автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Деятельность Украины в ЮНЕСКО ( 80-е начало 90-х годов)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Деятельность Украины в ЮНЕСКО ( 80-е начало 90-х годов)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ Ім.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА А ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

• І ***

, $ На правах рукопису

КОСТЕНКО ОЛЬГА ЮРІЇВНА

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ В ЮНЕСКО

' /80-і — початок 90-х років/

Спеціальність — 07.00.03 - Загальна історія . /повітці» період/

Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата Історнчішх наук

Київ - 1994

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на .кафедрі історії міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин при Київському університеті ім.Тараса Шевченка. - _

Науковий керівник — ЦВЄТКОВ Г.М. заслужений діяч науки України, доктор історичних наук, професор. .

Офіційні опоненти: БРУЗ В. С., доктор історичних наук, професор.

КАРЛЕНКО Т. В., кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України ,

Провідна установа — Інститут історії України НАН України

і *£' _____________________1995 р. о -/і?™

Захист відбудеться1

на засіданні спеціалізованої ради Д.068,18.24 по захисту дисертацій при Київському університеті ім.Тараса Шевченка за адресою м.Київ, вул.'Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету ім.Тараса Шевченка. '

Автореферат розісланий

.1994 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, кандидат історичних наук, доцент

В.Ю.Крушннський

. Актуальність досліджуваної теми, Корінні позитивні зрушення в міжнародних відносинах у 80 —90 —х роках значно зміним! обличчя уіїгї системи міжнародних організацій. Зросли вага і авторитет ООІ і та її спеціалізованих установ як універсальних форумів узгодження волі і дій держав, вироблення спільних підходів щодо глобальних проблем людства.

В цих умовах Україна намагастіїся зайняти якнайактивнішу позицію в організаціях системи ООН, зокрема в ЮНЕСКО, докладаючи зусиль для зростання їх ролі і для використання їх досвіду в інтересах політичного розвитку, розв’язання проблем освіти, науки, культури та екології.

Аналітичне вивчення діяльності України в ЮНЕСКО, ролі цієї організації у зовнішній полігнці держави викликано по лише метою наукового дослідження, але й тим, що після проголошення Україною державної незалежності Гі здобуття суверенітету, участь України в ЮНЕСКО набула принципово нового змісту. Унікальність цього становища полягає в тому, що, на відміну від інших країн світу, Україна стала незалежною державою, вже маючи багаторічний досвід роботи п міжнародних організаціях.

Всебічний аналіз попереднього співробітництва України з ЮНЕСКО й визначення ного основних перспеяпіпіспх напрямків має виключне значення для роз|>о6кн концепції міжнародного співробітництва в сфері діяльності цієї міжнародної організації для української дипломатії на сучасному етапі. .

Дослідження голошиїх програм ЮНЕСКО п узагальнення результатів роботи українських спеціалістів в рамках проектів цих просим, а також виявлення принципів, форм та методів посилення діяльності України в ЮНЕСКО обумовлюють високу актуальність даної роботи.

Актуальність даної теми полягає також в тому, що політнзація ' діяльності ЮНЕСКО до другої половини Й0 —х років заважала пронести Я об'єктивний аналіз. Ідеологізація міжнародних відносин радянського періоду не давала можливості висвітлити усі недоліки та досягнення української дипломати в роботі ЮНЕСКО.

На сучасному етані розвитку зовнішньополітичної діяльності України та визначення в ній ролі та місця Організіції Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) згідно з національними інтересами особливо необхідно враховувати ту користь, яку надає участь у роботі організації народному господарству держави, збагаченню її культури та Науки. Все цс свідчить про актуальність обраної теми 1 ставить дослідження діяльності України в ЮНЕСКО у 80 —і — па початку 90—х років в ряд важливих завдань у науці і політиці.

Об'єкт даного дослідження — діяльність України в ЮНЕСКО як п радянські часи (80— і роки), так і після здобуття Україною незалежності (90—і роки). - .

Предметом свого досліджений пвтор обрав цілі, форми і методи співробітництва України з ЮНЕСКО у вказаний період. ""

Хронологічні межі дослідження охоплюють 80 — і та початок 90—х років (до кінця 1993 р.). Такий вибір обумовлений тим, щст якраз у цей період значно активізувалась робота України в ЮНЕСКО. Період визначається також початком грунтовних реформ в ЮНЕСКО, що було пов'язано з кризою п організації. Тоді ж відбулися докорінні зміни у міжнародному політичному становищі України, що вплинуло на розвиток

позиції держави у ставленні до міжнародних організацій (і до ЮНЕСКО, зокрема). * ‘

Ступінь розробленості теми,. Джерельна база дисертації складається

з документів з архіву штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі, матеріалів засідань сесій Генеральної конференції та Виконавчої Ради ЮНЕСКО, резолюцій та виступів Генерального Директора ЮНЕСКО. Також були використані деякі документи ООН1. .

Особливе значення для дослідження мали архівні документі! ЮНЕСКО та Міністерства закордонних справ України, насамперед, поточний архів Секретаріату' Комісії України в справах ЮНЕСКО.

В роботі також використовувалися періодичні видання ЮНЕСКО, опубліковані англійською та французькою мовами, а також видання "Кур'єру ЮНЕСКО" українською мовою. Важливе значення для дослідження • мали внетугш та заяви державних та політичних діячів України, матеріали зовнішньої політики України.

" Багату' фактологічну інформацію було зібрано автором в радянських періодичних виданнях та періодиці незалежної України, а також в

' Діт: Середньостроковнй плай (1977 — 1982 pp.). Затверджений документ 19 с/ч. ЮНЕСКО. Париж, 1977;

Другий Середньостроковнй план (1984—1989 pp.). Затверджений документ

4 х с/ч. ЮНЕСКО. Париж, 1983;

Третій Середньостроковнй план (1990—1995 pp.). Затверджений документ 25 с/ч. ЮНЕСКО. Париж, 1990;

Доповідь Генерального директора ЮНЕСКО (1990- 1991 pp.). Затверджений документ 27 с/з. ЮНЕСКО. Париж, 1992;

Проект програми та бюджету на 94 — 95. Затверджений документ 27 с/5. ЮНЕСКО. Париж, 1993;

Акти Генеральної конференції ЮНЕСКО. 9 — 27 сесії. — Архів МЗС України;

UN Doc. E/CN.4/1994/72, —41р.; UN Doc. A/48/620 S/26770-5p.; UN Press Release Dev./1984, 9 June 1993,- l0p.;UN Doc. A/47/833/Add.t-3p.; UN Doc. A/47/962 S/25910 — 3p.; UN Doc. Report of the Secretary-Genera] on the Work of the Organization. General Assembly. Official Records. Forty— eighth Sessioa.Supplement No. 1 (A/4811) — 65p.;

Boutros Boutros— Ghali. Report on the Work of Organization from the Forty— sevsnth to the Forty — eighth Session of the General Assembly. September

1993,—United Nations, New York, 1953. —197p.;

Address by F.Mayor. - UNESCO, Seville, 6 October, 1992DG/92/41; Charter of the UN. - UNITED NATIONS, New York, 1987; Constitution of UNESCO// Basic Texts Manual of the General Conference and The Executive Board. — UNESCO, Paris, 1990 edition;

M’Bow Amadou — Mahtar. Towards a New Form of Dialogue Between Nations.

- Paris; UNESCO, 1980;

M'Bow Amadou — Mahtar. UNESCO; Universality and International Intellectual Cooperation. — UNESCO, Paris, 1988;

UNESCO. Director-General, 1987 (Mayor F.) Address by Federico Mayor. Director-General of UNESCO, on The Joint International UN/UNESCO Day at the prize-giving ceremony for the 1992 International literacy Prizes.,--Expo’92, Seville, Spain, 8 Sept. 1992, 2 p. *

закордонних виданнях, що дало змогу докладно висвітлити практичну участь України в програмній діяльності ЮНЕСКО.

