автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Формирование латиноамериканской политики США в 80-е годы

Полный текст автореферата диссертации по теме "Формирование латиноамериканской политики США в 80-е годы"

РГ6 од

* т- гКИЇВСШИЙ) УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА і з ним

На правах рукопису

УД{ 327.23+973.091.8

Кириченко Олександр Васильович

ФОРМУВАННЯ ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ США.

У 80-і РСКИ

спеціальність - 07.00.03 Загальна історія

. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 327.23+973.091.8

Кириченко Олександр Васильович

ФОРМУВАННЯ ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ США. У 80-і Р(КИ

спеціальність - 07.00.03 Загальна історія

, Автореферат диоертації на здобуття вченого отупеня кандидата історичних наук

Дисертацією е рукопис. Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжний країн Київського університету ім. Тараса Шевченка

Науковий керівник - кандидат історичних наук„ доцент Гончар Б.М.

Офіційні опоненти - доктор історичних наук Зденко В.Ао

кандидат історичних наук Галака С.П.

Провідна організація - Київський Педагогічний універсиїег ім. М.Драгоманова

Захист відбудеться "ІЗ” 1993

о ГО годині на засіданні спеціалізованої ради по захисту дисертацій Д.068.06 при Київському униввр» ситеті ім. Тараса Шевченка /252601, Київ-601., вул. Володимирська, 60/

З дисертацією майна ознайомитись в бібліотеці Київського університету ім. Тараса Шевченка

Автореферат розісланий " "__1993 р.

Вчений секретар спеціалізованої рацк Рудь М.О.

5ЇВ1ЇЇЇЇ2§_ЗИ£§ВЇ§ЦІЇ* -

Структурна побудова дисертації випливає з необхідності розкриття основної мети і завдань дослідження. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

ВСТУП.

4Шальність_теми дослідження обумовлюється, по-перве, значенням Латинської Америки для Сполучених Штатів як своєрідної лабораторії, де виробляються та випробовуються найрізноманітніші форми, методи та засоби геополітики, які згодом використовуються в інших регіонах світу; по-друге, нагальною потребою рішучої відмови від суто ідеологічних підходів та детермінованих штампів у дослідженнях політики США щодо своїх латиноамериканських сусідів; по-третв, необхідністю дати иеупереджений аналіз процесу вироблення політики США щодо країн Латинської Америки у 80-і рр. на грунті нових підходів, нового бачення проблем їх взаємовідносин; по-четверте, важливістю З’ясування механізмів, технології планування та наукової експертизи латиноамериканської політики неоконсерваторів адміністрації Р.Рейгана; по-п’яте, прагненням дисертанта дати науково обгрунтовану відповідь про уявні та дійсні причини успіхів або невдач лаеиноамери-канської політики Білого дому у країнах регіону у 80-і рр.? по-шосте, можливістю використання історичного досвіду вироблення та реалізації латиноамериканської політики США молодою українською дипломатією як щодо країн Латинської Америки, так і щодо інших країн світу.

Актуальність теми дослідження визначила й наукову проблему. дисертації: з’ясування особливостей механізму втілення національних інтересів США у політиці щодо Латинської Америки у 80-і рр. .

Вирішення цієї наукової та практичної проблеми обумовлює вибір дисертантом концепції дослідника; найбільш вірогідні шанси на успіх мав така зовнішня політика, яка грунтується на національних інтересах та наукових засадах вироблення та здійснення її стратегії та тактики.

-І -

Виходячи з зазначеної наукової проблематики та концепції* об’єктом дослідження є міжнародні відносини у Західній півкулі у 80-і рр., а предметом - політика республіканської адміністрації Р.Рейгана щодо країн Латинської Америки у цей же період; при цьому на перший план дисертант ставить процеси її вироблення та наукової експертизи.

Такім чином, мета цього дослідження - зробити наукові висновки щодо особливостей процесу розробки та реалізації неоконсерваторами з республіканської адміністрації латиноамериканської політики Сполучених Штатів у 80-і рр.

Для реалізації цієї мети дисертант поставив такі завдання:

І/ дослідити місце, роль та значення американського неоконсератизму в процесі розробки політики США щодо Латинської Америки у 80-і рр.;

2/ визначити особливості формування основних напрямків латиноамериканської політики Сполучених Штатів в американських центрах неоконсерватизму;

З/ вивчити концептуальні установки латиноамериканської політики адміністрації Р.Рейгана;

4/ з’ясувати основні пріоритети економічної політики США в латиноамериканських країнах у 80-і рр.;

5/ висвітлити проблему латиноамериканського боргу;

6/ проаналізувати "Карібську ініціативу" Р.Рейгана та шляхи її реалізації;

7/ розглянути воєнний аспект латиноамериканської політики Білопг дому у 80-і рр.;

8/ обгрунтувати висновки аналізу двосторонніх воєнно-політичних відносин;

9/ віднайти витоки позиції Вашингтону щодо субрегіональ-них організацій безпеки та "Пакту Ріо" у 80-і рр.;

10/ здійснити критичний огляд рекомендацій експертів США про особливості політичних змін у країнах континенту;

II/ зробити висновки щодо прогнозів демократизації політичних систем країн Латинської Америки;

12/ оцінити прогнози американських експертів щодо можливостей соціалізму в латиноамериканському субрегіоні.

