автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Диалектика человеческой чувственной деятельности

Полный текст автореферата диссертации по теме "Диалектика человеческой чувственной деятельности"

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 'ч

ДИКА Олена Іванівна

УДК -.111

ДІАЛЕКТИКА ЛЮДСЬКОЇ ЧУТТЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність 09.00.04 -філософська антропологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 1997

Диссртацісю є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії філософії Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент Дсм'янов Володимир Олександрович доцент кафедри теорії та історії філософії філософського факультету

Київського університету' імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

1. Доктор філософських наук, професор Князев Володимир Миколайович

проректор Української Академії державного управління при Президентові України. .

2. Кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Кисельова Оксана Олександрівна, старший науковий співробітник відділу філософії культури, етики та естетики інституту філософії НАН України.

Провідна установа -

Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут", кафедра філософії. .

Захист відбудеться "27" жовтня 1997 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 01.01.06 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук в Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий " ______199_^_ р.

Вчений секретар спеціалізованої /0[

вченої ради хі Дідеико В. Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Гуманітарне знання ось уже понад століття перебуває в стані кризи. Щоб вийти з цього стану, філософія час від часу обирає за нитку Аріадни або шлях раціоналізму, успадкований від філософії нового часу і репрезентований сьогодні парадигмами неопозитивізму, індуктивізму, структуралізму, або ж його протилежність - ірраціоналізм (різноманітні модифікації фрейдизму, "філософії життя", тощо). Цей вибір - не волюнтаристське, стихійне вподобання окремої особистості філософа. Специфіка соціального розвитку визначає притаманний певному часу тип мислення. Отже, цей вибір зумовлений також і рівнем розвитку науки, а основне - станом людини в системі суспільних відносин, мірою його відчуженості. Оскільки сам світ людини, яка поставлена перед проблемою вибору, виявляється нецілісним, отже жодна з альтернатив не здатна відшукати вихід з ситуації, що склалася.

Адже, як для ірраціоналізму, так і для раціоналізму сама людина видається лише засобом. Якщо для першого на засіб перетворюється людська здатність мислення, то для останнього - саме життя людини з усім розмаїттям почуттєвих виявів.

Хвиля сучасного раціоналізму, незважаючи на всі її особливості та відмінності, страждає тією ж обмеженістю. І щоб ця обмеженість не призвела до такої ж схибленої протилежності, необхідно вже сьогодні розібратися із проблемою дійсних підвалин і специфіки розвитку людської чуттєвої діяльності. Идется не про доповнення раціоналістичної традиції моментом чуттєвості, а про виявлення критеріїв дійсної міри людини, де чуттєве та раціональне знаходять свою єдність як співвідношення логічного та чуттєвого з точки зору необхідності розвитку того й другого та ступінь іманентності логічного в чуттєвому в єдиному процесі розвитку людської практики.

Філософія більше не погребує поповнення вже існуючої колекції вчень та концепцій антропологічного змісту, її зусилля мають бути спрямованими на розкриття засобів та критеріїв цілісного існування людини в світі. З цих позицій можна стверджувати, що суто філософські проблеми, які зачіпають глибинний вимір людського, за своєю природою актуальні

тим, що вони вічні. Актуальність їх постановки задається певним ракурсом аналізу, який визначається сучасною необхідністю.

Враховуючи все вище сказане стає зрозумілою та цілком доречною спроба автора дисертаційної роботи розглянути цю тему.

Міра опрацьовавості проблеми. Не зважаючи на очевидність та значущість піднятої в дослідженні теми і наявність різноманітних її аспектів в багатьох філософських традиціях, цілісний розгляд даної проблематики, де у фокусі дослідження була б чуттєва діяльність як конкретність "взаємодії всього з усім " - ще належить здійснити.

