автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Этнонациональная политика государства как фактор стабилизации вьетнамского общества.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Этнонациональная политика государства как фактор стабилизации вьетнамского общества."

Київський університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Тхань Тхань Зай

ЕТНОНАЩОНАЛЬНА ПОЛГШКА ДЕРЖАВИ ЯК ФАКТОР СТАБІЛІЗАЦІЇ В’ЄТНАМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політачгних наук

Київ - 1997

о

1.0

и.

г^-

ст>

еп

СП

ьи

•Є

-з*

СЧІ

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі політичних наук філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка.

Науковий керівник

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, академік УАПН Антоненко Володимир Григорович

доктор філософських наук, професор Вілков Юрій Сергійович

кандидат політичних наук, доцент Булан Анатолій Павлович

Провідна організація:

Український державшій університет харчових технологій

Захист відбудеться З березня 1997 р. о 13 годині на засіданні спеціалілзованої вченої ради К 01.01.12 при Київському університеті ім. Тараса Шевченка за адресою: 252011 м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського університету ім. Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

^^ 0 ^

Автореферат розісланий _____________' 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради

О.І. Салтовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В наш час більшість держав у світі - багатонаціональні і поліетнічні, у зв’язку з чим проблема міжнаціональних і міжетнічних вілноснн набирає все більшу гостроту і актуальність. Сучасна політична наука звертає увагу на ряд нових процесів, то відбуваються у цій сфері суспільного життя. Особлива увага при ньому приділяється проблемам так званих "етнічного ренесансу", "політизації етнічності", їх суті, причинам і наслідкам цих процесів.

"Етнічний ренесанс", "політизація етнічності" є суперечливими за своїми наслідками процесами. Вони несуть в собі як конструктивні так і руйнівні, деструктивні засади. І ці останні, як показують дослідження, є результатом, насамперед, фактичної нерівності у статусі етнічних груп, іноді закріплюваного юридично. Така нерівність є глибинним джерелом етнічних конфліктів, що зачіпають різні сфери життя - соціально-економічну, культурно-мовну7, релігійну, виливаючись, кінець кінцем, V конфлікти політичні. Кожна з сфер життя може стати фактором, що детермінує руйнівні, дезінтеграційні процеси і тенденції в иолїетнічних державах. Дослідники відзначають помітне почастішання міжетнічних конфліктів у різних регіонах світу, які переростають у збройні зіткнення. Так, з 120 збройних конфліктів, що стались на нашій планеті після другої світової війни, біля 100 конфліктів мали етнічний характер.

Причинами цих конфліктів є фактори як глобального, так і національно-специфічного характеру. Факторами глобального характеру є суперечності між тенденціями до інтеграції і диференціації етносів, між зростаючою універсалі-зацією різних сфер життєдіяльності народів і їх прагненням зберегти свою етнокультурну самобутність і здобути політичну

з

незалежність. Загальносоціологічні суперечності переплітаються дуже часто з суперечностями специфічними для даної країни.

Досліджуючи причини етнічних конфліктів, виявляючи найбільш ефективні шляхи їх розв'язання, політологи надають великого значення факторам, які здатні знизити можливість виникнення таких конфліктів, забезпечити стабільність суспільства.

Значна, якщо не вирішальна, роль у цьому, на наше переконання, належить етнонаціонатьній політиці, яка є важливішим інструментом державної влади, що дозволяє контролювати взаємовідносини між етносами і в значній мірі ними упрашіяти з метою стабілізації суспільства. Сферою її компетенції є регулювання взаємовідносин між титульним етносом і етнічними меншинами, а також між самими етнічними групами, що відносяться до меншин.

Основою ефективної етнонаціональної політики повинно бути правильне визначення інтересів усіх етнічних груп, що входять у державу, інтересів, шо стосуються розподілу влади, матеріальних, соціальних і культурних благ, збереження етнічної ідентичності. У зв'язку з цим, вивчення принципів етнонаціональної політики, узагальнення досвіду її здійснення у різних країнах, в тому числі і у В'єтнамі, набирає особливої актуальності.

Слід зауважити, що в той час як у світі - в країнах близьких і далеких - національне питання набирає часто гостроконфліктного характеру, у поліетнічному В'єтнамі, можна сказати, ситуація у взаємовідносинах між етносами відносно стабільна.

Багато в чому7 "безконфліктність" у поліетному співтоваристві, яким є В'єтнам, пояснюється історичними традиціями, давніми історичними зв’язками між різними етносами, спільною боротьбою, яку вели народи В’єтнаму дроти своїх ворогів і яка згуртовувана

їх. Проте в історії нашої країни були численні спроби (вони виявляють себе і зараз) лосіяти ворожнечу між різними етносами. Ці спроби здійснювались в свій час з боку великих феодалів, пізніше з боку колонізаторів та імперіалістів. ї не можна сказати, шо ці спроби не залишили ніяких слідів у свідомості тих чи інших етнічних груп. Тому можна вважати, що досить мінна стабільність, шо зберігається у В'єтнамі, в значній мірі є результатом етнонаиіональної політики, яку здійснює в'єтнамська держава.