Хронологічні^ежі дисертаційної роботи охоплюють період від приходу до влади республіканської партії на чолі з Р.Рейганом у 1980 р. до кінця його другого президентства, у 1989 р.

гЛетддологічною_основою дослідження є закони діалектики та логіки з урахуванням принципу історизму на грунті історико-порівняльного та аналітичного методів наукового дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній:

І/ вперше у вітчизняній історіографії з нових наукових позицій проведений неупереджений науковий аналіз процесу формування латиноамериканської політики США у 80-і рр.;

2/ вирішена важлива наукова проблема - з’ясування особливостей втілення національних інтересів СІЛА в політиці щодо Латинської Америки у період, що досліджується;

З/ обгрунтовані нові ідеї, положення та висновки, які значною мірою збагачують національну історичну науку;

4/ висвітлені роль, місце та значення американського неоконсерватизму в процесі розробки політики США в Латинській Америці у 80-і рр.;

5/ вивчені закономірності, особливості та тенденції економічної експертизи латиноамериканського курсу адміністрації Р.Рейгана;

6/ визначені фактори, що впливають на воєнний аспект латиноамериканської політики США;

?/ досліджені підходи та прогнози неоконсервативних експертів США щодо політичного розвитку країн Латинської Америки;

8/ проведена наукова оцінка еволюції та результативності політики Сполучених Штатів у Латинській Америці у 00-і рр.;

9/ сформульовані конкретні рекомендації для української дипломатії щодо вироблення національної латиноамериканської політики.

П2§Е123Ш§_зн§3§Ш13 дисертації пов'азане з тим, що вона вирішує важливу наукову проблему, а її результати можуть бути використані для подальшого більш глибокого вив-

- З -

чення цієї та суміжної проблематики, а також використані практичними співробітниками зовнішньополітичних установ. Матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні курсів "Історія міжнародних відносин та зовнішньої політики", "Історія дипломатії", "Історія Латинської Америки", "Зовнішня політика США", "Зовнішня політика країн Латинської Америки" та різноманітних спецкурсів.

Джерела та література. Використані джерела для написання дисертації - українською, російською, англійською та іспанською мовами, різні за своєю політичною направленістю, науковою цінністю, методологією та методами дослідження, висновками та рекомендаціями, дають дисертанту право стверджувати, що наукова проблема, вирішення якої він поставив перед собою за мету, не вирішена ні у вітчизняній, ні, певного мірою, у науковій літературі Росії та США. Але вони дали дисертанту практичний матеріал для аналізу на новій основі.

Дисертант уважно ознайомив9я з працями та дисертаціями провідних українських спеціалістів з проблем США -Алпатова С.Й., Гончаренка О.М., Зленко В.А., Лузина К.С., Потєхіна 0.3., Тарасенка В.Я., Хижняка I.A., Хміля І.С., Цветкова Г.М., Цветкова О.Г., Шлєпакова A.M. та ін.*

* Алпатов С.Й. Критический анализ американской буржуазной историографии. K., 1984; Гончаренко О.М. Глобальні моделі і футурологічні утопії. K., 1983; Зленко В.А. Профсоюзы в американском обществе /60-70-е гг./. K., 1981; Лузик K.C. Два мира - две национальные политики. K., 1986; Поте-хин A.B. Дипломатия США в Восточной Европе. K., 1991; Тарасенко В.А. Атомная проблема во внешней политике США /1945-1949 гг./. K., 1958; Хижняк И.А. США: государство, бизнес и культура 60-80-х гг. XX от. K., 1986; Хміль І.С, Антагонізми у соціально-економічному житті США., K.,1975; Цветков Г.Н. СССР и США: отношения, влияющие на судьбы мира. K., 1983; Цветков А.Г. США: реализм социальной жизни., K., 1990; Шлепаков А.Н. США: природа и проявление внутренних противоречий /60-е годы/. K., 1989 та хн.

