автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Апостольская столица и вопрос государственно-правового статуса Восточной Галиции в 1918 - 1923 гг.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Апостольская столица и вопрос государственно-правового статуса Восточной Галиции в 1918 - 1923 гг."

.ПЬЙІВСфОіИ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ . . . ім. ІВАНА ФРАНКА

1 >\ ИЮЛ 1337

На правах рукопису

ГЕНТОШ

Ліліана

АПОСТОЛЬСЬКА СТОЛИЦЯ І ПИТАННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ В 1918—1923 рр.

Спеціальність 07.00.02 — всесвітня історія

Автореферат

дисертації, поданої на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Львів — 1997

Робота виконана в Інституті історігццгх досліджень Львівсілого державного університету ім. Івана Франка.

Науковий керівних — доктор історичних наук Я. Грицак

Офіційні опоненти — доктор історичних наук, професор,завідуюий кафедрою нової і новітньої історії Львівськго держуніверситету іи 1. Франка М. Швагулж '

кандидат історичних наук, науковий співробітник Ілсппуту українознавства ім. 1 Крші’якевнча НАН України 1 Соляр

Провідна організація — Інститут гуманітарної освіти Львівського державного університету Львівська політехніка".

Захист відбудеться 24 червня 1997 р. о 15 год. ЗО хв. на засіданні Спеціалізована вченої ради К.04.04.11 у Львівському державному університеті ім. Івана Франка (290602,. м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковий бібліотеці Львівського державногс університету ім. І. Франка (вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано _______травня 1997 р.

Вчений секретар . Спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук

б. &

З

О- Сухий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАЦІ

Сучасні дослідження політичних змін у Центральній та Східній Європі в 1917 - 1922 та 1989 - 1991 рр., що привели до падіння багатонаціональних імперій та виникнення на карті світу нових національних держав, значну увагу приділяють аналізу зовнішньополітичних умов. Міжнародне визнання та підтримка національних і державотворчих змагань у східноєвропейському регіоні відігравали значну, а деколи і визначальну роль для ЇХ перемощі.

Актуальність дослідження полягає у необхідності вивчення міжнародного аспекту проголошення Західно-Української Народної Республіки як українського державного утворення в Східній Галичині. Сьогодні, коли молода Українська держана, переживаючи процес становлення, зміцнює свої позиції на міжнародній арені, зростає інісреі до державотворчих процесів початку століття та їх місця в міжнародних відносинах того часу. Висвітлення місця східногалицького питання у зовнішньополітичній діяльності Апостольської столиці Після Першої світової війни, вивчення ставлення Римського престолу до ситуації в Східній Галичині та його позиції щодо вирішення державно-правового статусу західноукраїнських земель є важливим і корисним на теперішній момент, коли Ватикан встановив дипломатичні стосунки з незалежною Українською державою, відкривши нунціатуру в Києві у 1992 р.

Об’єктом дослідження є ставлення Апостольської столиці до ситуації в Східній Галичині та її позиція щодо вирішення питання державноправового статусу Східної Галичини. Предметом — питання державноправового статусу Східної >Галичини в зовнішньополітичній діяльності Апостольської столиці. >

Хронологічні рамки дослідження охоплюють час від виникнення польсько-українського збройного конфлікту в Східній Галичині у листопаді

1918 р. до моменту визначення державно-правового статусу Східної Галичини Радою послів у березні 1923 р., тобто від часу постання питання Східної Галичини в його міжнародно-праповому аспекті до моменту його вирішення.

Історіографія проблеми, 'ступінь її розробки. Ні в українській, ні п закордонній історіографії немає спеціальних праць, які б конкретно

t Elcy G. 'Remapping the Nation: War. Revolutionary Upheaval and State Formation in the (Eastern Europe, 1914 - 1923 fl Ukrainian-Jcwish Relations in Historical Perspective.—• Edmonton, 1990. — P. 205-247; Hagen M. The Dilemmas of Ukrainian Int-kpendence and Statehood, 1917 - 1921 II The Harriman Institute Forum. — 1994. — Vol.7. — M5.

стосувались темн даної дисертації. Існує ряд праць, присвячених зовнішньополітичній діяльності Апостольського престолу під час та після Першої світової війни, але жодна з них не розглядує безпосередньо позиції Римської столиці щодо питання Східної Галичини.

У міжвоєнний період, коли події, що стосуються теми даної праці, ще були фактами недалекого минулого, не було опубліковано наукових праць щодо згаданого вище питання. В цей час з’явилася низка цікавих спогадів. , .

Українські історики в еміграції та закордонні вчені не могли здійснювати, дослідження цієї проблеми з огляду на недоступність ще донедавна основної джерельної бази — ватіканських ару:пів.

Подібна ситуація в українській історичній науці пояснюється неможливістю ще до недавнього часу займатися дослідженням історії Католицької Церкви, яка висвітлювалася тільки через призму ідеологічних постулатів в умовах засилля атеїстичного вчення.

У радянський період проблематика, пов’язана з питаннями діяльності Апостольської столиці, використовувалася для пропагування атеїзму та ворожості до Церкви взагалі, а, особливо, до Католицької та Греко-Католицької. Тому для праць українських істориків радянського періоду характерне підтасовування та замовчування відомих фактів, які не вписувалися в загальну концепцію „антинародної діяльності Католицької Церкви", а також відкрита їх фальсифікаціям Щоб уникнути серйозних досліджень, а основну увагу сконцентрувати на тавруванні та засудженні діяльності Ватикану та Треко-Католицької Церкви, праці радянського періоду часто використовували публіцистичний, а не наук^ ’ий стиль’.

Залучення більшої кількості джерельного матеріалу та фактажу завдяки більшій інтелектуальній свободі було характерним для деяких пр ць радянських російських істориків, які виходили друком у Москві або в Санкт-Петербурзі. Зокрема, це праці М. М. Шейнмана та 1. Р. Грнгулевича. Останній використовував дослідження, що виходили друком за кордоном*. Однак, цим

і Докладний перелік праць радянських істориків, в тому числі Й про діяльності» Римського

престолу див.; Ільницька Л. Антинародна діяльність уніатської церкви на Україні.

Бібліографічний покажчик.— Львів. 1976. '

* Сармаиський П. Ватикан — натхненник мракобісся і світової реакції. — Львів, 1951; Шсйнмаи М. Ватікан і католицизм на і.іужбі імт-ріалиму. — Лі. -ч, 1952; Добрнчсв В. У тіні ciw чо Юра.— Львів, 1970. Слипка Ю. Союз хреста і капіталу.— Львів. 1970.

4 Шсйнмаи М. М. Ватикан между двумя мировыми войнами. — Москна-Лснишрад, 194л; ШсЙимнп М. М. Ватикан и католицизм » конце XIX - и начале XX ви. — Москва, 1958;

Шсйнмаи М. М. Папство.— Москва, 1959. Гриіулсиич И. Г. Папство. Век XX.— Москва,

1983.

з

працям також властиве підпорядкування фактажу ідеологічній схемі, аналіз фактів і подій з позицій войовничого атеїзму.

