автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.07
диссертация на тему: Феномен конечности бытия человека, экзистенциальныйи этический аспекты

Полный текст автореферата диссертации по теме "Феномен конечности бытия человека, экзистенциальныйи этический аспекты"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ФІ/ІОСОФП

На правах рукопису

ИУЛЯРЧУК Євген Іванович

ФЕНОНЕН КОНЕЧНОСТІ БУТТЯ /ГОДИНИ.

ЕКЗИСТЕНШ ННИЙ ТА ЕТИЧНИЙ АСПЕКТИ.

09. 00. 07 - етика

АВТОРЕФЕРАТ дисертапії на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Дисертацією € РУКОПИС

Робота виконана в Інституті філософії НАН України

Науковий керівник: доктор філософських наук Наланов Віктор аронович

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор левинька Олександра Іванівна

Провідна організанія: Національний Університет "Києво-Иоги-

лянська Академія" (кафедра ФілосоФії та релігієзнавства)

ні спеціалізованої вченої ради Д 01.25,04, в інституті філософії НАН України, адреса: 252001. Київ-і, пул. трьохсвятительська 4, інститут ФілосоФії НАН України.

з дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інституту філософії НАН України, адреса: 252001, київ-1, вул. трьохсвятительська 4, інститут ФілосоФії НАН України.

Автореферат розісланий "1996 р.

кандидат філософських наук, доцент

Шенко Юрій Анатолійович

Захист відбудеться 1996 р. о^/5род. на засідан-

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Андрос Є. 1.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність тени дисертації, в дослідженні розглянуто проблематику, яка, власне, завжди була присутня у філософії. Однак у XX столітті вона набуває особливої актуальності. Поняття "конечність" притаманне передусім саморозумінніо людини нашої доби, коли втрачають свою обгрунтованість уявлення про буття в цілому як таке, то має певний смисл, задає цінності й сенс людському існуванню. Проблема конечності актуалізується нині, оскільки зазнає змін і сама ситуація людини у світі, загальнолюдська, суспільна цінність індивідуального існування, разом із значенням рішень, норм та цінностей, якими керується кожна особистість, дедалі зростає, стаючи вирішальним чинником у процесах, шо об'єднують людство в наш час і творять його майбутнє. Універсалізація норм та цінностей виявляється результатом посилення особистісного, виокремленого начала у суспільствах та світовому співтоваристві й потреби віднаходження регулятивів, прийнятних для всіх і кожного, то відповідає дійсній спільності буття людей та націй. Конечність не лишається особистою долею людини, відтак осмислення конечного буття окремої особи визначає й подальше існування людства. Проблеми буття в усій гостроті постають сьогодні в своєму моральному аспекті.

Усвідомлюючи цю ситуацію, сучасна філософія акцентує значення етичної проблематики. Активно переосмислюються "об'єктивно-наукові" підходи, які заявляли про власну несумісність з цінностями, онтологічні концепції, шо заперечували можливість ціннісно-нормативних теорій. Онтологічні аргументи дедалі більшою міро» втрачають колишню аксіологічну нейтральність, навпаки, виступаючи аргументами самої аксіології. Од-

. - 2 -нією з провідних у сучасних філософських пошуках стала проблема співвідношення етики та онтології. Таким чином, дослідження фенонена конечності людського буття у поєднанні екзис-тенційного та етичного аспектів уходить до кола проблем, то особливо актуалізувалися у філософії нашого століття. Значення такого дослідження для української філософської думки -зу-новлене і його причетністю до контексту засвоєння та осмислення здобутків і проблем сучасної західної філософії.

Стан дослідження проблеми. Проблеми смерті, вибору, різнобічної обмеженості (від Фізичної до пізнавальної) людського буття є предметон досліджень ФІЛОСОФІЇ ВПРОДОВЖ її вже понад двотисячолітної історії. Але як характеристика, то визначає спосіб людського буття загалом, конечність тенатизуеться філософією екзистенціалізму (Н. Гайдеггер, А. Камю. С.К'єрке-гор. г. Марсель, Н. Мерло-понті, Ж.-П. Сартр, К. Яспєрс та ін. ). Екзистендійно-Феноменологічний підхід, напрацьований цією філософією. дає змогу адекватно розкривати значення Феномена конечності буття людини, однак треба констатувати, то тема конечності те далеко не вичерпала потенції свого філософського розкриття. Особливого значення набуває нині дослідження в її контексті можливостей етичного осмислення буття людини.

V сучасній вітчизняній філософській літературі ми не зустрічаємо досліджень, спеціально присвячених обраній темі. Очевидно, це обуновлено тими обмеженнями, за яких розвивалася філософія в радянські часи. Відразу зауважимо, то, на наш погляд, було б невірно відокремлювати українських дослідників тієї доби від широкого контексту радянської ФІЛОСОФІЇ, в якому і відбувалося становлення їхніх поглядів. Тож тодо до-слідженості теми даної дисертації, мова може йти про ті під-

- з -

ходи, напрацювання і проблематику праць радянських авторів загалом, то безпосередньо пов'язані з темою нашого розгляду.

