автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.02
диссертация на тему: Естетичнi модифiкацii народнорозмовностi в iдiостилi Григора Тютюнника

Полный текст автореферата диссертации по теме "Естетичнi модифiкацii народнорозмовностi в iдiостилi Григора Тютюнника"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНІ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОЕЙ

На правах рукопису

ЕИШК Світлана Павлівна

ЕСТЕТИЧНІ МОДИФІКАЦІЇ НАРСДНОРОЗМОБНОСГІ В ІДІОСТИЛІ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА

Спеціальність 10.02.02 - українська мава

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Робота виконана у відділі стилістики і культури мови 1нституту’у1{раїнськ°ї мови НАН України.

Науковий керівник - ' ,

доктор філологічних наук, професор Єрмоленко С.Я.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Януш Я.В.;

■ кандидат філологічних наук Шевченко Л.Л.

Провідна організація - .

кафедра сучасної української мови Київського національного університету " ім. Тараса Шевченка •

Захист відбудеться ”7” грудня 1994 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої ради /шифр Д.016.28.01/ для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства ім.0.0.Потебні НАН України /252001, Київ - І, вул. Грушевського, 4/,

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. 0.0.Потебні НАН України.

Автореферат розіслано " Ц ^994 року

Учений сеісрєтяр спеціалізованої рдци

доктор філологічних наук Н.Г.Озерова

Літературна мова, різновид національної мови, має одним із своїх джерел живу усну мову, яка залежно від суспільно-комунікативної праістики змінювала свою роль щодо процесу унормуьання мови української нації в історико-літературному та естетично-стилістичному аспектах: як основи формування загальномовних літературних норм національної мови і як модифікованого, видозміненого під впливом художньо-естетичних норм народнорозмовного елемента. '

У понятійному апараті істориків мови жива усна мова позначається як "народна мова", "жива народна мова", "народнорозмовна, мова", "народна розмовна мова", "живомовна основа", "жива народнорозмовна мова", "розмовна народна українська мова" /Г.А.Левченко, І.К.Білодід, І.Г.Чередниченко, М.А.Жовтобрюх, І.Г.Матвіяс, . В.М.Русанівський, В.В.Німчук, В.А.Лередріенко та ін./, де компонент народ вказує на широту, соціальну й стильову спрямованість /враховуючи ототожнення народу й нації В.Гумбольдтом/ процесу творення літературної мови. '

Народнорозмовність усталилась в історії української літературної мови як поняття, співвіднесене з надціалектною основою формування національної літературної мови. Спостерігаємо нечіткість, неоднозначність цього поняття в сучасній україністиці.

І.К.Білодід визначив народнорозмовну мову як "широкий комплекс національного мовлення, частиною якого є обихідно-розмовне мовлення". З.Т.Франко зв"язуе живу мовну дійсність, зокрема, "з народно-розмовним* мовленням нелітературного характеру, тобто з територіальними діалектами, професійними жаргонами та соціальними

У цитатах зберігаємо авторське написання.

ареалами", де останні можуть бути компонентами й літературної мови. 1.1.Ковалик під живою народнорозмовною мовою розуміє діалектне мовлення. В.А.Передріенко послуговується терміном на- • роцнорозмовна мова для означення "сукупності лексико-фразеоло-гічних і фонетично-граматичних елементів, спільних у той самий час усім реально існуючим територіальним і соціальним діалектам, інтердіалектам та напівдіалектам".

Увага до поняття народнорозмовність активізувалась у зв"язку з вивченням закономірностей розвитку усного літературного мовлення та визначенням його взаємодії із писемною формою загальнонаціональної иови. Народнорозмовність виявляє себе як усномовна категорія в опозиції народнорозмовне /розмовне, усне/ писемне, розмовне/книжне.

У плані історико-літературному народнорозмовність у часи переваги книжної традиції ототожнюється з розмовним /усномовним/ та позначає джерело появи елементів "низького" стилю в писемних пам"ятках, а також надціалевдне підгрунтя літературного унормування. З розвитком загальнолітературних норм та структурно-функціональних стилів народнороамовністю позначають некодифіковані /нормативні, периферійно-нормативні, ненормативні/ компоненти загальнонаціональної мови, що не визнані словниками, граматиками,, підручниками тощо. Розмовна мова як функціонально-стильовий різновид переважно усної форми літературної мови має кодифікований лексико-фразеологічний грунт із стилістично нейтральною розмовною* а також еиоційно-експресивноо маркованістю.

Розмовне та книжне взаємодіють через писемно-книжну, усно-книжну та писемно-розмовну, усно-розмовну мову. 'Такий вияв функціонування розмовного/книжного у надстильових формах

- з -

усне/писемне зумовлює появу новацій, індиферентних до форми вияву, що визначається подальшою суспільно-мовною практикою, зокрема художньою.

Народнорозмовність щодо розмовної мови становить комплекс нг 'діалектних нормативних та периферійно-нормативних елементів, ідо визначають саморозвиток національної літературної мови в усних та писемних формах, у розмовних та книжних функціональних різновидах.