Після проголошення незалежності України зміни суспільно-політичного характеру, безперечно, відобразились і на історичній науці. Багато проблем, питань як української, так і загальної історії, які раніше висвітлювалися тенденційно, стали доступними для об’єктивного наукового дослідження. Дослідження ж історії Католицької та Греко-Католицької Церкви тільки починає розгортатися в Україні. Серйозних наукових, монографічних видань сучасних українських істориків з історії Католицької та Греко-Католицької Церкви в XX ст. поки що не було надруковано, але поступово з’являються окремі публікації, матеріали конференцій, круглих столів, тощо. Так, зокрема, невелика брошура та ряд окремих публікацій, які стосуються питання українсько-ватиканськич взаємин на початку XX ст., вийшли протягом останніх років з-під пера Густава Цвенгроша.з .

За кордоном вийшло кілька наукових досліджень українських істориків, які опинилися в еміграції, що висвітлювали дипломатичні контакти Апостольського престолу з Українською Народною Республікою, діяльність митрополита Андрея Шептнцького в контексті вирішення питання Східної Галичини. Перш за все, це праці о. Іванп Хоми — монографія, присвячена дипломатичним відносинам між Апостольським престолом та УНР в 1919- 1922 рр.‘ та його ж публікація про діяльність Апостольського йізитатора Джованні Дженоккі’. В монографії о. І. Хоми, яка докладно насвітлює роботу української надзвичайної дипломатичної місії при св. Престолі та діяльність Апостольського візитатора Дж. Дженоккі в 19201921 рр., подано також ряд документів, якими користувався автор. Правда, на момент написання цієї праці ватіканські архіви ще не були доступні для дослідників, але автор зуміи^зібрати і використати дуже цікаві документи інших архівних збірок та матеріал мемуарного характеру.

Діяльність української надзвичайної дипломатичної місії прн Апостольському престолі висвітлюють ще декілька статей, які в різний час

> Цвенірош Г. Апостольський Престол і Митрополит Андрей Шептикький.— Львіо, 1991; ІДоенгрош Г . Офіційне взасмовизиашія і взаєморозуміння УНР і Апостольського Престолу // Церква і соціальні проблеми— Львів, 1ЧУЗ р.— С. 337-358; Цненгрош Г. Рим і Україна. Апостольський престол і митрополит А. Шсптицьхий у 1918-1919 pp. 11 Дзвін.— 1992—^ 5-в. — С.107-113.

• О. Хомі 1. Апостольський Престіл і Україна. 1919-1922.— Рим, 1987-ї Sac. Choma О. La visita Apostolica del Padre Giovanni Gtnocchi in Giilizia (Ucraina OccUlentale) nell’imno 1923 II Analccta OSBM.- Romae, 1960. - P.492-S12.

. 4

появились друком і які в основному спиралися на мемуарний матеріал*. Така обмеженість джерельної бази привела до неточностей та помилок.

Ряд наукових праць, присвячених життю та діяльності митрополита Андрея Шептнцького, е дотичними до досліджуваної теми. Перші з них, які вийшли друком у 40-50-х роках, носять частково мемуарний характер, бо написані людьми, які особисто спілкувалися з митрополитом, або ж навіть були учасниками деяких із описуваних подій». Це в дечому стосується також праці о. Кирила Королевського, яка вийшла в світ у 1964 р., і є одним з перших грунтовних наукових досліджень діяльності Андрея Шептнцького. Книга о.Королевського містить ряд цікавих фактів і документів Щодо перебування митрополита в Римі у 1920 - 1921 рр. та спр-тии повновластей для ведення місійної діяльності ка території Російської імперії, наданих митрополиту Шептицькому папою Пієм Хю. Активність митрополита Шептнцького в Росії у контексті східною напрямку діяльності Римської курії, його бачення справи привернення православного населення Росії, України і Білорусі'' до єдності з • Римським престолом висвітлено в праці „Леонід Фьодоров. Життя і діяльність“н. Автор цієї праці диякон Ввсилій використовував документи, зібрані князем Петром Волконським. Багато з них походять з особистого архіву митрополита Шептнцького.

Серед наукових праць, що вийшли друком у 80-90-х роках і висвітлювали проблеми, які стосуються досліджуваного питакня, заслуговують на увагу статті, що ввійшли до збірника „Моральність і реальність: життя і час Андрея Шептнцького". Авторами цього збірника стали провідні науковці як українського, гак і неукраїнського походження. Загалом, цей збірник став важливим кроко м у вивченні життя і діяльності митрополита Шептнцького. Для досліджуваного питання великий інтерес представляють вміщені тут праці Івана-Павла Хнмкн, Богдана Будуровг а,

• "низький Є. Українська дипломатична місія при Ватикаїїі // Українські вісті. — 1953. — Листопад; ТрсмПіцький В. Дипломати*! взаємини Української ^ержапи з Вселенським Прсстімшм у 1918 - 192(1 роках II Патріархат. — 1979.— Перстень. — С. 10-13.

* Баран С. Митрополит Андрей Шсіпицький. Життя і діяльність. — Мюнхен, 1947; Водіїарук 1. Великий чернець і народолюбець. — Прудснтополіе. 1949.

«> КогоІсУїкд С. МсІгорпІНе Апііге Б/сріуску]. 1К65-191-1,- Ноті*. 1964. м Диакои Васклій. Лсони,, Фсдорои. Жили, и дсиїсльнос и>.— Тим, ІУ6(>.

Ришарда Тожецького, Івана Музички та Любомира Гузарач .

Цікаві результати досліджень українських та закордонних істориків представлені в збірнику „Митрополит Андрей Шептицький. Студії І матеріали**». Серед статей цього збірника важливими щодо висвітлення ставлення Апостольського престолу до питання Східної Галичини є праці Марії Клячко та Мацєя Мруза. .

Серед закордонних істориків позицію Апостольської столиці у питанні Східної Галичини найбільше досліджували польські вчені, торкаючись цієї теми переважно в контексті міжвоєнних ватикансько-польських взаємин, або ж діяльності Апостольського нунція в Польщі Акіллє Ратті. З такої перспективи досліджувану тему розглядали ряд польських істориків. Так, в 50-х та 60-х роках вийшли друком праці Костянтина Гжибовськогом та Ярослава Юркевича»- Праці цих апторів, як і Праці радянських істориків цього часу, носять пропагандистський характер, для ііих загалом властива ворожа насгавленість до Апостольського престолу, до його діяльності, яка, на думку цих авторів, у роки після Першої світової війни була антипольською., Згадані вище польські історики, також активно послуговувалися марксистською термінологією. Підпорядкування досліджень пропагандистським цілям признало до багатьох фактологічних неточностей, не говорячи про непідтперджені джерелами висновки.