Значення їх праць виходить за межі часу їх написання, бо, не дивлячись на зумовлений об'єктивними обставинами ідеологічний детермінізм їх висновків та оцінок, дисертації ' та монографії цих авторів започаткували українську національну школу американістики і дали автору цієї дисертації уроки науки та цінний фактичний матеріал з питань механізму творення американської політики, у тому числі і щодо Латинської Америки.

Дисертант уважно вивчив й здобутки української лати-ноамериканістики. Можна стверджувати, що існує й успішно розвивається наша національна школа латиноамериканістики, започаткована у 60-х pp. На час написання цієї дисертації в Україні були захищені 38 дисертацій з латиноамериканської тематики, з них 4 - докторські, видано понад 20 монографій, книг-, брошур, збірників праць, видруковані полад 250 наукових статей, повідомлень, рецензій.

Найбільшу увагу дисертант приділив аналізу праць Галаки С.П., Горіна 0.0., Дубини O.K., Кириченка В.П., Лозюка М.й., Матвієнка В.М., Пащука В.В., Скороход Л.И., Стрілка A.A. та îhÎ, що написані на суміжну з дисертантом

* Галака С.П. Политика США в отношении государств Карибского бассейна /60-80-е гг./. Дисс. ... канд.ист.наук.

K., 1987; Горин A.0.Политика США. в отношении Аргентины в 70-е гг. Дисс. ... канд.ист.наук. K., IS83; Дубина А.К. Политика США в Центральной Америке и Карибском бассейна в 1977-1988 гг. Дисс. ... канд.ист.наук. K., 1989; Кириченко В.П. Неоколониалистская политика империализма США в странах .Латинской Америки и Карибского бассейна в 70-е годы. Дисс. ... доктора ист.наук. K., 1991;

Лозюк М.й. Латинська Америка і США: загострення суперечностей. K., 1966; Матвиенко В.М. Позиция США и стран Латинской Америки в отношении центральноамериканской проблемы в 80г-е годы. Дисс. ... канд.іст.наук. K., 1991; Пащук В.В. Викрадення континенту. K., 1992; Скороход Л.И. Политика США в области подготовки национальных кадров для стран Латинской Америки. Дисс. ... канд.ист.наук.К.,1989; Стрелко A.A. Славянское население в странах Латинской Америки. К.р 1980 та in.

тематику. Слід зазначити, що ці наукові розвідки мали і мають неабияке знаяення для розвитку української латино-американістики.

Для написання цієї дисертації автор використав чисехь-ну літературу та офіційні документи США,

У відповідності з дослідницькою метою, що поставлена, необхідно позначити слідуючі види джерел, які використовувались у роботі:

а/ матеріали експертного характеру1; б/ матеріали конгресу CUIA^;

в/ документи виконавчної влади, насамперед офіційні заяви президентів США і осіб з найближчого президентського оточення^;

г/ мемуари деяких відомих політичних діячів, які причетні до експертизи латиноамериканського напрямку зовнішньої політики США.^

^ Center for Strategic and International Studies. Research Council. Foreign Policy Contigencies: the Next Five Years. Georgetown University, 1975; Central America and United Statess Working Together for Freedom and Prosperity. Global Economic Action Inst. V/аьп., 1987; ulandate for Leadership /ій. by Ch.L.Heatherly. Wash.s Heritage Foundation, І98І etc.

p

CentraJ. America, 1981. Report to the Coma, on Foreign Affaire, US HB. Wash., GPO, 1931; iiconomic Summit. Latin America Debt and the Backer Plan. Hearings before the Cojam. on Foreign Relations, US Senate. Wash.: GPO, 1986; United States - Latin American & Caribbean Policy.

A Report to the Conai. on Foreign Relations, US Senate. Viash.s GPO, 1983, etc.

5 Carter J. Keeping Fushions Memoirs of a President.-Toronto-N.Y.-L., IS82; Reagan R. State of the Union. Vital Speeches of the Day.- Southhold, 1982, etc.

^ Brzezinolri ZbigDiev. Power and .Principle. N.Y. І983; Wiarda И. In Search of Policy: the United States and Latin America. Wash.-L., 1986, etc.

Переходячи до аналізу наявної літератури, слід відмітити, що обрала тема не часто входила до кола інтересів російських дослідників. Певну допомогу, однак, автор одержав від тих досліджень, які містять загальні принципи підходу до аналітичного прочитання доробок американських "фабрик думок".* Але негативізм-та природне невизнання більшості концептуальних побудов "мозкових центрів" неоконсервативно! орієнтації відсуває на майбутнє їх розгорнуту суттєву характеристику, яка, безумовно, повинна припускати й оцінку механізму саморозвитку і еволюцію цих центрів.