Народнорозмовність як синтетичне явище виявляється й в естетично-стилістичній сфері, зокрема в індивідуальних стилях письменників. Автори залучають до художньо-виражальних засобів тропи, джерелом яких є "народнорозмовне з фольрорним і діалектним включно" /З.Т.Франка/. Мовно-стилістичні оаобливо*. сті художнього стилю щодо естетич: їх можливостей народнорозмовних одиниць були в центрі уваги досліджень В.М.Русанівсько-го, І.Г.Чередниченка, С.Я.брмоленко, І.З.Грицютенка, В.А.Чабаненка.

В опозиції народнорозмовне/художнє виявляється народнорозмовність як текстова категорія з другої половини XIX ст., коли припинився стихійний приплив говіркових елементів до нової української літературної мови. Як відомо, мова художньої літератури, мова фольклору та усне побутове мовлення виконують роль посередників у процесі засвоєння літературною мовою живомовних народних елементів /наприклад, говіркові слова, фразеологізми/, які з погляду текстуальних та логіко-ситуатив-них увов здатні виконувати важливі стилістичні функції.

Процес олітературнення діалектних та напівдіалектних,

розмовно-побутових елементів із естетичною настановою в художньому стилі становить художньо-стилістичний зміст поняття на-рознсрозмавність.

Художній стиль залучав стилістично нейтральні компоненти надціалектного розмовного мовлення, естетично модифікуючи їх як експресами, що здатні виконувати стилістичну функцію художньо-образного переконання; вступати у системні відношення з елементами книжного мовлення, утворюючи внаслідок контамінації розмовних та літературних елементів народнорозмовні тексти, що виступають засобом індивідуалізації художньої мови.

Художній стиль, не ототожнюючись із поняттям літературної мови, через народнорозмовну орієнтацію виявляє нові мовні явища, які випереджають існуючу норму, активізує семантичні -та граматичні потенції мови. Міра народнорозмовних елементів як засобу створення розмовного колориту залежить від автор-ськях уподобань, світо- та мовоорієнтації, що визначає відповідну домінанту стилю. •

Широку орієнтацію на народнорозмовну стихію /Л.Л.Шевченко/ виявив у художньо-мовній практиці Григір Тютюнник.

Актуальність теми підтверджено необхідністю теоретичного і практичного обгрунтування народнорозмовності як явища синтетичного в системі понять, пов"язааих з розрізненням територіальних, соціальних діалектів та літературної мови, а також відсутністю монографічного дослідження про естетичні модифі-нації конкретних вияві» народнорозмовності в ідіостилі Григора Тйтюнника.

Аналіз досліджуваного матеріалу здійснюється з урахуванням естетичного ставлення письменника до рідної мови та інди-

відуально-автореького модифікування мовних одиниць з опорою на , народне світосприймання. Для кожного аЕтора художня дійсність-' унормована естетична системність /Грицют., 1972, 47/, де в худ ода ь о-о бра з н ому акті поєдналися "стилістичне'' й "естетичне". . На сьоіздні в лінгвостилістиці залишається актуальним осмислен-' ня співвідношення нероздільних понять "стилістичного" та "естетичного" /Григор"ев, 1979, 81/, що об"єктивно наявні в літературній мові і "визволяються" в контекстах.

Народнорозмовний елемент /слово, вислів тощо/ - експресаш, що в парадигмі контекстів художнього уливання реалізує естетичні функції мови /Григор"єв, 1973, 62/. Процеси модифікації, актуалізації, конкретизації мовної семантики в естетичних контекстах стають стимулом розвитку та збагачення літературної мови, зокрема естетичної норми художньо, о стилю.

За матеріал дослідження обрано тексти, що увійшли до 2-томного видання творів Григора Тютюнника /К: Молодь, І984-І98Е/.

Основна мета робота: обгрунтувати статус нагоднсрозмовно-сті в системі української літературної мови; визначити способи естетичного шдифікування кародкорозновності як стрижневої ознаки стилю Г.Тютюнника, виявленої в лексико-семантичній, словотвірній та синтаксичній системах художньої мовної практики.

Мета дослідження передбачас такі завдання:

1. Розмежувати поняття народнорозиовності в історико-літературноиу та естетично-стилістичному аспектах.

2. Схарактеризувати екстра- та іктралінгвальні чинники формування Г.Тютюнника як мовної особистості.

3. Дослідити вияви народнорозмовності в художніх текстах Г.Тютюнника.

- 6 - ,

4. Розкрити механізми естетичного модифікування кодифікованих та некодифікованих розмовних, стилістично нейтральних лексем у народнорозмовні.

' 5. Описати типові семантичні, експресивно-емоційні,

граматичні моделі естетичного модифікування художньо-образної дійсності з ознаками народнорозмовності.

6. Виділити естетично навантажені оказіональні словоформи а народнорозмовною маркованістю та прийоми їх використання.

’ ,7► Виявити характер впливу творчої спадщини Г.Тютюнника

.на естетичну норму уіфаїнської художньої прози.

У дослідженні використані такі методи; метод виявлення асоціативних стрижневих рядів на основі естетично-стилістичного експерименту, функціонально-стилістичного, зіставного, кількіс-.ного аналізу. ; - .

Суб"єктивність художньо-образного зображення дійсності зумовлює нейтралізацію лексико-семантичної нееполучуваності в асоціативно контамінованих елементах різних тематичних полів. Внаслідок цих процесів утворюються асоціативні стрижневі ради, що певним чином структурують художній текст, передаючи його основну предметно-контекстуальну та художньо-естетичну інформацію. Досліджуване явище народнорозмовності в текстах Г .Тютюнника найповніше реалізується через асоціативні ряди "людина" та "природа", об"єднані семами "рух", "зорове сприймання", "звук".