В польській історіографії 80-х та 90-х років з’явилися ряд праць, що висвітлюють проблеми, дотичні до теми „Апостольський престол та питання державно-правового статусу Східної Галичини в 1918-1923 рр.‘* Низка праць Вийшла з-під пера Едварда Палиги. Його монографія „Папська дипломатія 1914-1989 рр.“14 конкретно не торкається питання Східної Галичини, але має теоретичне значення для; дослідження зовнішньополітичної діяльності Апостольської столиці в XX 6г. Е. Палига є автором окремого дослідження з

ч Budurowycz В. Sheptyts’kyi and the Ukrainian National Movement after 1914 // Morality and Reality. The Life arnj Times of Andrei Siv ytskyi.— Edmonton, 1989.— .P. 47- 74; Himka J.- P. Sheptyts’kyi and the Ukrainian National Movement before 1914 // Morality and Reality. The Life and Times of Andrei Shcpiyls'kyi.— Edmonton. 1989.— P. 29 - 46; Husar L. Sheptyts'kyi and Ecumenism // Morality and Reality. The Life and Times of Andrei Sheptyts'kyi.— Edmonton, 1989. — P.185-200; Mu/,'czka I . Shctptyts’kyi in the Russian Empire II Morality and Reality. The 1-іic and Times of Andrei Sheptyts’kyi. — Edmonton, 1989.— P. 1-15; Torzccki R. Sheptyts’kyi and Polish Society // Morality and Reality. The Life and Times of Andrei Sheptyts'kyi.— Edmonton. 1989. — S. 75-100. ч Metropolis Andrzej Szeplycki. Sludia і matcrialy. — KrakAw, 1994. м Grzybowski K. Polityka Watykanu 1917-1929.— Warszawa, 1958.

is Jurkiewicz J. Nuncialura Achillcsa Ralli w Polsce.— Warszawa, 1953; Jurkiewicz J. Watykan a Polska w okresie mifdzywojennym, 1918-1939.— Warszawa, 1960. і* Palyga. E. Dyplomacja p.ipicska 1914-1989. — Warszawa, 1993,

питань польсько-ватиканських відносин у XX стл? В . деяких моментах автору не вдалося подолати стереотипи, характерні для польських істориків попередніх десятиріч щодо висвітлення цих питань.

Серед праць польських істориків останніх років про українсько-ватіканські відносини після Першої світової війни виділяється стаття Анджея Зємби'8. В цій невеликій за обсягом праці автор докладно проаналізував коло джерел та історіографію досліджуваної теми і зазначив концептуальні питання для її висвітлення, які в значній мірі є актуальними і для даного дослідження. ' .

В останнє десятиліття за кордоном вийшла друком низка праць, що досліджують східний напрямок зовнішньополітичної діяльності Апостольської столиці і які в більшій або меншій мірі черкаються теми даної роботи. Східна політика Апостольського престолу була об’єктом дослідження німецького вченого Ганса-Якоба Штеле>’. З огляду на великі хронологічні рамки праці, ці питання розглядаються побіжно, поверхово.

Діяльності Апостольської столиці в Росії після лютневої революції

1917 р. і до 1989 р. присвячена праця Віма Роода „Рим і Москва", цінність якої полягає в залученні великого кола джерел, в докладному висвітленні багатьох N-їловідомих сторінок історії зовнішньополітичної діпьності Ватикануг».

З досліджуваною темою за часом і певною мірою за проблематикою співпадає праця італійського вченого Роберто Мороццо делла Рокка „Нації не вмираю ь: революційна Росія, незалежна Польща і Святий Престол"2і. Це грунтовне дослідження, в основі якого е документи ватиканських архівів років понтифікату папи Бенедикта XV, висвітлює ставлення Апостольського престолу до політичних та міжнародних подій, процесів у Східній Європі еід 1917 до 1922 р. Особливо детально рот лядаються проекти та діяльність Ватикану щодо з’сдинення з Римським престолом православного населення колишньої Російської імперії, багато уваги приділяється польсько-українському конфлікту в Східній Галичині, політиці польського уряду щодо українців і литовців та польсько-

** Palyga. Е. I'oiskowaiykariskie srosunki dyplomaiycznc. Od zarania И Rzcczypospolitej do pontyfikatu papicia-polaka. •— Warszawa, 1988.

i* Zigba Watykan і Ukraina po I wojnie iwiafowej.// Warszawskic zcszyly ukrainoznawcze

— Warszawa, 1994.

f*S(ehIe H. Tajna dyplomacja Watyk.uiu. Papiestwo vtabec ko*^unizmu. 1917-1991. Warsz.awa, 1993.

20 Роод D. Рим и Москва.— Львів, 1995.

21 Morozzo della Rocca R. Lc Nazioni non muoiono. Russia rivoluzionaria, Polonia

independent e Santa Scdc — Bologna* 1992.

ватіканським відносинам у цьому контексті. В центрі свого дослідження італійський вчений ставить націотворчі та державотворчі процеси, загострення міжнаціональних і міжконфесійних відносин в Східній Європі після Першої світової війни, після краху багатонаціональних імперій Романових та Габсбургів. Для досліджуваної теми праця Роберто Мороццо делла Рокка має важливе концептуальне і теоретичне значення.

Наведений огляд наукової літератури переконливо засвідчує необхідність вивчення позиції Апостольської столиці щодо визначення державно-правового статусу Східної Галичини в контексті зовнішньополітичної діяльності Римського престолу в Східній Європі після Першої світової війни.

Основна мета дослідження — з’ясувати і проаналізувати ставлення Апостольського престолу до польсько-українського конфлікту в Східній Галичині, позицію Апостольської столиці в питанні державноправового статусу Східної Галичини в 1918-1923 рр. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

1. Вивчити ставлення Апостольської столиці до польсько-українського збройного конфлікту в Східній Галичині у 1918-1919 рр.

2. Простежити дії Римського прест' ..у, спрямовані на врегулювання

конфлікту. .

3. Проаналізувати діяльність надзвичайної дипломатичної місії

Української Народної Республіки при Апостольському престолі щодо східногалицького питання. •

4. Визначити місце питання державно-правового статусу Східної

Галичини в зовнішньополітичній діяльності Апостольського престолу в Центрально-Східній Європі... •

5. Простежити зв’язок між позицією Ватикану в питанні державно-

правового статусу Східної Галичини та концептуальними планами Римської курії щодо привернення православного нас.лення Росії до єдності з.Римським престолом. »

6. З’ясувати позицію Апостольської столиці щодо врегулювання державно-правового статусу Східної Галичини в 1922-1923 рр.

Джерельна база дисертації Всі джерельні матеріали, використані в дисертації, поділяються на дві категорії: опубліковані та неопублікопані документи. В свою чергу, серед них можна виділити наступні тематичні блоки: 1) офіційні документи та матеріали діловодства Римської курії; 2) документи діловодства міністерств закордонних справ і віровизнань та

освіти Польщі, 3) спогади безпосередніх учасників подій; 4) приватне листування; 5) періодичні видання.

Деякі з використаних джерельних матеріалів були опубліковані в 20-і роки, а потім українськими істориками за кордоном, зокрема у вигляді додатку в працях о. Івана Хоми та о. Кирила Королевськогон, які насвітлюють діяльність української надзвичайної дипломатичної місії при Апостольському престолі та діяльність Апостольського візитатора о. Дж. Дженоккі і діяльність митрополита щодо з'сдинення православного населення Росії з Римським престолом. Текст поодиноких документів, що стосуються перебування та діяльності митрополита Шелтицького в Росії, приведений в праці диякона Василіягз. .

В радянський період вийшов у свіг збірник документів „Правда про уиію“м, в якому опубліковано декілька документів щодо діяльності Греко-Католицької Церкви в 1918-1923 рр. В останні роки з’явилися ряд публікацій документів в Україні. Деякі документи були опубліковані Густавом Цвенгрошем, серед них — два листи Апостольського візитатора Акіллє Ратгі до митрополита Андрея Шептицькогда. Окромі документи, які використовувались для висвітлення теми дисертації, недавно з’явилися друком у збірнику „Церква 1 церковна едність“м. .