У цьому зв'язку є необхідність відмітити ту обстави-гіу, що місію экспертной служби у процесі прийняття зовнішньополітичних рішень США неодноразово було об'єктом уваги американських авторів. Більшість з них, констатуючи складність та заплутаність цього процесу на різних його стадіях у "відкритих суспільствах" з сталою практикою публічних дискусій з зовнішньополітичних питань, вважають неможливим чітке розмежування між сферою оформлення того чи іншого рішення та його прийняттям /Ф.Грін, Д.Зайтл, Л.Фальковсысий/ч Інші роблять таке розмежування. Так, Дж.Франкел розподілив сили, що приймають участь у процесі прийняття зовнішньополітичних рішень, на дві частини: "центр" /тобто, урядовий апарат/ і периферію /тобто, його

1 Кобринская И.Я. Мозговые тресты и внешняя политика США. М., 1986; Механизм формирования внешней политики США.

М.,1987; Матвеев В.М. Дипломатическая служба США. М.,

1987; Егорова Е.В. США в международных кризисах: политико-психологические аспекты принятия решений. М., 1988; „Империи финансовых магнатов. М., 1988.

Greene P. Dynamics of International Eelations. Power,

Security and Order. N.Y., 1964; Vital D. The Inequality of States. A Study of the Small Power in International Relations. Oxf.Univ.Press, I967i Falkowski L, Presidents^ Secretaries of State and Crisis in US Foreign Helationa? A Model and Perspective Analysis. Westview Spec.Studies, 1978.

оточення/*. Більш складну схему малює К.Детч, яким було ввділено 5 стадій"обкатки" зовнішньополітичних рішень у

О .

країнах західної демократії. Що стосується більш конкретно Сполучених Штатів, то політолог А.Джордж вважає можливим говорити про три рівні прийняття рішень зовнішньополітичного характеру: індивідуальний /президент, держсекретар/ "груповий" /групи радників-експертів/ і "організаційний" /мережа агентів, організацій і "мозкових центрів", що працюють за заказами виконавчіх установ влади.3

Друга група досліджень, що можна виділити у зв’язку з аналізом літератури, стосується вивчення позицій американського неоконсерватизму у різних його проявах.**

Певним недоліком радянської літератури, яка досліджувала феномен неоконсерватизму у різних його проявах, було те, що у ній не досить уваги приділялося питанню про альтернативні теорії і практики неоконсерватизму. Ця політична доктрина уявлялась якимось монолітом, що позбавлений внутрішніх протиріч. Альтернативи неоконсерва-

ї Frenkel J. The Making of Foreign Policy! An Analysis of Decision Making. Oxford University Press, 196?.

^Deutsch К. The Analysis of International Relations. Prentice-Hall Inc., 1978.- P.I20-I2I.

George A.L. Presidential Decisionmaking in Foreign Policy» The iiffective Use of Information, and Advice. Westview Special Studies, 1986.

Див: Мельвиль А.Ю. Социальная философия современного американского консерватизма. М., 1980; Мелькиль А.Ю.

США - сдвиг вправо? Консерватизм в идейно-политической жизни США 80-х годов. М., 1986; Овинников P.C. Зигзаги внешней политики США. М., 1986; Гаджиев К.С. Эволюция основных течений американской буржуазной идеологии. М., 1982; Современное политическое сознание в США. М., 1980; Кепеци Б. Неоконсерватизм и "новые правые". М., 1986; Федосеев A.A. Политическая идеология современного американского империализма. Л., 1983.

тизму, якщо вони й шукались, то передусім ззовні його самого, але не в середині . Часто створювалося враження, що неоконсервативні центри віддають пріоритет протидії будь-яким формам плюралізму думок, ідей, поглядів. Але вжи на початку 80-х рр. неоконсерватизм у США, в тому числі зовнішньополітичний, підготував грунт для свого майбутнього переходу в іншу якість і процеси визрівання, оформлення альтернативних поглядів відбувались саме в цей хронологічний період, що розглядається нами.

Нарешті, третя група літератури, що має безпосереднє відношення до теми даного дослідження, у більшій мірі присвячена латиноамериканській проблематиці. Крім монографій*, значну допомогу забезпечили публікації у журналі "Латинская Америка"^, а також "Вестник Киевского Университета"3.

У них міститься великий фактичний матеріал, що стосується взаємодії тих сил, які впливають на довгострокове планування зовнішньої політики СІНА в Латинській Америці. На жаль, теоретичне усвідомлення багатьох тенденцій політичного розвитку у рамках міжамериканської системи до недавнього часу не передбачало прогностичної функції суспільних і політичних наук. Джерела, якими користувався автор, дозволили

* Фучс X. Латинская Америка: Современные социально-экономические проблемы. М., 1986; Чиркин В., Тихонов А.,

Рябов С. Формы государства в буржуазных странах Латинской Америке. М., Г982; Щеголев Б., Носов А. Неоглобализм США в Латинской Америке. М., 1983; Внешняя политика стран Латинской Америки. М., 1982, тощо.