Але це не дає підстав для заспокоєння і цілковитого задоволення. Етнічний склад В'єтнаму дуже складний. У В’єтнамі є і зараз багато факторів, об’єктивних і суб’єктивних, шо містять у собі можливість етнічних конфліктів, якщо мати ще на увазі, що національних меншин у В'єтнамі нараховується понад 50, а рівень матеріального і культурного життя багатьох з них різко відстає від рівня більш розвинутих етносів, насамперед, від титульного народу - в'єтів.

Велика строкатість етнічного складу в'єтнамської держави, різкі контрасти в рівнях розвитку між: етносами вимагають етнонаціональної політики, заснованої на глибокому вивчені особливостей, потреб, інтересів всіх етносів країни. При цьому недостатньо проголошувати і навіть зафіксувати у Конституції правильні принципи цієї політики. Як показує практика, необхідний ефективний механізм їх реалізації, який би чуйно і своєчасно реагував на потреби і запити розвитку етнічних груп.

Не можна сказати, що етнонаціональна політика в’єтнамської держави, ступінь її реалізації позбавлені недоліків. Тому надто актуальною є обрана дисертантом тема, присвячена узагальненню досвіду, позитивного і негативного, етнонаціональної політики в'єтнамської держави, її ролі у стабілізації суспільства.

Об’єктом дослідження є етнонаціональна політика в'єтнамської держави, її спрямованість і основні принципи. .

Предметом дослідження є роль етнонапіональної політики держави як фактора стабілізації в'єтнамського суспільства.

Ступінь розробки проблеми. Слід сказати, що у в'єтнамській літературі значна увага приділяється проблемам розвитку національних меншин, в різних журналах публікуються статті з цих питань. Багато уваги приділяється цим проблемам Інститутом етнографії і відділом етнографії у Комітеті суспільних наук в місті Хошиміні, деякими відділами Академії Ніуен Ай Куока, Інсппуга марксизму-ленінізму, кафедрами етнографії в університетах. Але публікації, численні статті, матеріали конференцій, присвячені нацменшинам, мають переважно етнографічний характер. В них досліджуються різні аспекти життєвого укладі', міжособові відносини, особливості сімейних відносин в різних етнічних спільностях. Значна увага приділяється генезису, історичному минулому, традиціям етнічних груп, їхнім релігійним віруванням і обрядам і т.ін. Питання етконаціональної політики в’єтнамської держави в цих публікаціях зачіпаються

б

побіжно1 .

В роботах, безпосередньо присвячених проблемам національної політики, зокрема політики шодо національних меншостей не дається комплекс-ного критичного аналізу цієї політики" .

Якщо говорити про дисертації, які захищались в'єтнамськими аспірантами в СРСР і інших країнах, то по обраній здобувачем проблемі не було захищено жодної дисертації. Дана проблема відсутня і серед публікацій та дисертаційних досліджень авторів з країн СНД, в тому числі і України.

Зі сказаного можна зробити висновок, що спеціальних комплексних досліджень з питань про сутність етнонаціональної політики в'єтнамської держави і її впливу на життя національних меншин і стабілізацію суспільства, які б містили критичний аналіз цієї політики, по суті не було. Де і стало причиною обрання здобувачем саме цієї проблеми. До того ж дисертант сам є представником однієї з найменший В'єтнаму.

Ньи І. Погляд на велику проблему розвиток моли і писемності у райо/сгх проживання національних меншостей // Журнал "Зад Тох Хок". - Ханой, 1992.

- 2; Ву Фокг. Деякі проблеми, зв'язані з іііяіхггоекою кадрів робітників -вихідців з національнії* меншин // Журнал Тая ті коігг шанг”. - Ханой, 1990.

- № 3; Нон Куок Тян. Необхідно прискорити розвиток культури національних меншин в нашій країні // Журиач Таи іі конг шанг". - Ханой, 1993. - № 6; Хс Лім. Зміни на Тайнгусні /7 Журнал "В'єтнам". - М , 1988. - N2 9; Зиокг Конг Хоат. Докорінні зміни в житгі малих наробив В'єтнаму // Журнал "В'єтнам". -М., 1990. - № 5; Хо Хай. Лікарі у джунглях // Журнал ’В'єтнам'. - М., 199!. -№ б, 7; і ін.

Хонг Зіен. Успішне проведення національної політики - стратегічне завдання нашої наргії // Журнал "Зан Ток Хок". - Ханой, 1990. - jNs 3; Нгуен Вал Хюі. Про розвиток національних відносин у В'єтнамі // Журнал "Зан Ток Хок". -Ханой, 1990. - N? 4; Національне: питання в сучасному В'єтнамі. Рефератимнии звіт // Журнал "Зан Ток Хок". - 1991- N2 У, Фалі Куанг Хоаи. Велика сім'я // Журнал "В'єтнам". - М.. 1992. - № 3; Hour Дик Мань Національне питання і етнонашональна політика // Матеріали VII з’їзду КПВ. - Ханой, 1991; Куанг Лс Ван. Національне пробудження В'єтнаму. Автореферат. - ЛІ'У, 1990; і ін.