При написанні дисертації також були використані спогади учасників висвітлюваних подій та публікації мемуарного характеру. Для висвітлення діяльності української надзвичайної (ипломатичної місії при Апостольському престолі мають значення публікації спогадів Петра Карманського та Євгена Онацькогоет. Для досліджуваної теми цікавий матеріал можна почерпнути зі спогадів о. Йосафата Жана, активного учасника тогочасних подій, які частково були опубліковані ним самим», однак, значна частина його неопублікованих спогадів знаходиться в архівній збірці Головної управи Ч .іу

І1 о. Хома 1. Цит праця.— С. 38-67, 104-131; Кою1еу*кц С. — Ор. сі! — Р. 407-417.

»» Диакіш ііасилій.—■ Цит праця.— С. 323-337.

*« Правда про унію: Документи і матеріали / Уноряд. Сяияка Ю.Ю, та ім. — Львів, 1981.

25 Цвенгрош Г. — Апостольський Прссто.і і Митрополит Андрей Шептицький. — С. 16-

зо.

2» Церква і церкопна єдність. Документи і матеріали ] КЧУ- 1У4^. — Тим І.— Льиіи, 1У У 5. ' 2Т : арманський П. Наша диплі.омаїитпа станиця при Св. Престолі п рр. 1919-1920.// Літопис Червоної калини. Львів, лю'імі 1939. С. 3-4; Карм;иі -кий Петро. Сторінки В'їораніп'.оіо.// Ноиий час. — Льнін. 1934.— Ч. 199- "і!0; Оннцький Є. По по',Л'іій площині. Записки журналіста і дипломата. — Ч. І-П.— Мюнхен, 19М, 19Ґ>9.

1* О. Жан Й. Митрополит Андрей ИІсіїтнці.кий у моїх споминах II О. Жяп Й.. Калшнри

Б. Великий Митрополит.— Вцмонтои. 1954; О. Жни И. Мис елчжіннн Україні. — Елмоіі і ОП.1953.

Св. Василія Великого^. Серед спогадів велику зацікавленість викликають також мемуарна праця польського священика Валеріана Мєштовічам та щоденники кардинала Ерменеджільдо Пеллегрінетті>і.

В дисертації використані також публікації українських, польських і ватіканських пресових видань.

Ряд важливих документів щодо досліджуваної теми зберігається у фондах Центрального держанного історичного архіву України у Львові. Це, передовсім, фонди Греко-католицької митрополичої консисторії (Ф.201) та Греко-католицького митрополичого ординаріату (Ф.408), Використано також ряд цінних документів особистих фондів: митрополита Андрея Шептицького (Ф.358), графа Михайла Тишкевпча (Ф. 681), брата Йосифа Гродського (Ф. 375) та Степана Томашівського (Ф. 368).

З неопублікованих джерел особливу цінність мають документальні матеріали, що зберігаються у ватіканських архівах: Секретному

ватіканському архіві (Archivio Segreto Vaticano) та Архіві Державного секретаріату Ватикану (Archivio della Segretaria di Stato). 20 серпня 1985 p. своїм розпорядженням папа Іван-Павло II зробив доступними для дослідників документи ватіканських архівів, що відносяться до часу понтифікату пап Пія X (1903 - 1914) та Бенедикта XV (1914 - 1°?,2). Вперше стали доступними документи, необхідні для висвітлення теми дисертаційного дослідження. В Секретному аатпканському архіві зберігається колекція цокумсптіа, що стосуються діяльності дипломатичного представництва Апостольської столиці у Варшаві. В томах № 191, 192, 193, 194, 200 фонду Апостольської нунціатури у Варшаві містяться документи, що стосуються подій польсько-українського збройного конфлікту в Східній Галичині і які наевітлюють позицію Апостольського нунція Акіллє Ратті щодо подій в Галичині та його-діяльність у Варшаві в цЬому контексті. З документів Секретного ватіканського архіву були використані також протоколи Державного секретаріату Римської курії, які є реєстром вхідної та вихідної документації.

З фондів Архіву Державного секретаріату Ватикану, який с архівом керівних структур Римської курії, використано ряд документів діловодстві. Римської курії, зокрема Державного секретаріату та Конгрегації для Східних Церков, що проливають світло на ставлення Апостольського престолу до питання визначення статусу Східної Галичини, які містяться в томах Ni 538,

»• Архів Головної' управи Чину Св. Василіи Великого (далі: АГУ 4CBD).— Фонд о. Йосафата Жяна.— Спогади.

*> Mcys/.towicz W. Gaw'bdy о czusach і ludmch.— Londyn, 1983.

*' Pellegrinetli E; I diari del cardinale Ermenegildo Pcllegrinciti: 1916-1922. CoM *cianca Aichivi Vaiicani. Citia del Vaticano, 1994.

. . 10 560, 592, 634, 603, 636 фонду „Росія", в томах № 483 фонду „Росія-Польща", в томах № 618, 626 фонду ,.Полица" та Ма 500 фонду ,Австрія".

Для написання роботи були також використані документи Архіву Українського Католицького Університету Св. Климента Папи в Римі, в якому зберігаються цінні джерельні матеріали, зокрема такі, як свідчення арештованих польськими владами українських греко-католицьких священиків Перемишльської єпархії та копія резюме рапортів. Апостольського візитатора Східної Галичини о. Дж. Дженоккі.

Важливі документи для висвітлення теми дисертації знаходяться в А.рхіві Головної управи Чину Св, Василія Великого в Римі. Це, перш за все, матеріали фонду митрополита Андрея Шептицького, серед яких цікаве листування та особисті документи митрополита 1920-1923 рр.

Значна частина використаних матеріалів походить з Архіву нових актів (АгсЫчушп Акі Коу/усИ) у Варшаві, зокрема з фондів міністерства віровизнань та освіти, міністерства закордонних справ і посольств Польщі в Лондоні та Парижі. Документи цих фондів дають можливість простежити позицію польського уряду щодо деяких аспектів полі сько-українського конфлікту в Галичині, діяльність польського посольства при Апостольському престолі в контексті східногалицького питання, висвітлити польсько-ватиканські відносини перших повоєнних років.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в українській історіографії досліджсням позиції Апостольської столиці щодо визначення державно-правового статусу Східної Галичини та місця східногалицького питання в діяльності Римського престолу в Центрально-Східній Європі. Автором віднайдено та пикористано ряд маловідомих і, переважно, невідомих джерельних матеріалів українських та закордонних архівних збірок, які лягли в основу дисертації, враховано напрацюв-чня вітчизняної та фахової літератури, дотичної до питання, що дало можливість висвітлити його цілігно та комплексно.

Основні положення дисертації, що виносяться на захист:

1. Позицію Апостольського престолу щодо виникнення польсько-українського збройного конфлікту в Східній Галичині в 1918 - на початку 1919 р;/. характеризувало прагнення Римського престолу примирити воюючі с.орони, що органічно випливало з позиції Католицької Церкви щодо військових конфліктів взагалі.

2. В 1919 р., коли стало очевидним, що збройний конфлікт у Галичині вилився в зловживання проти цивільного, переважно, українського

населення, Алостольська столиця та, зокрема, її дипломатичний представник у Варшаві намагалися взяти під захист потерпілих від утисків польської військової адміністрації українців-галнчан і представників греко-католицького духовенства.

3. Діяльність надзвичайної української дипломатичної місії прн Апостольській столиці в контексті .східногалиць- ого питання значною мірою вплішула на формування загалом прихильної до українців Галичини та їх долі точки зору Апостольської столиці.

