автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: Философско-педагогическая концепция П.Д.Юркевича

Полный текст автореферата диссертации по теме "Философско-педагогическая концепция П.Д.Юркевича"

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

РГ6 ОД Кузьміна Світлана Леонидівна ■

1 У Ші

Індекс УДК 10(09) 14Ю (477)

ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ П.Д.ЮРКЕВИЧА

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації гіа здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

(Ж

І

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті «Киево-Могилянська Академія» Міністерства освіти і науки України (кафедра філософії та релігієзнавства)

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент ТКАЧУК Марина Леонидівна, Національний університет «Києво-Могилянська Академія», доцент кафедри філософії та релігієзнавства

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор ОГОРОДНИК Іван Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії української філософії

- доктор філософських наук, професор КРІІСАЧЕНКО Валентин Семенович, Національний інститут стратегічних досліджень Ради безпеки і оборони, головний консультант

Провідна установа - Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 22 вересня 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (Київ-1, вул.Трьохсвятительська,

4)

Автореферат розіслано 22 серпня 2000 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради / ___

кандидат філософських наук Л.А.Ситниченко

І

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Рушісм розвитку філософії с вічне людське прагнення не лише пізнавати істину, а й втілювати її в життя, вдосконалювати людину та суспільство. Цілком природньо, відтак, що філософська рефлексія часто спрямовується на педагогічні ідеї, а філософські вчення стають керівництвом у вихованні й освіті. Вивчаючи історичні зв'язки філософії та педагогіки, історико-філософська наука отримує можливості поширити свої знання як у змістовному, так і в генетичному та фунціональному аспектах, тобто простежити шляхи становлення конкретних філософських вчень, дослідити механізми функціонування філософії в культурі.

В умовах українського сьогодення цей суто теоретичний напрямок історико-філософськнх розвідок набуває великого практичного значення, особливо з огляду необхідності докорінних реформ \ системі освіти. Мета цих реформ - поєднання в новій стратегії освіти загальнолюдських та національних цінностей, здобутків світової науки з національним досвідом виховання - не може бути досягнена без з'ясування підгрунтя, на якому зростала українська педагогічна традиція, без виявлення смислотвірного ядра, через призму якого осмислювався нею сенс виховання. Останнє з необхідністю передбачає звернення до історії вітчизняної культури й філософії, до спадщини тих мислителів, зусиллями яких складався потужний педагогічний потенціал української нації.

Сучасним потребам роввитку історії української філософії та теоретичного забезпечення реформ у сфері освіти особливо відповідає вивчення спадщини мислителів, у чиїй творчості начала філософії, як концентрованого виразу культури, і педагогіки злиті п неподільну єдність, в чиїх теоретичних дослідженнях і практичній діяльності філософські й педагогічні ідеї постають у цілісному й органічному синтезі. Саме такий синтез знаходимо у творчості Памфі.іа Даниловича Юркевпча (1826-1874) - видатного

українського філософа і педагога.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами науково-дослідної роботи кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету "Кигво-Могилянська академія”, зокрема з темою ■ '‘Історія української філософії: європейський контекст'’, а. також з галузевими темами за державними програмами розвиїку соціально-гуманітарної освіти.

Об'єктом дослідження ( творча спадщина ГІЛОркевича.

Предмет наукового аналізу складає філософсько-педагогічна концепція П.Юркевича як результат осмисленая педагогічних явищ на грунті світоглядних і методологічних принципів, реалізованих у фундаментальній теорії виховання та освіти.

Стан наукової розробки проблем». Існус чимало праць, в яких піл різними кутами зору висвітлюються ті або інші аспекти

творчості П.Юркевича. Ще за життя філософа його ідеї дістали

полярних оцінок - віл гострокритичних, з боку російських

революційних демократів (М.Чернишсвський, М.Антонович, П.Ткачов, П.Лавров та ін.). до схвальних з боку ліберально-

консервативної преси (М.Катков). ■

Після смерті П.Юркевича його філософські твори стали предметом аналізу російських мислителів В.Соловйова, Г'.Шпета, П.Флорепського та ін. Ім'я П.Юркевича ¡'явилося також на сторінках панорамних історико-філософських досліджень. здійснених наприкінці ХГХ ст. О.Введенським, Е.Радловим. Я.Колубовським, а згодом - у фундаментальних працях філософів російського зарубіжжя (Г.Флоровський, В.Зепьковський, М.Берджи, М.Лосський, Б.Вишсславцев та ін). В українській діаспорі філософську спадщину Н.Юрксізича досліджували Ю.Дивнич, Д.Чижевськнй, С.Ярмусь, про нього писали І.Мірчук,

О.Кульчицький. В.Янів. Т.’Закидальський та ін.

Цінні матеріали до біографії П.Юркевича зібрані в працях

А.Юркевича. Л.Волинського, О.Ходзицького, Ф.ТІтова.

В історико-педагогічній літературі початку XX ст. знаходимо кілька спроб популяризації педагогічних поглядів П.Юркевича в роботах М.Демкова, А.Лебедева, С.Миропольського.

За радянських часів філософія П.Юркевича оцінювалась здебільшого з ґочки тору принципу партійності. Систематизовані історико-філософські описи М.Дипника, С.Свграфова,

A.І ‘алактіонова, Г.Нікапдрова, В.Богатова та ін. намагались надати їй класового змісту та політичної спрямованості. .Як суироїивник демократичного виховання ШОркевкч згаданий у працях

B.Смірнова, Л.Фрадкіпа, М.Разумовського та ін. Натомість такі автори як О.Лосев , В.Асмус, О.Абрамов, Р.Гапьцсва та ін. і в умовах ідеологічного пресінгу знаходили підгрунтя для більш об'єктивного ставлення до спадщини мислителя.

В останнє десятиліття сностерігашо значне пожвавлення інтересу до творчості П.Юркевича, якому чимало сприяло видання його філософських праць російською, українською та німецькою монами, упорядкованих О.Абрамовим, І.Борисовою, А.Тихолазом, М.Ткачук. Р.Пі тчем. Впродовж 1993-1996 pp. в Національному

університеті "Кнєво-Мопілянська Академія” проводилися читання, присвячені пам'яті П.Юркевича. Збірки, видані за їхніми матеріалами, містять різноманітні дослідження, в яких реалізовані неординарні підходи до вивчення філософії П.Юркевича.

