автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Антропонимия повестей И.В. Гоголя

Полный текст автореферата диссертации по теме "Антропонимия повестей И.В. Гоголя"

ОІЧСЬШ.ЛЕРДАЗШУ1!1ВЕРСИТНГ {чекі 1.1. ■•іечмикоьа

АНТРОПОНІМІЯ ПОВІСТЕ.!', М.В.ГОГОЛЯ

Спеціальність 10.02.01-осоійська моза

Автореферат

дисертації на-'здобуття наукового ступеня _ кандидата філологічних наук.

На привах ру;солиоу

Боеза Евеліна Ьолодимиріана

Одесо -1995,

Робота виконана в Одеському державному педагогічному інстстуті ім. К. Д. Ушинського ■ ' •

і

‘‘ Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор . Карпенко Юрій Олександрович • '

Офіційні оіищєнтяі

доктор філологічних наук, тгрсфзсор ’ Колесников Олександр Андрійович

кандидат філологічних наук, доцент :

Рядченко Нінель Григорівна .

. Провідна установа: Кіровоградський державний

педагогічний інститут ,

Захист відбудеться .18 , лютого 19.93 р. да засіданні спеціалізовано^ вченої рач» К G58.24.08 з філологічних наук і в Одесько^'деркавиому університеті/270058, м. Сдаса, Фрак-, дузькай'бульвар, 24/26, ауд. 130/.

З дисертацією можна ознайомитись у еауковій бібліотеці -

- Одеського' університету.

Автореферат роз їашю З' (іи2Ц $ 1992 р. .

Вчояяй сокретар спеціалізовано1? вченої ради допент, •

Тхор Н.1І.

Інтерпретація художнього тексту Д?/ включає аналіз на лек. сетному__ріькі_слів>шрокої вживаності - масках назв /ВН/, які допомагати.- глибше зрозуміти ідейно-художній задум письменника, е своєрідними скріпами гворз* в ціло.му, розкривають прагматичну спрямовакість XI. ' '

Предметом даної роботи є оніма, зокрема наймення лорсона-хін у повістях ій.Ь. Іоголя, їх семантичні, отручтуркі та кіль- -кіоні характеристики, типологія гегалівеьких номінацій і їх роль у творчій лабораторії письменника, у розкритті образу, характеру, закономірностей Його індивідуального стилю.

■ 1 Літературна антропонімія в оотанні десятиліття стата дуже популярною і розмаїто досліджується в працях М.С. Альтмана, СД. Зініна, М.В. Карпенко, В.А. Кухаренко, Е.Б. Маг.азанкка, Л.Т. Ма-сенко, В.А. Никонова, О.В. Суперанської, 0.1. Фонякової та багатьох іншх учених, що розкрили чимало загальних закономірностей, багатогранність та вагомість функціонування БИ у ХТ, роз- ' робили ряд методик, вивчення онімів у тексті. / ,

Не огіїйшли увагою дослідники й антропонімію творів М.В. Гоголя. у. працях'Л,її. Волкової, З.П. Каплової, 0.1. Карпзнка, ЛЛ Колоколової, Д.І. Мірошника та іниих досліджено питання етимології, значення, взаємозв’язку ВН з контекстом і системою обра™. зів у багатьох творах письменника. Оди?'* усі ці праці- не дають суцільних системних оглядів на*!мень гоголівст^ких персонажів. Повісті ж М.В. Гоголя з антропонімічного погляду взагалі вивчались недостатньо. -

Актуальність обраної тнки визначається наступний- факторами:

- зростанням уваги до вивчення антропонімії загаток та антропонімії як системи на відміну від-розгляду окремих імен

з експліцятною семактиі. .ю; '

- завданням. створення теорії номінації персонажів, до мок-

ла вс зробити лиае на підставі вивчення антропонімії багатьох визначних письменників; " ■ ' ' . . ■

■ ' - відсутністю загальних пратгь, пргсБяч9глх дослігдчнізз

нзмінасій У.В. Гоголя; ■

необхідністю розробки антропонімії з точки зору її К0- • кукікатизно-лрагматзг'щого потенціалу. ■

Головна мета дослідження - визначити комунікагачно-прагма-тучну скерованість актропонімів М.В. Гоголя, з'ясувати гх с.рук-турні та семантичні типи, подати іменник письменника у його функ~ ціонуванні як результат творчої роботи автора. '

, Для досягнення цієї мзти визначаються такі завдання: ■

- збір та систематизація антропонімічі.зго матеріалу повістей М.В. Гоголя, черноток "’а уривків;

- встановлення кількісних закономірностей онімії /і вужче -антропонімії/ у досліджуваних повістях;

- визначення якісних, структурно-семантичних закономірно-

стей БН, що виконають певні стилістичні функції В ГОГПЛІВСЬКО-му тексті; 1

. -з'ясування особливостей фукчціонуванпя ВН, їх скерованості на створення цілоп образу, їх текстоутвордачої ролі в ХТ;

- виявлення топологічних закономірностей при створенні номінацій персонажів М.В. Гогол.., притаманних їм індивідуально-оторських та загальнонаціональних рис;

-віднайдення зв'язку імен персонажів з жанром та часом створення-повістей. . • . • , ■

■ Матеріалом чля даної роботи стали всі три цикли поеістєй М.В. Гоголя - "Вечори на хуторі біля Диканьки”, "Миргород", Петербурзькі повісті. Останні включають сім повістей, об’єднаних та розташованих у визначеній самим письменником послідовності,

•що'надав їм характер циклу як з жанрово-тематичної, так і хронологічної точки зору. Досліджено також романтичні'- ідадім "Ганц Кюхельгартен". та уривки незавершених задумів Гоголя, що так чи . інакше.стосуються повістей. .

