автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Философско-эстетические аспекты развития самодеятельного субъекта (проблемы теории)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Философско-эстетические аспекты развития самодеятельного субъекта (проблемы теории)"

ШНІСТЕРСТЕО ОСВІТИ УлІАІК! КИЇВСЬКІЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ЕЕЗЧЕНКА

Ул <: •; -кС'і'ои.."-»

. ■ яз ~ "-а = з:-: огнслягV

(1'І.а

ПЕТРОВ Юрій Васильович

ФІЛОСОіСЬПО-ЕСТЕТИЧШ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ САМСДІЯЛШОГО СУВ' Є5СТА ПРОБЛЕМІ ТЕОРІЇ

09.00.04 - естетика

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття вченого ступеня дочтора філософських наук

КІ1ІЕ -

1392

- с -

-ОбОТВ. ЕпКОКана V ЕіДДіЛі бТКС'ЫКСТ-гцТЕОеКаЕСТа ІКСТЛ". ЦТЕОБНаЕСТЕа, фО Л Ь К-ЛО р її С 7І' К'. І 73 сТНОЛОГїї ЇМ. М Т. ?ПЛЬСЫ

Офіційні опонент;:: АФАСЖШБ Марат Нурбійовнч,

доктор філософських наук, прсфесс

ГОРСЬКИЙ Вілєн Сергійадій, ДОКТОр ф і -10 С О ¿01 КІІ.'С наук, прсфосс

И43ЕПА Володимир Іпаковій, доктор фі лософсікііх наук, проф-гсс

Правідка органіЗсіці.ч: Академія Млстецтв ікр-аінп, каф-эдра к тур::, есте тики та історії.

Еахкст відбудеться "¿С р, годині на ;

сіданні спеціалігогакої радл Д. 068.18. 23 при КлїЕсг.кому укінар; теті імені Тараса ИЬгчгкка за адресок: 252001, Кііїн - 1, нул. і лодіїГ-С-ірс-їса,

5 дисертацією можна огкайомитися у науковій біблюте К;:їгсїкого університету (нул. Еолодкшрсъкз, 53).

Автореферат розіслано

но "Ц "..¿Х^.Г.Ул?.:.......1933

M ni Ci ni

«-U o, cas ; ;

■CI IH - ...

П "І 14

■î* î-1

1-і ï: ы О il

У. ;;; О

Сі 'ri i'i о

' 1 о i'i Iii і ! « ■ і l'l

K! Ii ¡i '.u 'Ті t:| и: 'г И о ci

п Í'J ill rj и

1-і Tl '■ ; -J

Cl •ci к -!- l'.l ■V ■J: Сj 11 Ii sí

... i >* M ||| > j о •м о

ni X t: 0' І.І Ci • !

i'i и !•! : ; l-.l

»-.*. :i: l"l Гі ..

it ■її ci. s-l Ci

i'i ci l"J її i-

H * «1 ■|i

П • i ... I'J Tl

ci > 1 14 ■n a ¡-І СЛ ï-l

Ci\ 1.1 G 10 V I'i

Í-I Г, 11 M I

111 U] о CD Ii iii 'M

rz fc! 111 ■;i 'И i-.i w CI

:i: III :: ;;

11 и 1 1 Ml •r } 111 li

M 11 11 l'y, »i 't ; í-І il ! ) и*

■ri ri í,i Li CI tj' •г*

о 1 : .U ('! . - < î

•• і чі i'.J IM f. I 1

« %

£ I

Цм I.'.'I

s ,

ЇЯ

В

:-:я - художнього. У зв'язку з цим винпка-оть нові завдання теорі шотецтЕа і самодіяльності, оскільки продукти мистецтва починанії виступати як джерело формування П узагальнення реальних почутті і устре;.!лінь особистості (у якості самодіяльного Я). По відкошек:-до мистецтва закріпл-ссться момент очікування. Смисл Лага у там;, со заняття мистецтвом можуть каст:: індивідові розкріпаченістї особлив:::} стан гармонії ів простором і часом.

Актуальність проблеми і нерогв"язакість еп;і;є перелічених пі тгнь визначили н::5ір гем:; дисертаційного дослідження, яке складе частину праць автора з теорії наукової творчості, мистецтва і естетичного виховання.

Ступ і ¡а розробленості проблеми. Аналіз феноменів самодіялї нссті показує, со у вітчизняних культурології, філософії, соцюлс пї, в мистецтвознавчих, філолог і чнл:-:, історпко-еткографічких дос лідленнях питання розробки і використання теоретичних моделей ху долкьої та інші".-: видів самодіяльності до цього часу ставилися н регулярно. Відчутний брак концептуально зрілих підходів до пс яснення багатьох валлизих (таких, цо ке формалізуються) моменті рог витку самоактивкості людини з точки sop у ме:-к її самодостат кості, рішення завдань по самореаліаації Я У тіні спинила: філософська сторона проблеми. Наслідком було те, up до феномен самодіяльності закріпилось ставлення як до чогось малоцікавого загальновідомого, проблема самодіяльності профанувалась, до не гастосо2у?-,-"'.сь мірки буденної свідомості.

Правда, світ побачила значна кількість монографій, збірників статей, ікг:::: матеріалів наукового характеру. Авторами зачіпалис окремі аспекти розробки та використання теорії самодіяльності,tips ці культг.росвітустанов, організації доазілхл городян і сільські: кителів. Говорилось про сферу освіти і виховання. Висвітлені буї гаяливі результати, досягнутих у різних галузях культури. Але п таких дослідженнях ду:*а складко простежітп ііілякі: створення олт:-: мальких vmge для дії механізмів с5!д0ут2єрдж5ккя ft ЕНЕрї продукткв кості Я, домінації нових устремлінь, почуття необмеженості й оп т;:мізму. Hiрозробленість теорії самодіяльного Я, відсутність устз лених методологій побудови програм і концепцій людського самост вердження різко обмерли іаірокз поле мо:«глзи:с застосувань іктелег туально-худо:т:нього, ціннісного фонду цивілізації у напо:. суспільстві.

Цим обумовляться, по-пер'ле, вагомість предмета дослід:-кгння фгхаьякіз сгшдіяль кості, по-друге,філософсько-естетичного обгрун тування актуальності нового єтапу у розмежуванні (вивільненні лкдськпх сил. Автором здійснена спроба повернути проблемі саїтс

~зсрч;::с кзчзл лкд::н;; crarjr ~р:сріт-тно: в ряду :нл;::с — р-S.-^?.: сучасної ястят::к::. Для реалізації того валуму Еа:-кл;:ву роль гіДігра-поняття і :.:ятол::, с:о ~::кср::ото~у;стьтл лр:г вгдзчяккі суслілістда : природ::. рі2н0!.:анітність точок гору т:::: аЕТср-з. як:::: о 5' гднав :.ч~~ряс навколо ф~но:.:яна зкт;:енссгі Я. існуючі тяоряслчно-лро::-ля:.;кі структур:: на "сс::ку" сочндн і гу:.:акісарк:::: наук. і, наряип. о: кадрл-:к:г в науці лрс людину, як: умовне іюхяз. ровділлс:: на кілька груп. Як:со _ рвгділ:™:: ї:с ва кр:ггяріг:.: темп, то в:::.:аль-

0 З У Є' Т і 0 Я Ta.-ZS С.'І.л ЗІ' Я.7 .ЧТ'Kj' .'-'.'.Z1 1. І " ^ 1КТ9"

ряс внклпкакть теоретичні pccpcfe:-:::, у як:::: евял:і участі II. Г. Ар гакай'як, Ю. 5. Арут-оноз, І. Е. Еясту^в-Лада. І. Еітан'ї, Г. 1.L Еол-кон,її.П Га^дянкс. !.L . Е. Гончаряккз, М. С. 2ло£::к. М. П. Кі:.:. O.K. І.іа-ввев, І. І. Орлова. 3. Лалсв. І. Т. -Грслон. Е. І. Шлнкарук, М. S. Ч=нча-2=ДЕе та і ; сси і скуль тури і фактор:: формунання ястятлчного

» ----, ....................— . - — ґ It ----- ------, Т/. ------

- _______— ~ -.■—_ і, ¡.'. .----—^ . V-r ^ -- .

Е. Е. Елск. К. Г. Еогя>:сьна. £. Е. Елков, Г. К. Еагняр, А. Н. Еартанов. ї. П. Гярідск, ії. 0. Лру:~:н. А.'2. Карг::н. Л. У. Коган. Я. М Куллков. Е. Курі'Еінсн. Д. .11. Лявчук., Е. IL ДуканоькдЛ, 1.1. Лл:дян-

ко. Е. !.L Максимов. Н. Г. МлнаПлсва. 0. 0. Найдяк, М О. Някрасова, 3. І. ПрокоФ'св. 0. М Гсгачявоька. Л. Г. Оафонов. 0. 0. Оевсстьлнсз. І. Г. Cipi6p.4:-:oHа, С:/:::рн;за. ~. *І-. Солсі.'оніік. —. І. І'родьська. .с Л. -¿ярка-:г::на, Е. ї. Чясноксв. 0. Чяпалов та ік.}; проблеми рогвлтку :судо~ьої та ястят::чної кулісу;:: ('.і Н. Афасп^ев. 0. Е. Еяніфакд, 0. Д. Еявклуеяк-

--- X: г?^....-. w ti г;------------- — ji -п.—і-.- • и

Л. і. ■5:.кльлнов, :.L С. ІСаган. 0. Кссолапов, Ю. Е. Л::кн::к. Е. І. Мав^па.О. У. Фїгсрук, Е. !.і Сс;.~нкс. 3.2.L Ч::черов, І. Шаталсв, LMSIckih}; л^гз-

(Е. Г. Афансієв. В. 0. Еірдк;:ков, 2. І. Еясявдсі-к:::ї, Я. І. Г::д::нськ::П, !і ¡і Г::с~нко, Е. 0. Горськ::^, Л IL Гумпльов. А. ■•:-. Гурсггяґгя, Л. її. Л5г::га^2:л2. І. Л. лдзкоз, iL М Е. Г. Ксро-

гсдік, 0. Е, Кр:::.:ськ::П. Л:нд5л=д, 0. i. Лсссв, Іі IL І. Пр::го-

, О. ILI'cpiH, Л. дя ;ар: = . П. Т. дя ісардек, Ю. С. ¡їкікїсв. і. і. ІЛ.:нлі-гаугяк тні ік.

У сучасній Ф-лсссф:: влявляс свск; гктуаліністс трад::и:^на пробля:з "лк:д::на і світ", вга=::.:овіднос::ни і нд::в і дуального то га-

в::гначаг, а ня тільк:: в::гначость:я, стас—1 у саля;^н:сть ол ояСя прпгсдно-сгсділїн: opzuic::, а ня тільки лярял::на2 сгс» галя:-чн:стс від так::; я~"~ті л:-сд::на нсза, д:яліна_. акс.'.яня. і. і

СЛОСС5: :-.::ття. у г::р;1н::цтві. культурі. Філсс:Фськ:-нудо?о;::с ряФ-лякг:я:с в:дкр::вая ся її дійсна сутність са:.:сдіяльнсст:.

ссг:лі:ох-}па - тяссятлчн: ofгрунтуват:: ня:^::ідк;;ть г..-:ту-

алізац: ї кони:-: інформаційко-пізкавальних ресурсів у с ус пільство; навчи:-: науках, яас.т-ел.чя ними баг;; рог нитку кони:-: уявлень про с; модіяльне Я Еибір мети обумовлений рядом обставин. Б умов; зростаннл обсягу культур:-::::-: цінностей, які необхідні для досягне: ня повноті: і всеохопленості соціагі"ьі:-: відносин, розвиток np¡ фесійно значущих якостей індивіда, першорядної важливості набув; ють розробив філософі ї сві-одія.тіності і творчих комуні каці. більш глибоке розуміння особливостей діалогу людини і світу.

Визнання активная сторонок: у цьому діалозі лццики означає, ; принципи та методи філософського дослідження узгоджуються б моме: том встановлення об'єктивної залежності мін збільшенням ада: таційних ресурсів людської натур:: (індивідуального складу Я), я; постійно змінюються, та ускладненням системи єкакь, єстетизац знань, перетворенням акань у товар, збереженням за ними Фуккц сили прогресу, ЕР рухається.

