автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.09
диссертация на тему: Фольклористическая деятельность Пантелеймона Кулиша

Полный текст автореферата диссертации по теме "Фольклористическая деятельность Пантелеймона Кулиша"

з,

Київський університет імені Тараса Шевченка

Янковська Жанна Олександрівна

УДК 398(079.5)/883Кул

Фольклористика діяльність Пантелеймона Куліша

Спеціальність І0.01Щ - фольклористика

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологі'сшх наук

Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник- кандидат філологічшж

наук, доцент

ДуіиієЕсьіса Лідія Фраткзна, Київський університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедрою фольклористики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук,

професор

Пазяк Михайло Михайлович, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології#;)# Убра'ііМ

завідувач відділом фольклористики

кандидат філологічник наук Вільна Ярсслага Володимирівна

Київський університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри історії української літератури

Провідна установа- Міністерство освіти України,

Рівненський дерхсавний педагогічний інститут, каф. теорії літератури та славістики, м. Рівне

Захист відбудеться 17 березня 1998 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.15 по захисту дисертацій Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, Київ -17, бульвар Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252033, Київ - 33, вулиця Володимирська, 60)

Автореферет розіслано 16 березня 1998 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук,

професор

Грацкк Л.В.

Загальна характеристика роботи

Тема дисертації зумовлена проблемою^ яка є актуальною сьогодні українському суспільстві — національного відродження, і особливо в галузі духовної культури. Проблема “Куліш і фольклор” вмотивована тим, що нині до нас повертаються несправедливо забуті імена, цікаві особистості, творчі здобутки яких потребують сучасного осмислення і вивчення. Світоглядні позиції та творчість видатного українського діяча культури, письменника й науковця XIX ст. Пантелеймона Куліша дає для цього багатий і цікавий матеріал. Яскравою особливістю творчої манери П. Куліша, його доробку є захоплення українською історичною минувшиною та фольклором. Незважаючи на досить складні умови життя, своєрідність характеру, йому, завдяки таланту і працьовитості, вдалося створити цілісний, суверенний світ власної творчості.

Актуальність обраної теми зумовлена нагальною потребою повернути б історію української науки, і фольклористику зокрема, одне із найменш досліджених імен в історії української фольклористики — ім’я Пантелеймона Олександровича Куліша. Матеріали його творчої спадщини дають змогу говорити про те, що П.Куліш є не лише письменником, істориком, критиком, а й фольклористом, зачинателем цієї науки на Україні. Його праця у цій галузі згадується в критичних публікаціях різних років лише принагідно, але фольклоризм та етнографізм — визначальна риса творчості письменника.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок нашого дослідження має безпосередній зв’язок із тематичними планами кафедри фольклористики Київського університету ім. Тараса Шевченка, на якій виконана робота, та робочими програмами курсів української літератури, загшіьної та української етнології, історичної етнології .України, які читаються за нормативними навчальними планами кафедри культурології в Острозькій Академії, де працює дисертантка.

Об’єкт дослідження:

- біографія П.Куліша, яка свідчить про становлення його

З

як фольклориста; . ,

- наукова діяльність Пантелеймона Олександровича як збирача, видавця і дослідника народної творчості.

Предметом дослідження е:

- фольклористична діяльність ПІКуліша в контексті його багатої та неоднорідної спадщини, включаючи епістолярій;

- фольклорно-етнографічна збірка Куліша “Записки о Южной Руси”;

- роман-хроніка “Чорна рада” та оповідання, написані українською мовою.

Мета дослідження:

- простежити, які чинники сприяли формуванню П.Куліша як фольклориста;

- визначити місце фольклорно-етнографічної збірки П.Куліша “Записки о Южной Руси” в системі фольклорних збірок першої половини ХІХ ст.;

- довести, що проблема художньої трансформації фольклорної свідомості займає одне з чільних місць у творчості письменника; показати, яке значення має ця проблема у глибинній національно-культурній традиції, зокрема в контексті літератури першої половини ХІХ ст.