Вже з утвердженням діяльнісного та світоглядного підходів (Батітев Г. С,. Іванов В. П., Ільєнков Е. в. , Копнін П. В. . Маркарян Е. с. , Иєжує в В. Н. , Шинкарук в. І., Яденко о. І. та ін. ) в діалектико-матеріалістичній ФілосоФії відбулася важлива трансформація, то заторкнула я онтологічну проблематику, з "науково-природничого" розуміння незалежного від людини буття (природного чи соціального) акцент переноситься на буття людини, освоєння та осмислення нею світу. Стосовно діяльні сного підходу, найбільш значущою для нас виявляється критика тлумачення діяльності як "об'єктивно-речової активності", тлумачення, то призводило до нівелювання людської індивідуальності, заперечення свободи волі, розмивання морально-етичних меж активного втручання у світ, знецінення понятть "віра", "обов'язок", "совість" і, зрештою, до утвердження деін-дивідуалізуючого "соціально-колективного" антропоцентризму. Переосмислення зазначених позицій, то ми його спостерігаємо в літературі останніх десятиліть, дозволяло зосередити увагу на своєрідності індивідуального, особистісного буття, такого, шо не редукується до суб'єкт-об'єктної активності, це знайшло своє відображення у працях к. о. Абульханової-славської.

Г. С. Батішева, Є. К. Бистрииького, І. в. Бичка, л. п. буєвої,

Е. Г. Юдіна та ін.

Важливу роль у становленні такого розуміння людського відношення до світу, яке дає змогу розглядати й проблему осмислення людиною її конечного буття, відіграла київська світоглядна школа. У працях В. І.Иинкарука, в. П. Іванова, В. Г. Та-бачковського, М. Ф. Тарасенка, О. І. Япенка та Інших представим-

ків світоглядного напрямку долалася обмеженість суб'ект-об'е-ктного відношення через розкриття свідомості не як зредукованої до актів знання, а як світоглядно зорієнтованої духовної цілісності, котрій притаманні атрибути віри, надії, любові, переконань і т. д., що постають своєрідними смисловими рєгуля-тивами людської життєдіяльності, v контексті світоглядного підходу буття розкривалося як таке, то становить проблему й ЦІННІСТЬ для людини.

На цій основі в інституті філософії АН України був розвинутий онтологічний підхід У ФІЛОСОФІЇ культури. У працях

В, п. Іванова, є. к. Бистрицького, в. П. Козловського. в. А. иалахо-ва, С. В. пролєєва, и. Ф.Тарасенка утверджувалося розуміння культури як реальності (світу) людського буття. Проблеми

культури розглядалися в нерозривному зв'язку з реалізацією цінностей людського існування, його осмисленням, віднаходженням моральних меж практичної діяльності. Слід відзначити розробку поняття морального світовідношення особистості (В. А. Малахов), яке поєднало моральний і світоглядний зміст на спільній онтологічній основі цілісної людської ПОЗИЦІЇ У СВІТІ.

Вже тут ставиться проблема конечності людського існування в її зв'язку з моральним самовизначенням особистості.

Значущою для нашої теми є й розробка ФілосоФани, релігіє-знавцями, соціологами та психологами проблем смислу людського життя (Бекешкіна I.E.. Донченко O.A., Кобелянська л. С. , Коган л. н., Малахов в. А., Носкаленко о. т., немировський в. г. , Сержантов в.ф. , Трубніков H.H., Фролов І. Т. та ін.), особистої снерті і безсмертя, вивчення самих Феноменів людського

життя та смерті (Вітев І.в. . Кисельова О.О. , Роменець в. А. та ін.),

У дослідженнях українських авторів, як і в колишній радянській літературі загалом, значна увага приділяється також Феномену переживання. Основи широкого "вітального", онтологічного тлумачення переживання закладено у працях ф. А. стєпу-на, Н.И. Бахтіна. Важливу роль відіграє цей феномен і в Філософсько-психологічних концепціях Л. С. Виготського, с. Л. Рубін-штейна, Ф. є. Василюка. Тема переживання актуалізована в естетиці (С. X. раппопорт, А. С. Канареькии. В. І. Назепа, в. П. Іванов,

А. В.Азархін. в. А. Лічковах). Останнім часом висвітленню значення переживання у бутті людини присеячєно публікації 0.0. кисельової.

Важливою для нашої теми є рецепція онтологічної проолена-тики із сучасної західної філософії, особливо ж дослідження етичних проблем на основі онтологічного і екзистенційного підходів у європейській філософії XX ст. (Гайденко П.п., дроб-ниаький о. г. , Єрмоленко А. И.. Кузьміна т. А. , маргвелашвілі Г. Т. , Соловйов Е. ¡0. та і н. ).

Врахування всіх цих здобутків філософської думки дає змогу досліджувати Феномен конечності буття людини як в єкзне-теннійному, так і в етичному аспектах. Разом з тин і у вітчизняній. і в західній філософській літературі недостатньо висвітленими залишаються можливості саного поєднання вказаних аспектів. При ньому проблема полягає не у виведенні етики з екзистендійної онтології ЧИ КРИТИЦІ Цієї онтології з позиції етичних цінностей, але в етичному осмисленні тих Феноменів. шо тематизовані екзистєнційною Феноменологією, і центральне місце серед яких належить конечності.

Нетою дослідження є екзистенпійно-Феноменологічний аналіз конечності людського буття та розкриття на цій основі

значення конечності для етичного осмислення буття людини.

Звідси постають такі завдання дослідження:

- здійснити Феноменологічний аналіз виявлення конечності людського бУТТЯ!

- проаналізувати процес осмислення конечного буття людини як екзистенційну проблему;

- з'ясувати екзистенційні засади етичного оснислення буття людини;

- проаналізувати зв'язок Феномена конечності, цілісності буття та норальності людини;

- розкрити значення Феномена конечності у моральному існуванні людини.