О

Сударев В.П. Латинская Америка в неоглобалистских планах США //Латинская Америка, 1987, ,‘Ю; Кулистиков В.М. Нестабильность: расколдованный круг периферийной политики // Латинская Америка, 1987, Ji 9, тощо.

3 Горин А.О. Основные'направления внешнеполитического курса администрации Р.Рейгана в Латинской Америке //Вестник Киевского Университета, 1985, Я 21; Пащук В.В. Усиление агрессивности в политике США в отношении Кубы //Зазнач, видання, 1985, Ji 21, тощо.

б цьому контексті поставити питання про достатню чіткість відмінностей позицій у політико-адміністративному комплексі СІМ, у тому числі і в межах експертизи консервативного напрямку.

Автор широко використав наукову та політичну літературу латиноамериканських країн. Як і література США вона різниться своїми політичними ідеями та підходами, концепціями, однак в цілому сприяє кращому розумінню стану вивчення дисертантом проблеми.*

В першому розділі - ''Американський консерватизм у процесі розробки політики С11ІА щодо Латинської Америки",

т

PelJicer O. México en Centroamerica! el deficil ejercicio del poder regional //Centroamerica! Futuro opinion. México, 1988; Pellicer O. Politice hacia Centroamerica e Ínteres nacional de México //Centroamericas crisis y política internacional. México, 1982; Flore3 Olea V. La política exterior de México perspectivas //Foro internacional, 198?, enero-marzo, V.XXVII, N.5(107); Mario Ojeda. México» el surgimiento de una política exterior activa. México, 1986; Meyer Lorenzo. México-fistados Unidos! las etapas de une relación dificil //Revista mexicana de política eyberlor, 1984, julio-septiembre, Morales Abaz-sufi. C. La internacional Socialista en America Latinu y el Caribe. México, 1982; Lafer C. Brasil e ■& crlse mundial.

Sao Paulo, 1984; Aleixo Brandi J.C. 0 Brasil e America Central. Brasilas, 1984; Brigagao C. Brasil e America Central! Relacoes políticas e militares //Politica e estrategia, 1985, V.1II, N2; Jaguaribe H. A nova república e a politica externa //Ibid., NI; Selser G. Reagan! J£1 Salvador a las Malvinas. México, 1982; Godio J. America Latina! experiencia sandinista y revolución continental //Nueva sociedad. San José, 1979, №-5; Roviro J. Costa Rica en los anos ’80. Зал José, 1988; Rama G.W. La democracia en Uruguay. Buenos Airae, 198?; 4ojas Aravena F., Solis Rivera L.G. Subditos o aliedos?! La politica exterior de Estados Unidos y Centro-eaerice. San Josa, I96C, etc.

аналізуються особливості вироблення латиноамериканської політики Сполучених Штатів в американських центрах неоконсерватизму та концептуальні установки латиноамериканської політики адміністрації Р.Рейгана. - .

На зламі 70-80-х рр. у лолітико-академічному комплексі США оформилися декілька варіантів здійснення' зовнішньополітичного курсу щодо країн Латинської Америки.

Так званий ліберальний, або "ліберально-інтервенціоністський" підхід, використовуючи термінологію американських політологів, сформувався у другій половині 70-х рр. Група діячів східного істеблішменту, що складалась в основному з помірковано-ліберального крила демократичної партії, сформувала кістяк тристоронньої комісії /ТК/, яка була створена у 1973 р. С.Ліновиц, С.Венс, В.Веїїкі, Р.Пас-тор, Р.Уайт та інші експерти висловлювались проти розглядання подій у цьому регіоні крізь призму радянсько-американського протистояння /певним винятком був З.Ежезінський, що займав найбільш праві позиції/. Один з ідеологів ТК С.Венс, займаючтг посаду держсекретаря, сприяв у період адміністрації Дж.Кяртера запровадженню у практику міжнародних відносин політики прав людини, яка планувалася як засіб, спрямований на лібералізацію правих диктатур у Латинській Америці. Перед "тристоронниками" постала "класична" ділем-ма американських лібералів, що виявилася у необхідності стимулювання реформ у сусідніх країнах і одночасно стриічу-вати революційні сили. Перемога революції у Нікарагуа та відверте загострення взаємин із сандіністським урядом показали, що це завдання не було вирішено. Не дала належних результатів і політика прав людини у латиноамериканському контексті, оскільки диктаторські режими так і не зрозуміли необхідність політичних реформ, а більшість з так званих центристських сил зрештою прояви.™ тенденцію до полівіння.