Язй/уїйня /ігаглі/^сйиия;

- визначити та охарактеризувати специфічні аспекти і своєрідність фольклорного матеріалу в творчості П.Куліша;

" проаналізувати характер та визначити Жанрово-тематичні особливості фольклорно-етнографічної збірки П.Куліша “Записки о Южной Руси” з огляду вміщеного в ній фольклорно-етнографічного матеріалу;

- дослідити специфіку фольклорних записів самого П.Куліша, опублікованих у збірці;

- визначити, яким чином відбувається трансформація народного світобачення та світосприйняття, засвоєння естетичних мотивів, етичних норм та поетики фольклору в художніх творах письменника;

- довести, що у збірці “Записки о Южной Руси” П.Куліш виступає не лише як записувач і видавець фольклору, але і як його дослідник;

- на новому науково-теоретичному рівні осмислити і дослідити фольклористичну спадщину та художній доробок П.Куліша і визначити його місце в українській культурі.

База дсслщ?№л<ія, Досліджешія здійснено на базі наукових публікацій про творчість П.Куліша, численного епістолярію письменника та критичних матеріалів, опублікованих у літературно-критичних журналах ХІХ ст., а також на матеріалах його архіву.

У процесі дослідження використано різноманітні наукові методи (аналітичний, системний, історико-порівнядьний, генетично-типологічний та ін.), аби уникнути спорадичності в інтерпретації матеріалу і проникнути в інтенційний світ П.Куліша, розкрити сигнікативні та вербальні засоби його творчості.

Методологічні засади. В дисертації домінує інтегративний підхід, який дає змогу виділити наскрізні тематичні ідеї, узагальнити основні проблеми, визначити перцептивні універсали з метою підпорядкування темі та цілісності сприйняття матеріалу.

Теоретичною основою дисертації слугують праці М.Максимовича, М.Костомарова, М.Драгоманова, М.Грушевського, в яких знаходимо перше наукове осмислення Кулішевих творів; М.Зерова, Є.Кирилкжа, О.Дея, С.Єфремова, де зроблено спробу окреслити обсяг і значення його творчої спадщини на початку XX ст.; В.Качкана, Є.Нахліка, М.Жулинського, А.Погрібного, П.Кононенка, Л.Дем’янівської, М.Наєнка, М.Пазяка, Л.Задорожної,

ТТ ТТ, ГТТП ППЛТ

и.хіОіГх.хуаііічОоч^иіхОі, х .,£і,^пуїч.Сітиі\.

та інших, що висвітлюють певні проблеми спадщини П.Куліша з точки зору сучасності.

Ступінь вивченості питання. Наукові праці, що стосуються вивчення творчого доробку П.Куліша впродовж півтора століття можна умовно поділити на три періоди. Нині почалася “третя хвиля” дослідження творчості письменника. До “першої хвилі” належать початкові видання його творів і найперші відгуки та рецензії на них у середині та другій половині ХІХ ст. (закінчуючи першими роками XX ст.). Це статті та рецензії М.Максимовича, М.Костомарова, М.Сумцова, І.Франка, рання фундаментальна біографія письменника, написана В.Шенроком [І]. Ці дослідження

[І] Шенрок В.И. П.А. Кулиш. Бгіографический очерк// Кисвская Старина.- 1901.-Т.ЬХХІІІ - ІХХІУ (з продовженням у кожному номері, починаючи з №4 за 1901 р.).

з огляду на тогочасну культурну епоху вже самі стали для нас цінним матеріалом для зіставлення та вивчення, тому в роботі ми часто звертаємосй до них, особливо акцентуючи увагу на аксіологічному аспекті досліджуваного матеріалу.

“Друга хвиля” починалася на межі ІІ-го десятиріччя XX століття. Вона позначена зверненням до творчості П.Куліша в період національного становлення і проголошення (хоч на дуже короткий час) незалежної Української держави. А оскільки очолювали цю боротьбу письменники, то їхнім натхненником і став П. Куліш як провідник національної ідеї та захисник самобутності українського народу. Національне єство,- активний склад особистості митця та його творчість надихали молодих борців не лише в політичних, а і в творчих пошуках.

Серед них можна назвати імена В.Винниченка, М.Хвильового, Б.Лепкого, М.Зерова та багатьох інших. У цей час (1908-1909 рр.) у Львові вийшли твори П.Куліша у 6-ти томах. Це видання і до сьогодні поки що є найповнішим. У ці ж роки в Києві вийшло незакінчене 5-томне видання творів письменника (планувався 20-томник) та 5-томне видання Кулішевих творів Богданом Лепким у Берліні (1922-1923 рр.). У 20-ті роки в Києві готувалося 25-томне видання творів, яке було припинене і з якого вийшло тільки три книги: 1, 3 і 6 томи. До початку 30-х років ще маємо дослідження переважно біографічного характеру В.Петрова, І.Ткаченка, М.Сумцова. Починаючи з наступного десятиріччя, П.Куліша було проголошено націоналістом. “Друга хвиля” у дослідженні творчості митця була штучно перервана, так і не сягнувши свого апогею.