Теоретико-методологічну основу дослідження складає підхід до аналізу буття людини, напрацьований екзистенційною Феноменологією. При розкритті Феномена конечності, його значення для осмислення людського буття особливо важливими є праці и. Гайдеггера, А. Камю, С. К'єркегора, Г. Марселя. Н. Иерло-Понті, х.-/І. Нансі, X.-П. сартра, К. Ясперса. Багатий матеріал для висвітлення етичного осмислення конечного буття людини дають праці представників вітчизняної філософії - Н. О. Бєрдяє-ва, Б. П. Вишеславцева. Л. П. Карсавіна, н. 0. Лосського, с. л. франка, П. Д. Юркевича та ін.

Слід відзначити важливість для філософського дослідження конечності людського буття ідей представників німецької класичної філософії (передусім І. Канта та Г. В. ф. Гегеля), філософської антропології та філософії життя. Безперечно вагомим підгрунтям в роботі над дисертацією були для автора напрацю-вання вище згаданих сучасних вітчизняних ФілосоФів.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, то вперше у

сучасній українській філософії проведено дослідження феномена конечності буття людини в поєднанні екзистениійного та етичного аспектів.. Новизною зокрема відзначаються такі одержані дисертантом теоретичні результати:

- проведено рознежування понять Фактичної обмеженості як об'єктивної, незалежної від досвіду властивості людського буття та Феномена конечності як обмеженості, даної людині у її досвіді. Обгрунтовано адекватність застосування до аналізу конечності екзистєннійно-Феноменологічного підходу як такого. то дозволяє досліджувати конечність саме як Феномен буття людини та аналізувати значення цього Феномена для людського буття;

- розкрито екзистениійні засади виявлення конечності, а сане: бУТТЯ ЛЮДИНИ У СВІТІ ЯК бУТТЯ-У'ТІЛІ. спів-буття з іншими людьми, само-бутиість, встановлено, шо виявлення конечності актуалізує для людини осмислення її власного буття і самовизначення в ньому;

- на основі аналізу значення Феномена конечності для етич-

ного осмислення буття людини з'ясовано, rao екзистениійиими засадами такого осмислення с: само-бутність. спрямованість

до осмислення буття, екзистенчійна совість, спів-буття, здатність до ціннісно орієнтованого вибору, то грунтується в ек-зистенпійній свободі. Водночас виявлено, шо з цих засад, які обумовлюють орієнтованість на етичні цінності, не виводиться самий зміст даних цінностей. Етичне осмислення конечного буття передбачає прийняття людиною певних вже сформульованих цінностей, артикульованої ідеї добра;

- доведено, то Феномен конечності є необхідною передумовою осмисленого характеру додержання норм моралі та орієнтації

на моральні цінності з точки зору людського буття в цілому. Виходячи з цього, показано, що відсутність осмислення конечного буття людини призводить до неавтентичності морального існування;

- розкрито зв'язок моральних вчинків і моральності загалом як виходу людини у изрину абсолютно цінного з Феноменом конечності: відтак моральне існування, процес морального самовдосконалення постає й наданням смислу конечному буттю людини. Разом з цим доведено, що свобода людини є як граничною засадою існування етичних цінностей, так і межею поєднуванос-ті етики з онтологією, межею, за якою відкривається первинна специфічність саного Феномена етичного.

Науково-практичне значення роботи полягає у тому, то вона ВХОДИТЬ у контекст СПРИЙНЯТТЯ вітчизняною ФІЛОСОФІЄЮ здобутків західної філософії, зокрена екзистенційно-феноменоло-гічного напрямку, дослідження конечності як Феномена людського буття та його значення для етичного осмислення буття людини слугує розширенню традиційної етичної проблематики. Основні ідеї даного дослідження здатні сприяти розвиткові онтологічного підходу до проблем філософії культури. На підставі проведеного, дослідження можна зробити деякі висновки для методики та практики виховної роботи, зокрема, дослідження підтверджує, шо виховна робота є успішною лише тоді, коли вона спрямована не на примусове дотримання певних моральних норм, а на пробудження власного осмислення людиною її буття, на обгрунтування людського значення норм та цінностей моралі.. Вузлові положення дисертації можуть бути використані при читанні лекційних курсів з етики і філософської антропології.

Апробація роботи. Дисертація була обговорена і рекомендо-

вана до захисту на засіданні відділу філософії культури, етики та естетики інституту філософії НАН України, основні ідеї та висновки дисертації були представлені автором на IIІ міжнародній науковій конференції "Творчість. Культура, гуманізм" (Київ - КПІ, жовтень і993). II філософському конгресі України "філософія і культура" (Київ, червень 1995). на міжнародник наукових конференціях "Міжкультурні комунікації і проблема духовності наприкінці XX століття“ (Севастополь, вересень 1995) та "Шляхи самопізнання людини в філософії, релігії, науці" (Севастополь, вересень 1995). Основні положення роботи викладені автором у статтях та тезах конференцій.

структура роботи визначена поставленою метою та основними завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу. двох глав, висновків та списку використаної літератури, загальний обсяг тексту становить 7. 5 д. арк.

ОСНОВНИЙ ЗИІСТ ДИСЕРТАЦІЇ.

У вступі розкрито актуальність теми, стан її розробки, сформульовано мету і завдання дисертаційного дослідження, вказано його теоретичну основу, наукову новизну, науково-практичне значення та Форми апробації основних ідей.

В першій главі - "Конечність у світлі екзистендійно-Фе-номенологічного аналізу" - обгрунтовується адекватність розгляду конечності в екзистенційному та етичному аспектах саме як Феномена буття людини, доводиться, то екзистеншйно-Фено-менологічний аналіз є тим методом, який забезпечує розкриття Феномена конечності. Аналізуються екзистенційні засади виявлення конечності людського буття, досліджується екзистенцій-на проблема його осмислення.