Мета і завдання дослідження. В дисертації поставлена мета розкрити сутність етнонаціональної політики в'єтнамської держави, узагальнити досвід проведення її в життя та її наслідки. У відповідності до цієї головної мети поставлені наступі і і завдання:

- дати характеристику етнічного складу В'єтнаму, показати особливості розвитку різних етносів, які (особливості) слід враховувати у етнонаціональній політиці;

- розкрити основні принципи етнонаціональної політики в'єтнамської держави і проаналізувати процес реалізації цих принципів у різних сферах суспільного життя: у економіці, соціальній сфері, в розвитку культури;

- розкріпи причини збоїв у втіленні в життя важливіших принципів етнонаціональної політики і висловиш свої рекомендації щодо її вдосконалення, насамперед щодо вдосконалення механізму її реалізації з метою підвищення ефективності цієї політики, як важливішого засобу стабілізації в'єтнамського суспільства;

- обгрунтувати, що в умовах різкого відставання у своєму розвитку багатьох етносів В'єтнаму від більш розвинутих, насамперед від титульного етносу - в'єтів, саме піднесення економічного. соціального і культурного рівня національних меншин є важливішою передумовою збереження і зміцнення стабільності в'єтнамського суспільства.

Теоретико-методологічною основою дослідження були праці сучасних зарубіжних і вітчизняних вчених -соціологів і політологів з проблем міжетнічних відносин, національної політики, праці вчених з питань соціально-політичних конфліктів, а також правові документи в'єтнамської держави, матеріали з’їздів і пленумів КЛВ, постанови в'єтнамського уряду з питань національної політики і розвитку районів

компактного проживання національних меншин. ІЗ дослідженні використані підходи (методи) - історичний, системний, структурно-функціональний, порівняльний І І І!.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, шо в ній на основі останніх даних дається характеристика багатоманітного етнічного складу В'єтнам, показуються особливості розвитку різних етнічних груп в сучасних умовах. Вперше у в’єтнамській і в українській політичній науці здійснюється комплексне, всебічне дослідження етн о на ціо наївної політики в’єтнамської держави, що включає в себе розкріптя основних принципів цієї політики, механізму впровадження її в життя, показ наслідків цього процесу у основних сферах життя, не тільки позитивних, але й негативних. В дисертації показується, що негативні моменти у реалізації етнонаціоиальної політики в'єтнамською державою зв'язані, насамперед, з недоеить досконалим механізмом проведення цієї політики В ЖИТІЯ, з недостатньо відпрацьованою правовою основою цієї політики, з відсутністю деяких важливих інститутів, які б безпосередньо займались питаннями міжетнічних відносин. Новизною є і аналіз розвитку національних меншин в умовах "оновлення", введення ринкових відносин у В'єтнамі, показ основних напрямів етнонаціоиальної політики в’єтнамської держави в них нових умовах.

На основі проведеного дослідження автор виносить на захист наступні положення:

- багатоманітність етнічних груп у В'єтнамі, різкі контрасти у рівні їх розвитку’, потенційна можливість виникнення конфліктів на етнічній основі, пред’являє особливо високі вимоги до етнонаціонатьної політики держави, яка повинна будуватись на врахуванні різноманітних потреб і

інтересів всього етнічного складу країни і прагненні до максимального їх практичного задоволення;

- основні принципи етнонаціональної політики в'єтнамської держави, зафіксовані у Конституції і інших документах, партійних і державних -демократичні. Разом з тим, вони не завжди повністю реалізуються, а іноді на практиці порушуються;

- головною причиною збоїв, прорахунків в реалізації важливіших, принципів етнонаціональної політики в'єтнамської держави є недоліки у структурі самого механізму проведення цієї політики в життя, що обумовлює необхідність його вдосконалення. Автор виносить на захист також свої рекомендації щодо дальшого вдосконалення цього механізму;

- враховуючії особливості історичного розвитку етнічних спільнот у В'єтнамі, найважливішим засобом стабілізації в'єтнамського суспільства в сучасних умовах є, насамперед, піднесення соціально-економічного і культурного рівня національних меншин, наближення його до рівня найбільш розвинутих етносів. На це спрямована і повинна бути спрямованою етнонаїїіональна політика держави на етапі "дой мой" ("оновлення").

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що здійснений комплексний аналіз етнонащональної політики в'єтнамської держави, виявлення її позитивних результатів, які виявляють у стабільності в'єтнамського суспільства, а також недоліків у її реалізації, є певним внеском в теоретичну розробку проблем етнонаціональної політики і її ролі у регулюванні міжетнічних відносин. Одночасно цей аналіз, а також рекомендації автора, корисні в плані використання їх у практичному здійсненні етнонаціонатьної політики і у її вдосконаленні як в самому В'єтнамі, так і в інших поліетнічних державах. Матеріали дисертації можуть

6\тн використані при читанні вузівського курсу з політології, зокрема, по темах, присвячених політиці, проблем соціально-політичних конфліктів і ін.