В останні роки А.Арістовою, В.Думцевим, С.Єлістраговим, М.Запорожцем, Л.Кудрик, П.Куценко, В.Плужнік, О.Сарапіним та ін. захищені кандидатські дисертації, де досліджені погляди П.Юркевича на загальну ідею філософії, етику, гносеологію, антропологію та філософію релігії.

Предметом публікацій численних авторів (О.Абрамова,

В.Горського, А.Тихолаза, М.Лука, І.Бичко, М.1 ромова, В.Гусєва, та ін.) є виявлення історико-філософського і методологічного підгрунтя філософії П.Юркевича, її антропологічного, гносеологічного, етичного та релігійно-філософського змісту. Низкою авторів (МГагарін, ІЛисий, В.ГІронякін, С.Вільчинська та ін.) здійснені спроби - компаративного та асоціаційного аналізу творчості П.Юркевича. В працях М.Лука, І.Лисого та ін. ставиться питання про приналежність П.Юркевича до української духовної культури.

З початку 90-х рр. предметом дослідження науковців стає і педагогічна спадщина П.Юркевича. А.Плеханов, А.Нікольська, Г.Боровська, І.Юрас та ін. спрямовують свої зусилля як на її загальне тлумачення, так і па розв'язання окремих проблем логіко-психологічного обгрунтування процесу навчання, співвідношення виховання і навчання, соціально-політичного спрямування виховання та ін.

В сучасній науковій лі гора і > рі знаходимо приклади н епізодичних філософсько-педагогічних студій за мотивами творчості П.Юркевича. Слід зазначити, що дослідники, які вдавалися до них (М.Муравицька, І.Юрас, С.Шейко), виходили ч тези Д.Чижевськоіо про кордо центризм як національну особливість української філософії й, отже, зосереджували свою увагу на проблемі втілення “філософії серця" П.Юркевича в його педагогіці, сподіваючись у такий спосіб розкрити її національну специфіку. З нашої точки зору, плідність такого підходу, так само як і теіа про “українськість” “філософії серця", викликає серйозний сумнів з огляду на дослідження Р.ПІтча, Т.Закидальського, А.Тихолаза, О.Сарапіна та ін., котрі наводять проти неї переконливі іс іорико-філософські та текстологічні аргумент. Найбільш вагомим серед цих аргументів с той. що перша частина статті “Серце та його значення в духовному житті людини", яка поціновується за маніфест української “філософії серця”, запозичена П.Юркевнчем, як доведено Р.ГІітчсм, у відомою лютеранського богослова Ф.Деліча, отже, у своєму

первісному зміє і і не є суго українською. Віім. наведене міркування не знімає питання, чи саме П.Юркевич був тісю особою, що здійснила спробу осмислення педагогічного досвіду української культури, його філософського і наукового обгрунтування.

Філософії освіти П.Юрксвича, як одному ¡ практичних витоків його цілісної філософії, присвятила увагу Л.Кудрик. Однак, розі лядаючн тільки один і вимірів багатогранної філософсько-педагогічної концепції мислителя, дослідниця дістала цілком слушних і досить грунтовних результатів в оцінці лише окремої її частини.

В публікаціях дисертанта викладені результати її студій, іцо виявляють у філософських працях П.ІОркевича світоглядні, методологічні, антропологічні принципи створення мислителем конкретних виховних і а освітніх теорій.

На разі, коли численнішії дослідниками окреслено доволі широке коло філософських і педагогічних ідей П.Юрксвича, цілком природним буде висловити припущення про їхню імпліцитну сдністі, і упорядкованість. Втім, філософські та педагогічні погляди П.ІОркевича як цілісна, органічна система ніколи не поставали предметом спеціального і всебічного дослідження. Спробою заповнити цю прогалину і є дана дисертація.

Мстою нашого дослідження є реконструкція філософсько-педагогічної концепції П.ІОркевича, з'ясування її значення для розбудови сучасної філософії освіти і виховання.

Реалізація цігі мети передбачає вирішення низки завдань:

- здійснити цілісний, систематичний аналіз філософсько-педагогічної спадщини 11.ІОркенича;

- виявити теоретичні і методологічні засади філософсько-педагогічної концепції мислителя:

- виокремити науково значущі результати, здобуті П.Юрксвичем у філософському дослідженні проблем виховання й ос ві ї а :

- визначити місце і значення філософсько-педагогічної концепції мислителя б історичному і сучасному контекстах.

Теоретико-ме тодо.іоі ічну основу дисертаційного дослідження складають сучасні досягнення в галузі філософії, педагогіки, психології, культурології, релігієзнавства. Автор спиралася також на праці дослідників української філософії -Є.Бистрицького, 1.Бичка. А.Бичко. В.Горського, В.ЬСрисаченка, М.Лука. В.ІІічик, І.Огородпнка. М.Поповича, В.Шинкарука та іл.

Визначаючи шляхи і меюдп розкриття теми дисертації, ми обрали концепцію культурологічного підходу до вивчення ісіорії

філософії, настанови якого, на наш погляд, дають можливість оптимального виявлення її специфіки. Методологічні принципи цього підходу, сформульовані я працях В.Горського, С.Кримського, М.Поповича, В.Табачковського, М.Ткачук та ін., передбачили розгляд філософських і педагогічних ідей через призму реального суб'єкта філософської творчості, що знаходиться під виливами світоглядних, теоретичних й історичних детермінант, своєрідно віддзеркалюючи у власній особис тості культуру своєї доби.

В якості керівних у дисертаційному дослідженні, побудованому на інтерпретації текстів, використовувалися принципи єдності історичного і логічного, об'єктивності, історичності, цілісності, визнання самоцінності філософської індивідуальності. Спільним вимогам даних принципів відповідає герменевтичний метод, іцо обумовив вивчення першоджерел в контексті культурної доби, визнання невичерпності автентичною смислу тексту і неперервності традиції. У дослідженні використані також метоли асоціативних співставлені, і порівнянь, що дозволили глибше усвідомити значущість філософсько-педагогічних ідей П.Юрксвича.