Під час роботи над дисертацією, на базі бібліотеки ЮНЕСКО та Віденського Міжнародного Центру, були творчо опрацьовані роботи іноземних західних спеціалістів в галузі діяльності міжнародних організацій, присвячені вивченню місця та ролі міжурядових організацій й насамперед ЮНЕСКО в системі міжнародних відносин.

Практичне значення для написання дисертації мали праці західних вчених, які торкаються проблем ЮНЕСКО. Роботи такіх авторів, як Г.Абі — Сааб, Ч. Беркі, Дж. С'юел, Аж. Хакслі, Р. Хоггарт та Т. Бестерман містять глибоке осмислення теоретіїЧних основ діяльності цієї організації та її впливу на розвиток міжнародних відносин в цілому.1 Характерною рисою цих досліджень є схвалення ідеї створення ЮНЕСКО як унікального форуму гуманітарного співробітництва.

Критичний аналіз робіт М. Ніколсона, П. Хайнала, Н. Ріссена, Р. Кокса та X. Якобсона ^поміг автору визначити підхід до оцінки позиції України в ЮНЕСКО.* Дослідженням цих авторів властиві контрастні оцінки позицій окремих держав в цій організації.

Слід зауважити, що в роботах західних вчених простежується певна тенденційність у визначенні діяльності України в ЮНЕСКО, Вони розглядають її як частину "радянського блоку" і не враховують вагомого внеску нашої країни в розробку та реалізацію програм ЮНЕСКО.

На жаль в західній історіографії відсутні праці, які б торкалися конкретно теми даної дисертації, тому автор приділив головну увагу роботам радянських та українських вчених та політиків, в яких розглядається діяльність ЮНЕСКО та участь у ній України.

Серед них найбільш повне уявлення про діяльність України в ЮНЕСКО дає праця Зленка А.М.3

В ній подаються основні напрями діяльності організації й проводиться аналіз участі представників Україна в розробці резолюцій та програмах ЮНЕСКО. Ця робота охоплює період з вступу УРСР до ЮНЕСКО по 1985 рік, але основний акцент зроблено на періоді 70 —80 —х

1 Див.: АЬі —Saab G. The Concept of International Organization. — UNESCO, Paris, 1991;

Chikh Berki. L'UNESCO: "Une entreprise erronnee?" — Paris, 1991;

J.P.Sewell, UNESCO and World Politics: Engaging in International Relations. — Princeton University Press, 1975;

Julian Huxley. UNESCO, its Purpores and its Philisophy. — Cambridge; Cambridge University Press, 1990;

R. Hoggart. An Idea and its Servants: UNESCO from Within — London.

Chatter Windows, 1978;

T. Besterman, UNESCO, Peace in the Minds of Men, — London, 1957.

1 Дип.: P. Hajnal. Guide to UNESCO. — Oceans Publications. New York, 1S83;

N. Rissen. What are the Issues Concerning the Decision of the United Stales to Withdraw from UNESCO? An Advisory from the United States National Commission for UNESCO. — United States National Commition for UNESCO, 1984; . - '

Robert W. Cox & Harold K. Jacobson. The Anatomy of Influence. - New Haven: Jade University Press, 1973.

3 Див.: Зленко A.M. ЮНЕСКО: актуальні проблеми сучасності. - К., Політвидав України. — 1986;

рокії). - Автор визначає головні напрямки, за якими розвішалося співробітництво Української РСР з ЮНЕСКО. Безперечна цінність цієї праці полягає и тому, що вона с єдиним дослідженням, що стосується даної томи в період 80-х років. Зважаючи на час видання (1985 p.), книга не могла охопити весь спечтр діяльності України в ЮНЕСКО у 80 —і роки й була обмежена лише радянським періодом, що, до певної міри, пплшгуло і на принцип викладення матеріалу — характеристика участі Української РСР — складової частини СРСР в роботі ЮНЕСКО. Але й ‘за цих умов автору вдалося розкріпи роль української дипломатії у процесі здобуття міжнародного авторитету українського парсіду та вирішення глобальних проблем людства.

Ця робота допомогла автору дисертації у визначенні головних періодів та етапів діяльності України в ЮНЕСКО.

Інтерес для дослідження становлять праці радянських авторів, що стосуються співробітництва Радянського Союзу з ЮНЕСКО, серед них роботи Іваиенка І.В., Калядіна Л.Н., Канасва М.Н., Кісілева Ю.Б., Соколова

В.Ф., Уранова Г.В., Хілгчевського Ю.М. та інших.1

Цікавими з огляду на аналіз початкових етапів діяльності України в ЮНЕСКО, були роботи Петрачкова М.Я. та Коваленко - Косарик 'Г.Д., а також Ульянової Н.М.2 '

Однією з останніх публікацій на дану тему є праця Артемової В.Я. та Малицького Б.А. “Програми та проекти ЮНЕСКО в галузі наукн і технології та участь в них України". Ця робота досить змістовно освітлює науковий аспект співробітництва України з ЮНЕСКС. Автор з інтересом ' ознайомився з дисертаціями на здобуття вченого ступеню кандидата історичних наук Єлфімова В.О., Ларіної О.Г. та Карлешсо Т.В. темн яки:; безпосередньо пов’язані з ЮНЕСКО . -

1 Дик-Калядш! А.Н., Иваняи И.В. Функции ЮНЕСКО и некоторых друшх специализированных учреждений ООН в области разоружения// Международные организации и разоружение. — М., 1984. — С.48 —60; Кнсилев Ю.Б. Массовая информация и, международный отношения. — М.: Международные отношенияя. — 1931. Кпсилев Ю. О международной значимости и характере информации // ' МЭМО. — 1934. - N б, —

С. 125;

Ссколиь Н.Ь. О деятельности Советского Комитета по международной программе ЮНЕСКО "Человек и биосфера'' (МАБ)// Оптимизация природной среды. — М., 19В1. — С.10—194;

Уранов Г.13., Канаев М.Н. ЮНЕСКО' - 40 лет. М.: Знание. 193о. — 64 с.;

Уранов Г.В. Остроять н укрепить действенную роль ЮНЕСКО // Коммунист. — 1985. — N 18;

Уранов Г. ЮНЕСКО на службе мира н прогресса // Бюллетень Комиссии СССР но делам ЮНЕСКО, Д.2 (52) - 1983. - С. 15;

Хильчевский Ю.М. ЮНЕСКО на современном этапе: обострение идеологической борьбы //Дипломатический вестник. М Международные отношения. — 1986.

‘ Дни -.Петрачкон М. Я., Коваленко- Косарик Т.В. Украша — член ЮНЕСКО. К.ч Пол1Твидав Украши. — 1966. — 70с.;

Ульянова Н.М. Украина в ЮНЕСКО // Наука и культура: Украина, 1967. -К.: Наукова думка, 1967. — С.326 —333.; . .

5 Див.: Елфнмов В.А. Проблемы ликвидации неграмотности в деятельности ЮНЕСКО в 80 —е годы (на примере’ развивающихся стран): Диссертация

■ Слід відзначити, що в цих роботах внспітлспі декотрі аспекти

доиомопі країнам, іцо розвиваються, але ніхто з вчених по ставив гобІ за мету дослідити само вписок України п розв'язання проблем пародія Африки.