У лоні історії класичної філософії ця тема розроблялась не цілісно, а була розтята на дві основні, абсолютно автономні проблеми: проблему чуттєвості та проблему діяльності. Загальновідомо, що ці проблеми розвивалися в двох діаметрально протилежних філософських течіях. Специфіка чуттєвих явищ досліджена та подана в працях Гоббса, Гассенді, Локка, Берклі, Юма, Гельвеція. Діяльніша проблематика розвивалась у традиції класичної німецької філософії, що представлена працями Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля. Спроба першого синтезу цих полярних орієнтацій була здійснена в творах Фейербаха. Саме з цього приводу ще не так давно у вітчизняній філософії піднімалося питання спроможності співставлення Фейербаха з сенсуалістичною традицією. ■

Переорієнтація сучасної західноєвропейської думки виходила з намагання подолати класичний раціоналізм і закцентувати увагу на особистості, а не на субстанції. У зв'язку з цим коло філософських шукань переноситься з пізнавального на духовно-практичне ставлення людини до світу. У фокусі аналізу опиняється саме життя людини з усім розмаїттям її здібностей та проявів. Ця інтонація сучасної філософії' була задана ще німецькими просвітниками Гете, Шиллером та Гердером в їх концепціях живої цілісності людини. Ця обставина може стати аргументом до того, що людська цілісність, перш ніж бути в достатній мірі вираженою теоретично, висвітлювалась в історико-філософських концепціях естетичного та в художніх творах світової літератури.

Тому неможливо здійснити подібне дослідження без звертання до творів Бальзака, Стендаля, Толстого, Достоєвського, Горького, до поезії Блока, Цветаєвої, Маяковського, Хименеса. Не зрозуміти 1 не відчути

з

глибини сучасної трагедії абсурду без Г. Гессе, Ф.Кафки, Т. Манна, Е.-М. Ремарка, Ф. Саган, Б. Шоу та ін.

Але саме в "філософії життя” було гучно заявлено про зміну

парадигм мислення. Тут зберігається та глибина розгляду людини, що була у зрілій формі задана німецькими романтиками і представниками російської релігійної філософії - Бердяєвим, Соловйовим, Розановим, а витоки свої веде вона ще з античної філософії. Людське буття тут виступає

квінтесенцією всесвітнього становлення. Тут же викристалізовується і одна з основних категорій, що характеризують саме чуттєве ставлення людини до світу як цілісне, як гідне людини ставлення - йдеться про категорію переживання. Переживання як процес, який, створюючи внутрішній світ людини, робить його об'єктивною силою зовнішнього світу. Але якщо для Шлейєрмахера цей процес залишається первинною єдністю свідомості,

тотожністю із об'єктом, то вже для Георга Зіммеля переживання переносится в реальне життя і характеризується як пригода, де індивід долає минулий досвід і, таким чином, звільняється від усього недійсного, репрезентуючи саму суть життя. В унісон із Зіммелем і Дільтей веде мову щодо переживання як репрезентації життя як цілісності. Отже, переживання виступає як злиття суті світу і людини. Це спів-бутгя /событие/ зі світом, в якому відкривається сутністна взаємоналежність людини і світу.

Для набуття цієї здатності бути співзвучним світові "філософія

життя" закликає людину повернутися до себе, "назад, до життя!". Нагальніше за всіх цей заклик звучить у Дільтея та Ніцше.

Але до себе не повертаються. Себе творять, ваяють, ліплять, себе здійснюють в процесі творення історії. 1 ому ми з необхідністю звертаємося до тієї філософської традиції, яка змогла утримати в процесі свого розвитку єдність чуттєвого і діяльнішого, в якій вперше була сформульована теза про людську чуттєву діяльність, що єдина гідна самої Людини. Ця традиція подана в працях Фейербаха, Маркса, Плеханова, Чернишевського, Лукача. Серед вітчизняних мислителів слід назвати Г. Батіщева, В. Босенко, Е. Ільєнкова, М. Кагана, А. Канарського, П. Копніна, М. Ліфшиця, М. Трубнікова.