Апробація результатів. Результати дослідження обговорюватись на засіданні кафедри політичних наук філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка. Основні положення дисертації знайшли свос відображення в публікаціях автора: "Проблеми оптимізації державної етнополітики в сучасних умовах" (Київ, 1995), "Основні принципи етнонаціональної політики в'єтнамської держави і їх реалізація" (Київ, 1995), "І скорочуються великі відстані..." (Київ, 1996).

Структура дисертації. У відповідності з метою і завданнями, поставленими в дисертації, визначена її структура. Робота складається з вступу, трьох розділів, заключення та списка літератури.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується актуальність теми, показується рівень її розробки, визначаються об'єкт і предмет дослідження, формулюються його мета і завдання, вказується на теоретико-методологічну основу дослідження, визначаються його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, відзначається апробація його результатів.

В І роздій "Етнічний склад В’єтнаму і особливості розвитку нацменшин " аналізується етнічний склад В’єтнаму, дається характеристика особливостей розвитку різних етнічних спільнот. У В'єтнамі проживає 54 народи, які належать до трьох великих мовних сімей: австроазійської, китайсько-тибетської і австронезійської Найбільш численною етнічною групою є в’єш ("кіні"). Вони мешкають на 1/3 території, на найбільш родючих і прїшатних для

поливного рисоводства землях. З стародавніх часів в'єти займаються рисоводством, а з II століття до н.е. рнсоводство стало основним заняттям в’єтів. З другої половини І ст. до н.е. у в'єтів широко розповсюдилась техніка використання плуга з бронзовим відватом, розвивалось будівництво ірригаційних споруд, загат для захисту від повені, канатів для зрошення. І зараз в'єти набагато випереджають більшість інших етнічних груп у своєму розвитку.

На великому просторі гірських районів проживає багато народів, що знаходяться на різних рівнях соціально-економічного і культурного розвитку.

Поряд з найбільш розвинутими народами тут живуть народи, які зберігають риси первіснообщинного ладу' (наприклад, народ "рук").

Не дивлячись на нечисленність (12 - 15 %) національних меншин у порівнянні з основною етнічною групою В'єтнаму' - в’єтами, партія і уряд країни надають великого значення районам їх проживання. Ці райони займають великі території (3/4 території В’єтнаму), з великим економічним потенціалом, багатими і різноманітними природними ресурсами, які слід максимально використовувати в інтересах всього в'єтнамського народу. А це останнє пов’язане з підвищенням культури нацменшин, що проживають на цій території.

Кожна народність з нацменшин має свої особливі риси, свою специфічну культуру з багатим і оригінальним фольклором, музикою, піснями, танцями, прикладним мистецтвом, а іноді навіть з письмовою літературою. Значно різняться у них релігійні вірування: культ предків (у північних

гірських районах), анімізм, фетишизм (в центральних гірських плато), буддизм (серед кхмерів), індуїзм, іслам (серед чам). В деяких регіонах в колоніальні

часи західні місіонери впровадили християнство серед незначної частини населення.

Але псі народи В'єтнаму прихильні до традицій єднання і загальнов'єтнгшського патріотизму. Основою традиції до єднання є сама історія них народів. Археологічні розкопки виявили, що обмін між населенням прибережних районів і жителями гірської гряди мали місце ще в неоліті. В перші століття історичних часів, як встановлено дослідниками, існували активні зв’язки між різними етнічними групами високогір'я між собою і населенням дельти. Подібні відносини об'єднували національні меншини В’єтнаму.

Єдність між різними народностями В’єтнаму- ще більш зміцнювалась, коли приходив час захищати загальну батьківщину від іноземної агресії (ХТП ст. -від монгольського вторгнення, XV ст. - від Мінг). В умовах французької колонізації з боку колонізаторів робились спроби роз’єднати народи В'єтнаму, але ці спроби, кінець-кінцем, зазнавали краху. За колоніального режиму національні меншини знаходились у тяжких умовах. Вони задихалися від податків, їх знищували епідемії різних хвороб: холери, віспи, прокази, туберкульозу. Невігластво, темнота були долею майже всіх людей високогір’я, майже всі національні меншини не мали своєї писемності. Закономірно, що національні меншини вступали у боротьбу проти своїх гнобителів. Ця боротьба була складовою частиною національно-визвольної боротьби всього в’єтнамського народу.

Нова ера в розвитку національних меншин була відкрита Серпневою революцією 1945 року, коли почали утверджуватись принципі! рівності прав всіх національностей, всіх етнічних груп. Традиція солідарності стата ведучою сплою і важливою особливістю розвитку' народів нашої країни. Проте,

поряд з тенденцією до єднання, іноді в окремих місцях в міжетнічних відносинах виниката напруга. Тому наша держава своїм важливішим завданням вважала і вважає зараз зміцнення традицій солідарності, подолання національних забобонів, рішучу боротьбу проти всіляких спроб роз'єднати наші народи, підірвати стабільність нашого суспільства. І в цьому напряму в'єтнамська держава, КПВ прагнули і прагнуть провадити етнонаціональну політику.

