автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.11
диссертация на тему: Диаспорное бытие: социофилософский анализ

Полный текст автореферата диссертации по теме "Диаспорное бытие: социофилософский анализ"

РГ6 од 2 9 МАЙ 1595

У А II І а Н Л Л Ь Н А А К А Ті Е X Г Я

НАУК У Н Р А ї ;? И

і п п т н т у т * 7 л о а <? <? і і

Ш К О Л Ь Н Я К Біктсю Миколайович

З І А С П О Р Н Е БУТТЯ:

С 0 Ц І О 9 І Л О С С Ф С Ь К II І-І А Я А Л І З

09. 00. 11 - Соціальна філософія

, АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступє::л кандидата <$ілосо$ські;к наук

КИЇВ- 1995

Робота виконана у секторі філософії і соціології етносу та нації відділу соціальної Філософії Інституту філософії НАН України

Наукові керівники: кандидат Філосоїських наук

- 1гнатов В.0.

доктор філософських наук Скуратівський В.А.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук.

професор Римаренко ю. І., доктор філософських професор Рпбкало В.

»

Ведуча організація - Центр Гуманітарної Освіти України. .

Захист відбудеться 9 червня 1995 р.

в _______ на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д

25.03 при Інституті Філософії НАН України за адресою:

Київ. вул. Трьохсвятительська. 4. -зуд. 318.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філоссйії НАН України 9 еул. Трьохсвятительська, 4 ).

Автореферат розіслано ” ------ " травня 1995 р. . '

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор Філософських наук

І.В. Бойченко

наук.

А.

НАН

01.01.

252001,

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження діаспорного буття в контексті етнокультурного відродження України визначається завданнями і потребами вдосконалення ефективності багатосторонніх міжнародних зв"язків. Успішне вирішення цієї проблеми залежить від глибини усвідомлення і ступеня порозуміння суб"єктів культурно- світоглядних відносин. Взаємини України з своєю етнічною еміграцією, актуалізуючись, набувають вагомішого звучання особливо тепер, коли держава, ставши незалежною, може здійснювати та забезпечувати політику розширення гуманітарних контактів та культурного обміну з українцями, які проживають за межами своєї історичної батьківщини. В умоЕах міжнародної інтеграції такий курс сприяє індивідуальним та колективним прагненням пізнати і використати інокультурні цінності і вартості, інновації, а саме - українські та діас-порні надбання як цілком реальні соціоможливості.

Вирішення цих завдань потребує осмислення з науково-теоретичних позицій культури українців, шо проживають за кордоном, відтворюючи національну спадшину в історичному зв'язку з своїм минулим і з проекцією на сучасне та майбутнє. У цій ситуації доцільно звернути увагу на соціальні реалії такого складного і багатогранного явиша як діаспорне буття, 40 може розглядатися як поширення української культури за межі національного, звичного для нас етнічного поля. Щоб усвідомити діаспорні сутності, потрібно виробити наукове відношення до еміграційної дійсності, причому не лише на рівні теоретичних підходів, але й практичних заходів.

Свого часу закордонні українці, і перш за все політичне крило в еміграції, реалізовували власні світоглядно-культурні прагнення та механізми взаємодії з УРСР у формі бе-

_ О _

І*

зкомпромісної боротьби проти СРСР і в площині ідейно-теоі тичних розбіжностей. Цим пояснюється акцентуація політш науки, культури та мистецтва на тих Формах і видах сгтіль вання й пізнання, що у певних межах були, є і будуть пов' заними передусім з проблемами теорії та практики соціальї-революції, національно-визвольного руху, національного се визначення. Зазначимо, що на соціобілососБських інноваці у непоодиноких ситуаціях ще й нині позначається вплив орт доксальних ідеологем. Є потреба наголосити, що стереоти ініціюються не лише на культурному просторі, а і в емігра йном.у бутті, поза "матірною" національною культурою, де в на проявляє себе по-іншому, принаймі, дещо не так як це і коли зображувалося та трактувалося з консервативних уяєле і позицій, упереджених оцінок соціоіактів.

У цьому дисертаційному дослідженні робиться спроба п аналізувати діаспорне буття як соціокультурний йеномен, і нуючий у часі та просторі, що самоідентифікує і реалізує бе як цілісне й структуроване утворення. Актуальність ви чення діаспорної дійсності обгрунтовується ще й тим, віо є грація українського походження, постійно взаємодіючи з на: є здатною формувати ціннісні орієнтації й світоглядні поз: ції серед окремих прошарків і верств населення. Стає очев: дним, що колишні оцінки діаспорного буття, базовані на о: нобічності та упередженості, не мають під собою належних і уково-теоретичних підстав.

Ступінь розробки проблеми. Для того, щоб цілісно 1 р знобічно дослідити еміграційну дійсність як соціально-кулі турний Феномен, доцільно розглянути українську діаспору усій її складності, багатогранності. Реалізація такого заі дання передбачає розкриття і врахування зв"язків, відносі

-гіга інтересів національного розвитку України з діаспорними запитами і потребами, насамперед з тими, які беруть участь у Формуванні іновпливів на розвиток всеукраїнського етнокультурного процесу. Цей процес, як засвідчує науковий аналіз, яе був і не є достатньо вивченим, дослідженим з урахуванням особливостей поведінки української культури поза сферою національного буття, в умовах полі етнічної етноконк^ренції.