• Естетично-стилістичний експеримент забезпечує зв"язок між виразовою мовою та художньою системою тексту, тобто сюжетом, темою, композицією» а також ставленням автора, тобто поєднання "стилістичного*1 й "естетичного" у визначенні ідіостильових ознак творчості Г.Тютюнника. . . . .

■ Наукова новизна дослідження грунтується на:- . , ■ .

а/ теоретичному висвітленні народнорозмовності кк категорії стилістичної системи української мови;

б/ здійсненні естетичного аналізу ідіостилю, стрижнем якого а народнорозмовність; ,

в/ введенні в стилістику поняття асоціативного стриясневого ряду в художньому тексті.

Теоретичне значення праці полягає в тому, що в ній вперше ' висвітлюється народнорозмовність як естетично-стилістична ка- -тегорія у ряду понять народність, розмовність загальнонаціональної мови. Розробляється поняття естетичної модифікації моьи.

Практичне значення дослідження пов"язане з методикою викладання історії та стилістики української літературної мови, завданнями лінгвоаналізу. Проаналізований у дослідженні і впорядкований "Словник-покажчик образного слововтошання до творів ’ Г.Тютюнника" має практичне значення для лексикографічної роботи - створення словника мови письменників та загаліномовних словників. ’

На захист виносяться такі положення:

1. Народнорозмовність як явище синтетичне формується спільно з процесами кодифікації народної мови та формуванням естетичної норми в художньому стилі.

2. Народнорозмовність - конструет, що визначає тенденцію закріплення елементів ливої мови в естетичній категорії.

3. Народнорозмовність - естетично-стилістична категорія, що характеризується авторським сприйманням світу крізь призму розмовності, побутовості, невимушеності, довірливості та відображення його засобами нацдіалектної мовної системи.

4. Народнорозмовність у системі художнього твору письмен-

- 8 - .

' ника охоплює: лексичне та фразеологічне наповнення творів; жанр із відповідними мовними ознаками;; форми викладу змістової інформації; композиційно-мовленнєві прийоми організації худож- • ніх текстів; ритмосинтаксичні особливості.

5. Естетичне модифікування народнорозмовності в прозі Ґ.Тютюнника засвідчене через виділені асоціативні ряди.

6. Аналітично-психологічному характерові прози Г.Тютюнника

■ надають індивідуального звучання народнорозмовні текстові елементи.

’ -Апробація. Основні положення роботи і результати дослідження обговорювались на Республіканській практичній конференції ' "Григір Тютюнник" /Луганськ, 199і/, Перших читаннях, присвячених Д.І.Ганичу • /Полтава, 1993/, Республіканській науковій кон. .ференції "Проблеми творчої спадщини Бориса Грінченка" /Луганськ, 1993/, на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України /вересень, 1994/. Матеріали ’ дослідження знайшли відображення у публікаціях.

Структура роботи. Дисертація' складається із вступу, п"я-ти розділів і висновків. До роботи додаються список використа-. ної літератури, Словник-г -<жчик образного слововживання до творів Григора Тютюнника. .

. У вступі обгрунтовується актуальність і новизна дослідження, формулюється мета і завдання, науково-практичне значення дослідження; розкривається синтетизм поняття "народнороз-мовність" в україністиці.

. Зміст робота.

'У першому розділі "Народнорозмовність - визначальна ознака

стилю Рригора Тютюнника" розкривається психолінгвальний характер творчої індивідуальності письменника. ■ . :

Викладені екстра- та інтралінгвальні чинники моЕно-худож-чьої орієнтації автора: статус української мови як мови-катері' /народився на Полтавщині/, виховання у середовищі, де любили ■ "балачку при гурті", лицедійство; здобуття освіти, професія' вчителя російської мови та літератури в російськомовному середовищі та робота на Донбасі, в Харкові протягом 1947-1963 рр., що відлучило Тютюнника на деякий час від українськомовної стихії; робота із "Словарем" Б.Грінченка, збірниками прислів"їв . та приказок; дружба з Григорієм Тютюнником та мовна переорієнтація письменника; спостереження усномовних ситуацій, поведін-кових реакцій та фіксації їх виразних зразків для майбутніх творів; працьовитість, дамогливіс.ь до себе. '

Наводяться оцінки літературознавців щодо майстерності у володінні жанром, художньою деталлю та уміння перевести її у психологічну характеристику /0.Гончар, А.Шевченко, 1.Приходь-ко, В.Мельник, М.Жулинський, В.Брюховецький, М.Слабошпицький,

Л.Мороз/,,вільного володіння розмовними інтонаціями /Л.Мороз, Т.Аврахов, Г.Клочек, І.Дзюба, П.Малєєв, В.Іваненко/.

У другому розділг "Народнорозмовність як категорія історії літературної мови та стилістики" - два підрозділи.