„ 4. Ставлення Апостольської столиці до питання державно-правового

статусу Східної Галичини було органічно пов’язане з виробленням концептуальних засад місійної діяльності Ватикану на Сході Європи з метою привернення до єдності з Римським Апостольським престолом православного населення колишньої Російської імперії

5. Ряд подій зовнішньополітичного характеру, зокрема гакі. як підписання Ризького (миру та активізація контактів Римського престолу з офіційними представниками радянського уряду, вплинули на еволюцію поглядів Римської курії на питання Східної Галичини, можливим вирішенням якого допускалось приєднання цієї території до Польської держави, але прн гарантуванні українцям умов для їх націоналі.но-культурного розвитку.

6. На завершальній фазі вирішення східногалицького питання, прогнозуючи рішення Ради послів на користь Польщі, Римський престол намагався не допустити загострення ситуації в Галичині та можливих зловживань польського уряду супроти українців.

7. Римська Апостольська столиця при вирішенні питання державноправового статусу Східної Галичини, хоч і ставилася прихильно до українського населення та надавала підтримку діяльності Греко-Католицької’ Церкви, мусіла брати до у£аги глобальні зовнішньополітичні зміни, які відбувалися в Східноєвропейському регіоні, іцо було життєвою необхідністю для Римського престолу в епоху краху б""ато,національних імперій, постання на карті світу нових національних державних утворень та в чає невизначеності державно-правового та міжнародного статусу самого Ватикану.

Практична цінність роботи полягає п тому, що суїтєпо доповнює та поширює наукові знання про діяльність Апостольської столиці після Першої світової війни в Центрально-Східній Європі. Ця робота істотно доповнює наукові знання з історії польсько-українського конфлікту в Східній Галичині, актуалізує вивчення історії Католицької Церкви в Україні, її зовнішньополітичної діяльності зокрема. Матеріали і висговки праці

можуть бути використані істориками та політологами, що досліджують Україну в системі міжнародних відносин початку XX ст., для створення цілісної картини зовнішньополітичного становища Західно-Української Народної Республіки та міжнародних відносин Української Народної Республіки, а також науковцями, що займаються українсько-ватиканськими відносинами, для обгрунтування історичної тяглості відносин України з Апостольським престолом. •

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. '

Основі ції» зміст дисертації .

У вступі обгрунтован актуальність і хронологічні рамки теми, міститься аналіз стану наукової розробки проблеми, огляд використаних джерел, визначено мсту, завдання, наукову новизну дослідження та основні положення, що виносяться на захист.

У першому і їзділі „С.авлення Апостольського престолу до польсько-українського збройного конфлікту в Східній г'аличині в 1918-

1919 рр.“ розглядаються основні характерні риси зовнішньополітичної діяльності Апостольської столиці в роки Першої світової війни, розкривається ставлення Римського престолу до виникнення польсько-українського збройного конфлікту в Східній Галичині 1918 р. та позицію Натикану щодо подальшого загос репни польсько-українських відносин у 1У19 р., простежується діяльність української надзвичайної дипломатичної місії при Апостольському престолі в контексті ситуації в Східній Галичині.

Початок Першої снігової війни співпав з обранням на папський престол кардинала Джакомо делла К’сза, який обрав собі ім’я Бенедикта XV. В умопах світового воєнного конфлікту Римський престол і його понтг Чк намагалися дотримуватися нейтралітету, засуджуючи розв'язання міжнародних проблег за допомогою зброї взагалі. У проголошеній позиції нейтралітету та безсторонності Ватнкан найбільше влаштовувала б неможливість вирішення світового конфлікту збройним шляхом, тобто неспроможність досягнути беззастережної перемоги однією з конфліктуючих сторін. В такій ситуації Апостольський престол міг Ги реалізувати свої миротворчі почиїиння, відіграти важливу роль посередника і арбіт'рг у переговорах воюючих сторін задля укл;"'етія компромісного миру. Це відобразилось у Ноті Миру, з якою о серпні 1917 р. папа звернувся до воюючих сторін із закликом розпочати мирні переговори. Папа Бснедикт XV

висловив ба .ання, щоб дух рівності та справедливості керував розглядом усіх територіальних питань.

У роки понтифікату папи Бенедикта XV характерною була активізація східного напрямку діяльності Римської курії, про яку свідчили ряд заходів воєнних років, такі, як заснування Конгрегації для Східних Церкоз та Папського Східного Інсінтуту. Ці нововведення заповідалися як організаційні приготування до діяльності широкого спектру та довгої тривалості. В нопнх політичних умовах присутність Апостольської столиці в центрально-східній частині Європи виражала необхідність запевнити для Католицької Церкви нові та зміцнити вже здобуті позиції. Східний напрямок зовнішньополітичної діяльності Римського престолу зазнав змін, зумовлених розпадом двох імперій — Російської та Австро-Угорської.

Після краху Австро-Угорської імперії Східна Галичина стала ареною польсько-української війни. Збройне протистояння в Східній Галичині, яке набуло виразного релігійного забарвлення, в зв’язку з приналежністю ворогуючих сторін до різних обрядів Католицької Церкви, викликало серйозне занепокоєння в Римській курії. Про розгортання польсько-українського конфлікту Державшій секретаріат Римської курії отримував регулярно інформації від Апостольського візнтатооа, а згодом Апостольського нунція в Польщі монс. Акіллє Ратті.

Апостольський візитатор А. Ратті від імені папи Бенедикта XV звернувся 27 грудня 1918 р. до греко-католицького і римо-католпцького архисреїв Східної Галичини з офіційнім листом, в якому закликав їх ;<о заходів, які б сприяли припиненню кровопролиття та вирішенню спірних питань мирним шляхом. Цей офіційний лист, :ік і наступно письмове звертання до митрополита Л. Шептицького та до армісппскопа Ю. Більчевського від 13 лютого 1919 р. не привели до практичних наслідків.

Основною метою .хідного напрямку діяльності Апостольської столиці в роки понтифікату папи Венедикта XV було привернення православного населення Російської імперії до єдності з Римським престолом. Для реалізації цих задумів у Римі покладали надії і.а місійну діяльність на просіорах колишньої імперії Романових польського католицького та українського греко-католицького духовенства. З 1 "ляду на це, збройний конфлікт у Східній Галичині, який заманіфестував радикалізпцію протиріч як політичного, так і релігійного характеру між українцями та поляками, був небажаним длп Апостольського престолу. Тому п перші місяці після листопадових подій п Галичині Римський престол

намагався сприяти припиненню конфлікту та вирішенню суперечностей мирним шляхом.

Однак, в умовах подальшого загострення конфлікту і розгортання польсько-української війни в Галичині, Апостольська столиця була змушена вдатися до інших заходів щодо ситуації в Галичині. Апостольська нунціатура у Варшаві та Державний секретаріат Римської курії протягом 1919 р. отримували чисельні повідомлення про ситуацію в Східній Галичині, про злочини та зловживання проти цивільного населення. Інформації подібного змісту надходили як з українського, так і з польського боку, причому кожна з воюючих сторін намагалася звинуватити іншу в усік можливих злочинах. Вивчаючи подібні офіційні та неофіційні документи, листи, повідомлення та спостереження Апостольського нунція у Варшаві, які були найважливішим джерелом інформації та підставою для конкретних дій, в Римській курії прийшли до висновку, що злочинів і зловживань проти українського населення в Східній Галичині вчинено поляками значно більше, що польські урядові кола, польська військова адміністрація в Галичині відповідальні за чисельні зловживання проти українців, за масові арешти серед українського населення, в тому числі представників греко-католицького духовенства Східної Галичини. В такій ситуації Державний секретаріат Апостольської столиці планував у липні 1919 р. звернутися з протестом до польського уряду щодо дій останнього в Галичині. Однак, цей замір не було зреалізовано через погрози глави польського уряду 1. Пад ревського відкликати свого дипломатичного представника, що було рівносильно розриву дипломатичних відносин. .