Дані обставини, так само як і суперечності у команді Дж.Картера, сприяли приходу до влади у 1980 р. "нових правих". їх організаційне оформлення почалося після поразки СІЛА у в’єтнамській війні. У 1976 р. було створено Комітет з існуючої загрози, а незабаром до консерваторів приеяиа-

лися такі провідні спеціалісти, як Г.Кіссінджер, Н.Подго-рец або Дж.Кіркпатрік, чий перехід з демократичної партії у республіканську дуже показовий. Аналітичну підтримку "новим правим" здійснювали АПІ, "Фонд спадщини", ЦСВД • Джорджтаунського університету, Гудзонівський інститут та інші ."фабрики думок".

■ Уявляється можливим виділити в узагальненому виді слідуючи концептуальні риси зовнішньополітичного неоконсерватизму СІНА кінця 70-х - початку 80-х рр.:

- неспокій з приводу невпевненості американської нації у власних силах;

- сприяння налагодженню внутрішнього консенсусу щодо найвизначних зовнішньополітичних ініціатив;

- схильність до традиційного патріотизм і імперативів національної оборони;

- примат концепції національних інтересів США над усіма іншими;

- прагматизм у визначенні поточних зовнішньополітичних завдань та методів їх досягнення.

Однак, вже на початку 80-х рр. почалася протидія жорстко^ конфронтаційному курсу з боку гак званих неореалістів /Г.Віарда, Р.Файнберг, Т.Фарер, У.Ліппман, Х.Моргентау, Дж.Кеннан, Е.Янг, А.Лоуенталь, Р.Лейкен/. Більшість з них мають стійкі контакти з ліберальними науково-аналітичними центрами, але діяльність проф. Г.Віарди показує, що позиції неореалістів поступово зміцнювались і серед консервативного товариства. У повідомленні робочої групи по Карібському басейну Атлантичної ради /1983 р./ вже ставиться під сумнів необхідність зосередження всіх зусиль на конфронтації з лівими силами у Латинській Америці. У політичний лексікон ноореалістів увійшов термін "політика аккомодації" до революційних сил, яка була висунута десятиріччя тому ТО. Її конкретним утіленням стали рекомендації подавати підтримку христианським демократам у Сальвадорі і поміркованій опозиції у Нікарагуа. Створення у подальшому у 1983 р. Національної двопартійної комісії по Центральній Америці під керівництвом І’.Кіссівджера

стало спробою одержати консенсус у здійсненні латиноамериканського курсу.

Другий розділ дисертації - "Економічна експертиза латиноамериканського курсу республіканської адміністрації", присвячено основним пріоритетам економічної політики С1І1А

- у латиноамериканських країнах, проблемі латиноамериканського боргу та аналізу виробки й шляхів реалізації"Каріб-ської ініціативк"Р.Рейгана.

З чисто наукового погляду, неоконсерватизм республіканської адміністрації Р.Рейгана в економічній політиці тло чим відрізнявся від економічної політики демократів у Латинській Америці, бо мета її залишилась незмінною: захист національних американських інтересів - інтересів американських бізнесменів та фінансистів; особливістю рейганівської адміністрації було прагнення значно розширити свій вплив у регіоні. Найбільш чітко основні пріоритети економічної політики - розширення ролі в регіоні транснаціональних банків, збільшення притоку приватних інвестицій, зменшення урядового протекціонізму, реалізація "Карібської ініціативи, збільшення економічної допомоги з боку США - проявились на прикладі рекомендацій неоконсер-ваторів щодо політики Сполучених Штатів у Бразілії, Мек-сіці та Венесуелі.

І "План Бейкера" і "Карібська ініціатива" виникли як прагнення Сполучених Штатів вирішити гострі проблеми Латинської Америки за рахунок максимальних зусиль самих латиноамериканців та розширення фінансової допомоги Західної Європи та Японії і мінімальних зусиль самих США. "План Бейкера", враховуючи реальності Латинської Америки, в цілому захищав американські інтереси і не вирішував боргову проблему я?, таку, що має бути вирішена у комплексі відносин США - Латинська Америка. Проте цей план сприяв різкому зниженню гостроти проблеми і надавав можливість латиноамериканським країнам задля фінансового маневру.

"Карібська ініціатива" була важливою акцією уряду США у межах нової латиноамериканської політики. Практичний аналіз реалізації цієї ініціативи за 80-і рр. свідчить, що

- ІЗ -

її мета залишилась далекою від втілення; однак Сполученим Штатам все ж вдалось значно зміцнити свої позиції у Карібському басейні. ,

Незважаючи на те, що національні інтереси країн континенту об'єктивно зводяться до ліквідації усіх видів залежності від США, розірвати економічні відносини з Сполученими Штатами абсолютно нереально, навіть за активних пошуків альтернативних партнерів і ринків поза Західною півкулею.