Джерельну балу дисертації складає, насамперед, філософська і педагогічна спадщина П.Юркевича. Об'єктом аналізу є як друковані прані мислителя, так і невідомі широкому загалу й, навіть, фахівцям рукописні тексти з педагогіки, історії філософії, історії філософії права, психології, щоденники і нотатки філософа тощо. Автором враховані результати попередніх досліджень, присвячених творчості П.Юркевича (В.Соловйова, Г.Шпета,

А.Волинського, О.Ходзіщького, О.Абрамова, А.Тихолаза га ін.). Поряд з цим до аналіз)' залучені філософські й педагогічні праці, що перебувхти в науковому обізі Юркевичевої доби - твори європейських класиків (Платона, Канта, Русео, Гербаріа іа ін.). праці сучасників філософа, професорів духовних академій, філософів і педагогів - П.Редкіна, С.Г'оіоцького, М.Пирогова, К.Ушинського, М.Драгоманова та ін. Достеменне відтворення ісіорнчною коніексіу викликало необхідність у зверненні до архіву Київської Духовної Акакдсмії. вивченні періодики, мемуарної та художньої літератури, праць з іеторіії духовної та університетської освіти, а також використання довідників і енциклопедій. Виявлення наукової значущості філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича здійснено автором па підсіаві вивчення' сучасної фахової літератури з філософсько-педагогічної іемаиіки.

Наукова новизна .дисертаційного дослідження полягає, у здійсненні реконструкції та актуалізації філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича.

На основі аналізу результаїів історико-філософськи.ч та іеторико-педагогічних досліджень з проблеми співвідношення філософії та педагогіки, виокремлені та схарактеризовані два типи їхнього зв'язку: нормативно-проективний, відповідно до якого педагогіка вважається ‘‘прикладною філософією”, та взаємодоповнюючий, згідно якого філософія реалізує свої виховні функції за допомогою педагогічного знання, а педагогіка поглиблює своє розуміння людини її поширює арсенал власних дослідницьких методів за допомогою філософії.

Вперше визначені специфічні ознаки філософсько-педагогічної концепції як цілісної теоретичної структури, 1Ц0 містить у собі світоглядне, методологічне й антропологічне підгрунтя, па основі якого осмислюються мета та умови розвитку “наявного" стану литими до “належного” стану дорослої людини, згідно з відкритим в педагогічній дійсності “сущим“.

Філософські та педагогічні погляди П.ІОркевича вперше розглянуті як єдина система в контексті конкретних історичних обставин іа біографії мислителя. Виявлення нових і но'іочнення вже відомих історичних фактів до »волило довесіи щільніш зв'язок філософських іа педагогічних інтересів упродовж усієї його творчості.

З'ясовано, що єдність філософсько-педагогічної концепції П.ІОркевича зумовлена розумінням спільності завдань філософії та педагогіки, '.місг яких полягає у синтезі вірі й знання в “цілісній картині” буття взагалі й людського буття зокрема, важливим виміром якого є виховання й освіта.

Встановлено, що специфіка методу вирішення П.Юркеїзичем цих завдань полягала у використанні розробленого на засадах християнської догматики "припущення сутності” людини, як ключа до інтерпретації сукупності фактів дослідних наук.

Розкрито зміст базової складової частини філософсько-педагогічної концепції П.ІОркевича - його антропологічного вчення, що містить обгрунтування ідатиості людини до свободцого саморозвитку й самообмеження як суто людського призначеніія.

Схарактеризовані виховні та освітні теорії філософа, змістовна єдність яких полягає у вшначенні умов і окресленні простору реалізації свободи творчого становлення особистості через подолання суперечностей "наявного” п “належного”,

■'індивідуального” і: "загального”.

Здійснена спроба актуалізації філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича за допомогою співвіднесення її положень із сучасними проблемами реформування системи освіти, а саме -гармонійного поєднання загальнолюдських та національних цінностей в принципах осмислення мети, змісту і форм педагогічної діяльності.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Здійснене дисертаційне дослідження дає можливість концептуального осмислення філософсько-педагогічної спадщини П.Юркевича й тим самим поглиблює уявлення про звершення мислителя, його внесок з історію вітчизняної культури. Представлена робота сприяє віднайденню нових ракурсів розгляду виховної функції філософії, а отже, й .механізмів функціонування філософського знання в культурі. Теоретичні положення і висновки дисертації є корисними для розгляду сучасної філософії освіти й прикладних проблем педагогіки. Вони поглиблюють також уявлення про сутність і духовну спрямованість української культури, на грунті якої П.Юркевич сформувався як мислитель.

Результати дослідження можуть бути використані:

- у лекційних курсах і семінарських заняттях з історії вітчизняної філософії, культури, освіти і педагогіки;

- у розробці нових методик викладання філософії і педагогіки;

- у навчально-виховній роботі учбових закладів.

Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження

викладалися авюром на міжнародних та всеукраїнських конференціях: “Шляхи самопізнання людини в філософії, релігії, науці" (Севастополь, 1995 р.), “Київ в історії філософії" (Треті Читання, присвячені пам'яті П.Юркевича (НаУКМА, Київ, 1996 р.), "Громадянське суспільство і соціальні права” (Ялта, 1997 р.). '‘Університетська педагогічна освіта: досвід, проблеми і перспективи розвитку" (Сімферополь, 1996), “Формування національної самосвідомості молоді" (Київ, 1996).

Матеріали дисертації були використані автором при підготовці курса “Основи християнської педагогіки і психології” (Міжнародний слов'янський університет. 1997), а також обговорювались на засіданнях кафедри філософії і релігієзнавства Національного університету “Києво-Мої илянська Академія" і кафедри педагогіки Таврійського національного університету ім.

В.Вернадського.

Публікації. За темою роботи опубликовано 8 статей загальним обсягом 4,2 друк.арк.. в юму числі у лвох збірках матеріалів наукових конференцій. .