Теоретичний інтерес при розгляді визначеної теми представляють також дослідження Г. М. Волкова, Ю.М.Давидова, В. М. Князева, Ю. В. Кушакова, В. А. Малахова, Б. В. Новікова, В. Ф. Овчинникова, В. Г. Семенова, М. Ф. Тарасенко, В. І. Шинкарука. У зв'язку зі звертанням до проблем становлення людських здібностей не лише в історії, а і в філогенезі слід відмітити необхідність особливої уваги до напрацювань психологічної науки, що втілені в Творах Г. Виготського, А. Леонтьева, С. Рубінштейна.

Специфічний характер вічним антропологічним проблемам надає буремне сьогодення. Історія вже не набуває вигляду послідовного ланцюга подій та особистостей. Вона шаленою какофонією уся відразу вривається в сучасність і актуалізує таким чином кожну свою мить. І ні античність, ні новий час, ні тим більше німецька класика вже не віддалені від нас у часі. Вони оживають в пекучих проблемах на зламі віків. Естетичну специфіку такого "життєвого світу" глибоко, цікаво та оригінальне розкрито в творах молодих вітчизняних філософів: О. Босенко, В. Возняка, О. Кисельової, В. Петрушенко, М. Шкепу.

Таким чином, аналіз теоретичних розробок свідчить, що проблема людської почуттєвої діяльності належить до найменш досліджених і потребує свого належного розгляду.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб розкрити діалектику чуттєвої діяльності в русі становлення людської здатності здійснення Универсуму від заперечення форм тваринної чуттєвості, через подолання розсудкових форм діяльності -до безпосередності світу людських почуттів у практиці. При цьому з необхідністю конкретизується саме поняття чуттєвої діяльності в контексті постановки та розв'язання антропологічних проблем.

Поставлена мета дослідження зумовлює визначення цілої шереги взаємопов'язаних завдань:

- прослідкувати взаємозв'язок двох моментів: "зовнішніх" та

"внутрішніх" почуттів, того, що має спільну назву сенсорних чуттів та міри небайдужості людини до світу і свого місця в ньому. Розкрити їх загальні засади та причини розведення в дійсності та в теорії;

- в русі долюдських форм буття світу виявити ті кульмінаційні моменти, які своїм змістом репрезентують необхідність, заперечення якої складає абстрактно-загальне процесу становлення людини;

- розкрити природу і зміст поняття "предмет" як такого, логіка якого здатна виявити діалектику становлення світу людських почуттів;

- теоретично визначити роль чуттєвої діяльності в процесі безпосереднього творення людиною себе як абсолютного предмету. У

І II II

звязку з цим розкрити суть кохання як олюдненого почуття.

Об'єкт дослідження - світ як протиріччя, що розвивається, як Универсум, що знаходить в Людині свою сутність.

Предмет дослідження - людська чуттєва діяльність в її історичному становленні і тенденції розвитку. ■

Теоретична та методологічна основа дослідження. Масштаб дослідження заданий традицією класиків філософської антропології XX сторіччя - Шелером та Плеснером, які для шукань специфічно людського вважали за необхідне звертання до закономірностей неорганічного та органічного світу і проводили лінію свого дослідження до вищих проявів людської суб'єктивності.

При визначенні ступеня дослідженості тематики були досить чітко сформульовані підстави, що змусили автора вести дослідження у традиції матеріалістичної діалектики.

Крім цього, в теоретичні засади дослідження ввійшла класична спадщина філософських концепцій діяльності Фіхте та Гегеля. Особливе місце в роботі займають естетичні розробки Фейєрбаха та Ніцше. їх аналіз є спробою розгледіти ті особливі риси цих напрацювань, що дають змогу трансформування антропологізму першого в концепцію "зверх-людини" останнього.