, . Методика дослідження, окрім традиційного філологічного огк-

• су, включає спеціальні кількісно-лкіоні методи, що характерну-ютіь антропонімікон М.В. Гоголя, структур кий та типологічний-аналіз, зіставлення індивідуально-авторської ономастгчної пара-

• дйгми.з українсько та російської) національний парадигмами.

Наукова .постовії лість одержаних у дисертації результатів забезпечуються дотриманням провідних загальних наукових принципів,. широким використанням наукових джерел, залученням до аналізу всіх повістей, кезакінчених творів, чернеток повістей 1.3. Гоголя, зіставленням ВН письменника із станом ономастикону

. ПХ ст. в_Україні та „Росії,_ з оніміаю інших ш.оьменшіків.- Йото---; Г.ОМ СуцІ.’Г-НОЇ ВИборКІ' (5удо ЕРЯВЛвЦО та ВК.ТОЧЄНО В аНТрОїїОНіміч— не дос'гіг5бчі!Я 3491 ім'якажтяу БВ та 2F45I ім'^Ел.нтку зачінни-•-111} імені /ЇЗТ/.

Наукова новизна роботи полягає в комнлексноіуу дослідженні всієї системи антропонімічних /номіниційних/ засобів циклів повістей М.В. Гоголя з урахунком с.ж: ісг ичгах, ког.іунікатпзпо-прагматичних, функійональнкх аспектів ВК та їх міош б загнаній номінадійяій системі; у виявленні сшслоутворюючих та текс-то^тйортотгог тункійі’ антропонімік /і їх заміїгапг.із/ і їх ввлгь ' на ідіостиль письменника.

Теоретичне' значенім дисертації полягає б тоуу, что- її результати сприяють білги глибокому розумінню мови та стилю М.В. Гоголя, поглиблюють уяву %о специфіку літературїіої антропонімії. Дослідження містить спробу типологічного вивчення номінацій на матеріалі прози М.В. Гоголя, що може стати базою для шр-. ких теоретичних узагальнень. . ’

Практичне значення проведеного дослідження лолягаз з тему, іг;о а!тробоі*ані в роботі методшг одержані результати можна застосував: у лодагьпмх наукових розвхтках з літературної ококиз-тиісг. Матою Іллі „дисертації .можуть бути викорпетан'. у вузівських курсах та спецкурсах з загального мовознавства, історії літературної мови, сучасної російської т.:: укра’інс л<ої літературних мов, з ономастики, а також цра вивченні тзопчо.лі М.Б. Гоголя з школі.

На захист еиносяться такі положення:

1. Всупереч панівній думці про невдалість юнацького тьору ¡/.В. Гоголя "Ганц Кихельгартен” він уже містять усі комюгмнта майбутніх ономрстичних знахідок та розд’язань ішськеншиса.

2. М.В. Гоголь, із зростаючою майстерністю, але в рівній мірі творчо, доречно і у властивому лише йому індивідуальяо-явторському кгаччі використав спочатку нінеіїьку/’Танд йохел».-гартен"/, а потім рідну українську /"Еечорк на хуторі біля

.Дзкааьхв", "Шргород"/ і, иареат-і, російську./Лехербурзь!-і ігобісті та інші твори/ антропонімію.

3. Аятропенігічні знахідки М.В. Гоголя, яа відміну, нгггл?лад, від О.С. Пушкіна,' давались' йому нелегко. За лозпо^оїл:^,,

прекрасно узгодхедою з текстом і наділений ведачезшас комулі-

, катітвііс-прагттичним потенціалом антропонімією письменника

. стоїть копітка праця і тяжкі поигую;, с;о відбилось у записах,

. пілтотов'шх матеріалах, чернетках та різних редакціях тьо-’ різ. ’

’ 4. У с~с'і7. антропонімічних пошукчх М.В. Гоголь, як правило, не вигадував, а знаходив. Навіть на миє звичні на на перший по-

гтад гоголівські наймення мають свої відповідника чк певні екБілагеаі.’и в україн^г-кііі та російські я народній онімії.

5. Ономастгчна майстерність Гої'оля, їдким чином, полягає у до. • рачності, адекватності вибору; особливих,іьдлвілгально-ев-•

горських сгособах включеній окіма в ХТ; вмінні вберегти чи надати огііту саме ті конотації, які вимпгглтьзя художнім,за-, думок". .

,5. Як за структурою, так і за етимологічним сенсом застоооь-^і ■,'М.Б. Гоголем у його циклах повісте?, наймення надзвичаііно розмаїті, відбиваючи чи не всі верши;;і знахідки, до яких при- ■ £іміа українська та російська онії-дія у своеі-у історт^чцому роз'. витку. ■ . ..