Вагомо практично знамення для написання дисертації мали публікації в періодичних ппдаїтях статей українських дипломаті», співробітників Секретаріату Комісії України п справах ІОІІЕСКО Дем'кнюка О.П., Дяченка О.М., Костенка Ю.В.,Кочу6еи Ю.М., Скофепка 13.Ф., Сотнікопа В.О., Удовенка Г.Й.1

Мета та завдання дисертаційного дослідження ~ пролналі .-упати па основі документів та виступів делегатів України на сесіях Генеральної конференції та засіданнях Виконавчої Ради ЮНЕСКО цілі та інтереси, які визначали позицію України о ЮНЕСКО та її внесок до вирішення основних завдань цієї організації.

Керуючись таким розумінням головної мети дослідження, автор спішіть перед собою завдання:

- визначиш головні етани діяльності України в ЮНЕСКО;

— провести аналіз націрнальних Інтересів, якими керувалася українська дипломатія на форумах ЮНЕСКО;

— показати еволюцію позиції України в ЮНЕСКО, проаналізувати представництво України п органах цієї міжнародної організації;

- визначити пріоритетні напрямки розвитку співробітництва України з ЮІ ІПСКО;

— проаналізувати причини, що ускладнювали участь українських

представників у програмній діяльності ЮНЕСКО; .

' - дослідити, спираючись на документи головних органів ЮНЕСКО,

розпиток процесу активізації діяльності України п ЮНЕСКО у ЙО-х роках;

- довести необхідність надання більшої уваги співробітництву з ЮНЕСКО у зовнішньополітичнії) дальності незалежної України.

па соискание ученой стеиепи кандидата исторических паук. - К., 1991. -Ш) с.; • ‘

Ларина О .Т. ЮНЕСКО и проблемы развития народного образования и странах тропической Африки (ПО — 70г.г.): Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. - К., 1975. - 177 с.; Карлснко Т.Н. Роль ЮНЕСКО » сохранении и развтни традиционных культур народов Африки южнее Сахари.) 1060-■ 1990г.г.|: Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук, —К.,1992.—ШОс.

1 Дни Дем'янюк О, Шд аМвробггництиа культур до миру П Культура i .чшття. - НШ, — 1 листопада.

Дяченко О, iMeni Н.К.Крупсько! 11 Радииська ж!ика. - 19112. — N 4. Костенко 10.13. ЮНЕСКО виыновус нероможц1в// Псеспгг,— 1935. — N Г). Кочубей IO.H. Гуманистически» идеалы и цели ЮНЕСКО // Коммунист Украины. - 19ШЗ. — N И, — C.BI.

Скофенко В.Ф. Илодотворн! результат», широк! нерспектнии И Радинська Укра'ша, - 1909. — 2Я черпни.

Сотников И.О. Чорнобнль I м1жнародна сол1дарн1сть // ПоМтика i час, -1993. - N -1 - с.:ю-Л2.

Удопонко Г.Й. И Интересах миру й сп1вроб1тництвл. — К.; Знания —1984. — CopU N 4. . . 1

Методологічною „та теоретичною основою дослідження є широкий-спектр науково —політологічних та філософських методичних.. підходів. Основою роботи є принцип об'єктивності та історизму.

Особливої уваги автор надас аналітичному методові політології, що безумовно передбачає системний аналіз діяльності держави (в нашому контексті — України) в міжнародній організації (ЮНЕСКО). Аналітичний метод використовується на двох рівнях. На рівні макроаналізу автор намагається пояснити зміни в діяльності ЮНЕСКО згідно з процесами, що відбувалися в цей період на міжнародній арені. Причому, в даному випадку ЮНЕСКО розглядається як елемент широкого комплексу міжнародної системи ООН.

Цей підхід широко використовувався в дослідженнях, присвячених змінам у міжнародних організаціях в післявоєнний Період, особливо в наукових роботах про діяльність ООН та її спеціалізованих організацій'.

Проте основним методом дослідження автор вибрав мікроаналітичний рівень системного аналізу. Він передбачає вивчення взаємодії держанії й системи (в даному аналізі — ЮНЕСКО) для того, щоб знайти й висвітлити специфічні характеристики цієї взаємодії й майбутні тенденції її розвитку.

Н роботі автор використовує концепцію аналізу національної політичної системи Девіда Істонл2 й прнстоссв./! її До аналізу діяльності України в ЮНЕСКО.

Слід відзначній, що досить складно говорити про самостійну політику України як держанії у 80 —і роки. Тому при аналізі цього періоду розглядаються різні аспекти реалізації інтересів -Української республіки щодо ЮНЕСКО, засоби їх втілення. • .

В другому періоді, в час після здобуті незалежності, розглядається позиція України, як держави. Саме цеп момент надає роботі особливого значення. Застосопуючи метод порівняльного аналізу автор переходить до розгляду перспективних тенденцій участі України в роботі ЮНЕСКО й практичного їх використання,

Спираючись на ці теоретичні основи, автор намагався простежити еволюцію участі України п ЮНЕСКО, розглядаючи три головні напрями.

' Дії».: Морозов Г.И. ООН. Тснденціиі. Перспективы. — М.: Международные отношения. — 1970;

Морозов Г,И.. Международные организации (Некоторые вопросы теории). П — е издание. — М.: Мысль, 1974; , ' ■

Коваленко И.И. Международные неправительственные организации. —М.: Международные отношения, 1976; .

Маценко Ю.М. ООН и социально — экономические преобразования в развивающихся странах.- Киев, 1983; ,

M.Dotocny. Mezinarodni Organizace, Prague, Svoboda, 1971; '

W.Morawiecki. Fundcje Orgatnzaci -Micclzyinirodowej, Warsaw, K^tarka . і Wiedza, 1971; . ;

Oran Young, The United Nations and international System, International Organization, Vol.22, 1968;

John A.Armstrong, “The Soviet Attitude Towards UNESCOMntemalional Organization (8 May 1954), pp.217 —233. . .. .

’ Дйі>.: David Easton. The Political System. Chicago, 1953, A Framework for Political Analysis, Unglued Chiefs. N.Y., 1965; A Syslems Analysis of Political Life, Now York, 19І55.

Перший — це реалізація інтересів України и проїрамах та революціях ЮНЕСКО, другий — висвітлення в практичних заходах організації досягнень України в основних галузях компетенції ЮНЕСКО — освіті, науці та культурі, і третє — аналіз економічних та політичних здобутків Й віддачі під участі України в профанах ЮНЕСКО, причому акцент робився на рентабельності матеріальних та інтелектуалмшх витрат Україні!.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній та світовій історіографії проведено комплексний аналіз діяльності України в ЮНЕСКО в 80 — 90 роках, дається оцінка цієї діяльності й визначаються її основні етапи.

В дисертації розкрито діалектичний процес переходу від початкового періоду діяльності України в ЮНЕСКО у 50-70 —і роки до періоду її активізації (80 —і роки) н науково обгрунтовується історичне значення цього процесу для розпитку української державності й закладення підвалин незалежної зошіііииьог.олітнчної позиції стосовно ЮНЕСКО.

Автор вперше у вітчизняній історіографії дослідив на основі вивчення архівних документів ЮНЕСКО та Міністерства закордонних справ України діяльність представників нашої держави на сесіях Генеральної конференції ЮНЕСКО та її Виконавчої ради Й визначив головні чинники, що впливали на розвиток позиції української дипломатії о цій міжнародній організації.

Дала робота — перша спроба підсумувати практичну участь спеціалістів України в найважливіших програмах ЮНЕСКО ‘й виділити пріоритетні напрями цієї участі для нашої держави.

Автор об'єктивно висвітлює фінансові проблеми співробітництва України з ЮНЕСКО їі визначає можливі шляхи їх подолання.