Донині осмислювалися переважно ті чи інші окремі аспе-сти процесів і явиш етнокультурного життя зарубіжних украї-іців. Ці дослідження є вкрай необхідними, але аж ніяк не достатніми з багатьох точок зору. Сьогодні все очевиднішою тостає актуальність комплексного та системного дослідження автохтонних і діаспорних особливостей, універсальності просторового буття українського етносу, в котрому він проявляє себе залежно від інопропозицій державотворчих народів.

Дослідженню різних типів і рівнів культурного поля Ук-заїни, що, як доведено, не визнає національно-кордонних об-іежень, вітчизняні вчені завжди приділяли чималу теоретико-:онцептуальну увагу. Втім. ясно, що до проголошення самостійності України цей напрямок не міг розвиватися належним гином, бо численні тодішні ідеологічні регламентації і уні-іікації цілком об"єктивно гальмували науковий процес та зву-:ували діапазон соціойілосойського пошуку.

"Холодна війна" негативно позначилася і на зарубіжній країністиці, оскільки соціоФілосоФська думка, щоб крокува-и в ногу із суспільною практикою, частіше орієнтувалася на оціальне замовлення, ніж на актуальні реалії та проблеми учасності. І все ж таки, різні види та напрямки діаспорної рієнтації вивчалися, аналізувалися, досліджувалися у певно-у обсязі та в доступних межах. Сталося так, що еміграційне

буття виявилося об"єктом наукового аналізу не лише в укре нській діаспорі, але й і безпосередньо в Україні. Серед Я го дослідників - Ю.Бачинський, М. Настасієський, М. Мару чак, І. Франко, М. Шлемкєвич, В. Кубійович, М. Куропась, Наркусь. Т. Гунчак, В. Рибкало, Ю. Римаренко, А. Шлепакс С. Лазебник, В. Євтух та цілий ряд інших, ще не досить в домих широким науковим колам України авторів.

Знайомство із творчим доробком окремих дослідників, релусім тих, які вивчали еміграційне буття, перебуваючи, би мовити, у "вирі та гущі" подій, схиляє до тієї думки, дескриптивне ( описове ) відображення діаспорних явищ бу в принципі доцільним та закономірним. Хоча і цей підхід, нашого погляду, все ж таки не міг і не є здатним розв”язу ти науково-практичні завдання з максимальною віддачею та лежною теоретичною глибиною, з розрахунку на всебічне віг ражєння діаспорних процесів, явищ, тенденцій і ситуацій.

У Ю. Бачинського чи, скажімо, І. Франка знаходимо е черпний аналіз причин, намірів і мотивів західноукраїнсьн еміграції, їх етносоціальної адаптації до іноумов америкг ського та канадського суспільств. М. Настасівський і П. Н вчук дослідили соціально-політичну дійсність української аспори у тому зрізі, в котрому вона постає як об"єктиві: історичний процес. В.Маркусь зробив вагомий внесок у пізь ня діаспорного соціуму з точки зору вимог і завдань етнол гічно-пошукової думки. В. Євтух проаналізував етносоціалі концепції США і Канади, етнокультурну мозаїку цих дежав їхні підходи до національної імміграційної політики.

Незважаючи на це, проте, з поля зору зарубіжної укр<: ні стики, котра оцінюється взагалі з позитивного боку, виг узагальнений аналіз окремих діаспорних проблем, тeopeтич^

практичних питань еміграційної специфіки. Так, скажімо, є ■достатньою орієнтація на етнологічні особливості та зако-імірності соціокультурного походження. Не було й спроб ро-лянути механізми етнокультурної поведінки та її спрямова-сті у залежності від транскордонного переміщення. Крім то. не брався до належної уваги суспільний закон 'етнічної ізотропії. за котрим один і той же чинник, який здійснює лив на різні самоідентиФіковані етноутворенння, зумовлює у х різну за характером і проявом культурологічну поведінку, е це вказує на те.. що розробка даної проблематики велася леспрямовано. але не всі діаспорні проблеми вивчалися на -статньому для науки рівні. Окремі дослідження, які здійс-валися емпіричними методами, є потреба доповнити теорети-им аналізом, а інші - узагальненими соціоФілосоФськими сновками, прогнозами і пропозиціями.

Дисертант виступає проти зайвого приниження наукової і актичної значущості тих джерел, що мають описовий, не пря-дослідницький контекст. Для того, щоб усвідомити діаспо-ий світ у всій його складності та мозаїчності, треба як і орчий процес, так і науковий пошук базувати на-використа-і результатів почуттєвого, розумового, синтетичного досві-. Аутентичне осягнення зафіксованої українознавцями діас-рної етноісторії потребує осеоєння і використання' широкої літри інтелектуальних здобутків. Рефлексивний історичний аліз сприяє" реалізації цього пошукового завдання, допома-є відтворювати минуле і сучасне діаспорної дійсності, виляти її еволюційні та інволюційні явища, процеси, тенден-ї. В діаспорному бутті, на якому майже завжди позначаєть-вплив інонаціонального та проукраїнського, ми знаходимо тегруюче начало всеукраїнської єдності. Є в ньому ще й ін-

новаційні надбання та пропозиції, що закладають етнокуль' рні підвалини для дезінтеграції. процесів розходження лі; порного буття з українською соціодійсністю. ■

Усе це доводить те.. що наявність широкого кола пуб. кацій, присвячених дослідженню діаспорної проблематики.. не свідчить про вичерпний аналіз останньої. Є підстави ; переосмислення україно-діаспорних відносин, розгляду всі еміграційної культури через призму ідеологічного плюралі; Адже її не можна оцінювати як протилежний українському мі ленню тип світогляду. котрий зосереджується у саморозвт на протиставленні себе національній соціойілосойській ті диції, науковій та громадській думці.