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та одного додатку. Обсяг основного тексту дисертації становить 169 сторінок, список використаних джерел містить 355 одиниць і складає 27 сторінок:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність геми, визначається стан її наукової розробки, формулюються мета й основні завдання дослідження, вказуються його об'єкт і предмет, георетико-методологічна основа, розкриваються наукова новизна, теоретичне і практичне значення.

Перший розділ - «Філософсько-педагогічна спадщина П.Юркевнча: стан і проблеми дослідження» - складається з двох параграфів.

Перший параграф - "Проблема взаємозв'язку філософії та педагогіки як об'сюп наукового аналізу" - присвячений дослідженню історичного розвитку взаємин між філософією та педагогікою з метою окреслення ознак філософсько-педагогічної концепції. Автор обгрунтовує розуміння філософсько-педагогічної концепції як системи, в якій узгоджені поміж себе світоглядні, методологічні й антропологічні принципи складають підгрунтя осмислення педагогічної дійсності, її культурної та індивідуальної конкретності.

Відзначаючи виявлений сучасною українською наукою неабиякий інтерес до філософсько-педагогічної тематики, особливо до фундаментальних проблем забезпечення вільного розвитку особистості, тобто гуманізації освіти та приведення її змісту і форм у відповідність до характеру національної культури, автор підкреслює, значущість у цьому контексті спадщини П.Юркевнча як мислителя, що поєднав у своїй творчості майже енциклопедичну обізнаність у галузях філософії та педагогіки з самостійністю думки, спрямованої на ствердження цінностей православної культури.

В другому параграфі - "Вивчення філософсько-педагогічної спадщини П.Юркевнча в історичній ретроспекпшві й методологічній перспективі" - простежуються історичні етапи дослідження філософії та педагогіки П.Юркевнча. Особлива увага приділена аналізу виянлешіх на сучасному етапі спроб пов’язати окремі аспекти філософської й педагогічної спадщини П.Юркевнча.

Доходячи висновку, що піхто з дослідників не ставив мети ЦІЛІСНОГО, систематичного і послідовного вивчення філософсько-педагогічної концепції мислителя, автор аргументус необхідність такого вивчення, обгрунтовує його методологічні засади і визначає джерельну базу.

В другому розділі - “Філософсько-педагогічна к'оііценціи П.Юркевича: спроба реконструкції" - предметом аналізу стали фактори, що зумовили ііперес П.Юркевича до педагогіки, методологічні й антропологічні засади, що визначили розуміння мислителем як провідних принципів і пріоритетів виховання й освіти, такі наявних філософсько-педагогічних теорій.

Перший параграф - "П.Юркевич філософ і педагог" -містить життєопне .мислителя, стрижень якого складає розуміння П.ІОркевичем власного життєвого - особистого й професійного -призначення. Зібраний і вивчений намн біографічний матеріал, аналіз • філософських і педагогічних творів П.Юркевича уповноважили до висновку, що своє філософське покликання він від самого початку розумів як педагогічне служіння. Цей факт видасться цілком природним для людини з вищою духовною освітою, в системі якої в Російській імперії XIX ст. головна функція філософії розглядалась як виховна. Автор підкреслює, що кожен з філософських трактатів мислителя несе певне педагогічне навантаження. В останній період творчості він наполегливо визначальну ролі, філософії у паданні університетській освіті універсального, загальнолюдського значення, адже, крім розумового вишколу, філософські науки, насичені християнськими ідеями, моральнісно надихають і виховують особистість.

Специфічне для духовно-академічного мислителя розуміння завдань філософії давало П.Юркевичу підстави сподіватися на її миротворчу роль у суспільстві. Водночас, те саме розуміння не дозволяло йому покладатися на філософію, як єдиний засіб досягнення іромадської злагоди, перебільшувати її педагогічні можливості, а тим більше бачити в ній єдине джерело виховних впливів. Відтак, у центрі уваги мислителя, зацікавленого освітньо-виховною проблематикою і в огляду своєї професії, і з огляду історичних обставин (в епох.) олександрівських реформ Росія переживала педагогічний бум) неминуче опинялась і педагогіка як окрема галузь знань, що перебувала на стадії становлення.

В другому параграфі - "Теоретичне підгруитя фі.іоеофсько-пеОагогічноі концепції П.Юркевича' - розглянуті педагої Ічні аспекти філософської антропології П.Юркевича, з'ясовані методологічні принципи пою філософсько-ггедатої ічних СТУДІЙ.

Як представник духовно-академічної школи, що вважав головною функцією філософії побудову цілісного світогляду шляхом інтелектуального виправдання істин, осягнутих християнською вірою, мислитель наполягав, що особливість речі зумовлена не лише її місцем у шерезі причинно-наслідкових зв'язків, а й наявністю внутрішньої сувсренної сутності, ідеї, якою послуговується людство у своєму осягненні світу. Одним із1 завдань філософії він вбачав з'ясування змісту ідей і його перевірку з оіляду фактів, здобутих емпіричними науками, поціновуючи отримане в результаті “припущення сутності" за основу інтерпретації розрізнених даних фактичних наук у створенні цілісної картини світу й, зокрема, антропологічної концепції.

В трактаті "Серце та ного значення в духовному житті людини” мислитель доводить, що “припущення сутності” людини, почерпнуте з християнства, зовсім не суперечить даним психології і фізіології, більш того, лише завдяки йому в ан тропології з'являються справді гуманістичні проблеми визначення причин і умов розвитку суто людських якостей й, передусім, - здатності до моральпісної свободи, що знаходить свій вияв у любові до добра, прагненні істини, потягах до прекрасного, потребі творчої діяльності.