Апостольський нунцій у Варшаві від імені Римського престолу неодноразово звертався до лідера польської держави Ю. Пілсудського та представників польських урядових кіл щодо злочинів і зловживань польської адміністрації Східної Галичини проти українців та, зокрема, греко-католицького кліру, Монс. А. Ратті Вдалося домогтися судового. розгляду справ і звільнення ряду арештованих та інтернованих українських священиків і монахів. Такі дії ватиканського дипломата викликали незадоволення польського уряду та суспільства. .

В тому, що Апостольська столиця мала достатньо інформації про ситуацію в Східній Галичині і намагалася взяти під захист українське населення та греко-католицьке духовенство, яке зазнавало переслідувань з боку представників польського уряду та б^ло позбавлене громадянських прав і свобод, була велика заслуга української надзвичайної дипломатичної місії

при Апостольському престолі. Така діяльність дипломатів УНР набувала особливої ваги \і час, коли питання державно-правового статусу Східної Галичини розглядалось на Паризькій мирній конференції.

Діяльність української надзвичайної дипломатичної місії при Апостольському престолі, яку очолював граф Михайло Тишкевич, привела до встановлення офіційних дипломатичних контактів між Апостольським престолом і Українською Народною Республікою. Однак, офіційного пизнання незалежності УНР і встановлення з нею дипломатичних відносин на рівні посольств не відбулося, так як Римська курія очікувала визнання незалежності УНР державами Антанти.

У другому розділі „Східногалицьке питання в контексті планів місійної діяльності Апостольської столиці на Сході Європи" аналізується дві концепції місійної діяльності на Сході Європи, що бралися до розгляду в Римській курії в досліджуваний період, зв'язок між планами Апостольської столиці щодо навернення православного населення колишньої Російської імперії до єдності з Римським престолом і питанням державно-правового статусу Східної Галичини та розкривається в цьому контексті еклезіастичний аспект українсько-польських відносин у 1920-1921 рр. у Східній Галичині. В розділі докладно висвітлено українсько-ватиканські відносини в 19201921 р., зокрема, діяльність Апостольського візнтатора в Україні о. Джованні Дженоккі.

Багато аспектів ставлення Апостольського престолу до політичної та конфесійної ситуації в Східній Галичині в 1920-1921 рр. розкриваються через розуміння засад східної політики Ватикану в питанні місійної діяльності на просторах колишньої Російської імперії. В 1920-1921 рр.

’ концептуальні плани унійної акції Ватикану на Сході Європи були далеко не статичними. Протягом цих років продовжували розглядатися дві основні концепції: біритуалісіична концепція, основним автором якої був Могильовський- архиепископ Елуард фон Ропп, та греко-католицька, найбільш послідовним поборником якої став Галицький митрополит Андрей Шептицький. Щодо обндпох цих концепцій позіщія Римської курії пізнавала змін і модифікацій, пс:гійннх коливань, але так і не набула чіткості та конкретності. В основі першої концепції, яку підтримував' польський єпчскопат, була ідея прішериення православного населення за допомогою діяльності місіонерів, ознайомлених як з латинським, так і з грецьким обрядом, які використовунали б один з них залежно від потреби. При цьому вони мали б підпорядковуватися виключно єпископатові латинського обряду.

Початково концепція фон Роппа допускала діяльність в Росії представників греко-католицького духовенства, зазначаючії при цьому, ідо вона мала б бути спрямована на привернення нижчих верстп населення, так як аристократія та інтелігенція мали б стати, на думку авторів цієї концепції, католиками „повноцінного" латинського обряду. Однак, під впливом як подій польсько-українського збройного конфлікту ь Східній Галичині, так і думки більшості представників польського єпископату, біритуалістична концепція зазнала змін. Зокрема, еволюція біритуалістичної концепції привела до усунення з проектів місійної праці в Росії греко-католицького духовенства.

На думку послідовників другої, греко-католицької концепції, навернення православних колишньої Російської імперії до єдності з Римським престолом можливе тільки при умові збереження східного, грецького церковного обряду. Така вихідна передумова, на їх думку, дозволила б привернути до Католицької Церкви кращих представників Православної Церкви і маси російського населення. Митрополит Шептицький та його однодумці вважали, що латинський обряд Католицької Церкви служитиме твердинею польських національних прагнень в Росії і не матиме суттєвих пов’язань з духовним життям росіян. Звичайно, греко-католицька концепція викликала активну протидію польського єпископату та представників польського уряду в Апостольській столиці.

Римська курія, критично розглядаючи згадані вище концепції місійної діяльності в Росії, кожна з якгч мала своїх прихильників в Апостольській столиці, схилялася до думки про доцільність застосування на дальшу перспективу греко-католицької концепції Андрея Шептицького. Однак, окремі положення концепції фон Роппа були визнані цінними, і застосування біритуалізму було визнано доцільним на короткий час.

Дискусіям навколо „російського питання" особлива увага приділялася в 1920-1921 рр. І українська, і польська сторони намагалися переконати Ватикан у винятковій слушності власної концепції, тому що пріоритет у місійній діяльності в Росії обіцяв підтримку Апостольського престолу і в питаннях політичного характеру та підняв би престиж і значимість помісної Церкви, яка отримала б такі повноваження.

Багато спірних питаннь і конфліктних ситуацій в Східній Галичині в 1920-1921 рр. відображали еклезіастичний аспект українсько-польських відносин і часто були пов’язані з дискусіями навколо концептуальних засад ведення місійної діяльності на Сході Європи, або ж набували значення в їх контексті. Такими були питання зміни обряду вірними Греко-Католицької

. 17

Церкви та Шітання польського патронату щодо Греко-Католицької Церкви п Східній Галичині, намагання запровадити який зі сторони польського уряду були засуджені Апостольським престолом як протиправні.

Особливе пов’язання з розглядом Римською курісю диох концепцій місійної діяльності на території колишньої Російської імперії мала справа повновласть митрополита Шептицького на провадження унійної діяльності, отриманих ним від папи Пія X. Існування низки документів такого змісту ставилося під сумнів представниками польського уряду і єпископату. В 1920-

1921 рр. справа повновласть митрополита Шептицького та пов’язане з нею питання хіротонії і номінації на Луцького єпископа Й. Боцяна стала предметом розслідування, започаткованого польським послом у Ватикані. Остаточно Римською куріею була підтверджена достовірність повновласть митрополита Шептицького та законність його дій. Однак, дія повновласть митрополита Андрея Шептицького була призупинена, хоч самі повнпвластя анульовано не було. Це пояснюється небажанням подальшого ускладнення поліісько-ватиканських відносин, які в цей час погіршились, у зв’язку з питанням референдуму у Верхній Сілезії та Східній Прусії і невизначеністю Римської курії щодо шляхів і методів майбутньої місіЛної діяльності на Сході Європи.