7. Типологія гоголівських наймень в узагальненому вигляді бхлу-чає три типи, які за се^єю частотністю розташовуються кастуо-нгм чином: і/ безіменна названість; 2/ недрлма та а.-/.ііьана ' номінація; З/ прягла номінація персонажів.

8. У динаміці своїх сномастичних розв'язань М.Е. Гоголь прийшов від рошнтиачу до реалізму і є причетним де ономастичної ре-во.аоцІЇ’ в літературі, .моаливо, ще в більшій мірі, ніж О.С. Пушкін, Як російська реалістична література, за ьідоілпл ьіг-олово«, игйвла з ТЕкнаді", так і російську реалістична літс-

. ратурна ономастика гийнта з ;■!,£. Гоголя. ■ .

1 Атообакія наслідків дослідження проходила у вигляді доповідей на науково-практичній конференцій "Спадщина М.В. Гоголя Та сучасність” /Ніжин, 1989/; науково-практігшій конференції "Вчитель і суспільство: досвід, проблеми, пощуки" /Ічмаїл,

1990/; ШюстіЯ республіканській ономастичній конференції /Одеса, 1990/. За матеріалами дисертації опубліковано 5 градь.

• ' Структуру та обсяг роботи визначили її заїдання: дисертація складається із вступу, трьох рузділів, еионовків та сггісіу

використаної літератури /?:г5 позицій/. У додатку вміщено перелік антропо'ррмул повістей \'.В. Гоголя з вказівко» їх частотності. ' ‘ ' '

Зміст иоґоти .

Перша глава дисертації "Теоретичні аспекти окршсідчіих. досліджень гоголіиської творчості" є концептуальною основою, по— дальшого опису. Вона складається з 4 параграфів, пенсий з яких. містить історію питання та погляда дисертанта на дискусійні чи нерозв'язані питання дослідження ВН у творчості М.В. Гоголя. Тут розглядаються та визначаються також терміни, що використовуються в роботі /літературна ономастика, художній текст, номінацій-, не поло, ономастичкий простір ХТ тощо/. -

Літературна ономастика ДО/ кваліфікується як компонент, лексики худо-жнього твору, що входить у номїнаційне голе ХТ. 'Автор дотримується поглялу, що: І/ ЛО е вторинною і має сприйма- • тись на фоні національних ономастичних реалій; 2/ ЛО детермінована образсм актора та основними.напрямками його творчості;

З/ 10 зазнає істота.х трансформацій з функціональної -гски зору. Гля поеістєй І».Б. Гоголя характерні багатоманітні зв'язки між. ономастичною лекс.икою та художньо-образнимз засобам письма у межах Хї. Ось чом}', на наш погляд, антропонімікон гоголівських повістей для всебічного вивчення, розуміння й інтерпретації доцільно піддати комплексної/у аналізу, доповнюючи лінгвістичний розгляд літературознавчсю інформацією, залучаючи до нього енциклопедичні матеріали, шо стосутоться різних зрізів культури та історії східнослов’янських народів. .

. Другий параграф присвячено працям, що так чи інакше інтерпретують творчість М.В. Гоголя взагалі та його антропонімікон ьокрема. Ономастичн! праці М.В. Карпенко, В.М. їйасаГлова, В.А. Никонова', О.Б. Суьаранської, Л.В. Успенського, Л.М.'Щетиніка та ряду інших дослідників зачіпають гоголівську антропонімію лише побіжно,торкаючись окремих, імен чи окремих проблем. Аналіз наявних-праць з літературної ономастики засвідчу?., то ытрош-. німія повістей М.В. Гоголя вивчена загалом $рага*н?арно, з іс—... тотнго.л лакунами. Це торкаються і тих статьії, гло спеціально при-'

свячені гоголіазькій ономастиці, оскільки повістей, особливо ^анніх, еоне переважно ка зачіпають.

Водночас доцігшо відзначити, що самз б повістях відбулося інтенсивне становлення визначного письменника, окреслився ряд "а^атаївінкх пркі.л.іів його роботи, по стьореншо ХТ. Повісті статте тим переложим є'^апоу у творчій біографії митця, -до дав світовій літературі непереверлені шедеври - гоголівську драматургій та "Мертві душі".

У -ретьому naiarpa.fi йдеться про літературний антропонім у гоголівськїй творчій лабораторії. Тут розглядається ономатвор-чіоть письменника, власне - його способи Еибору та добору наймень. Творча обдарованість К.В. Гогочя, його талант в ім'ятворчості розвівалися та шліфуватися на основі реального життя. Він, як ніхто, відчував сьлєрідність звукових об'єктів та семантичних асоціацій кочної форми, кожного варіанта імені. Звідси ідо та глибока зацікавленість іменами, прізвищами, прізвиськами, яка ¿ав*ди була притаманна письменникові, що заповнювар свої записні книжки списками наймень. ' -

Характерна й висока уважність митця до поєднання гієн. . Еінка Солопія Чзревика Хавтюнья послідовно іменувалась по батькові Осиповна, Тво^имовна. поки на стала й»<и?оровяа: сполученняХавронья Никифоровна міцно з’єднується звуковим повтором врон - і£іювн, який включає не тільки звуковий, а Я семантичний ефект - асоціація з вороном, який долучається до традиційно зниженого сприйняття імені Хавтюнья - "свиня1*.

