спонукальних факгор!в аксюлопчно? д1яльност| 11 душевного життя 1 своер|'дного ¡ндикатора духовно! активность формування

власного "Я" I на шй основ1 розкрити онтолог/чну природу духовност/', простежити роль само: людини у формуванж цього феномена, дати власне визначення поняття "духовность";

докладно обгрунтувати м1ру самоутвердження, онтолопчного самовизначення людини в релопйжй сфер! як духовному чиннику, эрахування останжм уае! парадоксальное™ людського ¡снування, рацюнальних 1 чуттевих ртжв антрополопчно! щлюносп;

- виявити фактори акгуал1зацИ духовних проблем сенсу жчття, посмертного буття людини I проанал(зувати в1ДПов1Днють християнсько! концепцм безсмертя людини Я цЫсжй природ^

- дослщити мехажзм самореал/'зацп особи в рел/гШнШ сфер/ й вичленити специф1чт особливосл цього складного процесу /особливост! трансцендитування в мисленж, характер стосункт та специфику поеднання людини з Богом, механизм дм рел1гн на глибинж основи безпосереднього самобуття, духовну своерм1жсть буття-з-Богом/ та його в1дпов|джсть потребам антрополопчно'| ц!Л1сност|;

- простежити м^сце I роль у процес1 самонабуття антрополопчно! щлюност! в1Льно'| внутрошньо'] пращ духу / втьнодумства/ та ¡1 вщповщносл потребам ще'| щл)сност1.

Методолог1чна I теоретична основи досл1джоння. Особлив1стю дисертац1йного досл1дження, що лопчно позначилось ( на його методолопчних засадах, е те, що воно виконане на меж1 фтософсько! антропологи I фЫософн рел!гм. Тому дисертант, намагаючись максимально використати 1 творчо асим)лювати як ¡де» та методолог1чн1 принципи, притаманн! фЫософп релИ! /К.Барт, М.Бердяев, У.Джеймс, С.Франк/, так \ в!дправж положения р1зних теч1й фтософсько! антропологи /

A.Гелен, А.Дтьтей, Б.Паскаль, М.Шелер/, спирався, з огляду на специфйчнють духовного буття людини в релтезнавчому вим1р1, на основоположж дослщницьм принципи - об'ективносл, буттеьост!, цшсносл та /'нтенцШност/, що дало змогу вийти за меж1 класично! парадигми рацюнал!зму в осягненш онтололчних основ внутршнього духовного св!ту антрополопчно! ц|'л|сност1.

Теоретичну основу дисертацжного досл1дження становлять конструктивж положения фшософських шукань С.Франка, П.Юркевича, А.Лосева, М.Шелера, Г.Плеснера, що розкривають онтолопчж аспекти духовного буття особи, зокрема безпосередне самобуття й напрямки його трансцендитування, буття-з-Богом як лроцес людського самонабуття 1 дають 1м метаф1зичну й термжолотну транскрипцию, а також концептуальж ¡деТ Платона, Августина Аврел1я, М.Кузанського як приб|чник1в парадигми фшос.офського мислення, шо виходить з ¡деТ духовно-практичного призначення фшисофи, сфокусовано! на смисложиттевих питаниях, як1 ¡мплщитно охоплюють собою фундаментальну ф^лософсько-антрополопчну проблематику аксюлопчного забарвлення.

Суттеву допомогу в здЮснент зм1стового анал1зу теми дисертацжного досл/дження издали прац! суиасних укражських релИезнавшв, зокрема М.Заковича , А.Колодного, П.Косухи, Ю.Калжша, Б.Лобовика, В.Павлюка, В.Ребкала, М.Рибачука, П.Сауха, П.Яроцького, а також рос1йських . - В.Гарадж), П.Гуревича, С.Дев"ятово5, 3.Трофимове?. Е.Фшмонова,

B.Шердакова, Л.Чухшо!, де обстоюються нов1 шдходи до оцшки рел1гП як духовного феномена, нев1д"емного елементу духовкосп.

Автор спирався також I на теоретичж положения сучасних в1тчизняних вчених, зокрема В.Андрущенка, б.Бистрицького,

ГБичка, В.Табачковського, В.Шинкарука, О.Яценка, що розкривають буттев1 основи духовних стаже людини як сутнюноТ 1| визначеностк

Наукова новизна дослщження. Внаслщок досящницького анал1зу наявних фтософських концепщй феномена рел¡г|Т й на

основ1 оизнання лоящентризму синергетичних принцишв людинорозумшня I важливосп знания онтолопчних характеристик людського буття в дисертацн розроблений I концептуально обгрунтований новий вимф образу людини як "д1яльно! цЫсностГ й досл1джена духовжсть як атрибутивна ознака ше! цЫюносл та и онтолопчш тдвалини. Це дало можливють вперше показати своерщжсть прояву, мехажзм д|'| релтйного феномена та вольнодумства на ждивщуальному ршн! буття як шляху антрополопчного самонабуття.

Найважливниими висновками й положениями дисертацтного дослщження, як! репрезентують його новизну I виносяться на захист, е:

- на вщмжу вщ /нншних схем класично! парадигми рацюнал!зму, в яких людина розглядаеться як "чистий", "нейтрал^зований" суб"ект, досить зручний для екстремум1в бюлопчного та сопельного редукцюжзму, в дослужены на основ1 онтолог'шного пщходу доведено, що природна людина -не одновим1рнол1жйна ¡стота, а багатовим1рна, складна I суперечлива "ц'ш'юмсть", онтолопчною основою якоТ е бюлопчний оргажзм з притаманною йому сталою генетичною Р1зн0як1сн1стю та об"ективною протудаею закону ентропи, що надае людиж статусу "д/'яльно/" ц!л1сност1". Засобом самореал1зацп останньоТ е трансцендентность, здтснювана завдяки душевному життю;

- душевне як внутршне джерело динамки > едносп нашо? онтолопчноТ структури мае буттевий статус, е об'ективно-внутр!шньою суперечливою данжстю людини /¡манентною рисою, виявом якоТ е переживания як внутршжй момент

стих1йиого д1яння/, що проявляв себе в чистому вигляд1 т1льки

у стаж найвищого послабления дм свщомост!, а за звичиих умов - спрямоване на поедиаиня /зв"язок/ з конкретною реальжстю, через и оцжку, формуючи самобутне внутршне "Я" як основу духовности Внут'р1шня якють душевного життя характеризуеться одиничн/стю, ¡ндив'щуальшстю, невишршстю в безпосереджй даноотК формуючою еднютю;

- спонукальним фактором оцточно! д1яльност1 душевного, своерщним ¡ндикатором духовно! активносл е антрополопчж потреби в самореал^зацп, шо актуал1зуються у структур! мотиваций антрополопчно" цЫсност! ¡з задоволенням Н фЫолопчних /в1тальних/ потреб \ сприяють формуванню духо-вност/ як буттевого явища, результату якюного р1вня д1яльност| людини щодо самореал(зацн (? антрополопчних потреб, ям зазнали мотиважйно! оцжки душевного життя I сприяють утвердженню в жй людяносл. Духовжсть не зовншньо сформована кимось якють, а надбання власно! активносл людини,. результат самобудови особистосл шляхом самозадоволення сво^х внутр1шжх потреб;

- релИя як здтсненжсть сваобачення, реальне утвердження почутлв найповжше враховуе дихотомию ¡снування людини, 1| потребу в синтезуючому начал!, абсолютжй першооснов'|, яка б надавала П буттю рис онтолопчно! впевненосл, виступаючи формою онтолопчного самовизначен-ня людини як "дтльно? цтюносл", и онтолопчним опертям та системою ор/ентир/в 1 в навколишньому свт, 1 у власному бутл;

- аксюлопчна значимшть рел¡гм визначаеться 7Т особливою роллю як засобу задоволення антрополопчних потреб у самореал!зацИ чи самоактуал!зацИ, зокрема в тзнанж, нёодмшноТ домтанти вс!х ¡нших потреб, що проявляеться як онтолог1чне самопознания I вщкриваеться нам у безпосередньому акт'| ¡нтупивного прозр'шня, екзистенцШного прояснения як споер|Дна потреба душ) тзнавати плинну множинжсть таемничих сутжсних глибин власного "Я" на шляху до "Ти" - друго! суб"ективност1 /Бог-з1-мною/, засв1дчуючи особливий д'шльний статус людини в релюк 1стине Боготзнання - шлях людського самонабуття, внутршньоТ творчосл особи, зусиль П дупл й духу, що формують самобутне високодуховне внутр1шне "Я" з пристрасною потребою в абсолютному сенс1, без чого неможливо досягти Абсолюту;

- життя-з-Богом е формою самоутвердження особи у о'шност! буття як необхщжй людськт потребу що актуал!зуе вимогу вас! повноти творчоТ самоактивносп антрополопчноТ цЫсност! на шляху забезпечення неповторност/, унжальност/' власного земного життя як нев1д"емно! умови майбутнього благоденствж у внному бутт!, що. й надае ре;нгп особливо! ака'олопчноТ сили й авторитету;