В Апостольській столиці так і не прийшли до жодного чіткого рішення щодо концептуальних засад місійної діяльності в Росії. Формально Росія розглядалася Римською курією як територія поширення католицтва в східному обряді, але це на практиці мало дуже розмите застосування. Невизначеність позиції щодо місійної діяльності на території колишньої Російської імперії, безперечно, була зумовлена складністю політичної' ситуації в самій Росії. Стратегія'місійної діяльності Апостольського престолу не абстрагувалася під уніатства, але, скоріш всьою, застосування греко-католицької концепції Шептшл.кого відкладалося на віддалене майбутнє. Під тиском польського католицького єпископату та польського уряду, Апостольський пресюл приймав рішення, які йшли всупереч з планами унійної діяльності мшроіюлита Шептицького. Вибір на користь греко-католицької концепції митрополита Шептицького означал би відкриту підтримку діяльності Грско-Каголііцької Церкви, позведення її до рангу пріоритетного еклезіастичноіо партнера у східній політиці Апостольської столиці. Це викликало б затятий спротив польського католицького кліру та різке погіршення підноснії між Атюстольсі-ом столицею та Польщею. В цьому випадку значні ускладнення і Полицею для Римською престолу були б

неуникненними іде й тому, що Греко-Католицька Церква чітко асоціювалася з національними та державотворчими прагненнями українців Галичини, а надаца їй підтримка розцінювалась би, і скоріш всього була б, навіть помимо волі Апостольського престолу, підтримкою політичних прагнень українців Східної Галичини.

Подіям у Східній Галичині та питанню врегулювання її державно-правовоого статусу значна увага приділялася в українсько-ватиканських дипломатичних контактах у 1920-1921 рр. Так, дипломатичні представники УНР в Апостольській столиці звернулися з меморандумом до Римського понтхфіка щодо ситуації в Східній Галичині і переслідування польським урядом українців-галичан. Найбільшим успіхом української дипломатії і наслідком її активної діяльності в 1919-1920 рр. стала номінація о. Джованні Дженоккі Апостольським візитатором в Україні, який отримав також ряд доручень стосовно Галичини, хоч в офіційних номінаційних документах діяльність Апостольського візитатора географічно обмежувалась Наддніпрянською Україною. Через несприятливі політичні умови Апостольський візнтатор Дж. Дженоккі не зміг потрапити до Києва та через спротив польського уряду не міг поїхати до Львова, як того хотів. Перебуваючи у Варшаві та потім у Відні, о. Джованні Дженоккі регулярно інформував Апостольський престол про ситуацію в Східній Галичині, підтримував контакти як з представниками українського греко-католицького духовенства, так і з представниками урпу ЗУНР у Відні і різними українськими громадськими організаціями. Він займався також розподілом гуманітарної допомоги Апостольського престолу для України, значна частина якої була скерована в Східну Галичину. Діяльність Апостольського візитатора о. Дженоккі впливала на формування загалом зичливого ставлення Римського престолу до української сторони в східногалицькому питанні.

Третій розділ „Римський престол та визначення державноправового статусу Східної Галичини (1922 - 1923 рр.)‘* висвітлює еволюцію позиції Римської курії в питанні державно-правового статусу Східної Галичини в перший рік понтифікату папи Пія XI, який вступив на Апостольський престол в лютому 1922 р. У ньому наголошується на фактах, що мали місце в Апостольській столиці і вплинули на формування позиції Римського престолу щодо врегулювання східногалицького питання, або ж свідчили про погляди Римської курії та особисто папи Пія ХІ на вирішення питання про державно-правовий статус Східної Галичини. В розділі значна

увага прнділ еться візиту Апостольського візптатора Джованні Дженоккі в Галичину та його значенню в контексті визначення державно-правового статусу Східної Галичини Радою послів. •

У 1922 р., в першій рік понтифікату папи Пія XI (колишній Апостольський візитатор в Польщі Акіллє Ратті), стала очевидною еволюція позиції Апостольського престолу в питанні державно-правового статусу Східної Галичини. Зміни в баченні Римської курії шляхів і способів вирішення східногалицького питання були зумовлені рядом подій міжнародного характеру.

-... Так, після укладення Ризького договору п 1921 р., Польща почала розглядатися Римською курією як пріоритетна держава-партнєр у Східній політиці Ватикану, що мало свій вплив і на погляди Римської курії на справу Східної Галичини. Наступним фактором впливу на позицію Апостольського престолу щодо плтання державно-правового статусу Східної Галичини стали зміни в східній політиці Ватикану. Ще з 1921 р. починають циркулювати в Римській курії думки й ідеї щодо майбутнього Росії, як території здемінованої атеїстичним більшовицьким режимом, що ставав реалією, з якою доведеться рахуватися і Апостольській столиці. В 1922 р. розгорнулися офіційні контакти між Апостольською столицею і Радянським урядом, які завершилися підписанням 12 березня 1922 р. угоди державним секретарем Римської курії кардиналом П’стро Гаспаррі та головою Російського економічного представництва в Італії Вацлавом Воровським щодо надання гуманітарної допомопі голодуючим в радянській Росії та Україні.

Еволюція східної політики Ватикану щодо активізації контактів з більшовицьким урядом та здійснення практичних заходів на території Радянського Союзу .вплинула і на позицію Апостольського престолу в питанні Східної Галичини. Внаслідок такого зміщення інтересів Римської курії в східноєвропейському просторі, існування та ширення Католицької Церкви на Сході Європи більше не пов’язувалися безпосередньо з реалізацією проектів Андрея Шептицького та Едуарда фон Роппа. Перебіг повоєнних подій та встановлення більшовицької влади на просторах Росії, України та Білорусії з,.обив неможливим втілення будь-якої з пропонованих концепцій. Питання державно-правового статусу Східної Гатчини, вирішенню якого Римська курія приділяла особливу увагу й через заангажованість Греко-Каголицької Церкви та її лідера митрополита Шептицького у вироблення концепції місійної діяльності в Росії та Україні, в

1922 - 1923 рр. перестало роїглядатися як дотичне до амбітних планів

Апостольської столиці на Сході Європи.

Протягом 1922 р. польська сторона привертала увагу Римської курії та лапи Пія XI до питання державно-правового статусу Східної Галичини, намагаючись домогтися відкритої підтримки Апостольського престолу напередодні його вирішення та схвалення дій польського уряду щодо українського населення Галичини. Ні відкритої підтримки планів польського уряду щодо Східної Галичини, ні, там більше, схвалення його дій, польські дипломатії в Апостольській столиці так і не отримали.

Представники уряду ЗУНР та єпископату Греко-Католицько'і Церкви також зверталися до Римського гіонтифіка, прохаючи підтримки української державності в Галичині. Ряд фактів та документів свідчать, що Папа Пій XI, схилявся до визнання Східної Галичини частиною польської держанії, сумніваючись у можливості її незалежного існування. Св. Отець вважав, що поляки повинні першими зробити кроки до примирення, встановити в Східній Галичині якнайсприятливішу систему адміністрування, тобто забезпечити галицьким українцям можливості для економічного, соціального та культурного розвитку і рівність громадянських прав на час невирішеності питання або у випадку приєднання Східної Галичини до Польщі, згідно з рішенням міжнародних чинників.