Від цього часу і до кінця 80-х років навколо постаті П.Куліша, по суті, утворився інформаційний вакуум. Його творчість не була офіційно заборонена, але згадувалася головним чином в негативному контексті або ж замовчувалася. Поодинокі ювілейні статті були нейтральними і не давали якогось нового матеріалу. Окремі перевидання “Чорної ради” або “Вибраного” у 1969 році та збірки “Поезії” у 1970 році не реабілітували письменника в очах співвітчизників.

Лише у 80-х роках (“третя хвиля”) у літературно-

крит ичних журналах почали з’являтися статті про Куліша та його творчість. У 1989 та 1994 роках вийшли два двотомні видання з передмовами, відповідно, М.Жулинського та Є.Нахліка. Кілька разів за цей час було перевидано “Чорну раду”. Історики, літературознавці, філософи нині досліджують творчість Куліша, щоб повернути цін видатній людині добре ім’я. Наше завдання оцінити його здобутки в галузі фольклористики, оскільки в 1994 році вийшло і стало доступним широкому колу читачів репринтне видання Кулішевої фольклорно-етнографічної збірки “Записки о Южной Руси”. Взагалі ж, якби видати всю спадщину письменника, то її об’єм сягав би 50 томів.

Наукова новизна досліцження полягає в осмисленні діяльності П.Куліша як фольклориста і визначенні на сучасному рівні трансформації фольклорної свідомості, естетичних мотивів та поетики фольклору у його літературних творах, обраних для аналізу. Прямих теоретичних досліджень із цієї проблеми немає. Вивченням його життя і творчості в різні роки займалися такі визначні науковці, як М.Грушевський (“Соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчості”), ДДорошенко (“Пантелеймон Куліш, його життя й літературно-громадська діяльність”), В.Щурат (“Філософічна основа творчості Куліша”), В.Петров (“Пантелеймон Куліш у 50-ті роки. Життя. Ідеологія. Творчість”) та інші. Про його творчість писали також

О.Дорошкевич, О.Маковей, Б.Грінченко, І.Франко, Є.Кирилюк, С.Єфремов, Є.Нахлік, М.Жулинський. Проте розкриті ними проблеми творчої спадщини цього письменника і фольклориста не порушували певних її важливих аспектів. Окремі згадки про фольклористичні спроби Куліша були епізодичними і фрагментарними, що не давало цілісного уявлення про нього як про фольклориста і про його синтезований доробок у цій галузі. Наукового аналізу із точки зору сучасної фольклористики потребувала і фольклорно-етнографічна збірка П.Куліша “Запис™ о Южной Руси”, адже після її видання у 18561857 роках маємо лише окремі відгуки та рецензії (М.Максимовича, М.Костомарова та деякі ін.), опубліковані в літературно-критичних журналах того часу.

Умови становлення і розвитку романтизму в українській

літературі стали тим грунтом, на якому формувалися національна сутність та активний склад особистості П.Куліша. Особливе сприйняття народних творів, неординарний талант, сенсибільне відчуття культурних реалій давнини та емотивне їх сприйняття, помножені на високу працездатність письменника, витворили той феномен у його творчості, інтегруючим моментом якого стало генетично-народне відображення дійсності, поєднане з власною творчістю (що не заперечувало використання літературних традицій).

У дослідженні великою мірою використано широкий епістолярій Куліша, а також публікації в літературно-критичних журналах ХІХ ст., матеріали архіву, рукописи, стародруки.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання вчителями середніх шкіл та викладачами спеціальних і вищих навчальних закладів для тематичного матеріалу при вивченні творчості П. Куліша, а також при складанні відповідних лекційних курсів з історії української фольклористики, розробці спецкурсів, при створенні посібників для вчителів, учнів та студентів середніх і вищих спеціальних навчальних закладів, при написанні дипломних, курсових робіт та дисертацій.