- спростовуючи стереотипж твердження "кваз1ате1стично1 доби" про комужкативну обмеженють, усам1тнення воруючого, доведено, що релМйна реальшсть вщкриваеться як реальн!сть персонал/стична: до людини в б^блШному досв1д1 богоспткування звернене не безособове Н'ццо, а жива Особистють, стосунки яко! з людиною будуються виключно на принцип! "д\алогЫност'1який не лише допомогае особ1 вирватися ¡з бездуховного емшричного 1'снування I набути вимфу високого аксюлопчного порядку, але й зб!льшити обшири

обмеженоТ людськоТ самости вийти до якюно иових горизонлв ¡ндивщуального буття, осюльки прозржня в людиж Бога як "Ти" е онтолопчною передумовою и саморозкриття в напрямку людського "ти". Справжжй в1руючий - не пасивне "буття - для себе", а д1яльне "буття - з - /'ншими";

- не зважаючи на сшльжсть релтйного досвщу, яка випливае як ¡з стльносл природи людини, так I з абсолютно едино! \ всеохопно! "природи" Бога, кожна особа мае свое

• особливе - одинично-конкретне, ч'ако ¡ндив'щуальне, неповторно едине, потаемно /нтимне буття-з-Богом, що не вм1щуеться у в1дом1 параметри загальних правил чи законом'фностей;

- як духовна реальжсть, релИя д1е на глибинж основи безпосереднього самонабуття I вщкриваеться як сила, що приваблюе його до себе й д1е в ньому I через нього, сприяючи проникненню духу в душу I злиття Тх воедино у своерщну еднють, яка I надае людиж основноТ атрибутивно! ознаки -духовно/ "самостГ /особи/;

- екзистенцшно властива втьна внутрЫня праця духу на шляху до тзнання 1стини, з огляду на пол/вар/антн/сть онтолопчних в'1дм'1нностей антрополопчноТ щл1сност1 й р1зних форм прояву ?! буття, породжуе взаемопов'язаж з релтею втьнодумство, а також атеТзм як-одну з його форм т т.т., аксюлопчна значимють яких, як духовних утворень, полягае в наданж людиж можливостей тзнавати зовжшжй св1т, об'екти, вЫьж в1д суперечностей \ сттк| за своею природою, бути спонукальним чинником творчо! рацюнально! дальности актив1зувати до певноТ меж! власну д1ездатн1сть в соц1альному функцюнуванж. Але, не одержавши необхщно! енергн душевного життя як безпосереднього самонабуття, 1хж теоретичж знания попри лопчну стрункють, не завжди досягають мщност!

актуальности, а Тхж сшентичж концепци не здатж охопити всю антрополопчну ц1л1сн1сть не лише тому, що ¡й притаманж витончежсть, р|'зномажтжсть I .непослйжсть, осюльки вона щомил випробовуе й перепров1ряе умови власного юнування / Ё.Каса'рер/, а й тому, що 1нту|тивт глибини П духовного П1дсв1домого, безсв1'домого, тобто трансцендентж сфери буття, -не полагаться рацюналоацн I е ц^лком самостшним й самодостатжм засобом св1тосприймання.

Науково-практичне значения досл1дження полягае в концептуальному осягненж недостатньо вивченого в1тчизняною фглософською думкою феномена духовное^ людини як "д1яльно! цЫсност1" в релтезнавчому вимфк Отримаж результати дають можлив!Сть виявити духовну сутжсть рел!ги та особливост'| мехажзму Т1 функцюнування на 1ндив|дуальному р1вж буття, збагачують эагальж уявлення про значимють внутрщ|Жх зусиль людини на шляху и духовного самовдосконалення, формують концептуальний образ людини, що виходить за меж< класично! науково? рацюнальносл.

Окрем! аисновки й положения дисертаци можуть послужити методолопчною базою, необх1дним пропедевтичним м'1жмумом для подальшого дослщження пол1фожчно1 природи духовное^ в контекст! з проблемами буття людини I функцюнуванням релтйного феномена в новому социокультурному середовищ!, питаниям формування творчих особистостей, що е вкрай потр1бним у процеЫ державотеорения.

Висновки дослщження е певним внеском в усунення наявних у наукових працях перекос1в, догматичних I одноб1чних погляд1в на статус рел(гп, показуючи п не як абстрактне св!тоспоглядання, а як конкретну духовну реалъжсть, що функцюнуе як реальне С81т0в1дчуття, своерщний тип щоденно!

поведшки з величезним аксюлопчним потенц1алом, який задовольняе духовж потреби людини як дтльно? umicHOCTi.

Одержан! результати сприяють уточнению категор1ального апарату фЫософн рел1ги, ф1лософсько! антропологи шляхом конкретизаци i зм!стовного розширення таких категорт як "рел/г/я", "дтльна ц!л1сжсть", "духовжсть", "душевне", "духовна самють", "буття-з-Богом", "¡нтуТтивне прозржня", "антрополопчна потреба", "трансцендетащя", "втьнодумство" тощо.

Положения i висновки дисертацп дають змогу розширити i концептуально доповнити вуэтськ! курси релИезнавства, ф!лософ||, зокрема роздали фтософсько! антропологи та ф1лософи peniriT, а запропоноваж в 'Hin св^тоглядно-методолопчж тдходи можуть бути основою для методолопчних семжарш з теоретичних проблем рел!пезнавства.

Матерели досл1дження були використан! автором при розробш i в npoueci викладання курсу "ФЖософш" та тематичних фтософських спецкурсш для студент i acnipaHTis Нацюнального аграрного ужверситету /Knie/, acnipaHTie науково-досладних ¡нститут1в системи УкраТнсько! академП аграрних наук, при шдготовщ робочо! програми з курсу "ф'тософж" для сшьськогосподарських вищих навчальних закладш Укражи /Ки1в, 1994/, а також навчального пос!бника "Короткий нарис ¡сторИ фтософи Укражи". • Ки1в, 1995. .

Апробац1я роботи. Дисертац1я обговфрювалась на заседаниях. В|дд/лення рел(пезиавства 1нституту фтософп HAH Укра1ни, кафедри фшософп Нацюнального аграрного ун'шерситету /Ки1в/. Основж результати науково-теоретичних пошук|в автора з названо! проблеми висв1тлювались у його

виступах на конференц1ях, семЫарах р1зних ршжв, зокрема: ВсеукраТнському колокв1ум1 "Феномен релтГ /Ки1в, 1996/; М!жнародшй науковж конференци з питань державно-церковних вщносин "Свобода рел1гм: проблеми практично! реал1зацн" /Кшв, 1995/; М|Жнародн1Й конференцп "Формування християнсько! морал! в сучасному сусптьств1" /Острог, 1995/; М1жнародному теоретичному семтар) "Природа I культура" /Луцьк, 1992/; Всеукрашськж науковж конференцП "РелИйна традиц1я в духовному в1дродженж Укражи" /Полтава, 1992/; Республтансьюй науково-методичжй конференцп "Методолопчж та методичж основи оновлення ф1лософсько1 осв1ти у вищт школГ /Ки!в, 1991/; Науково-методичЖй конференцп працшникш культури I науковц1в УкраТни "Розвиток укражсько! культури: науково-теоретичж I практичж аспекти" /КиТв, 1995/ та ж.

Структура дисертац1Т. Характер та специфка посгавлених досл1дницьких завдань зумовили структуру досл1дження. Воно складаеться з вступу, чотирьох роздшв. висновку I списку використаноТ л1тератури. Вир1шення основних дослщницьких завдань передбачало насамперед з'ясування сутност! онтолопчно! прироДи людини, П душевного життя, що вщкриаало шлях до розумшня феномена духовность який не е самодостатжм явищем, а мае сво!м визначальним началом людське буття. Саме цьому I присвячений перший розд!л дисертажйно? роботи.

Дослщження цих проблем уможливило перех1д до конкретного анал1зу специф'1ки мехажзму дп релейного феномена на ¡ндив1Дуальному р^вж буття, що знайшло свШ вияв у другому та третьому розд!лах, I дослщити мюце й роль вольнодумства у процеЫ антрополопчного самонабуття, що

з'ясовуеться у четвертому роздш1. Завершують дослщження висновки, в яких даеться шдсумкова характеристика специфжи духосного буття антрополопчно! цшсносл, враховуючи пол1вар1ативжсть И онтолопчних вщмЫностей.

Основний зм'ют дисертаци

У встуги обгрунтовуеться актуальжсть теми досл1дження, визна'чаеться мфа и науково-теоретичного опрацювання, формулюються мета та основж эавдання наукового пошуку, методолопчж й теоретичж принципи, визначаеться наукова новизна його висновкш та положень, (хне науково-практичне значения, подаються форми апробацм зм!сту роботи.