Дане дослідження цілком можливо віднести до естетичних, якщо під естетикою розуміти саме логіку вищих проявів людського життя. Тому серед багатьох творів з даної тематики слід окремо виділити теоретичну спадщину А. С. Канарського, що стала підґрунтям, а у багатьох випадках і каталізатором дослідження.

Наукова новизна дослідження. Наукову новизну дослідження визначено тим, що здійснено розробку концепції людської почуттєвої діяльності в тих філософських традиціях, які лише іманентне утримували в собі дану тему, але не мали її систематичного викладу. Це дозволило автору порушити нові питання в антропологічній проблематиці і актуалізувати поняття людини щодо проблемного контексту філософствування, по-новому висвітлити традиційні питання людського буття-існування і його конкретних вимірів.

У результаті здійсненого аналізу одержані висновки, що містять наукову новизну та виносяться на захист:

1. Без розгляду класичної антропологічної дихотомії буття -існування неможливе входження в поле антропологічної проблематики. А разом з тим - вихід на проблему чуттєвості як людської здатності стає немохсливим. Категорія буття як простого "є" світу характеризує долюдський рівень світової єдності. Людині ж належить існувати (существовать) - постійно здійснювати (осуществлять) себе як світову сутність.

2. Розвиток будь-якого явища є процес самоствердження, що здійснюється через подвійне заперечення. Логіка розгортання подвійного заперечення - заперечення розсудковими формами тваринної чуттєвості і надалі - повне її заперечення в подоланні розсудку - це і складає суть діалектики чуттєвої діяльності.

3. Формування людської чуттєвості є процесом становлення людського предмету і, таким чином, людини як абсолютного предмету. Предмет - це втілена і представлена індивіду історія розвитку людського способу існування в світі як відношення. Таким чином, він (предмет) втілює собою і своїм розвитком процес розгортання протиріччя людської чуттєвості. Етапи формування людського предметного відношення фіксуються в русі думки поняттями "дещо", "річ", "товар", "абсолютний предмет" (власне людина як здійснення Универсуму ).

4. Процес зняття відчуженості йде тим самим шляхом, що і саме відчуження. Тому розвиток форм почуттєвої діяльності в логічному плані є протиріччям, що становиться, протиріччям,

зверненим на себе як процес, в той час, як максимою тваринного світу є звернена до свого становлення протилежність. Необхідність єдності протилежностей породжує протиріччя (людський рівень буття) та його розвиток як рефлексію цього процесу. Кожен з етапів розвитку можна фіксувати як рефлексію протиріччям тотожності, різниці, протилежності і, як підсумок, - розгортання самого протиріччя, вихід за межі форми - до сутності безпосереднього, до Абсолюту.

5. В момент переходу до абсолютного предмету, тобто, в процесі знаходження світом своєї сутності, необхідне звернення людини не до абстрактних форм своєї діяльності, а до всього об'єму конкретного змісту історії. Розум як сама абстрактна здатність виявляється неспроможним в процесі обгрунтування людиною сенсу свого існування. Конкретність людської безпосередності, яка здатна виконати цю місію

- це пристрасть як продуктивна сила людської сутності.

Теоретична і практична значущість. Дослідження представляє науковий інтерес самим фактом звертання до антропологічної проблематики в лоні традиції, яку нині звично вважають субстанціалістською. Розгляд світу людських почуттів як розгортання людських сутносних сил дозволяє розсунути межі так званого "діяльнішого підходу" і вести мову про можливість його принципової відкритості.

Отримані результати даного дослідження допомагають більш глибокому розумінню людської чуттєвої діяльності а також більш чіткому усвідомленню філософією своєї ролі в процесі розвитку такої діяльності.

Тлумачення людських почуттів у контексті розвитку їх тенденції, що здійснене на сторінках дисертації, дозволяє по-новому підійти до розв'язання багатьох проблем діалектики, філософії культури та антропології взагалі. Для здійснення філософською антропологією свого призначення - пізнання людиною самої себе цілком слушною є вимога починати цей шлях не з ознайомлення з логікою абстрактних форм мислення, а з входження в чуттєвий світ людської цілісності і з пізнання естетики саме як діалектики чуттєвого процесу. В здійсненні цієї функції філософською антропологією дане дослідження покликане відіграти належну йому роль.