На першому етапі дослідження дисертантка намагалася з’ясувати, під. впливом яких обставин і яких людей, що оточували П.Куліша, сформувалися його наукові погляди в галузі фольклористики.

Другий етап - це спроба детального аналізу та об’єктивної із сучасної точки зору оцінки фольклорно-етнографічної збірки П.Куліша “Записки о Южной Руси”, яка була його головною фольклористичною працею. .

На третьому етапі роботи за допомогою конкретних прикладів проаналізовані шляхи та методи трансформації фольклорної свідомості у малій та великій прозі письменника.

Структура дисертації. Робота складається із “Вступу”, трьох розділів, “ Висновків”, “Списку використаних джерел”, “Додатків” та “Бібліографії”.

На захист виносяться проблеми:

П.Куліш один із зачинателів української

фольклористики, зокрема в галузі дослідженім психології оповідачів-інформаторів.

Народний світогляд та художня культура найяскравіше проявилися в записах письменником епічних народних творів (поетичних і прозових), які свідчать про його історичні уподобання в науці.

“Чорна рада” не лише перший історичний, а й психологічний український роман з огляду відображення у ньому за допомогою засобів фольклору національної психології, колоритшіх народних характерів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обгрунтовано актуальність вибору теми дисертації “Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша”, передбачено її структуру. Тут сб?руптовано новизну поставленої проблеми, її теоретичну і практичну значущість, а також окреслено об’єкт, предмет дослідження, сформульовано його мету і завдання, доцільність вибору методів та мєтодологічнііх засад, які використано в процесі роботи.

У першому розділі дисертації (“П.Куліш і оточення”) зосереджено увагу на визначенні місця письменника в процесі розвитку фольклористики як науки у часи становлення і розквіту романтизму в українській культурі; з’ясовано, чому саме в нинішній час державотворення актуальними є наукові дослідження фольклористичних студій Пантелеймона Куліша, його ідей та творчих здобутків у цій галузі.

При опрацюванні біографії письменника особливу увагу сконцентровано на тих її моментах та обставинах, які сприяли формуванню Куліша-фольклориста. У дитячі роки особливо помітним був вплив на нього матері, яка знала безліч пісень, казок, прислів’їв, приказок, сама гарно співала, мова її була пересипана цими перлинами і назавжди запам’яталася малому Паньку. Мало значення також і безпосереднє спілкування з носіями фольклору на батьківському хуторі і в період цільових поїздок.

Незабутні враження залишилися у письменника від

прочитаної у гімназійні роки збірки українських пісень М.Максимовича, яка змінила погляди юнака і вплинула на формування його фольклористичних інтересів. Активізації позитивних зацікавлень у цьому напрямку сприяло знайомство із професором М.Максимовичем у Києві, який став першим учителем і наставником молодого початківця на терені фольклористики. Будучи одним із натхненників та провідників ідей Кирило-Мефодіївського братства, П. Куліш прийшов до національної ідеї, що акумулювала в свідомості письменника всі його різноманітні захоплення. Куліш працював у річищі історичної школи в період романтизму, яка основним критерієм літератури вважала “народність”, відображення “духу” народу. Реалізація цих критеріїв була можлива тільки при опануванні головних засад фольклору та використанні їх у своїй творчості.

Значний вплив на формування фольклористичних уподобань Куліша та скерування його теоретичних і практичних досліджень у цій галузі мало наукове оточення, ті визначні особистості, які своєю працею немало прислужилися молодій науці у той час. Серед них імена М. Цер-гелєва. І.Срезневського, М.Максимовича, А.Метлинського,

О.Бодянського, М.Костомарова, П.Лукашевича, С.Носа, Т. Шевченка, Ганни Барвінок та багатьох інших. Дисертантка звернула увагу лише на найоб’ємніші стосунки Куліша з творчими особистостями та науковцями. Взагалі ж, попри всю неоднозначність натури та запальну вдачу, П.Куліш постійно спілкувався з великою кількістю людей і був у цьому спілкуванні людиною надзвичайно цікавою. Про це свідчить хоча б його численне листування (епістолярні джерела в розділі “Бібліографія” зосереджені окремо). Листи для письменника — не про сто засіб передачі інформації, думок і почуттів, це окрема царина його творчості. Саме в листах можна побачити справжнього Куліша з його творчими планами, бурхливим характером, ліризмом. У результаті наукового осмислення епістолярної спадщини Куліша ми не лише маємо змогу розкрити ті аспекти його діяльності, що визначалися оточенням, а й опанувати власне наукові здобутки вченого, які прислужилися для подальшої роботи у двох наступних розділах.