Перший підрозділ "Народнорозмовність - категорія історії літературної мови" розкриває діалектику поняття’народнорозмовність" в науці про історію літературної мови, теоретично обгрунтовує місце народнорозмовної- мови в процесі формування національної мови. ■

- ю -

На основі праць І.Огієнка, Г.Левченка, І.Білодіда, І.Иат-віяса, І.Ковалика, В.Чабанеика, В.Німчука, В.Русанівського, Ц.Пклинського, С.орноленко, В.Передрієнка, Я.Пнуш зроблено висновок, що система української літературної мови сформувалась на народнорозмовній основі, вбираючи в себе писемно-літературні та усні народнопоетичні надбання попередніх етапів. Склад -ність цього формування полягає.в току, що в давній період фун, кціонували паралельно старослов"янська мова та літературні мови східних слов"ян на живомовній основі. Взаємовплив цих мов зумовив засвоєння пам"ятками церковної літератури через посередництво переписувачів живомовних елементів, що уже в XI-ЯІ1 ст.ст. кількісно переважали над старослов'янськими. Провідною тенденцією розвитку української літературної писемної мови ХІУ ст. був вияв народнорозмовної стихії, поступова дєиократи-зація, онароднення писемної мови. З ХУ ст. жива українська мова обмежує архаїчні норми кшяяої мови і до початку ХУП ст.

• руйнує структуру та систему "високої" мови. У ХУП-ХУШ ст.ст.

розширяється засвоєння літературною мовою розмовних елементі» різними жанрами. Зокрема в художній літературі такими стають інтермедії, бурлескні, панегіричні вірші, сатиричні та гумористичні твори. Подекуди засвідчується стилізація діалектних елементів різних наріч. Нива народна мова закріплюється в . основі розвитку художнього та нових структурно-функціональних стилів у ХУШ ст., зокрема ділового. .

У розвитку української мови спостерігаються дві зустрічні

• тенденції. З одного боку, народнорозмовна мова абстрагується кід різнооформлених "нестандартних" елементів'/локальн’лх, жар-’

гонних, вузькопрофесійних, виразно просторічних та ік'./, ви-, являє тенденцію до послаблення залежності від територіальних говірок, до усталення мовних норм. З другого боку, народна основа стає з* єдну вальною ланко» живомовної та книжної стихій в системі наступності літературно-писемної традиції на Україні. • ' .

Обстоюється думка про системотеорчу функція явищ народнорозмовної мови в процесі кодифікації мовних норм.

Основою існування кожної літературної мови є писемність, стандарти вживання слів і формул, що забезпечують однотипність мови і взаєморозуміння носіїв різних споріднених діалектів.

У роботі відзначена активна роль художнього стило, що є з"еднувальною ланкою між народнорозмовно» та книжно-літературною мовоо у процесі "спонтанного саморозвитку етвої мови"*. ■ "Народне" /народнорозмовні, локальні, жаргонні, фольклорні варіанти/ та "книжне" взаємодіють як два компоненти, основні джерела літературно-писемної традиції, зумовлюючи їх варіантні норми, стилістично марковані або основні нейтральні. Варіанти книжного походження відтісняються на периферію або н виходять з ужитку.

Таку нормотворчу взаємодію можна спастергіати з кінця ХУШ -початку XIX ст., виявлену у хитаннях, невпорядкованості, вировому доступі діалектних однниць до літературної мови/ /І.Ковалик,

* Русанівський В.М. Співвідношення функціональних і експре-сивких стилів мови // Слово і труд /за ред. І.Ф.Авдерпа та ін. - К., 1976. - С. 77.

- 12 -

В.Чабансихо/1. 3 другої половини XIX -початку XX ст. стихійний вплив говіркових елементів до нової української літературної мови зменшується , помітне прагматич- . не та стилістичне навантаження говіркових форм, слів, конструкцій як народнорозмовних елементів в системі літературних норм.

От’ке, процес унормування української літературної мови зв"язаний із зміною якості народнорозмовного компонента: від джерела формування літературної мови“ української нації, унормування її шляхом онароднення фонетики, морфології, синтаксису, закріплення народнорозмовної мови як монопольної основи формування національної літературної мови до подальшого "звуження" ■ система нлітературна Шва" щодо народнорозмовної варіантності та доетуіШСі'і компонентів народної мови, а також до виділення .•розмовного етили літературної мови. Останнє сприяло розвитку усних форм літературної мови в реалізації різних функціональних стилів /офіційно-ділового, наукового, публіцистичного/, що зумовлювало закріплення усних норм літературного спілкування.

У другому підрозділі "Народнорозмовність - естетично-стилістична категорія" висвітлюється питання естетичних можливостей мови, естетичної функції, естетичного значення як категорії лінгвостилістики. Подається історія визначення естетич-' ної функції як специфічної для художньо-образної мови. З виокремленням мовознавства як самостійної науки на початку XX ст. постає питання про функціональну природу слова й словосполучення, де Природа естетичного пов"язується з почуттєвим, духовним

' ■ Українська літературна мова в її взаємодії з територіальни-. ми діалектами. - К., 1977, - С.23, 189» . .

- ІЗ - •

/В.Гумбольдт/, доводиться, що грунтом суб"ективного авторського е загальнонародне значення слова /0.Потебня/.

З XX ст. слово кваліфікується як естетичний феномен /Б.Кроче/, а наука про мову - стилістика - визначається як розділ естетики /К.Фослер/. Мову письменника пропонується вивести за межі мови взагалі /Ш.Баллі/.

Природа естетичного змісту художнього слова набула глибокого теоретичного обгунтування в творчості 0.Потебні, а також сучасних російських дослідників В.Ларіна, В.Виноградова, М.Кожи-ної, В.Григор"єва.