У заключному параграфі мова йде про антропонімікон "Ганца Кюхельгартена". У цій ідилії доречно вбачати джерела, витоки практично всіх прийомів ономастичної роботи, яку так широко розгорнув М.Б. Гоголь у своїх повістях пізніеє. Дисертант висуває гіпотезу про єдине прочитання даюив повгстей у. їх зв'язку з іди ліва "Гакц Кюхельгартен", у взаємозалежності з антропотвор- , <істю письменника. ' - ' . .

У другій главі дисертації "Структурно-стклістичні заксно-мірності та особливості антропонімії гоголівських повії: той" формулюється семантична типологія використаної Гоголем антсюпо-иімії.У повістях виділяється ? типів аніропонімів, кожен з яких піддається докладному опису. ' ■

1. ВН, сю відповідають реаліям сучасного письменникові життя, дозираються, у яертаїх двох циклах з української мови і

в третьому - я російської. Пор. удшток у різних текстах різних ферм генетично тотокнлх імен: Микита - Никита, Хома - Фома, Ганна - Анна, Еьдоха - Яьдоха. Імена цього типу у повістях панують і виступають у найрізиоманіїн чикх Горнах, сполучаннях та контекстах. ’

2. Вагомими і красном..вгами у '¿¿кеті повістей вветлаять-ся імена іеторичнкх осіб. Еони добираються і Еляв.г“тьсл таким чгном, що характеризують персонажів, ситуацію, інтелектуалі-' ний та експресивний контекст. Цікаво, що в Петербурзьких повістях згадується майяе вдвічі більше історичних осій, яік у двох перших циклах, разом узятих. Перед історичних осіб у Гої'оля ■ найчастіше фігурують митці /55 осіб/, що засвідчує коло зацікавлень не стільки персонажів, скільки самого автора. Велике . значення для створення неповторного колориту перших дрох цик- ' лів мають імена визначних, уіфяхнських діячів, зокрема гетьманів та їх оточення /Остгіяі.лця. Підкова, Швтопа-Коусуха, Хмель-шшькиїї га 'V../. Особливо помітно це в повісті "Тарас Бульба".

3. 3-помізс міфологічних ВН чільне місце зай.іають біблейські наклення, що зумовлено тематикою і загальним контекстом повістей. Трапляється, що ці наймення стакть основою антонома-сії, пор.: "В бороде у этого Соломона было только"Пятнадцать волоског, и то на левой стороне".

, 4. Функціонально наближеними до попередньої групи е ре-

мїнісцентні ВН, серед яких більше фольклорних, аніх літературних персоналів.

5. Дисертант визнав доцільним виділити в окрему групу ігозеМні ВН, хоч генетично іноземкою е й більшість онімів інших груп. У даній же групі йдеться про наймення, які підкреслюють етнічну "ікоземність", пор. польські імена Ян, Юзноя: єврейські імена Имуль. Ялкель томе, тако^к. характерне антропо-іш/ічка спостереження письменника в уривку "Рим": "Длмн ... -все, как первоклассный, честимые полным» именами, так и второстепенные, називавшеся уменьшительными именам:, все Теттц, Туттн, Нанны..." / • . ' ,

'6. Усього .4 особи в текстах позістей названо ■ зашнурована;-

ми іменами: сотник Л...ко; Иван Гаврилопич такой-то; художник Б., князь Р. . .

. .. 7. Групу.автороьпх ВН, якщо не рахувати утворень пульпуль-

так і мркьмуня у "Колясці" /бони, наближаючись до антропонімік, усе ж є апелятзшами/, складає фактично о.ле ім'я Басавтда" Аза-вісішй варіант - Бксавшж/. що характеризується б тексті як "бесовский человек”. Цей факт виразно акцентує гоголівс'.кі прийоми роботи з антрогонімамк. Прекрасно ознайомлений з нев/черп-иою народною ономастикою скарбницею, письменник добирав, а не придумував. Ке виключено, що наймення Басаврюк він узяв з якогось невідомого дослідникам переказу, а не утворив його власноручно.

Ономастичне письмо Гоголя характеризується не лише якісними, а >' кількісний показника’®:-, які є досить промовигтими. Ант. рспонімічнч насиченість досліджених текстів має такі параметри: "Вечори на хуторі біля Диканьки" - 122 різних антропонімії у 971 . іи'явжитку; при загальго.му обсязі тексту цього циклу 35700 сло-вовтзтткхв йоі-о антропоні’иічна насиченість становить 2,7^; відповідні цифри для інших никлії.: "¡¿иргород" - 129 різних антро-німів, 1473 і/’яе.кигків, 3^910 слововжитків, насиченість антропоніміки - 4,1$; Петербурзькі повісті - 140 різних антропонімії-, 758 ім'явжитків, 35830 слововжитків, насиченість - 2,1%;

' уривки - 44. різнуте антропонші, 180 ім’я вжитків, 17700 слововжитків, насиченість - 1%; 'Танц Кнхельгартек" - ЗІ різний гчт-ропснім, 109 ім'явжитків, 8510 слововжитків, насиченість -

. і,з?. .