Другий розділ дисертації присвячено дослідженню основної фольклористичної збірки Куліша “Записки о Южной Руси” (1856-1857). їй передувала збірка “Украинские народньїе предания”, що була для письменника першою спробою в галузі фольклористики. Оскільки всі найцікавіші твори, які ввійшли до неї, пізніше були опубліковані в “Записках о Южной Руси”, то й проаналізовано їх контексті цієї збірки.

Детальний аналіз даної фольклорно-етнографічної праці дозволив розкрити нові аспекти становлення П.Куліша як особистості, а також формування його як письменника, оскільки фольклор став першоосновою власної творчості митця. Як відзначено, першим учителем П.Куліша у цій галузі був М.Максимович. Саме тому М.Грушевський так оцінив “Записки о Южной Руси”: “Щедрий засів М.Максимовича дав щедрі сходи. Якщо й далі деякі літератори сприймали й історію України, і її пісні, думи, інші види мистецтва лише як “обласну” екзотику, П.Куліш у “Записках о Южной Руси” 1856-1857 років окреслює якісно інший підхід — дослідницький, з нахилом до історичних джерел”[1]. Дійсно, коментарі автора — це своєрідні студії над опублікованими народними творами, де особливо багато уваги приділяється постатям інформаторів.

' другому розділі зроблено також спробу структурного та жанрово-тематичного аналізу збірки. У першій частині сконцентровано увагу на принципах розміщення П.Кулішем фольклорного матеріалу; у другій —відзначено жанрово-тематичні особливості збірки, а також подано класифікацію опублікованого матеріалу за жанрово-тематичним принципом, вдаючись у найцікавіших місцях до елементів текстологічного аналізу. Всі фольклорні записи, що знайшли своє відображення на сторінках “Записок...”, поділено на пісенні і прозові. До першої групи ввійшли українські народні думи і пісні, а до другої — казки (переважно — чарівні або фантастичні) та легенди і перекази, які в свою

[1] Грушевський М. Історія української літератури. В б-ти томах 9-ти кн-.-К.: Либідь, 1993,- Т.І.- С.21.

чергу систематизовані хронологічно і тематично.

У першому томі “Записок о Южной Руси” опубліковано фольклорно-етнографічні тексти на історичну тематику (за винятком останнього). Головним чином — це записи самого Куліша, доповнені невеликим, але цікавим матеріалом А.В.Шишацького-Іллічата М.В.Ніговського. Не менш цікавою частиною книги є коментарі автора, які дають змоіу спостерігати процес запису художніх творів; подекуди зустрічаємо елементи текстологічного аналізу певних із них, а також історичні довідки. З авторських коментарів складаємо думку про методологічні засади фольклористичної школи П.Куліша, про те, як формувався Куліш-фольклорист, виробляв свій стиль роботи. Крім того, тут також одержуємо інформацію про географію записів, зроблених дослідником. Причому П.Куліш у своїх поглядах на епічні народні твори утверджує саме європейський погляд на лицарську народну поезію, а не побутовий, знижено-фальсифікований. Це виявляється навіть у ставленні до кобзарів, яких він називає “нашими рапсодами”, “го мерами”, а не просто жебраками або старцями; та в оцінці українських народних дум, для збереження цікавих варіантів яких він доклав багато зусиль. Водночас недоліком книги можна вважати хронологічну

НеОфОрМлсНіСТЬ МаТСріаЛіВ, НСрШНОЦІНКІСТЬ ВїДОМОСТСИ ІХрО

інформаторів.

Пантелеймон Куліш залишив помітний слід в історії української фольклористики як видавець фольклору, фундатор власної школи, ентузіаст українського слова.

У третьому розділі простежено, за допомогою яких засобів відбувалася художня трансформація фольклорної свідомості у власних творах П.Куліша. Для більшої наочності та переконливості об’єктами дослідження обрано малу прозу письменника (оповідання, написані українською мовою) та історичний роман-хроніку “Чорна рада”, в яких найбільш чітко проявляються тогочасні тенденції в літературі.