ИараграФ перший - "Екзистениійна Феноменологія як метод дослідження конечності людського буття" - присвячений з'ясуванню Феноменального статусу конечності та особливостей її екзистеннійно-Феноменологі чного аналі зу.

Обгрунтовуючи адекватність методу екзистєннійно-феноме-нологічного аналізу для дослідження конечності, дисертант насамперед розкриває співвідношення обмеженості та конечності людського буття. Перш за все. встановлюється значення обмеженості як об'єктивної онтологічної характеристики, безвідносно до якої поняття "конечність" взагалі не має сенсу. Поняття обнеженості людського буття включає у свій обсяг такі характеристики як, наприклад, смертність людини, її Фізичну й пізнавальну невсесильність, соціальну обумовленість існування тошо. Низку цих характеристик, що розкривали б, як і в чому буття людини є обмеженим, можна продовжувати, не сподіваючись досягти її остаточного завершення. Через це дослідження буття людини як обмеженого на перший погляд видається марним. - або як таке, шо стосується банальних речей, або як наперед неможливе, непродуктивне. Однак Філософія як методичне мислення здатна розкривати за проявами обмеженості певну ні -лісну характеристику людського буття - Феномен конечності. Відтак дослідження спрямовується не на гетерономні, іззовні задані обмеження, а на їхнє виявлення для людини, на сам досвід її буття як обмеженого. В центрі уваги постає те. що уножливлює проблему людської обмеженості.

Висхідним пунктом даного дослідження має бути, отже, специфічна здатність людини переживати своє буття в цілому, осмислювати його. Тому, наприклад, предметом нашої уваги є не снєрть, то, як належна Фактичності існування, як виключно

об'єктивна, просто настає, а смертність, яку людина переживає як певну невідворотну можливість свого існування. Тобто досліджується не Факт смерті, а людське 6уття-до-смєрті.

отже, поняття "конечність" застосовується на означення переживання людиною її обмеженості як проблеми, то вимагає осмислення. Екзистенційна Феноменологія аналізує Феномен конечності не заради самого опису виявлення людиною її Фактичної обмеженості, але розкриває через цей аналіз самий спосіб буття людини. Екзистенційно-Феноменологічна методологія дозволяє спрямовувати дослідження на з'ясування засад виявлення конечності, на аналіз процесу осмислення конечного буття людини, на розкриття екзистендійних засад етичного осмислення буття.

V другону параграфі -"Виявлення конечності буття людини"-автор виходить з того, то конечність існує не як об'єктивний Факт, незалежний від досвіду людини, але як Феномен людського буття. Через це є сенс розглядати засади її виявлення, тобто те» на основі чого виникає досвід конечності. Запропонований автором аналіз екзистенційних засад виявлення конечності нас зв'язок з головними темами екзистеннійної Феноменології і частково дає їхню інтерпретацію. Це - виділені П. Рі-кером теми "власного тіла", Іншого та свободи.

Хоча з першого погляду буття людини постає включеним у нескінченність світу, в якій будь-яка обмеженість відносна, вже в-тіленість людського буття перетворює цю відносну обмеженість на доконечну проблему. Тілесність є буттєвою основою обмеженості. Тож Феномен конечності є Феноменом в-тіленого буття людини, однак екзистенційною засадою виявлення конечності є сане Феноменологічно витлумачена в-тіленість. В екзис-

тенпійній Феноменології тіло розглядається не як речове чи інструментальне, не як біологічне, але як "власне", як "Феноменальне тіло" (Г. Нарсель. И. Нєрло-Понті), Феноменологія "власного тіла" розкриває досвід сприйняття як досвід нашого буття у світі, а також нерозривності свідомості та тілесності. "мене" і "мого тіла*. Тілесність, якщо її брати абстрактно. поставала б включеною у нескінченність світу, а обмеженість тілесного існування була б відносною. Однак тіло "Феноменальне". "власне", то зазнає долі будь-якої речі у світі, шо "знає" старіння, занепад, не є абстрактним, таким, від якого можна дистанаіюватися. саме наше власне буття у світі ЯК бУТТЯ'У-ТІЛІ є обмеженим, смертним. Через це виявленою є не обмеженість як Факт, шо констатується стосовно всього речового. а конечність як екзистенційний Феномен, котрий належить досвідові людського існування. Феноменологічно відкрита нерозривність тілесності та свідомості дозволяє ГОВОРИТИ ПРО досвід в-тіяеного буття людини і про тілесність як засаду виявлення конечності.

Важливою для аналізу виявлення конечності є екзистендій-но-Феноменологічна концепція свідомості. Свідомість постає тут не як така, то належить суб'єктові, котрий конституює світ, але як та, що свідчить про буття людини як буття у світі, про необхідність людського самовизначення у світі. V царині свідомості людина ставиться певним чином до своєї обмеженості. РЄЛЯТИВІЗУЄ її чи абсолютизує. ВІДСТОРОНЮЄТЬСЯ від неї чи робить з неї проблему. V свідомості існування людини не скутє межами даного номенту и може поставати для неї в цілому, як людське. Це стає можливим, оскільки наше буття є сців-буттян з інтими людьми. Вже на рівні 6уття-у-тілі вини-

кає комунікація (М. Нерло-Понті). свідомість же взагалі існує не в межах емпірично-тілесного буття, але "поніж нашими головами" Ш. Намардаавілі). Ця інтерсуб'ективність свідомості є засадою виявлення конечності, бо в такий спосіб стає наочною доля інших людей, уможливлюється її співвіднесення суб'єктом зі своєю власною долею, існує знання людини про своє буття в цілому, ставлення до всього, то відбувається, з точки зору цього цілого. Спів-буття є спільне осмислення буття людей. Однак окремо слід відзначити, шо спільність існування є переважно знеособленою, коли всі і кожен постають немов У третій особі ("das Han" в екзистениійній аналітиці Dasein М.Гайдег-гера). така знеособленість суперечить виявленню конечності.