Актуальність проблеми зміцнення і розвитку україно-; аспорних зе"язкіе, потреба дослідження еміграційного бут з урахуванням світоглядних змін у громадській думці й зуі. вили вибір теми дисертантом.

Мета дисертаційного дослідження. Враховуючи, що числе на за своєю кількістю українська діаспора має вагомий вп^ у різник державах світу, цр від того, як і з ким вона бї інтегруватися, залежатиме процес входження України в міжь родне співтовариство, прогрес, та розвиток нації, лисертс поставив за мету дослідити генезу і розвиток діаспорнс буття, щоб виявити соціально-культурні сутності еміграці ного походження з огляду на потреби національного відрад» ння України. Досягнення означеної мети дослідження зумови необхідність розв”язати такі завдання:

1. Уточнити в процесі аналізу та узагальнення особл востей діаспорного буття теоретичні принципи, методи і пі ходи, з яких еміграційна дійсність розглядатиметься такс що в іноумовах продовжує всеукраїнський етнокультурний пр

тір. відтворює національну спадщину.

2. На основі вивчення "еміграційних" Фактів та йеноме-ів дослідити проблему єдностей і протилежностей, спільнос-

і і розбіжності культурних мотивацій у відносинах між Укра-ною та її етногрупами - українськими діаспорами.

3. Виявити специфіку та характер співвідношення спіль-их і розбіжних інтересів України та української діаспори: олітичних. .культурних, світоглядних.

З, Осмислити діаспорну культуру в цілому та у її вия-ах як пронаціональну за своїм змістом і спрямованістю.

Мета дисертаційного дослідження визначила різнопланові авдання, а також інноваційні цілі. Так, наприклад, окрес-ена межа того, що вже є відомим. Обгрунтовані напрямки те-ретично-пошукової роботи. Розроблені деякі проблеми, котрі зтребували свого вирішення. Забезпечено:

а) розробку окремих концептуальних положень, методоло-ічних схем і теоретично-пошукових ПІДХОДІВ, які дозволяють = дескриптивно, а з науково обгрунтованих позицій осмислю-ати діаспориі явища, процеси і тенденції;

б) аналіз еміграційної самосвідомості, культурологіч-;іх уявлень, психолог!чної поведінки, поглядів і орієнтацій зрубіжних українців, які вони реалізують у сфері матеріальні і духовної діяльності, відносин з Україною:

в) дослідження у якостях, властивостях і рисах україн-жих діаспор елементів єдності та розмежування, тобто, ко-тонєнтів інтегруючого і лез інтегруючого характеру.:

г) висвітлення проблеми спільних і розбіжних інтересів, сі, перехрещуючись, створюють культурний грунт для зближені і відсторонення діаспорна-українських пріоритетів.

Методологічна і теоретична основа дослідження. Дослід-

ження базується на творчому поєднанні як загальнона.уков так і конкретних наукових. а також соціофілософських ме дів. системних положень, принципів. Методологічну основу слідження діаспорного буття складають закони і категорії піологіх та філософії, матеріалістичної діалектики. 3-по конкретних наукових методів, залучених у процесі роботи темою, слід згадати порівняльно-і сторичний, соціологічн формально-логічний. Ситемний підхід і стр.уктурно-функціо: льний аналіз застосовуються для вивчення амбівалентнос дискретності та спонтанності діаспорної самосвідомості, в інобутті проявляє себе не так, як в умовах національ дійсності. При цьому об'єктивність, єдність історичного логічного, як основні принципи методологічного аналізу, стосовуються в осмисленні етнокультурних явищ, пов’’яза із дослідженням тих теоретичних і практичних проблем, ко розкривають процеси та механізми відтворення українськог іноетнічному, у просторовому і часовому вимірах.

Намагання цілісно, грунтовно і всебічно висвітлити 1 му дослідження у теоретичному та практичному ракурсі обуї вило використання наукових досягнень вітчизняної, радяні кої та світової методологічно-пошукової думки.

Джерела та емпіричний матеріал дослідження. Матеріа. ми, на котрих базується дане дослідження, виступають різ манітні документально-теоретичні джерела, статистичні ві; мості та пошукові розробки. Вони містять у собі різні со офілософські і спеціально наукові узагальнення, висновки пропозиції тих фахівців, які спеціалізуються на демограф них, етнокультурних, політологічних, культурологічних прі лемах та розробках.

Враховано також масив досліджень з діаспорної пробл: тики зарубіжних україністів, особливо тих, які вивчають і

розвиток еміграційної дійсності.. досліджують специфіку і граційної духовності.

Новизна дисєртаиіґінага дослідження полягає у тому. що но привертає теоретичну увагу до амбівалентності, дискрет-сті і спонтанності діаспорної самосвідомості, показує місі роль етноконсервуючих елементів у відтворенні українсь-ї культури в іноумовах, розкриває тезу про пронаціональний іст і спрямованість діаспорного буття.