II розділ - "Основні принципи етнонаціональної політики в’єтнамської держави і їх реалізація'' присвячений розкриттю сутності етнонаціональної політики в'єтнамської держави, її основних принципів, закріплених в конституціях ДРВ і СРВ, зафіксованих в останній Конституції СРВ (1992). а також відображених у рішеннях з'їздів і пленумів КПВ, урядових постановах, присвячених проблемам розвитку нацменшин.

Велика увага приділяється в розділі питанням практичної реалізації цієї політики, позитивним і негативним її результатам, розкриттю причин збоїв, недостатньої ефективності в реалізації цієї політики у різних сферах життя.

На всіх етапах розвитку' країни після серпневої революції метою національної політики держави, в тому числі і щодо національних меншин, було "об'єднання всіх народів на основі рівноправ'я, взаємодопомоги у боротьбі за свободу, незачежність і загальне щастя”1 .

Єднісіь народів, що населяють В’єтнам, була дійовим фактором здійснення Серпневої революції, вона стала передумовою успішного розвитку країни

і

Документи національної політики партії. - Хгшой. - 1965 - С. 40

після перемоги, то підкреслювалося в Конституції 1946 року.

Ця конституція утвердила єдність і неподільність в'єтнамської держави (ст. 21), створила юридичну базу для вільного і рівноправного розвитку' всіх етнічних груп в умовах народно-демократичного ладу. КПВ і уряд В'єтнаму усвідомлювали, що міжетнічні відносини спраатяють значний вплив на характер і темпи політичного, економічного, соціального і культурного розвитку всього в'єтнамського суспільства.

Ще в роки війни Опору уряд ДРВ виробив конкретну програму* діяльності у сфері міжнаціональних відносин, яка була проголошена у формі "Декларації про національну політику” від 22 червня 1954 року. В "Декларації’ говорилось: "Національна політика уряду' в теперішній момент полягає у тому, щоб об’єднати всі національності на основі рівноправ'я і взаємодопомога, довести до кінця справу опору і національного будівництва, здійснити взаємну допомогу всіх національностей в галузях політичній, воєнній, економічній і культурній..."

Політика, проголошена у Декларації, визначала і принципи національно-державного будівництва. Вона передбачала забезпеченім представництва національних меншин як у вищих, так і в місцевих органах влади.

Курс політики на забезпечення рівноправ’я всіх національностей, народів В’єтнаму закріпила і конституція 1960 року. В статті 22 конституції встановлювалось, що громадяни ДРВ рівні перед законом. Будь-які обмеження їхніх прав за ознаками статі, віросповідання або національності суворо забороняються законом.

Конституція встановлювала також, що держава зобов'язана охороняти і розвивати дружбу між

національностями. Однією з основних свобод, закріплених в Конституції, проголошувалась свобода всіх національностей у збереженні або зміні своїх звичаїв, у використанні своєї мови і писемності, у розвитку’ своєї національної культури. Конституція пікреслювала як найважливіше завдання держави всіляко допомагати національним меншинам досягти рівня економіки і культури найбільш розвинутих національностей В'єтнаму.

Законодавство ДРВ забезпечувало широке представництво національних меншин у власних структурах. Стаття 12 Закону про вибори депутатів Національних зборів передбачала, що 1/7 частина депутатських місць резервується для національних меншин. Це приблизно відповідало частці національних меншин в загальній чисельності населення ДРВ.

Таюш чином, з самого початку існування ДРВ в’єтнамська держава проголосила справді демократичні принципи своєї етнонаціональної політики, які були зафіксовані вже у першій конституції, у ряді державних актів і постанов. Ці принципи стверджували:

- рівність всіх народностей В'єтнаму перед законом;

- ліквідацію всіх обмежень у правах за ознаками статі, національності, релігійних вірувань;

- забезпечення представництва національних меншин у вищих органах влади і переважного представництва в органах влади районів компактного проживання нацменшин;

- право на свободу кожного етносу зберігати або змінювати свої звичаї;

- свободу' віросповідання;

- право використання своєї мови і писемності в розвитку національної культури;

- всіляке сприяння держави в економічному, соціальному і культурному розвитку національних меншин, у досягненні ним» рівня найбільш розвинутих етносів країни;

- всебічне сприяння розвитку самоуправління в районах компактного проживання національних меншостей;

~ класти край будь-яким проявам шовінізму, ультранаціоналізму, сепаратизму.

Всі ці принципи, по суті, залишились непорушними на протязі всього існування ДРВ, а потім СРВ.

В'єтнамська держава завжди прагнула

підкріпити принципи своєї етнонащональної політики практичною діяльністю, спрямованою на забезпечення прав національних меншин, розвиток районів їх

проживання, як і країни в цілому. В дисертації

наводиться великий фактичний матеріал, який свідчить про певніш прогрес в економічному і культурному розвитку національних меншин.