Теоретичні положення та логіка дослідження деяких аспектів проблеми можуть бути використаними у читанні нормативного курсу філософії, етики та естетики, спецкурсів з проблем взаємовідношень філософії та інших форм суспільної свідомості.

Апробація роботи. Головні результати дисертаційного дослідження були викладені у авторських брошурах "Генеза чутливості: філософсько-

філогенетичне дослідження" та "Безпосередність людської чутливої діяльності; у доповіді на міжнародній науково-практичній конференції з проблем конфліктології "Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства" (Чернівці,1994), у статті "Проблема чуттєвого та раціонального в естетичних концепціях Гегеля, Фейербаха та Ніцше", а також на семінарських заняттях та консультаціях, що проводилися зі студентами філософського факультету Київського національного університету.

Структура роботи. Структуру роботи визначено метою та завданнями дослідження, а також з огляду на існуючі вимоги щодо обсягу та структури дисертаційних праць. Дисертація містить вступ, методологічний вступ, три розділи, висновки і перелік використаної літератури.

ГОЛОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дано загальну характеристику дослідження, що містить обгрунтування актуальності теми, стан її розробки, головні тези наукових здобутків, визначено методологічні засади дослідження та його теоретичне значення.

Методологічний вступ містить теоретичний .аналіз антропологічного змісту онтологічної проблеми буття - існування, що, на думку автора, є необхідним для вирішення будь-якої і кожної антропологічної проблеми. Буття не є способом людського здійснення, дійсності людської сутності, так як тільки існування їй личить, як всілякій сутності взагалі. "Бути" для людини - це зовнішня визначеність. Людина лише тоді людина, коли вона

існує, а не є. Існування людини не тотожне буттю, вона перевищує його онтологічний статус і вбирає його в себе. Існування, таким чином, є синонім людського, його онтологічний модус. І тому будь-яке явище, щоб знайти свою сутність, повинно бути втягнутим в річище людської діяльності. Сама ж людина володіє сутністю лише остільки, оскільки вона -предмет своєї діяльності.

Отже, сутнісне, універсальне буття світу - взаємодія всього з усім -випало на долю людини. Людина стоїть перед світом як його сутність. Змістом людської діяльності є тому вся можлива повнота буття в її безпосередності. Логіка ж форм людської діяльності, що завжди є проявом небайдужості людини до світу і до себе в ньому, є шляхом Универсуму до свого Абсолюту.

Перший розділ має назву "Генезис чуттєвості" і його концептуальна ідея сконцентрована у тезі Гегеля, яка винесена в епіграф: "Природа є нерозв'язане протиріччя". Логічний шлях протиріччя через тотожність, різницю, відмінність та протилежність є в дійсності процесом формування вищих форм руху матери, які зняли в собі зміст попередньої різноманітності руху становлення. Тобто, вони вже містять в собі "досвід"

С5 .

процесу заперечення. Йдеться поки що про життя в його долюдській стихійній організації. Ця організація є розгортанням механізму руху тотожності до протилежності в конкретних еволюційних формах. Межею, вищою формою, істиною цього руху є протилежність як всезагальне в цьому русі, як те, що повністю реалізувавшись, зможе завершити цю стадію живого, викликавши таким чином на світ його нову якість.

Автор дослідження звертається до аналізу становлення здатності живого до чуттєвості як форми відображення, що діалектичне відтворює causa finalis Универсуму - взаємодію всього з усім. Виходячи з визначення людської чуттєвості як способу цілісного ствердження людини в будь-якому з моментів її існування, здійснюється спроба знайти таку ж максиму, в якій знаходить своє повне виявлення специфіка тваринного світу. Цей момент гідний уваги вже тому, що його розгортання формує ту необхідність, заперечення якої складає абстрактно-загальне процесу

становлення людини (як те, що є змістом початку її виділення зі світу і з необхідністю відтворюється в кожному кроці цього становлення).