Екзистеннійно-Феноменологічний аналіз дає змогу розкрити ту основу досвіду людського буття, в якій проступає на світло первинна свобода - само-бутність людини. Як така основа у Феноменології Н. Нерло-Понті постає "німотне (tacit) cogito" - досвід як власного буття людини, так і буття в цілому. існує й традиція називати цю основу досвіду поняттям "переживання" (філософія німецького романтизму, філософія життя. Феноменологія; герненевтика Г. г. Гадамера, "антропологія переживання" Б. Тернера; серед вітчизняних філософів засади такого розуміння переживання знаходимо у ф. А. Степуна.

H. Н. Бахтіна. а пізніше у публікаціях Б. П. Іванова, А. с. Канар-ського, О. о. Кисельової, В. А. Лічковаха). Автор, спираючись на цю традицію, застосовує поняття "переживання буття" для позначення цієї основи досвіду людини. У переживанні буття ми як усамітнені в своєму бутті, так і, водночас, відкриті буттю в цілому. Знеособленість існування, е якій не виявлена конечність, відзначається поверховим досвідом буття. Переживан-

-ічня буття є та глибинна основа досвіду, у якій відкрита наша само-бутність, через яку поза онтичними обнеженостями постає виявленою конечність. Отже, конечність є переживаннян людиною (через в-тіленість її 6УТТЯ У СВІТІ. СПІВ-бУТТЯ З ІНШИМИ людьми, її само-бутність) обмеженості як такої, що стосується буття людини В ЦІЛОМУ, пробленатизує його.

Феномен конечності, наявність проблени осмислення бУТТЯ не є шось негативне, але виявляє людину, за висловом Е. Гус-сєрля. "середнім терміном між Богон і нішо".

У третьому параграфі першої глави - "Осмислення конечного буття як екзистенаійна проблема людини" - предметом аналізу постає актуалізоване виявленням конечності осмислення людиною свого буття, проблема її екзистенідійного самовизначення. Розкривається специфіка цього осмислення як такого, то не може бути зведеним до процесу пізнання. V пізнанні береться до уваги лише об'єктивна обмеженість всякого сутого, включеного у нескінченність унівєрсуму. Осмислення ж конечного буття не відбувається у певній всезагальній Формі, бо в принципі об'єктивно неФіксованими. такими, то не підлягають Формалізації є ситуації переживання, виявлення конечності. Сми-слоутборюючі відношення виражають унікальність досвіду 6утгя кожної індивідуальності. Цінності, уявлення шодо смислу людського буття, напрацьовані у певному соціокультурному середо-виші, повинні бути інтерналізованини людиною, усамітненою в її переживанні буття, в ситуаціях виявлення конечності. Тому осмислення буття є проблемою її власного творення смислу, транснендентування.

у цьому контексті важливим для автора постає розкриття в фундаментальній онтології И. Гайдеггера зв'язку конечності та

спрямованості до розуміння буття. Конечним передусім е сане це розуміння, спрямованість до розуміння буття в цілому і неможливість його досягти (М.Гайдеггер). спрямованість до безконечного і непоєянуваність з ним <М. Бєрдяєв, С. К'єркєгор,

К. Яспєрс) відкриває конечність як фундаментальний спосіб людського буття, через це осмислення конечного буття характеризується автором як прагнення людини надавати смисл кожній події у цілому буття, віднаходити смисл буття в цілому всупереч неможливості пізнати сенс і призначення свого буття у світі.

В другій главі - "Значення Феномена конечності для етичного оснислення буття людини" - ДОСЛІДЖУЮТЬСЯ екзистенційні передумови етичного осмислення людського буття, значення Феномена конечності для конституювання моральної цілісності буття людини, для її морального існування.

перший параграф - "Екзистенційні засади етичного осмислення буття людини" - присвячений розкриттю ролі екзистенцій-них засад в етичнону осмисленні буття людини. Проведений у попередній главі аналіз дозволяє підійти до розкриття тих ек-зистенпійних передумов, без яких етичне осмислення буття неможливе. Перш за все, це - притаманна людині само-бутність, на якій грунтується здатність існувати особистісно (а не знеособлено). З цин пов'язана«людська спрямованість до осмислення буття, до самовизначення у своїй активності. Важливою засадою етичного осмислення буття людини є екзистенціал совісті, в якому закладена сама можливість занепокоєння щодо автентичності свого конечного буття і можливість відчувати провину. До числа важливих екзистенційних передумов такого осмислення належить і те, ию буття людини - не спів-буття з

Іншими людьми, де "смислення" (Ж. -Л. Нансі) як спільне осмислення людського буття. Нарешті, автор виокремлює екзистенцій-ну свободу як здатність людини не бути детермінованою іззовні заданими приписами чи її власними попередньо прийнятими ціннісними орієнтаціями. Екзистендійна свобода - це така, що завжди залишається у людини, можливість змінитися, обрати протилежне, на основі цього існування людини, для якої виявлена конечність, не є аксіологічно нейтральним, але проходить через ціннісно орієнтований вибір, може оцінюватись як істинне чи неістинне. Відмова від будь-яких цінностей є внутрішньо суперечливою, адже й у ній приховано ціннісно орієнтований вибір, певне уявлення про істинно людське існування. Отже, на думку автора, саму можливість існування для людини понять добра і зла закорінено у визначених засадах.