Наступний рівень - філософсьпо-єстєтіічиі обгрунтування тз п-. будова ор.тшалъни:-: форы переходу загального з індивідуальне, р. індизідуального до загального; момент обумовленості існуючої пра; тики вихсгко-назчалької праці обмежувальними настановами. : відношенню до самодіяльного Я тепер значно частіше зустрічають! традиційні, орієнтовані на конкретну дисципліну підходи. Тому в; ки:сла потреба у міждисциплінарних і ладпноонсроккпх концепція: які вивчають самодіяльне Я як начало вищої гуманістичної цінксс ( сучасної цинілізації).

Зауважимо, що слабкість традиційних методів дослідження ціє проблем: визначалась раніше неможливістю .для суб'єкта філософ піти далі межі, накресленої тоталітарними ідеологам;:. Зараз Sara' ■до змінилось. Це дозволяє у теоретичній праці уникнути нідно: лення рутинни:-: (комуналістських) форм тлумачення феномена проду; тизності Я (естетичного суб'єкта). Так звільнення думки - само : собі s творчим стимулом, ер знайило відображення у дисертації.

Зав.даккя дс-слідненкя.

Актуальність дослідження теорії самодіяльності пов'язана триваючим процесом уніфікації різних сторін життя людини, з пос: ленням моментів одноманітності та некреативності. Тому в дисе: тації ставиться завдання знайти оптимальний спосіб поєднання і певному історичному контексті) внутрішні:-: спонукань особистості ; перетворення і творчості з реальними нормами спілкування і пов-діккп. з ціннісними орієнтаціям:: і високим рівнем забезпечення д; ховнпх та матеріальних потреб. Однак досягнути такого рів: єдності можна тільки у тому випадку, якщо чуттєво-речові : чуттєво-духовні продукти, цо створюються культурою, буду

ефективне} діяти ría сферу виробничих і невпробничих відносин, посилювати мотив незадоволеності досягнутим, спонукати до ЕКТИЕ 1 ззці і УСЬОГО ТВОРЧОГО ПСТ-КЦі —"У ДЛЯ PCS з' язгнкя

таких проблем доцільно:

- показати, цо дієвість естетичного начала лзля; собою шменг зв'язку, со ннкпкве між індивідуальною системою чутггзогс та абстрактного ряду акань і конкретно-пізнавальною формою руху суспільного досвіду. У естетичному погднукться потенціал:: матеріального і душевного виробництва, чуттгвпй, теоретичний і практичний суб'єкти відображають історію формування усі:-: способів людського ставлення до світу;

- провести аналіз тенденцій розвитку культур і соціумів в умова:-: нової хвилі інформатизації мистецтва, науки, виробництва, освіти, доззілля торс;

- розглянути зі дот концепції самодіяльності, уявлення про зільке Я, активність і пасивність з архаїчну эпоху, середньовіччя, а також проблем розвитку громадського ж:ття самодіяльного суб'єкта у соціалістичній та постсоціалістпчний період::;

- вивчити основні причини амін з системі духовного виробництва минулого і сучасного; релігійне і раціональне, логоои natura, credo і codito-, ксп тарні аспекти розвитку сучасної культури;

- створити козі моделі саморозвитку суб'ек""" тривіальне у масовій культур і, вихід Я із стану "атсмаркості"; дозвілля і самовдосконалення.

Мс-тоди дослідкезпш. На різни:-: етапах дисертаційного дослідження застосовувались різні методи (філософсько-культорологічний, соціолог і чкий, предметно-мистецтвознавчий, істсрико-хронолог: чкпй і т.д.}. Теоретична розробка принципів побудови самодіяльних процесів здійснювалась на основі ип~ц=птуз~оного ' внз-і: г у ідеї 72орчого суб'єкта у контекстах античного, ренесансного та інкіх ферм світобачення, філософії раціоналізму, християнської і мусульманської картин світу і т.д.

Наукова новизна дослідження полягаг у тому, -до:

- у цілісному вигляді формулюються історпкс-філософські 1 те-оретико-методолопчні основи становлення самодіяльності як особливої галузі когітарного езіту і наукового пізнання через виділення функцій суб'екта художньої самодіяльності, етапів і тенденцій історичного і сучасного розвитку художньої самодіяльності;

- самодіяльно-творчі начала розглянуті стосовно епстемно-фук-кцюнальног: вивчення продуктивних та репродуктивних механізмів естетичного мислення при виборі індивідом провідного виду мистецтва (для оа:."регл.:;гц:: тебе як П-у-мистецтаї), сфер:: конструювання

- s -

піэнавально-естетичних цілей і сб'єктивних форм освоєння творчої худо;кн::ка, історії і нанрозо-стильової структури мистецтва;

- побудовані концептуальні моделі перенесення творчого дог; суб'єкта, що реалізує- свій .тїиттєво-творчиїї потенціал у професій: мистецтві, ка досвід і систему Цінностей інших суб'єктів, які і чають мистецтво у вільний гід основного виду діяльності час, : нселюють логіку тнорчих сукань митця і презентують її у поеєдін:-вому та інтелектузлїно-осоСнстісному аспекта:-: власного жіттл;

- з шгсд реалізації цих кодеде;'; розроблені способ;: зизче:-масових фори освоєння .мистецтва, діяльності культпросзітустано: в цілому - доз віліної інфраструктури суспільства стосовно рішення виховальних та освітні:; завдань, соціальні::': механігміз с тиміаації дозвільних форм творчості;

- у рамка:-: теорії самодіяльності розглянуті суб'єктно-об'є:-НІ ВІДН029КНЯ ЯК ЕаСіб І мета естетизації, розвитку творчих р=С;, сів Я; активність Я - як культурозначущий фактор, ідо використо: сться пр:г подолані-:» суперечностей, пов'язаних із впливом нсвш старих форм досвіду, тобто підвищується ефект виходу Суб'Ег з-під вплив;' стари:-: форм досвіду і водночас зростає ефект тякі:-до нових його форм, які можуть бути застосованими суб' актом ку; тури у якості механізму самореалізації.

У феномені самодіяльності виявлені суттєві ознак:-; обумов: ності Я ідеєю вищи:-: досягнень ( ідеєю краси, ідеєю самоціннос особи і т. і.), яка міститься з інтелектуальному фонді цизілізаі і мо:-ї~ перетЕоркшатисн в сскс-ау ТЕорчих програм; її реалізук рви: суб'єкт { аналігу якого присвячена перша частина і

сертації), т^слогі суб' (друга частика), єстетіг4Ні:й суб'£ (третя частина дисертації).

Практична цііпіість і реалізація. У відповідності з розроб; ними принципами автором побудована фалософсько-естетичка спсте уявлень про самодіяльного суб'єкта, яка може використовуватися j. posa' язання етнологічних, культурологічних, філософсько-естет:: н::х, педагогічних та інших проїдем сучасної культури та мистецтв для оцінки худо:тГ-:ьо-творчої практики суспільства, зикокувз функцію бази знань про цілі та засоби, форми та спссс естетизації процесів навчання та виховання індивіда, пізназальн і дозвільне-рекреативних стосунків, сл^/туваті; як експертна снсте для їхнього регулювання (за критерієм досконалості). Fospc-бле автором ідеї теорії самодіяльності можуть використовуватися методологічній та управлінській діяльності. Практичні рекоменцаи і висновки дослідження можуть бути основою для поглиблення підг тозкн студентів фіхсс~±сьх::х і инетецтзогказчнх факультетів

курогл л окл::': г пробл::.! рсрвнтку тес г і; культури і «листе цтв:і. теорії естетичного лилсвання, ті лггвіллл як ї?лг"гцс:.::ніїїтне

г.алоті . * л. с~г.лл-0 -лл" л :-:ї 7- - — "- — - л -л г-. *. от л л г.' іо

самовдосконалення інливіла, пик;рисоання творчо-лиловногс лотек-ліллу >:асової нудслнвої самодіяльності і т. ц.

Перевірка перспективності і "праце:?в~сн:::ті"; тессетичн:::-: лег-лллів глінснелл автором у пгсиеоі наукової і вп:л:адал:л:о-локлінної діяльності л інституті милтецтвсснавства. фольклористики та т. _ і . ;!.., .... .. г ~ і-. Г* v г-.і І * гСіліГ. і 'г . *. І . — - - п ; ґ. - р -.. . і. _ і

і• Тараса Левченка. в Академії :.::отелтн України/. аах.чет з:-гкл-а'іться ігалсзвтвш;

1. лолелекня л^номена ссоілстісноі лктпвнсоті !.оактліяльнсс-ті) у ролі еагальнолллського (нлдолтулціНного] начала передоачаа ровроїку теоретични:: ллгллліл і моделе:':. вор іентованил на гнання і

• ІІ-І-і.-:.... — 1 -. V. І .1 Л--Г. Г'.С.ЛО.'- О . ТГ В , .і -.. ь - іі

рівнин сіера:: діяльності.

2. їілософоька теорія самодіяльності ¿тамується на основі ряду спеипфічнпи принципів: вивчення іеторпно-лілоеоїлького матеріалу я;: результату осмислення уеіи поперелні:-: еталіЕ роввнтку (рівні онтоїчнегу і філотенеоу) інтелектуально-чустсалл відносин. саморе-

- г-О і 1 . сМі:ЛІ "СВІТ 1Л''. ВбО КШ . Л ~ Я ВЄЛ1Д 1 с "ЛІТУ

природи у сніг соту:.!"}. активізації лисини як творля культур:: і влучного серецовпца, системи ідеалотворення, тенденції до дсскона-лсоті у вначвнні універсального критерік практики; і:-:гeлг',•••' гуманітарної і раціоналістичної (природничої; парад::-;.;, юнулчлл "КЕргп-і егіту" е гдлну спзтгіду ідей, корм і цінноотел {готетлчну •ЧЕїр'ГЛг.у СЛІТУ/ ; СЛІ? Ці ЗЛІ 22Ц11 ТрЛДЛІІ 1 ЛКЛ.І 1 1 Г.. \.. Л^рМ Ті:СЛЧ'_ГС' досвіду як слноел для г.ос7г.конкп нолілс цілей соціального рогзлтку, я;л:Л г накоанллЕілою переду!.:о~ок: стлорення еототлчної індлнллуалі-НСЛТ1.

а. Сутнюкі !.:о:.:ентл теорії саиоділльнсоті, ¡.:е:-:=ніг!.! гаотооу-Еання естетичної індпні дуальності беепосередніо лов'ягані г ои 1І2НЛМ НгШг-чеколті оСО- н-^ХгЛі.о'іті-С'Ст і ін.-.л^л \

о;:сте:.:у соціелїнлл віднсспн.

4. Причина і наслідок г-.іі:; (у бік пасивності та активності) містяться у ллдлні. у сгиісно;.:у. у сл:.:одіяльно гд:Иснльлно:.:у розгортанні нек; обрагу світу у собі і себе в обрлгі світу, у конструктивно му авторстзі суб'скта культур:: як стеоглнчого кул=туру-длл "себе і сєбє"для"кулітуріі, оскільки 5кз-л0длті:ся v к_'м\г. 1іллці і

г дссеідом поколінь, перекі:вао бегмекнють і об«-5ж5кіоть лллоько-го, іол:.;ус своє ставлення до процесів дуловкогс та ссд:вліного успадкування. до прогресу і регресу, прекрасного : потворного,

- :о -

ориг-пального : тривіального, і усе це висловлюється нею у думках почуття:-:, С-аяаннл:: і вчинках, які спрямовані на підвищення статус; чуттєвого ; т т~.. буденним і свлтков; ;:■: образів досконалого св; ту.

Рішення поставлен;::-: завдань' визначило логіку розгортання : структуру даної робот::. Дисертація складається і г вступу, тріо: частин (у ксякіП по 3 глав::., гэгУагсенкя. Список літератури дасться у кінці дослідження.