Така логіка дисертаційного пошуку дозволила авторові окремити еволюційне та інволюційне як на всьому україно-льтурному просторі, так і в діаспорному середовищі.

Концептуально обгрунтовано., що розходження якостей та астивостей етноутворень, котрі мають спільне походження, е розвиваються в різних соціоумовах. не дозволяє їм підня-ся до рівня. адекватного вимогам загальнонаціонального ітогляду. Тотожність і рівнозначність, а ще, додамо, єд-сть національних та діаспорних інтересів можливі лише за вних обставин і в окремих сферах культурної взаємодії.

Осмислені і узагальнені різноманітні відмінності, які ють свої культурні джерела та витоки саме в Україні. Зроб-но висновок про те, що вже регіональна специфіка, яка за-зпечує деякою мірою принципи і можливості компактного ро-елення, завжди позначається на смаках, традиціях, уявлен-х, стереотипах, поведінці, вчинках та діяннях усіх, майже з винятку, представників української діаспори. Доведено явність регіональних особливостей, причому в вміграційно-середовищі, де українська культура, масштабно взаємодію-з іншими культурами, зберігає специфіку субетнічних орі-гацій, звичаїв, обрядів, традицій.

Виявлено, що українсько-діаспорні інтереси та пріори-ги не є та й не можуть бути в усьому співпадаючими, бо во-

- ІО -

ни залежать від стану та рівня культурного розвитку не ли українців та емігрантів, але й і державотворчих напій.

Виокремлені у якості головних, істотних параметрів т. характеристик діаспорного буття такі властивості, якост ознаки і риси етноукраїнських утворень, через які особливі сті еміграційних Феноменів виявляють себе з найбільшою чі' кістю й очевидністю. В той хе час індивідуальні і колекти: ні етнокультурні сутності осмислені під кутом зору світо лядних орієнтацій, п^о є тільки наближеними до українські еталонів, вимог, стандартів. уніФікацій.

У пропонованій роботі дисертант здійснив спробу вико стати плюралістичний підхід до етнокультурних проблем укр. їнської діаспори.. вивчення і розгляду диспозицій українс. кої науки по відношенню до конкретних завдань та цілей, я безпосередньо торкаються національних інтересів і пріорит тів у сфері двобічної та багатосторонньої теоретично-пра тичної взаємодії, на рівні державного світогляду.

Обгрунтовано висновок про те, що дізспорна та напіон льна культури мають і будуть мати двобічні конфлікти, не півпппання концепцій та поглядів, етнолегітимність у різн варіантних двосторонніх відносинах. Цей теоретичний діагн покладено у підгрунття всього науково-пошукового аналізу, рамках якого, з точки зору новизни, виявлено та розгляну об"єктивно існуючі культурологічні суперечності, як складо і невід"ємні частини еміграційно-національної взаємодії, му навіть амібівалентна та дискретна самосвідомість емігр тів, які мають світоглядно-культурний потяг до своєї іст ричної батьківщини, сприймалася в оцінках і висновках з п зицій та принципів етнокультурного дуалізму.

Одночасно дисертантом виявлені об"єктивно існуючі со

много походження чинники як об'єктивного, так і суб'Єктив-ого порядку, іі)о сприяють всеукраїнській культурній єдності, озвиткові етнооб'Єднуючих процесів і тенденцій.

Ці чинники посліджуються як реально проявляючі себе ет-оконсерванти, діючі в інаумовах зовсім не так, як в Украї-

і. Явиша етноконсервації компонентів української культури озглядаються піп кутом зору об'єктивного процесу, який мое і гальмуватися, і прискорюватися, а ще - бути латентним континуальним, із певними видозмінами та особливостями.

На захист виносяться такі положення і висновки:

- в своєму інекультурному бутті емігранти продовжують, дебільшого впродовж одного-двох поколінь, зберігати і від-ворювати притаманну їм традиційно етнокультурну специфіку к на індивідуальному, груповому або регіональному рівні, зк і на рівні всеукраїнської діаспорної спільності, зокре-

а, - у світовому масштабі;

- ці етнокультурні процеси можуть гальмуватися та роз-иватися у прямій залежності від того, як і в котрий спосіб роявляють себе еміграційні явища і процеси, шо бувають ди-■еретними або перманентними, масовими чи поодинокими:

- інобуття, в яке потрапляють українські емігранти, мо-= ініціювати чи обмежувати пронаціональне становлення і ро-зиток, зумовлюючи, насамперед, об’єднання у межах діаспори :іб на базі моеи, релігії, традицій, звичаїв ( етноконсер-анти ), а також і завдячуючи поліетнічній конкуренції, що -южливлює за певних умов культурне самозбереження;

- українських емігрантів інтегрує компактне розселення, з спричиняй об’єднання переселенців за регіональними, обла-4ими та земляцькими етнопобутовими ознаками, які чим далі.