За доби, коли виникла гостра необхідніс ть асиміляції до науки про виховання цілого корпусу попик досягнень психофізіології, Юркевичеве '‘припущення су тності’’ людини мало значення основи філософської парадигми педагогіки. Якщо сучасник П.Юрксвича К.Ушннський у відомій “Педагогічній антропології" сподівався дати гуманістичне визначення предмету виховання за допомогою позитивних наук і суто позитивістських засобів, залишаючи осторонь снеціально-доімашчний зміст християнської ідеї людини, то П.ІОркевич розглядав останній єдиною запорукою розкриття достеменно людяних вимірів у теорії та практиці виховання н освіти, наполягаючи на наявності гаїнного духовного “первинного й особливого змісту людської душі", з якого походить неповторна особистість, що її нездатні охопити фактичні науки, зорієнтовані на розкриття загального, а не одиничного. Тим самим філософ стверджував ігріоригет духовного розвитку особистості в процесі творчої діяльності, в якій за домінування субЧкт-суб'сктних виховних відносин, повинна виникати гармонія психологічної (відчутної, формальної) і моральнісиої свободи, що знаходить свій вираз у здатності до самонеремопі і самовдосконалення.

Цілком зрозуміло, що такий підхід зумовлював певне бачення специфіки педагогічного знання і методологічних принципів педагогічного мислення. І Іо-лерше. спираючись на своє вчення про

ідеї, ПЛОркевич визначав статус педагогіки як самостійний, оскільки очевидним с існування ідеї виховання, найповнішим чином вираженої в християнстві. По-друге, безперечною очевидністю для мислителя було тс. ідо педагогіка живиться не дише християнським вченням, а й досвідом певної національної традиції виховання, яка своєрідно втілює педагогічну' ідею в життя. Крім того, джерело педагогічного знання складають і факти дослідних наук.

Таким чином, педагогічне мислення і в теорії, і в практиці, за ПЛОркевичем, як погодження дійсного (того, що є) і належного (того, що повинно бути) погребує використання філософских методів і виступає з'еднучии елементом у системі філософських знань між метафізикою га етикою. Відтак, розробка педагогічних теорій має підпорядковуватись трьом принципам відповідності виховання га освіти: природі дитини, культурі (дійсне) та ідеалу (належне).

В третьому параграфі — "Філософія виховання П.Юркевича: принципи і пріоритети " - досліджується реалізація даних принципів у спеціальних педагогічних теоріях мислителя.

Принцип відповідності виховання ідеалу виступає провідним у педагогічній стратегії, розробленій П.Юркевичем на матеріалах історії виховання. Звернення до останньої пояснюється тим, що філософ схильний довіряти загальнолюдській свідомості, якій властиве ідеальне світоспоглядання, особливо щодо розуміння педагогічного ідеалу. За критерій характеристики останнього ПЛОркевич обирає притаманне '‘істинній людяності” визначення свободи як здатності людини переривати низку природних причиппо-иаслідкових зв'язків і, всупереч ним, діяти згідно законів добра, краси, справедливості, істини. В античній та юдейській культурах знайшли виразу окремі аспекти суто людяного розуміння свободи, а християнство синтезувало їх в єдине ціле. Втім, христянський педагогічний ідеал, як загальне, може ста ги причиною утиску й нівелювання особливого та одиничного, тобто культури й особистості дитини. Відтак, входження його до національного і внутрішнього світів людини, за П.Юркевичем, мас складати акт добровільної« визнання. Отже, метою виховання є забезпечення інтелектуально-емоційного прийняття ідеалу, розвиток сил до його досягнення і наднхання вихованця до перебудови своєї особистості за духовними законами. Позаяк останнє неможливо без самодіяльності, самовдосконалення, виховання повинне мати своїм загальним завданням самовиховання. Таким чином, пріоритетом педагогічної стратегії ПЛОркевича виявляється збереження

унікальності особистості й створення умов її вільного духовного, суто людського, розвитку.

Узгоджуючи принцип ідеаповідповідноеті з принципом природовідповідності виховання, П.Юркевич звергається до пошуків у дитячому єстві здібності до самовиховання. На противагу Ж.-Ж.Руссо, мислитель будує свою теорію виховання не на розгляді проблеми уникнення зла в процессі виховання, а па вивченні питання, як можливе для дитини добро, аналізуючи специфічні види моральнісної діяльності дітей різного віку - слухняність, дисципліну, навчання, в яких дитина розкриває добро у власній душі й розвиває сили для його здіснення.

Принцип кульгу ровідповідності виховання П.Юркевич пов'язує з необхідністю простежити закономірності й наслідки впливу культури на особистість та з'ясувати, чи не є цей вплив насильством над природою людини. Результатом філософсько-культурологічних студій ПЛОркевича є висновок, що існує всього два начала, на яких розвиваються культура і освіта: ппатонівське, як самопідпорядкувашія об’єктивній ідеї добра через віру, і фіхтеанське, як покладання об'єктивного через самодіяльність Я. Останній є доведеним до крайності кантівським розумінням освіти як культури, тобто вправляння особистісних сил. Платнівське і кантівське “начала” мислитель вважає автентичними сутності освіти, оскільки з їх впровадженням виконується головне її призначення - розвиток сил і звільнення людини від тиску зашкарублої “натуральності”, внаслідок чого вона отримує можливість зазирнути в своє ‘‘глибоке серцс”, виразно відчути його найвищі потяги, усвідомити власне творче призначення і реалізувати його. Фіхтеанське начало видається П.Юркевичу хибним, позаяк утискає свободу особистості: абсолютизуючи самодіяльність,

німецький філософ поставляє на місце об'єктивних цінностей «колективне Я» нації, пропонуючи заради інтересів останнього штучне оброблення особистих Я. Втім, відкинувши фіхтеанські пропозиції щодо принципів національної освіти, П.Юркевич висунув свої власні. Його теорія національної освіти базується на канівському філософсько-антропологічному спостереженні, що носієм індивідуального в особистісній структурі є уява як єдина вільна “здібність душі’", не підпорядкована законам сприйняття, мислення або діяльності. Завдяки їй людина може відчувати себе вільною у своєму внутрішньому житті й ставленні до зовнішнього світу. Колективний досвід такого співіснування з дійсністю містить культура. І'[ оскільки кожна людина, особливо дитина, відчуває потребу належати до спільноти собі подібних, засвоєння цього

досвіду дас можливість задоволення цієї фундаментальної людської потреби. Саме на таких засадах, за П.Юрксвнчсм, слід знаходити у шкільному навчанні правильні пропорції між предметами, що розвивають розум і уяву, "голову” і “серце”.