Апостольський престол зовсім не притримувався чіткої пропольської орієнтації щодо врегулювання державно-правового статусу Східної Галичини та в дотичних до нього питаннях. Так, він не бажав бути посередником в укладанні польсько-української угоди, яка б не враховувала інтересів українців і яка б передувала вирішенню цього питання міжнародними чинниками і, таким чином, могла впливати на їх рішення. Апостольський престол прагнув зняти напруженість у Східній Галичині в час невирішеності її майбутньої долі. Папа Пій XI вказував представникам польського уряду та єпископату на необхідність змінити спосіб та методи діяльності польської адміністрації в Східній Галичині і на потребу дій польської сторони у напрямі до примирення. Позиція Апостольського престолу, без сумніву, враховувала інтереси українського населення, але відкрито надавати підтримку українській стороні не входило в розрахунки Римської курії, яка не бажала погіршення відносин з Польщею, своїм пріоритетним партнером на Сході Європи, Ватикан не. бажав втручання на користь будь-якої з конфліктуючих сторін, хоч і піклувався про становище галицьких українців як потерпілої, слабшої^ сторони в конфлікті.

Офіційні' звернення до Апостольського престолу від української та

польської сторін стосовно ситуації в Східній Галичині, загострення польсько-українських відносин з 1922 р., спонукали Римську курію скерувати Апостольського візитатора в Східну Галичину. Ним було призначено

о.Джованні Дженоккі, колишнього візитатора в Україні. Перебуваючи в березні 1923 р. в Галичині, Апостольський візитатор зустрічався з представниками українського греко-католицького та польського римо-католицького єпископатів і духовенства, з представниками українських та польських культурно-просвітних організацій. О. Дж. Дхієноккі мав офіційні зустрічі з представниками польської адміністрації Східної Галичани і потім у квітні-травні 1923 р. з членами польського уряду, в тоЛ час як уникав контактів з представниками уряду ЗУНР та українських політичних організацій. Намагаючись не надати політичного забарвлення своїй місії та не викликати загострення польсько-українських відносин у Східній Галичині, Апостольський візитатор всіляко підкреслював її еклсзіастичний характер. Апостольський візитатор перебував у Перемишлі саме в той момент, коли Рада послів ' вирішила питання державно-політичного статусу Східної Галичини, і став свідком реакції українського населення на це рішення.

Приїзд Апостольського візитатора саме в момент вирішення долі Східної Галичини мав на меті дати зрозуміти польському урядові, що Апостольська столиця не просто тримає в полі зору ситуацію в Східній Галичині та цікавиться справами Грско-Католинької Церкви, але й залишає за собою право голосу в справах Східаої Галичім навіть і після рішення Ради послів на користь польської держави. На занершальній фазі вирішення східногалнцького питання, прогнозуючи рішення Ради послів на користь Польщі, Римський престол намагався не допустити загострення ситуації в Галичині та можливих зловживань польського уряду супроти українців.

У висновках узагальнено основні підсумки та результати дисертаційного дослідження, висвітлено позицію Апостольської столиці щодо питання державно-політичного статусу Східної Галичини протягом

1918 - 1923 рр. Виникнення збройного конфлікту в Східній Галичині, який набув виразного конфесійного забарвлення, в зв’язку з прннал ,жністю ворогуючих сторін де, різних обрядів Католицької Церкви, викликало серйозне занепокоєння Апостольського престолу. В 1918 р. Апостольська столиця намагалася сприяти припиненню польсько-українсьхого конфлікту в Галичині і вирішенню спірних питань шляхом переговорів. Ставлення Вптикану до питання вирішення держапно-правового статусу Східної Галичини було в значній мірі пов'язане з планами місійної діяльності

Римського престолу на території колишньої Російської імперії. В Римській курії уважно розглядалася греко-католицька концепція місійної діяльності митпрполита Андрея Шептнцького, що актуалізувало питання державноправового статусу Східної Галичини. В 1922 р,. внаслідок змін міжнародного характеру, втілення греко-католнцької концепції місійної діяльності стало нереальним, і питання Східної Галичини перестало бути безпосередньо дотичним до планів Римської курії на Сході Європи. Позиція Апостольської столиці в східногалнцькому питанні, без сумніву, враховувала інтереси українського населення Східної Галичини, але відкрито надавати пітримку українській стороні не входило в розрахунки Римської курії, яка не бажала погіршення відносин з Польщею, своїм пріоритетним партнером на Сході Європи. Апостольський престол не бажав втручання на користь будь-якої з конфліктуючих сторін, хоч і піклувався про становище галицьких українців кх потерпілої, слабшої сторони в конфлікті. Напередодні вирішення Радою амбасадорів державно-правового статусу Східної Галичини Апостольський престол намагався впливати на польський уряд, для тою щоб не допустити заострении ситуації в Галичині. '

Основні результати дослідзяеіши викладені в таких публікаціях автора: -

1. Католицька Церква та становлення української державності ( 1917 - 1923 pp. ) II Матеріали Другого міжнародного конгресу україністів. Доповіді і повідомлення. Історія. — Львів, 19SW — Ч. II. — С. 19-22.

2. Листи Симона Петлюри до графа Михайла Тишкевича // Україна

модерна. — Ч. І, — С 157-171. ,

3. Liliana Centos. Oleh Turij. Die griechisch-katholische Kirche und die

Ukrainischc Fruge in Gulizicn in den Jahren 1918-1923 // Die Stellung der Rttmisch-Katholischen Kirche und der Politische Katholizismus in Osterreich mid den Nachfolgcsmaten 1918-1923. — Graz, 1995. — S.199-205. •

4. Діяльність української надзвичайної дипломатичної місії при Апостольському престолі в травні - літні 1919 р. // Політика і час. — Ч. 5.— С. 76-79.

Her.tosh Liliana: Apostolic See and Question of Political and Legal ' Status of Eastern Galicia in 1918 - 1923.

This thesis is submitted for the academic degree of Candidate of History. Specialisation 07.00.03. - World History. Institute for Historical Research, Lviv Ivan Franko State University, Ukraine, Lviv, 1997.

The thesis to be defended deals with a position of Apostolic See to the question of political and legal status of Eastern Galicia in 1918 - 1923. ’ITie attitude of the Holy See to Polish-Ukrainian conflict in Eastern Galicia is analysed as well as the place and role of the question of political and legal statu* of Eastern Galicia in the context of the Eastern politics of the Vatican. The thesis is also focused on the position of the Apostolic See to the solving of political and legal status of Eastern Galicia by the Council of Ambassadors.

Гентош JI.P. Апостольская столица и вопрос государственноправового статуса Восточной Галиции в 1918 - 1923 гг.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.03. — Всемирная история,- Институт исторических исследований Львовского государственного университета им. И. Франко, Львов, 1997.

Защищается рукопись диссертации, содержащая исследование позиции Римского престола в вопросе государственно-правового статуса Восточной Галиции в период 1918 - 1923 гт. В работе анализируется реакция Апостольского престола на польско-украинский конфликт в Восточной Галиции в 1918 - 1919 гг., раскрывается значение вопроса государственноправового статуса Восточной Галиции в контексте восточной политики Ватикана, позиция Апостольской столицы и' решение вопроса государственно-правового статуса Восточной Галиции Советом послов в

1923 г.

Ключові слова: національно-визвольні змагання. Апостольська столиця, польсько-українські відносини, державно-правоьий статус. Східна Галичина, Центрально-Східна Європа. , ------