У третьому розділі - "Воєнний аспект латиноамериканської політики Білого Дому: оцінка та рекомендації науково-аналітичних центрів", йдеться про двосторонні воєнно-політичні взаємини між США і країнами Латинської Америки, а також про позицію США щодо субрегіональних організацій безпеки.

Виходячи з тези загрози американським інтересам у Латинській Америці з боку СРСР, Сполучені Штати заявили про свою особливу зацікавленість становищем у Центральній та Південній Америці і Карібському басейні, оголосивши весь континент сферою впливу виключно США. Воєнна політика США у Латинській Америці мала на меті утримання, а то й зміцнення воєнно-стратегічних інтересів у Західній півкулі на основі традиційних для них методів: воєнна допомога, постачання озброєнь, навчання персоналу, спільні навчання та маневри, тощо.

Сполучені Штати намагались за всяку ціну створити нові та відтворити старі системи "колективної безпеки" для гарантування своїх воєнних інтересів у Центральній Америці та Карібському басейні. Задля цього вони удавались до військових дій. Воєнні акції США наТренаді, у Панамі, їх позиція відносно Фольклендского /Мальвіиського/ конфлікту засвідчили про відродження традиційної політики "великого кийка", ігноруючи міжнародне право і спираючись на норми права, які випливають з міжамериканської системи. Така політика у 60-і рр. засуджувалась як латиноамериканським, так і світовим співтовариством.

Враховуючи подібні риси американської політики, латиноамериканські країни, починаючи з 1965 р., намагались придати субрегіональїшм системам безпеки, в першу чергу "Пакту Ріо", такі функції, які б гарантували їх від акцій, подібних до Домініканської Республіки, Гренади, чи у Панамі, розглядаючи, на відміну від Білого дому, скоріше можливість американської агресії, ніж позамериканської. З свого боку США намагались перетворити "Пакт Ріо" в основне знаряддя боротьби з "комуністичного загрозою". Вони нервово реагували на розширення воєнного співробітництва латиноамериканських країн з країнами Західної та Східної Європи, а також з країнами Азії та Африки.

Автор приходить до висновку, що збільшення ролі та впливу, у тому числі і у воєнній сфері, найбільших латиноамериканських країн, а не воєнна політика Сполучених Іитатів, були головним чинником розв'язання центральноамериканської проблеми та проблем боротьби з наркобізнесом.

У четвертого розділі - "Політичний розвиток країн Латинської Америки у прогнозах та рекомендаціях неконсер-. . ваторів", аналізуються концепції і прогнози неоконсервато-рів США щодо політичного устрою латиноамериканських країн.

Автор вважає, що увага дослідників-експертів США щодо політичних змін у Латинській Америці зосереджувалась на:

- особливостях вироблення внутрішнього курсу урядами;

- вивченні таких політичних змін, які б піддавались

зовнішньому впливу США; 1

- визначенні політичних сил, які формально стоять поза політикою, але могли б стати союзниками США;

- пошуках елітних угрупувань у латиноамериканських країнах, що виступають з проамериканських позицій;

- засобах уникнення небажаних антиамериканських змін;

- характеристиках та оцінках державних та воєнних переворотів;

- аналізі правоцентристських сил, що виступають "гарантом демократії" у Латинській Америці.

Неоконсервативні експерти в цілому виступали за зміни у Латинській Америці, але такі, що не зачіпають американські національні інтереси. їх основні висновки полягали в тому, що:

- авторитарні тенденції є.головним чинником у розвитку латиноамериканських суспільств; .

- латиноамериканці загалом не бажають демократії, бо не мають історичного досвіду демократичного розвитку та традицій;

- Латинська Америка є відсталим і нерозвинутим регіоном, якому слід прививати західні інститути демократії;

- перехід від диктаторських режимів до представницьких демократій має сенс лише тоді, коли не порушуються американські національні інтереси;

- суперечності між конгресом та адміністрацією з різних проблем латиноамериканської політики не є протиріччям щодо американських національних інтересів у регіоні;

- різниця у поглядах між лібералами і консерваторами щодо практичних дій адміністрації у Латинській Америці є дещо умовною, штучною, бо в цілому ті й інші займають "патріотичну позицію".

Таким чином демократизація політичних систем у латиноамериканських країнах розглядалася неоконсерваторами у контексті збереження американських інтересів і під контролем США, в руслі зміцнення західних цінностей та демо- . кратії. .