Як таке, що має принципове значення в авторському контексті. проаналізовано поняття екзистениійної свободи. Без цієї свободи людські вчинки взагалі не могли б оцінюватися, бути осудними. Як свобода від будь-яких нав'язаних приписів, як вільне варіювання ціннісних орієнтацій, вона завжди зберігає для людини шанс не зупинитися на чомусь, що є злом з точки зору певної культурної традиції. Водночас, така свобода варіювання є ІіЬегшп агьілпит, сваволею, швидше "свободою від", а не "свободою для-. Тобто екзистенційно-феноменологічний аналіз конечності, розкриваючи ряд передумов, без яких-етичне осмислення буття неможливе, не РОЗВ’ЯЗУЄ проблему ідеальної ціннісної мотивації, проблему переходу від "свободи в нішо" до "свободи, обгрунтованої в добрі", за висловом Б.п. Вшпеславнева. Для етики важливо виявити, як і чому людина • прагне мати певні цінності, але екзистенційно-Феноменологіч- -

ний аналіз показує я те, як і чому вона ноже бути вільною від будь-яких моральних зобов'язань. Єдинин "обов'язком" постає тут обов'язок перед самин собою - існувати автентично, що для моральності необхідно, однак недостатньо.

Таким чинон. проведений аналіз дозволяє встановити межі екзистенційних засад етичного осмислення буття людини. Екзис-тенпійна феноменологія розкриває виявлення конечності й ті екзистенційні передумови, на основі яких взагалі можливе ос-нислення людського буття. Однак щодо РОЛІ в цьому осмисленні етичних цінностей, екзистенційно-феноненологічний аналіз розкриває лише царину їхніх можливостей в людському існуванні, з цього аналізу не виводиться зміст даних цінностей, обов'яз-ковність для людини керуватися саме тими чи тини поняттями добра і зла. Етичного значення осмислення конечного буття людини набуває, якшо виходити з існування певних вже сформульованих цінностей чи. принаймні, з існування певного ейдосу "добра", ідеї, що такі цінності безсумнівно мають бути.

V другому параграфі - "феномен конечності та моральна цілісність людського буття“ - автор аналізує конечність як Фактор, шо зумовлює цілісність людського буття, і на основі цього розглядає зв'язок осмислення конечного буття людиною з автентичністю її морального існування.

Для людини її буття в цілону постає через конечність. І пе відбувається в різних екзистеннійних ситуаціях. Тому й шоразу знову актуалізується його осмислення. Як відзначав X. -П. Сартр. людина завжди змушена вирішувати, здійснювати вибір наново, незалежно від попередніх рішень. (Зауважимо, шо

конечність Сартр пов'язує не з смертністю, а саме із змушені стю обирати). Полемізуючи з даною думкою, автор відстоює

тезу про те, то хоча ситуації осмислення буття щоразу поновлюються. акти осмислення не відбуваються відірвано від попередніх. тобто ножливий певний досвід осмислення, і саме існування людини залежне від цього досвіду, звичайно, такий досвід відмінний у кожного, й існування людей різниться відповідно до цього досвіду осмислення, його неперервності й цілісності.

Аналізуючи ці відмінності, автор розглядає їхній зв'язок з автентичністю морального існування людини, спершу розкривається, то неосмислення бУТТЯ людини В ЦІЛОМУ призводить до неавтентичності її морального існування. Важливим є наголошення на розрізненні усвідомлення людиною Фактичної (об'єктивної) обмеженості свого існування та осмислення її конечного буття. Хоч це і взаємопов’язано, але із першого не обов'язково випливає друге. Усвідомлення смертності, наприклад, ноже спонукати до існування, в якому людина уникатиме виявлень конечності, осмислення свого буття як конечного. А отже, саме таке усвідомлення може й виявитися фактором, що релятиві-зує моральні цінності, і навіть бути підставою для аморалізму. За відсутності осмислення конечного буття в цілому, існування людини відзначається такими характеристиками як: 1) відсутність істинної цілісності (якшо цілісність і є, то вона за будь-якого випадку задається не "з кінця" людського буття, але як певний "проект” втечі від конечності), гі зне~ особленість (особистість не може цілком сформуватися без осмислення свого конечного буття; людина залишається уярмленою КРУГОбІГОН її інстинктивних потреб, знеособлених відносин).

3) марнота (розглядаючи традиційне розрізнення безконечності актуальної та потенційної, автор показує, шо зі світогляд-

них позицій Стародавнього Сходу, античності і особливо християнства. уярнлене інстинктами, знеособлене, неділі сне людське існування уявляється включеним у потенційну безконченість буття і постає марним). 4) неповнота (коли існування людини не є само-бутнім. відсутня зверненість до оснислення свого конечного буття, тоді не реалізуються повно» мірою можливості її буття У світі, спів-буття з іниими людьми). 5) несвобода (неосмислення конечного буття ЛЮДИНИ ПРИЗВОДИТЬ до ВІДСУТНОСТІ спрямування її існування до чогось, то переважало б за смислом саму його об'єктивну обмеженість, а тому воно й прикутє до цієї обмеженості; сана обмеженість, зрештою, виявляється єдинин смислом цього існування).