В процесі дослідження формується висновок, що в теоретичному плані це завдання можна здійснити через аналіз поняття уявлення. Результатом опрацювання літератури з цієї проблеми стала теза, що для дійсного процесу уявлення потрібна інша, законам тваринного світу непідвладна діяльність. Відсутня необхідність уявляти минулий досвід, не уявивши результат цього уявлення, тобто, майбутній продукт діяльності. В такому уявленні суб'єкт матиме справу з образами, зміст яких не просто об'єктивно є, а цілком є для нього, перебуваючи перед ним. Процес цей може реалізуватися лише в тому випадку, якщо об'єкт стане предметом, тобто стане втіленим відображенням - стане ідеальним. А як такий він може бути сприйнятим і відтвореним, задіяним в життєдіяльності лише через спілкування - через мову.

Розділ другий "Становлення чуттєвості" присвячений аналізу процесу формування світу людських почуттів в історії. Бути чуттєвою і чутливою істотою, володіти чуттєвістю перед усе передбачає бути істотою предметною: мати дещо поза собою як предмет, бути самим для цього дечого предметом, і, врешті-решт, бути предметом для самого себе, що можливо тільки через відношення індивід - рід, людина - суспільство. Становлення відношення предметності є становленням власне людського ставлення до світу і до самого себе як діяльнісного відношення. Тому воно йде тим самим шляхом, що і розвиток думки: від тотожності до протиріччя і розв'язання його. Зв'язок всього з усім знаходить на цьому шляху свою конкретність, а разом із тим, і матеріальний світ приходить до своєї сутності, породжуючи абсолютний предмет як абсолютне відношення. Це глобальний вимір будь-якої філософської проблеми, в якому просвітлюється абсолютна істина, оскільки вічність стає чоло-вічною, (людською).

Якщо раніше, намагаючись розгледіти закономірність долюдських форм буття світу, ми вели мову про рефлексію протилежністю етапів свого становлення, то тут, маючи справу з існуванням, а не з буттям, доводиться виводити рефлексію протиріччям свого розвитку і розв'язання. Тут у

фокусі дослідження - протиріччя, звернене на себе як процес і саме тут здобуваюче свою принципову розімкненність, відкритість.

Людина, за визначенням класиків - істота "страждаюча", тобто, обмежена і обумовлена істота. Умови її буття існують поза нею і тому, щоб просто бути, вона вимушена існувати відноситися до них. Ці умови -предмета її потреб, це необхідні для розгортання її сутносних сил предмети. Потреба існувати розриває цю замкнуту в собі єдність і, заперечуючи тотожність, викликає до життя відношення - власне людський спосіб буття. Те, що здавалося необхідним, але було неможливим в тваринному світі - процес уявлення і роботи з образом - тут, у світі відношення, стає нагальною потребою. Ця потреба втілена в здатності фіксувати в хаосі форм буття дещо. Це дещо і стає першою мірою чуттєвого визначення людини. Людське "Я", заряджене протиріччям, розколює Ніщо, вкидуючи себе в нього. Розколює на дещо та його друге. Так, власне і починається рух із прискоренням - розвиток протиріччя.

Фаза вичленення та конкретизації дещо відповідає загальним характеристикам рефлексії протиріччям різниці. Специфікою різниці є перехід від абстрактної тотожності "в собі" до тотожності "для себе", при якій кожне дещо - автономна тотожність. Кожне є саме по собі те, що воно е у зв'язку із іншим. Воно таке ж, як і кожне інше. Зміст цього щабелю розвитку homo sapiens-a вичерпується визначеннями буття -світ дається як безпосереднє бування. Тому максимою відношення до нього може бути здатність, що стверджує багатоманітність форм буття і їх самототожність - це звичайна чутливість.