Перший розд1л - "Онтолог1чна природа духовмост! як атрибутивно! оэнаки людини" -мае характер методолог^чно! I теоретично! основи дослщження в ц|Лому. В його першому параграф! "Людина як жива д1яльна ц1л!сн1сть" з огляду на .те, що духовжсть як явище не е самодостатжм, а мае за визначальний чинник буття людини, автор, слйдуючи ф1лософськ1й традицн, звертаеться до анал1зу П складно! I суперечливо! природи. Осмислюючи загальнолоширеж людсьм потенци /разум, сощальнють, здатнють до свщомого творення, мову/ як важлив! сутжсж риси людини, в дисертаци доводиться, що вони не утворюють тотальност! пюдсько! природи. Кр1М того, вони не е сталою дажстю при народженж, а людина !х набувае шляхом самоформування /К'еркегор, Маркс, У.Джеймс, Бергсон/. Тобто людина не е, а стае розумною ¡стогою, як I св!домо теорчою, сошальною, такою, що волод^е моаою;

потенц1йною ж константою цих якостей е людське Т1Ло як частина природного св1ту.

8 умовах абсолютизацн рол) зовжшжх соц1альних впливт на формування людини, цей ¡стотний момент не дютав належно! оцжки у в(тчизняжй фЫософсьюй л1тератур1 час1в тотал1таризму. Людина вважалась социальною в уа'х проявах П життя, а Ыдив'|дуальж форми людського буття, эумовлеж генетичними потениями, повжстю ¡гнорувалися.

На основ1 сучасних наукових дослщжень автор показуе бюлопчну обумовлежсть не лише видово! визначеносП людини, а й певних тдструктур особи, деяких властивостей ждив1дуальност1. " Водночас звертаеться увага на взаемопроникжсть соц1ального ' бюлопчного, на лЫП переплетшня яких виникае псих1чнч /С.Рубинштейн, К.Платонов/ а в едносп, взаемод1ючи м1ж собою под1бно до лротилежностей й надаючи людиж характеру суперечливосл I парадоксальности вони утворюють Ц1л1сжсть ¡стоти /Б.Паскаль, 1.Кант, М.Шелер, Е.Фромм, М.Бердяев/, осюльки роздтьний стан людських емоцж, пристрастей I т.ж., ям характериэують той чи ¡нший б(к суперечностей. ¡снують Х1ба що в абстрактному мисленж. Тому всеб1чне розумжня природи духовносп можливе тшьки в контекст ц!л1сного сприймання людини. А погляд на людину як родову й суто сошальну ютоту, наголошуеться в дисертацн, веде до схематизму, спрощеного трактування духовности як продукту чисто зовжижього впливу. В1н не тгльки не дае змоги враховувати значения р1зномажтних емоцжно-чуттевих рис людини "родового" характеру у формуванн! духовности а й нехтуе законами сусптьно! психологи, типовими псих0ф1310Л0г1чними особливостями людей. Словом, лишае поза увагою активно-д1яльну роль людського организму як живого.

ч

Живий органам е ц/л/сною системою, якШ еластиве прагнення до збереження цшюность до самовитворення завдяки активному лротистоянню ди об'ективного закону ентропи, через поповнення власних енергетичних pecypciB ¡з зовжшнього середовища. У npoueci тако5 д1яльност1 жива система перетворюе, включае перероблеж нею елементи зовжшнього ceiTy у свою внутршню ц!Л1Сну оргажзашю. Процес д1яльносл живо! системи, констатуе автор, виступае, таким чином, як цЫсна дтльжсть, а сама жива система - як "д!яльна цшюнють".

Саме ця "д1яльна цМсжсть" людини як живого, як правило, лишаеться поза увагою досл1дникш духовность Мова йде не про заперечення ними здатност) особи до активно? дтльност!, а про те, що мотиви тако? д1яльност1 лежать у них поза внутршжм cbitom, не мотивовзж внутр?шн!ми чинниками людини. Тодь як святая святих нашо! ¡стоти • почуття активное™ - проявляемся в наших 6нутршн1х душевних станах /У.Джеймс/, у внутршньому самопереживанж, вкорженому в бугп як цшому /С.Франк/. Тож, i мотиви зовншньо! д!яльност) людини щодо самоформування духовность тдкреслюе автор, лежать у глибинах И внутршнього життя. Послабления чи гальмування внутршньо мотивовано? зовжшньо! д1яльност| на шляху набуття духовное^ веде до деструкцн людини, втрати нею свого основоположного яысно визначального центру ¡, як наслщок, дисощацп особи.

Внасл1док проведеного дослщницького анал1зу дисертант доходить таких висновник!в:

- людина. як жива реальжеть не зводиться Hi до бюлопчного ¡ндивщу, що функцюнуе Т1льки завдяки ¡нстинктивнйм ¡мпульсам тваринно! природи, аж до сошально? ¡стоти, тдвладно? лише рацтнальноусвщомленим софэльним чинникам. Бона не одновимфнолжжна ¡стота, а багатовим'/рна.

складна I суперечлива ц'1Л1смсть, що своер1дно поеднуе сво! складов! в русл! концепцм некласичноТ парадигми "все у всьому" /принцип Маха/. Анал1зувати таку цтюжсть можна тшьки через осмислення вс!еТ повноти II сутжсних форм та умов ¡снування в синергетичному аспект^

- онтолопчна основа антрополопчноТ шлюносл бюлопчний оргажзм, що характеризуемся ¡ндив!дузльжстю, генетичною р^зноякюжстю, яку не здатж усунути жодж сощальж умови, а тому нема нервово-психиних властивостей, рис поведжки, ям б не були шддаж генетичжй вар1аци;

- як цЫосна самокерована система людський оргажзм, що об'ективно прагне до збереження дано! ц1л1сност! шляхом протидм объективному закону ентропН, надае людит статус "д!яльноГ, а сама людина таким чином стае "д/яльною цШсшстю

- людина е "цтюжсть", як1й внутр^шньо притаманна: 1/ д1яльжсть, 2/ вар1ативжсть /ужкальнють/, - як наслщок поеднання, взаемодп II сощальност! й природность Анал1зуючи,, ми бачимо перед собою не "нову людину" на зразох утотчних сщенгичних м1ф1в тотал1тарного режиму й не "чистого суб'екта", не людиномашину, пщвладну л!ншним схемам класично! картез1анськоТ парадигми, а живу "ариродну людину", яка 1снуе "тут 1 тепер" в усШ ТТ двоТстосл I водночас "цМсностР, единим засобом самозд1йснення яко! е трансцендвнтШсть -виход за меж1 наявного буття, - що зджснюсться завдяки душев;:ому життю, яке поеднуе внутр!шн!й ! зовжшн!й аспекти

Д|ЯЛЬН0СТ1 ЛЮДИНИ ЯК "Д1ЯЛЬН01 цЫсност!".

Анал1зов1 сутжсних параметр!в душевного життя I присвячений другий параграф роздшу - "Душевна - потенц!йна внутр!шня основа духовност!". Виходячи за меж1

рацюналютично-натуралютичних схем, ям донедавна домшували й будувались за принципом: в!д буття - до св!домосТ1, В1Д социального - до Ыдивщуального, вщ зовжшнього • до внутр!шнього, автор доводить, що "об'ективна дшсжсть", окр1м сукупнос™ емжрично даного Тй матер1алу, метить у соб1 ще й ¡деальж сутност1 - те, що звемо ¡деальним буттям, яке не е сукупжст/о точно визначених сутностей, а навпаки, мае сво! специф1чж таемнич1 зони, "закрит!" для нашого рацтнального осягнення.

У дисертацм висв1тлюеться своерщнтть реальное™ буття душевного життя як об'ективно! внутршньо! даност! людини, що лопчно не сприймаеться як "однозначно визначене", безпосередньо доступне для пЬнання, яке осягае, але досить повно розкриваеться у власному досвш!, даеться самоочевидь, що особливо пом^но при порушеннях звично! зовшшньо-об'ективно! позицн св1домост1.

Душевне життя характеризуемся своерщною еманацжною силою, яка завжди ¡нша. Вона то вичерпуеться, то р1зко зростае, але завжди е самототожною. Т? називають приблизним словом "переживания*, яке надае явищам внутршнього життя ознак "позасвщомих", "несвщомих" - таких, що не можуть усв!домлюватись суб'ектом, оск!льки формуються опосередковано, через генетично закодований еволюц^йний досви, де суб'ект безпосередньо! учасл не бере.

Водночас, констатуеться в дисертацп, душевне життя -послйний субстрат ус^х явищ I св1домост1, загальне тло, на якому I в нерозривному зв'язку з яким можлив! найвищ1 форми свщомост!: самосвщомост11 предметно! свщомос™ /знания/. Але св!дом1сть не уникае складних I суперечливих стосункт з переживаниям, осюльки в конкретному акт! душевного вони

Д1ють не Т1льки сшльно, а й у тюжй едности тому можуть бути подЫеж лише абстрактно. Однак ество душевного мютиться в пережмванн!, а не в супутжй йому свщомост).

У дисертацп докладно анал13уються характерж яюсж риси та ознаки душевного життя, його стих1я, пщпорядкована самодП формуючо! сили самого душевного, до яко! входять чуттево-емоцШна, вольова, ¡деально-роэумова сфери прояву, кожна э яких мае свою специф1чну особлив1Сть, яюсну визначежсть щодо оц;нки зовжшнього св(ту.