Послідовне ствердження системи цінностей християнського гуманізму складає специфіку всієї філософсько-педагогічної концепції мислителя, ґі примушує замислитись щодо її актуальності ¡а нашої доби цілковитої секуляризації науки.

Останнє питання і стало предметом нашого дослідження в третьому розділі дисертації - “Філософсько-педагогічна спадщина П.Юркевнча: спроба актуалізації"”, зміст якого

викладено в двох параграфах.

В першому параграфі — "Погляди П.Юркевнча в контексті гуманістичних тенденцій сучасної педагогіки ” - подана

характеристика переконань філософа щодо перспектив теоретичного розвитку педагогіки в залежності від вибору між доктринами абстрактного й християнського гуманізму. Абстрактний гуманізм стверджує безпосередність любові до людини. Сьогодні саме цю позицію посідає більшість педагогів. Натомість християнський гуманізм вимагає, передусім, любити Бога і, викопуючи Його заповіти, любити людину. В пертому випадку, вважас ГІ.Юрксвич, втрачається чітке бачення ознак людяності, отже педагог, позбавлений об’єктивних критерісв розрізнення добра і зла (адже прояви людяності надто різноманітні), вимушений покладатися па те, що вища природа людини сама “візьме своє'’, і ставити завданням лише навчити дитину задовольняти її потреби. Втім, це зовсім не відповідає розумінню гуманності як комплексу уявлень про сутнісні ознаки людини. Задовольняти свої потреби здатні її тварини. Людина ж відрізняється від них тим, що спроможна впоратись із потягами власного єства, свідомо спрямувати свій розвиток за законами мудрості га доброчесності. Аби піднести людину на таку височпнь, треба відшукати в ній первинний моральнісно-творчий потенціал, наявність якого наукою не обгрунтовується. У своєму антропологічному вченні П.Юркевич наполягав саме па такому принципі розгляду людини, як предмета виховання. Висунута сучасними філософами і а педагогами (Б.Бім-Бад, А.Мелік-Пашаєв,

О.Вишневськин іа ін.) проблема пошуку “ііюнауковнх” підходів до осмислення реалій освіти та виховання засвідчує, на нашу думку, наявність фундаментального прагнення педагогічної свідомості спиратися на віру й, отже, позиція П.Юркевнча в даному питанні виявляє і ься не такою вже архаїчною.

Другим теоретичним зацікавленням сучасної виховної філософії е подолання суперечності .між потребами індивідуального розвитку і вимогами соціалізації в процесі становлення особистості. Порівняно з відомими сьогодні теоріями особистості, розробленими радянськими науковцями (Б.Лнаньсвим, С.Рубінштейном,

В.Сержантовим та ін.), перевагою варіанту, запропонованого П.Юркевичем, є світоглядна визначеність, що дозволяє філософові вказати глибинну властивість людського єства, за допомогою якої окремі елементи індивідуальності консолідуються в єдину структуру особистості. Такою суто людською якістю с здатність до моральнісиої свободи. Здобутком останньої П.ІОркевич також вважає і соціалізацію особистості, адже вона, як встановлення миру з людьми і визначення свого місця в суспільстві, вимагає внутрішнього розвитку через досягнення миру із собою, що потребує самопізнання і перетворення випадковості збігу біологічної га історично складеної форм індивідуальності на закономірну узгодженість тілесних і душевних сил відповідно особистого духовного призначення.

Другий параграф "Конкретні проблеми педагогічної дійсності в творчості П.Юркевича: паралелі з сучасністю" -присвячений розгляду розробленої П.Юркевичем моделі педагогічних відносин, результати його досліджень щодо принципів створення і функціонування школи, особливостей психології педагога в зв'язку з питаннями, що перебувають сьогодні в центрі уваги освітян-науковців.

Зокрема з'ясовано, що в теорії виховної взаємодії ГІ.Юрксвич висуває на перший план Кангову проблему визначення умов, за яких виникає “моральнісна спілка” між педагогом та вихованцем, коли дитина визнає владу вихователя законною, наважується на критичний погляд па себе та добровільно обирає необхідне (моральнісно добре або корисне для її розвитку) перед бажаним, чим забезпечується суто людське зростання особистості. Любов вихователя у трьох видах (до дитини, до істини та до добра), за мислителем, є творчим фактором у створенні такої педагогічної атмосфери, адже слугує прикладом і основою довіри дитини до дорослого.

Розробляючи філософські засади проблеми школознавства, П.ІОркевич накреслює проект закладу, який можна назвати "школою гуманності". Мислитель прагне подолати хибне розуміння освітянських інтересів держави, буцімто зацікавленої виключно у підготовці фахівців, для чого достатньо "технічної школи” або ‘"школи письменності”. Насправді ж таке утилітарне визначення

завдань освіти, за переконанням П.Юркевича, приховує небезпеку для держави, яка є не тільки “механізмом” упорядкування суспільного життя, а й ‘‘спілкою живою і натхненою", отже, потребує освічених у найвищому духовному смислі громадян. Таке поєднання окремих суб'єктів правових відиосии у громадянське суспільство є прерогативою культури. Отже, заради життєздатності держави школа повинна бути культурним закладом. Втім, аби зберегти динамічність розвитку культури, слід забезпечити свободу особис гості щодо неї, досяжну, за П.ІОркевичем, за умови орієнтації на християнські моральнісні ідеали. Таким чином, “школа гуманності”, в уяві філософа, постає перехрестям трьох самостійних і рівноправних сил: держави, суспільства (та родини як його представника) і Церкви.

Втілення ідеї такої школи до жига залежить, на думку мислителя, передусім, від розуміння педагогом свого призначення, від його вміння перемогти спокуси її труднощі своєї професії. За глибоким переконанням П.Юркевича, головним фактором внутрішньої рівноваги й цілісності особистості вихователя й, водночас, ефективного виконання ним обов’язків є християнська релігійна ідея самопожертви заради любові до ближнього як служіння Богові.