У вступі обгрунтована актуальність темп, дана характеристик: с - і.т .-.л рссроблекост і теми, визначені об є ыт, предмет, м—та і с . -дання дослідження, відсначекі наукова новизна, теоретична і практична значущість, основні полонення, що викосяться на захист.

Характер проблематики, яка висвітлюється у трьох частиках і гаклкченні, виходить аз і«:« одного виду мистецтва, однієї систе-!.::: гнань (філософії, мистецтвознавства. соціології), цо дозволяє розглядати пита:-::-:я самодіяльності у широкому еоціальнс-часовом;: контексті. Постановка і розв'язання проблеми вища:-: якостей, ітс формуються у людський істоті практикою (громадським г-киттям, спсте-іка виховання і освіти, наукою, мистецтва.; тоцс) визначають структуру першої частини дисертації. Смисл феномена самодіяльності розкривається у —^иесі аналізу ідеї революції. Друга і_ третя частини присвячені аналізу ідеї життя та ідеї творчого процесу. Автор виходить г того, шр на усі:-: рівня:-: розвитку естетичної культури індивід інтегрований у систему соціальних відносин, і сам (самовільно або несамовільно) мислить і відчуваг себе у якості суб'єкта цілісної системи духовних. цінностей, включається у неї і включає у себе світ (порядок). Відповідно, основою порядку можуть слу-аити принцип р і с комані ткост і відносин і принцип їхньої уніфікації, над суб'єкта:.;:: пі гнання і дінльності - домінувати творчі інтереси, почуття прекрасного, бадаккя оновлення і т.п., або - механістичний принцип, вовніпнг як альтернатива жівої думки, пасивність.

У заключенні сформульовані основні еисксек;: дослідження, накреслені перспективи педального розвитку ідей роботи, висунутої на захист.

ССЇЇСБШЙ ЗМІСТ Д0СЛІД};21ПН

У 1-й частої: і "Самодіяльне та раціонально" висвітлюється ііі--'інтелектуальної активності: адаптація індивіда ^о утворюючий потенціалів мистецтва, науки, виробництва, роэвпток ц:::-: потенціалів (збільшення мас;: знань) зусиллям;! індивіда та пе-ретвгрення розвитку у спыоропБИток іщцшіда (св!^од:я~й?::'^с

суб'єкта). Використовуючи критерій еашд і явного в оцінці прс-це-сін пізнання та творчості, наука про людину отримує їсть побуду-

ц, І; і ¿І - ь и-1...-с С' І Т і л ~ •V"' - І і-' С11 и'« ^ к> . І - І- г І. І__І ¿Си Л~

диноцентрпзп, про встановлення раціонального і чуттєвого (естетичного) у значенні н::міру соціальнкин процесів.

1;— ~Л 1 Г-. - Л 1 -.ВСТИ.Ч.І Д Ост Г--.- Т~' 1 с * ' ЗМІНИ ПСТООб

(пере:-;-:, д її на позицію таорчого гаакгарлиз:.:"). В льону випадку потреба Я спиратися на діючі парндиг:.;у, картину се ¿ту голо пооту-іісіс. і а С.-. і - с і -. і 1 Ри. с* МІ Т И СВ і і ."-ПІ.. іі.т.1, ПС~

нлть, які де не увійпли в парадигму.

Суб'єкт революцій, ло відбуваються 7 олері мистеитва та науки, виступає як оуб ^кт особливої нетреби - надбіглсгічної, надои-туаційної, і 2 цьому розумінні - естетичної. кггллллло.:

лраглчгчннм;: ц: ннос гдм;:, г.-лт^нл.лл; ,-гр::;г;, зллод;:, а лол'лззлоі

потреби має все нсве.

Оновлення дулогнии структур суспільства лає регулятивний характер. Як процес, лвиде, попіл голо містить у собі ознаки норми та кризи. Оновлення —-лоз кригу є доповнюючим до онтвленнл черга корму, парадигму, картину світу. Це означає, ще домінаціл кризових стер'.! оновЛг-.н.і наст^ііає в момент непродуктивності, вичерпаност; корми, ідо вило: продуктивності свідомість суспільства досягає на рінні норми та криги, застосування нормативних і парадоксальний стратегій, ¡до крига не є еидим моментом творчості, але тільки супроводжує пізнання світу людиною.

Для людства, взятого е цілому, революційна самодіяльність -CI:oт9^:~yгs:Jr}:}~!::;!' фзхтср, по підвтерджують феномени зростання населення, виробництва, науки, мистецтва; самодіяльний суб'єкт виступає суб' ектом революції. Ного свідомістю фсриузіься образ революції - емоційно насичений, багатозначний (суб'єкт революції відтворює в спстоі.ц абстракцій та чуттєви:-: образів різні сторони буття: естетичні перевіваккл опосередковуються знанням, сфера відомого - естетигугться). Еотупаз н силу правило: існуг т-=, ер е активним; неактивність - це н~:~пття, перехід у несамодіядькість (у небуттл, в непрогрес}. (1) Актуальними з кілька варіантів доміна-ції саиодіяльного.

При домікащї самодіяльного у свідомості суб'єкта він (суб'єкт) прагне до граничного об'єднання всій знань; естетичний су5 2кт (у мистецтв 1} стввнть- перед сс5_-гз савдз.нля - сті^-рііти .'.у-

1. Корогодин 11 Я. Іінформацил и фенсмен жизни. - і;улино, П-.™-кинский научнь:й центр АН СССР, 1991. - 2С;ІС.

дожній ZHip, форма якого повинна маг:: високу впорядкованість, еміст і досконалу організованість; революція як діяння сповкен гтико-сссбигтіеного змісту та може бути пов'явана з втратою благе получчя, е ризиком для життя або навіть загибеллю дюдинк.

У лруг 1й главі розглядаються феномен:: "неонаук::" та "нео:.п:с тецтна" як нові форм:: соціального. Неонаука виступає у якості не попередньої науки, кеомпстецтво - не-попередкього мистецтва (ту "попереднє" та "не-попергднє" маять суткісний, надтемпоралькк вміст). Самодіяльний суб'єкт - неосуб'гкт, його нове світоставлен-ня - неосЕїхоставлення, революційна ідея - неоідея. Новий вито; самодіяльності мо.~е бути забарвленим у різкі гони, виступати пі, знаком індивідуальний або колективних устремлінь. Позначивши ї: ss. допомогою ознак:; "кео", ми еиділлємо момент похідності нови: якостей та впливу на все, ігр відбувається в суспільстві.

Таке теоретичне положення дозволяв відкрити пряму функцію самодіяльності в революціях Нового революці підсилюють роль суперництва творчих 51, ідо розвивається на інтелектуальному грунті: все більша кількість людей включається е процес інтелектуалізації своїх інтересів, у конкуренцію пріоритетів, напрямків, базою котрих стають всі нові та новітні результат: досліджень, знання. (1) Актуалізованим:: стають такі структури т; відношення: дія за обов'язкам поступається місцем самодіяльності; орієнтація на підвищення інтенсивності творчих потенціалів Я. :-п переламний момент даа шашшість побачити у ньому (цьому моменті; не поодиноку подію, а формулу суспільних покраідань, звільнення ві; утилітарних, ідеологічних, корпоративних цілей минулого, які застаріли. Найчастіше цей процес зідбувається в сфері професійни: інтересіе і еіднсшєнь; зайнятість людини виступає як вимір всіх ї": мо;кл;:еостєй (а ке тільки тих, які шжуть бути реалізованим; суб'єктом пращ в системі корпоративних виробничих сил і відношень); діяльність суб'єкта робочої сили переходить у кону якість, оскільки людина, може бути зайнятою як творча особистість й за межами праці, своєї професії, норматив:-::;:•: зв'язків.

Еиций момент революції: формування нового інтелектуаль-но-чуттєЕого клімату .тОіття, ков::х образів кращого (прекрасного) світу, нової картини світу. Поліфункціональний досвід самодіяльного суй'єкта, який виникає при цьому, є нова якість онтогенезу т:

1. ¡.'.аркова Л А. Разрушает ли резолюции старое знание? // Традиции и революппп е истории науки. - М.: Наука, 1931. - С. S3-60; Осипов С. Е. Социальная эффективность научно-технического прогресса. - С-Пб.: І'їзд-во 0-ЇЇ5. ун-та, 1S91. - 1440.

філогенезу; зі;-: править за основу для побудов;: нові;:-: естетичних відношень, ідей та зв'язків.

-'еволюція охоплює С'^-гру мистецтва (резолюція ідей, образі з, знаків). Підсилюється притаманна Новому часу тенденція переходу зід стабільності до нєстабільност;, від класїгского, звичного, традиційного до кекдзспчнсгз, незвичного, нетрадиційного, зід реалізму (фігуратпвності) до ірреалізму. З позицій прихильника послідовний, очікуваних (зрозумілих) змін таки:'; процес «оав розглядатися як крига основ духовності й краси. -Тактично це і г криза художньої свідомості. Однак розвиток феноменів авангардизму (абстракціонізму, експресіонізму тощо) показує, еіо відмова від цінностей класики чи народного мистецтва дов'язана г рогдиренням системи творчих методів культури, що це репродуктивний момент куль-турогенезу. Альтернативність попередньому виражається у системі нових образ із ' і з новому розумінні природи та функцій феномена образності, у тому числі, знаку. (1)

Худобі продукти можуть втрачати (на рівні знаку) образну виразність. Це дозволяє говорити про гнакозпи ¿актор у резолюціях мистецтва, що вони пов'язані ñ з особливостями знаку. Бкгк завжди меніле, ніж поняття, яке вік представляє; але знак переходить у с-пмзсл, який газждп більше, кіл його безпосередній очевидний зміст (К.Г. Снг). У цих змінах знаку, на думку О. <5. лосева, проявляється його нескінченна смислова валентність або ж "вічна й творча рухливість".

Отже зумовленість становлення ковпх художніх систем зовнішніми факторами (різноманітними соціальниьпі впливами) не зменпує питомої ваги внутрішніх причин зміни мистецтва.

Те, що динамігує художнє життя суспільства в одних умовах, у других - його гальмує. Це видно ка прикладі ставлення до феномена образності або ж образної правильності (класпчності) в мистецтві XIX сторіччя. Абсолютизація правильності в художніх образах з певного моменту не може підсилювати, а тільки послаблює мистецтво. XIX сторіччя як худо:*кя система (особливий саїт) починає регресувати. Наступне сторіччя вкосить в лад людських суспільств і з естетичні ціннссті мистецтва нову правильність. І

1. Еивопись 20-20-х годов. Ссст. А. її '¿уратов. Автор, вст. ст. Е. С. Уаник. - С-Ш.: Художник FGíOP, 1991. - 2Q0C.; Китаєва Е. Н. Супрематпческал азбука. - ¡¿:п_к, Ееларусь, 1991. - 4SC.; Лосез А. Ф. Знак. Символ. І.іиф. - !.'-: З'зд-во Московок, у;:-та, 19S2. -С. 114-125; Юнг К_ Г. Архетпп п символ. - М.: Ренессанс, 1391. -С. 51.

Цг ОЗНаЧВЄ, ЦО ЦІННОСТІ КЛаСИКИ перестають ВІДТЗОр-СЗаТПСЬ У НП20; творчому процесі, стереотип;; класичної свідомості втрачають якос per удлт ор і в такого процесу.

Однак за-гіливіпе те, ¡пр зсе попереднє зСзрігае обоє місце пам'яті людства, служіть у своїх еипціх проява:-: зразком д. наслідування (н контееті вірності художника ідеалам краси та га; монії). "Попереднє" мп роауиіеш як історичний контекст, у яко; творча думка утворює системи цінностей, модальність дуку, осмисл; себе. Відмова к від класики ч;: ікеіої творчої традиції (парадигм; канону.) свідчить. т> «"г кудьгури пере.гзівас момент виходу за ме; існуючої норми (стабільності). Криза (попереднього) несе звільке; ня суб'єкта, відкриває переспектизу для помноеєкнл ресурсів тво: 40ї діяльності.