.Автор констатує, що аналіз діяльності України в ЮНЕСКО иу 80 — 90 —і роки свідчить про значний позитивніш актив напрацьований українською дипломатією, які»н необхідно вміло та конструктивно використовувати в розробці концепції співробітництва нашої держави в галузі освіти, науки та ку.\ьтури з країнами—членами ЮНЕСКО.

На думку автора, необхідно активізувати участь України в діяльності ЮНЕСКО-навіть за умов фінансової кризи в країні. В роботі подаються докази позитивного впливу цієї участі на розвиток національної освіти, науки, культури та комунікації.

В дисертації проаналізовані труднощі й недоліки у діяльності України в ЮНЕСКО й накреслені перспективи їх усунення, досягнення якісно вищого рівня ефективності роботи в цін організації,

То.оретісше._та_вракпйий_зяааевна._до£дІАЖЄііня роботи полягає п тому, що це перше дослідження за даною темою в світовій й вітчизняній історіографії н воно надало можливість зробити теоретіппіі висновки, та конкретні практичні рекомендації щодо удосконалення діяльності України в ЮНЕСКО, які можуть мати інтерес для наукових закладів та установ, задіяішх у програмах ЮНЕСКО, в першу чергу, для роботи Комісії України в справах ЮНЕСКО.

Дисертаційні положення можуть бути використані спеціалістами з міжн<''.‘одних відносин та діяльності міжнародних організацій у подальшій розробці цієї теми, а також для підготовки курсів лекцій з історії діяльності України в міжнародних організаціях в Інституті міжнародних відносин, в інших вшцих учбових закладах. Робота може використовуватися також для поширення інформації про діяльність ЮНЕСКО.

Основні положення дисертації, У першому розділі автор розглядає формування політики України щодо ЮНЕСКО. Алтор висвітлює процес становлення діяльності України в ЮНЕСКО, який почався у 1954 році, коли склалися сприятливі умовч для вступу до цієї організації СРСР, Української РСР та Білоруської РСГ. '

Той факт, що Україна стала членом ЮНЕСКО тільки у 1954 році, а не відразу після створення організації, пояснюється там, що Радянський Союз (до складу якого входила Україна) вважав, що ЮНЕСКО е інструментом для захисту політики “холодної війни" та ідеологічного впливу на громадськість з метою її відлучення від всесвітнього демократичного руху. Відтак, керівництво СРСР вирішило не брати участі у цій організації доти, доки там будуть домінувати США та інші західні держави.

■ Вступ СРСР, УРСР та БРСР до ЮНЕСКО значно змінив ситуацію в організації, вагомо збільшивши її бюджет, який на той час зріс майже на 1 мли. доларів США.

Радянські делегації проклали шлях до входження в ЮНЕСКО цілій групі держав Східної Європи, а потім і країнам Азії, Африки та Латинської Америки, що звільнились від колоніалізму.

Період становлення діяльності України в ЮНЕСКО з 1954 до 70 —х років автор розбиває на декілька етапів. Основним принципом етапного розподілу є виділення пріоритетних питань у позиції української дипломатії, які характеризують певний хронологічний відрізок часу.

Таким чином визначається три етапи: перший — початковий, з 1954 до 1962 року. Участь України в роботі ЮНЕСКО протягом цього часу характеризувалася пасивністю у висуненні практичних пропозицій, проектів конкретної діяльності, а також поеііою підтримкою позиції СРСР по активному проведенні в резолюціях ЮНЕСКО ідей миру та безпеки, мирного співіснування, що викликало конфронтацію з боку США.

■ Другий етап окреслюється 1962—1970 роками. Його початок визначається зміною співвідношення сил на користь прогресивних тенденцій у діяльності ЮНЕСКО.

На 12 —й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО Україна виступила З ініціативою розгортання всесвітньої кампанії, спрямованої на ліквідацію неписьменності, яку одностайно підтримали держави—члени. З того часу це стало одним із головних напрямків у програмній діяльності України в ЮНЕСКО.

Миротворча позиція українських делегацій на сесіях та нарадах ЮНЕСКО у 60—х роках значно піднесла авторитет України серед країн — членів, відображенням якого булсГобрання українських представників на високі посади в організації. ,

З 1970 по 1980 рік (третій етап) Україна бере активну участь у залученні інтелектуальної еліти до руху на захист миру Гі розрядки та до широкого міжнародного співробітництва. Проблеми інформації, вивчення' слов'янських культур, енергетики, охорони біосфери —ці питання окреслювали коло інтересів української дипломатії у 70—х роках.

Головним підсумком становлення діяльності нашої держави в ЮНЕСКО с тон позитивний образ України, що склався у світового співтовариства' в процесі взаємоспілкування з представниками українського народу через участь в форумах, проектах та роботу у всіх Галузях компетенції ЮНЕСКО. Були закладеї» цідвзашш для виявлення самостійної позиції української дипломатії.' ‘: : 1 ''■

• Аізтор аналізує формування політики України щодо ЮНЕСКО а

позиції розвитку національних інтересів держави, які поділяє на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні інтереси України — це, перш за псе, інтереси, націлені на розвиток української нації: щодо ЮНЕСКО — це використання досвіду цісї організації для розвитку національної освіти, науки та культури. До них також слід віднести розвиток та підтримку процесів соціально -культурного та духовного відродження як основ державності українського народу. Важливим для України с питання екологічної безпеки.

■ Внутрішні інтереси демократичної держави виходять з потреб її 'громадян та завдань, які постають перед суспільством на певному етапі його розпитку для втілення цих потреб.

. На початку 80 —х років в Україні постала потреба принципового

перегляду системи освіти та вироблення нової концепції її подальшого розвитку. *

Голошіі цілі реформи вищої освіти повіїТстю відповідали завданням, що поставила ЮНЕСКО перед основною програмою “Освіта для всіх”. Проведення міжнародних семінарів, нарад та освітніх кот{и?ренцій ЮНЕСКО на території України, участь українських спеціалістів у таких заходах поза межами держави збагатили досвід республіки та сприяли реалізації освітніх реформ. •

Перебудова системи освіти невідривно була пои’язана із розпитком науки. Участь України у наукових програмах ЮНЕСКО була націлена на , отримання доспілу в тих галузях науки, які могли значно вплинути на розвиток економіки країни і на застосування нових досягнень снігової наукової л>мкн. •

Позиція України щодо наукових програм полягала в тому, и (о 6 якомога більше проявити український науковий потенціал шляхом розробки спільних проектів, проведення наукових стажувань та міжнародних конференцій. ,

Мета національного культурного відродження тісно пов'язана з тими проектами, що їх проводила Україна п ЮНЕСКО у 80—90 —ті роки. Вона підтримувала позицію про необхідність повернення мистецьких та історичних цінностей країнам їх походження.

Україна, маючи великий досвід у розробці регіондльні'х проектів та програм ЮНЕСКО та володіючи великими досягненнями в галузі культури, вважала своїм головним завданням поширення споєї культури.

Питання екології не можуть бути відокремлені від проблеми захисту культури нації. Поротьба з наслідками Чорнобильської трагедії та досягнення екологічної безпеки стали пріоритетними серед внутрішніх національних інтересів України у 50 —50—х роках.

Участі. України в діяльності ІОІІЕСКО створила конкретні умови для взаємодії практично з усіма державами світу п рамках багатосторонньої дипломатії. Це надавало можливості для реалізації зовнішніх інтересів держави, до яких належать:

— використання ЮНЕСКО як трибуни для проголошення

миротворчих ініціатив України, спрямованих на’ посилення міжнародного співробітництва в галузях її компетенції; .

— участь у міжнародних програмах ЮНЕСКО з метою розп'язан.ія глобальних проблем людства, надання допомоги та досвіду п розвитку науки і освіти країнам-членам організації;

— утвердження примату міжнародно —правових методів в діяльнбсті а

організації; -»■ •'

— розвиток, через участь у програмній діяльності ЮНЕСКО, двосторонніх міждержавних віднос ін.