Як бачимо, насиченість дослідженого гоголівського тексту антропоншаїли коливається від І до 4 процентів. Без урахунку "Миргороду" у Гоголя маємо загалом низьку антрононімічяу наси-'ченість - усього 1-2 проценти: письменник уживав цей могутній у його руках лексичний засіб рідко, економно. Тому фактично кожен ім'явжиток стає в ХТ подією, точніше кажучії - мікроподіею, і тим самим справляє на читача таке чраження, якого й домага-’ вться автор. Підвищена ж антропонімічна насиченість у "Миргороді" зумовлена, темас зкою повісті "Тарас Бульба" /історичний і запорізький колорит з-ачною мірою виражений тут ужитком антро-г ‘ понімів/ та,можливо, пошуками нових шляхів художнього вккори- '

—отягпія антропонімія----------------------------- •--------- ---------

Спираючись на оном'-сгичну насиченість контэксту ь зіставленні з типом художнього ¿роотору, можна дійти деяких ВИОНОЗКІБ про закономірності антропонімікону Ї.'.В. Гоголя: а/ у ста^ кчтлїф, замкненому простор? маємо різке падіння кількості імен; у просторі динамічному, ніби розсунутому - оиачне піпнесенпл кі. .гкості хм’явжлтків; б/ статичний ¡іроотір е "незалодненил", персоналів тут мало, у динамічному ж іфосторі їх багато.

Гоголівсьха поетика з її харак.ернио ознаками - суперечність та контрастністю - виразно відбивається я гнтропсфсрмулах, уто’ваних у Ті. Для наймення персонажів письменник угинає відповідно де функціонуючих у східнослов'янських мовах моделей одно- ■ членні, двочле.чні та тричленні аитропоформули, що представлені у М.В. Гоголя Р.6 різнили типами. Поєднання їх з детермінативами долучає до цієї кількості ще 23 типи. Таким чином, номінації .

. у повістях складають численну й барЕисту парадигму, у якій най-ваі'Оміші місця належать п'ятьом антропо$ормулам: особове ім'я та по батькові /пор.: "Ви знаєте Ата^ию іедосезвігу? та самая, что откусила ухо у заседателя’’/; особове імя /пер.: ". . пр:-ехал еше ... вот позаЗнл, право, угя к ... Ссип... лсип

... Еохе адо?., его знает весі. Миргород!..."/» прізвисько, що може сприйматись як похідне від прізвиська прізвище /Г'тпЛа. ііліло тогсо/; 'трізвине /бедный Пискапьв. майор Копалеп/; квалітативне особове ім’я /Галуїня. Машенька. ?.іикиткь/. Така розмаїтість &>п-ропо*>ормул увиразнює інтерес письменника до власних назв і допомагає Лому обрати доречний спосіб наймання персонажа, ;о відповідає його статусові та описуваній конкретній ситуації.

Серед найуживаніших антропофермул маємо знаменну хронологічну динаміку від ;~икла до циклу: питома сага особових імен з часом знижується, а прізвищ, навпаки, підвищується. Це пояснюється передусім зміно» місця дії /Україна - Росія/ та зображуваного соціального середовища /село - місто/.

В усіх творах М.В. Гоголя, у тім числі у його повістях, наймення персонажів завжди наділено чітким, соковитим націо-нально-коЕШім колоритом, його палітра зумовлена передусім сю-хотио-тематіг*ною лінією твору. Ця палітра у перших двох циклах е яскраво українською: Гадка. Ішцько. ловко. Овечко; Голоду-

ленко, Чухопупенко. Пупопуз. Халяьа тощо. У третьому циклі вона став кс менш яскравою російською. Геніальне мовне чуття і вели— на увага до а*:^?рпонімії дають у результаті се, що кожне наймення і колок ужиіск, цього нашення стають у тексті потукним ху-дотаїім засобом, насиченим значною змістовою та естетичною інформацією і в тім пслі - інформаціє» етнічного. .

Третя глава дисертації -"Типологія номінацій у гоголів-ськях повістях" значно розширює коло розглядуваного матеріалу,.

оскільки аут вивчаються не тільки власне антропоніми, а & різноманітні їх замінники - усе те, що позначається терміном номінація. Наііголозніше, шо визначає специфіку літературних, персонажів, - це їх гетерономінативність. Поряд з ВН письменшік широко застосовує їх замінники, що мають • кілька різних модифікацій і в сукупності з ВН утворюють номінаційне поле художнього твору.