Конкретне душевне життя, зазначено в роботь не е чимось вщокремленим, замкненою "в середин! нас" сферою. Воно оргажчно поеднане через зв'язок I ощнку з об'ективним буттям, своерщно добираючи I формуючи його для себе. Душевне розглядаегься як результат поеднання внутршжього й зовжшнього в людинК як внутр^шжй зовжшжй св)т /Новал1с/, що дае змогу людиж бути нос^ем власного ¡снування, в1льно вдосконалюватись, в1льно в^ддавати себе /Маритен/.

Проанал1зувавши душевне життя людини як сховане в глибинах людсько! онтолопчно! структури внутр!шне джерело П динамки I едност1, дисертант робить вмсновки:

- душевне життя - це буттева, об'ективна внутр(шня дажсть людини, безпосереджй процес д«Т яко! не п1двладний наилй думца, яка осягае 1 с водночас ¡стотним компонентом того, що "¡стинно е*;

ество душевного життя як самобутнього й самодостатнього св1ту лежить у переживанн/ - своерщжй, самотогожжй, мЫливШ сил!, д(ю яко! зазнае все. з чим мае справу людина;

• внутршня як1сть душевного життя характеризуеться: одиничысгю /в(докремлен1Стю/, ¡ндивщуальн/стю, оскмьки його

суб"ектом е оргажзм людини з притаманною йому глибокою внутршньою як1Сною своерщжстю, оригЫальжстю Ыдив1дуаль-ного буття на фож сп!льност| егоТстичних цшей людини /Кант, як прояву м загальнородово! природи; невим)рн!стю в бвзпосередшЯ двност»', оскжьки явищам нашого душевного життя притаманна протяжжсть не як математична еджсть, а як позбавлена форми невизначена внутршня еджсть, до того ж, I не локал'оована в час!, якщо внутршня стихж душевного полонила св!дом1сть зовжшнього св1ту; фармуючою едмстю, що протисто!ть стихийность як щлестр^млива енерпя, що формуе саме душевне життя, включаючи в себе чуттево-емощйну, вольову, (деально-розумоёу сфери прояву;

- самослйною, замкнехою й соб! сферою буття, як самобутня стих1Я внутршнього переживания, душевне життр може бути тшьки на ршж абстрактного мислення, а в реальное^ воно органЫно поеднане з об'ективним светом завдяки реалЬацн дуал!стично1 функци - зв'язку» оц/нки яка не тгльки визначае меж! баченого, важливого, корисного, бажаного, а й забарвлюе все це в неповторно-Ыдивадуальж кольори власних внутр1шн1х сил, формуючи самобутне внугр1шне "Я" - сприяе формуванню специфнних, власне людських рис та властивостей. Природа душевного засв1дчуе, що онтолопчн! пщвалини духовност) сл|д шукати не за межами П нос!я, а в сам!й "д'|яльн1й цш'юност!", в кол1 п потреб, що зазнають своерЩно! екзаменацп вольових начал душевного життя.

Т1льки потреби здатн! розкрити як зм(ст практичного освоения людиною об'ективно! дЮсност!, так I його масштаби, а в)дтак дати можлив)Сть визначити не лише м!сце й роль духовних потреб в 1хжй загальн1й систем!, а й проанал!зувати тхню природу, а энаючи природу духовност1, можна визначити I

П понятому сутж'сть. Тому трет!й пара,граф цього розд1лу иДуховн!сть у контекст! потреб антрополог!чноТ цЫсностГ

I присвячений анал1зову саме цих проблем. Автор ¡люструе р!зн! вар^анти розумЫня природи потреб, п!дходи до ?хньо? класифкацИ. Под!ляючи погляди зах!дних дослщник!в / А.Маслоу, Г.Салл!вен, Е.Фромм, К.Хорж/, вш схиляеться до под1лу потреб на ф!з!олопчж /в!тальн!/ I антрополопчж / самореал!зацм чи самоактуал1зацм/, що випливае э властивостей оргажзму як ц1л)сноТ системи.

Самоактуал1зац!я, самореалЬашя, тдкреслюеться у дисертацн, це становления особи у свт, формування и творчих можливостей власними зусиллями, коли ащбуваеться таемниче

злиття 11 душевного ВНуТр1ШНЬОГО СВ1ту 31 св1т0м зопжшжм як енутр1шньо необхщна потреба. Виникнення тако? потреби -св!дчення духовно! активность спрямовано! на э"ясування

людиною свого м1сця у св1т1.

Потреба в самореалюацп, актуал1зуочись ¡з задоволенням в1тальних потреб, мае своерщний синкретичний характер ! задовольняеться ц!лою системою !нших потреб - спткування, шзнання, самопознания, сЫвпереживання, творчоеп та ¡н. У ди-сертацп анал!зуються не лише ?хня зм^стова сутжсть I онтолопчж стосунки з б!осоц1альною сферою "д1яльно! цМсност!", а й простежуеться взаемозв"язок в единой систем! потреб людини. Такий зв'язок виступае не стельки у форм! лжшного причинного ряду, ск!льки у вигляд! своер!дного замкненого кола, всередин! якого кожен елемент за"яэку е умовою шшого ! зумовлений ним. Доводиться однокорЫ^сть антрополопчних потреб, тдтримуваних особливою душевною силою, специф!чним вольовим зусиллям душевного життя. Чуттево-емощйна, вольова, ¡деально-розумова сфери формуючо?

едносп душевного вистулають тут як зас№ свщомого саморегулювання особи, як субстанц^альж основи буття душевного, вони гиддають його чуттевий матер!ал мотивоважй оц!нц! й надають йому статусу в^ьно! дн.

Завдяки здатност! об'ективацн само! себе й свое! поведжки, констатуе автор, людина д1е не за ¡мпульсом свое! актуально! потреби, а зпдно з загальними потребами свого витального "Я" та його взаемозв'язку з акЫолопчним "Я".

» Головне - внутр!шня позицж, яку здатен зайняти !ндив!д як

д!яльна цЫсжсть, эдатна до саморозвитку. Ззовж "внести" в розум людини ¡стину, в душу справжн! почуття, в'фу, !деал неможливо, резюмуе автор. Усе це людина здеб'льшого мусить здобувати сама - працею власно! душ!. Цей процес, на думку , автора, лотребуе не тшьки певно! ¡нтенсивносп переживань э довол! виразним когжтивним зм!стом, а й в1дпов!дних навичок рефлекн, самоспостереження - тобто вщомим чином анал1зуаати й роэмфковувати в певжй систем! понять,що передбачае в!дпов!дно розвинуту здатн!сть ¡нтелекту до жтроспекцп ! оволоджня певним категор1альним апаратом, який черпаеться, /а русл! нашо! проблеми/ з релйгП, фйлософн тощо.

Узагальнюючи зм1ст параграфа, автор доходить таких висновк1в:

спонукальним фактором оцжювальио! джльносл душевного е багатогранна система потреб антрополог!чно! ц!л!сност!. Як об'ективна необх1дн!сть, яку вщчувае людина в процес! эабезпечення свое! життед1яльност!, потреби характеризуются як!сною визначен!стю, диференцШовамстю, р/зноман/тн/стю , I формують складну систему явища, де своер!дно поеднуються б10Л0г!чне, соц!альне, психнно-духовне,

що в!дпов1дае ц1л1сшй лрирод1 людини й зводиться до двох найзагальжших вид^в потреб - ф/з/олопчних /в1тальних/ I ангрополопчних /власне людських/;

- ¡з задоволенням в1тальних потреб у структур! мотиващй людини як "цЫсност1", актуал!зуються антрополопчж потреби / самореал(зац11 чи самоактуаМзацн/ як ¡ндикатори духовно» активности що мають синкретичний характер * задовольняються системою потреб конкретизоважшого зм^сту - стлкування, ствпереживання, тзнання, самогиэнання тощо, - як) мають бюлопчж передумови, пеану генетичну зумовлежсть й детермЫуються самосвщом/стю суб'екта, що забезпечуе динамизм буття ( активне його самовщображення для поено! реал1заци сутжсних сил людини;

- зм1ст 1 форми задоволення внутршжх антрополопчних потреб, актуал1зуючи потенц1йну еджсть душевного життя специфичною силою вольових зусиль, сприяють формуванню духовносп як едносп, де оргажчно злит! суб"ективж 1 об'ективж чинники переживань особи;

- духовн/сть - результат яюсного р(вня дтльност! людини щодо самореалЬацп Н антрополопчних потреб, що зазнали мотиващйно? ощнки душевного життя I сприяють утвердженню в н(й людяностг Це не характеристика особи, а п основна атрибутивна ознака, що надае людин) неповторно! умкальност! з-пом1ж усього живого на Земл1.

Як результат своер|дного самобуд1вництва особи, П виходу до найвищих цшжсних Ыстаншй власного конституювання духовжсть не утворюеться самоплинно природним шляхом, а е насл1Дком самозадоволення людиною сво!х внутршжх потреб у эовжшньому св1Т1.