П.Куліш прагнув осягнути категоріальні засади народного світогляду, збагнути його ідейно-естетичний ідеал і наблизитися до нього своєю власною творчістю. Саме тому в малій прозі Куліша є поширеним звернення до жанрів

народного оповідання, казки, анекдоту. Він використовував оригінальні форми трансформації фольклорної свідомості у прозових художніх творах, керуючись особливостями теми, творчого методу і специфікою власного таланту. Такі спроби були цікавими. На цьому, зокрема, наголошував дослідник творчості Куліша Є.Нахлік, влучно назвавши ідилію “Орися” “маленьким шедевром на зорі нової української прози”.

Не менш оригінальним свідченням згаданої трансформації є написаний у традиціях Вальтера Скотта і закорінений у народні та літописні джерела рідної землі' роман-хроніка “Чорна рада”, що став першим історичним і частково першим психологічним полотном в українській літературі.

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження вимагало логічного, послідовного висвітлення творчої особистості такої неординарної постаті як Пантелеймон Куліш, що й було здійснено у трьох частинах, які взаємодоповнюють одна одну і складають три розділи роботи, а разом узяті формують уявлення про фольклористичну діяльність П.Куліша до 60х років ХІХ ст.

Як бачимо, у цей час творчі пошуки письменника відбувалися на тлі розквіту романтизму — культурного та літературного напряму, що тривав на Україні в 20-60-х роках ХІХ століття і який свого часу М.Зеров поділив на “три пори”: харківську — “з половини 30-х p.p. до 1843-44”; київську — “з початку 40-х p.p. до арешту кирило-мефодіївських братчиків весною 1847 р.” та петербурзьку'

— “від початку нового царювання (1855), коли помалу в російській столиці збираються амністовані братчики і стають там центром української громади, до розпаду “колонії” року 1863. Будемо називати ЇЇ порою “Основи”...”[1]. Феномен Куліша полягає в тому, що, представляючи романтизм середньої, київської “пори”, він також мав творчі контакти з представниками

Зеров М. Твори в двох томах. - К.: Дніпро, 1990. - Т.2. - С.76.

харківської та петербурзької “пір”, а, отже, його інтереси були пов’язані з усіма етапами розвитку цього напряму на Україні. У близьких, дружніх стосунках упродовж життя П. Куліш перебував із М.Максимовичем,

І.Срезневським, О.Бодянським, М.Костомаровим та ін. Оточення, в силу характеру та психологічних особливостей П.Куліша, мало певний вплив на нього, незважаючи на те, що він був натурою сильною, вольовою, цілеспрямованою і так само не менше впливав на оточуючих своїм інтелектом, інтелігентністю, освіченістю (хоч здобував знання в основному методом самоосвіти). Важливим способом спілкування для П.Куліша були листи, в яких бачимо його дуже цікавим співбесідником. З його листів можна дізнатися про переживання, задуми письменника та їх здійснення. За листами можна писати його життєпис, який у поєднанні із зафіксованими спогадами сучасників відтворив би, мабуть, найреалістичніший образ цієї унікальної людини.

Еволюцію особистості Куліша щодо становлення його як фольклориста схематично можна зобразити так:

г

Куліш і оточення

А вже навколо цього формувалися його історичні зацікавлення, філософські погляди тощо. Тільки пройшовши через працю фольклориста, осмисливши закони народної творчості, П.Куліш зміг досягнути такої майстерності відображення народного життя у великій і малій прозі.

Фольклорно-етнографічна збірка П.Куліша “Записки о Южной Руси” зайняла одне з чільних місць у системі фольклорних збірок першої половини ХІХ ст. У ній письменник заявив про себе як фольклорист-практик (записувач), фіксуючи народні твори; як дослідник (у коментарях дає оцінку опублікованим творам); рецензент (щодо записів, надісланих кореспондентами); коректор (коректуру повністю читав сам) і частково видавець. В усіх

цих іпостасях він виступає як науковець-дослідник та спеціаліст вищого 'атунку. Зокрема кобзарство дослідник розглядає як специфічне соціокультурне явище. Саме П.Кулішеві належить перша публікація дум з коментарями індивідуального стилю та психології інформаторів. Особливо ретельно у збірці описано виконавців дум. Як зауважує Г.Довженок, П.Куліш був одним із перших, хто звернув увагу на важливість запису думи в реальному побутуванні, а також на необхідність вивчення феномена кобзарства як такого. Дослідниця вважає, що саме у висвітленні цього процесу фольклорист висловив ряд думок, що випередили його час: “Це, зокрема, стосується міркувань про важливість інтересу до особи виконавця та самого процесу відтворення дум за природних умов”[ 1 ].