Естетична модифікація народнорозмовності в художньому стилі розглядається на тлі розуміння художньої мови як художньої образної системи конкретизації дійсності, пропущеної через оцінку письменника. Ідіостиль - естетична система, естетична функція - акт комунікативної та оцінно-почуттєвої спрямованості. Естетичне значення, співвідносячись з естетичною функцією, зумовлює естетичну модифікацію слова в контексті, тобто переведення одиниці із загальнонормативного як нульової точки естетичного відліку в явище конститутивне для художньої мови, де "стилістичне" та "естетичне" функціонують нерозривно.

Зміст поняття "естетична норма" художнього стилю охоплює також народнорозмовні елементи. Процес естетизації народнорозмовних компонентів у мові художньої творчості в явищем історичним. Перш ніж народнорозмовна мова закріпилась у художньому стилі літературної мови й сприяла розвитку наддіалектної стилістичної норми, вона відіграла консолідуючу роль у народнопоетичній .творчості /С.Єрмоленко,І937 /. .

- 14 -

. . ' ' ' < ' ' ’ ' -

У тексті художнього твору, де індивідуальне, змінне пре-

валюе над загальним, спільним, діалектизми набувають авторської трансформації, перетворюючись у народнорозмовний естетизований елемент художнього стилю.

Уже в ХУ111 ст. на живомовній основі виробилась естетична норма української літературної мови, що по-різному реалізувалася в художній творчості. .

Взаємодія фольклорної та літературної стихій дала змогу 1.Котляревському активізувати основний лексичний склад народного побутового мовлення для емоційної насиченості, динамізації зображуваного, створення інтимно-ліричної, іронічно-жартівливої то-■ ' (. , нальності оповіді. Мова народної пісні з трансформованими народнопісенними формулами вираження стала важливим чинником створенн. сентиментально-оповідного стилю у Г.Квітки-0сн6в"янекка. Стилізацією під народну творчість була мова творів поєтів-романтиків. Новим етапом у розвитку можливостей народної мови є творчість Т.Шевченка, який в основу художньо-естетичного умотивування дійсності поклав народнопоетичне джерело. Марко Вовчок по-своєму використала народнорозмовну ритмомелодику. У літературній мовній практиці кінця XIX - початку XX ст. /І.Нарпенко-Карий, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник/ закладаються основні принципи стилістичного використання діалектних слів. Зокрема у мові драми народнорозмовна мова пропущена крізь призму письменницького сприймання, оброблена й відшліфована /Я.Януш,І983 /.

Унормування нової української літературної мови - народної в своїй основі - невіддільне від розвитку естетичної норми художньо-образного інтелектуального осмислення буття за допомогою Народнорозмовної мови.

- 15 - •

Саме в мові художньої літератури, особливо сучасної, активним е процес нейтралізації книжних елементів і розширення стилістичних можливостей розмовних елементів, що може бути означене як естетизація книжних і розмовних висловів, конструкцій у поезії, прозі й драматургії.

Народнорозмовне в плані стилістики розуміється як таке,

J охоплює ненормативні та нормативні розмовні елементи, що а джерелом іновацій у писемних стилях.

Позанормативне естетично модифікується, за певних умов /майстерність автора, його популярність, прийняття твору читацьким загалом, опора на психологічну константу національної літератури та ін./ може увійти до естетичної норми художнього стилю, а згодом й інших. Народнорозмовні елементи як естетично модифіковані діалектизми, просторіччя, застарілі слова та лексеми з яскравою емоційністю поповнюють систему образно-виражальних засобів літературної мови. При цьому вони а стилістично маркованими, протиставленими книжним та нейтральним елементам літературної мови.

Оцінка нормативне - ненормативне пов"язана із поняттям "кодифікована мова”, що передбачае фіксацію норм літературної мови в словниках, граматиках тощо. Відзначено непослідовність у ремаркуванні розмовної лексики; піц "розмовним" пропонується розуміти компоненти, властиві усному мовленню: нейтральні,

« емоційно-експресивні, що мають відповідні позначки в СУУіі, а також ті, що позначені в словниках як "діади*.

■ . : . Через "розмовне" /кодифіковане / некодифіковдне, нормативне-/ ненормативне/.як' стилістичну категорій реалізуйтеся 'ийдчіялектний мовно-Еиракальні!я 'ионструкт народнорозмогмгсть.

Третій розділ "Естетична модифікація народнорозмовності в лексико-семантичній системі художнього твору" складається з двох підрозділів. •. - . ■

Підрозділ "Естетичні модифікації із семантичними мотиваціями" розглядає народнорозмовність як єднальний об"ємно-змістовий чинник людини й природи, у чому виявляється антропоцентризм творів Г.Тютюнника.

Аналіз лекеико-семантичної групи /ЛСГ/ "людина" здійснюється за визначенням способів естетичної модифікації народнорозмовності в портретній характеристиці лодини. Основна увага письменника, чия творчість має аналітично-психологічну зорієнтова-ність, звернута на деталь очі. .