Проаналізовані характеристики існування, пов'язані з відсутністю осмислення конечного буття людини, визначають або моральну неавтентичність. то межує з аморалізмом, або саме аморальне існування.

Аналізуючи моральне існування, автор виходить з того,- шо моральність як така, то виховується, є за своїм походженням явите соніокультурнє й виникає через засвоєння особистістю цінностей, викристалізованих у культурно-історичному досвіді людського буття. Однак наголошується, то дотримання нораль-них норн. орієнтація на моральні цінності ше не завжди означає осмислення конечного буття людиною. Норальні норми й цінності можуть бути обгрунтовані для неї традицією чи певною доцільністю, тоді як їхній смисл для її конечного буття не є розкритим. В такому разі не виключено, то певні чинники, які б порушували традицію або руйнували б раціональність соціальної чи то світоглядної системи, то забезпечує обгрунтування моральних норм і цінностей, призводили б і до аморальності.

Характеризуючи автентичне моральне існування, автор від-, значає здатність людини керуватися певними нормани й цінностями незалежно від об'єктивної обмеженості її існування, плину зовнішніх обставин ЧИ ЯКОЇ б то не було ДОЦІЛЬНОСТІ. V власній моральній автентичності людині притананно пересилювати обмеженість існування, тиск обставин, діяти всупереч тому, що е безпосередньо доцільне. А отже, моральність справді існує як внутрішньо обгрунтована, закорінена у бутті самої людини. то неможливо без його осмислення, без ВІДКРИТТЯ людиною доконечності дотримання певних норм, орієнтації на певні -цінності.

в третьому параграфі - "Конечність у моральному існуванні людини" - розкривається зв'язок моральних вчинків і моральності загалом як виходу людини у царину абсолютно цінного з феноменом конечності; моральне існування, процес морального самовдосконалення аналізується автором як надання смислу конечному бугт людини; розглядається значення людської свободи в контексті проблеми поєднуваності етики з онтологією.

Передусім, аналізується моральний смисл прийняття конечності. Прийняття конечності розкривається як основа осмислення людиною власного буття, прагнення зробити його цілісним, завершений з точки зору втілення певного смислу. Саме в контексті цієї спрямованості до осмислення буття набуває морального значення дотримання певних норм та керування певнини цінностями, адже тоді вони перестають бути для людини зовнішньо примусовими, отримуючи снисл у її власному бутті. За відсутності прийняття конечності людське існування не є сповненим смислу й не спрямовується на те, то переважає його фактичну обмеженість. V моральному сенсі таке існування зводить-

ся до вмирання, в той час як самопожертва, присвята життя інтим людям, певним ідеям є насправді його виходом поза власні об'єктивні межі, звичайно, прийняття конечності у моральному існуванні людини не зводиться до Феноменів жертвування, але є й тим смисловим моментом, то надає морального значення людським вчинкам у повсякденному житті .

По суті, прийняття конечності означає здатність людини до осмисленого існування, керування моральними норнами и цінностями за ситуації виявлення конечності, однак самопожертва і людські вчинки ножуть мати й негативне моральне значення, а цінності - бути негативними в моральному сенсі, отже, прий- -няття конечності виявляється основою того, що вчинки людини не є морально нейтральними; але сана позитивна чи негативна оцінка вчинків визначається в їхньому соціокультурнону контексті. відповідно до норм і цінностей, то, як вже наголошувалось, не ножуть бути обгрунтованими екзистенційно. Разом з цин те, то Феномен прийняття конечності має екзистенційне значення, яке ше не є моральним, не заперечує можливість його розгляду як необхідної умови автентичного морального існування людини.

Автор також досліджує прийняття конечності як основу смислового подолання обмеженості людського буття. Прикладом нього постає Феномен аскетизму, смисл аскетичного самообмеження розкривається як ідельне подолання самого світу, де буття людини постає обмеженим.

Як реалізація прийняття конечності та подолання обмеженості аналізується далі моральне самовдосконалення. Моральне самовдосконалення розглядається як надання смислу буттю людини й подолання його обмеженості і висвітлюється автором на

- гг -

прикладі християнського світогляду, зокрема його розробки у релігійній філософії Л. П. Карсавіна. в християнстві проголошується пряний зв'язок між норальним самовдосконаленням та подоланням обмеженості людського буття, недосконалість людини як тварної істоти та відсутність прагнення досконалості постає моральним злом, в той час як в основі своїй добро -де для неї моральне самовдосконалення. Моральне самовдосконалення у християнстві буквально й означає перемогу над смертю, однак не в фізичному, а в духовному плані. Останнє дето знімає різниш» між релігійною та нерелігійною моральністю, адже й для нерелігійної особистості моральне самовдосконалення -це наповнення свого буття смислом, то переважає його обмеженість. то виводить його поза об'єктивні межі.

Таким чином, осмислення конечного буття, то постає у моральному існуванні людини як її самовдосконалення, розкривається і як подолання обмеженості буття. В зв'язку з цин автор розглядає моральне існування людини як вихід у сферу абсолютно цінного. Осмислювати конечне буття - це, власне, віднаходити смислове поєднання з буттям, то його переважає: з

буттям інших людей, зі світом і буттям в цілому, протилежність конечності - це. як вже зауважувалось, не просто безконечність (котра може бути й нарною), але безконечність актуальна. тобто абсолютне. Однак як конечність - не фактична (об'єктивна) обмеженість, але її переживання людиною, так і абсолютне не дане як сама метафізична іпостась, але постає для людини цариною віднайденння смислу свого буття, цариною ідеального існування етичних цінностей. Оцінювання наявного стану за цини цінностями, керування ними - це єдино істинний • людський спосіб уникнути зведення свого існування до його об-

неженості.