Тенденції історизму П.Куліш залишився вірним і при написанні власних прозових творів українською мовою, а саме оповідань та історичного роману “Чорна рада”. У цих його творах присутній “дух” (історія) народу; постійно простежуються “зв’язки професійного літературного процесу з фольклорним”, існує “відповідність... історичним подіям” [2] і, якщо оповідання П.Куліша (особливо ідилії) є більш романтизованими, то “Чорну раду” можна вважати мало не документальним відтворенням зображуваного часу

і, одночасно, твором психологічним з огляду відображення у ньому за допомогою засобів фольклору національної психології, колоритних народних характерів. Ці твори письменника акумулюють у собі могутній національно-культурний і духовно-моральний заряд, здатний впливати на формування свідомості, виховувати в людині найкращі почуття. Будучи власне літературними, ці витвори уяви і фантазії митця до того ж — своєрідне відображення культурних традицій власного народу в минулому, отже, культури етносу, де співвідношення фольклорного і власного стає визначальним для окреслення їх народнос-

[1] Довженок Г.Фонографічна колекція українських дум в історії вивчення спільного виконавства // Усна епіка: етнічні традиції та виконавство. Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої пам’яті Ф.Колесси та А.Лорда. - К., 1997. - Ч. 1. - С: 111 -112.

[2] Наєнко М. Українське літературознавство. Школи, напрями, тенденції. - К.: Видавничий цешр АКАДЕМІЯ, 1997. - С.72.

ті. Стосовно цих ознак в українській літературі названого періоду взагалі і творчості П.Куліша зокрема проф. Кононенко П.П. зазначає: “Етнос і література як синтез “матеріального і духовного” (стовбура і крони, того, що знаменує сталість, і того, що не може зазнавати метаморфоз), тому, як синтез національного і загальнолюдського (“європейського”) — ось головні опори концепції народності П.Куліша” [1]. Літературі романтизму, а, отже, і творам П.Куліша притаманна підвищена увага до окремої особистості, усвідомлення неповторності її буття. І разом з тим в цих індивідумах ми бачимо відображення загальнонародного і загальнонаціонального. Наприклад, у романі “Чорна рада” через глибоко індивідуалізовані образи Шрама, Череваня, Сомка, Гвинтовки, “Божого чоловіка”, Сурмача, Іванця, Кирила Тура ми уявляємо панораму всієї української держави та її народу часів Руїни. Всі ці особистості — колоритні, багаті, сильні, оскільки романтизм не допускав бездуховності у зображенні героїв. Поєднання традиційної народної поетики і оригінальних художніх композицій, основаних на принципах власної майстерності, надавало творам П.Куліша філософської глибини, романтично-реалістичного наповнення та художньої завершеності, що і визначило їх особливе місце в історії української літератури і фольклористики першої половини ХІХ ст.

АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЇ ТА ПУБЛІКАЦІЇ

Дисертаційна робота була науково апробована у тематично-закінчених наукових доповідях на Міжнародних та міжвузівських конференціях: Київ (1996), Рівне (1996), Острог(1997) та окремих статтях, які надруковані у таких виданнях:

Трансформація народних національно-культурних традицій у романі П.Куліша “Чорна рада”// Нова

[1] Кононенко П.П. Українська література. Проблеми розвитку. - К.: Либідь, 1994. - С.227-228.

педагогічна думка,- Рівне, 1997.- № 3.- С.16-18.

Відображення національної ідеї у літературно-художній спадщині П.ІСуліша // Наукові записки: 36. наук, праць. -Острог,1997,- № 1,- С.47-50.

Фольклоризм як основний критерій малої прози П.Куліша // Наукові записки: 36. наук, праць. - Острог,1997.-№ 1.- С. 69-72.

Значення праці П.Куліша “Записки о Южной Руси” в історії української фольклористики першої половини ХІХ ст. // Народознавчі зошити.- Львів, 1997.- №

Текстологічні особливості записування та коментування дум, опублікованих у фольклорно-етнографічній збірці “Записки о Южной Руси” П.Куліша // 36. наук, праць “Слово молодим дослідникам”.- Рівне, 1998 /у

Відображення людських взаємин, основаних на принципах християнської моралі, у “Чорній раді” П.Куліша/ /’ Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в умовах духовного відродження України: Матеріали 3-ї Міжнародної наукової конференції. -Острог, 1998. - С. 25-28.