S нового боку розкриває свій вміст позиція самодіяльної суб'єкта. Ідея неомпстецтва (не-поперєднього мистецтва) викок;« функцію творчої ідеї, імперативу; з нею в суб'єкта пов'язана дуі. ка, творча воля; вік реалізує своє ставлення до нових корм і уяі лень про прекрасне. При цьому в контексті мистецького твору ьтрг чають значення ключових факторів творчості - реальність і образ їх місце належить особлизкм знаковим системам.

Імпресіонізм, символізм, імаженізм, акмеїзм або ж пізній "да-да", сюрреалізм, поп-арт тошр - суб'єкти неомистецтна, діюч у відповідності до чуттєвої схильності здійснювати "відліт від пс переднього досвіду". Наслідком буває те, що інфзршційно-смислові: аспект переважає над естетичним, спосіб побудови образу мас рухлі; ву, а не стабільну (стаціонарну), притаманну традиційному мистеці гу основу, в продукті художньої діяльності проявляються так якості, як асоціальні і сть, ахрокіам, кеобразність, несюхетність к е п р о я с н е н: ;й зміст.

Події такого роду в шістєцтві мають значення процесу деваль вації краси для тих, хто залишається ка позиціях традиційно? світосприйняття й заперечте цінності та установки модернизму. Дл тих л=, хто прийняв нові цінності, внутрішня визначеність художни ка дозволяє пов'язати всі ці моменти з появою нової естетичної ма нерп, з можливістю розбудови "ікиосзіту" у вигляді безобразног згустку духовності, з монополією сутності, тобто, творчої ікдизду альності (характерності). Над тим, що очевидно (над реальністю) домінує знак, замінник і конкурент образу; знак цементує навкруг себе нову ХудС'ЙСГіО систему.

Третя глава присвячена визначенню проблемного потенціалу іс куючих моделей, за допомого» яких Я (тгорчий суб'єкт з науці т мистецтві) здійснюз процеси пізнання, формування та перебудов

досвід;.-, реалізації планів, розробок, тощо; продовжено пошук формальної схеми для пояснення того, шо відбувається з суспільством як цілісною, здатного до самонідкозлхівакь системою життя (ноосферою) .

Серед розроблені::-: моделей світу - міфологічна, раціональна, релятивістська, генетико-адаптаційна, коеволхційна, ентропійна. пассч,-,тзрна, естетична та ряд ікеих. Звернення до ни:-: маг сенс. і в моделях і в реальності на перший план виступає самодіяльне (рівень системи світосприйняття) - феномени творчої манери, творчого метод;/, філосоі-ської інтерпретації життя й культури (момент:: ПРОДУКТИВНОСТІ розуму). З ЦЬОГО рІВНЯ МОЖНа бачити творчі потенціали Я в різких проявах.

Разом з тим модель дозволяє обрати об'єктом вивчення "світ як ціле", образи світу з двох значення:-: - "світ у людині" та "людина у світі", феномени багатовимірного буття , зробити крок до більш глибокого розуміння причин неоднолінійності людської історії.

Поставити та розв'язати цю у вищій мірі актуальну проблему можливо з урахуванням таких обставин: а/ розвиток людської самодіяльності можливий за умови, ідо зміст ідей та практики мистецтва й науки (у достатній для моделювання мірі) вивчений та узагальнений, приведений у відповідність до епмог суб'єкта; б/ цій меті мусять слугувати і с я у ті шдзлі сзіту; е/ для того, хто будує моделі, з одного боку, незаперечним є факт множинності культур, специфічності кожної культури, а з другого - наявність загальних начал у будь-якій культурі світу (маються ка увазі космічні. природні та соціальні качала кк основоположні). (1)

Підсумовуючою ВМІСТ ВСІХ моделей ДІЄЮ Є крок ДО ЕИбуДОЕИ філософської моделі цілісного, особпстісного, прогресуючого світу.

Є підстави допускати, ідо світ - цілісний, впорядкований. Але

1. Бердников Е. А. Эволюция и прогресс. - Новосибирск, Наука,

1991. - 192С. Автором Еисловлена думка, іцо в ряду причин людина не

може перетворитися під дією мутаційного тиску з "мотлох із ДНК", з утворення із беззмістовних аллелей. - Там же. - С.190. йариа-Ли-ма-де. Зволеция без отбора: Автоззоляция формы и функция. - Ы. : 5.1ир, 1991. - 314С. Віття, з точки зору Ліма-де-Саріа, не має початку; цей процес внутріпньо притаманний будові Всесвіту. Гени та хромосомі нічого не створить, але бід них залежить, який варіант форми та функції буде закріплений за біоструктурою; неупорядко-ваність атомів здатна переходити з упорядкованість - Там же.

П .1С ст

не ьвжкг н тоЗ .хе час заперечувати, ¡гр він - хаотичній, непередба-чуваний. Езаемовиключні характеристики - об'єктивні. І це про-тиоіччя наштовхує на думку, ¡до сутність світу більша та краше вивчена сі сторони, ¡до представляє світ як цілісність, гармонію, буття одиничносте;":, відповіднії:-: мас нивої та нерухомої речовин::, тонких та і неї:-: енергій, і менше - як кецілісніс?] к е г армо н і ю, к е бут т л.

У ньому гв''лаку дисертантом розглядається концепція ноосфери, викладена з наукових працях В. І. Ееркадського, що увійшла з концептуальні осневи сучасної науки.

Суб'єкт ноосфери - неосуб'єкт або к самодіяльний суб'акт, активність якого поєднує в собі начала гармонії та хаосу, причин; встановлення порядку, організованості чи безладдя, неорганізованості в оточуючому світі. У ме:ті=:-: лнвої речовини створюється т: швидко зростає в своєму значенні нова форма енергії, поз'яггка г діяльністю людських суспільств, роду Ното, викликає міграції хімічних елементів. За різноманітністю та потугкяістю вона залишає в; собою звичайну біогеохімічну енергію живої речовини планети. Цг "еперзіл ЛЮ^ріКОІ кумьтуріґ' і вона є "творцем ноосфері?' (кеосферп, не-попередньої сфери - прим. Ю. П.), пов'язана б розумом. Вона ¡.¡а; якість - з плином часу зростати та збільшуватись, швидко е«суза-тись на перший план. (1)

На такому грунті світ людини (самодіяльного суб'єкта) репродукує себе у якості особливого об'єкта. Потреба в ньому усвідомлюється та визначає творчий процес у науці, мистецтві. Можна сказати, що реформування поглядів, драма ідей, загибель ідеалії відбуваються в сфері цієї потреби та під її впливом. Однак осноек змін виступає соціальний досвід індивіда та суспільства, рух де ко~ого типу єстеті&хого іі раціонзлькога.

Такий погляд на речі, така раціональність (революційно швидкий розвиток 'ноосфери) та досконалість світу суттєво протилекні раціональності та досконалості світу іншого періоду, підвалини якого базуються на теологічному принципі пояснення.

У 2-ій частині "Сазго діяльне та теологічне" розглядаються альтернативи раціонального самодіяльного - містичні сутності, абсолюти архаїчного езіту, особливий випадок переходу у стан свобод; творчості, представлений феноменом релігійного Я Визначені ознак: теосвіту та їх альтернативний характер: ідеям "енергії культури", "людини культури" протистоїть ідея "творця", яким все створюються,

1. Еернадский Е. ¡1 Научная мисль как планетное янление. - : Наука, 1921. - 0.124-129.

керується, науковій апології розуму - клерикальна опозиція розумові (людина не s автономне першоначало, її розумність - нерозумність, розпочаті нею крок:: до формування нового бачення - малопродуктивні) . Цілком зрозуміло, що ідея раціональної самодіяльності та ідея самодіяльності credo-cyS'єкта - відмінні. Аналізу цього питання присвячена перща глаза.

Бути вільним для релігійного Я означає, ідо нереальне (надре-альке, вище, Дух) стаз об'єктом поклоніння, прибирає образ індивідуальних переконань. Героїзація якостей та здібностей Духу як особливої сутності або к кадсуткесті потрібна віруючим суб'єктам для самолідкорєння. Я-продуцент ставить себе у всьо?.<у в з але?:-: їсть від рефлексувакня ним надсутності. Віра - найвища цінність релігійного самодіяльного суб'єкта (адекватна фукдаг<;екгзльн;ім уявлення;.; у системі credo-культури). Лук здійснює подвиги та чудеса, виступає в образах захисника та вчителя. Складається особлива стратегія віри, яка виконує роль засобу досягнення теорчих цілей, морального вдосконалення. Прилучення до віри у вище начало с рівнозначним подоланню нерозумності. Саме з цього моменту розум як творець концепції всєтворчого Духу втрачає контроль над раціональним, і воно мода переходити у ірраціональне, розум - у нерозумність.

Світ релігійного Я побудований за системним принципом: виці сили (всемогутній Бог) - слукктєлі культу - маса віруючих. Це традиційна ієрархія суб'єктів. Духовні пастирі - сполучний елемент Такій світ за своєю формальной структурой є непорущним.

Концептуальна й психологічна сумісність особистості а ним досягається шляхом проникнення credo-Я в систему готових переконань.

Особистість асимілюється світом-масою. І цей механім, зваг+ню-ючи на зростання числа віруючих, дозволяє різним конфесіям, церкві здійснювати всз більпий вплив на економічні, політичні структури суспільства, розширювати сферу теократії.

Дисертантом проведений у цій главі аналіз ік-szecv до :с:і~я, що виникає у теосуб"'єкта. Вивчено феномен переходу інтересу - е самодіяльність (про "самодіяльність" можна говорит:-: у зв'язку з феноменами авторства євангелістів, пророків, віри як слухняності та свідоцтва про діяння Господні, репрезентації віруючими текстів Священного Письма, ідей богостворювакості, спасіння тощо;. Виділені 15 локальних міфологем, які лежать в основі функціонуючих і зараз біблійних вереї;*; та моделей світу.

Головні книги християн і мусульман мають щирок; інтелектуально-моральні та естетичні горизонти. Кесамодіяльні світи при такому їх еиечєнні розпадаються, "гакостікілий" світ (замкнений у ліні иному р.-ці подій; Пти-гСтаа' бути г.тса;.;-—ілльниц, ідея інао-

- is -

суб" екга, сбраз всемогутньої іншрогумкості те» перестають буті несамоділльнимп, ввад-ає автор. Інакше кажучи, несамістність людині аг, цо створиться спостерігачем за тим, ¡цо аідбуга-гтьсл = глибинах історії та в усі час;:. Вік (спостерігач) кагро -маджує в рамках теологічної моделі інформацію про суспільство, яке робить круті поворот::, рухазгьея зід одних стан:з до іклих. Обираючи ллях суспільних метаморфоз, людина є розумність, що несе в собі погане та добре. Лздіїна у елі - маріонетка без душі. Людина з дуц=ю - делто або ніхто. Семантичній акцент ставиться на роа-двсоності перпосуб'акта, який was далеку у часі протяжність з ров-горнутсю перспективою до самостворення.

Наведена виде концепція є опосередкованою ланкою 2 розвитку ралю:-: аль;-:о - е е т е т:: чк о ї теорії Я. В цілому ж теологічна герсія світу створює образ абсолютного Майстра, перед якім людина ли:ле майстер. У цій ієрархії вілдим рівнем виступає унікальність як атрибут Еога. Культивується не вільнолюбство, а покірність Я.

Суттєво, цо в рамка:-: моделе:": життя , створюванії:-: у Новий час, розвиток подій мислиться у прямій залежності від лядської істоти, котра виступає в ролі суб'єкта виробництва, власності, держави, науки, мистецтва. Про це мова йде у другій главі.

Новий час визначений зміною принцип; 2 .-д;ття (логосів). Замість пануючого усе середньовіччя принципу "credo, qui afc-surdum est" утверджується ясени принцип - "cogito, er^o sum". Уточнимо змістовну лінію часу-credo. Ірраціональній інтелектуалізм відкидав ідею людської самодіяльності (здібність Я змінювати дійсність у в ідпоеідності гі своїми цілями та ідеалами). Пафос такого заперечення у тому, цо людина начебто не ¡¿cms самостійно підходити до вирішення проблем інтелектуальної та естетичної діяльності. Ззідсн втрати та здобутки в ц:-::-: областях, несправедливий розподіл духов-нп:-: і матеріальні::-: цінностей між суб'єктамі; історії, експлуатація та нас-роби. Тільки еля:-: послуху та нір:: відкритий для людини. Обираючи інлий ллял, людина повинна бути покарана. Інакше кажучи, довіра до розуму та власної самодіяльності призводить її до соціальних потрясінь.