Роэглядьлчи номінацію персонажів, елід ураховувати Наявність у ХГ функціональних /непрямих/ наймень. Усталеність, функціональна закріпленість номінації перетворює її, у меглх даного художнього твору, у ВН, хоч у загальному плані вона залишається апелятивом і тому переважно пишеться з малої літери, пор. ужи- -ток номінації панкочка у повісті "Вій". Загалом номінаційне.поле гоголівоьких повістей включає різні ти. л. номінацій персонаків -почасти з їх суміщенням та взаемоыретнном. Номінації виявляють тенденцію до розширення, збагачення свого змісту за рахунок символізації, абстрагування, асоціацій /аж до ремінісценцій/, різних еидіб ономастичної гри. ■

у наіїзагальніших рисах ми виділяємо у Ы.В. Гоголя три сановних типи номінації персонажів. .

І. Пряма номінація. їх види можуть бути позначені формулами: а/ £Н; 6/Ш^лгЗІ; в/ ВН->-ЗІІ->-ЗІ2-- ЗІ* . Іідеться про ном-надііізкїі ряд, що складається виключно з антропонімів чи включає їх до свого складу як головний компонент. У першому випадку ВН може зживатись з детермінативом або без нього", пор. Доло-' то .Бородавка і отап Коїлгоат. сьотэа Грация. У другому ж маємо номінаціГний ряд, який включає і антропоніми /з детермінативами- чи бє^ нкх/, і замінники ВН, пор.: Евтух Макогоненко - голо-в& - пан голова - батько - незнакомец - старый дурак - одиогла-

- ЭЫЙ—■чорт-------ТЕОЯ-МИЛОСТЬ.-------------------------------------------

Відзначало, до поняття детермікат"в та замінник т розрізняємо у дуніті анальному плані: детермінатив уживається в поєднанні з ВК, замішок Туькціонує самостійно. Мигврішано ж те Р друге може виражатись одіпкоро.пор. худо'тжп Ч.чтіт^оь та ху.ттотккк. Це функціональне розчізишнш призводить і до семантичного розмежування деох відзначених одиниць: двтерміндтап послаблює свою семантичну самостійність, зливатись з іменем; він має також переважно обмежуючий сане: гЕялосоТ 7ova, старий Буя Є а.

2. Ногтяма та зу.ідана номінація. У цьому тині йдеться про номінацію персонажів, зовсім не позначеній антропонімічно /тобто найменнями, власника назвами/, але згадуваних неодноразово, при-.йму - різниш: лексемами. Найуживаніша з таких лексем, особливо на фоні інших, менш ужиьачих, починає сприйматись як літературний антропонім, тобто стає функціональною власною назво». У зв'язку з цим останнім процесом інші лексеми стать уже не просто номінаціями, а замінниками ЕН. Усе це мог-ша виразити ■?от>мулою:

- ЗІХ зі2 — зі3 — зічаст J1A.

Оскільки літератури:) 3 антропонім тут чисту паз пр:: відоутаост' фактичного, гехетлчлото антропоніма, такий ког/інаціинпіі ряд ми розглядаємо як непряму номінацію. Пор. ь уривку "Р-.м" нсчіна-дійняй ряя гслоичого персона"«!: князь /уянаається найчастіше

- 32 рази і том}- перетворюється ь JIA/' - молод,oí! князь - ри"-ский князь -’трклчкпа -• итальянзц - г,коша - зеьака во ьсех отношениях - член великого всемирного общества - Баша сиятельство.

Різновидом цього типу є з.мігізна номінація, прк якій ос-ноі’но'г Jopvon наймення є апелі тиь, до перетворився в ЛА, а в складі иомінадійнсіго раду десь .міх: іішил тяв промайнути, jík другорядна деталь, і генетична ВН. Пор. у повісті "ЗачароЕане місце" номіналійний ряд: дед /38 разів/ - Максим Д раз/ -старн“- хрен - старичина - хитрая бестия - старик.

Змішана номінація може зокрема проявлятися у макроконтексті, то'то у різних уудо.чиіх творах одного циклу. Так, у першій передмові до "Вечорів" маємо ксміноційниіі ряд: затейливый рассказчик - один из гостей - такоіі панич, что хоть сеіічас нарядить в

заседатели или в подксмсрки. У повісті "Вечір напередодні Івана' Купала" цей ряд продовжується номінацією панич в гороховом каптане. А в передмові до другої частини "Вечорів" він завер- . . щується номінаціями гороховий пачнч - панич из Полтавы - полта-бєн - добрый .еловек. І тут же на завершення ряду, нарешті, з'являється і антрслонім, ужитий лий», один раз: Макар иазарович.

Зт Безіменна номінація. Цей тип позначення персонажів склад« гься виключно з апелнтивів, жоден з яких не набуває такої частотності, щоб перетворитись у ЛА. Тут представлено дві . модифікації: а/ Б; б/ Бх ~*-—Б2 --*-Е3 Бп . Найчастіше ' безіменними залишаються особи, що не відіграють важливої ролі ні в.розвитку сюжету, нт в змістовому наповненні, твору: чумак. . козак. -ед. парубок. Але такими можуть виявлятись і істотні для змісту персонажі. Тут безіменність застосовується спеціально і ма« свои контекстуальне чи загальне .обгрунтування. Такою <. безіменність матері Остапа та Андрія, жінки Тараса Бульби, вирз-нена дванадцятичленним номінаційним рядом: мать - добрат мать —

- бедная мать - старая мать - слабая мать - старуха—мать - .