Проголошення 2 червня 1976 року Соціалістичної Республіки В'єтнам поклало початок новому етапу в історії в'єтнамського народу. В цей період, поряд із складним завданням відновлення і дальшого розвитку' економіки, яка катастрофічно постраждала від агресії, перед КПВ і в'єтнамським урядом стояло завдання дальшого зміцнення єдності в'єтнамського народу, яку' намагались підірвати агресори. Останнє особливо стосувалось політики

США на півдні В'єтнаму. Після об'єднання країни не можна було послаблювати зусилля в напрямку дальшого зміцнення, політичної єдності і згуртованості всіх національностей країни. В такому напрямі і провадилась «інонаціональна політика СРВ.

Для здійснення етнонаціональної політики, яка б враховувала особливості розвитку різних етнічних

спільнот країні! і виходячії з цього сприяла піднесенню їх економічного і культурного рівня, були створені спеціальні органи.

Зараз у В'єтнамі є такі органи, що займаються цими проблемами:

- Комітет в справах національностей в ДК КП В,

що є наступником підрозділу' з національних справ Комітету7 Центрального фронту' в роки війни Опору проти французьких колонізаторів. Йому доручені наступні завдання: проведення досліджень з

національних питань; підготовка пропозицій для вироблення курсу політики щодо національних меншин; підготовка або участь у підготовні рішень та директив ЦК партії, Політбюро, Секретаріату з питань розвитку національних меншин; перевірка виконання таких рішень і директив і т.ін.;

- Рада в справах національностей, що обирається Національними зборами з наступними завданнями: вивчення ситуації і подання пропозицій з національних питань в Національні збори; допомога Національним зборам і Державній Раді в здійсненні контролю за реалізацією національної політики і політики щодо національних меншин;

- Відділи в справах національностей у провінціях, де проживають національні меншини.

Сприяти ефективному проведенню етнонаці-ональної політики покликані також наукові і навчальні організації, особливо ті, що займаються дослідженнями етнографічного характеру, в тому числі такі як Інститут етнографії у Комітеті суспільних наук в місті Хошішіні, відповідні відділи Академії ім. Нгуен Ай Куока, кафедри етнографії в університетах і ін.

Увага, яка приділяється КПВ і державою національному питанню, зокрема забезпеченню рівноправ’я і всебічного розвитку національних

меншин, яае свої позитивні наслідки, про шо свідчать наведені в дисертації факти.

Разом з тил!, ке слід ігнорувати недоліки у здійсненні етнонаціональної політики. Основні її принципи знаходять свою реалізацію не в повній мірі. [ це пояснюється тим, шо проголошені принципи не підкріплені конкретною комплексною програмою їх реалізації, відпрацьованим ефективним механізмом проведення їх в життя. Немає ще чітких настанов, які б регламентували структуру і механізм представництва нацменшин в органах влади, власних структурах усіх рівнів. Багато випадків, коди на місцях серйозно порушуються права та інтереси представників різних національностей, наспльнгщьки насаджуються організаційні форми і заходи без урахування конкретних умов національних районів, національних почуттів і психології населення. Законодавчі органи на місцях не завжди реагують на порушення основних принципів етнонаціональної політики з боку тих чи інших осіб. Довгий час не було чітких проектів соціально-економічного розвитку гірських районів.

Недоліки в здійсненні політики щодо нацменшин проглядаються в дисертації по всіх напрямках цієї політики. Але ж прорахунки або порушення принципів державної етнонаціональної політики в будь-якій сфері міжетнічних відносин можуть використовуватись деструктивними елементами, про шо свідчить діяльність керівництва "ФУЛЬРО" ("Об'єднаний фронт за визволення пригнічених рас").

Все це і викликає необхідність у вдосконаленні етнонаціональної політики, більш чіткого визначення її пріоритетних напрямів, вдосконалення механізму її реалізації.

Ш роздії - “Подальше піднесення соціально -економічного та культурного рівня нацменшин -важливіша передумова зміцнення стабільності

в'єтнамського суспіштви в умовах "шннитня присвячений розгляду особливостей етнонаціональної політики, її основним напрямам в умовах здійснення реформ, утвердження багатоукладності і ринкових відносин у країні. Курс на "оноапення" ("дой ной") переслідує мету значного прискорення розвитку економіки В'єтнаму і на цій основі більш ефективного вирішення соціальних і культурних завдань. Реалізація цього курсу покликана сприяти і більш успішному вирішенню завдань подальшого піднесення економічного і культурного рівня національних меншин, отже - ще більшому зміцненню стабільності в'єтнамського суспільства.

Активізація економічного життя, що спосте-рігаєтьсся в останні роки, є результатом курсу на багатоукладність економіки країни, допущення в країну іноземного капіталу. У 1990 році приріст валового національного продукту СРВ досяг 4,5 процента, а у 1994 році досяг 8,5 - 9 процентів1 .

Разом з тим, перехід до ринкової економіки загострив деякі старі проблеми і породив нові, не менш складні. В нових умовах прискорились процеси майнового розшарування і класової диференціації. Такий процес - неминучий при переході до багатоукладності економіки, проте уряду доводиться вирішувати багато складних проблем і, насамперед, проблему соціального захисту найбідніших верств населення. Разом з тим, слід констатувати (на основі соціологічних даних), що більша частина населення В'єтнаму7 (а це в основному - селяни) зараз почали жити краще.