, Портретна' характеристика естетично модифікується через сему "зорове сприймання", яка реалізується через портрет-знайом-ство, портрет-реакцію, портрет-характеристику в таких моделях:

І. Подвійні прикметникові:

а/ Метафоричні портретні характеристики іноді з прирощення! фольклорності типу: на щоках йому виступали круглі макові рум”ян-ці, як у дівчини /2:52/: або книжного аналітизму, що виникає у мікроконтекстовій взаємодії книжних елементів з певними народнорозмовними типу: чолов"яга з благородним сивим чубом /2:184/: чи побутово-розмовним модифікатором типу: голова так і палахкотіла рудим розвихреним полум’'ям /1:221/.

б/ Епітети на означення кольору та форми, розміру .оаей, де, як правило, кольорова ознака "карі" модифікується як дилера характеристика українця, пор.: дивилася великими гуото-кашми очима /2:226/.

- 17 - ■ -

р/ Метафоричні епітети, один із компонентів яких е носієм народнорозмовної експресії, на означення емоційно-психічного стану, реакції персонажа та кольору його очей типу: глянув у байцужі до нього терненята /1:231/; або зовнішніх ознак образу-персонажа, які доповнюють ознаки внутрішніх властивостей людини типу: хиже насмішкувате око /2:209/.

П. Прислівниково-прикметникові означення, структура яких базується на причинно-насліднових відношеннях такий Т&Щ* такий: перший елемент є формально незмінним, позиційно закріпленим з народнорозмовною маркованістю: дикувато чорниш очима /1:226/.

Ш. Дієслівно-прислівникова сполука:

д/ З прислівниковим народнорозмовним означенням - носієм асоціативної семантики, що виконує порівняльно-уподібнювальну функцію характеристики постійної риси: /на кубанку/ по-селезня-чому закручувалася чорна чуприна /2:109/; або ситуативної з іронічно-доброзичливою оцінкою типу: руками дідусик розмахував по-стройовому /2:192/.

б/ Як означвння-синеедоха емоційно-психічного стану персонажа та "рис обличчя" з народнорозмовною семантикою структурного компонента типу; брови /.../ зобиджено стремлять угору /2:1й§/

ІУ. Складні прикметникові означення, що відбивають неоднозначність емоційно-психічного стану персонажів через ситуативну ознаку портретної деталі - очей, де народнорозмовність створюється обмежувальною оцінніст» першого компонента чи інтенсифікується внаслідок його розмовно-згрубілої семантики типу:

Оксьонша дивилася на нього побожно-закохеними очима /2:227/; перепитав поліцай, скосивши на нього нахраписто-веселі сірі очі /2:110/. / 1 ■

- 18 -

У. Сполученням прикметника із абстрактним іменником, що вносить відтінок книжності, через який виявляється суб'єктивна авторська оцінка персонажа із фразеологізованою народнорозмовною семантикою, створюваною на основі трансформації означень "як собака", "як загпдне цуценя" тощо, пор.: ніс в очах не людську - собачу обиду /1:250/; озирався по хаті очима загнаного цуценяти /2:41/.

Естетичні модифікації народнорозмовності в портреті-кос-тюмі нечисленні. Вони реалізуються через модель побутової розмовності. у якій портрет-костюм репрезентуе лексичне вираження історико-художнього часу /війна, післявоєнні роки, село 5060-х рр./ типу: галіфе, чоботи, картуз; серед них є ускомовне "куфайка" діалектне "діжурка", просторічне "шахтьорки".

Народнорозмовність відтінюється в оцінках типу запнутий, понаряджувані: натягаючи на худенькі пяечі пожмакану гімнастерку /1:56/.

Психологічно-побутова розмовність є засобом естетичного модифікування мовно-психологічних портретів-костшмів певних соціальних типів за допомогою стилістично нейтральних лексем, що обяєднуються в вмпліфікаційні ради для лаконічного образо-творення з підтекстовок) оцінністю типу: Так ми й посунули: у шапках, шинелях, підперезані . брезентовими пасками з лудженими1 бляхами ”РУ” /2:166/. Психологічно-побутова оцінність закріплена за найменуваннями типу лахміття, недоноски зневажливої ха-рактеризації, а також із співчутливо-інтимною, пор.: Ігорко порозкладав те причандалля на лаві /1:57/. - /

Естетичне асоціативне поле "зорове сприймання" включає синонімічні явища з семами "дивитися, бачити" та "одягатися, наді-

. - 19 - •

вати", у яких представлені стилістично нейтральні та розмовні компоненти.

Важливою деталлю портретної характеристики у Г.Тютюнника е означення манери ходити, рухатися, пересуватися, що семантично увиразнюють синоніми до "іти". Розмовний компонент, переважае в групах "іти швидко" /16/, "іти повільно" /10/, деякі синонімічні ради об"еднують лише народнорозмовні відповідники, напр.: "ходити, роблячи часті рухи ногами", "дуже швидко побігти";-': ... ;

Показова семантична група "говорити, балакати", що входить до асоціативного поля "звук". Вона представлена переважно розмовними елементами. Це синонімічні групи "говорити - висловлюватися" /7/, "говорити - включатися в розмову" /б/, "говорити - сказати" /З/, "говорити невиразно, тихо" /ІЗ/, "говорити голосно" /б/, "говорити швидко* /5/. . ' '

Аналіз семантичних чинників створення народнорозмовної стихії у творах Г.Тютюнника показав, що модифікаторами "орозмовлення" стають контаміновані асоціативні аналітично-динамічні означення типу: дивитися -"дотикатися": голубив очима окраєць /хліба/ /2:234/і іти -“грати на музичному інструменті": /Ладко/ начепив баян через плече і пограз на свій куток /1:94/; іти -“кашляти"; покашляти; побухикав до вигону /1:58/; *іти, створюючи звуковий фон взуттям чи ногою"; 1 говорити -"створювати звуковий фон", "говорити та висловлювати пораду, побажання, наказ".