Автор наголошує на суттєвому для морального існування людини збереженні протилежності конечного й абсолютного, то ножливо виключно за їхнього ідеального статусу. Конечність, хибно витлумачена як Фактична обмеженість буття, абсолютизується, адже «я обмеженість Фізично нездоланна. Абсолютне ж, як реальне, обертається на обмежене. Необхідність для морального існування збереження Феноменальності конечності та ідеальності абсолютного розкривається автором на основі аналізу праці с. К'єркегора "Страх і трепет". "Парадоксальна етика"

С. к'єркегора засвідчує неможливість витлумачення моральності в сенсі екстазу в абсолютне як нетафізичну реальність і водночас виявляє, на нашу думку, існування меж обгрунтування мо~ ральних норм та цінностей в індивідуальному бутті людини. V царині норалі можливі лише культурно-історичні абсолюти.

Адекватним є філософський розгляд абсолютного як даного у людському переживанні й оснисленні буття. Таким чином, цінність постає абсолютною не як "об'єктивна реальність", але як така, то переживається й мислиться абсолютною, коли для людини виявлена конечність. Моральне існування й відзначає оця здатність мати абсолютно цінне, ідеальне, сповнювати буття смислом, не зважаючи на його реальну відносність та знеиі-неність і всупереч їй. саме через існування для людини абсолютного її буття отримує цінність, набуває смислу.

Розгляд людського буття як виходу у сферу абсолютно цінного актуалізував і потребу звернення до теми обгрунтування моральних норн і цінностей. Дисертант показує, то в індивідуальному бутті таке обгрунтування неможливе як виключно раціональний процес. Воно відбувається через осмислення значення

-гуморальних НОРМ і цінностей для конечного буття людини. Оскільки ж це осмислення не може бути до кінця раціоналізованим і примусовим, моральність виявляється не гарантовано» і. врешті-решт, залежною лише від людської свободи.

Завершуючи аналіз значення Феномена конечності у мораль-нону існуванні людини і сане дисертаційне дослідження, автор торкається теми "моральність і свобода". Вже з усього попереднього з'ясовується зв'язок моральності із свободою. Примус остільки не стосується царини норалі, оскільки не може бути об'єктон примусу саме людське воління керуватися цінностями, самі мотиви додержання нори. Позитивне значення приму-су полягає у спонуканні людини замислитися над- власними вчинками і буттям в цілому. Цим, однак, дієвість примусу у царині моралі й обмежується. Осмислення моральних цінностей 1 -як таких, що належать людському буттю, і якими варто керуватися у своєму илиннону і єдиному існуванні, прийняття їхньої -доконечності та їхньої виправданості, абсолютності для людини -це та таїна індивідуального буття, до якої приходить і перед якою зупиняється всяке філософування.

V "висновках" підсумовано результати дослідження, сформульовано висновки, шо випливають з розглянутої теми, намічено можливі напрямки подальшої робот-

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1. Творчість як подолання кіндевості людського буття // Творчість. Культура. Гуманізм. Тези виступів. - Ч. і. - К. : В-во КПІ, 1993. - С. 73-74. (0. ІД. арк. ).

2. Кінцевість людського буття як онтологічна передумова моральності // Генеза. - 1994. - Н2. С. 31-35. (0.5 д. арк. ).

3. "Проблема проблен" людського існування // Людина і світ. -

1995. - Н9. С. 23-25. (О. 4 Д. арк. ).

4. Обнеженість та конечність буття у санопізнанні людини // Нежкультурные коннуникапии и проблема духовности в конче хх века. Сборник материалов и статей. - Киев - Севастополь.

І995. - С. 40.41. (0.1 д. арк.).

5. Духовність як вимір осмислення конечності У бутті людини // нежкультурные коммуникации и проблема духовности в конце XX века. Сборник материалов и статей. - Киев - Севастополь. 1995. - С. 59. (О. 1 Д. арк. ).

6. Буття людини - буття моральне // філософські студії'95 (Генеза). - 1995. ~ С. 53-58. (0.0 д. арк).

- 26 -

HuliarchuK V. I. The phenomenon of finiteness of human existence. Existential and ethical aspects.

Dissertation for Kandidat of Sciences (Philosophy) in . speciality 09.00.07 - Ethics. Institute of Philosophy of the HAS of UKraine. Kyiv, 1996.

It is given an understanding of the phenomenon of finiteness as the personal experience of one's-own limited nature. There* were revealed an existential-ontological grounds of -the manifestation of this phenomenon. It is determined that the ethical maKing a sense of existence has the existential grounds, but it can't be deduced out of them in it's matter.

The phenomenon of finiteness is explicated as the necessary premise of moral authenticity of human existence. нулярчук E. и. феномен конечности бытия человека, экзистенциальный и этический аспекты.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00.07 - этика, институт философии НАН Украины, Киев. 1996.

В работе дано конимание Феномена конечности как переживания человеком ограниченности его бытия. Раскрыты экзистенциально-онтологические основания выявления конечности. Установлено, что этическое осмысление бытия имеет экзистенциальные основания. но не выводимо из них по своему содержанию. Феномен конечности раскрыт как основание нравственной аутентичности -человеческого бытия. Показана онтологическая специфичность Феномена этического, которая состоит в его невыводимости. укоренённости в свободе человека.

ключові слова: конечність, осмислення буття, обмеженість, но-ральне існування людини, етичне, Фенонен. переживання, свобода.