Експерти неоконоервативного толку перебільшували вплив соціалізму у Латинській Америці, використовуючи його як пропаганду у боротьбі проти впливу СРСР та Куби у регіоні. Не визнаючи соціалізм ях об'єктивне латиноамериканське явище, вважаючи його "чужим" для латиноамериканців, занесеним "ззовні", неоконоерватори вважали за доцільне вести боротьбу з ним усіма доступними засобами.

Висновки. В результаті проведенного дослідження автор прийшов до ряду висновків, ооновні з яких виноояться на захист: .

1. Неоконсерватизм, як ідеологічна концепція, увібравши в себе принципи панамериканізму та ліберальні ідеї, сприяв виробленню та втіленню дієвої латиноамериканської політики, в основі якої були американські національні інтереси.

2. До вироблення основних напрямків латиноамериканської політики республіканців залучались кращі наукові сили т;і авторитетні дослідницькі центри не тільки СШАе але й Західної Європи.

3. Концептуальні установки латиноамериканської політики адміністрації Р.Рейгана, вироблені центрами неоконсерватизлщг, базувались на ідеях месіанської ролі ОТА та мали на меті збереження американських інтересів будь-якими засобами на основі принципу - "що добре для США, то добре і для Латинської Америки". .

4. Основні приорітети економічної політики Сполучених Штатів у регіоні базувались на реалізації мети -забезпечення створення найсприятливіших умов для функціонування американського капіталу та бізнесу.

5. Сполучені Штати не допустили перетворення боргової проблеми у камінь спотикання американо-латиноамери-канських інтересів, а країни регіону привчились діяти в умовах існування і навіть постійного збільшення боргу.

6. "Карібська ініціатива", яка була не стільки економічною, скільки політичною акцією США .сприяла томус що інтереси США у Карібському басейні зміцнилися, виклк>-чивши Кубу як гіпотетичний приклад розвитку для країн регіону.

. 7. Воєнний аспект латиноамериканської політики США

включав в себе реалізацію трьох завдань: вживання воєнної сили для захисту інтересів Сполучених Штатів, збереження та зміцнення латиноамериканської та регіональних систем оборони, допомога США урядам країн регіону у боротьбі з повстанськими антиурядовими силами, і вписувався у загальні неоконсервативні концепції,

8. Сполучені Штати сприяли еволюції політичних режимів у регіоні - воєнних і диктаторських« режимів представницької демократії* та демократизації латиноамериканських

суспільств остільки, оскільки це відповідало американським інтересам і сприяло збільшенню їх впливу в регіоні.

9. Американські експерти та представники адміністрації свідомо перебільшували роль, місце і значення соціалізму як протидії інтересам C1LA в регіоні, бо антикомуністична пропаганда сприяла зростанню впливу Сполучених Штатів у Латинській Америці.

10. Аналізуючи істотні розбіжності у поглядах неоконсервативно! та ліберальної течій в американському політико-академічному комплексі, автор констатує, що вони спільні в намаганні закласти у підвалини своїх концепцій єдину мету - захист національних інтересів США.

Апробація роботи.. Дисертація обговорювалась на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Основні ідеї та висновки автора викладалися на міжнародній науковій конференції "Сандинистская народная революция: опыт, проблемы, перспективы" /Інститут Латинської Америки АН СРСР, Москва, червень 1989 р./, та на міжнародній науковій конференції "Проблеми становлення и развития политических систем стран Азии, Африки и Латинской Америки /Університет дружби народів, Москва, лютий 1990 р./ та у 6-ти публікаціях дисертанта:

1. Франция - Никарагуа: эволюция политики признания // Сандинистская революция: опыт, проблемы, перспективы.

М., 1989.- С.90-92.

2. Контадора: трудные дороги к миру //Проблемы урегулирования региональных конфликтов в Азии, Африка и Латинской Америке. К., 1990.- С.109-127.

3. США и перемены в политической системе Никарагуа // Генезис развития общественных систем в странах Азии, Африки и Латинской Америки. М., 1992,- С.86-93.

4. Російська" політика Вашінгтону //Клич, 1993,М.- 0,3 д.а.

5. Економічні напрямки політики адміністрації Р.Рейгана

щодо Латинської Америки //Питання нової та новітньої історії. К., 1993.- 0,5 д.а. .

6. Концептиальні установки політики Дж.Картера в Латинській Америці //Часопис міжнародних відносин,1993,й2.-0,3 д.а.

Зам. 239 Формат 60x84/16. Фл;-вид.ярк. 1,16 Шдпяоано до друку 29.09.1993 р. . Тираж 100.

Поліграфічна дільниця ІТФ ім. М.М.Боголюбова АН України