Ілсновок: констатація слабкості людини перед зишим світом говорить про те, цр теологією не суа розроблений механізм розуміння п-озитиннс-гс- боку ниття. Людина в: о;: повинна галипатись у межах "свсзї" зір::. Але з'являється декартівська теза: "Я мисли... ", (і) на ют оричн і її арені почцнае активно розкривати себе л.-здллл їсти*"*.

і. Равмь:лленпл о перной филоссфпи. - С. - Нб.: Изд-во П. IL Сой—---- і п І-..-. " 7 t

Г...Г. — . ----~, ---І.

Суб'єкт:! істини та зір:: - різні тип:і порядку ;л;ття. Де:": момент виділяється в дисертації. А розкриті нице (у перлій главі) ознаки суб'гкта-creco дозволяють глибоко проникнути з суть питання про зміст копгарної' цивілізації.

У відкритому для змін, соціальному світі Нового часу Декарт репрезектує людину тз соціальні механізми суспільства з ролі детермінант, актив:-::::-: соціальних сутностей. Людина та суспільство самодіяльні. У в::кладекі Декзрта cog'ito зідповідає вільному Я, яким воно уявляється інлим і- собі га умови (що : робить codito фундаментальною категоріє» нової філософії) необмеженої активності мислення. Ось ці висновки Декарта.

У "Роздумах про. перлу філософію" Декарт пиле: розум легде пізнати, кігк тіло, як основу нового (або об'єктивного) світосприйняття. "Що таке істота, яка мислить? Істота, котра має сумніви, розвіє, стверджує, заперечує, балзг й не бажає, відчуває", походить із "матеріалу", який отримує в формі відчуттів. Сніт у формах ідеального та матеріального є тотожним самому собі. Людина - собі. Всі безособові сиди суспільства, опредмечугакня та здійснення, окреме й неповторне в ньому, все притаманне людям розчиняються в способі буття мислячого Я Усзідомлюч:: свою матеріальність та ідеальність (тіло Л мислення), Я відкриває суть того, zp існує за ме-:ísmh тіла та мислення, начебто переступаючи мені індивідуального, тнарного.

Однак важливим є й Еог - як принцип творення та пізнання. 2ін аалкЕаетіСЯ в системі філософа як ідеальне, абсолютна активність. Виходом із ситуації, коли непізнаванність світу тз дуку, природи та соціуму могла декларуватися у відповідності до принципу credo стає перехід до нового принципу, тобто відмова від credo в ролі гносеологічного регулятора мислення, (і) Крок зроблений у такому напрямку, до людина сама тепер moss визначати суть, істинність сущого.

До важливих результат їв, але вже н системі коранічної моделі світу, прпйлди суфії, прихильники тасаззуфа. Суб' єктсм Алал лак проголошується безпосередній зв'язок мі:* богом і людиною. З иттєвій практиці суфіїн особливу роль відіграє особистісне качало. Істина - в —дині. "Дивись очима духу твого, І ти побачид: сам ти суть усього!" - пиле в поемі "Сімург" А.Кзної. Осмислення комплексу ідей вічного потоку життя та образу людини-подорожнього

1. Сретенский EH. Лейбниц л Декарт. (Критика Лейбницем сбцлх начал философии Декарта): Очерк по истории философии. - Казань.:

піднімають думку над сліпоа зірок: та формальним благочестям. Ка ви:д::й ступінь в русі Я до світла - істина (хакікат). Сімург чудо ва особистість) - у коячому. Сімург - де пошуки самого сєбе.

У тоет їй глав і розглядається феномен соціїо-самодіялькост філософські ВИТОКИ ССзіЮ-СИСТеШ.

Часові рамки процесу розвитку коптарного Я ширше тих, в в а:* дисертант, Ер повинні були б обмежуватись теперішністю і друг половиною XVII стсріччя, коли жив і працюзаз Декарт. Поняття принцип "коптарного" сформульовані французьким філософом, а коріння проблеми людини істини сягають це з античність. У і період і пізнїпе активність суб'єкта (якого можна назвати "люди* ейдссу") зростає. Сррмальна сторона проблеми пов'язана з мислєнї Я, якщо воно у все більшій мірі починає надавати перєЕагу лопчї критеріям - чіткості, організованості, узагальненості, абстраг-кості, системності (з мисленні та практичній діяльності). Одна? соцюкультурної, неформальної сторони проблема людини зизначаєтї соцюкультітними детермінантами його діяльності.

Людина надає смисл, істинність різноманітним формам активне ті, свободи, ер спонукається її ідеями, потребами. Саме цьо! сумливий, плинний світ має обумовлений характер, . виступає індивідуалізованих формах буття та свідомості як індивідуалізо: ний світ. Правомірно стверджувати, шр зростання ролі особис ініціативи, індивідуальних "карт:::-: світ:;" - раціональне. Не; зуміння ролі Я в усіх цих процесах неодноразово проявлялось спроба знайти самостворююче начало поза людиною. 5 цього приз* Оейерба:■: говорив, цр людина "залигає" світ попередньої філософ шо в ній сутність Я часто схоластизується.

У системі нового мислення а - справжня чуттєва істота. От мує розвиток раціональний стиль життя. Раціональність Я дезво йему розкрити себе по відношенню до вільно обраних обставин.

У цій глаЕі здійснений ретроспективний аналіз поглядів проблему соціальної активності людини. Есни створюють підстави того, соб говорити про неухильне наростання авторитета рацюнал тичкої доктрини, шр використовується на протилежність теологІЧ системам сз ітосприйняття.

Стосовно перш::-: етапів вироблення наукового знання категе самодіяльного суб'єкта відображає різноманітність якостей Я 2 зумінні античних філософів життя індивіда изяе бути усвідсмл; як процес встановлення множинних соціальних стосунків: суб' поліса досягає "блага", якшо здійснює "правильні" вчинки.

Іпсха Ренесансу: людина є людський Ерг, ¡-.иігаг.из Зеиз, с:

Бона здатна "розгортати з себе суце". (1) Вона бунтівна і благородна; "обов'язок царя виконує розум". (2)

думк.-і виц-Ю формою есцюгенезу допсмагаз встановити спільність психічних процесів, психічної активності з іншими явищами кпття в контексті загальної теорії розвитку. Але це вне період Нового часу. Я вступає у володіння собою. Удосконалюючи свій дух і тіло, людина, говорить Гегель, приходить до нових станів, "її самосзідомість осягає себе як вільну. . . стає власністю себе самої", перетворюй Я "з дійсність". (3)

Філософ мо:«е уявляти собі людину, яка стоїть мі їх безкрайністю у великому та безкрайністю у малому. Подібні переконання пов'язані з тенденцією поширювати розумність, ікаі якості суб'єкта "самовідданої доброчесності" (Е. С. Соловйов) на всю сферу створеної" людиною культури. Підкреслимо Еагтливість такого розповсюд?кен:-:я. Боно свідчить про соціальні основи прогресу культур::, розумності та краси, які дозволяють розгорнути свого роду "причинний ряд", цо стоїть під знаком зростаючої активності Я Тобто, справа в загальному порядку речей, а не в довільності мислення. Ці моменти вказують, ідо зміст змін у процесі пізнання людини, різних його стадій та філософських систем залишається спрямованим ка практику і світ самосуцпх ідей, конкретизується з концепціях удосконалюючогося розуму, інтегруе в собі ірраціоналізм минулого (релігії, міфи, теологію, мистецтво) з новими поглядами ка людину та соціогенез як на атрибути суспілько-активної самодіяльної істоти.

Зміна Я у бік все більшої раціоналізації мас невідворотний характер. Я не відкидає чуттєвий досвід і поетичне начало, але бачить у собі - світ, відтворює новий маситаб їкпття. Де Гамлет і С-а-уст (сховайте мене в шкаралупу горіха, Я все одно буду відчувати себе господарем всесвіту); адепт раціональності, котра як "риса дійсно внутрішньо притаманна всім різновидам людської діяльності" (Е. Кассірер); адепт моралі, здатний перебороти драму закритості людей один від одного (М. Бердяев), нігілювати як "людська реальність" масу буття (Ж. П.Сартр), піднятися над сурогатами індизідуалізму (Е. Фромм), стати людяною людиною, der rrenschlihe Kfensch (К. Маркс), ":«івою розумною істотою", aniiral rationale (¡Алайде-

1. Кузанский Н. Сочинения: В 2-х томах. - !А : Мысль, 1979. -Т. 1. - С. 25S-251.

2. Роттердамский Э. Философские произведения: Орудие христианского воина. - У.: Наука, 1985. - С. 111-114.

3. Гегель. Сочинения: <їилософпя прана. - Ii , JL: Соцэкгкэ, 1924. - Т. 7. - С. 81-32.

rep), бути продуктивнії!.: у тому, що веде "до акту ідеацій" (ІІИ-л-лер), і після всі:-: стадій "гомізангкої метаморфози" виражати своїми діями здібність свідомості зосереджуватися на самій собі та оволодівати самою собою (П. Гейяр де Шарден).

Людина е збірною. Суб'єкт cogito - новий тип розумності, самодіяльності та краси. Процес наростання функції людської активності (самодіяльності Я), її соціалізація призводять до нормування життя спільностей, до ї:-: поступального й революційного руну як цілісності, до переходу норм творчості у свободу цідезиннленкя та здійснення наукових, художніх та інших ідей суб'єктів самодіяльності. Зворотний процес - перехід свободи в зміст соціально-творчих норм Я, з красу. Свобода й норма з цьому випадку мають значення вищих цінностей та морально-естетичних критеріїв ставлення суб'єктів до сам:-::-: себе, формування з них уявлень про життя як про мистецтво самореалізації людини, прагнення якої зумовлені естетичним і де алом.

Гумбольдт писав у зв'язку з цим: із глибини Я - великого духу або могутньої волі може зненацька виникнути козе, досі невідоме. Це і s надихаюча, прекрасна галузь світової історії. (1)

Важливій аспект проблеми когітарно-самодікльного пов'язаний іде з тим, що сучасні дослідники вбачають у понятті активкості-самодіяльності центральну категорію філософсько-типологічного ряду. Проаналізовані феномени діалогічної взаємодії особистості та суспільства (Е.С. Еіблер), опосредкозаної кооперації (Є. Е. Семенов). Г. Я. Буш називає активність універсальною характеристикою суб'єктз та використовує для її опису поняття "автономності", "ініціативності", "аутентичності", "перманентності", "неповторності".

Запропоновані моделі активності самодіяльного Я несуть у собі момент придбання Я ноеої духовності, нової краси, що переходять у козу якість станів "Я мислю"; когітарність .як світ, рух, рухливість. Суб'єкт пізнання стверджує себе в пізнанні та е досвідному світі речей. Обидва рівні самореалізації становлятз соціальну (художню, наукову тощо) форму активності. Позитивнії! розвиток полі активної суб'єктивності, спількості-Я закріплений у практичному та теоретичному досвіді сучасної цивілізації.

У цьому й схований зміст протиріч між теологічним і кетєо-логічким підходами в розбудові моделей світу. Суб'єкт у систем наукової картини світу співвідноситься з рухомими об'єктами (ре-

1. Гумбольдт фон Е. Размышления о движущихся причинах всемирной истории. // Язык и философия культуры. - М.: Прогресс, 19S5. ■ С. 257-291.