Всі процеси, породжені новою економічною політикою, так чи інакше зачипають всі сфери життя

Див. ТІоьости' від 2& серпня - 4 вересня 1995 р.

національних меншин (національні меншини В'єтнаму в переважній більшості - селяни). Деякі позитивні зрушення у житті селянства в пілот' торкаються і їх.

Слід враховувати ту обставину, то перехід до ринкових відносин у В'єтнамі здійснюється при регулюючій ролі держави. Процес такого переходу включає в себе значні елементи стихійності, та держава прагне максимально обмежиш їх дію, пом’якшити негативні наслідки проявів стихійності у розвитку7 економіки, всіх сфер життя.

І в нових умовах держава налає великого значення політиці щодо малих етнічних груп, як важливішому важелю зміцнення соціальної і політичної стабільності в'єтнамського суспільства.

Серйозною причиною міжетнічних конфліктів, як свідчать дослідники, є різкі контрасти у рівнях розвитку етносів, ущемлення (реальне або уявне) економічних і духовно-культурних інтересів тих чи інших етнічних груп з боку’ "титульної" або більш розвинутої етнічної групи. В’єтнамська держава прагне не допускати дестабілізуючої дії, насамперед цієї причини, усунути її. Головним напрямом етнона-ціональної політики в'єтнамської держави і в нових умовах є всебічний економічний, соціальний і культурний розвиток нацменшин з використанням нових можливостей для сприяння цьому процесу.

VIII з'їзд КПВ, що відбувся 28 червня - 2 липня 1996 року, особливо велику увагу приділив проблемам подальшого розвитку районів проживання нацменшин. З’їзд поставив мету' розвивати всі джерела сил на місцях і всебічно використовувати потенціал всієї країни для здійснення стрімкого прориву у соціально-економічній сфері районів концентрації нацменшин. При цьому ставиться завдання гармонійного поєднання економічного зростання з соціальним і культурним розвитком, різкого скорочення існуючого

між різними регіонами країни розриву у соціальному прогресі’ .

Ці загальні настанови конкретизуються з’їздом в поставлених завданнях по розвитку промисловості, сільського і лісового господарства, інфраструктури і сфери послуг, а також освіти і культури в цілому в районах проживання нацменшин.

На новому етапі етнонаціональна політика держави має більш чіткий характер і охоплює всі сфери суспільного життя. Велика увага приділяється розвитку кожного району, кожної народності у руслі розвитку всієї країни, що є фундаментом для зміцнення солідарності і забезпечення реальної рівності народностей, основою для подолання різних соціально-економічних контрастів між етносами країни.

Стрижнем оновлення етнонаціональної політики в’єтнамської держави є прагнення забезпечити народностям права хазяїв у єдиній державі, повага інтересів кожної народності, справедливе вирішення проблем міжетнічних відносин у дусі взаємної вигоди і взаємодопомоги. Збільшення капіталовкладень у соціально-економічний розвиток національних районів, особлива увага до населення високогір’я, прикордонних районів, гірських долин, має своєю метою розвиток потенціалу кожного району, кожної народності.

У відповідності з новою економічною політикою стимулюється підприємництво, вільний товарообмін між народностями гірських районів, а також між населенням гір і рівнин у масштабі всієї країни. Поширюється торгівельна мережа включаючі; приватну торгівлю до найвідцаленіших сіл.

Див. галега "Нян зян" - 1996, 3 липня.

Створюючії сприятливі умови (шляхом податкової політики, різних пільг і т.ін.) для розвитку сільського господарства, промисловості, транспорту в гірських районах, уряд не обминає своєю увагою проблеми освіти і культури нацменшин. Це пояснюється тим, що продовжує існувати великий розрив у підготовці спеціалістів і керівних працівників між кінями (в’єтами) і нацменшинами (не дивлячись на певні успіхи у цій справі). Зараз ще десять народностей у нашій країні не мають людей з вищою освітою (Синь-Мун, Тю ру. Ла ху і ін.).

В останній час помітно збільшуються капіталовкладення на будівництво шюл, організацію курсів підвищення кваліфікації вчителів і спеціалістів різного профілю. Переглядається система освіти, у зв'язку з вимогами науково-технічного розвитку, в гірських районах взагалі і кожному районі окремо. Провадиться принцип пріоритетної підготовки національних кадрів для роботи в гірських районах.

Звичайно, все це не означає, що всі проблеми життя і побуту національних меншин вирішуються однаково успішно, тим більше не можна сказати, що у цілому вже досягнуті необхідні і бажані результати. Можна лише констатувати, що за останні роки зроблено ще один крок в цьому напрямку.