старуха - бедная старушка - баба - жена - странное существо -стара. Цей образ додано Гоголем з ветакою лзобов’э, художніми узагальненнями. Однак антропоніма письменник тут не застосував^

І пе - іштліцитне виражені..! соціальної приниженості, дріі'орядності «інки в описувані у повісті "Тарас Еульба" часи. .

У тому ж творі цікаву ономаотичку опозицію становить безіменність польських бойків т~ насиченість тексту козацькими іменами Л іфізБіїська/лі. ■ .

У складі 'номінаційних рядів даного типу, як і попередніх, ПОІ..ІЯ узвичаєними для позначення осіб іменниками, прикметниками, також числівниками, дуже часто письменник ушває й. 'займенники.' При цьому використовуються не лише особові займенники '/ок. она, ты. я/, а й займенники неозначено-особові /некто, кто-то, какой-то/. означальні /качгай. самый, любой, всякий/ та'вказівні /гот, этот. се£, оный/. Загалом займенника функціонують у гоголів- , ськоку тексті у звичній для себе функції, заступаючи повнозначні слова. Але в ряді випадків вони насичуються, спеціальним коміка тхіЯкгм змістом, семантично урізноманітнюються. Так"х ролі зокрема накупав у повісті "Портрет" займенник 2ІЬ яюш:І92 рази назва-

------- но художника Черткова.-'- ;-------- -----------------------------------

Цікавим різновидом безі./енког.ті є попсоивні позначення, у . яких особа на іменується, але вказується їх відношення де інші особи,'названої антропонічічно: Чубов кум, кепа Штаїв'оа. Катеринин ОТі;Л. Охтстлов сшг.

Чернеткг Гоголя засвідчують, ,до ?іи іноді вилучав з тексту ' БН Діючого персонажу, запроваджуючи безіменність для його узагальнення, типізації. Так, у "Невському проспекті" безіменна ква-пагчтт-бпюнетка мала в рукописному варіанті ім*я Липуиг-са: у • "Портреті” лихвар /рсстов'дик/ початково іменувався у різних місцях різними іменами /ГСесіїош.хали - ІГертоми;:али - Готомихали •' “ Поігендудо - Маьромихая/. у редакції "Арабесок" глав едина най' мення Петромихалк. а в остаточній редакції став безіменним.

. . В цілому у трьох досліджуваних циклах.<3 е з іме нна номінація застосовується до діючих персонажів 2464 рази, е. до згадуваних -2252 рази. При цьому серед діючих персонажів фігурує лише 92 різних особи, а серед згадуваних - ¿00. • • .

" Інтерпретація усіх названих ввде типів і гоголівської номінації вимагає розгляду усього ХТ, оскільки Сдеться про включення, втпгалення використаних письменником наЗмень у текст, про роль цих наПмень у стьоренні художньої єдності тексту. Для більшості номінацій досить аналізу мікроконтексту, 'фактично - просто контексту, у якому вжито наймення. Однак чимало номінацій розкривають своє зі’істове наповнення і свою роль лкцр при зверненні до макролонтексту - аж до тексту усього циклу.

Розглядаючи функціонування номінації у площині всьго циклу, слід передусім еидЕлити наскрізних персонажів, якими е опов.'"а-чі. У "Вечорах" узге на титульнії: сторінці автор надає слово опо-’ відачеві: "Новости, изданнке пасичником Рудам Паньком". Далі у перші.4., передмові фігурує пасичник з локалізаційною тополексе-мою Миргород. А для ря;:у повістей, "виданих" Рудим Паньком, оповідачем стае нэ він, а "дьяк дсханьсхоЛ церкви Фома Григорьевич". Останній з’являється і в закличній повісті "Зачароване місце", оповідаючи про пригоди свого діда.

Tait поступово образ ав-ора-опсь і дача зазнає у. Гоголя зміну що відбиваються у номінаціях. Починаючи я чіткої антропоніміч-

• ної визначеності у "Вечорах", номінації тяжіють до безіменності,

а в останньому циклі. образ автора, який у попередніх творах знаходив своє утілення /точніш - перевтілення/ у найменнях оповідач ія, кзагі"' позбавлеїшй номінаційних лексем.

Виконане дссліджекня дозволяє зробити .¿аступні висновки:

, , І. М.В. Гоголь віддає переЕату реальним ВН, започатковуючи

антролонімічну традицію реалістичного методу в літературі. Однак реальні імена відбираються дуже уватао, прискіпливо і вдало. В решті рє:лт писъменнгк завжди знаходить ВН, релевантну образові персонажу та створюваному текст/. •

2. Функціональне навантаження наіімень персонажів полягає 1 у створенні: а/ комунікативно-прагматичної скерованості ВН, що передбачає відношення,самого автора /чи його іпостасі - оповідача/ до персонажу та бажання викликати аналогічну реакцій у читача; б/ націонаньно-мовного колориту ХТ; в/ більш-менш виразного натяку на сутність персснаку та кднкретні обставини іі ситуацію, у яку цей персонаж потрапляє у тексті.