Для ствердження своєї могутності homo sapiens повинен створити світ свого існування як предмет прикладання своїх здібностей. Цей предмет з'являється як результат "втягування" зовнішнього буття в процес власної життєдіяльності. Так з дещо народжується річ, яка існує для людини як сукупність властивостей, які вона ж (людина) і розкрила. Існують вони як зв'язок між цією річчю, іншою та самою ж людиною. Цей процес конкретизації дещо і народження речі виражається логічно як рефлексія протиріччям відмінності. Це наступний етап процесу руху матеріального світу до предметності, новий етап становлення самого предмету. Разом із тим, як дещо отримує вигляд речі, людина формує власні здібності як

відношення до виявлених властивостей речей. Тут вперше з'являється потреба і здатність в уявленні, представленні собі себе. Для цього, як ми вже знаємо, необхідне утримання ідеального, що можливо лише в процесі мовного спілкування. Отже, процес народження речі є також і процесом виникнення мови. Тому міф в його онтологічному значенні є процесом іменування речей за змістом первісних відносин.

Подальше становлення предмета йде в лоні поглиблення розділення праці. Розсудкове мислення в своєму русі приходить до необхідності поняття як форми цілісності речового світу. В процесі розвитку матеріальної діяльності людина переходить до технології і починає виробництво товару - речі, основна властивість якої - в здатності бути прирівняною і змінною на іншу річ. Товар - нова ступінь в русі предметності, яка втілює собою логіку протилежностей.

Товарна свобода людини, тобто, свобода людини як засобу виробництва стає рафінованою формою поневолення, пригнічення і злиденності її почуттів. Сучасні технологічні процеси, що створюють безмежний товарний світ, знайшли своє чуттєве втілення в модерністських напрямках мистецтва, створивши феномен перетворення потворного у принцип життя. Універсальність технологій в сучасному контексті проявляється як предмет, позбавлений універсальності людини, тому предмет сучасної технології - універсальність зі знаком "мінус".

Дійшовши в своєму русі до товарної форми предметності, світ опиняється на тому щабелі, за яким протиріччя повинно або розв'язатися, що вимагає єдності розуму і почуттів, або ж перетворитися на антагонізм, почати катастрофічну деградацію.

Отже, нам необхідно знайти ту максимально абстрактну форму постановки проблеми дуалізму чуттєвого і раціонального, для розв'язання якої була б необхідна уся могутність людської сутності. Всезагальність чуттєво-предметного характеру практики є об'єктивною основою зняття відчуженості розуму та історичних засад цього відчуження. В цій точці розум і почуття знаходять свою максимальну конкретність і стають єдиними._______________________________________________________________

Такий прояв свободи завжди був в історії трагічним актом вищого прояву сили. Співпадання індивідуальної самосвідомості з основою

розвитку є стрибком одинично-особливого в одинично-універсальне, де одиничне наповнюється змістом всезагального і стає ланкою в його розвитку. Так народжується особиснісний аналог Абсолютної Істини.

Третій розділ "Як можлива безпосередність людської чуттєвої діяльності" представляє короткий огляд тих моментів, в яких реально висвітлюється безпосередність людської суб'єктивності. Автор дисертації знову звертається до проблеми розділу почуттів на "зовнішні" та "внутрішні", але тепер уже з огляду здійсненого аналізу і фіксує цю проблему у розведенні предметів естетики та етики. Естетика - теорія можливості повноти змістовної єдності практики в окремих видах діяльності. Але ж сама практика естетики здійснюється в свідомо-чуттєвій діяльності людини, яка перетворює цей світ, тому ця практика є етичною -вона звернена людиною до самої себе як до "чола вічності". Саме тому естетична реальність здійснюється в мистецтві, але естетична дійсність-утворенні людських стосунків, у моральнісності, теорією чого є етика. Моральнісність (нравственность) є дійсність ідеї. Отже, в своєму духовному розвитку людство приходить до формулювання ідеї як вищої міри мислення. І постає запитання: як можливе перетворення всезагального розуму в одиничне, чуттєве підґрунтя, як можлива "відповідність людини своєму поняттю" в дійсності? Що необхідне для здійснення ідеї?