- іг -

тим сильніше і наполегливіше вчиняють істотний вплив на д: спорну самосвідомість.. її вчинки, дії. наміри;

- поняття "українська діаспора" не відповідає належне мірою об'єктивним реаліям сучасного еміграційного буття, тому є потреба або ж в істотному переосмисленні та збагач* ні його змісту, або ж е науково-теоретичному пошуку іншої етнологічного терміну, іііо має вдосконалити це поняття аЕ замінити його на оптимальніше за обсягом і конкретизацією;

- в цілому і зокрема діаспорне буття за своєю соціумі-природою є лише пронаціональним, а не таким, іцо відповідає українським стандартам, і національним еталонам, а вже це сойіумна реальність, потребує від української науки розрає кращих за попередні підкопи диспозицій до теоретично-пошук вого аналізу, дослідження явиш і процесів у позанаціональн му просторі української культури.

Теоретичне і практичне значення дослідження грунтуєть на можливості застосування основних висновків і положень л сертації у подальшій розробці діаспорної проблематики.

Матеріали цієї дисертації мають вихід у практику•сусп льних перетворень, пов"язаних із пошуком оптимальних шлях вдосконалення україно-діаспорних відносин.

Окремі з методологічних пропозицій можуть використов ватися в ході подальшого вдосконалення категоріально-понят йного апарату соціальної Філософії, політології, соціологі Деякі з наукових висновків здатні сприяти розвитку тео ретичних та практичних уявлень про діаспорне буття, що ні' коли й ніде не є рівнозначним із українською дійсністю, як; може розвиватися за своїми національними закономірностями, етнопсихологічними напрямками.

Апробація аисертаиії. Результати дисертації є узагаль-

- ІЗ -

нням попередніх науково-пошукових спроб з"ясувати культу-і та світоглядні відмінності як між самими українськими їспорами, так і між ними та корінним етносом. .

На їх основі здійснені публікації у журналі "Трибуна"

\і 12 за 1990 р. , N б за 1991 р. , N 9 за 1992 р. ) і в жур-ті "філософська та соціологічна думка" ( N 10 за 1991 р.), довіднику "Українська діаспора у світі" ( Київ, 1993 р. ) в колективній науковій розробці "Етнос і соціум" ( Київ, )0 р.). На конференції з питань та проблем регіонального зактеру, що проводилася Міністерством України у справах Зональностей, міграції та культів, Інститутом держави і зва НАН України ( листопад 1994 р. ) автором доповідалися опозиції розглянути та осмислити поняття про "етнічні ;нії", відзначалася обмеженість діапазону застосовності зміну "діаспора", який далеко не в усьому відповідає сушим етнореаліям у світі, вимогам та перспективам етноло-’ічної науки, теоретично-пошуковим ориєнтаціям.

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження обучили структуру роботи, яка складається із вступу, чотирь-розділів, висновків і списку використаної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі міститься виклад актуальності та ступеню роз-іленості теми дисертаційної роботи, Формулюються мета й ;дання теоретично-пошукового дослідження, доводяться пра-:чна значущість і наукова новизна отриманих результатів.

У периому розділі "Теоретичні основи дослідження украї-кої діаспори" здійнюється аналіз основних понять, мето-і підходів, необхідних для вивчення емігрантського сві-

тогляду, колективних та індивідуальних .уявлень, що є сус льно вагомими, регулюючими діаспорну поведінку.

При цьому наголошується. що сам термін "діаспора" н досконалим з наукової точки зору. Але внаслідок свого по рення він має право на практичне використання. У цьому з зку пропонується для розгляду поняття "етнічні Ксенії", того, щоб внести новизну у теоретичні дискусії, показати раїнські діаспори як національні за походженням і пронац нальні за набутим саціокультурним досвідом.

Далі робиться аналіз якостей, властивостей та рис еі грантської культури, її безпосередніх носіїв, суб"єктів ; раїно-діаспорних відносин. Генеза, становлення та розви' діаспорного світогляду простежуються на різних приклад.: котрі дають підстави досліджувати у ньому про.українсь» зміст і пронаціональну спрямованість. Таким чином, за дз кою дисертанта.. створюється теоретична основа для в ідеї ження та усвідомлення "спільного" і "розбіжного" в діаспс кому бутті та по відношенню до української культурної сг дщини і національної суспільно-культурної дійсності.

Діаспорие буття досліджується і шляхом моделювання с ремих еміграційних ситуацій, що мали місце раніше та поет рюються тепер, з їх використанням здійснюється теоретик реконструювання еміграційного буття. В теоретичних констр кпіях дисертант відшуковує каузально-пояснювані і прогноз вані зв"язки, що вивчаються з допомогою аналізу, синтез історичної аналогії. Ця позиція об"єктивується у моделюва ні раціональності, доцільності, стабільності, повторювано ті еміграційних явищ, котрі розглядаються, в осмисленні усвідомленні діаспорних сутностей, символів, образів.

У такому ракурсі діаспорна культура постає як конкре

а реальність, яка .у протилежність деяким суб'єктивним вра-енням все ж таки є залежною від України, однак пов"язу-ться з нею не ток міцно та глибоко, як це може видатися збутовому, а не науковому мисленню. •

Одночасно, спираючись на діаспори і реалії як на соціа-ьні факти, автор доводить наявність у них тих етнокультурах елементів, які Формують в іносередовіші характерне для <раїнців "культурне обличчя", на котрому завжди позначює-ься асиміляційний вплив і процеси акультурації. Розгляд ®у--сціональної залежності емігрантської самосвідомості від колінні х світоглядно-культурних стереотипів позволив зробити исновок про те, що вона є детермінованою, підвладною істо-ітчній пам"яті, способу вираження "гри почуттів і розуму".