Безперечно, зовнішні інтереси України невідривно пов'язані з реалізацію внутрішніх потреб українського народу, головною метою якоГс створення відповідного враження про Укр.йну та завоювання авторитету серед світової громадськості, а також отримання можливості впливу на процеси, що відбуваються в ЮНЕСКО. '

Автор робить висновок про еволюційний розвиток національних інтересів держави в ЮНЕСКО й активізацію зусиль української дипломатії для використання загальнопріппіятного міжнародного досвіду ЮНЕСКО в інтересах політичного розвитку України та вирішення глобальних проблем.

У Другому розділі аналізується діяльності України в ЮНЕСКО у 80-х роках. и

Період 80 —х років характеризувався посиленням ролі України в ЮНЕСКО. Значною мірою цьому сприяло обрання представника України, професора Київського університету ім.Т.Г.Шевченка Г,М.Цветкова, членом Виконавчої ради ЮНЕСКО. Для української дипломатії відкрилась можливість вповні заявити про свої інтереси й отримати підтримку від міжнародного співтовариства у багатьох пропозиціях і ініціативах.

В ці роки діяльність України в ЮНЕСІ<П приймала різні форми; участь делегацій у конференціях, нарадах, симпозіумах, виконання обов'язку фінансової підтримки організації, визначення відповідних державних установ для реалізації окремих ' програм ЮНЕСКО, використання всіх засобів спілкування й співробітництва з державами — членами організації. -

У 80 —х роках значно зросла активність представників України на сесіях Генеральної конференції ЮНЕСКО, що суттєво вплинуло, на ефективність реалізації зовнішньополітичних завдань країни та запровадження національних пріоритетів у міжнародних програмах та планах діяльності ЮНЕСКО. Якщо на 21—у согію Генеральної конференції ЮНЕСКО (1980) .українська делегація подала лише однії проект резолюції, то на 25-й сесії (1909) Україна представила вже 13 проектів резолюцій, 10 з яких були схвалені.

Аналізуючи ініціативи, з якими Україна виступала на Генеральних конференціях ЮНЕСКО у ЯО-х роках, автор відзначив тенденцію їх трансформації від певної заідеологізованості, політичної загостреності до більш конструктивних, практичних резолюцій, які сприяли адаптації програм до існуючих реальностей, та виходу її з кризового становища. Внутрішні процеси перебудови я Радянському Союзі та необхідність кардинальних перетворень у самій ЮНЕСКО, що наприкінці 80-х років "перебувала в складній політичній і фінансовій ситуації, вимагали від української дипломатії розробки нових підходів, націлених на визначення пріоритетних інтересів розвитку народного господарства, науки, техніки, освіто та кулі,турн України. Реалізація національних інтересів України в ЮНЕСКО здійснювалася, перш за все, через представництво держави на форумах організації, в її керівних органах.

За період участі України в роботі Виконавчої ради зроблено близьк і 350 заяв та виступів з приводу найважливіших питань діяльності ЮНЕСКО.

' Українська РСР стала співавторам 9 резолюцій Виконавчої ради, зокрема,

•про роль ЮНЕСКО в формуванні громадської думки щодо припинення гонки озброєнь і переходу до роззброєння, про участь організації у відзначенні 40 — І річниці перемоги над фашизмом, про конкретні заходи щодо поліпшення її функціонування.

ЮНЕСКО була однією з небагатьох організацій системи ООП, віддача від участі в якій мала практичну цінність для Украінн та політичної розбудови її державності, що вплинуло на визнання культурного п наукового потенціалу українського народу, налагодження різноманітних стосунків у всіх галузях компетенції ЮНЕСКО з країнами - членами та здобуття світового досвіду, який безпосередньо використовувався у народному господарстві України.

Головними формами практичного використаний досвіду ЮНЕСКО .були робота з інформаційними джерелами організації, участь спеціалісті» України в програмі стипендій ЮНЕСКО, виконання спеціалістами з України ряду проектів, підготовка досліджень, робота наукових лабораторій.

Міжнародні зв'язки в системі виховання національних кадрів для інших країн були для України однією з форм зовнішньополітичної' діяль пості, націленої їм розвиток рітюнрашюго співробітництва. ІЗ навчальних закладах республіки щороку здобували освіту понад 2(і тисяч іноземних громадян, серед них майже 17 тисяч — представники країн Азії, Африки та Латинської 'Америки. Особлива увага наданолась підготовці спеціалістів для країн, що розвппаюті.сн, в науково-технічних голуїчх.

. Протягом 80-их років УРСР підготувала понад 60 тисяч спеціалісті». Також було стороно мережу спеціальних факультетів та курсів підвищення кваліфікації колишніх іноземних випускників.

Одним з найважливіших завдань для розвитку наукового потенціалу України стало підвищення економічної ефективності і нракіичної віддачі від участі республіки в ЮНЕСКО шляхом її -активізації у виконанні наукових програм: Міжурядової програми "Людина і біосфера" |МЛП), Міжурядової океанографічної комісії (МОК), Міжурядової гідрологічної програми (МГП) Міжурядової програми геолоіічної кореляції (МПГК), програм з енергетики, інформації та інформатики.

Протягом 80—х років головними напрямками діяльності України в ЮНЕСКО у галузі кулі,тури були використання інформаційних

мо/яліиізсіси організації для поширення зичні, про культуру України, і, навпацки, ознайомлення української' громадськості із здобутками світової культури. . ,

Особливого значення набув досвід ЮНЕСКО в збереженні, охороні та популяризації світових культурних цінностей. ЮНЕСКО стала координатором у встановленні професійних зв'язків між організаціями та окремими спеціалістами в галузі збереження- й охорони культурних цінностей, Програма ЮНЕСКО включала 17 проектів збереження

культурної спадщини. Серед них Україна особливої уваги надавала

"Слов'янському проекту (дослідження та популяризація слов'янських культур)", проведенню Всесвітнього десятиліття розвитку культури,

охорони всесвітньої спадщини.

. Унікальна можливість науково — творчої співпраці реалізовувалася, насамперед, в рамках 'широкомасштабних тривалих проектів, зокрема у підготовці ‘‘Історії наукового та культурного розвитку людства”, “Нарисів історії культури слов'ян' та інших. До цієї роботи о Україні були залучені

міжнародні асоціації, науково —дослідницькі інститути, творчі спілки, які ', охоплювали велике коло пцт<інь. Це забезпечило максимально можливе й довгострокове науково — творче співробітництво на національно^,

регіональному та міжнародному рівнях.

Досвід діяльності України п ЮНЕСКО у 80—і роки свідчить про те, що для підвищення ефективності використання програмної діяльності ЮНЕСКО, її народногосподарської та інформаційної віддачі необхідні узгоджені дії по лінії: Секретаріат ЮНЕСКО — Постійне представництво

— Комісія України у справах ЮНЕСКО. Слід також підключити до концептуальних розробок провідні науково-дослідні центри та інститути, підвищити виконавчу відповідальність організацій і осіб, що співробітничають з ЮНЕСКО, здійснювати пошук нових форм та засобів багатосторонньої дипломатії у рамках організації, та в процесі програмування її діяльності. Для зміцнення співробітництва наукової іЬ творчої громадськості країн, -що беруть участь у підготовці досліджень, необхідно пропагувати ці проекти, готувати матеріали для постійної рубрики в періодиці, яка висвітлювала б діяльність ЮНЕСКО як форуму міжнародного співробітництва.

У третьому розділі розкривається зміст нових завдань, що постали перед незалежною Україною в ЮНЕСКО па початку 90 —х років.