АНОТАЦІЯ

Янковська Ж.О. Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша,- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 — фольклористика. Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1998.

Дисертацію присвячено сторінкам життя і творчості Пантелеймона Олександровича Куліша, з яких бачимо його як одного із основоположників української фольклористики, зокрема в галузі дослідження психології оповідачів-інформаторів.

Куліш-фольклорист сформувався під впливом обставин життя і того наукового оточення, в якому він працював. Основною фольклористичною працею письменника стала його двотомна фольклорно-етнографічна збірка “Записки о Южной Руси”, де яскраво проявилися історичні уподобання Пантелеймона Олександровича в науці і в якій він виступає не лише як фольклорист-дослідник із своїм стилем роботи, але і як фундатор власної школи.

Фольклористичні уподобання П.Куліша стали й основним критерієм його оригінальної творчості. Трансформація фольклорної свідомості особливо виразно простежуються у його україномовній прозі (оповіданнях та романі “Чорна рада”). Зокрема роман “Чорна рада”, з огляду відображення у ньому засобами фольклору психології, характеру народних героїв, є не лише першим історичним українським романом, а й психологічним.

Ключові слова: фольклор, фольклористика, оточення, фольклорно-етнографічна збірка “Записки о Южной Руси”, аналіз, трансформація фольклорної свідомості.

АННОТАЦИЯ

Янковская Ж.А. Фольклористическая деятельность Пантелеймона Кулиша.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 — фольклористика. Киевский университет имени Тараса Шевченко.

Диссертацию посвящено страницам жизни и творчества Пантелеймона Александровича Кулиша, из которых мы видим его как одного из основателей украинской фольклористики, а именно — в отрасли исследования психологии рассказчиков-информаторов.

Кулиш-фольклорист сформировался под влиянием обстоятельств жизни и того научного окружения, в котором он работал. Главным фольклористическим трудом писателя

стал его двухтомный фольклорно-этнографический сборник “Записки о Южной Руси”, где в записанных им народных эпических произведениях четко проявились его исторические интересы в науке и в которых П.Кулиш выступает не только как фольклорист-исследователь, но и как основатель собственной школы.

Фольклористические увлечения П. Кулиша ясно видны и в его оригинальном творчестве. Трансформацию фольклорного сознания особенно четко можно проследить в его прозе, написанной на украинском языке (рассказах и романе “Черная рада”). Роман “Черная рада”, с точки зрения отражения в нем средствами фольклора психологии, характера народных героев, есть не только первым историческим романом, но и психологическим.

Ключевые слова: П.Кулиш, фольклор, фольклористика, окружение, фольклорно-этнографический сборник “Записки о Южной Руси”, трансформация фольклорного сознания.

ANNOTATION

Yankowska Zh. О. Panteleimon Kulish’s folk-lore activity. -Manuscript.

Candidate’s thesis for receiving scientific degree of the candidate of filology. Speciality 10.01.07 - folk-lore. Kyyiv University named by Taras Shevchenko, Kyyiv, 1998.

The thesis is devoted to Panteleimon Kulish’s life and activity. He is the founder of Ukraine folk-lore, specifically in the fild of research the psychology of teller-informators.

P.Kulish - folk-lore formed under the influence of circumstances of life and scientific surround in which he worked. The main folk-lore work of the writer became his two volume folklore - ethnografic collection “Zapiski о Yuzhnoy Rusi”, where in folk epic works coppied clearly appeared. In this collection P.Kulish appears not only like folk-lore reseacher but also like a founder of his own school.

P.Kulish’s folk-lore interests we can see in his very original

activity The transformation of his folk-lore consciousness especially clear is in his Ukrainian prose (stories and novel “Choma rada”). The novel “Chorna rada” is the first historical Ukrainian novel and psychological one from the folk-lore point of view: the attitude of the author to the psychological side of the novel to the characters of the folk-heroes.

The key words: P.Kulish, folk-lore, surrounding, folk-lore -ethnetic work “Zapiski o Yuzhnoy Rusi”, to analise, the transformation of folk-lore consciousness.