Коли людство звертається у зламні епохи до безпосереднього творення власної історії, то поняття втрачають свою владу, владними залишаються лише підвалини єдності людини та Универсуму, що утримуються саме почуттями, а власне - пристрастями, оскільки виступають не як умови, а безпосередньо як визначене по всезагальному типу протиріччя. Пристрасть як підвалина творчості світу можлива в іманентній творчості дійсної істини індивідуального життя. Без такого опосередкування вона залишається підвалиною нещасної свідомості та потворних почуттів. Тому єдине, що здатне володіти критерієм діалектичності розв'язання протиріччя - це найвища людська пристрасть -кохання. Цілком доречним було б тому сформулювати основну тезу третього розділу дисертації рядком Гельдерліна: "Нам связь вещей -любовь - раскрыта".

Кохання - вища форма людського міжіндивідуального спілкування. Але свою істину воно знаходить в тому, що колись мало назву "світового спілкування". Кохання є творчістю нової людини, але тим самим і творчістю нової дійсності, суть якої - постійна новизна, реалізація усієї тотальності можливостей -існування. Адже у відсутності інобуття і полягає абсолютність. Таким чином, набуваючи форму кохання, сутність людини приходить до свого останнього заперечення і самоліквідується як проблема теорії.

У заключному слові підведено підсумок дослідження, що зводиться до визначення спроможності і необхідності філософської рефлексії для розвитку людської чуттєвої діяльності.

Головні тези дисертації, її витоки, деякі висновки та практичні наслідки, крім дисертації та автореферату, викладені у публікаціях:

1. О. І. Дика. Генеза чутливості: філософсько-філологічне

дослідження. Д, 1996 р., 28 с.

2. О. І. Дика. Безпосередність людської чутливої діяльності.

К, 1997 Р., 31 с.

3. "Проблема чуттєвого і раціонального в естетичних концепціях Гегеля, Фейербаха та Ніцше. // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Випуск 25. Київ -1996, С. 75-81.

4. "До проблеми батьків та дітей" / / Тези доповідей на міжнародній науково-практичній конференції "Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства". Чернівці-1994, с. 138-139.

Дика О. І. "Діалектика людської чуттєвої діяльності".

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04. - філософська антропологія. Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1997.

Захищається рукопис дисертації, що. присвячена розгляду розвитку людської чуттєвої діяльності в традиції класичної діалектики. Аналізується проблема єдності чуттєвого та раціонального в процесі формування людської цілісності як безпосередньості.

Ключові слова: чуттєвість, чуттєва діяльність, існування, протиріччя, предмет, особистість, пристрасть.

Дикая Е. И. "Диалектика человеческой чувственной деятельности". Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04. - философская

антропология. Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1997.

Защищается рукопись диссертации, посвященной рассмотрению развития человеческой чувственной деятельности в традиции классической диалектики. Анализируется проблема единства чувственного и рационального в процессе формирования человеческой целостности как непосредственности.

Ключевые слова: чувственность, чувственная деятельность,

существование, противоречие, предмет, личность, страсть.

Е. Dykaya's I. "Dialectics of human sensual activities". The

dissertation candidate's degree in philosophy, on the speciality 09.00.04 - "The philosophy of anthropology ". Taras Shevchenko Kyiv University, Kyiv, 1997.

The dissertation devoted to the development of human sensual activities in tradition of classical dialectics, analyze problems of unity of sensual and rational in the process of formation of human integrity as spontaneities.

Keywords: activity, existence, contradictoriness, subject, person, passion.