Само в цеп час суттєво змінився політичний фон участі України в діяльності організації. Це було викликано факторами як глобального зовнішньополітичного, так і внутрішньополітичного характеру. Діяльність українських делегацій в ЮНЕСКО підпорядковувалася тепер виключно інтересом молодої незалежної держави. Це призвело, звісно, й до перегляду національних пріоритетів у програмній діяльності організації. .

Голошиїм завданням участі України в діяльності ЮНЕСКО у 90-х роках стало використаній; широких можливостей цісї авторитетної організації для збереження і розпитку інтелектуального та науково-технічного потенціалу України, використання багатого досвіду ЮНЕСКО для розбудови державності. Нові положення концепції зовнішньополітичної діяльності України передбачили активізацію і підвищення ефективної участі в роботі цісї міжнародної організації, адаптацію і використання й потенціалу та можливостей до національних потреб України, налагодження міжнародного співробітництва у справі подолання наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧЛПС). Участь і багаторічний досвід України в ЮНЕСКО використовувався в нових умовах для реалізації об'єктивних пріоритетів у зовнішній політиці.Разом з тим Великі зміни відбулися у самій.організації. '

У 90—х роках склалася ситуація, аналогічна тій, ідо мала місце під час створення ЮНЕСКО (у тому розумінні, що старі схеми і норми міждержавних відносин, які опиралися на "альтернативні" політичні та екоі'омічні моделі, зникли, й з'явилася потреба в їх переоцінці). На перший плай виходить головне завдання' ЮНЕСКО — місія інтелектуального співробітниці ва на користь миру. За допомогою цісї організації представники інтелегепції різних країн світу могли б разом спробувати проаналізувати зі процеси, що відбуваються в різних частинах планети н вислотгпі нові думки Щодо їх продуктивного розвитку.

Період початку 90—х років ішяпмпся досить складним для участі України в роботі ЮНЕСКО, але саме тому піп нредстапляпляс особливий інтерес для аналізу. Труднощі незалежної держави в ЮНЕСКО полягали,

по-перше, в ускладненнях фінансового характеру—підвищенні обов'язкового внеску України до 1,87% за рахунок невірного розподілу внеску колишнього СРСР та невирішеності питання з Російською Федерацією щодо виплати внесків за 1930—1991 роки.

По-друге, розрив економічних, науково-технічних, культурних та інших зв'язків з іншими державами —членами ЮНЕСКО (колишні СРСР, БілоруськаРСР), негативно позначився на спільній участі інтелігенції та науковців у програмній діяльності організації. Саме у цей період виявилися недостатньо міцні контакти з колишніми республіками в сферах компетенції ЮНЕСКО. Відносини з новоствореними національними комісіями доводилося будувати практично з нуля. Позитивним моментом у встановленій цих відносин є те, іцо Україна, користуючись споїм багаторічним досвідом, допомагає молодим членам організації залучитися до її програмної діяльності й таким чином здобуває авторитет серед них та розширює межі свого партнерства.

Особлива увага ь'цьому проЦесі надасться посиленню двосторонніх контактів з національними комісіями. Одночасно, внаслідок проведення Україною незалежної зовнішньополітичної лінії, сутгєво змінилося ставлення російських делегацій до позиції українських дипломатів в ЮНЕСКО. Якщо раніше делегації СРСР, УРСР та БРСР майже завжди виступали одним блоком й підтримували резолюції один одного, що іншими державами сприймалося як належне, то на останніх {26 —й та 27 —й) сесіях Генеральної конференції ЮНЕСКО делегація України не відчувала такої підтримки з боку російських представників, а з ряду питань спостерігалася навіть відкрита конфронтація. Причиною цього, як уже відзначалося, є незгода України з позицією Росії щодо невиплати внесків УРСР за 1990 — 1931 роки, а також перенесення акцентів в програмах ЮНЕСКО (що стосуються групи країн Східної Європи) на розвиток, головним чином, російських проектів.

Отже початок 90-х років ддя ЮНЕСКО й участь України в роботі цієї організації визначається ускладненнями як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Але всі труднощі, пов'язані з реалізацією Третього Середньострокового Плану не завадили українській дипломатії активно продовжувати співробітництво з цією організацією й захищати інтереси українського народу на її численних форумах.

Пріоритетним напрямом співробітництва України в ЮНЕСКО стала реалізація Програми "ЮНЕСКО —Чорнобиль", яку було започатковано у січні 1991 року після підписання Генеральним директором організації Ф.Майором і постійними представ никами України, Білорусі та тодішнього СРСР "Основних положень Програми". Вона складалася з 70 проектів, що фінансувалися, переважно, за рахунок добровільних пожертвувань.

Завдяки поступовій реалізації програми на Україні, медичні заклади и дитячі лікарні отримали допомогу в розмірі близько 500тис. дол.США, що 200 тис. ДОЛ.США підуть на підготовку спеціалістів для України. З приводу здійснення резолюції Ой. 48 (культура і захист національної спадщини) на Україні побувала спеціальна місія для аналізу ситуації та визначення головних пріоритетів. .

На жаль, доводиться визнавати, що реалізація Програми “ЮНЕСКО —Чорнобиль" йшла досить повільно по лишу через фінансові проблеми, але й з причини зволікань ряду міністерств та відомств Україна. В багатьох установах замість підготовки, конкретних пропозицій

ш

розннтку програми спостерігайся лише споживацький підхід. 1 все ж такії, завдяки постійній підтримці Секретаріату Комісії Україні! в" справах ІОНССЖО, Мінчорнобиля, науководослідного інституту психології АН України, Голоішого архівного управління прн Кабінеті Міністрів України Програма "ЮНЕСКО —Чорнобиль" діяла і з кожним роком масштаб її зростав, незважаючи на заяви представників деяких держав про її недоцільність. '

Ще однією з пріоритетних д\я України програм стала Програма ЮНЕСКО для розпитку країн Центральної та Східної Сьроші (ПРОЦСЄ).

Важливою її функцією стало налагодження нової мережі зв'язків та відносин в регіоні, де раптово були притінені старі контакти. Програма мала на меті встановити рівноправні відноешш між численними новими неурядовими організаціями країн цього регіону, а також, що особливо важливо, національними комісіями. Це стосувалося і голосних програм ЮНЕСКО" в галузі культури: збереження культурної сп.ідщшш; культурна ідентичність та діалог культур; культура Л'я розвитку. Були закладені проекти, які сприяли розвитку діалогу між країнами та народами, що належали до різних культурних та суспільно —економічних систем ('‘Комплексні дослідження шовкового шляху — шляхи діалогу", "Слов'янський проект" та інші). ‘

Але для того, щоб програми ЮНЕСКО з культури досяглії своєї мети, необхідна була підтримка української громадськості, фахівців, митців, меценатів, молоді— людей, що уболівають за уграїкську культуру. Українська асоціація клубів ЮНЕСКО (УАКЮ), пки провела численні культурні заходи за програмами ЮНЕСКО, на початку 90—х років УАКЮ вже здобула не тільки державний, а й міжнародний авторитет й активно .залучалася до інтеграційного процесу у Європі. Розвиток руху клубів ЮНЕСКО є необхідною умовою поширення ідей ЮНЕСКО на Україні.

■ Слід звернути особливу увагу' на можливість залучення додаткових коштів шляхом створення фондів підтримки того чи іншого пріоритетного для України, проекту ЮНЕСКО. Визначну роль с цьому процесі може відігравати Українська асоціація клубів ЮНЕСКО.

_ В умовах розбудови незалежної демократичної держави Україна намагалася максимально використовувати передовий світовий досвід, накопичений ЮНЕСКО в усіх сферах діяльності суспільства.