Відзначається, що свідомість українця, який ще не виї-ав за кордон, але має відповідну установку, вже характеризується своїм двоїстим відношенням до батьківщини. З одного зку, його самосвідомість зберігає любов до землі і рідного раю, а з іншого - притуплює власний національний патріо-лзм. Політичний емігрант, як правило, солідаризується з іозішією правлячому режимові, переселенець, який втікає від пиднів і сподівається на краще благополуччя, орієнтується, лебільшого, на поліпшення соціально-економічних умов і за /бежем, і в Україні.

Звертається увага на різні категорії емігрантів, які в ■юземних державах об'єднуються у гуртки, організації, парії, рухи. В основі світоглядно-культурної діяльності зару-іжних українців, як доведено, лежать індивідуальні і коле-гивні інтереси, не завжди співпадаючі з національними.

Другий розділ "Специфіка культурної ідентичності зару-іжних українців" присвячується аналізові тих етнокультур-

них умов, які дозволили їм в інобутті зберегти, відтворит і збагатити національно-культурну спадщину. Серед них досл джуються поліетнічні умови, зокрема, американського, канад ського і російського суспільств, етнокультурна конкуренція можливості для компактного розселення, а також і малограмо тність, низький професійний рівень перших емігрантів.

Цей підхід, враховуючий об"єктивні Фактори, які були є визначальними для процесів становлення діаспорної культу ри, уточнює місце та роль національної самосвідомості у ї діяльності, спрямованій на відродження української спадщин Деталізуються наукові погляди зарубіжних україністів, котр національній самосвідомосгі відводять першочергове значенн у процесах відтворення національного в іноетнічному.

Збереження української культури в інобутті є закономі рним явищем, що має об"єктивне підгрунття, причому не тіль ки в минулому, але і в сучасному. Єдність діаспорного т українського, як констатується цим дослідженням, забезпечу ється як історичною пам"яттю, національною самосвідомістю так і етнокультурним полем. Не скрізь іноумови сприяють ет ноконсервації української культури, так, наприклад, у Кита українська еміграція 20-30 p.p. розпорошилася.

У цьому зв"язку розглядаються етноконсерванти об"єкти вного і суб"єктивного походження, а саме - ті етнокультури чинники, що, здійснюючи свій вплив на кожну особу, спонукг ють емігранта пов"язуватися духовно і світоглядно з матері ально-культурною сферою материнського етносу.

Матеріально-культурну сферу, яка створюється українця ми для українців, деякі з дослідників асоціюють із етнічни полем. Останнє являє собою предметно-речовий світ, комплек уявлень та поглядів на історичну батьківщину. Фактор вплив

на українські осередки, об'єднання, утворення. Цей етнокультурний вплив може здійснюватися прямо і■опосередковано, але, шо важливо, постійно та, саме головне, - на молоду генерацію, яка вже народилася за рубежем, він діє в основному повсюдно, з корекцією на особисті генозадатки і культурні смаки.

У цьому плані етнооб"єднуючі процеси якраз і безперервно розвиваються, завдячуючи, насамперед, етноконсервантам та носіям української культури - емігрантам. Ясно, однак, шо в Україні і діаспорі національна культура позначується регіональною, характерною для компактно заселених територій специфікою. Культурна мозаїка, світоглядний колорит і регіональні смаки є підгрунттям для національного відродження.

Українська логосфера в діаспорі, шо виконує сігнікатив-ну ( буквально: приписуючу значення ) культурну Функцію, забезпечує своєю наявністю інтегруючі завдання, тому шо закладена в ній інформація, "прочитана" розумом чи почуттями, все одно пропонує емігрантам у поняттях та уявленнях історичний "образ нації". До того ж, відтворення і розширення етнолого-сфери означає ше забезпечення культурних зв"язків, обмін інформацією про Україну, діахронні інфоконтакти.

Те, шо діаспора з Україною має "спільне", ми називаємо пронаціональним, тобто, близьким за змістом і спрямованістю, але неоднаковим, нетотожним, нерівнозначним з національним.

Це пояснюється, передусім, світоглядними особливостями культурного поля України, регіональною мозаїчністю діоспорного буття, а ше - інноваційними за своїм характером впливами і різноплановими пропозиціями з боку представників інородців.

Є еталони, стандарти, вимоги загальнонаціонального призначення, фіксується єдність і боротьба протилежностей у системі координат за вектором "суспільство-держава-особа". Так

само і в діаспорному бутті спостерігаються різні культу зміни, навіть там і тоді, де і коли ці процеси не виокрем ються у самостійно діючу цєнтробіжну або ж відцентрову си котра служить етнороз"єднуючим цілям і завданням.

У третьому розділі "Етносоціальні розбіжності діаспо; ного і національного" розкривається соціоФілософська проб, ма діаспорної специфіки, з огляду на те, шо саме "розбіжні ше не означає цілковитого відмежування еміграційної культ; ри від української. У дисертаційних положеннях і висновк; "розбіжне" є в основному тим., шо. роз"єднуючи.. відрізняє ' віддаляє діаспорне від національного, проявляє себе як н< рівнозначне з українським, адекватним корінному етносу.