альності) як саморушійний суб'єкт. І саморупійна реальність для нього - суб'єкт. Прію і знюючи реальність до того, ідо рукається, розум сам є рупійне Я Три види руду - реальності, людини. їх відносин - не три види самодіяльності. Всі три суб'єкти е відповідними до несамодіяльних світів, представлених у межах сакрального мислення. (1)

Ззялэтпа частина дисертації ("третя,) - "Саі:одіяльне та естетичне" відкривається тезою про теоретичне існування опозиції мін розумінням художньої культури як сфер:; розвитку самодіяльного Я і як сфери необоротного зростання споживацької сторони яиття Я Логіка ідейного роззитку раціоналізму з необхідністю веде до визнання прогресу самодіяльності. Пізнаючи і змінюючи світ, людина постає у всій різноманітності своїх суспільних станів. Це дозволяє сказати у першій главі, Ер проблема "самодіяльний суб'єкт у сфері художньої культури" пов'язана з проблемами "самодіяльне та раціональне" (1-ша частина), "самодіяльне та теологічне" (2-га частина), охоплює кінцеві результати художнього розвитку суб'єкта а системі єдиного предмета; концепція єдиної цілісної дії Я виступає у якості прогресивного елемента теорії самодіяльності, художня культура - як галузь дії законів розвитку.

Сказане наближає до думки про необхідність розробки загальної теорії самодіяльності, у тому числі - художньої самодіяльності. Автор і спрямував свої зусилля на це у попередніх частинах і глава:-: (про художню самодіяльність йдеться у третій частині). З'ясувалось такой, що до високого різня зросли певні види знань, зокрема, система (у межах теорії культури) законіа естетизації. Обсяг відомого про чуттєве Я, багатство ідеї краси дозволяють використати потенціал теорії суб'єктів cogito і credo з метою розширення арсеналу творчих сил естетичного суб' єкта. Вихідною є теза, що ху-до:*нє Я, естетичний суб'єкт здатні за допомогою чуттєвої форми виразити високі начала буття, обгрунтувати спосіб переходу багатстза культури у особист іский досвід, керувати уявленнями про найбільш батанпл предмет, зберегти власну індивідуальність у потоці соціальних змін і динамічних відносин.

Зрозуміло, до периочергозпх проблем належать - насичення соціального ниття мистецтвом, посилення зв'язку художньої культури та індизіда. У главі показано, що кількісний та якісний аспекти цієї сторони розвитку культури, соціальні якості творця і спожнза-

1. Хук С. Г. Мифология Ближнего Востока. - М.: Наука, 1991. -С. 1-49-161. ; Флавий ¡i. Иудейская война. - Минск.: Беларусь, 1991.-С. 203-310.

ча духов:-::::-: багатств вберігають свое місце в' ряду мотиваційно-цільових факторів культурогенезу. Велике культурне навантаження витри:,:ує "центр культур::" (термін Б. 0. Конгва). Опинившись у цьому центрі - в системі ідей та цінностей епохи, суспільства - Я освоює їх і включаються у базисні для даного часу відношення, виступає функціональним ?а композиційним "ядром" системи ("центру"), його почуття, думки по суті - синонім шуканих краси і користі. І якшр таке трапляється, то зміст процесу синтезу культури і Я висловлюється у розширенні ссобпстіского дсоаіду, культура може бути названа "абсолютною" (Ц. 5. Чавчавадзе). Суб'єкта культури відризня-ють оптимізм. життєздатність та винахідливість. 2::це у житті -ідеал. ст:::.г.'л та мірка. Але таким зміст "нірки", "абсолютної культури" можэ бути лише за сприятливих умов. Ось чому при виділенні проблеми - як розкривається властивий для художньої культури творчхй потенціал у певному соціальному контексті - весь процес дослідження звернений до моменту єдності соціального і природного.

Напливу роль при цьому відіграють: прогрес і криза (у житті суспільства), як моменти, шр водночас виключають і доповнюють один одного у ході розвитку та задоволення естетичної потреби ("особливої потреби"), інших потреб Я; достаток і надмірність як корма і наднорма у користуванні речами (цінностями); ідейна та естетична насиченість повсякденного життя, трудової діяльності, Сфери дозвільних захоплень; традиції збереження, передачі та розповсюдження духовних цінностей. 2 основу нагнаних процесів закладені думка суб'єкта про необхідність удосконалення світу, формування потреби у такому (крацому) світі як "особливої потреби" і вихід за її межі.

У цій же главі автором даються розгорнуті характеристики феноменів "художньої культури" і "естетичної культури". Досліджується перехід художнього з естетичне та естетичного у художнє. Проаналізовані реальна і гіпотетична ситуації масового перетворення праці у творчість (вплив на зміст праці атмосфери, у якій перебуває суб'єкт на заняттях художньою самодіяльністю).

Актуальність функцій художньої культури в системі сучасної практики проявляється, таким чином, подвійно: з боку об'єкта -культура служить максимльно великій кількості людей, з боку суб'єкта - спрямований інтерес до культури може набувати масовогс характеру і яскраво вираженого забарвлення.

У друг ій глав і йдеться про процеси переходу індивіда до вкцзї форми художнього пізнання (від практики глядача, читача, слухача до активних занять мистецтвом, до худзхмьої св.уоділльнссті; де закріплення ідей та знань у творах мистецтва, у понедінкових і мо-

ральних кормах, творцям;: яких е широкі маси трудних), про нове бачення предмета аналізу - самодіяльності, але - у якссті всієї Галузі 1 СНУЮЧИХ суспільним відношень.

5 урахуванням цих обстав;::-: наука про иудожс піднімається на новий теоретичний рівень, досліджує свій пред:.:ет у системі формально-змістовних сзна;: (взаємини зсвнішнього і внутрішнього). Взаємозв'язок такого роду дозволяє говорити про художню самодіяльність у двох планах. По-перше, підвищення ролі масової художньої творчості є стійки:.: соціально-культурним фактором, який маг універсальний характер. Правда, з позицій буденної свідомості у:-:і с~ь бачиться як знижена форма і оцінюється поверхово.

"Ениженнл" маг "свою" логіку, якщо кукати у художній самодіяльності не повноту нового жіпття (яке стверджує свої цінності у кризовій та посткризозїй ситуаціях), а умоглядну схему її естетичної підпорядкованості сфері професійного мистецтва, приймати її лице з боку організованого дійства, у пристосованості до свят, оглядів, концерт їв, урочистостей.

По-друге, худотаіл самодіяльність алтишо шиптая ка устаноз-лскзія єдиного єстстзмкого досвіду багатьох поколі'іь. Відбувається розширення сфери особистих інтересів, хвильним середовище;,і яких є суспільні інтерес;:.

Основою для такої днорядності авторського бачення служать по-ліфункціоналізм художньої культури, проблема естетичної організації праці і дозвілля.

Еажливо підкреслити, цо самодіяльність - дволикий Ннус, і спроба позбавити її однієї з якостей (універсальності, всеохопле-ності по відношенню до суб'єктів різних поколінь або вузької предметності) означає абсолютно неприпустиме викривлення усього руху Я до власної самості і до досягнень різноманітності у системі осо-бистісних умінь і знань.

Потенціал культури, о погляду дисертанта, повніше розкривається з позиції бачення універсальної природи самодіяльності, оскільки усі види духовних цінностей можуть бути зикористан; для опанування і популяризаці ї мистецтва. Стосовно до нашого питання це означає зближення різних соціальних груп населення і культури за допомогою мистецтва, розвиток художніх здібностей мас і впровадження худокньо-творчих принципів б усі галузі лиття. Проблема, отже, полягає у вивченні крізь призму процесів розвитку культури -поганого руху і.:вс. Це - художні;} рух.

Чому ж у такому випадку широке розповсюдження набула думна про худохн» самодіяльність нк про явище нижчого порядку і настільки другорядне, що їм можна знехтувати?

У такій позиції вихідними 2 проблема доцільності розмежування мистецтва і художньої творчості мас, цінності самодіяльного продукта і вигнаних еталонів худе-жнссгі. Гостро стоїть питання про соціальну значущість художньої самодіяльності у контексті швидких соціальних змін (останніх років), про те, щоб привнести у життя самодіяльного Я реально-історичну різноманітність культури за допомогою мистецтва (художнього відношення до світу).

У відповідності з теоретичними розробками вимальовується така картина. Суспільний розвиток - важливий фактор культурогенезу. Він начебто "втягує" усіма своїми формами суб'єкта культури в потік активних змін, надає його естетичній потребі характер всебічно діючого елемента. У даному випадку можна говорити про синонімію понять "потреба", "активність" і "самодіяльність", тобто про те, ще спонукає індивіда творити, самостверджуватпсь, бути соціально значущим, не випускати а-під контролю свою емоційність, не втрачат;: оптимізму і впевненості у складних життєвих обставинах, проявляті-творчий склад розуму і високу працездатність, легко переносити ва:-таж суперництва і у той же час зберігати терпимість в оцінці вчи:-

к1е інших Я.

В третій главі показано, шр на рівні Я особистісно-культурни;" потенціал естетичної потреби як потреби в самодіяльності проявляється по-різному. Де може бути образ предмета (знаряддя праці, начиння і т. п.), творчого процесу, думка про необхідність їхньогс удосконалення. Отже, у своїй інтегральній якості потреба у самодіяльності являє собою активну патологічну зону внутрішньсгс с-зіту особи, з якої беруть початок почуття і думки, прагнення роздивлятись предмет, відкидаючи по можливості усе особист і сне (позиція суб'єкта у сфері наукової діяльності), або виражаючи до ньогс своє чуттєве ставлення. Наслідком буває те, що ідеали мистецтв: можуть бути переведені у вимоги суб'єкта самодіяльності у кращомз світі, у еисоклх вчинках, орієнтувати на творчий максималізм, н: відповідні рекомендації щодо пізнання і практик:;.

Але в цьому ж зз'язку автор посилює критичний момент виробленої концепції. Справа у тему, що вже склався стереотип уявлень пре складний процесс "народження" суб'єкта художньої самодіяльності. Мова йде про прямий вплив мистецтва на читача, глядача, слухача, котрі спонукаються до творчості. Далі, за такою логікою, має місц; перехід від споглядання, від спожиЕацького відношення до активно-творчого. Якщо він відбувся, то функції художньої самодіялькост можуть бути здійсненими (мається на увазі розв'язання проблеми активного злиття художньої самодіяльності з художнім виробництвом). 5а приклад візьмемо виступ учасників самодіяльності перед аудите-

рієкз, котра не- досягла такого рівня реалізації свої:-: духовки:-: запитів у сфері мистецтва і перебуваз ка ікай:-: позиціях ідодо власних намірів досягти (або не досягти) високого рівня стосовно художньої самоосвіти. '

Певна річ, будь-який факт подібних творчих вдач вартий уваги сам по собі. Але шр ховається за ким? У пошуках відповіді можна сказати, шр глибинні процеси у художньому житті суспільства можуть залишатися непоміченими при тому порядку речей, коли багато подій культури оцінені громадською думкою поверхнево. Тобто ілюстрації у вигляді звітів, понідомлень про успіхи аматорів не в змозі замінити добре розроблених теоретичних механізмів науки пре ку^~У?7-

Е ряду основних Причин, Ер обумовлюють розширення сфери впливу мистецтва ка різні сторони життя суспільства, знаходиться процес тдвуглрння духовних галеті з людини, відданої ідгі індивідуального розв:-пгн:у, здатної розкрити свої сили в розумно и вільно здійснюваних творчих шуканнях (самодіялькості). На наш погляд, є усі підстави обирати таку позицію у поясненні самодіяльного. 1«аз логіку й наступний крок: слід вважати неприпустимою практику спрощеного тлумачення самодіяльності і безпідставними усі спроби побачити в ній тільки спосіб наслідування невмілого у питаннях мистецтва індивіда (дилетанта) - вмілому (зисокопрсфесійному спеціалістові), представляти її як необов'язковий (проміжний і кінцевий) етап художнього розвитку тих, хто внріЕив не присвячувати свого життя професійному мистецтву.

Розробка логіко-методолгічних проблем формування теорії самодіяльності залишається актуальною, оскільки надто повільно входить у наукову практику системне бачення об'єкта. Тому слід говорити про безперервний зз' яаок самодіяльності з умовами прояву

3«iSCTi'ixii_/iJ і. - /і х а с gib и Ki-'I'u u \ І і. л , де cts. ¿vtO^ * і Л1у,ц/1пЛ иді Г v »

детермінаці ї внутрішнього зовнішнім, індив і дуального громадським, про унів;реальну природу самодіяльного, яке набуває значення функціс-нального елемента культури.