Членство України в ЮНЕСКО надавало можливості розвитку не тільки баї атостороннього міжнародного співробітництва, а й сприяло розвиткові двосторонньому, Що, и свою чергу, допомогало вирішувати питання участі фахівців України у'заходах ЮНЕСКО шляхам часткового або повного фінансування країнами —партнерами. Головним підсумком цього періоду діяльності с те, що Україна виявила свою політичну волю підтримки ЮНЕСКО й продовжувала співробітництво в усіх галузях її компетенції. ,

Досвід діяльності України в ЮНЕСКО в 90—х роках свідчить про її спроможність проводити незалежну політику в цій міжнародній організації, базуючись на принципах, відпрацьованих у процесі 50—рі-щого співробітництва з ЮНЕСКО. Становлення України як самостійної держави визначило появу нового імпульсу, в цій співпраці, в розробці нових ініціатив та проектів. • .

Партнерський характер та спрямованість на перспективу, безперечно, призведуть до нового якісного, рівня у відносинах між

Україною та ЮНЕСКО, надійними партнерами в сучасному швидкозмінному політичному світі. '

В дисертаційній роботі автор також проводить аналіз фінансового становища України в ЮНЕСКО й накреслює перспективи і'юго поліпшення. Суб'єктивними умовами для цього могли б стати: по —перше, досягнення домовленості з Росісю про часткову компенсацію внеску України за 1990—1991 роки; по-друге, можливе повернення в ЮНЕСКО Сполучених Штатів Америки, про що свідчить звернення Державного департаменту- США до президента Біла Клінтона з рекомендацією про повернення до організації в кінці 19S5 року.1

Об’єктивного ж умовою с рішення Генеральної Асамблеї ООН про зменшення внеску України.

Заборгованість України, звичайно, ускладнює її співробітництво з ЮНЕСКО, Проте, як заявив сам Генеральний директор організації Ф.Майор, головним є не внески, а політична воля України підтримати організацію, поставити на її службу науково —інтелектуальний потенціал українського народу2 .

,В заключенні, оцінюючи діяльність України в ЮНЕСКО у вО-х на початку 90-х років, автор підкреслює еволюційний розвиток інтересів України у цій міжнародній організації, що виявився у практичних результатах -- участі в роботі головних органів ЮНЕСКО та реалізації проектів їі програм. •

Якщо нл початку 00 —х років резолюції ЮНЕСКО, в розробці яких брала учасіь українська делегація, керуючись загальносоюзними інтересами Гули часто ідеологізопані, мали політичне спрямування, то вже у другій половині 80-х років приймається більше рішень практичного характеру, н.о мали конкретний результат для української громадськості в сфері впк >] истання свого інтелектуального потенціалу для розвитку освіти, наук і та кулі,тури.

Пер.С/дова, що охопила всі сторони жиггя Радянського Союзу, нове політично м іслення підвищили інтерес України до досягнень національної культури, бережений історичної спадщини п природного середовища, просвітницьких, наукових та культурних традицій.

В і: чі період керівництво організації запровадило ряд нових починані, і її роботу, в методи та підходи до реалізації її програм. Позиція нашої держави з перших кроків реформування діяльності ЮНЕСКО була спрямоїм і.» на підтримку програм загальномодського значення та подальшу розробку проектів, в яких брали участі, українські спеціалісти.

Т.н., в умовах гострого дефіциту бюджету вдалося здійсшті ряд заходів по відзначенню Всесвітнього десятиліття розцінку культури, Міжначі дного року ліквідації неписьменності, провести ряд міжнародних наукоги с конференцій —"Світ у свідомості, людей", "Освіта та інформатика"., "Енергетика, навколишнє середовище та якість життя".

В цілому її період ЯО-х років можна відзначити еволюцію позиції Україні! від конфронтації та участі у блоковому протистоянні до активізації

• >• ___' ' . . . ■ ■ • ' ■ . '

' U.S. Aides Propose Returning to UNESCOi : International Herald Tribune, 21 February, 1991. - P.3.

г Матеріали Комісії України у справах ЮНЕСКО (Документи з 27 —ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО та участі в ній України).

пі

діяльності, орієнтації на розвиток як двосторонніх, так 1 багатосторонній • зв'язків в рамках пріоритетних проектів ЮНЕСКО. ^

У 80- х роках діяльність України в ЮНЕСКО визначалася в таких пріоритетних напрямах: залучення до наукових розробок проблем ос піти, активізація участі у програмі "Людина і біосфера", проведення досліджень в межах діяльності Міжурядової океанографічно? комісії ЮНЕСКО, розвиток питань наукової гідрології, залучення українських вчених до міжнародних програм з інформації та інформатики, подальша реалізація “Слов'янського проекту", розробка нових проектів, пов’язаних -З проблемами молоді та ролі жінки у суспільстві.

Участь українських вчених, спеціалістів, діячів культури у програмній діяльності ЮНЕСКО в період 80-х років свідчить про зростання суспільного інтересу и країні до цієї організації, що стало причиною активізації роботи української дипломатії на форумах та в головних органах ЮНЕСКО. В свою чергу, робота представника України у головному виконавчому органі ЮНЕСКО — Виконавчій раді — у 1900-1905 роках заклала підвалини, на яких надалі базувалася активна позиція українських делегацій на сесіях Генеральної конференції ЮНЕСКО, й вивела українську дипломатію на вищий щабель відносин з країнами-членами ЮНЕСКО.

Вважаючи себе навід'емною частішою Сиропи, Україна передбачливо робила акцент на внесок діяльності ЮНЕСКО в розвиток регіонального співробітництва п основних галузях компетенції організації.

В результаті посилення участі України в програмах ЮНЕСКО наприкінці 80 —х років виникла нова форма народної дипломатії в українському громадському середовищі — клуби, діяльність яких спрямована на підтримку ЮНЕСКО. Це-‘стало свідченням зворотного зростання авторитету цій організації в Україні.

В той самий час необхідно відзначити, що робота українських представників за проектами ЮНЕСКО в період Є0— х років ма \а відбиток опосередкованих зв'язків з союзними міністерствами та відомствами. Тому помилки та недоліки, пластині радянським рішенням щодо питань співробітництва в ЮНЕСКО, повторювались і на рівні республіки. Підлеглість союзним керівним органам, обмеженість п ініціативах та необхідність узгодження позицій делегацій з більшості питань значно стримували ініціативність та самостійність України » ЮНЕСКО,

У Н0 — х роках скл їлися нові умови для розвитку діяльності України в ЮНЕСКО: Україна здобула незалежність, що - відобразилось на її

зовнішньополітичній діяльності; з'явились нові суверенні держави іі відбувся відхід від ідеологічної боротьби між Сходом і Заходом, що поставило перед ЮНЕСКО завдання оновлення своєї інтелектуальної місії. За цих умов головного мстою Укреши було втілення національних Інтересів в програмах та проектах організації та піднесення свого авторитету серед держав —членів ЮНЕСКО. ’ .

Слід виділиш основні характерні риси участі України у роботі ЮНЕСКО в цей період: . , ‘

— фінансові ускладнення, пов'язані з проблемами виплати Україною внесків;

— скоротилась програмна діяльність організації, що викликало зменшення проектів, до яких залучалися українські спеціалісти;

І!)

— виділився новий напрямок міжнародного спіиробітшщтва в межах ЮНЕСКО — встановлення Україною двосторонніх контактів з національними комісіями держав —членів;

' — Україна виступила з новими ініціативами щодо оновлення мети,

завдань, та пріоритетів організації;

— розширився громадський рух клубів ЮНЕСКО в Україні.