Процеси дозрівання відмінних рис у філогенезі, в єтнс культурному розвитку "від простого до складного" проходя' свої непрості етапи, еволюціонуючи з ранньої стадії, з яке виникає рішуче прагнення самоутвердитися ще в Україні, за; вго до рішення про еміграцію, до стадії реалізації попере; ніх мотивів і намірів. Кожен із переселенців розраховує і соціокультурні інновації, а, одержавши їх, пристосовуєтьс до іносередовища з максимальними зусиллями. Навіть і тої хто з різних причин ке аміг пройти іспит адаптації налехст чином, все одно зазнає світоглядного впливу, інноваційні' зрушень та кульгурологічних надбань.

Так розвивається свідомість та відтворюється icтopич^ пам"ять, яка, коли вона на почуттєвому рівні живиться проу країнськими емоціями і уподобаннями, відображує у спогаде та сподіваннях патріотичні символи і образи про батьківшиь націю предків та материнський етнос. В еміграції українсь кий культурний простір набуває власних, характерних для сє бе рис, ознак діаспорного, не автохтонного буття.

- 19 -

Відмінності між діасгторною та національною культурою, оскільки вони реально існують, автор визнає за соціальні Факти, з якими наука має постійно рахуватися. Діалектика со-ціокультурного руху, в свою чергу, показує, що світоглядні процеси в Україні та діаспорі протікають аритмічно, несинхронно, різноваріантно. Вже це одне іде на користь інформаційно- комуні кативном.у різномаїттю, самобутності етнокультурних зв"язків, особливостям діаспорного світогляду і поведінки, специфіці рис та ознак характеру.

Окремі з дослідників, вбачаючи у категорії "розбіжне" еиключно "несумісне з українським", впадають у пош.уко-дос-лідницьку крайність. Це видно на прикладах ідеологічних непорозумінь, які, буває, виносяться на рівень україно-діас-парних взаємин. Якості та властивості діаспорних суб”єктів, як і людські можливості, не є однаковими, в том.у числі й за світоглядними перспективами і результатами. У самому "розбіжному", якщо воно і дає етнороз"єднуючі імпульси, доцільно віднаходити ще й об"єднуюче начало. Неоднакові культурні рівні, взаємодіючи між собою, видозмінюються, доповнюються піаспорним або національним змістом, сутностями вищого порядку. Внаслідок цього ми оцінюємо "розбіжне" в якості тієї культурної субстанції, що має потенцію до етносвітоглядної інтеграції, культурного зближення в принципі. .

Тому констатується, сю проблемою "розбіжностей" доведено і показано, як і чому українські діаспори в іносередо-зищі поводять себе так, на той чи інший лад, а не інакше, і іому в результаті саме цього вони Функціонують як етнокультурна система, що має свої закони і закономірності.

Культурні системи, в котрих реалізують себе емігранти і України, відсторонюють їх від культурного буття материноь-

кого етносу. Світоглядно і морально .діаспора, як ооціокуль турна одиниця, має специфічні, притаманні "лише собі”, пра вила, норми та принципи колективного співжиття. Соціозово в”язання перед іноетносами, державотворчими передусім, від межовують україських емігрантів від корінного етносу. Куль турні розходження при цьому накопичуються, якшо їхній масш табності сприяють внутрішні і зовнішні умови.

У четвертому розділі "Проблеми співвідношення діаспор них інтересів з національними" досліджуються лише ті лвост-ронні запити та потреби, які різною мірою торкаються націо нальних проблем та пріоритетів. З-поміж них виділяються ін тереси, що співпадають з українськими, а також і ті, котр не мають грунту для двосторонньої взаємодії. У перспективі як доводиться, кожен із спільних інтересів може стати роз біжним і, навпаки, бо ця трансформація є безперервною.

Автор підкреслює, що спільні інтереси бувають різним за походженням і призначенням, сталими і змінними. Діаспор є зацікавленою у державному суверенітеті України, її терит' ріальній цілісності, міжнаціональній злагоді, економічній соціальній розбудові в ім"я благополуччя народу. Стратегія власне, може розходитися з тактикою, але не в усіх погляда і підходах до національної дійсності. До речі, оцінки соці ально-економічних реформ в Україні, шо є різними у нас і діаспорі, стверджують правильність цих висновків.

Спільність і розбіжність україно-діаспорних інтересів як це доводиться, є реально існуючим соціокультурним явище шо має свої джерела в національному бутті, де різного вид інновації зазнають культурної дискримінації або заохочення визнання чи заперечення. Світоглядна розбіжність діаспорни інтересів з українськими, інколи помилково сприймається я

іьтурна несумістність, обумовлена високим ступенем і рів-і асиміляції. Це явище, назване "ілюзорною відчуженістю". ііграє негативну роль, особливо толі, коли воно спричиняє тогляпне несприйняття, протистояння, конфлікти.

Справа полягає у тому, шо перед діаспорами щоденно лопоть "сеої" та "наші" проблеми, не в усьом.у рівнозначні, ізькі за розумінням, національним усвідомленням і культу-югічною близькістю з українськими. Друга батьківщина зму-: емігрантів піклуватися про її державні інтереси, істотна, безумовно, - також. Усвідомлення, осмислення та уза-іьнення усіх різнопланових інтересів постає для соціальні лософської думки практичним завданням, яке вирішується метою їхньої гармонізації в структурі україно-діаспорних іємин. у сфері двосторонніх зв''язків.