В рез\льтаті здійсненого в дисертації аналізу філософсько-педагогічної спадщини П.Юркевича робляться такі висновки:

1. В спадщині П.Юркевича репрезентована філософсько-педагогічна концепція, що постає результатом філософського осмислення виховання та освіти як особливих вимірів людського буття.

2. Цілісність філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича є вислідом сдносіі його творчого самоздійснення як науковця і морально-релігійного самовизначення як православного християнина.

3. Здійснена реконструкція філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича дозволяє виділити як основні її методологічну, антропологічну та теоретико-педагогічну частини.

4. В методологічній частині П.Юрксвич розв'язує висунуте Гербартом питання про співвідношення філософії та педагогіки, грунчуючись на притаманному речникам духовно-академічної школи розумінні призначення філософії в раціональному обгрунтуванні її виразі містичного, моральнісного, емоційного досвіду християнства. Відповідно до цього, мислитель визначає самостійний сіатус педаюгіки як такої, що поряд із філософією отримує своє нормативне підгрунтя в християнстві. Втім, наука про

виховання повніша, усвідомлюючи свій предмет,' враховувати й факти емпіричних наук, що потребує допомоги філософії, позаяк передбачає синтез розрізнених фактів в сдину картину буття.У філософських студіях П.Юркевича доведено, що подібні інтерпретації можливі лише на основі “припущення сутності” або ідеї речі.

5. Розроблене в антропологічній частині філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича “припущення сутності” людини дає можливість асимілювати до педагогіки цілий корпус нових даних природничих та соціальних наук і запропонувати такі моделі постановки й вирішення педагогічних проблем, що відповідають гуманістичній вимозі вільного індивідуального розвитку дитиною її людських якостей.

6. Використання специфічно філософських методів надає педагогічному мисленню П.Юркевича характеру синтетичності та дозволяє йому узгодити у філософських теоріях виховання й освіти важко сумісні принципи відповідності педагогічних впливів етичним ідеалам, людській природі та національній культурі.

7. У філософії виховання й філософії освіти П.Юркевича цілком виразне прагнення знайти примирення між двома вимірами свободи. Перший, психологічний - цс відчутна свобода, що поєднує все живе і є умовою нормального, природного вияву тварної сутності через розвиток. Інший, метафізичний вимір, складає моральна свобода людини у вияві своєї духовної сутності і підпорядкуванні “тваринних засад” індивідуальності вимогам власної вищої особистості, яка отримує повне значення в причетності до Бога. На цьому підгрунті ШОркевич вперше у вітчизняній культурі висуває питання про оптимальне сполучення примусу і свободи в освіті та вихованні.

8. Аналіз філософсько-педагогічного вчення П.Юркевича в історичному контексті виявив його глибоку причетність до антропологічних здобутків київської духовно-академічної філософії.

9. Філософсько-педагогічна концепція П.Юркевича постає альтернативою цілковитій автономізації педагогіки від філософії, що призводить до дегуманітарізації й деморалізації педагогічного знання. Зазначене дає вагомі підстави визначити внесок П.Юркевича в осмислення філософсько-педагогічних проблем як цілком самостійний і оригінальний, хочай не визнаний його сучасниками.

10. В наш час, що гостро потребує гуманізації'теорії та практики виховання, - філософсько-педагогічна концепція П.Юркевича набуває особливої значущості й актуальності, адже її стрижневою темою є виявлення суто людських смислів пелагоіічної

діяльності. Філософсько-педагогічна концепція мислителя складає безпосередній інтерес і з точки зору визначення сутності “інопаукового" підходу до гуманітарного знання, аналізу фундаментальних принципів гуманізму, розв'язання проблеми поєднання загальнолюдського і національного пріоритетів у системі освіти. розробки нових філософсько-педагогічних теорій, спрямованих на реструкгурізаціїо професійних поглядів педагога відповідно до нового бачення мсти й завдань освіти. ' '

Наприкінці роботи окреслені подальші перспективи дослідження проблеми.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автори:

1. К'уіьміна СЛ. Методологічна роль філософського “припущення сугносіі” в педагогіці П.Юркевича І/

. Мультпверсум. Філософський альманах: 36. наук, праць / Відп. ред. В.В.Лях. - Вип.10. - К.: Український Центр духовної культури, 2000. - С.216 - 224. - 0,5 д.а.

2. К'уіьміна С.Л. Філософія виховання за ГТ.ІОркевичем /У Освіта і управління. — 1999. - №1. - С. 159-164. - 0.5 д.а.

3. Кузьмина С.Л. Идея гуманизма в отечественной педагогике // Ученые записки Симферопольского государственного университета. - 1998. - №6(45). - С.87-9!.-0,3 д.а.

4. К'уіьміна С.Л. П.Д.Юркевич про сутність освіти /і Київські обрії: Історико-філософеькі нариси. - К.: Стилос, 1997. -- С.258-266. - 0.5 д.а.

5. Кузьмина С.Л. XIX век: наука и религия в искусстве воспитания // Педагогика. — 1999. - №2. - С.76-81. - 0,8 д.а.

6. Кузьмина С.Л. П.Д.Юркевич: история воспитания // . Педагогика. - 1996. - №5. - С.90-95. - 0,8 д.а.

7. Кузьмина С.Л. Школа: взаимодействие государства и церкви (по концепции П.Д.Юркевича) // Гражданское общество и социальные права. - Кн.1. - Симферополь: КИЭКП, 1997.-С.139 - 148.-0,7 д.а.

8. Кузьмина С.Л. Детство п идея воспитания в философско-педагогической концепции П.Д.Юркевича А' Труды Международной конференции “Межкультурные коммуникации и проблема духовности в конце XX века. -Киев-Севастополь: СГТУ, Институт философии НАН Украины. 1995. - С. 179 —181. - 0,1 д.а.

АНОТАЦІЯ

Кузьміна С.Л. Фиософсько-педагогічпа концепція П.Д.Юркевича. - Рукопис. - Дисертація на здобуття ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Інститут ф'їлософії ш.Г.С.Сковороди НАН України, Київ, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича. В процесі анаїізу друкованих та рукописних творів мислителя реконструйовано його філософські та педагогічні погляди. Встановлено, що вони складають, методологічно та змістовно, єдину теорію. Осередком філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича є проблема розкриття гуманістичних смислів освіти та виховання. Ії розв'язання ■здійснюється через співвіднесення психологічного та метафізичного вимірів свободи. Дисертація містить спробу актуалізації філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича з огляду необхідності гуманістичних трансформацій в сучасній системі освіти та виховання.