Українська дипломатія, представляючи молоду незалежну державу в

ЮНЕСКО, виходила перш за все з необхідності сприяння побудові демократичного суспільства в Україні та створення усіх умов для ного прогресивного розвитку. В інтересах досягнення цієї мети основна робота велася за програмами, реалізація котрих давала реальну економічну та політичну віддачу для України:

— для подолання наслідків Чорнобильської катастрофи Україна вела комплексну роботу по втіленню Програми "ЮНЕСКО —Чорнобиль";

— з метою прискорення процесу інтеграції України в європейський

простір та розвитку демократії в країні, Україна залучалася до розробки Програми ПРОЦСС (Програма ЮНЕСКО для розвитку країн Центральної та Східної Європи); .

— для підвищення культурного рівня української держави до світового особлива увага приділялась програмам в галузі культури;

— участь у програмній галузі “Комунікація, інформація та інформатика на службі людніш". передбачала вихід України на новий науково-технічний рівень в інформаційній галузі.

Таким чином, можна зробити висновок,що, перебуваючи в складному фінансовому становищі, незважаючи на економічну кризу в країні, Україна намагалась посилювати свою активність в ЮНЕСКО н використовувати її діяльність для швидкого вирішення своїх внутрішніх проблем. В той самий час, українська дипломатія продемонструвала сізою ініціативну позицію щодо підтримки діяльності організації й продовження міжнародного співробітництва з країнами —членами ЮНЕСКО.

Нові умови розвитку міжнародних відноснії та побудови суверенної держави • України вимагають значно вищого рівня взаємозв'язків та співробітництва між країнами в інтелектуальній сфері. Діяльність ЮНЕСКО мас відповідати не лише потребам державним, а й зростаючим сподіванням народів сзіту. Тему перелехтшіним завданням в діяльності України в ЮНЕСКО може бути привернення уваги цісї організації до галузей, що раніше стримувалися ідеологічними суперечками, п на сучасному етапі мають неоціниме значення для світу' — захист прав людини, свобод та демократії; чи ще ширше — до етичної місії ЮНЕСКО.

В інтересах України є розвиток європейського регіонального співробітництва в межах ЮНЕСКО: підключення до європейської

інформаційної системи, підготовка кадрів, залучення інтелектуалів до інтеграційних процесів в Європі.

Одним з найгостріших питань для України є вирішення проблеми заборгованості та виплати внесків до бюджету ЮНЕСКО. Від вирішення цієї проблеми залежить міжнародний авторитет держави та можливість впливу на діяльність організації. Розуміння важливості цього питання Урядом України, виділення його в пріоритетне завдання у зовнішній політиці й будуть, значною мірою, визначати майбутнє участі України в роботі ЮНЕСКО.

Аналіз останніх тенденцій світового розвитку свідчить про зростання впливу в суспільстві приватного та неурядового секторів. Для здійснення багатьох міжнародних програм, пов'язаних з проблеми прав людини, положення жінок, охорони навколишнього середовища, необхідні динамізм та підтримка, які все більше будуть іти з неурядових джерел. Слід розглянути можливість віднайдення таких джерел в Україні й залучити їх до реалізації проектів та програм ЮНЕСКО. .

Розробка повноцінного механізму співробітництва між усіма організаціями та установами, задіяннмн до реалізації програм ЮНЕСКО, стає ще одним пріоритетним завданням, виконання якого може бути здійснено оновленою Комісією України у справах ЮНЕСКО.

Нове, більш демократичне ставлення України до своєї участі в ЮНЕСКО розширило можливості та спектр її діяльності, посилило міжнародний авторитет України, зокрема 6 ЮНЕСКО, що буде мати політичну та економічну користь і віддачу д\я української держави.

.Наприкінці XX століття все прогресивне людство, беручії до увага гіркий досвід свого розвитку — війни, природні катаклізмі!, поділ на бідних й багатих, - приходить до розуміння залежності свого майбутнього від вирішення глобальних проблем планети. Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури може об'єднати світовий інтелектуальний потенціал в силу, здатну вивести людство на новий впток розвитку.

Україна, увійшовши в світове співтовариство як рівноправний член, не бачить себе поза межами діяльності ЮНЕСКО.

Український народ створив неоціненну культуру, що вистояла через багатосотлітню бездержавність. І тепер потрібно використати всі можливості ЮНЕСКО для надання культурі цієї державі гідного Світового розголосу.

міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин при Київському університеті! .

По темі дослідження автором підготовлені й надруковані статті:

1. ЮНЕСКО — захист культури — захист гуманізму// Дніпро. — 1994. - N І.-С.84-86.

- 2. Політика України щодо ЮНЕСКО// Дніпро. -.1994. -N9-10.

3. З місією інтелектуального співробітництва //Політика і час.—

1994. —№12, —С.58 —63.

4. Le;, theses " Les aspects culturels d'activit': ie l'Association Ukrainien

dcs Clubs UNESCO." Lc document finale. Siminaiia international d'lnformaUon "Connaitre 1’UNESCO” -Paris: UNESCO/FMACL, J-9 decembie 1902. .

5. Охорона культурної спадщини в Уяр.іші //Заключна доповідь

Другої Європейської конференції Клубів ЮНЕСГО (Київ, травень 1S93J. — Париж: ЮНЕСКО, 1994. .

Структура; Дисертація складається і і вступу, трьох частин, заключения,списку використаних джерел і літератури, що зумовлено метою та завданнями даного дослідження. .

проводилась на кафедрі історії

Костенко О.Ю. Деятельность Украины в ЮНЕСКО ( 80—е начало 90—х годов). Диссертацией является рукопись на соискание у.еной степені; кандидата исторических наук по специальности № 07.00.03 — всеобщая история. Киевский университет, Институт международных отношений, Киев, 1994.

Защищается 5 научных работ автора, в которых содержится теоретическое исследование целей н интересов, определяющих позицию Украины в ЮНЕСКО, а также ее вклад в решение основных задач этой Организации. в

Установлено, что позиция Украины в ЮНЕСКО в исследованный период характеризуется эволюцией от конфронтации к активизации деятельности, ориентации на развитие как двусторонних, так и многосторонних связен и рамках приоритетных проектов ЮНЕСКО. Новое, более демократичное отношение независимой Украины к своему участию в ЮНЕСКО расширило ее возможности и спектр деятельности, усилило ее международный авторитет, что положительно отразится на решении политических и экономических проблем украшіского государства.

В диссертации использовано значительное количество ранее не исследованных архивных документов ЮНЕСКО, Министерства иностранных дел Украины, Секретариата Комиссии Украины по делам ЮНЕСКО.

Ключові слова: ЮНЕСКО, Виконавча рада, Генеральна конференція, Комісія України в справах ЮНЕСКО.

Kostenko Olga. The Activity of Ukraine in UNESCO (the 80 —ies beginning of the 90 —ies). Dissertation for the candidate degree in History. Kyiv University, Institute for International Relations.

Five author’s scientific works are being defenced. They content the research of the goals and interests of Ukrainian position in UNESCO and also its input into the solving of the main tasks of the Organization.

It has been proved, that the position of Ukraine in UNESCO during investigated period has been characterized by the evolution from confrontation to activization of activity, orientation on the development of bilateral and multilateral contacts in the frames of UNESCO priority projects.

The new, more democratic attitude of Ukraine to its participation in UNESCO has broadened its opportunities and a scale of activity, increased its international prestige. It can be positively reflected on the process of solving political and economic problems of Ukraine.

A great number of UNESCO and Ministry of Foreign Affairs of the Ukraine archives documents not investigated before, have been used in the dissertation. ,

i: UNESCO, Executive Board, General Conference,

Commission of Ukraine for UNESCO.

Замовлення ЗОО.Тяраж ІОО.

ВПЦ 'Киїиський університет'. 252017.К*1 Бульппр Шсвчоикл.М.