Серед найглибших й найпоширежших джерел такого

задоволення е релИя, анал1зов1 яко5 в контекст) визначених проблем I присвячено наступж роздти дисерташино! роботи, зокрема роэд1л другий - "Рел1г(я - духовно-онтолог!чна основа буття антрополог1чмо! ц1л1сност1я, - де простежуеться мфа задоволення релюею внутршж'х потреб "дояльно? цшюностГ, що так чи ¡накше пов"язаж ¡з сукупжстю основних життевих функций оргажзму, сферою його вотально! структури. Так в ?! першому параграф) - "Рел1г1я як форма онтолог)чного самовизначення антропологЫноТ ц1л!сност1" на основ1 анализу релюйно-фтософських парадигм А.Августина,. Б.Паскаля, Г.Ллеснера. М.Шелера, виявляеться зв'чзок природи рел1гм з основним парадоксом онтолопчного стану людини та и бажанням вирватись з нестерпноТ ексцентричност! власно! ¡стоти, компенсувати половинчатость свое! життево? форми, створивши соб! р1вновагу - гарант, що мав би характер забезпечення П онтолопчного ¡снування, був системою ор!ентир1в у навколишньому свт 1 власному буттк

У розв'язанно ц|'е5 проблеми людина трасцендитуе себе, свое життя, I здатжсть ця, випливаючи з и ества, зджснюеться на принципах духу. Дисертант робить слробу еиявити онтолопчний зв'язок М1Ж духовними актами й ф13'юлого-психочними процесами життя "д'тльно! цМсносто". Констатуеться, що дух I людське життя взаеморозраховаж одне на одне. Дух надае життю смислову сутжсть, водночас тольки життя здатне привести в Д(Ю й реал1зувати дух. Простежуеться еволюцт цього эв'язку: 1/ ритуальний танок з його найвищим р!внем сакральностг, 2/ м1ф /"природна релИя" за Гегелем/ з пажвним принципом "ус! е все" чи "ус! в усьому"; 3/ вора у надбуттеву реальность з П грунтом для непорушного вкоршення безпосереднього самобуття /душевного/.

у дисертацн пщкреслюеться, що релМя як зджсненжсть св(тобачення першою ставить проблему тако? в1ри. До того ж, доводиться, що ця зд1йсненж'сть е суто ттесна субстанцшжсть. У рел1гм людина самоутверджуеться як "д1яльна цЫсжсть", бюсоцюдуховний суб"ект, в1дчуваючи специф!чне почуття "благоговжня" через внутр^шне саморозкриття щодо Бога, що приходить у прозржж.

Особливу увагу звернуто на той факт, що першосутне осягае себе саме в людиж в тому ж самому акт1, де людина бачить себе вкорженою в ньому. М1сцем своер1дного самообожнення е сама людина.'людська самють, а не "зовжшж сили прирояи". Тому утверджуеться теза, що пюдський дух е не родовий, а особистий, не зв'язаний неподолэнними пристрастями, а вжьний, завдяки чому людина здзтна до вжьного вибору свое! мети, д1Яльносп, задовольняючи внутр1шж потреби вс1е1 цшюност!, що тдсилу ттьки рел1Г1Т. Саме завдяки ;й до людини приходить в1дчуття реальности абсолютно? першооснови /чи першоджерола/ буття. Рел1пя дае людиж безпрецедентну можлившть, яку вона не в змоз1 знайти дежде: закртитись, утвердитись у трансцендентному, в абсолютному.

(Ъдсумовуючи зроблений у параграф! анал!з, автор доходить таких висиовк!в:

- завдячуючи сво?й суперечлив1й природ), парадоксальна ексцентричност! свого онтолопчного стану ГУ св!Т» I проти св1ту, в соб1 I проти себе" - Плеснер/, людина переповнена стражданнями, сумжвами, непевнютю, ям неодмжно потребують розв"язання, нейтраШзац!?, пошуку синтёзуючого начала, яке б змогло надати буттю П рис онтолопчно! певност!;

- у пошуках онтолопчного гаранту людина вдаеться до трансцендитацП /виходу за меж! неявного буття/, що

здШснюетьсй на принципах духу 1 робить людину людиною • особою /центром найвищих емошйно-духовних актт/, здатною тднятись над собою як живою ¡стотою I эробити предметом свого п!знання як зовжшшй св1т, так 1 св1т власного буття, його найвищ! шдвалини;

- не знайшовши грунту абсолютно! реальност) в зовжшньому свт, людина в пошуках кшцевих глибин буття спрямовуе своТ зусилля на власний внутршжй св1т, на його самовизначення, всеб1чно спираючись на релИю, яка першою якнайповжше актуал!эуе цю проблему,

- у рел!гп людина самоутверджуеться як "д1яльна ц)л1сн!сть", оскшьки "зд!йскеннють св!Тобачення" е суто Т1лесна субстанцШмсть. Рел1гП нема без т!ла, бо пло е вщомий стан дуцл, як душа е в!домий стан духу. Специф!чного вщчуття "благоговшня" в рел!гП зазнае антрополог!чна ц^сжсть, а не окрем! Я елементи;

- основна ф1лософська парадигма ставлення до сватово? основи /Бога/ лолягае в тому, що ця основа не е чимось зовжшжм стосовно людини. Бона безпосередньо осягае й реал(зуе себе в сам1й же людиш через п внутр1шне саморозкриття в процес1 прозршня. Абсолютно! першооснови / Бога/ людина досягае буттево як абсолютно очевидне в самж абсолютна запов1тносл.

Аксюлопчна значим1сть рел1гп не обмежуеться !! роллю як форми онтолопчного самовизначення людини. Бона не лише значно ждсилюеться, а й набувае особливо! ваги в жигп дтльно! ц1л!сносл завдяки здатност! утвердити особу у вЫност!!! буття, лов'яэати назавжди з буттям абсолютним, про що I йде мова у другому параграф! "Рвл1г1йне самоутвердження особи у в!чност1 <5уття".

Потреба в нейтрал^ацИ сулеречносп м1ж притаманною людському организму ¡нтенщею безсмертя 1 знаниям людини пр неминучють ф^эюлопчноТ смерт'1 актуал13уе створення комплексу образов 1 символ1в, завдяки яким забезпечувалася б психолопчна р!вновага особи. Тому кожна рел!пя неодмшно пропонус свою концепцио безсмертя, що уможливлювала б повноцжне життя людей перед фактом (хньо! неминучо! смерт! - це й надае Тм особливо! аксюлопчно! ваги.

У параграф! посл^довно розглядаеться зм1ст та сутнюж аспекти християнсько! концепцп безсмертя з погляду ¡1 вщпов1Дност! внутршжм потребам людини як "д!яльно! цЫсностГ. Зокрема анал1зуеться особлив!сть сутжсного звучания поняття "душа" як начала д1яльно-активного на основ! вщповщних положеиь Б^блн та висновк!в, що мютяться у працях Тертулл1ана, 1ринея, Августина, Г.Нисського та ¡н. П|дкрес-люеться синтезуючий характер змюту поняття "душа" в Б1блн, що охоплюе иайважлив!ш! аспекти життед^яльносп людини, и Т1сний зв"язок з т!лесною природою ! особливо в контекст! "плотГ як шл!сно! людини /Августин/. Простежуеться винятково аисока ц!нн!сть у християнському баченж життя людини на земл!, з огляду на майбутне безсмертя душК виявляеться особлива важливють, актуальжсть якост! земного буття, повноти й творчо! активности кожного, з огляду на силу його вол1, неповторн!сть I специф!чну цжжсть його особистостк Заэначаеться, що лише в особист!й самов1ддач! на теремах земного життя вщкриваеться можлив!сть "знати" про 'буття через себе сутнього" /М.Шелер/, а, отже, й зняти тягар проблеми сенсу життя.

Внаслщок проведеного анал13у робляться таю виснопки:

- пошук людиною власного мюця /антропного голосу/ в

Ужверсум! та шлях1в внутршньоТ гарможзацм стосунюв з останн1м актуал)зуе проблему сенсу Я життя, детермжуе р13номаи1тн1 рел1г!йж концепцн посмертного буття, потреба в яких випливае з природи людини як "д1яльно1 цтюност!" I мае не лише бюлопчний аспект, а е I проявом духу, який ¡нтуТтивно В1дчуеае свою одв1чну природу, будучи нерозривно пов'язаним з релИйними в<руваннями;

- сутжсть християнськоТ концепцм безсмертя людини полягае у вг-жост! И дупл, яка завдяки свож функцюнальжй. ужверсальносл наповнюеться об'емним змютом, виступаючи синтезуючим атрибутом ллесно-духовноТ ¡стоти 1 стосуеться II як цы^сностг,

- хрисуиянська концепшя безсмертя людини, перманентно висв1тлюючи и потойб1чне й земне життя, актуал1зуе яюсжсть останнього, застер^гаючи проти культу матер1альних потреб, розглядаючи Тх не як мету життя, а лише як зас!б на шляху осягнення ¡стини Бога. У перспективах Божественно! вочност! суб'ект розглядае себе в цтюиост1 вшх моментш: минулого,

тепершнього й майбутнього; *

- ¡манентний зв'язок благоденства потойбочного життя з якютю морально! дюльносл людини як цЫ!сност! на земл! сприяе зняттю проблеми сенсу Н буття в цьому - нашему сет через неповторш'сть свого 1снування I земного життя на шляху до безсмертя душ!;

- надаючи земному життю особливо? актуальности християнська ¡дея безсмертя передбачае не пасивне чекання в^чнооп в потойбпному бутт!, а вимагае вс1е> повноти творч'о? самоактивносп'. людини як ц1люност( I через задоволення розумних потреб тша, I через самоформування еласно! духовност! як вияву- онтолопчно притаманного 1й прагнення до свободи.