Автор вважає за потрібне епділптп гагзлький та специф:чя;:Л нритеріі еф-екхизнооті ca,voдіяльного. У якості загального критерію виступає співвідношення кінцєеого наслідку і мети суспільно корисної дії, в якості специфічного - відображуваний у змісті праці і дозвілля, стосунків і дій рівень морально-художнього розвитку суб'єкта. Поряд з критеріями зовнішньої обумовленості та внутрішньої доцільності таких стосунків і дій, цей критерій дозволяє вірно оцінити вихідні параметри самодіяльного, розвиток та соціально-культурну ефективність суб'єкта в процесі виробництва, збереження та розподілу художніх цінностей.

У третій главі суб'єкт творчої активності представлений систеш еамодіяльних форм художньо ї\ культури, дозвілля виступає .сфера прояву- багатодоілінантної активності естетичного суб'ектг Розглянуто лрзбле/л; перетворення самодіяльності у особистісн: принцип життя суб'єкта, зростання опозиції досконалий форм житі недосконалим, зменшення сфери пасивного відпочинку. Сф-ормульоваї. визначення творчого і нетворчого у самодіяльності, цільових уставок на саморозвиток, аматорство, рекреатизніегь - ду:-:с-з:-:е снмозба гачення, переростання у феномен "рафаелоцентризму". Підкреслюетьс думка, що художню самодіяльність справедливо відносять до числ найбільш динамічних елементів у системі суб'єктно-об' єктних есте тичкпх ВіДНОЛЄНЬ. З ЦІЄЇ точки нору, ХГДОЖИЛ самодіяльність соціальна. якість суб'єкта культур;;, завдяки якій результат діяль ності художника (як суб'єкта творчості) може бути сприйнятим без посередньо. А наскільки адекватно - залежить від глибини естетич кого досвіду реципієнта, об'єкта художнього впливу, існуючог зв'язку між особистістю і соціумом, принципів цього зв'язку, сут яки:-: виражається через демократичний (у вищій мірі) процес актив ного опанування мистецтва.

Ке менл важливе значення має і той спосіб життя, який нада індивіду можливість звільнятися від стзку пасивності, споглядала кпгг: і перетворитися із реципієнта у творця. Наявність об'єктивних закономірностей обумовлює можливість для людини стат; суб'єктом творчості.

У цій главі виділені також аспекти проблем;-, які відносятьс: здебільшого до вивчення різних типів використання вільного часу : процесі самодіяльних занять. Необхідність їх вивчення продкктозан; динамічністю духовного життя сучасної людини, підвищенням у кьом; ролі художнього чинника. Та й логіка розвитку культури вимагає виходу за межі учбової та професійної діяльності у сферу зідпочпн-ку, значущість котрого у задоволенні духовних потреб людини і розвитку її здібностей безперервно зростає. У ряді праць вж= гдійснний аналіз об'єктивних соціально-економічних та сс-ціально-психологічних можливостей ЗІЛЬНОВО часу (в умовзх міського т£ сільского способів життя). Інтерес становлять три точки зору. Перса полягає у тому, що підвищення трудової активності позитивне впливає на систему відношень людини до позатрудової сфери життя. Прихильники другої говорять про такий ж.е вплив творчо насиченого вільного часу на динамічний стереотип усієї життєдіяльності. Сформується нова структура мотивів і потреб - багато домінантна антиа-ніоть. Смисл третьої (до неї відносить себе і автор даного дослідження) у тому, що проблема самодіяльності може Бути розкрита я;-:

проблема здійснення процес" гсгзль-гго розвитку л.сдсь.-г;;-: логеяди? - фізичних і духовних, досягнення усе більл високих рівне:': моти-—гідіі'і"-—і -в. псактпчн-і і,регенеративне-сексеаційка текденш.-*.; с—— »остійності. Теорією процесів саморозвитку мусить при цьому враховуватися, а одного боку, момент переходу особистості до зплил сорх лсдел.-лтс;;, до досягається за рахунок зменшення сфери пасивного відпочинку , а з другого - якісна зміна пронесу активного опанування культурних цінностей, кінцевою метою якого 2 створення таких самим індивідом.

Саме пя обставина робить необхідним розширення предмета аналізу. !.'оза йде про перетворення суб'єкта: він сполучає у собі г.ри-родно-соціальні начала, підкоряється загальному детермінізму матеріальних і духовних віднодень, але міркою людини виступає спосіб привласнення нею суспільного змісту культури; потреба творити культурні цінності - напзвждпзі'лпй фактор культурогекез-у; грунтом для прогресу є здатність зайнятої зільнею праиею людини ставити перед собою високі цілі й успішно реалізовувати їх у процесі ак-тизно-творчого ставлення до прекрасного, тобто у дироко розгорнутому соціальному русі від природної с^моженості до суспільної ун ізерс альності.

З цих позицій автор приділяє увагу смодінльності як похідному і як виробляючому началам. Похідному у тому розумінні, до самодіяльність виникає і розвивається в рамках процесу руху людини від природи до суспільства, від невміння до вміння, від обмеженості до універсалізму і т. і. Еиробллючому у тому плані, ло Я - удосконалюється.

Вагоме методолпчне значення такого підходу до проблем видих фор;.: дійсності. Іх створює сама людина, сама виробляє ідеали суспільного устрою. У самому Я формуються творчий розум, активні почуття, феномен віри у виду досконалість, який відповідає уявленням естетичного Гкогітарного] суб'єкта. Боно - центр культури, воно -похідне 1 зоно ж - виробляюче.

Обидва моменти злиті і в художній самодіяльності.

Означені нами взаємозв'язки дозволяють говорити про масову та індивідуальну художню практику у кількох планах: • а/ художня самодіяльність прискорює процес синтезу різних форм естетичного досвіду (художніх інтересів, смаків, ідей, методів, в цілому художнього езітобачення, притаманного різний поколінням, культурам;і б/ незважаючи на її відмінність від пр-оф-ес і иного :.п:стедтва і с ь -чимало ознак, ло вказують на типологічну схожість обох феноменів; пояснючи їх, варто вказати на момент єдності закономірностей

дсжньої творчості як сфер;: застосування індивідом своїх гнань про мистецтво, використання їх у процесах створення художніх цінностей.

г-.ВТСр ИІ^СУМО^УЗ ЦІ ОСсДуМИ ВИСНОВКОМ, ГІГ' естетичній СВІДОМОСТІ органічно властиві усі названі аспекти; рушійним фактором о: слід визнати протиріччя між багатством

художньої культури і недостатньою підготовленістю людини до його опанування. Це протиріччя має соціальний характер, відновлюється у формі незадоволеності Я (як суб'єкта пізнання мистецтва) досягнути:.:. Голодним тут а ступінь розвитку особистих інтересів 1 здібностей до творчості.

дисертації розглядається феномен "рафаелоцентрпзму".

Відоме положення марксистської теорії мистецтва про художника Рафаеля як зразка художньої обдарованості і продуктивності дозволяє застосовувати кілька моделей "рафаелоцентрпзму". !,!сва йде про можливість рух:" будь-якого індивіда до "абсолюту" (до вищого рівня саморозкриття в обраній сфері художньої праці). Актуально, цр кожний по-своєму рсзв'язує проблему "Рафаеля". Той, у ксму "сидить" Рафаель (пр ІІПТІїірпНН) , не застрахований від художньої апатії. Соціальний бік цієї характеристики індивіда досить інформативний, оскільки свідчить про заперечення ідеї безталаності Я і про те, що альтернативами виступають не висока обдарованість і звичайні сДі'---кості, а - діяльне та недіяльне відношення до життя.

Худ::---:я сз.'^д'я.тьяіс~ь є сферою проявлення прагнень та інтересів дуже великої кількості людей. Стжа, хід міркувань, який ми назвали "рафаелоцентризмом" (у значенні об'єктивного принципу естетичної теорії), є типовим. "Рафаель" - це ідея обдарованості людини, кадлиокова духовність, надталановитість; з іншому розумінні - символ, звертаючись до якого теорія художньої творчості, пс-перпе, може точно визначити протистояння вищих інтересів суб'єкта - буденним (зниженим), по-друге, нарівні моделі вироблення пс-ведінкозих і смакових стереотипів Я показати як вимальовується інна соціальна перспектива, по є несумісною з монополією прагма-т пз му.

Сб' єктизнпй момент полягає в тому, ідо рух до мистецтва з боку масового суб'єкта - був, є та буде. І це справедливо відзначається їагатьма дослідниками, про яких ми зже говорили еиез.

При розробці загальної теорії самодіяльності необхідно спиратися на всю систему сформованих поглядів і тенденцій, розвивати ::■:, використовувати худьтурсотворюючнй пзтенціад мисте^т^а. .. внутрішніх сил Я, як: погоджуються загальним перебігом речей та народжують в індивіді впевненість у можливості рухатись до високого' р:дн.-г :-:*.до.кньоі культури до -адаеля в jO-:,. :-б ект.:—.~..:м -і.—.-.-

тором суспільно- історичного розвитку виступає всепроникаючий образ краси. Динамічний інгредієнт кулітурогенезу - краса допомагає Я звільнитися зід стану пасивності та перетворитися з рецепієнта

е твс'рия.

У даному дослідженні виділені саме ці аспекти проблеми саморозвитку, оптимізащї різних типів використання вільного часу з процесі самодіяльних занять мистецтвом. Інакше кажучи, в системі художньої самодіяльності відбувається багатопланова актуалізація художніх цінностей, ускладнюються зв"кзкл Я з різним;; формами художнього виробництва. ¡.'¿оза йде про позитивне.

Проте, сказавши не, автор був би неправий, не зупинившись на негативному Соці життя, пов'язаного з кризами, з феноменом "масової" культури. Ця особливість історичного розвитку з особливою силою виявляє себе з напії дні та дозволяє сказати, ідо з самодіяльному як і з соціальній основі інтересів і вчинків, почуті;з і думок укоріненою е реальна можлпзїсть спаду в розвитку. Підлягає корекції думка про невичерпність естетичного суб'єкта, зважаючи на те, що зік виступає в формі "атомарного" Я. Це сзначає, що процес са-мореалізації Я міг би набувати зільного характеру, виражати сутність "улюбленої" діяльності, здійснюваної тільки під впливом внутрішньої потреби, але - не має такого характеру та не виражає свободи. Для пояснення цього моменту з дисертації використано функкціопально-ситуаційний підхід. Руйнуючий вплив на естетичне Я феноменів тсталітарпзсааної культури тісно пов'язаний з не-свобо-дсю, ідо порушує спільність Я з вищими предметами самодіяльності. Про наслідки мова піде нижче.

Дисертацію завершує огляд і аналіз проблем, пов'язаних з "наступом" масової культури на дозвільні форм;; сп:лкулалня та на се-редозиїде, у якому живуть городянин і сільська людина.

Глава "Замість заключення" присвячена проблемі переміщення "осі" художнього розвитку індизідіа із сфери піднесення та естетизації потреб у сферу їх зниження. С-снс'еу цієї всезростаючої тенденції складає нівелювання суб'єктів праці та дозвілля, відчуження людської особистості від високої культури. Еа модель дозвільних відносин послугозує діяльнісна модель, у рамках якої утзгодився пріоритет вузької технічної компетентності. Ротація цієї "вузькості" за межі пращ вказує на обмежений масштаб суб'єктивних цілей і започаткувань Я, на готовність визнати другорядними ідеї гармонії, цінності краси, на небажання чи невміння Я поплати існуючу поки однорідність естетичного виховання.

Зміст дозвілля буває нерідко збідненим, оскільки з ідеї відпочинку домінує ¡.'ЦМгНТ інд-Омац;йногс обміну, в слмО'Цу сбш.-л -

споживання, а не виробництво (ефективний процес саморозвитку- удосконалення) .