Більш ефективне проведення етнонаціональної політики в'єтнамської держави вимагає, на погляд дисертанта, подальшого вдосконалення правової бази цієї політики, механізму її здійснення, всього комплексу засобів і методів, що підвищили б її практичну дійо вість,

В дисертації висловлюються рекомендації автора з цих питань. Насамперед, це стосується системи представництва національних меншин у законодавчих органах. В країні проживає 54 етнічних спільноти. Але не кожна з них представлена своїм депутатом у

Національних зборах - вищому державному органі нашої країни. Вибори в цей орган основуються лише на регіонально-географічному і адміністративному принципі. Склад Ради національностей у Національних зборах обирається з числа депутатів Національних зборів, тому не представляє також у повній мірі всі нації та народності, що живуть у нашій країні. Понад 20 народностей не мають своїх представників у Раді національностей. З точки зору дисертанта, кожен народ, кожна етнічна спільнота повинна мати свого представника у цьому органі. Доцільно було б проводити окремі вибори у Раду національностей і висувати кандидатів від кожної національності, а не по адміністративно-географічному принципу'.

При уряді країни необхідний орган, на який покладалась би робота з національностями і який би надавав допомогу Раді міністрів країни здійснювати керівництво у справі ефективної реалізації етнона-ціонально'ї політики, мав право контролю за здійсненням нієї політики на місцях. Доцільно також було б, щоб Рада міністрів доручала одному з замісників голови Ради міністрів піклування за роботою, що провадиться у гірських районах. Слід було б проголошеним правам нацменшин надати форму' юридичного закону, тобто необхідний окремий закон про нацменшини і їхні права, в якому б юридично закріплювалась відповідальність за порушення прав нацменшин, принципів етнонаці-ональної політики.

Для більш повної реалізації проголошуваних прав і свобод нацменшин В'єтнаму доцільно приєднатись до міжнародних угод, пактів і конвенцій, що визначають права людини і, зокрема, права національних меншин. Необхідно також розширити повноваження місцевих органів влади у районах проживання нацменшин, що дозволить більш

послідовно забезпечувати їх права, гармонізувати міжетнічні відносини (на основі знання конкретної ситуації), застерігати від негативних тенденцій в тій чи іншій сфері життя, запобігати виникненню міжетнічних конфліктів. Дуже важливою і складною сферою у В'єтнамі є сфера культури з багатьма проблемами, що потребують вирішення. Бажано було б створити спеціальну Раду з питань культури нацменшин, яка б допомагала Міністерству культури, інформації, спорту і туризму більш ефективно впливати на розвиток культури нацменшин. Необхідно створити нову історію В'єтнаму з висвітленням внеску всіх народностей країни у справу захисту і будівництва нашої батьківщини на всіх етапах її історії. Слід організувати викладання у вузах навчального курсу "Етнографія В'єтнаму", а в школах курсу про нації і народності нашої країни. У відповідності з розпорядженням уряду слід розгорнути роботу по будівництву Музею національностей В’єтнаму.

У Закгюченні дисертації підводяться підсумки дослідження.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1. Тхань Тхань Зай. Проблеми оптимізації державної етнополітикн в учасних умовах // Весник К ГУ, Серія філософія, політологія. Випуск 24. - Київ, 1995. (У співавт.).

2. Тхань Тхань Зай. Основные принципы этнонациональной политики вьетнамского государства и их реализация // УДК 323.1 РГАСНТИ 04.41.41 Киев, 1995. - Ун-т. - 15 с. - Рус. Деп. в ГНТБ Украины 21Л 1.95. № 2432 - Ун 95.

3. Тхань Тхань Зай. И сокращаются большие расстояния... // Газ. "Деловая Украина", № 94/448/ 20.12.1996.

Тхань Txaifw Зай. Эгнонациональная политика государства как фактор стабилизации вьетнамского общества. Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Киевский университет им. Тараса Шевченко. - Киев, 1997.

Диссертация посвящена влиянию этнонациональной политики вьетнамского государства на стабилизацию общества. В работе рассмотрены этнонациональный состав Вьетнама, особенности развития национальных меньшинств. Раскрывается сущность политики государства по отошению к нацменьшинствам, показываются результаты этой политики в различных сферах жизни нацменьшинств (положительные и негативные, связанные с недостаточно совершенным механизмом проведения этой политики в жизнь). Раскрываются особенности этнонациональной политики государства в условиях "обновления", высказываются рекомендации ло совершенствованию мехаютзма управления межэтни-чесхими отношениями, проведения принципов этнонациональной политики в жизнь.

ABSTRACT

Thanh Thanh Dai. Ethnonationai policy as a factor of stabilization of the society of Vietnam. Theses for the degree of Candidate of Political Sciences on speciality 23.00.02 - political institutions and processes.

Taras Shevchenko Kyiv University, Kyiv, 1997.

Theses are devoted to the influence of ethnonationai policy of the state of Vietnam directed to stabilization of the society. The work enlightens ethnic structure of Vietnam peculiarities of national minorities is revealed, the results of the policy in different spheres of the of national minorities (positive and negative, connected with insufficient mechanism of implementation of this policy into the life) is shown. The details of ethnic and national policy of the state in condition of “renovation” are described, recocommendations on improving of mechanism of inter ethnic relations, putting into practice the principals of ethnic and national policy in life are suggested.