Така самоактивжсть особливо проявляеться в процес! задоволення внутршжх потреб у самореал!заци чи самоактуал!зацп антрополопчно! цМсност!, ям е предметом досл!дницького анал1зу в третьему розд)л1 - "Самореал1зац1я особи у сфер! рел1г!Т" - в и першому параграф! "Рел1г1йне п1знаннк як акт ЫтуТтивного прозрЫня людини" акцентуеться увага на досл!дженж п!энання /неодмЫно! дом!нанти основних антрополопчних потреб - спшкування, саможзнання, творчосл та !н./ у сфер| рел!т, оск!льки вона ж в гносеолопчному, аж в аксюлопчному /аж в будь-якому ¡ншому/ аспектах не може бути зрозум!лою, якщо розглядати П ¡зольовано в!д тзнавально!

Д1ЯЛЬН0СТ1 людини.

Задополення людсько! потреби в тзнажм через релтю, як показано в дисертаци, мае суттев! особливост!, обумовлен! специф1кою в!Дносин Бог - людина, що виходять за меж! класично? науково! парадигми рацюнал!эму, оск1льки об"ект рел1Г1йного п!знанмя м!ститься всередиж самого суб'екта п!знання. Для релИйно! св!домост!, зазначено в роботу не ¡снуе суб"ект-об"ектних стосунк!в, для не! суб"ект I об"ект повн1стю зб!гаються,- а це означае, що людина у сво!й ц!л!сност! тут е "онтолопчним шструментом", засобом онтолопчного шзнання.

У рел!г!йжй сфер! суб'ект може використати як зас1б П1знання т!льки себе, щоб дати в соб! ж м!сце для прозржня Бога. Тому простежуеться роль суб"ективност1 в П1знанн1, висв(тлюеться суб"ективнють Бога як суб'ективжсть у баченж, де Божа сутжсть сама збуджуе наш ¡нтелект, щоб привести нас до захоплення нею /Ж.Маритен/.

Анал^зуеться специф!чна природа акту 1нту!тивного прозржня як надрацюнального п!знання, його сп!вв!дносжсть з поняттям "в!ра", що е не лише "теолопчною ¡стиною", а

загальнолюдським феноменом. Тому в дисертацм виявляеться як суттсний 3MicT eipn, так i и зв"язок ¡з знаниям; простежуються pi3Hi лозицм в icropil ceiTOBoi думки, де Божий абсолют зсувався чи в 6ik вфи /Ф(лон Александржський, М.Кузанський/, чи ототожнювався з компонентом знания / Монтеск"е, Кант, Гегель/, але здеб1Льшого вони, констатуеться в дисертацн, через нетривкють меж М1Ж факторами Bipn i знания найчаспше породжують своер('дну гаму переплепнь неоднозначного гатунку (ррацюнального з рацюнальним.

Доводиться динам!3м релтйиого шзнання, оскшьки особа, вольовим чинником змжюючи себе i поле свого д0св1ду,

вщкривае предмет свое! вфи сама.

I на завершения параграфа зроблено висновки:

- задоволения внутр1Шньо! потреби и тзнанж засобами релirii мае виняткову специф!чжсть. Бона виходить за меж1 класично) парадигми рацюнал(зму й зджснюеться на принципах iнтенцШностi /Гуссерль, Сартр/, оскшьки сфера духу не даеться нам на кшталт предметно? дШсност! ззовж, як об"ект, що 1снуе для нас i пр0тист01ть нам, нашому внутр!шньому св!ту, як трансцендентна реальшсть, а виступае у форм! реальности що наявна в нас самих, внутр'шжьо з нами спортивна i для нас роэкриваеться. ГНзнання в релИйжй сфер1 реал1зуеться як самоп1знання\

- акт релейного познания виступае як акт "БожоГ ¡люммаци" /Августин/, "екэистенцШного прояснения" /Ясперс/ ; тобто суб"ективн1сть Бога роэкриваеться як "суб'ектившсть у баченн/", своерщний його самовияв, чи самопов^домлення у форм'! "¡нтупивного прозр'шня", ЫтуТтивно! enesHeHOCTi - Bipn"; не ми CBOIM л!знавальним зусиллям оволодшаемо uieio Першоосновою i проникаемо в неТ, а, навпаки, вона,

оволод1ваючи нами, проникае в нас, в!дкривае, засвщчуе себе нам у нас; завдання людини - зусиллями власноТ дуин зджснити самоактуал!заи1ю божественного;

- релИйне шзнання людини або, за С.Франком, "трансцендитування в мисленн/'" матиме усп!х при наявност) в не? "¡мпл!цитно1 доа/ри'./Панелхем/, як природное I адекватно! установки стосовно божества, до об'екта такого познания; до81ра такого гатунку мае свою власну лопку, що грунтуеться на систем! в1рувань стосовно того, в кого вона вфить I кому так беззастережно довфяе;

- внутршня самоспрямоважсть людини на пошук ¡стини як чогось абсолютного I всежиттево суттевого значно п<дсилюе П тзнавальж зусилля, дае ¡м шдгрунтя, яке зсередини шзнання 1 в його межах не жддаеться рацюнальному обгрунтуванню,-а е особливою потребою дуин П1знавати плинну множинжсть таемничих сутжсних глибин власного "Я", як> вщчуваються завдяки тдсвщомому знанию, що, не спонукаючи ч!ткого акту думки, охоплюють наш внутр!шжй св!т ствв1дносно з його залученням до життевоТ активносп наших духовних зд1бностей.

Потреба душ! в п^знанж власних внутр1шжх глибин в поеднанж з волею до в>ри засв)дчують досить широк) творч! оотенцп, яю роэкривае в соб1 людина, еднаючись 1з Богом, про що й (деться у другому параграф) "Рея 1г1я - таорчий стан людського духу".

Осюльки Бог е очевидшстю, що повсякчас потребуе В1ри, то в!д В1руючого вимагаеться мистецтво не лльки з(йги на першовершину вфи, а й умжня продовжити шлях од не! до наступно! як етэпу ще глибшого проникнення в безодто Божо! сутност1. В дисертацм анал<зуеться роль Б|бли як единого путтника до вершин Духа, а також змфт Святого Письма як з

погляду як "uifliCHOCTj", так i онтолопчних вщмжностей людей.

Ззвдяки nocTifíHiíí npaui дуии, спрямоважй на самоактуал1зац1ю божественного, констатуе автор, самотзнання стае онтолопчним i перед людиною розкриваеться беэодня власно! суб"ективност1 - духовне ¡снування в любов1 як найвище прозржня ¡снування для "Я". М.Шелер визнавае "ordo amoris" /порядок любовь/ як визначальний чинник сутност! особи, П структури й природи, i ця ¡дея лягла а основу bcíx наступних вщомих у ф1лософському cbítí емоц1йно-цжжсних структур - концепцм комушкацм / К.Ясперс/, flianoriKH стосунк!в "Я" i "Ти" /М.Бубер/, персонал'ютично! конструкцп комунжацн /Е.Мунье/ та ¡н./ що . цшком лопчно не т(льки з погляду того, що завдяки любов! долаеться неможливють шзнання жшого в необ'ективованому вигляд1 з допомогою почутт1в ¡ розуму, а й тому, що це один з найлегших шляхов, на якому нам вдаеться трансцендитування всередину або на якому воно принаймж найлегше усвщомлюеться. В дисертацп висвйтлюеться механ1зм такого трансцендитування i роль особи в ньому, докладно анал^усться СП1вв)дношення "буття-з-Богом" i "буття-з-жшими". Доведено, що людському "буттю-з-Богом" передуе довгий шлях лошуку й набуття власно! реальность ií специфино5 особливосл, притаманност! лише певжй людиш. Т)льки ставши самим собою, людина Д1стае змогу реального, пошуку й набуття здатност! тзнання Бога, тобто шлях ¡стинного Богошзнання класиф|куеться як шлях самонабуття. За Божим задумом природа людсько! особи твориться самою людиною. Вшьною творчютю вона покликана творити новий cbít, продовжуючи цим самим творжня Бога i аиправдовуючи себе перед Творцем не лише спокутою, а й творч1стю.