Нерідко рухо-звукова контамінація зв"язана з метафоризацію означень, які побудовані на аналогії форми, руху як деталей портретної характеристики з реалією побуту типу: брови стовпчиками вгору — дивуються чи плачуть на радрщах /2:152/; вусами пару з миски ловить /1:283/. .

- 20 -

У лексико-семантичній групі "природа" аналізуються естетичні модифікації народнорозмовності, зумовлені побутовою розмовністю, стилістична функція якої полягає в оіфесленні матеріального середовища, у якому живуть і діють персонажі творів Г.Тютюнника. Таке мовно-речове тло створюють назви реалій хатнього вжитку і надвірних реалій та будов, назви засобів пересування в селі та їх частин, назви селянського реманенту. Деякі з таких лексем естетично модифікуються в ідеофункціональні знаки народнорозмовної семантики типу: - А давай лишень граматки, подивимось, що там у тебе з науками /2:79/, пор.: граматка - "заст. Буквар" /СУМ, II, І5Е/, "азбука, буквар" /Сл. Гр. І, 321/, текстове значення - списані-зошити.

Стилістично нейтральні найменування-побутовізми вздтінююті ся як естетичні мовні знаки в сполученні з народнорозмовними лексемами : старий стояв у роздзяплених дверях /1:29/; пробам те, що такого довгого листа накрутив /І;51/.

Предметно-динамічна естетична модель світу "орозмовлюетьс: в асоціативних моделях, створюваних дієсловом на означення дії що конотує із кольоровим виявом реалії типу: хустка цвіте на весь базар /2:109/; прислівником на означення емоційно-психічного стану, що модифікується в персоніфіковану реалію, напр.: у вікно вдираються звуки переляканого піаніно /2:176/; пряслів ни ко во-цри кметни ко вим метафоричним означенням із споглядально-асоціативною оцінкою, напр.: фігури стояли /.../ яерев*яно-бай дужі /1:267/. .

Естетична модель живої природи представлена групою стилістично нейтральної та народнорозмовної лексики на означення рс лин, тварин, явищ природи: хміль, городина, мішаниця; павук, < ля, бовкун; вітер, сонце.

- 21 -

Народнорозмовний характер асоціацій навколишнього світу тасто поєднується з книжними образними структурами* пор.: сон-;е малинові каплі порозвішувало - впала роса, вечір заходить '1:134/; Сонце вже торкнулося землі, і висівало на степ червоний пилок /1:246/. Динамічна дієслівна ознака, як правило, ви-5ираєтьсяза~ознахою розмовної експресії: Нузька виборсався з-під порога /І:ЗІ£/.

Здебільшого стилістичний ефект досягається завдяки вико-зистанню метафоричних дієслівних асоціацій з діями людини, іапр.: У ріллях порпалося гайвороння /1:26/; в -корчаках линки губляться /1:50/; /вітер/ козакував собі кругом хати /2:305/.

Психологічна динамічна естетична модель містить також сену ’звук" і реалізується в дієсловах переважно розмовної марковано-5ті типу: диркотів на сухому сучку дятел /1:127/; або в дієслів-ю-прислівникових метафорах, що фіксують емоційний стан спосте-зігача: /вітер/ весело свиськає /1:295/.

Дослідження естетичної модифікації з емоційно-експресивною «зтивацією дало змогу виявити мікросистему некодифікованого на-зоднорозмовного мовлення: а/ функції просторіччя, як-от: розця-’алка, прогресивка; Що ж він у тих танках петраєІ /1:120/; з/ функції жаргонної лексики, що характеризує мовлення шахта-зів, матросів, злодіїв, напр.: Слухай, полутора /1:201/; і/ функції лайливої лексики, що модифікують емоційні стани іерсонажів - роздратування, гнів, злість, неприязнь.

Природність, спонтанність, емоційність розмовного МОШІЄПИН зстетично модифікується в антролонімічних словоформах - класних . іароднорозмовних називаннях та найценувашіях-прізписьках.

-22 ~

Представлені естетичні моделі розмовно-побутового суржико-вого мовлення, напр.: лікарсгво. нтот, розмечтався. палаша ■ Фразеологічні конструкції - мовні узагальнення культуро-творчої діяльності народу. Бони або безпосередньо перенесені автором у хуцожньо-образні контексти, або естетично модифікуються у фразеологізмах з оказіонально-структурними модифікаціями, емоційною конотацією, структурно-семантичною модифікацією. Як природні живомовні естетично-філософські формули із семами "жити", "працювати", "умерти", "людина та її характер" функціонують ін-. дивідуально-авторські фразеологічні одиниці типу: 1 я вже наперед знаю; "/•••/ дурно музика не грає" /1:134/.

Одним із активних засобів асоціативного, емоційного компре-сивного означення реалій є порівняння тилу: рудий, як стара солома /І;283/. •

У четвертому розділі "Естетичні модифікації народнорозмов-ності в словотворенні" представлені типові народнорозмовні словотвірні моделі як засоби створення інтимно^ліричнох, стримано-ліричної оповіді з різними відтінками івдивідуального ліризму.