Ключові слова: філософсько-педагогічна концепція, філософія виховання, філософія освіти, свобода, особистість.

SUMMBRV

KuzminaS.L. Philosophy-educational conception of P.Urkevich. -

Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by speciality 09.00.05 - History of philosophy. - The Institute of Philosophy named after H.S.Scovoroda of National Academy of Scinces of Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation, is devoted to research the philosophical and educational convictions of P.Urkevich. [t was exposed that its represent the integral theory in metodological and meaning aspects. It was made clear that the problem of human senses of education is the core of the philosophy-educational theories of P.Urkevich. He solved this problems through the correlation of the psychological and metaphysical dimensions of the freedom. In dissertation it has undertaken an attempt to show the actuality of the philosophy-educational concept of P.Urkevich from the

point of view of the necessary of humanistic transformations in the contemporary system of education.

Key words: philosophy-educational concept, philosophy of education, freedom, personality.

АННОТАЦИЯ

Кузьмина C.JT. Философско-педагогическая концепция П.Д.Юркевича. — Рукопись.

Диссертация па соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Институт философии им.Г.С.Сковороды НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию философских и педагогических взглядов П.Юркевича. В результате анализа печатных и рукописных трудов мыслителя реконструирована его философско-педагогическая концепция, впервые ставшая предметом специального историко-философского анализа.

Осуществление культурологического подхода к изучению данной темы позволило указать причины и источники развития философских и педагогических убеждений П.Юркевича как неразрывного единства. Получивший высшее духовное образование и посвятивший себя преподаванию философии, мыслитель считан способом осуществления своего философского призвания педагогическое служение. Каждый из его философских трактатов несет определенную педагогическую нагрузку. Однако и в педагогике П.Юркевич находит глубокие философские смыслы, поскольку полагает, что в воспитании и образовании для философии открываются особые измерения человеческого бытия.

Философско-педагогическая концепция П.Юркевича представляет собой методологически и содержательно единую структуру. Се составляют методологическая, антропологическая и теоретико-педагогическая части.

В методологической части П.Юркевичу удалось решить поставленный Гербартом вопрос о соотношении философии и педагогики. Основываясь на присущем всем представителям дуковно-академической школы понимании предназначения философии рационально обосновывать и выражать мистический, нравственный и эмоциональный опыт христианства, мыслитель определил самостоятельный статус педагогики. Последняя, наравне с философией, черпает нормативные элементы своего знания из христианства. Однако религиозно обоснованная наука о воспитании

должна определять свой предмет и с учетом фактов, добытых эмпирическими науками. Синтез же разнообразных фактов, согласно убеждениям П.Юрксвича, является прерогативой философии, т.к. предполагает создание единой картины бытия через пояснение отдельных данных. В своих философских грудах мыслитель доказывает, что подобные интерпретации возможны только на основе идеи или «предположения сущности» вещи.

Антропологическая часть философско-педагогической концепции П.Юрксвича охарактеризована в контексте достижений науки XIX в. Показано, что И.Юркевич философски продолжил и педагогически истолковал основные антропологические достижения киевской духовно-академической школы и предложил альтернативу позитивистским тенденциям развития педагогики, толчок которым дал К.Ушинский,

В своем антропологическом учении П.Юркевич обосновал «предположение сущности» человека вообще и ребенка в частности. Опираясь на патристическое учение, оно представляло личность уникальным существом, а не «экземпляром рода», к чему тяготеют опытные науки, ориентированные на открытие общих законов. Философское «предположение сущности» человека дало П.Юркевпчу возможность ассимилировать в педагогику целый корпус новых данных естественных и социальных наук, очертить такие модели постановки и решения педагогических проблем, которые соответствуют гуманистическому требованию свободного индивидуального развития ребенком его лучших человеческих качеств.

Восстановлены в целостном виде основные положения философии воспитания и философии образования П.Юркевича. Выяснено, что использование специфически философских методов придало педагогическому мышлению П.Юркевича характер синтетичности и позволило ему согласовать в философско-педагогических теориях принципы соответствия воспитания и образования этическим идеалам, человеческой природе и национальной культуре.

В процессе выявления содержания философии воспитания и философии образования П.Юркевича стаю очевидным, что мыслитель руководствовался вполне определенным стремлением найти верное соотношение между двумя измерениями свободы -психологическим и метафизическим. Первое философ охарактеризовал как ощущение свободы, объединяющее все живое, как необходимое условие естественного проявления тварноп сущности в развитии. Второе, метафизическое измерение,

представляет собой нравственную свободу человека раскрывать свою духовную сущность и подчинять «животные начала» индивидуальности требованиям собственной высшей личности, которая приобретает полное значение в приобщении к Богу. Установлено, что, благодаря подобному пониманию, П.Юркевич впервые в отечественной культуре ставит вопрос об оптимальном соотношении принуждения и свободы в педагогической действительности.

В связи с современными проблемами гуманизации образования и воспитания, предпринята попытка актуализации основных философско-педагогических илей П.Юркевича. Рассмотрены как философско-теоретические аспекты гуманизации педагогического сознания и деятельности, так и конкретные проблемы реализации свободы в педагогических отношениях, в школе, затронуты вопросы психологии учителя и воспитателя.

Делается вывод о том, что в философско-педагогической концепции П.Юркевича предложен вполне конструктивный вариант взаимосвязи философии и педагогики, разрыв которой привел к дегуманитаризации и деморализации педагогического знания. Это дает основание утверждать, что вклад П.Юркевича в осмысление философско-педагогических проблем является самостоятельным и оригинальным. Отмечается его актуальность и на современном этапе развития философско-педагогических дисциплин.

Ключевые слова: философско-педагогическая концепция,

философия воспитания, философия образования, свобода, личность.