Оскільки з діалектичним, розвитком система індивідуаль-: і групових інтересів видозмінюється, то вона має дослі-гватися на регулярній основі. Не може бути так, щоб запита потреби культурологічного характеру, трансФормуючись, ставали суспільно вагомими як для української діаспори.

: і для корінного етносу. Теоретична значущість цього со-'много Факту вимагає бзпеоервних наукових досліджень, ро->бки нових сФер і напрямків пошукової діяльності, створе-г механізму спостереження за діаспарними явищами і проце-іи, динамікою тих змін, які не обмежуються, скажімо, ада-щійними, асиміляційними чи акультураційними констатація-Аналіз діаспорного буття передбачає, у свою чергу, роз-ізання цілої низки теоретичних проблем.

Виходячи з цих висновків, підкреслюється доцільність іретичної розробки проблем теорії і практики україно-діа-ірних відносин, місця та ролі різних політичних та- культу-

рних інституті в, які ежє зал і яні або можуть брати участі цих етнокультурних процесах. Наголошується, що відсутніс науково-теоретичних основ для двостороннього зближення.. Е нокультурного розвою та всеукраїнського прогресу негатиЕ відбивається на культурному розвиткові України, теорії, г ктиці і перспективах суспільних реформ.

У висновках підсумовуються основні положення лисерт ції, визначаються перспективні для науково-теоретичного г шуку напрямки дослідження діаспорних проблем.

Головний зміст дисертації репрезентований у таких пз лікаціях:

1. Школьняк В.Ы. Національні традиції в становленні

розвитку української діаспори. - У кн. : Етнос і соціум. К. - 1993. - 169 с.

2. Патруиев В.І., Розовик Д. Ф., Мазур В.І., Ігнаї

В.О., Школьняк В.М. Українська діаспора у світі ( Довідну

- К. -1993. - 42 с.

3. Школьняк В.М. Конгрес українців Канади ( КУК ) Етнонаціональний розвиток України ( терміни, визначення, рсоналії ). - К. - 1993. - С. 754.

4. Школьняк В.М. Про етнонацію та етнічні рухи /

Трибуна. - ’Київ, 1992. - N 9. - С. 38-39.

5. Школьняк В. М. Через призму історичних аналогій /

Трибуна. - К., 1991. -М2. - С. 11-13.

6. Школьняк В.М. Етнічний код // Відродження. - К.,

1995. - N 1. - С. 75.

АННОТАЦИЯ

Школьняк В.Н. Диаспорное бытие: социоФилосоФский ан

:з. Диссертация на соискание научной степени кандидата ®и-сойских наук по специальности 09. 00. 11. - социальная

лосоФия. Институт Филосойии НАН Украины.

Диссертация содержит комплексно-теоретический социоФи-сойский анализ диаспорного бытия, особенностей его стано-ения и развития. В работе исследуются категории и понятия, эволяюшие рассматривать эмигрантскую культуру с разных на-нмх диспозиций. Борьба единства и противоположностей распивается в качестве атрибута перманентного этнокультурно-процесса. Этноконсерванты и социоинновации полаются как ьединяющие и разъединяющие целостные культурные элементы, гересы диаспоры и страны происхождения анализируются под там зрения общностей и противоположностей. Диаспорная ку-?ура в отличие от бытующих представлений оценивается как тациональная по своему содержанию и предназначению. Те-сн "диаспора" предстает в данной связи как понятие, не от-:ающее в надлежащей мере явления и процессы эмигрантской ствительности. 8 свою очередь, научное понятие "зтничес-ксении", предлагаемое на рассмотрение, создает теорети-кие предпосылки для оптимизации научного поиска.

Результаты исследования использовались при подготовке чной и учебной литературы, предложений в проекты госуда-венных программ и концепций.

Ключевые слова: диаспорное бытие, украинская эмиграция, национальная культура, этнические ксении, синтез диаспор-и национальной культур.

Sholniak V/. М. Diasporas being: sociophilosophic ana-

is.

Master of Philosophy thesis ( qualification cond. ) -00. 11. - social philosophy.

- 24 -

The Institute of Philosophy. National Academy of Scie nee of Ukraine. Kiev. 1995. Manuscript.

The dissertation consists of complex and theoretic analysis of diaspora"s being of ethnical Ukrainians., parti lari ties of its coming into being and evolution.

The author of the work explores the cathegories and n tions which allow to look at the culture of emigration fra different theoretical points of views.

The struggle of unity and opposites is shown as an in tegral part of a permanent ethnocultural process. Ethnacoa servants and socioinnovations are interpreted as unitin and dividing integral cultural elements. Interests of dias pora and its mother-state are analysed in the framewosk c unity and opposites.

Diaspora''s culture is considered as pronational in it character and content. Therefore. the term "diaspore stands as a notion which does not reflect, in a proper wa\ both phenomena and processes taking place in the emigrant being. Hence, the author proposes a scientific notion c "ethnic xenias", which provides teoretical ground for opt: miaation of scientific search.

The resuits were used for the prupos of writing of wi ting of scientific and educational publications, dral proposals of national programs and conceptions.

Key words: diaspora being, Ukrainian emigration, proi tional culture, ethnic xenia, ethnorealitty of native pot lation, sinthesis of diasporal ( pronational ) and natioi cultures.