Зм1ст викладеного в параграф! зводиться до таких висновк1в:

траисцендитування в мисленж 'зд1йснюеться як онтолопчне самоШзнання, що ашкривае людиж духовне юнування в любое! як вроджену основу ! визначальний чинник сутносл особи, завдяки якому зд'йснюеться наше траисцендитування всередину - до "Ти", даеться можливють розглядати це "Ти" як другу суб"ективжсть, що належить нам -"Бог-земною";

- стосунки людини з Богом формуються виключно на принцип« д/алогЫносП, який 1 забезпечуе вих!Д "Я" за меж1 його онтолопчно'1 обумовленосл, розширюючи сферу обмеженоТ

людсько! самосл й надаючи ждив(дуальному буттю як>сно нових обрнв;

- прозржня а людиж Бога як "Ти" е онтолопчною передумовою И сзморозкриття в напрямку людського "ти". "Любое до Бога" е онтолопчною першоосновою "любов'| до ближнього", що, в свою чергу, е найближчим психолопчним показником ! образом прояву першого. 1стинний в1руючий - не пасивне "буття-для-себе", а д(яльне "буття-з-жшими";

- шлях ¡стинного Богожэнання - це шлях людського самонабуття, внутрииньо) творчосл особи зусиллями и дуол й духу по формуванню самобутнього високодуховного "Я" з' пристрасною потребою в абсолютному сенЫ, без чого неможлива зустр!ч з Абсолютом;

- "буття-з-Богом" е одинично-конкретним, ч1тко шдив/дуальним, неповторно-единим. Не дивлячись на всю стльжсть релИйного досв!ду, що випливае як ¡з сшльносл природи людини, так I з абсолютноединО! I всеохопноТ "природи" Бога, по суть кожна особа мае свое особливе *буття-з-Богом",

що не вмицуеться у в)дом1 параметра загальних правил ни законом1рностей;

.- як духовна реальжсть, рел!пя д1е на глибинж' основи безлосереднього самонабуття /"душевне"/ ! вщкриваеться як сила, що приваблюе його до себе ( д!е в ньому й через нього, множачи можливост1 для проникнення "духу" в душу ! злиття ?х у своерндну еджсть, яка й надас людиж основно! атрибутивно! оэнаки - духовно1 "самосп* /особи/. Рел1пя е не лише зовжшжй, трансцендентной грунт буття душевного,а й момент побудови його як джсно! реальносл -духовного буття.

Аксюлопчна значим1сть рел(п! визначаеться не лише домжуванням ¡1 рол1 у формуванж духовност! д^яльно! щл!сн0ст1, а й тим, що воиа породжуе своею наявжстю буттевють жших духовних явищ як наслщку внутр!шньо! творчо! праф духу. Тхньому анал!зов1 й присвячено четвертий розд!л дисертаци -"Специф)чн1 чинникн процесу антропологНиого само* набуття".

Потреба у творчост! як глибинжй ¡нтенцм людини спонукае и надавати всьому зм!ст, визначений власним баченням, власною працею розуму й серця. Ця, мовити б. родова ознака людини виявлеться певною м^рою в будь-якому р13новид! д(яльност1. Мае вона м1сце I у св1тогляджй сфер1, зокрема у вшьнодумств!, розгляд якого ведеться в першому параграф! "В1льнодумство - активна творча праця розуму",

Виэначивши онтолог!чн1 витоки в!льнодумства як в!льного злету думки, автор уточнюе зм!ст цього поняття, бо донедавна в!н, ддебтьшого, асоц!Ювався лише з релИйною критикою й боротьбою. Простежуеться взаемозв"язок втьнодумства з рел1пею, в лон) яко! воно виникало, у своему розвитку за меж1 я ко!, як правило,, не виходило, збер!гаючи основи релИйного вчення.

Даеться короткий ¡сторичний аспект аналшу вольнодумства як теоретично! течи: раннього европейського втьнодумства -EpiyreHa, Абеляр, Р.Бекон; середньовнного - М.Падуанський, Сагарелль Дольчжо; в1льнодумства 17-18 ст. - Г. 4ep6epi, А.Петер.Т.Пейн, Т.Джеферсон та ж. Докладжше проанал1зовано сучасне вшьнодумство, обличчя якого визначають здеб>льшого pi3HOrc гагунку "рухи": "етичний рух" - Х.Рейдест, Е.Ерексон та ж.; "гумажстичний рух" - П.Куртц, Дж.Бернал, Дж.Хаксл1 та iH., як!, перебуваючи пщ сильним впливом фшософських позицж О.Конта, E.E6epi, Г.Спенсера, прагнуть вже не сттьки вдосконзлити релИйне вчення, яке е, сктьки обгрунтувати нове -пщ виглядом-"природно! рел!гн", "чисто! eipn", "релтТ людства" й t.ih Шдкреслюсться багатомажтжсть форм сучасного в1льнодумстаа, лереплетжня в ньому релспйних, пол)тичних i секулярних погляд!в i тенденцж, aaepiacibcsi увага й на розма!ття TepMiHie, якими позначаеться сьогодж в!льнодумство - "фрелюйшсть", "секуляризм", "рзшоналюм", "гумашзм" та ¡хня одностайжсть у прагненж творчого осягнення ¡стини, оновлення задогматизованих релюйних поглядш у контексп проблеми людини як натури творчо-активно!, широку апеляшю до рацюнальност1 як надбання людського розуму.

На основ! анал1зу рацюнальних конструктй так званих нових рел(Г1й в!льнодумних виявляеться 1хжй значний ухил у 6iK сшснтизму, неврахування трансцендентних глибин внутрщжього своту особи,тобто вузька сфера прояву тдсвщомого як головного джерела, що живить i чим живиться рел1пя.

Основний SMicT, параграфа зводиться до таких висновк1в:

- процес самонабуття антрополопчно! uiniCHOCTi, надаючи людиж онтолопчно! свободи, породжуе потребу у творчост1 як м глибинноI ¡нтенцИ, що, в свою чергу, вимагае самоощнки

зовношнього св1ту, в1льного волевияву думки - вольнодумства, що мало прояв на вс1х ¡сторичних етапах розвитку людства;

- як I вс! духовно прояви людсько! особи, в!льнодумство щ1Льно взаемопов'язане з релопею; спрямовуючи своТ зусилля значною м!рою на П змщнення, шляхом рацюнального обгрунтування вежливость необхщност1 св1домого осмислення о сприйняття змюту як традищйного релтйного вчення, так ! створених "нових релИй" вольнодумно задовольняли своо внутршш потреби в самореалозацм лише на ращональному р!вж;

- на противагу дох1дливосто прагматично-космолопчного рацюнал!зму, що мае м1сце р Б1блп, рацюнальж конструкци "нових релопй" втьнодумних досить складно й занадто абстрактно, а тому неспроможж актуал13увати внутршжй св1т душевного життя, прозроння душь не набувають рис реальность самоочевидность оманентно-внутршньоо переконаност!, без чого релИя не може бути живим життевим актом.

На шляхах самореал1зацн особи, у лроцеа самонабуття людиною свои сутжсних сил певну роль вдаграе 1 атеозм як специфика форма втьнодумства I одв'1чний супутник рел'1гм, що анал1зуеться в другому параграф! - "АтеТзм як специф{чне духовна утворення".

Дисертант намагаеться показати атеТзм як набуток людини творчоь д1яльно-активноо, для якоТ ¡стина е не пасивне воображения, а активне осмислення, творча активжсть духу. I, безумовно, для таких людей атеТзм е своерщною формою самореал1заци своТх потенЦойних можливостей, зокрема у сфер1 Ызнання своту й свого мюця в ньому, шляхом узагальнення наукових знань.

Самостжне осягнення ¡стини, що водходить вщ загальноприйнятих стереотип!в, шдкреслюеться в роботь

зимагае значних як ¡нтелектуальних, так ! аольових зусиль, що тщ силу лише скремим жтелектуалам духу. Тому справжжй ]те1зм жколи не буе масовим явищем. За вщсутносл необхЩно! нтелектуально! тдготовки сво!х носив ате!зм втрачае зластивост! реально! форми сэмореалюацп, набуваючи ;потворених рис, переходить у фанатизм як насл^док людсько! эбмеженосл.

Анал1зуеться сц!ентична концепцж рацюнальность що набула поширення в сучасному ате!зм1 ! значно послабила його зуховний потенщал з посиленням позицж ¡ррац/онал/зму. До гого ж, ¡нту!тивж глибини внутр!шнього душевного не пщдаються йацюнал1зацм. а В1дтак звужуються й масштаби впливу ате!зму на людину, яка в духовжй сфер| завжди д!е як едина ж/нсжсть. Доводиться, що ате!зм рацюнальний не передбачае внутрииньо! праш дуии як засобу подолання нашо! обмеженосл на шляху до духовно! зршост!, вияву вс1х наших потенц1йних можливостей.