3. Для того, щоб антропоні.м виконував вказані фулкції, і взагачі для надання йому потрібних письменникові якостей,використовується: а/ внутрішня форма наймень; б/ різні антропоформули та їх варіації; в/ узуальні та індивідуально-авторські конотації’ т/ різноманітні словотвірні перебудови імені; д/ включання наймень у різні асоціативні ряди - як шляхом дистантного зв'язку відапелятивного значення наймення з лексемами близької семантики, так і через фонетичну гру; е/ контекстуальна дистрибуція антропонімів та їх вживления у мікро- та макроконтекст.

4. .Завдяки своїй високій активності ВИ у повістях І»1.В, Го-

голя стають комунікативно-прагматичними центрами, що організують ХТ і сприяють його адекватній інтерпретації.. На рівні мікроконтексту антропонім у значній мірі впливає на добір оточуючих його лексем,- На .рівні макроконтексту уживані письменником наймення . не дише включаються в художнє ціле, а й пеьною мірою впливають на формування художньої єдності, на сюжет та образну, систему всього твору /особливо пє стосується ранніх повістей/. .

' 5. У використанні нелерсонажнсї антропонімії /наймення історичних діячів, р змінісцентні ВІІ тощо/ М.В. Гоголь доречно й тонко застосовує традиційно, закладену в ті чи інші наймення

конотації), а такая-не,vie їм-нових-кзиот.чтивних "значень," чкі до- ' ззоляить опосередковано /з^зктзуийуаати ш»роіааді, деталізуватв худо^кіа чйс ха простір. Цим илихом зділсниється зв'язок ландіж-

кз: ліуаіпі а - ім'я - чи о - простір.

6. Золмз.іникобі шаначошія персонажів у гоголі¿ських повістях dOrtúДІЮТЬ dea перечними ¿Kií£..0yT ЗС?ШЧИ'«1 ‘ штєнці ямл, які ре-ЗЛІЗуїУТЬОЯ в ОіІОЬИТИВгі/ÍX й! ДИСИаеЬНЯХ ІІОКІКЛ’.ІЛ, ио створьв . мояливість різного осмислення образу. ■

. 7. У худсшньому бутті 2ЯЯ2ГЄНИХ 2КПІВ НОНІІІіІЦІЇ Ь ГОГОЛІй-

сьхих ХТ слід відзначити перевішу здгерентних (.-.онтзк&гних)

. Р0 8ТЛумаЧ9НЬ порівняно З ІНГереЯГІІИМЙ і.ВНутрІИНІМй), ІІО робить , особливо виали.в'.ш з'ясування способів вкизлешія оніміз у ХТ, а том/і їх .в’язку з мзкро- та мікрокок текстом гоголі.їоьких повістей. . •

. 8. Аитропонасиченість художнього простору гоголі иоьхих

циклів позі стел - один з найістотніших ¡.акторів авторського / пйсьяз, цо доззс.ілї зз .горлальничи 0c>at»:<dMH побачити психован! ХОПСТруКЦІ ї .іО^УАОЗИ л'ї Э Лого йї).<0И0НІ ряо СїйаЯ Т'І осоолиаютл-ми, :і¿,и‘г.л.!jHи лиае гоголіьському твирчолу почерку, Частотні сть ужитку на.імень иерсоїикі е одаun з головках яароиетрі 8, іїо визначають роль . місце носія наймення в XX.

Основні лолоыэпнл дисертаційної роботи ви.>иад&ио у наступних публікаціях:

1. Антропоішмческое по де ранних по во стеи Н.З. Гоголя : На мате -

■ риале ссіоргака "Вечера па хуторе Олиз Іиканьки” // Актуаль-

неє вопросы русской ономастики: ос. кауч.тр. - X.: Ш 20,

I.sæ. - 0. 123-13b. .... •

2. Особенности антрозонимии Н.З. Гоголя в сборниках повестей

"Вечера ка хуторе близ Диканьки" и "Миргород"// Наследие Н.Э. Гоголя и современность: Тезиоы докладов и сообэдний тучно-практической гоголевской конференции. - Нечіп, 1966. - ,

Ч. II. - G. 7¿i-75. ’ ‘ '

Ь. Украинские мотив» поэтической антропокимии цінних повестей . К. Гоголя // Вопросы литературы народов СССР: Респ, меяведом -

1 стввннад науч. сі. - К.; Одесса: Ьийз школа, 1989. - Выл.1

'• J5. - С. I6S-I77. ' ' ’

і. Акгропонкмля драматических произведения Н.В. Гоголя // Учи-тєль и общесїао: опыт, проблемы, поиски. - Измаил, 1390. -С. 296-299. ' .

5. Антроаошкия идиллии Н.В. Гоголя "Ганц Лахельгартен"// . Ніоо та республіканська ономаотична конференція: Тези доповідей повідомлень. 4. І.. Теоретична та історичне ономастика. Літе ратуріїа ономастика. - Одеса, ІУ90. - 0. І'И-Ічг. * '

П^яп.к печати 23.12.92г. ФоруатЄОхЗ'І І/1с.

0?"ем0,7уч. 'азд.п. 1,0г..г.. 3аказ:<322£. Тир?ж100жз. Гертипографкя Ояєссі?ого управления пс печати.цехКЗ.. Лесина 49.