У цих умова:-: виявляється актуальність тг: самих філософськи: питань, які були об'явлені "позамежними", "надуманими" по відношенню до практик:: "комуністичного будівництва". Утилітаризм і тєп нократигм не могли вигнати зишим началом внутрішнє життя л:-:д:::-:п Політика розвитку сфери рекреації та дозвілля за так гааннм "га лишковим принципом" не стала інструментом захисту самодіяльності Правда, науками про л:-:д:::-:у вироблялись абстракції про людину соціальна сутність проголошувалась концентрованим відбиттям всієї системи соціалістичний суспільних відносин. Але саме в такс му контексті проблем:-: естетичної теорії звучали абстрактно, і вес великий пстенціал теорії не був сконцентрований на цілях соціаль ного та духовного звільнення суб'єктів праці й дозвілля від стере отипів "автоматизованої" психології. Еавдання теорії вбачались :-: в розкритті та визначенні норм адаптації до мистецтва, а у виз наче:-::-: і законів існування та розвитку об'єктивного світу. Внаслідок цього теорія самодіяльного Я була не в змозі перешкод:" розгортання процесів гальмування саморозвитку індивіда, гменшио перешкоди на шляху звільнення життєвої сили Я, підтримати його пс ривання, його прагнення відкрити для вирішення своїх оссбист: проблем гармонію художнього образу, включити її а розвиток п: чуттів. У цих умовах багатство культури не виконує функцію поз: тивної детермінанти та не формує активність Я в сфері творчост: "Відповідна" реакція Я полягає в тому, що воно відтворює супере-лпвпй і спрощений "світ" цінностей масової культури, не бачить п-: реваг іншого типу мислення , не пов'язаного з омасовлекими ду:.:-:: ми та почуттями Я. Тсбто, воно знаходить своє відображення цінніс:-:о!.!у дзеркалі, створеному за рецептами масової культури, тому не прагне до збільшення багатства змісту своїх ганять і ді; до того, щоб вся їх "сума" (культурний багаж індивіда) протяг; певного життєвого циклу була б достатньо великою за критерії різноманітності, насиченості інтересів цінностями крас; Відповідно, змінюється базис інформащйно-естєтнчних сен: дозвілля (самодіяльно-естетичний суб'єкт виступає як суб'єкт до; вілля). Пасивність П може набирати крайню форму оссбистісного р лятивізму-не-інтересу до себе. Проілюструємо цю думку, звернувши до попередніх десятиріч (50 - 6.0- ТІ роки).

У цей період дозвільний час найбільш численної сощадьн групи населення - робітників у віці ЕО - 50 років - іде на погл нання телеінформації. Еони проводять за екраном у 10 разів біль часу, 'витрачають на заняття фізкультурою та спортсм або ж: по

гулянки на свіжому повітрі, та в 5-7 разів більша, кін на зідвідування музеїв, театрів, кіно.

Дослідник;; дозвільної стратегії справедливо говорить про зростаючу схильність населення до малорухливого споссбу життя. Ускладнюючим моментом слід вважати швидке звикання глядачів до ефірних та екранних "героїв", до миготіння ідей та тем, до "викидів" готових рішень, які пропонуються засобами масової комунікації. Еід споживання такої інформації - тільки крок до звички завжди її отримувати, до бездумного споживання худсжк:х цінносте:":.

Різко скоротная час, що витрачагться на читання художньої літератури, театральні вистави, відвідування виставок. Серйозність того, ідо відбувагться, посилюється проникненням стереотипу спрощеного культурно-інформаційного автоматизму в різні соціальні верстви населення; рекреативна функція домінує над творчо-оновлюючою, ігровою, механічне сприйняття дійсності - над осмисленим, самодіяльним.

Аналіз масової культури та дозвільної стратегії дозволяє зробити такі епснсеки.

У кожному з масових Я втілюється історичний час; масове Я не цікавить пошук гласного образу мислення та способу самовияву.

Суб'єкт масової культури є колективним та інерщальним. Еін поводить себе за принципом "Я - як всі" (особистісно-естетичне в переживаннях того, що відбувається, та бажаного - "зняте", орієнтація на орігінальне, унікальне - "приглушена"). Суб'єкт не прагне бути введен;:!.'! у коло загальнолюдських цінностей і суспільної культури. Інакше кажучи, ні:-: внутрішньо дезорієнтований; висока культура його кє приваблює, не цікавить, а те, що цікавить, він і сам не ЕЕажає високою культурою; у ньому як у масовому Я аж: ніяк не протистоять "низькі" та "високі" стереотипи, популярне й елітарне, тому він не відмовляється нід високого, але й не говорить "ні" тривіальному, художньо невиразному, запропонованому йому середозищем, індустрнігю культури (кіноекраном, періодикою, театральною сценою тощо).

Часто ж: він за звичкою використовує стереотипи, через які високе не відчувається. Боно як запечатаний гантаж "відходить" до наступних часів. І може бути там відкрито, але вже тими, хто вийде ва межі, вирветься зі стану теперішнього масового Я.

Альтеранатива масовізації - універсальне опредмечування людських сил. Пого база - еєсь потенціал позитивних сторін життя суспільства.

Естетично розвинена та духовно багата людина незалежно від того виду діяльності, яким вона займається, у випадку постійного

контакту з мистецтвом, повніше виявляє свої здібності та нахили, оскільки мистецтво доповнює її досвід новими переживаннями, допомагає вправити внутрішню культуру, тонкі почуття. В свою чергу, соціальна роль мистецтва (усієї сфери естетично значущого в житті Я) вростає внаслідок збільшення вільного часу населення. Як необхідна умова сучасного матеріально-технічного прогресу - вільні::' час дозволяє при Його вмілому використанні значно збагатит: функнюнальні ресурси творчого процесу (самодіяльності).

Отже, у період часу, розглянутий нами у дослідженні, г.оаитхз-пстеицігя різних сторін життя різко скоротився; соціальні» вектором розвитку не завжди були рух накопиченого досвіду "до людини", реалізація досвіду "в ім'я людини". Замість все інтегруючого принципу "до людини", соціально-історичний процес розвивався і напрямку "від людини". Це призвело до спаду в самодіяльності, де ствердження споживацьких стереотипів; не в рамках спадкоємност: вилого змінювались смаки та інетереси суб'єктів праці та дозвілля. Першоджерелом смислових значень світу стала не особистість, ; уніформований суб'єкт. Тобто, особистість залишалась нестійкою т-: розколотою з-за суперечностей і конфліктів, притаманних попередньому порядку життя. Саме цьому іде раз відзначимо, що певним "дисонансом" по відношенню до стійкого зниження культурного потенціалу радянської суспільної системи були самодіяльні процеси.

!:■: цілісно-філософське розуміння як руху самодіяльного Я : системі численних форм естетичного відношення - важливий крок н: шляху пізнання загальних механізмів творчої діяльності мас (; сфері дозвілля).

Народилось розуміння проблеми самодіяльності як проблеми по суку законів керування внутрішнім розвитком суспільства. Смис пошуку - е самодіяльному Я, що прагне до системи та системності до ггршнії та краси або ж до діаметрально протилежних якосте с-віту (безсистемності, некогітарності, некраси, кесамодіяльності) дотримуючись лінеарної та циклічної схеми, Я будує образ і іде бажаного світу, кращого світу, може уявити собі світ "вічного по вернення" до первинних якостей (праякостей) і "вічного поліпшення змінюваних першоякостей руху (життя), до циклів наступни.:-: 'змін. У цьому русі, що переходить у саморух, Я черпає сили для онозленн 5 цієї ж причини в системі попереднього порядку речей, Е умова домінування посереднього, а інколи й низького, цей момент не бу абсолютним, зберігалась сфера дії імперативів краси, потяг до не вати, дух сучасності не були підірвані; повільно, інколи навіт непомітно для філософської свідомості йшло оновлення духовних матеріальних основ культури, рух самодіяльності переходив із фаз

одноманітності з фазу різноманітності варіантів. лудо.члл сз-¡.юдія.гьяість розвивалась під знаком народнії:-:, класичнп:: або ж авангардних форм мистецтва. Пояснюючи цей феномен, слід сказати, ідо самодіяльність покликана аідобразити якісні зміни з світовому процесі, усунути всі примусові елементи в житті індивіда, який відкриває феномен неоднозначності народженої нової естетичної свідомості; вона допомагає індивіду бути Еідкр-птим плюралізму культур у сучасному світі.

З дисертаційної теми автором опубліковані такі роботи (*):

1. Епхс-зання творчістю (кудьтурко-естєтпчні аспект:: розвитку особистості). - К. : Знання, 1925. - 48С.

2. Динаміка задуму (Сиема одного припуцення про задум, що визначився). // Етика і естетика. Міжзідомчпй науковий збірник. Еип. 14. - К.: Епща школа, 1973. - -0.67-77.

3. Духовные ценности социализма и художественная активность масс (з аспекте теории культуры).- К: Наукова думка, 1985.- Е16С.

4. Естетичні моменти творчої здібності. // Етика і естетика. Міжвідомчий науковий збірник. Еип. 15. - К. : Вища школа, 1374. -С. 70-75.

5. Етногенез та культура: етнс-парадигма у мистецтві. // Мистецтво та етнос. Проблем: взаємодії мистецтв. Збірка науковим Праць. - К.: 1992, 75С. (у видавництві).

6. Субьект культуры з сфере создания и освоения эстетически:-: ценностей, Художественная самодеятельность как специфическая форма культуры: сущность, структура, функции. Заключение. // Искусство и творческая активность масс /у співавторстві/. - К- : Еица школа, 1985. - С. 142-193.

7. Культурно-масові фактсри естетизації життя (проблеми нор-могекеву). // Мистецтво та етнос: Культурологічний аспект. - К.: Наукова дуька, 1991. - 0.182-224.

З. Мистецтво як фактор гармонійного розвитку людини і' естетична сфера житття. // Проблемл мистецтвознавства. Збірник науковий праць. - К.: Наукова думка, 1932. - С. 27-42.

9. На уч н о - т е :■: н и ч е с кал революция л духовная кулхтура. Особенности культурно-просветительной работы в услония:-: НІР. // Тезисы докладов на ме:-феспубликанскуя научно-практическую конференцию. Николаев, 1925. - С. 1Є-19.

10. Питання культури у контексті розитку науково-технічної

* Роботи подані в алфавітному порядку.

р еволют ї (рацюкальнс-прагмагпчнпй, піанавальнс-езристичний те естетичний аспекти). /■' Худобі фактори збагачення соціалістпчнсгс способу життя: Збірка наукових праць. - К.: Наукова думка, 1934. -С. 157-131.

11. Проблема интернационализации з условиях противобо^твс де ух культур. // Национальные традиции и процесс интеркацпокализа-цпи е сфере художественной культуры. - К.: Науке-за думка, 'С. 25-64, 221-226.

12. Развитие самодеятельного художественного творчества і улучшение качества эстетического воспитания различных социальны: групп населения. // Экономическое и социальное развитие Киева.

К. : СОПС, 1979. - С. 542-545.

13. Роль искусства н поеьшієкші художественной культуры трудящихся (проблема естетизации субьектно-обьектных отношений). // Культура и Октябрь: Сборник научных трудов. - : Наукова думка, 1967. - С. 82-101.

14. Субьект культуры в сфере художественного познания. // Этика и эстетика: Республиканский межведомственный научный сборник. Еьпт. 31. Актуальные проблемы нразстзенко-зстетической теории.

- К.: Еила скола, 1933. - С. 60-55.

15. Творча природа інтересу в еволюції пошуку. // Етика і естетика. Міжвідомчий наукоЕПй збірник. Еип. 15. - К.: Биїда школа, 1974. - С.91-99.

1Є. Творчий процес і художня культура... - У.: Знання, 1981.

- 32С.

17. Типологічні характеристики соціального механізму культур:: як життєдіяльності. Збірник наукових праць. - 1991, 40С. (у видавництві) .

1В. Формы и типы художественной культуры. Художественная самодеятельность - важнейшее средство реализации эстетических потребностей народа. // Социалистическая культура и художественная активность ыасс. - К. : Наукова думка, 1984. - С. 21-63. ^

і'з. лудожл д кудьтура і стсіксьлсгі.-і.-. го^рчоі ^соопстоохі. у/ Народна творчість та етнографія, 1961, Н 1. - С. 71-75.

20. Цінності громадянської свідомості: інтелектуалів!.!, суверенність, культура публічного слсва. // Тези доповіді, виголошеної на міжреспубліканській науковій конференції. - К.: 1991.