Зм1ст викладеного досл1дницького матер1алу можна тдсумувати так:

- сцшнтичний вартнт сучасного ате!зму, ор1ентуючись на рацюнальж аргументи щодо тлумачень проблем життя I теоретмчний р!вень науки, апелюючи не до "природно! людини", а до "нейтрал1зованого", або "чистого" суб'екта, претендуе на поаноту вщображення людського буття, а насправд!, продукуе абстрактный св/'т сутностей, Далеких В1'д реальность тому, нехтуючи позарацюнальними духовними реал1ями, вж може бути лише засобом оргёнтацп в реальному свт для певно! групи людей, у структур) яких домжуе абстрактне мислення;

- при вс(й зовжшжй ч^ткосл й лопчжй стрункосл положень рацюнал!зованого ате!зму, вони не охоплюють усю людину як антрополопчну цМсжсть, зокрема П сфер: - емоц!йно-чуттево!,

ШДСВ1Д0М0Г0, неусв1домленого, ¡нтуТцп - як повноправних складових такси цшсност!, що не шддаються рацюнал1заци I е щлком самостжним I самодостатжм засобом св1тосприймання. Ате!зм, зведений до "рац1онал13овано1 абстракт?", закликае, навпаки, до усунення переживань душевного силою рацюнальних переконань;

- не эагшднеж силою енергп внутр1шнього душевного життя, ате?стичж знания, не зважаючи на 5х рацюнальну доказов1Сть, не набувають рис твердих переконань, як! б усували вщчуття внутршньо! самое™ ате!ста, вщсутност! в нього внутр1шнього опертя, яке б ¡. захищало його В1Д своерщного страху "порожнем!". Це - насл1Док вщсутност! справжнього трансцендитування душевного, яке, не зустрнаючи за своими межами реальное™ /"реальности духу"/, що була б йому близькою за своею суттю I з якою б воно могло злитися, виконуе функцию "допом1жного засобу", лишаеться "буттево" замкненою у своТй обмеженост! силою;

- рацюнал1зований ате!зм не може задовольнити I антрополопчно! потреби в самошзнанж нашого душевного життя як необхщний процес, що веде до самонабуття власного "Я"; акт самооб'ективацп, з огляду на свою специф!чну онтолопчну особлив1сть, потребуе наявнос™ 1ншого, функцн якого в християнств!, наприклад, виконуе Христос, а-в ате?зм( такий образ вщеутжй, як, до реч¡, I проблема самошзнання;

- ате?зм як лЫйна рацюнальна теория надае людиж можливост! тзнання св!ту I власних сутнюних сил, може сприяти нагромадженню знань з р1зних сфер науки, розширенню загального р"1вня осв(ти, поглибленню ¡нтелекту, тобто бути важливим спонукальним чинником активно-творчоТ рационально! д!яльност! людини, I в цьому, на нашу думку, 'його аксюлопчна

значимость як духовного утворення; за певних сустльних обставин вЫ може сприяти I утвердженню здорового кодексу певних моральних норм. Але вш не враховуе того, що людина як "дельна ц!люжсть" духовно спрямована на б!льше, шж просто рацюнальие осягнення д1йсност!. Людиж притаманний одв!чний онтолопчний потяг до Абсолюту, що й надае ¡й трансцендентного характеру, завдяки чому формуеться II духовне буття, що конституюе особу, П ужкальну одиничш'сть, 1ндив1дуальн1сть. Об'ективно значиме, якому атеТзм надае основну увагу, проявляеться повжстю т|льки в конкретно-¡ндивщуальнсму особистюному бугп, а не а форм! рацюнально-виявного загального зм!сту.

У заклгачн!й частиж тдсумовуються результати дослодження духовного буття людини, зокрема пщкреслюеться, що, незважаючи на чи не найповжше й найум!лоше серед усох духовних чин ни ко в врахування у своой д!яльност! фактора антрополог!чно! едност!, цЫсност!, рел/гН жколи не вдавалось досягти абсолютного впливу на ниво духовного життя КОЖНО! особи, завжди вона мала там сво!х опоненлв. Це результат того, що людина характеризуемся не лише цшсностю, а й онтолопчною вщмЫнютю, р!зними формами буття ¡, як наслщок, - розмаоттям конкретних проявов власного внутр!шнього Ун'оверсуму, що формуе Я неповторну ¡ндив^уальжсть, яка потребуе того, щоб з нею рахувались, тобто - визнання ц'онносто кожноо людини. У пошуках кжцевоТ 1стини кожен мусить йти власним шляхом духовного зростання, задовольняючи найглибил й найютотжил потреби власноТ душо.

Основж положения та висновки дисертацоТ викладеж автором у таких публокащях:

1. Чержй А. Онтолопя духовности Антрололопчна ц1Л1Снють у релИезнавчому вимфК - Ки!в: Укражсью прожле!, 1996. -11,75 д.а.

2. Чержй А. Духовна сутжсть релвгП. - КиТв: Деп. у ДНТБ Укражи, 10.Х1.1995, Ns 2376. - 7 д.а.

3. Чержй А. Рел1пя в контекст! антрололопчна! uifliCHOCTi // Феномен pefliril. Тезовий виклад доповщей Всеукратського колокв!уму 20-21 червня 1996 р: - Ки1в, 1996. - 0,2 д.а.

4. Чержй А. Онтолог!чна природа духовност! // Розвиток укражсько! культури: науково-теоретичж, практичж аспекти. Матер^али конференцн лрац1вник1в культури i науковщв. - Ки!д, 1995. - 0.3 д.а.

5. Крючков В.Г., Чержй A.M. Короткий нарис icTOpii фтософ.н УкраТни: Навчальний посЮник для студент вуз!в. -Ки!в: Укражсью npontoei, 1995. - 6 д а. /Крючков В.Г. — 1 д.а.; Чернж A.M. - 5 д.а./.

6. Чержй A.M. АтеГстична культура - реальность чи ¡деал?

- КиТв: Полггвидав Укражи, 1990. - 7 д.а.

7. Чержй A.M. МетодолоНчж аспекти сшвв1дношення культури i penirii Ц Гумажзащя i гуманитаризация учбового процесу. - Ки1в, УСГА, 1992. - 0,2 д.а.

в. Черний Д. Духовность и свобода веры // Тезисы международной теоретической конференции "Духовность и современность^. - Караганда, 1992. - 0.2 д.а.

9. Чержй А. РелИя в контекст» культурологнних функцШ Ц Рел^гтна традиция у духовному в1дродженн1 Украгни. Матерели ВсеукраТнськоТ науково! конференцм. - Полтава, 1992.

- 0,2 д.а.

10. ЧерМй А.Рел1г1йно-етичн1 принципи ставлення до природи // Природа^ Людина. Етнос. Тези М1жнародного теоретичного семЫару "Природа i культура", ч.И. - Луцьк, 1992.

- 0,2 д.а.

11. ЧернЮ A.M. Перебудова i свггоглядш ор1ентири молодк

- Ки!в: "Знания", 1989. - 2,84 д.а.

12. Чержй, A.M. Система ц!нностей i норм пол1тичноТ культури // Твоя, полггична культура. - КиТв: Молодь, 1983, - 0.6 Д-а..

13. Чержй А. Полунина культура i м!жособов1 стосунки // Твоя политична культура. - Ки1в: Молодь, 1983. - 0,5 д.а.

14. Чержй А. Не коментування факт, а виховання // Трибуна пектора. - 1979. - № 6. - 0.3 д.а.

15. Чержй А. 1ндив1дуально-психолопчний шдхщ // Людина i CBiT. - 1975. - № S. - 0,5 д.а.

16. Гапончук Т., ЧернЩ А. Важлива форма оиховання' молод1 // Народна творчють та етнограф1я. - 1375. - Nt4. -0,4 д.а. /Гапончук Т. - 0,2 д.а.; Чержй А. - 0,2 д.а /.

17. Чержй A.M. Про тзнання психологично? титзацн в'фуючих села // Форми i методи наукового тзнання та ?х роль для бюлопчно? та сжьськогосподарсько! науки. - Ки?в, УСПА, 1973. - 0.3 д.а. ■

SUMMARY

Cherniy A.M. The Anthropological Integrity in the Religious Demension.

The dissertation for the degree of Ooktor of Philosophy (speciality is 09.ОС. 11 - Religious Science). Philosophy Institute of Ukraine National Academy of Science. Kyiv, 1996.

The work focuses on the notional assessment of tne human image as "active integrity" having the gualities of an anthropological unity and ontological differences, universal mode of existence and various forms of its manifestation which brings to life guite a variety of spiritual human lives. The author motivates objective ontological and axiological parameters of the existing spirituality In the religiouns cotext treating them as a real world sansation and a faktor of the build-up of the spiritual life of man and egually as the manifestation of the functional experience of mankind. Also involved is the context of free-thinking which is an inherent escort of religion and a form of personal self-expression, a result of the

creative effort of the spirit on its way to the truth. The work traces their abeguacy to the system of needs of the anthropological integrity.

Аннотация

Черний A.M. Антропологическая целостность в религиеведческом измерении.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.11 религиеведение.

Институт философии Национальной Академии наук Украины. Киев, 1996.

Работа посвящена концептуальному измерению образа человека как "деятельной целостности", которой сасйственны антропологическое единство и онтологические различия, единый способ бытия и разные фор лы его проявления, что вызывает к жизни поливариантность духовного мира людей. Автор обосновывает объективно-онтологические и аксиологические параметры существования духовности в контексте прежде всего религии как реального мироощущения, фактора построения-духовного бытия человека, как проявления фундаментального опыта человечества, а также в контексте свободомыслия как неотъемлемого спутника религии и одной из форм самореализации личности, результата творческих усилий духа на путях поиска Истины. Прослеживается их соответствие системе потребностей' антропологической целостности.

Ключов! слова: д1яльна шлюжсть, душевне, духовнгсть, трансцендентность, буття-з-Богом.

УВК НАУ 1996р. зам.К?179 тир. 100