Це прикметникові, дієслівні, рідше прислівникові словоформи типу: хирлявий, прижовклий; підобідувати, попростішати; тамечки.

Народнорозмовні словоформи типу Зінка, одежина, хусточєи шовковенькі, головиха, морозець, як і в розмовній мові, нейтралізуються в художньо-образних текстах Г.Тютюнника та відповідно переводяться в знаки нейтральної народнорозмовності, відтворюючи умови спілкування, властиві усномовній стихії.

Активно послугувався письменник оказіональними народнорозмовними словотвірними моделями. Автор використав із художньо-конкретизаційними настановами природні потенції регулярного ук~

. - 23 - ■

раїнського словотвору типу: гарбузянка. кепкувальник, соменко.

/

ПРОТОПТИ. '

Створенню динамічних та психологічних моделей світу сприяють авторські ввдзвуконаслідувальні форми типу: туп-дзень. цворохкати, вонкати. а також прислівникові народнорозмовні модифікації типу: отетеріло, шибеникувато. незаміжньо.

У притому розділі "Естетичні модифікації народнорозмовно-сті в синтаксисі художнього тексту* досліджуються структурно-кошозиційні та емоційно-експресивні модифікації розмовно-діалогічного мовлення, що відбивають природність мовної стихії, у якій знаходяться персонажі. Такими в моделі власне діалогу /емоційного, розсудливого/, ситуативного та поліфонічного діалогів. Вони побудовані на властивих усному мовленню неповних, односкладних еліптичних реченнях,часто фразеологізованих, насичених стверджувальними, заперечними, питальними, емоційно-оцінними частками.

Естетичні модифікації розмовно-монологічного мовлення як "діалогізованих" контекстів представлені у формах непрямої та не-власке-авторської мови: опис, розповідь, роздум.

Встановлено, що надається перевага ускладненим синтаксичним формам як засобам естетичного модифікування народнорозмовності, у яких поєдналися "чужі" голоси, усномовнх суб*єктивно-оцінні структури та прості й складні речення із семантичними центрами "зовнішнього /зорового, ‘звукового, динамічного/ сприймання", "внутрішнього стану особи".

“Естетична домінанта мовної особистості Р .Тютюнника - діалог, ЯК тип структурної організації мовлення, орієнтованого на зву-ко-кольорово-запахово-рухову динаміку зображуваного. Діалог -

синтетичний засіб естетичного модифікування оповіді як неперер-ваного потоку мовлення. . .

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, запропоновано визначення народнорозмовності як мовно-стильової домінанти аналітично-психологічної прози Г.Тютюнника. Узагальнено, що різні тональності авторського стилю створюються завдяки функціям народнорозмовних компонентів усіх мовних рівнів.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Фразеологізми в загальнонародній мові та в художньому тексті Григора Тютюнника // Мовознавство. - № б. - 1993. - С.70-74.

2. Запахові відчуття у художньому сприйнятті Григора Тютюнника // Культура слова. - № 45. - Х994. - С. 26-31. •

3. Якби не був таким, не був би Яким /про стилістичні функції антропонімів у оповіданнях Григора Тютюнника/ // Культура слова, - я» 49 /у друці/.

4. Словотвірні та стилістичні особливості прислівників у новелах Григора Тютюнника // Григір Тютюнник: Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції, 5-6 грудня 1991 р-

Луганськ, 1991. - С. 123-124.

б. Слово у "Слсварі” Б.Грінченка і в художньому тексті Григора Тютюнника // Проблеми творчої спадщини Бориса Грінчен-ка: Тези доповідей республіканської наукової конференції. -Луганськ, 1993. - С. 7-8.

Uybyk S.P. The aestheticea modifications of the people's colloquial language in the indlvlduale style of S.M.Tutunnyk.

Thesis for confeming the degree of baohelor of philological science by speciality 10.02.02. - Ukrainian langu-age;Institute of linguistics by O.Potebny NAS of Ukraine, Kiev, 1994.

Manuscript contains the theoretical generalisationes of people? s colloquial language aa category of history of literary language and stylistic. Definition has been proposed of peple’s colloquial language as the language stylistic's dominant of the analytical and psychological Tutunnuk'a prose. It has been generalized that the different formes of author's style has been created due to vfunotion of people's colloquial language componentes of all language's leveles.

Бибик С.П. Эстетические модификации народнораэговорности в идиостиле Г.М.Тютюнника. .

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02. - украинский язык, Институт языковедения им.А.А.Потебни НАН Украины* Киев, 1994.

Работа содержит теоретические обобщения о народнораэговорности как категории истории литературного языка и стилистики. Предложено определение народнораэговорности как реие-стилевой '• доминанты аналитическо-психологической прозы Г.М.Тютюнника. Утвервдается,что разные тональности авторского стиля создаются благодаря функциям народноразговорных компонентов всех языковых уровней.

Ключові слова: ідіостиль, естетичні модифікації, нароцнороз-

МОЕНІСТЬ. ' ■ ;

ііідиис&но до друку 3)ЛР-$£ Формат 60х84Иь

Уи.друк.*рк. 1,3$ Облвидарк. 1,5

Тираж 100 Зам. 618 1994 р.

Поліграф, д-пя Ін-ту історії України НАД Улціаіші